Статті в журналах з теми "Підхід комунікативний"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Підхід комунікативний.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Підхід комунікативний".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Красновська І. П. "Теоретичне обґрунтування комунікативної компетентності майбутніх моряків". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 46 (12 лютого 2021): 157–63. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.122.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто й уточнено поняття комунікативної компетентності морських фахівців, а також обґрунтовано важливе значення комунікативної компетентності морського фахівця в професійній діяльності.Зазначено умовний поділ процесу становлення трьох історичних періодів вивчення комунікативної компетентності. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років XX століття було зроблено перші спроби визначити комунікативну компетентність у межах уміння застосовувати лінгвістичну компетентність у різноманітних ситуаціях. Поступово сутність і структуру комунікативної компетентності було розширено та наповнено новим змістом. Від 80-х років минулого століття комунікативна компетентність аналізується вченими з урахуванням психологічного підґрунтя особистості. Починаючи з 2000 рр. активно впроваджують комунікативний підхід в освітніх закладах із професійною підготовкою фахівців різних галузей.Проаналізовано науковий доробок вітчизняних і зарубіжних дослідників Ю. Ємельянова, Л. Петровської, М. Пентилюк, Д. Хаймза, Н. Хомського, С. Савіньона, М. Свейна щодо сутності даного поняття. У своїх працях вони доводять, що під комунікативною компетентністю слід розуміти застосування вербальних та невербальних засобів спілкування під час навчання та виховання з метою взаємодії з людьми в різних соціально-побутових ситуаціях. Комунікативні компетенції, які базуються на знаннях, вміннях, навичках, способах комунікативної діяльності і проявах емоційно-ціннісного ставлення до неї, є складовими основи комунікативної компетентності.На основі аналізу наукової літератури запропоновано визначення поняття «комунікативна компетентність» морських фахівців. Виявлено, що вона є ключовою компетентністю робітників морського профілю, оскільки особливість специфіки професії вимагає постійного контакту між людьми та виконання ними щоденних обов’язків.
2
Haliyash, N. B., N. A. Bilkevych та N. V. Petrenko. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЇ ЛІКАРЯ". Медична освіта, № 2 (15 серпня 2019): 67–74. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10346.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті сформульовано сучасну концепцію професійної (медичної) комунікативної компетентності та запропоновано підходи для її ефективної імплементації в систему підготовки медичних кадрів.
Комунікативна компетентність медика розглядається як інтелектуально й мотиваційно обумовлена соціально-професійна характеристика, що базується на комунікативних здібностях, вміннях і знаннях та дозволяє лікарю самостійно й відповідально реалізовувати ефективні й адекватні комунікативні дії в конкретних ситуаціях міжособистісної взаємодії. Оволодіння комунікативною компетентністю в медицині передбачає засвоєння таких складових елементів, як ініціація спілкування, збір інформації, роз’яснення та планування діагностичних і лікувальних процедур, завершення розмови, застосування різних комунікативних методик тощо. Традиційно засвоєння навичок спілкування відбувалося після вивчення низки розрізнених теоретичних предметів на практиці за механізмом наслідування стилю поведінки лікарів-викладачів, які слугували взірцем. Втім, на сьогодні такий підхід має низку недоліків. Сучасний міжнародний досвід показує, що оволодіння даною компетентністю повинно починатися ще до початку роботи в клініці та вимагає виділення окремого циклу занять для формування початкових навичок спілкування, що і було впроваджено в 2018–19 навчальному році в ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», а також видано посібник «Комунікативні навички в медицині» для забезпечення теоретичної та методичної бази формування комунікативної компетентності студентів.
У сучасних умовах висококваліфікований фахівець, задля конкурентоспроможності на ринку праці, повинен досконало володіти комунікативними навичками. Здатність до ефективної комунікації є набутою, тому її необхідно розвивати та тренувати. Для досягання відповідності зростаючим вимогам щодо рівня володіння комунікативними навичками необхідна оптимізація навчальних програм та використання спеціальних педагогічних підходів при підготовці фахівців медичного профілю як на додипломному, так і на післядипломному рівні. Доцільним є розробка та впровадження наскрізної програми з медичної комунікації, що забезпечить методичний та системний підхід для трансформації теоретичних знань та початкових навичок спілкування у повноцінну комунікативну компетентність майбутнього фахівця медичного профілю.
3
Муравська, Світлана Миколаївна. "Комунікативно зорієнтований підхід у навчанні англомовного спілкування майбутніх авіафахівців". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 15 (20 грудня 2016): 284–92. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v15i0.185.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано доцільність використання комунікативно зорієнтованого підходу до навчання майбутніх авіафахівців англомовного спілкування. Запропоновано потрактування категорії «комунікація» як ключового поняття комунікативного підходу. Представлено принципи комунікативного навчання, сформульовані Є. Пасовим: принципи мовленнєво-розумової активності, індивідуалізації, функціональності, ситуативності, новизни. Визначено чинники ефективного застосування комунікативного підходу та тенденції, релевантні для викладання іноземної мови: комунікативна спрямованість усіх видів навчання; основною ланкою у процесі навчання є не викладач, а студент; зацікавлення студентів процесом навчання відповідно до їхніх інтересів, здібностей і потреб; навчально-методичні матеріали подаються за ситуативно-тематичним чи функціональним принципом; основними видами роботи студентів є парна (діалог) і групова (полілог) робота; комунікативний підхід до вивчення мови спричинив нетрадиційне ставлення до помилки. З-поміж недоліків комунікативного підходу виокремлено несистематичне подання граматичного матеріалу.
4
Шестопалова, Світлана. "ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У МАГІСТРІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ". Науковий вісник: Державне управління, № 2(8) (5 липня 2021): 185–205. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-2(8)-185-205.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розкриттю питання формування іншомовної комунікативної компетенції у здобувачів другого (магістерського) рівня освіти за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування”. Розглянуто сутність понять “компетенція”, “іншомовна компетенція”, “комунікативний підхід”. Здійснено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з питань якісної підготовки сучасних фахівців з державного управління та адміністрування. Обґрунтовано важливість розвитку комунікативної компетенції та необхідність вивчення магістрами з публічного управління та адміністрування іноземних мов в цьому контексті. Зазначено, що комунікативно-орієнтоване навчання іноземної мови, в основі якого покладено комунікативний підхід, передбачає формування у слухачів іншомовної комунікативної компетенції, яка вважається сформованою, якщо слухачі використовують іноземну мову з метою самостійного отримання і розширення своїх знань і досвіду. Встановлено, що характер навичок та вмінь, пов’язаних з формуванням іншомовної комунікативної компетенції при вивченні іноземної (англійської) мови магістрами з публічного управління та адміністрування носить не лише комунікативно-орієнтований, але й професійно-спрямований характер. У дослідженні показані ефективні форми та методи навчання іноземної мови професійного спрямування, зокрема з використанням проєктних технологій, аудіо- та відеоматеріалів, у тому числі автентичних матеріалів. Проведено опитування у формі анкетування серед слухачів магістратури за спеціальністю 281 “Публічне управління та адміністрування” та державних службовців, які проходили навчання з підвищення кваліфікації в Інституті державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (м. Київ). За результатами проведеного аналізу з’ясовано, що навчальна дисципліна “Іноземна (англійська) мова за професійним спрямуванням” є актуальною у наш час, слухачі виявляють бажання та розуміють необхідність вивчення мов для здійснення подальшої професійної діяльності або використання в різних життєвих ситуаціях, відмічають значне покращення свої знать за час навчання.
5
Черній, Алла, та Оксана Колодич. "Комунікативно-орієнтоване вивчення іноземних мов дітьми із затримкою психічного розвитку". New pedagogical thought 106, № 2 (7 липня 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-71-76.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні розкрито проблему вивчення мови як засобу соціальної взаємодії. Доведено, що сьогодні у спеціальній психології та методиці психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами розвивається новий напрям підтримки, що одержав назву «комунікативного підходу» до вивчення іноземних мов як засобу подолання мовленнєвих порушень. Окреслено, що комунікативний підхід до вивчення іноземних мов, труднощі якого обумовлені тим, що процес комунікації є надзвичайно складним явищем, виходить зі сфери лінгвістичного аналізу. Мету комунікативного підходу до вивчення іноземних мов дітьми із затримкою психічного розвитку обґрунтовано як оволодіння мовною та мовленнєвою компетентністю. Сформовано психолого-педагогічну систему засобів психолого-педагогічної підтримки дітей із затримкою психічного розвитку, що значно розширює семантику терміна «мовленнєва компетентність» та дозволяє виокремити такі поняття, як: «вербально-комунікативна компетентність», «лінгвістична компетентність», «соціальна компетентність» та ін. Розглянуто комунікативно-орієнтоване навчання іноземних мов дітей із затримкою психічного розвитку, що спрямоване на подолання недоліків і обмеженості уже відомих методів, зокрема аудіолінгвального. Комунікативний принцип формування мовленнєвої компетентності у процесі вивчення іноземних мов визначено як подальший розвиток і логічне продовження методів, які концентрують увагу на навчанні усної іноземної мови дітей із затримкою психічного розвитку.
З’ясовано, що недостатнє володіння мовленнєвими навичками перешкоджає дітям із затримкою психічного розвитку опановувати навчальний матеріал, поєднується із неналежним рівнем сформованості усного мовлення або комунікативної компетентності, але педагоги не завжди можуть визначити причини таких порушень та їх проявів, а отже, надати відповідну допомогу. Застосування звичайних методів корекції не завжди є ефективними. У результаті проведеного дослідження доведено, що спілкування для дітей із затримкою психічного розвитку є основним джерелом надходження знань про навколишню дійсність, засобом набуття досвіду, способом удосконалення мовних засобів, що використовуються у практичній мовленнєвій діяльності, головним фактором подолання порушень, який сприяє формуванню мислення і самосвідомості.
6
Бовдир, О. С. "Розвиток професіоналізму майбутніх юристів: комунікативний підхід". Юридичний бюлетень, Вип. 2 (2) (2016): 179–86.
Знайти повний текст джерела
7
Forkosh, S. M. "Трансцендентальна прагматика К. О. Апеля в контексті комунікативних стратегій дослідження культури". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 12 (11 березня 2018): 30–35. http://dx.doi.org/10.15421/1717161.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються основні стратегії досліджень у гуманітарній сфері, пов’язані з трансформаційно-комунікативним підходом запропонованим К. О. Апелем. Проаналізовано найважливіші передумови трансцендентально-герменевтичного поняття мови і, відповідно, орієнтованої на мову трансформації трансцендентальної філософії. Виявлено, що трансцендентально-комунікативний підхід дає можливість встановити взаємозв’язок мови й суспільства, науки й культури, становленню інноваційної методологічної схеми, евристичний потенціал якої можна перевірити в полі дослідження культури. Як наслідок трансцендентального обґрунтування мови, К. О. Апель формулює трансцендентальну прагматику, що припускає комунікативне співтовариство, члени якого здатні розуміти й оцінювати аргументацію. Розвиток суспільства, отже, має визначаться забезпеченням умов для встановлення комунікативних взаємодій, що призводять до конвенціональності, в якій проявляється кінцева мета співіснування. Звідси поділ етапів розвитку моралі на предконвенціональний, конвенціональний і постконвенціональний.Сучасні уявлення про культуру, які б вони не були різноманітні й фрагментарні, все ж не можуть обійтися без урахування мови як одного з найважливіших аспектів її (культури) існування, проте повне визнання за мовою вихідного поля досліджень майже у всіх гуманітарних дисциплінах призвело до ігнорування або нехтування концепцій, пов’язаних із іншим уявленням як про людину, так і про суспільство. Традиційні метафізичні питання вже здаються наївними, говорити сьогодні, наприклад, про онтологію у контексті сучасних досліджень можна хіба що в історії філософії, хоча актуальність останньої наявна в багатьох сферах знання.
8
Дирда, Ірина Анатоліївна. "Комунікативний підхід до навчання української мови як іноземної на основному етапі". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 13 (15 вересня 2015): 433–36. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v13i0.301.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано погляди науковців щодо визначення поняття «підхід». Основну увагу зосереджено на комунікативному підході, визначено його сутність та переваги на основному етапі вивчення української мови як іноземної.
9
Tsaryk, Olga. "КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 20 (30 вересня 2019): 28–33. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.20.28-33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вивчено підходи, методи, прийоми, форми навчання української мови як іноземної, використання яких допомагає викладачам-мовникам підвищувати рівень мотивації в іноземних студентів у процесі вивчення мови.
Актуальність обраної теми спричинена недостатньою кількістю проведених досліджень з методики викладання української мови як іноземної, потребою систематизувати наукові й методичні розробки, необхідністю впровадження нових підходів до вивчення української мови як іноземної.
Метою статті є вивчення основних підходів, методів та принципів викладання української мови як іноземної, зокрема комунікативного підходу, дослідження впливу методів навчання на мотивацію студентів у процесі вивчення української мови як іноземної.
У процесі дослідження застосовано методи спостереження, анкетування, аналіз результатів опитування, оцінювання рівня володіння українською мовою як іноземною. Дослідження виконане на базі Тернопільського національного економічного університету, де проведено опитування слухачів підготовчого відділення для іноземних громадян, студентів-іноземців 1-4 курсів нефілологічних спеціальностей.
Результати дослідження підтвердили, що основою мотивації для студентів, які вивчають українську мову як іноземну, є бажання вільно спілкуватися з носіями мови. Серед видів мовленнєвої діяльності, які студенти хотіли б покращити, найбільший відсоток займає мовлення. З’ясовано, що найскладнішим завданням для студентів є конструювання речень, репродукування мовлення. У статті обґрунтовано основні принципи процесу навчання, досліджено вплив методів навчання на мотивацію студентів до вивчення української мови як іноземної, що підтверджує ефективність використання комунікативного підходу в процесі навчання української мови як іноземної.
10
Канюк, Олеся. "Когнітивно-комунікативний підхід у методиці викладання іноземної мови". Сучасні дослідження з іноземної філології, № 17 (28 грудня 2019): 231–39. http://dx.doi.org/10.24144/2617-3921.2019.17.231-239.
Повний текст джерела
11
Forostyuk, Tetiana. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ СУЧАСНОЇ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ". HUMANITARIUM 45, № 2 (3 липня 2020): 147–53. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-147-153.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено проблему формування комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи в процесі фахової підготовки. Проаналізовано наукові праці з проблеми. Узагальнено сучасні підходи до розв’язання актуальної проблеми сьогодення.У статті обґрунтовується думка про те, що підготовка майбутнього фахівця початкової школи буде найефективнішою, якщо здійснювати її з урахуванням компетентнісного підходу та особливостями формування комунікативної компетенції. Комунікативно-діяльнісний підхід у процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи сприяє ефективному формуванню комунікативної компетентності студентів, які в майбутньому зможуть формувати комунікативну компетентність учнів, готовність спілкуватися українською мовою в повсякденному спілкуванні, любов до рідного слова, інтерес і повагу до історичного минулого українського народу, до української мови.Досліджено сутність поняття «комунікативна компетентність», а також «комунікативна компетенція». Розглянуто визначення понять у науковій літературі.Розкрито й доведено необхідність використання ефективних методів, засобів і прийомів у процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи, зокрема на уроках української мови. Здійснено спробу узагальнити умови формування комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи в процесі фахової підготовки. Проаналізовано педагогічний досвід. Звертається увага на важливість упровадження в практику підготовки майбутнього вчителя інноваційних технологій, методів, прийомів, які сприятимуть формуванню комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Пропонуються цікаві вправи та завдання, зокрема з української мови, які будуть ефективними під час формування комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи.Розглядається вербальне спілкування та невербальні засоби спілкування, етикет у спілкуванні. Звертається увага на можливі помилки в мовленні та спілкуванні. Пропонуються шляхи формування комунікативної компетентності майбутнього вчителя та учнів початкової школи, що сприятимуть ефективній комунікації.
12
Рідель, Т. М., та Т. О. Кириченко. "ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 207–14. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розкриттю змісту поняття «комунікативна готовність студентів нелінгвістичних закладів вищої освіти до оволодіння іноземною мовою» та складників такої готовності, а також дослідженню особливостей її формування. Крім цього, надано результати теоретичного обґрунтування та практичної розробки проблеми подолання труднощів під час вивчення іноземної мови студентами нелінгвістичних ЗВО на основі системного підходу. Відзначено, що сучасний соціум потребує особистості полікультурного типу, яка здатна та готова ефективно взаємодіяти у глобальному полікультурному просторі. Визначено, що комунікативна готовність – це інтегративна та динамічна якість майбутнього спеціаліста. Проаналізовано, що формування комунікативної готовності студентів до ефективного оволодіння іноземною мовою є процесом цілеспрямованого, комплексного та якісного перетворення особистості. Уточнено визначення та специфічні особливості формування комунікативної готовності студентів до оволодіння іноземною мовою. З цього приводу охарактеризовано компоненти комунікативної готовності, до яких віднесено мотиваційний (спрямований на стимулювання та підтримку комунікативної активності студентів у процесі міжкультурної взаємодії), особистісний (включає систему індивідуальних установок у сфері міжособистісного спілкування, моральні цінності, комунікативні якості особистості, що характеризують потребу в спілкуванні, ставлення до способу спілкування), когнітивний (лінгво-креативне мислення, що визначає мовно-розумові здатності особистості, знання і досвід у галузі міжкультурної комунікації), емоційно- ціннісний (емоційний позитивний настрій і емоційна готовність особистості до міжкультурної комунікації сприятимуть швидкій її акультурації) і діяльнісний (включає комунікативні засоби, іншомовну комунікативну компетенцію і соціокультурні якості), а також основні види комунікативних труднощів під час вивчення іноземної мови. Запропонована модель формування комунікативної готовності до оволодіння іноземною мовою та надано результати дослідницько-експериментальної роботи з перевірки ефективності цієї моделі формування комунікативної готовності. У результаті дослідження було виявлено, що подолання комунікативних труднощів, що виникають у процесі вивчення іноземної мови у студентів нелінгвістичних спеціальностей, може відбуватися на різних рівнях: початковому, операційному, технічному. Кожен із зазначених рівнів наповнений своїм змістом і основними критеріальними ознаками.
13
Гуменна, І. Р., Я. М. Нахаєва та В. В. Шацький. "ВИКОРИСТАННЯ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ АКАДЕМІЧНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 87–91. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12601.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості застосування міждисциплінарного підходу до формування академічної комунікативної компетенції у студентів медичних закладів вищої освіти. Проаналізовано наукові поняття «міждисциплінарність», «комунікативна компетенція». Розглянуто міждисциплінарну комунікацію, що забезпечує міждисциплінарний підхід до освіти, наукову базу та систему освіти як комплекс фундаментальних та таксономічних дисциплін. Визначено основні засади використання міждисциплінарного підходу до формування академічної комунікативної компетенції майбутніх лікарів; досліджено особливості академічної комунікативної підготовки майбутніх лікарів. Встановлено, що формування комунікативних компетенцій майбутніх лікарів, які б лягли в основу соціальної толерантності, є актуальним і сьогодні.
14
Корнієнко, Вікторія. "Система психологічного супроводу процесу розвитку реабілітаційного потенціалу особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 106–16. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-106-116.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проаналізовано систему психологічного супроводу процесу розвитку реабілітаційного потенціалу особистості. Мета статті полягала у визначенні системоутворюючих чинників розвитку реабілітаційного потенціалу особистості. Методологічний підхід грунтується на теоретичних положеннях про системну будову психічних явищ та концепцію психологічного супроводу процесу розвитку рабілітаційного потенціалу особистості.Використано комплекс методів дослідження: інформаційно-теоретичний, вербально-комунікативний, психометричний, Результати. Розкрито сутність системного підходу, що ґрунтується на емпіричних даних, які включають дослідження, спрямовані на гармонізацію психологічного стану хворих. Розглянуто методичний комплекс психологічного супроводу розвитку реабілітаційного потенціалу особистості. Зазначено роль соціального психолога і зміст соціальної роботи з формування психологічного супроводу розвитку реабілітаційного потенціалу особистості.Висновки. Використання теоретичної та методичної бази існуючих підходів до психологічного супроводу розвитку реабілітаційного потенціалу особистості є недостатнім для оцінки та регуляції психологічного стану. Тому використання комплексного підходу до оцінки психологічних станів з позиції уявлень про реабілітаційний потенціал особистості, створює умови для своєчасної діагностичної (контроль, оцінка) та корекційної (оптимізація, профілактика) роботи в умовах реабілітації. Ключові слова:реабілітаційний потенціал, психологічний стан, пацієнти, розвиток, методологічний підхід підхід, соціальна підтримка , розвиток, психологічний супровід.
15
Слюсар, В., Л. Шкіль та М. Слюсар. "СУБСТАНЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ "РЕКЛАМА": ФІЛОСОФСЬКО-КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(90) (9 грудня 2021): 103–12. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.103-112.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз актуальних підходів до визначення поняття "реклама". Застосовано субстанційний підхід для його дефініювання, який продовжуючи класичну традицію наукового мислення, проголошує основоположним принципом розуміння об’єкта наукового пізнання як стійкої сутності, зведення багатоманітності й мінливості властивостей до постійного, відносно сталого й постійно існуючого означення. Наголошено, що саме у предметному полі філософських наук з урахуванням актуальних досліджень в комунікативістиці та економічних наук, можна визначити його сутність та атрибутиви. Етимологія поняття у різних мовах дозволяє визначити наступні характеристики: закликання, повторене голосно кілька разів; звернення уваги; повернення (інформації). З’ясовано, що більшість визначень понять акцентують на окремих комерційних, комунікативних чи субстратних ознаках і не наголошують на суті цього соціального феномену. Виявлено, що у визначенні, яке дане Дж. Річардсом та К. Курраном, запропоноване на основі аналізу цього поняття в американських підручниках, актуальних на кінець ХХ століття, і яке найбільше відображає сутність цього явища, низка характеристик є акцидентними. Це, по-перше, платність, а по-друге – знеособленість. Ці характеристики охоплюють не усі форми та види реклами. Також у ньому не враховано діяльнісний аспект функціонування реклами у суспільстві. Запропоновано на основі субстанційного підходу тлумачити рекламу як комунікативну діяльність спонукального характеру, яка має на меті привернення уваги до об’єкта рекламування для взаємного обміну. Атрибутами реклами є рекламне повідомлення та привернення уваги. Перше розуміється як основний елемент комунікації, що передбачає трансляцію ідеї, яку рекламодавець намагається донести до конкретної цільової аудиторії, з метою спонукати до певної дії, викликати реакцію. Друге наголошує на тому, що саме реклама на відміну від інших інформаційних повідомлень ставить за мету привернути увагу. На сучасному етапі ця ознака дозволяє виявити рекламне повідомлення в інформаційному шумі.
16
Осадько, О. Ю. "Саногенний потенціал особистості: системно-комунікативний підхід до концептуалізації феномена". Наукові студії із соціальної та політичної психології, Вип. 34 (37) (2014): 184–96.
Знайти повний текст джерела
17
Ніколайчик, О. "Комунікативний підхід до праворозуміння: перспективність теорії в сучасних реаліях". Наука і суспільство, № 9/10 (2009): 26–31.
Знайти повний текст джерела
18
Федоренко, Лариса Олександрівна. "ВИКОРИСТАННЯ QR-КОДУ В НАВЧАННІ НІМЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ ТА ВЧИТЕЛІВ". Information Technologies and Learning Tools 84, № 4 (28 вересня 2021): 176–87. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v84i4.3639.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто досвід використання засобів мобільного навчання, а саме QR-коду та LearningApps як ресурсу Веб 2.0 на заняттях з німецької літератури зі студентами-германістами Навчально-наукового інституту іноземної філології Житомирського державного університету імені Івана Франка; представлено авторські розробки цифрових завдань до теми «Німецький Романтизм». Дослідження враховує сучасні підходи нейродидактики, зокрема «Learning by Doing» («навчання через практичну діяльність»), ефективність «багатоканального» навчання, відповідно до якого виділяють аудитивний, візуальний, комунікативний, моторно-кінестетичний навчальні типи. Враховуючи новітні принципи нейродидактики та дослідження особливостей головного мозку людини, освітній процес слід організовувати різноманітно, варіюючи складний теоретичний матеріал з практичними завданнями, а в епоху цифровізації – аналоговий навчальний матеріал з цифровим. У ході дослідження враховувались також сучасні досягнення дидактики та методики викладання німецької мови, зокрема «DLL – Вчимося навчати німецької мови» – інноваційної освітньої програми для підвищення кваліфікації викладачів німецької мови, яка імплементована культурним інститутом Goethe-Institut в Україні, серед яких: орієнтація на діяльнісний підхід, міжкультурний підхід, активізація навчальної діяльності студентів, різноманітність застосованих методів та засобів навчання, пізнавально-ігровий характер навчальних занять, сприяння навчальній самостійності студентів, індивідуальний підхід до студентів з різним рівнем знань, забезпечення ефективного зворотного зв’язку та інші. Дослідження показало, що доцільне й методично продумане використання мобільного навчання на прикладі онлайн-сервісу LearningApps та QR-коду ефективно сприяє формуванню навичок самоосвіти й саморозвитку студентів, формує навчально-комунікативне середовище, у якому студенти розвивають інтерес до вивчення іноземної мови, літератури та культури, а також створює психологічно комфортні умови для розвитку різних видів мовної та мовленнєвої діяльності.
19
Корнієнко, Вікторія. "Концептуалізація вивчення проблеми соціально-психологічних основ розвитку реабілітаційного потенціалу особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 169–79. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-169-179.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проаналізовано особливості вивчення проблеми соціально-психологічних основ розвитку реабілітаційного потенціалу особистості. Мета статті полягала у визначенні особливостей оптимізаційних чинників реабілітаційного потенціалу особистості для психологічного забезпечення соціальної підтримки хворих. Методологічний підхід грунтується на теоретико-методологічних положеннях про системну будову психічних явищ та концепцію розвитку рабілітаційного потенціалу особистості. Використано комплекс методів дослідження: інформаційно-теоретичний, вербально-комунікативний, психометричний, Результати. Розкрито сутність методологічного підходу, що ґрунтується на емпіричних даних, які включають дослідження, спрямовані на гармонізацію психологічного стану пацієнтів. Розглянуто методичний комплекс психологічного забезпечення розвитку реабілітаційного потенціалу особистості. Зазначено роль соціального психолога і зміст соціальної роботи з формування психологічних основ розвитку реабілітаційного потенціалу. Висновки. Використання теоретичної та методичної бази існуючих підходів до психологічного забезпечення розвитку реабілітаційного потенціалу особистості є недостатнім для оцінки та регуляції їх психологічного стану. Тому використання комплексного підходу до оцінки психологічних станів з позиції уявлень про реабілітаційний потенціал особистості, створює умови для своєчасної діагностичної (контроль, оцінка) та корекційної (оптимізація, профілактика) роботи в умовах реабілітації. Ключові слова: реабілітаційний потенціал, психологічний стан, пацієнти, розвиток, методологічний підхід підхід, соціальна підтримка , розвиток
20
ДУРМАНЕНКО, Є. А. "КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА ЯК КРИТЕРІЙ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 4 (18 квітня 2022): 84–90. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Формування та діагностика реального стану сформованості соціальної компетентності майбутніх вихователів сучасного закладу дошкільної освіти є надзвичайно актуальною проблемою сьогодення, оскільки від її розв’язання залежить успішність соціалізації підростаючого покоління. У статті проаналізовано різні підходи до визначення змісту поняття професійної компетентності майбутніх вихователів закладу дошкільної освіти, її структури. Визначено поняття соціальної компетентності та її ролі в професійній діяльності вихователя закладу дошкільної освіти. Метою статті є сутнісно-функційний аналіз поняття «комунікативна культура» як одного з важливих критеріїв сформованості соціальної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти. Окреслено методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація. Комунікативну культуру майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти визначено як набуту якість особистості, яка забезпечує реалізацію всіх складових частин спілкування та характеризується системою комунікативних знань, умінь, досвіду й здатностей, що забезпечують мовну комунікативну поведінку, орієнтацію в комунікативній ситуації, вибір необхідного стилю поведінки для досягнення мети комунікативного акту, аргументацію власної життєвої та соціальної позиції, конструктивне ведення ділових переговорів і продуктивну співпрацю в ході вирішення різних (у тому числі й професійних) завдань. Комунікативна культура майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти формується в процесі професійної підготовки. Реалізуючи низку важливих функцій, комунікативна культура може слугувати критерієм визначення стану сформованості соціальної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти. Подальшого дослідження потребує розробка методичного інструментарію та рекомендацій щодо визначення стану сформованості соціальної компетентності майбутніх вихователів засобами показників комунікативної культури.
21
Багрій, Ганна, та Олена Войтюк. "ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ІНШОМОВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (20 лютого 2020): 5–19. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.162.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена одному з основних аспектів професійної підготовки майбутніх філологів, зокрема формуванню та розвитку іншомовних здібностей. У статті досліджується іншомовна компетентність студентів, які вивчають переклад, а саме – аналіз психологічних аспектів вторинної мовної особистості, яка готова до професійного міжмовного та міжкультурного спілкування. Автор розкриває значення розвитку іншомовних здібностей філолога для майбутньої професійної діяльності та сутність поняття “іншомовні здібності”. Особливості та специфіка розвитку іншомовних здібностей висвітлюються у дослідженні на основі аналізу наукових поглядів щодо проблеми здібностей.Професійні іншомовні здібності вважаються стійкою сукупністю індивідуальних психологічних особливостей конкретних психомоторних та психічних процесів і характеристик майбутнього фахівця, що у взаємозв’язку з особистісними, комунікативними, емоційно-вольовими особливостями визначає швидкість, силу та відносну легкість опанування іноземної мови та її використання у професійній іншомовній діяльності. Структурні компоненти професійних іншомовних здібностей поділяються на когнітивні, мотиваційні, самооцінювальні, емоційні і комунікативні. У процесі дослідження було встановлено, що моделювання реальних життєвих ситуацій та використання рольових ігор допомагають закріпити навички і вміння іноземних комунікацій, розвивати цінності, створювати атмосферу співпраці та взаємодії. Особистісні і вольові якості студентів, індивідуальний стиль спілкування та належна психологічна підготовка викладача, комунікативний підхід до викладання і моделювання професійно орієнтованих проблемних ситуацій визначено як основні психолого-педагогічні умови розвитку професійних іншомовних здібностей.
22
Dronenko, V. V. "ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ". Медична освіта, № 4 (24 вересня 2018): 41–47. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.9249.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – діагностика комунікативної компетентності майбутніх лікарів.
Основна частина. Успішність фахівця в медицині визначається професійними знаннями й навиками, досвідом і лікарською етикою, а також вмінням реалізувати їх у власній діяльності за рахунок певних особистісних якостей. У структурі комунікативної компетентності ми виокремлюємо комунікативний самоконтроль, толерантність, емпатію, бажання допомогти й орієнтацію на соціальну користь, прагнення до співпраці. У статті описані основні теоретичні підходи до визначення поняття “комунікативна компетентність майбутнього лікаря”, представлено результати діагностики цього особистісно-професійного утворення, описано орієнтовний зміст комунікативних тренінгових вправ для студентів медичного ВНЗ. Наголошено на необхідності формування навиків активного слухання, емпатії, продуктивних стратегій самопрезентації лікаря для успішного виконання своїх професійних обов’язків, для створення довірливих взаємин між лікарем і пацієнтом, для формування авторитету медика.
Висновок. Доведено, що цілеспрямована систематична робота з формування комунікативної компетентності майбутнього лікаря впливає на зміни типів комунікативних реакцій, розвиток емпатії, комунікативного самоконтролю студентів медичного університету.
23
Вдовін, В. В. "Комунікативний підхід як оптимальний засіб вивчення іноземної мови у ВНЗ". Вісник Національного університету "Львівська політехніка", № 586 (2007): 15–20.
Знайти повний текст джерела
24
Магдюк, О. В. "Комунікативний підхід у процесі вивчення англійської мови студентами філологічних спеціальностей". Актуальні проблеми філології та перекладознавства, Вип. 8 (2015): 90–92.
Знайти повний текст джерела
25
Санакуєв, М. Г. "Місце пошукового алгоритму в глобальному інформаційно-комунікативному просторі та його значення в контент-аналізі". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 77–84. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.964.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості інформативно-комунікативного простору в реаліях сьогодення, виокремлено глобальні тенденції, що впливають на нього. Метою дослідження було проаналізувати пошуковий алгоритм у глобальному інформаційно-комунікативному просторі. Предметом дослідження є пошуковийалгоритм як новітня технологія контент-аналізу. Для вивчення пошукового алгоритму та його особливостей використовувалися структурно-функціональний, історико-порівняльний, прогностичний методи дослідження Зокрема, прогностичний підхід дозволив сформулювати рекомендації для вивчення та раціонального застосування сучасних технологій, допоміг розібратися у виявлених тенденціях сучасних соціологічних методів і методик вивчення документів. Історико-порівняльний підхід був використаний у форматі аналізу генези поняття інформаційно-комунікативної взаємодії для відстеження тенденцій змін пошукових технологій в інформаційному просторі. Структурно-функціональний підхід застосовувався в аналізі нових технологічних надбань, які застосовуються в контент-аналізі.
Зміст різних наукових підходів щодо проблем інформаційно-комунікативного простору, які пов’язані з глобалізацією, було узагальнено в результаті дослідження. Місце пошукового алгоритму було визначено в системі інформаційно-комунікативної взаємодії. Причинно-наслідкові зв’язки було виявлено в особливостях функціонування пошукового алгоритму в контент-аналізі. На основі аналізу зроблено висновки про вплив глобальних змін на пошукові системи й інформаційно-комунікативний простір. Рекомендації для підвищення ефективності пошуку наукових матеріалів і покроковий механізм дій для користувачів були розроблені, виходячи з практичного досвіду й надбань фахівців у комп’ютерних науках. Подальше застосування практичного досвіду й підвищення ефективності пошуку мають враховувати те, що цільовою тематикою пошуку є саме соціологічні дослідження. Зрештою, автор пропонує застосовувати практичний досвід наукових установ, що діють в Україні. Наукові розробки із цього питання також можуть бути використані для створення прототипів комп’ютерних програм і додатків для пошуку україномовних наукових матеріалів, які будуть вжиті для контент-аналізу.
26
ПІЛІШЕК, Світлана. "КОЛАБОРАТИВНЕ НАВЧАННЯ НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ: ПЕРЕВАГИ ТА МОЖЛИВІ ВИКЛИКИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 26, № 3 (5 листопада 2021): 97–110. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v26i3.882.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття містить узагальнений досвід застосування колаборативного навчання під час викладання англійської мови у Хмельницькому національному університету з метою зокрема забезпечення інтерактивності практичних занять, забезпечення студентоцентрованості навчального процесу, розвитку не лише іноземномовної комунікативної компетентності, але й іншої низки вмінь та навичок, необхідних для успішної майбутньої професійної діяльності студентів тощо. Установлено витоки походження активного методу колаборативного навчання та визначено його сутність і алгоритм застосування викладачем. Комунікативний підхід до викладання іноземної мови станом на сьогодні вважається одним із найбільш ефективних. Відтак залучення колаборативного навчання, котре передбачає взаємодію між учасниками групи під час вирішення професійнооріє нтованих ситуацій засобами іноземної мови, розглядається як ефективний, мотивуючий прийом, котрий дозволяє також вибудовувати власну індивідуальну траєкторію навчання для студентів. Актуальність більш широкого використання методу колаборативного навчання під час занять з іноземної мови підкреслюється і тим, що цей метод сприяє формуванню та удосконаленню низки компетенцій студентів, включно із комунікативною, котра є ключовою у навчанні іноземних мов. Хоча роль викладача під час колаборативного навчання набуває змісту спостерігача, фасилітатора тощо, а спілкування між викладачем та студентами реалізується за моделлю суб’єкт-суб’єктної взаємодії,викладачу варто бути готовим до можливих викликів. Аби ретельно спланувати та успішно реалізувати сценарій колаборативного навчання, викладачеві варто розвинути та/або удосконалити необхідні для цього компетентності (здатність до планування, до моніторингу та підтримки груп, здатність до узагальнення та рефлексії).
27
ГАЛЕЦЬКИЙ, Сергій. "ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 241–49. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-241-249.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ У статті розглянуто особливості системного підходу до проблеми формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Зазначено, що системний підхід визначає провідні системні характеристики компетентності, професійної підготовки, інформаційно-комунікаційних технологій. Охарактеризовано системні об’єкти, що підлягають вивченню й експериментальній перевірці: професійна підготовка майбутніх викладачів іноземних мов у ЗВО як система; комунікативна компетентність як системний об’єкт; інформаційно-комунікаційні технології як системне явище і процес; модель і технологія формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів. Представлено системні характеристики формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Наголошено на значущості системного підходу до проблеми формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов. Визначено, що існування комунікативних зв’язків між компонентами системи і компонентами зовнішнього середовища відноситься до двох основних структурних зв’язків системи (підпорядкованості й узгодженості). Підпорядкованість передбачає існування домінуючого, головного складника системи, що є визначальним у функціонуванні й розвитку системного об’єкта. Визначено, що таким головним складником у системі формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів виступають інформаційно-комунікаційні технології. Зв’язок узгодженості, натомість, передбачає рівноцінність компонентів системи; у нашому дослідженні такими виступають, по-перше, компоненти комунікативної компетентності майбутніх викладачів; по-друге, компоненти моделі / технології формування означеної компетентності засобами інформаційно-комунікаційних технологій. На засадах системного підходу окреслено авторське формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів іноземних мов як складну динамічну відкриту систему, що має ознаки матеріальної й абстрактної водночас. Ці системні характеристики уможливлюють проєктування моделі та технології формування означеної компетентності з сукупності взаємопов’язаних складників, що забезпечують ефективність упровадження названих моделі і технології. Ключові слова: системний підхід, комунікативна компетентність, майбутні викладачі іноземних мов, засоби інформаційно-комунікаційних технологій.
28
Полєжаєв, Ю. Г. "КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА КУЛЬТУРНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.
29
Жукевич, І. П., та О. В. Спірічева. "ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ПРОЦЕСІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 56–61. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-08.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено питанню формування іншомовної комунікативної компетентності військовослужбовців Інституту Управління державної охорони України в умовах дистанційного навчання. Проаналізовано основні підходи до визначення сутності поняття іншомовної комунікативної компетентності, визначено основні структурні компоненти та особливості її формування для військовослужбовців Інституту УДО України. Іншомовну комунікативну компетентність військовослужбовців Інституту УДО України слід розглядати як набуту у навчальному процесі здатність особистості до реалізації комунікативних моделей іншомовної поведінки у стереотипних комунікативних ситуаціях професійного спрямування. Навчання іноземної мови передбачає узагальнення та вдосконалення базового рівня володіння іноземною мовою у зв’язку з поглибленою профільною мовною підготовкою, спрямованою на використання отриманих знань у сфері подальшої професійної діяльності. Враховуючи реалії сучасного життя, проаналізовано особливості застосування дистанційного формату навчання, з’ясовано основні його форми та способи реалізації. Формування іншомовної комунікативної компетентності можливе в результаті організації таких заходів, як: використання месенджерів та соціальних мереж для організації зворотного зв’язку зі студентами/ слухачами (Google Meet, Microsoft Teams, Moodle тощо); систематична організація роботи з аутентичними відео- та аудіоресурсами професійного та загального спрямування; використання інтерактивних технологій, що здатні активізувати комунікативні уміння у дистанційному форматі (рольові ігри, метод проєктів, кейс-методи, презентації тощо); застосування цифрових засобів візуалізації (Quizlet, Duolingo, Mindmap, Classtoolsnet). Визначено поняття дистанційних технологій навчання іноземної мови та охарактеризовано оптимальні умови їх використання. Перспективним виявляється раціональне та методично обґрунтоване поєднання дистанційних форм навчання, які дадуть змогу створити та реалізувати компетентісно орієнтовані завдання, що сприятимуть оволодінню студентами знаннями, уміннями, навичками та набуттю особистісних якостей, поведінкових та комунікативних стратегій, характерних для формування іншомовної комунікативної компетентності військовослужбовців Інституту УДО України. Визначено перспективи подальших досліджень, які вимагають проведення аналізу нових форм дистанційного навчання та можливості їх застосування з урахуванням компетентісного підходу у навчанні іноземної мови.
30
Fedoniuk, Serhii, та Anastasia Tkachuk. "КОМУНІКАТИВНИЙ СКЛАДНИК СУЧАСНИХ ПРОТЕСТІВ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 174–88. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-174-188.
Повний текст джерелаАнотація:
У цій статті встановлено особливості комунікації сучасних протестних рухів в аспекті масового співробітництва.
Зокрема показано, що сучасні соціальні й політичні протести розвиваються на основі масової комунікації між потенційними учасниками, які не спираються на оформлені організаційні структури, протест є самовідтворюваним процесом, що ґрунтується на сугестії алармізму засобами масової комунікації. У зв’язку з цим високу ефективність як рушійний фактор масових протестів почали відігравати соціальні мережі, здатні швидко поширювати такі алармістські настрої серед їх учасників. Великі масові демонстрації останнього десятиліття були організовані шляхом мобілізації через соціальні мережі, а потім показали свою силу масовою присутністю людей на вулиці. У свою чергу протестні настрої сприяють розвитку соціальних мереж з їх спільнотами. Встановлено, що основну роль у цьому процесі відіграє комунікація протесту, яка по своїй суті є комунікацією відкритого (масового) співробітництва. Вона формується на основі індивідуальних інформаційних контактів між суб’єктами, які реалізують їх в середовищі соціальних мереж. Така комунікація має інтерактивний характер і розвивається завдяки залученню інформаційних ресурсів з мережі. Для неї характерна відсутність системно-структурної організації і об’єктна орієнтація. Другою характерною рисою є конвергенція засобів і учасників комунікації. Більше значення має не наявність спеціалізованих і кваліфікованих комунікаторів зі сфери традиційних засобів масової інформації, а залучення великої кількості інформаційних прос’юмерів (професійних споживачів інформації), тобто активних генераторів контенту з числа представників аудиторії. Комунікаційні процеси в соціальних мережах розвиваються як низка подій, у якій кожна наступна подія залежить від попередньої. Як правило, такий підхід не здатний створити послідовність, у якій би спостерігалась якась тенденція і для досягнення планованого результату потребує утворення фокусів впливу. У практиці протестної комунікації таке фокусування здійснюється за допомогою підключення традиційних (інституційних) ЗМІ. Результатом взаємодії інтерактивної комунікації і офлайну є внесення консолідуючого чинника, який має усе більше гуртувати однодумців проти табору опонентів. Зазначені особливості протестної комунікації проявляються в ефективній взаємодії соціальних мереж із сектором традиційних ЗМІ.
Ці властивості характеризують протест, що розвивається на основі інтерактивної комунікації як відкриту систему, орієнтовану на взаємодію з оточенням а не на внутрішні ресурси, що властиво для масового співробітництва.
31
Шульга, Л. М. "ТВОРЧЕ САМОВИРАЖЕННЯ ДІТЕЙ В ХУДОЖНЬО-ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 182–88. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-28.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз проблеми запровадження педагогічних підходів до творчого самовираження дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в художньо-практичній діяльності. Констатовано, що освітній процес з художньо-продуктивної діяльності дітей в закладі дошкільної освіти та початковій школі в основному зорієнтовано на оволодіння основ зображувальної грамоти, формування технічних навичок, наслідування зразка педагога, а наявні підходи до організації творчого самовираження в художньо-практичній діяльності є недосконалими, повною мірою не відповідають сучасним вимогам і не забезпечують наступності. Обґрунтовано, що науково-методологічною базою для подальшої розбудови освітнього простору мистецького напряму з урахуванням наступності та позицій відкритості, співтворчості, спрямованості на саморозвиток кожної дитини можуть бути теоретичні основи педагогічної синергетики. Розкрито сутність синергетичного підходу в організації художньо-практичної діяльності дітей на заняттях із образотворчої діяльності в закладі дошкільної освіти та уроках мистецтва в початковій школі, який надає можливість вибору одного з багатьох шляхів розвитку і сприяє активізації творчого потенціалу дитини для цілісного, відкритого пізнання дійсності. Охарактеризовано п’ять етапів організації процесу творчого самовираження в художньо-практичній діяльності на основі синергетичного підходу: мотиваційний; чуттєво-пізнавальний; художньо-комунікативний; творчо-діяльнісний; рефлексивно-ціннісний. Зазначено, що синергетичний підхід до організації художньо-творчого самовираження дітей спрямований на забезпечення саморозвитку, творчості та нелінійності мислення; невіддільність процесу пізнання від досвіду та спілкування, результатом якого є активне створення дітьми знань, набуття необхідних вражень, почуттів, досвіду, вмінь та навичок художньо-естетичної діяльності; формування нового типу відносин між учителем та дитиною, взаємодопомога та співпраця, спільний, творчий розвиток світу; діалогічне спілкування із природою, мистецтвом, навколишнім світом та розкриття власних тенденцій розвитку.
32
Михнюк, Сергій. "КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Social Work and Education 8, № 1 (2 квітня 2021): 66–76. http://dx.doi.org/10.25128/2520-6230.21.1.5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті спроєктовано систему критеріїв, показників, рівнів вимірювання результативності процесу підготовки соціальних працівників до педагогічної взаємодії та визначено шкалу для подальшої емпіричної роботи. Доведено, що у процесі проєктування критеріїв і показників дослідження учені послуговуються теоретично обґрунтованою структурою досліджуваного процесу (діяльнісно-структурний підхід) або результату (результативно-структурний підхід) залежно від наукових інтересів і предмету пізнання. Відповідно до структури готовності майбутніх соціальних працівників до педагогічної взаємодії охарактеризовано особистісно-мотиваційний, змістово-когнітивний, діяльнісно-комунікативний, оцінно-рефлексивний критерії її вимірювання та відповідні показники. Описано авторську методику оцінювання рівня сформованості як окремих структурних компонентів готовності майбутніх соціальних працівників до педагогічної взаємодії, так і загальний рівень готовності майбутніх соціальних працівників до педагогічної взаємодії у процесі вивчення фахових дисциплін. Охарактеризовано високий, середній, низький рівні готовності.
33
Zvierieva, Nina. "Сучасні підходи до формування комунікативної культури викладача". Освітній простір України, № 14 (21 грудня 2018): 155–59. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.155-159.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про комунікативну культуру викладача як складник його фахової компетентності. З’ясовано підходи до визначення поняття “комунікативна культура” та здійснено аналіз її основних показників. Розкрито сучасні підходи до формування цього складного феномена. У процесі дослідження з’ясовано, що комунікативна культура викла-дача розглядається як складне особистісне утворення, синтез узаємопов’язаних якостей особистості (а саме: знань, умінь, навичок, способів організації комунікативної діяль¬ності), необхідних для якісного та ефективного спілкування зі студентами та розробку ефективних навчально-педагогічних ситуацій, створення єдиного якісно нового мовно-освітнього середовища. Педагогічна комунікація синхронно реалізує комунікативну, перцеп-тивну та інтерактивну функції, використовуючи при цьому всю сукупність вербальних, образотворчих, символічних і кінетичних засобів. На сучасному етапі найбільш дієвими підходами до формування комунікативної культури визначено компетентнісний та синергетичний.
34
Безсонова, О. К. "МЕТОДИКА І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІДЕРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 55 (2020): 46–62. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2020.55.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено теоретичну розвідку щодо визначення критеріїв, показників та рівнів сформованості лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку. Доведено відсутність єдності думок науковців щодо формування набору критеріїв для оцінки сформованості лідерського потенціалу. Навпаки, арсенал критеріїв та показників досить різноманітний (когнітивний, діяльнісний, комунікативний, рефлексивний, емоційно-ціннісний тощо). У більшості праць досліджується лідерський потенціал керівників установ, лідерів місцевого самоврядування, лідерів студентського активу, державних службовців та військових. Практично відсутні дослідження критеріїв та показників сформованості лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку. Визначено критерії та показники сформованості лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку: особистісний (широкий світогляд, базові особистісні якості, здатність особистості до аналізу результатів діяльності та подальшого формулювання перспектив), креативно-діяльнісний (прагнення лідерської позиції у дитячій спільноті, відчуття новизни та креативний підхід до діяльності, лідерська поведінка), комунікативний (здатність до налагодження комунікації, чутливість до емоцій своїх власних та оточення), соціальний (здатність до партнерської взаємодії та досягнення взаєморозуміння, адаптивність поведінки). Визначено рівні розвитку лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку: творчий, адаптивний, елементарний. На основі виокремлених критеріїв і показників надано змістовні характеристики рівнів.
35
Баранець, І. В. "МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ МОТОРНОЮ АЛАЛІЄЮ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 54 (2020): 67–88. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2020.54.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається сутність поняття «комунікативна компетентність» у дітей із моторною алалією, яка є показником пізнавального розвитку та передумовою успішності подальшого освітнього процесу. Схарактеризовані основні складові організації корекційно-розвивальної роботи із дітьми старшого дошкільного віку із моторною алалією, що визначають ефективність процесу формування та розвитку їх комунікативно-мовленнєвої діяльності. Обґрунтовано та розроблено методику формування комунікативної компетентності у дітей старшого дошкільного віку із моторною алалією, визначено її дидактичний зміст та основні етапи впровадження, а саме: координаційно-діагностичний, корекційно-мотиваційний та репродуктивно- комунікативний. Представлені методичні рекомендації щодо її застосування. Методика формування комунікативної компетентності дітей старшого дошкільного віку із моторною алалією була побудована на основі комунікативно-діяльнісного підходу з урахуванням механізмів міжпівкульної взаємодії. Автор висвітлює ефективні шляхи стимуляції міжфункціональної взаємодії півкуль головного мозку шляхом використання технік нейролінгвістичного програмування мовленнєвого висловлювання, використанням невербальних і вербальних засобів активізації мовленнєвої діяльності. Підкреслено особливості використання авторської методики у процесі експериментального навчання з метою формування комунікативної компетентності у дітей. Обґрунтована доцільність та ефективність застосування спеціалізованих психолого-педагогічних умов формування комунікативної компетентності у дітей досліджуваної категорії. Результати формуючого експерименту дають всі підстави стверджувати, що запропонована методика формування комунікативної компетентності у дітей старшого дошкільного віку сприяє підвищенню результативності означеного процесу. При цьому відмічено суттєві зрушення за визначеними показниками, а саме вміння проявляти ініціативу у спілкуванні, вміння підтримувати діалог, закріплення правильного використання у мовленні простих і складних речень, вміння встановлювати зв’язок слів у реченні за запитаннями, закріплення правильних мовленнєвих стереотипів, тощо.
36
Катеруша, О. В. "Компетентнісний підхід у проектуванні мети навчання іноземних мов". Освітній вимір 37 (14 лютого 2013): 56–59. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v37i0.3276.
Повний текст джерелаАнотація:
Катеруша О. В. Компетентнісний підхід у проектуванні мети навчання іноземних мов.
У статті розкрито шляхи формування комунікативних знань, умінь, навичок і способів комунікативної поведінки, які є метою тактичного й оперативного рівнів компетентнісного підходу.
37
Семеног, Олена Миколаївна. "Формування комунікативної компетентності майбутніх економістів: аксіологічний підхід". Освітній вимір 38 (16 травня 2013): 266–70. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v38i0.3224.
Повний текст джерелаАнотація:
Семеног О. М. Формування комунікативної компетентності майбутніх економістів: аксіологічний підхід.
У статті з урахуванням сучасних підходів, зокрема аксіологічного підходу, охарактеризовано комунікативну компетентність економіста. За результатами дослідної роботи розроблено карти оцінювання сформованості комунікативної компетентності, апробовано методи (метод «мозкової атаки», рольові ділові ігри), які сприяють якісному формуванню комунікативної компетентності майбутніх економістів у вищому навчальному економічному закладі.
38
Березка, С. В., та А. М. Кузнецова. "АНАЛІЗ ВПЛИВУ РІВНЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 15–22. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Професійна діяльність медичних працівників базується на навичках спілкування та вміннях встановлювати контакт з клієнтом, це є важливим інструментом успішної роботи стоматолога. Вміння спілкуватись з клієнтами, швидко знаходити підхід до кожної особистості, створювати позитивну атмосферу взаємодії та довіри, впливати на емоційний стан клієнта, безумовно, є характеристиками комунікативно компетентного лікаря-стоматолога. У статті розкрито феномен «комунікативної компетентності». Проаналізовано підходи до його вивчення в психолого-педагогічній літературі. Наведено власне визначення комунікативної компетентності стоматологів. Визначено основні компоненти та рівні розвитку комунікативної компетентності у лікарів-стоматологів. Проаналізовано вплив рівня комунікативної компетентності стоматолога на успішність його діяльності шляхом організації експериментального дослідження. Для визначення рівня сформованості комунікативної компетентності лікарів-стоматологів та впливу комунікативної компетентності на успішність діяльності стоматолога нами було використано такі методи: стандартизована методика КСК, анкета для клієнтів стоматологів, аналіз динаміки відвідувань пацієнтами лікарів-стоматологів. Наше дослідження показало, що стоматологи з високим рівнем комунікативної компетентності швидко і чітко вміють налагодити ділові та дружні контакти з людьми, лікарі товариські, добре знають особливості комунікації і вміють використовувати ці знання на практиці, мають високий рівень самоконтролю та мають більше клієнтів та їх позитивних відгуків. За результатами проведеного дослідження розроблено та висвітлено рекомендації щодо розвитку комунікативних навичок. Перспективу подальших наукових досліджень бачимо у поглибленому вивченні особливостей розвитку комунікативної компетентності стоматологів та розробці програми її формування у студентів – майбутніх стоматологів.
39
КОСТОЛОВИЧ, Тетяна. "МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ З ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Acta Paedagogica Volynienses, № 4 (26 листопада 2021): 90–98. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано методичні основи роботи з формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів. Розкрито сутність поняття «підхід»; виокремлено ефективні підходи до формуван- ня комунікативної компетентності у студентів педагогічного факультету: компетентнісний, особистісно орі- єнтований, комунікативно-діяльнісний, функційно-стилістичний, ситуаційно-проблемний і текстоцентричний. Зазначено, що саме ці підходи зумовлюють принципи, методи, прийоми та засоби навчання, побудову системи вправ. Актуалізовано провідні принципи подальшого розвитку вищої школи. Виокремлено такі принципи навчання: принцип свідомості, культуровідповідності, емоційної насиченості, модульності, доступності та посильності, індивідуалізації навчання. Обґрунтовано доцільність використання загальнодидактичних і спеціальних методич- них принципів, що окреслює дидактичну мету, конкретизує способи діяльності викладача та студентів, указує на джерело здобуття знань, визначає результативність освітнього процесу, тобто зумовлює застосування від- повідних методів. Відзначено, що поняття метод у науці пояснюється як систематизований спосіб досягнення теоретичного чи практичного результату, розв’язання проблем чи одержання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання та дії. Найбільш ефективними є методи, які забезпечують навчальний діалог, дають змогу формувати комунікативні уміння та навички студентів і розвивати їхнє фахове мовлення. Наголо- шено на тому, що доцільними у процесі навчання є виконання різних видів проектів – інформаційних, дослідниць- ких, ігрових, творчих, практико-зорієнтованих із залученням інфографіки та мультимедійних технологій. Під- креслено, що вибір дидактичних прийомів і засобів навчання забезпечує активну навчальну діяльність студентів, робить можливим індивідуальний підхід до кожного з них.
40
Hladka, Olena. "COMMUNICATIVE APPROACH TO FORMING FUTURE FOREIGN LANGUAGE TEACHERS’ GRAMMATICAL COMPETENCE." Research Bulletin Series Philological Sciences 1, no. 193 (April 2021): 461–65. http://dx.doi.org/10.36550/2522-4077-2021-1-193-461-465.
Повний текст джерелаАнотація:
The article deals with peculiarities offorming future foreign language teachers’ grammatical competence in realization of communicative approach. The notion "future teacher’s grammatical competence" and its constituents are specified. The constituents offoreign language teachers’ grammatical competence comprise grammatical knowledge, grammatical skills (receptive and reproductive) and grammatical awareness (students' ability to register and recognize grammatical phenomena in oral and written speech, features and patterns of their formation and functioning). The types of communicative exercises, characteristic for the formation of grammatical competence of future foreign language teachers in the process of realization of the communicative approach, are offered and substantiated. The grammatical competence of the future foreign language teacher as a component of professional competence can be defined as intuitive (determining the creative and spontaneous use of language) and intellectual (which can be manipulated consciously) knowledge and ability to use grammatical resources of the language which can be achieved due to the integrated approach to learning grammar material, which provides an organic combination of conscious and subconscious components in the learning process, which will ensure their success in further professional activities. While communicative approach realization communicative (linguistic) tasks are prioritized. After all, it is the latter that bring the development of grammatical skills and abilities closer to the conditions of real communication - motivated and purposeful. Each grammatical structure can be carefully processed and automated thanks to the creative approach of the teacher to the selection of tasks.
41
Воротняк, Л. І. "СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГЕНДЕРНОЇ СПЕЦИФІКИ АНГЛОМОВНОГО МЕРЕЖЕВОГО СПІЛКУВАННЯ". Nova fìlologìâ, № 82 (10 серпня 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті виявлено та проаналізовано гендерні особливості англомовної Інтернет-комунікації, стилістичні засоби реалізації гендерної специфіки англомовного спілкуванні у віртуальному просторі. Встановлено, що комунікація у віртуальному просторі має гендерну маркованість, яка виражається в приналежності до категорій фемінності та маскулінності. Особливі риси чоловічої та жіночої Інтернет-комунікації проявляються на лексичному, фонетичному, стилістичному та синтаксичному рівнях. З’ясовано, що в сучасному мовознавстві існують різні підходи до проблеми гендера: підхід домінування, підхід культурних розбіжностей, підхід дефіциту, а також динамічний підхід. Проаналізовано два основні поняття – стать (sex) і гендер (gender), що функціонують у рамках гендерних лінгвістичних досліджень. Встановлено, що у лінгвістиці гендер розглядається як когнітивний феномен, що проявляється як у кліше, так і в особливостях мовленнєвої поведінки комунікантів. Визначено, що користувачі різної статі вибирають різноманітні вербальні та невербальні комунікативні стратегії у своїй комунікативній поведінці. Схарактеризовано популярні жіночі та чоловічі способи увиразнення висловлювання. За результатами дослідження виявлено, що до більш жіночих стилістичних засобів належить гіпербола, експресивно-оцінні слова, евфемізми, ономатопея, еліптичні конструкції, ідіоми. Характерними стилістичними засобами чоловічої вербальної поведінки є прикметники найвищого ступеня порівняння, ідіоми, ненормативна лексика. З’ясовано, що гендерні особливості використання стилістично забарвленої лексики в мережевому спілкуванні відображають більшу чутливість жінок, порівняно з чоловіками, до комунікативних норм суспільства, прагнення жінок створити дружню атмосферу спілкування й бажання чоловіків справити враження на співрозмовника своєю ерудицією.
42
Біличенко, Ганна, та Олена Міхєєва. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА ВИХОВАТЕЛІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 139–51. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245408.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі вдосконалення педагогічної майстерності вихователів дітей дошкільного віку, що базується на необхідністі реалізації тенденцій демократизації та гуманізації сучасного освітнього простору, особистісно-зорієнтованого підходу, забезпечення ефективного педагогічного супроводу особистісного зростання суб’єктів освітнього процесу.
На основі аналізу наукової літератури «комунікативна культура» розглядається в сукупності з суміжними й підпорядкованими поняттями одного проблемного кола: «спілкування», «культура спілкування», «комунікація», «міжособистісна взаємодія», «комунікативні здібності», «комунікативні якості особистості», «комунікативні вміння», «комунікативна компетентність», «культура мовлення».
Надано визначення комунікативної культури як динамічного поліструктурного інтегративного утворення особистості, що включає сукупність взаємопов’язаних компонентів (ціннісно-мотиваційного, інформаційно-когнітивного, емоційно-вольового, мовленнєво-діяльнісного), детерміновано зовнішніми умовами (соціальна ситуація розвитку особистості) і внутрішніми чинниками (комунікативні здібності та якості особистості) та забезпечує гармонійну соціалізацію особистості через взаємодію з реальним соціальним середовищем і самим собою.
Констатуються результати розвідувального дослідження рівня потреби педагогів у реалізації позиції педагогічного супроводу розвитку особистості дітей в закладах дошкільної освіти та особливостей комунікативної культури педагогів, що показали недостатній рівень сформованості зазначених параметрів та визначили необхідність організації цілеспрямованого впливу на розвиток комунікативної культури та зміну педагогічної позиції педагогів.
Визначено зміст дослідницької роботи, що була організована в межах постійно діючого семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», індивідуальних та групових занять-консультацій, інноваційного здійснення засідань педагогічних рад, проведення науково-практичної конференції «Комунікативна культура педагога як вимога сучасності».
У статті розкрито предмет вивчення семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», його основні завдання, програма проведення та різні форми педагогічної взаємодії; проблематика занять-консультацій; зміст проведення педагогічних рад, щодо актуалізації комунікативного потенціалу соціокультурного середовища ЗДО; поетапне методичне наповнення науково-практичної конференції.
Отже, у статті визначено підсумки дослідження та перспективні напрями подальших наукових розвідок.
43
Kinash, I. O. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ НА ЕТАПІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ". Медична освіта, № 3 (15 жовтня 2020): 84–88. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2020.3.11445.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі формування комунікативної компетентності майбутніх медичних працівників. На основі аналізу сучасної наукової літератури проаналізовано різні підходи до визначення та інтерпретації сутності феномену «комунікативна компетентність майбутніх лікарів». У статті розглянуто різні підходи до визначення сутності понять «компетенція», «компетентність», «культурологічна компетентність». Подано порівняльний аналіз понять «компетентність» і «компетенція». Визначено структуру комунікативної компетентності майбутніх лікарів. Акцентовано увагу на гнучкості спілкування, емпатійності, рефлективності, комунікативних уміннях тощо.
Доведено, що комунікативна компетентність є одним із основних пріоритетів сучасної якісної освіти та однією із важливих складових професійної культури лікарів.
Сформульовано принципи та підходи, які покладено в основу формування комунікативної компетентності майбутніх лікарів. Розглянуто основні напрямки формування комунікативної компетентності в закладах вищої медичної освіти.
Питання комунікативної компетентності порушено філософами, психологами, педагогами, вченими-лікарями. У їхніх дослідженнях доведено необхідність розвитку комунікативної компетентності кожної особистості як у соціальній, так і професійній сферах.
Гострота проблеми формування комунікативної компетентності в царині комунікативної підготовки працівників медичної сфери визначена соціальним замовленням, яке має чітко окреслену законодавчу базу: «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті», Закон України «Про освіту», Закон України «Про вищу освіту» та ін. В офіційних урядових документах зазначається, що одним із пріоритетних напрямків реформування сучасної вищої освіти є підготовка висококваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці та професійного розвитку, які вміють на високому професійно-етичному рівні у складних умовах сьогодення ефективно вирішувати гострі проблеми медичної галузі.
Цим зумовлено підвищення вимог до професійних та особистісних якостей майбутніх медичних працівників. Ключова роль у реалізації зазначених ідей належить закладам вищої медичної освіти, оскільки саме тут формуються професійне мислення, комунікативна компетентність та майстерність майбутнього лікаря на етапі професійної підготовки.
44
Botwina, Renata, and Oksana Borys. "COMMUNICATIVE APPROACH IN PRACTICE: THE CASE OF THE UKRAINIAN STUDIES DEPARTMENT AT THE UNIVERSITY OF WARSAW, POLAND." Naukovì zapiski Nacìonalʹnogo unìversitetu «Ostrozʹka akademìâ». Serìâ «Fìlologìâ» 1, no. 9(77) (January 30, 2020): 290–94. http://dx.doi.org/10.25264/2519-2558-2020-9(77)-290-294.
Повний текст джерелаАнотація:
The growth of international market, business and travel around the world has resulted in English being an integral part of university curricula. Teaching English in the way that is not only motivating but also corresponding to the needs of the global market university graduates are about to face has become mandatory for higher education institutions. This paper aims at presenting a modern approach to teaching foreign languages to students studying at the Department of the Ukrainian Studies at the University of Warsaw, Poland. The specifics of the didactic work of lecturers teaching English and Ukrainian languages are presented with a view to a cultural diversity in groups. The Department offers students a rich program that gives them a thorough education both in Ukrainian and English languages. The authors show how they deal with various problems resulting from language interference, heterogeneous groups and cultural differences in their teaching practice. Motivating students to learn English with a view to a cultural context is of special importance since it results not only in interesting lessons, but also in students willing to deepen their knowledge of the English-speaking countries. A special attention is given to the Communicative Approach which has proved to be beneficial both for teachers and students. Moreover, the authors give practical solutions how to motivate students to learn foreign languages effectively.
45
Kharkivska, Aryna. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ МАГІСТРАТУРИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 21 (27 листопада 2019): 88–91. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.21.88-91.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі аналізу науково-педагогічної та спеціальної літератури у статті обґрунтовано сутність поняття «комунікативна культура майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти».
Зосереджено увагу на тому, що для розвитку комунікативної культури майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти в умовах магістратури доцільно використовувати наступні методологічні підходи, а саме: дитиноцентристський, системний, андрагогічний, діяльнісний, лінгводидактичний, культурологічний. Доведено, що врахування зазначених підходів сприятиме розвитку комунікативної культури майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти в умовах магістратури, а також розвитку у них відповідних компетентностей, набуття необхідних знань, особистісних комунікативних якостей і вмінь із метою формування висококваліфікованого та конкурентоздатного фахівця на міжнародному ринку праці.
46
Степанова, Ольга Іванівна. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «РИТОРИКА ТА КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ»". Інноватика у вихованні 1, № 12 (21 листопада 2020): 227–34. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.295.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено одна із актуальних проблем навчання майбутніх логопедів – формування у них комунікативної компетенції. Охарактеризовано зміст поняття «комунікативна компетенція»; розкрито взаємозв’язок розвитку комунікативної та риторичної компетенцій майбутнього учителя; окреслено організація викладання навчального предмета «Риторика та культура мовлення корекційного педагога» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих і риторичних умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Узагальнено роль і місце дисципліни в системі компетентносного підходу до професіональної підготовки спеціального педагога. Аналіз категорії «комунікативна компетенція» репрезентовано як лінгвістичний феномен, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку у вчителя-логопеда. На основі стандартів і освітньо-професійних програм проаналізовано зміст комунікативної бази професійної компетенції логопеда. Доведено, що культура мовлення є підґрунтям для розвитку загальної культури людини, а комунікативна компетенція формується в процесі професійної підготовки спеціаліста і системним виявом знань, умінь, здібностей і особистісних якостей, які дозволяють успішно вирішувати функціональні завдання в професійній діяльності. Поряд із теоретичним матеріалом, у статті подано систему вправ, практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку учасників комунікаційного акту.
47
КУЛЬЧИЦЬКА, Олена. "ДИСФЕМІЗМИ ЯК ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ МОВИ (НА ПРИКЛАДІ СУЧАСНОГО МОЛОДІЖНОГО АНГЛОМОВНОГО РОМАНУ)". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 209–20. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблематиці дисфемізмів як засобів виразності мови в сучасному молодіжному англомовному романі The Host (С. Майєр), а також їх ідентифікації та класифікації в системі мови. Дисфе- мізми розглянуто з урахуванням як лінгвістичних (семантичних і прагматич- них), так і екстралінгвістичних чинників з увагою на психологічну та соціальну характеристику мовців. Авторка поділяє традиційне визначення дисфемізмів як слів чи виразів, протилежних за функціями до евфемізмів, свідоме викори- стання грубих, вульгарних, стилістично знижених, часто нецензурних слів та виразів із метою передачі різкої негативної оцінки або створення експресії в тих випадках, де є така необхідність, та підтримує й новаторський підхід до трактування дисфемізмів, не обмежений лексичною площиною як когнітив- ного процесу концептуалізації певної реалії та більшою мірою відповідний дис- курсивній діяльності процесу дисфемізації. Такий підхід є доповненням до тра- диційного та в сукупності дає змогу значно ширше описати явище дисфемії. Дисфемія трактується як прояв вербальної агресії, як можливий потен- ційно маніпулятивний мовний засіб. Негативний комунікативний намір мовця, негативні емоційні реакції адресата на дисфемістичні висловлювання та неузгодженість змісту висловлювання, характеру вербальної комунікації і психологічної й мовної особистості адресата визначено як основні мотиви, що спонукають мовця до використання дисфемізмів. Прояви вербальної агре- сії, виражені через дисфемію, призводять до виникнення конфліктів та/або їх ескалацій, суперечать соціально-прийнятій комунікативній поведінці. Із пси- хологічного погляду дисфемізми слід розглядати як показник внутрішніх кон- фліктів у психіці. У статті стверджено: для дисфемії характерною рисою є збереження денотата, тобто процес зміни відбувається в конотативному компоненті, коли денотат може бути негативним або нейтральним; за семантичною при- родою дисфемізми поділяються на усталені та контекстуально зумовлені, а семантичний зсув є тим лексико-семантичним способом, що веде до утворення дисфемізмів; оцінність є однією з підстав розгляду функціонування дисфеміз- мів як лексичних засобів виразності мови. Ці чинники показують належність дисфемізмів до пейоративного пласту лексики, адже майже завжди це є пейоративи з грубими емосемами. Прагматична функція дисфемізмів дає найбільш великий потенціал для ретельного розгляду й аналізу властивих їм прагмалінгвістичних та дискур- сивно-мовних функцій. Особливо цікавим є дослідження дисфемізмів із пози- цій психології особистості й культурології, що може допомогти розкрити прагматичну природу дисфемізмів і зробити внесок у наукове обґрунтування мотивів, які спонукають до вживання дисфемізмів у мові. Тож особливості функціонування дисфемізмів залишаються малорозкритими й потребують подальшого вивчення та вимагають детального аналізу.
48
Войтко, Олександр, Віталій Кацалап та Юлія Бабій. "ОБҐРУНТУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ КОМУНІКАТИВНОЇ МОДЕЛІ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ СИЛ ОБОРОНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 80, № 2 (23 лютого 2020): 61–72. http://dx.doi.org/10.32453/3.v80i2.190.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основі комунікативні функції системи стратегічних комунікацій Сил оборони. Наведено характеристики елементів когнітивного інформаційного простору та детерміновані чинники, які впливають на діяльності органів управління Сил оборони. Проаналізовано і узагальнено сучасні умови функціонування системи стратегічних комунікацій в контексті їх трансформації, а також виявлено ряд факторів, що створюють перешкоди на шляху створення нових комунікативних можливостей. На основі аналізу сучасних теоретико-методологічних концепцій управлінської діяльності органів військового управління досліджено питання взаємодії між можливими елементами системи стратегічних комунікацій Сил оборони. Виявлено вплив основних детермінантів, які впливають на ефективність функціонування системи стратегічних комунікацій Сил оборони. На відміну від існуючих підходів наведені складові комунікативної моделі системи стратегічних комунікацій Сил оборони відображає об’єктивну реальність процесів, які обумовлюють взаємозв’язок між можливими функціями та умовами. Комунікативні системи в сферах національної безпеки відіграють когерентну роль, яка за своїм змістом відображає вертикальні та горизонтальні взаємозв’язки системи безпеки та оборони України. Тому виникає необхідність проведення детального опису функцій систем, які задіяні для виявлення психологічного впливу на цільові аудиторії та системи, що відповідають за проведення випереджувальних заходів. Наведений опис елементів комунікативної моделі системи стратегічних комунікацій Сил оборони дозволяє реалізувати модель, яка визначає сутність комунікативних можливостей системи стратегічних комунікацій Сил оборони в інтересах реалізації протидії деструктивному психологічному впливу. Особливу увагу приділено здатності об’єктивно прогнозувати можливі наслідки та адекватно реагувати (протидіяти) на негативні процеси. Запропонований методичний підхід має універсальний характер, а тому може бути застосований при розробці аналогічних методичних засобів не лише стосовно воєнної сфери, але і до усієї соціальної системи держави або її окремих секторів в інтересах забезпечення внутрішньополітичної стабільності.
49
Мимренко, Олена. "РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ". Professional Pedagogics 2, № 21 (21 січня 2021): 107–15. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.21.107-115.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність: У професійній діяльності педагог виступає активним суб’єктом спілкування: передає та приймає інформацію від здобувачів освіти, установлює контакти з ними, будує взаємовідносини на основі діалогу, прагне до максимальної реалізації здібностей кожного та забезпечення його емоційного комфорту в освітньому процесі шляхом компетентнісного підходу. Відтак важливим складником професійного зростання педагога є розвиток його комунікативної компетентності, а одним із першочергових завдань в системі освіти – розвиток професійно-педагогічної комунікативної компетентності педагога, оскільки вона виступає духовно-моральним чинником і науковим змістом освітнього процесу. Проблема розвитку комунікативної компетентності педагогів є актуальною, оскільки саме від педагогічного спілкування, а точніше від рівня розвитку комунікативних здібностей викладачів залежить становлення професійної компетентності майбутнього фахівця. Мета: визначення та аналіз основних аспектів розвитку комунікативної компетентності як складової професійного зростання педагогічних працівників закладів професійної освіти Методи: визначення та аналіз теоретичних досліджень, наукової і методичної літератури прогнозування можливих форм і методів розвитку комунікативної компетентності педагогічних працівників коледжів, педагогічне спостереження за професійною діяльністю педагогів, ретроспективний аналіз власного досвіду. Результати: здійснено аналіз основних наукових праць із розвитку комунікативної компетентності; висвітлено основні аспекти розвитку комунікативної компетентності як складової професійного зростання педагогічних працівників закладів професійної освіти; визначено компоненти даної компетентності (когнітивний, комунікативно-мовленнєвий, соціально-перцептивний, інтерактивний); описано результати дослідження рівня комунікативної компетентності педагогічних працівників коледжів; сформульовано рекомендації керівникам коледжів щодо професійного вдосконалення педагогів та розвитку в них комунікативної компетентності; з’ясовано, що педагоги, зазвичай успішно володіючи значним обсягом теоретичних знань зі своїх дисциплін, водночас відчувають суттєві труднощі в процесі ефективного донесення їх до свідомості здобувачів освіти. Висновки: показано, що ефективність педагогічної діяльності залежить від рівня сформованості комунікативної компетентності педагогів; з’ясовано, що формування даної компетентності в коледжах має бути організоване на основі системного підходу; розвиток комунікативної компетентності педагогів повинен відбуватися у кілька етапів (діагностичний, теоретично-навчальний, практично-навчальний, контрольно-рефлексивний); доведено, що для розвитку комунікативної компетентності потрібно не лише надавати знання, але й забезпечувати формування умінь і навичок; виокремлено педагогічні умови, важливі для формування комунікативних умінь і навичок (підвищення мотивації педагогів до професійного саморозвитку; підвищення їх активності; запровадження інноваційних освітніх технологій); акцентовано увагу на важливості забезпечення гуманістичної спрямованості процесу формування комунікативної компетентності педагогів.
50
Шепель, Юрій. "ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ Й ОПИСУ ІДІОСТИЛЮ Ф. М. ДОСТОЄВСЬКОГО". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 341–47. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-66.
Повний текст джерелаАнотація:
Опис понять «текст», «стиль», «ідіолект», «ідіостиль» свідчить про те, наскільки не збігається їхній зміст. Мета статті – визначити поняття «ідіостиль» і розглянути різні підходи до цього поняття через особливості творчої манери письма Ф. М. Достоєвського. У роботі вдаємося до таких методів, як описовий та мовностилістичний аналіз, адже питання ідіостилю набуло комплексного характеру, відповідно до чого аналіз ідіостилю Ф. М. Достоєвського вимагає багаторівневого підходу. Методи дослідження зумовлені концепцією вивчення цілісності художнього образу художнього твору, що визначаємо за лінією перетину семантики і стилістики. У статті надано загальну репрезентацію основних особливостей та механізмів текстотворення, що викривають характерологічні риси ідіостилю Ф. М. Достоєвського. Ідіодискурс визнаємо як комунікативно-художній простір автора, який у сукупності та взаємодії усіх своїх аспектів, утворює цілісне комунікативне середовище, в яке поринають усі, хто бере участь у процесі комунікативної діяльності. Описано принципи співвідношення дискурс – текст – ідіодискурс – ідіостиль, визначено ідіостиль як об’єкт дослідження мовознавства, проаналізовано ідіостиль та мовну картину світу Ф. М. Достоєвського.