Статті в журналах з теми "Підстави відповідальності"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Підстави відповідальності.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Підстави відповідальності".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Грабович, Т. "Юридичні підстави міжнародної відповідальності держави". Юридичний вісник, № 5 (25 листопада 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.1996.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на визначення поняття та сутності юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності держави та їх класифікацію на основі аналізу сучасної доктрини та практики у сфері права міжнародної відповідальності. Встановлено, що обґрунтоване притягнення держави до міжнародної відповідальності та унеможливлення неправомірного притягнення до відповідальності є одним із проявів принципу юридичної рівності держав у міжнародному праві. Обґрунтовано, що під юридичними підставами міжнародно-правової відповідальності держави варто розуміти юридично дійсні міжнародні зобов'язання держави, незалежно від форми їх закріплення. Формулювання «незалежно від форми походження» вказує на те, що міжнародні зобов'язання можуть встановлюватися звичаєвою нормою міжнародного права, договором або загальним принципом, що застосовується в рамках міжнародного правопорядку. Держави можуть брати на себе міжнародні зобов'язання за одностороннім актом. Міжнародне зобов'язання може випливати із процедур, передбачених у договорі (рішення органу міжнародної організації, яка має компетенцією у відповідній області, постанова Міжнародного суду або іншого трибуналу у справі, що стосується двох держав, та інше).
Встановлено, що конкретне діяння держави не може бути кваліфіковано як міжнародно-протиправне, якщо воно не порушує жодного міжнародно-правового зобов'язання такої держави. На таку кваліфікацію, згідно зі статтею 3 Статей про відповідальність держав 2001 року, не впливає кваліфікація цього діяння як правомірного за внутрішньодержавним правом. Зроблено висновок, що систему юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності держав становлять: міжнародний договір; міжнародний звичай; юридично обов'язкові рішення міжнародних міжурядових організацій; рішення міжнародних судів та арбітражів; односторонні акти держав. Юридичні підстави можуть розглядатися виключно в їхньому взаємозв'язку з фактичними підставами міжнародної відповідальності держави. Наявності лише однієї з них, безперечно, недостатньо для притягнення держави до міжнародно-правової відповідальності. Доведено, що точне встановлення підстав міжнародно-правової відповідальності держави, як юридичних, так і фактичних, сприяє забезпеченню законності в міжнародному праві, надає необхідні гарантії прав для учасників міжнародних правовідносин.
2
Бондарчук, Р. А. "ПІДСТАВИ ПРИТЯГНЕННЯ СУДДІ ДО ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Знання європейського права, № 3 (7 вересня 2021): 67–71. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.232.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, здійснено їх науковий аналіз, оцінку та визначено об’єктивність її врахування з огляду на результати практики діяльності ВРП.
З’ясовано, що підставами притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може бути застосування чи незастосування ним тієї чи іншої норми права, згода або незгода із судовим рішенням скаржника або інше розуміння останнім норми матеріального чи процесуального права, ніж її розуміння судом, оскільки, здійснюючи правосуддя, суддя є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Конституції України) і розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Встановлено, що у разі аналізу підстав для здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді та застосування дисциплінарного стягнення ВРП має враховувати: суттєвість порушення, його сумісність з подальшим перебуванням особи на посаді судді, наявність та підтвердженість доказів, їх безспірність, об’єктивність у аналізі всіх обставин справи, відповідність дисциплінарного стягнення сутності та характеру порушення, особливо це важливо у разі застосування такого стягнення, як подання про звільнення судді з посади, хоча підстави для його застосування конкретизовані п. 8 ст. 109 Закону, однак вони мають оціночний характер, що іноді може призводити до застосування такого стягнення до «неугодного судді» за наявності конфлікту інтересів у самому суді або за участю посадових осіб органів, які взаємодіють із судами (прокуратури, поліції та ін.), або посадових осіб органів, які тим чи іншим чином контролюють діяльність судді (судів), - ВРП, РСУ, ВККСУ.
3
ПОПЕЛЮК, ВАДИМ. "Щодо деяких аспектів відповідальності за використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів за практикою Верховного Суду". Право України, № 2020/07 (2020): 170. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-170.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена правовому регулюванню застосування відповідальності за використання землі без оформлення правовстановлюючих документів, крім випадків самовільного заняття земельних ділянок. Визначено, що особливість застосування відповідальності за використання землі без оформлення правовстановлюючих документів, яка пов’язана з тим, що норми матеріального права різних галузей визначають правовий режим використання землі, що, відповідно, впливає на предмет і характер земельного спору. Мета статті полягає у вивченні деяких аспектів відповідальності та практики Верховного Суду щодо стягнення збитків за використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів, крім випадків самовільного заняття земельних ділянок. Встановлено, що правопорушення за використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів – це коли фактичні землекористувачі не платять за користування землею та не оформлюють відповідні документі з різних причин, що призводить до порушення суб’єктивних прав законного власника землі. Проаналізовано, що судова практика зазнає змін щодо застосування відповідальності за використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів. Так, довгий час судова практика йшла по шляху стягнення коштів, що відбувається на підставі статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України (ЦК України) у формі неотриманої орендної плати, але за останні роки змінена на стягнення коштів без достатньої правової підстави, згідно зі ст. 1212 ЦК України. При цьому нині трапляються рішення як за першою підставою, так і за другою. Запропоновано зміни до положень законодавства щодо стягнення збитків за використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів у частині підстав стягнення та розмірів збитків.
4
Коваленко, С. "Підстави відповідальності рецензента результатів оцінки". Економіка. Фінанси. Право, № 7 (2008): 12.
Знайти повний текст джерела
5
Коваленко, С. "Підстави відповідальності рецензента результатів оцінки". Економіка. Фінанси. Право, № 8 (2008): 10–14.
Знайти повний текст джерела
6
Герасименко, О. О. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПІДСТАВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 70–74. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.208.
Повний текст джерелаАнотація:
У вітчизняній теорії адміністративного права нині не сформовано єдиного бачення підстав адміністративної відповідальності. Сучасні наукові погляди на їх природу, типологію, структуру, зміст і співвідношення істотно (у низці випадків – кардинально) різняться. Свого часу настільки широкий плюралізм наукових думок слугував позитивним чинником, який дав поштовх активній науковій дискусії та істотно розширив межі уявлення про підстави адміністративної відповідальності, а також їх роль у застосуванні адміністративно-деліктних норм. Однак з плином часу ситуація стала вимагати переоцінки. Головне завдання наукових дискусій, що полягає у побудові узгодженої, загальновизнаної концепції, покликаної служити основою для подальших наукових розвідок, досягнуте не було. За відсутності єдиного теоретичного базису авторські погляди на сутність підстав адміністративної відповідальності замість поступового наближення дедалі більше віддаляються один від одного, збільшуючи кількість принципових різночитань та породжуючи плутанину в термінології. Окреслені тенденції вступають у протиріччя з об’єктивними запитами науки й практики на максимальну чіткість та узгодженість понятійно-категоріального апарату. У зв’язку з викладеним постає необхідність узагальнення відповідних теоретичних напрацювань та вироблення на цій основі єдиного, узгодженого підходу до розуміння підстав адміністративної відповідальності. На основі аналізу провідних доктринальних концепцій запропоновано авторську класифікацію підстав адміністративної відповідальності. Розкрито сутність фактичної, нормативно-правової та юрисдикційної підстав відповідальності за адміністративні правопорушення.
7
Габріадзе, М. "Система цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язання". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 85–92. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1564.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню цивільно-правової відповідальності як одного з наслідків порушення зобов'язання, структурних елементів цивільно-правової відповідальності, її ролі в механізмі забезпечення належного виконання зобов'язань і захисту цивільних прав та інтересів у сучасному цивільному праві України. Залежно від виду порушення зобов'язання відповідальність можна поділити на відповідальність за невиконання й відповідальність за неналежне виконання зобов'язань. Мета статті - визначити особливості системи цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання, класифікувати її підстави, розробити пропозиції з удосконалення законодавства, яке регламентує зазначений вид відповідальності. Цивільно-правова відповідальність - це правова конструкція, що є базисом режиму законності й правопорядку, забезпечує ефективне виконання особою своїх зобов'язань. Соціальна сутність відповідальності виявляється в розумінні, усвідомленні та розмежуванні наслідків діяльності за критеріями її правомірності й доцільності, можливості осуду або заохочення. Складність юридичної природи цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання зумовила множинність підходів до її розуміння й інтерпретації у вітчизняній науці цивільного права:а) як заходу державного примусу;
б) як санкції за неправомірну поведінку; в) як обов'язку правопорушника відшкодувати завдані збитки і сплатити неустойку; г) як захід покарання за вчинене правопорушення. Констатовано, що існує низка критеріїв класифікації цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання. Відзначено, що юридичною підставою настання цивільно-правової відповідальності за договором є склад цивільного правопорушення, який утворюють правопорушення, заподіяння шкоди, при-чинно-наслідковий зв'язок між ними й вина. З'ясовано структурні елементи цивільно-правової відповідальності, її роль у механізмі забезпечення належного виконання зобов'язань і захисту цивільних прав та інтересів у сучасному цивільному праві України. Окреслено, що до основних елементів систем юридичної відповідальності загалом і цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань зокрема належать мета, умови, функції, форми та підстави відповідальності.
8
Borodin, I. Y., та T. M. Tarasenko. "Визначення відповідальності в місцевому самоврядуванні в Україні: законодавчий аспект". Public administration aspects 5, № 8-9 (8 грудня 2017): 56–65. http://dx.doi.org/10.15421/15201728.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано застосування категорії відповідальності у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначено суб’єкти, інстанції, засоби реалізації відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Дослідження виявило наявність змішування засобів забезпечення відповідальності з переліком підстав за яких передбачено її настання. Також з’ясовано, що якщо для місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у профільному законі визначено підстави для його проведення, то для проведення процедури народної ініціативи таких підстав не зазначено. Підтверджено висновок про те, що труднощі практичної реалізації відповідальності пов’язані, зокрема, з проблемою конкретизації статусу територіальної громади. Відповідно, важливим завданням є здійснення деталізації положень щодо визначення статусу територіальної громади як суб’єкта відносин відповідальності. Крім того, до причин, які перешкоджають територіальній громаді застосовувати існуючі законодавчі норми про відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, віднесено відсутність регламентації процедур їх реалізації, у тому числі, на рівні локальних нормативно-правових актів, а також особливості виборчої системи, за якої обмежується здатність виборців відкликати депутата місцевої ради. У статті обґрунтовується точка зору щодо актуальності уточнення і розмежування видів відповідальності та засобів їх забезпечення, зокрема конституційно-правової та політичної відповідальності.
9
Б. П. Суржан. "ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА У СВІТЛІ СУДОВОЇ РЕФОРМИ". Криміналістичний вісник 30, № 2 (27 грудня 2018): 46–54. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2018-30-2-46.
Повний текст джерелаАнотація:
Класифіковано за галузями права в системі юридичної відповідальності як ознаки процесуального статусу основні види відповідальності, що можуть застосовуватися до судового експерта державної спеціалізованої установи за невиконання або неналежне виконання своїх функціональних обов’язків. Систематизовано підстави та порядок притягнення судового експерта до кожного виду відповідальності. Надано пропозиції щодо удосконалення положень законодавства про відповідальність у судово-експертній діяльності, зокрема започаткування правових норм, у яких передбачатиметься відповідальність за неподання або несвоєчасне подання заяви про самовідвід за наявності підстав, окреслених процесуальним законодавством. Обґрунтовано доцільність уведення норм етики судового експерта.Ключові слова: юридична відповідальність; кримінальна відповідальність; дисциплінарна відповідальність; адміністративна відповідальність; експерт; судова експертиза.
10
Вознюк, А. А. "Декларування недостовірної інформації та умисне неподання декларації: нові моделі заборонних кримінально-правових норм". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 92 (17 грудня 2020): 104–20. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.92.104-120.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано переваги та недоліки сучасних моделей підстав відповідальності за декларування недостовірної інформації та умисне неподання декларації – кримінально-правової, адміністративно-правової та змішаної. Зроблено висновок, що нові підстави відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання декларації, а також пропозиції щодо них, висловлені у відповідних законопроєктах, мають недоліки, пов՚язані з наявністю підґрунтя для визнання неконституційними нових заборонних кримінально-правових норм, їх санкціями, формами вини, порогом кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації, конструкцією «неподання декларації» тощо. Сформульовано рекомендації для практики застосування ст. 366-2 та 366-3 Кримінального кодексу України, а також надано пропозиції щодо їх удосконалення.
11
Амбарцумян, к. "Підстави та умови цивільно-правової відповідальності". Наукові праці цивілістичного студентського гуртка. Альманах цивілістики, Вип. 4 (2009): 144–62.
Знайти повний текст джерела
12
Щербина, В. І. "Підстави притягнення працівника до матеріальної відповідальності". Правова позиція, № 1 (16) (2016): 83–87.
Знайти повний текст джерела
13
Красницький, І. "Підстави відповідальності за кримінальним правом Франції". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 36 (2001): 502–7.
Знайти повний текст джерела
14
Сядриста, І. І. "Ознаки поняття «акціонерна відповідальність»". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 71–74. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).649.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто ознаки відповідальності учасників акціонерних правовідносин. На підставі проведеного аналізу зроблено висновки, що акціонерній відповідальності властиві певні ознаки, які у свою чергу можна поділити на загальні та спеціальні. Акціонерна відповідальність має безпосередній зв'язок з акціонерними правовідносинами та може застосовуватися виключно до учасників відповідного правового зв'язку. Підставою застосування цивільно-правової відповідальності до учасників акціонерних правовідносин є невиконання або неналежне виконання обов'язків останніми, що можуть передбачатися законодавством, локальними актами, акціонерним договором, та порушення прав, законних інтересів інших учасників окреслених відносин. Ще однією ознакою відповідальності учасників акціонерних правовідносин є можливість її застосування як у судовому, так і в позасудовому порядку, оскільки акціонерні правовідносини за своєю суттю є внутрішніми, то і відповідальність, що може застосовуватися до їхніх учасників, і порядок її застосування повинні передбачатися не лише на законодавчому, а й на локальному рівні. Порушувати корпоративні права учасників відповідних правовідносин можуть декілька осіб, вони несуть відповідальність як солідарні боржники. Тобто у разі завдання збитків товариству діями (бездіяльністю) його посадових осіб колегіально товариство може звернутися з відповідною вимогою до всіх членів органів товариства або до окремого з них. Відповідальність учасників акціонерних правовідносин може застосовуватися лише за ініціативою учасника, чиї права порушено, акціонери не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів. Особливістю відповідальності учасників акціонерних правовідносин є те, що підстави її застосування, вид і розмір можуть передбачатися не лише нормами законодавства, а й спеціальними локальними актами, такими як статут, акціонерний договір, де можуть бути визначені її межі, види санкцій, підстави звільнення, розподіл ризиків тощо. При цьому підвищена відповідальність може бути встановлена як законом, так і статутом або акціонерним договором, обмежена законом, а статутом та акціонерним договором - якщо цього не забороняє імперативна норма.
15
БЕЛЯНЕВИЧ, ОЛЕНА. "Спірні питання солідарної відповідальності посадових осіб акціонерного товариства за збитки, завдані товариству". Право України, № 2021/06 (2021): 78. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-078.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у формулюванні підстав та умов притягнення до солідарної відповідальності посадових осіб акціонерного товариства (АТ) за збитки, завдані товариству їхніми діями (бездіяльністю). У статті проаналізовано норми Господарського кодексу України (ГК України) та корпоративного законодавства, якими передбачено солідарну відповідальність посадових осіб товариства за збитки, завдані товариству їхніми діями (бездіяльністю), та актуальна правозастосовна практика Верховного Суду. Відповідальність посадових осіб є корпоративною і відрізняється від договірної та позадоговірної (деліктної) відповідальності за підставою та характером відносин, в яких вона застосовується. Підтримано наукову позицію про те, що у корпоративному праві повинен діяти принцип спеціалітету: відповідальність настає тільки за ті порушення, на тих підставах, за тих умов і відносно тих суб’єктів, які зазначені в законі, установчих документах юридичної особи або корпоративному договорі. Оскільки відповідальність будь-якої особи не може встановлюватися за аналогією, для притягнення до відповідальності посадових осіб товариства завжди маж бути точно визначений юридичний факт (дії, бездіяльність), із яким закон пов’язує настан ня відповідних негативних для товариства наслідків. Визначено, що правопорушенням у сфері корпоративного управління є протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи, яка не відповідає імперативним нормам закону (нормам, які встановлюють повноваження органів товариства та порядок їхньої реалізації), внутрішнім документам товариства, якими встановлено обов’язки таких осіб, звичаям ділового обороту, умовам цивільно-правового договору, укладеного із такою особою, та порушує суб’єктивні права іншого учасника корпоративних відносин або товариства. Перелік протиправних дій посадових осіб закріплений у ст. 89 ГК України. Визначено, що підставою притягнення до солідарної відповідальності посадових осіб АТ за збитки, завдані товариству їхніми діями (бездіяльністю), є спільно вчинене посадовими особами товариства правопорушення у відносинах корпоративного управління. Умовами притягнення до солідарної відповідальності посадових осіб товариства є протиправність, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв’язок, вина порушника в їх сукупності. Презумп-ція винуватості боржника, яка діє у цивільному та господарському праві, має застосовуватися і у відносинах корпоративного управління. Вина посадової особи, дії якої можуть бути кваліфіковані як підстави цивільно-правової відповідальності за заподіяні товариству збитки, повинна презюмуватися. Обов’язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв’язку між правопорушенням і шкодою покладено на позивача. Посадові особи товариства можуть бути звільнені від відповідальності за завдані товариству збитки, якщо доведуть, що їхні дії не виходили за межі звичайного ризику при прийнятті відповідних управлінських рішень, у зв’язку з якими настали негативні наслідки для товариства. Притягнення посадової особи до відповідальності лише за порушення загальних засад добросовісності та розумності неможливе.
16
Чехович, Т. В. "Передумови та підстави виникнення міжнародно-правової відповідальності". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 84 (2010): 31–35.
Знайти повний текст джерела
17
Яновицька, Г. Б. "Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Юридична, Вип. 1 (2006): 99–104.
Знайти повний текст джерела
18
Пригуза, П. "Підстави відповідальності за банкрутство та кваліфація злочинів". Вісник прокуратури, № 8 (2007): 99–108.
Знайти повний текст джерела
19
Городецький, О. В. "Підстави відповідальності державних органів (державно-правовий аспект)". Вісник Київського університету. Юридичні науки, Вип. 31 (1990): 12–15.
Знайти повний текст джерела
20
Пригуза, П. "Підстави відповідальності за банкрутство та кваліфікація злочинів". Вісник прокуратури, № 1 (2007): 86–95.
Знайти повний текст джерела
21
ПАНОВ, МИКОЛА. "Загальна теорія науки кримінального права: проблеми обґрунтування і формування". Право України, № 2020/02 (2020): 31. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-031.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розробленню недослідженої досі проблеми загальної теорії науки кримінального права, під якою пропонується розуміти теорію кримінальної відповідальності. Розглядаються емпіричні і теоретичні основи обґрунтування цієї теорії, які одночасно слугують складовими формування її змісту. Акцентується увага на важливому методологічному значенні теорії кримінальної відповідальності як загальної теорії, для окремих (спеціальних або приватних) теорій кримінального права, для науки кримінального права загалом і, таким чином, визначається її потенційний вплив на практику кримінального права – кримінальне правотворення і правозастосування. Метою статті є обґрунтування і формування загальної теорії науки кримінального права (якою визнається теорія кримінальної відповідальності) як методологічної основи окремих (спеціальних чи приватних) теорій науки кримінального права загалом, з’ясування її впливу на кримінальне законотворення і на практику застосування чинного кримінального законодавства. Наука кримінального права являє собою доволі складну, але водночас упорядковану систему знань у сфері кримінально-правового регулювання. Центральним елементом цих знань є наукові теорії як найбільш розвинені і досконалі форми їх організації, оскільки включають до свого змісту такі, обумовлені предметом науки, важливі й необхідні елеме нти пізнання, як ідеї, гіпотези, концепції, методологію, понятійний апарат тощо, інтегрують їх і забезпечують отримання цілісного уявлення про суттєві зв’язки та закономірності системного й цілісного об’єкта пізнання. У науці кримінального права розроблено низку окремих теорій відносно різних актуальних проблем: підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину, складу злочину і його елементів, покарання, незакінченого злочину, співучасті у злочині, окремих інститутів Особливої частини кримінального права тощо. Ці теорії присвячені вирішенню, безумовно, важливих, але все ж окремих проблем, а тому мають спеціальний (відокремлений або приватний) характер. Причому вони не спиралися на загальну теорію науки кримінального права, яка ще не була і не є нині предметом дослідження. Вказана методологічна обмеженість цих приватних теорій, безперечно, негативно вплинула на їхню повноту, обґрунтованість та отримані результати. Під загальною теорією науки кримінального права пропонується розуміти теорію кримінальної відповідальності, яка органічно пов’язана майже з усіма інсти тутами і категоріями кримінального права, понятійним апаратом науки загалом. Розроблення цієї теорії здійснюється шляхом аналізу емпіричних (системи кримінально-правових норм, що становлять зміст інституту кримінальної відповідальності) і теоретичних (категорії “кримінальна відповідальність” та підпорядкованих їй системи понять і юридичної термінології) підстав як необхідних передумов її формування. Причому ці підстави розглядаються як необхідні складові змісту теорії, що перебувають у діалектичній єдності. На підставі дослідження визначаються основні риси теорії кримінальної відповідальності, що становлять її зміст як загальної теорії науки кримінального права, підкреслюється її методологічне значення для окремих (спеціальних або приватних) теорій науки, з’ясовується її вплив на науку та практику кримінального права – кримінальне правотворення і правозастосування.
22
Смакограй, М. К. "ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОДАТКОВІ ПРАВОПОРУШЕННЯ". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 42–46. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.258.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено правовій природі фінансової відповідальності за податкові правопорушення. Проана-лізовано різні наукові погляди на інститут фінансової відповідальності, встановлено три підходи до розумінняцього поняття. Розкрито сутність таких понять, як «фінансова відповідальність», «фінансова відповідальністьза податкові правопорушення», «податкове правопорушення». Доведено самостійність фінансової відповідально-сті як окремого різновиду юридичної відповідальності, а також наголошено на важливості позитивного (проспек-тивного) аспекту відповідальності.Встановлено, що фінансова відповідальність за податкові правопорушення є суспільними відносинами міждержавою в особi уповноважених органів і порушником, які виникають внаслідок порушення податкових нормі полягають у застосуванні уповноваженими державними органами до правопорушника фінансових санкцій,котрі забезпечуються державним примусом із метою припинення правопорушення, відшкодування заподіяноїшкоди й охорони суспільних інтересів у разі скоєння правопорушення або реалізації фінансово-правомірної пове-дінки; як обов’язок суб’єктів фінансових правовідносин із дотримання приписів податкових норм саме у проспек-тивному аспекті.Запропоновано власне визначення податкового правопорушення, а також розкрито поняття «податкового пра-вопорушення», яке не можна розглядати окремо від поняття «фінансової відповідальності за податкові правопо-рушення», адже факт податкового правопорушення є підставою для застосування фінансової відповідальності.Автор також підкреслює, що податкове правопорушення є саме фактичною підставою фінансової відповідаль-ності. У статті висвітлено й інші підстави для застосування фінансової відповідальності та виокремлено комплекссуттєвих ознак податкового правопорушення.
23
Ярема, Оксана. "СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ КОНКУРЕНЦІЇ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 356–60. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-69.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню структури адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту конкуренції. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері захисту конкуренції це вид адміністративної відповідальності, застосовуваний судовими або несудовими органами при встановленні складу адміністративного правопорушення в формі монополістичної діяльності або недобросовісної конкуренції і безпосередньо або побічно заподіює шкоду правам і законним інтересам конкурента, споживачам і конкуренції, що знаходить вираз у застосуванні адміністративних покарань. Проаналізовано підстави застосування адміністративної відповідальності у сфері захисту конкуренції. Визначено мету адміністративної відповідальності у сфері захисту конкуренції. Розкрито підстави адміністративної відповідальності у зазначеній сфері. Охарактеризовано об’єктивні і суб’єктивні ознаки даних правопорушень. Встановлено, що об’єктом даного правопорушення є суспільні відносини, які складаються у сфері економічних відносин і покликані забезпечувати свободу здійснення підприємницької діяльності в умовах добросовісної конкуренції на ринку. Визначено, що об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішній прояв протиправного діяння, до ознак якого відносять суспільно-небезпечний наслідок і причинний зв’язок. Суб’єкт даного правопорушення спеціальний. Досліджено суб’єктивну сторону адміністративних правопорушень у сфері захисту конкуренції, що характеризує ставлення суб’єкта правопорушення до вчинюваного ним діяння, у даному виді правопорушення форма вини (умисел чи необережність) не впливає на юридичну відповідальність. Встановлено, що мета адміністративної відповідальності у сфері захисту економічної конкуренції полягає в попередженні негативних проявів у сфері господарювання.
24
Додін, Є. В. "Зміна правової підстави відповідальності за порушення митних правил". Митна справа, № 2 (2006): 3–8.
Знайти повний текст джерела
25
Хряпінський, П. В. "Доктринальне визначення загальної підстави звільнення від кримінальної відповідальності". Право та державне управління, № 1 (18) (2015): 50–56.
Знайти повний текст джерела
26
Маляренко, А. "До питання упередженості як підстави дисциплінарної відповідальності суддів". Право України, № 1/2 (2012): 414–20.
Знайти повний текст джерела
27
Боровик, А. "Підстави юридичної відповідальності за образу представника влади потребують удосконалення". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (12 квітня 2022): 60–72. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.4.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу судової практики, наукової літератури, вивчення зарубіжного досвіду досліджено актуальні проблеми юридичної відповідальності за образу представника влади. За результатами дослідження встановлено, що у судовій практиці правова оцінка образи представників влади (йдеться насамперед про працівників правоохоронних органів) як правило здійснюється в комплексі з іншими протиправними діяннями – погрозами, фізичним насильством, хуліганськими діями, опором представникам влади тощо. Вивчення практики застосування адміністративно-правових та кримінально-правових норм для притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності за діяння, які супроводжуються образами правоохоронців, дозволило виявити певні особливості та проблеми у цій сфері правового регулювання суспільних відносин. Незадовільний стан правової охорони працівників правоохоронних органів від посягань на їх честь, гідність та авторитет спонукає до пошуку можливих шляхів розв’язання проблеми, серед яких варто виокремити удосконалення адміністративного та кримінального законодавства.
28
Мельник, Ю. П. "Політична відповідальність суб'єктів виборчого процесу". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 73–81. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.710.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблеми застосування політичної відповідальності як важливого інструменту регулювання та контролю політичного процесу останнім часом посідають одне із центральних місць в сучасному політологічному дискурсі. Багатогранність поняття політичноі відповідальності викликає чимало дискусій серед науковців, що викликає неоднакове ставлення до ii суб'єктного складу та порядку застосування. Питання легітимації політичноі відповідальності заслуговує на додаткову увагу та викликає необхідність проведення подальших досліджень ii суб'єктивного складу.
Політична відповідальність суб'єктів виборчого процесу в ракурсі введення у дію нового консолідованого документу - Виборчого кодексу України обгрунтувала актуальність обраної теми дослідження. На основі аналізу легітимних законодавчих актів та досвіду виборів в Україні були виокремленні особливості політичноі відповідальності суб'єктів виборчого процесу. Встановлено, що усі суб'єкти виборчого процесу можуть понести ту чи іншу форму політичноі відповідальності. Особливістю політичноі відповідальності вказаних суб'єктів є наявність поттико-ггравової відповідальності тільки у Центральної виборчої комісії, політичних партій та осіб, які зареєстрували себе в якості кандидатів на конкретних політичних виборах.
На основі проведеного порівняльного аналізу виявлені підстави політичноі відповідальності політичних партій і політичних кандидатів, якими є політична бездіяльність, незаконна діяльність, спрямована проти територіальної цілісності та суверенітету, нездійснення програмних передвиборчих обіцянок, аморальна чи неетична поведінка, а санкціями слугують заборона діяльності, анулювання реєстраційного свідоцтва, суспільний осуд, критика з боку ЗМІ, громадських організацій, виборців, суспільства, непереобрання на новий термін, публічне визнання своїх помилок, акції громадської непокори тощо.
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що політична відповідальність виборців полягає у здійсненні неправильного політичного вибору та неучасті у виборчому процесі. Усі вказані суб'єкти, офіційні спостерігачі та виборці несуть морально-політичну відповідальність у вигляді дії чи бездіяльності. Відсутність законодавчо передбаченої політико-правово'і відповідальності у всіх суб'єктів виборчого процесу призводить до підвищеної кількості незначних процесуальних правопорушень під час голосування та підрахунку голосів, недбалого ставлення до виборчого процесу загалом.
29
Муртіщева, А. О. "Фактичні підстави конституційної відповідальності уряду: доктринально-правові проблеми визначення". Державне будівництво та місцеве самоврядування, Вип. 30 (2015): 117–29.
Знайти повний текст джерела
30
Муртіщева, А. О. "Фактичні підстави конституційної відповідальності уряду: доктринально-правові проблеми визначення". Державне будівництво та місцеве самоврядування, Вип. 30 (2015): 117–29.
Знайти повний текст джерела
31
Петрова, Н. М. "Звільнення особи від кримінальної відповідальності: загальні підстави й умови". Проблеми законності, Вип. 87 (2007): 121–25.
Знайти повний текст джерела
32
Петрова, Н. М. "Звільнення особи від кримінальної відповідальності: загальні підстави й умови". Проблеми законності, Вип. 87 (2007): 121–25.
Знайти повний текст джерела
33
Петрова, Н. М. "Звільнення особи від кримінальної відповідальності: загальні підстави й умови". Проблеми законності, Вип. 87 (2007): 121–25.
Знайти повний текст джерела
34
Ковальчук, В. П. "Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Юридична, Вип. 2 (2006): 212–16.
Знайти повний текст джерела
35
Харченко, В. Б. "Підстави кримінальної відповідальності осіб, уповноважених на здійснення нотаріальних дій". Вісник Кримінологічної асоціації України, № 1 (9) (2015): 135–48.
Знайти повний текст джерела
36
Краснопольська, Людмила. "ОСОБЛИВОСТІ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ З ПРИМИРЕННЯМ ВИННОГО З ПОТЕРПІЛИМ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, № 8 (13 липня 2021): 235–40. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.38.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання щодо сприйняття звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим як суто процесуального порядку дій органів які виконують право- охоронну функцію, як альтернативу кримінальному переслідуванню та форму припинення кримінального про- вадження тощо. Обумовлено, що завдяки комплексному врегулюванню нормами кримінального та кримінального процесуального законодавства порядку звільнення від кримінальної відповідальності, цей правовий інститут вважається міжгалузевим. Приділено увагу звільненню від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим як одному із заходів у системі кримінально-правового впливу. Оскільки законодавством чітко окреслено, обставини (підстави та умови) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з прими- ренням винного з потерпілим, зазначено, що суд має своєю ухвалою закрити кримінальне провадження звільнив- ши обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
37
КОЛОГОЙДА, ОЛЕКСАНДРА. "Інститут юридичної відповідальності в корпоративному праві". Право України, № 2021/06 (2021): 59. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-059.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є вивчення інституту корпоративної відповідальності, що зумовлене розвитком корпоративних відносин, удосконаленням корпоративного законодавства та законодавства про неплатоспроможність, формуванням нових видів корпоративних відносин та ускладненням їхньої структури. У статті досліджено правову природу відповідальності учасників корпоративних відносин, посадових осіб органів управління, кінцевих бенефіціарних власників, “тіньових” директорів. Визначено ознаки та принципи корпоративної відповідальності в корпоративних відносинах. До ознак корпоративної відповідальності віднесено: а) юридичну (закон, статут, внутрішній документ (положення, правила), договір (засновницький договір, цивільно-правовий договір (контракт), корпоративний договір) та фактичну підставу виникнення (корпоративне правопорушення); б) особливий суб’єктний склад – учасники корпоративних відносин, засновники, голова та члени ліквідаційної комісії, арбітражний керуючий, тимчасово виконуючі обов’язки посадової особи, особи, що входять до нелегітимних органів управління, колишні члени органів управління, “тіньові” директори, особи, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства за законом, кінцеві бенефіціарні власники, пов’язані з банком особи; в) зміст – обмеження або позбавлення корпоративного права, покладання на правопорушника додаткового обов’язку або негативного наслідку; г) застосування в особливому, встановленому законом, локальним нормативним актом, цивільно-правовим або корпоративним договором порядку; ґ) функції: забезпечення виконання обов’язків учасників корпоративних правовідносин, захист кредиторів та стейкхолдерів, покарання порушника. Під корпоративним правопорушенням авторка розуміє порушення корпоративних прав або охоронюваних законом інтересів інших учасників, невиконання або неналежне виконання корпоративних обов’язків учасників або фідуціарних обов’язків посадових осіб, зловживання правом. Корпоративна відповідальність у формі відшкодування збитків передбачає доведення повного складу корпоративного правопорушення: протиправна поведінка (дія або бездіяльність), шкода (збитки, немайнова шкода), причинно-наслідковий зв’язок, вина. У разі доведення шкоди та протиправної поведінки вина порушника та причинно-наслідковий зв’язок презюмуються і можуть бути спростовані відповідачем у загальному порядку. До принципів корпоративної відповідальності віднесено принципи відокремленості відповідальності компанії та її учасників, обмеженої відповідальності (limited liability) учасників, повного відшкодування збитків, спеціалітета, персоналізації та диференціації. Проаналізовано законодавство України, що регламентує підстави та порядок застосування корпоративної відповідальності, судова практика.
38
Вознюк, А. А. "Звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинних організацій поняття, види, підстави". Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, № 2 (2008): 133–38.
Знайти повний текст джерела
39
Григор’єва, М. Є. "Значення дійового каяття як підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності". Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право, вип. 22 (2014): 130–41.
Знайти повний текст джерела
40
Вознюк, А. А. "Звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинних організацій поняття, види, підстави". Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, № 2 (2008): 133–38.
Знайти повний текст джерела
41
Вознюк, А. А. "Звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинних організацій поняття, види, підстави". Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, № 2 (2008): 133–38.
Знайти повний текст джерела
42
Курчин, О. "Підстави та форми господарської відповідальності суб"єктів розміщення зовнішньої реклами". Підприємництво, господарство і право, № 4 (184) (2011): 147–50.
Знайти повний текст джерела
43
Якимчук, Н. "Підстави та процесуальні особливості адміністративної відповідальності керівників розпорядників бюджетних коштів". Вісник Національної академії прокуратури України, № 1 (13) (2009): 82–90.
Знайти повний текст джерела
44
Луценко, Ю. В. "Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду". Держава і право, Вип. 56 (2012): 427–31.
Знайти повний текст джерела
45
Русу, С. "Підстави звільнення від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки". Право України, № 4 (2002): 128–31.
Знайти повний текст джерела
46
Габріель, Я. "Підстави звільнення від відповідальності за порушення цивільно-правових зобов"язань". Наукові праці цивілістичного студентського гуртка. Альманах цивілістики, Вип. 5 (2010): 62–83.
Знайти повний текст джерела
47
Ракша, Н. "Підстави адміністративної відповідальності у сфері реалізації права громадян на освіту". Юридична Україна, № 2 (98) (2011): 36–41.
Знайти повний текст джерела
48
Шумило, Микола, та Олександр Андрушко. "Цивільно-правова відповідальність за правопорушення у кримінальному процесі: система нормативних лабіринтів та пошук концепції". Право України, № 2019/09 (2019): 99. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-099.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми зумовлюється соціальною цінністю цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, зростанням чисельності порушень майнових і немайнових прав людини та невирішеними системними проблемами теоретичного, законодавчого та практичного характеру. Метою статті є вивчення окреслених проблем і визначення шляхів їх вирішення для удосконалення чинного законодавства та практики. Основним методом дослідження є метод міжгалузевого аналізу системних проблем цього інституту. Критично проаналізовано чинне законодавство з питань відповідальності держави за шкоду, спричинену суб’єктами судочинства. Виявлено специфіку структурних елементів цієї відповідальності: підстави, суб’єкти, механізм тощо. Виокремлено позитивні та негативні аспекти реалізації відшкодування цієї шкоди; висловлені авторські позиції щодо них, а також сумніви щодо ефективності регресу. Висновки відображають основні результати дослідження. Так, пропонується визначитися з цілісною концепцією цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, основними компонентами якої є: чітка її диференціація на інститути: 1) відшкодування шкоди, завданої незаконними актами (рішеннями, діями та бездіяльністю) владних суб’єктів кримінального процесу (інших видів провадження); 2) реабілітації; 3) відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення; 4) цивільного позову в кримінальному процесі; законодавче визначення термінології, засад, підстав, суб’єктів та механізму функціонування цих інститутів в окремих главах Кримінального процесуального кодексу України чи окремих законах; реалізація принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, діяльність державних органів та їх посадових осіб на засадах повного та безумовного відшкодування шкоди. Доцільна єдина законодавча галузева “загальна формула” цього конституційного обов’язку з допуском підстав виключення відшкодування; уніфікація процедур про відшкодування шкоди, запровадження виключно її судового порядку. Виключення адміністративного елементу в її процедурах; обов’язок ініціювання відшкодування шкоди покласти на владних суб’єктів судочинства. Постраждалим визначити право звертатися з позовом про відшкодування у кожному випадку виявлення факту спричинення їм шкоди. Також чітко визначити права, обов’язки та відповідальність потерпілих від правопорушень у кримінальному процесі, визнати обов’язковим проведення судової експертизи для вирішення питань про вид, характер і розмір шкоди, участь адвоката визнати обов’язковою.
49
Спектор, О. М. "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАВДАННЯ ШКОДИ ТВАРИНІ ЯК ОБ'ЄКТУ РЕЧОВОГО ПРАВА". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (30 жовтня 2019): 432–41. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.439.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається тварина як об'єкт речового права, аналізуються ознаки тварини як об'єкта речового права, склад правопорушення та підстави настання відповідальності за завдання шкоди тварині, особливості нормативно-правового регулювання щодо тварин як об'єктів речових правовідносин за законодавством України, порушується питання про тварин як джерела підвищеної небезпеки.
50
АНТОНЮК, НАТАЛІЯ. "Роль інституту проступків для диференціації кримінальної відповідальності". Право України, № 2000/11 (2020): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-158.
Повний текст джерелаАнотація:
Поява інституту проступків не лише вплинула на класифікацію кримінальних правопорушень, а й дала підстави для дискусії про значення такого поділу для диференціації кримінальної відповідальності. Необхідно відповісти на запитання: чи впровадження цього нового для кримінального права поняття відобра зилося лише у поділі кримінально-караних діянь на злочини та проступки, чи ж вплинуло й на інші кримінально-правові інститути? Метою статті є визначення ролі інституту кримінальних проступків для такого феномену, як диференціація кримінальної відповідальності. Зокрема, важливо встановити, чи поділ на злочини та проступки можна визнати засобом диференціації кримінальної відповідальності або ж цей поділ є її видом. Звернуто увагу на те, що категоризація кримінальних правопорушень не є засобом диференціації кримінальної відповідальності, оскільки не є інструментом у руках законодавця для забезпечення варіативності кримінальної відповідальності, беручи до уваги певні критерії. Вочевидь значення класифікації кримінальних право порушень для побудови Кримінального кодексу України (КК України) є надзвичайно важливим, оскільки забезпечує системність, лаконічність, структурованість і логічну послідовність викладу положень кодексу. Ця класифікація кримінальних правопорушень лежить в основі для подальшої диференціації кримінальної відповідальності. Так, у процесі підготовки статті було встановлено, що у КК України з’явилися положення, які не поширюються на злочини, однак стосуються саме проступків. Зокрема, йдеться про можливість застосування певних видів покарань за злочин або ж проступок, існування стадії готування, певних аспектів давності та судимості. Водночас частина наскрізних диференціюючих положень КК України продовжує застосовуватися до обох видів кримінальних правопорушень. Вважаємо, що саме явище категоризації кримінальних правопорушень за своєю суттю не призначене для градуювання кримінальної відповідальності, а отже, не є засобом її диференціації. З урахуванням впливу категорії проступків на деякі наскрізні положення кримінального закону можна зробити висновок про необхідність виділення нового виду диференціації кримінальної відповідальності за ознакою ієрархії тяжкості кримінальних правопорушень: 1) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних проступків; 2) диференціації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів. Окрім цього, звернуто увагу на дещо “механічний” підхід законодавця до поділу кримінально-караних діянь на проступки та злочини. Адже існуючий поділ побудований на фактичній зміні санкцій із метою віднесення певного діяння до злочинів або ж проступків. І такий процес “підтягування” санкцій має низку недоліків. Поділ на проступки та злочини має бути спрямованим на досягнення певної цілі саме для матеріального права, а не для процесуального. Тому варто більш конкретно спробувати сформулювати саме матеріально-правові підстави для обґрунтування такого поділу. Перевага процесуальних передумов для появи інституту проступків над матеріальними є недопустимою. Всі кримінально-карані правопорушення повинні бути зосереджені в одному нормативному акті. Поява поряд із Кодексом України про адміністративні правопорушення ще двох кодексів про проступки та злочини видається необґрунтованою.