Статті в журналах з теми "Підсистеми засобів управління"

У дослідженні розкрито актуальність проблеми удосконалення методів стратегічного управління конкурентними позиціями підприємства. Розроблено модель реалізації процесного підходу до стратегічного управління конкурентними позиціями підприємства, яка включає керуючу підсистему, підсистему управління конкурентоспроможністю підприємства, в які, своєю чергою, входять функціональна підсистема (організаційне, кадрове, фінансове, технологічне, інформаційне та юридичне забезпечення) та процесна підсистема (організаційно-управлінські, фінансово-аналітичні, ринкові та збутові бізнес-процеси). Визначено цілі вдосконалення системи стратегічного управління конкурентними позиціями підприємства, які вибудувано у відповідності до елементів процесної підсистеми управління ними. Показано яким чином реалізація цих цілей забезпечує застосування і поєднання ключових концепцій управління. Визначено положення організаційно-економічного механізму покращення конкурентних позицій підприємства зі застосуванням сукупності методів та засобів впливу на зміцнення структурних складових розвитку бізнесу, а також у підсумку формування надійної системи менеджменту шляхом створення відповідної служби чи делегування функцій з її забезпечення іншим структурним підрозділам підприємства.

Стаття підготовлена на актуальну тему, що пов’язана з підвищенням ефективності функціонування підсистеми підвезення матеріальних засобів логістичної системи на основі моделювання логістичних процесів забезпечення військ з використанням логіко-математичних моделей. Для ефективного забезпечення матеріальними засобами військ необхідно застосовувати логістичний підхід, військову логістику. При логістичному підході до забезпечення матеріальними засобами військ створюється логістична система. Логістична систем функціонує як організаційно-господарський механізм управління матеріальними та інформаційними потоками. Як правило, вона складається з кількох підсистем і має розвинуті зв’язки із зовнішнім середовищем. Мета логістичної системи, це доставка у визначені терміни, у задане місце необхідної кількості та асортименту максимально підготовлених матеріальних засобів при мінімальних витратах. Це важливе завдання вирішується підсистемою підвезення матеріальних засобів. Розглядаються питання удосконалення підсистеми підвезення матеріальних засобів, як складової логістичної систем, на основі моделювання процесу підвезення матеріальних засобів військам. На основі проведеного аналізу застосування математичного моделювання щодо забезпечення військ (сил) Збройних Сил України на сучасному етапі розвитку визначена проблема розроблення логіко-математичної моделі підсистеми підвезення матеріальних засобів військам. Запропонована логіко-математична модель надає змогу визначити термін підвезення матеріальних засобів військам під час операції. У статті проведений опис процесу моделювання цієї підсистеми з використанням логічних функцій. Наприкінці сформульовані напрямки подальших досліджень у цьому напрямку, які пов’язані з розробленням логіко-математичних моделей інших процесів забезпечення військ.

В даній статті розглядаються питання щодо до розробка комп’ютерної підсистеми управління супутниковою антеною. Дається короткий огляд передачі сігнала без перешкод за допомогою супутникових антен. Приводиться обґрунтування по вибору технічних засобів в будові комп’ютерної підсистеми. Розглядаються питання щодо формування основних положень на створення автоматизованої комп’ютерної підсистеми управління супутниковою антенною із використанням мікроконтролера

Своєчасна всебічна і повна оцінка обстановки є необхідною передумовою ефективної оперативно-службової діяльності підрозділів правоохоронних органів, Збройних Сил України, органів та підрозділів охорони державного кордону. Проведення такої оцінки обстановки потребує безперервності та високої якості ведення розвідки. Для забезпечення своєчасності надходження інформації розвідку необхідно проводити в масштабі часу наближеному до реального. Виходячи з сучасних тенденцій ведення збройних конфліктів вважається як найбільш перспективний напрямок досягнення переваги над противником є забезпечення синхронізованого виконання інформаційно-кібернетичних циклів, які є практичною реалізацією кібер-циклічних концепцій ведення дій. Використання і подальше вдосконалення кібер-циклічних концепцій забезпечує інтероперабельність різних видів збройних сил, взаємодію систем автоматизованого управління і зв›язку, а також бойових систем під час проведення спільних операцій. Все це потребує урахування при створенні структури сучасної системи збору, обробки та аналізу інформації технічних видів розвідки. Таке завдання може бути реалізоване за рахунок побудови єдиної системи збору, обробки та аналізу інформації технічних видів розвідки, у складі таких функціональних підсистеми інформаційного обміну; збору, обробки та документування інформації; підтримки прийняття рішень; оперативного управління; управління функціонуванням; захисту інформації; забезпечення; науково-технічного супроводження. У статті на основі аналізу сучасних досліджень сформована і обґрунтована структура єдиної системи збору, обробки та аналізу інформації з структурними складовими: координаційний центр, інформаційні сенсори, типові функціональні модулі, функціональні підсистеми (інформаційного обміну, підтримки прийняття рішень, оперативного управління, збору, обробки та документування інформації, тощо).

Узагальнено концептуальні засади парадигм антикризового управління та їх особливості у медичній сфері. Аргументовано доцільність та передумови впровадження підсистеми антикризового управління у практику вітчизняних закладів сфери охорони здоров’я. Проаналізовано сутність, зміст та функціональну спрямованість механізмів антикризового менеджменту з критичною оцінкою використовуваних інструментальних засобів та методів в системі державного та внутрішнього управління у сфері охорони здоров’я. Визначено проблеми впровадження у практику елементів антикризового управління. Сформульовано окремі пропозиції для впровадження у практику медичних закладів антикризовового моніторингу для аналізу та аргументована доцільність використання методів діагностики для розпізнавання ознак кризових ситуацій для закладів галузі в умовах нестійкого зовнішнього середовища. Наведено принципи формування (розробки) антикризової програми і запропоновано окремі організаційні заходи для забезпечення ефективності антикризового управління в закладах галузі.

Непередбачуваність та швидка змінюваність сучасних загроз, їх глобальний характер роблять безпеку однією з найважливіших проблем сучасного та майбутнього світу. Запровадження європейських стандартів, інтеграції України в ЄС потребують перетворень всіх сфер українського суспільства. Такими перетвореннями в системі управління Єдиною державною системою цивільного захисту, враховуючи необхідність реалізації Концепції управління ризиками, є необхідність розроблення механізмів державного регулювання у сфері управління ризиками. Однак впровадження на території України сучасних принципів антикризового менеджменту здійснюється повільними темпами. Науковцями, здійснюється спроба опрацювання новітніх організаційно-управлінських підходів до вирішення проблем управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Однак поза увагою залишився досвід організації кризового менеджменту в Республіці Польща (далі – РП), де основи його досить ґрунтовно визначені на законодавчому рівні, а практика впровадження його принципів сягає понад 13 років. Огляд Закону Республіки Польща «Про антикризовий менеджмент» та практики його застосування на територіальному рівні в частині розробки планів антикризового менеджменту є науковим завданням нашого дослідження і висвітлений в даній статті. Основним методом дослідження є контент-аналіз основного Закону РП «Про антикризове управління» та аналіз змісту планів антикризового управління. Також застосовувався літературний пошук публікацій польських вчених з антикризового менеджменту. В основному змісті статті: наголошується,що Концепція антикризового управління, яка закладена в Законі РП, зосереджена на принципі першості територіальної системи державного устрою; аналізується поняттєво-термінологічний апарат, визначений у ньому; аналізуються плани антикризового менеджменту на воєводському рівні. У статті визначаються принципи побудови системи антикризового менеджменту, особливості системи кризового менеджменту на різних рівнях державного управління; робиться висновок про інтегрованість її в систему національної безпеки, яка структурно має підсистеми управління, виконавчу підсистему і підсистему забезпечення; стверджується, що велика увага в системі антикризового менеджменту приділяється питанням організації співпраці, кризових комунікацій між всіма рівнями управління. Для цього створюється мережа безпеки, що є актуальним для удосконалення системи в Україні. Функціонування системи, в першу чергу спрямована на запобігання виникнення кризових ситуацій, а в разі їх виникнення, – взяття під контроль їх розвитку, на основі запланованих заходів, мінімізація і ліквідація наслідків та відновлення функціонування суспільства докризового стану. Ключовим елементом, що законодавчо визначено і структурно прописано в Законі є фаза підготовки системи антикризового менеджменту РП. Аналіз планів антикризового управління показує, що в них деталізовано прописуються всі загрози, операції щодо їх моніторингу, мінімізації, сили і засоби, порядок співпраці. Зміст планів національного, воєводського, повітського рівнів, рівня гміни і комунальний інтегрований в частині організації координації діяльності, надання допомоги і підтримки нижньому рівню управління. В інтересах кризового менеджменту можуть застосовуватися збройні сили РП, створюватися спеціальні групи із складу поліції, державної пожежної служби тощо. Враховуючи основний метод управління у системі кризового менеджменту – метод управління проектів, в планах розробляються модулі дій з запобігання і реагування за кожною загрозою. У висновках, зазначається, що домінантною складовою системи антикризового менеджменту є її територіальний рівень управління, на якому відбувається ретельне планування, моніторинг загроз та підготовка сил і засобів. Напрямом подальшого дослідження є компаративний аналіз систем антикризового менеджменту різних країн, вивчення кращих практик організації антикризового управління РП.

Робота присвячена проблемі методологічного забезпечення цифрового керування та комп’ютерних методів інформаційного управління технологічними процесами при реалізації виробничих режимів у логістичній системі «макет—виріб». Розглянуто особливості створення спеціалізованих інформаційних систем у виді програмно-технічних засобів для керування технологічними показниками в умовах їх реальної залежності від властивостей вхідних матеріалів, стану, налагодження та режиму основних елементів обладнання. Запропоновано застосування проблемно-орієнтованих методів розроблення інформаційних систем для ефективного супроводження функціонування об’єктів поліграфічної галузі. Розглянуто основні принципи створення інформаційних систем для аналізу наукових проблем у предметній області процесів та обладнання поліграфічних виробництв. Представлено методику розроблення інформаційної системи типу «цифрова модель—інтелектуальна експертна система—система автоматизованого управління». Розглянуто особливості створення інформаційної моделі об’єкта досліджень з використанням об’єктно-орієнтованої методики. Показано, що використання об’єктно-орієнтованої методики дозволяє ефективно провести декомпозицію технічної системи, класифікувати підсистеми і описати їх у виді скінченої сукупності класів та зв’язків між ними з подальшою формалізацією інформації про об’єкт досліджень. Розглянуто інформаційну систему, що відповідає напряму проблемної орієнтації — «контроль та управління технологічними параметрами процесів виготовлення поліграфічної продукції». На основі запропонованої інформаційної системи розроблена загальна методика визначення взаємозв’язку конструктивно-технологічних параметрів відповідного технічного об’єкту. Виділено основні елементи розробленої методики — розрахункову схему та математичну модель об’єкту дослідження. Представлено методику розроблення математичної моделі об’єкту дослідження для прийнятого варіанту інформаційної системи. Обговорено перспективи практичного використання представлених методологічних розробок.

Аналіз досвіду війн та збройних конфліктів свідчить про те, що максимальна реалізація бойових можливостей повітряного командування багато у чому залежить від наявності стійкого, безперервного, оперативного та скритого управління. Таке управління може бути досягнуте лише при побудові високоефективної, багаторівневої системи управління, функціонування якої, об’єктивно, залежить від ефективності функціонування підсистеми зв’язку, радіотехнічного забезпечення та автоматизації управління. Проте, досвід застосування сил та засобів зв’язку, РТЗ, А та ІС повітряного командування в ході антитерористичної операції на сході України свідчить про те, що система зв’язку, радіотехнічного забезпечення та автоматизації управління внаслідок ряду причин, не в повній мірі задовольняє потреби органів управління. Серед таких причин, основною слід вважати – її недостатню стійкість. Тому, виникає нагальна потреба у проведенні наукових досліджень з метою забезпечення її стійкості на необхідному рівні. Питанню оцінювання стійкості системи зв’язку, радіотехнічного забезпечення та автоматизації управління присвячено ряд наукових праць. Проте їх аналіз показав, що вони, з тих чи інших причин, не можуть бути в повній мірі використані для оцінювання стійкості системи зв’язку, радіотехнічного забезпечення та автоматизації управління в сучасних умовах ведення бойових дій. У статті запропоновано методику, яка на відміну від відомих, ґрунтується на методі еквівалентних топологічних перетворень, що дозволило більш адекватно описати процес функціонування системи в сучасних умовах ведення бойових дій. Розроблення даної методики проведено з обґрунтуванням моделі системи, визначення обмежень та порядку підготовки вихідних даних. Представлено алгоритм оцінювання стійкості інформаційних напрямків за визначеними показниками та критеріями. Сформульовані пропозиції щодо практичної реалізації розробленої методики у вигляді спеціалізованого програмного забезпечення. Окреслені перспективи подальших досліджень. Основними методами дослідження, які використані при його проведенні були методи аналізу, синтезу та еквівалентних топологічних перетворень.

У статті досліджена можливість інформаційного забезпечення для моніторингу та управління рухом суден з використанням даних супутникової навігації. Розглянуті елементи системи безпеки судноводіння. Вирішення завдань, пов'язаних з безпекою судноводіння і своєчасною доставкою вантажів, екологічним захистом прибережної зони, вимагає чіткого моніторингу руху суден і управління швидкостями потоків судів або окремих суден. Для цієї мети необхідне впровадження нових сучасних радіотехнічних засобів на базі високоточних супутникових навігаційних технологій та застосування систем, які забезпечують безпеку плавання судів. Дані обставини вимагають створення в регіонах систем керування судноплавством з таким навігаційним забезпеченням, яке б у максимальному ступені знижувало ризик аварій судів при плаванні в прибережних водах, на підходах до портів, у портових водах, у вузкостях, на внутрішніх водних шляхах, де свобода маневрування обмежена. У дослідженні представлене рішення актуальної наукової задачі з розробки математичного забезпечення формування високоточних полів місцевизначення, річкової диференціальної підсистеми GPS, для створення суцільних високоточних телекомунікаційних полів у СХ та ПХ діапазонах з урахуванням впливу полі компонентної підстилаючої поверхні, параметрів приймально-передаючого обладнання та урахування загоризонтної рефракції, яка має важливе значення для водного транспорту. Ключові слова:

Розглянуто загальну структуру адаптивної підсистеми обробки запитів, як розроблюється в рамках створення інформаційно-аналітичної системи оцінки рівня міжнародної діяльності. В основі побудови системи обробки запитів покладено використання мікросервісної архітектури. Сучасний розвиток наукової діяльності вимагає всебічного аналізу та її оцінки за різними критеріями в залежності від того, для яких цілей проводиться цей аналізі і які задачі ставляться. Необхідність оцінювати поточну ситуацію і прогнозувати значення показників ефективності на перспективу стає останнім часом дуже важливим при визначенні позицій установ та окремих груп науковців в світі. Успішного просування в міжнародному освітньому та науковому просторі і підвищення зацікавленості з боку іноземних вчених, викладачів і студентів університетів потребує чіткої оцінки ступені, на якій вони знаходяться міжнародна наукова діяльність організацій, переваги, які роблять привабливими конкретні освітні та наукові організації для отримання спеціальності і проведення досліджень. Специфіка задач оцінки рівня міжнародної діяльності потребує розробки методів та засобів проектування розподілених інформаційних систем для задач аналітичної діяльності, що спирається на розподілену архітектуру програмного забезпечення для реалізації сценарії аналітичної діяльності та охоплюють значне коло, різноманітних за формою організації та місцями розташування, джерел інформації. Основою для побудови таких інформаційно-аналітичних систем може бути адаптивна мікросервісна архітектура побудови інформаційних систем, яка являє собою комплекс незалежно розгорнутих сервісів. Розміщення мікросервісів реалізується на розподілений мережі. Розгалужена система хостів тієї мережі, на яких розміщаються мікросервіси, орієнтована на можливість більш ефективного вилученні інформації з конкретного джерела, з якого отримує інформацію мікросервіс. У підсистемі передбачено використання мікросервісів як автономних контейнерів. Кожний з контейнерів призначений для виконання певних операцій по вилученню необхідної інформації з конкретного інформаційного джерела з параметрами , що можуть бути адаптовані під конкретний запит. Для формування та подальшого управління контейнерами передбачається використання платформ Docker та Kubernetes, що дозволяє крім всього контролювати навантаження на кожний хост. Іл.: 2. Бібліогр.: 14 найм.

Мета роботи полягає в дослідженні позитивного досвіду АТО/ООС та шляхів оптимізації діяльності медичних сил ЗС України з метою створення оптимізованої моделі організації медичного забезпечення Сил територіальної оборони в умовах національного спротиву - територіальної оборони, руху опору та підготовки громадян України до національного спротиву. Матеріали та методи. Вивчали стан організації медичного забезпечення Сил територіальної оборони, проблемні питання та шляхи їх вирішення на предмет позитивного досвіду організації медичного забезпечення Сил оборони в АТО/ООС та екстреної медичної допомоги (далі ЕМД) в надзвичайних ситуаціях (далі НС) в системі охорони здоров’я України та Єдиній державній системі цивільного захисту. Матеріалами слугували нормативно-правові акти, що регламентують діяльність медичних сил ЗС України, та ЕМД в НС, публікації у відкритих джерелах інформації. Методи досліджень: бібліографічний, аналітичний, системного підходу Результати. В результаті проведеного аналізу визначено, що медичні сили ЗС України в цілому готові до виконання завдань за призначенням, але повна готовність медичної служби командування Сил територіальної оборони як органу управління медичним забезпеченням, медичної служби бригад та батальйонів Сил територіальної оборони у такий короткий термін не можлива, але є альтернативні варіанти вирішення цієї важливої державної проблеми. Висновки. Медична служба Сил територіальної оборони зможе виконати завдання з надання медичної допомоги особовому складу підрозділів Сил територіальної оборони та населенню у повному обсязі при умові використання територіального принципу в єдиному медичному просторі із залученням сил і засобів територіальних підрозділів Центрів ЕМД та медицини катастроф областей та наявних закладів охорони здоров’я, підсистеми медичного захисту в Єдиній державній системі цивільного захисту.

Стаття присвячена вирішенню проблеми підвищення ефективності управління комунікаціями в освітніх проектах методами системного аналізу. Автором розроблена морфологічна модель управління комунікаціями в освітніх проектах, яка дозволяє сформувати метод управління комунікаціями між зацікавленими сторонами проекту. На основі аналізу основних підсистем процесу комунікації сформована загальна система комунікацій проекту, включаючи підсистеми «люди», «інформація» і «техніка», які є головними в ланцюзі здійснення комунікаційного зв'язку у внутрішньому та зовнішньому середовищі проекту. Ці підсистеми пов'язані між собою і дозволяють з більшою ефективністю використовувати робочий час і зменшити кількість конфліктів і ризиків. Для підвищення ефективності управління комунікаціями запропоновано використовувати метод морфологічного аналізу, як один з ефективних інструментів системного аналізу. Морфологічний аналіз дозволяє здійснити декомпозицію проблеми на відносно незалежні частини, а потім здійснити пошук усіх можливих рішень для практичної реалізації кожної з частин. Результатом морфологічного аналізу є морфологічна матриця управління комунікаціями для освітнього проекту, в яку включені такі елементи підсистем процесів комунікації як документи, засоби зв'язку, переговори, зустрічі, наради і обговорення. Кожен елемент процесу управління комунікаціями представлений у вигляді множин, що характеризують цей елемент. Аналіз морфологічної матриці дозволив сформувати морфологічні моделі для управління комунікаціями в освітніх проектах для задоволення вимог зацікавлених сторін проекту. Запропоновано модель взаємодії процесів комунікацій в освітньому проекті, яка характеризує взаємодію основних видів комунікаційних процесів і елементи системи обміну інформацією між учасниками та зацікавленими сторонами.

У ході виконання завдань із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності виникають питання раціонального застосування наявних у суб’єктів забезпечення національної безпеки держави сил та засобів. У статті представлені результати аналізу та синтезу управляючої структури розвідувально-ударного (вогневого) комплексу, який можливо утворити шляхом функціонального, організаційного та технічного об'єднання на час виконання завдання (завдань) із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності розосереджених у просторі різнорідних сил і засобів отримання інформації, лінійного (оперативного) управління, виконання активних дій структур сектору безпеки і оборони держави (далі – СитРУК). Показано, що існує протиріччя в науковому плані: між потребою в СитРУК та відсутністю теорії формування таких комплексів; між потребою автоматизації завдань інформаційно-кібернетичної інтеграції, планування застосування (раціонального вибору) та ситуаційного управління конфігурацією складних організаційно-технічних систем спеціального призначення та недосконалою методологією синтезу автоматизованої інформаційно-управляючої системи (АІУС). З метою вирішення першого протиріччя у статті подано опис концептуальної моделі СитРУК. Визначена цільова функція забезпечення найбільшого ефекту від застосування СитРУК. Описано алгоритм визначення раціональної структури СитРУК. Для вирішення другого протиріччя запропонований інформаційно-кібернетичний цикл, що враховує лінійну (оперативну) та програмно-цільову складові управління в СитРУК. Обґрунтована доцільність створення функціональних та забезпечуючих підсистем АІУС. Розкрито як багаторівневий ітеративний процес методологію синтезу АІУС. Методологія дозволяє швидко реагувати та адаптовуватись до завдань ситуаційного управління конфігурацією СитРУК.

Стаття підготовлена на актуальну тему, що пов’язана з дослідженням впливу процесів технічного обслуговування та відновлення на ефективність управління технічним станом військової техніки. Проблема підтримання технічного стану військової техніки на належному рівні та за необхідністю своєчасне її відновлення одна з найбільш важливих. Тому пошук шляхів удосконалення процесу управління технічним станом і відновленням військової техніки забезпечить в подальшому ефективне її використання за призначенням, як в мирний час ,так і в бойових умовах. В ЗС України знаходиться досить велика кількості військової техніки, до якої відносять всі технічні засоби, які призначені для забезпечення бойових дій, навчання військ (сил). Також до військової техніки належать машини, обладнання, прилади, у тому числі техніка тилу, засоби евакуації, технічного обслуговування та ремонту, вимірювальна техніка військового призначення тощо. Крім того, як показав досвід проведення антитерористичної операції, із забезпеченням працездатного технічного стану військової техніки та своєчасним її відновлення в умовах ведення бойових дій були дуже серйозні недоліки. Таким чином, основними недоліками управління технічним станом військової техніки теперішній час є недосконалість процесів технічного обслуговування та відновлення військової техніки, що його забезпечують, а саме наступні: низька ефективність профілактичних робіт, завищені кількість, обсяг, трудомісткість технічного обслуговування та неврахування технічного стану конкретного зразка на момент проведення технічного обслуговування в умовах бойових дій; неврахування структури і, як наслідок, неоптимальність і неузгодженість режимів обслуговування різних функціонально пов’язаних підсистем, що входять в один зразок військової техніки; значні невиробничі втрати часу і ресурсів в ремонтно-відновлювальних підрозділах тактичного рівня через нераціональний склад та спосіб їх застосування; низькі показники технічного обслуговування та відновлення через не достатньо обґрунтований склад сил та засобів відновлення під час виконання завдань в оперативній ланці; складнощі, які виникають під час проведення за необхідністю корегування періодичності технічного обслуговування та визначення резервів часу для відновлення військової техніки в ситуаціях співпадання за часом проведення цих заходів з інтенсивним веденням бойових дій і необхідністю задоволення потреби у використанні за призначенням максимальної кількості зразків військової техніки.

В роботі проведено аналіз використання інформаційних систем (ІС) різного призначення, яке продовжує стрімко зростати. Зловмисники прагнуть отримати певні фінансові вигоди і це спонукає їх до розробки зловмисного програмного забезпечення (ЗПЗ), яке використовують проти ІС. Тому, актуальними на сьогодні завданнями є розробка спеціалізованих ІТ різного призначення, які б забезпечували можливості з захисту інформації в умовах впливів ЗПЗ та комп’ютерних атак. Результатами роботи є створення інтегрованих в апаратні та програмні компоненти ІС засобів захисту інформації ІС, які у своїй сукупності утворюють комплексну підсистему захисту інформації: сегментування мережі, виокремлення серверної частини в окрему під мережу з можливістю гнучкого налаштування політик безпеки для кожного сегмента підвищує стійкість ІС до атак ЗПЗ; застосування криптографічних засобів захисту гарантує відсутність несанкціонованого доступу до інформації в фізично неконтрольованих каналах передачі інформації, а також зменшує можливості ведення розвідки комп’ютерної мережі ІС; застосований метод запуску клієнтських АРМ з двохфакторною автентифікацією ПЗ та користувача унеможливлює підключення нелегальних програм та незареєстрованих копій штатного ПЗ; нетривіальні процедури контролю за операціями маніпулювання даними, виконання всіх операцій з даними під управлінням транзакцій гарантують цілісність та узгодженість інформації в ІС, а застосування контролю активності АРМ, гнучка дворівнева система управління наданням прав доступу до ресурсів ІС додатково зменшує вірогідність несанкціонованого доступу до інформації; автоматизована система резервного копіювання з територіальним розмежуванням місць зберігання копій та перевіркою їх робото здатності унеможливлює не відновлювану втрату інформації. Проведені експерименти підтверджують працездатність засобів захисту інформації ІС та зроблені висновки. Реакція ІС на впливи, змодельовані в обох експериментах була очікуваною і в межах встановлених часових меж. Розроблений метод забезпечення захисту інформації ІС в поєднані із організаційно-правовими заходами, використані як єдиний комплекс, дозволяє отримати технологію, застосування якої при розробці спеціалізованої ІС, гарантує високий рівень її захищеності її ресурсів від деструктивних впливів.

У статті визначено, що поява надійних, перешкодостійких та економічних аналогових і логічних мікросхем, мікропроцесорної техніки, вдосконалення та мініатюризація виконавчих електромеханічних елементів й датчиків надали якісно нову елементну базу для сучасного етапу розвитку автоматизації суднових систем, а саме розроблення алгоритмів системи контролю та управління судновими системами. З впровадженням мікроелектронних електронно-обчислювальних машин в суднові системи управління став характерний комплексний системний характер автоматизації, збалансований розподіл функцій управління між людиною та керуючою електронно-обчислювальною машиною з урахуванням ергономічних, психологічних та економічних вимог, використання математичних моделей управління та автоматичного пошуку оптимуму за заданим критерієм, використання самоналагоджувальних структур. Через тенденцію скорочення чисельності обслуговуючого персоналу; необхідність обмеження потоку інформації, а також здійснення дій; вимоги обмеження масо-габаритних характеристик пультів управління, щитів, панелей, а також необхідність реєструвати зміну багатьох параметрів підсистем зумовило створення системи обробки представлення інформації. Для адекватного функціонування синтезованої системи управління у статті розроблені алгоритми первинної обробки інформації, яка надходить від датчиків. Ці алгоритми повинні забезпечувати вироблення екстрених повідомлень судноводієві в разі, коли порушується нормальний режим роботи та виникає передаварійна ситуація. З метою отримання адекватних технічних рішень потрібне створення моделей та алгоритмів оптимізації й автоматизації суден і суднових технічних засобів, способів побудови систем на основі сучасних технологій суднового машинобудування, розробки алгоритмів для підвищення оперативності прийняття рішення судноводієм.

Сьогодні мобільні технології швидко розвиваються та проникають практично в усі галузі діяльності людини: економіку, науку, освіту.Наряду з цим, розширюється модельний ряд та функціональність мобільних терміналів, спектр підтримуваного системного та прикладного програмного забезпечення, систем стільникового зв’язку, управління сканерами штрих-кодів, методів віддаленого доступу до територіально розподілених баз даних та інтернет-ресурсів тощо.Застосування мобільних технологій стає все більш складним. Вибір мобільної технології для конкретних застосувань стає нетривіальним завданням. Людина, що приймає рішення з вибору для конкретного класу задач, повинна мати належні знання у сферах, не пов’язаних із самою задачею застосування мобільних технологій. Підтримка рішень щодо вибору мобільних технологій для конкретних застосувань на сьогодні відсутня. Тому актуальною проблемою є розроблення систем підтримки прийняття рішень (СППР) з вибору мобільних технологій для визначеного класу задач [1].Розроблений алгоритм [2] прийняття рішень при виборі мобільних технологій на основі визначених класів задач та вимог до апаратних та програмних характеристик і до функціональності системи розробки власного програмного забезпечення. Основні компоненти системи підтримки прийняття рішеньщодо вибору мобільної платформи реалізовані на програмному забезпеченні з відкритим кодом у вигляді веб-ресурсу. Використана LMS Mooddle.СППР містить підсистему навчання користувачів характеристикам та можливостям вибраних мобільних платформ, які необхідні для подальшого аналізу альтернатив при виборі мобільної платформи (рис. 1).Оскільки мобільні платформи розвиваються дуже динамічно, нові версії будуються на кардинально нових принципах,з’являються нові платформи, підсистему навчання можна віднести до систем з відкритим типом контенту тобто до систем, контент яких невідомий на етапі проектування і програмної реалізації підсистеми навчання, і передбачається, що він буде додаватись і розширюватись на етапі використання [4]. Додатковий контент доступний на розподілених веб-ресурсах та у великих сховищах навчальних і довідкових матеріалів, наявних на сайтах підтримки розробників мобільних платформ та постачальників мобільних терміналів і смартфонів. Інтеграція навчальних ресурсів з актуальними навчальними та довідковими ресурсами розробників забезпечує релевантність навчання.Для швидкої перевірки знань та рівня засвоєння учбових матеріалів використовуються засоби контрольних тестувань. Контрольні тести вибору – це послідовність простих питань типу (багато варіантів / одна відповідь), які можуть бути формально перевірені. Питання з бази знань статичних тестів вибираються випадковим способом. База знань містить категорії запитань з різними рівнями складності, які використовуються в залежності від мети тестування. Перевірка знань технічно реалізована у вигляді інтерактивного компоненту з базою даних, пов’язаною з базою даних розділів і тем навчальних курсів.Оскільки тести призначені, в першу чергу, для самоконтролю, питання ідентифікації учня в даному випадку не актуальні.Розглянуті всі етапи організації та здійснення тестування [5]. На стадії підготовки: створення тестів, зберігання та вибір тестів; на стадії видачі: представлення, взаємодія, отримання відповіді та на стадії оцінки: власне оцінка, проставлення балів, забезпечення зворотного зв’язку.База знань статичних тестів формується експертом з предметної області на основі учбових курсів. Інтеграція контрольних тестів з учбовим матеріалом, що подається підсистемою навчання, дозволяє виявити програлини у засвоєнні, звернути увагу учня на конкретні поняття, які слабко засвоєні, та надати рекомендації щодо розділів навчального курсу, які необхідно вивчити повторно. Останнє забезпечує адаптивність навчального середовища.

Мета дослідження – підвищення якості оцінювання процесу дистанційного навчання шляхом розробки інформаційної технології моніторингу підсистеми дистанційної навчання аграрного ВНЗ. Об’єкт дослідження – процес дистанційного навчання в режимі он-лайн. Предмет дослідження – методи та засоби моніторингу процесу дистанційного навчання в аграрному ВНЗ. Методи дослідження містять загальнонаукову методологію проведення досліджень та принципи системного підходу; методи тематичного дослідження. Результати дослідження – розглянуті і проаналізовані сучасні технології моніторингу і забезпечення якості вищої освіти, сформульовані основні принципи і критерії майбутньої системи моніторингу дистанційної освіти аграрних ВНЗ як інтелектуальної складної експертної системи. Дані, отримані в ході моніторингу, слід розглядати в якості інформаційної основи для ефективного управління освітнім процесом в організації, що є інноваційним майданчиком, для вдосконалення його змістовних, методичних, організаційних сторін.

Статтю присвячено вивченню основних особливостей політичного жаргону у текстах англомовних ЗМІ. Розглянуто та систематизовано головні характеристики досліджуваних одиниць як одного з різновидів нелітературної лексики. На основі отриманих даних синтезовано дефініцію термінів «політичний сленг» і «політичний жаргон». У дослідженні окреслено роль політичного жаргону на сторінках сучасних англомовних ЗМІ. Уточнено поняття експресивності як лінгвістичного терміну. Виявлено основні фактори широкого використання політичних жаргонізмів у соціально-публіцистичному дискурсі. Проаналізовано структурні характеристики політичних жаргонізмів та словотвірні засоби, що слугують експресивності досліджуваної лексики англійської мови. Наведено приклади політичних жаргонізмів – акронімів, складноскорочених і складних слів, телескопічних утворень, ідіоматичних виразів. Зростаючий інтерес суспільства до політичних процесів і політичних рішень, а також величезна роль й вплив ЗМІ винесли політичний жаргон – «кодовану» підмову, призначену для спілкування всередині політичної еліти, за межі окремої групи та зробили підмовою загального використання. Політичний жаргон є ефективним засобом створення і вираження експресивності в текстах ЗМІ політичної тематики, адже відповідає їх прагматичній спрямованості на управління громадською думкою, формування у масового адресата певної оцінки інформації і заданої емоційної реакції на неї. Природа політичних жаргонізмів на сторінках ЗМІ надає в цілому висловлюванню виразності, привертає увагу читача й допомагає цілісно та точно передати інформацію про ту чи іншу подію у суспільному середовищі. Політичний жаргон – це динамічна лексична підсистема, котра постійно оновлюється, поповнюється новими лексичними одиницями.

У статті розкриваються теоретико-методологічні основи вивчення і впровадження досвіду освітньої діяльності у вищих військових навчальних закладах, ґрунтуючись на засадах концепції організаційного вивчення та впровадження досвіду, у тому числі теорії управління процесом вивчення і впровадження досвіду.Одним із дієвих шляхів вирішення сучасної проблеми підвищення якості підготовки військових фахівців Збройних Сил України є покращання організаційних спроможностей вищих військових навчальних закладів із вивчення, поширення та впровадження досвіду. Тому актуальним науковим завданням є обґрунтування методологічних підходів до формування та функціонування Підсистеми вивчення і впровадження досвіду освітньої діяльності у рамках створення перспективної Системи вивчення і впровадження досвіду Збройних Сил України. Дослідження здійснюється з урахуванням досвіду та передової практики інших країн, у тому числі держав-членів Північноатлантичного Альянсу, за чотирма напрямами: 1) організаційна структура; 2) стандартизований Процес вивчення та впровадження досвіду; 3) підготовка особового складу із питань вивчення та впровадження досвіду; 4) засоби, що використовуються для вивчення та впровадження досвіду освітньої діяльності. За результатами проведеного аналізу пропонуються шляхи підвищення ефективності функціонування Підсистеми вивчення і впровадження досвіду освітньої діяльності, зокрема, що стосується широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій для покращання процесу вивчення і впровадження досвіду.Дослідження є важливим у контексті особливостей організації освітньої діяльності у вищих військових навчальних закладах, що визначає специфіку організаційного вивчення та впровадження досвіду у системі військової освіти.

Досвід застосування військ в операціях об’єднаних сил показав необхідність удосконалення існуючих підходів щодо принципів та способів бойового застосування угруповань військ. Сьогодні чітко просліджується тенденція переходу від платформоцентричних до мережоцентричних принципів ведення бойових дій. Одним із можливих шляхів переходу до мережоцентричних принципів ведення бойових дій є створення розвідувально-ударних систем шляхом ситуаційного інтегрування наявних сил і засобів розвідки, управління та ураження у цільові системи в єдиному інформаційному просторі. Розвідувально-ударна система повинна бути побудована із множини підсистем об'єднаних інформаційними відносинами, які функціонують, як одне ціле, на основі єдиних принципів і правил, з погодженими основними вимогами до їх складових. Інтегрування різних сил і засобів у цільові системи створює передумови щодо наявності декілька можливих варіантів цих систем, які мають різні оцінки ефективності їх застосування, вартісні показники їх створення, утримання та застосування, а також різні часові інтервали щодо їх створення та приведення у бойову готовність. Одним із критерієм прийняття рішення щодо доцільності вибору того чи іншого варіанту розвідувально-ударної системи є показник приросту ефективності бойового застосування військ за рахунок принципів синергетичного ефекту під час застосування розвідувально-ударних систем. Тому практична реалізація пропозицій щодо створення нових або удосконалення існуючих розвідувально-ударних систем у Збройних Силах України, а також розроблення методичних підходів щодо вибору найбільш раціонального варіанту цих систем буде вимагати наявності певних методичних рекомендацій щодо роз’яснення підходів до оцінювання бойової ефективності застосування військ із урахуванням результатів застосування того чи іншого варіанту розвідувально-ударної системи в операціях Об’єднаних Сил Збройних Сил України. Автором в статті запропоновано алгоритм оцінювання бойової ефективності застосування військ з урахуванням створення та застосування різних варіантів розвідувально-ударних систем в операції, на основі якого сформовано основні рекомендації щодо оцінювання бойової ефективності з урахуванням застосування розвідувально-ударних систем в операції, наведено практичні розрахунки бойової ефективності різних варіантів розвідувально-ударних систем, а також запропоновано номограму вибору раціональної кількості засобів ураження розвідувально-ударної системи за умов заданої кількості засобів ураження противника.

Стан вітчизняної економіки та рівень впровадження сучасних технологій на підприємствах оборонно-промислового комплексу роблять проблематичним виконання у встановлені терміни всіх планів переозброєння Збройних Сил України. Тому найбільш прийнятним, як з воєнної, так і з економічної точки зору є підхід щодо ситуаційного інтегрування наявних сил і засобів у цільові системи в єдиному інформаційному просторі шляхом інтеграції засобів розвідки, управління та ураження. Тобто розвідувально-ударна система, побудована з множини підсистем об'єднаних інформаційними відносинами, які функціонують, як одне ціле, на основі єдиних принципів і правил, з погодженими основними вимогами до їх складових дозволить збільшити ефективність бойового застосування військ за рахунок синергетичного ефекту. Але інтегрування різних сил і засобів у цільові системи створює передумови щодо наявності декілька можливих варіантів цих систем, які мають різні оцінки ефективності їх застосування, вартісні показники їх створення, утримання та застосування, а також різні часові інтервали щодо їх створення та приведення у бойову готовність. Тому система показників і критеріїв оцінювання та порівняння різних варіантів розвідувально-ударно систем чи комплексів, а також методичні підходи щодо обґрунтування вибору раціонального варіанту цих систем чи комплексів повинні мати інтегральний критерій вибору пріоритетного варіанту в умовах обстановки, що складається на час оцінювання. Тому авторами в статті запропоновано загальну структуру побудови методичного підходу до воєнно-економічного обґрунтування вибору раціонального варіанту розвідувально-ударної системи або комплексу з урахуванням воєнних, економічних та часових факторів, що вливають на їх створення, утримання та застосування, а також сформовано повну структурно-логічну схему цього підходу. У свою чергу запропонований методичний підхід дозволяє сформувати основні рекомендації щодо порядку його застосування в штабах, службах Збройних Силах України під час формування програм та планів розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України та Збройних Сил України в цілому.

Основними джерелами забезпечення військ (сил) озброєнням та військовою технікою (ОВТ) в ході ведення бойових дій є: виробництво (закупівля) ОВТ; відновлення пошкодженого ОВТ; використання завчасно створеного резерву (непорушних запасів) ОВТ. Додатковими джерелами забезпечення військ ОВТ у особливий період можуть бути: техніка, що постачається з національної економіки; надходження ОВТ в рамках допомоги від країн-партнерів; трофейне ОВТ. Але, як свідчить досвід ведення бойових дій під час проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, безпосередньо під час проведення операції (бойових дій) забезпечення військ ОВТ здійснюється, головним чином, за рахунок відновлення ОВТ, яке вийшло з ладу через бойові чи експлуатаційні причини. Це пов’язано з фінансово-економічними можливостями держави, перевищенням термінів експлуатації ОВТ, потребою у швидкому постачанні справного ОВТ для підтримання необхідного рівня бойової готовності підрозділів до виконання поставлених завдань та рядом інших чинників, що впливають на наявність та стан ОВТ в підрозділах та військових частинах. Виконання завдання щодо вчасного відновлення пошкодженого озброєння в ході бою покладається на систему відновлення озброєння та військової техніки, яка являє собою складну (велику) систему, що містить підсистему управління та виконавчу підсистему, основою якої є сили і засоби системи відновлення ОВТ. У загальному випадку під силами і засобами системи відновлення ОВТ потрібно розуміти особовий склад ремонтно-відновлювальних органів та засоби технічної розвідки, евакуації, ремонту ОВТ, що використовуються для їх вчасного виявлення, проведення навантажувально-розвантажувальних та транспортувальних робіт, ремонту та підготовки до бойового використання тощо. Для ефективної роботи всіх складових цієї складної системи необхідне завчасне планування та попереднє прогнозування щодо виробничих можливостей цих підрозділів. Тому в статті пропонуються шляхи удосконалення науково-методичного апарату щодо оцінювання системи відновлення та військової техніки.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

У статті розглянуто проблему ролі науки в процесах управління суспільством та державою. Аналізуються теоретичні підходи до осмислення науки як рушійної сили соціального прогресу. Висвітлено етичний аспект співвідношення науки та політики як підсистем суспільства. Показано, що однією з центральних тем у дослідженнях, які становлять фундамент наукового етосу сучасності, є зіткнення моральних норм наукового середовища та політичних реалій ХХ-ХХІ ст. Окреслено шкалу питань етики соціально-політичних наук як окремої галузі етики науки від питання цінності соціального знання та його моральної достовірності до зв'язку принципів науки та демократії. Визначено ареал перетинання політики та науки як явищ соціального порядку та розкрито на цій основі етичну специфіку їх взаємодії на зрізі співвідношень «політик - науковець». Аналізується позиція М. Вебера щодо трактування співвідношення науки та політики як життєвих покликань та професійних занять. Доведено неможливість автономного існування науки і політики, оскільки в реальному житті вчений-гуманітарій не може бути вільним від цінностей, а політика є сферою, де перетинаються економічний, соціальний, правовий, історичний, духовний, ідеологічний та культурний простори. Показано, що політика, як і наука, утверджує свій критерій істинності, ставить собі на меті пояснення дійсності і є засобом її перетворення, залежить від суб'єкта, який її використовує. І цим суб'єктом в обох випадках є політична влада. Висвітлено питання взаємовідношення наукового товариства та влади. Окреслено магістральні тенденції взаємопроникнення науки та політики як соціальних практик: активізація залучення науковців у політичний процес та звернення багатьох політиків до наукових інтелектуальних практик. Показано, що найчастіше вчені в політиці реалізують свій потенціал у сфері її експертного супроводження як радники, аналітики, консультанти. Запропоновано класифікацію експертів, що беруть участь у політичному процесі: «ідеологи», «реформатори» та «сервіс». Досліджено специфіку формування вітчизняної культури співпраці політики та науки. Показано, що на українському ринку консультативно-експертних послуг домінує «сервісний» тип вченого в політиці. Робиться висновок, що наука з огляду на її раціональну методологію є простором, де відбувається раціоналізація політики. І хоча наука не може позбавити політику конфлікту, оскільки останній є її сутнісною характеристикою, саме завдяки науці конфлікт можна раціоналізувати і зробити політику більш результативною та ефективною.

Стратегічним завданням Уряду нашої держави є стабілізація економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва на основі його глибокої модернізації. Однак заплановане створення в різних регіонах України нових технологічних укладів, модернових виробництв, перспективних секторів економіки неможливе без наявності компетентних кваліфікованих робітників, яких покликана готувати система професійно-технічної освіти. Саме тому ця система потребує державної підтримки й інвестицій в напрямі модернізації усіх її підсистем, приведення у відповідність до вимог сучасного енергоефективного виробництва.У зв’язку з цим, актуальним є оновлення змісту і засобів професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, спрямованих на оволодіння сучасними виробничими технологіями, що уможливлять їх здатність працювати на високотехнологічному обладнанні, використовувати в професійній діяльності енергоефективні матеріали.Зазначимо, що проблема заощадження енергетичних ресурсів України обговорюється політиками, науковцями, роботодавцями протягом 16 років. Однак у професійно-технічній освіті і до сих пір відсутні навчальні дисципліни, які б забезпечували формування у молодих робітників культури енергоефективної діяльності.З огляду на це в Інституті професійно-технічної освіти НАПН України було започатковано новий напрям досліджень, що стосується впровадження питань енергоефективності у первинну професійну освіту і професійне навчання кваліфікованих робітників на виробництві. Створений з цією метою Центр енергоефективності спрямовував свої зусилля на розробку інноваційного навчального курсу «Основи енергоефективності».Підґрунтям створення цього навчального курсу стали результати аналізу практики діяльності підприємств галузей народного господарства, в тому числі й будівельної, а також змісту навчальних планів і програм за якими здійснюється підготовка кваліфікованих робітників.Виявилося, що на підприємствах гальмується забезпечення заходів щодо: впровадження енергозберігаючих технологій, енергоефективного обладнання; зменшення енергоємності продукції; скорочення витрат ресурсів; контролю й управління витратами паливно-енергетичних ресурсів; участі робітничих кадрів у планових заходах підприємств з енергозбереження.Аналіз змісту професійно-технічної освіти показав, що недостатньою є популяризація і пропагування економічних, екологічних і соціальних переваг енергозбереження серед учнівської молоді ПТНЗ і виробничого персоналу підприємств. Було запропоновано до змісту професійного навчання кваліфікованих робітників вводити навчальний матеріал з енергоефективних технологій. Наприклад, для фахівців будівельного профілю доцільно вводити навчальний матеріал, що стосується комплексних енергосистем, вітроенергетики, сонячної енергетики, гідроенергетики, біоенергетики, геотермальної енергетики тощо. Цінною навчальною інформацією для учнів ПТНЗ є сучасні технології будівництва будинків із низькою енергетичною потребою, будинків типу «нуль енергії», будинків «плюс», пасивних будинків тощо.Енергозберігаюче будівництво потребує від кваліфікованих робітників широких компетенцій і знань інтегрованого характеру стосовно: будівельної фізики, систем опалення, вентиляції та акліматизації, технологій сонячної енергії, енергозберігаючої техніки тощо.Розуміючи, що енергозбереження є важливою народногосподарською проблемою, а отже має ґрунтуватися на науковій основі з використанням системного підходу, методів моделювання економічної доцільності використання енергоефективних технологій, матеріалів і обладнання у виробництві, а також альтернативних джерел енергії відбір змісту навчального курсу «Основи енергоефективності» здійснювався з урахуванням досягнень фундаментальної та галузевих наук. У даному випадку підґрунтям відбору змісту навчального матеріалу, що розкриває потенціал енергоефективності й енергозбереження слугували об’єкти, поля й види професійної діяльності кваліфікованого робітника будівельного профілю.У структуруванні навчального матеріалу використовувався модульний підхід, що дозволило утворити п’ять модулів:Загальний, у якому розглядаються питання щодо необхідності енергоресурсів для забезпечення якісного життя як окремої людини, так і суспільства в цілому; обґрунтовується актуальність розв’язання проблеми підвищення енергоефективності на основі економного використання енергоресурсів.Галузевий, у якому розглядаються характерні особливості енергоспоживання в галузі й, відповідно, розв’язання проблем заощадження енергоресурсів.Виробничий, у якому питання підвищення енергоефективності вирішується на рівні підприємства.Професійний, у якому питання підвищення енергоефективності вирішуються в межах професійного поля діяльності, на робочому місці.Побутовий, у якому розглядаються питання енергозбереження в побуті (в умовах ПТНЗ, дома).На вивчення цього курсу розробники відвели 20 годин, з них 6 годин на лабораторно-практичні роботи.Вивчення кваліфікованими робітниками будівельного профілю навчального курсу «Основи енергоефективності» сприятиме формуванню у них енергозберігаючої свідомості, активної громадянської позиції щодо прийняття екологічно й енергетично грамотних рішень у професійній діяльності.

У статті обґрунтовано необхідність удосконалення організаційно-штатної структури органів технічного забезпечення підрозділів, частин і з’єднань тактичного рівня Сухопутних військ Збройних Сил України, враховуючи досвід збройних сил США, ФРН та інших провідних країн НАТО. Запропоновано необхідний апарат для вирішення визначених проблем. Уже більше шести років ЗС України ведуть бойові дії з відстоювання суверенітету та територіальної цілісності України. За цей час відбулися радикальні зміни в політичному житті, економіці держави і ЗС України. Постала проблема не повної відповідності можливостей сил і засобів ремонтно-відновлювальних органів підсистеми технічного забезпечення цілям і завданням функціонування системи матеріально-технічного забезпечення Сухопутних військ в єдиній системі логістики. Це, в свою чергу, призводить до того, що підсистема технічного забезпечення не повністю забезпечує своєчасність відновлення та повноту технічного обслуговування озброєння та військової техніки, що вийшли з ладу, як у результаті бойових пошкоджень, так і за технічними причинами. Найкращі вирішення цих завдань в складних ситуаціях, зазвичай, знаходять шляхом раціональної побудови організаційної структури системи та її окремих ланок, чіткого розподілу функцій між ними в типових ситуаціях роботи, достатнього резервування виробничих потужностей і матеріальних засобів на кожному рівні, а також стійкого управління. Тому, саме розгляд цієї проблеми на засадах системного підходу дозволив запропонувати шляхи раціональної побудови організаційно-штатної структури як сил і засобів ремонтно-відновлювальних органів тактичного рівня в цілому, так і його окремих ланок, чіткого розподілу функцій між ними в типових ситуаціях роботи, достатнього резервування виробничих потужностей і матеріальних засобів на кожному рівні, а також стійкого управління силами і засобами логістики, зокрема технічного забезпечення Сухопутних військ Збройних Сил України.

Найважливішим завданням, яке вирішується органами військового управління під час створення угруповання військ для відбиття агресії, є визначення його раціонального складу. У статті запропонована методика обґрунтування бойового складу угруповання військ, яка базується на використанні методу таксономії. Угруповання військ розглядається як складна організаційно-технічна система, її основою є ударна підсистема, яка містить бойові сили і засоби родів військ видів Збройних Сил. Саме для визначення її складу призначена методика. Визначення бойового складу ударної підсистеми здійснюється для можливих способів бойових дій військ противника і своїх військ. При цьому кожному способу бойових дій військ противника протиставляється декілька способів бойових дій наших військ. Для кожного способу бойових дій наших військ з використанням методу планування експериментів формуються варіанти бойового складу ударної підсистеми угруповання наших військ. Раціональний варіант бойового складу ударної підсистеми визначається для кожного способу бойових дій угруповання наших військ з використанням методу таксономії за показниками, які характеризують ефективність його застосування і вартість озброєння. При розв’язанні задачі враховуються тільки варіанти бойового складу ударної підсистеми, при яких забезпечується ефективність застосування угруповання військ не нижче потрібної. Удруге метод таксономії використовується для вибору найкращого (збалансованого) варіанта бойового складу із раціональних варіантів, які були визначені для кожного способу бойових дій угруповання військ. Двоетапне використання методу таксономії дозволяє найбільш обґрунтовано визначати бойовий склад угруповання військ з урахуванням можливих способів бойових дій військ противника. Наведена методика може використовуватися органами військового управління під час визначення бойового складу угруповання військ для відбиття агресії.