Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Підприємницький ризик.
Статті в журналах з теми "Підприємницький ризик"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-35 статей у журналах для дослідження на тему "Підприємницький ризик".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Танасієва, Марина Миколаївна, та Ірина Іванівна Никифорак. "Ризики як об’єкт внутрішнього контролю: виявлення та оцінка". Економіка, управління та адміністрування, № 3(97) (13 жовтня 2021): 30–35. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-3(97)-30-35.
Повний текст джерелаАнотація:
Виявлення та оцінка підприємницького ризику, визначення рівня його суттєвості та впливу на функціонування суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм і форм власності можливе за належно організованої системи внутрішнього контролю. Основною метою внутрішнього контролю є забезпечення своєчасного виявлення та аналіз підприємницького ризику, достовірність релевантної інформації, цілісність активів, дотримання нормативно-правових засад, внутрішніх політик і процедур, виконання планів та ефективне використання ресурсів. Визначено особливості методологічного інструментарію внутрішнього контролю виявлення та оцінки ризиків відповідно до характеру й структури процесів підприємницької діяльності, на основі чого сформовано зміст показників: ймовірність появи ризиків та величина можливих втрат. Встановлено, що підприємницький ризик слід розглядати як інтегрований ризик, який має об’єктивно враховувати три основні категорії ризику – кредитний, операційний та ринковий ризик (ризик ліквідності), що дасть змогу охопити не тільки фінансово-економічні аспекти функціонування суб’єктів господарювання, а й соціальні та екологічні. На основі моделювання даних системи бухгалтерського обліку із одночасним зіставленням виробничих балансів, які відображають структуру та аспекти різних господарських процесів підприємства, запропоновано обліково-аналітичне забезпечення внутрішнього контролю економіко-екологічного ризику із урахуванням трьох видів ризиків та рівнем впливу системи внутрішнього контролю на ризик. Таке забезпечення має універсальний характер та дозволить певною мірою відчути вплив сукупного підприємницького ризику та на основі мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів створити й регулювати суб’єктами внутрішнього контролю резервної системи підприємства як основного інструменту нейтралізації рівня і ступеня сукупного підприємницького ризику.
2
Наумов, Дмитро. "Проблемний аспект формування поняття "підприємницький ризик"". Економіст, № 1 (2008): 36–39.
Знайти повний текст джерела
3
Сірий, Є. В. "Підприємницький ризик: генеза та розвиток соціологічної концептуалізації". Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, № 31 (2007): 145–58.
Знайти повний текст джерела
4
Siryi, Ye V. "Business risk: the genesis and development of sociological conceptualization." Ukrainian Society 21, no. 4 (October 4, 2007): 54–65. http://dx.doi.org/10.15407/socium2007.04.054.
Повний текст джерела
5
Алєксєєва, Світлана, та Людмила Єршова. "ЗМІСТ І ФОРМИ СУЧАСНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДО ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Professional Pedagogics 2, № 21 (21 січня 2021): 44–52. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.21.44-52.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність визначається необхідністю обґрунтування новітнього підходу до підготовки кадрів, здатних приймати сучасні виклики, ефективно вирішувати професійні завдання й організувати підприємницьку діяльність відповідно до потреб ринку. Мета: визначення особливостей змісту та форм сучасної підготовки майбутніх фахівців до підприємницької діяльності. Методи: теоретичні (індукції й дедукції, зовнішнього та внутрішнього аналізу, синтезу, узагальнення – для дослідження змісту й форм підготовки майбутніх кваліфікованих фахівців до підприємницької діяльності у закладах професійної освіти); емпіричні (анкетування, самооцінювання – для виявлення готовності молоді до підприємницької діяльності); математично-статистичні (вертикального та горизонтального аналізу – для оцінювання змін у структурі й динаміці показників опитування, статистичного аналізу та перевірки статистичних гіпотез – для оцінювання узгодженості показників). Результати: аналіз наукових, статистичних та публіцистичних джерел засвідчує актуальність проблеми формування змісту, форм і методів підготовки майбутніх кваліфікованих робітників до підприємницької діяльності; на основі аналізу й узагальнення отриманих емпіричних даних з’ясовано, що більшість учнів позитивно сприймає підприємницькі цінності й установки, мріє про відкриття власної справи, усвідомлює ризики і проблеми, пов’язані з підприємницькою діяльністю, визнає брак власних психологічних, економічних та юридичних знань, необхідних для відкриття і ведення власного бізнесу. Висновки: визначено основні характеристики, що мають бути притаманні сучасному змісту підготовки майбутніх фахівців до підприємницької діяльності (інноваційність, соціальність, гуманітаризація); охарактеризовано форми освітньої діяльності, найбільш ефективні для формування підприємницької компетентності (інкубаційні, акселераційні, грантові програми підтримки стартапів; онлайн-курси з соціального підприємництва; психологічний практикум; відеолекторій; електронне портфоліо).
6
Воротинцева, І. "Щодо визначення поняття ФОП як суб’єкта цивільного права". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 280–84. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1634.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначається, що розвиток ринкової економіки зумовив появу нових соціальних зв'язків, які вимагають правового регулювання. Як регулятор цих цивільних зв'язків виступає цивільне право. Отже, цивільні зв'язки є цивільно-правовими відносинами, які, у свою чергу, складаються з елементів - суб'єктів та об'єктів правовідносин. Суб'єктом права є індивід або організація, що володіють закріпленим у законі комплексом прав та обов'язків і здатні вступати у правові відносини.
Найбільш часто використовується розподіл суб'єктів права на фізичних осіб і юридичних осіб. Громадяни (фізичні особи) є природними суб'єктами права, вони виникли й існують незалежно від належності до певних форм політичних товариств. На противагу цій категорії суб'єктів виступають юридичні особи (організації), які являють собою штучні суб'єкти й можуть існувати тільки там, де існує право. Це підтверджується також і моментом виникнення цих двох категорій суб'єктів, і моментом припинення їхньої правоздатності. Фізична особа-підприємець визначається як суб'єкт підприємництва. Вивчення суб'єкта підприємницької діяльності передбачає попереднє пізнання статусу суб'єкта цивільного права, правовий режим якого повністю поширюється й на суб'єкта підприємницької діяльності. Іншими словами, перш ніж стати суб'єктом підприємницької діяльності, особа є суб'єктом цивільного права.
Пропонується таке визначення поняття: фізична особа-підприємець - це дієздатна фізична особа, зареєстрована в установленому порядку в статусі фізичної особи-під-приємця без статусу юридичної особи, яка здійснює на свій ризик і під свою майнову відповідальність самостійну, професійну, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку від такої діяльності, має певні права й обов'язки, обумовлені підприємницькою діяльністю.
7
БІДА, Олена, Ільдіко ОРОС, Антоніна ЧИЧУК та Віталій ГОНЧАРУК. "СКЛАДНИКИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ". Acta Paedagogica Volynienses, № 4 (26 листопада 2021): 28–33. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті підприємливість розглядається з точки зору властивостей особистості індивіда та його здатнос- ті до управління роботою команди або колективу. Підприємницька компетентність проявляється у здатності індивіда перетворювати ідеї на дію; вона охоплює творчість, інноваційність та прийняття ризику, як і здат- ність планувати і управляти проєктами для досягнення певної мети. Доведено: щоб формування підприємницької компетентності було успішним варто використовувати найно- віші форми роботи, зокрема тренінги: бізнес-тренінги, управлінські, лідерські та корпоративні тренінги. Підготовка майбутнього педагога повинна включати як формування системи знань та вмінь з обраного фаху, так і розвиток якостей особистості. Підприємницька компетентність передбачає реалізацію здатностей, які розкриті у статті. Розгляд структури підприємницької компетентності служить визначенню провідних завдань і змісту її фор- мування, який повинен характеризуватися спрямованістю на створення умов до самореалізації, саморозвитку, для становлення самобутньої особистості, готової до вирішення життєво важливих проблем. Структуру під- приємницької компетентності складають компоненти, що описані у статті. Представлений перелік складників підприємницької компетентності майбутніх педагогів уможливлює кон- кретизацію педагогічних умов і створення програми розвитку підприємницької компетентності, спрямованої на накопичення практичного досвіду підприємницької діяльності. Серед форм навчання потрібно надавати перевагу залученню студентів до розроблення планів підприєм- ницької діяльності, відпрацювання навичок створення бізнес-проєктів з метою формування підприємницького мислення у процесі планування розвитку комерційних підприємств та у співпраці з підприємцями; моделюван- ню фрагментів підприємницької діяльності під час науково-дослідної роботи, магістерської практики, розробки курсових та інших навчальних проєктів.
8
Фоменко, Карина. "ОПИТУВАЛЬНИК МОТИВАЦІЙНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 62 (лютий 2020): 276–92. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження. Проблема мотивації підприємницької діяльності у вітчизняній психології залишається недостатньо досліджуваною, що і зумовило необхідність створення психодіагностичного інструментарію. Метою дослідження було створення психодіагностичної методики для вивчення мотиваційних орієнтацій на підприємницьку діяльність. Методи і вибірка дослідження. У психометричну вибірку увійшли 180 досліджуваних, серед них — 104 жіночої статі та 76 — чоловічої. Вік випробовуваних варіював від 17 до 60 років. Обробка даних проводилася в пакеті StatSoft STATISTICA 6.Психометрична обробка результатів дослідження включала перевірку внутрішньої узгодженості методики за коефіцієнтом альфа Кронбаха, оцінку конструктивної валідності та ретестової надійності опитувальника. Результати. Статистика альфа Кронбаха для шкали, що включає всі 70 пунктів склала 0,951. Для виявлення внутрішньої структури методики проводився факторний аналіз, що дозволило перевірити правомірність операціоналізації даного психологічного конструкту через десять латентних факторів (шкали). Висновки. Запропонована психодіагностична методика дослідження мотиваційних орієнтацій на підприємницьку діяльність відповідає сучасним вимогам до психометричного обґрунтування особистісних опитувальників. Психометричними параметрами мотиваційних орієнтацій на підприємницьку діяльність визначено такі мотиви – комерційного успіху, свободи і самостійності, самореалізації, глорістичні, влади, вимушеності, афіліативні мотиви, самоствердження, інноваційності, ризику. Стандартизація опитувальника показала його високу тест-ретестову надійність та валідність. Опитувальник може бути використаний для психодіагностики у структурі досліджень у галузі психологічного супроводу кар’єрного розвитку та у галузі психології праці.
9
Пузько, С. Г. "Інноваційні технології валідації ідеї до виведення продукту на ринок". Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, № 7 (14 вересня 2021): 126–39. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.7.2021.126-139.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено характеристики інноваційних технологій валідації ідеї до виведення продуктів на ринок. Охарактеризовано етапи стартапування та ключові ризики у життєвому циклі реалізації інновацій, наведено управлінський інструментарій, який дозволяє убезпечити негативні тенденції ризиків в інвестуванні венчурного капіталу. Представлено статистичні дослідження щодо сегментації факторів вагомості успіху ідеї до виведення нового продукту на ринок. Розглянуто різні методики реалізації стартап-проєктів, у рамках яких наведено найбільш ризикові зони. Виділено основну мету валідаційного процесу у процесі виведення нового продукту на ринок та запропонованотаксономію валідації інновацій. Наведено, що заходи валідації ідеї до виведення продукту на ринок у рамках інноваційної діяльності потребують чіткої ідентифікації завдань та плану можливих дій, оскільки існує постійний ризик у стартап діяльності. Наведено пропозиції щодо упередження ризиків та впровадження системи валідації у стартап-проєктах для цілей конкурентоспроможності підприємницьких структур.
10
Доденко, Ірина. "Основні ризики підприємницької діяльності з авіаперевезень". Entrepreneurship, Economy and Law, № 5 (2020): 69–73. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.5.11.
Повний текст джерела
11
Perevozova, I. V., та I. R. Popadynets. "СОЦІАЛЬНА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Actual problems of regional economy development 2, № 12 (26 квітня 2016): 60–68. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.60-68.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Соціальний аспект підприємництва стає необхідною компонентою ділового успіху, зростання прибутковості та конкурентоспроможності, а також мінімізації ризиків. Соціальна результативності представлена як відповідність розвитку господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності запропоновано аналізувати за допомогою соціальних факторів. Соціальні фактори характеризуються мінливістю очікувань, відносин та інтересам суспільства, колективу чи індивіда.
Запропонована узагальнена класифікація факторів, що здійснюють вплив на соціальну результативність підприємницької діяльності, виділено зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів віднесли: рівень доходів населення; диференціація населення за доходами; міграційні процеси; рівень заробітної плати; рівень легалізованості доходів населення; сімейний статус населення; рівень зайнятості населення; вікова структура населення тощо. Стосовно внутрішніх факторів, то доцільно виділити наступні: низький рівень професійної базової підготовки, використання низько кваліфікованих працівників, відсутність умов для застосування креативних здібностей, недосконалість ефективної системи мотивації професійного зростання, відсутність спеціалізованих центрів для підвищення кваліфікації тощо. Кількісний та якісний аналіз вище зазначених факторів дасть змогу визначити рівень соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності.
Для аналізу ступеня впливу факторів на результативність діяльності розроблена анкета експертного оцінювання, яка представлена у вигляді оціночної шкали.
Проведене анкетування та оброблення думок експертів і визначений ступінь впливу факторів на соціальну результативність підприємницької діяльності. Оцінка рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності експортним методом конкретного фактора і представлена формулою. Шкала оцінки рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності у відсотковому еквіваленті за окремими факторами: 100-90 – високий рівень; 89-75 – середній рівень; 74-60 – задовільний рівень; 59-40 – низький рівень; 30-0 – відсутній рівень.
В статті окремо розраховані рівні соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності для зовнішніх та внутрішніх факторів. Встановлено, що і зовнішні, і внутрішні фактори знаходяться на середньому рівні, тобто попадають в проміжок 89%-75%.
Дані розрахунки демонструють резерв для підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Основні заходи щодо підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності доцільно об’єднати в наступні групи: науково-технічна група; організаційно-економічна група; соціально-психологічна група; зовнішньоекономічна група. Дані резерви дозволяють максимально скоротити резерв рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності, що, у свою чергу, підвищить їхню ефективність і конкурентоспроможність, а також знизить підприємницькі ризики.
Отже, зростання результативності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат суб’єктів підприємницької діяльності знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя створюються передумови для майбутнього розвитку як колективу, так і індивіда загалом. Механізм соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.
12
Битов В.П., Горбач Л.М. "МІСЦЕ І РОЛЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК СУСПІЛЬНОГО ЯВИЩА В УМОВАХ РИНКУ". Економічний форум 1, № 3 (16 грудня 2019): 14–19. http://dx.doi.org/10.36910/6765-2308-8559-2019-3-3.
Повний текст джерелаАнотація:
У публікації розглянуто роль і значення підприємництва для сучасного стану української економіки, яка дає змогу суб’єктам підприємницької діяльності формувати самостійну, ініціативну діяльність з виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку. Розглянуто розробку теорії підприємництва, а також основні мотиви підприємницької діяльності. У даній публікації виділено основні напрямки підприємницької діяльності, які передбачають здійснення нововведень при використанні власних коштів, а також самостійність у прийняті рішень і ризик. Розглянуто також в залежності від змісту діяльності види підприємництва. Запропоновано окремі механізми щодо можливості ефективного розвитку підприємництва, як надважливого складового елементу розвитку ринку, а також соціальну та економічну значимість підприємництва для суспільства.
13
Кавун, О. О. "Диверсифікація діяльності підприємницьких мереж у торгівлі: сутність, форми, мотиви та ризики здійснення". Проблеми економіки, № 2 (2014): 243–48.
Знайти повний текст джерела
14
Сокур, М. Б. "Особливості та ключові ризики життєвого циклу екоінновацій у стартап проєктах". Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, № 7 (14 вересня 2021): 140–51. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.7.2021.140-151.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті відображено особливості інноваційного розвитку за умов реалізації екоінноваційних процесів, охарактеризовано життєвий цикл інновацій за стадіями, виявлено особливості досягнених результатів під час реалізації екоінновацій та екологічних стартап-проєктів. Наведені завдання для соціально-економічного розвитку України. Наведено показники інноваційного розвитку країни та основні тенденції інноваційної активності підприємницьких структур. Визначено вплив екоінновацій для цілей забезпечення прискорення Цілей сталого розвитку. Окреслено специфічні риси кожної стадії життєвого циклу інновацій та результати реалізації екоінновацій. Виділено найскладнішу і найризикованішу стадію життєвого циклу інновацій – «долина смерті». Систематизовано перелік ключових ризиків життєвого циклу екоінновацій. Зазначено основні причини банкрутства інноваційних підприємств у «долині смерті».Удосконалено економіко-математичну модель інтерпретації очікуваної тривалості життєвого циклу екоінновацій та наведено пропозиції.
15
Дерменжі, Діна Федорівна. "Фінансові ризики в електронних закупівлях, як елементу цифрової економіки". Economic and food security of Ukraine, № 3-4 (6 березня 2019): 10–15. http://dx.doi.org/10.15673/efs.v6i3-4.1280.
Повний текст джерелаАнотація:
Споживання харчових продуктів є незмінною частиною нашого життя. На сьогоднішній день забезпечення харчуванням у навчальних закладах, в установах охорони здоров'я та взагалі в багатьох державних установах відбувається за допомогою електронних закупівель. Відповідно до Закону України «Про державні закупівлі», закупівля це - придбання замовником товарів, робіт і послуг в порядку, встановленому цим Законом [1]. Це є обов'язковим для всіх розпорядників бюджетних коштів і відображається на платформі Prozorro. Така спрямованість економіки є нічим іншим, як прикладом цифрової економіки. Цифрову економіку також іноді називають інтернет-економікою, новою економікою, або веб-економікою. [2] Під цифровий економікою найчастіше розуміють виробництво, продажу та поставки продуктів через комп'ютерні мережі, як і в нашому випадку. Мета «Prozorro» - максимальна прозорість процесу державних закупівель та простота доступу. Основним питанням, яке виникає за участю підприємства в таких закупівлях, це ризики. Вони є на будь-якому етапі діяльності, і можуть виникати незалежно від його дій. З огляду на досить недавнє виникнення такої електронної системи, проблема оцінки таких ризиків є досить важливою і вимагає вивчення. В системі публічних закупівель суб'єкт підприємницької діяльності виступає в ролі учасника, і саме цей статус і є причиною виникнення ризиків. Говорячи про цю систему, можна сказати, що тут в більшості випадків виникають саме фінансові ризики, в частині можливості втрати частину свого капіталу, а також неотримання бажаного доходу, або в недостатньому обсязі.Під втратою частини капіталу розуміється втрата коштів, сплачених за участь у тендерній процедурі. Незалежно від результатів процедури закупівлі вони не повертаються суб'єкту підприємницької діяльності. Під ризиком неотримання бажаного доходу розуміється такий випадок, коли незалежно від об'єктивних чи суб'єктивних причин учасник програє тендер і не отримує додаткового стабільного доходу. І останній випадок, коли підприємство отримує дохід менше бажаного. Це відбувається в результаті скорочення обсягів фінансування і зменшення обсягів закупівлі. Державні закупівлі одночасно є гарантом отримання стабільного доходу, але в той же час можуть стати і причиною його зменшення.
16
Kucherenko, A. V. "Фінансово-організаційні передумови застосування технології хеджування у вітчизняному ризик-менеджменті". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 7 (25 грудня 2016): 222. http://dx.doi.org/10.15421/191624.
Повний текст джерелаАнотація:
Одне з найважливіших рішень, яке підприємці та інвестори ухвалюють у процесі своєї діяльності, щоб отримати позитивний мікро- та макроекономічний результат, – це розміщення грошових фондів у рангованих фінансових інструментах. Подібне рішення потребує розуміння інвестиційних особливостей і ризиків усіх класів активів. Особливої уваги заслуговують деривативи, оскільки їх використання, незважаючи на високу ефективність, в Україні не поширено.Мета роботи – надання теоретичної характеристики фінансово-організаційних передумов хеджування, а саме перешкод упровадження цієї технології, у тому числі в роботі з деривативами, в керування ризиками, формування концептуальних підходів до оцінки і подолання перешкод застосування ефективної стратегії хеджування.Охарактеризовано проблеми застосування технології хеджування у роботі з деривативами на вітчизняних підприємствах і фінансових ринках України. Обґрунтовано технологію хеджування як альтернативну за ефективністю методику в ризик-менеджменті. Охарактеризовано найпоширеніші серед фінансових технологій, до яких належать натуральний і синтетичний типи хеджування. Розкрито структуру фінансового ринку та класифіковано фінансові обігові інструменти – об’єкти застосування технології хеджування. Наведено систему учасників фондового ринку України.Викладено зміст технології та окремих методів хеджування. Виокремлено мікро- й макроекономічні перешкоди в застосуванні хеджування відносно деривативів: необґрунтована кількість бірж, слабкорозвинута законодавчо-нормативна база, недостатнє гарантування прав власності іноземним інвесторам, відсутність реальної поставки базового активу, низька інвестиційна привабливість України, відсутність єдиного регулятора з питань фінансового ринку, відсутність хеджерів, незначні обсяги угод за всіма ф’ючерсами, низький рівень фінансової грамотності серед населення.Наукова новизна дослідження – окреслення аспектів практичного впровадження технології хеджування у ризик-менеджменті в роботі з деривативами.Результати дослідження можуть бути використані суб’єктами господарювання під час організації керування ризиками операційної та фінансової діяльності.Подальше дослідження зазначеної наукової проблеми можна спрямувати на урегулювання інноваційними й прогресивними методами і технологіями факторів прибуткової підприємницької діяльності
17
Коцеруба, Н. В. "КОНТРОЛЬНО-АНАЛІТИЧНІ ПРОЦЕДУРИ В СИСТЕМІ КРИЗИС-МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА". Підприємництво і торгівля, № 29 (16 квітня 2021): 28–34. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-29-05.
Повний текст джерелаАнотація:
Загострення кризи світової економіки актуалізує необхідність мінімізації впливу кризових ризиків на результати економічної діяльності підприємств. Події попереднього та поточного років свідчать про те, що найбільше потерпають від наслідків кризи мікро-, малі та середні підприємства, які на відміну від великих підприємств не мають ефективних запобіжників для своєчасного виявлення та попередження кризових загроз. Це вимагає від суб’єктів підприємницької діяльності своєчасного виявлення, перш за все, операційних ризиків, до яких належать зменшення обсягів діяльності і, як наслідок, уповільнення зростання операційних доходів і зменшення операційного прибутку, що призводить до загострення фінансових ризиків – зниження рентабельності операційної діяльності, а також рентабельності активів та капіталу підприємства і погіршення фінансового стану підприємств. Чинники кризи як предмет антикризового управління являють собою явища, що є причинами порушення стабільного розвитку підприємства. Залежно від середовища виникнення чинники кризи розподіляються на зовнішні (на зміну яких окреме підприємство впливати не може) та внутрішні (які піддаються регулюванню з боку систем антикризового управління підприємством). Ефективне антикризове управління підприємством торгівлі ґрунтується на використанні інформації стосовно показників операційної і фінансової діяльності, негативна зміна яких призводить до утворення кризових ситуацій. Із метою визначення проблемних ланок діяльності підприємства торгівлі запропоновано моделювання операційного прибутку, що розраховується методом прямого рахунку: збільшення доходів та зменшення витрат створюють приріст прибутку, а зниження доходів та зростання витрат зменшують прибуток на відповідну величину. Для зниження ризику та втрати платоспроможності підприємства рекомендовано використання платіжного календаря. Грошові потоки у платіжному календарі групуються за видами діяльності відповідно до напрямів надходження і витрачання коштів, що дає змогу своєчасно встановити потенційні кризові загрози та сформувати критерії оцінки ризику неплатоспроможності. Доцільне використання методики оцінки потенційного банкрутства за системою формалізованих і неформалізованих критеріїв, що доповнена показником власного оборотного капіталу, від’ємне значення якого є ознакою критичного фінансового стану суб’єкта господарювання. Зважаючи на обмежені ресурси кризис-менеджменту значної кількості підприємств, що діють на товарному ринку України, у статті запропоновано систему контрольно-аналітичних процедур, застосування яких дає змогу оцінити ризики та визначити орієнтири безпечної економічної діяльності, не залучаючи фахівців консалтингових аудиторських фірм та маркетингових агентств.
18
Копил, О. В. "Методика оцінки інвестиційної привабливості країни для розвитку сфери культури". Європейський вектор економічного розвитку 29, № 2 (2020): 40–50. http://dx.doi.org/10.32342/2074-5362-2020-2-29-4.
Повний текст джерелаАнотація:
Результати проведеного дослідження надали змогу розробити власну методику оцінки інвестиційної привабливості країни для розвитку сфери культури. У ході розробки методики було вирішено, що необхідною умовою для оцінки інвестиційної привабливості України для розвитку сфери культури є врахування регіонального аспекту розвитку. Визначено сім основних факторів, які слід враховувати при виборі індикаторів інвестиційної привабливості країни для розвитку сфери культури. Запропонована методика надає можливість оцінити інвестиційну привабливість регіонів для розвитку сфери культури за такими групами показників: 1) економічний потенціал регіону; 2) рівень розвитку людського капіталу; 3) рівень якості життя; 4) розвиток підприємницької діяльності та інновацій; 5) інвестиційні ризики. Дана методика є простою у використанні, враховує різні аспекти розвитку регіону, оцінка яких створює можливість для інвестора зменшити ризики при інвестуванні у сферу культури, ґрунтується на використанні методу ранжування з розрахунком інтегральних показників через використання середніх багатовимірних. Методика враховує сукупність аспектів та факторів, які впливають на розвиток та функціонування сфери культури в Україні, а також на попит та пропозицію культурних послуг.
19
Lopushynskyi, Ivan, та Volodymyr Yemelyanov. "Концесія в портовій галузі України як форма державно-приватного партнерства". Public Administration and Regional Development, № 11 (31 березня 2021): 232–50. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.11.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається, що концесія – це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань щодо створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику; визначено, що концесія є одним із ефективних інструментів оновлення портової інфраструктури; розглянуто основні організаційні типи концесій, визначено переваги концесії в морських портах; проаналізовано міжнародний досвід, який засвідчив, що залучення приватних суб’єктів як до безпосередньо здійснення господарської діяльності, так і до створення й модернізації інфраструктури морських портів надзвичайно підвищує прибутковість останніх; на основі аналізу світового досвіду також визначено чинники, які слід ураховувати при визначені терміну концесії та розміру платежів; установлено, що концесія, як і будь-який інвестиційний проект, супроводжується значною групою ризиків, що можуть вплинути на її прибутковість та ефективність; на прикладі передачі в концесію ДП «Херсонський морський торговельний порт» та ДП «СК» «Ольвія» показано, що передача державою портів в концесію дасть можливість повною мірою використовувати їх потенціал і відновити інфраструктуру портових об’єктів, що були в занепаді багато років поспіль, а також значно поліпшити інфраструктуру міст, де розташовані ці порти.
Одна з головних переваг концесії – об’єкти підприємств в які інвестує концесіонер залишаються у власності держави. В той же час, концесійні платежі до бюджету надходять незалежно від результатів його комерційної діяльності.
20
Семененко, І. М., Ю. І. Клюс, Я. В. Бурко та В. О. Лісаконова. "Грантрайтинг для розвитку бізнесу в умовах постконфліктної трансформації". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 2 (258) (13 лютого 2020): 82–86. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-258-2-82-86.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні міжнародні організації надають відповідну підтримку активній спільноті для подолання негативних наслідків кризи в Україні, у тому числі в Луганській і Донецькій областях. Ця підтримка надається у тому числі на розвиток бізнесу для розширення економічних можливостей і посилення потенціалу регіону в умовах постконфліктної трансформації. Метою статті є дослідження грантрайтингу для розвитку бізнесу в умовах постконфліктної трансформації. Починаючи з 2015 року, міжнародні організації вже реалізували певну кількість проектів, спрямованих на започаткування, відновлення або розвитку підприємницької діяльності для внутрішньо переміщених осіб і місцевого населення, що постраждали від конфлікту. Досвід розвинених країн показує, що хоча і існують певні ризики, в цілому виділення грантів не лише сприяє довгостроковому розвитку бізнесу, а і забезпечує рівні можливості для ведення бізнесу для різних верств населення. В Україні існує проблема з виділенням грантових коштів на розвиток бізнесу від держави. Створення відповідних державних програм підтримки розвитку бізнесу потребує подальшого дослідження, особливо за умови припинення через деякий час такої підтримки від міжнародних організацій.
21
Єфименко, Тетяна, Алла Соколовська та Лариса Райнова. "РЕФОРМИ СОЦІАЛЬНИХ ВНЕСКІВ В ОКРЕМИХ КРАЇНАХ ЄС ТА УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА НАСЛІДКИ". Science and Innovation 17, № 6 (18 грудня 2021): 24–40. http://dx.doi.org/10.15407/scine17.06.024.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Необхідність покращення ситуації на ринках праці та активізації підприємницької діяльності спонукає до зниження в більшості країн ЄС податкового навантаження на працю шляхом перегляду ставок соціальних внесків. В Україні основною метою відповідної реформи 2016 р. було зменшення масштабів неофіційної зайнятості й доходів.Проблематика. В окремих країнах ЄС та Україні набувають поширення неоліберальні стратегії реформування со ціальних внесків, а також трансформації систем соціального забезпечення, наслідком реалізації яких може бути по гіршення якості економічного зростання та збільшення нерівності й бідності.Мета. Обґрунтувати можливі соціальні та економічні ризики впровадження радикальних пропозицій щодо реформування єдиного соціального внеску (ЄСВ) в Україні й визначити доцільність їх реалізації.Матеріали й методи. Використано методологію Єврокомісії для розрахунку імпліцитної ставки податків на працю в Україні, методи компаративного аналізу реформування соціальних внесків в Україні та країнах ЄС; теоретичного узагальнення причин поширення неоліберальних стратегій; фактологічного і статистичного аналізу.Результати. Визначено особливості та спільні риси реформування соціальних внесків в Україні й постсоціалістичних країнах ЄС з найбільшими масштабами їх зниження. Доведено, що критичне сприйняття реформи ЄСВ 2016 р. в Україні значною мірою пов’язане зі встановленням внеску виключно для роботодавців. Обґрунтовано фіскаль ні,економічні та соціальні аспекти процесів реформування і можливі ризики реалізації в Україні пропозицій щодо скасування ЄСВ.Висновки. Найочевиднішими наслідками скасування ЄСВ в Україні можуть бути зниження рівня добробуту працюючих і пенсіонерів, зростання нерівності та бідності. Не виключені певні суперечності й в очікуваних результатах. Хоча в короткостроковому прогнозі ймовірним є підвищення темпів економічного зростання, в довгостроковій перспективі значною є загроза зниження його якості.
22
Матвєєв, П. С., та М. Ю. Можаровський. "Теоретико-правові засади комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 113–25. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3215.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні доводиться необхідність реалізації внутрішнього контролю з метою оптимізації алеаторних наслідків діяльності суб’єктів господарювання. Пропонуються отримані в результаті компаративістичного підходу основні положення, метою яких є організація системи внутрішнього комплаєнс-контролю суб’єктів підприємницької діяльності на прикладі США та Великобританії.
Наголошується на тому, що за останні роки доволі розповсюдженим явищем є увага, яка приділяється з боку суб’єктів господарювання, що відносяться до великого бізнесу, дотриманню процедур корпоративної етики та коплаєнсу. Останній не лише покликаний забезпечувати екстериторіальні вимоги до ведення бізнесу, а й покликаний забезпечити стабільність економічних зв’язків на міжнародному рівні, а також сталість економічного розвитку в національному вимірі та good statement конкретного суб’єкта господарювання.
Зазначене підтверджується та має цілком конкретизовані статистичні дані про порушення загально визнаних у світовій практиці норм комлаєнс, що призвели до об’єктивно покладених санкцій на суб’єктів господарювання. Ці порушення абсорбувались невідповідністю різних комплаєнс-норм як об’єктивний ризик, що впливає на весь комплекс господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньо-господарських відносин. Усе це має бути об’єктом постійної уваги і жорсткого контролю з боку управлінської ланки як топ-менеджменту, так і відповідальних за окремі напрямки діяльності компанії.
Пропонуються зміни до чинного законодавства України стосовно комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання.
Надається характеристика комплаєнсу та окремим аспектам комплаєнс-заходів як розповсюдженій формі внутрішнього контролю. Пропонується система «інформативно-превентивних» покажчиків для кореляційного аналізу застосування комплаєнс-контролю суб’єктів господарювання.
23
Деркач, Елла Михайлівна. "ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ТРАНСПОРТУ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено основні правові форми участі держави в господарській діяльності у сфері транспорту, охарактеризовано стан та перспективи розвитку відповідного законодавства. Зазначається, що відповідно до чинного законодавства низку державних підприємств у сфері транспорту (залізниця, морські порти тощо) уналежнено до об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, таке майно не підлягає приватизації та відчуженню. Однак у перспективному законодавстві, зокрема проєкті закону «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» (реєстр. № 6013 від 09.09.2021 р.), запропоновано істотні зміни щодо форм здійснення господарської діяльності у сфері транспорту. До таких пропозицій належать: заборона створення юридичних осіб у формі державного підприємства, реорганізації дійсних державних підприємств у господарські товариства; запровадження нових конструкцій передання державного майна; доповнення чинного законодавства конструкцією договору управління державним майном; затвердження типових умов такого договору Кабінетом Міністрів України. За результатами дослідження встановлено, що внаслідок особливої економічної значущості об’єктів стратегічної інфраструктури транспорту для публічних інтересів і виконання державних функцій зміна форми власності на майно, яке за своєю сутністю є надбанням усього суспільства, держави, звуження титульних прав та дійсних організаційно-правових форм підприємництва становить ризик для цих інтересів в умовах політичної нестабільності та соціально-економічної кризи, може загрожувати економічному суверенітету країни. Об’єкти стратегічної інфраструктури транспорту, які доцільно залишити об’єктами права державної власності з обмеженим господарським обігом, потребують закріплення на рівні закону як такі, що не підлягають приватизації.
24
Коробка, С. В. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ КОНТРОЛІНГУ В СИСТЕМУ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 5 (26 лютого 2021): 65–71. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.5.8.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто теоретичні аспекти впровадження контролінгу в систему управління підприємством. Відзначено, що глобалізація економіки, складність ведення підприємницької діяльності, впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку призвели до збільшення уваги до внутрішнього контролю та аудиту на рівні безпосереднього підприємства. Відзначено, що новою концепцією в системі управління є контролінг, який сприятиме забезпеченню економічної підтримки підприємства у цілому та ефективному його розвитку завдяки формуванню об'єктивної інформації про витрати та доходи. Завдання контролінгу полягає у визначенні для суб’єкта господарювання напряму докладання зусиль персоналом, який сприятиме його функціонуванню та подальшому розвитку. Визначено основні елементи, виділено функції, методи контролінгу та принципи організації й упровадження контролінгу. Питання організації контролінгу на підприємствах мають індивідуальний характер, який має враховувати обсяг та особливості його діяльності. Однією з важливих передумов упровадження контролінгу на підприємствах є зменшення управлінського ризику, а також розроблення механізму реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Сьогодні система контролінгу ще недостатньо впроваджена в управлінську практику підприємств України, тому варто визначити пріоритети щодо напряму діяльності вітчизняних підприємств, можливості їх конкуренції з іноземними підприємствами в майбутньому та перспективи економічного розвитку, які дає впровадження системи контролінгу.
25
Колбіна, Н. Г. "ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 117–22. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування. Відзначено, що вдосконалення адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування повинно відбуватися комплексно з урахуванням різних проблемних напрямків. Автором виокремлено напрямки вдосконалення адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування . А саме: 1) запровадження принципів системи НАССР та забезпечення можливості відслідковування покупцем «виробничо-споживчого ланцюга»; 2) забезпечення відповідності якісним характеристикам дитячого харчування міжнародним стандартам якості та виробництва; 3) врахування критерію фінансової спроможності покупця та виду дитячого харчування; 4) підтримання національного товаровиробника шляхом розроблення та реалізації програм державної підтримки та стимулювання розвитку виробничих потужностей, а також звільнення дрібних виробників продуктів дитячого харчування від отримання окремих документів дозвільного характеру на їх продукцію; 5) впровадження дієвих механізмів утилізації простроченого чи некісного дитячого харчування з обігу; 6) налагодження відносин міжнародно- го партнерства з метою розвитку імпортно-експортних відносин в сфері дитячого харчування; 7) здійснення контролю та нагляду за якістю та кількістю дитячого харчування, яке надходить до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів. Враховуючи виокремлені чинники є доцільним вести мову як про запровадження з боку держави стимулюючих програм державної підтримки національного виробника дитячого харчування, так і посилення контрольно-наглядової діяльності за їхнім виробництвом, обігом та якістю. Дещо складнішим є забезпечення безперервного контролю за імпортним дитячим харчуванням, адже, потрапляючи на територію України дана продукція потрапляє в обіг і відповідно всі ризики щодо якості та термінів придатності лягають на суб’єкта підприємницької діяльності, який реалізує дані продукти.
26
Igor Kryvovyazyuk. "УПРАВЛІНСЬКІ ІННОВАЦІЇ В СИСТЕМІ РІШЕНЬ СУЧАСНОГО БІЗНЕСУ". Economic forum 1, № 1 (13 березня 2022): 127–34. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2022-1-16.
Повний текст джерелаАнотація:
У цій статті узагальнено питання пошуку ефективних рішень задля забезпечення досконалості сучасного бізнесу на основі впровадження управлінських інновацій. Основною метою дослідження є удосконалення теоретико-методичного підходу щодо впровадження управлінських інновацій в систему рішень сучасного бізнесу. Критичний аналіз літературних джерел та підходів до вирішення проблеми підвищення ефективності управління бізнесом на основі впровадження управлінських інновацій свідчить про широке застосування методичних підходів і методів управлінської інноватики, проте значна частина питань управління щодо забезпечення досконалості бізнесу, обгрунтування нових можливостей його розвитку лишилась поза увагою. Актуальність вирішення даної наукової проблеми полягає в тому, що в умовах зростання невизначеності та ризику, прискорення трансформації бізнесу зростає важливість забезпечення його досконалості в довгостроковій перспективі економічного розвитку України. Методологічну основу становить система застосованих для отримання кінцевих результатів дослідження методів: узагальнення та порівняльного аналізу – для уточнення сутності поняття «управлінські інновації»; абстрактно-логічний – для розкриття взаємозв’язку використання інформаційно-комунікаційних технологій, забезпечення досконалості бізнесу та впровадження управлінських інновацій; системно-аналітичний – при розробці моделі забезпечення досконалості бізнесу на основі використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Об’єктом дослідження є промислові підприємства сучасної економіки України, тому що саме вони виступають основою формування економіки, джерелом поповнення бюджету країни та формують експортну орієнтованість бізнесу. У статті представлено результати абстрактно-логічного аналізу блоків забезпечення досконалості бізнесу, який показав, що на сучасному етапі його розвитку впровадження управлінських інновацій слід пов’язувати з цифровою трансформацією бізнесу. Подано результати системно-аналітичного аналізу, що виступають основою розробки економічної моделі забезпечення досконалості бізнесу. Результати дослідження можуть бути корисними для підприємницьких структур (й зокрема, бізнес-одиниць промислового комплексу України), які прагнуть підвищити ефективність прийняття рішень в сучасних умовах цифрової трансформації бізнесу.
27
Galaziuk N. та Zelinska O. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ БАНКІВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА СВІТОВУ ЕКОНОМІКУ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Economic forum 1, № 4 (24 листопада 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-6.
Повний текст джерелаАнотація:
Фінансова глобалізація – це розвиток світових фінансових ринків, зростання транскордонних потоків капіталу та активність міжнародних фінансових організацій. Водночас, мова про фінансову глобалізацію означає вільний рух капіталу між країнами.
Ключовою особливістю міжнародного банкінгу є посилення транснаціоналізації в умовах фінансової глобалізації. В результаті цього процесу на сучасному етапі розвитку світової економіки немає чистого національного банківського капіталу в жодній державі світу.
Транснаціональні банки є одним з основних суб'єктів світової економіки. Вони займають лідируючі позиції на міжнародному фінансовому ринку та є учасниками процесу глобалізації у фінансовій сфері. Таким чином, міжнародна фінансова система стала для транснаціональних банків так званою ареною діяльності «фінансових гігантів» як транснаціональних банків.
Сукупний капітал багатонаціональних банків легко переноситься з одного штату в інший з найбільш суперечливими наслідками. З одного боку, консолідований капітал стає рушійною силою для розвитку НТП (науково-технічного прогресу) на світовій арені, а з іншого – для серйозних глобальних криз, що перетворюються на спекулятивний капітал. Значення транснаціональних банків як в економічному середовищі окремої держави, так і у світовій економіці в цілому стрімко зростає.
Одна з важливих ролей, які відіграють транснаціональні банки, – це роль посередника між власниками фінансових коштів та інвесторами, які для здійснення міжнародної підприємницької діяльності позичають капітал у ТНБ.
Зазвичай прихід транснаціональних банків на зовнішній ринок стає певним стимулюючим фактором для перебудови банківської системи країни перебування. Це проявляється у збільшенні концентрації банківського капіталу або створенні сильного конкурентного середовища серед місцевих банківських установ. Більше того, дуже часто приймаючі країни роблять велику помилку, впроваджуючи занадто ліберальну політику щодо ризику, щоб максимізувати дохід, і в цьому випадку транснаціональні банки можуть спричинити кризу в країні, і таким чином стати характерними причинами фінансових коливань, які в кінцевому підсумку можуть призвести до нерівності світових банківських систем
28
Капліна, Оксана, та Олена Котова. "Критерії правомірності обмеження права власності під час арешту майна у кримінальному провадженні в світлі практики Європейського суду з прав людини". Право України, № 2019/09 (2019): 65. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-065.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті порушуються актуальні для сучасної правозастосовної практики питання, пов’язані з визначенням правомірності втручання держави в право на мирне володіння майном у кримінальному провадженні під час застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. Відзначається важлива роль Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ), ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ, в яких розроблені критерії оцінки правомірності втручання у право власності. Детально аналізуються зазначені критерії – законність, легітимна мета, необхідність у демократичному суспільстві. Цей аналіз зроблений на підставі широкого використання прецедентної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Підкреслюється, що розробка критеріїв правомірності обмеження прав особи у кримінальному провадженні є актуальною у зв’язку з тим, що під час застосування арешту майна законодавець вимагає від слідчих суддів враховувати, серед іншого, розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб. На підставі узагальнення практики винесення слідчими суддями ухвал про задоволення або відмову у задоволенні клопотання слідчого, прокурора про арешт майна, зроблено висновок, що національні суди поступово сприймають новели та вимоги законодавства й практики ЄСПЛ, проте найчастіше під час вирішення клопотання слідчого в мотивувальній частині ухвал застосовується стандартна аргументація загального характеру, наводиться зміст відповідних статей Кримінального процесуального кодексу України без спроби аналізу законності обмеження, мети такого обмеження, пропорційності втручання держави в права особи, що відповідає меті. Утім, важливою є саме належна системна, логічна, послідовна аргументація, якої, як правило, в ухвалах бракує. У статті розроблена та запропонована модель логічної аргументації, дотримуючись якої слідчі судді зможуть правильно сформулювати мотивувальну частину рішення про задоволення або відмову в задоволенні клопотання про арешт майна. Наголошується, що легітимність мети накладення арешту на майно встановлюється з огляду на вимоги законодавства. Розумним є такий захід, застосування якого є об’єктивно необхідним при наявності певних підстав та умов. Придатним є такий засіб, за допомогою якого може бути досягнута бажана мета. Засіб є необхідним, якщо відсутній будь-який інший, однаково придатний, але менш обтяжливий для особи, крім того, він потрібний для вирішення нагальної соціальної проблеми. Пропорційним можна вважати той засіб, при застосуванні якого обтяження, які будуть покладені на особу, враховуючи всі обставини та ризики, будуть співмірними меті, що повинна бути досягнута під час застосування цього обмеження. На завершальному етапі здійснюється оцінка того, чи є бажаний результат, з урахуванням усіх проаналізованих умов, співмірним обмеженню права особи на мирне володіння майном. Запропонована модель аргументації є універсальною, здатною під час прийняття рішення про арешт майна обмежити дискрецію правозастосовника, убезпечити особу від свавілля органів державної влади, а також стати методичним підґрунтям при ухваленні кримінального процесуального рішення.
29
Kovalova , O. V. "Рецензія на монографію Шабатури Тетяни Сергіївни «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств»". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 170–71. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Review
to the monograph by Tatiana Shabatura «Complementarity of mechanisms for realizing the economic potential of agri-food enterprises»
Запровадження в Україні карантинних заходів, пов’язаних із коронавірусом COVID-19, порушило або кардинально змінило логістичні шляхи поставок агропродовольчих товарів, що суттєво впливатиме на розвиток агропродовольчого сектору навіть після пом’якшення та повного скасування карантину. Багато вітчизняних агропродовольчих підприємств внаслідок дії надзвичайної ситуації потрапили в зону ризику і ще довго не зможуть оговтатися від її деструктивних наслідків. За таких обставин прийняття управлінських рішень керівниками підприємств вже не може обмежуватися вузькими рамками поточних виробничих проблем, а тому вимагає внесення змін до існуючої практики їх економічного розвитку на основі забезпечення комплементарності механізмів реалізації їх економічного потенціалу. У зв’язку з цим, монографія Т.С. Шабатури «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами підприємницької практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств.
Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, правових та нормативних документів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, офіційних матеріалів Державної служби статистики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, публікацій зарубіжних і вітчизняних учених за темою наукового дослідження (близько 400 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств і розкрити комплементарність їх взаємодії.
У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз дефініції «економічний потенціал підприємства», відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації дефініції «економічний потенціал підприємства», що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту та розкрити взаємозв’язок впливу системно-структурних детермінант на процес його формування і реалізації на основі поєднання ресурсно-потокового підходу та підходу «динамічних здатностей». Це розкриває здатності адаптації агропродовольчого підприємства до викликів зовнішнього бізнес-оточення, що є особливо актуальним в умовах безпрецедентної дії надзвичайної ситуації.
У другому розділі автором обґрунтовані методологічні підходи до розв’язання проблем оцінки економічного потенціалу агропродовольчого підприємства. Особливої уваги заслуговує розроблена автором система аналітичного інструментарію оцінки економічного потенціалу агропродовольчих підприємств з використанням методів ресурсно-потокового і вартісного підходів, що включає методику оцінки виробничих, інвестиційних та інноваційних здатностей підприємства. На відміну від існуючих методик, ця методика обґрунтовує необхідність і доцільність забезпечення симетрії ресурсної конфігурації підприємства та гармонізацію пріоритетів учасників інвестиційно-інноваційних бізнес-процесів.
У третьому розділі Тетяною Сергіївною здійснено ґрунтовну оцінку стану розвитку агропродовольчих підприємств країни, ідентифіковано ключові деструктивні чинники реалізації їх економічного потенціалу, а також визначено напрями інноваційного розвитку агропродовольчих підприємств на основі інтегрування цифрових інновацій. Заслуговує на особливу увагу обґрунтований автором методологічний підхід до запровадження адаптивного механізму в концепції реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств до викликів сучасного бізнес-оточення через застосування структурної композиції організаційно-економічних форм, заходів та аспектів адаптивного управління агропродовольчим підприємством, інтегрованих загальною метою, що координують економічний розвиток підприємства та забезпечують його здатність до реалізації пріоритетних цілей економічного потенціалу.
У четвертому, заключному розділі досліджено особливості імплементації зарубіжного досвіду у сфері соціально-економічного розвитку вітчизняних агропродовольчих підприємств. На перший план виходить запропонована автором система аксіологічних домінант модернізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств шляхом інтегрування соціально-відповідальних цінностей в інструменти управління реалізацією економічного потенціалу. Це, в першу чергу, сприятиме успішній інтеграції бізнесу в соціальну-економічну площину, гармонізації інтересів приватного капіталу та громадськості, а також підвищенню дієвості комунікаційних супроводів.
Наукова значимість монографії Шабатури Т. С. «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств» полягає в розкритті особливостей процесу формування механізмів економічного потенціалу агропродовольчих підприємств і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо їх реалізації на засадах комплементарності, що забезпечить максимальне досягнення пріоритетних цілей економічного розвитку підприємства за рахунок збереження довгострокових конкурентних переваг.
30
Вараксіна, Олена, та Альона Кругова. "СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО РИЗИКУ В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА". Економіка та суспільство, № 24 (23 лютого 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-24-35.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена узагальненню теоретичних поглядів науковців щодо сутності підприємницького ризику як економічної категорії. Наголошено, що підприємницький ризик характеризує потенційну можливість втрати ресурсів і недоотримання доходу порівняно з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів. Відзначено, що суть пiдпpиємницькoгo ризику зумовлена його основними функціями: інноваційною, захисною, аналітичною, регулятивною, соціальною. Наголошено, що питання управління ризиком має стати пріоритетним завданням кожного господарюючого суб’єкту та характеризується сукупністю методів, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикованих подій. Охарактеризовано основні способи та прийоми впливу на господарські ризики. Акцентовано увагу на основних етапах управління окремими видами ризиків господарської діяльності.
31
Коробка, Світлана. "ВПЛИВ БІЗНЕС-РИЗИКІВ НА МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ". Економіка та суспільство, № 25 (30 березня 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-25-27.
Повний текст джерелаАнотація:
Істотним чинником ризику у сучасних умовах є тенденція до глобалізації економіки. Більшість проблем, пов'язаних з управлінням ризиком, у сучасних умовах можна вирішити доволі оперативно за допомогою підвищення стратегічної значущості ризику-менеджменту на рівні підприємств, веденням нових координуючих механізмів, що дають компаніям змогу працювати в одному напрямку, не відхиляючись від вказаної траєкторії. Бізнес-ризик, як поняття зазнає постійних змін, наповнюється додатковим змістом та набуває нових видів. Управління бізнес-ризиками в менеджменті організацій є запорукою його прибутковості та раціонального розвитку. На результати підприємницької діяльності мають вплив конкурентні відносини між суб’єктами господарювання, які це більше посилюють бізнес-ризики в результаті своєї трансформації. Все це у своїй сукупності підвищує необхідність врахування бізнес-ризиків з якими зустрічаються підприємці і чинником розвитку його в цілому та кожної організації зокрема. Перспективність подальшого дослідження, полягає в тому що необхідно розробити дієві інструменти, які б одночасно попереджали підприємців про ймовірність виникнення ризико-формуючих подій і допомагав приймати рішення управління ризиками.
32
Tyrkalo, Yuriy. "RISK AND ENSURING THE ECONOMIC SUSTAINABILITY OF ENTREPRENEURIAL STRUCTURES." International scientific journal "Internauka". Series: "Economic Sciences", no. 2(58) (2022). http://dx.doi.org/10.25313/2520-2294-2022-2-7835.
Повний текст джерелаАнотація:
The article reveals the features of risk and the specifics of ensuring the economic sustainability of entrepreneurial structures. It has been determined that the components of the economic sustainability of entrepreneurial structures are financial sustainability, production sustainability, personnel sustainability, investment sustainability, marketing sustainability, managerial sustainability, organizational sustainability, communicative sustainability, socio-psychological sustainability, innovative sustainability, environmental sustainability, technical and technological sustainability, market sustainability, sustainability of external relationships, sustainability of the institutional environment, sustainability of information support. It has been established that the procedure for managing the economic sustainability of entrepreneurial structures includes a risk factor, since the adoption of managerial decisions on issues of economic sustainability is probable. It has been established that the key factor influencing the economic sustainability of entrepreneurial structures is economic risk, which is based on internal and external sources of negative impact on the development potential of entrepreneurial structures towards its effective implementation and sustainable development in uncertain conditions. It is proved that the risk resistance of entrepreneurial structures is the main element of the overall zustainability of entrepreneurial structures and an integral characteristic of entrepreneurial structures as open socio-economic systems, which characterize the general possibilities of achieving effective and risk-free functioning. It has been established that one of the tools for creating favorable conditions for the functioning of entrepreneurial structures is risk management, the main tasks of which are to determine the object of management for a specific entrepreneurial structure, to establish the level of danger of realizing a certain risk, to determine the possible consequences and amount of damage, to assess the propensity of entrepreneurial structures to the risk of doing business activities, defining a system of priority directions for responding to a risk, developing risk management mechanisms for entrepreneurial structures. In the future, it is recommended to study the causes, consequences and components of the process of managing entrepreneurial risks.
33
Нескородєва, Інна, та Ян Буюнь. "ТРАНСФОРМАЦІЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ «ПІДПРИЄМНИЦТВО» В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ КОРПОРАТИВНОГО СЕКТОРУ". Економіка та суспільство, № 33 (30 листопада 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-33-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Інформаційна трансформація економіки створює нові умови, можливості, перспективи та ризики розвитку підприємства. Без розуміння тенденцій в зміні парадигми щодо трактування дефініції підприємництва неможливе забезпечення ефективного корпоративного управління, що зумовило актуальність дослідження. Метою статті є уточнення поняття «підприємництво» та визначення особливостей підприємницької діяльності в умовах інформатизації корпоративного сектору. З використанням методу термінологічного аналізу встановлено відмінності в функціональних та суб’єктних характеристиках підприємницької діяльності для традиційної та інформаційної економіки. Визначено вектор змін пріоритетності ключових характеристик підприємця як суб’єкту інформаційної економіки. Уточнено зміст категорії «підприємництво» в умовах інформатизації корпоративного сектору з позиції поєднання суб’єктного та функціонального підходів, що є теоретичним базисом для здійснення практичних досліджень в напрямку забезпечення ефективності корпоративного управління в Україні.
34
Tyrkalo, Yuriy. "BUSINESS RISKS, ECONOMIC RISKS AND ENTREPRENEURIAL RISKS: ECONOMIC ESSENCE AND RELATIONS OF CONCEPTS IN THE THEORY AND LEGISLATION OF UKRAINE." International scientific journal "Internauka". Series: "Economic Sciences", no. 3(59) (2022). http://dx.doi.org/10.25313/2520-2294-2022-3-7934.
Повний текст джерелаАнотація:
The article reveals the economic essence of the concepts of «business risks», «economic risks», «entrepreneurial risks», based on the relationship of these concepts in the theory and legislation of Ukraine. It is determined that business risks are risks associated with the implementation of economic activities of economic entities, namely the manufacture and sale of products, works, services. It is proved that economic risks arise in the context of economic activities of economic entities. It is established that economic risks include: risks of external influence, risks of internal influence, risks of micro-, meso-, macro-level, permanent, long-term, medium-term, short-term risks, risks that cause insignificant losses, risks that cause significant losses, risks that can be insured, risks that cannot be insured, financial, commercial, investment, innovation, production, currency, interest rate risks, etc. It was found that entrepreneurial risks reflect the level of success or failure of the entity engaged in entrepreneurial activity in comparison with the indicators determined by the strategy of its development and sustainable operation. In the perspective of further research, it is proposed to consider a set of risks that have a negative impact on the functioning of economic entities in accordance with uncertain and unexpected conditions of the external and internal environment.
35
Miahkykh, Iryna, та Mariana Shkoda. "МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОЕКТНОГО ПІДХОДУ ЩОДО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА". Економічний вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», № 18 (13 грудня 2021). http://dx.doi.org/10.20535/2307-5651.18.2021.247232.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті досліджено методологію проектного підходу основи розвитку підприємницької діяльності. Встановлено, що бізнес-проект повинен означати проект, який повністю або частково розробляється, реалізується і фінансується суб'єктом господарювання або під його керівництвом. Про це свідчить той факт, що на підприємстві малого бізнесу суб'єкт сам приймає всі рішення, обґрунтовує їх, прогнозує наслідки і несе за них відповідальність. Досліджено моделі поведінки суб’єктів малого бізнесу і встановлено, що різноманітність даних моделей поведінки в ринкових умовах в основному обмежується прийняттям рішень з питань, пов'язаних з виробництвом (споживанням) продуктів, їх ціноутворенням, виходом на нові ринки, розширенням ринків і.д. Запропоновано модель проекту тракту- вати як комплексне розуміння суб'єктом управління кінцевої мети і завдань, які необхідно виконати в процесі діяльнос- ті. Визначено, що проект не може бути більш досконалим, ніж його образ або модель, які, крім того, повинні бути всеосяжними, ясними і повністю відображати його мету і спосіб реалізації. Підкреслено, що основним атрибутом проектно-орієнтованого бізнесу є здатність менеджерів (власників) чітко визначити ідею (образ і використовувати існуючі ресурси, прогнозувати і враховувати ризики. Основними перевагами проектно-орієнтованого бізнесу в порів- нянні з традиційною орієнтацією є: оптимальне використання творчих можливостей менеджерів, їх знань і досвіду, синхронізація в часі і простір, всіх дій в рамках проекту за рахунок оптимального використання ресурсів, прогнозуван- ня всіх ризиків та прийняття своєчасних заходів для їх ефективного усунення.