Статті в журналах з теми "Пулюй Іван"

Бажання зазирнути у Всесвіт і в глибини Людини протягом віків надихає вчених. Практичні хірурги здавна вивчають структуру та співвідношення внутрішніх органів й утворень. Важливість отриманих даних важко переоцінити. Яскравим прикладом є праці видатного вченого, хірурга зі світовим ім’ям, засновника топографічної анатомії Миколи Івановича Пирогова. Вільгельм Конрад Рентген у 1895 р. відкрив короткохвильове електромагнітне випромінювання, відоме як рентгенівські промені. Також існують праці Івана Павловича Пулюя, австро-угорського фізика з Галичини, який вивчав електричні розряди у вакуумних трубках за 10 років до відкриття Рентгена, але подальшим розвитком і патентуванням не займався. Вивчення «рентгенівських тіней» і розвиток обчислювальних технологій зумовили виникнення методу пошарового вивчення внутрішньої будови, запропонованого в 1972 р. Годфрі Хаунсфільдом. Системою реєструються ослаблення опромінення на детекторі та формуються зображення. Візуальна та кількісна оцінка проводиться за шкалою ослаблення рентгенівського опромінення (шкалою Хаунсфільда). Умовно вона розподілена на середину – щільність води, або 0 одиниць Хаунсфільда (HU), та крайні точки: повітря -1000 HU та кісткова тканина +1000 HU. Із розвитком томографічного обладнання до «покрокових» апаратів додали детектори, «кроки» перейшли в «спіраль», значно збільшилися кількість детекторів і час обчислення результатів. На сьогодні КТ-реконструкції дають змогу доопераційно виконати віртуальну фібробронхоскопію, вивчити розгалуження артеріальних стовбурів та особливості венозних судин у зоні оперативного втручання. Доопераційне визначення анатомічних особливостей та індивідуальної структури паренхіми допомагає значно оптимізувати оперативне лікування, що особливо важливо при мініінвазивних торакоскопічних втручаннях. Вивчення особливостей денситометричних змін на тлі лікування дало можливість обґрунтовано встановлювати оптимальні терміни оперативного втручання та прогнозувати наслідки. Передопераційне визначення структури легеневої паренхіми дало змогу підібрати оптимальні заходи запобігання легенево-плевральним ускладненням як інтраопераційно, так і в післяопераційному періоді. Роботи з визначення структури легеневої паренхіми на основі денситометричних змін допомагають автоматизувати скринінг і первинну діагностику легеневих хвороб. Розроблені за договором співпраці з Національним авіаційним університетом автоматизовані системи дають змогу визначати активність специфічного процесу та відсоток ураження легені. Створено програму виявлення COVID-ураження легеневої паренхіми. Завдяки структурно-параметричному синтезу загорткової нейронної мережі можна проаналізувати гістограми легень, отримуючи значно більше інформації від проведеного КТ-дослідження. У практичній діяльності широко розповсюдженим є аналіз КТ-зображень за допомогою DICOM-VIEWER, як безкоштовних програм, так і професійних. Принциповим за сенситометричного аналізу легеневої паренхіми є прецизійне виділення на КТ-зрізах ділянок ураження, без залучення просвіту бронха чи каверни. Потрапляння в зону вимірювання повітроносної структури радикально викривляє результати вимірів, роблячи їх нерепрезентативними. Збільшення кількості замірів денситометричних показників у разі збільшення площі досліджуваної ділянки ураженої легеневої паренхіми на якість отриманого результату не вплинуло. На сьогодні досвід роботи відділу з хворими на COVID-пневмонію продемонстрував можливість контролю перебігу захворювання з огляду на денситометричні зміни. Денситометричний аналіз томограм у разі синдрому плеврального випоту дає змогу доопераційно достовірно визначити транссудат, ексудативні процеси, ускладнення травм органів грудної клітки та згорнутий гемоторакс. Складно переоцінити вплив денситометричного аналізу КТ органів грудної клітки на тактику лікування фтизіатричних пацієнтів. Встановлено значення щільності для різних фаз специфічного запального процесу, що дає можливість об’єктивно визначати показання до оперативного лікування.

On January 5, 1896, the Austrian newspaper Die Presse published an article entitled “A Sensational Discovery”. It was dedicated to the discovery of X-rays made on November 8, 1895 by the German physicist Wilhelm Conrad Röntgen. Having taken into account the contribution of other scientists, the precondition of the given epochal, yet unexpected, discovery was, first and foremost, the work of the Ukrainian scientist Ivan Puluj. It was Puluj who laid the foundation for X-ray science. He explained the nature of X-rays, discovered that they can ionize atoms and molecules, and defined the place of X-ray emergence and their distribution in space. In 1881, Puluj constructed a cathode lamp (“Puluj’s tube”) which was fundamentally a new type of light source. In the same year, in recognition of this discovery, Puluj received an award at the International Exhibition in Paris. Investigating the processes in cathode-ray tubes, Ivan Puluj set the stage for two ground-breaking discoveries in physics, namely X-rays and electrons. Puluj used his cathode lamp in medicine as a source of intense X-rays which proved to be highly efficient. The exact date of the first X-ray images received by Puluj remains unknown. High-quality photographs of the hand of an eleven-year-old girl, taken on January 18, 1896, are preserved. Multiple X-ray images clearly visualized pathological changes in the examined structures (fractures, calluses, tuberculous bone lesions). High-quality images were obtained by means of the anticathode in the design of Puluj’s lamp, which was the first in the world. The image of the whole skeleton of a stillborn child (published on April 3, 1896 in The Photogram) is considered to be the starting point of using X-rays in anatomy.

31 січня 2018 р. виповнилося 100 років від дня смерті відомого вченого і патріота України – Івана Пулюя. Це ж він збудував перші в Австро-Угорській імперії електростанції, які працювали на постійному та змінному струмах, досліджував катодні промені, які пізніше отримали назву рентгенівських, був винахідником приладів, які на міжнародних виставках відзначені високими нагородами. Це ж він разом із Пантелеймоном Кулішем, Іваном Нечуєм-Левицьким переклав вперше українською мовою Біблію. Ім’ям Івана Пулюя названо вулиці у містах України, зокрема у Києві, Дніпропетровську, Львові, Тернополі, Івано-Франківську та Дрогобичі. Тернопільський національний технічний університет носить ім’я Івана Пулюя, де щорічно проводяться наукові читання на честь великого земляка. Фундаментальні праці з фізики та електротехніки, науково-популярні, публіцистичні праці, спогади Івана Пулюя, світового рівня вченого, людини твердих моральних переконань, Великого українця, є актуальні і сьогодні.

У статті розглянуто походження та адаптацію старожидівського імени Ева на основі перших і найдавніших перекладів Біблії українською мовою. Розкрито етимологію імени, його фонетико-морфологічну, словотвірну адаптацію та низку похідників в інших класах антропонімійної лексики. Зазначений антропонім проаналізовано на тлі інших старожидівських запозичень, що, пройшовши через докорінну фонетико-словотвірну адаптацію на українському ґрунті, стали українськими національними ідентифікаторами. Ключові слова: антропонім Ева, адаптація антропонімійної лексики, національна ідентифікація, мотиви називання, суспільна рецепція. Покликання Список використаних джерел Скрипник, Лариса, і Дзятківська, Ніна. Власні імена людей. Київ, 1996. Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П. Кулїша, І. Левіцького, та І. Пулюя. Ню Йорк: Американське біблійне товариство, 1944. Біблія або Книги Св. Письма Старого та Нового Завіту. Переклад Івана Огієнка. ВБФ «Східноевропейська місія», 2018. Костів, Кость. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. Київ, 1995. Острозька Біблія. 2-ге вид. Опрацював та приготовив до друку єрмнх. архімандрит Рафаїл (Роман Турконяк). Львів, 2010. Трійняк, Іван. Словник українських імен. Київ, 2005. Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Переклад тексту о. Івана Хоменка. Видавництво Василіян: Місіонер, 2007. Janowowa, Wanda, Zaręba, Alfred. Słownik imion. Wrocław, 1991. Список використаної літератури Белей, Любомир. Ім’я для дитини в українській родині. Ужгород, 1993. Белей, Любомир. «Про соціальне в українській антропонімії». Українська мова і література в школі, № 10, 1990, с. 72–5. Керста, Розалія. Українська антропонімія ХVI ст. Чоловічі найменування. Київ, 1984. Коваль, Алла. Життя і пригоди імен. Київ, 1982. Масенко, Лариса. Українські імена і прізвища. Київ, 1990. Медвідь-Пахомова, Світлана. «Вплив християнства на антропонімійну систему української мови». Християнство й українська мова. Львів, 2000, с. 293–301. Никонов, Владимир. Имя и общество. Москва, 1974. Осипів, М. Найголовніше з нового українського правопису. Харків, 1929. Осташ, Роман. Украинская антропонимия первой половини ХVII века. Мужские личные имена (на материале «Реестра Запорожского Войска 1649 г.»). Автореф. дисс. …канд. филол. наук: 10.02.01. Ужгород, 1986. Пачичъ, І. Именословъ или ръчникъ личны имена разны народа славенски. Будымъ, 1828. Сенив, М. И. Украинская антропонимия ХIV–ХVI вв. (женские именования). Автореф. дисс. …канд. филол. наук: 10.02.01. Ужгород, 1986. Супераская, Александра. Структура имени собственного. Фонология и морфология. Москва, 1969. Фаріон, Ірина. «Вплив християнства на український антропонімікон». Християнство й українська мова. Львів, 2000, с. 302–13. Фаріон, Ірина. «Ідентифікаційна функція антропоніма як складник його онтологічної природи». До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського. Київ–Львів, 2004, с. 254–68. Франко, Іван. «Причинки до української ономастики». Франко І. Твори. В 50 т. T. 36. Київ, 1982, с. 391–426. Чучка, Павло. Слов’янські особові імена українців. Історико-етимологічний словник. Ужгород, 2011. Rospond, Stanislaw. «Struktura pierwotnych etnonimόw slowianskich». Rocznik Sławistyczny, т. 26, 1966.

У статті досліджено своєрідність ідіостилю І. Пулюя в контексті динаміки мовної норми. Розкрито основні параметри правописно-фонетичної, морфолого-синтаксичної та лексико-семантичної практики мислителя. Доведено абсолютну питомість мовного узусу чільного представника південно-західного варіянту української літературної мови в час її завершального етапу кодифікування на народній основі.