Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Публічний сектор.
Статті в журналах з теми "Публічний сектор"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Публічний сектор".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Slavkova, O., та M. Sokolov. "Теоретичні підходи до визначення поняття публічне управління". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 1(79) (28 січня 2019): 77–80. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.1.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідженнями встановлено, що в сучасних умовах все більшого значення набуває публічний сектор економіки та державне управління. Публічне управління це аналіз та розробка політики в державному та приватному секторах та робота в публічному секторі, яка повинна розглядатися як покликання служити своєму народу. Відповідно до мети даного дослідження дано визначення основних підходів до дефініції публічного адміністрування, проаналізовано відповідність визначення дефініції до умов глобалізації та сучасного рівня розвитку суспільства та державотворення. Огляд багатьох публікацій та тенденції законодавства сьогодення дозволяють нам виділити основні точки зору на цінності, орієнтири та сутність new public management. Публічне управління в даній роботі розглянуто з декількох точок зору, на основі огляду зарубіжної та вітчизняної літератури. В ході досліджень ми дійшли висновку що це поняття неоднозначне та потребує подальших досліджень в зв’язку з тим, що розуміння суті такого явища як публічне управління та підходів до його розвитку безпосередньо впливає на державотворення та соціально-економічний розвиток.
2
Vorotin, V. Ye, та V. M. Prodanyk. "Від регуляторної політики до державно-приватного партнерства в публічному секторі України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 95–102. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються теоретичні питання державної регуляторної політики та державно-приватного партнерства в умовах реалізації та вдосконалення публічного управління підприємництвом в Україні. Розкриті шляхи та механізми публічного-приватного партнерства, зокрема досліджено відмінності між державним і публічними партнерством в Україні.
Мета статті. У роботі поставлено за мету з’ясувати зміст державно-приватного партнерства в якості окремих управлінських категорій, застосування яких пов’язане з механізмами державного управління в країні, а також дослідити новітні тенденції формування такого партнерства в національній господарській практиці.
Наукова новизна. За сучасних умов господарювання пріоритетним напрямом змін в управлінні національним господарським комплексом, особливо в умовах його критичного стану, виходять на перші позиції публічний сектор і публічно-приватне партнерство, це поступово модифікує відносини, які закладалися регуляторною політикою в Україні. Оптимізація таких відносин може досягатися шляхом реалізації різних форм публічно-приватного партнерства. Сучасний феномен публічно-приватного партнерства доцільно пояснювати з огляду на необхідність створення суспільних благ за умов обмеження ресурсів, а механізм публічно-приватного партнерства – як такий, що може використовуватися у державному управлінні та регулюванні.
У роботі визначено, що державна регуляторна політика, як і публічно-приватне партнерство, спрямовані на недопущення прийняття економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності. У сучасних умовах процесу розвитку ринкових відносин саме в рамках публічно-приватного партнерства і сформувалася достатньо інноваційна модель публічного управління та регулювання. Однак без реальної та своєчасної допомоги держави, без її партнерства із сучасним бізнесом майже неможливо побудувати ринок інновацій і перейти до ефективної моделі господарювання.
Висновки. Для України використання механізму публічно-приватного партнерства може гарантувати соціальну стабільність і підвищуватиме ефективність управління системою господарювання. Однак процес переходу ускладнюється внутрішніми протиріччями – корупцією, недобросовісною конкуренцією, достатньо низькою якістю публічних послуг тощо. За таких умов необхідність проведення реформування та модернізації в означених сферах стає очевидним.
3
Длугопольський, О. В. "Публічний сектор і соціальна політика держави: моделі взаємодії". Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, № 3, ч. 2 (2008): 32–35.
Знайти повний текст джерела
4
Христенко, Л. М., та О. Ю. Чорна. "Публічні фінанси та фінансовий менеджмент у публічній сфері: сутність понять, відмінні риси та особливості системних складових". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 2 (258) (13 лютого 2020): 96–102. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-258-2-96-102.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито зміст поняття «публічні фінанси» через розширення рамок цієї категорії від традиційних відносин, які формують потоки фінансових ресурсів у межах бюджетної системи України до фінансових відносин, які передбачають взаємодію(партнерство) інших суб’єктів приватного та публічного секторів економіки на користь реалізації функцій держави. Зазначається, що усі суб’єкти фінансових відносин можуть діяти як у вітчизняному, так і у міжнародному правовому полі за умови обов’язкового та чіткого нормативно-законодавчого регламенту фінансової діяльності у публічній сфері. Досліджено зміст суміжних категорій, таких як «бюджетний менеджмент», «державний фінансовий менеджмент» та «публічний фінансовий менеджмент», доведена їхня відмінність через змістовну розрізненість публічних фінансів як об’єкта управління. Запропонована уточнена дефініція «фінансовий менеджмент у публічній сфері», яка дозволяє врегулювати питання фінансового менеджменту на всій площині публічної сфери та врахувати зазначені складові публічних фінансів як об’єкта управління. Доведена необхідність формування спеціального комплексного інструментарію реалізації функцій фінансового менеджменту у публічній сфері по відношенню до окремих суб’єктів фінансових відносин, які через рух фінансових ресурсів приймають участь у реалізації публічних функцій.
5
редактор, технічний. "ЭЛЕКТРОННОЕ УГОЛОВНОЕ ДЕЛО". Знання європейського права, № 5 (22 грудня 2021): 77–79. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.285.
Повний текст джерелаАнотація:
Сокурова Е. Ж. ЕЛЕКТРОННА КРИМІНАЛЬНА СПРАВА: ДОСВІД КАЗАХСТАНУ У статті розглядається досвід Казахстану щодо ведення електронного судочинства у кримінальних справах. Наведено різні функціонали, що реалізуються в рамках концепції «Е кримінальна справа», а також демонстру ється один із таких функціоналів, як «Публічний сектор» Інформаційної системи «Єдиний реєстр досудових роз слідувань». Авторка дійшла висновку щодо ефективності ведення кримінального судочинства в електронному форматі.
6
Мохова, Ю., І. Драган, О. Козирєва, Н. Гавкалова та А. Дубовик. "ФІНАНСУВАННЯ ПРОЦЕСІВ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ В ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ". Financial and credit activity problems of theory and practice 4, № 39 (10 вересня 2021): 77–86. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.241293.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Досліджено механізми фінансування процесів інформатизації адміністративних послуг. Мета статті — визначити джерела фінансування i перспективи надання адміністративних послуг в умовах інформатизації публічного сектору України. Методи дослідження — порівняльний аналіз аналітичних та офіційних статистичних даних України, інститутів міжнародної підтримки на основі класифікації груп інструментів фінансування центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП). Доведено, що децентралізація, розвиток i підвищення якості адміністративних послуг визначають ЦНАП пріоритетним напрямом реформування системи надання адміністративних послуг в Україні. Визначено правові засади створення i забезпечення функціонування ЦНАП, юридичні статуси установи, принципи процесу надання адміністративних послуг у ЦНАП. Проаналізовано динаміку кількості центрів надання адміністративних послуг i регіональні особливості функціонування. Виділено джерела фінансування центрів надання адміністративних послуг (державний бюджет, обласні та міські бюджети, кошти Державного фонду регіонального розвитку, міжнародні проєкти технічної допомоги). Доведено, що найпоширенішим і найбільшим джерелом фінансування процесів інформатизації в ЦНАП є державний бюджет (субвенція на розвиток інфраструктури). Запропоновано прогнозну модель створення і розвитку центрів надання адміністративних послуг в Україні за умов подальшого державного фінансування у відповідних обсягах. Обґрунтовано необхідність залучення зовнішніх джерел фінансування (коштів міжнародних проєктів технічної допомоги, ініціатив міжнародних донорів) в умовах обмеженості та дефіциту державного бюджету України. Обґрунтовано необхідність модернізації ЦНАП щодо використання IT-технологій. Виділено пріоритетні напрями комплексної реформи підвищення якості адміністративних послуг: децентралізація, спрощення, дерегуляція, розвиток інституційної спроможності і комунікаційна підтримка. Ключові слова: фінансування, адміністративні послуги, інформатизація, публічний сектор. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 1; бібл.: 13.
7
ЯРОШЕНКО, АРТЕМ, та ОКСАНА КОСТЕНКО. "Визначення судової юрисдикції (підсудності) при вирішенні спорів у публічно-закупівельній сфері". Право України, № 2020/08 (2020): 262. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-08-262.
Повний текст джерелаАнотація:
Нині у нашій державі відбувається приведення системи публічних закупівель до європейських стандартів. Зокрема, 19 квітня 2020 р. набула чинності нова редакція Закону України “Про публічні закупівлі”. Зміни відбуваються з метою адаптації вітчизняного законодавства до вимог Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, підвищення рівня конкуренції у сфері публічних закупівель та сприяння прозорості використання бюджетних коштів. Від дієвості роботи системи публічних закупівель залежить загальна успішність функціонування державного сектору. Під ефективністю у цьому контексті слід розуміти економію бюджетних коштів при забезпеченні високої якості продукції, товарів, робіт і послуг, що закуповуються. Також публічні закупівліє важливим інструментом впливу на економічні та соціальні процеси. Однак, незважаючи на зміни, що відбуваються у законодавстві, у сфері публічних закупівель залишаються проблемні аспекти, серед яких варто виділити питання визначення судової юрисдикції (підсудності) при вирішенні спорів у публічно-закупівельній сфері. Метою статті є визначення судової юрисдикції (підсудності) при вирішенні спорів у публічно-закупівельній сфері та надання рекомендацій щодо вдосконалення законодавства у цій сфері. У процесі дослідження з’ясовано, що перешкодою до ефективного вирішення спорів є заплутаність і невизначеність предметної підсудності при вирішенні спорів у публічно-закупівельній сфері. Несформована стала практика Верховним Судом із цього питання не дає змоги судам першої та апеляційної інстанцій дійти однакових висновків щодо визначення предметної юрисдикції. Проаналізувавши правову природу рішень Антимонопольного комітету України, робиться висновок про необхідность розгляду справ щодо їх оскарження адміністративними судами, оскільки такі рішення нічим не відрізняються від рішень інших суб’єктів владних повноважень. Узагальнюючи наявні погляди вчених і проаналізовану судову практику, пропонуються зміни до чинного законодавства, а саме до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, у якій доцільно закрі пити компетенцію адміністративних судів розглядати справи стосовно договорів про публічні закупівлі.
8
Синютка, Наталія, Оксана Курило та Святослав Москалюк. "ЕВОЛЮЦІЯ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ В УКРАЇНІ". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 314–18. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-67.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто ринок публічних закупівель, його структуру та динаміку, проаналізовано вплив електронної системи державних закупівель «Prozorro» на рівень заощадження бюджетних коштів у державному секторі економіки України в умовах глобальної діджиталізації. Об'єктом дослідження є структура ринку державних закупівель, еволюція розвитку сектору публічних закупівель, суми заощаджень при публічних закупівлях через електронну систему закупівель «ProZorro» в Україні. Авторами означено можливості моніторингу електронної системи публічних закупівель як окремого інструменту бюджетної політики. Зокрема, розглянуто напрямки впливу діджиталізації на ефективність ринку державних закупівель та досліджено розвиток державної системи електронних закупівель «ProZorro» в Україні в умовах прозорості та діджиталізації сектору публічних закупівель.
9
Козак, О. М. "ЕВОЛЮЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 3 (18 лютого 2022): 37–46. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.6.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено процес формування та становлення управління знаннями. Описано еволюцію наукових підходів до застосування управління знаннями у публічному секторі й узагальнено основні визначення цього поняття. Представлено інструменти з управління знаннями, які дозволили забезпечити трансформацію неформалізованих знань, досвіду та навичок публічних службовців у формалізовані знання публічних органів влади. Встановлено, що поштовхом до активного застосування теорії управління знаннями у системі публічних відносин стала поява у 80-х рр. минулого сторіччя управлінської концепції Нового публічного менеджменту. Доведено, що іншим стимулюючим фактором активного застосування управління знань у системі публічного управління став розвиток сучасного суспільного стану як постіндустріального інформаційного суспільства, у якому провідну роль відіграють науково-технічні досягнення. Стосовно значення управління знаннями в електронному уряді зазначено, що управління знаннями забезпечують загальну стратегію управління змістом електронного врядування, надаючи інструменти та методи організації знань, відстежуючи актуальність змісту знань і надаючи громадянам усю необхідну інформацію. Установлено переваги у застосуванні управління знаннями в електронному урядуванні, які сприяють підвищенню компетентності урядів, підвищенню якості публічних послуг і здоровому розвитку електронного врядування. Визначено, що управління знаннями у публічних органах влади є надзвичайно складним процесом багаторазової взаємодії формалізованих і неформальних знань, який супроводжується формуванням нової організаційної культури, створенням команди однодумців, котрі спільно працюють над вирішенням конкретних проблем. Обґрунтовано те, що у системі публічної влади знаннями необхідно керувати ефективно у часі та з огляду на витрати, щоб поєднувати громадян із громадянами та громадян із владою і, навпаки, для прийняття державних політик і рішень за участю громадськості.
10
Євдокимов, П. В. "Зміст механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації професійної підготовки кадрів органів публічної адміністрації України". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, № 88 (26 грудня 2019): 166–75. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.88.166-175.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу змісту механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації підготовки кадрів органів публічної адміністрації України. У ній розкрито поняття «механізм адміністративно-правового забезпечення» на основі його порівняння із більш традиційною категорією «механізм державного управління» шляхом з'ясування особливостей їх застосування в науці адміністративного права. Виокремлено коло суб'єктів адміністративно-правового забезпечення реалізації підготовки кадрів органів публічної адміністрації України з урахуванням специфіки цієї діяльності та можливості залучення до таких процесів суб’єктів недержавного сектору. Визначено роль та способи адміністративно-правового забезпечення реалізації підготовки кадрів органів публічної адміністрації України. Розглянуто процес формування в Україні публічно-правового інституту кадрів органів публічної адміністрації.
11
Паничок, М. Ю., та Н. В. Швець. "Дослідження макроекономічного впливу цифровізації державного сектору на розвиток бізнесу в Україні". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6 (270) (10 листопада 2021): 47–54. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-47-54.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості цифровізації державного сектору. Надано детальну характеристику сфери публічних закупівель, описано минулий і діючий процеси проведення публічних (державних) закупівель; висвітлено основні недоліки раніше використовуваної процедури проведення державних тендерів та доведено їх негативний вплив на розвиток бізнесу. Охарактеризовано електронну цифрову платформу ProZorro як сучасний новітній цифровий інструмент проведення публічних закупівель в Україні, який з 1 серпня 2016 року є обов’язковим для застосування в установах бюджетної сфери. Висвітлено мету діяльності та принципи побудови даної електронної платформи, зокрема «усі бачать усе», «конкуренція понад усе» та «золотий трикутник партнерства»; надана загальна схема побудови цього ресурсу. Висвітлено процес контролю закупівель та механізм зниження комерційного і фінансового ризиків за допомогою моніторингового порталу DoZorro, який є інтегрованим з електронною платформою ProZorro. Описано економічні переваги пошуку контрагентів та укладання угод в межах платформи ProZorro. Проаналізовано динаміку основних показників функціонування даної електронної платформи, зокрема кількість учасників та аукціонів, відсоток успішних торгів та дохід. Показано регіональне розповсюдження даної платформи, тобто залучення до торгів регіональних представників; зазначено п’ять найбільших за обсягами доходу областей. Виявлено та обґрунтовано переваги електронної платформи ProZorro, які сприяли розвитку комерційних закупівель. Проаналізовано динаміку основних показників сектору комерційних закупівель, а саме їх кількість, успішність та масштаби, й відзначено значне їх зростання протягом 2016-2020 рр.Окресленоосновні напрями удосконалення електронної платформи ProZorro, які сприятимуть подальшому розвитку українського бізнесу на конкурентних засадах, у тому числі в міжнародному секторі.
12
Дмитренко, Олена. "КОАЛІЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ НЕУРЯДОВОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ". Litopys Volyni, № 24 (22 липня 2021): 201–6. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.32.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження присвячене вивченню коаліційної спроможності як однієї з невід’ємних характеристик, прита- манних третьому сектору. Натепер українські реалії показують, що об’єднання неурядових організацій (НУО) навколо спільної мети та їх спільна робота є більш результативними, ніж розрізнена діяльність в однаковому напрямі. Нині складно оцінити повною мірою рівень розвитку коаліційних спроможностей сектору неурядових організацій та ефективність таких об’єднань передусім через відсутність системи фіксації або висвітлення такої інформації. У даному дослідженні ми намагаємось дослідити вплив коаліційності на виконання сектором своїх основних функцій на прикладі однієї з діючих коаліцій неурядових організацій – спільноти громадського моніторингу публічних закупівель – “DoZorro”. Отримані результати дають можливість визначити розбудо- ву коаліцій як одну з ознак інституційної спроможності сектору й організаційної спроможності конкретної організації. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що натепер питання коаліційності серед неурядових організацій досліджене не повною мірою, а отже, складно не лише прогнозувати долю третього сектору, але й оцінити сучасний етап його розвитку. Метою даної статті є підбір інструментарію, який дозволить досліджувати питання розбудови коаліцій серед неурядових організацій та відстежувати періодично наявний у цій сфері прогрес. Теоретичну основу даного дослідження становить інституційний підхід, а також загальнонаукові методи дослідження. Емпіричною базою дослідження стали набори відкритих даних, інформаційно-телекомунікаційні системи (сховища даних), а також інформація, яка автоматично фіксується на порталі спільноти “DoZorro” за результатами роботи організацій над громадським моніторингом публічних закупівель. Результати даного дослідження стануть у пригоді не лише в академічному середовищі, але можуть бути використані як елемент практичного рішення в середовищі неурядових організацій для промоції коаліційного способу діяльності, що особливо актуально для новостворених організацій.
13
Khadzhyradieva, Svitlana, Nataliia Vasylieva, Oleksandra Vasylieva та Mariia Kyrtoka. "ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ВАЖЛИВИЙ ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 253–69. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зазначено, щоз 2015 року перед міжнародною спільнотою постали нові амбітні завдання щодо досягнення цілей сталого розвитку, визначених схваленою на черговому саміті Організації Об’єднаних Націй Стратегією “Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року”. Майже всі вони передбачають необхідність створення або модернізації економічної та соціальної інфраструктури в країнах, які розвиваються, що потребує значних фінансових ресурсів. Однак, бюджети таких країн не можуть покрити наявні фінансові потреби.Тому, одним із найважливіших завдань нової глобальної стратегії сталого розвитку було визнано створення умов для залучення фінансових ресурсів приватного сектору для розбудови інфраструктури на засадах публічно-приватного партнерства (ППП). Зауважено, що основне завдання органів публічної влади сьогодні полягає у формуванні сприятливого середовища для ведення бізнесу, ефективного використання ресурсного потенціалу, визначенні пріоритетів в соціальних, економічних та екологічних процесах і перспектив розвитку територіальної громади з врахуванням її потреб й інтересів.
Акцентовано увагу на тому, що у світі дедалі більше стає популярним державно-приватне партнерство у формі концесії, оскільки саме така форма взаємодії між приватним та публічним партнером створює суттєву додану вартість для обох сторін. Одне з найбільших досягнень концесій – завдяки їй вирішуються державні завдання силами приватного капіталу, який вважається економічно ефективнішим державного. При цьому, приватний партнер отримує довгостроковий фінансовий інтерес, який дозволяє йому забезпечити максимальну ефективність вирішення поставленого державою чи муніципалітетом завдання. Обґрунтовано доцільність застосування державно-приватного партнерства при формуванні інструменту забезпечення сталого розвитку територій як важливого інструменту забезпечення сталого розвитку територій.
14
МОШАК, ГРИГОРІЙ. "Засоби приватного права, що запобігають правопорушенням, у Німеччині та в Україні". Право України, № 2021/07 (2021): 188. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-188.
Повний текст джерелаАнотація:
Однією із правових проблем є те, що природа, структура і розвиток застосування засобів приватного права, які запобігають правопорушенням, за матеріалами Німеччини й України вітчизняною наукою не досліджувалися. Наукова невизначеність стримує використання зазначених засобів для регулювання цивільного обороту, захисту прав громадян і зміцнення правопорядку. Метою статті є порівняльне дослідження засобів приватного права, які запобігають правопорушенням, за матеріалами Німеччини та України для доведення правомірності розширення їх застосування в українських умовах. Результати дослідження показують, що у Німеччині та у США розширюється використання засобів приватного права для запобігання правопорушенням. В Україні доктрина, законодавство та судова практика йому не сприяють. Запобіжному відшкодуванню шкоди перешкоджає відсутність такої практики, яка існує у Німеччині. Структуру засобів приватного права умовно визначають два основних напрями їх використання у запобіганні правопорушенням. Це залучення до участі у запобіжній діяльності все більшої кількості фізичних та юридичних осіб на приватноправових засадах із наданням їм окремих публічних функцій та використання у запобіжній діяльності приватноправових за своєю природою норм (включно у складі публічно-правових актів). Засоби приватного права – відшкодування шкоди, запровадження різних видів приватноправового контролю, залучення приватних служб і приватного сектору загалом до реалізації окремих публічних функцій – відповідають природі приватного права та застосовуються згідно з його принципами. Взаємопроникнення засобів посилює запобіжний вплив і не змінює існуючого міжгалузевого балансу.
15
Кучеренко, І. Г. "ФОРМИ ТА МЕТОДИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 192–203. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.23.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства, що регулює контрольно-наглядову діяльність у сфері публічних закупівель в Україні, позиції практиків та вчених адміністративного права визначити та проаналізувати форми та методи вказаної діяльності у визначеній сфері. У статті аналізується чинне законодавство України та погляди науковців-адміністративістів щодо визначення поняття, класифікації форм та методів контрольно-наглядової діяльності у сфері публічних закупівель. В адміністративно-правовій науці існує два підходи до розуміння категорії «адміністративно-правова форма» які використовуються при характеристиці діяльності у сфері виконавчої влади. Відповідно до широкого підходу, зовні виражені дії (форма) притаманні не тільки органу виконавчої влади (суб’єкту державного управління), а й іншим суб’єктам адміністративного права – громадянам, громадським об’єднанням тощо, представники вузького підходу вважають, що адміністративно-правова форма характерна лише для діяльності органів виконавчої влади. Автором доводиться, що широкий підхід до трактуван- ня «адміністративно-правової форми» є виправданим, адже адміністра- тивна наука вже давно почала відходити від «радянського» ставлення до адміністративної діяльності, як суто діяльності органів виконавчої влади з використанням своїх владних повноважень. Рух в сторону сервіс- ності та більш широкого залучення громадського сектору для прозорої та ефективної діяльності різних суб’єктів адміністративної діяльності взагалі та суб’єктів контрольно-наглядової діяльності – зокрема, обумо- вило обрання вказаного вектору. Визначається, що особливістю вчинення юридично значущих дій суб’єктами контрольно-наглядової діяльності у сфері публічних закупівель є те, що вони в основному вчиняються за допомогою електронної платформи «ProZorro» та інших інформаційних ресурсів. В свою чергу методами контрольно-наглядової діяльності у вказаній сфері є сукупність конкретних процедурно-процесуальних дій (позитивного та примусового характеру), які використовуються на всіх стадія публічної закупівлі та передують закріпленню результатів діяльності контролюючих суб’єктів.
16
Ховпун, О. С. "ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ВІДНОСИН". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 82–85. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.54.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена засадам адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин з урахуванням нових фактичних відносин. З'ясовано, що в юридичній, економічний та фармацевтичній літературі дослідженню засад адміністративно-правового забезпечення сучасних фармацевтичних відносин приділяється недостатня увага. Метою статті є визначення засад адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин. Встановлено, що адміністративно-правове забезпечення фармацевтичних відносин є спеціальною категорією, яка передбачає звужений підхід до загальної дефініції адміністративно-правового забезпечення. Під ним слід розуміти комплекс адміністративно-правових заходів, які реалізуються у процесі діяльності владних уповноважених суб'єктів щодо стабільного забезпечення реалізації фармацевтичних відносин з урахуванням публічних та приватних інтересів. Підкреслено, що фармацевтичні правовідносини мають комплексний характер, вони поєднують приватне-право-ве та публічно-правове регулювання. Публічно-правовий елемент фармацевтичних правовідносин проявляється у: впливі державних органів на утворення та функціонування цих правовідносин; забезпеченні сталої системи охорони здоров'я, що включає фармацевтичний аспект впливу на здоров'я людини; регулюванні та контролі фармацевтичної діяльності суб'єктів господарювання; визначенні основ фармацевтичної політики держави тощо. Приватний елемент фармацевтичних правовідносин вказує на існування винятково задоволення індивідуального інтересу, що полягає в отриманні прибутку від діяльності фармацевтичної компанії або збережені власного здоров'я. При цьому поєднання приватно-правових та публічно-правових елементів у фармацевтичних правовідносинах вимагають більш складного підходу до їх забезпечення, яким є адміністративно-правове забезпечення. Воно надає можливість своєчасно забезпечити сталий розвиток суспільства, зокрема у період пандемії, що було продемонстровано під час боротьби із поширенням COVID-19. Запропоновані такі засади адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин: законність, доступність, безпечність лікарських засобів, прозорість створення та розподілу лікарських засобів, гуманність, підтримка інноваційного фармацевтичного сектору.
17
Станішевський, Валентин. "ГЕНЕЗИС СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ". Public management 25, № 5 (29 грудня 2020): 244–55. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-244-255.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються наукові погляди на генезис формування та роз- витку державно-приватного партнерства у сфері економіки. Доведено, що на теренах України розвиток відносин між державою та бізнесом, на сьо- годнішній день, знаходиться на початковій стадії, оскільки ще не створено інституціональну основу для здійснення ефективного публічно-приватного партнерства. Така ситуація спричинює необхідність наукового обґрунтуван- ня змісту державно-приватного партнерства та його значення для розвитку суспільних відносин, а також способів та форм його реалізації. Визначено, що для приватного сектору XXI ст. стало поштовхом щодо набуття статусу рівноправного партнера держави для повноправної участі у розв’язанні стра- тегічних завдань країни щодо розвитку соціально-економічної сфери. Про- цес розширення співробітництва між приватним та державним сектором у багатьох країнах світу має бути одним із шляхів виходу з кризового стану економіки, важливим кроком поступового її відновлення та впровадження нових антикризових планів. Обґрунтовано, що першою згадкою про публіч- но-приватне партнерство була поява такої форми приватизації, як відкуп — процес передачі приватній особі від держави права на стягнення податків, а також інших зборів та платежів на певний період і з відповідними умовами.
Відкупна система базувалась на передачі виключного права на одержання усіх видів доходів від певної діяльності, або від користування певними благами від держави до приватної особи, або організації на основі повернен- ня. Найбільший позитивний вплив система відкупів мала у напрямі збору податків через: велику кількість недоліків у функціонуванні тогочасної сис- теми публічного адміністрування, слабкість фіскальної системи, відсутність в органах публічної влади точної інформації про суб’єктів сплати податків. При цьому, участь приватних осіб збільшувала ефективність процесу збору та швидкість наповнення казни.
18
ФЕДОРОВСЬКИЙ Л. І. "ПУБЛІЧНІ ЗАКУПІВЛІ У БАГАТЬОХ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ: ОСОБЛИВОСТІ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 84, № 3 (15 січня 2020): 154–62. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2019.84-3-18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовані завдання публічних закупівель, які полягають в збалансуванні динамічної напруженості між конкуруючими цілями. Визначено, що одним з найбільш складних і частих питань, які необхідно вирішити, є вибір потрібної кількості постачальників для компанії, які нададуть товар або послугу. Незважаючи на те, що багато авторів обговорювали плюси і мінуси закупівель в багатьох постачальників, а не в одного, жодного наукового внеску в цю проблему, специфічну для публічних закупівель, немає. У цьому відношенні площина державного сектору може бути різною, оскільки вимагається дотримання спеціальних правил, таких як директиви щодо тендерів Європейського Союзу. Доведено, що наявність гнучких норм законодавства та розумний підхід надають широкі можливості у поєднанні різних форм публічних закупівель для отримання суспільно значущого результату.
19
Архипова, Евгения, та Мария Гудела. "СОВРЕМЕННЫЕ ТЕНДЕНЦИИ ФОРМИРОВАНИЯ СИСТЕМЫ КОРПОРАТИВНЫХ КОММУНИКАЦИЙ В ГОСУДАРСТВЕННЫХ ОРГАНАХ". SWorldJournal, № 06-03 (30 грудня 2018): 75–83. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2020-06-03-028.
Повний текст джерелаАнотація:
В роботі розглянуто сучасні тенденції формування системи корпоративних комунікацій в органах публічної влади. Проаналізовано досвід використання в державно-управлінському секторі України та інших держав систем електронного документообігу та управління кон
20
Архипова, Евгения, та Мария Гудела. "СОВРЕМЕННЫЕ ТЕНДЕНЦИИ ФОРМИРОВАНИЯ СИСТЕМЫ КОРПОРАТИВНЫХ КОММУНИКАЦИЙ В ГОСУДАРСТВЕННЫХ ОРГАНАХ". SWorldJournal, № 06-03 (30 грудня 2018): 75–83. http://dx.doi.org/10.30888/2410-6615.2020-06-03-028.
Повний текст джерелаАнотація:
В роботі розглянуто сучасні тенденції формування системи корпоративних комунікацій в органах публічної влади. Проаналізовано досвід використання в державно-управлінському секторі України та інших держав систем електронного документообігу та управління кон
21
Семенець-Орлова, Інна. "ТРАНСФОРМАЦІЙНЕ ЛІДЕРСТВО ТА ЦІННІСНО-ОРІЄНТОВАНЕ ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 291–300. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-291-300.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано роль трансформаційного лідерства в сучасній системі публічного управління. Зазначено, що широкі учасницькі практики у процесах вирішення проблем, спільна діяльність та делегування повно- важень, властиві концепції good governance, є високорелеватними змісту трансформаційного лідерства.
Наголошено, що для належного вирішення проблем в умовах демократії життєво необхідними є участь та забезпечення “переговорів з організовани- ми мережами інтересів”. Контекст демократії уможливлює тисячі свідомих децентралізованих експериментів, що дають змогу апробувати нові моделі політичного прийняття рішень і нові форми розвитку. Частково делегую- чи функцію вироблення політики “фахівцям з вирішення проблем” (екс- пертам), держава покладає на них додаткові обов’язки щодо встановлення постійного діалогу із суспільством і сприянню його подальшого розвитку у напрямі самокерованості та самоорганізації.
Здійснено порівняння змісту трансформаційного та трансакційного лі- дерства, співставлені їх основні характеристики. Ефективне лідерство, в тому числі у публічному секторі, все більше пов’язане з формуванням ін- тенсивного колективного розуму (intense collective intelligence).
Обґрунтовано, що сучасна публічна політика позначає врегулювання тих аспектів людської діяльності, які вимагають спільних громадських дій. Про- аналізовано поняття ціннісно-орієнтованого публічного управління з точ- ки зору підходу стратегемності. Наголошено на тому, що трансформаційне лідерство може сприяти нарощенню інституційної спроможності органів публічної служби.
22
Королюк, Катерина. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ СХЕМИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД): КОНВЕРГЕНЦІЯ ТРАДИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЇ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 133–50. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-133-150.
Повний текст джерелаАнотація:
Зазначено, що єдність нації — це стратегічний план безпеки і продуктивного розвитку сучасної держави, що в Україні формується посту- пово. З’ясовано поєднання традицій та інновацій у сучасних підходах щодо розвитку держави як інституту, що забезпечує суспільний розвиток. Вико- ристано методи аналізу та синтезу, аналізу документів, знакове моделюван- ня, компаративний (синхронний) аналіз. Було розглянуто коеволюційний етап розвитку суспільства та поняття індивідуального “Я” і колективного “Ми” як домінуючих суб’єктів соціальних інтеракцій на різних етапах од- ного циклу суспільного розвитку. Зміна традиційної концепції управління на нову втілюється у програмі діджіталізації (“Держава у смартфоні”) як засіб полегшення надання адміністративних послуг населенню. Яким саме є рівень готовності суспільства сприйняти ці зміни? Почуття спільної й осо- бистої відповідальності — сприяє розвитку колективного “Ми”. Показано, що тенденції, які підтверджують позитивні зміни в Україні спостерігаються через виникнення багатьох волонтерських рухів, краудфандингових плат- форм, зростання кількості громадських організацій протягом останніх років. Разом з тим, зростає власна відповідальність індивіда за своє благополуччя. Чим розвиненішим є суспільство, тим активніше інновації впроваджуються у сферу суспільних відносин, значно оновлюючи їх. З’ясовано, що залуче- ність громадян до суспільного сектору частково обумовлена публічним ін- тересом та тенденцією зростання попиту на зайнятість у публічному секторі і здійснення соціально значущої професійної діяльності. На основі здійсне- ного аналізу, було розроблено формулу, що прораховує індекс колективного “Ми”. Розуміння необхідності розвитку суспільства шляхом конвергенції традицій та інновацій — важлива частина у плануванні державної та соці- альної політики України.
23
Горбань, О. В. "ФАКТОР ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В ЕВОЛЮЦІЇ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ВОЛІ В ПРАВІ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 33 (2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.33.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Авторка досліджує вплив фактора публічної політики на еволюцію принципу свободи волі в праві в міждисциплінарному дискурсі політології та права й у контексті нового наукового напряму – правової політології. Досліджено об’єктивну обумов- леність виникнення та розвитку публічної політики в демократичних країнах у кризових ситуаціях та на основі розвинутого громадянського суспільства, верховенства права, захисту прав людини. Охарактеризовано сутнісні ознаки публічної політики й множинність її націо- нальних моделей. Розкрито взаємозв’язок публічної політики з тенденцією до обмеження свободи волі в праві в контексті побудови соціальної держави. Констатується перебування України на початковому етапі осмислення та формування публічної політики. У висновках визначена роль фактора публічної політики щодо права як інструмента, що поєднує в публічному управлінні державу, регіональні, місцеві, корпоративні управлін- ські апарати та неієрархічні інститути «третього сектору» громадянського суспільства з метою взаємоузгодження приватних інтересів із суспільними. Пропонуються для дослід- ження: правові способи взаємоузгодження принципів свободи волі й верховенства права на основі принципу справедливості, який у зобов’язальному праві передбачає забезпечення принципу еквівалентного договору.
24
Дмитрук, Сергій. "УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В СИСТЕМІ СТРАТЕГУВАННЯ БЕЗПЕКОВОГО СЕРЕДОВИЩА: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 95–108. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-95-108.
Повний текст джерелаАнотація:
Стратегія національної безпеки України та Концепція роз- витку сектору безпеки і оборони України передбачає необхідність пошуку наукових підходів до стратегування безпекового середовища задля мініміза- ції ризиків та протидії загрозам національній безпеці. Особливої уваги по- требує проблема непередбачуваності безпекового середовища, яка пов’язана з асиметрією загроз і дій. Розроблено методики та моделі опису майбутньо- го безпекового середовища, формування їх бачення та моделі того безпеко- вого стану, в якому буде розвиватись Україна в стратегуванні безпекового середовища, залежатиме від розроблення подальших політичних та страте- гічних документів (державно-управлінських рішень), в яких буде задекла- ровано мета, цілі та зобов’язання.
Для цього необхідно розробити відповідний дієвий інструментарій у вигляді механізму з розроблення ефективних стратегій та процедур здійс- нення їх, а також вимог до робочих команд і координаційного (об’єднаного) ситуаційного центру для вирішення завдань прогнозування майбутнього безпекового середовища України. Це надасть можливість удосконалити за- сади галузі знань “Публічне управління та адміністрування”.
Розроблено удосконалену модель державного управління у секторі без- пеки і оборони України, яка ґрунтується на запропонованих вище механіз- мах і принципах розробки та здійснення ефективної стратегії державного управління у сфері національної безпеки України, а саме: представлено схе- му проходження інформаційних потоків за етапами управління ризиками та запобіганню загроз і алгоритм функціонування інформаційної системи стратегування безпекового середовища України. Крім того, представлено структурно-функціональну схему прийняття рішень з управління ризика- ми в інформаційній системі стратегування безпекового середовища України та вдосконалено загальну модель державного управління у секторі безпеки і оборони України. Виходячи з проведеного дослідження, запропоновано створити в системі Апарату Ради національної безпеки і оборони України — Об’єднаний ситуаційний центр.
Запропоновано практичні рекомендації, що сприятимуть удосконаленню та підвищенню ефективності стратегування безпекового середовища.
25
Липовська, Наталія Анатоліївна, та Ірина Іванівна Хожило. "ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКСПЕРИМЕНТУ З ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ІІІ РІВНЯ (PHD) ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ 281 «ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ» В НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОМУ ІНСТИТУТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НТУ «ДНІПРОВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 1 (10 травня 2022): 26–33. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено досвід реалізації експерименту з підготовки здобувачів вищої освіти ІІІ рівня (PhD) в навчально-науковому інституті державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». Акцентовано, що в Україні з 2016 року у вищих навчальних закладах (наукових установах) запроваджено нову, європейську модель підготовки наукових кадрів вищого ступеня, а саме докторів філософії (PhD). Організаційно-правовою основою реалізації цієї моделі є ліцензування освітньо-наукових програм, яке здійснює Національне агентство забезпечення якості вищої освіти. Доведено, що навчально-науковий інститут державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» має значний досвід у підготовці наукових кадрів вищого рівня в галузі науки «Державне управління» (з 2004 р. по т.ч.). В інституті функціонувала спеціалізована вчена рада К 08.866.01 з правом прийняття до захисту кандидатських дисертацій (2004–2018 рр.); спеціалізована вчена рада Д 08.866.01 з правом прийняття до захисту кандидатських та докторських дисертацій (2016–2021 рр.). З 2016 року інститут розпочав підготовку наукових кадрів за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». За період дії експерименту з підготовки здобувачів вищої освіти ІІІ рівня (PhD) в інституті було підготовлено та захищено в разових спеціалізованих радах 14 докторів філософії. Основні напрямки наукових інтересів здобувачів вищої освіти ІІІ рівня формуються навколо пріоритетних проблем у сфері публічноуправлінської діяльності, зокрема таких як адаптація системи державного управління та державної служби до стандартів ЄС; управління інноваційним розвитком; стратегічний менеджмент в державному управлінні; антикризове управління в державному секторі; лідерство в державному управлінні; управління державними фінансами; державне управління соціогуманітарним розвитком та ін. Доведено, що в умовах перезавантаження системи публічного управління актуальність освітньо-наукової спеціальності «Публічне управління та адміністрування» не викликає сумнівів, адже вона забезпечує підготовку нової генерації управлінців, молодих, ініціативних, озброєних сучасними вміннями та навичками як до професійної діяльності в органах публічної влади, так і здатних до науково-дослідної та науково-педагогічної роботи. Визначено сильні та слабкі сторони системи підготовки докторів філософії в Навчально-науковому інституті державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» з метою визначення перспектив подальшого розвитку та удосконалення цієї системи в умовах регіонального та національного ринку освітніх послуг.
26
Муштай, Валентина. "ПУБЛИЧНО - ЧАСТНОЕ ПАРТНЕРСТВО КАК СРЕДСТВО АКТИВИЗАЦИИ ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В АГРАРНОМ СЕКТОРЕ УКРАИНЫ". Modern engineering and innovative technologies, № 07-05 (29 квітня 2018): 20–26. http://dx.doi.org/10.30890/2567-5273.2019-07-05-049.
Повний текст джерелаАнотація:
В роботі зазначено, що для вітчизняних аграрних підприємств публічно – приватне партнерство має стати способом підвищення продуктивності, покращання доступу до інноваційних технологій, що сприятиме нарощуванню обсягів та покращенню якості сільськогосподар
27
Костюкова, А. О. "ЩОДО ОБ’ЄКТА ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ ТЕАТРАЛЬНО-КОНЦЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 106–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).330.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню кола та змісту об’єкту правовідносин у такому секторі господарювання, як театральна і концертна діяльність, його місця і ролі у творчо-виробничому середовищі, а також на ринку відповідних культурних послуг.
Об’єкти правовідносин у сфері театрально-концертної діяльності мають бути розглянуті в контексті поєднання майнового та організаційного аспекту останньої. Якщо майнові елементи такої діяльності переважно пов’язані із цивільними правовідносинами, то організаційні елементи ведення театрального та концертного бізнесу характеризують цей вид економічної діяльності виключно в господарсько-правовій площині. Адже вони пов’язані з публічними та управлінськими вимогами і правилами закону, які виходять за межі приватного права.
Організаційно-господарський погляд на об’єкти театрально-концертних послуг пов’язаний із запитом суспільства на досягнення культурних, просвітницьких, дозвільних, мовних, безпекових та інших результатів. Це зумовлює потребу узгодження приватних та публічних інтересів у процесі правового регулювання порядку вироблення та споживання результатів (благ) театрально-концертної діяльності.
Із погляду використання в театрально-концертній діяльності об’єкти правовідносин варто поділяти на: 1) матеріальні об’єкти (рухоме та нерухоме майно театрів, клубів, інших закладів, організацій, колективів) та 2) нематеріальні об’єкти: а) послуги, в т.ч. агентські; б) результати творчої діяльності (драматичні, музичні, аудіовізуальні та інші твори; їх сценічне виконання (в комплексному поєднанні, з обробленням або без нього); створення відеограм, фонограм; програми (передачі) організацій мовлення); в) майнові та г) особисті немайнові права. Останні дві підгрупи належать: авторам, виконавцям, виробникам фонограм, відеограм, програм (передач) мовлення. До них належать: послуги; результати інтелектуальної, творчої діяльності; майнові та особисті немайнові права. Ці об’єкти переважно мають нематеріальний характер.
28
Kud , A. А. ,. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПЛАТФОРМ: ПРОБЛЕМИ І ПРОПОНОВАНИЙ ПРИВАТНОПРАВОВИЙ ПІДХІД ДО ЇХНЬОГО ВИРІШЕННЯ В УКРАЇНІ". Theory and Practice of Public Administration 2, № 73 (19 березня 2021): 47–66. http://dx.doi.org/10.34213/tp.21.02.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Переосмислено головні наявні підходи до правового регулювання цифрових платформ і цифрових рішень на технології блокчейн. Обґрунтувано сучасний науково-прикладний підхід до регулювання децентралізованих інформаційних платформ на основі приватного права в Україні. Проаналізовано правові проблеми сфери приватного і публічного права. Наведено пропозиції щодо внесення змін в українське законодавство. Дійдено висновку, що децентралізовані інформаційні платформи, побудовані на блокчейні, відкривають несподівану можливість для зміни моделі держави в частині наповнюваності публічних бюджетів, що пов’язано з істотним зменшенням ризиків під час укладання та виконання контрактів у публічному секторі.
29
Сегеда, С. П., та М. І. Паламар. "ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ГУМАНІТАРНОГО НАПРЯМУ ДЛЯ СЕКТОРУ ВОЄННОЇ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ В ПЕРІОД ВІДСІЧІ ТА СТРИМАННЯ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ". Воєнно-історичний вісник 37, № 3 (30 вересня 2020): 122–29. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-37-3-122-129.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджуються сучасні проблеми військової освіти у ракурсі захисту національних інтересів, зокрема, шляхи підвищення кваліфікації фахів- ців державної та публічної влади з питань безпеки й оборони держави. Здійснюється компаративний аналіз підготовки фахівців гуманітарного спрямування для сектору безпеки й оборони України у мирний період і в час збройної агресії Російської Федерації. Ключові слова: військова освіта, безпека і оборона, якість освіти, військові фахівці, гуманітарний напрям.
30
Сошнико, А. О. "Деякі аспекти співвідношення публічних та приватних інтересів при здійсненні закупівель в комунальному секторі економіки". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 11 (133) (2012): 130–33.
Знайти повний текст джерела
31
Польська, Людмила Олександрівна. "АРХЕТИПИ РОЗВИТКУ ФОРМ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 196–217. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-196-217.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено основні аспекти взаємодії публічного та приватно- го сектора. Проаналізовано: розвиток форм публічно-приватної взаємодії за допомогою архетипного підходу; поняття архетипу сільських територій, а та- кож явище публічно-приватного партнерства; основні моделі публічно-при- ватного партнерства. Запропоновано організаційно-нормативні механізми удосконалення системи публічного управління на засадах публічно-приват- ного партнерства в контексті забезпечення сталого розвитку сільських тери- торіальних громад. На основі проведеного ґрунтовного аналізу різних систем та моделей публічно-приватного партнерства було визначено основні сфери сільськогосподарського розвитку та розвитку сільських територіальних гро- мад, щодо яких можна ефективно застосовувати інструменти публічно-при- ватного партнерства з метою досягнення сталого соціально-економічного розвитку сільських територій та максимально ефективного використання їх виробничого потенціалу. Також запропоновані шляхи удосконалення норма- тивно-правової бази, що регулює суспільні відносини у сфері публічно-приватного партнерства. Наголошується на необхідності включення сільсько- господарської сфери до переліку об’єктів публічно-приватного партнерства, визначених у Законі України “Про державно-приватне партнерство”. До- цільно також розширити саме поняття державно-приватне партнерство, використовуючи міжнародний термін “публічно-приватне партнерство”, яке більш точно визначає сутність договірних відносин, між державними та місцевими органами влади з приватними партнерами. В контексті проаналі- зованих нормативно-правових актів щодо розвитку інституту публічно-при- ватного партнерства було визначено основні сфери публічно-приватного партнерства задля розвитку сільського господарства та сільських регіонів. Загалом, запропоновано сфери які було б доцільно розвивати в рамках пу- блічно-приватного партнерства, а саме: сфера екологічного землекористу- вання та меліорації, агрострахування, сталий розвиток сільських регіонів за рахунок будівництва інфраструктурних об’єктів та надання послуг громаді. Таким чином, у дослідженні визначено моделі публічно-приватного партнер- ства, а також сфери їх застосування, що можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування для розроблення майбутніх партнерських угод щодо розвитку аграрної сфери та сталого соціально-еко- номічного розвитку сільських територіальних громад.
32
Карпенко, Є. О. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ 1917–1921 РР." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 61–67. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено дослідження історичних умов реалізації публічного управління у сфері захисту економіки України у період національно-визвольних процесів і українського державотворення 1917–1921 років. Проведена історична реконструкція особливостей публічного управління у сфері захисту української національної економіки та здійснена аналітична інтерпретація механізму державного впливу на стан її захищеності в умовах воєнної агресії проти України у досліджуваний період. Основними методами проведеного дослідження є історично-правовий, який дозволив виявити історичні закономірності формування інституціоналізації публічно-адміністративних механізмів на українських землях у досліджуваний період; метод моделювання, який надав можливість оцінити дієвість управлінських впливів урядів на систему захисту економіки, внутрішніх механізмів функціонування органів публічної влади щодо посилення економічної спроможності промисловості, аграрного сектору та торгівлі; системний метод, за допомогою якого здійснено дослідження комплексної проблеми формування системи механізмів публічного управління у сфері захисту економіки у часи національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Результатом дослідження став висновок про те, що всі чотири державні формування: Українська Народна Республіка (часів президентства М.С. Грушевського), Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава (часів гетьмана П.П. Скоропадського), Українська Народна Республіка (часів Директорії С.В. Петлюри) здійснювали консолідацію у сфері економічної діяльності з метою її стабілізації. Проведений аналіз інструментів впливу надав можливість допустити, що головним вектором централізації була аграрна сфера, на яку спрямовувалися законодавчі ініціативи і спектр адміністративно-правових впливів. У результаті дослідження резюмовано, що недостатній рівень системності і контрольованості елементів публічного управління у сфері забезпечення захисту економіки України в умовах Національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. призвів до вразливості економіки, що в умовах воєнної агресії призвело до руйнування економічних інституцій і державності загалом.
33
Псьота, Вікторія Олександрівна. "Публічні закупівлі як комплексний об’єкт для потреб управлінського обліку у державному секторі". Економіка, управління та адміністрування, № 3(89) (27 листопада 2019): 145–52. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2019-3(89)-145-152.
Повний текст джерела
34
Kotukh, Ye. "ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ КІБЕРБЕЗПЕКИ". Theory and Practice of Public Administration, № 4 (67) (26 листопада 2019): 40–47. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто організаційний механізм та способи боротьби з кіберзагрозами. Проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо залучення суб’єктів публічно-управлінських відносин до кібербезпеки через різні закони та регламенти дій. Визначено переваги та недоліки електронного уряду та його потенціал у протидії кіберзлочинам. Доведено, що більш ефективною відповіддю національної та регіональної політики на виклики кібербезпеки має стати утворення публічно-приватних партнерств. Саме в такому форматі лідери публічного та приватного секторів, а також громадянське суспільство можуть вживати заходів для посилення співпраці в кіберпросторі задля забезпечення відповідного складника національної безпеки України.
35
Gulac, Оlena, Volodymyr Vysotskyi, and Iuliia Iarmolenko. "PUBLIC ADMINISTRATION IN THE FIELD OF TAXATION OF THE AGRICULTURAL SECTOR OF UKRAINE." Social & Legal Studios 12, no. 2 (June 30, 2021): 64–71. http://dx.doi.org/10.32518/2617-4162-2021-2-64-71.
Повний текст джерелаАнотація:
The analysis of the problems of public administration in the field of taxation of Ukrainian agriculture at the present stage is carried out. The scientific works devoted to these issues are analysed. Theoretical principles of public administration are considered. The category "public administration" in the context of modern scientific thought is reviewed. The system and legal bases of tax administration in the domestic agro-industrial sector are studied. The most problematic issues of the tax burden in the agricultural sector are highlighted. The urgency of the issue of reducing the tax burden is indicated. It is noted that tax administration in the domestic agricultural sector of the economy is extremely important and requires the development of a system of effective regulators and optimization mechanisms by the state. At the same time, the direction of such state support should concern first of all small agricultural enterprises and the provision of an appropriate investment and innovation platform for the development of the domestic agricultural sector. It is concluded that the current public administration priorities in the field of taxation of the agricultural sector of Ukraine's economy should be the formed state position, aimed primarily at implementing: simplified, but at the same time, fair and transparent taxation procedure; taking into account the specifics and features of domestic agricultural business depending on the natural and territorial components; ensuring the need to update the active part of the material and technical base, taking into account the relevant tax regulation of agricultural production (development of a simplified tax mechanism).
36
Balian , A. V., I. Yu Gryshova та T. S. Shabatura. "Публічна політика та державна підтримка розвитку аграрного виробництва в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (27 квітня 2021): 156–67. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Рівень продовольчої безпеки України залежить від розвитку аграрного сектору, економічне зростання якого неможливе без надання відповідної державної підтримки, особливо в умовах панування сучасної економічної кризи, провокованої зростанням світової пандемії, а також ускладнення політичної ситуації через продовження збройного конфлікту. Саме тому актуальності набуває активізація механізмів публічної політики державного управління в контексті регуляції та підтримки розвитку аграрного виробництва в Україні.
Метою статті є проведення аналізу сучасного стану, методів і способів підтримки аграрного виробництва з боку держави, виявлення основних проблем з її надання та обґрунтування пропозицій щодо її удосконалення.
Наукова новизна полягає в наданні пропозицій щодо удосконалення публічної політики та державної підтримки аграрного виробництва з метою підвищення конкурентоспроможності аграрної галузі, зміцнення продовольчої безпеки та зростання економічного потенціалу України.
Висновки. Незважаючи на диференційний підхід надання державної підтримки аграрному сектору України, вона є недосконалою, суперечливою та такою, що не дозволяє здійснювати перспективне бюджетне планування державної підтримки аграрного виробництва, не забезпечує повноцінний розвиток галузі на базі сучасних інноваційних технологій, а тому не створює умови для підвищення економічного потенціалу країни. Основними проблемними аспектами розробки та надання державної підтримки аграрному виробництву є: відсутність системного характеру та узгодженості програм із пріоритетами напрямками розвитку сільського господарства; несталість та короткотривала спрямованість державних програм; непрогнозованість і несвоєчасність виплат з боку держави, а також щорічне недовиконання програм; недосконалість та недостатня дієвість законодавчих актів, які регулюють питання надання державної підтримки сільськогосподарському товаровиробнику.
Із метою створення ефективної системи державної підтримки аграрного виробництва необхідно: по-перше, удосконалити відповідні нормативно-правові документи, що регулюють питання державної підтримки галузі; по-друге, розробити та офіційно затвердити Стратегію розвитку сільського господарства та сільських територій, а також відповідні документи, що визначають пріоритети державної підтримки аграрного виробництва на середньо- та довгострокові періоди; по-третє, визначити пріоритетність розвитку малих форм господарювання й удосконалити інструменти їх підтримки та заохочення; по-четверте, визначити інструменти, джерела та обсяги формування фінансових ресурсів для надання державної підтримки, а також узгодити щорічні обсяги надання державної підтримки за її стратегічними напрямами; по-п’яте, здійснювати контроль за виконанням державних програм підтримки на основі використання якісних та кількісних показників.
37
Бізонич, Дмитро Володимирович. "Європейський досвід державного управління енергоефективністю та енергозбереженням у житлово-комунальному господарстві: уроки для сучасної України". Економіка, управління та адміністрування, № 1(95) (12 березня 2021): 53–61. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-53-61.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано енергетичну ситуацію сучасної України. Обґрунтовано необхідність підвищення рівня енергоефективності та енергозбереження у вітчизняній галузі житлово-комунального господарства та запровадження відповідного європейського досвіду. Теоретично висвітлено європейський досвід державного управління енергоефективністю та енергозбереженням у галузі житлово-комунального господарства з метою його практичного застосування у реаліях сучасної України. Змістовно розмежовано поняття «енергозбереження» і «енергоефективність». Обґрунтовано актуальність і необхідність підвищення рівня енергоефективності та енергозбереження у житловому секторі житлово-комунального господарства України. Визначено напрями європейської державної системи управління питаннями енергоощадності та підвищення енергоефективності. Наведено інструменти підвищення енергоефективності, які активно застосовуються у сучасній європейській практиці. Зазначено найпоширеніші форми державного стимулювання енергоощадності й підвищення рівня енергоефективності та енергозбереження в європейських країнах. Обґрунтовано необхідність вивчення, адаптації та застосування досвіду Федеративної Республіки Німеччина у сфері енергоефективності та енергозбереження у галузі житлово-комунального господарства (створення LEEN (Learning Energy Efficiency Networks) («навчальних мереж енергоефективності»); програми «STEP up!» – проведення відкритих, прозорих, публічних торгів у сфері енергоефективності та енергозбереження; активного стимулювання науково-дослідницької діяльності у сфері енергоефективності та енергозбереження). Охарактеризовано ситуацію щодо енергоефективності та енергозбереження у житловому секторі сучасної Німеччини. Наведено перелік заходів, що здійснюються німецьким урядом з метою заохочення споживачів до підвищення рівня енергоефективності та енергозбереження. Визначено основні засади Енергетичної стратегії України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність»
38
Korsikova, N. M. "Менеджмент у сфері публічного управління: завдання, філософія розвитку". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 110–18. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті. Визначення напрямів та інструментів здійснення реформування системи державного управління із запровадженням принципів сучасного менеджменту.
Наукова новизна пов’язана із подальшим розвитком розуміння того, в якому напряму та яким чином повинна розвиватися вітчизняна система державного управління в сучасних умовах швидко мінливого світу. Визначено основні напрями трансформації сучасного менеджменту та зв’язок з ним сфери публічного управління; систематизовано комплекс вимог до особистих якостей і компетенцій менеджера.
Висновки. Для того, щоб удосконалити механізм державного управління та перетворити його в те, що отримало назву New Public Management (новий публічний менеджмент), необхідно, по-перше, усвідомити та прийняти той факт, що зміни неминучі; по-друге, основою філософії перетворень повинна стати спрямованість на інтереси суспільства та кожного окремого громадянина з використанням підприємницьких та інноваційних видів управлінської діяльності, що характерні практиці управління в приватному секторі економіки; по-третє, визнати, що основною і найважливішою умовою формування сучасної ефективної системи публічного менеджменту є воля конкретних керівників.
Великої уваги потребує відбір, навчання і розвиток держслужбовців, формування у них таких спільних цінностей, як прихильність до своєї роботи та емпатія. Саме такий підхід дозволить забезпечити високу ефективність системи публічного управління.
39
ПАВЛЮЧЕНКО, ЮЛІЯ. "Завдання і засоби державного регулювання аграрного ринку". Право України, № 2018/05 (2018): 71. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-071.
Повний текст джерелаАнотація:
Ефективне функціонування аграрного ринку забезпечує не тільки приватні інтереси виробників і покупців сільськогосподарської продукції, а й сприяє задоволенню публічних інтересів, зокрема, має значення для сталого розвитку сільських територій, забезпечення розвитку аграрного сектору економіки і продовольчої безпеки держави. З огляду на певні особливості, притаманні як сільськогосподарській продукції, так і її виробникам, аграрний ринок об’єктивно потребує державного регулювання. Саме завдання і засоби державного регулювання потрібно розглядати визначальними для цього ринку. Мета статті полягає у конкретизації на сучасному етапі завдань і засобів державного регулювання аграрного ринку. У процесі дослідження проаналізовано низку законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, із яких очевидно, що на державному рівні має місце розуміння незадовільного стану аграрного ринку та намагання держави вживати заходів для покращення ситуації, зокрема через закріплення у нормативно-правових актах шляхів і способів вирішення проблем. З урахуванням того, що впровадження цих способів покладається передусім на відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, то їх можна вважати завданнями державного регулювання аграрного ринку. На підставі аналізу Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2021 р. та проекту однойменної Програми конкретизовано завдання державного регулювання аграрного ринку на сучасному етапі. При цьому обґрунтовано, що окреслені завдання відповідають короткостроковим (отримання прибутку сільськогосподарськими виробниками з одночасним врахуванням інтересів покупців продукції) і довгостроковим (сталий розвиток сільських територій, забезпечення продовольчої безпеки держави) пріоритетам розвитку аграрного ринку. Проведений аналіз засобів державного регулювання господарської діяльності, закріплених у ст. 12 Господарського кодексу України, дає змогу зробити висновок, що досягнення зазначених завдань можливе завдяки вдалому поєднанню цих засобів державного регулювання.
40
Марченко, Людмила. "ДЕРЖАВНА КАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ НАДАННЯ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ В СУЧАСНОМУ — ПОСТМОДЕРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 192–202. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-192-202.
Повний текст джерелаАнотація:
Схарактеризовано ознаки постмодернового суспільства: змен- шення ролі матеріального виробництва; стрімкий розвиток сектору послуг та інформації; зміна характеру людської діяльності та типів ресурсів, що залучаються до виробництва; суттєва модифікація традиційної соціальної структури, і наголошено на важливості ролі архетипів. Архетипіка як наука та архетипи розглядаються як рушій прогресу в сучасному процесі держа- вотворення. Визначено завдання та повноваження Державної казначейської служби України відповідно до існуючих законодавчих актів. Узагальнено теоретичні підходи до виконання функцій Державної казначейської служби України. Обґрунтовано включення обслуговуючої функції. Запропонова- но закріпити на законодавчому рівні такі функції Державної казначейської служби України: нормотворча; обслуговуюча; облікова; контрольна; профі- лактична (превентивна); інформаційна; управлінська. Зазначено, що в пост- модерному суспільстві ефективність функціонування Державної казначей- ської служби України залежить від професійного, якісного складу персоналу. Зазначено, що людина — працівник Казначейства, який виконує завдання і функції, покладені на Казначейство, відіграє досить важливу роль в порядку взаємодії з урядом, органами державної влади та органами місцевого само- врядування, бюджетними установами, організаціями, підприємствами, фі- зичними особами — підприємцями та громадянами з метою прийняття сво- єчасних та ефективних управлінських рішень. Обґрунтовано необхідність професійного навчання державних службовців на основі компетентнісного підходу. Визначено сучасні форми навчання та освітні програми, за якими відбувається підвищення кваліфікації державних службовців. Проаналізо- вано процедуру прийняття на роботу до органів Казначейства на конкурс- них засадах, яка засвідчує проблему в частині тестових завдань, які мають не предметний, а загальний характер. Рекомендовано наблизити зміст завдань в тестах до виконуваних функцій в органах Казначейства.
41
Vorotin, V. Ye. "Рецензія на монографію Чаплай І. В. «Державно-громадська комуні- кація як об’єкт наукового дослідження в Україні»". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (21 червня 2019): 152–54. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Рецензія
на монографію кандидата наук з державного управління, доцента, завідувача кафедри професійної освіти та управління навчальним закладом Міжрегіональної Академії управління персоналом Чаплай Ірини Віталіївни «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні»
На сьогодні становлення державно-громадської комунікації визначається вченими як процес розвитку комунікаційного продукту, що, в першу чергу, сприяє розвитку динаміки в стосунках між політичними діячами та партіями, з одного боку, та основними засобами масової інформації, з іншого боку, без особливої уваги та розгляду громадськістю. Ідея про те, що державно-громадська комунікація – це паливо для організаційного двигуна держави, ще не знайшла достатнього висвітлення у сучасних методологічних дослідженнях вітчизняних вчених, які не ставили за мету дослідити сутність ґенези інформаційно-комунікативних систем та їх роль в концептуалізації пріоритетності прав людини, торкаючись цих питань лише побіжно, або звертаючись до їх розгляду у зв’язку з вивченням інших процесів впровадження законотворчої системи. У зв’язку з цим, монографія Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами державотворчої практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення державної комунікаційної політики.
Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, законодавчих та підзаконних нормативних актів України, правових актів та міжнародних документів за темою дисертаційного дослідження (близько 300 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки критеріїв результативності та безпосередньої ефективності державно-громадської комунікації.
У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві, відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації поняття комунікації, що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту, схарактеризувати практико-прикладний характер її реалізації у різних сферах суспільного життя. З таких положень можна говорити про те, що у сучасних умовах суттєво змінилося ставлення до комунікації.
У другому розділі визначено, що комунікація є важливою складовою підготовки та прийняття державно-управлінських рішень. До того ж у цьому контексті вона поліпшує інституційну ефективність діяльності органів державної влади та вимірює певною мірою управлінські спроможності уряду. З’ясовані місце та роль інформаційно-комунікативних систем у концептуалізації пріоритетності прав людини й прав громадянина. Зазначено, що застосування інформаційно-комунікативних систем у державному управлінні вважається вирішальним чинником для досягнення ефективності її економічного функціонування як специфічного інституційного інструменту для реалізації державної політики. Якість інформаційно-комунікаційних зв’язків між окремими суб’єктами державного управління визначається низкою факторів. І це впливає на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. Крім того, інформаційно-комунікаційні зв’язки також впливають на якість потоків інформації, що здійснюються в межах усієї системи державної влади, а також характеристики зовнішніх зв’язків державного управління. Якість комунікаційного зв’язку може (але це не обов’язково повинно бути) істотно залежати від використання інформаційно-комунікаційних технологій.
У третьому розділі Іриною Віталіївною обґрунтовано необхідність серйозного осмислення та доопрацювання правового механізму державного регулювання державним та громадським секторами. Визначено, що сьогодні удосконалення механізму впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування громадян про їхні права, зокрема про право вибору, право відповідальності, є першим важливим кроком до їхньої участі в процесі контролю за виробленням та реалізацією державної політики. Отримуючи повну інформацію, інститути громадянського суспільства можуть ліпше оцінювати ефективність державного сектору і надавати свої пропозиції. Однак важливо, щоб такий обмін був двостороннім: від посадових осіб до громадян, і навпаки. Це призводить до максимізації ефективності внутрішньо системного управління та до якісних удосконалень зовнішньо-управлінської результативності як органів державної влади, так громадського сектору загалом. Заходи контролю під час управління обома секторами мають бути безпосередньо пов’язані з використанням цих показників, як для зворотного зв’язку, так і для прямого контролю. Це сприятиме виявленню нових стратегічних можливостей для досягнення цілей контролю та забезпечуватиме здатність використовувати наявні можливості.
У четвертому розділі наукового видання Чаплай І. В. визначено місце та роль комунікативних інструментів і технологій реалізації державних рішень у публічному управлінні. Сформульовано твердження про основні характеристики налагодження ефективної комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в публічному управлінні. Конкретизовано сучасні інституціональні форми оптимізації комунікативних відносин у системі взаємодії органів державної влади та громадськості. Аналіз проблем використання інформаційно-комунікативних технологій у процесі комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства дав можливість зробити висновок про те, що перехід до комп’ютерно-орієнтованих технологій надання державних послуг, створення умов для їх розроблення, апробації та впровадження, раціональне поєднання новітніх засобів із традиційними - нелегка задача, що потребує розв’язання цілого комплексу організаційних, навчально-методичних, матеріально-технічних та інших питань.
У п’ятому, заключному розділі, окреслено шляхи модернізації засобів і каналів громадянського впливу на публічну політику України. Зокрема, особлива увага приділена питанню реалізації стратегічного планування щодо громадського впливу на публічну політику України, що потребує серйозних змін застарілого стереотипного ставлення до планування як до процесу, що повною мірою керований органами державної влади. На перший план виходить необхідність нового розуміння планування, формування його стійкого становища завдяки максимізації рівня задоволеності громадян. У цьому контексті актуалізовано необхідність дослідити, наскільки державно-громадська комунікація як соціальний феномен сприяє розгортанню соціокультурної динаміки суспільства, як трансформується суспільна свідомість унаслідок розвитку відповідних комунікативних процесів. Зазначено, що стратегічне планування механізмів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, запровадження новітніх моделей реалізації системних реформ стають можливими завдяки активізації участі громадськості, що забезпечується відповідними комунікативними інструментами. Надано авторське визначення мети формування саморегулівної системи засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, що полягає у реалізації заходів професійного, громадського саморегулювання для розвитку та удосконалення процесів державно-громадської комунікації та визначення можливостей і перспектив їх використання в Україні. Використовуючи міжнародний досвід формування державно-громадської комунікації, визначено основні, стратегічні цілі об’єднання та інституційного зміцнення засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні.
Наукова значимість монографії Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» полягає у формуванні особливостей і тенденцій становлення та розвитку державно-громадської комунікації і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо її удосконалення як важливої складової інформаційної діяльності органів державної влади, яка забезпечує демократичність і соціальну орієнтованість відповідних комунікативних повідомлень та їх просування по всій державно-управлінській вертикалі.
42
Кудін, А. "Зміст електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 396–400. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2072.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що перетворення інформації на найважливіший виробничий ресурс змінює парадигму еволюції суспільства: основу розвитку інформаційного суспільства складають не традиційні матеріальні, а інформаційні, інтелектуальні ресурси, такі як знання, наука, організація, здібності людей, їхня ініціатива, формування структур і механізмів якісно нового соціального інтелекту, які відкривають кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації, тому для розбудови інформаційного суспільства в Україні варто більш системно вивчити можливості електронного урядування в окремих секторах правового регулювання, зокрема у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій учених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності сформувати зміст електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні. У статті сформовано зміст електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні як системної, стратегічної та інформаційно-технологічної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентування, пов'язаної з веденням ними виконавчо-розпорядчої діяльності, що супроводжується використанням інформаційно-комунікаційних технологій та діяльністю щодо надання високоякісних електронно-інформаційних адміністративних послуг у сфері патентної діяльності. Зроблено висновок, що метою електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні є забезпечення принципів відкритості та прозорості суб'єктів публічної адміністрації, надання високоякісних адміністративних послуг та розвиток системи захисту інтелектуальних прав шляхом впровадження інформаційних технологій в адміністративно-правове забезпечення патентної діяльності.
43
Malynovska, Natalia, та Alona Nepomniushcha. "ЕЛЕКТРОННЕ ДЕКЛАРУВАННЯ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ОСІБ, УПОВНОВАЖЕНИХ НА ВИКОНАННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 186–216. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто електронне декларування як прояв технічної допомоги у розширенні можливостей держави щодо посилення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання державних та інших, прирівняних до них функцій; проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування; узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області.
Охарактеризовано сутність, зміст та цілі електронного декларування, простежено еволюцію розуміння та технологічного втілення цього процесу в деяких країнах. Підкреслено, що електронне декларування представляє собою оприлюднення інформації про свої доходи, майно, цінні папери, активи, інші корпоративні права, фінансові зобов’язання, видатки, правочини тощо. Його правове регулювання здійснюється Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року, який визначає правові й організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Обґрунтовано, що система електронного декларування є інструментом, який здатний підвищити ефективність і керованість нашої держави, адже така система сприятиме усуненню корупційних ризиків у роботі державних службовців, позитивно вплине на їхню роботу й дасть змогу підвищити їхній авторитет.
Проаналізовано функціональність електронного декларування у системі фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Досліджено, що фінансовий контроль здійснюється з використанням специфічних організаційно-правових форм і методів державними органами та спрямований на забезпечення фінансової дисципліни публічними службовцями, на виявлення правопорушень і вжиття заходів впливу щодо порушників, на виявлення причин і умов, що сприяють цим правопорушенням, та на вжиття заходів до їх усунення.
Виокремлено заходи щодо фінансового контролю публічних осіб: перевірка електронних декларацій; моніторинг способу життя декларантів; спеціальна перевірка кандидатів на певні посади; перевірка на доброчесність; контроль за забезпеченням відкритості інформації; контроль за відкритістю діяльності органів державної влади.
Узагальнено практику здійснення заходів фінансового контролю осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (на прикладі Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області). З’ясовано, що в Баштанській райдержадміністрації відповідальною особою з питань запобігання та виявлення корупції визначено завідувача сектора взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи апарату райдержадміністрації, до завдань та обов’язків якого відносяться питання, пов’язані з фінансовим контролем державних службовців райдержадміністрації.
Проведено аналіз своєчасності подання державними службовцями апарату райдержадміністрації та її структурних підрозділів декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави у 2017-2019 роках. Зроблено висновок, що аналіз фінансового контролю державних службовців Баштанської райдержадміністрації показав чітко сформовану схему дій для перевірки електронних декларацій та налагоджену співпрацю органів державної влади щодо оперативного реагування на порушення вимог законодавства.
Зазначено, що запуск нового режиму декларування публічних службовців було визнано значним кроком вперед, а сама система декларування вважається однією із найбільш прогресивних у світі. Одночасно із цим, впровадження електронного декларування на практиці показало ряд суттєвих викликів, які можуть впливати на дієвість цього інструменту та його ефективність у подоланні корупції в Україні.
Підкреслено, що система електронного декларування загалом може принести очікуваний результат лише тоді, коли на практиці буде належно функціонувати кожна з її складових: існуватиме якісна нормативно-правова база; реєстр декларацій безперешкодно та належно працюватиме; суб’єкти декларування матимуть достатні знання вимог декларування та розумітимуть його цілі; НАЗК повноцінно та об’єктивно виконуватиме свої повноваження; правоохоронні органи будуть ефективно проводити досудові розслідування виявлених правопорушень.
44
Добровольська, О., С. Москаленко, Г. Кучер, Г. Скорик та Я. Мудра. "ДО ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19". Financial and credit activity problems of theory and practice 1, № 42 (31 березня 2022): 335–41. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3728.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Визначено основні проблеми, які виникають у публічному управлінні фінансово-економічною безпекою України в умовах пандемії COVID-19, можливі наслідки пандемії в аспекті впливу на економічну та національну безпеку. Завдання дослідження — дослідження впливу пандемії коронавірусної інфекції на фінансово-економічну систему України та світову економіку, аналіз загрози біологічного фактора на економічну та національну безпеку України. Предмет дослідження — аналіз проблем публічного управління фінансово-економічною безпекою України в умовах пандемії COVID-19, що є відгуком на актуальні питання для нашої країни: стагнація економіки, інфляція, невирішені проблеми, пов'язані зі зростанням цін на продовольчі товари та погіршенням геополітичної ситуації. Авторами доведено думку про те, що незалежність, стійкість, конкурентоспроможність національної економіки та фінансово-економічна безпека України, залежить, насамперед, від забезпечення економічної безпеки кожного її регіону. У статті авторами розроблено та обґрунтовано положення про те, що публічне управління фінансово-економічною безпекою України в умовах пандемії COVID-19 пов’язано зі зміцненням економічної безпеки регіонів, яке повинно базуватися на вдосконаленні державного регулювання економічного зростання шляхом створення нормативно-правових актів територіального та міжрегіонального планування, спрямованих на підтримання реального сектора економіки та розвиток перспективних технологій, що будуть дієвими в умовах пандемії COVID-19. У статті автори приділили увагу дослідженню теоретичного та практичного значення фінансово-економічної безпеки України та ефективного публічного управління у цій сфері, як невід'ємної складової національної безпеки нашої держави. Ключові слова: національна безпека, економічна безпека, публічне управління, фінансова безпека, пандемії COVID-19.
45
Журавель, Я. "Європейський досвід децентралізації влади та перспективи його імплементації в Україні". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 267–73. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1632.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено проблематику пошуку найбільш оптимальної моделі державного устрою країни, адже необхідною умовою стабільного розвитку суспільства й ефективного функціонування держави є забезпечення балансу між загальнодержавними інтересами та інтересами населення регіонів і територіальних громад. Проаналізовано передумови, політичну історію й періоди становлення децентралізованої влади в більшості європейських середньовічних держав, наукові позиції вітчизняних і зарубіжних правознавців щодо доцільності запровадження децентралізації влади. З'ясовано, що більшість західноєвропейських держав відмовляється від унітарної державної моделі шляхом запровадження децентралізації. Провідна ідея реформування - перенесення центру вирішення питань місцевого значення на локальний, у тому числі на регіональний, рівень, що досягається за рахунок оптимі-зації відносин між різними рівнями територіальної організації влади. На формування конституційного ладу на засадах децентралізації в країнах ЄС значний вплив мають національні традиції, становлення та функціонування публічних органів у минулому, особливості адміністративно-територіального устрою держави, наявність автономних територій, поліетнічний склад населення. Розглянуто позитивний досвід Данії та Франції. Теоретично обґрунтовано, що принцип децентралізації успішно реалізовано в практиці держав ЄС. Указано, що передумовою успішної імплементації децентралізаційних процесів для створення ефективної моделі управління в системі децентралізованої влади України є утвердження принципу верховенства права; визнання та гарантії місцевого самоврядування; рівний правовий захист усіх форм власності; демократичне й ефективне виборче законодавство; незалежність, ефективність, доступність і прозорість судової системи, функціонування інститутів адміністративного судочинства; досконалий бюджетний процес і висока фінансова дисципліна; наявність адекватних соціальних стандартів; розвинутий громадський сектор і стійка тенденція до його розвитку.
46
Кожура, Л. "Особливості правового регулювання сфери аквакультури в Україні". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 132–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2090.
Повний текст джерелаАнотація:
У цій статті розкрито особли-вості правового регулювання аквакультури.
Акцентовано увагу, що в Законі України «Про аквакультуру» (далі – Закон) відсутні положення щодо порядку здійснення конт-ролю та нагляду. Ст. 16 Закону є бланкетною та відсилає до Закону України «Про ветеринарну меди-цину» щодо порядку проведення ветеринарно-санітарного конт-ролю. Натомість у самому Законі відсутні норми, що визначають здійснення інших видів контролю (наприклад, контроль за поданням суб’єктами аквакультури звітної інформації щодо обсягів вироб-ництва продукції аквакультури; контроль за діяльністю суб’єктів аквакультури під час розведення та/або вирощування чужорідних та немісцевих видів гідробіонтів тощо).
Відзначимо, що норми Закону не містять положень щодо інших форм контрольної діяльності упов-новажених суб’єктів: моніторингу, аудиту, нагляду, перевірки тощо. Відсутність засобів управлінської природи у спеціальному нормативно-правовому акті створює ситуа-цію нівелювання окремих норм.
Прогалиною видається також відсутність норми, що встанов-лює право громадських інспекторів здійснювати громадський контроль за законністю провадження аква-культури як самостійного виду сільськогосподарської діяльності, наприклад, здійснення громадського контролю щодо дотримання норм Зон аквакультури (рибни-цтва) та рибопродуктивності по регіонах України чи контроль за дотриманням законодавства суб’єктами аквакультури тощо.
Окрім здійснення контроль-но-наглядової діяльності, також варто акцентувати увагу на здійсненні дозвільно-реєстрацій-ної діяльності у сфері аквакуль-тури уповноваженими суб’єктами. Зокрема, цим Законом не урегульо-вано питання отримання дозволів (дозволу на спеціальне водокорис-тування; дозволу на вилучення водних біоресурсів тощо) та здійснення реєстраційної діяльності (об’єктів аквакультури, напрямів аквакультури тощо).
Запропоновано визначити шляхи реалізації залежно від статусу суб’єкта: а) для суб’єктів держав-ного сектору; б) для суб’єктів при-ватного сектору; в) для експорту.
Окремим недоліком Закону хотілося б виокремити відсутність поло-жень, що визначають взаємодію суб’єктів аквакультури між собою; взаємодію публічних органів управ-ління та суб’єктів господарювання, які здійснюють аквакультуру; взаємодію між громадськими органами та органами публічного управління; взаємодію між громадськими орга-нами та суб’єктами господарювання, які здійснюють аквакультуру.
47
Юдова-Романова, Катерина Володимирівна. "ІНКЛЮЗИВНЕ СЦЕНІЧНЕ ТА ПЕРФОРМАТИВНЕ МИСТЕЦТВО У ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ФОНДУ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 142–49. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235404.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – аналітично осмислити значення діяльності Українського культурного фонду (УКФ) (2017–2019 роки) для розвитку інклюзивного сценічного та перформативного мистецтва в Україні. Методологія дослідження передбачає узагальнення та аналіз діяльності Українського культурного фонду щодо політики надання грантової підтримки, а також прогнозування тенденцій розвитку вітчизняного інклюзивного сценічного та перформативного мистецтва. Наукова новизна. За основними показниками роботи Фонду досліджено структуру грантової підтримки проєктів, простежено еволюцію діяльності та детально проаналізовано особливості інклюзивних вистав. Висновки. В Україні попри соціально-економічні потрясіння держава сприяє розвитку культурно-мистецьких практик, зокрема інклюзивних. Значне місце у цьому процесі належить Українському культурному фонду, що на конкурсній основі фінансує культурно-мистецькі проєкти різновекторного спрямування. Донорську підтримку Фонду надають іноземні партнери. Вагому частку грантової допомоги за програмою «Інклюзивне мистецтво» у 2019 році отримав сектор «Перформативне та сценічне мистецтво» зі значною кількістю профінансованих вистав. Констатовано низку фактів, зокрема: географічно підтримані УКФ проєкти фактично охоплюють усю територію країни, окрім анексованого Криму та тимчасово окупованих територій Донбасу з деяким домінуванням м. Києва; левову частку серед отриманих грантів становлять сценічні постановки самодіяльних колективів; сценічні інклюзивні проєкти не обмежуються лише створенням театральних вистав та їхньою публічною демонстрацією, а супроводжуються громадсько-реабілітаційними та просвітницько-популярними заходами. Закцентовано на важливості поки нерозроблених проєктів для розв’язання життєвих проблем людей з нанізмом, або карликовістю.
48
Романенко, Євген, та Ірина Жукова. "ОСОБЛИВОСТІ СПІВРОБІТНИЦТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В РАМКАХ ПАРТНЕРСЬКИХ ПРОГРАМ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 197–206. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-197-206.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано окремі напрями розвитку східного партнерства, які дали імпульс для розширення взаємодії Євросоюзу з громадянським сус- пільством, за участю громадських організацій в політичному діалозі. Визна- чено області співробітництва Європейського Союзу в рамках партнерських програм розвитку взаємодії держави та суспільства і доведено, що громадян- ське суспільство стало майже єдиним механізмом, яке дає громадянам мож- ливість зберегти контроль за публічною сферою та водночас захистити ту автономну сферу, на яку держава не може і не повинна впливати. Визначено особливості сучасних європейських стипендіальних грантових програм, які спрямовані на підвищення рівня різносторонніх аспектів життя суспільства, реалізацію їх інтересів в цілому та окремих груп громадян у співпраці з дер- жавою та бізнесом. Соціальна економіка, некомерційний сектор, неурядові та неприбуткові організації є основними сферами цієї діяльності. Досліджено особливості сучасних європейських стипендіальних грантових програм для формування та розвитку громадянського суспільства. Визначено, що у рам- ках реалізації програми Національного музею Берліна пропагуються цінно- сті щодо дотримання свободи, демократії, прав людини, верховенства права і здійснюється наближення суспільного діалогу до загальноєвропейських політичних, економічних і культурних цілей сталого розвитку. Доведено, що робота програми “Falling Walls” ґрунтується на принципах самоорганіза- ції “знизу”, інклюзивності (включеності), прозорості, публічності та субсидіарності. Також у статті розглядаються перспективи для України в напрямі розширення взаємодії із Євросоюзом для розвитку співпраці нашої держави з країнами ЄС для європеїзації нації і зміцнення громадянського суспільства.
49
Andreiev , S. O. "Про державно-управлінську освітню компоненту професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 96–112. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є оцінка державно-управлінської освітньої компоненти професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні.
Наукова новизна полягає у проведенні аналізу державно-управлінської освітньої складової професійного навчання студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування» в Україні та висвітленні нагальних теоретичних і прикладних проблем її формування в сучасних умовах. Аналіз здійснювався шляхом експертної оцінки: урядових рішень 2015 р. та 2016 р. щодо скасування освітньої галузі «Державне управління» та запровадження галузі знань і спеціальності «Публічне управління та адміністрування»; наукового підґрунтя концепції публічного управління та відповідного понятійного апарату; освітніх стандартів, а також магістерських програм закладів вищої освіти за цією спеціальністю.
За результатами дослідження сформульовано такі висновки: скасування в Україні у 2015 р. унікальної на пострадянському просторі галузь знань – «Державне управління» у складі 12 спеціальностей, яка давала можливість забезпечувати якісну підготовку державно-управлінських кадрів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, свідчить про незатребуваність та знецінення державно-управлінської освіти; понижується щабель професійної підготовки управлінських кадрів для органів державної влади та місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права з магістерського (як було в період з 1997 по 2015 рр.) до бакалаврського рівня, що вказує на істотне зменшення вимог держави до їхньої професіоналізації; відбувається роздержавлення та демонополізація національної системи професійної підготовки державних службовців шляхом втрати монополії Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, а також широкого залучення до цього процесу інших закладів вищої освіти, зокрема приватної форми власності, які в ринкових умовах керуються не державними, а комерційними інтересами; підготовка кадрів за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні набуває масового характеру, без належного обґрунтування з боку держави потреб у такій кількості фахівців та наявності ефективних гарантій їхнього подальшого працевлаштування на ринку праці у державному секторі.
Інтегральний висновок полягає у тому, що за існуючих підходів керівництва країни, реалізованих у чинному законодавстві, зокрема у відповідних стандартах вищої освіти, мова не може йти про ефективне виховання та належну професійну підготовку державно-управлінської еліти, спроможної піднятися до осмислення, реалізації та захисту національних інтересів суверенної держави. Наслідком сьогоднішньої державної політики щодо підготовки осіб за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» прогнозовано буде випуск освітніми закладами великої кількості «фахівців» для органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі слабкою теоретичною державно-управлінською підготовкою, нерозумінням інституту держави як соціальної цінності, її завдань та функцій в управлінні суспільними та державними справами, принципів та закономірностей функціонування системи державного управління, відсутністю державницького мислення та світогляду.
У статті обґрунтовано пропозицію щодо необхідності відновлення в установленому порядку галузі знань «Державне управління», для чого представники експертного співтовариства повинні активніше відстоювати цю ідею, продовжуючи доводити відсутність для України альтернативи цьому напряму розвитку професійної управлінської освіти.
50
Галанець, Володимир, Ростислав Дзяний та Юрій Дзюрах. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ АПК В КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 128–43. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-128-143.
Повний текст джерелаАнотація:
АПК вважають локомотивом економіки України. Він забезпе- чує традиційно 15–20 % ВВП щорічно, генерує валютний виторг від експор- ту сільськогосподарської продукції, в умовах боргового навантаження на на- ціональну економіку є джерелом покриття поточних зобов’язань.
Головне завдання АПК: забезпечити продовольчу безпеку країни, а на- селення — якісною продукцією вітчизняного виробництва. Активна участь країни в міжнародних економічних відносинах є визначальним фактором розвитку економіки країни.
На зміну теорії економічного зростання виникла концепція сталого роз- витку. Нині в науковій літературі існує багато визначень сталого розвитку. Та- ка ситуація зумовлена двома факторами: складністю концепції, що включає в себе економічні, екологічні, соціальні та інші аспекти розвитку суспільства, а також розбіжністю поглядів вчених, підприємців і політиків. Для кращого розуміння цей термін варто розділити на дві частини. Поєднання термінів “сталий” і “розвиток” дає змогу посилити зв’язок упорядкованих змін системи світового господарства з урахуванням інтеграції різних за характером цілей, територій, часу.
Сталий розвиток АПК потребує державної підтримки. Окрім вирішення питання забезпечення продовольчої безпеки країни, сталий розвиток аграр- ного сектору є важливим з точки зору забезпечення зайнятості населення, нарощування експортного потенціалу країни.
Україна є одним із ключових гравців на світовому ринку сільськогоспо- дарської продукції. Брак інноваційних підходів до розвитку галузі спричиняє нестачу інвес- тицій, потрібних для її розвитку, сільські мешканці в пошуках роботи їдуть за кордон. В умовах існування об’єктивної загрози вичерпання природних копалин як джерел одержання палива для потреб людства, усе більшої актуальності набуває необхідність вирішення проблеми пошуку альтернативних джерел для покриття енергетичних потреб.
Біоенергетика могла б задовольнити значну частину енергетичних потреб житлово-комунального господарства України. Крім того, земля, яка унаслі- док забруднення стала непридатною для вирощування харчових рослин, мог- ла б використовуватись для вирощування енергетичних культур.
Аграрна сфера економіки має потужний потенціал, який можна активу- вати за умови реалізації Стратегії сталого розвитку України та архитипіки в публічному управлінні.