Статті в журналах: "Психічний феномен"

1

Олексенко, О. А., та І. А. Павлова. "ЧИСЛІВНИК В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЦІ З ПОГЛЯДУ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ". Лінгвістичні дослідження 2, № 54 (2021): 112–25. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.54.2.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з’ясовано роль і місце числівників у маркуванні поетичної картини світу письменників із кола шістдесятників – Івана Драча, Бориса Олійника, Миколи Вінграновського, Ліни Костенко як вияву їхньої схильності до екстравертивної чи інтровертивної психологічної сутності, крізь призму якої окреслюється ідіостиль письменників. За методологічну основу роботи править учення про мову як психічний феномен. За допомогою методів лінгвопсихологічної інтерпретації, заґрунтованих на логіці вербальної поведінки особистості та на розробленій К.-Г. Юнгом класифікації психологічних типів, з’ясовано психологічне підґрунтя мовних особистостей аналізованих письменників

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Корнієнко, Вікторія, та Марія Косенко. "ЗАЛЕЖНА ПОВЕДІНКА ЯК ОДИН З ПРОЯВІВ ПСИХІЧНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ". Молодий вчений, № 2 (90) (26 лютого 2021): 52–57. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-2-90-10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено аналіз змісту поняття «залежна поведінка», «адикція», «дезадаптація», проаналізовано психологічні складові, зміст та класифікації зазначених феноменів. У дослідженні на основі аналізу наукових джерел визначено сутність такого психологічного феномену як залежна поведінка у осіб юнацького вік. Теоретично обґрунтовано, що психічна дезадаптація може розглядатися як особливості плину юнацького віку під дією різного виду залежностей. Доведено, що у юнаків, схильних до адикції, може знижуватися рівень довіри до себе, змінюватись адекватне оцінювання своїх дій. Вони вбачають у собі переважно недоліки, що може призводити до порушення соціально-психологічної адаптації. Наведено результати проведеного емпіричного дослідження залежної поведінки як одного з проявів психічної дезадаптації у юнацькому віці. Дослідження проведено на базі Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, вибірку склали досліджувані різних спеціальностей чисельністю 60 осіб. Результати частково підтверджують гіпотезу стосовно того, що існує певний зв'язок між особливостями плину юнацького віку і формуванням залежної поведінки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Імас, Євгеній, Тетяна Петровська та Ольга Ганага. "Кіберспорт в Україні як сучасний культурний феномен". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 1 (3 липня 2021): 75–81. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.1.75-81.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Кіберспорт є формою змагальної діяльності, в основі якої лежить використання комп’ютерних ігор. Виник він не спонтанно і сьогодні демонструє певну історію повільного, але впевненого руху до загальносвітового визнання. Різке зростання популярності кіберспорту не могло не привернути увагу психології, бізнесу, реклами тощо. Нинi вiн уже є одним із найперспективніших інвестиційних напрямів на вітчизняному та світовому ринках. Динаміка розвитку кіберспорту пoстійно збільшується, що рoбить його цікавим та актуальним для дослідження. Мета. Дослідити формування кіберспорту як сучасного культурного феномену в Україні, специфіку діяльності кіберспортсмена та вплив кіберспорту на його психологічні особливості. Методи. Аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Результати. Впевнений та стрімкий рух кіберспорту до загальносвітового визнання дає підстави вважати його сучасним культурним та соціальним феноменом. Різке зростання популярності та визнання кіберспорту офіційним видом спорту в Україні потребує супутнього розвитку системи наукового, медичного, психологічного та освітнього забезпечення, привернення уваги медіа, реклами тощо. На основі аналізу наукових та інтернет-джерел розглянуто історію комп’ютерного спорту як сучасного феномену – кіберспорту. Описано динаміку розвитку кіберспорту, що з роками збільшується. Виявлено індивідуальні особливості особистості, яка обирає такий вид діяльності, як кіберспорт. Розглянуто особливості позитивних та негативних впливів комп’ютерних ігор на людину. Визначено шляхи психопрофілактики та психокорекції такої проблеми, як інтернет-залежність. Виявлено наявність стійкого взаємозв’язку між ігровою залежністю та здоровою реакцією на ігри як вид професійної інтелектуальної діяльності. Ключові слова: культурний феномен, кіберспорт, кіберспортсмен, віртуальний простір, ігрова залежність, психічне здоров’я, самоконтроль.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

I.Yu., Furta. "COMPARATIVE ANALYSIS OF THE CONCEPT OF EXPERIENCE IN DIFFERENT PSYCHOLOGICAL APPROACHES." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 4 (November 4, 2020): 25–32. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2020-4-4.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Метою статті є дослідження поняття «переживання» та його аналіз у вітчизняних і зарубіжних психологічних підходах. З огляду на це, розглянуто основні підходи до вивчення переживання. Також у статті розкрито особливості розуміння переживання носіями різних мов, підкреслюється вплив культурно-історичного підходу на вивчення переживання в тому числі в англомовній науці. Методи. Для досягнення мети дослідження використано описовий метод для вивчення поняття «переживання», також методи аналізу, синтезу та порівняння застосовані для вивчення різниці розуміння переживання в різних психологічних підходах, а саме в зарубіжній і вітчизняній психологічній традиції. Результати. У дослідженні виявлено існування проблеми перекладу терміна «переживання», які впливають розуміння цього феномена зарубіжними та вітчизняними дослідниками. Розглянуто переваги й недоліки варіантів перекладу і транслітерації терміна англійською мовою. Водночас підкреслено, що інтерес зарубіжних дослідників до переживання зростає. Також висвітлено погляди Л.С. Виготського на переживання, виявлено, що вони багато в чому перегукуються з поглядами М. Чіксенмігаї. Обидва дослідники роблять акцент на функцію впорядкування інформації свідомістю, її вибірковість і формування досвіду через переживання. Описано феномен оптимального переживання та його елементи. Розглянуто значимість понять психічної ентропії та психічної негентропії. Зроблено припущення про можливість організації процесу оптимізації переживання суб’єктом. Висновки. Запропоновано звернути увагу на сучасні підходи до вивчення переживання та його оптимізації. Підсумовано роль лексичного значення терміна «переживання» для його вивчення й наголошено на необхідності надання його розгорнутих визначень у наукових працях. Окреслено перспективи дослідження переживання у зв’язку з концепцією усвідомленості. Зроблено припущення, що обмін ідеями стосовно дослідження переживання між різними психологічними підходами може допомогти вирішенню методологічних і практичних проблем психології. Ключові слова: феномен переживання, свідомість, усвідомленість, потік, суб’єкт, єдність особи-стості й середовища.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Бондар, Оксана Петрівна. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ ГРИ Й ІГРОВОГО ПРОСТОРУ ДИТИНИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 82–86. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.14.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються особливості феномену гри й ігрового простору дитини дошкільного віку. Проаналізовані дослідження зарубіжних та українських фахівців у галузі вивчення теорії та практики гри. Досліджені філософські, культурологічні, педагогічні й психологічні підходи до феномену гри. Констатовано, що «гра» є багатомірним понят- тям, яке містить діяльність і пізнання, розваги й творчість, наслідування та спілкування, відпочинок і тренування. У грі дитина відбиває своє ставлення до довкілля та отримує інформацію про себе від інших людей або атрибутів ігрової діяльності. З’ясовано, що гра є засобом активізації психічних процесів дитини, діагностики, корекції та адап- тації її до життя. Гра розглядається як діяльність, в якій створюються соціальні взаємини між людьми. Доведено, що за допомогою гри дитина виявляє особисту активність і демонструє свої потенційні можливості. Акцентовано на тому, що гра створює можливості ненасильного й усебічного розвитку природних задатків дитини й готує до жит- тя в суспільстві. Визначено закономірності впливу ігрового простору на соціокультурний розвиток дитини, зокрема на формування та розвиток низки особистісних компонентів. З’ясовано особливості організації предметно-ігрового середовища дитини як невід’ємної частини дошкільної освіти. Розкрито особливості впливу соціального середовища на розвиток особистості дитини. Установлено, що організація ігрового простору має бути спрямована не тільки й не стільки на засвоєння певних цінностей, скільки на вироблення власного ставлення, перетворення та трансформацію цінностей у власні міжособистісні досягнення дітей дошкільного віку. Доведено, що гра й ігровий простір виступа- ють важливими компонентами системи соціально-особистісного становлення дітей дошкільного віку. Підкреслено, що якісна організація ігрового простору сприяє гармонійному поєднанню психічного, фізичного й духовного розви- тку дитини. Визначено, що повноцінний психічний розвиток дитини дошкільного віку відбувається за умови якісної організації ігрового простору й ефективного використання ігрової діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Lytvynchuk, L. "Невротичність як предиктор формування психічних порушень осіб з соматичною патологією". Herald of Kiev Institute of Business and Technology 44, № 2 (31 серпня 2020): 56–63. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2020.44.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню осіб з соматичними порушеннями. Метою даного дослідження було емпіричним шляхом дослідити невротичність у контексті формування психічних порушень осіб з соматичною патологією на підставі клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей осіб з соматичною патологією. Теоретично з’ясовано, що літній вік є фактором ризику, що перешкоджає застосуванню інтервенційних технологій. Виявлення та лікування літніх осіб ускладнене тим, що зв'язок симптомів з усвідомленими проявами психічної активності людини неоднозначний, не завжди очевидний і опосередкований маловивченими явищами несвідомої сфери психіки даної категорії осіб. Проаналізовано феномен «невротизації» хворих із соматичною, насамперед серцево-судинною патологією.Зазначено, що характерними для невротичної особистості проявами є страх, безпорадність, почуття провини, надмірна залежність від отримання схвалення, внутрішня незахищеність, емоційна реакція на критику, невміння будувати довгострокові плани, порушення в сексуальному житті. Було проведене медико-психологічне обстеження 37 респондентів похилого віку, з них 21 жінка і 16 чоловіків віком від 60 до 71 рр. В експериментальній частині роботи використовувались клініко-анамнестичний та клініко-психопатологічний методи дослідження та особистісний опитувальник FPI. Статистична обробка результатів дослідження проводилась за допомогою пакета програм Statistica v.6.1. За отриманими емпіричними результатами можна констатувати, що при аналізі соціально-демографічних характеристик обстежених, що можуть виступати в ролі предикторів розвитку захворювання, привертає увагу високий відсоток пацієнтів, в яких професійна підготовка не відповідала їх соціальному статусу. Аналіз середніх значень досліджуваних було відображено у вигляді гістограми. Отже, невротичність як психофізіологічний стан у експериментальній жіночій групі виявився помітно вищим, ніж в контрольній і чоловічій експериментальній групах. Встановлено, що предиктором розвитку психічних порушень жінок з соматичною патологією є невротичність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Krivonis, T. G., та I. V. Zhulkevych. "ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ФЕНОМЕНІВ У ОНКОЛОГІЧНИХ ПАЦІЄНТІВ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (6 травня 2020): 115–19. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11078.

Повний текст джерела

Анотація:

Онкологічне захворювання спричиняє значні зрушення у психічному функціонуванні пацієнтів, що проявляється як донозологічними психічними реакціями та феноменами, так і клінічно вираженими психічними розладами. Мета – вивчити особливості прояву клініко-психологічних феноменів у онкологічних пацієнтів залежно від статі. Матеріал і методи. На основі інформованої згоди у спеціалізованих медичних закладах м. Вінниці, що надають онкологічну допомогу, було обстежено 286 онкологічних пацієнтів, з них 174 жінки (ГЖ) та 114 чоловіків (ГЧ). Хворих досліджували на різних етапах перебігу онкопатолоії, а саме, при першому зіткненні з захворюванням – 78 жінок та 51 чоловік та при поверненні хвороби – 96 осіб жіночої та 63 – чоловічої статі. Результати. Структура клініко-психологічних феноменів у чоловіків та жінок була подібною та розподілялася наступним чином: феномен «поділу життя» (80,5 % у ГЖ та 81,6 % у ГЧ), «нового початку» (відповідно 79,3 % та 78,1 %), «сортеру» (69,5 % та 60,5 %), «маятника» (39,1 % та 33,3 %), «екстерналізації» (22,4 % та 24,6 %), «децентралізації» (20,7 % та 24,6 %) та «індукції» (18,4 % та 17,5 %). У жінок виявлено схильність до більшої вибірковості у сприйнятті психотравмуючої інформації, змін у психоемоційному стані у зв’язку із онкологічним захворюванням, формування співзалежних стосунків, тоді як для чоловіків притаманним було застосування психологічних механізмів захисту, спрямованих на винесення джерела внутрішньої напруги назовні. Прогресування онкологічного захворювання спричиняло зростання психічного напруження, песимізму щодо прогнозів лікування, підвищення селективності у сприйнятті інформації, деформації міжособистісних зв’язків, збільшення напруженості психологічних механізмів захисту. Висновки. Вивчення клініко-психологічних феноменів у онкологічних пацієнтів має важливе значення для організації заходів медико-психологічної допомоги. Відмінності у психологічному стані хворих, що виникають на різних етапах розвитку хвороби та в залежності від статі, визначають основу для диференціювання медико-психологічних заходів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Токарева, Наталя Миколаївна. "Розвивальний потенціал рефлексії: теоретичний дискурс". Актуальні проблеми психології в закладах освіти 9 (12 грудня 2019): 71–78. http://dx.doi.org/10.31812/psychology.v9i0.3720.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу феномену рефлексії як однієї ізбазових детермінант особистісного становлення людини. Розглянуто різніфілософсько˗антропологічні та психологічні уявлення щодо природи ісутності рефлексії. Доведено, що суперечність об’єднання різнихконтентів дослідження рефлексії зникає, якщо розглядати даний феноменяк складне інтегративне психічне утворення. У статті стверджується, щорефлексивна компетентність особистості дозволяє вирішувати проблеми уплані переосмислювання та подолання стереотипів мислення і утвореннянових змістів свідомості з метою саморозвитку і вдосконалювання. Авторнаголошує, що рефлексія знаходиться у динаміці і зумовлює ефективністьпроцесів саморозвитку, самовизначення, самовиховання особистості.Сензитивним періодом розвитку рефлексії у інтелектуальному таособистісному вимірах визначено підлітково˗юнацький період ґенезибуття. За результатами аналізу теоретичних концептів означенохарактеристики рефлексії у феноменологічному полі свідомості та основніфактори стимулювання рефлексивного процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Литвинчук, Леся. "СОЦІАЛЬНІ ПАТОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК ТЕХНОЛОГІЧНІ АДИКТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (20 лютого 2020): 158–69. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.172.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблему соціальної патології особистості як технологічної адиктивної тенденції сучасного соціокультурного середовища, що містить взаємодію “людина – машина”. У розширенні та науковому розкритті симптоматики на сьогодні зацікавлені фахівці з психічного здоров’я і дослідники цього феномену. Аналізуючи наукову літературу з цього феномену, ми дійшли висновку, що Інтернет-залежність – це психічний розлад, нав’язливе бажання вийти в Інтернет і хвороблива нездатність вчасно відключитися від нього. Це явище може спричинити стан, у якому людина фокусуватиметься на віртуальному, а не на реальному світі. Людина в такому стані може ігнорувати потребу в їжі, туалеті, сні, живому спілкуванні, фізичній активності тощо.У 1995 році Айвен Голдберг (Ivan Goldberg) запропонував термін IAD – міжнародна класифікація психічних розладів (англ. Internet Addiction Disorder). Пізніше він розробив набір діагностичних критеріїв Інтернет-залежності. Проблему Інтернет-залежності досліджували: В. Бурова, А. Голдберг, К. Янг, проте вони зосереджували свою увагу більше на характеристиках віртуального середовища або на психологічних особливостях самих адиктів.Дослідники зазначають, що велика частина Інтернет-залежних проводить час у мережі заради спілкування, що в результаті призводить до заміни наявних у реальному житті сім’ї і друзів віртуальними. Симптоми Інтернет-залежності можуть бути як психологічними, так i фізичними (за М. Орзак): розпач та роздратування, готовність брехати друзям і членам родини, небажання сприймати критику такого способу життя з боку близьких чи керівництва, готовність миритися з руйнуванням родини, втратою друзів та кола спілкування через захопленість Інтернетом, поява відчуття емоційного підйому і своєрідної ейфорії, зневага до власного здоров’я, значне скорочення тривалості сну, уникання фізичної активності або прагнення скоротити її, нехтування особистої гігієни, постійне “забування” про їжу, готовність задовольнятися випадковою й одноманітною їжею. Актуальність цього питання є очевидною, адже сьогодні в Україні адиктивні тенденції сучасного соціокультурного середовища набувають неабиякого розповсюдження. Описується усереднений соціально-психологічний портрет залежної особи у сучасному соціокультурному середовищі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Абрамцьов, Рафал. "ФЕНОМЕН НЕРЕФЛЕКСИВНОЇ (ЕМОЦІЙНОЇ) СВІДОМОСТІ САРТРА". Psychology of Personality 9, № 1 (20 лютого 2019): 16–21. http://dx.doi.org/10.15330/ps.9.1.16-21.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аргументується засаднича теза екзистенційно-феноменологічної концепції Сартра про первинну нерозчленовану єдність людини та її свідомості і світу, до якої вона, як суб’єкт, залучена завдяки притаманній їй інтенціональності – спрямованості на зовнішні предмети. Нерефлексивна свідомість функціонує на спонтанному чуттєвому рівні пізнання і не скеровується свідомим себе «Я». Цим самим нерефлексивна (емоційна) свідомість людини репрезентує екзистенційний модус буття у світі як творчого переживання і нетривіального бачення об’єктів пізнання в щоразу нових зв’язках і відношеннях. При цьому емоція постає специфічним способом пізнання суб’єктом «об’єктивної» дійсності, що відрізняє її від деяких інших психічних процесів своєю непозиційністю, тобто стихійною безпосередністю й органічним зв’язком із оточенням. Застосування феноменологічного методу в психології особистості, що базується на представленому уявленні, дасть змогу реалізувати цілісний аксіологічний підхід до вивчення психічних явищ, який враховує актуальний життєвий контекст буття людини, її потреби, мотиви, інтереси, переконання і цінності. Так трактований феномен нерефлексивної (емоційної) свідомості Сартра протистоїть як редукціонізму позитивістської (біхевіоральної) психології, так і психоаналізу Фройда, але водночас може бути стимулом для розгортання досліджень у царині сучасної когнітивної психології, зокрема психології емоційного інтелекту The article argues the fundamental thesis of Sartre’s existential and phenomenological concept of initial undivided unity of a person with its consciousness and the world which it belongs to as the subject due to its characteristic intentionality – focus on external objects. Non-reflexive consciousness functions on the spontaneous sensual level of cognition and is not directed by the conscious of the self "I". Thus, the non-reflexive (emotional) human consciousness represents the existential modus of being in the world as a creative experience and non-trivial vision of objects of cognition in every time new connections and relations. Herewith, emotion acts as a specific way of experiencing "objective" reality by the subject which differs it from some other mental processes by its non-positionality, that is, by accidental spontaneity and organic bond with the environment. The application of the phenomenological method in the personality psychology based on the presented ideas makes it possible to realize the integral axiological approach to the study of mental phenomena considering human actual vital context of being, its needs, motives, interests, beliefs and values. The interpreted in such a way Sartre’s phenomenon of non-reflexive (emotional) consciousness opposes to both reductionism of positivist (behavioral) psychology and Freud’s psychoanalysis but at the same time it could be an incentive for the deployment of study in the field of modern cognitive psychology, psychology of emotional intelligence in particular

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Толкунова, Інна, та Людмила Терещенко. "Самоактуалізація особистості як чинник збереження її психологічного здоров’я". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (4 травня 2022): 81–86. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.4.81-86.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація: Реалії сьогодення ставлять ряд актуальних питань, серед яких варто виділити необхідність вивчення самоактуалізованої здорової особистості. Психологічне здоров’я є необхідною умовою активного гармонійного розвитку особистості, її психічних процесів, емоцій і інтелекту, механізму творчості тощо. Мета. На теоретичному рівні проаналізувати феномен психологічного здоров’я; показати взаємозв’язок між психологічним здоров’ям людини і самоактуалізацією особистості; виокремити характерні риси самоактуалізованої особистості і на основі цього визначити основні характеристики психологічного здоров’я самоактуалізованих людей. Методи. Аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Результати. Проаналізовано поняття здоров’я, феномен «психологічного здоров’я»; виокремлено соціально-психологічні передумови та фактори, які впливають на здоров’я людини; критерії психологічного здоров’я. Зазначено, що психологічне здоров’я людини пов’язане із задоволенням потреб зростання. Визначено характеристики психологічного здоров’я самоактуалізованих людей. Ключові слова: самоактуалізація, психологічне здоров’я, особистісне зростання, духовність, потреби, мотиви.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

ПРУДКА, Лілія. "ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я: ПРОФЕСІЙНІ РИЗИКИ І ЗДОРОВ’Я МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (12 травня 2022): 64–69. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано психічне здоров’я: професійні ризики і здоров’я майбутнього фахівця в освітньому просторі. Розглянуто наукові погляди різних дослідників щодо визначення феномену «психічне здоров’я». Метою статті є аналіз психічного здоров’я: професійні ризики і здоров’я майбутнього фахівця в освітньому просторі. Визначено, що стан психічного здоров’я сучасних студентів характеризується великою кількістю індивідуальних якостей, а також, синтезом біологічно та соціально-обумовлених особливостей їх психічної сфери. До основних ознак психічного здоров’я майбутніх фахівців в освітньому просторі належить: успішне пристосування до навчальної діяльності; схвалення колективом; низький рівень тривоги; емоційна рівновага; здатність аналізувати отриману інформацію. Доведено, що для студентів в освітньому просторі характерні підвищені вимоги та різни види навантаження. В процесі навчання у вищому освітньому закладі відбувається становлення майбутнього фахівця, а його стан психічного здоров’я здійснює вплив на успішність навчання та стиль життя загалом. Висновки. До пріоритетних форми з метою збереження психічного здоров’я необхідно включити: просвітницьку діяльність, яка базується на наданні інформації майбутнім фахівцям щодо важливих питань покращення їх здоров’я; профілактику, у формі проведення бесід індивідуально чи для всієї групи; діагностування, психологічне консультування. Особливе значення має адаптації студентів першого курсу, тому їм потрібно приділити важливу увагу, тобто необхідна тісна співпраця з кураторами (наставниками) навчальних груп; вивченню особистісних якостей майбутнього фахівця, інформування студентів. Вважаємо, що необхідно інтегрувати досвід європейських колег в освітній сфері стосовно розв’язання проблеми, перш за все, врахування особливостей психічного здоров’я в національних програмах, нормативно-правових актах. Перспективи подальших досліджень у зазначеному аспекті є вивчення динаміки, соціальних та психологічних напрямів і основних факторів збереження та покращення психічного здоров’я майбутніх фахівців в освітньому просторі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Грішин, Едуард. "РЕЗИЛІЄНТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: СУТНІСТЬ ФЕНОМЕНУ, ПСИХОДІАГНОСТИКА ТА ЗАСОБИ РОЗВИТКУ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 64 (2021): 62–81. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2021.64.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність дослідження: Сьогодні резилієнс як особливість людської психіки набуває великого значення через необхідність опору стресам, пов’язаним із актуальними соціально-економічними проблемами – життям в умовах пандемії, соціально-політичних конфліктів, загостренням економічних проблем у державі тощо. Проблема резилієнс як здатності чинити опір стресам та виявляти психічну стійкість є достатньо розробленою у зарубіжній психології, утім українськими дослідниками досі не було здійснено адаптації чи власні розробки засобів психодіагностики та розвитку резилієнс особистості. Мета дослідження: концептуалізувати поняття резильєнтності та виявити психологічний зміст та характеристики. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми дефініції резильєнтності). Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу феномену резильєнтності, проаналізовано його психологічні фактори та ресурсний потенціал для особистості. Висновки.У результаті теоретичного аналізу встановлено, що феномен резильєнтності у психології розуміється у трьох площинах – як риса чи здатність особистості долати стрес, як процес копінгу та як адаптаційно-захисний механізм особистості, що дозволяє протистояти стресу чи адаптуватись після психотравми. Перевагами дії резильєнтності є висока адаптивнітсь, психологічне благополуччя та успішність у діяльності індивіда. Психологічними факторами розвитку резильєнтності є націленість життя на певну мету, почуття узгодженості життя, перевага позитивних емоцій, життєстійкість, висока адекватна самооцінка, активні копінги, самоефективність, оптимізм, наявність соціальної підтримки та спроможність звертатись за підтримкою до інших, когнітивна гнучкість, висока духовність особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Sushyi, Olena. "Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення: нотатки на полях завершеної теми". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 27–35. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).139.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено зміст та основні результати наукового дослідження за темою «Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення» (ДР №0117U000193)», яке виконувалось у лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень ІСПП НАПН України у 2017–2019 рр. Здійснено огляд індивідуальних напрямів досліджень членів наукового колективу та рукописів наукових праць, підготовлених по завершенні роботи: показано, що мозаїчна композиція наукового дослідження не тільки презентує нові аспекти осмислення історичних, психічних, соціальних та інших явищ, породжених людською життєдіяльністю, а й задає нові перспективи бачення їх націєтворчого та конфліктологічного потенціалу як форм соціально-психологічного мислення. Із цих теоретичних і методологічних позицій пропонується оцінювати значущість отриманих результатів для практики націєтворення. Серед найбільш вагомих здобутків слід відзначити, що колективом виконавців уперше обґрунтовано концептуальні засади соціальної психології націєтворення як наукового напряму соціально-психологічної науки, що розкривають націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення. Запропоновано концепцію формування і функціонування соціальних норм як форм соціально- психологічного мислення. Розроблено низку концептуальних моделей: структурно- функціональну модель процесу націєтворення, що включає уявлення про систему соціально- психологічних механізмів її функціонування; модель соціально-психологічного аналізу феномену націєтворення у взаємозв’язку чотирьох поняттєвих конструктів (громадянин, етнос, держава, громадянське суспільство); структурно-функціональну модель націєтворчого та конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності; соціально-психологічну модель конфліктної взаємодії воєнного, поствоєнного і цивільного мислення в умовах гібридної війни; багатофакторну модель соцієтальної кризи, що пояснює діалектику консолідаційності та конфронтаційності в українському націєтворенні. Сформульовано низку теоретичних положень щодо: суб’єктно-вчинкового підходу до процесу націєтворення; зв’язку феноменів агресивності людини і національної ідентичності; концептуальних рамок соціально-психологічного аналізу феномену національної ідентичності, закономірностей її існування та розвитку в умовах невизначеності. Обґрунтовано концептуальні засади вивчення націєтворчого потенціалу вітчизняної соціально-психологічної думки (2-га половина ХІХ – початок ХХ ст.).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Donchenko, O. A., and E. A. Afonin. "The phenomenon of mental inflation and projection in politic." Ukrainian Society 30, no. 3 (October 9, 2009): 119–35. http://dx.doi.org/10.15407/socium2009.03.119.

Повний текст джерела

Анотація:

Social transformation is not a linear process. Its trajectory contains items that substantially describe the opposite processes of inversion. This situation can be fully attributed to Ukraine after 2006. Under this fact the policy of that time can be regarded as irrational sphere, the main laws which are not in the minds of individuals, but in their collective unconscious. It also determines the algorithms of crisis recurrence of political system in general. One of the key determinants that define the nature of Politics conduct are pathopsychological processes, including mental inflation and projection, which are considered in this article.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Каряка, І. В. "ҐЕНДЕРНІ ОЗНАКИ ПРОЯВУ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ПРАЦІВНИКІВ АВІАЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 98–103. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.56.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена вивченню особливостей стресостійкості людини, що детермінується гендерною приналежністю індивіда та визначає структурну організацію і змістовне наповнення її професійної діяльності. В рамках означеної проблематики здійснено теоретичний аналіз вивчення стресостійкості фахівців авіаційної галузі за гендерною приналежністю, а також представлено програму емпіричного дослідження щодо виявлення даного феномену психічної діяльності людини, проаналізовано та інтерпретовано отримані результати та визначено перспективні напрямки його вивчення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

НЕСТЕРЕНКО, Павло. "ІСТОРИКО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДУШІ ЯК ПРЕДМЕТУ ПСИХОЛОГІЇ В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ М. ГРОТА". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 101–8. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи. Головною метою є аналіз психологічної ідеї феномену душі як предмету психології у науковій творчості видатного вітчизняного психолога М. Грота. Методологія. Методологією даного дослідження є сукупність наукових принципів, за допомогою яких можна краще зрозуміти та осягнути складність, глибину та багатогранність психологічних ідей М. Грота. Методологічною основою даної статті є принципи науковості, системності, об’єктивності та історизму. Принцип науковості, що автор застосовує у статті, потребує використання концепцій, напрацювань, ідей та здобутків як дореволюційної, так і сучасної історіографії при вивченні наукової діяльності М. Грота. Принцип системності. Згідно із цим принципом науковий спадок М. Грота розглядається автором як система, як сукупність психологічних елементів. Принцип об’єктивності полягає в розкритті взаємозв’язку історичних фактів, у використанні максимально можливої повноти історичних джерел для вивчення наукової творчості М. Грота. Принцип історизму вимагає вивчення життя і діяльності М. Грота у зв’язку з історичними явищами його епохи, з урахуванням конкретно-історичних обставин його життєвого шляху. Наукова новизна. На основі психологічних ідей М. Грота автором доведено, що предметом наукової психології є душа. Тобто психологія – це наука про душу. Душа – це предмет психології, універсальна категорія, яка об’єднує в собі все психічне буття людини, це інтегратор психіки, свідомості, позасвідомого, вищих пізнавальних психічних процесів тощо. Душа – це відпочаткова цілісність внутрішнього світу людини. Дух – це сила душі, її енергія. Психологія – це система наук про душу, закономірності формування та існування душевних процесів і станів людини. Висновки. Автор приходить до висновку, що майбутнє сучасної психологічної науки – це повернення до початкового предмету «душа», бо, дійсно, психологія – це наука про душу. Душа як теоретико-методологічна проблема сучасної психології вирішується зверненням до наукової творчості М. Грота. Психологічні ідеї М. Грота як ніколи актуальні для психології саме зараз, коли формується нова парадигма психології сучасної людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

ВЕЛИТЧЕНКО, Леонід, та Сюй БОЛУНЬ. "АTРИБУТИВНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ ЯК ФЕНОМЕН КОМУНІКАТИВНИХ ВЗАЄМИН І ЇЇ ДЕСКРИПТИВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 1 (54) (19 травня 2022): 19–26. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2022.1.3.

Повний текст джерела

Анотація:

Стверджується, що атрибутивна поведінка має комунікативну природу, відповідно до якої комунікатори вибудовують свої дії відповідно з огляду на моделювання ситуації з урахуванням їхнього уявлення про особистість інших учасників. Кожен з учасників враховує особливості свого уявлення про іншого на основі уявного проникнення в його внутрішній світ. Ступінь збігу уявлення про міру відповідності бажаного розвитку подій з фактичним їх перебігом спричиняє виникнення у комунікантів асоціативних/дисоціативних психічних станів, які розглядаються в термінах єдності ставлення до іншого і вираження цього ставлення у відповідних комунікативних діях. Розгляд комунікації як процесу, регульованого комунікаторами на основі суб'єктивного трактування того, що відбувається, і того, що відрізняється певною мірою від об'єктивно даного, дозволив назвати таку поведінку атрибутивною поведінкою. Оскільки поведінкова активність не є простим обмінюванням діями в контексті об'єктивної логіки ситуації, остільки вся поведінка є, по суті справи, експлікацією внутрішнього плану, утвореного під впливом власних тактичних ходів і спроб розгадати такі ж у партнера за рахунок звернення до інтуїтивного домислення причин прийняття того чи іншого рішення. У статті розглянуто дескриптивні характеристики атрибутивної поведінки, що ґрунтуються на ознаці асоціативності/дисоціативності, які утворюють комунікативні задачі: а) асоціативного плану, де контекстуальною ознакою є ознаки конвенціоналізації, конформності, афіліації, вибачливого ставлення, певної боязкості у вираженні; б) дисоціативного плану, яким притаманні прояви відстороненості, протестності, парадоксальності, нонконформності, квазі-нонконформності, сугестивності, викривальності. Стимулом атрибутивної активності є уважність комунікатора до висловлювань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Стуліка, Олена, та Анастасія Бабкіна. "ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ОСОБИСТІСНОГО РЕАГУВАННЯ В СИТУАЦІЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 193–98. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-42.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано дослідження феномену невизначеності в сучасній психології та надано її характеристики. Розглянута сутність та особливості проявів страху особистості. Визначені поняття «копінг-стратегій» та механізмів психологічного захисту особистості в структурі саморегуляції, особливості формування психологічних меж особистості. Проаналізовано основні копінг-механізми, способи подолання труднощів у різних сферах психічної діяльності. Визначено особливості впливу ситуаційного страху на емоційний стан людини в ситуації невизначеності. Експериментально доведено, що причиною виникнення ситуаційного страху в умовах невизначеності можуть бути порушені особистісні межі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

БРИНДІКОВ, Юрій. "РЕАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ (ПРИКЛАД ХМЕЛЬНИЧЧИНИ)". Humanitas, № 4 (25 листопада 2021): 10–15. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.2.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наголошено на тому, що українське суспільство досі відчуває тягар проблеми домашнього насиль- ства, яке характеризується масштабністю, виявляється в різних видах та формах, як-от психологічне (трива- лий або постійний психічний вплив на особу з метою приниження честі та гідності), фізичне (навмисне нане- сення фізичних ушкоджень особі, що може призвести до смерті), економічне (умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, що провокує фізичні та психічні порушення або й смерть), сексуальне (залучення дорослих осіб силоміць до сексуальних зносин, дітей за згодою/без згоди до сексуальних зносин із дорослими) насильство. Указано вітчизняних та зарубіжних науковців, які долучились до вивчення різних аспектів домашнього насиль- ства як соціального феномену. Окреслено соціально-психологічні наслідки насильства в сім’ї. Нами висвітлено результати дослідження роботи територіальних громад щодо забезпечення реалізації дер- жавної політики на регіональному рівні стосовно запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі через посередництво контролю стану вжиття відповідних заходів. Зокрема, вказано на чисельність територіальних центрів соціального обслуговування, центрів надання соціальних послуг, центрів комплексної реабі- літації осіб з інвалідністю, спеціалізованих служб підтримки для осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознаками статі (денні кризові центри соціально-психологічної допомоги; мобільні бригади соціаль- но-психологічної допомоги; спеціалізовані служби первинного соціально-психологічного консультування таких осіб; кризові кімнати цілодобового перебування (до 10 днів); телефони гарячої лінії; кабінет корекційно-реабілітаційних послуг) та Хмельницький обласний центр соціально-психологічної допомоги, який виконує функції притулку для осіб, які постраждали від домашнього насильства. Охарактеризовано роботу місцевих рад. Висвітлено перспективний план заходів Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації спільно з органами місцевого самоврядування, закладами та установами соціального спрямування на виконання Обласної комплексної програми підтримки сім’ї, запобігання та протидії домашньому насильству на період до 2025 року. З’ясовано прогалини в наданні соціальних послуг, зауважено на необхідності створення всіма територіаль- ними громадами області спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства. Рекомендовано усунути виявлені недоліки, оптимізувати інформаційно-просвітницьку та реабілітаційну роботу з кривдниками та жертвами домашнього насильства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Гордієнко, Ірина. "ФЕНОМЕН САМОПРИЙНЯТТЯ ТА ЙОГО ПРОЯВИ: КОНТЕНТ-АНАЛІЗ ТВОРІВ-САМОЗВІТІВ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (27 лютого 2020): 46–57. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті викладаються результати дослідження широкого спектру прояву феномену самоприйняття як багаторівневої властивості особистості, що відбиває специфіку та ступінь прийняття людиною себе такою, якою вона є. Мета дослідження – вивчення якісних характеристик самоприйняття, які надають змогу отримати уявлення про його модальність (якість та знак – прийняття чи неприйняття себе) та ознаки в контексті основних видів психічної активності людини: емоційної, когнітивної та поведінкової. Теоретико-методологічною основою дослідження обрано континуально-ієрархічну концепцію структури особистості, запропоновану О. Санніковою, в межах якої презентовано якісні характеристики самоприйняття. Основним методом дослідження визначено контент-аналіз творів-самозвітів. Предметом дослідження виступили індикатори якісних характеристик самоприйняття. Процедура контент-аналізу творів за темою «Самоприйняття та його прояви» проводилась у три етапи: підготовчий, виконавчий та аналітико-інтерпретаційний. За результатами аналізу було визначено 274 лінгвістичні одиниці, що надають додаткову інформацію про психологічний зміст та структуру феномену самоприйняття особистості, було складено тезауруси якісних показників самоприйняття, що об’єднані у відповідні блоки, які характеризують емоційний, когнітивний, поведінковий і контрольно-регулятивний компоненти самоприйняття. До емоційного блоку увійшли характеристики емоційно-забарвленого переживання самоприйняття щодо визнання свого існування таким, яким воно є. Індикатори когнітивного параметру самоприйняття – континуум ознак, які відбивають згоду людини з існуванням такою, яка вона є, в думках. Індикатори поведінкового параметру надано діапазоном ознак зовнішніх проявів у поведінці, діях, що відбивають самоприйняття або неприйняття себе. Контрольно-регулятивний параметр презентовано ознаками, які відбивають ступінь контролю за емоційною, когнітивною, поведінковою репрезентаціями прийняття себе та мірою самоусвідомлення, що забезпечує стійкість самоприйняття на відповідному, індивідуально прийнятому рівні. За результатами контент-аналізу визначено риси особистості, що гіпотетично пов’язані з самоприйняттям як властивістю особистості, та чинники самоприйняття.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Chorna, Lidiya. "Груповий міф та його функції в складних соціальних ситуаціях". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 116–24. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).30.

Повний текст джерела

Анотація:

У складних соціальних ситуаціях, коли в людини звужується свідомість та послаблюється критичність мислення, зростає ймовірність її звернення до міфу як засобу осмислення дійсності. У психології поширені поняття колективного і персонального міфу, а от груповий лише набуває наукового статусу. Соціальна взаємодія відбувається насамперед у малій групі, а груповий міф, як не парадоксально, сприяє побудові групової ідентичності, посиленню згуртованості членів групи в разі загрози її існуванню. Тобто міф у проблемних ситуаціях допомагає адаптувати членів групи до соціальної дійсності шляхом їх консолідації, а також надихає на активне долання соціальних складнощів. Міф спонтанно виникає в процесі безпосередньої комунікації членів групи, рефлексії та оцінки ситуації за допомогою доступних для них на актуальний момент психічних ресурсів. У випадку покращення соціальної ситуації міф із засобу адаптації може перетворитися в засіб дезадаптації: із живого міфу – у груповий наратив, що містить ригідні соціальні настановлення, групові стереотипи та інші ілюзорні феномени групової взаємодії, які хибно відбивають соціальну реальність, деструктивно впливають на розвиток групи. У такому разі йдеться про дисфункцію міфу, тобто його функціональність для групи є умовною. Отже, груповий міф може виконувати функції адаптації, дезадаптації до складних соціальних ситуацій, а також їх активного долання, перетворення із складних у нескладні, розв’язані та пережиті. Ці загальні функції підпорядковують собі часткові: адаптивна – соціалізувальну, інтегративну, консолідувальну; дезадаптивна – ілюзорно-фантазматичні, компенсаторно-деструктивні; проактивно-творча – емоційно-наснажливу, ціннісно-рефлексивну, дієво-долальну тощо. Захисні функції міфу залежно від специфіки психологічних захистів (компенсація, заміщення, проєкція, раціоналізація, заперечення тощо), які використовуює група в процесі створення міфу, можуть слугувати всім трьом вищезгаданим цілям групи: адаптації, дезадаптації, творчого перетворення складних соціальних ситуацій. Визначення функцій міфу в малій групі дасть змогу виокремити маркери його ідентифікації, створити нові методи дослідження поведінки людини в соціальних ситуаціях та впливу на неї групових феноменів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Tatenko, Vitaliy. "Колективна інтуїція як об'єкт соціально-психологічного дослідження". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 47(50) (3 липня 2021): 9–18. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).208.

Повний текст джерела

Анотація:

Звернення до проблеми колективної інтуїції викликане тим, що, з одного боку, цей феномен реально існує і має поширення в різних сферах суспільного життя, а з другого – що соціальна психологія досі не приділяла належної уваги дослідженню природи і механізмів функціонування колективної інтуїції, виявленню її реальних можливостей, подоланню помилкових уявлень і спростуванню різного роду містифікацій. З огляду на наявні суперечності в розумінні психологічної природи і сутності інтуїції загалом, а також її колективної похідної у пропонованій роботі сформульовано та обґрунтовано низкутеоретичних положень, а саме: про відносно самостійний онтологічний і гносеологічний статус інтуїції, що заперечує можливість її розуміння як побутового аналогу наукового поняття антиципації або як різновиду мисленнєвої, мнемічної чи перцептивної діяльностей; про інтуїцію як елемент системи психіки, що функціонує на перетині усвідомлюваного і неусвідомлюваного, раціонального й ірраціонального, логічного і почуттєвого, поняттєвого і образного модусів психічної активності, чим пояснюється її спроможність до цілісного відображення і конструювання дійсності як індивідуально неповторного, унікального сущого; про інтуїцію як різновид психічної діяльності, що має свою функціональну структуру; про колективну інтуїцію як спосіб і засіб розв’язання тих проблем, які не в змозі розв’язати індивідуальна інтуїція; про колективну інтуїцію як результат інтеграції індивідуальнихінтуїцій, що за своїми функціональними можливостями перевершує арифметичну суму останніх; про соціально-психологічні особливості функціональної структури колективно-інтуїтивної діяльності та ін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Райда, Костянтин. "Поняття “генетичного образу” та екзистенціального підгрунтя феномену ідентичності". Idei, № 1(17)-2(18 (30 листопада 2021): 90–102. http://dx.doi.org/10.34017/1313-9703-2021-1(17)-2(18)-90-102.

Повний текст джерела

Анотація:

В численних дослідженнях ідентичності, що здійснюються в межах раціоналістичної традиції, почасти остаточно втрачається відповідність первинним формам та змісту самого процесу виникнення і формування цього феномену. А роздуми щодо її виявів та конституалізацій починають більше нагадувати гесівську "гру у бісер", аніж адекватне філософське мислення. В статті досліджується генетичний образ та екзистенціальне підгрунтя ідентичності у якості процесів самоідентифікації та визначення суспільної значимості людської істоти, де її екзистенціальність (психоемоційний комплекс) у всіх можливих перетурбаціях відіграє надзвичайно вагому роль. Замість безплідно-логічного виявлення тотожності як головної сутності досліджуваного феномену у даному випадку на авансцені розмірковувань з’являються і процеси одночасного відтворення, і процеси спостереження, які відбуваються й зачіпають усі рівні психічної та психоемоційної діяльності індивіда, за допомогою яких він намагається оцінити себе з огляду на те, як саме інші люди сприймають його у порівнянні зі своїм самоуявленням та уявленнями інших людей у межах значимої для них типології. Адже, коли людині треба конче відчути, або ж створити зв’язок з тією або іншою людською спільнотою, вона з необхідністю повинна звертатися й до тих своїх атрибутів, які поділяє з іншими людьми. І лише у тому випадку, коли такі атрибути, не порушуючи її особистої гідності, складають й частину того, що людина називає "бути самим собою", вони можуть бути підставою для формування її ідентичності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Венгер, О. П., та І. Г. Герасим’юк. "ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ТА ПЕРЕБІГУ РЕКУРЕНТНОГО ДЕПРЕСИВНОГО РОЗЛАДУ: СУЧАСНИЙ СТАН ПИТАННЯ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (28 липня 2021): 7–13. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i2.12196.

Повний текст джерела

Анотація:

Сьогодні рекурентний депресивний розлад розглядається як складний біологічний феномен, що включає дисрегуляцію нейро-ендокринно-імунологічних процесів, з явною спадковою схильністю, де генетичні фактори відіграють значну роль у формуванні, розвитку і клінічних проявах депресивних станів. Мета – дослідити сучасні погляди на виникнення та клінічні прояви рекурентного депресивного розладу. Матеріал і методи. Були використані бази даних PubMed, MedLine, EMBASE, CINAHL, PsycINFO, пошук включав публікації до 2019 року. Дослідження були включені за умови, що вони задовольняли всім наступним критеріям: дослідження за останні п’ять років, метою яких стало виокремлення факторів ризику розвитку депресивного розладу, чинників, що можуть ускладнити перебіг РДР та методів діагностики. Результати. Отримані результати останніх досліджень дозволяють краще зрозуміти генетичну та нейрофізіологічну архітектуру даного захворювання, а також відкривають шлях для подальших досліджень біологічних механізмів виникнення і розвитку депресії, здатних стати терапевтичними мішенями для потенційно принципово нових антидепресантів. Значимість раннього розвитку нервової системи як фактора ризику для психічних розладів стає все більш очевидною. Незважаючи на докази, що вказують на зв'язок між перинатальною депресією і збільшенням рівня розвитку психопатології у нащадків, є безліч факторів, які можуть пом'якшити або, навпаки, погіршити наслідки депресії у матері. Ці фактори впливають на плід від початку вагітності до раннього життя дитини, з широким діапазоном наслідків. Деякі з найбільш вивчених – такі як генетика, жорстоке поводження з матерями і використання антидепресантів під час вагітності, а також інші, менш вивчені фактори, – такі як роль батька, звички харчування і вплив тривалості і вираження психічних проблем батьків на дитину. Висновки. Незважаючи на наявність обнадійливих результатів досліджень, включаючи генетичні та епігенетичні, дослідження експресії генів, поєднання біомаркерів у крові, нейрокогнітивні і нейровізуалізаційні дослідження, даний напрям потребує подальшого вивчення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Свірська, Жанна. "Емпіричне дослідження мнестичних процесів у школярів із дислексією розвитку". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 134–50. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-134-150.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено вивченню пам’яті як основної модальності мнестичних процесів, необхідної для успішного оволодіння навичкою читання текстів. Убача́ємо, що в дітей, які маютьспецифічний розлад психічного розвитку, дислексія проявляється як комплекс з декількох симптомів. Актуальність дослідження зумовлена високою поширеністю розладу у світі й постійним зростанням в Україні кількості учнів із ознаками розвиткової дислексії. Утруднення в читанні пов’язують із психофізіологічними механізмами кіркових аналізаторів, зокрема зорового, мовленнєво-рухового, мовленнєво-слухового. Мета статті–діагностування стану мовленнєво-слуховоїпам’яті молодших школярів з розладом психічного розвитку «developmental dyslexia». Методи:За методикою «Експрес-діагностика «Лурія-90» проаналізовано параметри пам’яті: обсяг короткочасної пам’яті; міцність і гальмування слухових слідів (слів), відтворення звукової структури слів та їх упізнавання; довільність і контроль пам’яті. Результати:Унаслідокдіагностики отримано нормативні показники стану психічних функцій у дітей 8-11 років, які успішно декодують інформацію в процесі читання,визначені кількісні та якісні характеристики мовленнєво-слухової пам’яті в експериментальній групі. Простежується ваємозв’язок несформованості ряду психічних процесів і перепон у сприйманні та активній переробці інформації школярами початкових класів. Результати обстеження ілюструють високе гальмування і низьку міцність слухо-мовленнєвих слідів, порушене відтворення звукової структури слів та впізнавання слів, низький рівень розвитку довільності й контролю пам’яті. З’ясовано, що нормою є лише параметр обсягу короткочасної пам’яті. Висновки.Окреслено спектр проблем, які супроводжують цей феномен розвитку. Стійкі труднощі в оволодінні читанням роблять навчальний процес енерговитратним, виникає дисоціація, зумовлена успішністю у різних предметах і неуспішністю в опануванні навичкою читання, що викликає фруструючіпереживання і вторинні психогенні реакції. За невчасної діагностики й не розробленої індивідуальної освітньої траєкторії є ризики розвитку соціальної девіації. Відповідно, реалізація корекційно-розвивального впливу вимагає взаємодії фахівціву супроводі дитини в структурі інклюзивного навчання. Ключові слова: діагностика, механізми труднощів, параметри мовленнєво-слухової пам’яті, нормативні показники.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Naumchik, N. "Психічне пересичення як явище та як наукова категорія в актуальних психологічних дослідженнях". Herald of Kiev Institute of Business and Technology 45, № 3 (10 листопада 2020): 55–64. http://dx.doi.org/10.37203/10.37203/kibit.2020.45.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена теоретичному аналізу проблеми і сутності феномена психічного пересичення, його проявів і механізмів та ролі в життєдіяльності людини і суспільства. Аналізується рівень розробки та спектр застосування відповідної категорії в психологічних дослідженнях з моменту її входження у науковий обіг (починаючи з робіт учениці К.Левіна А.Карстен) до цього часу. Вводиться поняття «дефіциту смислу» («знесмислення»), обгрунтовується його роль у виникненні (зародженні) і розвитку стану психічного пересичення та досліджується його вияв у деструкції діяльності. Розглянуто ці прояви в різних видах діяльності, проаналізовано характер взаємодії афективних, когнітивних і конативних процесів у розгортанні стану психічного пересичення. Показано, що, згідно нових даних, процеси пересичення мають суттєвий вплив не лише на діяльність, а й на людські стосунки, інші суспільні процеси і явища, а також на мікропроцеси когнітивної сфери – що відкриває нові горизонти в розумінні закономірностей функціонування людської психіки та у вирішенні ширшого кола проблемних питань життєдіяльності людини. Встановлено, що цей вплив має неоднозначний смисловий характер (як несприятливий і шкідливий, так і, за певних умов, корисний, конструктивний), на підставі чого зроблена спроба складнішого трактування функції психічного пересичення в життєдіяльності людини і суспільства. Зокрема, висловлено припущення щодо можливості виконання психічним пересиченням як ролі захисного механізму психіки з функцією руйнування необгрунтованих – неосмислених або неактуальних процесів, дій, відносин, так і деструктивної тенденції до руйнування важливих складових людського функціонування внаслідок їх недостатнього осмислення – через недостатнє усвідомлення їх значущості на тлі їхньої реальної складності чи через недостатній рівень розвитку саморегуляції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Кічук, Антоніна. "До питання про структурно-феноменологічні характеристики психоемоційного здоров’я студентів". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(54) (2021): 5–14. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-5-14.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано актуальність проблеми розробки основ психоемоційного здоров'я здобувачів вищої освіти. В умовах відсутності чітких наукових уявлень про компонентно-структурний склад поняття «психоемоційне здоров'я особливості» дотично вікового стану її раннього дорослішання, загострюється проблематика психологічно значущих зв'язків між показниками вияву певних особистісних характеристик і досліджуваною інтегративною особистісною властивістю. Найбільш тісний зв'язок параметрів психоемоційного здоров'я сучасного студентства прослідковується з показниками вияву стресостійкості, соціально-психологічної адаптованості, суб’єктивного благополуччя, емоційної зрілістю, емоційним інтелектом. Відповідно до набутих результатів емпіричного дослідження створюється можливість розширити наукові уявлення про феномен «психоемоційне здоров’я особливості студента» це дозволить спрямувати дослідницький пошук щодо створення навчально - розвивальної програми, яка має на меті визначити основи психоемоційного здоров’я здобувачів вищої освіти, забезпечити розвиток їх здатності до самопізнання, самовідновлення, самозбереження здоров’я у психоемоційній сфері життєдіяльності , також розробити і втілити в освітній процес закладу вищої освіти механізми психологічного супроводу процесу збагачення психоемоційного здоров’я студентів. Ключові слова: психічне здоров’я, психологічне здоров’я, емоційне здоров’я, психоемоційне здоров’я студентів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

ГАЗНЮК, Лідія, та Юлія СЕМЕНОВА. "АНОМІЯ ЯК ФАКТОР РУЙНУВАННЯ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 71–83. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.5.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасне соціальне буття характеризується кризою цінностей, зростанням бездуховності й цинізму, масо- вою недовірою людей один до одного, зниження значимості й загалом безглуздістю людського життя, що негативно позначається на здоров’ї людини. Аномія призводить до форму- вання масових негативних почуттів і емоцій і порушення ефек- тивного ціннісного обміну. Нейтралізація аномії передбачає включення людини в соціальні практики, запобігання проце- сам деритуалізації. Необхідно розвивати інвайроментальні цінності за рахунок турботи про екологію, розвитку масової освіти й виховання, культури природного відпочинку й туриз- му, а також підвищення інформаційної грамотності насе- лення в аспекті зниження негативних ефектів взаємодії з електронними пристроями. Метою статті є обґрунтування стану аномії в сучасному суспільстві та з’ясування її негатив- ного впливу на здоров’я людини. Методологічними засадами стали ідеї Е. Дюркгейма, Й. Галтунга, Р. Гвардіні, Р. Інглхарта, В. Франкла, Е. Фромма, А. Макінтайр, Ч. Тейлора, М. Уол- цера, які використовуються задля вивчення феномена аномії та її подолання в соціокультурному бутті як чинника, що сприяє руйнуванню здоров’я людини. Наукова новизна полягає в аналізі низки особистісних факторів аномії, що являють собою певні соціокультурні практики й відносини, які руйну- ють здоров’я людини. Висновки. Показано, як індивідуальна форма аномії, що являє собою факт суб’єктивної свідомості, пов’язана з негативними переживаннями й утілюється в об’єктивованих соціальних діях. Обґрунтовано, що почут- тя й емоції виступають первинним елементом формуван- ня і трансляції біологічних цінностей, аномія зароджується на рівні суб’єктивних переживань як спотворення проце- су генезису цінностей. Відзначається, що людський досвід обумовлює можливість настання аномії під впливом нега- тивних явищ, наприклад, нудьги, сенсорної депривації, при- нижень, екологічної кризи, самотності, дефіциту спілкування та інформатизації життя. З’ясовано, що ритуали являють собою елемент генезису аксіосфери, оскільки дають змогу створити міжособистісні цінності в ситуації лімінальності, і транслюють ідеали за допомогою освіти як міжсуб’єктного поля соціальних взаємодій, що конституює об’єктивний і загальнозначущий світ цінностей і смислів. При аномії риту- али не функціонують належним чином, що призводить до соціальної атомізації й відчуження індивідів, нерозв’язності групових конфліктів, дезінтеграції суспільства, збідніння чуттєво-емоційного життя, що впливає на загальний стан самопочуття і здоров’я. В аномічних умовах змінюється стан здоров’я і самопочуття людини, що виражається у виникненні психічних захворювань та антисоціальних форм поведінки. Аномію варто розглядати як психічне відхилення в розвитку, соціальну хворобу, проте не тільки відхилення від установлених у культурі порядків, а і як психопатологію особистості, пору- шення природних, біологічних підвалин її життєдіяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Анатолій В. Фурман. "МЕТАТЕОРЕТИЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ПРЕДМЕТНОГО ПОЛЯ КАНОНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ". Psychology of Personality 10, № 1 (17 березня 2020): 5–21. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.5-21.

Повний текст джерела

Анотація:

Наука як сфера пізнавальної творчості та духовного продукування раціонального знання фундується на розлогій сув’язі самобутніх правил, норм, канонів (гр. капоп – правило), що вироблені й апробовані достойниками людства упродовж століть. Пропоноване методологічне дослідження присвячене аналітичному відновленню і рефлексивному обґрунтуванню предметного поля канонічної психології як одного з вершинних творчих здобутків видатного українського психолога-мислителя другої половини ХХ століття академіка Володимира Андрійовича Роменця (1926–1998). Новизна здійсненого епістемного поступу стосується кількох аспектів конструктивного розв’язання зазначеної проблеми: по-перше, канонічна психологія розглядається як післядіяльний інтеграційний підсумок розвитку трьох базових теоретичних джерел або дисциплін – історії всесвітньої психології, загальної психології і численних психологічних теорій окремих психічних феноменів-подій (установки, ставлення, несвідомого, переживання, гри, особистості та ін.), тобто вона на метатеоретичному рівні знімає (заперечує і водночас зберігає у трансформованій подобі) їхній зміст у більш ємному, синтетичному, ущільненому вигляді; по-друге, відповідно до великої складності висвітлюваної проблеми підбирається адекватний способу її розв’язання багатомодульний інструмент – циклічно-вчинковий підхід, методологічна оптика якого містить чотири принципи, шість закономірностей і низку похідних нормативів розгортання рефлексивної миследіяльності; по-третє, підлягають аналізу й узмістовленню чотири головних сегменти упредметнення канонічної психології: як філософсько-психологічного напряму розвитку сучасного людинознавства, як науково-світоглядний «перехід від ХХ до ХХІ століття у психологічному думанні», як метасистема фундаментальних (основоположних стосовно засновків і сутності людського буття) психологічних знань, як головна течія розвитку теоретичної психології інтелектуальними і семантичними засобами її саморефлексії; по-четверте, канонічна психологія, зосереджуючись на вивченні та конструюванні взірцевих феноменів і подій людського життя, набуває культурної вагомості як своєрідна світоглядна постава чи метапозиція бачення та осягнення психічного. Відтак висновується, що зазначений академічний напрям має поліаспектний, багатосегментний предмет, що сукупно входить у предметне поле теоретичної психології. Він, як надскладна філософсько-психологічна метатеоретична конструкція, охоплює «всі визначні теорії, що виникли в історико-психологічному дискурсі», надаючи їм справжнього, засвідченого вчинковою подієвістю, смислу пізнання. Насамкінець окреслюється чотириіпостасний структурно-функціональний цикл будь-якого логічно зрілого психологічного канону, що упрозорює як тенденцію-процедуру канонізації психічних феноменів, так і збагачує теоретичний світ канонічної психології. Доводиться, що цілком аргументованим у творчому досвіді натхненного пізнання для В. А. Роменця, універсальним й абсолютно достатнім у своїх можливостях орієнтиром-засобом чи навіть світоглядом є психософія вчинку як методологія дослідження джерел, сутності і канонів-узірців людського буття, як дійсне –відповідально вчинкове – взаємопроникнення психології і філософії мудрості, врешті-решт як універсальний алгоритм і методологічна схема буттєвого поступу людини до повнокомпонентного вчинку, до розгорнутого, особистісно натхненного і просякнутого лабільним розумом, учинення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Омельченко, Ірина. "Методологічні орієнтири екзистенціально-суб’єктного підходу до дослідження комунікативної діяльності у дошкільників із затримкою психічного розвитку". Особлива дитина: навчання і виховання 4, № 89 (16 січня 2020): 40–52. http://dx.doi.org/10.33189/ectu.v4i89.8.

Повний текст джерела

Анотація:

З’ясовано, що об’єднуючою ознакою сучасних підходів до розуміння комунікативної діяльності є екзистенціально-онтологічний, аксіологічний, екзистенціально-смисловий виміри, що відповідають інтерсуб’єктній парадигмі психологічного пізнання і взаємодії людей. Використання екзистенціально-суб’єктного наукового підходу дало можливість, по-перше, з’ясувати значення дослідження діалогу як екзистенціальної події; по-друге, визначити, що осягнення інтер-, інтрасуб’єктного та парасоціального виміру комунікативної діяльності дитини та її психічних, душевних і духовних виявів вимагає нетрадиційної – екзистенціально-онтологічної, органічно-духовної методології розуміння і інтерпретації феноменів. Для дослідження цілісної функціональної структури комунікативної діяльності у вимірі Я-Інший (Я-Інший Я) і закономірностей її реалізації була обґрунтована методологія дослідження: когнітивна, герменевтична, наративна, екзистенціальна. Теоретично обґрунтовано основоположні принципи дослідження комунікативної діяльності у вимірі Я-Інший (Я-Інший Я): структурно-генетичний, суб’єктності, культурного контекстуалізму, онтологічного конструктивізму, інтеграції, єдності методологічних, діагностичних, корекційно-розвивальних і психокорекційних інтервенцій; диференціального підходу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Nazarevich, Victoria, та Iryna Boreychuk. "ФІЛОСОФСЬКИЙ КОМПОНЕНТ ПСИХОЛОГІЇ «ІНШОГО» В СИСТЕМІ ОСТРАКІЗАЦІЇ СЕРЕДОВИЩА". HUMANITARIUM 42, № 1 (14 листопада 2019): 120–30. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-120-130.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зроблено спробу визначити філософський компонент розуміння образу «іншого» та систематизувати соціально–психологічні, філософські уявлення про відчуження як механізм остракізації в групі. Розглянуто особливості психологічної трансформації ксенофобного реагування на «іншого» як об’єкта остракізації. На прикладі аналізу навчального простору розкрито остракізм як акт або систему ігнорування / виключення окремих осіб та головний елемент прояву ксенофобії. Проаналізовано поняття «іншого» в системі наукових знань у рамках філософського феномену ксенофобії та визначено його як порушення гомеостазу соціальної групи, що стає причиною нової атрибутивної поведінки. Здійснено спробу аналізу теоретичних моделей та особливостей реагування особистості на «іншого», таких як заперечення, незацікавленість, критика, упередження, уникнення, неприйняття, зрада, стигматизація, зневага, залишення, образа, залякування та різні дрібні образи. Досліджено систему образів з метою розкриття поняття остракізму в психологічній науці як акту або системи ігнорування, виключення окремих осіб. Показано, що незважаючи на відсутність словесних принижень і фізичних нападів, його прояви є болючими та загрожують психологічним потребам (приналежності, почуття власної гідності, контролю і осмисленості існування); що викликає різні психічні, афективні, когнітивні і поведінкові реакції. Зроблено висновки, що сприйняття / несприйняття «іншого» виступає підґрунтям суспільної ідентифікації та категоризації в рамках філософського розгляду феномену ксенофобії. Процес трансформації «чужого» на «іншого» передбачає пізнання та сприйняття його не тільки конкурентом і супротивником, але й партнером і співрозмовником, що є складним соціально адаптаційним утворенням та потребує системного супроводу в суспільстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Савчин, М. В., М. І. Заміщак та С. І. Заболоцька. "ОСОБИСТІСНИЙ РОЗВИТОК МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ТА ЕМПІРИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОГРАМИ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 101–6. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.20.

Повний текст джерела

Анотація:

Аналізується актуальність проблеми особистісного розвитку майбутнього педагога в контексті державного професійного стандарту та стандарту освіти з підготовки вчителя середньої школи. Викладаються сутність та зміст зазначеного феномену, теоретико-методологічні засади складання програми особистісного розвитку студента-педагога: уявлення про сутність, зміст, феноменологію, структуру та здатності особистості, як-от розвиток свідомості та самосвідомості, спонукальної (мотиваційної) сфери, потенціалу особистості (інтелект, емоційно-вольова сфера, саморегуляція, рефлексія та ін.), індивідуальні характеристики (темперамент, характер, здібності), природні основи становлення особистості (тип н.с., задатки). Розвиток особистості розглядається в єдності з її цілісною життєдіяльністю. Аналізуються складники здорової особистості педагога (психічний, психологічний, соціальний, моральний та духовний) та ознаки здорового стилю життєдіяльності. Характеризується запропонований варіант програми особистісного розвитку майбутнього педагога, в якій виділяють блоки самопізнання особистості та стилю життєдіяльності, розвиток свідомості, самосвідомості, спонукальної сфери, потенціалу особистості та її природні основи. Представлені дані емпіричного вивчення результатів реалізації програми виявили значне зростання мотивації студентів до проблеми особистісного саморозвитку та вивчення психологічних дисциплін, зростання їх суб’єктності та особистісної включеності в цей процес, як-от досягнення в самоаналізі внутрішнього світу, опануванні особистісних здатностей, вдосконаленні стилю життєдіяльності (цілеспрямованість, осмисленість та результативність життя), вирішенні широкого кола особистісних та життєвих проблем, налагодженні міжособистісних стосунків, а також у питанні підготовки до майбутньої професійної діяльності. Викладено особливості діяльності педагога в керуванні реалізацією студентами програми особистісного розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Tkachuk, R. L., L. S. Sikora, N. K. Lysa та B. I. Fedyna. "Логіко-когнітивні моделі темпоральної дійсності під час прийняття оперативних рішень у кризових умовах функціонування техногенних систем (Ч. І)". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 8 (25 жовтня 2018): 107–16. http://dx.doi.org/10.15421/40280822.

Повний текст джерела

Анотація:

Проведено аналіз та показано, що в когнітивній структурі особистості присутній іманентний темпоральний пласт, завдяки якому людина володіє здібністю конструктивно орієнтуватися у часовому просторі під час прийняття оперативних рішень в умовах загроз. Беручи це до уваги та враховуючи індивідуальність та неповторність кожної людини, такий феномен, за граничних режимів управління техногенними системами, може призвести до аварійних ситуацій з масштабними техногенними та екологічними наслідками. А отже, в разі невідповідного інтелектуального рівня і низької професійної підготовки оператор, у структурі управління енергоактивними об'єктами, не зможе своєчасно забезпечити реалізацію протиаварійних рішень. І тільки високий рівень інтелекту, відповідні психічні та вольові характеристики та професійна підготовка управлінського персоналу є запорукою ефективного протистояння загрозам виникнення аварійних ситуацій. Проаналізовано основні літературні джерела, глибиною до п'ятдесяти років, визначено проблему, мету і методи дослідження. Виклад основного матеріалу охоплює: аналіз проблеми прийняття рішень у кризових ситуаціях; опис інформаційного базису управління; ігрові моделі ситуацій управління; обґрунтування необхідності використання темпоральної логіки в процедурах прийняття рішень; аналіз сприйняття часу оператором та прийняття ним рішень з оцінкою швидкості мислення; логіко-когнітивну модель сприйняття часу оператором; логіко-лінгвіністичні темпоральні правила прийняття управлінських рішень в екстремальних ситуаціях.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Tkachuk, R. L., L. S. Sikora, N. K. Lysa та B. I. Fedyna. "Логіко-когнітивні моделі темпоральної дійсності при прийнятті оперативних рішень у кризових умовах функціонування техногенних систем (Ч. 2)". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 10 (29 листопада 2018): 108–19. http://dx.doi.org/10.15421/40281022.

Повний текст джерела

Анотація:

Проведено аналіз та показано, що в когнітивній структурі особистості присутній іманентний темпоральний пласт, завдяки якому людина володіє здібністю конструктивно орієнтуватися у часовому просторі під час прийняття оперативних рішень в умовах загроз. Беручи це до уваги та враховуючи індивідуальність та неповторність кожної людини, такий феномен, за граничних режимів управління техногенними системами, може призвести до аварійних ситуацій з масштабними техногенними та екологічними наслідками. А отже, в разі невідповідного інтелектуального рівня і низької професійної підготовки оператор, у структурі управління енергоактивними об'єктами, не зможе своєчасно забезпечити реалізацію протиаварійних рішення. І тільки високий рівень інтелекту, відповідні психічні і вольові характеристики та професійна підготовка управлінського персоналу є запорукою ефективного протистояння загрозам виникнення аварійних ситуацій. Проаналізовано основні літературні джерела, глибиною до п'ятдесяти років, визначено проблему, мету і методи дослідження. Викладення основного матеріалу охоплює: аналіз проблеми прийняття рішень у кризових ситуаціях; опис інформаційного базису управління; ігрові моделі ситуацій управління; обґрунтування потреби використання темпоральної логіки у процедурах прийняття рішень; аналіз сприйняття часу оператором та прийняття ним рішень з оцінкою швидкості мислення; логіко-когнітивну модель сприйняття часу оператором; логіко-лінгвіністичні темпоральні правила прийняття управлінських рішень в екстремальних ситуаціях.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Чемодурова, Ю. М. "СМИСЛОВА УСТАНОВКА ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНИХ ДЕФОРМАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ". Problems of Modern Psychology, № 3 (24 листопада 2021): 79–86. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-3-10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлене теоретичне обґрунтування психологічного механізму формування та розвитку професійних деформацій особистості через виникнення деструктивної смислової установки. На підставі визначення професійних деформацій особистості як психічного явища, що виявляється у зміні особистісних якостей фахівця під впливом його професійної діяльності, проаналізовано роль смислової установки у психічній діяльності взагалі, та у професіогенезі особистості зокрема. Розглянуто основні властивості установок, закономірності їх формування, актуалізації та угасання, на підставі чого, показано процес трансформації смислової установки від локальної латентної до актуалізованої та генералізованої. Зазначено, що смислові установки є динамічними утвореннями смислової сфери особистості, які здійснюють стабілізуючий вплив на діяльність, беруть участь у процесі цілепокладання, мотивації та прийняття рішень, відповідають за вибірковість професійного розвитку фахівця. Представлено модель деформації професійної Я-концепції фахівця через фіксацію та генералізацію установки на певний тип професійної поведінки, який формується під впливом особливостей професійної діяльності, чинників професійного середовища та індивідуально- психологічних властивостей особистості. Показано, що розвиток професійних деформацій особистості пов’язаний з виникненням локальних смислових установок, їх фіксацією в професійній діяльності та перетворенням у генералізовану установку як професійну деформованість, що призводить до спотворення цілісної Я-концепції особистості. Феномен індивідуального характеру розвитку професійних деформацій особистості пояснюється через механізм об’єктивації установки. Підкреслюється, що об’єктивація характерна не тільки для локальних смислових установок, але і для вже фіксованих. Здатність особистості об’єктувати власну поведінку визначено необхідною умовою гальмування розвитку професійних деформацій. Це особливо важливо для вирішення проблеми профілактики та корекції деструктивного професіогенезу особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

ГАГАРІН, М. І. "ПРОГРАМА ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИХОВНОЇ СИСТЕМИ ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 17–21. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.3.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз сучасної виховної ситуації у закладах загальної середньої освіти. Метою статтi є визначення й обґрунтування програми оцінювання ефективності виховної системи закладу загальної середньої освіти. Висвітлено сутність поняття «виховна система», «гуманістична виховна система». Виховну систему закладу загальної середньої освіти визначено як комплекс взаємопов’язаних і взаємозумов- лених основних компонентів (таких як виховна мета, концепція, завдання, суб’єкти (учні, педагогічні працівники, батьки), виховне середовище), що становить цілісну соціально-педагогічну структуру і забезпечує у процесі свого функціонування та розвитку становлення, реалізацію та самореалізацію особистості, її життєздійснення у соці- альній, фізичній, психічній і духовній сферах. Визначено чинники, які впливають на функціонування виховної системи конкретного закладу освіти (систему цінностей, структуру та життєдіяльність закладу освіти; соціально- психологічний клімат, організаційну культуру, кадровий потенціал, особливості контингенту учнів; забезпече- ність ресурсами; вплив зовнішнього середовища та ін.). Робиться висновок, що феномен виховної системи є складним і багатомірним явищем, а створення сучасних виховних систем у закладах загальної середньої освіти – потреба часу. Наголошується на необхідності створення гуманістичних виховних систем, які спрямовані на розвиток особистості учня та базуються на індивідуальному особистісно зорієнтованому підході. Програма оцінювання виховної системи закладу загальної середньої освіти базується на таких критеріях, як самодостатність, цілісність, універсальність, стійкість, результативність. Матеріали дослідження можуть бути використані у процесі оцінювання виховного процесу у сучасних закла- дах загальної середньої освіти. Подальших досліджень потребує вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо цієї проблематики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Каряка, Інна. "МОТИВАЦІЙНО-ЦІННІСНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 114–26. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.141.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються психологічні особливості мотиваційно-ціннісної складової особистісної сфери професійної діяльності військовослужбовців. Розкрито сутність зарубіжних концепцій, в рамках яких дослідники поділяють теорії мотивації на дві категорії: змістовні теорії, професійні теорії, комплексні теорії. Проаналізовано та узагальнено основні підходи до вивчення мотиваційно-ціннісного компоненту професійної діяльності військовослужбовців. Виявлено, що мотиваційний компонент діяльності виступає раціональним та конкретно-прикладним аспектом її здійснення, в свою чергу, ціннісна складова означеного феномену психічної діяльності військовослужбовця спрямована на духовне, інтелектуальне та соціальне становлення особистості в процесі її реалізації. Виокремлено критерії мотиваційно-ціннісного компоненту професійної діяльності військових: установка на отримання результату, соціально-особистісні переконання, домінуючі уявлення на майбутнє. Проведено підбір діагностичного інструментарію з метою виявлення рівня сформованості даних критеріїв. Здійснено експериментальне дослідження виявлення рівня сформованості мотиваційно-ціннісного компоненту професійної діяльності військовослужбовців. Проаналізовано рівень сформованості означеної проблематики та розроблено практичні рекомендації щодо підвищення рівня професійної мотивації діяльності військовослужбовців. Відповідно до цього, логіка побудови нашого дослідження спрямована на пошук засобів визначення та розвитку мотиваційно-ціннісної сфери військовослужбовців у процесі професійної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Нестеренко, П. О. "ПРОБЛЕМА ЩАСТЯ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ М. ГРОТА". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 29–32. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.6.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню проблеми щастя в психологічній творчості видатного вітчизняного психолога Миколи Яковича Грота. У статті вперше проаналізовано працю М. Грота «Основи морального обов’язку» на предмет дослідження феномену щастя. Проблема щастя вкрай важлива для сучасного українського суспільства та потребує комплексних психологічних досліджень (як емпіричних, так і теоретичних). Історико-психологічні дослідження надзвичайно актуальні для сучасної психологічної науки як в Україні, так й у світі загалом, бо вони дозволяють систематизувати наукові знання та допомогти психології подолати наукову кризу. Автором проаналізовано причини того, чому ім’я видатного психолога М. Грота штучно «забуте» та недооцінене вітчизняною психологічною наукою. Доведено, що психологію та психологічні дослідження потрібно відділяти від типів світогляду, які панують у суспільстві в ту чи іншу епоху та впливають майже на всі домінантні сфери життєдіяльності людства. Психологічна наука «відірвалася» від реального життя з реальною людиною, бо психологи XX ст. дотримувалися матеріалістичного типу світогляду («марксизм-ленінізм»), згідно з яким матерія первинна, та відкидали наукові ідеї психологів-ідеалістів, серед несправедливо забутих імен котрих є ім’я видатного вітчизняного психолога-ідеаліста Миколи Яковича Грота (1852–1899). Мета статті – дослідити психологічні ідеї феномену щастя в науковій творчості М. Грота. Для позначення двох видів щастя (за М. Гротом) автором запропоновано такі два авторські поняття, як «дефіцитарне щастя» (Д-щастя), яке використовують для позначення фізіологічних потреб організму, та «буттєве щастя» (Б-щастя), яке виявляється у формі блаженства аналогічно до виокремлених Д-мотивів і Б-мотивів А. Маслоу. Автор доходить висновку, що психологічні ідеї щастя в науковій спадщині М. Грота полягають у тому, що воно розуміється як критерій психологічного здоров’я особистості. Для кожної психічно здорової особистості нормально хотіти бути щасливою. Людина мотивована пошуком особистого щастя. Тобто щастя – це вроджена психологічна потреба, яка позасвідомо вимагає свого задоволення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Дметерко, Н. В., та О. Г. Шайда. "ГЛИБИННЕ ПІЗНАННЯ ОСОБИСТІСНОЇ ПРОБЛЕМИ ЯК УМОВА САМООРГАНІЗАЦІЇ РЕФЛЕКСИВНОГО МИСЛЕННЯ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 4 (7 квітня 2022): 93–96. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.18.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття розкриває значення пізнання особистісної проблеми для розвитку рефлексивного мислення особи на засадах самоорганізації. Дослідження розвитку рефлексивного мислення особи, презентоване у цій статті, спирається на основні положення психодинамічного підходу, який розвивається у дослідженнях академіка НАПН України Т.С. Яценко та її послідовників. Проаналізовано категорії «інтелектуальна проблема» та «особистісна проблема». Особистісна проблема становить окремий клас проблем в психології мислення. Феномен «особистісна проблема» в науковій літературі конкретизується як «внутрішній конфлікт», «особистісна амбівалентність», «життєва проблема» та ін. Встановлено, що особистісна проблема характеризується наявністю внутрішньо-психічного протиріччя між різноспрямованими тенденціями, мотивами, бажаннями людини. Із позицій психодинамічного підходу особистісна проблема розглядається як стабілізована внутрішня суперечність психіки, що детермінована глибинно-психологічними тенденціями. Психодинамічний підхід акцентує увагу на механізмах, які унеможливлюють самостійне усвідомлення особистісної проблеми – психологічних захистах. Дослідження розвитку рефлексивного мислення особи здійснювалось у процесі глибинної психокорекції за методом активного соціально-психологічного пізнання (АСПП). У дослідженні розвитку рефлексивного мислення враховано положення сигергетики про процеси самоорганізації в складних нелінійних системах. Згідно із синергетикою початок самоорганізації пов’язаний із втратою системою стійкості. Показано, що в процесі глибинно-психологічного пізнання особистісної проблеми задаються умови для розвитку рефлексивного мислення на засадах самоорганізації. Це пов’язано з ослабленням інтегративної дії психологічних захистів, що призводить до порушення стану внутрішньо-психічної рівноваги, дезінтеграції психіки. Сутнісною особливістю дезінтеграції у психокорекційному процесі є її позитивний характер, що сприяє підтриманню емоційного оптимуму його учасників та визначає нові можливості розвитку рефлексивного мислення на засадах самоорганізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

ПРЕДКО, Денис. "АНАЛІЗ КОНЦЕПТУ ТРИВОГИ В КОНТЕКСТІ РЕЛІГІЙНОСТІ ОСОБИСТОСТІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 1 (54) (19 травня 2022): 61–67. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2022.1.9.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються смислові нюанси зв’язку тривоги та релігійності, їх психодинаміка в процесі зміни ідентичності особистості. Зазначається, що необхідність вивчення поняття «тривога» у психології виникла в результаті виявлення закономірності взаємодії свідомих та несвідомих структур психіки, а також впливу прихованих джерел тривоги на психічне життя особистості. Автор, розглядаючи тривогу як складний процес, що включає когнітивні, афективні та поведінкові реакції на рівні цілісної особистості, пропонує досліджувати її смислові конотації з феноменом релігійного страху. Пропонується концептуальна схема аналізу тривоги в процесі залучення адептів до нових релігійних рухів, під час якого вона дещо змінює своє функціональне призначення. Акцентується, що дана модель уможливить з’ясувати цілісний механізм регуляції стану особистості, враховує чинник тривоги в рамках складного особистісно-когнітивного процесу оцінки та осмислення релігійної ситуації. Виявлено, що саме любов дозволяє розвивати здатність особистості розрізняти характер тривоги та коригувати свою активність відповідно до екстремальних релігійних ситуацій та їх подолання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Туз, О. С. "ЗДАТНІСТЬ ДО ЛІДЕРСТВА МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 184–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-184-194.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу теоретичних основ лідерства як соціального феномену. Розкрито проблему лідерства в сучасному суспільстві. В аналізі лідерства автор звернулася до реалізації його в такому соціальному інституті українського суспільства як прикордонна служба. Автором представлено у статті декілька визначень «лідерства» в науковій та побутовій сфері. Здійснено аналіз основних концепцій щодо походження лідерства в суспільстві: харизматична теорія (пояснює лідерство як особливий набір якостей лідера, що спонукають інших до продуктивнішого виконання своїх дій; згідно з теорією лідером неможливо стати, тобто лідерські якості є вродженими); синтетична теорія (позиціонує лідерство як процес організації міжособистісної взаємодії та управління лідером цим процесом, тобто лідерство є результатом спільної діяльності людей); ситуаційна теорія (розглядає лідерство як результат ситуаційних факторів та відповідність між цими ситуаціями та лідером); біхевіористична теорія (зосереджена на поведінковій теорій, тобто основна увага приділяється діяльності та діям особи, а не психічним характеристикам чи внутрішньому стану; згідно із теорією лідером можна стати через навчання, спостереження, діяльність); трансакційна теорія (заснована на аналізі взаємної вигоди від стосунків між лідером і послідовниками, на отриманні вигоди або ресурсів послідовниками від лідера та відсутності в них глибинної внутрішньої мотивації); трансформаційна теорія (сконцентрована на відвертій прихильності до лідера та глибинній внутрішній мотивації); теорія впливу (виступає як чергова спроба проаналізувати владу особистості не на основі певної посади, а особистих якостей, форм поведінки). Подано перелік праць вітчизняних та зарубіжних вчених, котрі займались вивченням різних аспектів лідерства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Dovhan, Nataliia O. "Поколінні еспектації в соціально-психологічному полі співіснування". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 107–15. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).29.

Повний текст джерела

Анотація:

Для вибудовування теоретичних положень концепції фігуративних соціокультурних зв’язків поколінь конкретизовано базові категорії аналізу і розкриття особливостей характеристик соціально-психологічного простору поколінь. Завданням наукового дослідження стало розроблення та обґрунтування теоретичних засад пізнання поколінних еспектацій у соціально-психологічному полі співіснування. Акцентовано вплив міжпоколінних психологічних дистанцій, соціальної історичної ситуації, соціокультурного виміру на утворення форм проявів еспектацій. Представлено поколінні соціальні позиції (ентелехії), дії-практики (габітуалізовані) і образи, диспозиції (габітуси) як складові міжпоколінних еспектацій. У контексті поколінного дослідження ентелехію (неологізм Арістотеля) використано як категорію відображення соціальних позицій. Представлено дії-практики, перетворені у звички, стереотипи реагування як габітуалізовані позиції поколінь – особливості прояву еспектацій. Обґрунтовано використання поняття “габітус” (1) як породження ментальності – продукт спільнопоколінної психічної діяльності, що реалізується в динамічному вибудовуванні досвіду і смислів; (2) як схеми отримання, породження, об'єднання, оцінювання, класифікації і використання інформації; (3) як диспозиційних рухів вибудовування оновлених форм фігурацій. У теоретичному конструюванні міжпоколінних еспектацій конкретизовано поняття поколінного інституту як феномену, що закріплює новоутворені практики поколінь, та інституалізації як форми соціальних взаємодій щодо встановлення можливих порядків, відносин у межах поколінних норм, правил, моралі. Таким чином на етапі розкриття характеристик соціально-психологічного простору поколінь було продовжено науковий пошук шляхів пізнання особливостей міжпоколінних відносин, взаємних очікувань поколінь Дітей, Батьків, Прабатьків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Мельничук, Світлана Леонідівна. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВ ВНУТРІШНЬООСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 1 (10 травня 2022): 81–86. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлений теоретичний аналіз основ внутрішньо особистісних конфліктів. Зазначено, що більшість студентів випробовують внутрішню суперечність і протиріччя, що викликають емоційну напругу, психічну нестабільність, і це породжує внутрішньоособистісний конфлікт. Розглянуто підходи вітчизняних та зарубіжних вчених щодо особливостей їх перебігу. Відповідно до феномену «внутрішньоособистісний конфлікт» його систематизовано за різними класифікаціями, за основу яких було взято наукові концепції науковців, критерії, причини виникнення. Проаналізовано основні форми прояву внутрішньоособистісних конфліктів та їх характерні ознаки. Систематизовано особливості протікання внутрішньоособистісних конфліктів, а також визначено, що цей вид конфлікту – системне явище, підставою для якого є суперечності цілісно-змістової сфери і проявляються вони певним чином на когнітивному, емоційному і поведінкових рівнях особистості. Він зумовлений самою психікою, її розвитком і гармонійним формуванням, наявністю взаємозв’язку внутрішнього і зовнішнього світу людини, реалізацією її особистісних потреб. На підставі праць науковців систематизовано протиріччя, які призводять до виникнення життєвих криз і мають різні підстави до виникнення внутрішньоособистісних конфліктів. Обгрунтовано положення про те, що цей вид конфлікту проявляється як дисонанс внутрішніх очікувань і бажань із можливостями їх реалізувати. Розглянута необхідність своєчасного діагностування наявності внутрішньоособистісного конфлікту, а також важливість його вирішення у конструктивному руслі. Проаналізовано позитивні наслідки внутрішньо особистісних конфліктів Акцентовано увагу на негативних наслідках деструктивних внутрішньоособистісних конфліктів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Sepetyi, D. P. "Альтернативи матеріалізму у світлі аргументу зомбі". Grani 18, № 7 (3 травня 2015): 103–7. http://dx.doi.org/10.15421/1715144.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається питання про відношення одного з найвпливовіших аргументів у сучасній філософії свідомості, аргументу зомбі, до онтологічних теорій інтеракціонізму, панпсихізму та ідеалізму. Обґрунтовується точка зору, що аргумент зомбі не є передрішенням спірного питання проти інтеракціонізму, оскільки він висувався лише як аргумент проти матеріалізму, і прибічники інтеракціонізму не поділяють один з його засновків. Відповідно, аргумент залишає відкритим питання про вибір між основними альтернативами матеріалізму – епіфеноменалізмом, інтеракціонізмом, панпсихізмом та ідеалізмом. Проте можливо сформулювати аналогічний аргумент проти панпсихізму, який показує, що пояснення виникнення людської свідомості (психічного суб’єкта) через наділення фундаментальних фізичних сутностей феноменальними станами так само проблематичне, як і матеріалістичне пояснення. Також обґрунтовано думку, що ідеалізм, щоб уникнути соліпсизму, мусить містити в собі версію психофізичного дуалізму: навіть якщо припустити, що фізична реальність має, в кінцевому рахунку, ідеальну природу, є системою феноменів світової суперсвідомості (Бога), то ми як психічні суб’єкти (наші свідомості) є чимось іншим, відмінним від фізичної реальності і будьяких її частин та аспектів, – зокрема, від наших тіл та мізків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Самойленко, Олександр, Антон Дацков та Сергій Заболотний. "АНАЛІЗ ПОГЛЯДІВ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ АВТОРІВ НА ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ДО ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 288–300. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.152.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню особливостей формування психологічної готовності мобілізованих військовослужбовців-прикордонників до ведення бойових дій. Під станом психологічної готовності особистості до діяльності розуміється складне утворення, яке має динамічну структуру, між компонентами якої існують функціональні залежності. Психологічна готовність розглядається як результат підготовки до певної діяльності, вона є стійким, багатоаспектним, ієрархізованим утворенням особистості, яке містить низку компонентів, адекватних вимогам, змісту та умовам діяльності. Психологічною готовністю є результат підготовки (підготовленості) до певного виду діяльності, який і трактується як стійка, багатоаспектна та ієрархієзована властивість особистості, що визначає спішність виконання діяльності, комплекс взаємозв’язаних та взаємозумовлених психологічних якостей, які забезпечують успішність її виконання. Аналіз наукової літератури показує виокремлення феномену психологічної готовності до здійснення діяльності в екстремальних умовах, що є особливо актуальним у зв’язку з проведенням операції Об’єднаних сил на Сході України, в якій безпосередню участь беруть військовослужбовці ДПСУ. Дійсно нагально постає питання вирішення проблеми психологічної готовності військовослужбовців прикордонників, що діють в екстремальних умовах, формування в них адекватних змістові професійної діяльності особистісних якостей і властивостей. Необхідно зазначити, що проблемою визначення концептуальних положень формування психологічної готовності військовослужбовців до здійснення службової діяльності в умовах бойових дій є відсутність єдиної теорії, що спроможна була б описати особливості психічної діяльності та поведінки людини у незвичайних, екстремальних, небезпечних та несумісних із життям умовах існування та праці. Велика кількість визначень поняття “психологічна готовність” показує його складність, багатомірність та неоднозначність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Kaplenko, O. M. "До питання типології жіночих образів у прозі Марії Матіос". Literature and Culture of Polissya 98, № 14f (18 травня 2020): 112–20. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-112-120.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена презентації сучасного українського літературного процесу, зокрема творчості Марії Матіос. Мета нашого дослідження –розглянути базову тріаду типології жіночих образів на матеріалі прози мисткині. Ідеться, зокрема, про художні варіації втілення образів жінки-страдниці, жінки-матері і жінки-вигнанки. Образ жінки-страдниці розглядається за найбільш резонансним романом письменниці "Солодка Даруся", зміст якого торкається трагічних подій української історії 30‒70-х років ХХ століття. Проте історичні події – не головний предмет зображення у творі, у ньому насамперед ідеться про історію людської душі. Усе своє життя головна героїня спокутує дитячий несвідомий гріх. Її трагедію посилюють образи болю, голосу, німоти, вічності, долі, перетворюючи роман на філософію буття і страждання, болю і любові, долі народу і долі людини. Образ жінки-матері розглянуто за повістю "Мама Маріца – дружина Христофора Колумба". Феномен материнства тут розкривається за допомогою архетипної концепції Юнга про матір як психічну і фізичну передумову існування дитини. Трагедія матері, її відчуження від життя через смерть чоловіка проектує важку долю дитини і неминучу духовну, а згодом і фізичну травму її самої. Завершує тріаду образ жінки-вигнанки, досліджений на матеріалі повісті"Москалиця". Головна героїня, вигнана з дому, опиняється сам на сам перед невідомістю, небезпекою, самотністю. Проте у деяких випадках вигнанняможе акумулювати внутрішні сили, допомогти побороти образи, що й сталося з Москалицею. Жінка стає на шлях знахарства і допомагає людям.Свідомість жінки, таким чином, постає в різноманітних аспектах, моделюються такі буттєві ситуації, в яких максимально виявляє себе проблема внутрішньої свободи жінки та вибору нею життєвого шляху.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Гавриловська, К. П., та І. М. Павлюк. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДОБРОБУТ ЖІНОК ІЗ РІЗНИМ ІНДЕКСОМ СЕКСУАЛЬНОСТІ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 45–49. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.9.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито особливості взаємозв’язку між рівнем психологічного добробуту жінок та їх сексуальністю. Подана в статті інформація свідчить про те, що психологічний добробут жінок пов’язаний із різноманітними психологічними феноменами та соціальними умовами життя. Психологічний добробут є інтегральним психічним феноменом, що характеризує успішне функціонування особистості в соціальному середовищі, супроводжується позитивним емоційним тоном, функціональним станом організму та задоволеністю життям. Визначено, що переживання жінками психологічного добробуту пов’язане зі шлюбним статусом та наявністю дітей: найвищий рівень психологічного добробуту мають жінки старшого віку, які вже виростили своїх дітей і перебувають у шлюбі / стосунках. Найменш психологічно благополучними є самотні жінки без дітей. Самотні матусі демонструють більш високий рівень психологічного добробуту, ніж самотні або «шлюбні» жінки без дітей. За допомогою кореляційного аналізу з’ясовано, що існує слабкий зв’язок між рівнем психологічного добробуту та індексом жіночої сексуальності: чим вищий індекс сексуальності жінки, тим вищим є рівень її психологічного добробуту. Із рівнем сексуальності найбільше корелюють такі показники психологічного добробуту: позитивні стосунки з іншими людьми, наявність цілей у житті та самоприйняття (позитивне ставлення до себе і до свого минулого). Також установлено наявність безпосереднього зв’язку між показниками психологічного добробуту жінок та рівнем задоволеності шлюбом: чим вищий рівень задоволеності шлюбом, тим вищий рівень психологічного добробуту жінок. Загалом, переживання психологічного добробуту жінками залежить не лише від рівня сексуальності, а й від комплексу соціальних та соціальнопсихологічних чинників.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Гриценок, Інна. "ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ УЧНІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ ДО ВИБОРУ Й РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КАР’ЄРИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 15 (21 вересня 2018): 81–87. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.81-87.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблему формування психологічної готовності учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри. Охарактеризовано суть понять «психологічна готовність» та «психологічна готовність учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри. Представлено два основні підходи до визначення змісту й структури психологічної готовності – функціональний і особистісний. Відповідно до функціонального підходу, психологічна готовність розглядається як певний стан психічних функцій. Цей стан учені наближають до феномену, який називають «оперативним спокоєм», «передстартовим станом», «мобілізаційною готовністю», «оптимальним робочим станом і станом спокою» тощо. Особистісний підхід передбачає розгляд психологічної готовності як результату підготовленості до певної дiяльностi. Розкрито структуру психологічної готовності майбутніх кваліфікованих робітників до вибору й реалізації професійної кар’єри, визначено критерії та рівні сформованості. Виділено структурні компоненти психологічної готовності учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри: оцінювально-орієнтаційний, емоційно-вольовий та мотиваційно-ціннісний.За результатами педагогічного експерименту виявлено особливості сформованості компонентів психологічної готовності до вибору й реалізації професійної кар’єри учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти впродовж навчання. Визначено психолого-педагогічні умови формування психологічної готовності учнів закладів професійної (професійно-технічного) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри у професійній підготовці, а саме: професійна орієнтація, психолого-педагогічний супровід системи консультування з професійної кар’єри учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти, створення освітнього простору для самовизначення учня, робота Центрів розвитку професійної кар’єри при закладах професійної (професійно-технічної) освіти, підтримка батьків, підвищення кваліфікації і професійна перепідготовка педагогів. Висвітлено результати дослідження стану сформованості психологічної готовності в учнів закладів професійної (професійно-технічного) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Уханова, Анастасія, та Тетяна Архипова. "Гендерні особливості агресивної поведінки в контексті психічного здоров’я старших школярів". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 179–92. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-179-192.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено результати дослідження агресивної поведінки в контексті психічного здоров’я старших школярів. Для участі в дослідженні взято групу підлітків 10-11 класів загальноосвітньої школи № 9 м. Подільськ. Обсяг вибірки склав 80 осіб: 40 дівчат та 40 юнаків. Вік респондентів: 15-16 років. Дослідження проводилося за допомогою трьох методик: методика самооцінки психічних станів за Г. Айзенком, методика дослідження агресивності А. Басса-А. Дарки та тест агресивності (опитувальник Л. Г. Почебут). Ми припустили, що агресивна поведінка респондентів чоловічої та жіночої статі може мати відмінності. Таким чином метою дослідження було визначити гендерні особливості агресивної поведінки в контексті психічного здоров’я старших школярів. Як показало дослідження, хлопчики частіше використовують фізичну агресію, а дівчата вербальну. Нами було виявлено статистично значущий зворотній зв’язок між рівнем фізичної і предметної агресії у хлопчиків старшого шкільного віку (r = - 0,388; p <0,01). В результаті аналізу взаємозв’язку між вербальною агресією та негативізмом у групі хлопчиків було встановлено прямо пропорційний статистично значущий зв’язок (r = 0,429; p < 0,01). Також прямо пропорційний зв’язок було встановлено між рівнем розвитку дратівливості і вербальної агресії (r = 0,550; p < 0,001) і між рівнем дратівливості і негативізмом респондентів чоловічої статі (r = 0,457; p < 0,01). Прямо пропорційний статистично значущий зв’язок в групі підлітків жіночої статі встановлено між ригідністю та агресивністю (r = 0,359; p < 0,05), а також між рівнем образи та агресивністю (r = 0,420; p < 0,01). Результати роботи можна використовувати, як джерело розширення фактологічної бази у вивченні феномена агресивної поведінки. Матеріали дослідження можуть бути використані для навчання майбутніх педагогів і психологів, а також для написання інших наукових робіт, які стосуються даної проблеми. Перспективами подальшого розвитку в цьому напрямі є вивчення взаємозв’язку агресивної поведінки з чинниками психічного здоров’я старших школярів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Психічний феномен"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями