Статті в журналах з теми "Психіатр"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Психіатр.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Психіатр".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Spirina, I. D., S. V. Rokutov, E. S. Fedenko, A. V. Shornikov та R. M. Tymofieiev. "ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ПСИХІАТРІЯ. НАРКОЛОГІЯ” В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Медична освіта, № 4 (17 вересня 2018): 178–81. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.9008.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – аналіз методів та засобів навчання, направлених на оптимізацію викладання дисципліни “Психіатрія. Наркологія” на кафедрі психіатрії, загальної та медичної психології Державного закладу “Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров’я України”.
Основна частина. Враховуючи розповсюдженість психічних розладів в Україні та світі, постала необхідність змінити ставлення у студентів медичних вузів до проблем, якими десятиліттями займалися лише лікарі-психіатри. Для підвищення якості освіти, інтересу до предмета, а також задля розвитку у студентів нестандартного, творчого мислення на кафедрі психіатрії, загальної та медичної психології ДЗ “ДМА” широко застосовуються такі завдання, як кросворди, кейси, в тому числі і відеокейси, рольові ігри. Для оцінки ефективності запропонованих форм оцінки знань студентів було розроблено уніфікований опитувальник. Для виключення суб’єктивності при оцінці цих знань, а також для оптимізації і стандартизації роботи викладачів, введена багаторівнева система навчання і оцінювання, яка заснована на так званих “рівнях навчання” за В. П. Беспальком.
Висновок. Постійне вдосконалення процесу викладання дозволяє поглиблювати знання майбутніх лікарів з дисципліни “Психіатрія. Наркологія”.
2
Вовк, О. І. "Павло Іванович Ковалевський – визначний вітчизняний психіатр, професор Харківського університету". Психіатрія, неврологія та медична психологія 2, № 2 (4) (2015): 135–39.
Знайти повний текст джерела
3
Venger, O. P., O. Ye Smashna, L. M. Sas, Yu I. Mysula, V. S. Bilous, O. O. Lyuta та T. P. Gusyeva. "СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПІДГОТОВКИ ЛІКАРІВ-ІНТЕРНІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «ПСИХІАТРІЯ»". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 1 (25 березня 2020): 61–66. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.1.11209.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: систематизувати та удосконалити навчальні та практичні аспекти підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Психіатрія».
Матеріали і методи. Використовуючи бібліосемантичний метод та метод системного аналізу, вивчено нормативно-правову базу з питань післядипломної підготовки спеціалістів лікарів-інтернів за спеціальністю «Психіатрія».
Результати. Висвітлено сучасні підходи до забезпечення підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Психіатрія». Працівники кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України активно удосконалюють підготовку майбутніх лікарів-психіатрів для втілення концепції «lifelong learning», тобто забезпечення безперервності освітнього процесу.
Традиційно основною метою підготовки є удосконалення професійних навичок з основних розділів психіатрії, вивчення клініки та діагностики психічних розладів, методів їх лікування, реабілітації та профілактики. Виконання курсів навчальної програми інтернами на базі стажування досягається шляхом їх практичної лікарської діяльності під керівництвом безпосереднього керівника інтернів у спеціалізованих відділеннях з впровадженням швейцарського досвіду психіатричної допомоги для пацієнтів з психічними розладами. Особливу увагу приділяють мотивації інтернів, оскільки вона корелює із самооцінкою та рівнем домагань особистості, визначає потенційні можливості особистості, активність або пасивність суб’єкта в професійній діяльності та професійний розвиток спеціаліста.
Лікарі-інтерни на кафедрі психіатрії долучаються до участі в об’єктивному структурованому клінічному іспиті, що позитивно впливає на рівень клінічної обізнаності інтернів.
Висновки. Такі напрямки удосконалення післядипломної освіти змінюють парадигму ставлення до психічно хворих, їх статус у суспільстві, пропагують толерантність та терпимість.
4
Чорна, Валентина. "ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ: МИНУЛЕ, ТЕПЕРІШНЄ, МАЙБУТНЄ". Молодий вчений, № 2 (90) (26 лютого 2021): 47–51. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-2-90-9.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті представлено результати узагальнення наукових досліджень із питань гігієнічних аспектів становлення психіатричної служби в Україні з часів становлення Київської Русі, Запорізької Січі. Будівництва перших психіатричних медичних закладів відбувалось з 1781 році в приміщеннях монастирів та 28,6 % психіатричних лікарень України будувались у ХІХ столітті і по цей час їх використовують для лікування психічнохворих. З 1905 року після ІІ з’їзду психіатрів почався перший етап розвитку будівництва психіатричних лікарень та збільшення ліжок в Україні, але при будівництві не враховувались санітарно-гігієнічні, протиепідемічні умови. Другий великий етап будівництва психіатричних лікарень набув своєї актуальності з 1920 року по1980 рік. Таким чином в Україні збільшилась кількість ліжок до 70 205, але функцією психіатричних лікарень було проведення репресивних дій по відношенню до представників політичної опозиції шляхом їх медикалізації, а не лікування психічнохворих. А в цей час в Європейських країнах проводили деінституціоналізацію державних психіатричних закладів (зменшення кількість ліжок), тому високий показник зменшення ліжок в державних психіатричних закладах було зафіксовано у Бельгії – 136 лікарняних ліжок, у Німеччині – 128; у Латвії – 125; на Мальті – 114, у Литві – 99 і найнижчі показники у Естонії – 52, Ірландії – 34 на 100 тис. населення. Країни ЄС в ті часи переходили на мультидисциплінарну форму надання лікувальних послуг для психічнохворих (сімейний лікар, психіатр, психолог (психотерапевт), медична сестра, соціальний працівник), які лікувались в терапевтичному середовищі. Нажаль в Україні тільки з 2014 року почалось зменшуватись кількість ліжок в психіатричних лікарень до 31 857 на 100 тис. населення (у 2012 році становило 39 251 на 100 тис. населення) при тому, що умови для надання медичної допомоги психічнохворим по мультидисциплінарному принципу не проводились для всіх, які потребували її. В статті надані результати проведення анкетування головних лікарів психіатричних лікарень України щодо безпечних санітарно-гігієнічних, протиепідемічних умов функціонування психіатричних закладів охорони здоров’я.
5
Бочелюк, Віталій, та Микита Панов. "Психокорекція розладів аустичного спектру: історичний аспект". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 122–35. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-122-135.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено історичний огляд психокорекції аутизму. Розглянуто історію вивчення аутизму загалом та пошук шляхів лікування розладу. Зазначено, що у своєму розвитку питання лікування аутизму пройшло від ігнорування, початку вивчення розладу та катувань до толерантного ставлення, розробки різноманітних психокрекційних технологій та створення спеціалізованих реабілітаційних закладів. У статті описано етапи становлення науки про аутизм (донозологічний, доканнерівський, каннерівський та післяканнерівський) з точки зору динаміки психокорекційних підходів. Зазначено, що не зважаючи на більш ніж 100-річну історію дослідження, лікування аутизму має багато перспектив для подальшіх досліджень. Робляться висновки про те, що виділяється 4 головні етапи, які відображають процес становлення науки про аутизм. Першим є донозологічний період, для якого характерно окремі згадки про дітей, які прагнули до усамітнення й дивно поводили себе. На цьому етапі психокорекції аутизму фактично не існує. У давні часи дітей із вадами ігнорували чи страчували, у Середньовіччя катували, намагаючись позбавити «одержимості дияволом», епоха Відродження та Новий час покладали усю відповідальність виключно на батьків та давали можливість їм будь-яким чином виховувати норовливий характер дитини. Другий, так званий доканнеровський період, що припадає на 20-ті – 40-ві роки ХХ століття, знаменується формуванням поняття «дитячий аутизм». Значна увага до вивчення феномену аутизму, як і до інших психічних розладів, збільшує актуальність питання лікування цих розладів. Вивчаючи симптоми, лікарі відчували себе безсилими. Третій період являє собою початок системного підходу до вивчення проявів аутизму у дітей, його ознаменовано виходом у світ кардинальних праць з аутизму Л.Каннера, Г.Асперґера, а пізніше – і досить великої кількості праць інших фахівців. Лео Каннер став першим лікарем у світі, визнаним як дитячий психіатр, засновник першого академічного дитячого напряму в психіатрії. Нарешті, четвертий: післяканнерівський період (1980-ті – 1990-ті роки) характеризується відходом від позицій самого Л.Каннера у поглядах на аутизм, що його розглядали як неспецифічний синдром різного походження. При цьому слід відзначити дві провідні тенденції: 1) розгляд усіх аутичних синдромів дитинства в межах синдрому й концепції Л.Каннера про ранній інфантильний аутизм (що характерно для більшої частини наукової літератури) і 2) виокремлення різних клінічних форм дитячого аутизму, об’єднаних положенням про аутизм як один із синдромів дитячої психопатології. На цьому етапі розробляються різноманітні психокорекційні методи та технології лікування аутизму. Ключові слова: аутизм, розлади аутичного спекту, етапи дослідження аутизму, психокорекція аутизму, історія лікування аутизму.
6
Shevchuk, М. V., O. О. Tsiganenko, O. V. Taranenko, V. V. Kryzhevsky та B. M. Mankovsky. "Частота депресивних станів у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу". Endokrynologia 24, № 4 (20 грудня 2019): 318–22. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2019.24-4.318.
Повний текст джерелаАнотація:
Психічні розлади входять до численних ускладнень у хворих на цукровий діабет (ЦД), які значною мірою погіршують його перебіг. У статті наведено дані міжнародного дослідження та результати, отримані серед пацієнтів України. Мета роботи — вивчити частоту депресивних станів у хворих на ЦД 2-го типу (ЦД2), ґрунтуючись на результатах проведеного дослідження. Матеріал і методи. Для проведення даного спостереження було рандомізовано 190 пацієнтів відповідно до протоколу міжнародного проспективного дослідження International Prevalence and Treatment of Diabetes and Depression (INTERPRET-DD). Діагностичними інструментами були адаптовані шкали PHQ‑9, PAID, WHO, MINI‑6, Гамільтона; вимірювання рівня HbA1с, ліпідограми; опрацьовані дані з амбулаторних карт пацієнтів за останні 15 років, збирання анамнезу, проведення загального огляду; консультативні висновки психіатра, ендокринолога, хірурга кабінету діабетичної стопи. На підставі отриманих результатів вирішували питання про доцільність тактики лікування за допомогою заспокійливих, антидепресантів, протитривожних засобів і сеансів психотерапії. Результати. Частка чоловіків у дослідженні становила 39,47%, середня тривалість ЦД2 — 9,3±1,2 року. Депресивні розлади діагностовано в 10,7% пацієнтів, за результатами тестування за шкалою PHQ‑9 (Patient Health Questionnaire) у 12,10% випадків відзначено наявність депресивної симптоматики різного ступеня (рівень PHQ>9). Таким пацієнтам було рекомендовано проведення сеансів психотерапії, медикаментозне лікування антидепресантами та прицільне спостереження психіатром протягом подальшого року. Висновки. Визначено частоту депресивних розладів у пацієнтів із ЦД2.
7
Нестеренко, Ксения Викторовна. "РОЗВИТОК ДОСЛІДЖЕНЬ В ОБЛАСТІ ПАТОГРАФІЇ В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ (МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)". Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 4, № 70 (2019): 70–76. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2019.04.70.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовуються необхідність і перспективи інтегрованого підходу до вивчення і аналізу літературного твору. Зокрема, аналізується можливість використання методів патографії як частини біографії письменника для різнобічного сприйняття і більш глибокого розуміння творів художньої творчості. При створенні художнього тексту певною мірою проявляються особистість, психологічні особливості та стан його автора. З іншого боку, дані патографії, поряд з літературознавчим і текстологічним аналізом, сприяють більш повному та різноплановому сприйняттю твору і формуванню естетичної реакції на нього у читача. Показовим прикладом такого підходу може бути творчість Ф. Достоєвського, твори якого, та й сама особистість письменника викликали і продовжують викликати інтерес не тільки літературознавців, а й психологів, психіатрів, а також кримінальних антропологів. При тому, що наукова картина світу, яка формується психологами і психіатрами, може не збігатися з художньою картиною світу твору, їх симбіоз може мати значний вплив на процес читацького сприйняття поряд з іншими важливими факторами. У статті представлений огляд існуючих досліджень зазначеного напрямку в їхньому розвитку, у тому числі щодо творчості окремих письменників, зокрема, Ф. Достоєвського, і виділені перспективи напрямку, як для літературознавства, так і для психології, антропології, психіатрії. І якщо існує кількість наукових досліджень класичних літературних творів з боку окремо психопатології і патографії, а також з боку літературознавства і текстології, то інтегрований похід лише починає розвиватися
8
Spirina, I. D., A. V. Shornikov та A. V. Fawzy. "СИМУЛЯЦІЙНА ОСВІТА В ПСИХІАТРІЇ". Медична освіта, № 2 (15 серпня 2019): 36–41. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10341.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті доведено, що реформування системи освіти та впровадження автономії вищих навчальних закладів разом із сучасними вимогами до підготовки майбутніх лікарів примушують шукати нові форми та засоби освіти. З’ясовано, що важливим компонентом медичної освіти є клінічна діяльність студентів та набуття ними певних, зазначених у стандарті освіти, компетентностей. Перспективними та найбільш наближеними до реальних умов є засоби симуляційної освіти. Використання симуляційної освіти дозволяє, не зменшуючи ефективність освіти, зменшити можливі ризики для пацієнтів при навчанні студентів вищих медичних навчальних закладів. У статті досліджено, що завдяки симуляційним методам можливо у стандартних безпечних умовах у зручний час якісно сформувати потрібні компетентності, особливо при нетипових та нерозповсюджених патологіях. Наразі багато фахівців розуміє симуляційну освіту як використання певних тренажерів та манекенів, переважно для формування компетентностей надання невідкладної допомоги. Використання симуляційної освіти при вивченні дисципліни «Психіатрія, наркологія» обмежено використанням простих засобів, особливо через відсутність тренажерів та манекенів. Автори статті пропонують у якості засобів симуляційної освіти розглядати як прості наочні засоби (клінічні задачі, кейси, в т. ч. відеокейси), рольові та ділові ігри, так і стандартизованих та симулятивних пацієнтів.
Визначено, що використання різноманітних засобів симуляційної освіти вже розпочате в сучасних умовах реформування вищої медичної освіти. Найбільш ефективним у викладанні дисципліни «Психіатрія, наркологія» є використання симулятивного пацієнта. Для формування та оцінювання навичок з невідкладної допомоги можливе використання стандартизованого пацієнта.
9
Venger, O. P., T. P. Gusyeva, Yu I. Mysula, L. M. Sas, O. Ye Smashna, V. S. Bilous та O. O. Lyuta. "СТВОРЕННЯ ЗДОРОВʼЯЗБЕРІГАЛЬНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (18 листопада 2019): 97–102. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.3.10600.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: проаналізувати методи організації здоров’язберігального освітнього середовища на кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України.
Матеріали і методи. У процесі дослідження використовували такі методи: аналіз науково-педагогічної літератури з проблем упровадження здоров’язберігальних технологій в освітній процес, вивчення й узагальнення досвіду підготовки студентів-медиків на кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України (аналіз лекцій і практичних занять), виявлення організаційно-педагогічних умов створення здоров’язберігального освітнього середовища.
Результати. У статті висвітлено особливості створення здоров’язберігального освітнього середовища для майбутніх лікарів викладачами кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України.
Проведений аналіз різних форм і методів освітнього процесу на кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології показав, що сприятливим у створенні здоров’язберігального освітнього середовища для студентів-медиків є використання особистісно-орієнтованого підходу, інноваційних методів навчання, психологічного супроводу майбутніх лікарів у навчально-виховному процесі.
Висновки. У сучасних умовах освіта є однією з найважливіших сфер людської діяльності, повʼязаної із підготовкою висококваліфікованих всебічно розвинених та здорових особистостей. Інтенсифікація навчального процесу призводить до того, що зростає кількість студентів, які можуть адаптуватися до нових вимог із значними зусиллями. Лише створюючи здоров’язберігальне освітнє середовище, впроваджуючи інноваційні підходи (зокрема, особистісно-орієнтований підхід), спрямовані на збереження, зміцнення і формування здоров’я учасників навчально-виховного процесу, стає можливим покращити психічне здоров’я майбутніх фахівців.
10
Вовк, О. І. "З історії розвитку світової психіатрії: хронологічна таблиця". Психіатрія, неврологія та медична психологія 3, № 2 (6) (2016): 138–45.
Знайти повний текст джерела
11
Вовк, О. І. "З історії розвитку світової психіатрії: хронологічна таблиця". Психіатрія, неврологія та медична психологія 3, № 2 (6) (2016): 138–45.
Знайти повний текст джерела
12
Вовк, О. І. "З історії розвитку світової психіатрії: хронологічна таблиця". Психіатрія, неврологія та медична психологія 3, № 2 (6) (2016): 138–45.
Знайти повний текст джерела
13
Ван, Ворен Р. "Психіатрія як інструмент приборкання у пострадянських країнах (частина 2)". Архів психіатрії 20, № 4 (79) (2014): 18–23.
Знайти повний текст джерела
14
Спирина, Ирина, Андрей Шорников, Ольга Гненная, Елизавета Фаузи та Юлия Шевченко. "ОСОБЕННОСТИ ВОСПРИЯТИЯ СТУДЕНТОВ-МЕДИКОВ В ОБРАЗОВАТЕЛЬНОМ ПРОЦЕССЕ НА ДИСЦИПЛИНЕ «ПСИХИАТРИЯ, НАРКОЛОГИЯ»". Modern engineering and innovative technologies, № 07-04 (29 квітня 2018): 8–13. http://dx.doi.org/10.30890/2567-5273.2019-07-04-015.
Повний текст джерелаАнотація:
У статі проаналізовані типи сприйняття серед 54 студентів IV курсу медичного факультету під час навчання на дисципліні «Психіатрія. Наркологія», серед яких оцінку відмінно отримали 7 студентів (12,96%), оцінку добре утримало 38 студентів (70,37%), задов
15
Maltsev, Oleg. "ФІЛОСОФСЬКЕ ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ РОДОВОГО БЛОКУ ПАМ’ЯТІ ЛЮДИНИ В РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 75–86. http://dx.doi.org/10.15421/352009.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено категоріальний аналіз наукових праць психіатра і психоаналітика Ліпота Сонді, Мартіна Атхніха; діяльнісного підходу; праць академіка Григорія Семеновича Попова. Центральний момент роботи відображується в методологічному напряму, в компаративному аналізі цих теорій та верифікації теоретичних, філософськи осмислених закономірностей в практиці. Практика перевірки цих закономірностей здійснювалася в дослідженні усвідомленого вибору при освоєнні професійних навичок. Мета наукової розвідки: компаративний аналіз методологічних принципів (трьох концепцій стану «Понтифекс оппозиторум» в теорії Л. Сонді, «суб’єкта життя» в діяльному підході і «складеному прототипі» Г. Попова), спрямованих на дослідження механізмів родового блоку пам’яті в розвитку особистості, в процесі керованого прагнення «Я» до цілісності та інтеграції.
16
Суденко, Юлія. "БУЛІНГ ЯК ОДИН ІЗ ФАКТОРІВ ВЧИНЕННЯ САМОГУБСТВА". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, № 8 (13 липня 2021): 199–203. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано булінг як фактор вчинення дітьми суїциду. Наведено приклади профілактики боротьби із булінгом у зарубіжних країнах світу. Розглянуто питання доведення до самогубства у кримінальному законодавстві; розкрито питання самогубства. Звернуто увагу на важливість та необхідність профілактики булінгу в освітньому середовищі. Зроблено висновок, що проблема попередження та профілактики самогубства, як і раніше, вимагає пильної уваги та пошуку шляхів вирішення. Розробка чітких алгоритмів в цьому напряму на всіх рівнях взаємодії з дитиною поліпшить якість спеціалізованої педагогічної, медичної, психологічної та соціальної допомоги дітям, які намагалися покінчити життя самогубством та сприяти профілактиці повторних спроб самогубств. Також дуже важливою у запобіганні самогубству є участь лікаря-психіатра та призначення ним медикаментозної терапії.
17
Зайцев, O. B. "Обмежена осудність: перспективи вдосконалення законодавчої регламентації". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 92 (17 грудня 2020): 140–52. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.92.140-152.
Повний текст джерелаАнотація:
З урахуванням досягнутого рівня науки кримінального права та судової психіатрії проведено аналіз положень про обмежену осудність у проекті КК України. Висловлено додаткові аргументи на користь визнання медичним критерієм виключно психічних розладів. Запропоновано змінити підхід у визначені психологічного критерію. Приділено увагу факультативному значенню обмеженої осудності при пом’якшенні покарання. Звернуто увагу на неприйнятності збереження примусової психіатричної допомоги до цієї категорії злочинців.
18
Zinevych, Anastasiya. "Екзистенціальний поворот у французькій феноменологічній думці: Г. Марсель і Є. Мінковський". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 78–89. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.9-10.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в конкретному аналізі екзистенціального повороту, який відбувається у філософській думці в ситуації війни. Наводиться критика суб’єкт-об’єктної дихотомії в думці Г. Марселя і Є. Мінковського. Вводяться в науковий обіг досі маловідомі тексти засновника феноменологічної психіатрії Євгена Мінковського. Його ідеї випадіння людини з екзистенційного контексту особливо актуальні сьогодні, коли людина здебільшого випадає з дійсного життя у віртуальну реальність. Автор статті вважає необхідним актуалізувати важливі ідеї Мінковського про «життєвий контакт з реальністю», «час, що проживається» й «особистісний порив».
19
Широкова, І. В. "Позиція західної медичної спільноти щодо каральної психіатрії в СРСР (1960-1980-ті рр.)". Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія" 143 (2013): 36–42.
Знайти повний текст джерела
20
Maruta, N. O., T. V. Panko, G. Yu Kalenska, S. P. Kolyadko, I. O. Yavdak та S. O. Volkova. "ФАКТОРИ ПСИХІЧНОЇ ТРАВМАТИЗАЦІЇ У ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ: ЇХ СТРУКТУРА ТА ДИНАМІКА У ЧАСІ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (6 травня 2020): 120–27. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11079.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні Україна займає дев’яте місце у світі за кількістю внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Масштабні вимушені внутрішні міграції останніх років не могли не відобразитися на стані здоров’я як певної соціальної групи, так і на стані здоров’я населення у цілому.
Мета – вивчення факторів психічної травматизації, їх динаміки у часі та впливу на стан психічного здоров’я, визначення стресостійкості та соціальної адаптації у ВПО.
Матеріал і методи. Методи обстеження включали клініко-психопатологічний з оцінкою факторів психічної травматизації, методику визначення стресостійкості та соціальної адаптації Т. Холмса і Р. Раге для оцінки актуального рівня стресу протягом останнього року, статистичні методи.
Дослідження проведено в ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України» у відділі пограничної психіатрії. Всього було обстежено 213 ВПО. Усі обстежені були поділені на 3 групи: до І групи увійшли 94 ВПО із загальної популяції, у яких не було виявлено психічних розладів (умовно здорові); 68 осіб, у яких були визначені окремі психічні симптоми, що не сягали клінічного рівня, склали ІІ групу (група ризику) та 51 особа, що звернулася за медичною допомогою та мала діагностовані психічні розлади, увійшли до ІІІ групи (обстежені з психічними розладами).
Результати. Всім обстеженим була проведена оцінка стресогенних факторів (СФ), що включали фізіологічні, психоемоційні, соціально-психологічні та інформаційні чинники та відображала їх динаміку в часі. Рівень опірності стресу відрізнявся у здорових, хворих та осіб з групи ризику.
Висновки. Загальна оцінка впливу стресогенних чинників на ВПО свідчить про їх поєднану дію, різний ступінь патогенності та динаміки у часі.
21
Sova, V. A. "Алкогольна хвороба печінки: фокус на L-орнітин-L-аспартат". Терапевтика 2, № 2 (29 липня 2021): 30–34. http://dx.doi.org/10.31793/2709-7404.2021.2-2.30.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено результати дослідження ефективності L-орнітину-L-аспартату (Гепатокс) при алкогольній хворобі печінки. У дослідженні на базі клініки «Надія» (м. Київ) і КМП «Клінічна лікарня «Психіатрія» у м. Києві взяли участь 32 пацієнти, що були розподілені на дві групи: основну, яка отримувала базову терапію й Гепатокс 10 г в/в, і контрольну, де хворі отримували тільки базову терапію. Через п'ять днів у контрольній групі на тлі лікування Гепатоксом у хворих значно зменшилися біохімічні показники АЛТ, АСТ, білірубіну. Застосування Гепатоксу в комплексному лікуванні алкогольної хвороби печінки допомагає не тільки значно відновити функції печінки, а й поліпшити когнітивні функції пацієнта, що проявляється поліпшенням якості життя.
22
Danylenko, Liudmyla. "Memory cannot die: understanding of criminal psychiatry in the USSR in s. Protsiuk’s novel “The Grass cannot die”." Vìsnik Marìupolʹsʹkogo deržavnogo unìversitetu. Serìâ: Fìlologìâ 13, no. 23 (2020): 22–30. http://dx.doi.org/10.34079/2226-3055-2020-13-23-22-30.
Повний текст джерелаАнотація:
Reconstruction of the USSR`s life memory is extremely relevant, as it awakens awareness of the past traumas: the realities of the Soviet everyday life (standardization, patience, adaptation) and the cruel destruction of any attempt to uphold national identity. The interest in this topic is caused by the understanding of the modern problems in the development of the Ukrainian independence, especially in times of Russian military and ideological aggression. The works about the Soviet past appear in the Ukrainian literature one by one. Writers are driven not by the desire to immerse themselves in nostalgic memories of childhood or adolescence, but by the need to expose the destructive impact on the worldview, culture, language of the Ukrainians, and ultimately on our statehood. The article is devoted to a topic of memory about the struggle for the national freedom of the Ukrainians in the 1970's, which is represented in S. Protsiuk's novel “The grass cannot die”. The main focus of the analysis is the reconstruction of the Soviet past, the horrific systematic methods of the authorities against citizens who asserted their national identity in particular. Special attention is paid to the artistic comprehension of such phenomenon as punishment of «dissenters» by treatment in psychiatric medical institutions. The representation peculiarity of «punitive psychiatry» which is little known for the general public is traced. The author shows how real events of the past are reflected in the artistic text. She briefly analyzes the work of former Soviet political prisoners, including L. Pliushch’s memoir “At the Carnival of History”. At the center of the study is the image of a psychiatric hospital in Dnepropetrovsk. It is a contrast to the figure of the Ukrainian poet Maksym Tomylenko, a victim of punitive psychiatry. The author's ability to show the authenticity of events, the inner state of the characters and the surrounding circumstances are analyzed. Ideological and semantic role of the work is specified as a reminder of the past heroes, of the difficult way to fight for Ukraine, of its spiritual heritage. The author of the article proves that S. Protsiuk's novel opens the tragic pages of the past and dispels myths about the well-being of the Ukrainian nation in the USSR. Problematic issues of the work, its ideas and appropriate stylistics are essential in the complex study of the artistic vision of the Soviet past in contemporary prose.
23
Гундорова, Т. "Блакитна троянда" Лесі Українки: психіатрія, біографія і сексуальність (із додатком: Леся Українка. "Крафт-Эбинг. Психиатрия". Виписки)". Слово і час, № 1 (715) (2021): 3–21.
Знайти повний текст джерела
24
Vysoven, Oksana. "REPRESSIVE PSYCHIATRY AS PUNITIVE AND CORRECTIVE REMEDY IN THE FIGHT AGAINST ACTIVE MEMBERS OF THE BRANCH OF THE EASTERN CHRISTIAN BAPTIST (SECOND HALF OF THE 20TH CENTURY)." Journal of Ukrainian History, no. 39 (2019): 66–72. http://dx.doi.org/10.17721/2522-4611.2019.39.9.
Повний текст джерелаАнотація:
The purpose of the study is to unbiased analysis of sources and literature on the use of psychiatry in punitive and repressive purposes in the Ukrainian SSR. The article uses the following methods of research: comparative-historical, typologies, classifications, problem-chronological, etc. The first works in which the facts of the struggle of the totalitarian system with the active members of the brotherhood of the ECB began to be publicized by means of repressive psychiatry were the self-published bulletins that were periodical and published in the 70's and 80's. Soviet researchers did not mention in their works the facts of torture of believers by means of repressive medicine. Modern scholars, especially specialists in the field of psychiatry, partially re-thought and reinterpreted the crimes of repressive medicine over dissent and active members of the brotherhood of the ECB. At the same time, there is no comprehensive scientific-historical research about punitive psychiatry as a form of struggle against political opponents, and in particular with active members of the ECB in the second half of the twentieth century. There is no time for this, so we will try to fill this gap somewhat.The study found that the systematic use of psychiatry for the imprisonment of dissidents in a psychiatric hospital began in the late 1950's in connection with mass rehabilitation of political prisoners who, after returning from places of detention, openly opposed all kinds of abuse of power, lack of freedom of conscience and religion; it is proved that the Soviet regime under the psychiatric repressions was summed up the theoretical and legal basis, that led to the list of restrictions on so-called mentally ill: in professional capacity and in general, in capacity, in correspondence and many others, even if they were not brought to criminal responsibility; it was shown that in the 70-80s of the XX century. punitive and repressive machine of the totalitarian system, in the name of the leaders of the security forces and their analysts with maniacal zeal, developed anti-human torture for dissenters, the main role in their humiliation now relied on psychiatrists and their Jesuit methods based on the so-called «innovative» teaching of the Moscow school of psychiatrists A. Snezhevsky about «slowed down schizophrenia», this diagnosis was recognized only in the USSR and its satellites. Under the diagnosis of «delayed schizophrenia» could fall anyone who somehow expressed dissatisfaction with the actions of the ruling regime. It was found out that in the late 70's of the twentieth century threats with a psychiatric hospital to active believers have become systemic, especially the secret services have been pressured on the members of the Council of the Relatives of the ECB Prison, who were engaged in printing and publishing crimes of totalitarian power against humanity and freedom of conscience and religion; it is proved that in the early 1970's reports of unjustified hospitalization of political and religious dissidents in psychiatric hospitals reached the West and the United States. In order to prevent an international scandal, the leadership of a totalitarian state, together with intelligence agencies, decided to set up a group of advocacy specialists who also developed a plan of major measures to expose anti-Soviet slander campaign on so-called «political abuses» in psychiatry; in spite of the measures taken by the leadership and special services of the totalitarian regime, regarding the debunking of the so-called «myths about punitive medicine in the USSR,» the international community has gathered a lot of facts and interviewed persons over which there were inhumane torture in medical institutions throughout the communist state, which proved to be evidence the fact that the USSR in the 70's and 80's of the twentieth century the main method of combating dissent was the repressive psychiatry.
25
Rozhko, M. M., H. M. Erstenyuk, V. V. Kapechuk, L. I. Pelekhan та M. O. Ivantsiv. "З ДОСВІДУ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ОБ’ЄКТИВНОГО СТРУКТУРОВАНОГО КЛІНІЧНОГО ІСПИТУ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ МЕДИЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ". Медична освіта, № 3 (12 травня 2019): 15–18. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10114.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – проведення аналізу результатів запровадження об’єктивного структурованого клінічного іспиту (ОСКІ) для оцінки рівня знань і практичних навичок у лікарів-інтернів Навчально-наукового інституту післядипломної освіти (ННІПО) під час складання підсумкової атестації.
Основна частина. В ІФНМУ проведено пілотний проект із запровадження ОСКІ для лікарів-інтернів із спеціальностей: «Акушерство і гінекологія», «Педіатрія», «Офтальмологія», «Хірургія», «МНС», «Радіологія», «Неврологія», «Інфекційні хвороби», «Психіатрія», «Фтизіатрія та пульмонологія», «Дерматовенерологія». Аналіз отриманих результатів дозволив встановити переваги ОСКІ на відміну від традиційних іспитів, зокрема достовірність оцінки, надійність та гнучкість. Водночас варто звернути увагу на цілу низку проблемних питань, які виникають при запровадженні ОСКІ, такі, як: непідготовлені стандартизовані пацієнти, недостатній досвід екзаменаторів і організаторів іспиту, потребує вдосконалення матеріальна та методична база.
Висновок. Пілотний проект із запровадження ОСКІ в ІФНМУ вказує на ефективність іспиту та необхідність поширення таких підходів до підсумкової атестації випускників Університету з врахуванням міжнародного досвіду.
26
Venher, O. P., O. Ye Smashna, Ya M. Nestorovych, Yu I. Mysula, L. M. Sas, V. S. Bilous, O. O. Liuta та T. P. Guseva. "ОСНОВНІ ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ ПРОЯВИ ПРОДРОМАЛЬНОГО ПЕРІОДУ ПСИХОЗУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (23 листопада 2018): 64–69. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i4.9560.
Повний текст джерелаАнотація:
Всесвітня психіатрична асоціація і Європейська асоціація психіатрів в якості основної стратегії лікування психозів загалом і шизофренії зокрема пропонують раннє виявлення цієї патології та своєчасне медичне втручання. Особливе значення надається ранньому втручанню у продромальному періоді психозу.
Мета дослідження – вивчення психопатологічних закономірностей розвитку продромальної стадії психозу для виявлення факторів ризику формування психозу. У процесі виконання дослідження були обстежені 137 пацієнтів з першим психотичним епізодом.
Результати. Найважливішими діагностичними ознаками продромального періоду психозу (ППП) у хворих на параноїдну шизофренію (ПШ) є стереотипне мислення, соціальна ізоляція, дезорганізаційні розлади мислення, пасивно-апатична соціальна відстороненість, підозріливість. Найінформативнішими продромальними симптомами ГП у хворих на ПШ є концептуальна дезорганізація мислення, хмерне мислення, соціальна ізоляція або усамітнення, підозріливість / персекуторні ідеї, зниження вираженості емоцій.
Висновки. Отримані дані дозволяють прогнозувати у пацієнтів з гострим поліморфним психотичним розладом (ГППР) меншу прогредієнтність психотичного розладу, його більш сприятливий перебіг і кращий вихід.
27
Висовень, А. "Репресивна психіатрія як карально-виправний засіб у боротьбі з активними членами братства євангельських християн- баптистів (друга половина ХХ ст.)". Часопис української історії, Вип. 39 (2019): 66–72.
Знайти повний текст джерела
28
Венгер, О. П., Ю. І. Мисула, О. Є. Смашна, Л. М. Сас, В. С. Білоус, О. О. Люта, Т. І. Іваніцька, Т. П. Гусєва, М. Є. Коваль та В. О. Пастушак. "ВПРОВАДЖЕННЯ В СИСТЕМУ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ПРОГРАМ ДЛЯ СТУДЕНТІВ-ПАРАМЕДИКІВ НА КАФЕДРІ ПСИХІАТРІЇ, НАРКОЛОГІЇ ТА МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (22 вересня 2021): 53–56. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.2.12382.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: висвітлити основні засади освітньо-професійної програми підготовки для студентів-парамедиків, що викладають на кафедрі.
Матеріали і методи. У ході виконання дослідження використано бібліографічний метод та метод структурно-логічного аналізу. Методичною основою дослідження став системний підхід.
Результати. У статті проаналізовано навчальні програми «Основи загальної психології та психології кризових станів» та «Екстрена психіатрична допомога», що впроваджували на базі кафедри з початку 2018 навчального року. Висвітлено нові аспекти вивчення навчальних дисциплін, актуальних для майбутніх парамедиків. Визначено, що протягом періоду навчання на кафедрі студенти мають можливість повною мірою відпрацювати в індивідуальному порядку практичні навички у наданні психологічної допомоги, спробувати свої сили в командній роботі та отримати зворотний зв’язок від викладачів. Дані методи симуляційного навчання критично необхідні для вироблення вміння взаємодіяти один з одним, встановлювати контакти з пацієнтом, чітко діяти в надзвичайних ситуаціях та прогнозувати можливі реакції пацієнтів у стресових ситуаціях.
Висновки. Розроблені на кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології програми підготовки активно сприяють розвитку клінічного мислення майбутнього фахівця-парамедика, дають необхідні знання, алгоритми дій, тренують оперативно діяти у критичній ситуації та надавати якісну психологічну допомогу.
29
Чабанюк, Сергій. "КОМОРБІДНА ПАТОЛОГІЯ У ХВОРИХ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ ІЗ ЛЕГКОЮ РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ". Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine, № 1-2 (30 грудня 2021): 81–89. http://dx.doi.org/10.37321/ujmh.2021.1-2-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Проведені в останні роки дослідження показали, що як в Україні, так і за кордоном, відзначається збільшення числа дітей і підлітків з розумовою відсталістю, при цьому зростання захворюваності відбувається в основному за рахунок збільшення числа легких форм патології. У даної категорії хворих спостерігається широкий діапазон супутньої психічної та соматичної патології.Мета дослідження. Вивчити існуючу коморбідну патологію у осіб з легкою розумовою відсталістю підліткового віку та її вплив на перебіг основного захворювання.Матеріали та методи дослідження. На базі Криворізького психоневрологічного диспансеру (м. Кривий Ріг), за умови інформованої згоди, було проведено двоетапне дослідження, в рамках якого було обстежено 154 хворих 2003-2008 років народження, які знаходилися на диспансерному спостереженні підліткового психіатра по досягненні 15 річного віку. В ході дослідження були використані клініко-епідеміологічний, клініко-психопатологічний, психодіагностичний і статистичний методи. В якості основного інструменту дослідження використовувалася «Карта для клініко-епідеміологічних досліджень».Результати дослідження. Серед коморбідних психічних розладів підлітків з легкою розумовою відсталістю було виявлено чотири основні групи: розлади поведінки – 40,91%, специфічний розлад розвитку мови в 37,01%, неврозоподібні розлади 26,62% та органічний астенічний розлад у 24,03%. Серед неврологічної патології переважали функціональні розлади рухів 43,5%, дизартрія – 26,62%, вегетативні розлади – 20,78%, ЧМТ – 17,53%. Серед коморбідної соматичної патології найчастіше були представлені захворювання кістково-м›язової системи 53,89%, порушення зору 28,57%, патологія органів дихальної системи – 27,92%, захворювання шлунково-кишкового тракту – 22,08%.Висновки. Вплив коморбідної патології на перебіг легкої розумової відсталості носить комплексний і системний характер – неврологічна та соматична патологія потенціюють виникнення та розвиток психопатологічних розладів. Наявність коморбідної патології у даного контингенту хворих збільшує тривалість та частоту стаціонарного лікування, сприяє розвитку неврозоподібних розладів, призводить до поглиблення соціальної дезадаптації.
30
Steblyuk, V. V. "Проблеми медичного збезпечення та медико-психологічної реабілітації ветеранів АТО/ООС". Health of Society 10, № 5 (7 березня 2022): 151–54. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.10.5.2021.275.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. В Україні з 2014 року триває війна на сході держави. Збройний конфлікт з терористичними організаціями, так званими Л/ДНР, є лише компонентом гібридної війни, що веде Російська Федерація проти українського народу. Активні кінетичні операції 2014-2015 років змінилися на статичну, окопну війну, проте щотижня серед захисників України є загиблі та поранені. Ця війна породила особливу соціальну группу – нових ветеранів, у віці від 17-18 до 70 років, які посіли особливе місце в сучасному українському суспільстві. Мета роботи: оцінка стану здоров’я ветеранів та проблеми органзації медичного супроводу та медико-психологічної реабілтації стали метою дослідження, яке було проведено фахівцями Громадської організації “Українська асоціація військової медицини” у 2020-2021 роках. Аналіз стану здоров’я учасників бойвих дій росісько-української війни показав основні тенденції щодо поточного стану ситуації з медичною допомогою та медико-психологічною реабілітацією ветеранів АТО/ООС. Матеріали та методи. При проведенні дослідження було опрацьовано інформацію щодо стану здоров’я ветеранів, отриманих за запитом до департаментів охорони здоров’я обласних державних адмінстрацій, аналізу 1000 свідоцтв про хворобу з Центральної військово-лікарської комісії, матаріалів “Попереднього звіту Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань правового статусу ветеранів війни” [1], матаріалів науково-дослідної роботи ДУ “Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України” і клініки психіатрії та наркології Національного військово-медичного клінічного центру “ГВКГ” [2], а також анкетування 1050 ветеранів з 24 областей України та м. Києва. Результати. Вивчено стан здоров’я ветеранів та організація медичного забезпечення. У структурі захворюваності ветеранів 44% складають захворювання серцево-судинної системи, 15% – нервові хвороби, патологія опорно-рухового апарату –12%, шлунково-кишкового тракту – 8%, розлади психіки та поведінки – 6%. Досліджено організацію первинної ланки медичного забезпечення ветеранів війни. На 2020 рік для отримання первинної медичної допомоги лише 45,4% від кількості ветеранів, які перебувають на обліку в закладах охорони здоров’я, підписали декларації з лікарями первинної ланки. Це ускладнює контроль за станом здоров’я ветеранів та ускладнює доступ до вторинної та третинної медичної допомоги. Вивчені та проаналізовані організаційні та матеріально-технічні спроможності щодо надання вторинної та третинної медичної допомоги, у тому числі медико-психологічної допомоги ветеранам в регіонах; матеріальне та кадрове забезпечення ветеранських госпіталів. Намічені шляхи вирішення проблеми медичного забезпечення та реабілітації ветеранів. На основі аналізу отриманих даних пропонується план заходів та концепція покрокової стратегії розвитку системи медичного забезпечення та медико-психологічної реабілітації, яка має враховувати як кроки до поліпшення існуючої системи заходів, так і нові перспективні напрямки діяльності. Запропонована система заходів має за мету, з одного боку розбудову системи надання ефективної медико-психологічної допомоги ветеранам війни всіх категорій, а з іншого – спростити доступ до зазначених послуг їх «споживачам». При цьому мають бути задіяні ресурси як державного, так і приватного з громадським секторів. Висновки. Система медичного та медико-психологічного забезпечення ветеранів потребує використання інтелектуального потенціалу та професіонального підходу фахівців у сфері громадського здоров’я, спеціалістів з медичної реабілітації та ментального здоров’я. Фінансування ветеранських програм має бути гарантовано Державою на належному рівні, оскільки саме ветерани складають дієвий резерв захисників Вітчизни.
31
Бугайова, Наталія Михайлівна, та В’ячеслав Йосипович Цап. "Профілактика Інтернет-залежності в перебігу електронного навчання". Theory and methods of e-learning 1 (10 листопада 2013): 24–28. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v1i1.116.
Повний текст джерелаАнотація:
Дистанційне навчання як одна з новітніх форм отримання знань має свою специфіку, оскільки неподільно пов’язане з використанням сучасних комп’ютерних Інтернет-технологій.Проблема Інтернет-залежності, як одна з найбільш поширених у теперішній час, форм адиктивної поведінки, виникла з появою Інтернету.Не дивлячись на інтерес, який існує у вивченні негативного впливу нових інформаційних технологій і комп’ютерних технологій на дистанційне навчання, на наш погляд, він вивчений недостатньо.Надмірне захоплення комп’ютерними іграми або Інтернетом може збільшити існуючі психологічні проблеми адаптації особистості.Родоначальниками психологічного вивчення феномена Інтернет-адикції є представники США: клінічний психолог К. Янг і психіатр І. Голдберг.К. Янг в 2000 році був розроблений і розміщений на Web-сайті опитувальник, який дозволив визначати наявність Інтернет-залежності. У результаті проведеного нею дослідження було відібрано й проаналізовано 400 анкет, заповнених Інтернет-залежними користувачами.У 1996 році для позначення феномена залежності від Інтернету, I. Голдбергом був запропонований термін «Інтернет-адикция». Сьогодні у використанні знаходяться різні терміни для позначення даного явища: поведінкова Інтернет-залежність, надлишкове або патологічне використання Інтернету, віртуальна адикція, нетаголізм й ін.У США в 1995 році К. Янг був організований перший центр on-line-залежності в м. Бредфорд, а в 1997 році створена дослідницька, консультативно-психотерапевтична Web-служба для допомоги страждаючої Інтернет-адикцією. У 1996 році М. Орзак у Гарварді була відкрита клініка лікування від комп’ютерної залежності. У 1998 р. Д. Гринфілд організував службу «Virtual-addiction». У 2005 році в Китаї була відкрита перша клініка для лікування віртуальної залежності. У 2006 році центр для лікування Інтернет-адиктів був відкритий у Белграді (Сербія) і клініка в Амстердамі (Голландія).За даними К. Янг і М. Грифітс (Young K., Griffiths M., 1998), наприкінці 20-го століття в західних країнах віртуально залежні користувачі становили 1–5% від загального числа користувачів Інтернет. У цей час їхня кількість наближається до 10%.У результаті моніторингу, проведеного у Китаї, 14% підлітків страждають Інтернет-залежністю.За кількістю віртуальних адиктів лідирують США – близько 200 млн. чоловік, у Китаї кількість залежних Інтернет-користувачів досягла 111 млн., а в Японії 85,29 млн. людей.Інтернет-середовище дозволяє індивідові реалізувати три основні види діяльності: комунікативну, пізнавальну та ігрову. Такі особливості психіки дитини, як недостатня розвиненість саморегуляторних механізмів, емоційного й вольового контролю, імпульсивність та несформованість адекватних схем поведінки створюють підвищену небезпеку для формування та розвитку комп’ютерної та Інтернет-залежностей.Особи, що страждають на комп’ютерну та Інтернет-залежність, мають, як правило, порушення у емоційно-вольовій, соціальній, міжособистісній, комунікативній сферах, та проблеми соціальної адаптації.Доступність Інтернет-ресурсів для дорослих користувачів, зокрема, для осіб неповнолітнього віку, висуває підвищені вимоги до якості, вірогідності й безпеці інформації, що міститься в Мережі. В Інтернеті можуть розміщуватись матеріали дезінформаційної, агресивної або протизаконної спрямованості.Користувачі не завжди здатні реально оцінити рівень вірогідності й безпеки інформаційних матеріалів, які знаходяться в Інтернет. Так, інформаційні Web-ресурси агресивної й аутоагресивної спрямованості створюють підвищену небезпеку для осіб з нестійкою психікою і є теоретичною базою для агресивно та аутоагресивно настроєних користувачів.Відсутність Інтернет-культури й елементарних навичок правильної роботи в Мережі створює ряд проблем психологічного й соціального характеру.Неконтрольоване й нераціональне використання Інтернет-ресурсів учнями й студентами спричиняє неуспішність у навчанні й виникнення академічних заборгованостей.Ігри, що містять агресивні сюжети можуть викликати перенесення агресії з віртуального світу в реальний.Також існує ряд небезпек Віртуального простору:залучення неповнолітніх у сексуальні відносини;відвідування порнографічних сайтів; залучення через Інтернет до діяльності, яка носить протизаконний і протиправний характер;on-line гемблінг (гіперзахопленість індивідуальними й/або мережними on-line-іграми);хакерство;адиктивний фанатизм (релігійний, спортивний, музичний і ін.);відвідування сайтів агресивної (що пропагують ксенофобію, тероризм) і/або аутоагресивної спрямованості (інформаційні ресурси про застосування засобів для суїциду з описом дозування й ступеня їхньої летальності).Комп’ютерна та Інтернет-залежності чинять негативний вплив на особистість, сприяє виникненню комунікативних проблем та викликають:емоційну й нервову перенапругу;астеноневротичні порушення;психо-емоційні порушення;порушення соціальної адаптації.Багато країн, що зіштовхнулися із проблемою Інтернет-адикції, постали перед необхідністю створення й впровадження заходів, що дозволяють боротися з даним явищем. Так, парламент Китаю ухвалив рішення щодо заохочення досліджень Інтернет-адикції й розробки превентивних програм, спрямованих на попередження розвитку Інтернет-залежності у дітей. У цей час влади Китаю фінансують роботу восьми реабілітаційних центрів для Інтернет-залежних пацієнтів. З кінця 2006 року в Китаї обмежується допуск дітей в Інтернет-клуби й застосовується система контролю, що автоматично припиняє ігровий сеанс через кожні п’ять годин.У Південній Кореї, Таїланді, В’єтнамі й Малайзії також приймаються серйозні міри боротьби з Інтернет-адикцією серед молоді.Розвиток комп’ютерних технологій сприяє видозміні й ускладненню інформаційного середовища. Глобальна мережа Інтернет поєднує все більше число користувачів, діяльність яких у кіберреальності має свої специфічні особливості. Тому Україні, як і будь-який іншій розвинутій країні, необхідно мати превентивні й реабілітаційні програми, спрямовані на боротьбу з віртуальною залежністю.На наш погляд, необхідно проведення більш широких психологічних досліджень залежної поведінки, яка має нехімічне походження з метою визначення наявності та ступеню адитивної реалізації серед користувачів Інтернету.Кінцевим результатом таких досліджень може бути діагностично-експертна система, яка, по-перше, допоможе визначити стани залежності користувачів від комп’ютера, а, по-друге, надати конкретну пораду або застосувати низку профілактичних заходів, мета яких профілактика та психокорекція залежності.Щоб розробити таку систему, спочатку потрібно провести ряд цілеспрямованих експериментів для накопичення статистичного матеріалу та окреслення простору психологічних чинників, по значенню яких можна зробити діагностування.Нами розробляється спеціалізована комп’ютерна програма, яка являє собою єдиний пакет тестів, що допоможуть вирішити цю проблему. До складу пакета входять наступні тести:метод дослідження рівня суб’єктивного контролю;шкала депресії Бека;методика самооцінки особистості (Будассі);методика дослідження структури особистісних якостей;методика оцінки рівня спілкування (тест Ряховського);тест-опитувальник самовідношення (Столін, Пантелєєв);впевненість в собі (тест Райдаса).З метою проведення of-line та on-line психологічних досліджень серед користувачів комп’ютерів та виявленню осіб, які страждають однією чи більше видами нехімічної залежності, для подальшої профілактики адиктивної поведінки, нами було розроблено тест, який дозволяє виявити наявність та ступінь найбільш поширених видів адикцій, що мають нехімічне походження.Також створено окремий тестовий блок, в який увійшли модифіковані тести, що дозволяють виявляти наявність та ступінь таких видів адиктивної поведінки.В плані запобіжних дій можуть також бути в нагоді й інші комп’ютерні програми, наприклад така як «емоційний запобіжник». Якщо комп’ютер доповнити фотокамерою, яка б постійно спостерігала за користувачем, оцінюючи його психологічний стан по міміці, то такий пристрій зміг би контролювати його поведінку.У випадках, коли цей стан буде оцінюватись як критичний, комп’ютер буде відключатись, відмовляючись виконувати команди такого користувача. Особливо застосування цих програм може бути корисним в Інтернет-клубах, Інтернет-кафе тощо.Необхідність впровадження таких заходів насамперед пов’язане з поширенням в останній час проявів агресії та аутоагресії серед користувачів у громадських закладах.На нашу думку, глибоке та всебічне вивчення впливу інформатизації на психіку користувачів Інтернету та проведення досліджень адиктивної поведінки серед осіб, що отримують дистанційну освіту, дозволять уникнути негативних наслідків використання комп’ютерних засобів як у електронному навчанні, так і у повсякденному житті людей.
32
Сушко, Діана. "СПІВЗАЛЕЖНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ У КОНТЕКСТІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 8(53) (27 грудня 2019): 107–12. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2019.8(53).11.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі прояву співзалежної поведінки особистості в умовах сьогодення. На думку фахівців (психіатрів, наркологів, психологів, неврологів), профілактика та подолання співзалежності належить до актуальних медико-соціальних завдань. Ця проблема стає все гострішою у зв’язку із ростом поширеності залежності, зокрема, і хімічної, та інших видів адиктивної поведінки. Феномен співзалежності ще недостатньо вивчений у світі, в тому числі і в нашій країні. Про нього рідко згадується в посібниках з клінічної, вікової, сімейної, педагогічної психології. На сьогодні ні в медичній, ні в соціальній психології немає єдиного визначення поняття співзалежності, його лише описують як складний характерологічний феномен. У статті обґрунтовано актуальність проблеми «співзалежності» як предмету наукового пошуку: вказано на необхідність визначення «співзалежності» як наукової категорії у соціальному і психологічному вимірах, дослідження «співзалежності особистості» як феномена психології; визначення особливостей прояву, критеріїв співзалежності особистості, умов і механізмів формування співзалежної поведінки; на потребу в розробці діагностичного комплексу, який дав би можливість різносторонньо дослідити вказаний феномен. В публікації розглянуті підходи до визначення поняття співзалежності у вітчизняній та зарубіжній літературі. Проаналізовано характерні особливості цього феномена на основі аналізу його трактування у працях психологів-науковців і практиків. Автор пропонує розглядати співзалежність як надмірну патологічну емоційну залежність особистості від значущих для неї близьких, зумовлену низкою соціально-психологічних чинників, серед яких чільне місце займають виховання та відносини в батьківській сім’ї.
33
Руденко, Наталія. "ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ГОМОНЕГАТИВІЗМУ З АГРЕСИВНІСТЮ ТА ЦІННІСНИМИ ОРІЄНТАЦІЯМИ ЮНАКІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 16 (1 липня 2021): 180–85. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.223.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано поняття «гомофобія» і «гомонегативізм» у психіатрії та психології; причини гомонегативізму; психологічна характеристика осіб, схильних до гомонегативізму. Досліджено рівні гомонегативізму у старшокласників жіночої та чоловічої статі. Проаналізовано взаємозв’язок гомонегативізму з агресивністю та ціннісними орієнтаціями юнаків та юнок. Встановлено, що більшість (66 %) респондентів досліджуваної вибірки відчувають позитивні або нейтральні емоції по відношенню до гомосексуалів. Статистичний аналіз даних показав, що не існують статеві відмінності в рівнях гомонегативізму у старшокласників.
У респондентів (66 %) переважає середній рівень агресивності. Виявлено помірний прямий зв’язок між показниками гомонегативізму і агресивності у осіб чоловічої статі. Не встановлено зв’язку між цими показниками у осіб жіночої статі. Встановлено, що провідними у осіб юнацького віку є такі цінності, як самостійність, гедонізм, доброта та стимуляція. Респонденти більшою цінності визнають потребу в автономності і незалежності, прагнуть насолоди або чуттєвого задоволення. Для них важлива доброзичливість у взаємодії з близькими людьми і однолітками, прагнення до новизни і глибоких переживань. Суттєвих статевих відмінностей в ціннісних орієнтаціях у школярів не виявлено. У хлопців виявлено помірний прямий зв’язок між рівнем гомонегативізму і показниками таких цінностей, як конформність і влада; та обернений зв’язок з показниками такої цінності, як самостійність. У дівчат виявлено помірний обернений зв'язок гомонегативізму з такими показниками цінностей, як гедонізм, універсалізм, та прямий зв'язок з показниками такої цінності, як традиції. У статті представлено результати апробації соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на зниження рівня гомонегативізму та розвитку толерантності в юнацькому віці.
34
Mysula, Yu I. "СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОЇ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ ПЕРВИННОГО ЕПІЗОДУ БІПОЛЯРНОГО АФЕКТИВНОГО РОЗЛАДУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (29 січня 2020): 94–99. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v.i4.10807.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема біполярного афективного розладу (БАР) є однією з найактуальних проблем сучасної психіатрії.
Мета – вивчити клінічну феноменологію первинного епізоду біполярного афективного розладу з урахуванням гендерного фактора і клінічного варіанту дебюту БАР.
Матеріал і методи. Проаналізовано особливості перебігу первинного епізоду БАР на підставі даних клінічного обстеження 153 хворих.
Результати. Встановлено, що депресивному і змішаному варіантам дебюту ПЕ БАР притаманний раптовий початок (відповідно у 84,1 % чоловіків та у 72,0 % жінок, і у 83,3 % чоловіків та у 80,0 % жінок); а маніакальному – поступовий (66,7 % чоловіків і 62,5 % жінок). У структурі депресивного варіанта ПЕ БАР домінував знижений настрій (40,9 % і 54,7 %), рідше виявлялися прояви дратівливості (25,0 % і 25,3 %), притуплення емоцій (13,6 % і 18,7 %) та емоційна лабільність (15,9 % і 12,0 %). При маніакальному варіанті найпоширенішими симптомами були гіпертимність (у всіх хворих), ейфорія (86,7 % і 25,0 %, р<0,01) та дратівливість (66,7 % і 62,5 %); рідше – емоційна лабільність (40,0 % і 25,0 %), сенситивність (0,0 % і 12,5 %). Змішаний варіант дебюту характеризувався поєднанням депресивної і маніакальної симптоматики: зниженого настрою (83,3 % і 80,0 %), емоційної лабільності (100,0 %), дратівливості (66,7 % і 40,0 %), притуплення емоцій (16,7 % і 0,0 %), сенситивності (66,7 % і 80,0 %), гіпертимності (66,7 % і 60,0 %), ейфорії (50,0 % і 20,0 %).
Висновки. Хворим з первинним епізодом БАР притаманні відмінності у клінічній феноменології, зумовлені переважно клінічним варіантом дебюту захворювання при другорядній ролі гендерного фактора. У чоловіків поширеніші ейфорійна симптоматика і емоційна лабільність, а у жінок – сенситивність. Виявлені закономірності можуть бути використані при розробці лікувально-реабілітаційних і профілактичних заходів при БАР.
35
Venger, О. P., та V. S. Bilous. "ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПАРАНОЇДНОЮ ШИЗОФРЕНІЄЮ ТА ГОСТРИМ ПОЛІМОРФНИМ ПСИХОТИЧНИМ РОЗЛАДОМ". Вісник наукових досліджень, № 4 (1 листопада 2018): 114–18. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9549.
Повний текст джерелаАнотація:
Всесвітня психіатрична асоціація і Європейська асоціація психіатрів у якості основної стратегії лікування психозів у цілому, і шизофренії зокрема, особливу увагу приділяють рівню соціального функціонування та якості якості життя пацієнтів із даною патологією.
Мета дослідження – вивчити особливості соціального функціонування соціально-психологічної адаптації пацієнтів із параноїдною шизофренією та гострим поліморфним психотичним розладом.
Матеріали і методи. Було клінічно обстежено 137 пацієнтів із першим психотичним епізодом: 1) 65 пацієнтів (2–3 госпіталізації) – із діагнозом параноїдної шизофренії (ПШ) (F20.0); 2) 72 особи (перша госпіталізація) – з діагнозом гострого поліморфного психотичного розладу (ГППР) (F23.0, F23.1). Дослідження рівня соціального функціонування у хворих на ПШ та ГППР у різні вікові періоди життя було проведено за допомогою структурованого інтерв’ю PAS-SI, зіставленого з даними анамнезу.
Результати досліджень та їх обговорення. Виявлено, що у хворих на ПШ в продромальний період психозу (ППП) у всіх вікових періодах відзначався середньонизький рівень загального соціального функціонування з поступовим незначним зниженням цього рівня за рік до маніфестації психозу. Тоді як у хворих із ГППР виявлено хвилеподібні коливання рівня загального соціального функціонування, від високого – до середнього та від середнього – до високого, при середньому рівні загального соціального функціонування за рік до маніфестації психозу.
Висновки. Стабільний та більш низький рівень загального соціального функціонування у всіх вікових періодах у хворих на ПШ, на відміну від пацієнтів із ГППР, свідчить про зниження адаптаційних можливостей психіки хворих на ПШ. Разом з тим, коли більш високий рівень соціального функціонування та його хвилеподібні коливання від високого – до середнього та від середнього – до високого свідчать про менш виражені зміни адаптації хворих із ГППР.
36
Вінтоняк, Д. М., О. В. Новохатська, О. В. Ямпольська, І. В. Луганська та О. О. Кривоніс. "Досвід психосоціальної реабілітації осіб із психічними розладами на базі Сватівської обласної психіатричної лікарні". Pain medicine 3, № 2/1 (18 жовтня 2018): 48–50. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.29688.
Повний текст джерелаАнотація:
Психічне здоров’я – найдорожче, що є у людини. Саме психічне здоров’я робить людину повноцінним членом суспільства. Психічне або душевне здоров’я, згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я – це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно і плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти. В умовах сучасного стану розвитку психіатричної галузі проблема надання допомоги хворим із психічними розладами займає важливе місце. Це зумовлено не тільки збільшенням кількості осіб, що страждають на цю патологію, а й багатьма соціальними, економічними факторами, особливостями розвитку суспільства та його ставлення до пацієнтів із психічними проблемами. В таких умовах пріоритетними завданнями психіатрії є використання не тільки психофармакологічних засобів, але й методи реабілітаційного характеру, в основі яких лежить біосоціальна модель надання психіатричної допомоги з впровадження методів психологічного впливу, що спрямовані на реінтеграцію особистості, формування адаптивного самовдосконалення та ставлення до своєї хвороби, розвиток адаптивних властивостей на фоні наявних патопсихологічних рис. Хочемо показати, що в першу чергу психіатрична лікарня – це місце, де надається висококваліфікована медична, психологічна та соціальна допомога. Завдання допомогти людині залишитися повноцінним членом суспільства, а суспільству – по-іншому подивитися на людину, яка страждає цим розладом та прагне співчуття і розуміння у суспільстві. Сьогодні психосоціальна реабілітація набуває все більшої популярності. Основна мета реабілітаційних заходів полягає в тому, щоб особа, яка страждає на психічні розлади, залишалась соціально активною. Досягнення вищевказаної мети відбувається насамперед через залучення психічно хворих у реабілітаційні процеси та соціальне життя, вирішення їх медичних, побутових та соціальних проблем, підвищення працездатності, рівня самообслуговування та досягнення найбільш повної соціальної адаптації.
37
Підлубний, Віталій, та Сергій Чабанюк. "ОЦІНКА ЯКОСТІ ЖИТТЯ У ОСІБ З ЛЕГКОЮ РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ". Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine, № 1-2 (30 грудня 2021): 67–74. http://dx.doi.org/10.37321/ujmh.2021.1-2-08.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Інтегральним показником фізичного, психічного та соціального функціонування у медицині є суб’єктивна оцінка хворим якості його життя. Цей показник знаходиться в прямій залежності до спроможності індивіда до психічної адаптації зовнішніх та внутрішніх умов, змінених під впливом захворювання. Саме аналізу впливу легкої розумової відсталості підліткового віку на рівень якості життя та соціального функціонування хворих присвячено дане дослідження.Мета дослідження. Визначити рівні якості життя та соціального функціонування в осіб з легкою розумовою відсталістю підліткового віку, як критерії оцінки стану хворих.Матеріали та методи дослідження. На базі Криворізького психоневрологічного диспансеру, за умови інформованої згоди, було проведено двоетапне дослідження, в рамках якого було обстежено 154 хворих 2003-2008 років народження, які знаходилися на диспансерному спостереженні підліткового психіатра по досягненні 15-річного віку. В ході дослідження були використані клініко-епідеміологічний, клініко-психопатологічний, психодіагностичний і статистичний методи.Результати дослідження. Контингент дослідження було розподілено на дві групи (Г1 та Г2) за критерієм форми мешкання – із батьками чи в спеціалізованих психоневрологічних інтернатах. Було встановлено, що найбільш несприятливі показники в обох групах встановлені за шкалою «дозвілля». Найбільш позитивні показники якості життя в Г2 виявлено в сфері сім’ї, а в Г1 – в загальній оцінці якості життя. Проведений кореляційний аналіз оцінок якості життя в Г2, показав пряму кореляцію показників шкали «психічне здоров’я» зі шкалами «сім’я» (r = 0,47), «контакти з однолітками» (r = 0,42) і «загальна оцінка якості життя» (r = 0,38). Аналогічні кореляції у Г1 були представлені між шкалою «загальної оцінки якості життя» і шкалами «школа» (r = 0,37), «сім’я» (r = 0,39), «психічне здоров’я» (r = 0,43).За даними, отриманими за результатами тестування батьків підлітків Г2, найбільш несприятливі показники якості життя виявлено за шкалою «психічне здоров’я», в Г1 – за шкалами: «завантаженість батьків у зв’язку із захворюванням підлітка». Найбільш сприятливо батьки пацієнтів з Г2 оцінювали шкалу «зайнятість батьків у зв’язку з діагностичними та лікувальними заходами підлітка». Серед батьків пацієнтів, Г1, найбільш позитивно було оцінено якості життя підлітків в сім’ї.Висновки. Встановлено особливості оцінки якості життя підлітками з легкою розумовою відсталістю та їх батьками – хворі більш задоволені взаємовідносинами з однолітками і своєю якістю життя в цілому, ніж їхні батьки, але менш сприятливо оцінювали сферу сімейних взаємин і дозвілля. Саме ці сфери потребують найбільшої уваги з точки зору психічної та соціальної реабілітації.
38
Horlachuk, N. V., L. M. Mosula та N. O. Zarivna. "ХРОМАТО-МАС-СПЕКТРОМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ ТІАНЕПТИНУ В СЕЧІ". Medical and Clinical Chemistry, № 4 (6 лютого 2019): 146–52. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2018.v0.i4.9828.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Коаксил (тіанептин) є антидепресантом нового покоління із селективно-серотонінергічною дією. Останнім часом в Україні відзначається значне збільшення немедичного використання атипового трициклічного антидепресанту – тіанептину. За даними вітчизняних наркологів та психіатрів, ним зловживають наркомани. У літературних джерелах є відомості про те, що цей лікарський засіб поєднує в собі властивості опію, героїну та кокаїну. Приймання тіанептину у великих дозах (400−600 мг внутрішньовенно) призводить до стану ейфорії і дає наркотичний ефект у декілька разів сильніший, ніж героїн та кокаїн.
Мета дослідження – вивчити і визначити метаболіти тіанептину, що утворюються в організмі людини та які виявляють у сечі в ході досліджень методом газової хроматографії і хромато-мас-спектрометрії.
Методи дослідження. Аналіз проводили на газовому хроматографі Agilent 6890N з мас-селективним детектором Agilent 5973 і автоінжектором Agilent 7683 (США), обладнаному хроматографічною кварцовою капілярною колонкою FactorFOUR фірми “Varian” (США). Газ-носій – гелій.
Результати й обговорення. Результати аналізу екстрактів, отриманих як при кислих, так і при лужних значеннях рН, показали наявність у них метаболіту тіанептину МС5. Крім основного метаболіту МС5, в екстрактах, одержаних при рН 3–4, були також присутні дезалкілдезамінотіанептин і дезалкілдезамінонортіанептин, а в екстрактах, отриманих при рН 9–10, – дезалкілтіанептин і метаболіт, структуру якого на даний момент встановити не вдалося. На основі того, що головний метаболіт тіанептину МС5 ізолюється із сечі як при кислих значеннях рН (рН 3–4), так і при лужних (рН 9–10), для хромато-мас-спектрометричного його аналізу можна використовувати і кислі і лужні екстракти.
Висновки. Показано можливість використання методів газової хроматографії та хромато-мас-спектрометрії для аналізу метаболітів. Основний метаболіт тіанептину може ізолюватися із сечі при кислих, а також лужних значеннях рН середовища.
39
Khudoba, Oleksandra. "ПІДГОТОВКА КАДРІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ СУСПІЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ: АДАПТИВНИЙ ПІДХІД В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМАТИКИ ДЕМЕНЦІЇ". Public Administration and Regional Development, № 5 (10 вересня 2019): 602–21. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.05.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор статті акцентує увагу на тому, що соціальні перетворення, обумовлені зміною демографічної структури населення, потребують удосконалення державно-управлінських підходів до формування нової медико-соціальної стратегії. Кількість людей з деменцією у всьому світі збільшується з кожним роком у міру того, як старіє населення і уряд нашої країни повинен звернути більше уваги на формування державної політики у цьому аспекті. Успіх перетворень значною мірою буде залежати, з одного боку, від розуміння та усвідомлення проблематики деменції державними службовцями, які формують політику, а з іншого – від готовності до цих змін суб’єктів, які безпосередньо її реалізують.
Мета нашої статті полягає в актуалізації потреби підготовки медичних кадрів для вирішення питань деменції як медико-соціальної проблеми в Україні, розкритті тенденцій її розвитку та змісту, а також окресленні напрямів удосконалення державного управління у цьому напрямі завдяки використанню адаптивного підходу до підготовки кадрів, що сприятиме підвищенню ефективності діяльності галузі охорони здоров’я загалом, здійснення її на засадах компетентності та професіоналізму.
Освіта лікарів і медичних сестер розглядається в статті не з суто теоретичної точки зору, а з позиції компетентнісного підходу, що зумовлено спрямуванням на їх практичну діяльність.
Встановлено, що кваліфікація медичних кадрів з питань деменції, особливо сімейних лікарів, невропатологів, психіатрів та медичних сестер в Україні на сьогодні є низькою. Це призводить до низького рівня обізнаності населення про деменцію як захворювання; унеможливлення визначення потреб у послугах на різних стадіях захворювання, а також обсягах цих послуг; низького рівня пріоритетності деменції як медико-соціальної проблеми в суспільстві.
Одним з інструментів державного управління щодо підвищення професійної компетентності, спричинених зовнішніми чинниками, може бути використання адаптивного підходу. Цей підхід до підготовки кадрів має забезпечувальний характер і ґрунтується на потребах у пристосуванні до соціальних умов, що склалися в умовах сьогодення. Встановлено, що в умовах сьогодення адаптивний підхід може бути реалізований через програму безперервного професійного навчання.
40
Belov, O. O., та N. G. Pshuk. "КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНИХ ЕНДОГЕННИХ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ НА СИМПТОМАТОЛОГІЧНОМУ РІВНІ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (28 січня 2020): 36–40. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v.i4.10789.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема депресивних розладів є однією з найактуальніших проблем сучасної психіатрії.
Мета – вивчити особливості клінічної феноменології ендогенних депресивних розладів на сучасному етапі у гендерному та віковому аспектах.
Матеріал і методи. Клінічно обстежено 107 чоловіків і 138 жінок з встановленим діагнозом депресивного розладу за МКХ-10 у період 2015–2019 років.
Результати. Встановлено, що у чоловіків питома вага усіх симптомів депресії, за винятком зниженої самооцінки, з віком збільшується: зниженого настрою з 84,2 % у віковій групі до 30 років до 93,5 % у віковій групі 30–44 років і до 100 % у віковій групі 45 років і старше, ангедонії – відповідно з 68,4 % до 82,6 % і 82,6 %, втомлюваності з 78,9 % до 82,6 % і 82,6 %, песимізму з 76,3 % до 82,6 % і 82,6 %, почуття провини, марності, тривоги або страху з 71,1 % до 80,4 % і 95,7 %, суїцидальних думок з 52,6 % до 63,0 % і 78,3 %, порушень апетиту з 47,4 % до 67,4 % і 78,3 %, диссомній з 86,8 % до 95,7% і 95,7 %. У жінок виявлена складна вікова динаміка: для зниженого настрою – відповідно 82,4 %, 96,2 % і 97,1 %, ангедонії – 86,3 %, 88,7 % і 82,4 %, втомлюваності – 90,2 %, 86,8 % і 88,2 %, песимізму – 86,3 %, 84,9 % і 88,2 %, почуття провини, марності, тривоги або страху – 86,3 %, 94,3 % і 97,1 %, зниженої самооцінки – 88,2 %, 77,4 % і 79,4 %, суїцидальних думок – 68,6 %, 62,3 % і 82,4 %, порушень апетиту – 76,5 %, 75,5 % і 85,3 %, диссомній – 90,2 %, 92,5 % і 97,1 %. Між чоловіками і жінками виявлено значущі (р<0,05) розбіжності за показниками ангедонії, почуття провини, марності, тривоги або страху, зниженої самооцінки, порушень апетиту.
Висновки. Клінічна феноменологія депресивних розладів на симптоматичному рівні обумовлена певними гендерними та віковими відмінностями, що полягають, зокрема, в переважанні у жінок тривожної та соматовегетативної симптоматики з астено-депресивними проявами, а у чоловіків проявляється рівномірною динамікою погіршення з віком за всіма основними симптомами депресії.
41
Mysula, Yu I. "СТРУКТУРА КОПІНГ-ПОВЕДІНКИ У ХВОРИХ ІЗ ПЕРВИННИМ ЕПІЗОДОМ БІПОЛЯРНОГО АФЕКТИВНОГО РОЗЛАДУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (5 травня 2020): 136–42. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.10725.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема біполярного афективного розладу (БАР) є однією з найактуальніших у сучасній психіатрії.
Мета – дослідити особливості копінг-поведінки хворих із первинним епізодом біполярного афективного розладу з урахуванням гендерного фактора і клінічного варіанту дебюту БАР.
Матеріал і методи. Проаналізовано особливості копінг-поведінки у 153 хворих із первинним епізодом БАР з використанням опитувальника «Способи долаючої поведінки» S. Folkman і R. Lazarus в адаптації Т. Л. Крюкової.
Результати. Встановлено, що при депресивному варіанті первинного епізоду переважають стратегії втечі-уникнення – у 26,5 % всіх хворих, у 25,2 % чоловіків, у 27,3 % жінок; прийняття відповідальності – 17,5 %, 15,2 %, 18,9 %; пошуку соціальної підтримки – 17,5 %, 16,3 %, 18,3 %; менше значення мають самоконтроль – 13,0 %, 14,4 %, 12,1 %; дистанціювання – 8,3 %, 8,0 %, 8,5 %; планування вирішення проблеми – 7,7 %, 9,1 %, 6,9 %; конфронтаційний копінг – 6,5 %, 8,5 %, 5,3 % і позитивна переоцінка – 2,9 %, 3,3 %, 2,7 %. При маніакальному варіанті домінують конфронтаційний копінг – 26,6 %, 28,4 %, 23,1 %; рідше дистанціювання – 17,8 %, 21,0 %, 11,9 %; втеча-уникнення – 15,6 %, 13,8 %, 19,0 %; позитивна переоцінка – 15,3 %, 15,7 %, 14,5 %; планування вирішення проблеми – 9,1 %, 9,0 %, 9,2 %; самоконтролю – 7,3 %, 6,0 %, 9,8 %; пошуку соціальної підтримки – 6,6 %, 4,9 %, 9,9 % і прийняття відповідальності – 1,7 %, 1,2 %, 2,6 %. При змішаному варіанті переважають дистанціювання – 20,9 %, 19,2 %, 22,9 %; втеча-уникнення – 18,8 %, 17,2 %, 20,7 %; конфронтаційний копінг – 18,1 %, 24,4 %, 11,0 %; менше значення мають пошук соціальної підтримки – 14,8 %, 10,1 %, 20,0 %; самоконтроль – 9,4 %, 8,1 %, 10,9 %; прийняття відповідальності – 6,0 %, 6,8 %, 5,1 %; позитивна переоцінка – 6,2 %, 7,1 %, 5,1 % і планування вирішення проблеми – 5,8 %, 7,1 %, 4,3 %.
Висновки. Хворим із первинним епізодом БАР притаманні гендерні особливості копінг-поведінки, що полягають у переважанні в чоловіків конфронтаційного копінгу, самоконтролю, планування вирішення проблеми і позитивної переоцінки, а у жінок – дистанціювання, пошуку соціальної підтримки, прийняття відповідальності і втечі-уникнення. Вирішальне значення для копінг-поведінки має клінічний варіант первинного епізоду, при цьому депресивний варіант асоційований зі стратегіями втечі-уникнення, прийняття відповідальності і пошуку соціальної підтримки; маніакальний – зі стратегіями конфронтаційного копінгу, дистанціювання та втечі-уникнення, а при змішаному варіанті вибір копінг-стратегії визначається актуальним психічним станом.
42
Білоусенко, Максим. "Патогенез та лікування неврозів: нові можливості моріта-терапії". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 64–76. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-64-76.
Повний текст джерелаАнотація:
Пошук нових форм подолання неврозів різної етіології є дуже актуальним завданням у зв’язку із війною, яка зробила населення країни вразливим для психічних розладів. Дослідники включають до факторів, які викликають неврози, психотравмуючу ситуацію, психопатологічні симптоми, у тому числі, вегетосоматичні, а також особистісні властивості, притаманні їй та розвинуті за час життя здібності протистояти стресу. Темперамент, характер створюють форму протистояння стресогенним впливам, силу опору травмі. Однією з сучасних форм психотерапії, яка спрямована на зміцнення стресостійкості особистості, укріплення характеру, є Моріта-терапія, яка була розроблена у першій половині ХХ ст. у Японії психіатром Ш.Морітою. Він творчо переробив ідеї дзен-буддізму та створив ефективний терапевтичний підхід до психічних розладів, який використовується у різних культурних контекстах та не потребує конкретної форми духовності від пацієнтів. Ця терапія спрямована на те, щоб навчити людину у будь-яких стрес-ситуаціях не боротися зі своїми думками та емоціями, приймати їхні хвилі, притоки та відтоки такими, якими вони є. Важливим навчальним фактом для терапії є те, що життя містить страждання, і питання лише в тому, чи приймає їх людина. Прийняття потоку життя у всій її повноті дозволяє людині зосередитися не на боротьбі з психосоматичними симптомами, а на виконанні важливих і корисних справ тут і зараз, незалежно від почуттів. Тим самим у людини з'являється вміння «розчинити» своє Я у виконанні цінних справ, зосередитися на зміні ситуації, на допомозі іншим. Особистість стає більш активною, формується стійкий до стресів, цілеспрямований характер, незалежний від форми акцентуації. Людина стає здібною прийняти і пережити будь-які ситуації і діяти в них активно в теперішньому часі і тому невротична хворобливість практично зникає, йде на задній план життя. У розвитку такого терапевтично-навчального підходу, який пропонує Ш.Моріта, можна побачити один із важливих інструментів подолання Україною стресу воєнного часу. Ключові слова: невроз, травматична ситуація, тип особистості, акцентуація характеру, протистояння стресу, Моріта-терапія, стресостійкість, прийняття реальності, емоції, порочне коло неврозу.
43
Mysula, Y. I. "СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХВОРИХ З ПЕРВИННИМ ЕПІЗОДОМ БІПОЛЯРНОГО АФЕКТИВНОГО РОЗЛАДУ З УРАХУВАННЯМ ГЕНДЕРНОГО ФАКТОРА". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (22 серпня 2019): 144–48. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i2.10383.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема біполярного афективного розладу (БАР) є однією з найактуальніших проблем сучасної психіатрії.
Мета – вивчити соціально-демографічні особливості хворих на БАР на момент первинного епізоду і впродовж життя з урахуванням гендерного фактора.
Матеріал і методи. Проаналізовано особливості перебігу первинного епізоду БАР на підставі медичної документації 180 чоловіків і 222 жінок із встановленим діагнозом БАР.
Результати. Встановлено переважання осіб з неповною середньою (загалом 24,7 %, чоловіків 28,4 %, жінок 21,6 %, р>0,05), середньою (відповідно 21,6 %, 27,9 % і 13,9 %, р<0,01), та середньою спеціальною освітою (20,4 %, 22,2 % і 18,9 %, р>0,05), меншою є питома вага осіб з незакінченою вищою (20,4 %, 18,3 % і 22,1 %, р>0,05), професійно-технічною (7,2 %; 11,1 % і 4,1 %, р<0,01) і вищою освітою (5,7 %, 6,1 % і 5,4 %, р>0,05). Більшість хворих були безробітними (40,0 %, 37,8 %, 41,9 %, р>0,05), менше – школярів (24,7 %, 28,3 % та 21,6 %, р>0,05), студентів (11,7 %, 12,8 % і 10,8 %, р>0,05), робітників (8,7 %, 10,6 % і 7,2 %, р>0,05), службовців (8,2 %, 6,1 % і 9,9 %, р>0,05), підприємців (4,0 %, 3,3 % і 4,5 %, р>0,05) та пенсіонерів (2,7 %, 1,1 % і 4,1 %, р>0,05). Більшість хворих не були одруженими (60,7 %, 66,7 % і 55,9 %, р>0,05), менше було одружених (35,9 %, 28,3 % і 41,9 %, р>0,05), розлучених (2,7 %, 3,9 % і 1,8 %, р>0,05) та вдових (0,7 %, 1,1 % і 0,4 %, р>0,05); а також бездітних (78,9 %, 79,4 % і 78,4 %, р>0,05) і тих, що проживали з батьками (59,5 %, 65,6 % і 54,5 %, р<0,05). Чоловіки частіше були курцями (58,3 % проти 24,8 %, р<0,01, разом 39,7 %), з епізодичним та частим вживанням алкоголю (відповідно 53,3 % і 33,8 %, р<0,01, разом 42,5 %, та 21,1 % і 1,8 %, р<0,01, разом 10,5 %).
Висновки. Хворим з первинним епізодом БАР притаманні невисокий освітній та професійний рівень, погана сімейна реалізація, поширеність куріння; для чоловіків характерні нижчий рівень освіти з більшою професійною спрямованістю, вищий рівень інвалідизації, гірша сімейна реалізація, а також більший рівень ураження аддикціями. Ці дані можуть бути використані для ранньої діагностики та профілактики БАР.
44
Omelyanovich, Vitalii. "Суспільні та сімейні аспекти діагнозу посттравматичний стресовий розлад у військовослужбовців після повернення з зони бойових дій". Psychosomatic Medicine and General Practice 4, № 1 (24 червня 2019): e0401183. http://dx.doi.org/10.26766/pmgp.v4i1.183.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. У зв’язку з викликами сьогодення ПТСР є серйозною проблемою загальної і, особливо, військової психіатрії. Діагноз «ПТСР» є, в першу чергу, етіологічно обумовленим, але також значний вплив, як на розвиток, так і на клінічне оцінювання цього стану, мають такі «немедичні» чинники, як суспільні та сімейно-побутові.
Методи й матеріали. Матеріал дослідження – сучасні публікації, присвячені вивченню соціально-психологічних, сімейних та суспільно-громадських чинників, які відіграють роль у формуванні ПТСР та впливають на використання зазначеного діагнозу при огляді посткомбатантів. Метод дослідження – бібліографічно-аналітичний.
Результати. Згідно з даними північноамериканських авторів, кількість ветеранів, які отримали інвалідність у зв’язку з ПТСР, з 1999 р. по 2004 р. зросла на 79,5%, при тому, що інвалідність з приводу інших захворювань серед них зросла лише на 12,2%. Соціальна політика інвалідності заохочує ветеранів до отримання психіатричних діагнозів, в першу чергу – ПТСР. У суспільстві діагноз «ПТСР» часто використовується для виправдання кримінальної поведінки військовослужбовців та посткомбатантів. Ще одна проблема лежить в тому, що інша частина посткомбатантів, навпаки, приховують симптоми ПТСР, боячись побутової стигматизації «психічно хворого» та зіпсування своєї кар’єри. Крім громадських чинників, які впливають на використання діагнозу «ПТСР», важливими «немедичними» факторами є сімейні аспекти життя посткомбатантів. На розвиток ПТСР та його перехід у проланговану форму негативно впливає відсутність військовослужбовіців вдома більш шести місяців, неможливість дистанційного спілкування з близькими під час участі в бойових діях, відсутність сім’ї, а у одружених, як це не парадоксально, присутність у складі сім’ї дітей.
Висновки. Внаслідок впливу соціально-асоційованих чинників існують певні частини посткомбатантів, одна з яких схильна до симуляції або агравації симптомів ПТСР, а друга, навпаки, схильна до дисимуляції постстресової психопатологічної симптоматики. Серед сімейних чинників, які слід вважати в якості умовно-патогенних, особливу увагу треба приділяти відсутності можливості спілкування з близькими під час ведення бойових дій, відсутність їх вдома протягом більш шести місяців та присутність в родинах військовослужбовців дітей. Для вдосконалення якості діагностичної та реабілітаційної роботи необхідно найскоріше проведення науково- огрунтованої адаптації сучасних закордонних психологічних тестів, спрямованих на діагностику ПТСР та розробка специфічних вітчизняних методик.
45
Belov, O. O., та N. G. Pshuk. "ІНТРАСИНДРОМАЛЬНА ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЕНДОГЕННИХ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ В АСПЕКТІ КЛІНІЧНОГО ПАТОМОРФОЗУ". Вісник наукових досліджень, № 4 (31 січня 2019): 119–23. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9792.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема феноменологічного патоморфозу депресивних розладів є однією з актуальних проблем сучасної клінічної психіатрії.
Мета дослідження – вивчити особливості клінічного патоморфозу депресивних розладів ендогенного генезу в порівняльному аспекті.
Матеріали і методи. Вивчено медичну документацію 236 пацієнтів із ендогенними депресивними розладами, які зверталися за медичною допомогою у 1971–1995 рр., і клінічно обстежено 189 осіб із депресивними розладами ендогенного генезу, що зверталися за медичною допомогою у 2015–2018 рр.
Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що клінічний патоморфоз депресивних розладів на сучасному етапі характеризується збільшенням поширеності астенічної симптоматики (79,9 % проти 67,4 %, р<0,01), нездатності концентруватися і приймати рішення (71,4 % проти 61,0 %, р<0,05), тривожної симптоматики (81,0 % проти 73,7 %, р<0,05), песимізму (80,4 % проти 79,2 %, р<0,05), суїцидальних думок (70,4 % проти 60,2 %, р<0,05), гастроінтестинальної симптоматики (60,3 % проти 51,7 %, р<0,05), інсомнічних проявів (93,1 % проти 81,8 %, р<0,01), зменшенням проявів ангедонії (76,2 % проти 84,3 %, р<0,05) і заниженої самооцінки (80,5 % проти 73,0 %, р<0,05). Виявлено, що інтрасиндромологічна структура депресивних розладів на сучасному етапі характеризується зменшенням поширеності вітальної депресії (з 56,8 % до 42,9 %, р<0,05) та анестетичної депресії (з 25,8 % до 18,0 %, р<0,05) при збільшенні поширеності апатичних депресій (24,3 % проти 17,4 %, р<0,05), наявністю тривожно-фобічних та іпохондричних включень (56,1 % проти 47,5 %, р<0,05), інсомнічних порушень у вигляді пресомнічних, інтрасомнічних, постсомнічних проявів із переважанням останніх (93,1 % проти 81,8 %, р<0,01), вегето-соматичних розладів та соматизованих проявів у вигляді гетерогенних поліморфних сенестопатій (77,8 % проти 68,2 %, р<0,05), сенесто-алгічного синдрому (11,6 % проти 6,4 %, р<0,05), а також астенічної депресії (79,9 % проти 66,9 %, р<0,01), ажитованої депресії (38,6 % проти 30,1 %, р<0,05) та депресії зі стрибками ідей (28,0 % проти 20,8 %, р<0,05).
Висновки. Основою сучасного клінічного патоморфозу депресивних розладів є зміни інтрасиндромальної структури через переважання апатичних та тривожних депресій при зменшенні вітальних та анестетичних її форм. Вивчення сумарної констеляції симптомів дисомнічного регістру демонструє переважання постсомнічних проявів із домінуванням обсесивно-фобічних роздумів та ідей меншовартості. Виявлені закономірності патоморфозу повинні враховуватися при розробці диференційованих лікувальних, реабілітаційних та профілактичних заходів.
46
Kuzikova, Svitlana, Valeriy Zlivkov, and Svitlana Lukomska. "CONTEMPORARY INTEGRATIVE INTERPERSONAL THEORY OF PERSONALITY: KEY CONCEPTS." Psychology of Personality 9, no. 1 (February 20, 2019): 11–16. http://dx.doi.org/10.15330/ps.9.1.11-16.
Повний текст джерелаАнотація:
This article is devoted to the concept of integrative interpersonal theory of personality. The origins of the interpersonal theory of personality are found in interpersonal theory of psychiatry. This approach facilitates interdisciplinary conceptualizations of functioning and treatment by emphasizing the interpersonal situation as a prominent unit of analysis, organized by the metaconstructs of agency and communion and the interpersonal circumplex model. The interpersonal circumplex can serve as both companion and guide for those interested in exploring the interpersonal domain of personality. It is outlined the major assumptions and key concepts of the contemporary integrative interpersonal theory of personality. The features and the variety of studies, including several recent studies that extend integrative interpersonal theory are outlined. It is established that applications of the model for exploring both the idiographic (person‐centered) and nomothetic (variable‐centered) realms of personality. The contemporary interpersonal tradition assumes a pathoplastic relationship between interpersonal functioning and many forms of psychopathology. Key concepts of interpersonal theory: Copy process, Catalysts of internalization, Interpersonal motives, Regulatory Metagoals are described. The interpersonal nexus in psychology is a nomological net that provides the architecture to coordinate definition of personality. Given the advances in interpersonal theory and description discussed here, we would argue that agentic and communal personality characteristics should be essential components of an interdisciplinary science of personality psychology.
Стаття присвячена аналізу сучасної інтегративної міжособистісної теорії особистості, що базується на міжособистісній теорії психіатрії, згідно з якою міжособистісна ситуація як одиниця аналізу дозволяє реалізувати міждисциплінарний підхід до діагностики, терапії та лікування патопсихологічних станів. При цьому наголошується, що утворений метаконструктами контекст комунікації по суті є моделлю міжособистісного комплексу, який дозволяє вивчати особистість комплексно, в контексті інтегративного підходу, базуючись не лише на принципах патології, а й на принципах гуманізму. Окреслено основні поняття сучасної інтегративної міжособистісної теорії особистості: копінг-процеси, каталізатори інтерналізації, міжособистісні мотиви, регуляторні метацілі. Проаналізовано численні дослідження (зокрема сучасні), що не лише розкривають основні поняття інтегративної міжособистісної теорії, а й демонструють можливості її використання у практичній психології та психотерапії. Встановлено, що застосування інтегративної міжособистісної теорії для вивчення ідеографічних (орієнтованих на людину) та номотетичних (орієнтованих на норми) сфер дозволяють розглядати особистість комплексно, у взаємозв’язку її різних властивостей. Сучасна міжособистісна традиція передбачає зумовленість соціального функціонування міжособистісним контекстом, тобто міжособистісний аспект у психології є номологічною мережею, яка забезпечує основу для інтегративного визначення особистості. З урахуванням надбань міжособистісної теорії та досвіду її використання у практичній психології та психотерапії, констатується, що ключові її аспекти можуть вважатися основними компонентами міждисциплінарної психології особистості.
47
Voloshyna, N. P., V. V. Vasylovskyy, T. V. Negreba, V. M. Kirzhner, I. K. Voloshyn-Haponov, T. М. Pogulyaeva та M. E. Chernenko. "Значення часових етапів при різних типах перебігу розсіяного склерозу для формування прогнозу". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL 17, № 7 (27 січня 2022): 5–10. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.17.7.2021.245558.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження: розробити систему оцінки характеру прогнозу на основі клініко-математичного аналізу показників, що виникають на різних етапах при різних типах перебігу розсіяного склерозу. Матеріали та методи. Використані клінічні (клініко-неврологічний і метод анкетування — за анкетою, розробленою у відділі аутоімунної і дегенеративної патології нервової системи ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України») і математико-статистичні (метод пермутації) методи. За допомогою методу пермутації (перестановочного тесту) в групах хворих з різними типами перебігу обчислювалися відмінності в середніх значеннях клінічних показників, що характеризують перебіг розсіяного склерозу на різних часових етапах: доклінічному етапі, етапі дебюту, рецидивному етапі для рецидивуючого й вторинно-прогредієнтного перебігу, етапі прогресування — для вторинно- і первинно-прогредієнтного. На цій підставі було виділено клінічні показники, які з високою вірогідністю (рівень зв’язку 0,95) на кожному часовому етапі перебігу розсіяного склерозу визначають кінцевий варіант прогнозу захворювання. Результати. Обстежено 280 хворих, серед них: 80 (50 жінок і 30 чоловіків) — з рецидивуючим перебігом, 140 (80 жінок і 60 чоловіків) — із вторинно-прогредієнтним і 60 (30 жінок та 30 чоловіків) — із первинно-прогредієнтним. Характер прогнозу (сприятливий і невизначений при рецидивному перебігу, невизначений і несприятливий при прогредієнтних типах перебігу) оцінювався на основі клініко-діагностичних критеріїв, розроблених з урахуванням особливостей перебігу захворювання в цілому. Проведені дослідження показали, що сприятливий прогноз при рецидивуючому перебігу з високою вірогідністю зустрічався при поєднанні таких клінічних показників, як легка тяжкість дебюту, повна ремісія після дебюту, легкі рецидиви, що розвиваються швидкими темпами, і тривалі ремісії між рецидивами на рецидивному етапі; невизначений прогноз — за наявності дебютів середньої тяжкості, стовбурової симптоматики в дебюті, тяжких і середньої тяжкості рецидивів і тенденції до обтяження й подовження рецидивів на рецидивному етапі. Несприятливий прогноз при вторинно-прогредієнтному перебігу вірогідно пов’язаний з перенесеною вітряною віспою на доклінічному етапі в преморбідному анамнезі, блискавичними темпами розвитку дебюту, неухильним варіантом прогресування, що перебігає без клінічно окреслених періодів стабілізації; невизначений прогноз — із швидкими темпами розвитку дебюту. Несприятливий прогноз при первинно-прогредієнтному перебігу був тісно асоційований з перенесеною тяжкою черепно-мозковою травмою на доклінічному етапі в преморбідному анамнезі, мозочковою симптоматикою в дебюті, формуванням етапу прогресування безпосередньо після дебюту, минаючи етап стабілізації, неухильним варіантом прогресування на етапі прогресування; невизначений прогноз — із перенесеними герпетичними інфекціями на доклінічному етапі в преморбідному анамнезі, легкою тяжкістю дебюту, формуванням етапу прогресування після періоду стабілізації, що настала слідом за дебютом, поступальним варіантом прогресування на етапі прогресування, який перебігає у вигляді чергування періодів повільного накопичення неврологічного дефіциту, що має, як правило, локальний акцент, і етапів стабілізації різної тривалості. Висновки. Отже, за допомогою клініко-математичного аналізу було показано, що формування альтернативних варіантів прогнозу при різних типах перебігу розсіяного склерозу відбувається шляхом вибіркового залучення до єдиного патерну клінічних показників, які мають діагностичне значення на різних часових етапах перебігу захворювання.
48
Boychak, M. P. "ВОЄННО-ПОЛЬОВА ТЕРАПІЯ ЧИ ВІЙСЬКОВА ТЕРАПІЯ, ВОЄННО-ПОЛЬОВА ХІРУРГІЯ ЧИ ВІЙСЬКОВА ХІРУРГІЯ?" Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 1 (24 червня 2020): 73–83. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.1(1)-073.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. У статті в дискусійній формі розглядається питання щодо назв кафедр військової терапії і військової хірургії Української військово-медичної академії та відповідних дисциплін, що вивчаються на цих кафедрах. В історичному аспекті досліджується еволюція поглядів щодо цих назв (воєнно-польова хірургія – військова хірургія, воєнно-польова терапія – військова терапія), починаючи від М.І. Пирогова, В.А. Оппеля, С.С. Юдіна, закінчуючи формуванням відповідних кафедр і навчальних дисциплін при організації Української військово-медичної академії.
Мета. Розглянути питання щодо назв кафедр військової терапії і військової хірургії Української військово-медичної академії та відповідних дисциплін, що вивчаються на цих кафедрах.
Матеріали та методи дослідження. В дослідженні використано історичний і бібліосемантичний методи для повного розкриття суті досліджуваних понять.
Результати дослідження. Обидва терміни «Воєнно-польова терапія» і «Військова терапія» мають право на існування, використовувались у різні часи по різному. Як на нас, то більш правильно, сьогодні, з огляду назви кафедри і назви дисципліни, використовувати термін «Військова терапія», адже на кафедрі, крім класичної воєнно-польової терапії (ураження іонізуючим випромінюванням, ураження отруйними речовинами, біологічними чинниками тощо) вивчаються ще багато інших дисциплін: 24 дисципліни для слухачів факультету підготовки військових лікарів; 23 дисципліни для факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації (спеціалізація, тематичне вдосконалення, до 2020 року передатестаційні цикли) та 12 дисциплін для медичних сестер (спеціалізація, тематичне вдосконалення). Крім військових дисциплін на кафедрі ВТ викладаються «мирні» дисципліни: кардіологія, пульмонологія, гастроентерологія, гематологія, ревматологія, психіатрія і наркологія, психотерапія, фізіотерапія, лабораторна діагностика, функціональна діагностика тощо. Тобто термін «Військова терапія» має більш широке тлумачення ніж термін «Воєнно-польова терапія».
Висновки. Підсумовуючи розглянуте питання, треба надати належне керівникам військової медицини, які при формуванні Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті імені О.О. Богомольця (пізніше УВМА) і профільних кафедр, назвали їх відповідно кафедрами військової хірургії і військової терапії. Якщо словосполучення «воєнно-польова» було вже застарілим для В.А. Оппеля і С.С. Юдіна майже 100 років назад, якщо М.І. Пирогов, який запропонував цей термін, сам його не вживав, якщо головний терапет Червоної армії М.С. Вовсі , головні терапевти фронтів, армійські терапевти Другої світової війни майже не користувалися ним, якщо засновник російської клінічної медицини М.Я. Мудров майже 300 років назад говорив про «військову терапію», а наш видатний земляк А. Чаруковський тоді ж говорив про «хвороби армії», а як нам бути з майбутніми партнерами по НАТО, якщо у них, та взагалі ніде у світі, більше не викорисовується термін «воєнно-польова» і не має воєнно-польової хірургії та воєнно-польової терапії, крім деяких бувших республік СРСР та країн його сателітів, які його собі присвоїли та «зрадянщили», то чи стоїть нам повертатись до колишніх назв, та дисциплін, які не існують? А своє захоплення генієм М.І. Пирогова і повагу до його особистості будемо виражати не у збережені терміну «воєнно-польова», а в іншому – у подальшому розвитку військової хірургії і військової терапії.
49
Yuryeva, L. M., S. G. Nosov та A. Е. Nіkolenko. "ПІСЛЯДИПЛОМНА ПІДГОТОВКА З ФАХУ “ПСИХІАТРІЯ” У ПРОФІЛАКТИЦІ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРЯННЯ СЕРЕД ЛІКАРІВ-ПСИХІАТРІВ". Медична освіта, № 3 (21 вересня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.3.8896.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – обґрунтування доцільності використання освітньої програми з метою профілактики емоційного вигоряння у медичних працівників.Основна частина. Важливим фактором оптимізації профілактичних заходів щодо синдрому емоційного вигоряння серед лікарів практичної охорони здоров’я є післядипломна освіта. На кафедрі психіатрії факультету післядипломної освіти ДЗ “ДМА” розроблена і впроваджена в педагогічний процес освітня програма, метою якої є первинна профілактика емоційного вигоряння у медичних працівників. Під час підвищення кваліфікації лікарі-психіатри отримують інформацію про професійні кризи особистості лікаря, ознайомлюються з факторами професійного успіху, стратегіями поведінки в професійному середовищі і в кризовій ситуації, а також з програмами профілактики і корекції вигоряння.Висновки. У роботі проведено дослідження зв’язку розвитку вигоряння зі стажем роботи, статтю, тривожністю, копінг-стратегіями і особистісними рисами медичного персоналу, а також дослідження профілактики вигоряння у разі зростання професійного рівня лікаря і зміни професії. Освітня програма з профілактики емоційного вигоряння у лікарів-психіатрів є важливим джерелом підвищення ефективності профілактичних заходів у медичних працівників.
50
Spirina, I. D., A. V. Shornikov та R. M. Tymofieiev. "ВИКОРИСТАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ВІДЕОФІЛЬМІВ У ЯКОСТІ ВІДЕОКЕЙСІВ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ З ДИСЦИПЛІНИ “ПСІХІАТРІЯ.НАРКОЛОГІЯ”". Медична освіта, № 1 (11 травня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2017.1.7294.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – знайти шляхи вирішення виявлених основних проблем при навчанні студентів, зокрема іноземних, за допомогою відеокейсів.Матеріали та методи дослідження. Дослідження базується на вивченні матеріалів, отриманих із відкритих джерел інформації, та використанні навчальних відеофільмів, створених на кафедрі психіатрії, загальної та медичної психології ДЗ “Дніпропетровська медична академія МОЗ України”.Результати й обговорення. Наводиться досвід практичного використання навчальних відеофільмів, в якості відеокейсів, запропоновано примірну структуру заняття. Обговорюються результати використання навчальних фільмів у якості відеокейсів.Висновки. Використання навчального відеофільму “Оцінка психічного статусу” в якості відеокейсу поліпшує якість навчання студентів та формує заплановані навчальною програмою компетенції з дисципліни “Психіатрія. Наркологія”.