Добірка наукової літератури з теми "Психофізіологічний стан пацієнта"

У статті представлено результати оцінки клінічного стану тканин пародонта за даними папілярно-маргінально-альвеолярного індексу в осіб із різними клінічними варіантами реакцій психофізіологічної дезадаптації після застосування лікувально-профілактичних комплексів, які розробили та впровадили автори даної роботи, у найближчі терміни спостереження. Мета дослідження – оцінити клінічний стан тканин пародонта в осіб молодого віку з різним психофізіологічним станом у найближчі терміни лікування (3–6 місяців) за даними папілярно-маргінально-альвеолярного індексу. Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 48 пацієнтів із запальними захворюваннями тканин пародонта та 52 осіб із запально-дистрофічними захворюваннями тканин пародонта з різним психофізіологічним станом організму. Для оцінки ефективності запропонованих лікувально-профілактичних комплексів було сформовано дві основні лікувальні підгрупи. Результати досліджень та їх обговорення. У середньому через 6 місяців після лікування значення папілярно-маргінально-альвеолярного індексу зменшувалось стосовно значень до лікування в першій основній лікувальній підгрупі у 2,0 рази та в другій основній лікувальній підгрупі – у 1,5 раза (р<0,01). В осіб із захворюваннями тканин пародонта з контрольних лікувальних підгруп через 6 місяців спостережень у результаті застосування традиційних лікувальних заходів значення папілярно-маргінально-альвеолярного індексу збільшувалось при усіх типах психофізіологічних реакцій дезадаптації і дорівнювало даним до лікування (р>0,05). Висновки. Проведені клінічні дослідження переконливо доводять ефективність лікувально-профілактичних комплексів при лікуванні захворювань тканин пародонта у пацієнтів основних лікувальних підгруп, які ми запропонували, що підтверджено зниженням інтенсивності запальних процесів у тканинах пародонта за даними папілярно-маргінально-альвеолярного індексу в найближчі терміни спостережень.

Резюме. Стаття присвячена оцінці структури нервово-психічного стану пацієнтів літнього та старечого віку з гіпертонічною хворобою (ГХ) ІІ та ІІІ стадії, ускладненою інфарктом міокарда. Проведено психодіагностичне дослідження невротичних станів та рівня ситуаційної та особистісної тривожності залежно від рівня стресу, стадії ГХ та вікової категорії. Виявлено зростання невротичних станів залежно від стадії ГХ і збільшення віку. Встановлено прогресування процесу виснаження психофізіологічних якостей психічних реакцій особистості залежно від перебігу ГХ та формування високого рівня неспокою, що заважає психосоціальній адаптації, комплайєнсу з лікарем, знижує ефективність лікування та якість життя пацієнтів літнього та старечого віку з ГХ ІІ–ІІІ стадії.

Розвиток цукрового діабету (ЦД) пов’язаний із такими ускладненнями, як депресія, тривожність, зниження когнітивності. Актуальною проблемою є пошук засобів, які дозволять поліпшити психосоматичний стан пацієнтів. Останнім часом дослідники в багатьох країнах світу стали вивчати пробіотики як засоби, здатні впливати на функціонування мозку. Такі пробіотики отримали назву психобіотиків — живих бактерій, здатнихвпливати на функції мозку і покращувати психофізіологічний стан шляхом взаємодії з кишковою мікробіотою. Ряд дослідників включають до психобіотиків і пребіотики, які сприяють збільшенню кількості корисних кишкових бактерій. Кишкова мікробіота охоплює всі мікроорганізми, які населяють простір від порожнини рота до прямої кишки. Вона слугує фундаментальною складовою кишково-мозкової вісі — біспрямованої системи, за допомогою якої мозок модулює функції шлунково-кишкового тракту. Кишкова мікробіота виконує важливу роль у формуванні гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової вісі, яка бере участь у регуляції багатьох фізіологічних процесів. ЇЇ стимуляція супроводжується підвищеною продукцією глюкокортикоїдів, зокрема, кортизолу і кортикостерону, відомих як маркерів стресу. Концентрації глюкокортикоїдів, що циркулюють, зростають у відповідь на психічний та фізичний стрес. Вони також посилюють відчуття загрози і пригнічують настрій, знижують пам’ять та інші когнітивні функції. Психобіотики виявляють анксіолітичний та антидепресивний ефекти, які характеризуються позитивними змінами в емоційній та когнітивній сферах. Виявилось, що психобіотики впливають на патогенетичні ланки стресорної реакції, які залучені до формування негативних психосоматичних ускладнень при ЦД. Отримані обнадійливі результати експериментальних та клінічних досліджень психобіотиків, які свідчать про перспективність їх використання в лікуванні пацієнтів із ЦД та ожирінням, а також в антиейджингових програмах. Перспективним є подальше дослідження застосування психобіотиків у лікуванні психосоматичних порушень при ЦД.

Стаття присвячена дослідженню осіб з соматичними порушеннями. Метою даного дослідження було емпіричним шляхом дослідити невротичність у контексті формування психічних порушень осіб з соматичною патологією на підставі клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей осіб з соматичною патологією. Теоретично з’ясовано, що літній вік є фактором ризику, що перешкоджає застосуванню інтервенційних технологій. Виявлення та лікування літніх осіб ускладнене тим, що зв'язок симптомів з усвідомленими проявами психічної активності людини неоднозначний, не завжди очевидний і опосередкований маловивченими явищами несвідомої сфери психіки даної категорії осіб. Проаналізовано феномен «невротизації» хворих із соматичною, насамперед серцево-судинною патологією.Зазначено, що характерними для невротичної особистості проявами є страх, безпорадність, почуття провини, надмірна залежність від отримання схвалення, внутрішня незахищеність, емоційна реакція на критику, невміння будувати довгострокові плани, порушення в сексуальному житті. Було проведене медико-психологічне обстеження 37 респондентів похилого віку, з них 21 жінка і 16 чоловіків віком від 60 до 71 рр. В експериментальній частині роботи використовувались клініко-анамнестичний та клініко-психопатологічний методи дослідження та особистісний опитувальник FPI. Статистична обробка результатів дослідження проводилась за допомогою пакета програм Statistica v.6.1. За отриманими емпіричними результатами можна констатувати, що при аналізі соціально-демографічних характеристик обстежених, що можуть виступати в ролі предикторів розвитку захворювання, привертає увагу високий відсоток пацієнтів, в яких професійна підготовка не відповідала їх соціальному статусу. Аналіз середніх значень досліджуваних було відображено у вигляді гістограми. Отже, невротичність як психофізіологічний стан у експериментальній жіночій групі виявився помітно вищим, ніж в контрольній і чоловічій експериментальній групах. Встановлено, що предиктором розвитку психічних порушень жінок з соматичною патологією є невротичність.

РЕЗЮМЕ. Вступ. Своєчасна діагностика стану організму людини у режимі віддаленого доступу без відвідування спеціалізованих медичних закладів, автоматизований моніторинг стану здоров'я людини на всіх етапах лікування, реабілітації та профілактики захворювань, отримання професійних медичних консультацій за допомогою спеціальних WEB-порталів є актуальними питаннями охорони здоров’я, розв’язання яких можливе лише при використанні сучасних інформаційних технологій.Мета. Аналіз існуючих систем та розроблення нових методів та мобільних програмних засобів, що дозволять оперативно визначати, аналізувати та контролювати психоемоційний та фізичний стан здоров'я людини.Матеріали та методи. Розроблено концепцію створення модульної багатопараметричної мультифункціональної мобільної системи із сервісною платформою, яка призначена для моніторингу, тривалого спостереження та контролю основних психофізіологічних показників, що характеризують стан організму людини.Результати. Експериментальні дослідження роботи основних модулів системи були практично проведені під час аналізу частоти серцевого ритму у 5 діапазонах за допомогою медичного гаджету MioFuse та розробленого мобільного додатку MioGo.Висновки. Використання інформаційних та мобільних технологій дозволяє організувати роботу із системою у режимі віддаленого доступу, реалізувати персоналізований підхід до пацієнтів з відображенням даних на екрані смартфона користувача.

Мета: обґрунтувати вибір лікувально-профілактичних схем лікування захворювань тканин пародонта в осіб молодого віку залежно від психофізіологічного стану організму.Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 48 осіб із запальними захворюваннями тканин пародонта та 52 пацієнти із запально-дистрофічними хворобами цього органа з різним психофізіологічним станом організму, які були поділені на різні лікувальні групи залежно від обраної тактики лікування.Результати. В основних лікувальних групах були застосовані лікувально-профілактичні комплекси, що включали: гігієнічне навчання та виховання; індивідуальний вибір засобів догляду за порожниною рота з урахуванням індексу гігієни Гріна–Вермільйона, інтенсивності ураження тканин пародонта за індексом РМА, та здійснення професійної гігієни порожнини рота. Схема лікування пацієнтів контрольних лікувальних груп була передбачена діючими стандартами лікування захворювань тканин пародонта.Висновки. При лікуванні захворювань пародонта у цих осіб важливим етапом є індивідуальна та диферен­ці­йо­вана розробка і впровадження місцевих та загальних лікувальних заходів з урахуванням клінічного та психо­соматичного станів пацієнтів.

Стаття присвячена аналізу психоемоційного стану середнього медичного персоналу за рівнем прояву депресивної та тривожної симптоматики, визначенню факторів, які мають найбільший вплив на психоемоційний стан медичних працівників і являються однією з причин формування та розвитку професійного (емоційного) вигорання СМП, які працюють в умовах підвищеної професійної стресогенності (АТО/ООС). Тривале зіткнення СМП з психологічними особливостями не тільки з ветеранами АТО/ООС, а й в спілкуванні між собою призводить до психоемоційного перенавантаження в умовах професійних, лікувальних взаємовідносин та інших взаємодій (спілкування, виконання поставленої задачі, надання допомоги) і створює фундамент для виникнення професійного (емоційного) вигорання. Діяльність медичних працівників пов’язана з порятунком людей, особливим, індивідуальним підходом до кожного, вимагає наявності таких психологічних якостей, як емоційна стійкість, професійна адаптація, взаємоповага та розуміння. Ефективність подолання кризових або стресових періодів залежить від індивідуальних рис особистості серед яких важливу роль відіграють стать, інтелект, темперамент особистості. Одними із, не менш важливих факторів зміни психоемоційного стану СМП є вік і стаж роботи в медичній сфері та професійне становлення фахівця в цій галузі. Здійснений Е. Ф. Зеєром [1] аналіз дає можливість виділити чотири основні особистісні складові професійного становлення фахівця: 1. Спрямованість особистості, яка характеризується системою домінуючих потреб, мотивів, відносин, ціннісних орієнтацій та установок. Компонентами професійної спрямованості є: • мотиви (наміри, інтереси, схильності, ідеали); • ціннісні орієнтації (зміст праці, заробітна плата, добробут, кваліфікація, кар'єра, соціальний стан тощо); • професійна позиція (ставлення до професії, установки, очікування і готовність до професійного розвитку); • соціально-професійний статус. На різних стадіях становлення ці компоненти мають різний психологічний зміст, зумовлений характером провідної діяльності і рівнем професійного розвитку особистості. 2. Професійна компетентність – сукупність професійних знань, умінь, а також способів виконання професійної діяльності. Її основні компоненти: • соціально-правова компетентність (знання й уміння в галузі взаємодії із суспільними інститутами і людьми, а також володіння прийомами професійного спілкування і поведінки); • спеціальна компетентність (підготовленість до самостійного виконання конкретних видів діяльності, уміння вирішувати типові професійні задачі й оцінювати результати своєї праці, здатність самостійно здобувати нові знання й уміння за фахом); • персональна компетентність (здатність до постійного професійного росту і підвищення кваліфікації, а також реалізації себе в професійній праці); • аутокомпетентність (адекватне уявлення про свої соціально-професійні характеристики і володіння технологіями подолання професійних деструкцій); • екстремальна професійна компетентність (здатність діяти в умовах, що раптово ускладнилися, при аваріях, порушеннях технологічних процесів). 3. Професійно важливі якості – це психологічні якості особистості, що визначають продуктивність (продуктивність, якість, результативність і ін.) діяльності. Вони багатофункціональні і разом з тим кожна професія має свій ансамбль цих якостей. 4. Професійно значимі психофізіологічні властивості (зорово-рухова координація, окомір, нейротизм, екстраверсія, реактивність, енергетизм тощо). Розвиток цих властивостей відбувається вже в ході освоєння діяльності. У процесі професіоналізації одні психофізіологічні властивості визначають розвиток професійно важливих якостей, інші, професіоналізуючись, здобувають самостійне значення.О. М. Кокун в своїй монографії «Психологія професійного становлення сучасного фахівця» зазначає, що «…із досліджень останнього десятиліття, у підготовці фахівців із різних професій, що відносяться до типу "людина-людина", наявне суттєве протиріччя: з одного боку, соціально-економічні зміни, що відбуваються в суспільстві зумовлюють підвищення вимог до таких фахівців, їхньої активності і відповідальності відносно власного професійного й особистісного розвитку, а з іншого – підготовка цих фахівців здебільшого залишається значною мірою суто формальною, а їх професійний розвиток найчастіше відбувається стихійно. Також слід відзначити, що якщо етапам професійного відбору і, особливо, професійної підготовки професій типу "людина-людина" присвячено порівняно багато досліджень, то психологічні дослідження подальших етапів становлення фахівця у таких професіях практично не здійснювались (за виключенням окремих досліджень вчителів)» [2]. Тому тема психоемоційного стану СМП, які працюють з особливою категорією пацієнтів, а саме учасники бойових дій, ветерани АТО/ООС потребує вивчення та аналізу, враховуючи вік та тривалість спілкування з пацієнтами, що і зумовило актуальність даної проблеми і, відповідно, теми. Таким чином, в основу дослідження психоемоційного стану СМП покладений поділ середніх медичних працівників на групи, які розподілені за віковими категоріями та за стажем роботи.

У тезах доповіді був розроблений психодіагностичний комплекс для дослідження психофізіологічного стану пацієнта за рахунок адаптованого програмного забезпечення та впровадженням методик у невимушеній (ігровій) формі. Спроeктований апаратно-програмний комплекс є портативним і компактним, що дозволяє його мобільне використання. Представлена авторська розробка може бути використаною для первинної діагностики й динаміки стану пацієнта, а також для передрейсового і післярейсового оглядів водіїв-професіоналів.