Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Психологічні механізми.
Статті в журналах з теми "Психологічні механізми"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Психологічні механізми".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Кузіна, Євгенія. "ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ НУДЬГИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, № 8 (13 липня 2021): 117–24. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті порушується важливе актуальне питання щодо функціонування людини в інформаційно- му суспільстві. Висвітлено механізми виникнення стану нудьги під впливом інформаційного перенавантаження. Здійснено аналіз сучасних теоретико-методологічних досліджень щодо психологічної феноменології, закономір- ностей виникнення нудьги. З’ясовано психологічні особливості нудьги як актуально-ситуативного стану та як стабільної особистісної риси. Запропоновано авторське тлумачення, класифікацію та психологічні механізми інформаційної нудьги. Наведено результати емпіричного дослідження рівня психологічної залежності від інфор- маційно-комунікативних технологій та схильності до нудьги. Виявлено кількісно-якісні тенденції взаємозв’язку зазначених психологічних феноменів. Перевірено, що фактори інформаційної залежності особистості зумовлені не віковими, а феноменологічними характеристиками. Встановлені кореляційні закономірності дозволили під- твердити припущення щодо об’єктної позиції індивіда в інформаційному просторі, яка детермінує появу стану нудьги як особистісної риси людини.
2
Бочелюк, Віталій, та Анна Застело. "Соціально-психологічні особливості розвитку стресостійкості особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(54) (2021): 37–50. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-37-50.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано результати аналізу основних теоретичних підходів психології до дослідження проблеми стресостійкості особистості. Наведено основні поняття стресу та стресостійкості. Стаття присвячена розгляду причин утворення стресу на основі психологічних теорій стресу і конфлікту (як фактора стресоутворення) і адаптації до стресових ситуацій. Також в статті виявлені психологічні фактори і проаналізовані соціальні чинники, що впливають на формування стресостійкості.Виділені і охарактеризовані різні основні підходи до вивчення стресу і стресостійкості. Психологічні чинники стресостійкості розглядаються в ході кожного підходу, наголошуючи на необхідності розвитку особистості для стійкості до стресу. Аналіз фундаментальних досліджень стресостійкості показує, що більшість дослідників розуміють це як властивість психіки, що формується в онтогенезі і відображає здатність людини успішно здійснювати необхідну діяльність в стресових умовах. До вивчення стресостійкості, як цілісної системи, пропонується комплексний підхід до дослідження природи і чинників стресостійкості, що враховує всі взаємодоповнюючі підходи і описує один або кілька компонентів комплексного формування стресостійкості особистості. За результатами теоретичного аналізу літератури виявлена часткова залежність стійкості до стресу від типу нервової системи, особливостей темпераменту та інших нейрофізіологічних показників; показані два типи психологічних механізмів: механізми психологічного захисту (компенсації) і механізми самоволодіння, психологічні механізми подолання стресу, які мають свідомі і несвідомі компоненти когнітивної сфери психіки, активні і пасивні варіанти, які існують паралельно і функціонують комплексно; пояснюються фактори і способи підвищення стійкості до стресу. Ключові слова: стрес, стресостійкість, стресоутворення, конфлікт, адаптація до стресових ситуацій, психологічні фактори, соціальні чинники.
3
ЦИРКОВНИКОВА, Ірина. "ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ В АСПЕКТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ". Humanitas, № 6 (23 лютого 2022): 83–90. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є теоретичний аналіз психологічного благополуччя в аспекті психологічної культури внутрішньо переміщених осіб медичних працівників. На нашу думку, є міцний зв’язок між «психологічним благополуччям» та «психологічною культурою». Для розуміння «психологічного благополуччя» будемо розглядати його через поняття «психологічної культури», як один із його конструкт. Теоретичне дослідження психологічної культури внутрішньо переміщених осіб медиків в аспекті психологічного благополуччя особистості дозволило нам розробити схеми-моделі параметрів та компонентів психологічного культури. Це здійснювалося нами у два етапи. На першому етапі ми розглядали психологічну культуру в загальнотеоретичному плані, у рамках загальнопсихологічних підходів. На другому етапі – у прикладному для вирішення соціально-психологічних завдань для адаптації внутрішньо переміщених осіб, медичних працівників. Вперше було встановлено суттєвий взаємозв’язок рівня психологічної культури із суб’єктивним фактором – психологічним благополуччям. Досліджено, що психологічний фактор вивчає структурні та функціональні компоненти. Трансформації піддаються найважливіші особистісні конструкти, такі як психологічне благополуччя, яке розуміється в сучасній науці як злагоджений психічний процес, що забезпечує відчуття цілісності, внутрішньої рівноваги. Для виявлення найбільш об’єктивної картини психологічного благополуччя необхідно зрозуміти умови, в яких опиняється людина. Складність соціальних та психологічних особливостей конфлікту особливо сильно впливають на людей, і саме їх переосмислення психологічного благополуччя є своєрідним індикатором того, як вони ставляться до навколишньої дійсності і як прогнозують свої життєві перспективи, які перспективи розвитку їх особистісного ресурсу. У статті було вперше розглянуто психологічне благополуччя в аспекті психологічної культури внутрішньо переміщених осіб медичних працівників. Були з’ясовані основні структурні параметри психологічної культури, виділені основні компоненти психологічної культури. Розглядалося поняття психологічної стійкості, механізми саморегуляції та самоорганізації внутрішньо переміщених осіб медиків, форми і способи комунікації. Виявлено велике значення комунікативної компетенції переселенців медиків в успішній реалізації психологічного благополуччя особистості.
4
Корчакова, Н. В. "ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВІКОВОЇ ГЕНЕЗИ ПРОСОЦІАЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 108–14. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.58.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття висвітлює основи вікової динаміки гуманістично зорієнтованої стратегії особистості, механізми формування мотивації на користь Іншого, витоки та передумови уважного ставлення до партнерів по взаємодії та їх розвиток у процесі соціалізації. Обговорюються сутнісні характеристики психологічних механізмів просоціальності особистості, їх трансформування та зміна особливостей функціонування впродовж онтогенезу. Висвітлюються питання переструктурування та особливостей взаємодії психологічних механізмів емпатійних тенденцій особистості, її готовності надавати підтримку та допомогу Іншому.
5
Кузнецова, І. А. "Психологічні механізми контролю знань". Вісник Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, Вип. 2 (109), ч. 2 (2018): 77–82.
Знайти повний текст джерела
6
Lazorenko, B. P. "ТЕХНОЛОГІЯ РЕІНТЕГРАЦІЇ ТА РЕАДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ, ФРАГМЕНТОВАНОЇ ВНАСЛІДОК ПСИХОТРАВМАТИЗАЦІЇ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 39(42) (17 липня 2017): 168–77. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).50.
Повний текст джерелаАнотація:
Фрагментацію, дисоціацію, сепарацію і відчуження визначено як провідні соціально-психологічні механізми психотравматизації особистості. З’ясовано, що механізм парадоксальної реакції актуалізує спонтанно-конструктивні процеси реструктуризації конфліктних зв’язків, реінтеграції особистості шляхом залучення соціально-психологічних ресурсів у нову цілісність і її стабілізації завдяки відповідним типам практик. Повагу, довіру та спонтанність розкрито як основні технологічні принципи реінтеграції та реадаптації. Присвоєння визначено як протилежний щодо відчуження механізм, який реалізується завдяки зворотному перетворенню наміру та дії механізму парадоксальної реакції. Виокремлено основні етапи алгоритму реалізації реінтеграції та реадаптації проблемної особистості. У пілотному емпіричному дослідженні визначено типові негативні, позитивні і нейтральні психоемоційні та психосоматичні стани. До негативних психоемоційних станів віднесено застережні стани страху, тривоги, втоми та стани розгубленості, розпачу, туги, ненависті, образи, вини тощо, до позитивних – перехідні стани легкості, спокою, радості, а також фінальні інтегральні стани умиротворення, любові, упевненості, свободи, вдячності, які визначено як критеріальні щодо завершення спонтанно-конструктивного процесу переживання наслідків травматичних подій.
7
Стуліка, Олена, та Анастасія Бабкіна. "ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ОСОБИСТІСНОГО РЕАГУВАННЯ В СИТУАЦІЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 193–98. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-42.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано дослідження феномену невизначеності в сучасній психології та надано її характеристики. Розглянута сутність та особливості проявів страху особистості. Визначені поняття «копінг-стратегій» та механізмів психологічного захисту особистості в структурі саморегуляції, особливості формування психологічних меж особистості. Проаналізовано основні копінг-механізми, способи подолання труднощів у різних сферах психічної діяльності. Визначено особливості впливу ситуаційного страху на емоційний стан людини в ситуації невизначеності. Експериментально доведено, що причиною виникнення ситуаційного страху в умовах невизначеності можуть бути порушені особистісні межі.
8
Максимов, М. "Психологічні механізми сприймання музичних творів". Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки, Вип. 6 (2006): 81–89.
Знайти повний текст джерела
9
Венедіктова, Н. В. "Психологічні механізми конструювання особистісних смислів". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, вип. 17/18 (2003): 117–19.
Знайти повний текст джерела
10
Бамбурак, Наталія. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОРІЄНТИРИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПСИХОСОМАТИЧНИХ РОЗЛАДІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (27 березня 2020): 5–17. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.212.
Повний текст джерелаАнотація:
Психосоматика як специфічна галузь знань на сучасному етапі її розвитку досліджує соціально-культурні, психологічні, медичні, економічні й екологічні чинники виникнення соматичних дефектів. Вивчення тілесності людини є соціально-психологічним, а не лише біологічним феноменом. Адже цілісність людського існування – поняття набагато більш складне, ніж поняття “психосоматична єдність” двох аспектів людського існування – психологічного і тілесного. Часто при цьому ігноруються соціальні та культурні чинники. Низка теоретичних досліджень щодо вивчення психосоматики вказує на те, що першочерговими чинниками розвитку захворювань є емоційні й особистісні тригери. За таких умов подальший розвиток психосоматики як наукового напряму в межах психологічного знання задіює подальші ґрунтовні дослідження тілесності здорової особистості. Проблема психосоматичних розладів залишається однією з найбільш складних та актуальних завдань сучасної психології. Беззаперечна участь психологічних механізмів у патогенезі і порушеннях здоров’я особистості вказує на існування психосоматичних функціональних розладів. Унаслідок суперечливих відомостей про причини і механізми розвитку психосоматичних функціональних захворювань до теперішнього часу відсутні стандарти діагностики та лікування таких хворих, що в свою чергу спричиняє негативну соціально-психологічну адаптацію особистості, а відтак і якість її життєдіяльності загалом. У патогенезі багатьох психосоматичних розладів центральними є несприятливі психічні чинники: неспецифічна та вроджена схильність до соматичних зрушень і вад; генетична здатність до психосоматичних виявів; видозміни у центральній нервовій системі, які спричиняють нейродинамічні вияви; особистісні особливості; психофізичні стани при дії психотравмуючих ситуацій; систематичний вплив негативних сімейних і соціальних чинників.
11
КАЙЗЕРОВА, Ангеліна. "ПСИХОЛОГІЧНІ БАР’ЄРИ ТРЕНУВАЛЬНОЇ ТА ЗМАГАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СПОРТСМЕНІВ З ХУДОЖНЬОЇ ГІМНАСТИКИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 51–55. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Тренувальна діяльність спортсменів з художньої гімнастики передбачає, окрім фізичної, технічної, тактичної та психологічної підготовки, розвиток психологічної готовності та формування психологічних компетентностей і навичок долати психологічні бар’єри у тренувальній та змагальній діяльності. У статті проаналізовано вирішення проблеми психологічних бар’єрів у зв’язку з актуальністю пошуків шляхів підвищення ефективності спортивної тренувальної діяльності особистості. У контексті проблеми дослідження визначено, що питання психологічних бар’єрів охоплює такі наукові проблеми, як: теоретико-історична ситуація вивчення психологічних бар’єрів у науковій літературі; суб’єктивне сприйняття психологічних бар’єрів; психологічні бар’єри як ресурс мотивації особистісного розвитку. Функціями психологічних бар’єрів визначено: 1) адаптивну; 2) регулятивну, що слугують мотиваторами активності особистості. У психології спорту бар’єри (труднощі, перешкоди) характеризуються через дію зовнішніх факторів – предметних (біг з перешкодами), кліматичних (зустрічний вітер, вологість повітря); та впливу соціально-психологічних чинників – мотивація психомоторної активності в тренувальній діяльності, особистісна психологічна готовність до тренування та участі у змаганнях, володіння прийомами самоорганізації/самомобілізації та стратегіями психоемоційної саморегуляції та ін. Мета статті полягає у теоретичному вивченні психологічних бар’єрів, труднощів у тренувальній та змагальній діяльності спортсменів із художньої гімнастики, аналізі чинників і механізмів їх виникнення. Висновки. Визначено, що поняття «психологічний бар’єр» трактується як психічний стан особистості, що перешкоджає виконанню тих чи інших дій та виявляється в пасивності, апатії, опорі суб’єкта. З’ясовано, що виникнення психологічних бар’єрів у спортсменів зумовлюється: а) дією об’єктивних та суб’єктивних факторів; б) ступенем психологічної готовності до тренувальної та змагальної діяльності; в) особистісними якостями. Психологічні бар’єри у тренувальній та змагальній діяльності спортсменів з художньої гімнастики виникають і формуються як внутрішній опір чи захисні реакції, в основі яких лежить механізм виникнення та утворення умовно-рефлекторних зв’язків психоемоційних реакцій у передбаченні дії суб’єктивних чи об’єктивних подразників (страх втримати предмет, оцінка суддів, реакція тренера, думка глядачів та ін.), які є значущими для гімнастки.
12
Шпак, Марія. "ПСИХОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ В ОНТОГЕНЕЗІ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 10(55) (26 травня 2020): 125–34. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи, які дають змогу створити цілісне уявлення про сутність емоційного інтелекту людини з точки зору: системного підходу (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми і рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного підходу (через характеристику основних структурних компонентів діяльності – мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сенситивного періоду – найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності); особистісно-орієнтованого підходу (через прояв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного підходу (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).Визначено, що емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації та забезпечує психологічне благополуччя особистості й успішність соціальної взаємодії. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності), психологічні механізми (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, рефлексія, емоційна децентрація, емоційна саморегуляція, антиципація, емпатія), критерії та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно-суб’єктний, екзистенційно-духовний). На основі результатів емпіричного дослідження здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту в старшому дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці. Доведено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом розвитку емоційного інтелекту.
13
Олександренко, Катерина, та Наталія Теличко. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕРЕКЛАДАЧА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (27 березня 2020): 208–19. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.226.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про сутність іншомовної комунікативної компетентності перекладача, її структуру та можливості формування в процесі навчання іноземної мови і теорії та практики перекладу. Розглядаються основні психологічні аспекти розвитку вторинної мовної особистості, яка готова до здійснення міжмовної та міжкультурної комунікації. Описані психологічні механізми розвитку іншомовної комунікативної компетентності майбутнього фахівця – ситуативні очікування, взаємопідтримка, згуртованість групи, наслідування тощо. Зазначається, що соціально-психологічні механізми діють у ситуаціях групової роботи, ефективність яких заснована на принципах інтерсуб’єктивності, екстеріоризації, інтеріоризації, міжособистісного научіння.
14
Троценко, Людмила, та Таїсія Комар. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ТА МЕХАНІЗМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ ЩОДО ЇХ УЯВЛЕНЬ ПРО ЩАСТЯ". Молодий вчений, № 1 (89) (29 січня 2020): 33–37. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто гендерні особливості уявлень про щастя у підлітковому віці, а саме психологічні чинники, які мають безпосередній вплив на відчуття себе щасливою та суб’єктивно благополучною особистістю. Викладено теоретичні основи дослідження – роботи вчених, які досліджували психологічний феномен переживання щастя, а також досліджували уявлення про щастя серед підлітків. Проведене автором дослідження дозволило розкрити механізми дослідження гендерних особливостей підлітків щодо їх уявлень про щастя. Основна увага спрямована на внутрішні психологічні чинники, які дозволяють підліткам відчувати себе суб’єктивно благополучними та оптимізують їх уявлення про щастя, що дозволило автору надати психолого-педагогічні рекомендації щодо формування уявлень про щастя у підлітковому віці з урахуванням гендерних особливостей.
15
Максименко, С. Д. "Психологічні механізми самореалізації особистості в медіапросторі". Педагогіка і психологія, № 2 (79) (2013): 14–17.
Знайти повний текст джерела
16
Дорофей, С. В. "Психологічні механізми розвитку творчої активності особистості". Наукові праці Кам"янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Вип. 12, т. 1 (2013): 115–17.
Знайти повний текст джерела
17
Сидоренко, О. О. "Клініко-психологічні прояви та механізми формування психологічної дезадаптації у державних службовців". Архів психіатрії 25, № 1 (96) (2019): 40–46.
Знайти повний текст джерела
18
Bader, A. V. "Засоби та методи формування інформаційної складової збройного насилля". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 11(139) (10 жовтня 2016): 11. http://dx.doi.org/10.15421/1716115.
Повний текст джерелаАнотація:
З’ясовано, що інформаційна складова стає провідним компонентом підготовки та реалізації збройного насилля у ХХ ст. Описано форми, засоби та основі загрози реалізації інформаційної агресії. Встановлено особливості такого явища, як інформаційна війна, що вирізняє його з-поміж інших форм боротьби та комунікаційних процесів у сфері обміну інформацією. Проаналізовано основні ознаки, що характерні для прихованої маніпуляції масовою свідомістю. Названо та проаналізовано провідні методи маніпуляції громадською свідомістю. Додаткова увага приділена аналізу механізму застосування таких найбільш поширених та ефективних технологій інформаційної війни, як використання чуток, провокації, дезінформації, психологічний тиск, диверсифікації суспільної свідомості та створення мозаїчного контенту. Досліджено технології впливу на психологічні механізми сприйняття інформації, що отримали назву «смислова або консцієнтальна війна». Встановлені ментальні структури, за якими відбувається мислення людини та описані правила роботи з ними.
19
Шаповал, І. "Психологічні механізми та чинники формування пізнавальної самостійності". Освіта регіону, № 3 (2011): 93–97.
Знайти повний текст джерела
20
Бігунов, Д. О. "Психологічні механізми виходу із конфліктних комунікативних ситуацій". Вісник Одеського національного університету. Серія: Психологія 23, вип. 2 (48) (2018): 33–40.
Знайти повний текст джерела
21
Бех, І. Д. "Психологічні механізми сходження особистості до духовних цінностей". Педагогіка і психологія, № 2 (71) (2011): 37–44.
Знайти повний текст джерела
22
Бозоян, Микола, та Олена Блискун. "Психологічні особливості розвитку соціальної зрілості майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 35–44. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-35-44.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито психологічні особливості розвитку соціальної зрілості майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції. У дослідженні застосовано методи спостереження, бесіда, анкетування, методи аналізу документів та експертних оцінок, стандартизовані та проєктивні методи дослідження, за допомогою яких розкрито особливості мотиваційних та когнітивних психічних станів майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції; визначено соціальні механізми інтеріоризації і трансформації цінностей майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції; виокремлено чинники ефективності процесу реінтеграції майбутніх правоохоронців у показниках ідентичності та соціальної зрілості; виявлено вплив соціального самопочуття та субʼєктивного соціального благополуччя на успішність процесу реінтеграції. Зʼясовано вплив соціального самопочуття (когнітивно-оцінної, мотиваційно-ціннісної, емоційно-поведінкової складових) та субʼєктивного соціального благополуччя майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції (соціальної помітності, соціальної дистантності, емоційного прийняття, соціального схвалення, соціальних переконань) на успішність процесу реінтеграції. Проведено диференціацію чинників ефективності процесу реінтеграції майбутніх правоохоронців у показниках її ідентичності (за когнітивним, емотивним, конативно-діяльнісним, ціннісно-орієнтаційним компонентами) та соціально-психологічної зрілості (за особистісним, рефлексивним та функціональним компонентами). З метою реалізації принципу комплексності в оцінці результату реінтеграції майбутніх правоохоронців задіяно інтеграційний показник соціально-психологічної спроможності/неспроможності особистості, як багатокомпонентне утворення, що характеризує рівень розвитку особистості. Ключові слова: майбутні правоохоронці, соціальна зрілість, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення розвитку соціальної зрілості.
23
Візнюк, Інесса. "Соціально-психологічні особливості адаптації особистості в аспекті збереження здоров’я". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 19–30. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-19-30.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено вивченню взаємозв’язку психологічної стійкості й психосоматичного здоров’я. Здійснено теоретичне узагальнення підходів до проблеми психологічної стійкості особистості. Виявлено чинники та структуру психологічної стійкості особистості. Розглядається проблема взаємозв'язку психологічної стійкості особистості та психосоматичного здоров'я. Показано, що збереження психосоматичного здоров'я можливо за умови відповідності фізіологічних, особистісних і соціальних норм психологічного потенціалу людини, в основі якого є стійкість. Проаналізовано потенційний ризик розвитку соматичних хвороб щодо деструкції психіки людини. Визначено методики вимірювання проявів психологічної стійкості, представлено і апробовано відповідний комплекс методів психодіагностики. Емпірично встановлено зв’язок між рівнем сформованості психологічної стійкості та психосоматичним здоров’ям у дослідженні контрольної групи та аналогічними показниками в дослідженні експериментальної групи. Доведено, що збереження психологічної стійкості особистості є актуальною проблемою, розв’язання якої означає досягнення особистістю гармонійного розвитку, підтримання оптимального психічногоздоров’я протягом всього життя. Вказано, що під час захворювання відбувається переструктурування, зміна інформаційних і соціальних установок стану. Доведено, що деструктивні розлади є передумовою виникнення соматичних захворювань. Їх первинний генезис становить нозологічну форму прояву й відображає центральні переживання людини за складом важкості психологічного стану. Відзначено, що соматичне захворювання не прямо моделює відповідно стану переживання, а відображає процес складний і опосередкований. Досліджено, що зміни відбуваються у самих станах й інтерпретуються в психопатологічні порушення. Безпосередньо результати за показниками цього дослідження мають значимість у створенні міжнародної співпраці щодо вивчення програм і проектів у контексті трансформації системи охорони здоров’я згідно стандартів міжнародного партнерства та впровадження програми культурного обміну, яка здійснюється у справах розвитку освіти та культури між країнами. Ключові слова: психологічна стійкість особистості, самоактуалізація, психосоматичні кореляти, психологічне здоров’я, рефлексивні механізми.
24
Савельєва, Є. О. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМ ПЕРСОНАЛОМ НА ПРИКЛАДІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК»". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 97, № 4 (30 вересня 2020): 219–30. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-97-4-219-230.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено виявленню психологічних особливостей управління банківським персоналом на прикладі комерційного банку «Приватбанк». Управління персоналом, на думку автора, є особливо важливе у сучасних умовах глобальної конкуренції і стрімкого науково-технічного прогресу, коли продукти, технології, операційні методи і навіть організаційні структури старіють з нечуваною швидкістю, а знання та навички персоналу банку стають головним джерелом тривалого розквіту будь-якого банку. Тому управління персоналом набувають все більшої значущості для менеджменту, так як керівники можуть ефективно управляти тільки в тому випадку, якщо будуть знати і розуміти механізм формування мотиваційної сфери персоналу. Мотивація банківських працівників є вагомим фактором підвищення ефективності функціонування банків і їх конкурентоспроможності.
У статті розкриті механізми формування мотиваційної сфери персоналу комерційного банку «Приватбанк», мотиви і стимули їх трудової діяльності. З’ясовано особливості управління персоналом, проведено огляд основних методів мотивації персоналу, пояснена необхідність у змінах в існуючій мотиваційній системі.
Охарактеризовано принципи ефективного методу мотивації. Наведені рекомендації щодо розробки та впровадження інноваційних методів мотивації персоналу, які можуть бути застосовані в системах стратегічного та оперативного управління банком.
Обґрунтовано вдосконалення банківської стратегії управління персоналом завдяки створенню механізму ефективної трудової мотивації, яка би забезпечила: наближення інтересів «Приватбанку» до інтересів його працівників (і навпаки), об'єктивну та всебічну оцінку людських можливостей, доцільне використання їх у банку, створення умов для розвитку й реалізації трудового потенціалу персоналу, тісний взаємозв'язок форм стимулювання зі складністю та результативністю праці.
25
ТАРАСЮК, А. М. "ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОПТИМІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ЗВО". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 4 (18 квітня 2022): 183–89. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.27.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено змістовний аналіз питань щодо оптимізації навчання англійської мови у закладі вищої освіти. Визначено ключові складники оптимізації іншомовного навчання: підвищення цілеспрямованості навчання, посилення його мотивації, інформаційної місткості змісту освіти, застосування сучасних методів навчання, активізація темпів навчальних дій, розвиток рефлексивних навичок праці, використання комп'ютерів та інших новітніх інформаційних технічних засобів навчання. У роботі розглянуті психологічні механізми та особливості їх функціонування під час навчання іншомовного читання: смислове зорове сприйняття, ймовірне прогнозування, мислення, пам'ять, увага як психологічні механізми професійно-орієнтованого читання. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури з теми запропоновано рекомендації для методики навчання професійно-орієнтованого читання англійською мовою у вищій школі. Зазначається, що особистісно-орієнтований підхід до студента у процесі викладання англійської мови у закладі вищої освіти досягається впровадженням та використанням нових інформаційно-комунікаційних технологій під час навчального процесу, що визначається головним концептуальним напрямом вищої освіти, також він перед- бачає диференціацію та індивідуалізацію навчання. Висвітлюється, що застосування засобів інформаційно-комунікаційних технологій породжує нові форми навчання, які сприяють формуванню мотивації, вирішенню освітніх завдань у контексті викладання англійської мови, переосмисленню теоретичних та методичних уявлень про процес навчання англійської мови з погляду пристосування навчальної системи до особливостей конкретного процесу навчання з метою його оптимізації на основі: врахування психологічних особливостей учнів (вид пам'яті, тип темпераменту тощо); забезпечення прийнятних психофізіологічних характеристик взаємодії того, хто навчається, з комп'ютером; вибору індивідуального темпу роботи та засобу презентації матеріалу, здійснення оптимальної стратегії управління процесом іншомовного навчання.
26
БАЛАШОВ, Едуард. "СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ САМОРЕГУЛЬОВАНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 15, № 4 (15 липня 2020): 5–29. http://dx.doi.org/10.32453/5.vi4.374.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано теоретичні аспекти поняття саморегуляції навчальної діяльності студентів. Метою нашого дослідження було теоретичне визначення психологічних особливостей та концептуальних характеристик саморегуляції у навчальній діяльності студентів. Методологія нашого теоретичного дослідження включала теоретичний аналіз наявних психологічних концептуальних праць щодо вивчення феноменів саморегульованого навчання та виявлення їхньої співвідношення у навчальній діяльності студентів ЗВО.
Теоретичний аналіз психолого-педагогічних напрацювань щодо вивчення питання саморегуляція навчальної діяльності дозволив нам визначити основі структурні елементи цієї діяльності. З метою визначення сутності саморегуляції навчальної діяльності студентів ми здійснили її психологічний аналіз у рамках визначених рівнів (індивідуально-особистісний, когнітивний, метакогнітивний, мотиваційно-вольовий), який дозволив нам визначити структуру саморегульованої навчальної діяльності
Створено авторську структурно-функціональну модель саморегуляції навчальної діяльності студентів у ЗВО. Охарактеризовано основні етапи, методи, процеси, блоки та механізми саморегуляції начальної діяльності студентів. Визначено важливу роль метакогнітивного моніторингу у саморегуляції навчальної діяльності та охарактеризовано його рівні і основні компоненти. Саморегуляцію навчальної діяльності студентів ми визначили як активну взаємодію студентів з навчальним середовищем, у результаті якої у студентів формується розуміння значення мотивації, когнітивних і метакогнітивних аспектів самостійного навчання, здатність використовувати когнітивні і метакогнітивні стратегії у навчальній діяльності, а також розвиваються потенційні можливості на індивідуально-особистісному, когнітивному, метакогнітивному та мотиваційно-вольовому рівнях.
Зазначені рівні розвитку потенційних можливостей студентів у процесі саморегульованої навчальної діяльності, основні етапи, методи, процеси і блоки саморегуляції, а також психологічні механізми реалізації поставлених завдань, відображені у нашій теоретико-концептуальній моделі, дозволили нам охарактеризувати основна компоненти саморегульованого навчання студентів ЗВО.
27
Помиткін, Е. О., та Л. В. Помиткіна. "ДУХОВНЕ ПРОБУДЖЕННЯ ЯК ВЕРШИННА ПОТРЕБА ОСОБИСТОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 137–48. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-137-148.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуалізується проблема духовного пробудження особистості на сучасному етапі розвитку людства. Наводяться ідеї духовного пробудження у поглядах релігійних діячів, філософів, психологів і педагогів. Розглядаються психологічні механізми розгортання цього процесу в онтогенезі, серед яких ідентифікація з особистістю, яка має високий духовний потенціал; децентрація як здатність звільнятися від егоцентризму та врахування потреб інших; рефлексія, що зумовлює здатність звертати увагу на свій внутрішній світ і досвід; трансценденція, що пов’язана з вершинними переживаннями особистості, прагненням до абсолютного, досконалого, ідеального; усвідомлення буттєвої єдності, що дає можливість особистості осягнути себе часткою єдиного цілого – людської спільноти, природи, Всесвіту.
На основі результатів біографічного аналізу життєвих шляхів духовних подвижників у історії людства виокремлюються психологічні закономірності духовного сходження особистості, зокрема, детермінованість духовного пробудження духовними ідеалами, смислами та цінностями, засвоєними у ранньому дитинстві; замислення в роки раннього дитинства над глобальними світовими проблемами, серед яких життя і смерть, багатство й бідність, знедолені та ображені діти; зустріч з особистістю – носієм високого духовного потенціалу, що стає доленосною; зумовленість духовного пробудження інформаційним поштовхом внаслідок читання певної книги або важливих життєвих подій, втрат, що змушують замислитися над сенсом життя.
Робиться висновок про необхідність створення психолого-педагогічних умов, сприятливих для духовного пробудження молоді в системі сучасної освіти. Окреслюються психолого-педагогічні умови, сприятливі для актуалізації психологічних механізмів духовного пробудження молоді.
28
Зінченко, Т. П. "Соціально-психологічні механізми формування стереотипів зовнішності чоловіків і жінок". Проблеми сучасної психології, № 2 (8) (2015): 86–91.
Знайти повний текст джерела
29
Тімотін, А. "Соціально-психологічні механізми спілкування у модульно-розвивальному освітеьому процесі". Психологія і суспільство, № 2 (2001): 104–25.
Знайти повний текст джерела
30
Кальба, Я. Є. "Психологічні механізми впливу реклами на свідомість та поведінку людини". Наукові студії із соціальної та політичної психології, Вип. 27 (30) (2011): 157–67.
Знайти повний текст джерела
31
Шестопалова, К. "Психологічні механізми взаємозв"язку антиципування та життєвої компетентності особистості". Психологія і суспільство, № 4 (54) (2013): 120–28.
Знайти повний текст джерела
32
Завацький, Вадим, Наталія Завацька, Олена Федорова, Олена Смирнова та Андрій Mарченко. "Субʼєктивне благополуччя та життєстійкість подружжя у шлюбі у сучасному соціумі: структурно-рівневий аналіз психологічних чинників". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)Т1 (2020): 98–114. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-1-98-114.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються технології забезпечення професійної допомоги в підвищенні субʼєктивного благополуччя подружжя, соціально-психологічні особливості суб'єктивного благополуччя особистості, проаналізовано його основні показники, структуру, механізми та функціональні складові. Виокремлено соціально-психологічні чинники субʼєктивного благополуччя особистості в шлюбі: соціально-психологічна адаптованість та толерантність; ціннісно-орієнтаційна єдність із партнером в сумісності та благополуччі шлюбних стосунків; задоволеність шлюбом; узгодженість ступеня значущості сімейних цінностей в емоційній, інтимно-сексуальній, господарсько-побутовій, батьківсько-виховній сферах, сферах особистісної ідентифікації та соціальної активності; можливість саморозвитку, самовдосконалення та особистих досягнень в поєднанні з домінуванням сімейних цінностей; визначеність і несуперечливість рольових очікувань та рольових домагань, збіг уявлень про рольову поведінку; низький рівень конфліктності в сімейній взаємодії (подружня підтримка, емоційний комфорт, культура спілкування).Показано, що у становленні суб'єктивного благополуччя значну роль відіграють зовнішні відносно особистості інстанції, серед яких найбільш значущими є ті інститути, які забезпечують соціалізацію особистості на різних рівнях і обставинах життя. Вони створюють не тільки настановні комплекси щодо норм, а й особистісні конструкти, які можна кваліфікувати зокрема як комплекс самоефективності, успішності.
33
Жигаренко, Ігор, Євгенія Каширіна та Маріанна Тоба. "Діагностичні маркери складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(55) (2021): 43–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-43-53.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено діагностичні маркери складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю. Розкрито специфіку особистісно-професійної адаптації, як системно-інтегрованого поняття, та визначено її змістовні і динамічні характеристики у фахівців соціономічного профілю. Особистісно-професійна адаптація розглядається як інтегральний багаторівневий процес і результат взаємодії особистості фахівця з професійним середовищем на основі механізмів збалансованого врівноваження, які передбачають збереження особистісної цілісності і стійкості (ідентичність, тотожність), інтеграцію і одночасну мінливість (розвиток, вдосконалення і набуття нових професійних і соціально-психологічних якостей і властивостей), які стосуються як характеристик особистості фахівця, так і способів його взаємодії з професійним середовищем, тобто як процес, що включає в якості своїх компонентів професійну, соціально-психологічну та організаційну адаптацію. Показано, що змістовні та динамічні характеристики особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю (в єдності її професійних, соціально-психологічних та організаційних аспектів) у значному ступені визначаються особливостями організаційно-культурного контексту. При цьому культурно-контекстний вплив лише в незначній мірі зачіпає область формально-статистичних показників адаптаційних процесів і переважно зосереджується у сфері соціально-психологічної регуляції адаптаційної поведінки фахівця. Концептуальні соціально-психологічні основи дослідження особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю на пізнавально-інтеріоризаційному та продуктивно-діяльнісному етапах їх професіоналізації склали позиції детермінізму, системності, інтегративності та розвитку з урахуванням норми і девіації в соціономічних професіях. Розкрито концепцію проектно-квалітативної парадигми управління інноваційними розвитком системи підготовки і перепідготовки фахівців соціономічного профілю на основі полідисциплінарного підходу до процесу безперервної багаторівневої професійної освіти, зокрема її рекурентного характеру, і соціально-психологічного супроводу цього процесу. Основу парадигми становили ідеї і принципи квалітології, міждисциплінарності, гуманізації, безперервності, прогностичності, операціональності. Концептуальна парадигма проектно-квалітативного управління представлена як структурна цілісність організаційної, функціональної та параметричної складових, обʼєднаних єдиною методологічною основою управління і оцінки якості, що включає сукупність компонентів цілепокладання, методологічних підстав, сфери застосування, змістовного, оціночного, критеріального і результативного компонентів. З урахуваннях теоретико-методологічних та концептуальних основ дослідження побудована структурно-функціональна модель, що відображає механізми процессу особистісно-професійної адаптації і адаптаційні ресурси фахівців соціономічного профілю і складається з мотиваційно-ціннісної, компетентнісно-функціональної та конативно-стильової складових. Ключові слова: фахівці соціономічного профілю, особистісно-професійна адаптація, діагностичні маркери особистісно-професійної адаптації.
34
Polyakova, V. I. "ПСИХОЛОГІЧНА ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ГЕНДЕРНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 172–85. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).71.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено результати теоретичного обґрунтування та апробації програми розвитку гендерної толерантності вчителів. Висвітлено соціально-психологічні механізми (соціальне порівняння та оцінка, ідентифікація з референтними учителями, що виявляють зразки гендерної толерантності у професійній діяльності, та ін.), умови (організація спеціального соціально-психологічного навчання, розвиток ціннісного ставлення вчителів до гендерної толерантності, відпрацювання вмінь і навичок толерантної гендерної взаємодії тощо) та етапи реалізації (підготовчий, діагностичний, праксеологічний та акмеологічний) програми розвитку гендерної толерантності вчителів. Показано можливості розвитку когнітивного, емоційно-вольового, ціннісно-смислового, комунікативного та конативного компонентів гендерної толерантності вчителів в умовах спеціально створеного толерантного соціального середовища, що функціонує на засадах гендерної рівності. Розкрито соціально-психологічні засоби розвитку гендерної толерантності вчителів відповідно до трирівневої моделі редукції упереджень Дж. Дукіта на рівні соціальних структур і міжгрупових стосунків (створення змішаних груп з представників різних статей та видів гендерної ідентичності, використання інформації, яка не підтримує традиційні гендерні стереотипи); соціального впливу, якого зазнає індивід (організація спеціальних соціальних впливів, у процесі інтеріоризації яких активізуються соціально-психологічні механізми розвитку гендерної толерантності); на індивідуальному рівні (редукція гендерних упереджень на основі засвоєння цінностей егалітаризму та гендерної рівності) тощо. Представлено процедуру та результати експериментальної перевірки ефективності програми розвитку гендерної толерантності вчителів в умовах спеціально організованого соціально-психологічного навчання.
35
Kuznetsova, I. "PSYCHOLOGICAL MECHANISMS OF THE KNOWLEDGE CONTROL." Transactions of Kremenchuk Mykhailo Ostrohradskyi National University 2, no. 2 (April 30, 2018): 77–82. http://dx.doi.org/10.30929/1995-0519.2018.2.p2.77-82.
Повний текст джерела
36
Каплінський, Василь, та Ольга Пінаєва. "Роль навчальної дисципліни «Етика викладача закладу вищої освіти» у підготовці магістрів спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки»". New pedagogical thought 103, № 3 (17 грудня 2020): 167–72. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-167-172.
Повний текст джерелаАнотація:
Навчальна дисципліна «Етика викладача закладу вищої освіти» спрямована на формування у майбутніх педагогів моральних цінностей і духовного стрижня особистості. У статті розкривається не лише її своєчасність, актуальність і важливість, а й соціальна та психологічна значущість дотримання викладачем норм професійної етики. Оскільки моральні норми, принципи і правила більше формуються під впливом власного прикладу викладачів, аніж під впливом їхніх слів, значну увагу приділено особистісним характеристикам викладача вищої школи, його спонуканню до самоаналізу власних учинків, визначенню типових помилок поведінки, пов’язаних із порушенням норм професійної моралі. Чітко визначено загальні й фахові компетентності, а також результати оволодіння навчальною дисципліною. Зміст відображає сутність, принципи, методи, психологічні механізми морально-етичного виховання, яке покладено в основу формування морально-етичних цінностей.
37
Семиліт, Микола. "Закономірності групової динаміки та їх використання у психологічному захисті особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 54–63. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-54-63.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито закономірності групової динаміки та їх використання у психологічному захисті особистості в процесі проектування нею життєвого шляху. Визначено соціально-психологічні засади проектування життєвого шляху особистості, що полягають у виявленні закономірностей, механізмів та психологічних умов зміни ставлення особистості до себе та оточуючих у процесі проектування життєвого шляху особистістю в групі. Встановлено психологічні закономірності проектування життєвого шляху особистості («прискорення» психологічного часу її життя, згортання подій у ситуації страху смерті, «групової ілюзії» як неадекватного очікування щодо можливостей групи, «зростання валентності групи» як прогнозу її позитивної динаміки; залежність процесу квантування життєвого часу від «потенціальних ям» лінії життя, утворених в результаті травматичного досвіду; гендерна обумовленість взаємодії групового тренера з окремими учасниками та групою в цілому. Розроблено семантико-топографічний підхід до проектування життєвого шляху особистості як соціально значущої конструктивно-прогнозуючої діяльності, що спирається на соціогенез, а саме колективні символи-архетипи, родову історію та трансгенераційну активність особистості в групі у процесі проектування життєвого шляху; виявлено умови інтенсифікації проектування життєвого шляху особистості (поляризація простору взаємодії у групі на минуле і майбутнє, використання асоціації «здійснені кроки – прожиті роки», співставлення власного життєвого шляху з життям пращурів); визначено стадії ідентифікації, поляризації, дезінтеграції і інтеграції учасників інтенсивної взаємодії у групі в процесі проектування життєвого шляху особистості. На основі чотирьох показників – повторюваності життєвих подій, наявності цілеспрямованої діяльності, можливості продовження роду та часу життя виявлено варіанти проектування життєвого шляху. В основі емпірично виявлених варіантів проектування життєвого шляху лежать механізми виходу (переривання) з психологічного контакту, що зумовлюють домінуючий вибір і відповідну стратегію поведінки. Катарсична сповідь особистості в групі або родині з метою звільнення від затаєних подій, відтворення їх у терапевтичних умовах, веде (через відчуття психологічної смерті, дезінтегрованості) до її інтеграції, зцілення та позитивної трансгенерації – передачі власного успішного досвіду. З’ясовано, що процес міжособової взаємодії в групі з проектування життєвого шляху проходить певні універсальні стадії розвитку: 1) ототожнення себе з керівником, групою в цілому (ідентифікація), 2) поляризація між двома її соціально-психологічними полюсами – «сильним» і «слабким», 3) дезінтеграція як збільшення відстані між «Я»-реальним і «Я»-ідеальним, 4) інтеграція як зростання цілісності групи й особистості в ній. Група як соціальний організм та особистість у ній може пройти всі ці стадії у випадку опрацювання отриманого в минулому травмуючого досвіду, або зафіксуватись на одній із них, відігруючи, проектуючи «успадковане» й персонально пережите минуле в майбутні події життєвого шляху. Ключові слова: особистість, групова динаміка, закономірності групової динаміки, психологічний захист, проектування життєвого шляху.
38
Sannikov, Oleksandr. "PSYCHOLOGICAL MECHANISMS OF MAKING A CHOICE BY A PERSONALITY." Science and Education 15, no. 11 (November 2016): 91–97. http://dx.doi.org/10.24195/2414-4665-2016-11-17.
Повний текст джерела
39
Федоренко, О. "Соціально-психологічні механізми адаптації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб у громаду". Humanitarium 41, вип. 1 (2018): 135–43.
Знайти повний текст джерела
40
Грись, А. М. "Психологічні механізми функціонування образу Я у осіб з різними типами характеру". Актуальні проблеми психології. Психологія особистості. Психологічна допомога особистості 11, вип. 13 (2015): 22–30.
Знайти повний текст джерела
41
Vyun, V. V. "MODERN SYSTEM OF MEDICAL AND PSYCHOLOGICAL SUPPORT OF INTERNS AT THE STAGE OF POSTGRADUATE EDUCATION." Inter Collegas 4, no. 3 (October 16, 2017): 139–41. http://dx.doi.org/10.35339/ic.4.3.139-141.
Повний текст джерелаАнотація:
Vyun V.The study deals with the assessment of individual-personal and socio-psychological factors, mechanisms and conditions for psychological adaptation of interns for professional activity. The authors distinguished objective and subjective criteria of the interns’ adaptation efficiency to professional activity. A high level of maladaptation was detected in 9.2% of male and 12.5% of female interns; severe level of maladaptation in 10.3% of male and 14.0% of female interns; a moderate level of maladaptation in 36.2% and 42.1%, respectively. According to the findings medical interns were found to have such clinical and psychological manifestations of adaptation disorders as asthenic (25.5%), hyperesthetic (21.6%), depressive (16.2%), psychosomatic (14.2%), astheno-apathic (11.4%), addictive (11.1%) types of maladaptive reactions. The findings were used to elaborate a system of medical and psychological support for physicians at the stage of postgraduate education with a differentiated use of a set of psychotherapeutic methods and psychoeducation, reflecting formation mechanisms of the disorders of adaptation to the professional activity of doctors.Keywords: psychological adaptation, professional activity, maladjustment, psychotherapy, psychoeducation. СУЧАСНА СИСТЕМА МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ЛІКАРІВ НА ЕТАПІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИВ’юн В.В.У роботі виділені індивідуально-особистісні та соціально-психологічні чинники, механізми формування психологічної адаптації лікаря інтерна до професіональному діяльності. Виділені об'єктивні та суб'єктивні критерії ефективності адаптації лікарів-інтернів до професійної діяльності. Високий рівень дезадаптації виявлено у 9,2% чоловіків і 12,5% жінок; виражений рівень дезадаптації - 10,3% чоловіків, 14,0% жінок; помірний рівень дезадаптації - 36,2% и 42,1% відповідно. Описано специфіку клінічних та психологічних проявів порушень адаптації у лікарів інтернів. Виділено астенічний (25,5 %), гіперестезичний (21,6 %), депресивний (16,2 %), психосоматичний (14,2 %), апатичний (11,4 %), аддиктивний (11,1 %) типи дезадаптивних реакцій. На основі отриманих даних, що відображають механізми формування розладів адаптації до професійної діяльності у лікарів розроблена система медико-психологічної підтримки лікарів на етапі післядипломної освіти з диференційованим використанням комплексу психотерапевтичних методів та психоосвіти.Ключові слова: Психологічна адаптація, професійна діяльність, дезадаптація, психотерапія, психоосвіта. СОВРЕМЕННАЯ СИСТЕМА МЕДИКО-ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ПОДДЕРЖКИ ВРАЧЕЙ НА ЭТАПЕ ПОСЛЕДИПЛОМНОГО ОБРАЗОВАНИЯ Вьюн В.В.В работе выделены индивидуально-личностные и социально-психологические факторы, механизмы и условия психологической адаптации врача к профессиональной деятельности.Выделенные объективные и субъективные критерии эффективности адаптации врачей-интернов к профессиональной деятельности. Высокий уровень дезадаптации обнаружено в 9,2% мужчин и 12,5% женщин; выраженный уровень дезадаптации - 10,3% мужчин, 14,0% женщин; умеренный уровень дезадаптации - 36,2% и 42,1% соответственно.Описана специфика клинических и психологических проявлений нарушений адаптации у врачей интернов. Выделены астенический (25,5%), гиперестезичний (21,6%), тревожно-депрессивный (16,2%), психосоматический (14,2%), астено-апатичный (11,4%), аддиктивный (11,1%) типы дезадаптивных реакций.На основе полученных данных, отражающих механизмы формирования расстройств адаптации к профессиональной деятельности у врачей разработана система медико-психологической поддержки врачей на этапе последипломного образования с дифференцированным использованием комплекса психотерапевтических методов и психообразования.Ключевые слова: Психологическая адаптация, профессиональная деятельность, дезадаптация, психотерапия, психообразование.
42
Сергєєва, Наталія. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВІДНОСИН ДІТЕЙ ІЗ СІМЕЙ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 240–45. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.175.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена підготовці соціальних педагогів до дослідження міжособистісних відносини дітей із сімей вимушених переселенців. Розкрито сутність та зміст понятійного апарата. Охарактеризовано поняття “міжособистісні відносини”. Зазначено, що міжособистісні відносини охоплюють широке коло явищ, де головним регулятором неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Описано класифікацію міжособистісних відносин, що спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків. Проаналізовані психологічні детермінанті формування міжособистісних відносин, характеристики та соціально-психологічні особливості спілкування дітей із сімей вимушених переселенців, кризові періоди підліткового віку. Метою статті є підготовка соціальних педагогів до дослідження міжособистісних відносин дітей із сімей вимушених переселенців, розкриття особливостей їх діагностики. Визначені основні завдання та методи діагностики міжособистісних відносин особистості. Зазначено, що у дослідженні міжособистісних відносин найбільш важливим показником є рівень конфліктності та її специфічні риси. Охарактеризовано адаптивні механізми підліткового віку. Розкрито основні характеристики та соціально-психологічні особливості кризи підліткового віку.
43
Попик, Олег. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЛЮДСЬКОЇ ЕКОДЕСТРУКТИВНОСТІ: «TEDEUM VITE» ЧИ КОЛЕКТИВНЕ «МОРТІДО»". Psychological Prospects Journal, № 37 (15 червня 2021): 202–13. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2021-37-202-213.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою представленого дослідження є спроба осмислення екодеструктивної діяльності людини крізь призму досягнень психологічної науки. Зокрема, витоки людської екодеструктивності запропоновано шукати у потязі до руйнування, що визначено як мортідо.
Методами дослідження є аналіз, узагальнення та систематизація теоретичних джерел вітчизняних і зарубіжних учених з питань психологічних витоків деструктивності та агресії, в т.ч. у ставленні до навколишнього середовища.
Результати. На основі екстраполяції даних щодо причин міжособистісної агресивної поведінки, сформовано висновки, що деструктивність у ставленні до навколишнього середовища може виявлятися більш наявно, коли вона є прихованою за ширмою інституцій, тобто реалізуватися деперсоніфіковано, за умови, що довкілля посідає роль «об’єкта». Визначено, що об’єктивізація довкілля, деперсоніфікація в питаннях управління довкіллям, а також завуалювання загрозливих наслідків екодеструктивних проявів постають основними психологічними чинниками, що становлять підґрунтя метафізики антропогенної діяльності. Деструктивність розглянуто через руйнування, як глибоко екзестенційний процес, що характеризує й супроводжує буття людини, а також через категорію свободи. Визначено, що свобода детермінувала дебіологізацію людини та створила певний емоційний вакуум, відчуття порожнечі та втраченого минулого, і цей травматичний досвід в еволюційному вимірі призвів до формування не тільки аутодеструктивності, але й потягу до руйнування середовища свого існування. Запропоновані інструменти скорочення екодеструктивних впливів, зокрема самокорекція й самоусвідомлення в процесі реалізації управлінських рішень, як атрибут персоніфікації в питаннях управління якістю довкілля.
Висновки. Виявлено, що антропогенний вплив є деструктивним в тому випадку, коли ця діяльність невиправдана або ж нелімітована, тобто порушує природний фон чи усталені механізми саморегуляції і підтримки гомеостазу в екосистемах, саме тому важливою є демаркація предметного поля й окреслення перспектив мінімізації екодеструктивних проявів виключно через усвідомлення психологічних механізмів, що лежать в основі невиправданого руйнування людиною себе та середовища свого існування, а не будь-якої діяльності, що може мати певний вплив на стан довкілля.
44
Савчин, М. В., та Л. П. Василенко. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ У ПРАКТИЦІ ВИКЛАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 96–100. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Констатується, що психологічна підготовка в педагогічних навчальних закладах вимагає переосмислення, докорінного оновлення мети, змісту психологічної освіти через посилення її практичної спрямованості. Зазначається, що нагальною є потреба в з’ясуванні умов, механізмів та вдосконаленні методів викладання психології з метою формування професійної компетентності в майбутніх педагогів. Виділено компетенції, розвиток яких можна забезпечити під час викладання психологічних дисциплін: діагностичну, соціально-психологічну, соціально-перцептив- ну, особистісну, аутопсихологічну, забезпечення професійного розвитку, саморегулятивну, забезпечення навчання (само- і взаємонавчання), виховання (само- і взаємовиховання), розвитку (само- і взаєморозвитку) школярів, комунікативну, а також складники та механізми їх становлення. Зазначається, що формування професійної компетентності в майбутніх педагогів у процесі вивчення психології є важливим етапом у загальній системі її розвитку під час навчання у виші. Його специфіка визначається виникненням у студентів особливої професійної позиції, яка містить особистісний (мотиваційна спрямованість на учня), діяльнісний (система навчально-професійних дій) і рефлексивно-оцінний складники. Виділено умови формування професійної компетентності в майбутніх педагогів засобами психологічних дисциплін, як-от орієнтація на суб’єктність студента та особистісну спрямованість, створення креативного середовища, спонукання до рефлексивної діяльності, проблематизація освітнього процесу, забезпечення становлення професійної ідентичності та професійної мотивації. Зазначається, що важливим показником професійної компетентності майбутнього педагога є його здатність самостійно виконувати завдання, які визначаються умовами реальної педагогічної діяльності.
45
Chystyak, Olga. "ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ У ВИХОВАНЦІВ-ПІДЛІТКІВ ДИТЯЧОГО БУДИНКУ СІМЕЙНОГО ТИПУ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 5, № 1 (6 лютого 2017): 32–40. http://dx.doi.org/10.31108/1.2017.1.5.3.
Повний текст джерела
46
Лазоренко, Б. П. "Асоціальні практики, соціально-психологічні механізми та несвідомі динаміки особистісного життєконструювання проблемної молоді". Наукові студії із соціальної та політичної психології, Вип. 31 (34) (2012): 102–10.
Знайти повний текст джерела
47
Сафін, Олександр, та Анатолій Якимчук. "ПСИХОЛОГІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ РОБОТИ З УЧАСНИКАМИ АНТИТЕРОРИСТИЧНИХ ОПЕРАЦІЙ ПІД ЧАС ЇХНЬОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (27 березня 2020): 235–51. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.228.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовуються психологічні інструменти проведення реабілітаційних заходів із ветеранами бойових дій. Зазначається, що на сьогодні пропонується великий вибір технік і методик психотерапевтичної і психологічної допомоги комбатантам, що використовують такі методи корекції посттравматичних станів як метод раціональної психокорекції, психологічний дебрифінг, методи психічної саморегуляції, методи особистісно-орієнтованої психокорекції. Але лише заходами психологічного дослідження, психологічного консультування і психокорекції складну проблему бойової психічної травми не вирішити. Адже у патогенезі психогенних травм домінуючою є проблема перенапруження і перебудови нейрогуморальних механізмів забезпечення адаптаційних процесів зі зміною біохімічного складу речовин головного мозку, у першу чергу, релізінг-факторів і нейропептидів, а також формування стійких патологічних змін у структурній організації функціональних систем забезпечення життєдіяльності організму. У поранених і хворих клінічна картина загострюється ще й специфічними для нозологічнихформ со матопсихічними проявами. У цій ситуації, окрім психологічних бесід, потрібно активно застосовувати методи фармакокорекції психотропними ліками, адаптогенами, біостимуляторами, фізіотерапевтичні та психотерапевтичнімет оди. Доцільно інтенсивно застосовувати заходи і методи комплексної психофізіологічної реабілітації з усіма її формами: превентивною, клінічною, функціональною, психологічною. і заходами – психодіагностика, фармакокорекція, психотерапія, психокорекція, фізіотерапія, тренінги, аутотренінги. Групова психотерапія у межах соціально-психологічної реабілітації може розглядатися як один з основних методів надання психологічної допомоги особам, що перенесли психотравмуючий стрес на війні. У процесі соціально-психологічної реабілітації, можливо, саме робота з розвитку емоційної сфери ветеранів бойових дій допоможе їм виявити інтерес до себе як до творців власного життя, здатних отримувати від нього моральне задоволення.
48
ЄМЧИК, Олександра. "ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ДІТЬМИ В УМОВАХ РІЗНОВІКОВОЇ ГРУПИ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Acta Paedagogica Volynienses, № 3 (27 жовтня 2021): 9–14. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено характеристиці особливостей організації освітньої діяльності в різновіковій групі закладу дошкільної освіти. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні особливостей взаємодії дітей в різновіковій групі, особливостей організації режимних моментів і безпосередньої освітньої діяльності з дітьми. Поняття різновікової групи визначено як спільність дітей, що відрізняються віком, рівнем фізичного, інтелектуального і соціального розвитку та об’єднаних на основі загального соціального інтересу або задля досягнення спільної мети. У зв’язку з цим уточнено, що будь-яку групу закладу дошкільної освіти можна розглядати як різновікову, оскільки діти одного року народження відрізняються за показниками фізичного, психічного, інтелектуального рівня розвитку, а отже повинні навчатися за різними індивідуальними освітніми програмами. Узагальнено психологічні механізми взаємодії дітей різного віку, які відбиваються на характері розвитку кожної дитини (механізм наслідування для молодшого, механізм дорослішання для старшого віку) і визначають позицію вихованця у взаємодії: «старший» – «молодший». Такі механізми зумовлюють побудову освітнього процесу у різновіковій групі. Проаналізовано труднощі, які виникають у роботі вихователів у різновіковій групі: постійне спілкування з молодшими дітьми обмежує інтереси й світогляд старших дітей, спостерігається відставання в їх розвитку; виникають труднощі в організації режиму дня; у навчальній діяльності різновікових груп педагогу доводиться витратити в 2-3 рази більше часу; розподіл часу між старшою та молодшою підгрупами. В результаті, в порівнянні з дітьми з груп однолітків, діти старшої групи можуть не бути в повній мірі підготовлені до школи. Визначено особливості гри у дітей різного віку. Зазначено важливість ретельного продумування і особливої організації розвивального середовища в груповий кімнаті, своєчасної підготовки та правильного розміщення дидактичних і наочних посібників. Перспективою подальших наукових пошуків визначено дослідження підготовки майбутніх педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти до роботи в різновіковій групі.
49
Zhovtianska, Valeria. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ З ПОГЛЯДУ ТЕОРІЇ СМИСЛОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ". Psychological Prospects Journal, № 35 (3 серпня 2020): 56–67. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-56-67.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено спробу визначення психологічних чинників історичного процесу на прикладі становлення європейської християнської культури. Визначення цих чинників здійснено на основі теорії смислових трансформацій, яка описує психологічні механізми розвитку суб’єктивних уявлень про дійсність. Із погляду цієї теорії, є різні за способом функціонування: суб’єктивні уявлення – раціональні та ірраціональні. Для перших є релевантною пропозиційна форма вираження, і вони потребують застосування рефлексії й верифікації. Для других релевантна образна форма вираження, верифікації вони не потребують. У статті характерні риси європейської християнської культури розглянуто як наслідок розвитку домінуючих у тогочасному соціумі суб’єктивних уявлень. Вихідна передумова для становлення європейської християнської культури вбачається в розпаді античного міфу, що, зі свого боку, стало наслідком залучення рефлексії до процесу формування суб’єктивних уявлень. Значну частину його функцій перебирає на себе християнська релігія, яка для молодої європейської культури стає світоглядною домінантою. Причиною для цього виступив відносно низький рівень культури мислення й, передусім, рефлексивності, у народів, що завоювали античний світ і перейняли в нього християнство. Цей же низький рівень рефлексивності, а також нерелевантність пропозиційних форм вираження для ірраціональних уявлень стали передумовами змістових трансформацій вихідного християнського вчення. Трансформовані релігійні уявлення, які посіли панівне місце в середньовічному світогляді, зумовили специфічні риси культури Середньовіччя й наклали відбиток на весь життєвий уклад тогочасного суспільства.
50
Панасюк, В. М. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНКОРПОРАЦІЇ ПІДЛІТКІВ У СЕРЕДОВИЩЕ ДЕСТРУКТИВНИХ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР". Психологія: реальність і перспективи, № 11 (23 жовтня 2019): 118–24. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi11.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано науково-теоретичний огляд вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених проблемі соціально-психологічного статусу молодіжних субкультур як детермінанти формування деструктивної поведінки в молодіжному середовищі. Розглядаються психологічні особливості субкультур як однієї з рушійних сил соціалізації особистості. Розкрито механізми формування молодіжних субкультур, а також проаналізовано місце молоді у кримінальних субкультурах. Здійснено аналіз соціальних відхилень поведінки особистості, які формуються під впливом молодіжних угруповань, а також аналіз теорії причин виникнення відхилень. Проаналізовано поняття «молодіжна субкультура», подано коротку характеристику її основних видів та розглянуто вплив неформальних об’єднань на цінності й моральні норми молоді. Розкрито позитивні та негативні сторони впливу субкультур на культуру української молоді, а також зроблено висновок про зв’язок неформальних угруповань з утворенням адиктивних форм поведінки у молодіжному середовищі. Виокремлено та узагальнено причини, що спонукають молодь до пошуку себе в молодіжних об’єднаннях.