Добірка наукової літератури з теми "Психологічне супроводження"

Стаття містить результати емпіричного дослідження моделей копінг-стратегій особистості в умовах психологічної травми через втрату близької людини у дружин правоохоронців, яки загинули під час виконання службових обов’язків. Розглядається діапазон основних моделей подолання екстремальних ситуацій та сприйняття конкретних стратегій з точки зору української ментальності та з урахуванням специфіки травми. Проаналізований вплив основних детермінуючих характеристик на вибір пріоритетних копінг-стратегій. Дослідницька модель передбачає два етапи діагностики – тест в перші місяці після втрати, ретест через рік в двох групах – експериментальній та контрольній. В процесі роботи були отримані результати, якісвідчать про сприятливий вплив психологічного супроводження на адаптивне переживання втрати. Ключові слова: вдови, копінг-стратегії, психологічна травма, адаптація особистості.

У статті розглядається сучасний стан та проблеми нормативно-правового забезпечення психологічної реабілітації комбатантів та фінансування вказаної сфери. Наведені причини щодо необхідності психологічної реабілітації комбатантів, серед яких основними є бойові психічні травми, посттравматичні стресові розлади, деформації особистого та поведінкового характеру. Окреслено невирішені питання організації фінансування та проведення психологічної реабілітації учасників бойових дій. Визначено, що до таких належать: недосконалість нормативно-правової бази психологічної реабілітації, відсутність системи затвердження програм психологічної реабілітації військовослужбовців, розробки та впровадження електронної системи персонального супроводження психологічної реабілітації комбатантів та членів їхніх сімей, які перебувають на дійсній військовій службі або були звільнені у запас. Також особливої уваги нині потребує удосконалення фінансування процесу надання послуг з психологічної реабілітації комбатантам. Визначено класифікацію документів, які регламентують організацію психологічної реабілітації військовослужбовців: закони України, Укази Президента України, розпорядження та постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства оборони України, накази Генерального штабу ЗС України та департаментів Міністерства оборони України, накази Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства соціальної політики України, накази начальників госпіталів, протоколи лікування хворих. Проведено аналіз сучасного стану нормативно-правової бази щодо розв’язання проблем психологічної реабілітації комбатантів з наданням конкретних посилань на нормативно-правові документи. Окреслений зміст процесу психологічної та медико-психологічної реабілітації військовослужбовців. Запропоновано шляхи удосконалення фінансування організації психологічної реабілітації військовослужбовців. Представлена література, яка розкриває особливості надання послуг з психологічної реабілітації військовослужбовцям та її нормативного врегулювання.

Функціональний простір релігійних спільнот не обмежується віроповчальною активністю і культовою практикою, він орієнтований і на соціальне служіння, де серед важливих напрямків на державному рівні визнано безоціночне прийняття особистості й супроводження осіб, які перебувають у конфлікті із законом, тобто в’язничне служіння. Нині особливої уваги заслуговують православні общини у контексті душпастирства засуджених. Саме допомога засудженим в процесі їх десоціалізації та ресоціалізації, розкаяння і примирення, отримання навичок відповідального життя, яка базується на традиційних християнських цінностях каяття, смирення, прагнення до миру, милосердя тощо дає можливість подолати трагедію відчуження людини й силами інтеріоризації цінностей змінити особу та показати їй новий шлях свого аксіологічного розвитку. В даній статті подані результати соціально-психологічного аналізу православної общини на прикладі діючої установи виконання покарань. Звернено увагу на особливості функціонування православної общини, зокрема богослужбових і позабогослужбових напрямів душпастирської роботи із засудженими. Наголошено, що засуджені, які є постійними активними членами православних общин виправних установ, фіксуються як особи, які приймають участь у програмі диференційованого виховного впливу «Духовне відродження». Подано узагальнені результати опитування засуджених, які є членами православної общини. Серед низки індикаторів проаналізовано рівень освіти засуджених, наявність у них залежності, структуру сімейного стану та родинних зв’язків, причини скоєного злочину, ідентифікацію особистості, мотиви релігійного навернення, психічний стан після навернення тощо. Також визначено важливість таких засобів православної педагогіки та психології як богослужіння, заходи православної общини установи тощо.

Мета статті полягає у формуванні теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо роліспеціаліста у проведенні допиту малолітньої особи, постраждалої від насильства. Методологію дослідження становлять різноманітні загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, зокрема: порівняльно-правовим методом проаналізовано законодавство; формально-логічним виявлено загальні й особливіриси доктринального розуміння специфіки допиту малолітніх осіб; системно-структурним методом визначено види спеціальних знань, необхідних під час допиту малолітньої особи. Загальні висновки й пропозиціївикладено, ґрунтуючись на методі синтезу. Базисом для застосування всіх методів став діалектичний метод.Наукова новизна. Обґрунтовано необхідність не альтернативної, а обов’язкової участі психолога у проведенні допиту малолітньої особи, постраждалої від насильства. Доведено необхідність обов’язкового залученняфахівців із технічного супроводження, оскільки допит таких осіб здебільшого проводиться у форматі відеоконференції, а також лікаря, який є спеціалістом у галузі акушерства та гінекології, якщо стосовно дитинивчинений злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Висновки. Спираючись на аналіззаконодавчих норм, які регламентують участь спеціаліста під час слідчих (розшукових) дій, а також поглядівнауковців щодо залучення обізнаних осіб під час допиту, набули подальшого розвитку думки щодо обов’язкової участі під час допиту малолітніх осіб, постраждалих від насильства, низки спеціалістів. Доведено, щочерез певні вікові та психологічні особливості допит дитини має свою специфіку, пов’язану з делікатністюспілкування, психологічним обміркуванням усіх запитань і відповідей, використанням різноманітних демонстраційних засобів, необхідністю проведення допиту із застосуванням технічних засобів фіксації тощо.А отже постає нагальна потреба в участі у проведенні цієї слідчої (розшукової) дії обізнаних осіб (спеціалістів),які надаватимуть кваліфіковану допомогу для більш ефективного збирання доказів. При цьому наголошенона особливій ролі у проведенні допиту психологів і лікарів, які сприятимуть спілкуванню слідчого з дитиною.

Розроблено оригінальну концептуальну модель соціально-психологічного супроводу постраждалих від воєнних дій. Супровід визначено як спеціально організовану діяльність, що забезпечує відновлення психологічного здоров’я та конструктивні особистісні трансформації. Розглянуто взаємозв’язок компонентів горизонтальної моделі соціально-психологічного супроводу: 1) реципієнта, споживача; 2) агента, тобто спеціаліста, групи, спільноти; 3) життєвої ситуації, що сприяє чи заважає взаємодії реципієнта і агента. Динамічну, вертикальну модель супроводу побудовано з урахуванням таких компонентів: діагностико-цільового, операційно-інструментального, спільнотно-комунікативного та оцінково-корекційного. Визначено функції компонентів: діагностико-цільового (оцінювання характеру травми, стану психологічного здоров’я реципієнта, ресурсів відновлення); операційно-інструментального (апробація інструментів, способів, стратегій супроводу); спільнотно-комунікативного (залучення реальних і віртуальних мереж, груп самодопомоги); оцінково-корекційного (моніторинг ефективності супроводу, коригування процедури, внесення змін до організації). З’ясовано інструменти супроводу: 1) комунікативні практики покращення взаємодії агента і реципієнта; 2) мультидисциплінарні заходи, що забезпечують готовність спільнот до надання підтримки, залучення реципієнта до спільнотного життя; 3) фасилітація само- і взаємодопомоги. Проаналізовано дієвість стратегій супроводу: переінтерпретації життєвих випробувань, апробації нових практик взаємодії, подолання відчуження, розвитку толерантності до невизначеності. Засвідчено показники ефективності супроводу: 1) формування психологічної готовності до конструктивної взаємодії, 2) ступінь задоволеності якістю підтримки, 3) зростання рівня психологічного благополуччя реципієнтів, 4) професійна підготовка агентів супроводу та профілактика вигорання, 5) зростання популярності супроводження, 6) координація роботи міждисциплінарних команд, 7) здатність спільноти самостійно забезпечувати супроводжувальну взаємодію після завершення розробленої спеціалістами програми.

Обґрунтовується ідея про необхідність розроблення цілісної системи забезпеченняпсихологічної безпеки громади. Підкреслено, що діти і молодь шкільного віку – це та групанаселення, яка найбільше потерпає від катастрофічних подій, що зумовлено не тільки бракомдосвіду (знань, умінь, навичок реагування в надзвичайних ситуаціях), а й віковимиособливостями їхньої психіки (низькою стресостійкістю, що призводить до виникненнястресових і постстресових розладів унаслідок нездатності опанувати стресогенну ситуацію).Обстоюється думка про можливість залучення психологів системи освіти до процесівформування безпечного середовища в громаді. Категорію «готовність колективного суб’єктадії» визначено як: 1) сукупність якостей та знань колективних суб’єктів (груп, команд,об’єднань, державних інститутів), що дають їм змогу ефективно взаємодіяти в кризових,екстремальних чи надзвичайних умовах у процесі вирішення спільних завдань;2) забезпечення об’єктивних умов для налагодження та підтримки конструктивної взаємодії вситуації, що склалася. Висунуто ідею про п’ять векторів готовності: 1) спроможністьвідповідних державних органів та структур забезпечити необхідні умови функціонуваннясуспільства та їхню здатність організовувати життєдіяльність громадян таким чином, щобмінімізувати ймовірність настання надзвичайної ситуації; 2) спроможність державнихструктур ефективно організовувати процес підготовки до дій у разі виникнення надзвичайнихситуацій, процеси супроводження та подолання їхніх наслідків; 3) спроможність державнихорганів та структур забезпечити медичну, психологічну та гуманітарну допомогупостраждалим унаслідок дії надзвичайної ситуації як в умовах самої надзвичайної ситуації,так і після завершення дії деструктивних факторів; 4) спроможність суб’єктів дії виконуватисвої професійні обов’язки в умовах надзвичайної ситуації; 5) спроможність суб’єктів дії вумовах надзвичайної ситуації конструктивно/ефективно вирішувати різні проблемні питання.Презентовано два виміри готовності: організаційний і психологічний; запропоновано чотиригрупи завдань, що потребують вирішення для психологічного забезпечення формуванняготовності. Розроблено систему принципів залучення фахівців-психологів різних громадськихі професійних організацій громади, а також психологів системи освіти та соціальних педагогівдо надання допомоги постраждалим від надзвичайної ситуації: 1) принцип партнерства,2) принцип відкритості, 3) принцип добровільності, 4) принцип справедливої мотивації,5) принцип необхідності приросту компетентності, 6) принцип територіальності, 7) принципвідповідальності.

У статті досліджено полікодові тексти постерів із концептом «коронаві- рус». Акцентовано на тому, що реальність епідемії COVID-19 стала причиною появи значного масиву новацій в українській мові. Поширення вірусу потребувало логічної комунікації задля впливу на емоційний, поведінковий і психологічний стан людей, надання їм відомостей про клі- ніку, діагностику, лікування, профілактику хвороби та культуру соціальних контактів. Досяг- нення цієї мети вможливили інформаційні постери. Полікодові тексти постерів є одним з успішних засобів сучасної комунікації, що забезпечує прагматичний вплив на громадян. Акту- альність статті визначає перспектива різноаспектного розгляду концепту «коронавірус», зокрема й семіотичних маркерів полікодових текстів постерів про COVID-19. Мета – дослі- дити полікодові тексти постерів із концептом «коронавірус», схарактеризувати взаємодію вербальних і візуальних компонентів. Визначено, що текст постеру є письмовим, статичним, експліцитно вираженим (із вер- бальними та візуальними знаками) утворенням. За ступенем гетерогенності розпізнано дві групи. Є умовна нульова гетерогенність (словесний компонент супроводжений формальним іконічним зображенням). Ненульова гетерогенність має два таких підвиди, як достатня гете- рогенність (вербальний компонент і зображення узгоджені за змістом і обсягом) та надмірна гетерогенність (багатослівний мовний компонент перевершує зображальний). Пояснено, що кожна група полікодових текстів зумовлює осмислення гетерогенності крізь призму мовних репрезентантів, які реалізовані на певних рівнях мови. Зроблено висновок, що концепт «коро- навірус» у досліджених текстах актуалізовано концептами «життя», «здоров’я», «безпека», до яких у структурах із ненульовою гетерогенністю долучені концепти «медицина», «хво- роба», «людина», «вік». Перспективи дослідження – поглиблений аналіз знаків різних рівнів мови в полікодових текстах із концептом «коронавірус».

Сталий розвиток ймовірний лише при врахуванні людського потенціалу як основної цінності суспільства, створенні умов і забезпеченні можливостей для повноцінного його розвитку. Особи з інвалідністю правомірно становлять важливу складову людського потенціалу – розуміння і усвідомлення чого є ключовою засадою соціальної інклюзії. Повноцінна участь передбачає, що людина з інвалідністю є повноправним суб’єктом суспільно-політичних, соціально-економічних і соціокультурних процесів. З цією метою на державному і локальному рівнях має бути забезпечена доступність: доступ до здобуття освіти – від дошкільної до вищої, доступ до закладів соціальної сфери щодо отримання визначених законодавством соціальних гарантій, до закладів охорони здоров’я – щодо отримання якісних медичних послуг, доступ до закладів культури у контексті реалізації творчих здібностей та задоволення соціокультурних потреб у відвідуванні театрів, музеїв, пам’яток історії та архітектури тощо. З огляду на це актуалізується питання підготовки фахівців з надання послуг фізичного супроводу осіб з інвалідністю в Україні. У цій роботі використано низку методів дослідження. По-перше, ми звернулись до аналізу чинного українського законодавства з питань соціального захисту людей з інвалідністю, в тому числі Наказ Міністерства соціальної політики України № 28 від 12.10.2018, яким затверджено перелік соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати. По-друге, здійснено вивчення професійного стандарту за професією «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю». По-третє, розроблено навчально-методичне забезпечення для підготовки фахівців за цією професією, що включає освітньо-кваліфікаційну характеристику випускника закладу освіти, програму професійної та професійно-практичної підготовки, навчальний план, робочий навчальний план, навчально-методичне забезпечення дисциплін, робочу навчальну програму з виробничого навчання, робочу програму практики, методичні вказівки до підготовки і захисту кваліфікаційних робіт. По-четверте, проведено опитування волонтерів, які забезпечують фізичний супровід людей з інвалідністю щодо вивчення реального стану та проблем, пов’язаних із фізичним супроводом. У контексті мінімізування природно-середовищних бар’єрів у життєдіяльності людей з інвалідністю заслуговує на увагу затвердження професійного стандарту «Супроводжувач осіб з інвалідністю» (наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 1178 від 20.06.2020 р.). Відповідно до Національного класифікатора ДК 003:2010 «Класифікатор професій» введено нову професію «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю». Здобуття професії передбачає присвоєння професійної та освітньої кваліфікації «Супроводжувач осіб з інвалідністю» і відноситься до третього рівня Національної рамки кваліфікації. У межах науково-дослідної теми «Соціально-психологічна реабілітація дітей та молоді з особливими освітніми потребами засобами інклюзивного туризму» (державний реєстраційний номер: 0119U103978) співробітниками Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини у співпраці з Київським міським центром соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів (від 03.07.2020 р. № 55\20) розроблено навчально-методичне забезпечення підготовки фахівців за професією «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю», що включає: програму професійної та професійно-практичної підготовки; навчальний план; робочий навчальний план; навчально-методичне забезпечення для кожної дисципліни; робочу навчальну програму з виробничого навчання; робочу програму практики; методичні вказівки до підготовки і захисту кваліфікаційних робіт (Супроводжувач осіб з інвалідністю, 2020). На основі аналізу визначення понять у різних галузях життєдіяльності людини визначемо супровід як створення різноманітних умов, так і цілеспрямовану реалізацію спеціальних заходів у межах надання послуг – освітніх, соціальних, медичних тощо, що передбачає сприяння і допомога людині кваліфікованими фахівцями у межах тривалого часу з метою вирішення складної життєвої ситуації. Фізичний супровід для осіб з інвалідністю визначено як соціальну послугу для категорії громадян, які мають порушення опорно-рухового апарату, порушення зору, інших нозологій для усунення обмежень життєдіяльності та включення в громаду, зміст якої полягає у супроводженні від місця проживання до місця призначення, а також в інформуванні, наданні побутової та психологічної допомоги особам під час фізичного супроводу. Висновок. Таким чином, введення в дію стандарту професії «Супроводжувач осіб з інвалідністю» та підготовка фахівців з присвоєнням однойменної кваліфікації є суттєвим кроком на шляху щодо забезпечення доступу до суспільних благ всіх категорій громадян, в тому числі з інвалідністю.

Схарактеризовано основні напрями супроводу українськими соціальними психологами трансформаційних процесів у суспільстві та освіті: 1) відстеження тенденцій динаміки суспільної свідомості за допомогою всеукраїнських репрезентативних опитувань; 2) розроблення практично зорієнтованих теорій, моделей і концепцій, що складають теоретико-методологічний фундамент як дослідження, так і супроводження суспільних змін; 3) донесення отриманих даних і наукових розробок до споживача, науково-методична допомога органам державної влади. Водночас констатовано, що можливості психологічного супроводу трансформаційних процесів в освіті, а тим паче в суспільстві загалом, наразі обмежені як недостатньою державною підтримкою розвитку психологічної науки, так і відсутністю дієвих механізмів упровадження наявних розробок і рекомендацій. Обґрунтовано необхідність затвердження на урядовому рівні Державної цільової програми розвитку психологічної науки в Україні. Порушено надзвичайно гостру для країни, що фактично перебуває в стані війни, проблему підготовки психологічних кадрів. Для її актуалізації проведено порівняльний аналіз стану підготовки психологів в Україні і США. Зроблено висновок про потребу збільшення обсягів і водночас більш раціональної реалізації державного замовлення на підготовку вітчизняних психологічних кадрів, що передбачає його розміщення у провідних університетах та наукових установах психологічного профілю.

Заводськова, Р. І. Психологічне супроводження викладання навчальних дисциплін у закладах освіти / Р. І. Заводськова, Н. В. Кулалаєва // Матеріали Всеукр. наук.-метод. конф. "Культура безпеки – запорука сталого розвитку суспільства" (БЖДС – 2013). – Миколаїв : НУК, 2013.
Розглядається значення психологічного супроводження викладання навчальних дисциплін у закладах освіти для прогнозування розвитку особистості вихованців та збереження їхнього психологічного здоров’я і забезпечення індивідуально-диференційного підходу в освітньому просторі.