Добірка наукової літератури з теми "Пріоритети економічного співробітництва"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Зміст
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Пріоритети економічного співробітництва".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Пріоритети економічного співробітництва"
1
MALIUTA, Olga. "МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ Й ПОЛІТИЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА КОРОЛІВСТВА ДАНІЇ (1919–1921 РОКИ)". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 21 (3 листопада 2020): 71–101. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2020.21.3104.
Повний текст джерелаАнотація:
На підставі вперше введених до наукового обігу матеріялів автор висвітила діяльність Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки в Королівстві Данія протягом 1919–1921 рр., проаналізувала економічне й політичне співробітництво УНР та Данії. Вивчено двосторонні контакти представництв в Україні та Данії, інформаційну діяльність голови місії УНР у Данії Д. Левицького, також інших співробітників. Інформаційна діяльність місії УНР в Данії створювала позитивний імідж Україні. Визначено пріоритети діяльности місії УНР у Данії, її вплив на те, що Данія та інші країни визнали УНР. Данія мала величезний інтерес до України як до торгово-економічного партнера. Відстежено основні напрями, пріоритети міжнародного економічного й політичного співробітництва УНР та Данії. Міжнародна економічна і політична співпраця УНР та Королівства Данії в 1919–1921 рр. сприяла утвердженню України в світі, проте не давала можливости визволитись від окупантів. Основні напрями цієї співпраці швидко стали пріоритетами для впровадження у вільній Україні.
2
Tolok, Polina. "Розвиток виробництва безпілотних роботизованих систем в Україні засобами міжнародного воєнно-економічного співробітництва". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 5 (20 жовтня 2021): 51–59. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.5.5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано міжнародний досвід розробки та виробництва безпілотних роботизованих систем, як перспективний напрям розвитку озброєнь та військової техніки. Висвітлено нормативно-правові, організаційні та економічні чинники, які стримують їх розвиток в України. Визначено пріоритети розвитку безпілотних роботизованих систем, одним із яких є застосування для цього інструментів міжнародного воєнно-економічного співробітництва, під яким запропоновано вважати міцні і тривалі зв'язки кооперативного характеру, в основі яких лежать вироблені та узгоджені наперед наміри, що закріплені в довготривалих економічних угодах і договорах у сфері розроблення та виробництва БПЛА та БПНА між вітчизняними компаніями – розробниками безпілотних роботизованих систем та провідними закордонними компаніями США, Туреччини, інших держав – членів НАТО, Ізраїлю з питань реалізації спільних проектів у цій сфері. Запропоновано для активізації виробництва безпілотних роботизованих систем різного призначення застосувати державно-приватне партнерство у оборонно-промисловому секторі України, що надає можливість створення спільних підприємств у формі господарських організацій для реалізації інвестиційно-інноваційних, капіталомістких, довготривалих проектів, що є міжнародною практикою. Саме завдяки цьому виникає можливість розподіляти ризики проекту, залучати до нього значні інвестиції та просувати товари/послуги на ринки інших країн. Запропоновано заходи з розвитку державно-приватного партнерства у цій сфері, зокрема: впровадження економічних механізмів ефективної взаємодії наукових установ та виробничих комплексів різних форм власності, а також державно-приватного партнерства підприємств, які забезпечують розроблення, виготовлення і модернізацію безпілотної техніки. Зазначено пріоритет розвитку міжнародного воєнно-економічного співробітництва у сфері безпілотної техніки: посилення експортного потенціалу вітчизняного ОПК, що має здійснюватися шляхом: розроблення та прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення заходів міжнародного воєнно-економічного співробітництва і реалізацію офсетних угод під час закупівлі роботизованих платформ та робототехніки за імпортом; укладення міжурядових угод з міжнародного воєнно-економічного співробітництва, що передбачають взаємний захист інвестицій, технологій, конкретні заходи із спільного виробництва безпілотної техніки для потреб ринків третіх держав; створення сприятливих умов для реалізації міжнародних проектів у сфері озброєнь і військової техніки, зокрема, забезпечення умов для створення спільного виробництва зразків безпілотної техніки, які не виготовляються в Україні.
3
Venger, Vitalii. "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З РЕСПУБЛІКОЮ КОРЕЯ У ПРІОРИТЕТНИХ ВИДАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 5 (27 січня 2020): 4–17. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0101.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються перспективи розвитку співробітництва України з Республікою Корея у пріоритетних видах економічної діяльності. Проаналізовано українсько-корейські відносини та визначено напрями активізації двостороннього співробітництва. Виявлено, що Республіка Корея завжди розглядала Україну як стратегічного партнера через великий потенціал для сприяння взаємовигідному співробітництву і загальним інтересам. Україна ж розглядає Республіку Корея, насамперед, як важливого торговельного партнера. Двостороння співпраця між Республікою Корея та Україною триває понад 25 років. При цьому між країнами не існує питань політичного характеру, які б обтяжували двосторонні відносини. Проте у певних сферах залишаються питання, що вимагають вирішення та активізації двостороннього співробітництва. У Республіці Корея переконані, що подальше співробітництво між двома країнами має відбуватися з дотриманням трьох принципів, зокрема: орієнтуватися на цінності; орієнтуватися на глобальність; орієнтуватися на майбутнє. Доведено, що основними напрямами української зовнішньої політики на сучасному етапі розвитку двостороннього співробітництва мають стати: активізація політичного діалогу, інвестиційного та торговельно-економічного співробітництва з Республікою Корея. При цьому використання інвестиційних і технологічних можливостей Республіки Корея є додатковим шансом для модернізації та реіндустріалізації української економіки.
Аналіз нормативно-правової бази показав, що з моменту встановлення дипломатичних відносин з Республікою Корея було підписано низку міжнародно-правових документів, які регулюють взаємовідносини між двома країнами у політичній, економічній, торговельній, науково-технічній, культурно-гуманітарній та інших сферах.
На основі проведеного аналізу наукової літератури та нормативно-правової бази доведено, що пріоритетними напрямами економічного співробітництва у контексті українсько-корейських відносин є: розвиток торговельно-економічного співробітництва шляхом нарощування українського експорту для споживачів Республіки Корея; активізація інвестиційної діяльності шляхом усунення податкових та митних перепон для корейських інвесторів; активізація науково-технічного співробітництва шляхом залучення провідних освітніх та наукових установ Республіки Корея та створення спільних інститутів.
4
Іванова, Вікторія Миколаївна. "РОЛЬ БАЛТО-ЧОРНОМОРСЬКОГО СОЮЗУ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 5 (1 лютого 2022): 21–25. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.2.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено сутність та роль Балто-Чорноморського союзу у системі забезпечення зовнішньоекономічної безпеки. Зокрема, встановлено, що Балто-Чорноморський союз – це потенційне інтегративне утворення країн Східної Європи, так звана ідея зовнішньополітичної інтеграції Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Білорусі, України та ін. з метою співробітництва у економічній, воєнно-політичній, культурній та інших сферах. З’ясовано, що Балто-Чорноморський союз може стати дієвим механізмом забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України у напрямі реалізації низки актуальних завдань (здійснення диверсифікації торговельних потоків, зниження рівня імпортозалежності економіки; зменшення кількості протекціоністських заходів, які застосовують іноземні держави до українських товарів тощо). Визначено основні завдання створення Балто-Чорноморського союзу: поглиблення міждержавного співробітництва у Балто-Чорноморському регіоні; сприяння гарантуванню стабільності і безпеки в регіоні, розвиток оборонного співробітництва; встановлення верховенства права, сприяння демократизації, захисту фундаментальних прав та свобод; економічне співробітництво та зближення з політиками ЄС; енергетична безпека, підтримка розвитку інфраструктури, гармонізація політик у сфері енергетики за стандартами ЄС; співпраця у сферах культури, освіти та науки, інформаційного суспільства, ЗМІ та громадянського суспільства. Зазначено, що країни Балтії та Чорного моря економічно співпрацюють один з одним, водночас створення Балто-Чорноморського союзу сприятиме реалізації багатосторонніх великомасштабних економічних проєктів. У статті зроблено висновок, що розвиток ідей створення повноцінного інтегративного утворення біля західних кордонів України має чинити позитивний вплив на позиціонування нашої країни у світі, чітко визначити її стратегічні інтереси та пріоритети у взаємодії з найближчими сусідами, забезпечити національну безпеку та зовнішньоекономічну зокрема.
5
Дацій, Надія. "ГЛОБАЛЬНІ ПРОЦЕСИ ЯК СТИМУЛ РОЗВИТКУ КРАЇНИ ТА ПРИКОРДОННИХ РЕГІОНІВ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 94–106. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-94-106.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано, що формування і реалізація політики відкри- тості української економіки передбачає пошук шляхів взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, захист інтересів національно- го ринку від несприятливого впливу світової кон’юнктури, підтримку віт- чизняних товаровиробників, здійснення заходів поміркованого протекціо- нізму.
Визначено, що гобалізація актуалізує для регіонів та локальних спільнот необхідність визначення та розвитку стійких конкурентних переваг як кри- терію їх життєздатності в умовах глобальної конкуренції. Перетворюючи традиційні локальні ресурси на глобальні, глобалізація обумовлює поста- новку проблеми конкурентоспроможності регіону як його здатності відповідати на виклики глобального середовища шляхом створення та захисту унікальних локальних конкурентних переваг.
Обґрунтовано, що формування та реалізація політики відкритості укра- їнської економіки передбачає пошук шляхів взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, захист інтересів національного ринку від не- сприятливого впливу світової кон’юнктури, підтримку вітчизняних товаро- виробників, здійснення заходів поміркованого протекціонізму.
Доведено, що утворення зв’язків прикордонних регіонів у глобальному просторі пояснюється розширенням повноважень місцевих органів влади у міжнародних, зокрема, зовнішньоекономічних зв’язках. При цьому, в рамках глобалізації прикордонні регіони забезпечують інфраструктуру для перемі- щення товарів, капіталів та робочої сили. Як наслідок, покращується еко- номічне становище в тих регіонах, які були периферійними територіями і відставали у розвитку.
Визначено, що важливим компонентом міжнародної економічної діяль- ності регіону є розвиток багатосторонніх форм економічного співробіт- ництва прикордонних регіонів сусідніх країн. Така робота починається зі встановлення пріоритетних напрямів співробітництва на базі визначення інтересів господарюючих суб’єктів. Значущість розвитку таких зв’язків пояснюється важливими інфраструктурними функціями прикордонних регіонів в міжнародній економічній діяльності держави: контролюючи- ми, бар’єрними, контактними та розподільчими. Утворення міжнародних зв’язків прикордонних регіонів пояснюється розширенням повноважень місцевих органів влади у міжнародних, зокрема, зовнішньоекономічних, зв’язках. При цьому, в рамках глобалізації прикордонні регіони забез- печують інфраструктуру для переміщення товарів, капіталів та робочої сили.
6
Милосердна, І. М., та Т. М. Краснопольська. "Азіатсько-Тихоокеанський регіон та проекти його розвитку: кінець ХХ - початок ХХІ століття". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 130–38. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.317.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена комплексному дослідженню сутності розуміння поняття «Азіатсько-Тихоокеанський регіон», аналізу досвіду впровадження проектів розвитку регіону в сучасних умовах. Встановлено, що серед дослідників і дотепер не існує єдиного підходу до поняття «АТР». У межах статті термін «АТР» уживається у вузькому значенні: це країни Північно-Східної Азії: Китай, Японія, Південна і Північна Корея, десять країн Південно-Східної Азії, об'єднаних у регіональну організацію - Асоціацію держав Південно-Східної Азії. Усі ці країни вносять значний вклад у міждержавні відносини в Тихому океані, тому тенденції стабільності переважають над тенденціями дестабілізації політичних і економічних процесів, які формують основу потенційного світового центру. Встановлено, що після завершення холодної війни Азіатсько-Тихоокеанський регіон можна було вважати найстабільншгим регіоном у світі, який пройшов період тривалого економічного розвитку без очевидних конфліктів. Зазначено, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон вступив на шлях розвитку інтеграційних процесів набагато пізніше за інші регіони світу (окрім Асоціації держав Південно-Східної Азії.). Також у статті зазначається й обґрунтовується думка, що унікальність (феномен) азіатсько-тихоокеанської економічної інтеграції полягає в наявності м'яких схем інтеграції, які знайшли прояв у формуванні зон економічного зростання у Східній Азії (на прикладі Асоціації держав Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). Встановлено, що в регіоні відбувається інтенсивне формування регіональних форумів та механізмів, які сприяють тісним відносинам між основними суб'єктами регіону і посиленню його позицій у світовому політичному процесі. Також у статті виокремлено та проаналізовано тренди політичного регіоналізму в азіатській частині Азіатсько-Тихоокеанського регіону: посилення ролі Китаю в регіональному політичному процесі; співіснування двох моделей співпраці в регіоні: транснаціональну кооперацію та міждержавну конкуренцію; перенесення пріоритету в питаннях регіональної безпеки із зовнішніх загроз на внутрішні, і на перший план виходять аспекти політичної, економічної, соціальної й екологічної співпраці.
7
Хомайко, Ксенія. "ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ТА ПРАКТИКИ ПОКРАЩЕННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ З МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 275–85. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-275-285.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються пріоритетні напрями та практики покращення співробітництва органів влади з міжнародними організаціями. Проаналізо- вано основні тенденції розвитку співробітництва на базі існуючих наукових розробок та сформульовано гіпотезу щодо даної діяльності, яка перебуває в руслі розроблення ефективного та конструктивного співробітництва. Роз- глянуто загальнотеоретичні положення та наукові підходи щодо взаємодії з міжнародними організаціями. Визначено, що залишаються проблеми, пов’язані з питаннями співробітництва міжнародних організацій та органів публічної влади як на світовому рівні, так і на державному. Під час комп- лексного дослідження окреслено основні завдання розвитку міжнародних зв’язків для української держави. Проаналізовано існуючий досвід спів- праці органів державної влади всіх рівнів з міжнародними організаціями. Сформульовано стратегічні вектори співробітництва в умовах розвитку процесу децентралізації для досягнення державою лідируючих позицій з точки зору соціально-економічного розвитку, інноваційного оновлення, вирішення ключових соціальних завдань, підвищення якості життя насе- лення шляхом активізації внутрішнього потенціалу регіональної еконо- міки.
Розроблено рекомендації, що спрямовані на розвиток ефективної взаємо- дії на засадах партнерства. Зазначено, що створення ефективно працюючих відносин між державою та громадським сектором долучає населення до про- цесу створення та розвитку громадянського суспільства, його участі в роз- робленні та реалізації громадських і соціальних ініціатив, вибудовування більш тісних контактів і принципів зворотного зв’язку між органами влади і населенням. Наголошено, що тільки консолідовані зусилля всіх держав на засадах партнерства спроможні забезпечити ефективну взаємодію органів влади з громадськістю.
8
Шестаковська, Т. Л. "ВПЛИВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 1-2 (4 грудня 2020): 354–69. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1-2.2020.354-369.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються тенденції та перспективи розвитку економічних відносин між Україною та ЄС із використанням сучасних методів оцінки. Окреслено геополітичні пріоритети інтеграційної стратегії України, визначено правові аспекти відносин між Україною та ЄС, проаналізовано основні напрямки співпраці між Україною та ЄС. Обґрунтовано особливості розвитку економічної політики України в контексті інтеграції до ЄС, підтверджуючи те, що в сучасному глобальному суспільстві відбуваються трансформаційні процеси, в яких Україна бере та повинна брати участь. Також аналізуються сучасні проблеми національних стратегій інтеграції в контексті основних аспектів розвитку ЄС. Запропоновано використання економетричного методу для прогнозування ефективності співробітництва між ЄС та Україною у контексті розвитку економічної політики.
9
Гайтан, В. В. "Транскордонне співробітництво в контексті децентралізації місцевого самоврядування: політико-правовий аспект". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 43–49. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.706.
Повний текст джерелаАнотація:
Визнання місцевого самоврядування в якості інституту громадянського суспільства та основи демократичного устрою держави довело існування більш зручного механізму захисту основних прав і свобод людини та громадянина крізь місцеві органи влади. Розуміння світових і національних державно-політичних процесів призвело до нового трактування ролі інституту місцевого самоврядування в контексті розбудови України як демократичної, правової, соціальної держави.
Усвідомлення своїх основних векторів міжнародної співпраці, прагнення до членства в Європейському Союзі вимагає від України вироблення відповідних підходів і змін на концептуальному та законодавчому рівнях. Перетворення в територіальному державному устрої шляхом укрупнення територіальних громад і децентралізації влади були впроваджені в більшості демократичних країн світу. Світовий досвід і міжнародні стандарти моделювання місцевого самоврядування показують переваги його зарубіжної моделі побудови перед українською моделлю, що обґрунтовується практичним збільшенням економічної результативності, покращенням у соціально-культурній, кадровій та управлінській сферах.
1 квітня 2014 року в Україні була прийнята Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка заклала основу проведення багатоступеневої територіальної реформи та суттєві зміни в державному управлінні й розподілі державно-владних повноважень, прийняття низки нормативно-правових актів, які не завжди повільно сприймаються суспільством, а іноді мають примусовий характер.
Транскордонне співробітництво як один із пріоритетних напрямів реалізації зовнішньополітичних відносин залежить від обрання правильного шляху впорядкування органів місцевого самоврядування та територіально-адміністративного устрою України. Згідно Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки нині транскордонне співробітництво здійснюється як на міждержавному рівні, так і на рівні територіальних громад, їх представницьких органів, місцевих органів виконавчої влади. Таке співробітництво сприяє соціальній та економічній конвергенції прикордонних регіонів і створенню нових можливостей для їх розвитку, в тому числі розвитку економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин, обміну досвідом, що у світлі обраного Україною шляху державотворення набуває особливої актуальності.
10
Derii, Zhanna, Tetiana Zosymenko та Nataliia Shadura-Nykyporets. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЯК КЛЮЧОВИЙ ПРИНЦИП ГАЛУЗЕВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Україна – ЄС". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(20) (2019): 9–18. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-4(20)-9-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Реалізація Цілей сталого розвитку (ЦСР) має важливе значення для України, оскільки дозволяє досягти помітних результатів у пріоритетних сферах – здоров’я і благополуччя людей, мир і безпека, майбутнє дітей, економічний розвиток, соціальний захист і справедливість, стійка держава, розвиток громад та інше. Актуалізується питання сталого розвитку та досягнення ЦСР з огляду на підписання Україною Угоди про асоціацію. Виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, надає змогу використати можливості економічного розвитку та зростання добробуту, сприяє залученню інвестицій в Україну, дає новий імпульс у розвитку громадянського суспільства, дозволяє дотримуватись високих екологічних стандартів та процедур й знизити ризики негативного впливу на довкілля. Галузева співпраця з Європейським Союзом передбачає дотримання вимог політик, які в умовах глобалізаційного світу повинні розроблятись з урахуванням засад сталого розвитку.
Дисертації з теми "Пріоритети економічного співробітництва"
1
Жосан, Ольга. "Пріоритети міжнародного економічного співробітництва України у сфері ядерної енергетики". Thesis, XVIIІ Міжнародна науково-практична конференція молодих учених і студентів "Політ. Сучасні проблеми науки", 2018. http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/37770.
Повний текст джерелаАнотація:
роботі виявлено системні проблеми – економічні, технологічні, екологічні – та виклики щодо
гарантування та забезпечення безпеки, що супроводжують розвиток ядерної енергетики в Україні та у світі. Визначено провідні міжнародні організації, що опікуються питаннями розвитку ядерної енергетики. Особлива увага приділена обґрунтуванню пріоритетів міжнародного економічного співробітництва України у сфері вирішення стратегічних завдань щодо розвитку ядерної енергетики. Висвітлено вплив Нової енергетичної стратегії України до 2035 р. та міжнародного економічного співробітництва на розвиток ядерної енергетики в Україні.
2
Безугла, Еліна Василівна. "Пріоритети торгівельно-економічного співробітництва України та ЄС". Магістерська робота, 2020. https://dspace.znu.edu.ua/jspui/handle/12345/3648.
Повний текст джерелаАнотація:
Безугла Е. В. Пріоритети торгівельно-економічного співробітництва України та ЄС : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 051 "Економіка" / наук. керівник В. М. Вишняков. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 107 с.UA : Кваліфікаційна робота: 107 с., 19 рис., 9 табл., 54 джерела. Об’єктом дослідження є розвиток торговельно-економічного співробітництва України та ЄС. Предметом дослідження є короткотермінові та довготермінові перспективи розвитку торговельно-економічного співробітництва України та ЄС. Мета роботи – обґрунтування теоретичних засад, методичних підходів та практичних рекомендацій щодо розвитку торгівельно-економічного співробітництва України та ЄС. Метод дослідження – діалектичний метод наукового пізнання, метод теоретичного узагальнення, системного аналізу, синтезу, методи статистичного та математичного аналізу, методи порівняльного аналізу. В роботі досліджуються теоретико-методологічні основи торговельноекономічного співробітництва України та ЄС. Розкрито становлення та розвиток економічних відносин України та ЄС. Проаналізовано інвестиційне співробітництво між Україною та ЄС. Розглянуто методологічні основи досліджень торговельно-економічних відносин України та ЄС. Проаналізовано тенденції торговельно-економічної співпраці України та ЄС. Розглянуто проблеми та перспективи розвитку торговельно-економічної співпраці України та ЄС.
EN : Qualifying work: 107 pp., 19 figures, 9 tables, 54 sources. The object of research is the development of trade and economic cooperation between Ukraine and the EU. The subject of the study is short-term and long-term prospects for the development of trade and economic cooperation between Ukraine and the EU. The purpose of the work is to substantiate the theoretical principles, methodological approaches and practical recommendations for the development of trade and economic cooperation between Ukraine and the EU. Research method – dialectical method of scientific knowledge, method of theoretical generalization, system analysis, synthesis, methods of statistical and mathematical analysis, methods of comparative analysis. The paper investigates the theoretical and methodological foundations of trade and economic cooperation between Ukraine and the EU. The formation and development of economic relations between Ukraine and the EU are revealed. Investment cooperation between Ukraine and the EU is analyzed. The methodological bases of researches of trade and economic relations of Ukraine and the EU are considered. Trends in trade and economic cooperation between Ukraine and the EU are analyzed. Problems and prospects of trade and economic cooperation between Ukraine and the EU are considered.
3
Мірошниченко, Тетяна Миколаївна. "Розвиток економічного співробітництва країн ШОС у контексті світових інтеграційних процесів". Thesis, 2020. http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/15324.
Повний текст джерелаАнотація:
Дисертація присвячена поглибленню теоретико-методичних засад дослідження розвитку економічного співробітництва країн ШОС у контексті світових інтеграційних процесів та обґрунтуванню пріоритетів економічного співробітництва України з країнами ШОС.У роботі запропоновано методичний підхід до дослідження розвитку економічного співробітництва в умовах світових інтеграційних процесів на прикладі ШОС. На підставі дослідження економічної взаємодії країн ШОС розроблено її інституційно-функціональний формат, в якому на основі задекларованої у Декларації ШОС мети визначено її суб’єкти, об’єкти, інститути та важелі впливу, що мають бути спрямовані на успішну реалізацію спільних проектів в межах ШОС. Охарактеризовано специфічні риси економічної взаємодії країн ШОС. З метою обґрунтування стратегічних напрямків розвитку ШОС з урахуванням чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, а також цілей та мотивів країн-членів ШОС і ШОС в цілому розроблено механізм формування стратегічних пріоритетів поглиблення економічної інтеграції в межах ШОС з урахуванням напрямів її співпраці з Україною. Проведений у відповідності з ним аналіз довів, що в довгостроковій перспективі доцільною буде реалізація наступних стратегічних пріоритетів розвитку ШОС: розширення низки країн-учасниць ШОС, збільшення впливу об’єднання за рахунок збільшення масштабів його діяльності, розвиток транспортно-логістичних систем, підвищення глобальної конкурентоспроможності, тобто реалізація заходів щодо формування статусу світового лідера. З метою комплексного оцінювання зовнішньоторговельних потоків країн ШОС в межах інтеграційного об'єднання та ступеня впливу на них рівня економічного розвитку та інших показників побудовано систему мультигравітаційних моделей зовнішньої торгівлі країн ШОС та проведено їх регресійний аналіз, що дало змогу обґрунтувати вектори перспективної економічної взаємодії: транспортно-логістичний та інноваційно-інвестиційний. На підставі комплексного дослідження чинників розвитку зовнішньоторговельної діяльності та побудови гравітаційної моделі експортних та імпортних потоків України та країн ШОС обґрунтовано пріоритети економічного співробітництва України з країнами ШОС.
Книги з теми "Пріоритети економічного співробітництва"
1
Веремій, І. Г., М. О. Паламарчук, Р. Е. Юлдашев, Н. М. Гавриленко, Г. М. Широкий, Д. М. Серебрянський, О. В. Литвиненко та О. О. Сінайко. Трансформація зовнішньоекономічних відносин України з Російською Федерацією: 2010–2020 роки. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Відносини між Російською Федерацією (РФ) та Україною визначаються насамперед міждержавним конфліктом із збройною складовою в Донецькій та Луганській областях. Спроба незаконної анексії Росією території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя в 2014 р. та їх окупації, збройне протистояння на Донбасі зумовлюють довгостроковий характер міждержавної конфронтації. Цей конфлікт є асиметричним. Для України наслідки протистояння з РФ – життєво важливі, а перебіг конфлікту впливає майже на всі значущі соціальні процеси. Натомість керівництво Росії розглядає Україну переважно одним з полів конкуренції із Заходом задля «утвердження позицій Російської Федерації як одного з впливових центрів сучасного світу». Пострадянський простір визначений пріоритетом зовнішньої політики Росії, водночас більше значення надається співробітництву з державами, які беруть участь у російських інтеграційних проєктах. Стратегією економічної безпеки РФ на період до 2030 року, ухваленою в 2017 р., пріоритетом розвитку російської економіки визначено створення умов для реалізації стратегічних національних пріоритетів РФ. Так констатується підпорядкування економіки реалізації насамперед стратегічних цілей, визначених політичним керівництвом. Економічний тиск Росії, який був важливим інструментом її політики щодо України й до 2014 р., після початку агресії набув якісно нового рівня. Так само як і застосування воєнних інструментів, обмеження українського експорту, припинення транзиту українських товарів російською територією, спрямоване, зокрема, на виснаження економічних ресурсів України та обмеження її розвитку, а також примушення політичних лідерів нашої держави до прийняття вимог Кремля. Російська Федерація продовжує докладати зусиль для максимального послаблення залежності від економічної співпраці з Україною. Йдеться про зменшення ролі України як транзитної держави для експорту російських енергоносіїв, розірвання усталених коопераційних зв’язків, насамперед у сфері військово-промислового комплексу. Російська політика практично не зважає на інтереси російського бізнесу, які зберігаються на території України, попри суттєве зменшення відповідної активності порівняно з максимальними рівнями, досягнутими на початку 2010-х років. Головним пріоритетом є прагнення утримати Україну в орбіті свого впливу, що в майбутньому має забезпечити компенсацію нинішніх втрат, зокрема й економічних.