Статті в журналах з теми "Процес управління безперервністю бізнесу"

У статті визначено еволюційні етапи розвитку маркетингу та акцентовано увагу на «Маркетингу 4.0», що уособлює його цифровізацію. Розкрито сутність діджитал-маркетингу в системі управління маркетинговою діяльністю суб’єктів ресторанного бізнесу. З урахуванням специфіки ресторанного бізнесу запропоновано синтез концепцій діджитал-маркетингу та ціннісно орієнтованого маркетингу. Обґрунтовано концептуальні засади формування ціннісно орієнтованого діджитал-маркетингу в системі управління маркетинговою діяльністю суб’єктів ресторанного бізнесу. Виокремлено групи стейкголдерів та основних бізнес-процесів діджитал-маркетингу суб’єктів ресторанного бізнесу. Визначено ключові показники та процес вимірювання результативності управління маркетинговою діяльністю ресторанів з урахуванням цифрових технологій. Узагальнено переваги, недоліки та проблем використання діджитал-маркетингу суб’єктів ресторанного бізнесу.

Метою написання статті є обґрунтування послідовності розробки корпоративних систем управління проєктами як інструменту проривного і еволюційного вдосконалення, розвитку бізнесу та організації. У статті узагальнено основні підходи застосування процесного підходу у побудові корпоративних систем управління проєктами шляхом інтегрування процесів організації, що створює можливість знизити невизначеність у прийнятті рішень, зменшити трансформацію інформації за етапами її обробки та передачі. Автор пропонує модель управління підприємством, що працює за позамовними технологіями, як сукупністю основних, ресурсозабезпечуючих, оціночних та контрольно-вимірювальних бізнеспроцесів, у які інтегровано процес «управляти проєктами» із врахуванням рекомендацій і вимог настанови «Керівництво до бази знань з управління проєктами». Розглянуто можливості підвищення ефективності бізнесу і систем управління за рахунок утвердження у менеджменті документованих стандартів у формі корпоративної системи управління проєктами. Розробка і адаптація корпоративних систем управління на основі процесного підходу до менеджменту створює можливості системного запровадження проєктного менеджменту в організації бізнесу та управлінні; розвиває потенціал організації у підвищенні задоволеності замовника; зосередженості на дослідженні та визначенні докорінних причин невідповідностей у результатах діяльності за подальшого виконання запобіжних і коригувальних дій; підвищеного врахування як поступового, так і проривного поліпшення; збільшує можливості використання набутих знань персоналом для поліпшення.

У статті показано, що процес стратегічного управління на невеликому підприємстві неформалізований та найчастіше протікає в знанні керівника підприємства на тлі потоку інших завдань. Доведено, що актуальним завданням є створення інформаційної системи прийняття управлінських рішень, яка на основі планування фінансового стану малого підприємства могла би підказати керівнику, як грамотно розпоряджатися фінансовими засобами. Розроблено новий підхід до вирішення проблеми створення механізмів та інструментів засобів для підтримки процесу прийняття інвестиційних рішень у малому бізнесі на основі процедури ситуаційного аналізу ринку як складної соціально-економічної системи в умовах невизначеності. Розглянуто імітаційну модель системи управління як найбільш важливий елемент системи підтримки прийняття рішень, що визначає ефективність рішення. Дослідження проводиться на основі інтеграції парадигми багатоагентних систем як моделі системи управління, які побудовані за допомогою індуктивних суджень агентів та інструментів нечіткого логічного висновку для обробки невизначеної інформації.

В статті визначено сутність і зміст поняття «бюджет туристичного підприємства». Розглянуто процес бюджетування з позицій стратегічного, тактичного та оперативного менеджменту. Сформульовано цілі та функції бюджетування в післявоєнний період. Запропоновано технологію постановки бюджетування в туристичних МСП в післявоєнних умовах. Зроблено висновок про необхідність впровадження технології результативного бюджетування в систему управління МСП туристичного бізнесу, яке орієнтоване на певний результат. Надано рекомендації менеджменту щодо застосування моделей реалізації технології результативного бюджетування з метою ефективного та швидкого післявоєнного відновлення бізнесу: централізовану для мікро- й малих і децентралізовану для середніх фірм. Констатовано, що важливу роль при виборі стратегії бюджетування має відіграти фактор децентралізації управлінських та фінансових повноважень в системі менеджменту МСП.

Процес управління ризиками, що триває протягом здійснення державно-приватного партнерства, передбачає разом з виявленням ризиків, визначенням шляхів запобігання їх виникненню, ліквідацією негативних наслідків і передачею ризиків, включаючи страхування, прийняттям ризиків їх оцінку. Стаття присвячена дослідженню державного впливу на розвиток державно-приватного партнерства в енергетиці України та систематизації методів якісної оцінки (оцінка ймовірності настання події, дії або бездіяльності та ступеня її впливу, що визначається як висока, середня або низька) та етапам проведення аналізу чутливості, методу Монте-Карло, варіантам сценарного аналізу за кількісного оцінювання ризиків, що супроводжують співробітництво держави та бізнесу у сферах виробництва, транспортування та постачання теплової енергії і гарячого водопостачання, принципам і методам управління ризиками проєктів державно-приватного партнерства.

Корпорації, на сучасному етапі розвитку нашої країни, можуть стати одним із потужних і ефективних інструментів управління сучасними бізнес процесами. Запорукою не тільки інвестиційної привабливості компанії, ай гарантією ефективного функціонування підприємств в умовах зростаючої конкурентної боротьби, є ефективність корпоративного управління, і тому проблема поліпшення корпоративного управління викликає підвищений інтерес не тільки з боку вітчизняного бізнесу, законодавчої і виконавчої влади, але й вітчизняної економічної науки. Проведені дослідження підтверджують факт, що корпоративне управління, це складний процес, який поєднує в собі організаційно–правові, економічні, мотиваційні, соціально–психологічні та інші механізми. Ефективне управління корпораціями дає можливість по новому займатися підприємницькою діяльністю, шляхом поліпшення фінансових результатів компанії за рахунок більш високої продуктивності (рентабельності), інвестиційного капіталу, мобілізація капіталу для швидшого виконання проектів, ніж конкуренти. Критерії ефективного корпоративного управління можна розглядами двома загальним складовими: значна частка нематеріальних активів, що призводить до зростанні вартості та інвестиційної привабливості на ринку; наявність гарантованого дисциплінарного контролю за роботою топ–менеджерів. Процес корпоративного управління охоплює всіх учасників зацікавлених в розвитку корпорації, кожна з яких має свої інтереси. Вдосконалення системи корпоративного управління сприяє підвищенню ефективності організацій та розширенню їх доступу до зовнішніх джерел фінансування, що є однією з умов стійкого зростання економіки. Удосконалення системи корпоративного управління залишається одним із пріоритетних завдань, як на загальнодержавному рівні так і на міжнародному, проте вони мають бути розроблені з врахуванням інтересів всіх учасників. Крім вище перерахованих напрямів вирішення проблем корпоративного управління подальшого дослідження заслуговують такі його аспекти, як: посилення впливу держави на процеси корпоративного управління; збільшення відповідальності вищого керівництва перед усіма акціонерами; посилення ролі аудиторської діяльності управлінських органів корпорації; формування системи управління ризиками та ціла низка інших актуальних проблеми.

Предмет, мета роботи. У статті здійснено дослідження теоретичних та практичних аспектів стратегічного управління молокопереробними підприємствами. Здійснена оцінка сучасного стану розвитку підприємств молокопереробної галузі. Проведено порівняння методичних засад оперативного і стратегічного менеджменту бізнес-суб’єктів галузі. Обґрунтовано складові процесу стратегічного управління молокопереробних компаній. Метод або методологія проведення роботи. При здійсненні наукових досліджень було використано сукупність наступних методів і прийомів наукового пізнання: абстрактно-логічний (при формуванні логіко-структурної схеми процесу стратегічного управління), монографічний та економіко-статистичний (при оцінці сучасного стану розвитку молокопереробної галузі), методи аналізу і синтезу (при формалізації та оцінці дії факторів на процес стратегічного управління), метод наукового порівняння. Результат роботи. За результатами дослідження встановлено, що в умовах загострення конкуренції та посилення ризиків економічного середовища процес менеджменту підприємств молокопереробної галузі має орієнтуватись на стратегічну перспективу. Систематизація наукових підходів до стратегічного управління дозволила визначити, що його слід трактувати у тісному зв’язку із потенціалом компанії, факторами зовнішнього і внутрішнього середовища, сукупністю функціональних цілей бізнес-суб’єкта. Аналіз сучасного стану розвитку молокопереробної галузі України показав наявність значного потенціалу виробництва поряд із існуючим дисбалансом внутрішніх тенденцій функціонування галузі. Разом з тим, досягнення значних успіхів на ринку молокопродуктів сьогодні виявляється неможливим без імплементації засад стратегічного управління у діяльність молокопереробних компаній. За дослідженнями системних переваг стратегічно орієнтованих бізнес-структур обґрунтовано етапність та основні складові процесу стратегічного управління сучасних молокопереробних підприємств. Галузь застосування результатів. Отримані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та реалізації стратегічних засад управління підприємств молокопереробної сфери АПВ. Висновки. Наявні методичні підходи до сутності стратегічного управління сьогодні демонструють відсутність єдиної концепції до обґрунтування процесу стратегічного управління бізнес-суб’єктами. Разом з тим, систематизація наукових поглядів дозволяє виділити ключові аспекти такої концепції, на засадах яких має ґрунтуватись стратегічне управління: оригінальність та диверсифікація пропозиції на ринку; максимізація ринкової вартості бізнесу; забезпечення синергійного ефекту менеджменту; адаптивність та результативність управлінського процесу. Порівняння оперативного і стратегічного управління свідчить про значний потенціал підвищення результативності менеджменту за умов імплементації стратегічних підходів до управлінського процесу молокопереробних підприємств.

Особливість офшорного бізнесу – створення для підприємців сприятливих валютно- фінансового та фіскального режимів, високого рівня законодавчих гарантій банківської та комерційної секретності, лояльного державного регулювання. Головними перевагами офшорних компаній визначено просту реєстрацію; мінімальну комісію; гнучке управління та мінімальні вимоги до звітності, мінімальну кількість директорів й акціонерів; фінансову звітність, інформацію про рахунки та річний прибуток або зовсім не потрібні, або залишаються мінімальними; відсутність валютного контролю; сприятливе місцеве корпоративне законодавство, сприятливі правові рамки для заохочення й стимулювання розвитку офшорної індустрії; висока конфіденційність тощо. Розглянуто один із глобальних трендів використання офшорної юрисдикції світовими ТНК. Виявлено, що загальна сума, котра утримується в офшорних юрисдикціях, є значною. І всі ці кошти не оподатковуються повною мірою, що би відбувалося якби вони були виведені в країни, де їхні материнські компанії є резидентами. Але можливість створювати філії в офшорних гаванях зумовлює, по- перше, економічні можливості країн, де реєструються ТНК, а по-друге, за допомогою прискореного акумулювання капіталів надає цим ТНК не лише ринкову, економічну, але й значною мірою і політичну силу, а отже, вони стають значними акторами на світовій арені. Досліджено найбільші світові фінансові центри за індексом GCFI у 2018 р. Зроблено висновок, що Нью-Йорк залишається на першому місці в індексі, на 7 балів випереджаючи Лондон. Гонконг перебуває на третьому місці, а Сингапур залишається на четвертому. Шанхай, Токіо, Торонто, Цюрих, Пекін і Франкфурт залишилися в першій десятці. На основі проведеного аналізу виявлено, що нині, глобальний процес офшоризації економіки поглинув майже всі країни. За даними ОЕСР, щороку світ через офшори втрачає близько 20 трлн дол. США, що в середньому дорівнює 10 % економіки країн. Останніми роками світова спільнота дуже стурбована діяльністю офшорних компаній. Щороку розробляються нові підходи для боротьби з офшорами. Тому справедливо зазначимо, що світ розпочав глобальний процес деофшоризації світової економіки.

У статті досліджено деякі підходи до визначення венчурного капіталу та пов’язані з ним інші дефініції. Серед таких дефініцій: венчурний бізнес, венчурні інвестиції, венчурне фінансування, вен- чурні капіталісти, інновації, підприємництво, інноваційне підприємництво. Ставиться акцент на історичному розвитку венчурного капіталу та особливостях цього розвитку для США та Європи. Розглянуто процес розвитку венчурного бізнесу у взаємозв`язку та взаємозалежності від рівня розви- неності підприємництва, інноваційності країн, а також розвитку фінансового ринку та його інсти- туційної структури. Висновки стосуються багатоаспектності поняття «венчурний капітал». Звер- нено увагу на необхідність його розгляду у зв’язку з іншими питаннями, такими як: правове підґрунтя та оподаткування, особливості управління, вплив транскордонних умов, зміна бізнес-моделі, освітні інституції тощо. Це ставиться в завдання подальших досліджень.

Визначено можливості громадських організацій брати участь у формуванні державної політики країни, регіону. Охарактеризовано специфічність взаємодії громадськості та держави у сфері державного управління в Україні. Визначено фундаментальні основи, на яких повинна будуватися сучасна взаємодія громадськості та держави у сфері державного управління в Україні. Зазначено основне завдання реформування системи органів виконавчої влади, важливість реалізації принципу довіри влади до простих громадян. Вказано потенційно ефективні напрями оптимізації процесу взаємодії держави із громадянським суспільством. Наголошено на продовженні процесу удосконалення нормативно-правової бази у системі державного управління. Перераховано заходи оптимізації процесу взаємодії держави із громадянським суспільством. Вказано, що процес удосконалення процесу взаємодії держави із громадянським суспільством проявляється у концентрованому усвідомленні вагомості для соціуму засвоєння комплексу знань про закономірності управлінського впливу держави. Акцентовано увагу на одному із ключових напрямів модер- нізації сучасного державного устрою управління – створенні ефективної системи взаємовідносин представників держави, бізнесу та громадянського суспільства, шляхом налагодження тісного та високоефективного державно-приватного партнерства. Вказано умови, за якими можливим є взаємовигідне партнерство між державою й інститутами громадянського суспільства. Представлено напрями вдосконалення механізм взаємодії влади та членів громадянського суспільства з урахуванням успішного досвіду зарубіжних країн і цілісного аналізу українських реалій. Наголошено на важливості реалізації інформаційних кампаній, спрямованих на активізацію залучення громадськості до питань розробки та прийняття управлінських рішень. Вказано, що формат розширення взаємодії громадського та державного контролю забезпечує гностичний висновок між інститутами громадськості й угоди про деконструкцію суспільства й органів державної влади.

Розглянуто поняття, принципи та сутність система оцінки персоналу в системі корпоративного тайм-менеджменту. Доведено, що комплексна оцінка оцінки персоналу дозволить якісно визначити ділові характеристики робітника, його потенціал, який організація може використати з максимальною віддачею. Узагальнені цілі оцінки персоналу сучасної організації. Систематизовані основні якісні, кількісні та комбіновані методи оцінки персоналу. Представлено механізм визначення критичних компетенцій організації, щоб працівники добре усвідомлювали компетенції різного рівня з чітким розумінням бажаної поведінки, яка повинна відображатися в їх конкретних робочих ролях. Для побудови індивідуальної системи оцінки персоналу, яка допоможе в досягненні ефективного використання людських ресурсів, представлено процес методу управління за цілями. Визначено організацію комплексної системи оцінки персоналу організації в системі тайм-менеджменту. Доведено, що підготовка персоналу, здатного до продуктивної роботи в умовах ведення бізнесу, його раціональне розміщення в структурі та просторі, ефективна культура управління залежать від якісної роботи служби управління персоналом і, відповідно, є запорукою досягнення організацією успіху. Систематизовано індикатори, джерела даних, методи збору, процедури оцінки персоналу організації та рівні оцінки персоналу організації. Узагальнена практика помилок в процесі оцінки персоналу організації та їх наслідки. Проаналізовано управління персоналом організації за результатами його оцінювання, щоб якісно виконувати функції управління персоналом. Представлено необхідність за результатами оцінювання складання детального індивідуального плану розвитку працівника, який визначає цілі розвитку, що повинен досягти учасник, на основі оцінки досягнутих цілей навчання або розвитку; відкритості працівника щодо прийняття завдань в майбутньому; використання в майбутньому навичок чи процедур; ділянок, які викликають проблеми або потребують додаткової практики; аспектів праці, які визивають труднощі і варіанти полегшення.

У статті досліджено вплив процесів діджиталізації на організацію обліку, аналізу та оподат-кування діяльності підприємств. Проаналізовано стан та основні тенденції у впровадженні інформаційних технологій у діяльність суб’єктів господарювання України. Україна займає високі позиції у рейтингу європей-ських держав за рівнем цифровізації. І темпи лише нарощуються. У зв’язку з тотальною діджиталізацією відбувається повна трансформація ведення господарської діяльності, маркетингу, просування товарів на рин-ку та їх поширення. Зміни торкнулися бухгалтерського обліку, звітності, аналізу та оподаткування, які безпо-середньо пов’язані з функціонуванням підприємств. IT-технології дозволили значно спростити збір, зберігання, передачу інформації, а також підвищити точність і ефективність її аналізу. При цьому помітна тенденція інтегрування бухгалтерського обліку з іншими галузями бізнесу. Охарактеризовано можливості та ефекти впровадження в практику обліку, аналізу та оподаткування таких технологій, як штучний інтелект, машинне навчання, хмарні технології, Big Data. Визначено переваги впровадження режиму paperless в Україні. Встанов-лено, що сучасні інформаційно-комунікативні технології зумовлюють потребу постійно вдосконалювати про-фесійні компетенції і цифрові навички працівників. Зроблено акцент на змінах, що стосуються професії бух-галтера. Про важливу роль інформаційних технологій свідчить необхідність їх застосування в період пандемії COVID-19 з метою забезпечення функціонування організацій. Виявлено основні проблеми та надано рекомен-дації регулювання обліку, аналізу та оподаткування в Україні. Встановлено, що цифрова трансформація бух-галтерського обліку, аналізу та оподаткування дозволить зробити процес їх ведення для підприємств конку-рентоспроможним, більш ефективним та якісним, а також простішим й дешевшим.

У статті досліджується сутність диверсифікації як основного методу управління кредитною діяльністю вітчизняних банків, під час використання якої враховується здатність портфеля кредитів зменшувати можливий ризик за умови врахування до нього різних за характеристиками та складом позик. У статті також зазначено, що диверсифікація дає змогу знизити не лише кредитний ризик, а й інші банківські ризики, які супроводжують загальний кредитний процес: ризик дострокового погашення, ліквідності, процентний, валютний та інші. Традиційна банківська теорія розглядає диверсифікацію як оптимальний спосіб ефективної організації кредитної діяльності, при цьому найефективнішою вважається така позикова діяльність банків, яка є максимально диверсифікованою. Проаналізовано, що кредитний портфель банків України слабо диверсифікований і дуже ризиковий, оскільки більше половини виданих кредитів вітчизняними банками зосереджено у Київській області та більше третини виданих позик знаходяться у торгівлі. У статті чітко виокремлено позитивні і негативні сторони диверсифікації. Завдяки дослідженню процесу сек’юритизації доведено, що для вітчизняних банків вона є відносно новим видом банківської діяльності. Завдяки трансформації неліквідних активів у ліквідні, сек’юритизація зменшує портфельний кредитний ризик банківської установи, що дає можливість розглядати сек’юритизацію як процес перетворення неліквідних активів у цінні папери, тобто як один зі специфічних механізмів здійснення фінансово-економічної діяльності банків. У статті пропонується розрізняти три основні різновиди сек’юритизації: класична сек’юритизація, синтетична сек’юритизація та сек’юритизація бізнесу. У статті зазначено причини, чому українські банки не поспішають застосовувати сек’юритизацію, а також її основні переваги порівняно з диверсифікацією активів.

Мета - обґрунтування необхідності створення офісу трансферу технологій у закладі вищої освіти, зокрема в Національній металургійній академії України, а також опис основних етапів практичної реалізації проекту створення офісу трансферу технологій у Національній металургійній академії України на основі запропонованих автором моделей та методів управління таким проектом.Методика. Під час виконання дослідження використано: концептуальну модель управління проектом створення офісу трансферу технологій у закладі вищої освіти, яка враховує специфіку функціонування закладу вищої освіти та включає сім етапів створення офісу трансферу технологій; метод створення офісу трансферу технологій у закладі вищої освіти з елементами дизайн-мислення, який передбачає визначення потреб та зацікавленості стейкхолдерів проекту у налагодженні співпраці між представниками закладу вищої освіти та бізнесу та створення продукту проекту з урахуванням виявлених потреб на основі інструментів дизайн-мислення.Результати. Дослідження практичної реалізації проекту створення офісу трансферу технологій у закладі вищої освіти показало, що ефективність реалізації такого проекту полягає насамперед у застосуванні проектного підходу. Застосування концептуальної моделі управління проектом створення офісу трансферу технологій у закладі вищої освіти та методу створення офісу трансферу технологій у закладі вищої освіти з елементами дизайн-мислення дозволило налагодити процес створення даної організаційної структури у Національній металургійній академії України, реалізувати проект вчасно, у рамках запланованого бюджету та у відповідності до потреб стейкхолдерів.Наукова новизна. Проведені дослідження обґрунтували необхідність створення офісу трансферу технологій у Національній металургійній академії України. Були описані основні етапи реалізації проекту створення офісу трансферу технологій у Національній металургійній академії України, визначені стейкхолдери проекту, наведені основні положення Заявки на розгляд ініціативи, яка включає цілі проекту. Практична цінність. Описані у даній статті основні етапи проекту створення офісу трансферу технологій у Національній металургійній академії України відповідно до концептуальної моделі управління проектом створення офісу трансферу технологій у закладі вищої освіти дозволять створити таку організаційну структуру на базі будь-якого закладу вищої освіти.

В процесі управління для забезпечення конкурентоспроможності та розвитку підприємства важливим аспектом є впровадження і використання інноваційних технологій і ІТ-рішень. ІТ-проекти призна-чені для автоматизації багатьох базових процесів підприємств: від фінансів до управління виробництвом. Цілями їх впровадження є інтеграція різних видів інформації, створення взаємозв’язків між відповідними підсистемами, формування об’єднавчої платформи бізнес-партнерів, замовників, постачальників, виробників, клієнтів, працівників компанії в єдиному інформаційному просторі. Кожен ІТ-проект слід вважати одним із видів інвестицій. Саме тому перед впровадженням конкретного проекту необхідно скласти економічне об-грунтування, ідентифікувати ризики, визначити ефект вкладення інвестицій. Автоматизація діяльності підприємства розглядається як бізнес-процес комплексного бізнес-дизайну. ІТ-проект також потрібно розгля-дати як бізнес-проект, що впливає на діяльність компанії в перспективі. Коректна оцінка його ефективності є важливим питанням розвитку й оцінки бізнесу загалом. Методика оцінки економічної ефективності ІТ-проектів може бути різною і вимагає вибору в кожній конкретній ситуації. Унікальність кожного ІТ-проекту зумовлена переліком зовнішніх і внутрішніх факторів, а також особливістю кожного окремого підприємства. Тому однозначні висновки та рекомендації щодо методів оцінки ефективності впровадження ІТ-проектів є досить складними в практичній реалізації. В статті зроблена спроба дослідити й узагальнити різні підходи, методології та методи оцінки ІТ-проектів, сформулювати загальні правила вибору методу оцінки. Для аналізу ефективності впровадження ІТ-проектів найбільш прийнятними є класичні фінансові ме-тоди оцінки в поєднанні з якісними. Також при виборі методу оцінки ІТ-проекту потрібно враховувати співвідношення його вартості й ефективності з інтеграцією в актуальну систему бізнес-дизайну компанії.

Обґрунтовано алгоритм застосування форсайту у системі державного управління у сфері охорони здоров’я в умовах пандемії. Проблеми запровадження протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню пандемії COVID-19, вирішення поточних проблем, пов’язаних з матеріальною підтримкою населення та бізнесу у цей період, вирішення питання функціонування медичних закладів, централізована закупівля медикаментів, забезпечення спеціальним обладнання лікарень, потребує системних дій, пов’язаних із фінансуванням із Державного бюджету, що передбачає раціональний розподіл видатків. Саме це зумовлює потребу у проведенні системних досліджень щодо прогнозування та корегування бажаного майбутнього. У сучасних соціально-економічних умовах прогнозування та планування продовжують грати найважливішу роль, незважаючи на те, що зовнішнє середовище стає все менш передбачуваним та стабільним. Прогнози та плани дають змогу створити деяку передбачуваність майбутнього, спрямувати зусилля економічних агентів на досягнення вибраних цілей, фокусувати ресурси у межах певних пріоритетів. У дослідженні застосований метод систематизації для узагальнення наукових доробок з проблеми формування форсайту, загальних засад формування сценаріїв майбутнього. Метод класифікації та узагальнення був використаний для виокремлення та обґрунтування етапів реалізації форсайту в системі державного управління у сфері охорони здоров’я України в умовах пандемії. Системний підхід дав можливість розглянути та проаналізувати систему форсайту та виокремити пріоритети застосування форсайту у системі державного управління у сфері охорони здоров’я, метод аналізу був застосований під час формування авторського визначення поняття «форсайт у системі публічного управління у сфері охорони здоров’я». У статті також використовується метод моделювання для обґрунтування алгоритму застосування форсайту у системі державного управління у сфері охорони здоров’я в умовах пандемії. Обґрунтовано, що в процесі здійснення державного прогнозування соціально-економічного розвитку виникає достатня кількість проблемних моментів, які не дають змогу належним чином досягти поставлених цілей. Тому запропоновано використовувати у системі прогнозування майбутнього форсайт. У статті обґрунтовано, що форсайт передбачає: по-перше, сформувати групу ключових соціальних агентів змін та джерела знань; по-друге, метою цього є розробка стратегічного бачення та прогнозу майбутнього. У центрі уваги – довгостроковий соціальний, економічний та технологічний розвиток; по-третє, результат діяльності цієї групи може включати сценарії, плани дій, списки пріоритетів; по-четверте, процес форсайту, особливо у створенні зв'язків між людьми, повинен допомогти створити спільний погляд на майбутнє, загальну картину майбутнього. Запропоновано запровадити Національний інститут реалізації форсайту. У перспективі подальших досліджень передбачається проаналізувати систему державного управління охороною здоров’я в умовах пандемії за кордоном, виокремити закономірності розвитку цієї галузі саме в умовах невизначеності та глобалізаційних викликів і небезпек.

У статті досліджено проблематику світових соціально-економічних перетворень у період становлення Індустрії 4.0. Висвітлено основні тенденції в процесі транснаціоналізації сучасного бізнесу на засадах циркулярної економіки. Зазначено актуальність дослідження інноваційних структур транснаціонального типу підприємництва щодо переходу до циркулярного типу здійснення економічних процесів, що передбачає глобальний та регіональний ефект. Визначено цілі дослідження, якими є висвітлення процесу адаптації складних управлінських систем до вимог Індустрії 4.0; формування принципових змін діяльності ТНК на засадах циркулярної економіки; визначення принципів функціонування транснаціональних структур в умовах циркулярної економіки на засадах Індустрії 4.0; пропозиції регулювання процесів трансферу капіталів в умовах зміни виробничої парадигми. Висвітлено процес масового впровадження фізичних кіберсистем у фази суспільного виробництва. Наведено особливості циркулярної економіки, що полягають у трансформації виробничої та невиробничої сфер у єдиний простір. Зазначено, що проблемами, які виникають під час формування структури складних систем, є виокремлення структурних елементів (підрозділів) та встановлення взаємозв’язків між структурними елементами відповідно до умов функціонування, цілей та системи мотивації. Візуалізовано основні елементи системи та їхній взаємозв’язок в умовах впливу компонентів Індустрії 4.0. Перелічено вхідні та вихідні параметри функціонування системи управління транснаціональними структурами в контексті циркулярної економіки. Наведено основні проблеми економічного змісту, з якими стикаються транснаціональні корпорації у країнах, що розвиваються. Охарактеризовано процес перенесення аналітичних центрів у країни, що розвиваються, наслідком чого є інтернаціоналізація науково-дослідних заходів в умовах Індустрії 4.0. Наведено перелік структур транснаціонального типу підприємництва, які мають економічні інтереси у створенні бізнес-моделей циркулярного типу, що підкреслює їх прагнення до стійкості інноваційного розвитку. Має інтерес методика формування принципів функціонування структур транснаціонального типу підприємництва в умовах Індустрії 4.0 на засадах циркулярної економіки.

У статті обґрунтовується теза, що традиційні підходи та методи до проведення маркетингової комунікаційної діяльності, що використовують підприємства у звичайних засобах масової інформації, втрачають свою ефективність у мережі Інтернет. Це пов’язано з тим, що в Інтернет-просторі діє інша модель поширення інформації, а також утворюються нові, притаманні лише гіпермедійному середовищу типи комунікацій, що зумовлює потребу у розробці нових методів і принципів управління комунікаційною діяльністю підприємств у мережі Інтернет. Доведено, що весь комплекс маркетингу у середовищі Інтернет можна розглядати як процес, який націлений на задоволення потреб споживачів із застосуванням Інтернет-технологій та управління інструментами маркетингу. Показано, що просування товарів та послуг в Інтернеті відбувається за допомогою набору інструментів, які охоплюють пошукову оптимізацію, контекстну і медійну рекламу, роботу з блогерами та засобами масової інформації, партнерський маркетинг, контентне просування, сайт компанії, контентний маркетинг, email-маркетинг і спільноти у соціальних мережах. Зазначено, що рoзрoбка ефективних маркетингoвих інтернет-кoмунікацій передбачає дотримання низки принципів, oснoвними серед яких є: цільoва oрієнтація на кoнкретних спoживачів тoварів абo пoслуг; відпoвідність кoрпoративних мoжливoстей і oбраних цільoвих кoмунікацій; розвиток адаптаційних можливостей у результаті маркетингових досліджень стану ринку тощо. Зауважено, що застосування методів інтернет-маркетингу націлене на економію заробітної плати працівників відділу збуту і на розширення діяльності компанії шляхом її переходу на національний і міжнародний ринки. Зроблено акцент на відмінностях інтернет-маркетингу від традиційних маркетингових методів просування. Зазначено, що просування товарів та послуг в Інтернеті може здійснюватися за допомогою широкого набору інструментів. Вибір того чи іншого інструменту залежить від типу бізнесу, його розмірів і конкретних завдань, що стоять перед маркетологами. Кожен інструмент вирішує певну задачу і може бути використаний на окремих стадіях роботи з цільовою аудиторією. Показано, що новими інструментами медійної реклами є відеореклама та реклама на мобільних пристроях. Зазначено, що реклама на мобільних пристроях має високу ефективність. Це обумовлено високим ступенем залученості користувачів; широкими можливостями таргетингу; не перевантаженістю рекламою мобільного інтернету; інтерактивною комунікацією з аудиторією; низькою ціною контакту і кліка через малу конкуренцію.

Проблемні питання впровадження механізмів інноваційного лідерства в діяльність органів державної влади в Україні в умовах суспіль- них змін привертають все більше уваги дослідників різних наукових на- прямів. Цей процес має кілька базисних детермінантів, які представлені за результатами дослідження поведінки інноваційного лідера в організації на засадах організаційного досвіду. Надано порівняльний аналіз бачення інно- ваційного лідера представниками органів державної влади та представника- ми бізнесу з точки зору особистісних характеристик та поведінкової моделі всередині організації з метою виявлення закономірностей до формування інноваційного лідерства як форми професійної еволюції у сфері державного управління та в бізнес-середовищі. Досліджено понятійний та методичний аспект інноваційного лідерства на основі виявлення когніцій щодо бачення інноваційного лідерства в управлінні організаціями, зокрема в державно- му управлінні. Дослідження орієнтоване на поглиблення розуміння такого явища як інноваційне лідерство, тобто детальним вивченням і розумінням інноваційного лідерства в його цілісності і безпосередньому взаємозв’язку з іншими явищами. Зазначено, що бізнес завжди першим впроваджує нові ідеї та концепції, а громадський сектор та державні організації переймають досвід. Наразі, у зв’язку з вимогами зовнішнього середовища, бізнес шукає нові відповіді на старі питання: що таке лідерство? Яка організація буде ефективною? І зараз ми бачимо, як компанії впроваджують нову культуру, що сприяє інноваціям, творчості, дає можливість експериментувати, і діляться напрацюваннями, ста- ють прикладом для інших. Чи не найголовніший виклик сьогодення — ство- рювати культуру відповідальності, у якій рішення та пропозиції надходять не від авторитетної особи, представника влади, а від людей на усіх рівнях.

Розвиток сучасних технологій зумовлює зміну підходу щодо вивчення іноземної мови в немовному закладі вищої освіти. Стаття присвячена аналізу використання методу кейс-стаді для навчання іноземної мови професійного спрямування. У роботі представлено теоретичний матеріал про метод кейс-стаді, наведено практичні рекомендації з використання цієї методики. Визначено, що, на відміну від традиційних методів сучасного викладання, метод кейс-стаді потребує активної участі здобувача вищої освіти в процесі навчання. Кейси дають змогу здобувачам творчо застосовувати пройдений мовний матеріал на базі своїх професійних знань і адаптуватися до реальних і потенційно можливих ситуацій, розвивають вміння вести дискусію, вдосконалюють навички професійного читання іноземною мовою, дають змогу повноцінно вирішити самостійну роботу здобувачів. У статті наголошено на формуванні конкурентоздатності в процесі роботи над ситуаціями у здобувачів, розвитку персональної і колективної відповідальності, особистих цінностей та установок, здобуванні навичок управління репутацією і формуванні позитивного іміджу. Розглянуто моделі ситуаційного навчання, виділено етапи створення кейсу, які допомагають зробити навчання більш результативним і ефективним. Проаналізовано переваги, недоліки і особливості застосування кейс-стаді як активного методу навчання іноземних мов, принципи і закономірності критичного мислення, основні психолого-педагогічної характеристики здобувачів в освітньому процесі аграрно-економічних закладів вищої освіти. На базі аналізу теоретичних джерел та педагогічної практики пропонується напрям пошуку більш продуктивних підходів та способів вирішення питання розвитку проблемно-дієвої основи навчання професійній англійській мові в контексті впровадження кейс-методу. Розвиток цього методу – це динамічний та циклічний процес, який передбачає постійну взаємодію між афективними, когнітивними та експериментальними факторами. Зроблено висновки, що кейси та рольові ігри, які розглядають проблемні ситуації реального бізнесу, мотивують студентів-аграріїв вивчати іноземну мову і застосовувати на практиці свої професійні знання.

Вступ Сучасні методи проектування дистанційних курсів базуються на розвинених інформаційних освітніх ресурсах і, в першу чергу, відкритих освітніх ресурсах. Кожен університет має концепцію розвитку своїх інформаційних освітніх ресурсів, які полегшують викладачеві використання технологій дистанційного навчання у навчальному процесі, як очному, так і заочному.Інформаційний освітній простір забезпечує:– доступність інформаційних ресурсів університету, системну інтеграцію;– комунікації між студентами, викладачами, науковим співтовариством;– створення інформаційного співтовариства;– інформаційну підтримку прийняття рішень, функціонування органів управління університету.Велику роль у формуванні інформаційного освітнього простору відіграють відкриті освітні ресурси ‑ навчальні або наукові ресурси, які розміщені у вільному доступі, або мають ліцензію, яка дозволяє їх вільне використання або переробку.До відкритих освітніх ресурсів можна віднести навчальні курси, окремі матеріали курсу і модулі курсу, посібники, навчальне відео, програмне забезпечення та інші засоби, матеріали або технології.Використання відкритих освітніх ресурсів зменшує вартість доступу до навчальних матеріалів, підвищує активність учасників навчального процесу, створює ефективну навчальне середовище, розвиває компетенції викладачів при підготовці навчальних матеріалів та проведенні навчального процесу.Відкриті освітні ресурси забезпечують прозорість прав інтелектуальної власності та авторських прав, забезпечують високу якість авторських робіт, сприяють підвищенню ефективності управління системою зберігання даних для освітніх ресурсів університету.Рівень розвитку інформаційних освітніх ресурсів університетів України можна оцінити за досягненнями у міжнародному рейтингу сайтів університетів Webometrics (http://webometrics.info). На жаль, сайти університетів України в цьому рейтингу розташовуються в кінці першої тисячі і нижче. Це створює великі проблеми при розвитку дистанційного навчання.Для успішного проведення навчального процесу кожен університет на базі інформаційних освітніх ресурсів повинен мати кампус, який іноді називають мобільним кампусом. Мобільний кампус ‑ це, насамперед, можливість бути частиною навчального співтовариства в будь-який час і в будь-якому місці. Він потрібен для того, щоб створити в навчальному закладі колективно-рефлексивний вимір неформальної навчальної діяльності, опосередкованої мобільними технологіями.У такому мобільному кампусі процес навчання може починатися коли завгодно; тривати скільки завгодно; він може бути раптово припинений або перерваний і може бути продовжений з будь-якого місця. Це дозволяє встановлювати індивідуальний розклад, створює ефект присутності і породжує явище віртуального університету.Педагогічне проектуванняВ останній час відбулися великі зміни в дистанційному навчанні, зокрема, з’явилися нові педагогічні теорії, соціальні сервіси, методи навчання і масові відкриті он-лайн курси (МВОК), тому необхідно переглянути методи проектування дистанційних курсів.Перш за все, проектування ‑ це процес створення нового об’єкта для задоволення потреб особистості. Мета проектування ‑ започаткувати зміни у навколишньому штучному середовищі людини.У техніці існують неформальні визначення «проектування» [1]:Цілеспрямована діяльність по розв’язанню задач (Арчер).Прийняття рішень в умовах невизначеності з тяжкими наслідками в разі помилки (Азімов).Моделювання передбачуваних дій до їх здійснення до тих пір, поки не з’явиться повна упевненість в кінцевому результаті (Букер).Здійснення дуже складного акту інтуїції (Джонс).Натхненний стрибок від фактів сьогодення до можливостей майбутнього (Пейдж).Проектування – це процес, а методи проектування ‑ це методологія, яка вимагає комплексного застосування різних наукових напрямків та теорій.З інших робіт з проектування слід звернути увагу на роботи Я. Дітріхса і Г. С. Альтшуллера.Г. С. Альтшуллер розглядав проектування як алгоритм розв’язання винахідницьких задач (АРВЗ – http://www.triz-ri.ru/triz/triz02.asp#a4), пізніше сформувавши теорію розв’язання винахідницьких задач (ТРВЗ). АРВЗ ‑ це інструмент для мислення і вирішення нестандартних задач. Наступні роботи І. Л. Вікентьєва з розвитку ідей Г. С. Альтшулера показали, що ці підходи добре працюють в бізнесі, журналістиці, освіті та інших напрямках.АРВЗ орієнтований на вирішення нестандартних, новаторських задач, які зараз дуже потрібні в освіті і складається з етапів:Аналіз задачі;Аналіз моделі задачі;Визначення ідеального кінцевого результату і фізичного протиріччя (ФП);Мобілізація та застосування ресурсів;Застосування інформаційного фонду;Зміна чи заміна задачі;Аналіз способу усунення ФП;Застосування отриманої відповіді;Аналіз ходу рішення.Педагогічне проектування ‑ це застосування та розвиток ідей технічного проектування на педагогічну діяльність з використанням усіх існуючих педагогічних теорій.Педагогічне проектування ‑ це методологія створення новаторських освітніх ресурсів.Традиційно педагогічне проектування базується на ADDIE: аналіз (Analyzing) потреб організації; проектування (Designing) системи для потреб організації; розвиток (Developing) системи з використанням аналізу вихідних даних; виконання (Implementing) процесів системи; оцінка (Evaluating) проекту створення та виконання.Комплексне застосування педагогічного проектування та методології АРВЗ дозволить створювати унікальні дистанційні курси, наприклад, МООК.Методи навчанняПоява нових соціальних сервісів впливає на розвиток освіти і, зокрема, на дистанційне навчання. Переглядаються психолого-педагогічні підходи до навчання, особливо, якщо вони мають відношення до корпоративного навчання. Не залишилися без уваги і формальне, неформальне, інформальне і соціальне навчання.Розгляд видів робіт спеціаліста дозволяє визначити співвідношення формального і неформального навчання [2]. При виконанні рутинних робіт частка неформального навчання мінімальна і зростає до видів діяльності, що потребують вирішення варіативних (творчих) завдань (рис. 1).Формальне навчання (відповідно до визначення CEDEFOP [3]) ‑ це структуроване (з точки зору цілей і часу) навчання, яке зазвичай надається навчальним закладом і призводить до сертифікації. Формальне навчання є навмисним, з точки зору учня. Рис. 1 Формальне та неформальне навчання Інформальне (informal) навчання [3] ‑ це щоденне навчання, пов’язане з роботою, сім’єю або відпочинком, не організоване і не структуроване (з точки зору мети, часу та підтримки). Інформальне навчання в більшості випадків ненавмисне з точки зору учня і не призводить до сертифікації.Неформальне (non-formal) навчання (автором є Малкольм Ноулз 1970 р.) [3] ‑ це навчання, яке вбудовано в заплановані заходи, але явно не призначено (з точки зору цілей, часу та підтримки) і містить важливий елемент навчання. Неформальне навчання є навмисним з точки зору учня і приводить до сертифікації.В даний час спостерігається підйом неформального навчання [4], що пов’язано з бурхливим розвитком е-Learning ‑ предтечею неформального навчання, збільшенням інновацій в бізнесі, підвищенням продуктивності. Неформальне навчання, яке можна відстежувати і вимірювати, забезпечує рентабельність передачі знань, компетенції, сприяє підвищенню організаційної ефективності. Дослідження показують, що 70% навчання є неформальним, а 30% формальним. Внаслідок цього створюється думка, що при правильній організації неформального навчання можна скоротити витрати на навчання.Поява соціальних сервісів і розвиток теорій навчання показує, що поєднання формального і неформального навчання дозволяє зробити процес навчання успішним, коли [5]:– не все навчання організоване у курсі;– існує безліч підходів для доставки курсів;– при необхідності використовуються змішані рішення;– навчання вбудовано в процес роботи;– тренери виконують функції «керівництво на стороні», а не «мудреці на сцені».При цьому необхідно передбачати неформальне (non-formal) навчання на робочому місці [6]:– моделювання соціальної поведінки, обміну;– моделювання корпоративного зв’язку;– створення простої в освоєнні і використанні системи;– інтеграція використання системи в робочий процес співробітника;– заохочення обміну інформацією;– створення почуття гумору.Модель підтримки неформального навчання (OODA) [7] включає спостереження, орієнтацію, прийняття рішення, дію. Реалізується ця модель через персональне навчальне середовище (ПНС), яка дозволяє інтегрувати формальне і неформальне навчання. На першому етапі через різні канали йде сканування навколишнього середовища з використанням різних фільтрів. Організація може створювати інформаційні портали для різних категорій службовців і сприяти формуванню у них ПНС.На другому етапі виконується цикл синтезу даних та інформації у якийсь уявний образ з урахуванням старих образів. Це найбільш складний етап. Проблемами на цьому етапі можуть бути знання бізнесу, глибина сканування інформації і культура організації, тому важливо організувати зворотний зв’язок. На третьому етапі, використовуючи можливості ПНС, розглядаються всі можливі варіанти рішень, які реалізуються на останньому, четвертому, етапі.Соціальне навчання [3] ‑ це придбання знань у соціальній групі або процес, в якому люди спостерігають за поведінкою інших людей і її наслідками, і відповідним чином змінюють свою поведінку.Соціальне навчання базується на соціальній теорії навчання А. Бандури [8] і включає спостереження, моделювання поведінки, ставлення і емоційну реакцію. До елементів навчання можна віднести увагу, закріплення, активне самостійне відтворення, мотивацію, характеристику спостерігача. Остання включає [9] автономність, самостійність, самоорганізацію, самоврядування і самоконтроль.Основними принципи теорії А. Бандури є: кодування змодельованої поведінки; змодельована поведінка дає цінний результат; модель зрозуміла і близька студенту та має функціональну цінність.Теорія соціального навчання Бандури дає наступні рекомендації:– вчити зразковим пізнавальним процесам і поведінці, які базуються на реальних проблемах;– використовувати прості приклади та порівняння для вивчення послідовності процесів сприйняття і засвоєння;– використовувати робочі приклади як метод моделювання процесу розв’язання проблеми;– повторення виконання з варіаціями.Численні дослідження показують, що соціальне навчання [10] здійснюється на роботі ‑ 70%, в спілкуванні з колегами і керівниками ‑ 20% і від вивчення курсів та книг ‑ 10%. Для реалізації цього принципу необхідна підтримка навчального процесу на робочому місці, поліпшення навичок навчання співробітників та створення сприятливої організаційної культури.Навчанню на робочому місці сприяє застосування нових знань і навичок в реальних ситуаціях, виділення нових робіт в рамках існуючої ролі, збільшення кола обов’язків та сфери контролю, завдання, спрямовані на нові ініціативи, робота в складі невеликої групи, можливість проводити дослідженні та експертизу.Навчанню у спілкуванні з колегами сприяють зворотний зв’язок для нових підходів до старої проблеми, участь у формальному і неформальному наставництві, заохочення до участі у дискусіях, висловлювання думок, роботи у команді, побудови навчальної культури.Куратор змістуУ даний час спостерігається невпинне зростання інформації в мережі: кожну хвилину завантажується на YouTube 72 годин відео, щодня створюється 340 млн. твітів, кожен місяць на Facebook створюються 25000 млн. одиниць контенту [11], і таких прикладів можна наводити безліч. Тому з’явилася потреба в новій діяльності в мережі, яку здійснює куратор контенту або куратор змісту ‑ людина, яка дає користувачеві повну інформацію для певної теми з коментарями на вимогу. Ця назва походить від Сontent сurator ‑ хранитель музею. Куратор змісту забезпечує зберігання вмісту (content curation) ‑ процес категоризації великої кількості контенту та подання її в організаційній функції для конкретної предметної області.Термін «куратор змісту» з’явився кілька років тому і привернув увагу користувачів Інтернет. З одного боку ‑ це кваліфікація, з іншого, можливо, спеціальність. Одне зрозуміло, фахівців цього профілю зараз обмаль і їх необхідно готувати.Зберігання змісту відіграє велику роль у розвитку сучасного інформаційного суспільства [12]. Оцінки показують, що понад 90% навчання на робочому місці відбувається за рамками формальної програми. Зберігання змісту ‑ це не кількість ресурсів, а їх якість. Куратор змінює шум на прозорість і ясність. Обмін вмістом може бути більш важливим і ефективним для вашої аудиторії, ніж створення контенту.Робота куратора змісту не може бути ефективною, якщо він не знайомий особливостями побудови сучасної електронної бібліотеки, наукометричними продуктами. В даний час в Інтернет можна знайти (http://www.scopus.com/) понад 19 тис. поточних журналів та 45 млн. публікацій з журналів (87%) і конференцій (11%). Поповнення складає понад 2 млн. публікацій щорічно.Робота куратора змісту можлива тільки, якщо у нього сформовано ПНС, в яке входять найбільш поширені соціальні сервіси, що охоплюють усі сфери його діяльності. Класифікація соціальних сервісів дозволяє визначити, які сервіси необхідно засвоїти для успішного курування змісту. Куратор змісту повинен уміти використовувати соціальні сервіси мобільних пристроїв.Наявність у куратора ПНС дозволяє сформувати персональну навчальну мережу, яка включає всі можливі зв’язки куратора змісту.Функції куратора змісту [13]:– оптимізує, редагує назви;– форматує зміст;– вибирає і додає відповідне зображення;– коментує текст для його розуміння;– додає вступ для конкретної аудиторії;– класифікує з використанням метаданих;– інтегрує посилання;– перевіряє першоджерела;– фільтрує вхідний зміст;– пропонує елементи інших кураторів;– шукає новий відповідний зміст і джерела;– дає поради та інформацію з краудсорсингу.Ефективне курування передбачає управління увагою, візуалізацію матеріалу, встановлення ритуалів, рефлексію, управління поштою, управління фізичним простором і багато іншого.Інструменти куратора: Twitter, Facebook, Google +, Paper.li, Scoop.it, Netvibes.com, RSS reader, DIIGO та багато інші.Курування змісту може бути використане в маркетингу, бізнесі, бібліотечній справі. В освіті ‑ це професійна і педагогічна діяльність викладача, навчальна діяльність студента.Проектування масового відкритого онлайн курсуВ теперішній час поширюються масові відкриті онлайн курси (МВОК), але поки дуже мало публікацій про особливості їх проектування. В роботі [14] відзначається, що у таких курсах цільова група невизначена та головна увага приділяється технологічним особливостям проектування курсу: реєстрації, вибору хештегу, сайту, агрегатора, форуму.Більше інформації про проектування курсу можна знайти в роботі С. Даунса [15]. Він зазначає, що МВОК ‑ це курс без змісту і важливо створити надлишкову інформацію. Кількість посилань до кожної теми повинно перевищувати число Данбара (зазвичай 100-230, приймається 150) (http://en.wikipedia.org/wiki/Dunbar’s_number/). Число Данбара ‑ це когнітивні обмеження на кількість людей, з якими можна підтримувати стабільні соціальні відносини. Вибір такої кількості джерел змушує слухача вибірково читати запропоновані матеріали.Розробник повинен вміти вибирати зміст, брати уча

Review to the monograph by Tatiana Shabatura «Complementarity of mechanisms for realizing the economic potential of agri-food enterprises» Запровадження в Україні карантинних заходів, пов’язаних із коронавірусом COVID-19, порушило або кардинально змінило логістичні шляхи поставок агропродовольчих товарів, що суттєво впливатиме на розвиток агропродовольчого сектору навіть після пом’якшення та повного скасування карантину. Багато вітчизняних агропродовольчих підприємств внаслідок дії надзвичайної ситуації потрапили в зону ризику і ще довго не зможуть оговтатися від її деструктивних наслідків. За таких обставин прийняття управлінських рішень керівниками підприємств вже не може обмежуватися вузькими рамками поточних виробничих проблем, а тому вимагає внесення змін до існуючої практики їх економічного розвитку на основі забезпечення комплементарності механізмів реалізації їх економічного потенціалу. У зв’язку з цим, монографія Т.С. Шабатури «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами підприємницької практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств. Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, правових та нормативних документів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, офіційних матеріалів Державної служби статистики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, публікацій зарубіжних і вітчизняних учених за темою наукового дослідження (близько 400 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств і розкрити комплементарність їх взаємодії. У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз дефініції «економічний потенціал підприємства», відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації дефініції «економічний потенціал підприємства», що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту та розкрити взаємозв’язок впливу системно-структурних детермінант на процес його формування і реалізації на основі поєднання ресурсно-потокового підходу та підходу «динамічних здатностей». Це розкриває здатності адаптації агропродовольчого підприємства до викликів зовнішнього бізнес-оточення, що є особливо актуальним в умовах безпрецедентної дії надзвичайної ситуації. У другому розділі автором обґрунтовані методологічні підходи до розв’язання проблем оцінки економічного потенціалу агропродовольчого підприємства. Особливої уваги заслуговує розроблена автором система аналітичного інструментарію оцінки економічного потенціалу агропродовольчих підприємств з використанням методів ресурсно-потокового і вартісного підходів, що включає методику оцінки виробничих, інвестиційних та інноваційних здатностей підприємства. На відміну від існуючих методик, ця методика обґрунтовує необхідність і доцільність забезпечення симетрії ресурсної конфігурації підприємства та гармонізацію пріоритетів учасників інвестиційно-інноваційних бізнес-процесів. У третьому розділі Тетяною Сергіївною здійснено ґрунтовну оцінку стану розвитку агропродовольчих підприємств країни, ідентифіковано ключові деструктивні чинники реалізації їх економічного потенціалу, а також визначено напрями інноваційного розвитку агропродовольчих підприємств на основі інтегрування цифрових інновацій. Заслуговує на особливу увагу обґрунтований автором методологічний підхід до запровадження адаптивного механізму в концепції реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств до викликів сучасного бізнес-оточення через застосування структурної композиції організаційно-економічних форм, заходів та аспектів адаптивного управління агропродовольчим підприємством, інтегрованих загальною метою, що координують економічний розвиток підприємства та забезпечують його здатність до реалізації пріоритетних цілей економічного потенціалу. У четвертому, заключному розділі досліджено особливості імплементації зарубіжного досвіду у сфері соціально-економічного розвитку вітчизняних агропродовольчих підприємств. На перший план виходить запропонована автором система аксіологічних домінант модернізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств шляхом інтегрування соціально-відповідальних цінностей в інструменти управління реалізацією економічного потенціалу. Це, в першу чергу, сприятиме успішній інтеграції бізнесу в соціальну-економічну площину, гармонізації інтересів приватного капіталу та громадськості, а також підвищенню дієвості комунікаційних супроводів. Наукова значимість монографії Шабатури Т. С. «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств» полягає в розкритті особливостей процесу формування механізмів економічного потенціалу агропродовольчих підприємств і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо їх реалізації на засадах комплементарності, що забезпечить максимальне досягнення пріоритетних цілей економічного розвитку підприємства за рахунок збереження довгострокових конкурентних переваг.

Стаття розглядає принципи елітотворення на регіональному рівні відповідно до завдань та пріоритетів вітчизняної політичної науки та специфіки політичного процесу. Визначаються тенденції структурування регіональних еліт на основі формальних і неформальних інститутів відстоювання інтересів та агрегування місцевих спільнот. Мета статті: встановлює особливості формування і функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні в контексті політичних та соціально­економічних перетворень. Засобами структурно­функціонального аналізу визначено, що функціонування регіональних політичних еліт сучасної України, як цілісних утворень, здійснюється на основі непублічних зв’язків, які, загалом не пов’язані з політичним впливом, або зв’язком з соціально­політичними силами. Механізми функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні тісно пов’язані з тенденціями реформування адміністративно­територіального устрою. Такими тенденціями є концептуальна дискусія щодо децентралізації, а також пропозиції щодо збільшення обсягу регіонів. Водночас базовою тенденцією функціонування регіональних еліт в сучасній Україні є пристосування, як основного способу взаємодії з центром. Увага регіональних політичних еліт до моделей перетворення політико­адміністративного устрою України є низькою. Регіональні політичні еліти в сучасній Україні мають низку особливостей свого формування і функціонування. До складу політичних еліт на рівні регіонів, зумовлених економічною структурою та впливом бізнес­груп. Крім того, зазначені групи не перебувають у відносинах вільної конкуренції або боротьби за сферу впливу, а перебувають у відносинах ієрархічного підпорядкування. Соціальний склад українських регіональних політичних еліт перебуває у стадії формування і до 2014 року був детермінований, передусім, специфікою номенклатурного та адміністративного складу пострадянського регіонального управління. Після «революції гідності» відбувається болісний процес зміни вікових поколінь та зміна професійного і гендерного складу еліт. Ці чинники репрезентують регіональні політичні еліти України як явище, яке потребує глибокого аналізу і залучення нових емпіричних даних. Функціонування сучасних регіональних політичних еліт в Україні відбувається на основі існування місцевих та регіональних політичних режимів, які відображають наявну соціально­економічну специфіку регіонів, а також пріоритетність і значення їх для центрального рівня. Політико­адміністративний склад регіональних політичних еліт істотно коригується за рахунок представників бізнесу та громадських організацій. Основною вимогою щодо функціонування регіональних політичних еліт з боку центру є керованість загальною політичною ситуацією та соціально­економічним розвитком регіонів. В цих умовах регіональні політичні еліти групуються навколо однієї провідної постаті, здебільшого губернатора або голови обласної ради. Взаємодія з центром та забезпечення лояльності серед регіональних та місцевих еліт щодо правлячої партії та діючого президента сформували особливі підходи до функціонування регіональних еліт, які полягають у прагненні до самозабезпечення. Лояльність до центру надає можливість убезпечити своє становище від можливого усунення від важелів політичного впливу. Соціальний, віковий та гендерний склад регіональних політичних еліт забезпечує уявлення щодо відносної відповідності цих показників основним соціальним показникам суспільства. Водночас демократичні засади забезпечення гендерного паритету, а також соціальної мобільності за рахунок демократичних процедур ще перебувають на стадії формування. Функціонування регіональних політичних еліт, як цілісних утворень, здійснюється на основі не пуб­лічних зв’язків, які загалом не пов’язані з політичним впливом, або зв’язком з соціально­політичними силами. Покращення цих практик є основою модернізації сучасних регіональних політичних еліт в Україні. Регіональні політичні еліти в Україні постійно перебувають під тиском обставин та процесів загальнодержавного рівня. Це ускладнює перетворення регіональних та місцевих еліт на реальні центри прийняття рішень щодо організації розвитку відповідних територій. Істотною проблемою для вітчизняних регіональних еліт, на думку автора, є вимивання кадрів внаслідок рекрутування місцевих та регіональних лідерів для заміщення посад на столичному рівні.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

Стаття присвячена визначенню особливостей стратегічного планування діяльності підприємств в умовах цифровізації бізнесу та визначенню місця цифрової стратегії у загальній системі стратегічного управління. Авторами проаналізовано останні публікації, в яких наведено теоретичні основи стратегічного планування цифровізації бізнесу. В статті розглянуто еволюцію терміну «цифрова стратегія» починаючи із переходу від впровадження стратегії інформаційних технологій до інтеграції цифрової стратегії в існуючу класифікацію стратегій за трьома рівнями управління: корпоративним, бізнес та функціональним. Вивчення еволюції визначень поняття «цифрова стратегія» свідчить, що в залежності від контексту вченими даний термін розглядається: як процес вибору інформаційних технологій, для використання в управлінні бізнесом, як елемент копоративної стратегії, як одна з бізнес-стратегій підприємства, як складова маркетингової або комунікаційної стратегії. За результатами проведених досліджень, доведено, що запровадження підприємствами стратегічного планування в умовах цифровізації створить умови для формування конкурентних переваг, максимального задоволення споживачів, адаптації до нових реалій ведення бізнесу підприємства та координацією діяльності різних підрозділів на стратегічному, тактичному та оперативному рівнях управління. Авторами статті визначено, що з урахуванням специфічних умов ведення бізнесу в умовах цифрової економіки, визначення терміну «цифрова стратегія» потребує доопрацювання, з точки зору необхідності визначення місця цифрової стратегії підприємства в цій ієрархії. Узагальнення існуючих підходів, думок вітчизняних та зарубіжних вчених щодо змісту та визначення поняття «цифрова стратегія» підприємства, дозволило запропонувати власний підхід. Таким чином, пропонується визначати цифрову стратегію підприємства як процес координації цифровізації ключових сфер діяльності підприємства: бізнес-моделей, клієнтського досвіду, операційних процесів із загальним стратегічним напрямом, з метою створення (підвищення) цінності продуктів, послуг та рішень у цифровій економіці.

Розвинене та дієве бізнес-середовище є передумовою використання потенціалу бізнесу, підвищення ефективності та стабільності ринкової економіки. Управління бізнес-середовищем вважається одним із напрямів поліпшення його якості, яка в свою чергу є узагальнюючим результатом його функціонування. Суб’єктний підхід до аналізу процесу управління бізнес-середовищем дозволяє стверджувати, що означена система функціонує на рівні таких її суб’єктів як держави, бізнес-асоціацій та підприємств та визначається адекватністю їх дій. На думку авторів, процес порушення чи руйнування цілісності взаємодії зазначених суб’єктів є деструкцією, головним фактором якої є особистісний фактор. Саме зорієнтованість суб’єктів – держави, бізнес-асоціацій та підприємств – на реалізацію власних інтересів, а не на потреби партнера цілісної системи, підриває стабільність системи управління бізнес-середовищем та актуалізує питання оптимізації – тобто знаходження такого стану та умов бізнес-середовища, які забезпечують найвищу ефективність взаємодії його суб’єктів.

Розвиток сучасного ресторанного бізнесу значною мірою залежить від пристосування підприємств до нових умов господарювання у ринкових умовах. Цей процес передбачає підвищення конкурентоспроможності ресторанів, забезпечення створення конкурентних переваг в умовах нестабільності ринку. У статті визначено основні чинники, які безпосередньо впливають на рівень конкурентоспроможності закладів ресторанного бізнесу в сучасних умовах господарювання. Для оцінки конкурентоспроможності закладу ресторанного господарства пропонується використовувати такі чинники, як продукція, послуги, персонал, імідж та ціна. Визначено роль впровадження сучасних механізмів забезпечення конкурентоспроможності підприємств ресторанного господарства та розроблено конкретні пропозиції з удосконалення управління їх розвитком. Авторами пропонується розглядати конкурентоспроможність підприємств ресторанного господарства, як характеристику, що відображає специфіку діяльності (виробництво, реалізацію та організацію споживання, здатність задовольняти потреби споживачів) і сприяє ефективній діяльності в умовах нестабільності ринку.

Несприятлива кон’юнктура та жорстка конкуренція серед вітчизняних туристичних підприємств все більш вимагає необхідність впровадження сучасних методів управління. Об’єктивною реакцією туристичних підприємств на динаміку соціально-економічних змін є застосування підходу до управління, основний детермінант якого – фокусування на технологіях менеджменту як сукупності взаємоузгоджених операцій, спрямованих на досягнення цілей господарської діяльності. Впровадження технологій менеджменту в сфері туризму передбачає організаційний розвиток підприємства, під яким мається на увазі поступовий процес якісних змін з метою більш ефективної адаптації до вимог технологій і ринку. Вибір напрямку організаційного розвитку і позиціонування при створенні підприємства в туристичній індустрії – відповідальне завдання, вирішення якого повинно привести до створення життєздатного та ефективного бізнесу. Туристичні підприємства, що використовують сучасні технології менеджменту, зосереджені на впровадженні проектів із розробки нових туристичних продуктів, нових підходів в маркетинговій діяльності, які впливають на роботу не тільки самого підприємства, а й інших учасників ринку, розвивають культуру споживання, впроваджують інновації в обслуговуванні клієнтів, тим самим сприяючи розвитку туристичної індустрії в цілому. В статті обґрунтовано процес управління готельно-ресторанним і туристичним підприємством на основі впровадження сучасних технологій менеджменту. Визначено переваги такого механізму, який дозволяє залучати до виконання бізнес-функцій досвідчених фахівців, що спеціалізується у певній галузі діяльності, а також особливості таких технологій, як інструменту управління, що сприяє його впровадженню у діяльність туристичних та готельно-ресторанних підприємств.

В статті розглянуто проблематику розвитку інноваційного потенціалу суб’єктів малого підприємництва на підставі вивчення особливостей малого бізнесу, його сильних та слабких сторін та проблем функціонування. Доведено, що закономірності функціонування сектора малого підприємництва та зростання його ролі в інноваційній економіці зумовлені його перевагами порівняно з іншими формами господарської діяльності, в основі яких лежать соціальні, економічні та технологічні фактори. Характер і динаміка інноваційних змін економіки багато в чому залежить як від розмірів фірм, і від структури ринків. Автори розглянули підхід, який базується на роботах А. Сміта та А. Маршалла, та погляди Й. Шумпетера щодо ролі конкуренції та монополії у розвитку інновацій. Емпіричні дослідження підтверджують значний потенціал малого бізнесу щодо впровадження інновацій, зокрема більшу віддачу від витрачених фінансових ресурсів на інноваційні витрати у вигляді кількості патентів. Роль сектора малого підприємництва у здійсненні соціально-економічної трансформації інноваційного характеру може бути виражена у ефектах інноваційних змін, а саме економічних та соціальних ефектах. Авторами визначено, що державне регулювання сектора малого підприємництва слід розглядати як креативно-інтелектуальний процес, під час якого держава, бізнес та суспільство розпізнають та визначають основні можливості та витрати розвитку малого підприємництва та залучаються до стратегічної взаємодії, що формує своєрідну процедуру відкриття та забезпечує адаптацію малого підприємництва до бізнес-середовища, яке постійно змінюється. В процесі формування механізмів інноваційного розвитку малих фірм потрібно усвідомлення нових викликів конкурентного середовища та недостатності технологічних інновацій, необхідності трансформації регулюючих структур та бізнес-середовища під ринки, що змінюються в стратегічній перспективі. Інноваційний розвиток сектора малого підприємництва залежить від стану бізнес-середовища та його здатності долати внутрішні та зовнішні бар'єри, які пов'язані з недоліками у структурі управління, кадровому потенціалі, обмеженістю фінансових та тимчасових ресурсів тощо.

Україна, як і весь світ, поступово виходить з карантину, викликаного пандемією коронавірусу. Втім, поетапне ослаблення обмежувальних заходів навряд чи колись поверне життя до звичного для всіх ритму, що існував до епідемії. Пандемія Covid-19 дуже швидко охопила весь світ, ці обставини були непередбачуваними та зумовили глобальний процес цифровізації. В умовах швидкого розвитку інформаційних технологій суспільство зазнає динамічних та глобальних змін. Діджиталізація виступає каталізатором інноваційного розвитку. Безперервні технологічні зміни призводять до появи таких можливостей, як гнучкість, реактивність та індивідуалізація продукції і послуг, однак разом із тим з’явилися й нові перешкоди, такі як швидкі технологічні перетворення, високий рівень складності, зміна переваг та вимог законодавства країн. Діджиталізація, перш за все, потрібна для того аби перейти від несистемної діджіталізації бізнесу, яка має залишитися позаду, та створити нову споживчу цінність і зовсім нову і якісну модель бізнесу. В Україні завдяки освіті та людям є необхідний потенціал для розвитку цифрових технологій, також є здобутки окремих компаній (технологічний сектор). Але є і серйозні проблеми: повільний розвиток системи, відсутність комплексного підходу і втрата часу. Поряд із використанням традиційних підходів до державотворення Україна, крокуючи в ногу з часом, враховуючи суспільні потреби та технологічні зміни, має всі підстави застосовувати досвід провідних країн світу, де одним із пріоритетних напрямків відповідального суспільства еволюції стало використання публічно-управлінських інновацій. Одним із таких модерних підходів, що формує складову сучасних нововведень у сфері публічного управління є діджиталізація публічних послуг – державних і громадських. Розширивши власний ресурсний потенціал, людина сьогодні стає дедалі вибагливішою до сфер публічних послуг, зокрема соціальних, які повинні повноцінно реалізувати інтерес її буденного існування.

Стаття присвячена дослідженню сутності терміну «консалтинг». Окреслено чотири підходи до трактування дефініції «консалтинг» ‒експертний, сервісний, функціональний та процес ний та запропоновано авторське визначення поняття «туристичний консалтинг», під яким розуміємо висококваліфіковану допомогу фахівців щодо надання професійних послуг суб’єктам туристичного бізнесу щодо виявлення проблем у різних сферах діяльності (управлінській, інвестиційній, кадровій, маркетинговій, фінансовій юридичній тощо) і розробку пропозицій задля підвищення їх функціонування та піднесення іміджу на ринку туристичних послуг. Зазначено, що причинами виникнення консалтингу в сфері туризму в сучасних умовах є: невизначеність політичної та економічної ситуації в країні; поширення пандемії COVID-19; зниження інтенсивності туристичних потоків; системний та комплексний характер виявлених проблем; відносно висока вартість турпродукту; недостатній об’єм статистичних даних; відсутність вузькоспеціалізованих досліджень ринку туристичних послуг; розбіжність у поглядах на вирішення проблем між керівництвом та власниками туристичних підприємств; необхідність нового креативного погляду на вирішення проблеми, або компанію; необхідність залучення додаткових ресурсів для вирішення проблеми; можливість використання досвіду консультантів з певних питань; необхідність розробки системи стратегічного планування діяльності туроператорів; бажання забезпечити надійність та безпеку розвитку бізнесу. Водночас у статті зазначено ряд факторів, які стримують розвиток туристичного консалтингу на макро- та макрорівнях. Обґрунтовано основні напрями туристичного консалтингу, головні серед яких: дослідження туристичного ринку, розробка стратегій, концепцій, програм, майстер-планів розвитку туризму, розробка турпродукту, розробка техніко-економічного обгрунтування; менеджмент при виході на ринок; туристський маркетинг і брендинг; маркетинг і менеджмент дестинации; аудит туристських дестинацій; бізнес-планування, управління активами, проведення тренінгів, навчання; просування подій і PR; контроль якості. Продемонстровано роль та місце консалтингу в розвитку туристичного бізнесу.

Анотація. Забезпечення ефективності функціонування і зміцнення потенціалу підприємства, конкурентоспроможності на ринку можливо досягти за рахунок використання сучасних управлінських технологій, однією із яких є інструментарій бенчмаркінгу, що дозволяє мати чітке бачення кінцевої мети своєї діяльності, як для самого підприємства, так і для партнера. Бенчмаркінг являє собою постійний процес порівняння продуктів (товарів), виробничих процесів, методів, форм та систем управління, інших характеристик підприємства в цілому та його окремих частин (підсистем) з подібними елементами виробничо-управлінського типу інших організацій. В умовах сьогодення бенчмаркінг застосовується в управлінні розвитком соціально-економічних систем різних рівнів, а також як методологія оцінювання поточного стану для визначення перспектив реалізації заходів. Також на основі бенчмаркінгового підходу здійснюється стратегічне планування показників діяльності підприємства, що впливає на розвиток потенціалу. Доведено, що бенчмаркінг є важливим інструментом реалізації взаємовідносин з конкурентами, застосування якого призводить до розвитку потенціалу підприємств та зміни конкурентоспроможності. Акцентовано увагу на тому, що бенчмаркінг сприяє відкритості й підвищенню ефективності бізнесу, а саме надає підприємству сигнали раннього попередження щодо відставання; з’ясовує рівень підприємства у порівнянні з кращими в світі; приводить до швидкого впровадження нових підходів за мінімального ризику; скорочує витрати на про процес поліпшення. В статті розглянуто бенчмаркінг потенціалу, під яким розуміється вивчення передового досвіду управління ресурсами підприємства, а також ринкової позиції конкурентів з точки зору використання цих ресурсів потенціалу для цілей підвищення своєї конкурентоспроможності, автентичності, ділового іміджу та привабливості. Автором в статті побудовано алгоритм розроблення стратегії розвитку потенціалу на засадах бенчмаркінгу, який описує послідовність і зміст основних етапів використання бенчмаркінгу на підприємстві. Побудовано бенчмаркінгову «павутину» конкурентоспроможності продукту для визначення напрямів підвищення конкурентоспроможності. Ключові слова: бенчмаркінг; розвиток потенціалу; інструмент; павутина конкурентоспроможності; конкуренти; ефективність.

Мета роботи – створити і розробити онлайн-курс на платформі Open edX.Основная частина. Існують дві найпоширеніші системи управління онлайн курсом. Це платформи Moodle і Open edX – вільні онлайн системи управління навчанням, які дозволяють викладачам створювати динамічні курси. При цьому платформа edX новіша, з відкритим вихідним кодом, що створю учням і педагогам нові можливості творити й ділитися, викладати й вивчати через дослідження; адаптуватися до індивідуальних навчальних потреб, щоб вони могли створювати, проектувати, винаходити й будувати за допомогою технологій. Виділимо загальні принципи навчання за допомогою Open edX: вільний графік навчання, змішана модель навчання, нетворкінг і корисні знайомства.Після затверждення робочої програми колегія авторів приступає до розробки проекту сценарію онлайн курсу. Наступний етап – створення сценарію онлайн курсу. Це завершений проект, який розпочинає новий етап – технічне заповнення матеріалом он-лайн курсу на платформу Open edX Studio.Для максимального обміну інформацією між тьютером і слухачами, необхідно використовувати можливості Microsoft Office 365, який надає слухачеві повний набір інструментів для роботи з документами та спілкування в мережі, один з яких Скайп для бізнесу. Таким чином, розроблений онлайн курс готовий до початку реєстрації слухачів на курс, а студенти мають повний набір інструментів для належного навчання і засвоєння матеріалів курсу.Висновок. Дистанційне навчання може бути таким же ефективним, як і традиційне. Масові відкриті онлайн-курси в інтернеті активно витісняють інші форми дистанційного навчання. Платформа edX новіша і має відкритий код, що дає їй велику перевагу над Moodle. Процес створення онлайн-курсу треба ділити на такі тапи, як: розробка робочої програми (тематичний план), проекту сценарію онлайн-курсу (розширений план курсу), сценарію онлайн-курсу (наповнення матеріалом проекту сценарію) і технічний перенос сценарію в Open edX Studio.

У статті представлено динаміку розвитку аграрної освіти в Україні за останні десять років, зокрема після входження її до сфери управління Міністерства освіти і науки України в 2015 році. Охарактеризовано зміни в освітньому середовищі та дослідницьких процесах, стан якості освітнього процесу, основні тенденції в забезпеченні кваліфікованими кадрами економіки, вплив пандемії на освітній процес, демографічні зміни, деякі реформи в Україні. Проаналізовано функціонування ринку підготовки кадрів за основними галузями аграрного сектору — рослинництво, тваринництво, лісове господарство; інженерний, енергетичний, інформаційний складники; ситуації з науково-педагогічними кадрами. Розглянуто стан агробіологічної освіти, тенденції її розвитку, описано окремі існуючі виклики та проблеми, запропоновано основні шляхи розвитку, співпраці з бізнесом, способи подолання наявних перешкод. Наголошено на пріоритетності вдосконалення якості освітнього процесу та практичної підготовки студентів через підвищення ролі бізнесу в житті університетів. Констатовано, що громадськості спільно з народними депутатами України доцільно внести пропозиції щодо законодавчого стимулювання витрат на підготовку кадрів та проведення науково-дослідної роботи, а також варто дозволити підприємцям зараховувати до валових витрат затрати на підтримку університетів і коледжів. Обґрунтовано потребу вдосконалення системи державного замовлення, яка повинна працювати з ретельним аналізом реального сектору економіки, враховуючи міжнародний ринок праці, та забезпечувати конституційні права громадян на якісну освіту. Наведений аналіз та пропозиції можуть бути корисними для всіх закладів освіти, оскільки мають узагальнений характер і потребують адекватної реакції всього суспільства, уряду, парламенту, науковців, громадськості.