Статті в журналах з теми "Процес забезпечення безперервності"

Представлено питання впровадження концепції «4Р» у практичну медицину. Проаналізовано проблеми комплексного лікування пацієнтів, партисипації та безпеки пацієнтів. Зроблено висновки, що серед складових ефективної медицини міждисциплінарні підходи видаються особливо актуальними та важливими в контексті цифрових медичних послуг. Вони впливають як на загальний процес прийняття рішень, так і на всі інші ключові елементи в послідовності процедур надання медичної допомоги — комунікаційні процеси, логіку партисипації і, навіть, на отримання інформованої згоди від пацієнта. Підкреслено, що необхідні нові нормативно-правові акти стосовно відповідальності окремих учасників надання медичної допомоги, особливо у випадках дистанційної (мобільної) медицини, стандарти щодо конфіденційності та якості даних обстеження, моніторингу стану здоров'я пацієнтів. Акцентовано також, що забезпечення безперервності надання медичної допомоги, в тому числі й у дистанційному форматі, в рамках комплексної (трансму-ральної) моделі організації охорони здоров'я потребує єдиної шкали оцінювання надання медичної допомоги.

. Міжнародні товарні аукціони та конкурси сприяють забезпеченню безперервності процесу розширеного відтворення й прискорення кругообігу суспільного продукту. При цьому: скорочується час на обіг товарів; підвищується ефективність використання основ

Визначено роль держави у формуванні інформаційного суспільства та забезпеченні інформа-ційної безпеки. Інформаційна безпека розглянута з позиції однієї з суттєвих складових частин національної безпеки країни, гарантування якої здійснюється завдяки послідовній реалізації ефективної національної інфор-маційної стратегії і в значній мірі сприяє досягненню успіху при вирішенні завдань у всіх сферах суспільства. Визначені інформаційні загрози національній безпеці з точки зору впливу на інформаційну інфраструктуру кра-їни, інформаційні ресурси, на суспільство, свідомість, підсвідомість особистості. Розглянуто ключові понят-тя та основи державної інформаційної політики в сфері інформаційної безпеки. Аналізується діяльність дер-жави в інформаційній сфері. Визначені основні напрями діяльності держави в сфері інформаційної безпеки. Запропоновані концептуальні підходи гарантування інформаційної безпеки. З огляду на те, що проблема забез-печення безперервності функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки держави є ключовою, пріоритетним є створення/відновлення основних напрямів захисту системи національної безпеки в інформа-ційній сфері. Пошук рішень має бути продиктований балансом собівартості подібної системи захисту та її ефективності. З метою практичної реалізації зазначеної стратегії слід створити інтегрований у вертикаль виконавчої влади спеціальний орган, який здійснював би її практичну реалізацію і на який, окрім функції впро-вадження, були покладені обов’язки запуску власне самого процесу розбудови інтегральної системи забезпечен-ня інформаційної безпеки держави, контролю за її виконанням та формулювання нових стратегій з урахуван-ням кардинальних змін у геостратегічних позиціях України.

У статті викладено основні положення щодо забезпечення міжпредметних зв’язків у процесі розвитку комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціономічного профілю. Зокрема зазначається, що структурна інтеграція, що базується на принципі наступності і безперервності освіти, є неможливою без інтеграції змісту професійної освіти. Для організації навчальної діяльності у цих умовах потрібна інтеграція змісту спеціальних навчальних дисциплін, що здійснюється в процесі навчання майбутніх фахівців соціономічного профілю. Важливим дидактичним інструментом інтеграції є міжпредметні зв’язки, які уможливлюють виокремлення головних елементів змісту професійної освіти і взаємозв’язків між спеціальними навчальними дисциплінами.Міжпредметні зв’язки потрібно розглядати як інтеґративні відношення між об’єктами, явищами і процесами реальної дійсності, що знаходять своє відображення у змісті, методах, формах навчально-виховного процесу, а згодом у майбутній пізнавальній діяльності випускників і виконують навчальну, розвивальну і виховну функції в їхній єдності. Вони є умовою забезпечення цілісності фахової підготовки майбутніх фахівців соціономічного профілю, які мають бути висвітлені у цілях, змісті, методах, засобах, формах організації і результатах навчання кожної спеціальної навчальної дисципліни. Основним принципом міжпредметної взаємодії має бути універсальний закон розвитку комунікативної компетентності студентів, відповідно до якого елементи знань спеціальних дисциплін повинні конструюватись з елементів знань тих спеціальних дисциплін, які були засвоєнні до вивчення базового предмета, шляхом їхнього укрупнення та адаптації, а не вводитись знову як незалежні, первинні поняття. Лише за цієї умови перехід на новий ступінь розвитку комунікативної компетентності буде сприяти підвищенню рівня фахової підготовленості майбутнього фахівця соціономічного профілю.

Аналіз процесу визначення траєкторії руху судна показав необхідність забезпечення властивостей траєкторії: обмеження на максимальну кривизну траєкторії; безперервність траєкторії та її двох перших похідних, щоб планована траєкторія в просторі була гладкою; можливість локально корегувати траєкторію в реальному масштабі часу, тобто на певній ділянці, без перерахунку всієї траєкторії. Мета статті полягає в розробці методу розрахунку траєкторії руху судна при автоматизованому визначенні маршруту, в якому траєкторія руху судна знаходиться у вигляді кривої що проходить крізь елементи простору (або точки простору), які відібрані автоматизованим методом вибору маршруту судна при плануванні переходу та забезпечує можливість її корекції в реальному масштабі часу. Результати. Запропоновано метод розрахунку траєкторії руху судна при автоматизованому визначенні маршруту, в якому траєкторія руху судна знаходиться у вигляді кривої що проходить крізь елементи простору (або точки простору), які відібрані автоматизованим методом вибору маршруту судна при плануванні переходу. Пропонується будувати криву з послідовності поліномів. В якості сегментів обираються раціональні криві Безьє 7-го ступеня, на які накладаються додаткові умови кривини в початковій та кінцевій точках, для забезпечення безперервності кривини траєкторії.

План дій України з антимікробної резистентності (далі — План дій) розроблено Всеукраїнською асоціацією інфекційного контролю та антимікробної резистентності спільно з Національною медичною академією післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. План дій визначає ціль, принципи, основні напрям- ки вдосконалення національної системи контролю та профілактики інфекцій, пов’язаних з наданням медичної допомоги (ІПМД), та антимікробної резистентності (АМР) патогенів цих інфекцій, механізми забезпечення її функціонування, а також очікуваний соціально-економічний ефект. План дій наголошує на необхідності впровадження ефективного підходу «Єдине здоров’я» (принцип, згідно з яким здоров’я людей, тварин та навколишніх екосистем взаємопов’язане), що передбачає координацію між різними секторами та суб’єктами, зокрема спеціалістами з медицини, ветеринарії, сільського господарства, екології та добре поінформованими споживачами. План дій визнає та вра- ховує різноманітні ресурси, доступні для протидії резистентності до антибактеріальних препаратів. Мета цього Плану дій — забезпечення якомога тривалішої безперервності успішного лікування та профілактики інфекційних захворювань завдяки ефективним та безпечним препаратам, які проходять контроль якості, застосовуються відповідально й доступні для всіх, хто їх потребує. Основні завдання Плану дій України: а) удосконалити нормативне, правове та методичне забезпечен- ня системи профілактики ІПМД, лабораторну діагностику й моніторинг АМР, б) покращити обізнаність і розуміння резистентності до антимікробних препаратів через ефективну комунікацію, просвітницькі заходи та навчання, в) зміцнити знання та доказову базу шляхом епіднагляду та дослідження, г) змен- шити поширеність інфекцій завдяки ефективним санітарно-гігієнічним заходам профілактики інфекцій, д) оптимізувати застосування антимікробних препаратів у медицині та ветеринарії. У результаті реалізації Плану дій очікується зниження кількості інфекцій, спричинених резистентними штамами мікроорганізмів, смертності, інвалідності та ускладнень від ІПМД, унаслідок чого збільшиться трудовий потенціал нації за рахунок зниження тимчасової і постійної втрати працездатності населення в результаті захворювань, підвищиться безпека пацієнтів і персоналу в процесі надання медичної допомоги.

овки військових кадрів у контексті ключових ідей і напрямків розвитку системи безперервної освіти в Україні. Виявлено, що ключовою вимогою системного оновлення процесу підготовки військових кадрів визначається забезпечення безперервності підготовки. Показано, що запровадження концепції безперервної освіти у підготовку військових кадрів органічно поєднано із реалізацією гуманітарної політики у військовій діяльності. Установлено, що важливим компонентом розвитку сучасної військової освіти у контексті концепції безперервної освіти є соціогуманітарний компонент. Розглянуто проблему соціогуманітарного контексту освіти та професійної підготовки на кількох рівнях: філософському, загальнонауковому та конкретнонауковому. На рівні філософського аналізу освіта розглядається як соціокультурний феномен, особлива соціогуманітарна сфера людського життя. На рівні загальнонаукового аналізу освіта розглядається як складна соціальна система, що забезпечує реалізацію освітньої діяльності. На рівні конкретнонаукового аналізу освітнього процесу соціогуманітарний компонент розглядається як один з складників змісту освіти, що представлений набором дисциплін соціогуманітарного спрямування. Показано, що зміст соціогуманітарної підготовки військової освіти може суттєво відрізнятися в залежності від її рівня та напрямку. Розглянуто особливості соціогуманітарної підготовки військових фахівців на рівні початкової військової підготовки молоді, професійної військової підготовки, вищої освіти військових фахівців, підвищення кваліфікації та перепідготовки офіцерських кадрів.

Стаття присвячена теоретичному дослідженню основних принципів, що гарантують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури. Зазначено, що педагогічні принципи є одними з основних чинників, що забезпечують досягнення запланованих результатів освітнього процесу. Встановлено, що педагогічні принципи можуть поділятися на групи у залежності від певної ознаки. Відзначено, що забезпечення якості професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури – це сукупність процедур та діяльності, що відповідають вимогам держави і суспільства та мають за мету гарантування й покращення ефективності надання магістрантам освітніх послуг, які передбачають формування їх професійно орієнтованих знань, вмінь та навичок, навчання фізичних вправ, розвиток фізичних здібностей та виховання морально-вольових якостей. Забезпечення якості професійна підготовка майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури ґрунтується на групах принципів: загальнодидактичних, організаційних і фізичного виховання. У групі загальнодидактичних принципів виокремлено: принципи актуальності, відкритості, гуманізації, демократизації, доступності, єдності теорії і практики, інформатизації, інтегрованості, креативності, модульності, неперервності, послідовності, фундаментальності. Принципи варіативності, мотивації, проблемності, поєднання колективних та індивідуальних форм навчання, самонавчання входять до групи організаційних принципів. До групи принципів фізичного виховання включено: принципи безперервності, гармонійного розвитку особистості, зв’язку з життєдіяльністю та/або з трудовою діяльністю, доступності та індивідуалізації, оздоровчої спрямованості, систематичності. Охарактеризовані означені принципи, що забезпечують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури.

Мета: систематизувати та удосконалити навчальні та практичні аспекти підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Психіатрія». Матеріали і методи. Використовуючи бібліосемантичний метод та метод системного аналізу, вивчено норма­тивно-правову базу з питань післядипломної підготовки спеціалістів лікарів-інтернів за спеціальністю «Психіатрія». Результати. Висвітлено сучасні підходи до забезпечення підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Психіат­рія». Працівники кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України активно удосконалюють підготовку майбутніх лікарів-психіатрів для втілення концепції «lifelong learning», тобто забезпечення безперервності освітнього процесу. Традиційно основною метою підготовки є удосконалення професійних навичок з основних розділів психіатрії, вивчення клініки та діагностики психічних розладів, методів їх лікування, реабілітації та профілактики. Виконання курсів навчальної програми інтернами на базі стажування досягається шляхом їх практичної лікарської діяльності під керівництвом безпосереднього керівника інтернів у спеціалізованих відділеннях з впровадженням швейцарського досвіду психіатричної допомоги для пацієнтів з психічними розладами. Особливу увагу приділяють мотивації інтернів, оскільки вона корелює із самооцінкою та рівнем домагань особистості, визначає потенційні можливості особистості, активність або пасивність суб’єкта в професійній діяльності та професійний розвиток спеціаліста. Лікарі-інтерни на кафедрі психіатрії долучаються до участі в об’єктивному структурованому клінічному іспиті, що позитивно впливає на рівень клінічної обізнаності інтернів. Висновки. Такі напрямки удосконалення післядипломної освіти змінюють парадигму ставлення до психічно хворих, їх статус у суспільстві, пропагують толерантність та терпимість.

Метою статті є моніторинг зарубіжного досвіду комерціалізації інновацій та активізації інтеграційних процесів у інноваційній сфері. Для виконання окресленої мети у процесі дослідження використано методи формалізації, аналогій, аналізу, порівняння. Інформаційною базою дослідження є матеріали Європейської комісії, матеріали монографій, наукових статей вітчизняних і зарубіжних вчених, аналітичних оглядів. Проведено систематизацію праць вітчизняних та зарубіжних вчених з метою наведення комплексного трактування інновації в сучасних умовах господарювання. Проаналізовано рейтинг країн світу за Глобальним індексом інновацій у 2015-2021 рр. (ТОП-20 та Україна). Досліджено спектр практичних засобів та інструментів задля забезпечення інноваційного розвитку та підвищення рівня комерціалізації інновацій, що застосовують країни світового економічного простору. Оцінивши передовий досвід активізації інноваційної діяльності зроблено висновок про те, що першочерговим завданням, яке вирішують країни-інноваційні лідери є побудова інноваційного ланцюга від генерації ідеї до її реалізації в підприємницькому середовищі. У статті здійснено узагальнення зарубіжного інтеграційного досвіду фінансового, організаційного і нормативно-правового забезпечення комерціалізації інновацій, а також окреслено заходи даного спрямування, що можуть бути адаптовані для впровадження у вітчизняну інноваційну практику. Науковою новизною отриманих результатів є обґрунтування прямого впливу комерціалізації інновацій на конкурентоспроможність країни, уточнено трактування дефініції «інновації» акцентуванням на необхідності їх постійності та безперервності продукування, а також на оптимальності інноваційно-управлінської інфраструктури на мікро-, макро-, мезо- та мегарівнях. Виокремлено із передового зарубіжного досвіду країн – інноваційних лідерів заходи підвищення рівня комерціалізації інновацій для інтегрованих структур (наука, держава, бізнес), що сприятимуть підвищенню ефективності усього ланцюга створення інноваційного продукту у вітчизняній практиці. Одержані результати дослідження можуть бути використані при формуванні заходів інноваційної політики щодо формування стратегічних напрямів підвищення рівня комерціалізації інновацій.

Автоматизована система технічної інвентаризації об’єктів нерухомості ОРІОН [1] на базі САПР AllPlan від концерну Nemetschek AG (Німеччина) широко розповсюджується останнім часом в бюро технічної інвентаризації (БТІ) України. AllPlan достатньо складний програмний пакет для освоєння його в режимі самовивчення. Це обумовило організацію курсу підготовки фахівців-користувачів графічного пакету AllPlan, узгодженого з Асоціацією БТІ “Укртехінвентаризація”.Застосування методики вивчення графічного пакету Allplan, розробленої та втіленої в ДНДІАСБ [2], показало непогані результати під час навчання працівників БТІ, що періодично проводиться в інституті з метою якнайшвидшого та безболісного переходу до використання легального програмного забезпечення. В процесі навчання нами виявлено деякі вади вказаної методики, що обумовило необхідність її подальшого вдосконалення.Як і раніше, методикою передбачено орієнтувати майбутнього користувача на кінцевий результат. Але з метою підвищення зацікавленості слухачам пропонується привезти з собою та надати як приклад ескіз креслення (абрис) з реальної інвентаризаційної справи. Наявність кількох реальних ескізів дозволяє виконати попередній аналіз та встановити наявність загальних елементів, що виконуються однаковими прийомами та за допомогою однакових інструментів програми. За рахунок цього ті, хто навчається, починають розуміти зв’язок між внутрішньою логікою програми і структурою навчального курсу та творчо підходити до процесу навчання, привчаються з самого початку обирати оптимальні інструменти та прийоми роботи.Крім того, на базі реальних ескізів створено та запропоновано слухачам декілька прикладів, що відтворюють найтиповіші креслення. Користуючись ними, як шаблонами, слухачі на практиці здобувають навички правильного користування інструментами програми.Методикою було передбачено послідовне вивчення інструментів програми від простих до більш складних з обов’язковою прив’язкою теоретичних відомостей до практичних завдань, що виникають у повсякденній діяльності БТІ. Але, на жаль, індивідуальні рівні підготовки окремих працівників БТІ, що навчаються, дуже відрізняються навіть у межах одного й того ж бюро. Тому часто-густо виникає ситуація, коли частина навчальної групи ще не опанувала якихось навичок і потребує повторення, а інша частина вже готова йти далі і зовсім не зацікавлена у цьому.Для забезпечення безперервності процесу навчання повинні бути передбачені додаткові завдання для більш підготовленої частини групи, які, з одного боку, дадуть змогу приділити більше уваги менш підготовленим слухачам за рахунок самостійної роботи більш підготовлених, а з іншого боку будуть спрямовані на створення командного доробку, тобто на поповнення бібліотеки умовних позначень, макровизначень, стандартних елементів, тощо.Важливо одразу зробити акцент на необхідності командної роботи та весь час приділяти особливу увагу інструментам та заходам обміну таким доробком та його тиражуванням.Нарешті, на початку навчання програма Allplan позиціонувалася тільки як потужний графічний додаток [3] для створення креслень для інвентаризаційних справ, технічних паспортів тощо. Але оскільки можливості програми значно ширші і вона містить у собі інструменти, що дають принципову можливість створювати всі частини інвентаризаційних документів, доцільно одразу орієнтувати тих, хто навчається, на цю можливість, стимулювати їхній творчий пошук, що підвищує зацікавленість у найбільш повному оволодінні програмою.Навчання співробітників БТІ здійснюється в Києві (в учбовому центрі Державного науково-дослідного інституту автоматизованих систем в будівництві) періодично по мірі надходження заявок та набору груп. Термін навчання не перевищує трьох-чотирьох повних робочих днів.Можливий також виїзд фахівців НДІАСБ в БТІ для проведення навчання на місці.

Статтю присвячено аналізу проблеми освіти впродовж життя в умовах інформаційно-технологічного суспільства. Здійснено аналіз сучасних досліджень і публікацій з досліджуваної проблеми. Обґрунтовано актуальність і важливість розвитку освіти впродовж життя, що зумовлено динамікою соціального й науково-технічного прогресу, змінами у змісті й характері праці, збільшенням вільного часу, а також можливостями його раціонального використання. Акцентовано увагу на суспільстві знань як особливому рівні розвитку суспільства, в якому знання впливає на матеріальне й духовне життя людини і стає основним джерелом її подальшого розвитку, а власне суспільству знань притаманні потреба й спроможність до постійного набуття знань, що перетворюються на фактор розуміння проблем розвитку суспільства та їх технологічного рішення. Розкрито значення освіти як чинника сталого розвитку суспільства. Наголошено, що освіта стає універсальним цивілізаційним ресурсом, який уможливлює розвиток потенціалу кожної особистості. Зазначено, що забезпечення доступності та безперервності освіти упродовж усього життя визнано одним із пріоритетних напрямів державної освітньої політики, окреслених Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, що активізувало процеси творення української моделі освіти дорослих. Візуалізовано результати міжнародних експертних опитувань, які свідчать про наявність позитивного впливу різних форм освіти і навчання дорослих на продуктивність праці та зайнятість. Приділено увагу питанню фінансування освіти. Наведено заходи, що сприятимуть підвищенню ефективності освіти впродовж життя в Україні, обґрунтовано доцільність їх упровадження. Доведено, що освіта впродовж життя зумовлює інноваційність розвитку, який можна представити на трьох рівнях: індивідуальному, рівні підприємства (організації) та рівні суспільства. Ключові слова: освіти впродовж життя; безперервна освіта; освіта дорослих; суспільство знань.

У статті актуалізується необхідність науково-методичного супроводу формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників автотранспортної галузі до застосування інноваційних виробничих технологій, оскільки успішне оволодіння найсучаснішими виробничими технологіями та їх ефективне використання стає найважливішим завданням підготовки фахівців автотранспортної галузі. Визначено, що існують різні домінанти, навколо яких вибудовуються дидактичні принципи: діяльність (навчальна і професійна), особистість, соціальне партнерство, тому при визначенні принципів формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників автотранспортної галузі до застосування інноваційних виробничих технологій доцільним є поєднання особистісних, соціальних і діяльнісних аспектів. На сьогодні автомобілебудівна промисловість технологічно розвинених країн зорієнтована на новітні технології, що, власне, є одним з найбільших індустріальних інвесторів у наукові дослідження та розробки. Визначено, що успішне оволодіння найсучаснішими виробничими технологіями та їх ефективне використання стає найважливішим завданням підготовки фахівців автотранспортної галузі в закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Встановлено такі принципи формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників автотранспортної галузі до застосування інноваційних виробничих технологій: науковості, системності та цілісності, наступності та безперервності, продуктивності, варіативності, розвитку суб’єктності, інтерактивності, інноваційності, соціального партнерства. Обґрунтовано методологічні основи формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників до застосування інноваційних виробничих технологій. Так, системний підхід в концептуальному плані закладає підвалини для розгляду виробничої технології як системи; діяльнісний – вимагає цілісного розгляду всіх основних компонентів педагогічного процесу; технологічний – передбачає гнучке інструментальне управління навчальним процесом; особистісно орієнтований – передбачає врахування індивідуальних особливостей учнів; компетентнісний – забезпечує формування професійно важливих якостей особистості майбутніх кваліфікованих робітників; контекстний – зумовлює динамічний рух діяльності учнів від навчальної діяльності до професійної, трансформування першої у другу; інноваційно- зорієнтований – спрямований на забезпечення формування та розвитку критичного мислення і творчих здібностей майбутніх кваліфікованих робітників;

У статті аналізуються проблеми формування нормативних та теоретичних засад участі громадських формувань у охороні громадського порядку та державного кордону. Обґрунтовано розуміння поняття нормативних засад участі громадських формувань в охороні громадського порядку та державного кордону як сукупності норм міжнародного права, національного законодавства, підзаконних нормативно-правових актів, що закріплюють основні елементи правового статусу громадських формувань та правоохоронних органів у процесі взаємодії щодо охорони громадського порядку і державного кордону, регламентують основні параметри її механізму. Доведено, що відсутність цілісного нормативного акту, прогалини та неузгодженості між положеннями чинного законодавства у зазначеній сфері зумовлюють потребу в удосконаленні нормативних засад участі та взаємодії громадських формувань з правоохоронними органами у сфері охорони громадського порядку та державного кордону, з урахуванням процесів децентралізації, змін у правовому статусі об'єднаних територіальних громад в Україні та позитивного досвіду зарубіжних країн. Запропоновано розуміння поняття адміністративно-правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону як системи законодавчо урегульованих, переважно нормами адміністративного права, елементів цільового, організаційного та компетенційного характеру, які визначають правове становище зазначених суб'єктів у процесі взаємодії з правоохоронними органами щодо охорони громадського порядку і державного кордону. Доведено, що цільовий блок зазначеного поняття складають норми, що визначають мету, завдання, функції суб'єкта; структурно-організаційний блок - норми, пов'язані з регулюванням порядку створення, організації, діяльності та підпорядкованості суб'єкта; компетенційний блок - норми, які закріплюють сферу компетенції та відповідальність працівників (учасників) громадських формувань та правоохоронних органів. Аргументовано, що під поняттям взаємодії правоохоронних органів з громадськими формуваннями у сфері охорони громадського порядку і державного кордону слід розуміти правовідносини, у які вступають зазначені суб'єкти з метою підвищення ефективності діяльності Національної поліції, Державної прикордонної служби України, інших правоохоронних органів щодо забезпечення публічної безпеки, охорони громадського порядку та державного кордону, шляхом організації і планування спільних заходів у цій сфері, об'єднання інформаційних, технічних, людських та інших ресурсів для спільного їх використання. Зазначена взаємодія має ґрунтуватися на принципах: верховенства права; законності; відкритості, прозорості; безперервності; толерантності; добровільності; спільної участі у розробці та провадженні заходів; взаємного та суспільного контролю; урахування потреб громади. Визначено, що подальші перспективи розвитку те-оретико-правових засад участі і взаємодії громадських формувань з правоохоронними органами щодо охорони громадського порядку і державного кордону слід пов'язувати з розробкою проблематики форм і методів зазначеної взаємодії, з урахуванням новітніх форматів взаємин між поліцією і громадою, а також впровадження кращих зразків зарубіжного досвіду.

Богачев Р. М., Богдановський І. В., Льовкіна О. Г.Парадигма розвитку соціогуманітарного знанняй освіти в інформаційному суспільстві. – Стаття.У статті розглядаються основні тенденції розвиткуфеномена освіти в глобалізованому інформаційному мисуспільстві. Наголошується на необхідності створеннянової освітньої парадигми, яка буде характеризуватися гуманізацією всіх сторін освітнього процесу. До системи освіти, крім механізму сприйняття інформації, ви-роблення вмінь і навичок, має бути добавлено завданняформування здатності до розуміння перспектив виживання людства, виходячи зі стратегічних пріоритетівсталого розвитку суспільства. Зазначається, що необхідні їй знання людина повинна отримувати індивіду-ально, а для цього вона має бути мотивованою й отри-мати звичку та навичку самостійного пошуку новихзнань. Для людини важливою якістю має стати бажан-ня і здатність бачити не тільки вчорашній і сьогоднішній, а й завтрашній день. Забезпечення такої можливості передбачає, що сама система освіти буде спрямованана випереджувальний розвиток особистості. Знанняпро людину, культуру, суспільство, політику, історіюз часом займе належне йому центральне місце в систе-мі освіти й виконуватиме провідну роль як у свідомості окремої особистості, так і в суспільстві, сприяючи їхньому гармонійному розвитку. Акцент буде перене-сено із суто навчальної діяльності на навчально-піз-навальну, що забезпечить перехід від переважно ін-формативних до активних методів і форм навчанняз використанням елементів проблемності, науковогопошуку, активізації самостійної роботи. Усе це спри-ятиме створенню умов для самоствердження, саморе-алізації й самовизначення особистості. Особистісноорієнтований зміст освіти забезпечує розвиток цілісної людини, яка прагне до максимальної реалізації своїхможливостей і є відкритою до сприйняття нового дос-віду. Важливим складником нової парадигми освіти єідея її безперервності. Безперервність освіти означає,що людина вчиться постійно, без тривалих перерв, переходить від одного виду освітньої діяльності до іншого, з більш низького рівня на більш високий. Наголошується, що впровадження нової освітньої парадигмидасть змогу свідомо формувати гармонійну людинунового типу, яка матиме рівномірно розвинені творчіздібності, інтелект, емоційно-вольову й духовнморальну сторони своєї особистості. У центрі нової паридигми освіти буде перебувати людина в її повному вимірі (як єдність тіла, розуму, емоцій і душі), здатна житив гармонії з природним і культурним середовищем.

Мета статті полягає у визначенні та впровадженні механізмів державного управління водними ресурсами на засадах спільної політики України з ЄС, побудованих на принципах інтегрованого управління водними ресурсами. Наукова новизна полягає в удосконаленні наукових підходів щодо впровадження механізмів державного управління водними ресурсами на засадах спільної політики України з ЄС за принципами інтегрованого управління, а саме: басейнове управління, міжгалузева і вертикальна координація управління водними ресурсами, прозорість та участь громадськості, забезпечення сталого використання водних ресурсів, включаючи захист екосистем, фінансова стабільність управління водними ресурсами та використання економічних інструментів, які є міжнародно визнані та втілені у відповідному законодавстві ЄС, зокрема в Рамковій Директиві ЄС про воду та Конвенції Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК) про захист і використання транскордонних Водотоків та міжнародних озер та її Протокол про воду та здоров’я, а також у керівництві, наданому Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), перетворити ці принципи на ефективні інструменти політики. Висновки. Важливу роль у сприянні переходу до принципів інтегрованого управління водними ресурсами відіграють міжнародні рамки, що сприяють розвитку, включаючи Водну рамкову директиву ЄС та Конвенцію про воду ЄЕК. Таким чином, необхідно багато чого зробити для встановлення правових та інституційних механізмів басейнового управління та перетворення їх у практику інтегрованого управління водними ресурсами. Необхідність координації між різними секторами з питань використання водних ресурсів повинна відображатися в національному законодавстві. Горизонтальні координаційні органи та механізми, як правило, є частиною національного законодавства; однак їх ефективне функціонування залишається проблемою. При цьому досягнення інституційної стабільності є однією з передумов для досягнення плідної вертикальної та горизонтальної координації, забезпечення безперервності реформ, фінансової стабільності та адекватних людських ресурсів для цього. Участь громадськості та залучення зацікавлених сторін до процесу прийняття рішень з питань управління водними ресурсами залишається проблемою, але доступ до інформації про воду в цілому краще організований. Участь громадськості в управлінні водними ресурсами передбачена у національному законодавстві. Проте правила, що встановлюють практичні процедури для участі громадськості, значною мірою відсутні. Охорона водних екосистем і захист якості води є слабкими. Для захисту екосистем річок необхідно забезпечити мінімальний екологічний потік. У напівзасушливих районах спостереження за мінімальним потоком залишається складним. Системи моніторингу якості води недостатньо фінансуються і необхідно запровадити нові галузі, такі, як екосистемний та біологічний моніторинг. Економічні інструменти (включаючи збори за видобуток, збори за забруднення та тарифи на послуги водопостачання) можуть стимулювати ефективне використання води та допомагати виділяти воду там, де вона створює найбільшу цінність для громади, що сприяє (зеленому) зростанню. Таким чином, вони можуть знизити потребу у збільшенні пропозиції та інвестувати в нову інфраструктуру. Вони також можуть генерувати доходи для постачальників послуг. Хоча такі інструменти, як правило, згадуються в національному законодавстві країн, вони будуть здійснюватися лише за умови належного проектування та ефективного впровадження. Це вимагає посилення спроможності здійснювати моніторинг використання води та дотримання водної політики регулювання. Питання доступності є серйозною проблемою у всіх країнах. Їх краще вирішувати через цільові соціальні заходи, ніж через дешеву воду для всіх. Краще зрозуміти і застосовувати принципи інтегрованого управління водними ресурсами поступово, а також розширити горизонтальну співпрацю шляхом регулярних обговорень між учасниками для розробки та вдосконалення національної водної політики, а також транскордонного водного співробітництва.

Стаття присвячена питанням управління активами як однієї з важливих категорій фінансового менеджменту, від ефективності формування та використання яких залежать позитивні фінансові результати сільськогосподарської діяльності, безперебійність кругообороту капіталу та стійкість фінансового стану підприємств специфічної галузі економіки. Проаналізовано структуру балансу підприємств сільського господарства Вінницької області, визначено левову частку в структурі оборотних активів, роль яких є ключовою у забезпеченні безперервності процесу агропромислового виробництва, а обсяг визначає їх кредитоспроможність та інвестиційну привабливість. Здійснено оцінку пасивів балансу цих підприємств, що сприяє визначенню тенденцій змін у джерелах формування фінансових ресурсів і потреби їх розширення з метою зростання фінансового потенціалу як основи стратегії розвитку підприємств аграрного сектора економіки.

У статті презентовані результати емпіричного вивчення проблеми адаптації професійної освіти до онлайн-режиму в ситуації вимушеного карантину. Мета дослідження полягала в створенні моделі компетенцій викладача / тренера для забезпечення освітньої діяльності онлайн. Обставини гостро актуалізували нагальну потребу забезпечення безперервності освітньої діяльності в нових умовах, показали реальний стан психологічної готовності фахівців освітянської галузі до діяльності в умовах невизначеності. Ключовими ознаками цього стану можна вважати певну фахову та психологічну дезорієнтацію, яка поставила під загрозу якість і сталість результатів освітньої діяльності. Фахівці формальної й неформальної освіти були змушені швидко адаптуватися до нових умов, в основі яких – цифрова трансформація. Фокус уваги нашого дослідження зосереджено на фахівцях, які працюють у сфері післядипломної освіти. Важливим аспектом досліджуваного питання є певна плутанина щодо сутності онлайн-навчання. Це стосується різнотлумачення у середовищі фахівців поняття «дистанційне навчання», зокрема розрізнення синхронного (в режимі реального часу) і асинхронного (у відкладеному часі) режимів освітнього процесу. Принципові відмінності у підходах до методів та психологічних технологій їх застосування вимагають особливої підготовки відповідних фахівців. Результати презентованого дослідження розкривають ряд психологічних труднощів, з якими зіткнулись фахівці післядипломної освіти в ситуації необхідності переведення діяльності в онлайн-режим. В першу чергу, це навчальна діяльність із питань підвищення кваліфікації, проведення навчальних курсів для дорослої аудиторії. Важливим завданням для викладачів / тренерів постало збереження сутнісних ознак і результатів такого навчання: інформація, інструментарій і досвід, які наявні в офлайн-режимі навчання. Основним результатом дослідження можна вважати визначення ключових напрямів психологічної підготовки фахівців до роботи в онлайн: психологічна готовність до управління груповою динамікою та обмеженими комунікаційними інструментами, цифрова компетентність – володіння специфічними цифровими навичками (платформи, програми, окремі інструменти роботи в онлайн), методична компетентність – здатність добирати та поєднувати прийоми й техніки роботи з інформацією, адаптовані до онлайн-середовища. Література Василенко, О.В. (2014). Розвиток системи неформальної освіти дорослих в умовах соціально-економічної кризи. Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності, 2(2), 138– Ващенко, Л.І. (2019). Підготовка фахівців для роботи з дорослими у сфері неформальної освіти. Імідж сучасного педагога, 4(187), 24– Корбут, О.Г. (2017). Дистанційне навчання: моделі, технології, перспективи. Режим доступу: http://confesp. fl. kpi. ua/ru/node/1123. Плинокос, Д.Д., & Коваленко, М.О. (2016). Неформальна освіта: теоретичні аспекти і наукові підходи. Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 29, 53–60. Сисоєва, С.О., & Осадча, К.П. (2019). Стан, технології та перспективи дистанційного навчання у вищій освіті України. Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання, 70(2), 271– Harasim, L. (2000). Shift happens: Online education as a new paradigm in learning. The Internet and higher education, 3(1-2), 41– Iordache, C., Mariën, I., & Baelden, D. (2017). Developing digital skills and competences: A quick-scan analysis of 13 digital literacy models. Italian Journal of Sociology of Education, 9(1), 6– Kebritchi, M., Lipschuetz, A., & Santiague, L. (2017). Issues and challenges for teaching successful online courses in higher education: A literature review. Journal of Educational Technology Systems, 46(1), 4– Latchem, C. (2014). Informal learning and non-formal education for development. Journal of Learning for Development, 1(1). Sun, A., & Chen, X. (2016). Online education and its effective practice: A research review. Journal of Information Technology Education, 15, 157– Lischewski, J., Seeber, S., Wuttke, E., & Rosemann, T. (2020). What influences participation in non-formal and informal modes of Continuous Vocational Education and Training? An analysis of individual and institutional influencing factors. Frontiers in psychology, 11, 2821. doi: 10.3389/fpsyg.2020.534485 Rodríguez, M.U., Cantabrana, J.L.L., & Cervera, M.G. (2020). Validation of a tool for self-evaluating teacher digital competence. Educación XX1, 24(1), 353–373. doi: 10.5944/educXX1.27080 Perez-Lopez, E., Atochero, A.V., & Rivero, S.C. (2020). Distance Education in COVID-19: An Analysis from the perspective of university students. Ried-revista iberoamericana de educacion a distancia, 24(1), 331–350. doi: 10.5944/ried.24.1.27855