Статті в журналах: "Процесуальний порядок"

1

Вовк, П. В. "Процесуальний режим адміністративного судочинства: до питання визначення сутності і змісту". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 94–98. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).654.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з'ясовано сутність та зміст процесуального режиму та визначено його особливості в адміністративному судочинстві. Доведено, що процесуальний режим є забезпечувальним механізмом досягнення мети адміністративного судочинства загалом, а також його окремих проваджень і стадій. Встановлено, що процесуальний режим є елементом процесуальної форми, який надає їй рис об'ємного явища, дозволяє відійти від лінійної конструкції, оскільки дозволяє інтегрувати у процесуальний рух справи численні процесуальні інститути, які «вибиваються» із суворої послідовності процесуальних дій. Процесуальний режим у цьому разі визначає специфіку ситуації, в межах якої протікає судовий процес, забезпечує оптимальні умови для діяльності усіх його суб'єктів, а також визначає унікальні для цієї ситуації способи здійснення та гарантії забезпечення процесуальної діяльності. Виокремлено такі елементи процесуального режиму, як: нормативно визначена процесуальна ситуація або обстановка; процесуальні засоби здійснення адміністративного судочинства щодо певної нормативно визначеної ситуації; процесуально-правове регулювання; принципи здійснення процесуальної діяльності. Наведені елементи процесуального режиму є системними і мають оцінюватися у сукупності. Виокремлення певної категорії справ передбачає наявність чіткого, узгодженого процесуально-правового регулювання і наявності достатніх процесуальних засобів, які забезпечать повноцінну реалізацію принципів адміністративного судочинства і досягнення його мети. Встановлено, що на диференційованому рівні в адміністративному судочинстві формуються декілька процесуальних режимів, які дозволяють максимально ефективно досягти завдань адміністративного процесу під час розгляду справ у порядку загального позовного провадження, спрощеного позовного провадження або особливого (непозовного провадження). Кожне із зазначених проваджень залежно від специфіки конкретної ситуації може проходити із використанням можливостей, що законодавчо передбачені для електронного провадження, письмового чи очного провадження. Процесуальний режим електронного, письмового чи очного провадження повністю охоплює усі стадії окремого виду провадження в межах відповідного процесуального циклу: від його відкриття до виконання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Zavorina, О. Р. "Процесуальні особливості допиту неповнолітнього, який підозрюється у вчиненні вбивства". Law and Safety 83, № 4 (1 грудня 2021): 48–55. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено аналізу процесуальних особливостей проведення допиту неповнолітнього, який вчинив кримінальне правопорушення, зокрема вбивство. Проаналізовано процесуальний порядок і тактичні особливості проведення допиту неповнолітньої особи, визначені в міжнародному законодавстві. Розглянуто критерії, певні правила проведення допиту, а також вимоги до проведення такої процесуальної дії. Установлено необхідність подальшого вдосконалення національного законодавства відповідно до міжнародних стандартів у галузі кримінального процесуального забезпечення досудового розслідування. Звернуто увагу на відсутність законодавчо регламентованої процедури допиту неповнолітніх за методом «Зеленої кімнати» та невідповідність національного законодавства України вимогам Конвенції про права дитини (1991 р.), що висуваються до осіб, які допитують неповнолітніх.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Кузьмічова-Кисленко, Є. "Тимчасовий доступ до речей та документів у житлі чи іншому володінні особи". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (12 квітня 2022): 141–52. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.4.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на підставі результатів аналізу наукової літератури та судової практики розглянуто процесуальні аспекти тимчасового доступу до речей і документів у житлі чи іншому володінні особи. Увагу акцентовано на тому, що в Кримінальному процесуальному кодексі України окремо не визначено процесуальний порядок тимчасового доступу до речей і документів, який може бути пов'язаний з проникненням у житло чи інше володіння особи. Сформульовано висновок, що, постановляючи ухвалу про надання тимчасового доступу до речей та документів, які знаходяться у володінні відповідної особи, слідчий суддя, суд надає дозвіл на санкціонований доступ до житла чи іншого володіння особи виключно з метою тимчасового доступу до відповідних речей та документів. Крім цього, надання особою таких речей і документів може бути здійснений і в добровільному порядку без використання встановленого статтями 159, 160 Кримінального процесуального кодексу України порядку їх отримання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Чугаєвська, А. "Процесуальний порядок звільнення від покарання за діяння, караність якого законом усунена". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (30 грудня 2019): 168–77. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.4.16.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз процесуального порядку звільнення від покарання за діяння, караність якого усунена законом; проаналізовано сучасний стан даного питання; визначено ключові проблеми та прогалини законодавства, а також сформульовано пропозиції щодо їх розв'язання. Дослідженням виявлено, що процесуальний порядок звільнення від призначеного судом покарання за діяння, караність якого усунена законом не достатньо чітко визначений в чинному кримінальному процесуальному законодавстві та досліджений на науковому рівні. В рамках аналізу останніх досліджень і публікацій вивчено стан дослідження питань звільнення від покарання, призначеного судом, у зв’язку з усуненням караності діяння, за яке було засуджено особу. Проаналізовано загальний порядок вирішення питань по цій категорії справ, що виникають при виконанні вироків. Визначено та запропоновано закріпити в процесуальному законі перелік обставин (питань), які повинен встановити суд при розгляді та вирішенні цього питання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Логвінова, М. В. "Процесуальний порядок скасування усиновлення: теорія та практика". Юриспруденція: теорія і практика, № 8 (82) (2011): 21–29.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Коровайко, Олександр. "Процесуальний порядок скороченого судового слідства: перспективи удосконалення". Підприємництво, господарство і право, № 6 (174) (2010): 89–92.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Васильєва-Шаламова, Ж. "Процесуальний порядок призначення судової експертизи в цивільному прноцесі". Судоустрій і судочинство в Україні, № 4 (2007): 43–50.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Одосій, О. Ю. "Процесуальний порядок вжиття заходів забезпечення цивільного позову: окремі аспекти". Цивілістична процесуальна думка, № 2 (2016): 37–40.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Смирнов, М. І. "Використання відеоконференції у кримінальному провадженні України та сфері міжнародного співробітництва держав у кримінальному судочинстві". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (29 квітня 2021): 96–103. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3197.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються окремі дискусійні питання, пов’язані з особливостями використання відеоконференції у кримінальному провадженні в цілому та на окремих його стадіях, а також обґрунтовуються власні висновки та пропозиції, спрямовані на подальше вдосконалення кримінального процесуального законодавства України в частині розглянутих питань. Досліджено сутність, значення, переваги, сучасний стан та перспективи використання відеоконференції у кримінальному провадженні України та сфері міжнародного співробітництва держав у кримінальному судочинстві. Проаналізовано стан правового регулювання використання відеоконференції у кримінальному провадженні. Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає використання відеоконференції, як у кримінальному провадженні України, так і у кримінальних провадженнях ускладнених іноземним елементом. Проаналізовано підстави, процесуальний порядок та сформульовано особливості використання відеоконференції у кримінальному провадженні України та сфері міжнародного співробітництва держав у кримінальному судочинстві. Відеоконференція може застосовуватися за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді або суду у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кримінального провадження та наявності підстав передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України. Перед початком проведення слідчої (розшукової) дії або судового засідання за допомогою відеоконференції необхідно переконатися, що ніщо не перешкоджає особі вільно давати показання, заявляти клопотання, надавати докази тощо. Ця обставина має суттєве значення для допустимого використання в кримінальному провадженні доказів, отриманих за допомогою відеоконференції. Проведення запитуваних процесуальних дій шляхом відеоконференції забезпечує обвинувачуваному, потерпілому та іншим учасникам можливість під час досудового розслідування або судового розгляду за умови дотримання змагальності висловлюватися з розглянутих питань наводити доводи для спростування висновків протилежної сторони, надавати докази та заявляти клопотання. Сформульовано особливості проведення допиту за допомогою відеоконференції у сфері міжнародної правової допомоги, а також переваги одержання показань від осіб, які тримаються під вартою або відбувають покарання в іноземній державі за допомогою відеоконференції в порівнянні з традиційними способами їх одержання. Розглянуто питання про співвідношення відеоконференції із засадами кримінального провадження та доведено, що застосування відеоконференції цілком узгоджується із засадами кримінального провадження. Відеоконференція є однією із процесуальних форм використання інформаційних технологій у кримінальному провадженні та використовується для позначення заходу, учасники якого територіально віддалені один від одного, а тому спілкування між ними відбувається з використанням технічних засобів зв’язку, що забезпечують передачу зображення і звуку в режимі реального часу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Ткаченко, Сергій Валерійович. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ В МІСЦЯХ ТИМЧАСОВОЇ ІЗОЛЯЦІЇ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 192–200. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.29.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено правові норми, які реґламентують кримінальний процесуальний порядок проведення такої слідчої (розшукової) дії, як допит учасників кримінального процесу, а саме потерпілого, свідка та підозрюваного/обвинуваченого. Проаналізовано деякі наукові праці, у яких висвітлено тлумачення терміна «допит», а також розглянуто окремі проблеми процесуального і непроцесуального спрямування, що безпосередньо й опосередковано можуть позначатися на результаті здійснення допиту. До таких проблем належать: порядок пропуску працівників органів досудового розслідування на територію установ тимчасової ізоляції (місць несвободи); нормативне врегулювання здійснення допиту суб’єктів і проведення інших слідчих (розшукових) дій на території установ тимчасової ізоляції, зокрема і в нічний час; забезпечення права допитуваної особи на території установ тимчасової ізоляції на захист від самовикриття; психологічні та процесуальні чинники, що ґрунтується на ефектності проведення допиту підозрюваного/обвинуваченого на території установ тимчасової ізоляції; необхідність залучення медичного працівника та застосування тактичних прийомів у процесі допиту осіб із фізичними або психічними вадами, а також неповнолітніх осіб на території установ тимчасової ізоляції. Запропоновано законодавче врегулювання відповідних норм Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення діяльності органів досудового розслідування у кримінальному провадженні на території ізолятора тимчасового тримання або слідчого ізолятора (установ тимчасової ізоляції).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Смирнов, М. І. "ОТРИМАННЯ ПОКАЗАНЬ ВІД ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД ВАРТОЮ АБО ВІДБУВАЮТЬ ПОКАРАННЯ В ІНОЗЕМНІЙ ДЕРЖАВІ, ЗА ДОПОМОГОЮ ВІДЕОКОНФЕРЕНЦІЇ". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 105–9. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.215.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються окремі дискусійні питання, пов’язані з особливостями використання відеоконференції у кримінальному провадженні у цілому та на окремих його стадіях, а також обґрунтовуються власні висновки та пропозиції, спрямовані на подальше вдосконалення кримінального процесуального законодавства України в частині розглянутих питань. Досліджено сутність, значення, переваги, сучасний стан та перспективи використання відеоконференції у кримінальному провадженні України та сфері міжнародного співробітництва держав у кримінальному судочинстві. Проаналізовано стан правового регулювання використання відеоконференції у кримінальному провадженні. Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає використання відеоконференції як у кримінальному провадженні України, так і у кримінальних провадженнях, ускладнених іноземним елементом. Проаналізовано підстави, процесуальний порядок та сформульовано особливості використання відеоконференції у кримінальному провадженні України та сфері міжнародного співробітництва держав у кримінальному судочинстві. Проведення запитуваних процесуальних дій шляхом відеоконференції забезпечує обвинувачуваному, потерпілому та іншим учасникам можливість під час досудового розслідування або судового розгляду, за умови дотримання змагальності, висловлюватися з розглянутих питань, наводити доводи для спростування висновків протилежної сторони, надавати докази та заявляти клопотання. Сформульовано особливості проведення допиту за допомогою відеоконференції у сфері міжнародної правової допомоги, а також переваги одержання показань від осіб, які тримаються під вартою або відбувають покарання в іноземній державі, за допомогою відеоконференції порівняно з традиційними способами їх одержання. Відеоконференція є однією з процесуальних форм використання інформаційних технологій у кримінальному провадженні та використовується для позначення заходу, учасники якого територіально віддалені один від одного, а тому спілкування між ними відбувається з використанням технічних засобів зв’язку, що забезпечують передачу зображення і звуку в режимі реального часу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Попов, О. І. "Процесуальний порядок розгляду зразкових справ Верховним Судом в адміністративному судочинстві". Юридична Україна, № 3 (207) (2020): 69–71.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Svitaylo, P. Yu. "Проблемні аспекти притягнення суддів до кримінальної відповідальності". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 51–59. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.06.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження проблемних питань притягнення суддів до кримінальної відповідальності, зокрема щодо проведення обшуку в зазначеній категорії кримінальних проваджень, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та щодо співвідношення притягнення судді до кримінальної відповідальності за винесення завідомо неправосудного рішення з гарантіями його незалежності. На виконання визначеної мети вивчено міжнародні документи, положення національного законодавства щодо гарантій незалежності та недоторканості суддів, визначено доцільність застосування до суддів норми Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за постановлення завідомо неправосудного рішення. На підставі судової практики окреслено процесуальні особливості проведення обшуку в кримінальних провадженнях щодо суддів та досліджено процесуальний порядок повідомлення про підозру судді у вчиненні кримінального правопорушення. Наукова новизна статті полягає у пропозиціях прийняття нової редакції статті 375 Кримінального кодексу України та вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства. Висновки. На основі визначених проблемних аспектів зроблено ряд висновків, зокрема щодо необхідності зазначення в клопотанні та ухвалі про проведення обшуку точної адреси приміщення, відсутність якої є наслідком визнання зазначеної слідчої дії незаконною, а отриманих в її результаті доказів недопустимими; необхідність включення Генерального прокурора або його заступника до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні у випадку їх ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та прийняття процесуальних рішень. Дотримання процесуального порядку притягнення суддів до кримінальної відповідальності сприяє додержанню гарантій їх недоторканості та незалежності, відіграє важливу роль у вирішенні кримінального провадження по суті та є передумовою дотримання загальних засад кримінального провадження та винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення. Розв’язання окреслених у статті проблемних питань сприятиме додержанню міжнародних норм та положень внутрішнього законодавства в зазначеній сфері.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Чича, Р. П. "Процесуальні особливості отримання зразків для експертизи". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, № 84 (28 грудня 2018): 295–301. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.84.295-301.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено сутність отримання зразків для експертизи. Охарактеризовано юридичну природу їх отримання. Розглянуто процесуальний порядок та особливості отримання зразків для експертизи залежно від особливостей кримінального провадження. Проаналізовано наукові погляди авторів щодо окремих аспектів отримання зразків для експертизи. Дійдено висновку, згідно з яким механізм отримання зразків для експертизи потребує дальшої розробки та вдосконалення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Астапенко, О. "Процесуальний порядок і правова регламентація подання доказів у порядку ч. 2 ст. 66 КПК України". Підприємництво, господарство і право, № 12 (2006): 76–81.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Назаров, В. В., та Т. В. Смалюк. "Особливості нормативного регулювання процесуального статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (2 липня 2021): 112–16. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.744.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу кримінального процесуального законодавства України та практики його застосування, наукових праць вітчизняних учених, узагальнення емпіричних даних комплексно досліджено процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, її роль у кримінальному провадженні, процесуальна регламентація арешту майна такої особи та забезпечення її прав і законних інтересів. Проаналізовано такі елементи процесуального статусу третьої особи, як: права, обов’язки і процесуальна відповідальність. Доведено, що третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має свій майновий інтерес у кримінальному провадженні, а тому вона не може належати до категорії «інші учасники кримінального провадження». У зв’язку з цим запропоновано класифікувати третю особу як сторону захисту. Установлено, що можливість накладення арешту на майно третьої особи зумовлена необхідністю реалізації публічно-правової мети кримінального провадження, а саме спеціальної конфіскації. Доведено, що під час реалізації цього заходу третя особа обмежується у праві власності на своє майно, але не втрачає права на нього до винесення остаточного рішення судом, який і визначає кінцеву долю арештованого майна. Прийняття слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом рішення про арешт майна третіх осіб має підкріплюватися даними, що вказують на важливість його застосування через наявність високого ступеня ймовірності приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження відповідного майна. Обґрунтовано позицію щодо вдосконалення положень чинного кримінального процесуального законодавства України, які регламентують процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, порядок залучення її до участі в судовому провадженні, її відповідальності за невиконання передбачених законом обов’язків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Путілова, С. А. "ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ ЗАПИТУ (ДОРУЧЕННЯ)ПРО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВУ ДОПОМОГУ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (22 квітня 2020): 207–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).465.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто окремі аспекти кримінального процесуального порядку виконання запиту про міжна-родно-правову допомогу на території України. Розгля-нуто ключові критерії нормативного врегулювання кри-мінальної процесуальної процедури виконання запиту про міжнародно-правову допомогу. Наголошено на важ-ливості дотримання збалансованого підходу із дотри-манням прав та інтересів людини й громадянина, а та-кож інтересів держави під час вирішення питання щодо виконання запиту (доручення) про міжнародно-правову допомогу. Зосереджено увагу важливості вчасної опти-мізації чинних кримінальних процесуальних норм, що регулюють питання у сфері міжнародної взаємодії в ме-жах кримінального провадження. Зроблено висновок, що сфера міждержавної взаємодії щодо розкриття зло-чинів є вкрай важливим сегментом міждержавних від-носин. Це твердження набуває особливої актуальності в умовах глобалізації сучасного світу, що, відповідно, впливає на збільшення показників транснаціональної злочинності. За цих умов оперативна взаємодія між дер-жавами щодо протидії та попередженню злочинності може стати тим самим важливим форпостом на шляху зростання показників транснаціональної злочинності. Одним з обов’язкових та необхідних факторів ефектив-ної взаємодії між державами виступає належне норма-тивне визначення подібних міждержавних відносин. Цей аспект, без жодних сумнівів, стосується й сфери внутрішнього законодавства кожної з держав сторін подібних угод та, відповідно, учасників міждержавних відносин у сфері взаємодії щодо розкриття злочинів. У контексті зазначеного вітчизняний законодавець має оперативно реагувати на зміни в кон’юнктурі розвитку сучасного світу та специфіки міждержавних відносин, які також мають урегульовуватись з урахуванням ви-мог сьогодення, що сприятиме якомога ефективній вза-ємодії між державами як у сфері протидії та боротьби зі злочинністю загалом, так і в кримінальній процесуаль-ній сфері зокрема щодо вирішення питань, пов’язаних з виконанням запитів (доручень) про міжнародно-право-ву допомогу на території нашої держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Севрук, Ю. Г. "ПРАВОВІ ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 111–16. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).370.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій публікації досліджуються правові основи адміністративно-правового забезпечення реалізації функцій прокуратури України. Зазначається, що Конституція України чітко визначає функції прокуратури, які деталізовані в Законі України «Про прокуратуру», проте на практиці їх реалізація потребує ще більшої правової деталізації, що зумовлює необхідність ухвалення Генеральною прокуратурою України цілого масиву підзаконних нормативно-правових актів, зокрема наказів. Наказами Генеральної прокуратури України регламентується порядок здійснення окремих повноважень прокурорів у межах визначених функцій, тому значення таких відомчих нормативних актів важко переоцінити, і вони потребують окремого науково аналізу з метою виявлення прогалин, колізій та формулювання конкретних пропозицій щодо їх удосконалення відповідно до принципів права, норм ратифікованих міжнародних актів і положень чинних законів України. Формулюється висновок про те, що правовою основою адміністративно-правового забезпечення реалізації функції прокуратури є Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, закони України «Про прокуратуру», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження» тощо. Основними адміністративно-правовими засобами забезпечення реалізації функцій прокуратури є накази Генеральної прокуратури України, які деталізуються в наказах керівників регіональних і місцевих прокуратур. Загальний стан адміністративно-правового забезпечення реалізації функцій прокуратури України є задовільним через наявні прогалини в національному законодавстві щодо відсутності відповідальності суб’єктів владних повноважень за невиконання законних вимог (запитів, вказівок) прокурора. Пріоритетним напрямом удосконалення адміністративно-правового забезпечення реалізації функцій прокуратури України названо внесення змін до процесуальних кодексів України, Закону України «Про прокуратуру» (щодо повернення інституту законних вимог прокурора, які є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором строки (стаття 8 «Обов’язковість виконання вимог прокурора» Закону України «Про прокуратуру» в редакції до 2014 року), Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності суб’єктів владних повноважень за невиконання законних вимог прокурора (стаття 185–8 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

БУЧИК, АННА. "Впровадження принципу процесуальної регламентації в адміністративному судочинстві". Право України, № 2018/02 (2018): 39. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-02-039.

Повний текст джерела

Анотація:

Вдосконалення вітчизняного адміністративного судочинства неминуче вимагає ширшого втілення у ньому вимог процесуальної регламентації. Необхідність регламентування судових процедур чіткими, короткими та зрозумілими приписами процесуальних норм, таксономічними вимогами до судового процесу викликана потребою в ефективному засобі регулювання судових процедур. Адже чинне національне адміністративне процесуальне законодавство визначає вирішення спорів пріоритетним завданням адміністративного судочинства. Метою статті є розкриття сутності, змісту принципу процесуальної регламентації та формулювання його дефініції для внесення пропозиції щодо подальшого законодавчого закріплення серед засад (принципів) адміністративного судочинства, що надасть головуючому судді важелі управління судовим процесом і сприятиме раціоналізації та покращенню судових процедур. Проведено аналіз принципу процесуальної регламентації адміністративного процесу, механізм реалізації якого процесуально не закріплений. Визначено, що його впровадження в адміністративному судочинстві позитивно впливатиме та гарантуватиме дотримання прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб при здійсненні правосуддя, сприятиме чіткості регулювання порядку, ефективності та оптимальності судового розгляду справ. Регулювання ходу судового засідання потребує окреслення права судді на встановлення чітких меж для надання пояснень, клопотань, реплік учасників процесу з метою досягнення максимальної результативності та запобігання судовій тяганині. На підставі комплексного аналізу процесуальних норм і теоретичних засад сформульовано дефініцію поняття “принцип процесуальної регламентації”, під яким розуміють зовнішні вимоги до порядку ведення судового засідання та встановлені часові обмеження процедур, що визначаються головуючим суддею у межах процесуальних повноважень, є чіткими, зрозумілими та підлягають неухильному виконанню учасниками судового розгляду. Застосування принципу процесуальної регламентації нерозривно пов’язане з організацією ведення судового процесу як частини єдиного масштабного механізму, покликаного забезпечити життєдіяльність ефективної та доступної судової системи, а також активну роль судді в цьому процесі задля реальної дієвості в практичній щоденній діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Чванкін, Сергій Анатолійович. "ДОКАЗОВЕ ЗНАЧЕННЯ ДАНИХ З ЕЛЕКТРОННИХ ПОВІДОМЛЕНЬ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ". Часопис цивілістики, № 40 (27 березня 2021): 50–55. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i40.392.

Повний текст джерела

Анотація:

У цій науковій статті охарактеризовано процесуальний порядок та особливості використання електронних повідомлень у процесі судового доказування у цивільному судочинстві України. Встановлено види електронних повідомлень, що можуть бути використані як джерело доказової інформації, залежно від засобів їх передачі та форми передачі інформації в електронному повідомленні. Охарактеризовано відмінність електронного повідомлення від електронного документа та надано оцінку значенню електронного підпису на електронному повідомленні та його впливу на юридичну силу електронного повідомлення як електронного доказу в цивільному процесі України. Обґрунтовано, що у випадках наявності заперечень з боку сторони судового процесу щодо її участі в електронній переписці доказування цього факту є доволі складним завданням та вимагає від адвоката ретельного підходу до формування доказової бази. Окреслено коло судових доказів, що можуть бути використані сторонами судового процесу для ідентифікації учасників електронного листування, що здійснювалося з використанням стільникового зв’язку, мобільних додатків-месенджерів, електронної пошти та соціальних мереж. Визначено основні правила щодо розподілу тягаря доказування обставин, пов’язаних з ідентифікацією учасників електронного спілкування, між сторонами судового процесу. Встановлено особливості судового доказування належності номера телефону, електронної скриньки, аккаунту в соціальній мережі конкретній особі. Названо основні правила використання в процесі судового доказування електронних повідомлень приватного характеру з огляду на необхідність дотримання судом прав учасників електронної переписки на недоторканість приватного життя. Окреслено перелік осіб, чия згода на використання даних електронного листування має бути надана, щоб електронне повідомлення було прийняте судом як допустимий доказ. Охарактеризовано процесуальний порядок подання до суду електронних та паперових копій електронних повідомлень як електронних доказів у цивільній справі та огляду судом оригіналів цих доказів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Середа, Дарина. "ПОНЯТТЯ ТОВАРОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ, ЇЇ ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ". Молодий вчений, № 11 (99) (30 листопада 2021): 319–22. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-70.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто найактуальніші проблеми проведення та використання судових експертиз у кримінальному провадженні. Висвітлено наукові, правові та організаційно-тактичні засади підготовки та призначення судових експертиз, проведення експертних досліджень, оцінки експертного висновку та використання результатів експертизи під час досудового розслідування та судового розгляду. Уточнено поняття спеціальних знань, предмета, об’єктів, критерій диференціації судових експертиз, компетентності експерта. Розглянуто процесуальний порядок судової діяльності та запропоновано зміни та уточнення щодо кримінально-процесуального законодавства. Охарактеризовано поняття та напрями використання судово-товарознавчих експертиз у судовому провадженні, зокрема при кваліфікації злочинів та під час проведення тактичних дій. Удосконалено визначення судово-товарознавчої експертизи як процесуальної дії, сутність якої полягає у проведенні, за завданнями сторін судового провадження і суду, науково обґрунтованого дослідження судовим експертом-товарознавцем товарів, робіт і послуг, з метою встановлення їх товарних властивостей та іншої споживчої інформації у ході вирішення завдань судового провадження, із застосуванням системи методів, яке оформляється у вигляді висновку експерта. Розроблено наукові рекомендації щодо призначення судово-товарознавчої експертизи у судовому провадженні. Виокремлено критерії, яким повинен відповідати висновок судово-товарознавчої експертизи: законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

ПОГОРЕЦЬКИЙ, МИКОЛА, та ОЛЕКСАНДР СТАРЕНЬКИЙ. "Негласні слідчі (розшукові) дії як засоби отримання доказів: окремі проблемні питання". Право України, № 2018/08 (2018): 85. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-08-085.

Повний текст джерела

Анотація:

За результатами проведеного аналізу матеріалів слідчо-судової практики зазначається, що лише до 5 % результатів негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД) використовуються як докази у кримінальному провадженні, а в окремих областях України цей показник ледве сягає 3 %. Робиться висновок, що однією з причин низького рівня використання результатів НСРД у кримінальному процесуальному доказуванні є недосконалість процесуальної форми окремих негласних засобів отримання доказів у кримінальному провадженні і, зокрема, таких НСРД, як накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, моніторинг банківських рахунків, проведення яких у правозастосовній діяльності викликає найбільше труднощів. Метою статті є визначення проблемних питань процесуальної форми накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, моніторингу банківських рахунків як засобів отримання доказів у кримінальному провадженні. Обґрунтовується, що положення статей 261 та 262 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) передбачають процесуальний порядок проведення однієї НСРД – накладення арешту на кореспонденцію. Зазначається, що нута лише у разі послідовного здійснення арешту, огляду, а у разі потреби, виїмки кореспонденції, що у своїй єдності становлять етапи проведення відповідної НСРД, процесуальний порядок вчинення якої закріплено у кількох статтях КПК України. Доводиться, що якщо у матеріалах кримінального провадження містяться достатні підстави вважати, що поштово-телеграфна кореспонденція, яка має значення для досудового розслідування, буде передаватися певною особою через оператора поштового зв’язку, то перед проведенням накладення арешту на цю кореспонденцію з метою встановлення відділення зв’язку, яке буде використовуватися особою, потрібно здійснювати відеоконтроль за цією особою. Звертається увага на те, що ідентифікаційна телекомунікаційна картка, яка використовується для ідентифікації кінцевого обладнання абонента в телекомунікаційній мережі (SIM-картка, USIM-картка, R-UIM-картка тощо), не дає можливості ідентифікувати абонента – фізичну особу, яка користується такою карткою, адже на сьогодні законодавча вимога щодо укладення письмового договору про надання послуг рухомого (мобільного) зв’язку в Україні відсутня. Вказується, що така картка є змінюваною, а користуватися кінцевим обладнанням може не лише особа, щодо якої проводиться НСРД, а й інші особи, члени сім’ї, друзі, знайомі та ін. Тому надати відомості, які б унікально ідентифікували абонента, а не кінцеве обладнання, яке ним використовується, як свідчать результати проведеного аналізу матеріалів практики, є фактично неможливим. Пропонується перше речення ч. 4 ст. 263 КПК України викласти у такій редакції: “Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається на уповноважені підрозділи органів Національної поліції, Державного бюро розслідувань, органи безпеки та Національного антикорупційного бюро України”. Вказується на потребу уточнення належності банківських рахунків, що підлягають моніторингу, особі, яка вчинює злочинні дії з їх використанням. Пропонується уточнити положення ч. 1 ст. 2691 КПК України, надавши повноваження із застосування моніторингу банківських рахунків у кримінальному провадженні слідчим (детективам) та прокурорам будь-яких органів досудового розслідування й прокуратури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Шуневич, К. А. "СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ІТАЛІЇ". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 122–29. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.62.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті показано вплив типу процесу, який домінує в державі, на порядок залучення судового експерта у кримінальне провадження на прикладі Італії, яка в своєму історичному розвитку здійснила перехід від інквізиційного до змагального типу процесу. Виявлено основні переваги та недоліки типу процесу під час залучення судового експерта у кримінальне провадження. Досліджено «слідчі» повноваження сторін щодо самостійного права збирати докази в процесі встановлення фактичних обставин справи внаслідок реформування кримінально-процесуального законодавства Італії. Визначено необхідність дотримання однакових стандартів прав людини, зокрема в контексті забезпечення кожному реального права на справедливий суд у разі залучення судового експерта у кримінальне провадження. Здійснено аналіз організації проведення судової експертизи в Італії, зокрема, досліджено законодавчу регламентацію статусу суб'єкта, уповноваженого виконувати судові експертизи; загальний порядок залучення судового експерта на стадіях досудового розслідування та під час судового розгляду; можливість проведення судових експертиз у кримінальному провадженні експертами, залученими сторонами. Приділена увага порядку упорядкування та ведення Реєстру судових експертів у кримінальних справах в Італії. Розглянуто права і обов'язки судового експерта, правила використання в доказуванні висновку експерта. Встановлено, що відмінність між «офіційно призначеним судовим експертом» та «технічним консультантом» залежить від суб'єкта, який залучає експерта у кримінальне провадження. Охарактеризовано особливості залучення експерта суддею - «офіційно призначеного судового експерта», а також процесуальний статус експертів, залучених сторонами - «технічних консультантів». Окрема увага приділена оформленню судовим експертом результатів проведеного експертного дослідження в кримінальному процесі Італії. Проаналізовано відповідальність судового експерта у разі неналежного виконання своїх професійних обов'язків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Леоненко, І. В. "Процесуальний порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів". Економіка. Фінанси. Право, № 5 (2010): 28–30.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Chugaievska, A. "Procedure for exemption from punishment on the ground of legal act on decriminalization provided." Herald of criminal justice, no. 3 (2019): 72–80. http://dx.doi.org/10.17721/2413-5372.2019.3/72-80.

Повний текст джерела

Анотація:

Analysis of the criminal procedure for exemption from punishment on the ground of legal act on decriminalization provided; analysis of current status of the problem provided; the key problems and legislative gaps identified, and respective solutions developed. The study revealed that the procedure for exemption from the court-sentenced punishment on the ground of legal act on decriminalization provided, has no sufficiently and precise regulations in the criminal procedural legislation. The goal of research is analyzing procedural order of exemption person from appointed sentence of court for action, the punishment of which is eliminated by law, identifying a range of problems which connects with procedural order of exemptions from the sentence imposed in connection with adoption of the law which eliminates the criminal act and amendment of improving current criminal procedural legislation. In the framework of the analysis of the recent studies, researches and respective publications it has been examined the current status of the scientific researches of the issues on exemption from the court-sentenced punishment on the ground of legal act on decriminalization provided (part 2 of the Article 74 of the Criminal Code). The grounded conclusion reads that that the procedure for this type of exemption from the court-sentenced punishment is insufficiently studied. Within the framework of implementing the tasks on analyzing the procedure for exemption from the court-sentenced punishment on the ground of legal act on decriminalization provided, detection a range of issues related to the procedure for exemption from the court-sentenced punishment on the ground of legal act on decriminalization provided and contributing recommendations for improvement of the current criminal procedural legislation, the following conclusions and recommendations were proposed. In particular, the application of of legal act on decriminalization at the criminal proceedings does not require a specific regulations. However, the general procedure for examining issues while executing a sentence requires taking into account specific cases of exemption from court-sentenced punishment. The ensuring of the prescribed by the Part 2 of Art. 74 of the Criminal Code of Ukraine "immediate" release of a person from a punishment sentenced by a court, should be supported by improving the procedural terms of consideration of the petition for release and introduction of a separate regulations. It is recommended to implement into the procedure a list of grounds (issues) that the court must consider during a trial and resolving the issue of release from punishment on the ground of legal act on decriminalization provided. In addition, it is appropriate in our opinion to oblige the court in deciding whether to release a person from punishment on the ground of legal act on decriminalization provided, while applying the exemption from punishment under Part 2 of Art. 74 of the Criminal Code of Ukraine, to consider the issue of eradication of conviction the person who was sentenced.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Hula, Lev, and Oksana Masliuk. "Judicial order of finishing telling of circumstances that matter for refutation of suspicion (prosecution)." Visnik Nacional’nogo universitetu «Lvivska politehnika». Seria: Uridicni nauki 2018, no. 894 (May 22, 2018): 114–19. http://dx.doi.org/10.23939/law2018.894.114.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Шумейко, Д. О. "Повідомлення про підозру як умова здійснення спеціального досудового розслідування". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 176–81. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).541.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто процесуальний порядок та особливості повідомлення про підозру особам, місцезнаходження яких не встановлене, визначено та класифіковано оз-наки повідомлення про підозру в спеціальному кри-мінальному провадженні, охарактеризовано наукові підходи до визначення ознак підозри, критеріїв обґрун-тованості підозри, стандарту доказування «обґрунто-вана підозра». З’ясовано, що, на відміну від обвинува-чення, підозра не є твердженням про вчинення особою кримінального правопорушення, а тільки припущен-ням, яке обґрунтовується і підтверджується доказами, зібраними у встановленому законом порядку. Підозра є попереднім висновком та основою для обвинувачення. Набуття особою статусу підозрюваного, крім переліку додаткових прав, має суттєві правові наслідки для такої особи, тому дотримання вимог, що визначають випадки повідомлення про підозру, її зміст, порядок вручення, має суттєве значення для подальшої реалізації проце-суальних дій і заходів, які можливі лише щодо підо-зрюваного. Визначено, що законодавець не визначає вимоги щодо змісту діяльності сторони обвинувачення, що може свідчити про достатність та ефективність дій, які вживались для повідомлення, передбачений тільки певний перелік дій, які зобов’язані вжити уповнова-жені суб’єкти. Зроблено висновок, що зміст дій сто-рони обвинувачення в разі неможливості вручення письмового повідомлення про підозру особі внаслідок невстановлення її місцезнаходження становить: 1) до-тримання вимог ст. 277 КК України; 2) вжиття заходів щодо встановлення місцезнаходження особи та їх ре-зультати; 3) виконання дій, які передбачені ст.ст. 42, 111, 135, 278 та главою 11 КПК України. Достатність доказів для підозри особи, щодо якої подано клопотан-ня про здійснення спеціального досудового розсліду-вання як умову для ухвалення відповідного рішення, ми пропонуємо розглядати як дані і відомості щодо встановлення факту учинення злочину та ймовірної причетності конкретної особи до цього злочину, що також відповідає визначеній у позиціях Європейсько-го суду з прав людини формулі поняття «обґрунтована підозра» – «існування фактів та інформації, які мо-жуть переконати об’єктивного спостерігача, що осо-ба, про яку йдеться, могла скоїти правопорушення».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

КАПЛІНА, ОКСАНА. "Проблеми визначення компетенції слідчого та прокурора на етапі закінчення досудового розслідування". Право України, № 2018/08 (2018): 72. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-08-072.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті порушуються актуальні для сучасної правозастосовної практики питання, пов’язані з визначенням компетенції щодо складання обвинувального акта прокурором та слідчим. Автором підкреслюється, що ця проблема частково викликана невизначеністю чинного кримінального процесуального законодавства, яке не дає можливості зробити однозначний висновок про момент складання обвинувального акта та суб’єкта його складання, а частково – відсутністю сталих підходів у науці кримінального процесу до питання співвідношення повноважень прокурора – процесуального керівника та слідчого. Відсутність правової визначеності в законодавстві призвела до того, що в правозастосовній практиці непоодинокими є випадки, коли слідчі відмовляються складати обвинувальний акт після відкриття матеріалів кримінального провадження, у випадках, коли вони не погоджуються з позицією прокурора – процесуального керівника та наполягають, що прокурор має право самостійно скласти обвинувальний акт, а потім підтримувати його в суді. Наго лошується на тому, що слідчий та прокурор належать до сторони обвинувачення, повинні спільно спрямовувати свою діяльність на досягнення цілей кримінального провадження та між ними не може бути конфронтації, що шкодить авторитету органів, які зобов’язані неухильно дотримуватися вимог чинного кримінального процесуального законодавства, спільними зусиллями здійснювати боротьбу зі злочинністю та сприяти досягненню цілей кримінального провадження. У статті зазначається, що наукові підходи щодо взаємовідносин слідчого та прокурора, які були розроблені ще за радянських часів та сприймалися вітчизняними вченими як сталі, зараз не можуть бути використані, оскільки концептуально змінилося уявлення про функцію обвинувачення у кримінальному процесі та чинне кримінальне процесуальне законодавство. Діяльність слідчого у кримінальному провадженні за своїм характером і спрямованістю залишається поліаспектною, що й породжує діаметрально протилежні підходи до розуміння її функціонального спрямування. Не вдаючись глибоко до вирішення проблеми функціональної спрямованості діяльності слідчого у кримінальному провадженні, автор звертається до тих взаємовідносин, які виникають між прокурором – процесуальним керівником та слідчим, що тих проблем, що виникають на практиці. Метою статті є звернення уваги на проблеми, що виникають між прокурором – процесуальним керівником та слідчим, який проводить досудове розслідування, на етапі закінчення досудового розслідування, здійснення їх аналізу крізь призму системного тлумачення норм чинного кримінального процесуального законодавства та формулювання рекомендацій практичного характеру, спрямованих на подолання проблем, що виникають. За підсумками проведеного дослідження та тлумачення деяких норм чинного кримінального процесуального законодавства щодо взаємовідносин слідчого та прокурора на етапі закінчення досудового розслідування в статті зроблено низку висновків: в кримінальній процесуальній науці бракує комплексних досліджень, спрямованих на розробку доктринальних уявлень щодо функціональної спрямованості кримінальної процесуальної діяльності слідчого та її кореляції з функцією прокурора; визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор, або слідчий за його дорученням, зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про закінчення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування; після відкриття матеріалів іншій стороні слідчий зобов’язаний скласти обвинувальний акт; складання обвинувального акта прокурором є його дискреційним правом і можливе, наприклад, у разі, якщо він не погодився з обвинувальним актом слідчого; прокурор уповноважений доручати слідчому проведення у встановлений ним строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а у разі потреби – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України; кримінальним процесуальним законодавством не передбачено право прокурора надавати слідчому вказівки щодо прийняття процесуального рішення, в тому числі – обвинувального акта.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Шевченко, М. В. "Предметна юрисдикція адміністративних судів: шлях еволюції та оцінка перспектив її звуження у світлі зарубіжного досвіду". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 1 (20 жовтня 2021): 58–65. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-09.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджуються питання розвитку та перспектив перегляду меж юрисдикції адміністративних судів шляхом осмислення джерел потенціалу адміністративного судочинства та адміністративних судів щодо виконання поставлених перед ними завдань, механізмів та проявів еволюції практики адміністративного судочинства, а також вивчення зарубіжного досвіду організації судочинства у категоріях справ, які у юридичній спільноті пропонується вивести поза межі юрисдикції адміністративних судів. Визначено чинники, на яких ґрунтується потенціал адміністративної юстиції, з-поміж яких, зокрема, спеціалізація суддів та принципи адміністративного судочинства, які випливають з його природи та пристосовують загальний порядок здійснення правосуддя до особливостей адміністративного судочинства, пов’язаних із тим, що однією зі сторін завжди є суб’єкт владних повноважень, який має значно більш сприятливе становище для ведення справи, ніж його процесуальний опонент. Обґрунтовано, що у світлі зарубіжного досвіду виділення з юрисдикції вітчизняних адміністративних судів податкових спорів та передання їх до юрисдикції будь-яких інших судів не може мати жодного обгрунтування з точки зору найкращого захисту прав платників податків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Рогатинська, Н. З., та К. І. Склярук. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ПОТЕРПІЛОГО В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 181–85. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.28.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. У статті визначено сутність поняття потерпілого, обґрунтовано його зміст в кримінальному провадженні. Розглянуто теоретичні питання щодо додержання прав потерпілого у кримінальному провадженні. Проаналізовано особливості процесуального статусу потерпілого. Розглянуто, що важливу роль в умовах розбудови правової держави відіграє проблема забезпечення прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі, зокрема правовий аналіз забезпечення відшкодування завданих збитків, шкоди потерпілому (жертві злочину) у кримінальному процесі. Особа, яка потерпіла від кримінального правопорушення, безумовно, потребує реальної допомоги, дійового сприяння в захисті її прав, у тому числі й засобами державного впливу. Аргументовано важливість у практиці досудового розслідування і судового провадження додержання прав потерпілого. Також у статті доведено, що процесуальний статус потерпілого в кримінальному провадженні є одним із найскладніших та найбільш дискусійних питань у кримінальному процесі. Встановлено, що законодавство України встановлює правила участі потерпілого в кримінальному провадженні, його права та обов’язки, а також визначає порядок залучення до нього близьких родичів та членів сім’ї потерпілого, регламентує перехід до них його процесуальних прав та обов’язків. Також слід звернути увагу на показання потерпілого у кримінальному провадженні, які у багатьох випадках мають вирішальне значення для доведення вини обвинуваченого, який заперечує причетність до інкримінованого злочину за відсутності інших свідків його вчинення. За таких умов проти слова обвинуваченого є слово потерпілого. У таких провадженнях показання потерпілого повинні оцінюватися з урахуванням інших здобутих у ході досудового розслідування і досліджених у судовому засіданні доказів – висновків експертиз, речових доказів, документів. Якщо показання потерпілого узгоджуються з іншими доказами, то стають прямим доказом вини обвинуваченого. Зазначено, що прийняття КПК України 2012 р. внесло прогресивні зміни у правовий статус потерпілого, що певною мірою відповідає європейським правовим стандартам у сфері кримінального судочинства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

НОР, ВАСИЛЬ, та АЛЬОНА ВОЙНАРОВИЧ. "Процесуальні можливості захисника під час застосування застави у кримінальному провадженні". Право України, № 2019/12 (2019): 167. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-167.

Повний текст джерела

Анотація:

Для того щоб виконати свій обов’язок у кримінальному провадженні, який полягає переважно у захисті прав і законних інтересів, у покращенні становища клієнта, адвокатові недостатньо лише прав, він повинен побачити та використати шанс для реалізації цих прав, виявити ситуацію, в якій ними найкраще скористатися. Ефективна діяльність захисника прямо залежить від його процесуальних можливостей як сукупності прав та умов (ситуації) їх реалізації. Для адвоката важливий не сам факт обізнаності щодо процесуальної форми запо біжних заходів і прав підозрюваного під час їхнього застосування, а те, як і коли використати ці права для забезпечення ефективного захисту. Питання процесуальних можливостей захисника у контексті забезпечення прав та інтересів клієнта (підозрю ваного й обвинуваченого) у разі застосування застави досі залишалися поза увагою вітчизняних науковців. Мета статті – аналіз норм Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) та правозастосовної практики, що склалася в державі стосовно використання застави у кримінальному провадженні, зокрема, вирішення проблем, які виникають під час здійснення захисту в разі застосування цього процесуального заходу. Процесуальні можливості захисника у кримінальному провадженні – це сукупність передбачених законом його прав та наявність допустимої ситуації їх вмілого використання. Тому в разі застосування запобіжного заходу йдеться не тільки про наявність у захисника процесуальних прав під час вибору, зміни чи скасування цього заходу, а й про уміння, умови та навички їх правильного використання за необхідності в певній ситуації, а також про перспективу й можливість застосування. Застава – це безстроковий запобіжний захід, пов’язаний із покладеними на підозрюваного та обвинуваченого обов’язками. Після закінчення строку, на який для них визначено обов’язки, дія ухвали про застосування застави припиняється. Процесуальні можливості захисника у такій ситуації полягають у тому, щоб за допомогою наявних у нього процесуальних прав домогтися повернення застави заставодавцеві. Закінчення строку дії обов’язку чи обов’язків, визначених ухвалою слідчого судді чи суду про застосування запобіжного заходу – застави, без належного продовження цих обов’язків однозначно свідчить про припинення дії застави як запобіжного заходу, оскільки втрачається у протилежному випадку сутність і значення самого цього заходу. У такому випадку захисник має змогу реально скористатися своїм правом звертатися до слідчого судді з клопотанням про повернення застави, що й створює йому процесуальну можливість захищати інтерес клієнта. Хоча застава як запобіжний захід невіддільна від обов’язків, для забезпечення яких її вибрано, проте коли постає питання про закінчення строку обов’язку, слід продовжувати обов’язок, який забезпечується заставою, а не сам запобіжний захід – заставу. Така ухвала слідчого судді не передбачена нормами КПК України. Тож захисник має процесуальну можливість, використовуючи своє право на подання апеляційних скарг на рішення слідчого судді та керуючись висновком Великої Палати Верховного Суду, оскаржувати вказане рішення в апеляційному порядку. Процесуальні можливості захисника у кримінальному провадженні як сукупність його прав і наявність ситуації, за якої він їх може використати, є реальним механізмом забезпечення прав підозрюваного, зокрема й у разі застосування застави у кримінальному провадженні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Устінова-Бойченко, Г., Т. Черниш та Ю. Чабаненко. "Місце преюдиціальних фактів у процесі кримінально-процесуального доказування". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 178–83. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.988.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню важливого елементу кримінально-процесуального доказування – преюдиціальним фактам. Термін «преюдиція» у процесуальній науці означає «вирішення питання наперед; заздалегідь прийняте рішення; обставини, що дозволяють робити висновки про наслідки». Преюдиція, як правове явище, закріпилось завдяки римським юристам, які певними правовими діями створювали судові рішення з метою застосування їх у певній майбутній справі. Остаточно преюдиція оформилась у праві Франції та Німеччині, що у подальшому зробило можливим імплементацію преюдиції у законодавчу практику европейських держав. Значення преюдиції багатогранне, вона може розглядатися як правоза- стосовний факт; як факт, встанов- лений судом; як висновок, зроблений одним судом і який є обов’язковим для іншого суду; як інтелектуально-вольова діяльність з доказування; як властивість окремих правових явищ; як прийом юридичної техніки. Преюдиція має багато спільного з такою правовою категорією, як прецедент, але головною відмінністю її є те, що прецедент стосується у цілому юридичного процесу, а преюдиція реалізується лише у сфері доказування. Також в статті було дослідежно місце преюдиції у предметі доказування. На відміну від доказів, які входять у предмет доказування, преюдиціальні факти вже проходили процесуальний порядок доказування: збирання, перевірку й оцінку, а також зроблені відповідні висновки, які знайшли своє відбиття у судовому рішенні. При застосуванні преюдиціальних фактів у процесі доказування ці факти також будуть проходити етапи збору, дослідження та оцінки, але с певними відмінностями від доказів. Преюдиція – категорія міжгалузева. В нормах цивільного, господарського та адміністративного процесах також містяться правила застосування преюдиціальних фактів, які мають певні відмінності від норм кримінального процесу. Норми цивільного процесуального, господарського процесуального та адміністративного судочинства звільняють сторони від обов’язку доказування преюдиціальних фактів, а норми кримінального процесуального законодавства встановлюють, що преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів має рішення національного суду або міжнародної судової установи. Також в статті були окреслені характерні риси преюдиції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

МОТА, АНДРІЙ. "Адміністративно-процесуальні повноваження органів Державної прикордонної служби України з примусового повернення і видворення нелегальних мігрантів". Право України, № 2018/11 (2018): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-151.

Повний текст джерела

Анотація:

Серед широкого комплексу різноманітних способів впливу, спрямованих на протидію нелегальній міграції, особливе призначення належить заходам адміністративного примусу. Вони виявилися універсальним засобом реакції на цю проблему, яка набула масштабного розповсюдження. Процесуальний порядок засто сування і здійснення примусового відновлення органами охорони державного кордону порушеного нелегальною міграцією стану є маловивченим, зважаючи на його неоднозначну юридичну природу. Мета статті полягає у встановленні призначення та сучасного стану процесуальних правил у загальній системі норм, спрямованих на протидію нелегальній міграції, а також практику їх реалізації в охороні державного кордону. У статті використано дані Адміністрації Державної прикордонної служби України за період 2013–2017 рр. щодо кількості рішень про примусове повернення, прийнятих органами охорони державного кордону та рішень адміністративних судів за їх зверненнями про примусове видворення іноземців й апатридів, а також кількості осіб, які виїхали на виконання цих рішень. Проаналізовано національну судову практику в такій категорії справ щодо відмов у задоволенні позовів органів охорони державного кордону та окремі позиції Європейського суду з прав людини стосовно застосування примусових заходів до мігрантів. Встановлено, що в оперативно-службовій діяльності державних органів, завданням яких є охорона державного кордону України, рішення про примусове повернення приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону, а також для забезпечення подання позову до адміністративного суду про їх примусове видворення з України. Відповідно, кількість таких рішень у середньому вдвічі перевищує кількість судових рішень про примусове видворення. Автор доходить висновку, що посадові особи органів охорони державного кордону повинні отримати повноваження вирішувати, чи застосовувати примусове повернення чи звертатися до адміністративного суду з позовною заявою про примусове видворення нелегального мігранта. Відповідним чином повинна скеровуватися діяльність адміністративних судів із прийняття рішень у такій категорії справ на основі оцінки правомірності перебування мігранта на території країни. Застосування органами охорони державного кордону примусового повернення або ініціювання видворення іноземців або осіб без громадянства в таких випадках є адміністративно-юрисдикційними повноваженнями дискреційного типу з окремими елементами контрольно-наглядової діяльності. На стадії виконання рішень про примусове видворення персонал Державної прикордонної служби України, поряд із загальними завданнями щодо супроводу нелегального мігранта, характерних і для інших уповноважених органів, вирішує специфічні завдання, спрямовані на забезпечення перетинання державного кордону іноземцем чи особою без громадянства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Миськів, Л. І. "ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 2 (27 жовтня 2020): 56–59. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.75.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті ґрунтується на тому, що в аспекті здійснення адміністративного судочинства особливого значення набуває питання встановлення сутності та видів процесуальних прав учасників судового процесу, адже вони, на відміну від процесуальних обов'язків, реалізуються на власний розсуд шляхом добровільного волевиявлення. Визначення поняття «процесуальних прав в адміністративному судочинстві» та встановлення їх різновидів є необхідною умовою належного їх використання всіма зацікавленими особами. У статті розглянуто поняття та види процесуальних прав в адміністративному судочинстві. З'ясовано семантику поняття «право», проаналізовано філософські погляди щодо її розуміння. Наголошено на тому, що право в юриспруденції розглядається як об'єктивне та суб'єктивне. Обґрунтовано, що визначення суб'єктивних прав як процесуальних є вказівкою на конкретні суспільні відносини, у межах яких вони реалізуються. Визначено, що сутність процесуальних прав в адміністративному судочинстві може бути визначена як закріплена на нормативно-правовому рівні можливість особи діяти певним чином у межах суспільних відносин, які виникають і знаходять свій розвиток з приводу діяльності адміністративних судів, спрямованої на розгляд і вирішення адміністративних справ. Реалізація таких можливостей вказаною особою пов'язана з тим, що вона в межах таких суспільних відносин набуває статусу їх суб'єкта, від чого буде залежати обсяг її процесуальних прав. Зроблено висновок, що процесуальні права в адміністративному судочинстві як можливості особи залежно від її правового статусу в межах розглянутих суспільних відносин діяти певним чином можуть бути класифіковані за багатьма критеріями. До критеріїв, які підкреслюють найважливіші риси та визначають найбільш вагомі ознаки процесуальних прав в адміністративному судочинстві, можуть бути віднесені процесуальні права залежно від суб'єкта, якому вони належать; процесуальні права залежно від стадії адміністративного судочинства або її окремої частини; процесуальні права залежно від їх впливу на хід адміністративного судочинства; процесуальні права в залежності від форми адміністративного судочинства; процесуальні права залежно від специфіки публічно-правового спору, який розглядає адміністративний суд; процесуальні права залежно від порядку їх набуття; процесуальні права залежно від обсягу їх реалізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

ГРИНЮК, В. О., та С. О. КОВАЛЬЧУК. "ПОРЯДОК ПЕРЕДАЧІ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ НАЦІОНАЛЬНОМУ АГЕНТСТВУ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИЯВЛЕННЯ, РОЗШУКУ ТА УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ, ОДЕРЖАНИМИ ВІД КОРУПЦІЙНИХ ТА ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ: ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ АСПЕКТ". Наше право 2021, № 1 (2021): 82–89. http://dx.doi.org/10.32782/np.2021.1.13.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Соловйов, О. Л. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ У СПРОЩЕНОМУ ПОЗОВНОМУ ПРОВАДЖЕННІ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 38–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).682.

Повний текст джерела

Анотація:

Соловйов О. Л. Особливості розгляду справи у спрощеному позовному провадженні в господарському судочинстві. - Стаття. У статті досліджено порядок розгляду справи у спрощеному позовному провадженні в господарському судочинстві. Визначено, що існування інституту спрощеного позовного провадження пов’язане з необхідністю оптимізації судочинства з метою розгляду деяких категорій господарських спорів без обтяжливих процедур. Обґрунтовано, що саме прискорений розгляд є основною особливістю спрощеного позовного провадження. Виявлено інші особливості інституту спрощеного позовного провадження, а саме: особлива процесуальна форма, яка ґрунтується прискореному розгляді справи; розгляд справ залежить від якості та повноти наданих позивачем документів, в тому числі доказів; добровільність застосування зацікавленими особами; визначення передумов розгляду в спрощеному позовному провадженні у процесуальному законодавстві України; особливий порядок застосування доказів; скорочення кількості процесуальних дій або системна зміна способу їх вчинення; звуження процесуальних можливостей суду й учасників процесу; обмеженість застосування щодо визначеного кола справ; завершеність процесуального циклу в межах певної судової інстанції; особливий порядок перегляду судових рішень, ухвалених за результатами розгляду справи. Наголошено, що спрощене позовне провадження характеризується вилученням деяких стандартних складників, які властиві загальному позовному провадженню (підготовче засідання, судові дебати), але воно все одно відповідає меті судочинства та здійснюється відповідно до встановленої процесуальної форми. Визначено, що подальше удосконалення інституту спрощеного позовного провадження спрямовано на зменшення можливостей для зловживання процесуальними правами сторонами по справі та затягування процесу вирішення справи по суті. Доведено, що удосконалення інституту спрощеного провадження відповідно до визначених європейських стандартів і принципів сприятиме не тільки ефективному та справедливому розгляду справи, а й підвищенню правової культури, відповідальності та сумлінності учасників справи. На законодавчому рівні повинна бути визначена можливість розширення переліку справ, які суд може розглянути в порядку спрощеного позовного провадження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Циганюк, Юлія Володимирівна. "ЗАСТОСУВАННЯ КАТЕГОРІЇ ЧАСУ ЯК ОБ’ЄКТИВНОЇ ФОРМИ ІСНУВАННЯ МАТЕРІЇ В ОБЧИСЛЕННІ СТРОКУ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В РАЗІ, ЯКЩО ПІСЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗАВЕРШЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ПРОКУРОРОМ ВИНЕСЕНА ПОСТАНОВА ПРО ВІДНОВЛЕННЯ СТРОКУ ДОСУДОВ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 201–6. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.30.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено питання застосування категорії часу як об’єктивної форми існування матерії, в аспекті того, яким чином відповідно до норм кримінального процесуального права та загальних засад кримінального провадження має обчислюватись строк досудового розслідування в разі, якщо після здійснення повідомлення про завершення досудового розслідування через деякий час прокурором винесена постанова про відновлення строку досудового розслідування, а ще через деякий час ухвалене нове рішення про завершення досудового розслідування. Визначено, що питання часу є ключовим у кримінальній процесуальній діяльності та знаходить своє процесуальне вираження у визначенні поняття «процесуальні строки». А така категорія, як «процесуальні строки», істотно впливає на кримінально-процесуальні правовідносини. Відповідно до норм кримінального процесуального права та загальних засад кримінального провадження в разі, якщо після первинного повідомлення про завершення досудового розслідування через деякий час прокурором винесена постанова про відновлення строку досудового розслідування, а ще через деякий час ухвалене нове рішення про завершення досудового розслідування, строк досудового розслідування має обчислюватись за загальними правилами. У цей строк не включається строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому у статті 290 Кримінального процесуального кодексу України, що відбулось після остаточного (останнього) повідомлення прокурора про завершення досудового розслідування. Строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження на підставі попередніх повідомлень прокурора про завершення досудового розслідування включається до строку досудового розслідування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

ШИЛО, ОЛЬГА. "Компетенція слідчого судді в кримінальному провадженні: теорія, нормативна модель і тенденції розвитку законодавства". Право України, № 2018/03 (2018): 79. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-079.

Повний текст джерела

Анотація:

Нормативна модель компетенції слідчого судді в кримінальному провадженні зазнає постійних змін у напрямі розширення предмета відання цього суб’єкта кримінальної процесуальної діяльності. У зв’язку з цим актуальним видається дослідження теоретичних основ визначення компетенції суб’єкта владних повноважень, з’ясування відповідності чинної законодавчої моделі предмету відання слідчого судді меті та сутності його процесуальної функції, якою відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) є судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження. Мета статті полягає у встановленні об’єктивних критеріїв, які мають визначати предмет відання слідчого судді в кримінальному провадженні та його процесуальні повноваження, реалізація яких забезпечує виконання його кримінальної процесуальної функції та вирішення завдань кримінального провадження. Такі критерії повинні враховуватися законодавцем при подальшому удосконаленні нормативної моделі судово-контрольної діяльності, визначенні кримінальної процесуальної компетенції слідчого судді як суб’єкта, що забезпечує реалізацію засади змагальності під час досудового розслідування, дотримання прав і свобод учасників кримінального провадження при проведенні процесуальних дій, що їх обмежують, вирішення правових конфліктів, що виникають між учасниками кримінального провадження під час здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень. Для досягнення цієї мети автором виконано наукові завдання щодо з’ясування сутності категорії “компетенція”, її структурних компонентів та їх кореляційних зв’язків; встановлення тенденцій розвитку кримінального процесуального законодавства України в сегменті, що регулює компетенцію слідчого судді під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, та їх оцінки з позиції відповідності сутності його процесуальної функції. На підставі аналізу чинного кримінального процесуального законодавства України констатовано тенденцію до постійного розширення предмета відання слідчого судді; автор доходить висновку, що розширення меж судово-контрольної діяльності має здійснюватися з урахуванням чітких критеріїв, які дадуть змогу оптимально їх визначити. До них слід віднести мету процесуальної діяльності та правову природу кримінальної процесуальної функції слідчого судді. Зазначено, що безпідставне розширення предмета відання слідчого судді, яке нині має місце у зв’язку з прийняттям нових змін до КПК України в частині впровадження порядку залучення експерта для проведення експертизи лише за ухвалою слідчого судді, а також продовження слідчим суддею строків досудового слідства, призводить до невиправданого ускладнення досудового розслідування та порушення засади розум них строків, необґрунтованого збільшення навантаження на слідчих суддів, а також порушення балансу процесуальних можливостей сторін кримінального провадження щодо виконання поставлених перед ними завдань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Іванов, О. "Загальні процесуальні права та обов’язки учасників спрощеного позовного провадження". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 304–10. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1955.

Повний текст джерела

Анотація:

Отже, в статті було досліджено загальні процесуальні права і обов'язки учасників спрощеного позовного провадження в господарському процесу крізь призму норм Конституції України та Господарського процесуального кодексу України. Слід зазначити, що перелік і обсяг прав і обов'язків не є вичерпним та безмежним і тому окреслюється судом виходячи з конкретних обставин справи. Однак, саме ця «гнучкість» і є засобом забезпечення ефективного, справедливого, всебічного правосуддя, оскільки адаптуються процесуальні права та обов'язки учасників справи відповідно до конкретних обставин справи та враховуючи чинне законодавство України. Питання судового захисту та відновлення своїх законних інтересів, прав і свобод, а також забезпечення реалізації законних інтересів, прав та свобод людини є чи не одним з найгостріших питань, тому слід чітко розуміти обсяг прав і обов'язків учасників судового процесу, які виникають при використанні механізму судового захисту у вигляді спрощеного позовного провадження. Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується Господарським процесуальним кодексом України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку. Кожна юридична та фізична особа має право бути рівним перед судом і законом, це означає, що жоден не може бути звужений у своїх процесуальних правах і мати розширений обсяг обов'язків. Досліджено загальні процесуальні права та обов'язки учасників спрощеного позовного провадження в господарському процесу крізь призму норм Конституції України та Господарського процесуального кодексу України. Слід зазначити, що перелік і обсяг прав і обов'язків не є вичерпним та безмежним і тому окреслюється судом виходячи з конкретних обставин справи. Однак, саме ця «гнучкість» і є засобом забезпечення ефективного, справедливого, всебічного правосуддя, оскільки адаптуються процесуальні права тата обов'язки учасників справи відповідно до конкретних обставин справи та враховуючи чинне законодавство України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

ЗЕЙКАН, ЯРОСЛАВ. "Адвокатура – служіння громадське". Право України, № 2019/12 (2019): 42. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-042.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття стосується етичних норм, на яких базується робота адвокатів, вимог до публічної поведінки адвоката в умовах молодої української держави. Мета статті – окреслити громадське призначення професії адвоката в умовах реформування правосуддя. У статті зазначається, що адвокатура, поряд із прокуратурою, є невід’ємною частиною системи правосуддя. Для успішної роботи адвоката та надання громадянам кваліфікованої юридичної допомоги адвокат повинен володіти прийомами адвокатської техніки, тобто сукупності методів, технічних прийомів, навичок, які він використовує у процесі своєї діяльності як захисник, для того, щоб надавати своїм клієнтам кваліфіковану правничу допомогу. Судова реформа, яка здійснюється в Україні, запозичення у кримінальний процес елементів англо-американської системи права, розширення можливостей адвокатів шляхом впровадження принципу “отруєного дерева, яке дає отруєні плоди”, змагальності, права захисника на вступну промову поставило перед адвокатурою вимоги щодо переосмислення своєї ролі у судовому процесі. Істотні зміни, внесені у Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р. (КПК України 2012 р.), поставили на порядок денний нові, додаткові теоре тичні та практичні завдання і перед підготовкою студентів вищих юридичних закладів. Це означає, що юридична освіта повинна органічно поєднувати доктринальні знання і практичний досвід. Зазначається, що нині відбувається конвергенція (зближення) континентальної системи права з англо-американською. Наголошено, що у КПК України 2012 р. зі змінами це зближення реалізовано. Відзначено існування феномену очевидного перебільшення місця і ролі досудового слідства в Україні як у доктрині, так і на практиці. Звертається увага на те, що адвокати повинні враховувати ідеологію американської доктрини, в якій ідеться, що судовий процес – це спектакль, поставлений двома режисерами: прокурором й адвокатом. Підтримано позицію представниці Харківської школи права А. Панової про доцільність використання замість поняття “докази” словосполуки “фактичні дані” на етапі досудового слідства. Наведено приклад незаконних методів слідства, які ще трапляються у практиці правоохоронних органів. Критично оцінюється позиція поданого до Верховної Ради України законопроєкту про можливість звільнення судді за скасоване рішення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Васильєв, В. "Окремі аспекти призначення судової експертизи в цивільному та господарському провадженні". Юридичний вісник, № 4 (30 жовтня 2020): 44–50. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1970.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зауважено, що для судової експертизи притаманним є наявність певної процесуальної форми, яка характеризується особливою підготовкою матеріалів; процесуально визначеним порядком її призначення та проведення, що здійснюється з дотриманням спеціальних правових вимог, висунутих процесуальним законодавством. Крім того, в контексті проблематики дослідження одним із провідних виділено питання про призначення експертизи, оскільки від правильного його вирішення залежить своєчасність та ефективність використання спеціальних знань у формі експертизи в цивільному та господарському процесі. Аналізування чинного цивільного та господарського процесуального законодавства дозволило зробити висновок, що регламентований законом порядок призначення судової експертизи передбачає вирішення низки ключових питань щодо: підстав призначення експертизи; формування предмета експертизи; визначення кола питань для експерта; вибору експерта; процесуального оформлення призначення експертизи тощо. Встановлено, що призначення судової експертизи є складним процесом, який є результатом реалізації як повноважень суду, так й ініціативи осіб, які беруть участь у справі, тому, визначаючи наявність або відсутність підстав для призначення судової експертизи, суди не мають ігнорувати позицію осіб, які беруть участь у справі. Доведено, що суд, вирішуючи питання про доцільність призначення експертизи в цивільній справі чи під час вирішення господарського спору, повинен враховувати: чи має значення для справи факт, який експерт повинен встановити; чи не можна довести той чи інший факт іншими доказами, зібраними у справі; які реальні можливості тієї чи іншої судової експертизи, що є її предметом. Автор предметом експертизи пропонує визнати обставини, що мають значення для справи та потребують своєчасного встановлення із застосуванням спеціальних знань експерта у відповідній галузі знань. Також зазначено, що під час проведення експертизи експерт працює з конкретною інформацією, що має бути достовірно встановленою на момент проведення дослідження, тобто бути такою, що не викликає сумнівів, забезпечує достовірність висновку експерта, його доказове значення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

П. Є. Антонюк, М. В. Гуцалюк,. "ЩОДО СУТНОСТІ ЕЛЕКТРОННОЇ (ЦИФРОВОЇ) ІНФОРМАЦІЇ ЯК ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". Криміналістичний вісник 33, № 1 (10 лютого 2021): 37–49. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2020-33-1-37.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – науково обґрунтувати теоретичні засади правового регулювання та сучасної практики використання електронної (цифрової) інформації як джерела доказів у кримінальному провадженні. Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено сукупністю методів філософського, загальнонаукового і конкретно-наукового рівнів. Зокрема, з позиції матеріалістичної діалектики розглянуто сутність електронних (цифрових) доказів як процесуальних джерел доказів та їх відмінність від інших джерел доказів. Із застосуванням методів формальної логіки (аналіз, синтез, аналогія, дедукція) зроблений висновок про синонімічність (під кутом зору використання) таких понять, як «електронна інформація» і «цифрова інформація» у вітчизняному правовому полі. Завдяки методам аналогії та моделювання на реальних прикладах продемонстровано специфічні властивості електронних (цифрових) доказів як самостійних джерел інформації про подію правопорушення та їх взаємозв’язок із матеріальними об’єктами – технічними носіями такої інформації. Застосуванням порівняльно-правового методу засвідчено помилковість сприйняття як електронних усіх документів, створених в електронній (цифровій) формі, що підтверджується прикладами слідчої та судової практики, проаналізованими за допомогою статистичних методів. Наукова новизна. Електронні докази розглядаються як інформація в електронній (цифровій) формі, що отримана в передбаченому законом порядку і має значення для кримінального провадження. Вироблено пропозиції щодо внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України стосовно розширення кола процесуальних джерел доказів шляхом уведення до нього електронних (цифрових) доказів. Висновки. Проаналізовано вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство щодо процесуальних джерел доказів у кримінальному судочинстві, а також нормативно-правові акти стосовно електронної (цифрової) інформації з позиції належності електронних (цифрових) доказів до процесуальних джерел доказів. Вироблено пропозиції щодо правового закріплення такого розуміння електронних (цифрових) доказів у кримінальному процесуальному праві України. Доведено необхідність удосконалення процесуальної процедури отримання електронних (цифрових) доказів, а також окреслення кваліфікаційних вимог до суб’єктів – носіїв спеціальних знань, залучуваних до роботи з електронними доказами, чітко розмежувавши їх компетенцію щодо обсягу та форми застосування спеціальних знань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Antoniuk, O. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ТИПОВИХ СЛІДЧИХ СИТУАЦІЙ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 179–86. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.22.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що завдяки наповненню типових слідчих ситуацій розслідування можливо алгоритмізувати порядок дій працівників правоохоронних органів в кримінальних провадженнях певної категорії. Зокрема, і розслідування кримінальних правопорушень проти громадського порядку потребує формулювання окремих ситуацій розслідування. Адже специфіка досліджуваної категорії протиправних діянь викликає необхідність проведення відповідних процесуальних дій. Наукова стаття присвячена дослідженню деяких аспектів розслідування кримінальних правопорушень проти громадського порядку. Розглядається класифікація типових слідчих ситуацій як елементу методики розслідування визначеної категорії кримінальних правопорушень. Автор акцентує увагу на тому, що важливою складовою організації та планування розслідування є визначення типових слідчих ситуацій. Завдяки їх наповненню можливо алгоритмізувати порядок дій працівників правоохоронних органів в кримінальних провадженнях певної категорії. Зокрема, і розслідування кримінальних правопорушень проти громадського порядку потребує формулювання окремих ситуацій розслідування. Адже специфіка досліджуваної категорії протиправних діянь викликає необхідність проведення відповідних процесуальних дій. Визначено наступні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування кримінальних правопорушень проти громадського порядку: 1) особа затримана на місці вчинення протиправних дій, наявні сліди та знаряддя протиправного діяння, встановлено очевидців та потерпілого – 28 %; 2) особа, яка вчинила кримінальне правопорушення проти громадського порядку, зникла з місця події, наявні матеріальні сліди й знаряддя протиправного діяння, є свідки та потерпілий – 46 %; 3) кримінальне правопорушення проти громадського порядку учинено в минулому, особа злочинця і потерпілий встановлені, але недостатньо доказів для притягнення особи в якості підозрюваного – 21 %; 4) встановлено ознаки вчинення кримінального правопорушення проти громадського порядку, особа злочинця не встановлена, очевидці події відсутні – 5 %.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Желтобрюх, І. Л. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 96–102. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).442.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджуються зарубіжні практики протидії злов-живанню процесуальними правами й іншим проце-суальним правопорушенням за допомогою заходів процесуального примусу. За підсумками дослідження обґрунтовується висновок про те, що для вдосконален-ня законодавства України про адміністративне судо-чинство в цій частині значний інтерес представляють положення національного законодавства закордонних країн щодо висловлення попередження про накладен-ня адміністративного штрафу, застосування заходів процесуального примусу за неявку на судове засідан-ня та можливість суду порушити питання про заміну представника суб’єкта владних повноважень. Також розумним кроком є запозичення декількох заходів процесуального примусу, з-поміж яких попереджен-ня або публічний осуд, попереднє застереження, об-меження доступу до суду на майбутнє та компенсація наслідків правопорушення на користь іншого учас-ника справи. Крім того, корисними для вітчизняного адміністративного судочинства можуть бути обмежу-вальний припис, попереднє застереження та можли-вість за заявою сторони справи або за ініціативою суду зобов’язати представника сторони справи або пред-ставника її опонента покрити її необґрунтовані витра-ти на ведення справи. До того ж позитивним досвідом для України можуть бути: надання сторонам у справі пільгового періоду для виправлення процесуального правопорушення, якщо воно було виявлено іншою сто-роною; положення про засади обрання конкретних за-ходів процесуального примусу, а також те, що судове рішення про застосування процесуальної санкції має містити докладне описання правопорушення й обґрун-тування виду та розміру санкції, що застосовується. Основою для подальшого вдосконалення вітчизня-ного адміністративно-процесуального законодавства може слугувати особливий порядок зняття наслідків застосування до сторони заходів процесуального при-мусу, відповідно до якого під час вирішення питання про це враховуються: серйозність і значущість нена-лежного виконання процесуальних правил стороною справи (якщо воно значно не ускладнило судове прова-дження, суд може зняти санкцію); причини порушен-ня процесуальних правил (якщо причина порушення є поважною, суд схилятиметься до зняття санкції, але невиправдане пропущення процесуальних строків такою причиною не вважається); усі інші обставини справи, насамперед ті з них, які визначають необхід-ну швидкість судового провадження, вартість судових процедур у конкретній справі тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

БУТИРСЬКА, ІРИНА. "Провадження у справах про банкрутство як особливий вид провадження у господарському судочинстві". Право України, № 2021/04 (2021): 23. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-023.

Повний текст джерела

Анотація:

Справи про банкрутство посідають особливе місце у господарському судочинстві, що зумовлено низкою чинників, а саме: широким колом учасників справи, особливим процесуальним порядком розгляду таких справ тощо. До того моменту, поки боржник або кредитор не звернуться до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, відносини “боржник – кредитори” мають переважно приватний характер, оскільки кредитори на власний розсуд обирають як, коли і в який спосіб заявляти свої вимоги до боржника. Коли ж щодо такого боржника відкривається провадження у справі про банкрутство, то відносини “боржник – кредитори” переходять на новий рівень: по-перше, кредитори “переслідують” боржника вже не кожен окремо, а всі разом, а по-друге, активну роль у цьому процесі вже відіграють господарський суд та арбітражний керуючий. 21 жовтня 2019 р. набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ), який став прогресивним кроком законодавця у правовому регулюванні відносин неплатоспроможності (банкрутства). Однак водночас він поставив перед наукою і практикою нові виклики та запитання, зокрема й щодо місця провадження у справах про банкрутство в системі господарського судочинства. Метою статті є теоретичне осмислення місця провадження у справах про банкрутст во в господарському судочинстві та виявлення ознак, притаманних провадженню у справах про банкрутство. Відносини неплатоспроможності (банкрутства), які за своєю природою мають комплексний характер (матеріально-правовий і процесуально-правовий), у будьякому разі повинні існувати у межах господарсько-процесуальної форми, адже, за загальним правилом, поки немає відкритого провадження у справі про банкрутство, говорити про відносини неплатоспроможності (банкрутства) не можна (не беручи до уваги санацію боржника до відкриття провадження). У статті наголошено, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом провадження у господарському судочинстві, який має свої особливості. За результатами дослідження авторка доходить висновку, що серед характерних ознак провадження у справах про банкрутство можна виокремити: 1) дуалістичний характер правового регулювання – нормами Господарського процесуального кодексу України та КУзПБ; 2) активна роль господарського суду у справі про банкрутство; 3) особливий суб’єктний склад; 4) концентрація у межах справи про банкрутство всіх спорів, стороною в яких є боржник; 5) застосування під час розгляду справи про банкрутство особливих матеріальних і процесуальних норм.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Dibets, N. "НОВІТНЯ ПАРАДИГМА АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ В УМОВАХ РЕФОРМИ ПРАВОСУДДЯ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 100–105. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.12.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає в тому, щоб аналізуючи адміністративно-процесуальні норми та науково-теоретичні позиції вчених визначити новітню парадигму адміністративного судочинства України в умовах реформи правосуддя. У статті сформовано, що новітня парадигма адміністративного судочинства України в умовах реформи правосуддя спрямована на формування євро концептуальних засад судового захисту прав, свобод та законних інтересів осіб, забезпечення єдності та незалежності процесуально-правового статусу адміністративних судів, впровадження інституту медіації у адміністративне судочинство, уніфікації та приведення у відповідність нормативно-правового регулювання процедурної організації адміністративного процесу. Наголошено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Організація адміністративного судочинства має багато спільного з організацією будь-якої діяльності. Проте можна назвати й деякі, притаманні лише організації адміністративного судочинства, особливості. Зокрема, мова може йти про особливості нормативно-правового регулювання організації адміністративного судочинства. Так, особливе місце серед правових норм, на основі яких здійснюється нормативно-правове регулювання організації адміністративного судочинства, посідають норми адміністративного й адміністративного процесуального права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Іліопол, Інна Михайлівна. "ПОВНОВАЖЕННЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 3 (7 лютого 2020): 109–23. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.27.

Повний текст джерела

Анотація:

На підставі порівняльно-правового аналізу попередньої редакції ЦПК України та діючої, була встановлена основна ідея оновлення повноважень суду апеляційної інстанції – посилити позицію апеляційного суду з метою запобігання зловживанню процесуальними правами. Встановлено, що діюче процесуальне законодавство замінило термін «ухвали та рішення апеляційного суду» на термін «постанови суду апеляційної інстанції». Сьогодні термін «рішення суду» залишився тільки в суді першої інстанції. Доведено, що судові рішення ухвалюються судами першої інстанції у зв’язку із розглядом справи по суті, а в апеляційній інстанції приймаються постанови, оскільки суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності та (або) обґрунтованості судового рішення першої інстанції, а також, що постанова як термін має більш остаточний характер, ніж судове рішення. Сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України, що регулює апеляційне провадження. Оновлення повноважень суду апеляційної інстанції має своєю метою посилити позицію апеляційного суду в конкретних повноваженнях з метою запобігання зловживанню процесуальними правами відповідно до принципу правової визначеності та остаточності судового рішення. За правилами ЦПК України зміна рішення можлива не тільки при допущенні помилки у застосуванні норм матеріального, а й процесуального права. Зміна рішення при порушенні норм процесуального права відбувається, наприклад, при зміні розміру судових витрат, встановлених судом першої інстанції. Також слід зазначити, що ЦПК України виключив можливість оскаржити в апеляційному порядку судовий наказ, що здається позитивною зміною в апеляційному провадженні у зв’язку з тим, що метою наказного провадження є спрощений порядок розгляду таких справ та швидке їх виконання. А можливість апеляційного оскарження судових наказів ускладнює досягнення такої мети.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Сіренко, О. В., та Р. О. Загоровський. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПЕРЕГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ТА ВИКЛЮЧНИМИ ОБСТАВИНАМИ". Ірпінський юридичний часопис, № 3 (25 лютого 2021): 131–42. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.3.2020.131-142.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена історико-правовим аспектам розвитку інституту перегляду кримінальних проваджень за нововиявленими та виключними обставинами. Досліджується процес формування такої процесуальної категорії, як нововиявлені обставини в кримінальному процесуальному законодавстві Української РСР. Аналізується процес трансформації порядку здійснення кримінальних проваджень за нововиявленими обставинами у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України 2012 року. Досліджуються зміни кримінального процесуального законодавства та, як наслідок, розмежування кримінальних процесуальних положень щодо перегляду проваджень за нововиявленими обставинами на дві категорії: перегляд за нововиявленими та перегляд за виключними обставинами. Здійснюється загальна характеристика перегляду кримінальних проваджень за нововиявленими та виключними обставинами на сучасному етапі правозастосовної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Асташева, Олександра Сергіївна. "ПСИХОЛОГІЯ УХВАЛЕНЬ СУДОВИХ РІШЕНЬ". Знання європейського права, № 3 (7 лютого 2020): 124–39. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.28.

Повний текст джерела

Анотація:

У ст. 124 Конституції України зазначається, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами при ухваленні судових рішень. Вимоги досудових рішень, згідно з процесуальним правом, автори поділяють на зовнішні і внутрішні. Зовнішні – виключність, обов’язковість та законність, внутрішні – правосудимість. Основними елементами правосудності судового рішення є: 1) верховенство права, 2) обґрунтованість, 3) повнота, 4) ясність, 5) точність, 6) вмотивованість, 7) відповідність визначеній законом процесуальній формі. У статті досліджується соціальні і психологічні аспекти діяльності судді при постановці судового рішення, через призму правового і юридичного реалізму в законодавчій сфері та через призму психології та психоаналізу. Судова діяльність, нарівні з іншими видами юридичної діяльності, функціонує в умовах соціальної системи країни, що й обумовлює її соціальну та психологічну сутність. Вона виявляється у постійній правозастосовчій практиці суддів, котрі поряд з набором професійних якостей є носіями ще й звичаїв, традицій, неповторних характерів, звичок тощо, тісно взаємопов’язаних із практичною діяльністю. Крім того, на судову діяльність впливають правова культура, рівень знань, історичні етапи, рівень та якість розвитку інших державних інститутів, конкретна ситуація і таке інше. Вплив таких факторів не можна зневажати чи недооцінювати, проте він не повинен ставити під сумнів основоположні принципи, закріплені в Конституції та Законах України, в тому числі діючому процесуальному законодавстві. Судове рішення – це родове (універсальне) поняття, що означає акт -рішення суду, яким вирішується судова справа по суті, процесуальні питання, що стосуються руху справи, а також інші питання в межах юрисдикційних повноважень суду.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Чванкін, С. А. "ЕЛЕКТРОННІ ДОКАЗИ У СПРАВАХ НАКАЗНОГО ПРОВАДЖЕННЯ". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 110–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.216.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто процесуальні особливості використання електронних доказів у справах наказного провадження, пов’язані з особливостями самого наказного провадження як виду цивільного судочинства України. Установлено порядок подання до суду електронних доказів у справах наказного провадження за вимогами до юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (у тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Визначено особливості процесуального порядку дослідження та оцінки електронних доказів у справах наказного провадження з огляду на відсутність у наказному провадженні таких процедур, як огляд доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів, витребування доказів судом, зокрема витребування оригіналу електронного доказу для огляду суду, а також закріплення в нормах процесуального законодавства обов’язку суду вказувати у судовому наказі застереження про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. На основі аналізу положень цивільного процесуального законодавства України та Закону України «Про електронну комерцію» встановлено існування зв’язку між порядком укладення електронного договору та можливістю розгляду в порядку наказного провадження вимог про стягнення грошової заборгованості, що випливає із цього договору. Доведено, що в порядку наказного провадження можуть бути розглянуто вимоги про стягнення заборгованості за електронним договором, укладеним лише як єдиний електронний документ, що містить умови договору та електронні підписи сторін, або шляхом обміну електронними повідомленнями. У разі укладення електронного договору іншим способом, передбаченим законом, такі вимоги можуть розглядатися лише у позовному провадженні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Процесуальний порядок"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями