Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Процедури адміністрування.
Статті в журналах з теми "Процедури адміністрування"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-36 статей у журналах для дослідження на тему "Процедури адміністрування".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Осадчий, А. "ПРАВОВІ ПРОЦЕДУРИ У ПУБЛІЧНОМУ АДМІНІСТРУВАННІ". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 96–104. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2271.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність правових процедур у публічному адмініструванні (адміністративних процедур). Проведено їх відмежування від адміністративного процесу як форми реалізації правосуддя. Наголошено, що реалізація правових форм (інструментів) публічного адміністрування в переважній більшості випадків відбувається через процедурні правовідносини. Підкреслено важливість процедурної форми за умови певної «депроцесуалізації» публічного адміністрування в умовах його діджиталізації. Розкрито детермінацію диференціації процедурної форми публічного адміністрування. Запропоновано підхід до розуміння адміністративно-процедурного права як інституту адміністративного права, що включає загальні норми та правила, які стосуються усього масиву або більшості адміністративних процедур. Констатовано, що адміністративно-процедурне право знаходиться на даний час лише у стадії формування. Враховуючи вищезазначене, адміністративні процедури розглядаються як інтегративна, синтетична категорія, що сформована внаслідок взаємодії ознак складових системи відносно самостійних процедурних інститутів. Запропоновано розуміння адміністративних процедур як визначеного правом порядку реалізації правових форм публічного адміністрування. Визначено їх наступні характерні ознаки:
1) пов’язані з таким особливим різновидом публічно-владної діяльності, як публічне адміністрування;
2) є формою внутрішньої організації (буття) публічного адміністрування, що спрямована на реалізацію правових форм, як зовнішнього результату владного впливу;
3) встановлюють найбільш оптимальні моделі діяльності суб’єктів публічного адміністрування;
4) виступають гарантією належної реалізації повноважень суб’єктів публічного адміністрування та дотримання прав невладних суб’єктів, інтересів яких стосуватиметься реалізація таких повноважень;
5) впорядковують як нормативне регулювання суспільних відносин з боку публічної адміністрації, так і вирішення численних адміністративних справ;
6) забезпечують як зовнішньотак і внутрішньо організаційну діяльність (адміністративний менеджмент) суб’єктів публічної адміністрації;
7) є відмінними як за змістом так і за деталізацією залежно від специфіки тих питань, для вирішення яких вони встановлені;
8) визначаються здебільшого нормами адміністративного права.
2
Боровик, Андрій Володимирович, та Ірина Юріївна Павлюк. "АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 54–63. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що взяття Україною курсу на євроінтеграцію, становлення її як демократичної та правової держави є важливою передумовою забезпечення публічного адміністрування, в основу якого покладено правове закріплення відповідних адміністративних процедур. У правовому полі адміністративні процедури спрямовані на досягнення юридичних результатів, що знаходять своє відображення в нормах чинного законодавства. Адміністративні процедури притаманні суб’єктам владних повноважень, що діють відповідно до визначеного порядку дії (процедури) на підставі й у межах повноважень та у спосіб, що встановлені конституційними нормами. Стаття 40 Конституції України визначає, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Зроблено висновок, що адміністративним процедурам організаційного забезпечення діяльності господарського суду притаманні наступні ознаки: 1) мають правову основу; 2) Державна судова адміністрація України є обов’язковим учасником адміністративних процедур організаційного забезпечення діяльності господарського суду; 3) адміністративні процедури складаються з певних виражених етапів, необхідних для їх здійснення; 4) мають кінцевий результат – настання юридичних наслідків, що досягається шляхом прийняття індивідуальних та загальних нормативно-правових актів, направлених на врегулювання відносин позапроцесуальної діяльності суду; 5) послідовне, нормативно визначене виконання адміністративних процедур забезпечує найбільш ефективний порядок здійснення організаційної діяльності суду з дотримання та віконам прав та обов’язків учасників цих адміністративних відносин; 6) порушення процедури виконання адміністративних процедур спричинює настання небажаних юридичних наслідків.
3
Большакова, О. В., та О. В. Закаленко. "КЛАСИФІКАЦІЯ ЯК МЕТОД НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР". Знання європейського права, № 3 (7 вересня 2021): 61–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.231.
Повний текст джерелаАнотація:
Наукове дослідження присвячено методології наукового пізнання адміністративних процедур загалом та класифікації як методу дослідження адміністративних процедур зокрема. Зроблено висновки, що застосування методу класифікації в юридичній науці має свої особливості. За допомогою застосування методу класифікації здійснено ґрунтовне угрупування, відокремлення та функціональна систематизація адміністративних процедур. Проаналізовано основні критерії класифікації адміністративних процедур, виокремлено їхні основні види. Охарактеризовано низку критеріїв до поділу адміністративних процедур, зокрема, щодо змісту виділяють адміністративні правотворчі та адміністративні правозастосовчі процедури залежно від того, яку з форм управлінської діяльності вони опосередковують - адміністративну правотворчість чи правозастосування. Здійснивши аналіз основних форм діяльності суб’єктів публічного адміністрування, можливо дійти висновку, що основними з них є прийняття нормативно-правових та адміністративних актів (адміністративна правотворчість та адміністративне правозастосування). Значні особливості та відмінності порівняно з іншими видами адміністративних процедур мають саме адміністративні правотворчі процедури. Це зумовлено тим, що такі процедури впорядковують підготовку та прийняття суб’єктами публічної адміністрації особливого різновиду правових актів, а саме нормативно-правових актів. Установлено, що процедури адміністративної правотворчості у свою чергу можуть бути класифіковані за різними критеріями: залежно від суб’єкта правотворчості, за способом прийняття нормативно-правових актів, за їхніми формами. Адміністративні правозастосовні процедури спрямовані на застосування суб’єктами публічної адміністрації правових норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних юридичних фактів та виражаються у виданні правових актів індивідуальної дії - адміністративних актів. Ця група адміністративних процедур пов’язана з вирішенням адміністративних справ шляхом визначення міри можливої або необхідної поведінки приватної особи в одиничній ситуації. Адміністративні правозастосовні процедури представлені в діяльності суб’єктів публічної адміністрації великою кількістю процедур, які за своїм змістом є неоднорідними та потребують у свою чергу класифікації за додатковими критеріями.
4
Кармаза, О. О., та Б. О. Прудкий. "ПЕРСПЕКТИВИ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ МЕДІАЦІЇ У ВИБОРЧОМУ ПРОЦЕСІ". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 94–98. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.106.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що в Україні не існує окремо закону, який би регулював процес медіації. Офіційне закріплення інституту медіації перебуває в Україні на стадії розробки та прийняття. Відтак із метою напрацювання ефективних положень проекту закону про медіацію, які б відповідали сучасному розвитку суспільних відносин у світі загалом та в Україні зокрема, подальші наукові розвідки у сфері медіації є актуальними та своєчасними. Метою статті є науково-практичний аналіз перспектив впровадження інституту медіації у виборчому процесі крізь призму досвіду діяльності органів адміністрування виборів з вирішення спорів, які виникають під час виборів в Україні. Визначено концепції розвитку медіації як альтернативної процедури вирішення спорів в Україні стосовно правосуддя. Запропоновано зміни до проекту закону України про медіацію. Доведено, що медіація та переговори є альтернативними щодо судового процесу процедурами вирішення спору. Під альтернативним вирішенням спорів в цій статті розуміється взаємодія прийомів (технік) та методів, за допомогою яких сторони спору досягають згоди та можуть укласти взаємовигідну для них угоду без звернення до суду. Альтернативні процедури вирішення спору, якщо це не суперечить Конституції, Виборчому кодексу України та закону України, можуть замінити процедуру вирішення спору в суді, не потребують значних фінансових та організаційний витрат сторін та інших учасників спору. Доведено, що медіація є альтернативною процедурою врегулювання спорів із залученням медіатора та може бути застосована у випадках, визначених законом, у виборчому процесі. Її завдання - це встановлення та сприяння ведення конструктивного діалогу між сторонами спору з метою досягнення законного рішення для сторін спору. На відміну від судового процесу сторони медіації самостійно приймають рішення щодо спору. Наголошено, що в умовах швидкоплинності виборчого процесу доцільно вести мову лише про усну форму провадження медіації - з моменту її початку й до моменту прийняття сторонами компромісного рішення, адже такі рішення в подальшому мають виконуватися невідкладно. Звідси - ще одна сутнісна характеристика інституту медіації у виборчих правовідносинах, яка вимагає встановлення конкретних особливостей для цього виду медіації. Адже в іншому разі постає справедливе питання про ефективність застосування медіації саме як інструменту якнайшвидшого врегулювання спірних правовідносин в умовах, коли час на таке врегулювання є вкрай обмеженим.
5
ШКОЛИК, АНДРІЙ. "Концепція загального закону (кодексу) про адміністративну процедуру". Право України, № 2018/11 (2018): 119. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-119.
Повний текст джерелаАнотація:
Проект основоположного акта адміністративного законодавства – закону про адміністративну процедуру (первинно – Адміністративно-процедурного кодексу) вкотре доопрацьовується перед поданням на розгляд Верховної Ради України. Пострадянська відсутність в Україні традиції законодавчого регулювання порядку прийняття рішень і вчинення дій органами виконавчої влади та місцевого самоврядування зумовлює неналежне сприйняття чималою частиною політиків, публічних службовців, юристів-практиків та науковців самої ідеї загального закону (кодексу) про адміністративну процедуру. Крім того, основоположні аспекти концепції законопроекту було обговорено лише на кількох наукових заходах і вони не стали предметом ширшої дискусії. Метою статті є висвітлення концептуальних аспектів майбутнього загального закону (кодексу) про адміністративну процедуру та залучення ширшого кола науков ців, політиків, публічних службовців і юристів-практиків до обговорення його дискусійних моментів. Переваги ухвалення в Україні загального закону (кодексу) про адміністративну процедуру загалом перевищують можливі недоліки. Подібність багатьох його норм до судових процесуальних кодексів зумовлена віднесенням до предмета правового регулювання також і спірних (конфліктних) проваджень. У більшості адміністративних проваджень до певного моменту не виникає правового спору та доцільності застосування усього арсеналу юридичних засобів процесуального характеру. У цьому контексті законопроект повинен чіткіше розмежувати спрощене адміністративне провадження для вирішення нескладних і неспірних справ та повне провадження, що дійсно нагадуватиме судовий процес. Майбутній закон (кодекс) про адміністративну процедуру має бути дійсно загальним, тобто поширювати свою дію практично на всі сфери публічного адміністрування. Кожен виняток із цього правила (за наявності таких) та відповідне регулювання адміністративної процедури у спеціальному законодавчому акті повинно бути детально обґрунтовано, проте відмінності відповідних норм не мають бути надмірними. Термінологію законопроекту варто ще раз переглянути. Передусім це стосується основного поняття “адміністративний акт”, який пропонується використовувати у ширшому доктринальному значенні, а не лише як індивідуальне рішення відповідного суб’єкта публічного адміністрування.
6
ЛЮБЧЕНКО, ПАВЛО. "Проблемні аспекти адміністрування процесу всеукраїнського референдуму". Право України, № 2020/08 (2020): 121. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-08-121.
Повний текст джерелаАнотація:
Народовладдя здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Реалізація народного суверенітету залежить від ефективності правового регулювання форм прямої демократії. Це зумовлює необхідність теоретичних досліджень, вивчення зарубіжного досвіду організації та проведення референдумів, розроблення дієвої моделі функціонування цього інституту. Відсутність такого закону позбавляє народ можливості скористатися закріпленим Конституцією України правом брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах. Метою статті є формулювання прикладних рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання повноважень органів адміністрування референдуму на осно ві осмислення наявної практики діяльності Центральної виборчої комісії (ЦВК), окружних і дільничних комісій із референдуму. Розглянуто практику організації всеукраїнського референдуму в Україні в 1991 та 2000 рр. Проаналізовано рішення ЦВК щодо реєстрації ініціативних груп і відмови в їхній реєстрації за період із 2000 р. до сьогодення. Сплеск активності щодо проведення всеукраїнського референдуму спостерігався у 2005–2006 рр. Тоді було зареєстровано 109 ініціативних груп щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. У 2001 р. ЦВК прийняла 13 постанов про відмову в реєстрації ініціативних груп всеукраїнського референдуму, у 2005 р. – 15, у 2006 р. – 137, у 2007 р. – 11, у 2008 р. – 8, у 2009 р. – 17, у 2010 р. – 3, у 2011 р. – 20. Переважна більшість постанов ЦВК про відмову в реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму були прийняті у зв’язку з невідповідністю поданих документів вимогам Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Серед найбільш поширених порушень: участь у зборах громадян України для утво рення ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною ініціативою осіб, які не досягли 18-річного віку, неправильне оформлення документів, несвоєчасне їх подання до ЦВК. Водночас були випадки, коли в доволі схожих ситуаціях ЦВК приймала абсолютно протилежні рішення. Така практика роботи органу адміністрування референдуму не може вважатися допустимою, адже це може призводити до зловживань та обмеження права громадян ініціювати всеукраїнський референдум. Досить поширеною є практика винесення на всеукраїнський референдум взаємо виключних питань, що не відповідає вимогам Кодексу належної практики з питань референдуму Венеційської комісії, згідно з яким питання референдуму повинні мати процедурну придатність у трьох аспектах: єдність форми, єдність змісту та єдність ієрархічного рівня. Запропоновано на законодавчому рівні закріпити за ЦВК повноваження перевіряти питання, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум, на процедурну та предметну придатність. На сучасному етапі державотворення для реального забезпечення народовладдя необхідне: а) якісне нормативно-правове регулювання процесу ініціювання референдумів, їх підготовки та проведення; б) визначення процедури внесення референдних ініціатив, реєстрації ініціативних груп, перевірки конституційності питань, які виносяться на референдум; в) створення умов для всебічного обговорення громадськістю змісту питань, що виносяться на референдум, і наслідків їх затвердження (схвалення); г) здійснення контролю за проведенням агітації та фінансуванням кампанії; ґ) належне спостереження, підрахунок голосів і встановлення результатів референдуму; д) об’єктивний і неупереджений розгляд судами справ у спорах щодо організації референдумів.
7
Semenets, Andrii V. "ПРОБЛЕМА ПІДТРИМКИ ВЕРСІЙ СИСТЕМИ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ MOODLE В МЕДИЧНОМУ ВНЗ". Information Technologies and Learning Tools 39, № 1 (27 січня 2014): 170–81. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v39i1.961.
Повний текст джерелаАнотація:
Система дистанційної освіти Moodle — один із лідерів серед вільно-розповсюджуваного програмного забезпечення, що використовується для підтримки навчального процесу. У роботі вивчено проблему оновлення застарілої версії системи дистанційної освіти Moodle. Показано приклад успішної реалізації процедури оновлення на прикладі Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського. Описано основі етапи процесу оновлення й перенесення СДО Moodle на новий сервер. Наведено приклади застосування технології віртуалізації і системи контролю версій у задачах системного адміністрування СДО Moodle. Представлено рекомендації зі здійснення оптимізації програмного оточення СДО Moodle.
8
Білоус-Осінь, Т., та О. Койчева. "Теоретико-правові аспекти адміністрування земельного податку". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 31–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.932.
Повний текст джерелаАнотація:
Бажання стати невід'ємною частиною європейської спільноти вимагає від України дотримання певних вимог та відповідності встановленим стандартам. Одним із критеріїв відповідності є розвинута економіка, яка забезпечує інтереси держави в цілому та кожного члена суспільства окремо. Наша держава вже багато років намагається зайняти своє «місце під сонцем», де всі її громадяни будуть робити добре, і кожен зможе задовольнити його потреби, незважаючи на те, що всі вони різні. Україна, як і майже всі пострадянські держави, відноситься до країн, що розвиваються, і цей фактор обов'язково повинен враховуватися при побудові сучасної економіки країни. Саме тому, актуальність земельного оподаткування не викликає сумнівів. Стаття присвячена висвітленню проблем, яких пов’язано із адмініструванням земельного податку в Україні. В ході дослідження звернуто увагу на невідповідність положень законодавства, яким врегульовано адміністрування земельного податку, а також низький рівень взаємодії між органами, які встановлюють земельний податок та органами, які його справляють. Проаналізовано підходи до способів визначення земельного податку через категорії «податок на землю», «податок на купівлю та реєстрацію землі», «податок за користування землею». Запропоновано шляхи вдосконалення процедури нормативної грошової оцінки земельної ділянки та визначення порядку подання інформації, необхідної для обчислення бази плати за землю. Доцільним вважається доповнення Закону України «Про землеустрій» статтею 26 таким змістом: «Подання документації із землеустрою до органів місцевого самоврядування та державних органів влади, для затвердження документації із землеустрою від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором» та статтею 28 такого змісту: «Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за неподання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника.
9
Моргунов, О. А. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 86–89. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).364.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою даної статті є встановлення місця і ролі адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер, а також з’ясування значення таких норм в меха-нізмі правового регулювання сфер фізичної культури і спорту в Україні. У статті встановлені місце і роль адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер. Визначено, що захист професійних спортсменів забезпечується нормами адміністративного права як щодо статусу суб’єктів захисту, його форм, методів тощо, так і в аспекті визначення підстав та порядку захисту. Кодекс України про адміністративну відповідальність визначає ті дії чи бездіяльність суб’єктів чи об’єктів управлінської системи, які становлять склади адміністративних правопорушень у сферах фізичної культури та спорту, а також санкції за вчи-нення адміністративних правопорушень, підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності. З’ясовано, що у сферах фізичної культури і спорту складаються відносини, які будуються на засадах влади та підпорядкування, передбачають застосування примусу, імперативність методу регулювання та інші ознаки, які не притаманні предметам і методам перерахованих вище галузей права. Такі відносини, наприклад, виникають у зв’язку з порушенням прав спортсменів, при визначенні та впровадженні державної політики у сферах фізичної культури та спорту, при наданні чи зміні дитячо-юнацьким спортивним школам певної категорії тощо. Зроблено висновок, що провідне місце у правовому забезпеченні сфер фізичної культури і спорту належить нормам адміністративного права, які складають основу публічного адміністрування вказаних сфер, визначаючи статус суб’єктів публічного адміністрування, принципи, підстави, форми і методи їх службової діяльності, пріоритети та шляхи формування державної політики в галузях фізичної культури і спорту, засоби та процедури її впровадження, регулюють контроль та нагляд у вказаних сферах.
10
Сурілова, А. "ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ СУДЕН У ПОРТАХ. МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТ". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 190–97. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2283.
Повний текст джерелаАнотація:
Для українських дослідників і звичайних громадян болючими є питання, пов’язані з функціонуванням морських портів. Час від часу ми отримуємо новини про те, що перевалка вантажів критично зменшилася, портова інфраструктура знаходиться в занедбаному стані, працівники порту не отримують зарплатню і так далі. Це слугує чинником того, що порти перебувають на особливому місці в об’єктиві сучасних правових досліджень, адже саме право насамперед покликане врегулювати такі проблеми, створивши безпечний юридичний та економічний простір із прозорими правилами гри для бізнесу, який буде розвивати порти в Україні. Однак порти неможливо собі уявити без морського транспорту. Саме тому з урахуванням прагнення України до діяльності у сфері морського транспорту, яка заснована на найкращих міжнародних практиках, у статті досліджено питання міжнародних стандартів щодо оформлення суден у порту. Головним чином було проаналізовано зміст Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 року. Звертається увага на те, що з 2016 року діє остання версія Додатку до Конвенції. Вона містить перелік стандартів і рекомендацій (рекомендованої практики), яка безпосередньо стосується предмету дослідження. У результаті дослідження було з’ясовано, що нова версія Додатку містить перелік нововведень, основними з яких є перехід документообігу на електронну форму, а це є позитивним аспектом змін, внесених до Додатка до Конвенції. Разом із цим перелік документів, які вимагає портова влада, було розширено з 8 до 12 одиниць. Зокрема, окрім таких документів, як загальна декларація, декларація про вантаж, про суднові припаси, про особисті речі, до суднової ролі, списку пасажирів, морської санітарної декларації було додано пов’язані з охороною відомості, а також попереднє електронне повідомлення про вантажі для цілей оцінки митних ризиків і форму попереднього повідомлення про доставку відходів у портові приймальні споруди. Окрім цього, додано розділ, цілковито присвячений безбілетним пасажирам. Наприклад, урегульовано питання поводження з ними, їх оформлення та процедури депортації. Стаття містить характеристику головних аспектів адміністрування та оформлення суден у портах з огляду на міжнародні стандарти, які містить Конвенція та Додаток. У підсумку наводяться рекомендації щодо напряму подальших досліджень.
11
Шимченко, Людмила. "ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТООБІГ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УМОВАХ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ". Society. Document. Communication 12, № 12 (14 вересня 2021): 294–311. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-294-311.
Повний текст джерелаАнотація:
Публікація присвячена дослідженню рівня впровадження електронного документообігу в публічному управлінні як складової підвищення ефективності та прозорості діяльності органів державної влади. Електронний документообіг виступає ефективним інструментом організації та адміністрування інформації, на основі якої і відбуваються управлінські процеси. Обробка вхідних даних, аналітичне відпрацювання інформації, прийняття відповідних управлінських рішень – все це відбувається в умовах цифрової трансформації у вигляді електронних документів та за допомогою оптимізаційних механізмів у вигляді Систем електронного документообігу (СЕД). Оскільки інформаційні потоки є різно-типовими, багатоаспектними і кількісно великими, то й інформаційна інфраструктура, цифрові засоби для опрацювання такої інформації повинні бути відповідно ефективними. Від цього в великій мірі залежить діяльність органів державного управління та місцевого самоврядування, вирішення проблем як державного, так і регіонального рівнів.
У статті звернуто увагу на нормативно-правове забезпечення запровадження електронного документообігу в публічному управлінні та вказано на необхідність своєчасного узаконення на рівні Конституції України змін по децентралізації у відносинах між центральними та місцевими органами влади при неухильному забезпеченні унітарного устрою нашої держави. Врахуванню підлягають і такі особливості децентралізації, як забезпечення територіальним громадам різнорівневого самоврядування (фінансового, ресурсного, функціонального та ін.) при збереженні територіальної цілісності, але з можливістю розвивати регіони.
Органи влади, створюючи спеціальні веб-портали, забезпечують можливість громадянам вступати в систему адміністративно-господарських відносин, переходити від однієї служби до іншої без необхідності знову посвідчувати свою особу. Інформація і послуги спеціально тематично групуються за життєвими ситуаціями або за конкретними галузями і в такому вигляді надаються громадянам у формі різноманітних документів. Така інформатизація приводить до корінного переосмислення ролі і структури органів влади. Завдяки простій взаємодії з органами влади і доступу до публічної інформації, офіційних документів і рішень адміністративних органів, громадяни мають кращу поінформованість і з більшим бажанням беруть участь у процесі вирішення державних справ. Тому особлива увага повинна бути звернута на удосконалення форм електронної демократії, зокрема – електронні послуги, місцеві референдуми, долучення до петиційної процедури, тощо. Відповідно на місцевому рівні, в контексті впровадження електронного документообігу, необхідним постає: впорядкування адміністративних процедур, стандартизація розпорядчих документів, застосування систем електронного документообігу в публічному управлінні та ін.
Враховуючи актуальність, багатогранність та комплексність проблеми впровадження електронного документообігу в публічному управлінні, варто обумовити подальшу необхідність досліджень інструментів організації та адміністрування інформації в умовах удосконалення децентралізаційних процесів, вивчення інструментів місцевих референдумів, навчання персоналу територіальних громад, розбудова громадянського суспільства.
12
Давидюк, А. М. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИЯВЛЕННЯ, РОЗШУКУ ТА УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ, ОДЕРЖАНИМИ ВІД КОРУПЦІЙНИХ ТА ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2020): 42–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).355.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано засади правового забезпечення впровадження та функціонування сучасних інформаційних процесів в інституційній та управлінській діяльності АРМА.
Механізм виявлення, розшуку та управління активами – це публічні функції, реалізація яких є неможливою без таких процесів інформаційної діяльності, як: створення, обмін та поширення інформації; захист відомостей та даних, що охороняються законом; адміністрування даних, оцифровування відомостей; аналіз та статистика тощо.
Діяльність АРМА є одним із ключових елементів антикорупційного механізму як з метою протидії корупції, так і ліквідації її негативних наслідків. Процедури виявлення, розшуку та управління активами здійснюються в межах невід’ємної інформаційної діяльності, яка водночас супроводжує внутрівідомчі управлінські процеси.
Одним із ключових принципів реалізації державної політики менеджменту корупційних активів у діяльності АРМА є широкі повноваження щодо: отримання, обробки та розголошення інформації про активи; доступу до інформаційних ресурсів, у тому числі тих, які містяться у розпорядженні суб’єктів іноземної юрисдикції; забезпечення відповідними обов’язками органів влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб надавати інформацію, а також механізмами примусу у разі ненадання інформації; широкого поінформування громадськості про факти та процедури арешту активів у кримінальних провадженнях; обробки інших відомостей у сфері кримінального процесу, які потребують захищеності та безпеки; узагальнення та оперативного обміну інформацією щодо активів, одержаних злочинним шляхом.
Інформаційна діяльність АРМА є різнотиповою та включає: накопичення, структурування інформації; здійснення відборів необхідних даних у розрізі конкретно заданого критерію пошуку; проведення моніторингу внесення, коригування та видання даних; контроль та порівняння показників роботи відділу, виконавців; автоматизацію формування довідок, звітів; ведення статистики та обліку кореспонденції; забезпечення цілісності та достовірності інформації тощо.
Адміністрування Єдиного реєстру арештованих активів – це спеціальний вид складної інформаційної роботи, що потребує спеціального нормативного забезпечення у формі окремого Положення про Єдиний реєстр арештованих активів.
Досягнення високих показників під час виявлення, розшуку та управління активами, а також їх повернення з іноземних юрисдикцій у взаємодії з органами досудового розслідування, слідства та суду, іноземними партнерами, а також бізнес-спільнотою, громадянами вимагає від АРМА впровадження не тільки сучасних інформаційних технологій, їх обслуговування, а й якісного інформаційно-правового забезпечення зазначених процесів.
13
Khadzhyradieva, Svitlana, Tetiana Dotsenko та Yuliia Pukir. "Структуризація базових складових та процедур кадрового процесу в органах публічної влади". Public Administration and Regional Development, № 9 (8 вересня 2020): 857–88. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.09.09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується необхідність структуризації базових складових та процедур кадрового процесу в органах публічної влади. Доводиться, що кадрові процеси є об’єктами управління та вимагають певного інструментарію для прийняття кадрових рішень, спеціальних методів для здійснення процесу управління персоналом, однак їх безсистемність негативно впливає на ефективність роботи служб управління персоналом в органах публічної влади. Під кадровим процесом в органах публічної влади розуміється сукупність послідовних дій спрямованих на зміну стану кадрового потенціалу органу публічної влади, що обумовлено цілями і принципами кадрової політики (HR-стратегії) цього органу у відповідності з діючим законодавством, а також із застосування організаційно-правових принципів, функцій, методів, механізмів, процедур управління персоналом в публічній службі.
Презентовано авторську концепцію узагальненої моделі кадрового процесу в органах публічної влади. Системоутворюючим чинником даної моделі є кадровий потенціал органу публічної влади. Саме на його розвиток спрямовано всі дії у межах кадрового процесу. До основних складових кадрового процесу в органах публічної влади слід віднести: вступ на публічну службу, організаційна поведінка, професійний розвиток та кадровій аудит. Змістовий контент кадрового процесу в органах публічної влади обумовлений впливом таких детермінант як-от: а) діючи законодавчі акти та нормативно-правові документи, що регламентують діяльність у сфері публічного управління та адміністрування; б) кадрова політика та HR-стратегія органу публічної влади, які розробляються ґрунтуючись на стратегія органу публічної влади; в) служба управління персоналом в публічній службі.
Для опису складових елементів кадрового процесу в органах публічної влади доцільно застосовувати певні критеріальні ознаки. Пропонується кожний елемент кадрового процесу описати за такою структурно-логічною схемою: по-перше, визначити основні процедури, що необхідно здійснювати в межах компетенції служб управління персоналом органів публічної влади; по-друге, виявити, у межах визначених процедур, сутнісні ознаки та змістовий контент діяльності служб управління персоналом органів публічної влади; по-третє, структурувати базові методи, що застосовуються для здійснення передбачених процедур в межах відповідного складового елементу кадрового процесу.
14
Сандул, Я. М., та А. Л. Калімбет. "МЕХАНІЗМ РОЗГЛЯДУ ЗАПИТУ НА ІНФОРМАЦІЮ". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 120–24. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.111.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню механізму розгляду запиту на інформацію. Виокремлено сутнісні ознаки запиту на інформацію: 1) метою подання запиту на інформацію є забезпечення права особи на інформацію; 2) суб'єктом подання запиту на інформацію є громадянин України (або особи, які не є громадянами України, однак законно перебувають на її території, якщо інше не передбачено міжнародними договорами), юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи; 3) предметом запиту на інформацію є публічна інформація, яка була отримана, створена під час реалізації правосуб'єктності конкретного розпорядника публічної інформації у межах наданої йому компетенції, яка не обов'язково має стосуватись суб'єкта, що звертається. Можливим є повторне подання запиту на інформацію, що стосується діяльності одного і того ж органу та подане від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання.
З'ясовано, що строки розгляду запитів на інформацію можна класифікувати на два види: 1) загальні, в межах яких усі запити на інформацію розглядаються у термін не більше 5 робочих днів від дня їх надходження; 2) спеціальні - встановлюються залежно від рівня складності розгляду та значення запитуваної інформації: а) протягом 48 годин з дня отримання запиту - щодо запитів на інформацію, які стосуються інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян; б) не більше 25 днів - максимальний термін розгляду, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних.
Встановлено, що процедура розгляду запиту на інформацію є регламентованим нормами права порядком дій у сфері публічного адміністрування, що спрямований на забезпечення права на інформацію. Виокремлено стадії процедури розгляду запитів на інформацію, а саме: стадію подання запиту на інформацію; стадію розгляду запиту на інформацію по суті; стадію прийняття рішення; стадію оскарження рішення.
15
БОЙКО, ІРИНА. "Доктринальні ідеї та цілі адміністративного права". Право України, № 2019/05 (2019): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-013.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано питання впливу правової доктрини на розвиток адміністративного права. Констатовано, що ідеї, теоретичні конструкції, уявлення про напрями розвитку суспільства і держави, зароджені в доктрині права, становлять собою підґрунтя для формування правил поведінки, які об’єктивуються у законодавчі норми. Особливо залежним від ідеологічних парадигм вважається адмі ністративне право. На сучасному етапі становлення громадянського сус пільства й державотворення відбувається пошук оптимальної моделі правового регулювання відносин між приватною особою та державою у сфері публічного адміністрування. Підґрунтям для розвитку адміністративно-правової доктрини слугують конституційні норми, найбільш значущу роль серед яких відіграють положення про те, що Україна є правовою державою, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю, а також що орга ни державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Концепція “людиноцентризму”, породжена Конституцією України і підтримана абсолютною більшістю адміністративістів, стала осно вою, до якої тяжіють наукові розвідки у сфері адміністративного права. Вона сформувала уявлення про адміністративне право як таке, що спрямоване на реалізацію та захист конституційних прав і свобод людини та громадянина. “Людиноцентризм” проявився у впровадженні в інструментарій адміністративно-правової науки категорії “суб’єктивних публічних прав”, що відіграє принципову роль для підтвердження можливості приватної особи за власної ініціативи вступати у відносини з публічною адміністрацією та вимагати від останньої поведінки, спрямованої на задоволення потреб такої особи. Зазначено, що суб’єктивні публічні права являють собою умови реалізації основних прав людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Важливого для адміністративного права значення набуває ідея адміністративної процедури, сутність якої полягає в установленні обов’язків суб’єктів влади приймати рішення щодо приватних осіб за уніфікованими правилами, серед яких визначальне місце займають: гарантування права особи бути вислуханою при розгляді її справи; забезпечення права брати участь в адміністративній процедурі особисто або через представника; зазначення засобів правового захисту; необхідність мотивувати рішення, прийняте не на користь приватної особи; доступ особи до інформації про її справу. Констатовано, що адміністративне право також має своїм призначенням вироблення правового механізму для задоволення публічного інтересу. Шляхами його забезпечення визначено, по-перше, діяльність суб’єктів публічного адміністрування, спрямовану на виконання законів щодо організації та функціонування певних інституцій, у яких об’єктивуються потреби різних осіб – громадян, об’єднань, держави. До таких сфер життєдіяльності належать: охорона здоров’я, освіта, національна безпека, оборона, публічний порядок тощо. По-друге, способом забезпечення публічного інтересу названо можливість представників влади обмежувати права і свободи приватних осіб із мотивів потреб демократичного суспільства, як-то: належного визнання та поваги прав і свобод інших, справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту.
16
Білий, Д. О. ". ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.317.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором даної наукової статті здійснено аналіз поняття та елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Визначено, що механізм є комплексною, динамічною категорією, що дає можливість правозастосуванню та правореалізації положень нормативно-правових актів в дію. Зазначено, що держава за допомогою юридичних механізмів вступаючи в адміністративно-правові відносини виступає головним суб’єктом захисту прав та свобод особи використовуючи правові засоби Визначено, що механізм захисту прав пацієнтів є дворівневим. З одного боку, норми міжнародного законодавства встановлюють основи захисту прав пацієнтів. З іншого, норми національного законодавства не суперечать міжнародно-правовим актам, які ратифікувала Україна та визначають зміст механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів, що не обмежується виключно особливостями суб’єктів. Запропоновано під механізмом адміністративно-правового захисту прав пацієнтів розуміти комплексну категорію адміністративного права, що являє собою систему взаємопов’язаних самостійних складових, що сприяють захисту фізичних осіб від дій, рішень, бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації в сфері охорони здоров’я, їх посадових та службових осіб, а також керівників та працівників закладів охорони здоров’я. Автором акцентовано увагу на співвідношенні понять «механізм адміністративно-правового регулювання» та «механізм адміністративно-правового захисту». До елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів віднесено: – система нормативноправових актів, якими урегульовані відносини адміністративно-правового захисту прав пацієнтів; – суб’єкти публічної адміністрації, що уповноважені здійснювати адміністративно-правовий захист прав пацієнтів; – форми захисту прав пацієнтів – судова та позасудова; – методи публічного адміністрування за допомогою яких здійснюється захист прав пацієнтів; – адміністративні процедури захисту прав пацієнтів, що визначені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства та законах України.
17
Iurchenko, Marina, та Tetiana Klymenko. "ЕФЕКТИВНЕ ПОДАТКОВЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 3, № 23 (29 вересня 2020): 153–61. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-03-153-161.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано, що важливою умовою стійкого функціонування податкової системи та національної економіки в цілому є ефективне податкове адміністрування, яке сприяє зростанню податкових надходжень за рахунок дотримання податкової дисципліни платниками податків і недопущення порушень податкового законодавства. На основі дослідження особливостей та функцій податкового адміністрування доведено, що його ефективність визначається, передусім, налагодженням партнерських відносин між податковими органами та платниками податків, а також автоматизацією процедур податкового адміністрування. Розглянуто досягнення цільових значень ключових показників ефективності адміністрування податків, зборів, платежів в рамках реалізації Стратегічних цілей діяльності Державної податкової служби України до 2022 року і виявлено підвищення ефективності контрольних процедур її органів.
18
Школик, А. "Концепція доброго адміністрування та її вплив на адміністративно-процедурне законодавство". Вісник Львівського університету. Серія юридична, вип. 66 (2018): 138–46.
Знайти повний текст джерела
19
Białynicki-Birula, Paweł. "ЕВОЛЮЦІЯ ІНСТРУМЕНТІВ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ: ВІД ТРАДИЦІЙНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ДО ІНТЕРАКТИВНОГО ВРЯДУВАННЯ". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 2(56) (29 жовтня 2019): 20–32. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.02.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто еволюцію інструментів публічної політики в контексті сучасної адміністрації, публічної політики та їх розвитку, представлено взаємозв’язки між домінуючими парадигмами державного управління та відповідними наборами інструментів, що дозволяють здійснювати ефективні публічну діяльність. Виявлено умови, необхідні для виникнення та використання інтерактивних інструментів політики, пов’язаних з новою епохою врядування. У сфері публічної політики ці інструменти вважаються ефективним методом досягнення суспільних цілей шляхом непрямого маніпулювання політичними процесами. Розглянуто модель, що використовується для вибору процедурних інструментів, розроблених М. Хоулеттом. Зроблено висновок, що використання інтерактивних інструментів пов’язано з низкою конкретних проблем та/або витрат, тому їх не можна сприймати як один із найкращих варіантів реалізації політики. Це означає, що вибір конкретних рішень повинен визначатись конкретним контекстом публічної політики, який визначає практичну можливість використання певного стилю врядування і, отже, конкретного набору інструментів політики.
20
Голютяк-Пенкальска, Марія. "ЗЛОВЖИВАННЯ ПОДАТКОВИХ ОРГАНІВ В ПРАВОВІДНОСИНАХ З ПЛАТНИКАМИ ПОДАТКІВ". Молодий вчений, № 7 (95) (30 липня 2021): 114–20. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-24.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі ретельно досліджено проблему зловживань правом у сфері оподаткування податковими органами. Cутнісна причина неправомірної поведінки органів криється в переважанні користі й упевненості в тому, що вони можуть отримати певний зиск від задоволення неправомірних інтересів при зловживанні своїми правами, над потенційними негативними наслідками такого зловживання. Таким чином, зловживання посадовими особами податкових органів своїми повноваженнями призводить дo заподіяння шкоди правам і законним інтересам платників податків. На жаль, Податковий кодекс України не передбачає жодних чітких процедур захисту прав сумлінних платників податків, що дає службовим особам податкового органу необмежені можливості для зловживань правом. У статті детально описуються різноманітні види незаконних дій податкових органів у сфері оподаткування та досліджуються причини таких зловживань. У цій роботі тaкoж виокремлeно групу зловживань, пов’язаних з автоматизацією податкових правовідносин, запровадженням системи електронного адміністрування ПДВ.
21
Nevinhlovska, Yu. "ДОСВІД КРАЇН-УЧАСНИЦЬ ЄС ЩОДО ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ ТА ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 56–60. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено досвід країн-учасниць ЄС щодо публічного адміністрування економічної конкуренції та обмеження монополізму. Важливою запорукою зростання економіки в державі є боротьба з такими негативними проявами, як монополістичне становище. З’ясовано, що Європейський комісар із питань конкуренції має повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. До сфери відповідальності комісара входять: приведення до виконання правил конкуренції для ефективного функціонування внутрішнього ринку; примус до виконання правил конкуренції при злиттях і поглинаннях, субсидуванні (зокрема в галузі транспорту та енергетики); розвиток ринкового моніторингу; просування дотримання антимонопольного законодавства й міжнародної кооперації з антимонопольними органами за межами ЄС. Наголошено, що в Республіці Польша діє Управління із захисту конкуренції та прав споживачів. У Польщі, як власне і в Україні, контрольні функції щодо публічних закупівель мають декілька органів. Насамперед це Агентство публічних замовлень, що існує з 1995 року і має статус окремого центрального органу виконавчої влади, яке координується Міністерством економіки. Вагомі повноваження має Вища палата контролю Польщі (аналог Рахункової Палати України), яка на відміну від України контролює процес використання коштів як державного, так і місцевих бюджетів, а також питання використання державного майна. До ключових органів, що здійснюють нагляд і контроль, необхідно також віднести Апеляційну палату оскаржень (орган оскарження), яка здійснює досудовий розгляд претензій учасників щодо організації замовниками процедур закупівель, і Відомство захисту конкуренції та прав споживачів, яке проводить розслідування щодо наявності змов. В Україні аналогічні функції здійснює Антимонопольний комітет. Виходячи з аналізу європейського досвіду щодо публічного адміністрування економічної конкуренції та обмеження монополізму доходимо висновку, що особливу увагу звернуто на контроль і прозорість інформації в цій сфері, ухвалення ж рішень відбувається колегіально. Україні спільно з Європейським Союзом слід здійснювати ефективний контроль за дотриманням законодавчих норм конкуренції та обмежити монополізм.
22
МЕЛЬНИК, РОМАН. "Предмет адміністративного права". Право України, № 2018/03 (2018): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-159.
Повний текст джерелаАнотація:
Точне і правильне розуміння предмета адміністративного права є важливим для сфери адміністративного судочинства, адже предмет адміністративного права надає можливість конкретизувати межі юрисдикції адміністративних судів. Предмет адміністративного права – визначальний чинник і для вивчення адміністративного права студентами та проведення адміністративно-правових досліджень. Викладене обумовлює необхідність формулювання завершеної і досконалої теорії (концепції) предмета адміністративного права. Метою статті є формулювання авторської концепції предмета адміністративного права через призму аналізу історичного досвіду, а також критичного вивчення праць сучасних учених-адміністративістів. Проведено аналіз наукових доробків, присвячених з’ясуванню змісту предмета адміністративного права і підготовлених радянськими вченими. Автору вдалося встановити та пояснити причини введення у науковий обіг категорії “предмет правового регулювання”, що було зроблено професором М. Аржановим на противагу західноєвропейській теорії поділу права на публічне і приватне. На думку автора статті, запропонована радянськими вченими концепція предмета та методу правового регулювання як критерій для розмежування галузей права є штучною і нежиттєздатною. Задля вирішення цього завдання, як наголошується у статті, вчені та юристи-практики мають послуговуватися розробленими європейськими авторами й апробованими практикою правозастосування відповідними теоріями, як-от: теорією субординації, спеціально-правовою теорією та двоступеневою теорією. Доводиться неможливість включення до предмета адміністративного права суспільних відносин: які виникають у внутрішньоорганізаційній діяльності державних підприємств; пов’язаних зі здійсненням адміністративного судочинства та судовою процедурою притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності. На розвиток сформульованих висновків автор обстоює необхідність суттєвого розширення предмета адміністративного права, який, на його думку, утворюється не лише з відповідних суспільних відносин. Як підсумок робиться висновок про те, що предмет сучасного адміністративного права утворюється за допомогою: відносин, що виникають під час безпосередньої реалізації влади Українським народом; відносин, які виникають між приватною особою та суб’єктом публічного адміністрування у разі, коли останній діє щодо приватної особи через використання одного чи сукупності адміністративно-правових інструментів; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування й іншим суб’єктом публічної влади, з яким перший із них не перебуває у відносинах підпорядкування; відносин, які виникають у межах внутрішньо організаційної діяльності органу публічної влади; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування та “особливо підпорядкованими особами”; відносин, пов’язаних із управлінням об’єктами публічної власності (публічним майном); відносин, пов’язаних із матеріальною відповідальністю суб’єкта публічного адміністрування за шкоду, завдану приватній особі рішенням (дією); регулювання фактичних дій; регулювання юридичного статусу суб’єктів адміністративно-правових відносин.
23
Соловей, Микола. "Підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів повної загальної середньої освіти в сучасних умовах: організаційний аспект". New pedagogical thought 107, № 3 (1 грудня 2021): 48–53. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-48-53.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі дослідження сучасних нормативно-правових документів, теорії і практики підвищення кваліфікації педагогічних працівників визначено та описано особливості організації цього процесу в умовах вільного вибору і становлення альтернативних суб’єктів післядипломної освіти. Нами виокремлено інноваційні елементи, що мають суттєве значення в управлінні підвищенням кваліфікації педагогічних працівників закладів повної загальної середньої освіти, виділено завдання та покрокові дії вчителя і керівника в річному управлінському циклі. Суть процесу проявляється у рефлексії педагогом особистого рівня професійного розвитку, виборі суб’єкта, освітньої програми, форми і виду підвищення кваліфікації. В адмініструванні виокремлюємо процедури планування, проведення педагогічної ради, складання й затвердження плану, розробки інструментарію (наказів, положень, договорів, тощо) і визнання результатів підвищення кваліфікації. Визнання розглядаємо як колективну дію, спрямовану на встановлення відповідності документів про підвищення кваліфікації нормативним вимогам прийняття відповідного протоколу у формі рішення педагогічної ради. У загальному контексті пропонуємо ідею про внутрішнє положення щодо визнання результатів підвищення кваліфікації, головним у якій є принцип законності. У нашому дослідженні ми вперше виділяємо загальні аспекти визнання, конкретне їх виявлення за основними формами підвищення кваліфікації.
24
Савченко, О. С. "Контури системи управління всередині сільських та селищних об’єднаних територіальних громад". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 3 (267) (10 квітня 2021): 85–93. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-85-93.
Повний текст джерелаАнотація:
Незважаючи на величезний інтерес фахівців і дослідників до процесу створення і аналізу діяльності об’єднаних територіальних громад поза увагою залишаються питання управління їхньою діяльністю, зокрема, їхнім розвитком, усередині ОТГ. При наявності наукових праць, присвячених організації влади в ОТГ, здійсненню ними функцій місцевого самоврядування, саме питанням формування системи управління всередині ОТГ не приділяється належної уваги. Проведений аналіз суб’єктно-об’єктних відносин усередині ОТГ доводить, що система управління в ОТГ має будуватися з трьох гілок: 1) адміністративного менеджменту – у межах діяльності органів самоврядування; 2) публічного адміністрування – у межах взаємодії органів управління із всіма учасниками діяльності в ОТГ; 3) публічного управління – у межах взаємодії із населенням ОТГ. Кожній гілці управління притаманні особливості використання показників і способів планування, мотивування, обліку. При взаємодії декількох гілок в управлінні певним напрямком розвитку ОТГ досягнуті результати можуть бути віднесені на рахунок кожної гілки за формальною процедурою. Вибір напрямків розвитку і відповідних планових і управлінських показників має здійснюватися на основі аналізу результативних показників діяльності ОТГ із визначенням рейтингу актуальності вибраних напрямів для кожної окремої ОТГ, або їх груп.
25
Zelinskyi, S. E. "Реформування державного управління в Україні: від стратегії до практики". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 102–9. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація
Сьогодні є очевидним той факт, що без підвищення соціальної ефективності та результативності державного управління неможливо побудувати сучасну економіку, сформувати справедливі суспільні відносини, вийти на новий рівень якості життя населення, досягти зростання авторитету будь-якої країни в сучасному світі. Тому реформування системи державного управління в Україні є ключовим фактором модернізації управлінської діяльності та розвитку інституційних засад державності.
Метою статті є дослідження і аналіз результатів виконання завдань і напрямів реформування системи державного управління в Україні та формування певних їх оцінок через різні показники та індикатори.
Наукова новизна. Розглянуто способи оцінювання завдань Стратегії реформування державного управління на основі аналізу даних досліджень експертів та опитувань державних службовців.
Висновки. З 2016 року в Україні відбувається реформа державного управління відповідно до завдань затвердженої «Стратегії реформування державного управління України на 2016–2020 роки». При цьому практичними напрямами цієї Стратегії, які заслуговують на увагу, є: «Державна служба та управління людськими ресурсами» і «Надання адміністративних послуг та адміністративна процедура». Важливо відзначити, що оцінки експертів та державних службовців співпадають за багатьма показниками щодо завдань Стратегії. Як завжди, залишається велике питання до показника «Справедливість і конкурентоспроможність системи оплати праці державних службовців», яке так і не вирішене. При подальшій реалізації завдань Стратегії мали би бути залучені представники освітніх та наукових установ і науковці галузі знань «Публічне управління та адміністрування».
26
Іщук, Л. П. "Особливості розгляду публічно-правових спорів у фіскальній сфері в адміністративному судочинстві". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 92–96. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).573.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей розгляду публічно-правових спорів у фіскальній сфері в адміністративному судочинстві. Зазначено, що публічне адміністрування у фіскальній сфері залежить не лише від правового регулювання суспільних відносин, які виникають під час реалізації політики у сфері регулювання доходів і видатків держави, але і від інтерпретації норми права контролюючими органами, дій посадових осіб таких органів державної влади, які її реалізують і діяльність яких не позбавлена суттєвих недоліків.
Проведено аналіз статистичних даних діяльності адміністративних судів дав можливість зробити висновок, що майже третину всіх справ, які розглядаються в таких судах всіх інстанцій, становлять публічно-правові спори у фіскальній сфері. Виділено різновиди публічно-правових спорів у фіскальній сфері, до яких віднесено спори із приводу реалізації публічної фінансової політики, із приводу адміністрування податків, зборів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, із приводу реалізації державної політики у сфері економіки щодо митної справи.
Акцентовано увагу на основних проблемах виникнення таких публічно-правових спорів, до яких віднесено: неоднозначне застосування норм права, процедурні порушення контролюючими органами, недотримання посадовими особами контролюючих органів норм чинного законодавства при здійсненні ними своїх повноважень, неврахування контролюючими органами напрацьованої чіткої правової позиції судової практики, існування невеликої кількості типових і зразкових справ. Особливостями ж розгляду визначено те, що спори не завжди вирішуються оперативно, а судові процеси можуть бути тривалими, для повного, всебічного й об'єктивного розгляду таких спорів судді мають володіти не лише юридичними знаннями, а й розуміти особливості бухгалтерського та податкового обліку, валютного і грошового обігу, бюджетного процесу та фінансових послуг. Сформувати судову практику надзвичайно важко з огляду на постійні зміни до чинного законодавства у фіскальній сфері.
Автор дійшов висновку, що для підвищення ефективності діяльності адміністративних судів і забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах у фіскальній сфері необхідно вдосконалювати не лише чинне законодавство в напрямку створення несуперечливого матеріального та процесуального права, але й формувати єдину судову практику для правильного й об'єктивного вирішення всіх публічно-правових спорів.
27
Dmitrenko, Т., T. Derkach, A. Dmitrenko та I. Ivasco. "РОЗРОБКА MOДУЛЯ УПРАВЛІННЯ НАУКОВОЮ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ КАФЕДРИ ДЛЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ СИСТЕМИ “ПОРТАЛ-КАФЕДРА”". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 6, № 52 (13 грудня 2018): 104–12. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2018.6.104.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто актуальне питання побудови системи для управління навчальним закладом в цілому та науковою та науково-технічною діяльністю кафедри для інформаційної інтелектуальної системи «Портал-кафедра». Проаналізовано характерні особливості існуючих на даний час ресурсів ВНЗ України. Досліджено можливості проектування та програмної реалізації модуля управління. Визначено функції інформаційної системи, вимоги до контенту й наповнення модуля та системи керування контентом компонування сторінок. Наведено розроблену зручну структуру модуля управління науковою та науково-технічною діяльністю кафедри. Представлено розроблену архітектуру інформаційної інтелектуальної системи, обрано та обґрунтовано використання мови програмування, обрано та обґрунтовано використання системи управління базами даних, розглянуті джерела вихідних даних та варіанти початкового інформаційного наповнення системи та концепція призначення прав доступу та повноваження користувачів та адміністрування. Запропоновано модуль управління науковою та науково-технічною діяльністю кафедри для інформаційної інтелектуальної системи «Портал-кафедра», який дозволить оптимізувати процедуру ведення звітів про наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність, знизити витрати на організацію наукової діяльності кафедри за рахунок оптимізації використання всіх ресурсів кафедри, підвищити продуктивність праці персоналу та ефективного управління наданням платних науково-дослідницьких послуг, сприятиме розвитку академічних свобод шляхом забезпечення прозорості діяльності всіх суб'єктів, задіяних в системі. Особлива увага звертається на можливості даного інтелектуального модулю серед яких можна виділити такі, як автоматичне генерування звітів про наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність, перевірка тексту на унікальність та можливість включати систему планування дати та часу публікації наукового матеріалу заздалегідь, що дасть можливість автоматичного опублікування статті в указану дату та час.
28
Дмитрук, Сергій. "УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В СИСТЕМІ СТРАТЕГУВАННЯ БЕЗПЕКОВОГО СЕРЕДОВИЩА: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 95–108. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-95-108.
Повний текст джерелаАнотація:
Стратегія національної безпеки України та Концепція роз- витку сектору безпеки і оборони України передбачає необхідність пошуку наукових підходів до стратегування безпекового середовища задля мініміза- ції ризиків та протидії загрозам національній безпеці. Особливої уваги по- требує проблема непередбачуваності безпекового середовища, яка пов’язана з асиметрією загроз і дій. Розроблено методики та моделі опису майбутньо- го безпекового середовища, формування їх бачення та моделі того безпеко- вого стану, в якому буде розвиватись Україна в стратегуванні безпекового середовища, залежатиме від розроблення подальших політичних та страте- гічних документів (державно-управлінських рішень), в яких буде задекла- ровано мета, цілі та зобов’язання.
Для цього необхідно розробити відповідний дієвий інструментарій у вигляді механізму з розроблення ефективних стратегій та процедур здійс- нення їх, а також вимог до робочих команд і координаційного (об’єднаного) ситуаційного центру для вирішення завдань прогнозування майбутнього безпекового середовища України. Це надасть можливість удосконалити за- сади галузі знань “Публічне управління та адміністрування”.
Розроблено удосконалену модель державного управління у секторі без- пеки і оборони України, яка ґрунтується на запропонованих вище механіз- мах і принципах розробки та здійснення ефективної стратегії державного управління у сфері національної безпеки України, а саме: представлено схе- му проходження інформаційних потоків за етапами управління ризиками та запобіганню загроз і алгоритм функціонування інформаційної системи стратегування безпекового середовища України. Крім того, представлено структурно-функціональну схему прийняття рішень з управління ризика- ми в інформаційній системі стратегування безпекового середовища України та вдосконалено загальну модель державного управління у секторі безпеки і оборони України. Виходячи з проведеного дослідження, запропоновано створити в системі Апарату Ради національної безпеки і оборони України — Об’єднаний ситуаційний центр.
Запропоновано практичні рекомендації, що сприятимуть удосконаленню та підвищенню ефективності стратегування безпекового середовища.
29
ШАПОВАЛОВА, ОЛЬГА. "Принципи інституціоналізації цифрової інфраструктури контролю у сфері господарювання". Право України, № 2019/08 (2019): 94. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-094.
Повний текст джерелаАнотація:
Зміна напрямів економічної політики під впливом цифровізації економіки (зокрема її правової інфраструктури) потребує модернізації господарського законодавства. Тому у статті обґрунтовано актуальність запропонованих авторкою трьох спеціальних правових принципів інституціоналізації цифрової інфраструктури контролю у сфері господарювання. Йдеться про принципи розбудови не правової інфраструктури загалом, а про її окремі ресурси. Проведено критичний аналіз щодо обрання державними фіскальними органами України моделі блокуючого контролю при адмініструванні податку на додану вартість. Викрито недоліки реалізації його окремих процедур, починаючи з 2011 р. Доведено, що вони спотворювали призначення охоронної (профілактичної) функції податкового контролю. Позитивно оцінюється новий порядок заповнення наклад них, який прийнято наприкінці 2018 р. Мета статті – довести необхідність розробки спеціальних принципів здійснення контролю у сфері господарювання, використовуючи інструменти та інші ресурси цифровізації економіки, а саме: а) пропорційності блокуючого контролю зі ступенем порушення вимог при реалізації прав підконтрольними суб’єктами господарювання; б) підвищення рівня зрілості інформаційної безпеки при здійсненні господарської діяльності; в) гарантування прозорості результату самоконтролю суб’єктів господарювання. Пропонується забезпечити налагодження системи електронних контактів між суб’єктами господарювання та (або) органами контролю на основі не лише загальних, а й спеціальних принципів здійснення контролю у сфері господарювання. Обґрунтовується доцільність зміни утримувача Реєстру податкових накладних шляхом наділення цією функцією Міністерства фінансів України. Доводиться актуальність для науки господарського права такого напряму дослідження, як надання інформаційно-комунікаційної послуги банків, які функціонують на інвестиційному ринку, зокрема, щодо наявності електронної діагностичної картки самоконтролю банку. Авторка доходить висновку про актуальність зазначеної теми внаслідок того, що у доктрині господарського права розпочато опрацювання проблем правового забезпечення цифровізації економіки, але ці процеси слід пов’язувати з тематикою спеціальних принципів інституціоналізації цифрової інфраструктури контролю у сфері господарювання. Такий зв’язок досягається господарсько-правовими засобами
30
Кліменко, Д. І. "Становлення та функціонування податкової системи України". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (4 листопада 2020): 72–77. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2800.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню актуальних проблем становлення та розвитку сучасної податкової системи України, а також шляхів їх вирішення. Особливу увагу приділено аналізу різних підходів до дефініцій понять «податкова система» та «система оподаткування». Зазначено, що дані категорії не є синонімами, а співвідносяться одна з одною. У разі вжвиання у вузькому сенсі поняття податкової системи може відбуватись змішання з терміном «система оподаткування». Обґрунтовано перспективні напрями розвитку податкової системи держави. Проаналізовано та визначено можливі напрями реформування податкової системи України. Так, ефективною податкова система буде тільки тоді, коли стане стимулювати розвиток і зростання економіки, що зумовлює формування необтяжливих умов для бізнесу. Такі умови визначаються не тільки рівнем податкових ставок, але і процедурами розрахунку і сплати податків, упорядкуванням проведення податкових перевірок та надання податкової звітності, що забезпечується за допомогою податкового адміністрування.
Також у статті аналізуються принципи побудови податкової системи, які мають велике значення для створення ефективної, дієвої податкової системи. У публікації акцентовано увагу на тому, що головною проблемою під час реалізації принципів податкового законодавства є їхня необов'язковість. Встановлено, що запропоновані Адамом Смітом принципи оподаткування не втратили свого значення в сучасних умовах, а зберігають неабияку актуальність. Однак час від часу їх потрібно інтерпретувати. Проведений аналіз дозволив сформулювати висновки щодо недоопрацьованності підходів до змісту і сфери застосування принципів податкового законодавства, що зумовлює необхідність подальшого концептуального пошуку в даному напрямі. На прикладі транспортного податку автором у статті проаналізовано принцип стабільності, який передбачає заборону внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, у якому будуть діяти нові правила та ставки.
31
Люх, В. В. "ІНСТРУМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 237–47. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.27.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу проблематики інструментальної скла- дової в адміністративно-правовому механізмі забезпечення фінансової безпеки держави. Акцентовано, що трансформація у сучасній адміністра- тивно-правовій доктрині категорій “форми діяльності публічної ад- міністрації” та “методи діяльності публічної адміністрації” у категорію “інструменти публічного адміністрування” актуалізують дослідження саме інструментів адміністративно-правового забезпечення правоохо- ронними органами фінансової безпеки держави. Встановлено, що у сучасній правовій доктрині застосовується широкий підхід до визначення категорії “правові інструменти”, згідно з яким інструменти – це весь комплексів засобів правового регулювання/впливу, та запропоновано конкретні ін- струменти діяльності публічної адміністрації розкривати через призму системи її інституціонально-функціональних характеристик. Визначено, що правоохоронними органами в процесі забезпечення фінансової безпеки держави використовуються такі інструменти публічного адміністру- вання як нормативні акти, адміністративні акти, адміністративні до- говори, плани та фактичні дії. Під нормативним актом як інструментом адміністративно-правового механізму забезпечення фінансової безпеки держави запропоновано розуміти виданий уповноваженим суб’єктом юри- дичний акт, у якому закріплено норми адміністративного права, які ре- гламентують відносини у фінансовій сфері між публічною адміністрацією та іншими суб’єктами, які мають публічний інтерес у цій сфері. Виділено особливості нормативних актів як інструменту забезпечення: загальні формальні параметри, пов’язані з інституційно-процедурними аспектами (компетенція, порядок, форма і т.п.); спеціальні матеріальні параметри (публічність; адресність; юридична обґрунтованість і значущість; нор- мативність; односторонність; підзаконність; недискримінаційний харак- тер). Зазначено, що адміністративні акти за своїми сутнісними рисами є новою категорією для доктрини адміністративного права, зміст яких розкривається через повноваження публічної адміністрації, і є наслідком імплементації законодавства України до права Європейського Союзу, що обумовило перехід від використання терміна «акт державного управління» до поняття «адміністративний акт». З огляду на відсутність легальної дефініції адміністративного акта в Україні, в якості базового застосовано розуміння сутності адміністративного акта як рішення суб’єкта публіч- ної адміністрації щодо вирішення конкретної адміністративної справи, яке тягне юридичні наслідки для конкретних фізичних і юридичних осіб, що відповідає сутності досліджуваного інструмента діяльності публічної ад- міністрації в частині забезпечення фінансової безпеки держави. Виокремле- но фундаментальні ознаки адміністративного договору у сфері фінансо- вої безпеки держави - наявність публічної адміністрації як однієї зі сторін такої угоди, а також сутнісні характеристики щодо обумовлення повно- важень сторін договору на основі владно-управлінської функції. Іншими факультативними специфічними інструментальними рисами адміністра- тивного договору в фінансовій сфері є орієнтація на задоволення публічного інтересу та суспільних потреб у фінансовій безпеці, законодавчі процедурні рамки діяльності суб’єкта публічної адміністрації, спрямованої на реаліза- цію його адміністративної компетенції.
32
Грицина, Оксана, Іван Тофан та Ольга Шолудько. "Спрощення процедури податкового адміністрування та іі доцільність застосування в Україні". Adaptive Management Theory and Practice Economics 10, № 20 (10 травня 2021). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0654-10(20)-03.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Результати статті отримані за рахунок застосування методів: абстракції – при визначенні змісту поняття податкове адміністрування, порівняння – при встановленні переваг і недоліків діючої процедури податкового адміністрування, узагальнення та ідеалізації – для пошуку оптимальної складової ефективної процедури податкового адміністрування.
У статті визначено потребу у застосуванні відмінної від діючої процедури податкового адміністрування. Встановлено взаємозалежність між впливом фіскальних та політичних чинників на здійснення податкової реформи в частині процедурного супроводу. Проаналізовано еволюцію змін окремих норм податкового законодавства з метою спрощення процедури адміністрування на прикладі податку з доходів фізичних осіб та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Виявлено ряд стримуючих елементів процедури податкового адміністрування, які потребують усунення або кардинального видозмінення з метою досягнення максимального фіскального бюджетного ефекту та зростання рівня податкової дисципліни платників податків. Запропоновано чіткий і зрозумілий порядок дій з метою застосування оптимальної та необтяжливої процедури адміністрування податків усіма суб’єктами податкового законодавства.
Внаслідок переорієнтації діючої процедури податкового адміністрування на її спрощену версію пропонується креативне та раціональне вирішення питання взаємної довіри та поваги між суб’єктами податкового законодавства, мінімізації бюджетних витрат фіскального апарату та зменшення часу на податкове адміністрування платників податків.
Запропоновані елементи спрощення процедури зменшать час податкового адміністрування як працівникам фіскальних служб так і платникам податків. Також це дозволить значно заощадити на бюджетних та комерційних витратах. Спрощення процедури адміністрування податків збільшить довіру населення та малого бізнесу до фіскальних служб держави.
Ключові слова: адміністрування податків, податкове навантаження, бюджет, податкова дисципліна, податок з доходів фізичних осіб, податок на нерухомість.
33
Козак, К. Б., В. А. Дроздова та Є. А. Дроздова. "Подолання конфліктних ситуацій при адмініструванні транспортних перевезень у логістичних системах". Food Industry Economics 12, № 4 (29 грудня 2020). http://dx.doi.org/10.15673/fie.v12i4.1908.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є проведення аналізу причин конфліктних ситуацій та конфліктів, що виникають узв’язку зі складнощами адміністрування (управління) при транспортних перевезеннях, аналізу думокекспертів-практиків та вчених щодо подолання подібних складних ситуацій. Оскільки під час управлін-ня логістичними процесами у посадових осіб є чітко регламентовані функції, за якими вони повинніфокусуватися саме на процедурах та контролю за їх виконанням, що іноді стає причинами виникненняконфліктних ситуацій та конфліктів. Завданням статті є встановлення найбільш типових причин конф-ліктних ситуацій в процесі адміністрування транспортних перевезень; встановлення між якими учасни-ками логістичної системи найбільш часто виникають конфліктні ситуації; які існують шляхи та інстру-менти визначення, згладжування і вирішення подібних складних ситуацій. Розглядаються тенденціїрозвитку логістичного менеджменту і логістики; поняття логістичної системи, конфліктної ситуа-ції/конфлікту та адміністрування. Аналізуються думки провідних фахівців ланцюга поставок Українсь-кого ринку. Необхідно підкреслити, що конфлікти які виникають при транспортних перевезеннях приз-водять до значних економічних та іміджевих збитків для підприємства та компаній-партнерів, особли-во при здійсненні міжнародних перевезень, а також залишаються поза уваги науковців хоча турбуютьпредставників бізнес-структур. Тому саме проблема якісного адміністрування транспортних переве-зень у логістичних системах і своєчасне виявлення та подолання конфліктів набуває актуальності.
34
Данилишин, Володимир, та Світлана Синиця. "НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ". Економіка та суспільство, № 27 (25 травня 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-27-13.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена актуальним питанням щодо оподаткування доходів фізичних осіб. Сьогодні національна система оподаткування не зовсім справляється із виконанням покладених на неї функцій стосовно здійснення загального оподаткування, фіскальної достатності та соціальної справедливості, рівності платників податків та прозорості процедур адміністрування. Саме тому проаналізовано досвід ряду економічно розвинутих держав стосовно оподаткування доходів громадян. Окреслено найкращі розробки іноземних систем оподаткування доходів та вказані кроки, які дадуть змогу удосконалити та модернізувати систему оподаткування доходів громадян в Україні. Запропоновано реформувати систему оподаткування таким чином, щоб обкладати податком на доходи фізичних осіб не персонально кожного українця, який працює, а відразу ціле домогосподарство або сім'ю.
35
Синютка, Наталія, та Наталія Буковська. "ПУБЛІЧНІ ЗАКУПІВЛІ PROZORRO: РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ НА ПРИКЛАДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Економіка та суспільство, № 25 (30 березня 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-25-64.
Повний текст джерелаАнотація:
Робота актуалізує тему економії бюджетних ресурсів та ефективної політики у сфері бюджетних видатків в умовах цифрових трансформацій. Розкрито теоретичне підґрунтя, причини запровадження та зміст діджиталізації публічних закупівель в Україні, а також означено регіональні особливості закупівель у Львівській області. Розглянуто напрямки впливу цифровізації на прозорість та ефективність видатків окремих органів місцевого самоврядування та досліджено розвиток державної платформи ProZorro. Основними цілями електронної реформи публічних закупівель визначено усунення недобросовісних практик, скорочення корупційної ренти, послаблення адміністративного тиску з боку організаторів торгів, спрощення процедур адміністрування та як наслідок – економія бюджетних видатків. Узагальнено показники електронних закупівель Prozorro на прикладі Львівської області, в тому числі в розрізі кількості та структури проведених тендерів, предмету закупівлі, числа учасників та організаторів торгів, обсягів закупівель та економії бюджетних ресурсів. Доведено, що цифрові трансформації насамперед стимулюють прозорість процедур публічних закупівель та їхню підзвітність громадськості. Водночас обґрунтовано недостатність позитивного впливу Prozorro на зростання конкуренції між учасниками та констатовано незначні обсяги економії бюджетних ресурсів. Авторами означено переваги і недоліки системи Prozorro в Україні на прикладі Львівської області. Запропоновано рекомендації щодо покращання функціонування системи.
36
Моргунов, О. А. "Щодо поняття державного управління у сферах фізичної культури та спорту в умовах євроінтеграції". Актуальні проблеми держави і права, № 83 (6 лютого 2020). http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.126.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено ознаки та сформульовано поняття публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту в Україні зі встановленням законодавчих підстав його використання поряд із по-няттям державного управління. Наголошено, на доцільності в рамках розвитку категоріально-поня-тійного апарату науки адміністративного права України перехід із використання поняття державного управління у сферах фізичної культури та спорту у вузькому та широкому розумінні на категорії пу-блічного управління та публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту. Визначено, що публічне адміністрування сфер фізичної культури та спорту необхідно визначати як професійну політично неупереджену діяльність на посадах публічної служби в органах держави та місцевого самоврядування в межах їх компетенції із практичного виконання наступних завдань і функцій держави: аналіз державної політики; забезпечення її реалізації; виконання норм законо-давства; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення наглядута контролю за дотриманням законодавства; управління фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом органів; реалізації інших повноважень, визначених за-конодавством. Зроблено висновок, що посадами публічної служби в органах держави автор пропонує вважати такі їх первинні структурні одиниці, що визначені структурою і штатним розписом з викладеним обсягом посадових повноважень і обов’язків. Тобто, віднесення до посад публічної служби в органах держави посад державних службовців Секретаріату Кабінету Міністрів України; міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; місцевих державних адміністрацій; органів прокуратури; органів військового управління; закордонних дипломатичних установ України; державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені законом. Посадами публічної служби в органах місцевого самоврядування автор пропонує вважати такі їх первинні структурні одиниці, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України для виконання вищеперерахованих завдань і функцій держави.