Статті в журналах з теми "Професіональна діяльність"

В статті аналізується обсяг та зміст фахової підготовки інженерних кадрів у відповідь на виклики глобалізації та інформаційної революції; розглядається інженерна діяльність, яка містить знання про технічні засоби та об’єкти, пов’язані з організацією та економікою інших систем і процесів. Автор наголошує на єдності предметно-технічного циклу з гуманітарним. Він прогнозує посилення ролі гуманітарної підготовки майбутніх інженерів. Досліджуються зміст інженерної освіти, складові, які формують майбутнього інженера-професіонала. Звертається увага на професіональну підготовку майбутніх інженерів. У статті висвітлюються проблеми з розбіжністю між обсягом необхідної інформації та кількістю годин на її вивчення. Суспільство вимагає підготовки інженера-лідера, представника не лише технічної еліти, а й громадянської, організатора колективу, вихователя, наставника молоді

Мета. У статті пропонується визначення місця емоційної безпеки в структурі професійної безпеки особистості, а також емпіричних референтів емоційної безпеки. Важливим завданням бачиться визначення зв’язків загального емоційного фону та схильності до стресу з самооцінкою та професійним вигоранням за трьома шкалами: емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція особистих досягнень; ми припускаємо, що емоційна безпека особистості пов’язана із специфікою професійної діяльності: роботою з людьми або з документами, керівною діяльністю тощо. Методи. З метою вивчення психологічних особливостей прояву емоційної безпеки особистості, зокрема таких емпіричних референтів як схильність до стресу, емоційна виснаженість, деперсоналізація, редукція професійних досягнень, вираженість базових емоцій та рівень самооцінки, нами було використано наступні психодіагностичні методики: «Визначення ступеня схильності до стресу» (за Є. О. Тарасовим); «Професійне вигорання» (за К. Маслач, С. Джексон в адаптації Е. Водоп’янової); «Шкала диференціальних емоцій» (за К. Ізардом); «Визначення рівня своєї самооцінки» (за Г.М. Казанцевою). Результати. Емоційна безпека професіонала розглядається як почуття впевненості щодо володіння внутрішніми психологічними ресурсами для протистояння загрозам і небезпекам, пов’язаним з професійною діяльністю. З одного боку, емоційна безпека професіонала підтримується внутрішніми психологічним ресурсам, а з іншого боку, безпечним середовищем і довірливими стосунками в організації. Якщо розглянути ресурси емоційної безпеки через призму небезпеки, то схильність до стресу, емоційний фон, рівень професійного вигорання та рівень самооцінки гіпотетично можуть бути тими емпіричними референтами, які дозволять виявити наявність чи відсутність цих ресурсів. Представлено результати дослідження, метою якого було вивчення зв’язку схильності до стресу та загального емоційного фону з рівнем самооцінки та професійним вигоранням. Доведено, що стан емоційної безпеки пов’язаний не стільки з психологічними особливостями досліджуваних, скільки з специфікою провідної професійної діяльності: роботою з документами, роботою з людьми, змішана форма (люди та документи), а також керівною діяльністю. Висновки. Встановлено значимі статистичні взаємозв’язки між показниками базових емоцій та показниками професійного вигорання (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція професійних досягнень) і рівнем самооцінки та між показниками професійного вигорання та стресостійкістю і рівнем самооцінки працівників комерційної організації. Подальше вивчення феномену емоційної безпеки особистості професіонала бачиться в контексті організаційного середовища та міжособистісної взаємодії персоналу організації. Важливим завданням та викликом для організаційних психологів сьогодні є віднайдення ефективних інструментів та програм забезпечення емоційної стабільності та безпеки персоналу на робочому місці, що, безумовно, є перспективним напрямком подальших досліджень.

Професія музиканта посідає особливе місце у сучасному суспільстві. Гра на музичному інструменті вимагає для своєї реалізації не тільки високої професійної майстерності, але й необхідних для оволодіння будь-якою складною діяльністю вольових зусиль і мотивації. Представлено теоретичний та емпіричний аналіз психологічних особливостей музикантів-професіоналів. Досліджено особливості особистості музикантів за допомогою моделі «професіонал-аматор» у порівняльному аспекті. Теоретично обґрунтовано та емпірично доведено на репрезентативній вибірці із 182 музикантів, що обраний у дослідженні підхід до диференціації ступенів музичної освіти та рівня професіоналізму(в діаді «професіонал-аматор») дозволив виявити розбіжності у психологічних характеристиках музикантів досліджуваних груп. Вивчено стійкі особистісні диспозиційні та динамічні риси, особливості адаптаційного потенціалу, психологічного благополуччя та специфічного емоційного стану «потоку» музикантів. Встановлено, що музикантам-професіоналам притаманні сміливість, стриманість, схильність до впливу емоцій, допитливість, фрустрованість, в той час як музиканти-аматори характеризуються експресивністю, емоційною стабільністю, сумлінністю, мрійливістю та самодостатністю. Доведено, що музиканти-професіонали є більш схильними до виникнення психоемоційних порушень. Встановлено вищий рівень стану «потоку» у групі музикантів-професіоналів та констатовано його більшу частоту. Проаналізовано специфічність емоційної сфери музикантів-професіоналів і аматорів. Особливі форми вразливості, чуйності, емоційної лабільності сприяють можливості виникнення у групі музикантів-професіоналів психоемоційних порушень різного роду. Завдяки гуманізуючому потенціалу музичної діяльності у музикантів виникає можливість із набуттям досвіду переживати стан «потоку», виражаючи негативний емоційний стан шляхом гри на музичному інструменті. Результати дослідження можуть бути використані у психологічній роботі із студентами та педагогами музичних навчальних закладів, а також музикантами-професіоналами із метою покращення їх психологічного здоров’я і благополуччя та попередження виникнення станів психічної дезадаптації.

В статті висвітлено проблему становлення соціального інтелекту у майбутніх педагогів. Проаналізовано теоретичні підходи до визначення сутності поняття «соціальний інтелект». Зазначено, що складність дефініції, зумовлена його дотичністю до вивчення різних соціально-психологічних властивостей особистості. Також, аналізується, що в роботах західних вчених соціальний інтелект розглядається, як здатність розуміти оточуючих, прогнозувати їх поведінку, як умова успішної адаптації до життя в суспільстві, на відмінну від вітчизняних, де дослідники тлумачать соціальний інтелект як здатність до розумових операцій, об'єктом яких є процес міжособистісної взаємодії. Обґрунтовано, що успішна професійна діяльність педагога залежить від високого рівня розвитку соціального інтелекту. Зазначено, що соціальний інтелект, будучи провідним компонентом успішності включення людини в соціальне життя суспільства, створює сприятливі передумови для саморозкриття, самореалізації і самоактуалізації особистості як професіонала. Таким чином, становлення студента як професіонала, суб'єкта діяльності супроводжується формуванням у нього вміння вирішувати міжособистісні завдання і діяти адекватно і проникливо в ситуації соціальної взаємодії. Відповідно, проведено емпіричне дослідження соціального інтелекту та здійснено аналіз результатів, які показали, що у студентів-педагогів переважає середній і нижче середнього рівні розвитку соціального інтелекту.

У статті розглянуто процес формування професійної позиції майбутніх учителів початкових класів, який є найбільш складним і найменш розробленим як у теоретичному, так і в методичному аспектах, зважаючи на його домінуючу роль, на нашу думку, у вихованні життєво активних, гуманістично спрямованих громадян України.Однією з умов ефективного формування професійної позиції майбутніх учителів початкових класів є своєчасне виявлення домінуючих мотивів вибору професії, характеру відношення до обраної професії, можливостей та індивідуально-психологічних особли-востей кожного з фахівців, що дає змогу вдосконалити професійну підготовку, надавати інформацію про професійну діяльність, про можливості застосування набутих знань, умінь, професійних компетентностей, розкриваючи нові можливості для реалізації особистісного потенціалу особистості як майбутнього професіонала.

Розглянуті сучасні підходи до проблеми уніфікації в соціальній спрямованості професійної діяльності індивіда з іншими суб’єктами узгодження стандартів професійних взаємовідносин і розвитку соціальних середовищ. З’ясовано актуальність завдання інтеграції навичок галузевого фахівця через розвиток соціальних компетентностей, встановлено специфіку «соціальності» як елемента фахових компетентностей, які забезпечують успішну діяльність галузевого професіонала. Виявлено тенденції переходу досліджень від режиму констатації і зіставлення галузевих і корпоративних стандартів «соціальних» компетентностей до теоретично обґрунтованих і емпіричним шляхом виявлених у ході багатофакторного аналізу оцінки й обліку суб’єктних складових соціальних норм у професійному середовищі. Проаналізована специфіка праці фахівців водного транспорту (морського вантажного флоту) в контексті галузевих професійних вимог і сучасних викликів. З’ясовані соціологічні параметри залежностей і відповідностей культурно-світоглядно-мотиваційних чинників професійної діяльності від динаміки і якості процесу становлення професіонала. Висновується низка процесуальних ракурсів дослідження соціальних навичок і особистих якостей фахівця водного транспорту для комплексної оцінки взаємовпливів різнорідних чинників розвитку соціально значимих функцій в професійній діяльності. Обґрунтована потреба використання соціологічних засобів поглиблення знань, деталізації соціальних аспектів життєдіяльності, оптимального вибору методології емпіричного дослідження соціальної компетентності працівників цієї професійної групи та визначення напрямів наукового і професійно-освітнього супроводу її розвитку.

Статтю присвячено вивченню проблематики професійного мислення у науково-психологічних джерелах. Проаналізовано наукові погляди багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених щодо генезису професійного мислення. Охарактеризовано сучасні підходи до тлумачення поняття “професійне мислення” та “проблема розвитку професійного мислення фахівців”. Результати аналізу наукових джерел засвідчують неоднозначність поглядів вчених, а в багатьох аспектах – протилежних позицій психологічного феномена “професійне мислення”. Розкрито погляди вчених щодо методологічних підходів та комплексного уявлення про професійне мислення.Визначено, що професійне мислення – це: 1) цілісний, специфічний, алгоритмічний комплекс інтелектуальних процесів, спрямованих назовні для досягнення результатів, пов’язаних із професійною діяльністю; 2) основа формування фахівця-професіонала.

У статті визначено роль науково-дослідної діяльності студентів у закладах вищої освіти як однієї з важливих умов становлення особистості та формування високопрофесійного фахівця підприємств туризму та готельно-ресторанного бізнесу; розглядаються завдання, принципи та деякі аспекти її організації. Цей вид робіт сприяє розвитку людини як особистості та професіонала, поєднує в собі навчання, пізнання, спілкування; дозволяє розширити знання, заглибитись в ті питання, які цікаві саме студенту. Уточнено поняття «професійний та особистісний розвиток студента» як цілеспрямований, свідомий процес виявлення та вдосконалення власного рівня професійної компетентності (знань, умінь, особистих якостей), що сприяє успіху особистості як у житті, так і, зокрема, в професійній діяльності. З'ясовано основні організаційно-педагогічні умови, дотримання яких сприятиме формуванню особистості студента, орієнтованого на безперервний саморозвиток, серед них: створення освітнього середовища з ціннісним ставленням усіх його учасників до самоосвіти та самовдосконалення; особистий приклад, активність, креативність науково-педагогічних працівників; створення атмосфери захопленості спеціальністю. Наукова діяльність має бути гармонійним продовженням та поглибленням освітнього процесу. З метою залучення студентства до науково-дослідноїдіяльності, її планування та організації, акцентується увага на важливості дотримання принципів студоцентризму (орієнтації на інтереси та мотивацію тих, хто навчається), диференціації, систематичності, індивідуальної орієнтації, поступовості процесу залучення студентів до цього складного творчого виду діяльності. Запропонований диференційований підхід до науково-дослідної діяльності здобувачів вищої освіти передбачав: вивчення якостей особистості кожного з них, інтереси, нахили, рівень самосвідомості, соціальну зрілість, мотивацію, рівень знань, вмінь, низки психологічних особливостей тощо. Досліджено досвід організації науково-дослідної роботи у закладах вищої освіти, запропоновано деякі інноваційні методи залучення до неї студентства. Ключові слова: саморозвиток, самовдосконалення, науково-дослідна діяльність, мотивація, диференційований підхід.

Стаття присвячена визначенню й обґрунтуванню методичних рекомендацій щодо здійснення самоосвітньої підготовки вчителів до формування ключових компетентностей учнів у закладах загальної середньої освіти.Представлені у статті результати проведеного дослідження щодо готовності вчителів до формування ключових компететностей учнів, що полягали у пошуку труднощів у здійсненні цієї діяльності та констатації даних щодо сучасного стану цієї готовності, зокрема, незначна кількість вчителів (26 %) готові формувати ключові компетентності учнів. Для вирішення проблеми обрано самоосвітню підготовку як ефективний спосіб підвищення професійної компетентності педагога. Представлено розроблені методичні рекомендації, що сприяють якісному здійсненню самоосвітньої підготовки: виробити індивідуальний стиль; вивчати літературу; займатися самопізнанням; аналізувати освітній процес; здійснювати самоосвітню діяльність та ін.Акцентовано, що впровадження розроблених методичних рекомендацій у самоосвітню практику педагогів ефективно здійснювати шляхом використання науково-методичного забезпечення, яке представлене сукупністю форм і методів (вправи для самопідготовки, тренінги, творчі індивідуальні і групові завдання, практикуми, семінари та ін.), що сприяють підвищенню рівня фахової підготовки вчителя.Визначено найбільш продуктивні форми самоосвітньої підготовки, професійний саморозвиток серед індивідуальних, мережеві педагогічні спільноти серед групових. Зроблено висновок про те, що визначені рекомендації і форми самоосвітньої підготовки сприяють активізації когнітивної, емоційної і змістової діяльності педагогів, а також є основною рушійною силою особистісного і професійного розвитку, що проявляється у формуванні власного стилю професійної діяльності, самовдосконаленні та становленні професіонала.

У статті розкрито особливості розвитку музичної культури на Полтавщині в першій половині ХХ століття. Наголошено, що усвідомлення шляхів розвитку музичної культури в Україні можливо лише за умови дослідження особливостей розвитку у різних регіонах. Автор вважає, що Полтавщина – це один з найважливіших в історико-культурному і мистецькому значенні регіонів, в якому на протязі століть накопичувалися і розвивалися численні мистецькі традиції. В Полтаві народилися і провели більшу частину свого творчого життя відомі композитори, музикознавці і виконавці, які впливали на розвиток музичної культури українського суспільства у ХХ столітті. Обґрунтовано, що певне культурне середовище у Полтаві було сформовано ще на початку ХІХ століття, коли почали накопичуватися музичні традиції. Розкрито вплив співацької школи, яка була відкрита ще в кінці 18 ст. та Полтавського відділення Імператорського Російського музичного товариства на розвиток музичної культури суспільства. Доведено значущість народної творчості у розвитку музичного мистецтва. Розкрито, що в Полтаві на початку століття почали створюватися театральні, музичні, літературні гуртки, активно розвивалося хорове виконавство, характерною ознакою якого було створення різноманітних за складом та кількістю хорових гуртків, як професіональних, так і аматорських. Доведено, що перша чверть ХХ ст. визначилася злетом української музичної культури, активною творчою діяльністю композиторів і виконавців, які демонстрували і стверджували концепцію української національної музичної школи.

The purpose of the article is to consider innovative technologies as a pedagogical condition for professional training of future professionals of the social sphere.Methods. Analysis of innovative technologies has significant achievements in the modern scientific field, which leads to a logical analysis of research in the field of pedagogy, psychology and methods of vocational training; logical-structural analysis – to determine the essence of the concept of “pedagogical condition”, substantiation of theoretical and methodological principles of the problem. The methodology of the research is a system of methodological principles (objectivity, complexity, disclosure of contradictions of the subject being studied, etc.).Results. The pedagogical conditions of professional training of future specialists in the social sphere are a set of actions that provide the most favorable environment for the effective functioning of a particular pedagogical system in the educational process. This means that the formation of a professional in the social sphere is influenced by various individual psychological and socio-psychological reasons due to higher nervous activity, needs, interests, motivation, abilities, individual psychological characteristics of a person, as well as living conditions in the social environment and social individual experience.Undoubtedly, innovation as an activity process and as its result is one of the highest values of the individual, because innovation itself is a kind of value system.Innovative technologies include: project studying; professional self-futuring; technology of immersion in professional activity; game techniques, etc.Conclusions. Thus, the personality of the specialist in the field of education, formed as a result of innovative education, is characterized by such features as: openness to innovation, readiness for pluralism of opinion; awareness of the need for innovation; focus on the present and the future; the ability to recognize another opinion without fear of changing one's own; readiness to overcome professional failures; positive perception of their past experience; planning future actions to achieve the intended goals and their impact on professional independence.Key words: innovative technology, pedagogical condition, a specialist of thesocial sphere, professional training, coaching, facilitation.У статті розкрито сутність педагогічних умов професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери, проаналізовано вплив інноваційних технологій на формування фахівців.Метою статтіє розгляд інноваційних технологій як педагогічної умови професійної підготовки май-бутніх фахівців соціальної сфери.Методи. Аналіз інноваційних технологій має значні напрацювання у сучасній науковій сфері, що зумовлює логічний аналіз наукових досліджень у галузі педагогіки, психології та методики професій-ного навчання; логіко-структурний аналіз – для визначення суті поняття «педагогічна умова», обґрун-тування теоретичних і методичних засад означеної проблеми. Методологію проведеного дослідження становить система методологічних принципів (об’єктивності, комплексності, розкриття суперечностей предмета, що вивчається, та ін.).Результати. Педагогічними умовами професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфе-ри виступає сукупність заходів, які забезпечують найбільш сприятливе середовище для ефективного функціонування певної педагогічної системи в освітньому процесі. А це означає, що на формування професіонала соціальної сфери впливають різні індивідуально-психологічні та соціально-психологічні причини, зумовлені вищою нервовою діяльністю, потребами, інтересами, мотивацією, здібностями, індивідуально-психологічними характеристиками особистості, а також умовами життя в соціальному середовищі та соціальним досвідом індивіда.Безперечно, інновація як діяльнісний процес і як його результат постає однією з вищих цінностей особистості, оскільки й сама інноваційна діяльність є своєрідною системою цінностей.До інноваційних технологій відносимо: проектне навчання; професійне самофутурування; техноло-гію занурення у професійну діяльність; ігрові методики тощо.Висновки. Отже, особистість фахівця соціальної сфери, сформована внаслідок інноваційної осві-ти, характеризується такими рисами, як: відкритість до інновацій, готовність до плюралізму думок; усвідомлення необхідності інноваційної діяльності; орієнтація на сьогодення і майбутнє; вміння визна-вати іншу думку, не боячись змінити власну; готовність до подолання професійних невдач; позитивне сприйняття свого минулого досвіду; планування майбутніх дій для досягнення передбачуваних цілей та їх впливу на фахову самостійність.Ключові слова:інноваційна технологія, педагогічна умова, фахівець соціальної сфери, професійна підготовка, коучинг, фасилітаторство.

Статтю присвячено обґрунтуванню різноманітних аспектів удосконалення технологічної, професійно-педагогічної підготовки майбутніх юристів, розкриваються основні функції майбутнього юриста-викладача, процес його адаптації до реальної професійної діяльності. Проаналізовано проблему підготовки професіонала-юриста для здійснення професійної діяльності і реального рівня професійно-педагогічної готовності майбутнього юриста до діяльності в різних типах юридичних установ. У статті визначено, що методика формування базових компетентностей (форм, засобів, методів, засад) у юридичних навчальних закладах спеціального призначення передбачає створення спеціальних умов (спеціалізованих авдиторій) для проведення практичних занять зі спеціальних та гуманітарних дисциплін. Зазначено, що гуманітарна складова частина у навчальних планах університетів спеціального призначення недостатньо відображена. Доведено, що професійна діяльність майбутнього юриста-викладача, окрім глибоких спеціальних кваліфікованих знань, умінь і навичок, вимагає системи психологічних і педагогічних знань, навичок і прийомів, які забезпечують високу культуру спілкування, а також надбання навичок цінування та поваги до різноманітності і мультикультурності через рефлексію, самовдосконалення, пізнавальну та творчу активність. Знання педагогіки необхідні для ефективної організації роботи з людьми, проведення правовиховної роботи. Виявлено, що на сучасному етапі розвитку системи вищої освіти значною мірою змінюється роль викладача. При компетентнісному підході викладач займає позицію організатора, консультанта, тьютора, який певним чином орієнтує навчальний процес на отримання майбутніми юристами-викладачами самостійного досвіду. Авторками визначено, що професійно-педагогічна підготовка майбутнього правника в контексті компетентнісного підходу не вичерпує всіх аспектів цієї проблеми і потребує подальшого вивчення методики формування компонентів професійно-педагогічної компетентності майбутніх правознавців.

У статті проведено аналіз підходів до проблеми дослідження показав, що у сучасних умовах динамічного розвитку суспільства проблема адаптації особистості до умов професійної діяльності продовжує актуалізуватися, наповнюється новим змістом і вивчається у традиціях субʼєктного, системного і комплексного підходів, екопсихології розвитку, що підкреслює багатофакторність і багатовимірність цього процесу. Показано, що в залежності від індивідуально-типологічних і соціально-психологічних властивостей особистості адаптаційний процес може відбуватися в активно-цілеспрямованій та у пасивно-пристосувальній формах. При цьому адаптація має на увазі як самореалізацію особистості, її адекватне функціонування, так і вираженість відхилень. Наголошується, що при несприятливому збігу соціальних умов, в періоди вікових та професійних криз спостерігається дезадаптація фахівця, яка виходить на особистісний рівень його функціонування. З цих позицій виокремлюють обʼєктивні (результативність і якість діяльності) і субʼєктивні (професійне самовизначення (ступінь прийняття себе як професіонала, усвідомлення рівня розвитку своїх здібностей, компетентності, мотивів), задоволеність діяльністю (ступінь прийняття умов і змісту діяльності)) критерії ефективності адаптаційного процесу. Підкреслюється, що негативні зміни особистості фахівця в процесі адаптації, оволодіння «брудними» стандартами і цінностями професійного співтовариства, реалізація негативних аспектів накопиченого професійного досвіду, відтворення стереотипних соціальних комунікацій, є особливо небезпечними для професійної діяльності соціономічного типу, що артикулює необхідність грунтовного вивчення соціально-психологічних основ особистісно-професійної Ключові слова: фахівці соціономічного профілю, особистісно-професійна адаптація, соціально-психологічні параметри особистісно-професійної адаптації, соціально-психологічні ресурси особистісно-професійної адаптації.

АНОТАЦІЯ Автором було проведено професіографічний аналіз фітнес-тренера, узагальнено дані науково-методичної літератури щодо вимог роботодавців до фахівців цього профілю, враховано основні результати формуання фахових компетентностей здобувачів за освітньо-професійною програмою “Фізична культура і спорт. Фітнес” Бердянського державного педагогічного університету зі спеціальності 017 Фізична культура і спорт. Фітнес-тренер, який дозволив визначити професіограму фаху “Фітнес-тренер”. Методом порівняння і зіставлення було конкретизовано здібності та якості психофізичної готовності майбутнього фітнес-тренера для успішного здійснення професійної діяльності. У цій роботі проведений ґрунтовний аналіз наукової та методичної літератури щодо визначення та характеристики домінуючих видів діяльності професії “фітнес-тренер”; систематизовано та упорядковано необхідні психомоторні, артистичні, технічні, наукові, організаційно-педагогічні, морально-вольові здібності та загальногромадянські, психофізичні, професійно важливі особистісні якості. Метою статті було скласти професіограму, тобто узагальнити базові тенденції розвитку необхідних загальногромадянських, психофізичних, особистісних та професійно важливих якостей фахівців цієї професії. Перегляд змісту підготовки майбутнього фітнес-тренера в закладах вищої освіти, розширення їх спеціальних професійних якостей та професійних компетенцій дозволить майбутньому фітнес-тренеру досягти психофізичної готовності та може вирішити такі найрізноманітніші завдання: формування в психіці людини нових якостей професіонала; оволодіння нею новими професійно важливими знаннями, уміннями та навичками, які враховують умови професійної підготовки, мету і зміст професійної діяльності; забезпечать можливість ефективно здійснювати не тільки майбутню професійну діяльність, але й оптимально жити. Це, на думку автора, підвищить якість фахової підготовки майбутнього фітнес-тренера, зробить його конкурентоспроможним на ринку фітнес-послуг та ефективно вирішить завдання з оздоровлення населення України. Ключові слова: психофізична готовність, професіограма, види діяльності, здібності, особистісні якості, фітнес-тренер.

АНОТАЦІЯ Стаття присвячена проблемі підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності. Встановлено, що в сучасних соціально-економічних умовах особливо гостро стоїть проблема активізації людського чинника, максимального використання можливостей особистості для досягнення найвищих результатів у професійній діяльності, зокрема морській галузі. Автором доведено, що визначенню особливостей підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності сприятиме характеристика суті поняття “професійна спрямованість здобувачів морської освіти” (якість особистості курсанта морського закладу освіти пов’язана з певною активністю в освітніх, громадських та інших галузях діяльності та формує його як майбутнього професіонала морського транспорту і соціально активного громадянина суспільства). Особливістю підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності є: орієнтації стратегій і концепцій підготовки здобувачів морської освіти на загальносвітові й європейські цінності, а тому важливим є вивчення іноземної мови (набуття в процесі організації освітньої діяльності компетенцій, що зумовлюють дієву підготовку до професійної діяльності); неоднозначність і різновекторність наукових підходів до організації освітнього процесу здобувачів морської освіти (від орієнтації на європейські зразки до домінування національної ідеології в Україні); активна участь здобувачів морської освіти в патріотичному вихованні державних інститутів, політиків, громадських і ветеранських організацій та релігійних конфесій. При визначенні особливостей підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності, виокремлено такі принципи: системності та систематичності, взаємодія курсантів з викладачами, принцип позитивно-ресурсної діагностики, принцип неперервності, принцип позитивної мотивації та сприятливого емоційного фону, принцип формування позитивної перспективи професійної здатності випускника морського закладу вищої освіти. Ключові слова: підготовка, освітній процес, здобувачі морської освіти, особливості підготовки, професійна діяльність, професійна спрямованість.

Акцентовано, що успішність функціонування та діяльності системи МВС України забезпечують фахівці, які не лише опікуються державною політикою у секторі безпеки та оборони, а своїми здібностями, надійністю та кваліфікованістю формують професійне ядро органів системи МВС. Підкреслено, що професійно-психологічна компетентність є індикатором професіогенезу фахівця, його вузловою категорією, яка мало досліджена, але перспективна у напрямку покращення кадрового забезпечення та підвищення кадрового потенціалу системи МВС України. Наголошено, що професійно-психологічна компетентність виступає особливим особистісним утворенням, яке визначає ефективність виконання професійної діяльності фахівця та обумовлює успішність його професіогенезу загалом. З огляду на наявний стан теоретичної розробленості обраної проблематики, доповнено праксеологічним підходом існуючі підходи (аксіологічний, компетентнісний, системний, діяльнісний) до вивчення професійно-психологічної компетентності фахівця. Обґрунтовано доцільність виділення когнітивного, мотиваційного, комунікативного та рефлексивного компонентів професійно-психологічної компетентності фахівця. Звернено увагу, що когнітивний компонент професійно-психологічної компетентності є показником теоретичної підготовки фахівця, мотиваційний компонент обумовлює спрямованість до професійної діяльності, комунікативний компонент свідчить про готовність до професійного спілкування та взаємодії, рефлексивний компонент визначає усвідомлення себе як фахівця та професіонала. На базі органів та підрозділів системи МВС України проведено емпіричне дослідження професійно-психологічної компетентності фахівця. Вивчення показників компонентів професійно-психологічної компетентності фахівця здійснено відповідно до таких етапів професіогенезу як: початковий (І етап), кваліфікації (ІІ етап), компетентності (ІІІ етап) та професіоналізму (ІV етап). За результатами здійсненої роботи підкреслено необхідність розроблення заходів щодо розвитку показників професійно-психологічної компетентності фахівця у відповідності до етапів його професіоналізації. Ключові слова: професіогенез, професійна діяльність, компетентність, професійно-психологічна компетентність.

Особливості професійної діяльності фізичного терапевта тягнуть за собою зміни у програмах навчання за цією спеціальністю. Кожен фізичний терапевт повинен добре уявляти собі сутність і межі практичних навичок, компетенцій та володіти широким баченням сучасної галузі охорони здоров’я. Широта бачення фахівця і його компетенцій постійно змінюється на протязі всього періоду професіональної діяльності. Їх високий рівень повинен підтримуватися шляхом неперервного навчання, заснованого як на власній оцінці потреби у знаннях, так і на необхідності надання тих чи інших послуг. Водночас надання допомоги в медичних закладах із державним або незалежним фінансуванням є важким, мінливим процесом. Завданням кваліфікаційних програм є надання здобувачам освіти всього, що необхідно для надання послуг. Стаття присвячена аналізу потреби в педагогічній концепції використання авторських методик відновлення й адаптації як інструменту покращення компетентності у підготовці майбутнього фахівця – фізичного терапевта. Завданням дослідження є опрацювання інноваційної методики Войта-терапії для визначення доцільності її вивчення у вищій школі. Опрацьовано фонди інтернет-ресурсів Google Scholar, Cochrane Library, PubMed та базу даних PEDro. Внаслідок роботи над дослідженням розглянуто проблему ефективності процесу корекції за авторською методикою: як позитивний вплив під час її застосування, так і знайдені недоліки. Розглянуто можливі стани пацієнтів щодо лікування за цією методикою. Зроблено висновок про доцільність її як новітнього об’єкта у підготовці фізичних терапевтів, що допоможе спрямовувати діяльність майбутніх фахівців на формування незалежності дитини у повсякденні, здатності до самообслуговування, поліпшення загальної рухової активності та оволодіння руховими навичками, можливості вільного спілкування та здобуття освіти. Також це сприятиме ефективній відновній практиці з дорослими. Необхідно створити освітню платформу підготовки вітчизняних фахівців фізичної терапії, симетричну з міжнародними системами освіти.

Виявлено, що успіх людини в професійній діяльності пов'язаний з її здоров'ям тісним чином, а вплив здоров'я на кар'єру і кар'єри на здоров'я є обопільним. Психологічні чинники професійного здоров'я фахівців економічної сфери ми розглянули як трьохкомпонентну структуру, що об'єднує когнітивний, емоційний і поведінковий модулі. Когнітивний модуль передбачає адекватне уявлення фахівця про рівень свого здоров'я. Емоційний модуль включає в себе весь спектр переживань стану «здоров'я / хвороби», що виникають у включеного в ту чи іншу професійну ситуацію фахівця. У поведінковому модулі відображаються особливості поведінки фахівця, що сприяють адаптації до мінливих умов навколишнього середовища і професійної діяльності. До психологічних чинників професійного здоров'я фахівців економічної сфери ми також відносимо стрес-чинники професійної діяльності та індивідуально-психологічні особливості особистості професіонала. Основними стресори, які впливають на діяльність фахівців економічної сфери є наступні: зміст професійної діяльності, її організація; професійна кар'єра; корпоративні взаємовідносини; позаорганізаційні джерела стресу. Доведено, що здорова поведінка являє собою конкретний прояв психологічного потенціалу здоров'я, вона є і процесом, і результатом взаємодії чотирьох чинників: мотивації до здоров'я; накопиченого досвіду щодо збереження здоров'я; здатності підтримувати своє здоров'я; відповідного рівня досягнутого здоров'я. Вплив різних стресогенних чинників на професійне здоров'я фахівця економічної сфери велике. Основними ознаками цього негативного впливу є: негативна самооцінка; почуття провини; зростання агресивності, ворожості; відчуття емоційного виснаження; наявність психосоматичного захворювання. Щодо відчуття задоволеності життям і відчуття щастя, то воно залежить від чотирьох чинників: емоційної врівноваженості; життєвих пріоритетів; співвідношення роботи і відпочинку; власної ваги. Більшість описаних чинників можна віднести до об'єктивних впливів і суб'єктивного переживання ситуації, що склалася в професійній діяльності та базується на рівні розвитку психологічних ресурсів фахівців економічної сфери.

На основі проведеного аналізу класифікацій тренінгів, змісту та механізмів тренінгового впливу, технік і форм його проведення, автором зроблено акцент саме на професійно-психологічному тренінгу, який спрямований на формування, розвиток, корекцію у суб’єкта необхідних професійних якостей, на засвоєння у майбутніх молодших спеціалістів – жінок-військовослужбовців Державної прикордонної служби України специфічних професійних знань, умінь, навичок, на корекцію установок, розвиток особистісних якостей через інтеріоризацію особливостей професійного середовища, об’єктів і особливостей взаємодії з ним професіонала. Доведено, що професійно-психологічний тренінг, як навчально-розвивальна технологія, має на меті сформувати у суб’єкта діяльності професійні знання та вміння, в творчому, спрямованому на вирішення інноваційних проблем процесі, з відсутніми готовими рішеннями. При цьому від учасників такий тренінг вимагає ініціативи, активності, винахідливості, умінь здійснювати продуктивну спільну діяльність. Викладено авторську прoгрaму тренінгу, що складається зі вступної частини, 4-х блоків, заключної частини, основними завданнями якої визначено розвиток у майбутніх молодших спеціалістів – жінок-військовослужбовців Державної прикордонної служби України: 1) змістових аспектів мисленнєвих процесів: здатності охоплювати різні прояви предмету діяльності, розширення мисленнєвого діапазону, уміння бачити проблему, розширення та поглиблення поглядів на її сутність, здатності аналізувати, узагальнювати, виділяти головне тощо; співвідносити вектор мисленнєвої діяльності з рівнем операціоналізації набутих професійних знань (глибина, дієвість, адекватність, гнучкість, повнота, структурованість) для конкретної ситуації або проблеми; розвиток оригінальності, спонтанної активності, швидкості тощо; 2) мотиваційних основ досягнення професійної успішності, військово-професійної спрямованості та інтересу до прикордонної діяльності тощо; 3) навичок психологічної саморегуляції, нейтралізації афективних переживань, розвиток стресостійкості та адаптивного потенціалу, організаторських умінь та комунікативних навичок; формулювання професійних цілей, проектування значущих умов їх досягнення тощо; 4) ініціативності, почуття особистісної причинності; стимулювання потреби особистісно-професійного саморозвитку, професійної самореалізації; навичок відрефлексування власних можливостей тощо.

У статті розкривається сутність самоосвіти як фактора професійного самовизначення майбутніх соціальних працівників. Проаналізовано різні підходи до визначення самоосвіти. Встановлено, що самоосвіта - це цілеспрямована, добровільна і самостійна діяльність з придбання і поглиблення теоретичних знань, удосконалення наявних та отримання нових професійних умінь і навичок. Відзначено, що проблема самоосвіти найбільш актуальною стала в умовах інформаційного суспільства, де вміння отримувати необхідну інформацію та працювати з нею є найголовнішим. У сучасному мінливому світі, важливість самоосвіти значно підвищується і як необхідність в адаптації та появі конкурентної спроможності спеціаліста в будь-якій сфері. Тому особливого значення набуває безперервне навчання протягом усього життя. Доведено, що самоосвіта відіграє важливу роль в процесі професійного самовизначення майбутнього соціального працівника. Практика соціальної роботи здійснюється в контексті швидко мінливих потреб суспільства і політики, а також в умовах постійного оновлення результатів досліджень і теоретичних розробок. У зв'язку з цим, безперервне навчання дозволяє соціальним працівникам постійно оновлювати свої знання і навички, щоб надавати актуальні і ефективні послуги. Методологічною основою дослідження є методи теоретичного аналізу та узагальнення. Особливу увагу приділено ролі культурно-освітнього середовища сучасного вузу, яке здатне забезпечити становлення продуктивної самоосвітньої активності студента. Важлива задача університету полягає в тому, щоб допомогти майбутньому соціальному працівнику прийняти себе як професіонала, навчити самостійно будувати план свого розвитку як на етапі навчання в університеті, так і в майбутній професійній діяльності. Зроблено висновки, що саме в процесі самоосвіти відбувається якісний особистісний ріст фахівця, освоєння теоретичних і практичних знань, формується звичка до самостійної інтелектуальної діяльності. Зазначено, що для самоосвіти потрібно наявність активних пізнавальних потреб та інтересів, внутрішня самодетермінація і високий ступінь свідомості і самоорганізованості.

У статті розглядаються актуальні питання формування готовності майбутніх учителів початкової школи до розвитку творчого мислення учнів початкових класів у професійній діяльності на етапі реформування систе- ми освіти. Акцентується увага на необхідності формувати покоління всебічно розвинутих, свідомих та відпо- відальних громадян із розвиненим творчим мисленням, які зможуть знайти вихід із складних життєвих ситуацій; неможливо раз і назавжди підготувати з фахівця професіонала, необхідно сформувати в нього бажання і здатність до постійного самовдосконалення та потребу в навчанні протягом усього життя. У логічній послідовності роз- крито сутність поняття «готовність майбутнього вчителя до розвитку творчого мислення молодших школярів» через уточнення понять «мислення», «творчість», «креативність», «готовність». Концептуальні ідеї філософії освіти, теоретичні та методичні засади підготовки педагога, формування його педагогічної культури, основ про- фесіоналізму, готовності до педагогічної творчості, професійні вимоги до нього здійснено через усебічно розкриті роботи науковців. У дослідженні проаналізовано результати опитування вчителів початкових класів міста Луцька та Волинської області щодо застосування завдань, які сприяли б розвитку творчого мислення молодших школя- рів. Названо умови, які перешкоджають розвитку творчого мислення учнів початкових класів. Висвітлюються деякі аспекти проблеми підготовки майбутніх учителів до розвитку творчого мислення учнів початкової школи. Зазначається необхідність забезпечення умов, що позитивно впливають на процес підготовки майбутніх педагогів до творчої діяльності, зокрема через створення освітнього середовища, творчої атмосфери навчального процесу й педагогічної практики. Звертається увага на те, що педагогічна система підготовки студента до майбутньої про- фесійної діяльності, розвитку та реалізації особистісного потенціалу має орієнтуватися на зростання професійної мобільності й формування внутрішньої потреби у безперервній освіті і забезпеченні конкурентної спроможності на сучасному ринку праці. Виділено основні якості майбутнього вчителя, які дозволять здійснювати педагогічну діяльність на високому професійному рівні.

У статті розглядається динаміка особистісних якостей та поведінкових стратегій представників сучасних соціономічних професій (маркетологи, аккаут-менеджери, спеціалісти з контент-маркетингу) на різних етапах їхнього професійного розвитку. Розглянуто проблематику професійного розвитку як складної взаємодії особистісного, професійного та фахового розвитку людини. Проаналізовано поняття емоційного інтелекту та його значення для успішної професійної діяльності фахівців. Проаналізовано також деякі якості особистості, які пов’язані з ефективністю професійної діяльності (емоційний інтелект, копінг-стратегії, задоволеність професійною діяльністю, об’єктивне та суб’єктивне благополуччя тощо). В емпіричному дослідженні використовувалися «Опитувальник компонентів задоволення працею» (Іванова Т.Ю., Рассказова Є.І., Осин Є.М.), опитувальник емоційного інтелекту «ЕмІн» (Д.В. Люсін), методика «Копінг – поведінка в стресових ситуаціях» (Норман С. Ендлер та з Джеймс А. Паркер, адаптований варіант Т.Л. Крюкової). Вибірка складалася з 48 працівників відділу контенту та маркетингу і акаунт-відділу компанії КТ Україна (Dnipro-M, м. Київ) від 22 до 35 років, які є представниками сучасних соціономічних професій. Розглянуто відмінності показників емоційного інтелекту та копіг-стратегій у структурі професійного розвитку молодих (стаж роботи від 1 до 3 років) та досвідчених (стаж роботи – від 5 до 10 років) працівників цих відділів. Відмінності між ними розглянуто як із погляду рівня розвитку цих показників, так і з погляду структурних зв’язків між їхніми компонентами. Емоційний інтелект та копінг-стратегії проаналізовано як сукупність здатностей, які виступають психологічним ресурсом і одночасно результуючим ефектом професійного розвитку. Визначено, що розвиток особистості професіонала є системним процесом, який пов’язаний із набуттям професійного досвіду та задоволенням працею. Означено перспективи вивчення задоволення працею та суб’єктивного благополуччя як предикторів успішного професійного розвитку фахівців соціономічних професій.

викладачів іноземних мов. Автором наголошено на важливості цього феномену в рамках освітнього процесу та подальшої професійної діяльності фахівця. Окремо визначено принципи формування професійних навичок майбутнього фахівця сфери іноземних мов. Автор підкреслює, що успішна професійна соціалізація є умовою для ефективної діяльності майбутнього педагога. Названо основні проблеми сучасної освітньої системи, що стосуються процесу професійної соціалізації студентів. Для майбутніх викладачів іноземних мов вона включає процес формування певних якостей особистості-професіонала, до яких можна віднести: рівень загального інтелектуального розвитку (професійне мислення) рівень організації діяльності фахівця; культура спілкування; рівень володіння принципами професійної етики, формування професійного такту й майстерності. Автор вирішує проблему, яка полягає в тому, що для формування в підростаючого покоління нової, цілісної свідомості в педагога має бути сформований високий професіоналізм, нове педагогічне мислення, висока духовна і моральна культура, тобто завданням професійної підготовки полягає в засвоєнні студентами системних знань і практичних умінь, які дозволять оволодіти критеріями оцінки соціальних і природних явищ, феноменів культури. Складність і багатоаспектність соціалізації особистості обумовлює необхідність виділення і вивчення конкретних її видів. Диверсифікація поняття “професійна соціалізація” обумовлена тим, що саме через професійну освіту і трудову діяльність відбувається передача досвіду і відтворення трудових відносин, входження людини у світ професійної діяльності, оновлюється соціально-професійна структура суспільства. Численні дослідження показують, що соціалізація має складну природу, різноманітні форми, однією з яких є професійна соціалізація. Інтерес до вивчення професійної соціалізації вченими різних наукових напрямків (психології, філософії, культурології та педагогіки), що дозволяє досліджувати різні аспекти професійної соціалізації, підкреслює суспільну значущість проблеми дослідження. Професійна соціалізація формує потенціал успішного включення індивіда в процес трудової діяльності й підтримки високого рівня професійної мобільності протягом усього життя. Ключові слова: професійна соціалізація, освітній процес, якість, особистість, професія.

Актуальність: пандемія Covid-19 докорінно змінила організацію освітнього процесу в закладах освіти і, зокрема, професійної (професійно-технічної). До таких змін можна віднести його часткове здійснення у дистанційній формі. Відповідно у педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти виникла необхідність навчитися взаємодіяти із суб’єктами освітнього процесу онлайн на дистанційних платформах. Це актуалізувало оволодіння ними новими формами, методами та технологіями організації освітнього процесу, а відтак набуття актуальних компетентностей. Мета: аналіз та виокремлення актуальних компетентностей педагогічних працівників для організації дистанційного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Методи: аналіз і синтез – для з’ясування стану та рівня розробленості досліджуваної проблеми; систематизація та узагальнення – для формулювання висновків. Результати: Розкрито дефініціальне та наукове розуміння компетентності педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Встановлено, що концепція компетентнісного підходу в освіті спрямована на формування особистості майбутнього професіонала з позитивним світоглядом, ціннісними орієнтаціями, здатністю швидко адаптуватися до нових і непередбачуваних життєвих і професійних ситуацій. Висвітлено інформаційно-комунікаційну компетентність у вузькому та широкому розумінні. Встановлено, що інформаційно-комунікаційна компетентність педагогічних працівників закладів професійної освіти має включати в себе фактичну навчальну діяльність із застосуванням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та здійснюватися в умовах інформаційного середовища. Тобто, включати в себе знання із застосування в освітньому процесі спеціалізованого програмного забезпечення, що спрямоване на організацію дистанційної форми освіти (Moodle, Classroom, Unicraft, Microsoft Teams, Edmodo тощо). До технологічної компетентності віднесено комплекс знань і вмінь організовувати освітній процес у закладах професійної (професійно-технічної) освіти із застосуванням технологій дистанційного навчання, добираючи для цього оптимальні електронні засоби та відповідний електронний навчально-методичний матеріал. Висновки: Організація дистанційного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти здійснюється на основі компетентнісного підходу та ґрунтується на положеннях Концепції навчання впродовж життя. Розвиток у педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти інформаційно-комунікаційної та технологічної компетентності сприяє підвищенню якості дистанційного навчання майбутніх кваліфікованих робітників.

На сучасному етапі державотворення в контексті євроінтеграційного поступу України, модернізації освітньої галузі з урахуванням вимог Болонського процесу актуалізується проблема формування про-фесійної компетентності майбутніх молодших спеціалістів із правознавства. Багатовимірність впливів на процес становлення професіонала потребує пошуку оптимальних шляхів вирішення завдань теоре-тико-методологічної підготовки фахівців цього профілю. Це уможливлюється шляхом оптимізації про-фесійної підготовки майбутніх молодших спеціалістів із правознавства, зокрема шляхом використання сучасних і дієвих інтерактивних педагогічних технологій. Проблеми вдосконалення професійної підго-товки в закладах юридичної освіти, підвищення ефективності освітнього процесу вимагають не лише перегляду існуючої методики викладання дисциплін професійно-практичного циклу, а й обґрунтування і перевірки педагогічних умов, необхідних для забезпечення успішності здійснюваної діяльності.На основі проведеного аналізу психолого-педагогічної літератури та власного педагогічного досві-ду виокремлено такі педагогічні умови підготовки майбутніх молодших спеціалістів із правознавства засобами інтерактивних технологій:занурення студентів у професійно зорієнтоване мотиваційне сере-довище шляхом використання інтерактивних технологій; міждисциплінарна інтеграція дисциплін про-фесійно-практичного циклу шляхом використання інтерактивних форм і методів навчання; практико зорієнтована спрямованість підготовки майбутніх молодших спеціалістів із правознавства в коледжах; активізація індивідуалізованої самоосвітньої діяльності студентів засобами інтерактивних технологій.Використання інтерактивних методів навчання у викладанні юридичних дисциплін дає змогу від-творити і змоделювати професійну діяльність молодших спеціалістів із правознавства, стимулює, акти-візує й інтенсифікує навчальну діяльність і спілкування студентів, дає можливість випробувати себе в різних типах рольової поведінки, скорочує відстань між навчанням і реальними професійними ситу-аціями, вчить контролювати почуття і емоції, дозволяє розширити і поглибити процес професійного самовизначення, самовдосконалення і творчого розвитку студентів. At the modern stage of state formation in the context of Ukraine’s European integration progress, modernization of educational field taking into account requirements of the Bologna Process, the problem of formation of professional competence of future junior specialists in law is actualized. The multidimensional influence on the process of becoming a professional requires finding the best ways to solve tasks of the theoretical and methodological training of specialists of this profile. It becomes possible through the optimization of vocational training of future junior specialists in law, in particular by means of using modern and effective interactive pedagogical technologies. Problems of improvement of vocational training in the institutions of legal education, improving the efficiency of the educational process requires not only revising the existing methodology of teaching disciplines of the professional-practical cycle, but also substantiation and verification of pedagogical conditions, which are necessary for ensuring the success of ongoing activities.Based on the analyses of psychological and pedagogical literature and own pedagogical experience it has been distinguished such pedagogical conditions of training of future junior specialists in law by means of interactive technologies: immersing students in a professionally motivated environment through the use of interactive technologies; interdisciplinary integration of disciplines of the professional-practical cycle through the use of interactive forms and methods of study; practically oriented direction of training of future junior specialists in law in colleges; activization of individualized self-educational activity of students by means of interactive technologies.The use of interactive methods of study in teaching legal disciplines makes it possible to recreate and model professional activities of junior specialists in law, stimulates, activates and intensifies educational activity and communication of students, gives an opportunity to test yourself in different types of role behavior, reduces the distance between studying and real professional situations, teaches to control feelings and emotions, allows to expand and deepen the process of professional self-determination, self-improvement and creative development of students.

Продовжуючи проблематику [4], автори пропонують технологічний аспект вирішення розглянутої проблеми. У роботах, присвячених питанням розвитку творчих здібностей школярів [1], [2] В.О. Моляко виокремлює п’ять основних форм – стратегій – творчої інтелектуальної діяльності: 1) пошук аналогів (стратегія аналогізування); 2) комбінаторні дії (стратегія комбінування); 3) реконструктивні дії (стратегія реконструювання); 4) універсальна стратегія; 5) стратегія випадкових підстановок.Реалізується стратегія за допомогою конкретних дій, поєднання яких утворює певну мислительну тактику. Зокрема, серед найбільш уживаних мислительних тактик, що характеризують творчу діяльність, пов’язану з технічним конструюванням, В.О. Моляко виділяє п’ятнадцять різновидів [2, 59]. Для творчої діяльності, пов’язаної з комп’ютерним моделюванням, ми обмежилися вісьмома специфічними:1. Тактика інтерполяції, що передбачає включення до вже існуючої моделі деякого нового модуля, який відповідатиме «вакантній» функції. При цьому передбачається, що новий елемент, який належав деякій відомій моделі, підставляється в “тіло” нової моделі. Такими, зокрема, можуть бути деякі рівняння, записані у формі скінчених різниць.2. Відповідно тактика екстраполяції пов’язана із зовнішнім приєднанням того чи іншого елемента (модуля) до вже існуючої моделі. Наприклад, включення окремого модуля для візуалізації динаміки процесу. Ця тактика не виключає екстраполяцію у її традиційному розумінні – бажанні «зазирнути» за межі обумовлених у моделі меж для значень деяких її параметрів.Наступні пари тактик також заснована на протилежних діях.3. Тактика редукції спрямована на зменшення значень параметрів моделі.4. Тактика гіперболізації, навпаки, спрямована на збільшення цих значень. Так, при обчислювальному експерименті (за умови збереження стійкості моделі) інколи буває доцільним помітне збільшення або зменшення кроку приросту деякого параметра5. Тактика дублювання пов’язана з точним за призначенням використанням у новій моделі якогось модуля з раніше відомої моделі. Наприклад, у алгоритмі розв’язання задачі на моделювання руху зарядженої частинки в електростатичному полі можна використати фрагмент для побудови траєкторії із уже розв’язаної раніше задачі механіки, оскільки другий закон Ньютона справджується для сил будь-якої природи.6. Тактика модернізації спрямована на пристосування моделі до нових умов. Найчастіше така потреба виникає при вдосконаленні моделі шляхом уведення нових суттєвих факторів (чинників). Ця тактика повністю реалізується у нашій методичній системі, де для кожної задачі розглядаються кілька версій – від найпростішої до все більш складних, проте й більш адекватних.7. Тактика інтеграції відповідає побудові нової складної моделі з кількох уже відомих (або раніше створених). Найчастіше це має місце при створенні імітаційних моделей, де головний модуль забезпечує обмін інформацією між рештою модулів – елементів системи.8. Тактика диференціації спрямована на навмисне розчленування структур і функцій у модулях. Наприклад, якщо деякий модуль одночасно виконує декілька функцій, то його буває доцільно розділити на самостійні модулі, кожен із яких буде виконувати лише одну функцію. Найчастіше це підвищує «прозорість» загального алгоритму і сприяє запобіганню можливих помилок.Встановлено, що у школярів та студентів переважає стратегія пошуку аналогів, тоді як у професіональних дослідників – універсальні стратегії та стратегії комбінаторних дій. Переважно у школярів і у меншій мірі у студентів багато рішень приймаються без формування стратегії, точніше, вони демонструють стратегію випадкових підстановок. Професіонали при розв’язуванні нових задач, формуючи стратегію розв’язування, використовують багато тактик мислительних дій, найчастіше це використання має комбінаторний характер. Школярі ж і студенти реалізують значно вужчий діапазон тактик, особливо школярі, котрі в основному користуються тактикою дублювання [2, 62–63].

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв