Добірка наукової літератури з теми "Професійні спілки"

У статті на підставі аналізу доктринальних джерел і положень правових актів розглянуто сутність публічної і корпоративної нормотворчості в трудовому праві Укра-їни. Автором з’ясовано, що проблема удосконалення на-ціонального трудового законодавства кілька десятиліть визначає спрямованість зусиль науковців і практиків. Багато правових норм, які регулюють трудові відносини, приймалися за умов, коли основним роботодавцем висту-пала держава, а правам і свободам учасників трудових відносин не приділялося достатньої уваги. Удосконалення правових актів, якими регулюються трудові відносини, потребує розмежування компетенції суб’єктів нормотвор-чості. Мета статті полягає у визначенні кола компетен-ції суб’єктів публічної і корпоративної нормотворчості і здійснення розмежування їх повноважень у досліджува-ній сфері. У статті розглянуто особливості нормотворчості Президента України, Верховної Ради України, Кабіне-ту Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та їх об’єднань, професійних спілок, трудових колекти-вів. Охарактеризовано властивості публічної та корпора-тивної нормотворчості з урахуванням відмінностей між ними. З’ясовано, що завдяки колективним договорам і угодам надається можливість членам громадянсько-го суспільства, роботодавцям і працівникам самостійно встановлювати права і обов’язки, обмежувати втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Зро-блено висновок, що поряд із державною або централізо-ваною нормотворчістю суб’єктів трудового права існує й корпоративна нормотворчість, суб’єктами якої виступа-ють роботодавці та їх об’єднання, професійні спілки та їх об’єднання, трудові колективи. Автор констатує, що кор-поративні норми заповнюють прогалини в нормативній системі права і мають допоміжний характер. Предметом регулювання корпоративних норм є відносини усереди-ні колективу (встановлення умов праці, заохочення пра-цівників, порядок застосування заходів відповідальності тощо). Корпоративні норми права є результатом правової спеціалізації, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, обліку своєрідності конкретних відносин.

Актуальність: у системі підготовки педагогів для професійної (професійно-технічної) освіти бракує взаємодії між суб’єктами цього процесу, стейкхолдерами та іншими зацікавленими сторонами, що зумовлює її невідповідність потребам ринку праці, знижує якість освіти. Разом з тим, сформованість професійних компетентностей викладачів визначає не лише якість підготовки здобувачів професійної (професійно-технічної) освіти, але й усієї системи, що спрямована на забезпечення економіки країни кваліфікованими робітничими кадрами. Механізми управління професійною підготовкою викладачів для закладів професійно-технічної освіти (ПТО) потребують перегляду та вдосконалення. Одним з інструментів розв’язання цієї проблеми є управління на основі партнерства та стандартизації. Тому дослідження сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти заради розроблення нових механізмів управління підготовкою є надзвичайно актуальним. Мета: аналіз сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти. Методи: аналіз наукової літератури, законодавчо-нормативних документів – для вивчення сучасних тенденцій в управлінні професійною підготовкою педагогів; метод опитування (анкетування з використанням веб-сервісу GoogleForms), метод експертного оцінювання, порівняльний аналіз – для з’ясування сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти. Результати: представлено результати опитування викладачів закладів вищої освіти, які здійснюють підготовку здобувачів за спеціальністю «Професійна освіта», здобувачів вищої освіти, педагогів та керівників закладів професійної освіти. Висновки: опитування засвідчило факт недосконалості існуючої системи підготовки педагогів професійного навчання, зокрема: несистемної співпраці усіх суб’єктів освітнього процесу та потенційних роботодавців, недостатньої практичної та професійної спрямованості навчання, невідповідності вимогам ринку праці, віддаленості від виробничих умов, затеоретизованості навчання, невикористання усіх потенційних можливостей співпраці з міжнародними організаціями, центрами зайнятості, професійними спілками. Для посилення якості підготовки необхідне впровадження нових механізмів управління цією підготовкою, вдосконалення методики навчання, організації практичного навчання здобувачів освіти та системи підвищення кваліфікації через налагодження тісної співпраці, розширення партнерських відносин між закладами професійної (професійно-технічної), вищої освіти та з іншими зацікавленими сторонами.

У статті визначено політико-економічні, соціокультурні й освітні чинники, які впливали на розвиток професійної освіти дорослих в означений час у країнах Центральної та Східної Європи. Проаналізовано напрями теоретичних розвідок у галузі професійної освіти дорослих: визначення філософських підходів у вивченні професійної освіти дорослих; розробка дидактичних і методологічних концепцій професійної освіти дорослих; соціально-діагностичні питання професійної освіти дорослих як складової системи національної професійної освіти; формулювання мети професійної освіти дорослих і визначення її завдань; визначення змісту професійної освіти дорослих, що відображав необхідність розвитку як професійних умінь і навичок, так інтелектуальної і емоційної сфер людини; політичне значення розвитку професійної освіти дорослих. Установлено, що у досліджуваний час визначились дві форми здобуття професійної освіти дорослих: формальна і неформальна. Узагальнено зміст, форми та методи навчання дорослих у відповідності до сформованих напрямів (буржуазно-ліберальний, конфесійний, професійно-технічний, педагогічний, підготовка керівних кадрів). З’ясовано, що професійна освіта дорослих включала як фахову (вивчення іноземних мов, психології, соціології, основ торгівлі, бухгалтерії, інженерії, технічних дисциплін, агрономії, природознавства, художньої та мистецької справи, чоботарської справи тощо), так і загальноосвітню складову (компенсаційне навчання, загальнокультурний і соціальний розвиток, трудове виховання, громадянська та політична освіта, здоров’язбережувальна освіта). Неформальна професійна освіта також здобула активного розвитку і реалізовувалась через засідання соціальних клубів, професійних спілок і товариств, діяльність молодіжних, жіночих, ремісничих та робітничих об’єднань і асоціацій. Визначено деякі недоліки розвитку професійної освіти дорослих: андрагогічні дослідження цього етапу носили суб’єктивний характер та базувались на особистому досвіді науковців; теоретичні знання були позбавлені узагальнень, визначень, оцінок і порівнянь, виконували описову функцію; політизованість та перенасиченість ідеологічною пропагандою; недосконала нормативно-законодавча база.

Мета дослідження – на історичному тлі профспілкової діяльності у період 1953 – 1964 рр. (відомий як доба “відлиги”) виокремити та здійснити наукове простеження політичного компонента проблеми відновлення практики трудових спорів з визначенням причин та мотивів зростання до нього владних інтересів. Методологія дослідження спирається на загальноісторичні принципи, а також доповнюється та конкретизується елементами теорії соціально-трудових відносин, що в найбільш узагальненому вигляді охоплюють взаємовідносини між трьома суб’єктами: робочою силою, власником засобів виробництва та державою. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії у контексті форм і методів, характерних для політичної історії, на основі використання законодавства про працю “епохи відлиги” як історичного джерела в комплексі з традиційними історичними джерелами здійснено аналіз процесу відновлення інституту трудових спорів. Визначено природу та причини латентності їх колективних й індивідуальних різновидів відповідно до політичних завдань «відлиги». Висновки. Відправною точкою для висновків виступають політичні компоненти державної форми власності та планового ведення господарства і командно-адміністративної системи управлінн, що її супроводять. Повоєнне відновлення інституту трудових спорів, що фактично почалося лише з середини 50-х рр., відбувалося під впливом двох протидіючих тенденцій: потреби зміни суб’єктно-об’єктних відносин і необхідності утримання в непорушності панівної форми власності та її політичних атрибутів. У результаті дії цих взаємовиключних чинників колективні спори фактично опинилися поза межами права і стали частиною великої політики. У зв’язку з цим професійні спілки, які опікувалися цими процесами, поглибили видозміну функції з соціального захисту трудівників на захист політичних інтересів держави. Ключові слова: виробничий конфлікт, “відлига”, політична історія, тоталітаризм, трудові спори, функції профспілок.

Актуальність статті полягає в тому, що аналіз механізму забезпечення соціальної безпеки державних службовців матиме не лише теоретичну цінність через встановлення єдиного розуміння правового явища, але й практичне значення у контексті з’ясування обсягу забезпечення, його співвідношення із механізмом реалізації та захисту, а також основних суб’єктів, мети та інструментів здійснення. Складові механізму забезпечення соціальної безпеки державних службовців, які відображають процес його впливу на суспільні відносини та вказують на реальну здатність гарантувати втілення того чи іншого соціального права державного службовця. З’ясовано, що управлінська діяльність щодо забезпечення соціальної безпеки державних службовців проводиться Кабміном та Мінсоцполітики стосовно визначення мінімального розміру заробітної плати, прожиткового мінімуму, соціальних стандартів, які поширюються на усіх осіб, що проживають у державі. Водночас органи місцевого самоврядування забезпечують комфортність умов проживання та рівень інфраструктурного розвитку, що надалі впливає на якість життя та можливість більше часу приділяти виконанню посадових обов’язків державним службовцем. Недержавні інституції, до яких слід віднести громадські організації та професійні спілки, забезпечують соціальну безпеку шляхом надання психологічної допомоги, проведення інформування та роз’яснення для державних службовців щодо їх соціальних прав та способів їх втілення. Визначено, що механізм забезпечення соціальної безпеки державних службовців тісно пов’язаний із реалізацію своїх трудових прав і обов’язків членами трудового колективу, оскільки це впливає на можливість виникнення соціального ризику під час втілення повноважень. Щодо наявності коштів, то це стосується не так наступних компенсацій чи оплати праці державного службовця, як необхідності функціонування державної служби загалом, а також інших органів, що підтримують правопорядок у суспільстві. Правова умова у значенні захищеності державного службовця має лише опосередкований вплив, адже може змінити якість виконання посадових обов’язків.

Мета: з’ясувати існуючі права медичних працівників, передбачені чинним законодавством, з огляду на реформування системи охорони здоров’я. Матеріали і методи. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних та спеціальних наукових методів пізнання. Чинні нормативно-правові акти, що проаналізовано за допомогою комплексу методів: порівняльно-правового, структурно-логічного, системно-аналітичного, формально-логічного та методу теоретичного аналізу з дотриманням принципів біотичних норм і правил; формулювання і систематизація висновків. Результати. Аналіз чинних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що права медичних працівників слід розмежувати на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних прав медичних працівників належать ті, які гарантують певні умови їх професійної діяльності, охорону здоров’я, соціальний захист, зокрема право на: належні умови професійної діяльності; обов’язкове страхування; створення медичних наукових товариств чи професійних спілок; судовий захист; соціальну допомогу; скорочений робочий день і додаткову відпустку; пільгові умови пенсійного забезпечення та пільгове надання житла; першочергову медичну допомогу тощо. До спеціальних прав належать такі, які передбачені виключно для медичного працівника як спеціального суб’єкта. Серед таких прав необхідно виокремити: право про надання інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника; право на відмову від подальшого ведення пацієнта; право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта або його законних представників. Чинне національне законодавство у галузі охорони здоров’я потребує вдосконалення. Одним із кроків на цьому шляху стала би імплементація передбаченого міжнародними нормативними актами права лікаря на заперечення під час виконання своїх професійних обов’язків. Висновки. Права лікаря при наданні медичної допомоги слід розділити на загальні та спеціальні. Передбачені чинним національним законодавством професійні права медичних працівників не завжди забезпечуються державними гарантіями і мають почасти декларативний характер. Це зумовлено відсутністю розроблених підзаконних актів, які повинні забезпечити механізм їх реалізації з урахуванням вимог сьогодення. Застосування зарубіжного досвіду, імплементація міжнародних стандартів у національне законодавство, зокрема щодо реалізації лікарем права на заперечення з міркувань совісті, забезпечить більш професійну захищеність лікаря та підвищить якість надання медичної допомоги.

У статті розглянуто зміст, поняття та суб'єктів громадського контролю за сектором безпеки в контексті розвитку науки адміністративного права, вказано на проблеми його реалізації. Розкрито та проаналізовано контрольні повноваження суб'єктів громадського контролю, які передбачені Законом України «Про національну безпеку України». Встановлено, що в наукових працях розрізнюють два підходи щодо його розуміння - вузьке та широке. Запропоновано авторське визначення правової конструкції «громадський контроль за сектором безпеки». Встановлено, що в законодавстві до складових інститутів громадянського суспільства зараховано громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Розкрито, що громадяни самостійно беруть участь у здійсненні громадського контролю над сектором безпеки в разі звернення: 1) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 2) його представника або 3) в інший державний орган сектора безпеки, відповідно до норм законодавства. З'ясовано, що в інших випадках громадяни беруть участь у здійсненні громадського контролю над сектором безпеки через громадські організації, членами яких вони є, через депутатів представницьких органів влади. Окреслено діяльність Громадських рад при державних органах сектора безпеки як суб'єктів громадського контролю. Аргументовано, що в реалізації заходів громадянського контролю розрізняють низку проблем, які і потребують вирішення, а це: (1) питання встановлення відповідальності суб'єктів сектора безпеки за наслідки ухвалених рішень у секторі безпеки в контексті неврахування пропозицій громадськості, (2) необхідність визначення чітких правил обов'язкової звітності (письмова форма, періодичність, відповідальність за їх невиконання) органів сектора безпеки в рамках реалізації контролю інститутами громадянського суспільства, (3) обов'язкове виконання законодавчих норм щодо створення Громадських рад при всіх суб'єктах сектора безпеки, (4) впровадження обов'язкового видання щорічно так званих «Білих книг» та/або аналітичних документів (оглядів, національних доповідей, статистичних даних) кожним із суб'єктів сектора безпеки України.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ; Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018. У дисертації проведено загальнотеоретичний аналіз участі професійних спілок у розбудові соціально-правової держави. Розроблено теоретичні та практичні рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності профспілок у сфері забезпечення прав людини і громадянина. У дисертаційній роботі обґрунтовано висновок про те, що особлива роль професійних спілок у процесі розбудови соціально-правової держави полягає насамперед у налагодженні зв’язку суспільства і держави, зокрема шляхом участі профспілок у процесі розробки та прийняття нормативно-правових актів, здійсненні громадського контролю за діяльністю суб’єктів владних повноважень, наданні правової допомоги, представництві інтересів громадян, правоосвітній роботі, виконанні ролі регулятора суспільних конфліктів. Доведено, що взаємодія профспілок і держави, яка ґрунтується на принципах рівноправного партнерства, прозорості, довіри, залучення профспілок до прийняття рішень із соціально-трудових питань, сприяє реалізації основних засад соціально-правової держави, зокрема налагодженню дієвого механізму захисту прав і свобод людини і громадянина, демократизації суспільних процесів, високому рівню розвитку соціального законодавства, загальному добробуту населення. Виявлено прогалини в законодавстві, яке регулює відносини за участю профспілок, та надано пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази у цій сфері.

Масловський Б. М. Роль профспілок у забезпеченні організації та захисту прав співробітників правоохоронних органів в Україні : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 262 "Правоохоронна діяльність" / наук. керівник О. Л. Макаренков. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 96 с.
UA : Квaліфікaційнa рoбoтa склaдaється зі 96 сторінок, містить 86 джерел використаної інфoрмaції. Будучи заснованим на неухильному дотриманні та застосуванні імперативних норм права, національний правопорядок номінально відображає аксіологічний підхід до праворозуміння, за якого загальнообов’язкові правила суть тих цінностей, яких прагне кожний – життя, недоторканність, здоров’я, харчування, житло, сім’я, інших загальнолюдських, серед яких чильне місце посідають трудові права працюючих громадян, зокрема в органах правопорядку. Й професійні спілки стали незамінними інструментами механізму захисту прав працівників у будь-якій галузі народного господарства. Сучасна економіка заснована на такому типі виробничих відносин, коли трудові права та інші соціально-економічні питання захисту працюючих громадян дуже часто виявляють тільки декларативний зміст й мало розкриваються у практичній площині правових відносин. Баланс інтересів підприємців й найманих працівників, окрім публічної влади, гарантує саме профспілка, що для неї залишається нині справжінм викликом. Триваючі зміни вітчизняного законодавства обумовлені часто взаємовиключними і/або суперечливими чинниками. У зовнішній політиці нація й публічна влада часто непослідовні відносно напрямку та глибини інтеграції до регіональних та глобальних міжнародних утвоернь. У внутрішній політиці чиновникам бракує щирості, компетентності і/або інших добрих намірів для зміцнення ключових показників соціальних досягнень та забезпечення сталого розвитку. Комплекс давно невирішених проблем також характерний для сфер економічної, гуманітарної, правоохоронної та оборонної політики України. Правоохоронці часто стають тільки інструментами для забезпечення прав підприємців і політиків, а не засобом підтримання публічного правопорядку у зразковому стані. За таких умов природним стає зростання значення профспілок, їхня ключова роль у механізмі захисту прав співробітників правоохоронних органів. Усі ці питання відносно такої ролі профспілок, незважаючи на наявність відповідних наукових досліджень, проте є недостатньо повно розкритими й актуальні для висвітлення у межах нашої роботи. Метoю кваліфікаційної рoбoти є розкриття ролі профспілок у забезпеченні організації та захисту прав співробітників правоохоронних органів в Україні. Oб’єктoм дoслідження даної кваліфікаційної рoбoти є суспiльнi вiдносини, що складають зміст ролі профспілок у забезпеченні організації та захисту прав співробітників правоохоронних органів в Україні. Предметoм дoслідження є роль профспілок у забезпеченні організації та захисту прав співробітників правоохоронних органів в Україні. Метoдoлoгічну oснoву рoбoти склaдaють філoсoфськo-світoглядні підxoди, зaгaльнoнaукoві і спеціaльнo-юридичні метoди, прийоми та зaсoби. Методологічні підходи дослідження базуються на використанні інструментального потенціалу діалектичної та формальної логіки, правової синергетики, юридичних герменевтики та лінгвістики, аксіології та аксіоматики права, антрополого-соціологічного, формально-догматичного, порівняльно-правового, системно- й структурно-функціонального та інших методів. Загальнонаукові методи використано в межах системного підходу до інтерпретації правової доктрини, антикорупційного законодавства, положень суміжних галузей права і практики їхнього правозастосування; системно-структурного підходу дослідження правових інститутів; аксіологічного підходу, який дозволив оцінити правила та їхні інтерпретації, релевантні їм події суспільного життя з позицій національних й загальнолюдських цінностей. Дoслідження перехрещується з теоріями верxoвенствa й антроповимірності права, відкритості правової системи до прогресу та ін. Джерельну бaзу дoслідження стaнoвлять міжнародні нoрмaтивнo-прaвoві aкти, законодавство Укрaїни, наукові праці зaрубіжниx і вітчизняниx фaxівців, стaтистичні дaні.
EN : The qualification work volume of 96 pages contains 86 used sources of information. Being based on strict observance and application of imperative norms of law, the national legal order nominally reflects the axiological approach to legal understanding, according to which universally binding rules are the values that everyone seeks - life, inviolability, health, nutrition, housing, family, other universal, among which the labor rights of working citizens, in particular in law enforcement agencies, occupy a prominent place. And trade unions have become indispensable tools for the mechanism of protection of workers' rights in any sector of the economy. The modern economy is based on this type of industrial relations, when labor rights and other socio-economic issues of protection of working citizens very often show only declarative content and are little disclosed in the practical plane of legal relations. The balance of interests of entrepreneurs and employees, in addition to public authorities, is guaranteed by the trade union, which remains a real challenge for it today. Ongoing changes in domestic legislation are often due to mutually exclusive and / or contradictory factors. In foreign policy, the nation and public authorities are often inconsistent regarding the direction and depth of integration into regional and global international formations. In domestic policy, officials lack sincerity, competence and / or other good intentions to strengthen key indicators of social achievement and ensure sustainable development. The complex of long unresolved problems is also characteristic of the spheres of economic, humanitarian, law enforcement and defense policy of Ukraine. Law enforcement often becomes only a tool to ensure the rights of entrepreneurs and politicians, rather than a means of maintaining public order in an exemplary state. Judges and prosecutors are vulnerable to external pressure of illegal content - corruption, discretion, etc. Under such conditions, it becomes natural to increase the importance of trade unions, their key role in the mechanism of protection of the rights of law enforcement officers. All these issues regarding the role of trade unions, despite the availability of relevant research, are not fully disclosed and relevant for coverage within our work. The purpose of the qualification work is to reveal the role of trade unions in ensuring the organization and protection of the rights of law enforcement officers in Ukraine. The object of research of this qualification work is the social relations, which are the content of the role of trade unions in ensuring the organization and protection of the rights of law enforcement officers in Ukraine. The subject of the study is the role of trade unions in ensuring the organization and protection of the rights of law enforcement officers in Ukraine. The methodological basis of the work consists of philosophical and philosophical approaches, general scientific and special legal methods, techniques and tools. Methodological approaches of the study are based on the use of instrumental potential of dialectical and formal logic, legal synergetics, legal hermeneutics and linguistics, axiology and axiomatics of law, anthropological-sociological, formal-dogmatic, comparative-legal, systemic and structural-functional and functional. General scientific methods are used within the system approach to the interpretation of legal doctrine, anti-corruption legislation, provisions of related branches of law and the practice of their law enforcement; system-structural approach to the study of legal institutions; axiological approach, which allowed to assess the rules and their interpretations, relevant events of public life from the standpoint of national and universal values. The study intersects with the theories of the rule and anthropo-dimensionality of law, the openness of the legal system to progress, and others. The source base of the research consists of international normative legal acts, legislation of Ukraine, scientific works of foreign and domestic specialists, statistical data.