Статті в журналах з теми "Професійна технічна освіта"

В умовах реформування системи освіти та імплементації Європейських цінностей дедалі більш актуальним постає питання ціннісних орієнтацій молоді. У всьому світі відповідно до міжнародних програм UNESCO-UNEVOC та Skillman особлива увага приділяється освіті молодих людей, які обрали професійну (професійно-технічну) освіту. Це численна група молодих людей, які створюють основні матеріальні ресурси, використовують високі технології, створюють і транслюють новітні ідеї, погляди, ментальності. Тому темою нашого дослідження стала розробка програми формування ціннісних орієнтацій у сфері професійної діяльності в учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти та дослідження ефективності її впровадження. У процесі підготовки програми ми проаналізували наукові праці О. Барткова, Є. Дурманенко, Н. Максимчук, В. Паскар, Е. Панасенко й К. Романенко, В. Дем’янюк, О. Жулінської та інших.Ми провели констатуюче дослідження ціннісних орієнтацій учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Для цього використовувався перелік цінностей, запропонованих Державним інститутом сімейної та молодіжної політики. Розроблено комплексну програму «Формування професійно-ціннісних орієнтацій учнів у закладах професійної (професійно-технічної) освіти», що забезпечує оновлення змісту навчання. Також запроваджено спецкурси «Професійно-ціннісні орієнтири майбутніх фахівців», «Професійне становлення учнів у процесі навчання», проведено семінар-диспут «Цінності у житті людини». У цьому контексті відбувся тренінг формування професійних цінностей, індивідуальні і групові консультації, під час яких учні отримали рекомендації щодо самостійної роботи, спрямованоїна формування професійних цінностей, проведено екскурсії на підприємства (організації), під час яких учні спілкувалися з фахівцями, відвідували майстер-класи та професійні конкурси. За результатами дослідження в експериментальній групі до пріоритетних увійшли такі цінності: «Цікава робота», «Розвиток своїх здібностей, самореалізація», «Створеннявласного бізнесу». Для порівняння, в контрольній групі зазначені цінності опинились серед цінностей середньої важливості.У подальшому варто цю роботу продовжувати, окремо доцільно проаналізувати гендерні аспекти формування професійних цінностей серед учнів професійних (професійно-технічних) освітніх закладів.Стаття описує проведене дослідження; містить 1 таблицю, 1 діаграму, перелік літератури.

У статті наведено здійснений автором SWOT-аналіз упровадження елементів дуальної форми навчання в професійну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників. Означений аналіз ґрунтується на узагальненні чисельних пілотних досліджень, які реалізуються в багатьох закладах професійної (професійно-технічної) освіти України. До сильних сторін упровадження віднесено: регулювання професійного навчання принципами ринкової економіки; зростання попиту на ринку праці на випускників, які навчалися за дуальною формою; відповідність якості професійної підготовки вимогам роботодавців; тісна співпраця між урядом та бізнес-спільною з питань професійної освіти і навчання; взаємовигода для держави, підприємств, закладів професійної (професійно-технічної) освіти та учнів; посилення мотивації учнів до навчання; підвищення престижу професійної освіти. Охарактеризовано елементи дуальної форми навчання, котрі доцільно впроваджувати у професійну підготовку майбутніх фахівців. Зазначено соціально-економічні чинники, наявність яких вимагає застосування професійною освітою України дуальної форми навчання. Розкрито сутність дуальної системи навчання. Показано, що за межами Німеччини доцільно впроваджувати її окремі елементи. Підкреслено, що їхнє відповідне поєднання у складі педагогічної системи дасть змогу забезпечити позитивний результат упровадження елементів дуальної форми навчання в професійну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників. На основі проведеного SWOT-аналізу визначено основні складові організації навчально-виробничого процесу за дуальною формою навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти: нормативно-правова база забезпечення дуальної форми навчання; система консультування з професійної кар’єри (професійна орієнтація та ідентифікація); стандарти професійної (професійно-технічної) освіти з професій на компетентнісній основі, структуровані за модульним принципом; система підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти з урахуванням вимог підприємств – замовників робітничих кадрів; інститут наставників для представників підприємств; інноваційні багатопрофільні центри професійної (професійно-технічної).

У статті визначено політико-економічні, соціокультурні й освітні чинники, які впливали на розвиток професійної освіти дорослих в означений час у країнах Центральної та Східної Європи. Проаналізовано напрями теоретичних розвідок у галузі професійної освіти дорослих: визначення філософських підходів у вивченні професійної освіти дорослих; розробка дидактичних і методологічних концепцій професійної освіти дорослих; соціально-діагностичні питання професійної освіти дорослих як складової системи національної професійної освіти; формулювання мети професійної освіти дорослих і визначення її завдань; визначення змісту професійної освіти дорослих, що відображав необхідність розвитку як професійних умінь і навичок, так інтелектуальної і емоційної сфер людини; політичне значення розвитку професійної освіти дорослих. Установлено, що у досліджуваний час визначились дві форми здобуття професійної освіти дорослих: формальна і неформальна. Узагальнено зміст, форми та методи навчання дорослих у відповідності до сформованих напрямів (буржуазно-ліберальний, конфесійний, професійно-технічний, педагогічний, підготовка керівних кадрів). З’ясовано, що професійна освіта дорослих включала як фахову (вивчення іноземних мов, психології, соціології, основ торгівлі, бухгалтерії, інженерії, технічних дисциплін, агрономії, природознавства, художньої та мистецької справи, чоботарської справи тощо), так і загальноосвітню складову (компенсаційне навчання, загальнокультурний і соціальний розвиток, трудове виховання, громадянська та політична освіта, здоров’язбережувальна освіта). Неформальна професійна освіта також здобула активного розвитку і реалізовувалась через засідання соціальних клубів, професійних спілок і товариств, діяльність молодіжних, жіночих, ремісничих та робітничих об’єднань і асоціацій. Визначено деякі недоліки розвитку професійної освіти дорослих: андрагогічні дослідження цього етапу носили суб’єктивний характер та базувались на особистому досвіді науковців; теоретичні знання були позбавлені узагальнень, визначень, оцінок і порівнянь, виконували описову функцію; політизованість та перенасиченість ідеологічною пропагандою; недосконала нормативно-законодавча база.

Актуальність: у системі підготовки педагогів для професійної (професійно-технічної) освіти бракує взаємодії між суб’єктами цього процесу, стейкхолдерами та іншими зацікавленими сторонами, що зумовлює її невідповідність потребам ринку праці, знижує якість освіти. Разом з тим, сформованість професійних компетентностей викладачів визначає не лише якість підготовки здобувачів професійної (професійно-технічної) освіти, але й усієї системи, що спрямована на забезпечення економіки країни кваліфікованими робітничими кадрами. Механізми управління професійною підготовкою викладачів для закладів професійно-технічної освіти (ПТО) потребують перегляду та вдосконалення. Одним з інструментів розв’язання цієї проблеми є управління на основі партнерства та стандартизації. Тому дослідження сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти заради розроблення нових механізмів управління підготовкою є надзвичайно актуальним. Мета: аналіз сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти. Методи: аналіз наукової літератури, законодавчо-нормативних документів – для вивчення сучасних тенденцій в управлінні професійною підготовкою педагогів; метод опитування (анкетування з використанням веб-сервісу GoogleForms), метод експертного оцінювання, порівняльний аналіз – для з’ясування сучасного стану партнерства у підготовці педагогів професійної освіти. Результати: представлено результати опитування викладачів закладів вищої освіти, які здійснюють підготовку здобувачів за спеціальністю «Професійна освіта», здобувачів вищої освіти, педагогів та керівників закладів професійної освіти. Висновки: опитування засвідчило факт недосконалості існуючої системи підготовки педагогів професійного навчання, зокрема: несистемної співпраці усіх суб’єктів освітнього процесу та потенційних роботодавців, недостатньої практичної та професійної спрямованості навчання, невідповідності вимогам ринку праці, віддаленості від виробничих умов, затеоретизованості навчання, невикористання усіх потенційних можливостей співпраці з міжнародними організаціями, центрами зайнятості, професійними спілками. Для посилення якості підготовки необхідне впровадження нових механізмів управління цією підготовкою, вдосконалення методики навчання, організації практичного навчання здобувачів освіти та системи підвищення кваліфікації через налагодження тісної співпраці, розширення партнерських відносин між закладами професійної (професійно-технічної), вищої освіти та з іншими зацікавленими сторонами.

У статті розглядається модель професійного самовдосконалення керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти у процесі підвищення кваліфікації, яка суттєво змінює характеристики процесу та результату їх навчання у системі післядипломної освіти. Результатом упровадження розробленої моделі має стати суттєве підвищення рівневих показників кваліфікації керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти як менеджерів і управлінців. Акцентовано увагу на створенні педагогічних умов для безперервного професійного самовдосконалення керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти на курсах підвищення кваліфікації; визначено ціннісні пріоритети процесу підвищення кваліфікації для даної категорії слухачів. Здійснено теоретичний аналіз педагогічних джерел з питань теорії та методології процесу підвищення кваліфікації керівників закладів освіти за останні роки, зокрема закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Автором статті розкрито важливу роль післядипломної освіти, як однієї з ланок неперервною освіти, що доповнює та розширює базову професійну освіту, створює креативне середовище для саморозвитку та самовдосконалення. Система підвищення кваліфікації керівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти має бути суттєво вдосконалена на основі андрагогічної складової організації навчального процесу, що найбільшою мірою сприяє реалізації концепції «освіта впродовж життя».

У статті висвітлено результати дослідно-експериментальної роботи всеукраїнського рівня «Створення інформаційно-освітнього середовища у професійно-технічному навчальному закладі торгівлі та технологій харчування», що проводився на базі ДНЗ «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування».Визначено суть поняття «інформаційно-освітнє середовище» (далі – ІОС) в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, описано його модель, визначено організаційно-педагогічні умови застосування. У структурі відкритого інформаційно-освітнього середовища представлено: контент-бібліотеку, базу навчально-методичних матеріалів, довідково-пошукову систему, електронні освітні ресурси загальноосвітніх та спеціальних дисциплін, депозитарій, електронні енциклопедії та довідники, репозиторій, конструктор особистого ІОС викладача, систему дистанційного навчання, електронні освітні ресурси соціально-економічного напряму, електронні освітні ресурси управління, інші модулі, введення яких науково, методично й дидактично обґрунтовано.Єдине ІОС представлено як таке, що поєднує широкий вибір навчального програмного забезпечення, мережних технологій (електронна пошта, форуми, програмне забезпечення колективного використання, чати, відеоконференції, аудіо- та відеозаписи) й широке коло навчальних інструментів, що базуються на використанні веб-технологій. Охарактеризовано особливості підготовки педагогічних працівників училища до створення електронних засобів навчання. Показано результати здійсненої в ході проведення експерименту адаптації ІОС до особливостей організації навчально-виховного процесу в освітньому закладі сфери торгівлі та ресторанного господарства.Доведено, що використання можливостей ІОС істотно впливає на професійне зростання педагогів, підвищує результати навчальних досягнень учнів, сприяє зростанню якості освітнього процесу в цілому, надає учневі можливість включитися в активну професійну діяльність, бути здатним діяти у різних професійних ситуаціях і заявляти про себе як про компетентну особистість зі сформованою професійною, духовно-моральною і життєвою позицією.

Актуальність дослідження визначається потребою українського суспільства у вивченні та використанні позитивного досвіду застосування дистанційного навчання у процесі підготовки педагогічних кадрів для системи професійної освіти у Республіці Польща. Мета – виявити пріоритети політики Європейського Союзу у сфері інформатизації освіти в контексті реалізації програми "Освіта та професійна підготовка 2020"; проаналізувати особливості застосування дистанційного навчання у польській вищій школі; розробити рекомендації щодо використання її досвіду для модернізації української системи освіти. Методи: аналіз нормативно-правової бази інформатизації вищої і базової середньої освіти у Республіці Польща – для з’ясування стану дослідженості проблеми професійної підготовки майбутніх учителів професійних технічних предметів в університетах Республіки Польща; анкетування студентів – для виявлення ставлення студентів закладів вищої освіти України та Польщі до використання дистанційного навчання у їхній професійній підготовці. Результати: характеризується Європейська стратегія інформатизації освіти, аналізується нормативно-правова база інформатизації вищої і базової середньої освіти у Республіці Польща, розглядається польський досвід стандартизації цифрової компетентності майбутніх учителів професійних технічних предметів і розвитку їх готовності до використання технологій дистанційного навчання; здійснено порівняльний аналіз результатів опитування польських і українських студентів щодо їх ставлення до використання технологій дистанційного навчання в професійній підготовці майбутніх педагогічних кадрів для закладів професійної освіти. Висновки. У результаті дослідження були виявлені такі пріоритети політики Європейського Союзу у сфері інформатизації освіти в контексті реалізації програми "Освіта та професійна підготовка 2020": формування готовності вчителів і викладачів до інформатизації освіти та стандартизації їхньої цифрової компетентності; використання цифрових технологій в освітньому процесі; створення курсів дистанційного навчання для викладачів; технологізація та інтернаціоналізація європейської вищої освіти; розвиток онлайн-програм підвищення кваліфікації викладачів з окремих дисциплін. Проаналізовано особливості застосування технологій дистанційного навчання у польській вищій школі, зокрема під час пандемії коронавірусу. Розроблено рекомендації щодо використання польського досвіду застосування технологій дистанційного навчання у підготовці майбутніх учителів професійних технічних предметів для модернізації української системи освіти.

У статті проаналізовано сучасні освітні реформи в Туреччині та обґрунтовано їхній уплив на розвиток безеперервної професійної освіти в країні. З’ясовано, що реформування професійної освіти і навчання у Туреччині здійснює Міністерство національної освіти. Встановлено, що система професійно-технічної освіти Туреччини націлена на реалізацію інноваційних функцій у професійній підготовці фахівців, актуальність яких підтверджується досвідом розвинених країн і Європейським Союзом. Водночас стратегії розвитку безперервної освіти в Туреччині передбачають взаємодоповнення формального, неформального, інформального навчання задля створення гнучкої системи освіти впродовж життя.Визначено, що ключовими елементами модернізації професійної (професійно-технічної) освіти є формування зв’язків системи освіти з ринком праці; розвиток професійних стандартів і перспективних стандартів підготовки; розвиток курикулумів професійної (професійно-технічної) освіти на засадах компетентності, модульності й навчальних результатів; зміцнення соціального партнерства; обґрунтування і запровадження концепції навчання впродовж життя та ін. Зазначено, що для реалізації концепції освіти впродовж життя турецьким урядом розроблено і затверджено законодавчі й нормативно-правові документи (Закон щодо створення Управління професійних кваліфікацій, Декрет про інституції неформальної освіти та ін.), спрямовані на виконання ключових принципів Меморандуму безперервної освіти країн Європи.Зроблено висновок, що означені реформи щодо реалізації концепції освіти впродовж життя в Туреччині є вкрай важливими для інноваційного поступу країни до європейського простору. Однак перспективними залишаються проблеми, актуальні для сучасних процесів реформування системи професійно-технічної освіти Туреччини, а саме: узгодження й відповідність результатів професійного навчання з потребами ринку праці; створення професійних стандартів і відповідних їм освітніх стандартів; зміцнення соціальних відносин із роботодавцями та залучення їх до активної участі в удосконаленні системи професійної освіти тощо.

У статті розглянуто проблему формування психологічної готовності учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри. Охарактеризовано суть понять «психологічна готовність» та «психологічна готовність учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри. Представлено два основні підходи до визначення змісту й структури психологічної готовності – функціональний і особистісний. Відповідно до функціонального підходу, психологічна готовність розглядається як певний стан психічних функцій. Цей стан учені наближають до феномену, який називають «оперативним спокоєм», «передстартовим станом», «мобілізаційною готовністю», «оптимальним робочим станом і станом спокою» тощо. Особистісний підхід передбачає розгляд психологічної готовності як результату підготовленості до певної дiяльностi. Розкрито структуру психологічної готовності майбутніх кваліфікованих робітників до вибору й реалізації професійної кар’єри, визначено критерії та рівні сформованості. Виділено структурні компоненти психологічної готовності учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри: оцінювально-орієнтаційний, емоційно-вольовий та мотиваційно-ціннісний.За результатами педагогічного експерименту виявлено особливості сформованості компонентів психологічної готовності до вибору й реалізації професійної кар’єри учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти впродовж навчання. Визначено психолого-педагогічні умови формування психологічної готовності учнів закладів професійної (професійно-технічного) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри у професійній підготовці, а саме: професійна орієнтація, психолого-педагогічний супровід системи консультування з професійної кар’єри учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти, створення освітнього простору для самовизначення учня, робота Центрів розвитку професійної кар’єри при закладах професійної (професійно-технічної) освіти, підтримка батьків, підвищення кваліфікації і професійна перепідготовка педагогів. Висвітлено результати дослідження стану сформованості психологічної готовності в учнів закладів професійної (професійно-технічного) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри.

У статті обґрунтовано концептуальні засади проектного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти для застосування проектних технологій у професійній підготовці майбутніх кваліфікованих робітників. Зазначено про відсутність фундаментальних робіт із цієї тематики в науково-педагогічному вітчизняному просторі. Наведено основні документи нормативно-правової бази, на яких ґрунтується розроблена концепція. Визначено дефініції: «проектне професійне навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти», «методичні засади розроблення проектних технологій». Виокремлено важливі для концепції проектного професійного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти ідеї. Сформульовано мету проектного професійного навчання в закладах професійної (професійно- технічної) освіти, що полягає у всебічному розвитку майбутніх кваліфікованих робітників, вихованні їх відповідальними громадянами, формуванні в них комплексу компетентностей (загальнопрофесійних, ключових і професійних) для забезпечення їхньої мобільності та спроможності до працевлаштування на ринку праці. Наведено відповідні організаційно- педагогічні завдання, через розв’язання яких досягається ця мета. Виокремлено основні методологічні підходи (системний, діяльнісний, процесний, інтегрований, особистісно- розвивальний, компетентнісний, технологічний, суб’єктно-продуктивний і контекстний) та дидактичні принципи (спрямованості навчання на комплексне розв’язання завдань навчання, виховання і загального розвитку учнів; поєднання навчання з продуктивною працею учнів; поєднання різних методів і засобів, а також різних форм організації навчання, залежно від завдань і змісту навчання; соціокультурної відповідності; позитивної мотивації і сприятливого емоційного клімату; поєднання індивідуальних і колективних форм навчання; особистісного цілепокладання; продуктивності навчання; освітньої рефлексії), на яких ґрунтується проектне навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Охарактеризовано види проектних технологій: інформаційні (веб-квести), дослідницькі, практико-орієнтовані, соціальні та творчі. Сформульовано педагогічні умови розроблення проектних технологій для професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників. Наведено пропозиції, необхідні для реалізації концептуальних положень проектного професійного навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

У статті обґрунтовується актуальність використання елементів дистанційного навчання у професійній (професійно-технічній) освіті теоретичній підготовці кваліфікованих робітників. Розглядається можливість використання дистанційної форми навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти за певною категорією професій. Визначається структура і зміст методики використання елементів дистанційного навчання для теоретичної підготовки кваліфікованих робітників, що передбачає реалізацію поступових дій педагога професійного навчання, а саме: аналіз навчальних програм; визначення структури дистанційного курсу; розробку інформаційної складової та наповнення дистанційних курсів; організацію навчальної діяльності з використанням елементів дистанційного навчання. Висвітлено результати дослідно-експериментальної роботи. Представлені результати формувального етапу експерименту показали готовність педагогів професійного навчання до використання елементів дистанційного навчання у власній педагогічній діяльності. Проведене анкетування на констатувальному та узагальнюючому етапах дослідження дали змогу зробити аналіз досвіду використання педагогами закладів професійної (професійно- технічної) освіти дистанційного навчання у підготовці кваліфікованих робітників та визначити рівні використання елементів дистанційного навчання для теоретичної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників (використання мультимедійних комплексів, відео- конференцзв’язку, презентацій, тестів та використання контролю і оцінювання навчально- пізнавальної діяльності). Отримані дані показали позитивну динаміку змін, що доводить потребу в методичному супроводі педагогів професійного навчання задля забезпечення достатнього рівня готовності до якісного використання елементів дистанційного навчання для теоретичної підготовки кваліфікованих робітників, повного й ефективного використання всіх можливостей технологій дистанційного навчання.

У статті здійснено аналіз різноманітних підходів до визначення сутності поняття “професійна мобільність”. Висвітлено роль професійної мобільності у кар’єрному зростанні майбутніх кваліфікованих робітників. Зроблено висновок про те, що провідну роль у формуванні професійної мобільності майбутніх фахівців відіграють майстри виробничого навчання, професійний розвиток яких забезпечує система методичної роботи закладу професійної (професійно-технічної) освіти. Подано основні форми методичної роботи (на прикладі Державного навчального закладу «Хмельницький центр професійно-технічної освіти сфери послуг») щодо професійного розвитку майстрів виробничого навчання з метою забезпечення формування професійної мобільності майбутніх фахівців сфери послуг.

У статті проаналізовано теоретичні підходи до визначення організаційно-педагогічних умов формування професійних компетентностей робітників для сфери обслуговування систем відновлювальної енергетики. Розглянуті науково-педагогічні джерела щодо підготовки кваліфікованих робітників в системі професійної (професійно-технічної) освіти, компетентнісно орієнтованих технологій професійного навчання. Досліджено польський досвід щодо здійснення професійного навчання за окремими модулями відновлювальних джерел енергії.Новизною цієї статті є детальний аналіз результатів проведеного всеукраїнського експерименту на тему «Професійна підготовка кваліфікованих робітників для сфери обслуговування відновлювальних систем сонячної і теплової енергетики», що проходив на базі Державного навчального закладу «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою». В рамках проведеного експерименту був розроблений проєкт кваліфікаційної характеристики з професії та проєкт стандарту професійної (професійно-технічної) освіти за професією «Майстер з монтажу та обслуговування систем відновлювальної енергетики» за модульно-компетентнісним підходом. Заклад був забезпечений інструментом, наочно-демонстраційними матеріалами та навчально-методичним комп-лексом.Автор статті наголошує на актуальності підготовки фахівців для роботи із засобами та обладнанням відновлювальної енергетики. Визначені організаційно-педагогічні умови які забезпечують формування професійних компетентностей робітників для сфери обслуговування відновлювальних систем сонячної та теплової енергетики.Стаття буде цікава для науковців, які займаються питаннями формування професійних компетентностей майбутніх робітників, нових методів навчання та досліджують тенденції розвитку сучасної освіти.

Актуальність дослідження визначається приналежністю проблеми підготовки педагогічних кадрів для системи професійної (професійно-технічної) освіти (далі: П(ПТ)О) до пріоритетних завдань Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022–2027 роки. Мета: здійснити теоретичний аналіз проблеми розвитку професійної культури та уточнити поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Методи: вивчення й аналіз філософської, загальнонаукової, методичної, психолого-педагогічної літератури, нормативно-правової бази, навчально-плануючої документації – для виявлення стану розробленості проблеми; узагальнення одержаної інформації – з метою визначення напрямів дослідження (уточнення гіпотези, поняттєвого апарату); порівняння, зіставлення – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми формування й розвитку поняття «професійна культура»; синтез – для обґрунтування поняттєво-категоріального апарату дослідження. Результати: вивчено наукову літературу та інструктивно-методичні й нормативно-правові документи; здійснено теоретичний аналіз проблеми розвитку педагогічного феномена «професійна культура»; проаналізовано підходи дослідників до розв’язання проблеми формування і розвитку професійної культури майстра виробничого навчання; уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Висновки: у сучасній педагогічній науці проблема підготовки високоосвіченого, професійного і мобільного фахівця є продовженням не лише вітчизняних, а й світових традицій філософської та педагогічної думки; проблема розвитку професійної культури майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О у вітчизняному науковому доробку представлена не достатньо (дослідження нечисленні, фрагментарні, не відображають системного бачення проблеми); поняття «професійна культура майстра виробничого навчання» визначено як інтегральна якість особистості, що містить сукупність взаємопов’язаних компонентів (професійна педагогічна самосвідомість, педагогічні знання та професійно актуальні ключові навички, педагогічний і професійний досвід, педагогічні цінності й переконання), які сприяють досягненню успіху у професійній педагогічної діяльності, побутовому та професійному спілкуванні, саморозвитку і самовдосконаленні особистості фахівця, його невпинному рухові до педагогічного ідеалу.

Актуальність: розвиток професійної компетентності майстрів виробничого навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг є основою забезпечення якісної підготовки кадрів у системі професійної (професійно-технічної) освіти. Головною особливістю діяльності майстра виробничого навчання у порівнянні з іншими педагогічними працівниками є те, що його дії і завдання мають прикладний, фахово-виробничий характер, вирізняються чіткою професійною спрямованістю й наближеністю до умов сучасного виробництва, та підпорядковуються основній меті – цілеспрямоване формування свідомих, професійно компетентних, патріотично налаштованих, різнобічно розвинених особистостей кваліфікованих робітників, зокрема для сфери послуг. Тому в сучасному закладі професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг мають бути створені такі умови, які забезпечать цілеспрямоване опанування цими педагогічними працівниками сучасними інноваційними педагогічними і виробничими технологіями, їх творчу професійну самореалізацію. Мета: визначити та обґрунтувати педагогічні умови розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг. Методи: теоретичні: аналіз, синтез – для вивчення наукових досліджень, навчально-методичної літератури, сучасних освітніх практик для визначення педагогічних умов розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання ЗП(ПТ)О сфери послуг; узагальнення, порівняння, зіставлення, – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми; емпіричні: спостереження за професійно-педагогічною діяльністю майстрів виробничого навчання, анкетування, онлайн-опитування педагогічних працівників, бесіди з педагогічними працівниками закладів професійної освіти сфери послуг, експертне оцінювання – для визначення основних педагогічних умов розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання. Результати: визначено та обґрунтовано основні педагогічні умови цілеспрямованого розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг, зокрема: цілеспрямоване формування позитивної мотивації майстрів виробничого навчання до опанування інноваційними виробничими і педагогічними технологіями; домінування дієвої самоосвітньої діяльності в особистісно-професійному розвитку майстрів виробничого навчання; створення у закладі професійної (професійно-технічної) освіти сприятливого інформаційно-освітнього середовища задля професійно-педагогічного розвитку майстрів виробничого навчання; організація інноваційної методичної роботи у закладі професійної (професійно-технічної) освіти Висновки: обґрунтовано, що визначені педагогічні умови розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг діють при забезпеченні їх відповідними професійними методиками, педагогічними технологіями.

У статті проаналізовані проблеми підготовки фахівців залізничного транспорту зі врахування різних аспектів підготовки (на рівні освіти, на рівні залізничної індустрії). Автором з’ясовано, що на сьогоднішній день спеціальності у галузі залізничного транспорту, які пропонуються професійно-технічними навчальними закладами та закладами фахової передвищої освіти, не є достатньо популяризованими, а попит на залізничні спеціальності відносно низький. У статті виділено основні проблеми підготовки фахівців залізничного транспорту: відсутність добре налагодженого зв’язку між освітою та роботодавцями; низька престижність професійно-технічної освіти; відсутність або низький рівень наступності освітнього процесу; брак оновлення професійних компетенцій в освітніх програмах та запропоновано шляхи їх вирішення. Автор дійшов висновку, що освітні програми не встигають за розвитком науково-технічного прогресу, тому доцільним буде щорічне оновлення освітніх програм з урахуванням останніх тенденцій розвитку галузі. Для забезпечення налагодженого зв’язку між освітою та роботодавцями, Міністерство освіти і науки має постійно аналізувати та моніторити розвиток ринку праці у галузі, робити необхідні зміни у держзамовленні, щоб забезпечити необхідну кількість фахівців для галузі. Для підвищення престижності професійно-технічної освіти необхідно створити ряд умов, які б забезпечили притік абітурієнтів до закладів професійно-технічної та фахової передвищої освіти. Забезпечення наступності навчання надасть можливість майбутнім абітурієнтам отримувати безперервну освіту на всіх освітніх ланках. Більша увага має приділятися формуванню м’яких компетенцій, що є конче необхідними на сучасному ринку праці. Підвищенню рівня володіння іноземною мовою може сприяти забезпечення закладів освіти необхідними матеріалами, підручниками, посібниками, удосконалення підготовки викладачів іноземних мов за професійним спрямуванням, розвиток комунікативних компетенцій іноземними мовами тощо.

Жаворонков О. М. Сутність професійно-технічної освіти у різні історичні періоди. У статті розглянуто сутність професійно-технічної освіти та його роль у розвитку держави. Здійснено критичний аналіз терміну «професійно-технічна освіта», який використовувався в різні історичні періоди. Сформульовано та обґрунтовано авторське бачення цього терміна. Адаптовано роль професійно-технічної освіти до сучасних економічних умов.

Розглянуто теоретичні аспекти взаємозв’язку професійного та кар’єрного самовизначення учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Встановлено, що напрацювання з теорії та практики професійного самовизначення не є достатніми для забезпечення у сучасних соціально-економічних умовах успішного професійного розвитку особистості на його постоптаційних стадіях. Визначено, що одним із напрямів розв’язання зазначеного протиріччя є використання компетентнісного підходу стосовно проблем професійного розвитку, а також перехід до досліджень професійного самовизначення особистості крізь призму дефініцій «професійна кар’єра» та «кар’єрне самовизначення». Це зумовлено тим, що до сфери професійного самовизначення включено лише аспекти, що стосуються становлення особистості у професії, а до змістовного наповнення дефініцій «кар’єра» та «професійна кар’єра» дослідники включають й інші аспекти життєдіяльності особи. Кар’єрний контекст для особистості є ширшим, ніж професійна діяльність, оскільки додатково містить життєві домагання та позапрофесійні сторони життєдіяльності. За такого підходу доцільним є введення до наукового обігу поняття «кар’єрне самовизначення», що можна розглядати як процес створення людиною образу професійної кар’єри та визначення засобів її реалізації. Психолого- педагогічний супровід кар’єрного самовизначення передбачає використання, по-перше, інструментарію забезпечення професійного самовизначення, тобто професійну орієнтацію, та специфічний інструментарій, що розбудовує психологічні структури особистості, що стосуються майбутньої професійної діяльності, але є ширшими й дають змогу визначити та реалізувати життєві плани. Таким чином, як засіб психолого-педагогічного забезпечення професійного розвитку особистості варто розглядати не лише професійну орієнтацію, але й ширший комплекс психолого-педагогічних заходів, що визначається як консультування для кар’єри або кар’єрне консультування. Результатом кар’єрного самовизначення є сформованість кар’єрної компетентності, що стосовно учнів закладів професійно-технічної освіти проявляється, зокрема, у здатності подолати нормативні кризи професійного розвитку та побудувати подальшу реалістичну освітньо-професійну траєкторію.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

Актуальність дослідження зумовлена потребою суспільства в прискоренні темпів цифровізації професійної (професійно-технічної) освіти та відсутністю методологічного й методичного забезпечення даного процесу. Мета – обґрунтувати структуру та зміст організаційно-педагогічних умов формування цифрової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти. Методи: співставлення наукових фактів та узагальнення педагогічного досвіду з екстраполюванням в теорію та методику професійної освіти проаналізованих наукових положень та емпіричних уявлень; вивчення документації й результатів діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти; педагогічного спостереження та самоспостереження. Результати: проаналізовано сучасний стан професійної освіти і зокрема стан цифрової культури педагогічних працівників; акцентовано увагу на посиленні тенденції цифровізації, зумовленій світовою пандемією; виявлено основні причини низького рівня цифровізації (домінування консервативних підходів до організації навчання, складні механізми впровадження наставництва та режимів навчання на засадах продуктивних діяльності); охарактеризовано оптимальні шляхи вирішення проблеми (використання гібридних моделей навчання, забезпечення відповідної інфраструктури, рівного доступу до Інтернету та цифрових освітніх ресурсів, організація навчання цифровим навичкам педагогів). Висновки: обґрунтовано власний комплекс організаційно-педагогічних умов, як підсистеми розвитку цифрової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти, що складається з трьох блоків (особистісно-професійний блок, що складається з володіння педагогічними працівниками цифровими засобами та готовності до самоосвітньої діяльності з вдосконалення володіння цифровими засобами та сервісами; організаційно-технічний блок, що передбачає створення цифрового освітнього середовища ЗПО та організацію освітнього процесу на основі підходів змішаного навчання (blended-learning); змістово-процесуальний блок, що містить електронні навчальні курси розміщенні у Системі управління навчанням (СУН), та авторський курс «Цифрові технології в професійній освіті».

У статті зосереджено увагу на необхідності теоретичного обґрунтування, розробки й експериментальної перевірки технології розвитку професійної компетентності методистів професійно-технічних навчальних закладів у міжкурсовий період підвищення кваліфікації, що включає ціннісно-мотиваційний, інформаційно-когнітивний, професійнодіяльнісний і рефлексивно-оцінний етапи реалізації та ставить за мету безперервне професійно-педагогічне вдосконалення, самовдосконалення і саморозвиток, оволодіння інноваційними компетентностями професійної освіти, опанування коучинговими програмами стажування та наставництва. Охарактеризовано суперечності, що виникають внаслідок системного впровадження нової техніки та передових технологій, що вимагають постійної готовності працівників до змін характеру праці й самих професій, зростання загальноосвітнього та технічного рівнів, коли об‘єктивно виникає потреба у всебічному гармонійному розвитку всіх суб‘єктів, котрі беруть участь у виробництв. За таких умов педагогічні працівники повинні бути налаштовані на постійне оновлення своїх знань, професійних умінь і навичок, збагачення досвіду пізнавальної практичної діяльності, що підкріплюється відповідними ціннісними орієнтаціями. Наведено структуру педагогічної компетентності, розкрито суть професійної компетентності. На основі узагальнення наукових досліджень встановлено, що професійна компетентність розглядається як професійна підготовка і здатність педагогічних працівників (методистів) до виконання завдань і обов'язків діяльності, міра та основний критерій їх відповідності вимогам професійної діяльності, що складається з таких компонентів: знання, уміння, навички, професійна позиція, індивідуальні психологічні особливості людини та акмеологічні чинники (цінності та потреба в саморозвитку). Зосереджено увагу на реалізації творчого потенціалу методистів професійно-технічних навчальних закладів як суб‘єктів професійної діяльності у взаємодії з іншими суб‘єктами навчально-виховного процесу через розвиток професійної компетентності, що дає їм змогу успішно виконувати різноманітні види професійної діяльності, синтезувати широкий спектр знань та практичних дій, відображати ступінь сформованості професійної культури фахівців і визначати результати їх роботи.

У статті розглянуто проблеми розвитку професійної освіти в Україні, зумовлені зміною системи економічних відносин, істотним оновленням виробничого обладнання та появою нових тенденцій, пов‘язаних з переходом до постіндустріального суспільства. Проаналізовано нормативно-правові документи стосовно забезпечення якісного змісту професійної освіти в Україні, наголошено на необхідності його постійного оновлення з урахуванням потреб підприємств-замовників кадрів. Здійснено теоретичний аналіз численних педагогічних джерел щодо передумов та особливостей оновлення змісту професійно-технічної освіти, акцентовано увагу на важливості формування природних якостей, соціальних та творчих рис особистості. Визначено, що важливим нормативним підґрунтям формування змісту професійної освіти є державні стандарти професійно-технічної освіти (далі – ДСПТО), процес створення яких розпочався з 2006 року. Зосереджено увагу на тому, що ці стандарти були зорієнтовані на традиційну систему професійної освіти, здійснено комплексне дослідження їхньої суті та структури. На прикладі професії «Кравець» представлено результати аналізу оновлених державних стандартів професійно-технічної освіти, розроблених із урахуванням модульно-компетентнісного підходу. Основною перевагою цих стандартів визначено право навчальним закладам, за погодженням із підприємствами-замовниками робітничих кадрів, самостійно розробляти робочі навчальні програми з погодинним розподілом предметів. Зроблено висновок, що ДСПТО швейного напряму, розроблений у 2016 року, виявився найбільш якісним, оскільки забезпечує спрямованість навчальних модулів на досягнення кінцевих практичних результатів. Розглянуто питання укрупнення професій шляхом інтеграції змісту професійної освіти, наведено приклади робочих навчальних програм із декількох затребуваних на ринку праці суміжних професій. Виявлено, що професійна підготовка за такими професіями підвищує мобільність кваліфікованих кадрів і конкурентоспроможність підприємств.

У статті зосереджено увагу на необхідності обґрунтування суті та структури професійної компетентності методистів закладів професійної (професійно-технічної) освіти для актуалізації необхідності її розвитку в міжкурсовий період підвищення кваліфікації, зроблено коротий аналіз останніх наукових праць і публікацій з досліджуваної проблеми. Розглянуто трактування основних ключових понять з точки зору вітчизняної та зарубіжної наукової думки: «компетенції», «компетентність», «суть», «структура», «методист закладу професійної (професійно-технічної) освіти», «професійна компетентність». На підставі аналізу й узагальнення наукових досліджень встановлено, що професійна компетентність розглядається як професійна підготовка і здатність педагогічних працівників (методистів) до виконання завдань і обов’язків діяльності, міра та основний критерій їх відповідності вимогам професійної діяльності, яка складається з таких компонентів: знання, уміння, навички, професійна позиція, індивідуальні психологічні особливості людини та акмеологічні чинники (цінності та потреба в саморозвитку). Автором здійснено аналіз суті і структури професійної компетентності методистів закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Розкрито суть професійної компетентності та наведено структуру педагогічної компетентності. Закцентовано увагу на проблемі необхідності формування професійної здатності педагога здійснювати діяльність творчо. Означено існування гострої потреби сучасного суспільства в педагогах-дослідниках, здатних організовувати діяльність на інноваційних засадах. Обгрунтовано необхідність розвитку професійної компетентності методистів, розкрито зміст професійної компетентності методиста. Конкретизовано суть і структуру поняття «професійна компетентність методиста». Охарактеризовано основні взаємозалежні та взаємообумовлені структурні компоненти професійної компетентності методиста. Виокремлено професійно важливі якості методистів.

Актуальність: пандемія Covid-19 докорінно змінила організацію освітнього процесу в закладах освіти і, зокрема, професійної (професійно-технічної). До таких змін можна віднести його часткове здійснення у дистанційній формі. Відповідно у педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти виникла необхідність навчитися взаємодіяти із суб’єктами освітнього процесу онлайн на дистанційних платформах. Це актуалізувало оволодіння ними новими формами, методами та технологіями організації освітнього процесу, а відтак набуття актуальних компетентностей. Мета: аналіз та виокремлення актуальних компетентностей педагогічних працівників для організації дистанційного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Методи: аналіз і синтез – для з’ясування стану та рівня розробленості досліджуваної проблеми; систематизація та узагальнення – для формулювання висновків. Результати: Розкрито дефініціальне та наукове розуміння компетентності педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Встановлено, що концепція компетентнісного підходу в освіті спрямована на формування особистості майбутнього професіонала з позитивним світоглядом, ціннісними орієнтаціями, здатністю швидко адаптуватися до нових і непередбачуваних життєвих і професійних ситуацій. Висвітлено інформаційно-комунікаційну компетентність у вузькому та широкому розумінні. Встановлено, що інформаційно-комунікаційна компетентність педагогічних працівників закладів професійної освіти має включати в себе фактичну навчальну діяльність із застосуванням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та здійснюватися в умовах інформаційного середовища. Тобто, включати в себе знання із застосування в освітньому процесі спеціалізованого програмного забезпечення, що спрямоване на організацію дистанційної форми освіти (Moodle, Classroom, Unicraft, Microsoft Teams, Edmodo тощо). До технологічної компетентності віднесено комплекс знань і вмінь організовувати освітній процес у закладах професійної (професійно-технічної) освіти із застосуванням технологій дистанційного навчання, добираючи для цього оптимальні електронні засоби та відповідний електронний навчально-методичний матеріал. Висновки: Організація дистанційного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти здійснюється на основі компетентнісного підходу та ґрунтується на положеннях Концепції навчання впродовж життя. Розвиток у педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти інформаційно-комунікаційної та технологічної компетентності сприяє підвищенню якості дистанційного навчання майбутніх кваліфікованих робітників.

На основі аксіологічного підходу до вивчення феноменів професійної педагогіки визначено реперну точку модернізації системи професійної освіти, якою має бути особистість людини як найвища цінність держави і найголовніший двигун оновлення її виробничих відносин. Охарактеризовано трансформацію феномена «праця» в системі внутрішніх цінностей українців. Статистично проілюстровано найбільш помітні трансформаційні зміни в системі цінностей сучасної української молоді, відображені в уявленнях про престижність освіти, професіоналізм та професійний успіх. Визначено основні чинники трансформації професійної освіти, що вплинули на зміну цінностей української молоді: глобалізаційні світові процеси, освітнє законодавство, стан економіки та стан самої освітньої системи. Представлено актуальні завдання вітчизняної системи освіти, покликані стабілізувати систему цінностей сучасної української молоді: подолання рольового дисбалансу між професійною та вищою освітою, зміцнення рівноправного партнерства і забезпечення їх рівноцінного внеску в економічну безпеку країни, якій однаково потрібні як компетентні вчені, так висококваліфіковані робітники; налагодження дієвих механізмів забезпечення наступності всіх рівнів освіти (загальної, професійної, вищої), організація ефективної професійної орієнтації молоді на всіх рівнях професійного самовизначення; удосконалення змісту професійної освіти та забезпечення її якості відповідно до завдань Нової української школи, запитів суспільства та економіки; розвиток державно-приватного партнерства, здатного покращити мотивацію всіх осіб, зацікавлених у підвищенні якості професійної освіти; вдосконалення форм і механізмів мотивації роботодавців для організації на своїх базах різних видів навчально- виробничої діяльності, підвищення кваліфікації та стажування педагогічних працівників для підвищення престижності професійної освіти; поширення в закладах професійної освіти досвіду функціонування центрів професійної кар’єри, організації системи консультування з розвитку професійної кар’єри; забезпечення умов для впровадження інклюзії в заклади професійної (професійно-технічної) освіти.

У статті в контексті ідей компетентнісної концепції розглянуто основні педагогічні категорії професійної підготовки кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів у закладах професійної освіти. Наголошено на об’єктивних причинах гальмування розвитку вітчизняної професійної освіти (залишковий принцип фінансування; недостатня участь суб’єктів господарювання у розв’язанні завдань професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти; неузгодженість нормативно-правової бази; відсутність системи підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників; недосконалий механізм формування державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників, фахівців тощо; низький рівень стандартизації підготовки кваліфікованих робітників, фахівців у закладах професійної освіти). Наведено результати дефінітивного аналізу найважливіших для проблеми дослідження понять (стандарт, кваліфікаційні стандарти, професійні стандарти, стандарти оцінювання кваліфікацій, кваліфікація, професійна кваліфікація, результати навчання, стандартизація освіти), що стало основою виокреслення основних суттєвих ознак досліджуваних базових понять.На основі правил теорії визначення понять сформульовано атрибутивно-реляційне визначення (через найближчий рід і видову ознаку) поняття «стандартизція професійної освіти» – процедура, що визначає встановлення нормативних вимог кваліфікаційних стандартів до освітніх результатів (компетентностей) випускників закладів професійної освіти, передбачає перманентне зіставлення навчальних досягнень учнів і студентів з цілями їх компетентнісно орієнтованої підготовки задля її корекції, забезпечує досягнення належних рівнів якості професійної підготовки фахівців у професійних закладах освіти засобами інноваційності змісту та технологій навчання і сприяє конвертованості рівнів професійної освіти всередині держави та за її межами.Вказано на перспективи подальших наукових розвідок, пов’язаних з розробленням технології проектування змісту компетентнісно орієнтованої підготовки молодших спеціалістів у закладах фахової передвищої освіти.

У статті проаналізовано проблему використання цифрових засобів в освітньому процесі закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Автор виходить з того, що цифрові технології і засоби надають нові освітні можливості педагогічним працівникам закладів професійної освіти, але водночас спонукають до пошуку нових підходів до реалізації завдань освітнього процесу, що неможливо здійснити без високого рівня володіння цифровими засобами та розвитку власної цифрованої компетентності і культури. У процесі дослідження було визначено, що цифрова культура педагогічного працівника закладу професійної освіти є інтегральним феноменом, прояви якого можна знайти у кожному з компонентів професійної компетентності. У статті зосереджено особливу увагу на проблемі визначення рівня використання цифрових технологій у освітньому процесі закладів професійної освіти. Автор доходить висновку, що її доцільно вирішувати із урахуванням SAMR-моделі Р. Пуентедура, яка складається із чотирьох висхідних рівнів від заміни/імітації реальних засобів до рівня створення завдань, що не мають відповідників у реальному світі. Окремо наголошено на тому, що саме відсутність аналогів у реальному світі стає найбільшою складністю у процесі розвитку цифрової культури особистості педагогічного працівника закладу професійної освіти. З огляду на те, що кількість цифрових засобів і додатків безперервно зростає, то для їх коректного і обґрунтованого вибору автор пропонує використовувати «Падагогічне колесо» А. Керрінгтона, яке створене на основі таксономії освітньої сфери Б. Блума та з урахуванням SAMR-моделі. Однак, «Падагогічне колесо», на думку автора, є допоміжним інформаційно-довідковим засобом, а не цілісною методичною системою. Ключові слова: професійна освіта, цифровізація освіти, цифрова культура, цифрові засоби, педагогічні працівники.

Дана стаття є актуалізацією дослідження впливу чинників на тенденції розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на Львівщині, її ролі в економічному зростанні підприємництва регіону. Спеціалізацію робітників Львівщини формують чотири види економічної діяльності – промисловість (23 %), торгівля (15,5 %), сільське господарство (9,6 %), сфера інформаційних технологій (7 %). Регіон характеризується потужним науковим потенціалом, високим рівнем освіченості населення та розвинутою науково-освітньою інфраструктурою, проте рівень інтегрованості науки, освіти та реального сектору економіки залишається недостатнім за умов карантинних обмежень. Регіональний ринок праці визначає свої умови підприємництва. У центрах зайнятості більшість високоосвічених безробітних. Робітничі кадри натомість завжди знайдуть собі роботу. Активно розвивається будівельна галузь – житлові та торговельні центри, транспортні, вантажні та пасажирські перевезення, агрокомплекси. Харчова та легка промисловість також користується великим попитом на кваліфікованих працівників. На недостатню ефективність використання науково-технічного та виробничого інноваційного потенціалу закладів професійної (професійно-технічної) освіти Львівської області вказують: зниження рівня фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що призводить до відтоку цінних кваліфікованих наукових і технічних кадрів за кордон; відсутність зв’язку в тріаді “освіта-виробництво-ринок”, коли спеціальності випускників є орієнтованими на вітчизняні підприємства, а не новий ринок праці, де присутні перспективні розробки, що призводить до їхнього знецінення. У статті розглядаються види економічної діяльності, які формують попит на фахівців робітничих професій, їхні проблеми з працевлаштуванням. Найбільшим попитом серед професій користуються кухар, кондитер, офіціант, водій, майстер з ремонту колісних автомобілів, електрозварювальник, різальник, перукар і стиліст. Підприємства зацікавлені в таких людях, тому що вони отримують добре підготовлених фахівців. Молодь є дуже ініціативна і часто відкриває власний бізнес, поєднуючи свої знання та вміння.

Проаналізовано стан використання дистанційного навчання педагогами професійно-технічних навчальних закладів у процесі професійної підготовки кваліфікованих робітників. Виявлено, що майже половина опитаних викладачів дистанційне навчання використовують епізодично або намагаються використовувати. За результатами проведення SPOTпроблемно-резервного аналізу використання технологій дистанційного навчання кваліфікованих робітників у ПТНЗ виявлена зацікавленість педагогів у впровадженні активних методів при використанні різних хмарних сервісів та платформ. Здійснено теоретичний аналіз наукових здобутків вітчизняних і зарубіжних авторів, педагогічного досвіду, за результатами якого виокремлено найбільш доцільні для використання в системі професійно-технічної освіти. У статті акцентується увага на різних підходах до класифікації активних методів навчання в теорії професійної педагогіки, адаптація яких має сьогодні місце в навчальних закладах; підкреслюється специфіка цих методів – обов‘язкове врахування особливостей навчання на відстані, комплексного використання як педагогічних, так і організаційних засобів. Наведено приклади використання в професійній освіті різних активних методів при дистанційному навчанні (проблемна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв‘язання ситуаційних задач, колективне і групове навчання, ситуативне моделювання, метод проектів, ділова гра тощо). Особливу увагу автор приділяє необхідності підготовки педагогів до використання активних методів навчання в дистанційній професійній освіті, оскільки професіоналізм викладача є умовою грамотного розроблення активних методів навчання й забезпечення очікуваного результату.

В статті представлено авторський погляд на ефективну професійну освіту сучасних фахівців з фізичного виховання та спорту, яка останнім часом набуває ознак більшої академічної свободи, можливості вільного вибору програм та закладів освіти. Показано, що фахівці з фізичного виховання та спорту, як важливі агенти змін в світогляді та ціннісних характеристиках майбутніх випускників закладіва професійно-технічної освіти дедалі більше стають об’єктом наукової уваги теоретиків та практиків спеціальності 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. При цьому більшість експертів концетруються на розробці необхідних і достатніх педагогічих або організаційно-педагогічних умовах такої підготовки або розвитку окремих важливих компетентностей тощо. У контексті наукової розвідки організаційно-педагогічні умови підготовки майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту до професійно-педагогічної діяльності в умовах ПТО визначено як комплекс чинників, що впливають на ефективну взаємодію суб’єкт-суб’єктних освітніх взаємин у педагогічному процесі формування готовності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту до професійно-педагогічної діяльності, сприяють активізації самостійності, професійної зацікавленості в педагогічній фізкультурно-оздоровчій діяльності зі здобувачами робітничих професій. Ефективності процесу підготовки майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту до професійно-педагогічної діяльності в ПТО сприяло забезпечення визначених на початку дослідження, відображених в авторській моделі та спеціально створених для успішності вищезазначеного процесу організаційно-педагогічних умов: моделювання акмеологічного професійно орієнтованого освітнього середовища в ЗВО з проекцією на роботу в умовах ПТО; інтеріоризація майбутніми фахівцями з фізичної культури та спорту професійно-педагогічних цінностей як основного імперативу в діяльності викладача ПТО; організація квазіпрофесійної діяльності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту з екстраполяцією у практику роботи в ПТО.

В оглядовій статті аналізуються правові основи підвищення кваліфікації педагогічних працівників навчально-методичних центрів (далі – НМЦ) цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Авторами розглянуто окремі статті Конституції України, які забезпечують право кожної людини на вільний розвиток і освіту, а також низку законів України: «Про освіту» (2017), «Про вищу освіту» (2014), «Про професійний розвиток працівників» (2012). Здійснено критичний аналіз галузевих нормативно-правових актів щодо професійного розвитку фахівців з питань цивільного захисту та організації підвищення кваліфікації в системі післядипломної освіти. У статті наведено статистичні дані підвищення кваліфікації на базі закладів вищої і післядипломної освіти цивільного захисту. Особлива увага авторів приділяється вивченню особливостей професійного розвитку кваліфікації педагогічних працівників НМЦ цивільного захисту та безпеки життєдіяльності у системі підвищення кваліфікації. Автори пропонують ґрунтовний аналіз специфіки їхньої діяльності, яка визначається забезпеченням функціонального навчання керівних кадрів і фахівців сфери цивільного захисту згідно з державним замовленням та договірними зобов’язаннями для потреб місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій. Розглянуто перелік послуг, які надають педагогічні працівники методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Конкретизовано коло професійних інтересів цих фахівців, пов’язаних з реалізацією потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров’я. Автори наводять висновки щодо правових основ варіативності професійного розвитку педагогічних працівників НМЦ цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Ключові слова: підвищення кваліфікації, педагогічні працівники; післядипломна освіта; навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності; правові основи.

Актуальність застосування інтегративного підходу у підготовці педагогів професійного навчання зумовлена інтеграційними процесами сучасної української освіти, спрямованими на відкритість, формування цілісної картини світу, інтеграцію з національною історією, традиціями, українською культурою. Мета: визначити сутність інтегрованого навчання у підготовці майбутніх педагогів професійного навчання та окреслити специфіку поєднання в освітній програмі предметів інженерного та психолого-педагогічних циклів. Методи: теоретичні (індукція, дедукція, узагальнення) – для систематизації наукових фактів, встановленні взаємозв’язку між різними поняттями; емпіричні (дослідження, обґрунтування педагогічного досвіду) – для вивчення освітніх програм підготовки здобувачів професійної (професійно-технічної) освіти та врахування їх результатів в освітньому процесі. Результати: визначено суперечності при складанні освітніх професійних програм, можливості забезпечення паритетного співвідношення інженерних та психолого-педагогічних дисциплін з метою формування у майбутніх викладачів професійної освіти інженерної та психолого-педагогічної бази; обґрунтовано інтегрований підхід при розробленні та реалізації освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів зі спеціальності 015 «Професійна освіта (Транспорт)» в Національному транспортному університеті. Висновки: визначено, що інтегроване навчання є одним із дієвих механізмів підвищення рівня професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів за рахунок послідовних та взаємопов’язаних дій викладача й здобувача освіти, спрямованих на формування цілісної картини світу на основі об’єднання змісту інженерних і психолого-педагогічних дисциплін; з’ясовано, що специфіка поєднання в освітній програмі предметів інженерного та психолого-педагогічних циклів у підготовці майбутніх педагогів професійного навчання полягає у встановленні міжпредметних зв’язків, наскрізності навчальної, технологічної і педагогічної практик, створенні інтегрованих освітніх курсів, розробленні нових форм організації навчання, впровадженні навчальних проєктів.

Стратегічним завданням Уряду нашої держави є стабілізація економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва на основі його глибокої модернізації. Однак заплановане створення в різних регіонах України нових технологічних укладів, модернових виробництв, перспективних секторів економіки неможливе без наявності компетентних кваліфікованих робітників, яких покликана готувати система професійно-технічної освіти. Саме тому ця система потребує державної підтримки й інвестицій в напрямі модернізації усіх її підсистем, приведення у відповідність до вимог сучасного енергоефективного виробництва.У зв’язку з цим, актуальним є оновлення змісту і засобів професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, спрямованих на оволодіння сучасними виробничими технологіями, що уможливлять їх здатність працювати на високотехнологічному обладнанні, використовувати в професійній діяльності енергоефективні матеріали.Зазначимо, що проблема заощадження енергетичних ресурсів України обговорюється політиками, науковцями, роботодавцями протягом 16 років. Однак у професійно-технічній освіті і до сих пір відсутні навчальні дисципліни, які б забезпечували формування у молодих робітників культури енергоефективної діяльності.З огляду на це в Інституті професійно-технічної освіти НАПН України було започатковано новий напрям досліджень, що стосується впровадження питань енергоефективності у первинну професійну освіту і професійне навчання кваліфікованих робітників на виробництві. Створений з цією метою Центр енергоефективності спрямовував свої зусилля на розробку інноваційного навчального курсу «Основи енергоефективності».Підґрунтям створення цього навчального курсу стали результати аналізу практики діяльності підприємств галузей народного господарства, в тому числі й будівельної, а також змісту навчальних планів і програм за якими здійснюється підготовка кваліфікованих робітників.Виявилося, що на підприємствах гальмується забезпечення заходів щодо: впровадження енергозберігаючих технологій, енергоефективного обладнання; зменшення енергоємності продукції; скорочення витрат ресурсів; контролю й управління витратами паливно-енергетичних ресурсів; участі робітничих кадрів у планових заходах підприємств з енергозбереження.Аналіз змісту професійно-технічної освіти показав, що недостатньою є популяризація і пропагування економічних, екологічних і соціальних переваг енергозбереження серед учнівської молоді ПТНЗ і виробничого персоналу підприємств. Було запропоновано до змісту професійного навчання кваліфікованих робітників вводити навчальний матеріал з енергоефективних технологій. Наприклад, для фахівців будівельного профілю доцільно вводити навчальний матеріал, що стосується комплексних енергосистем, вітроенергетики, сонячної енергетики, гідроенергетики, біоенергетики, геотермальної енергетики тощо. Цінною навчальною інформацією для учнів ПТНЗ є сучасні технології будівництва будинків із низькою енергетичною потребою, будинків типу «нуль енергії», будинків «плюс», пасивних будинків тощо.Енергозберігаюче будівництво потребує від кваліфікованих робітників широких компетенцій і знань інтегрованого характеру стосовно: будівельної фізики, систем опалення, вентиляції та акліматизації, технологій сонячної енергії, енергозберігаючої техніки тощо.Розуміючи, що енергозбереження є важливою народногосподарською проблемою, а отже має ґрунтуватися на науковій основі з використанням системного підходу, методів моделювання економічної доцільності використання енергоефективних технологій, матеріалів і обладнання у виробництві, а також альтернативних джерел енергії відбір змісту навчального курсу «Основи енергоефективності» здійснювався з урахуванням досягнень фундаментальної та галузевих наук. У даному випадку підґрунтям відбору змісту навчального матеріалу, що розкриває потенціал енергоефективності й енергозбереження слугували об’єкти, поля й види професійної діяльності кваліфікованого робітника будівельного профілю.У структуруванні навчального матеріалу використовувався модульний підхід, що дозволило утворити п’ять модулів:Загальний, у якому розглядаються питання щодо необхідності енергоресурсів для забезпечення якісного життя як окремої людини, так і суспільства в цілому; обґрунтовується актуальність розв’язання проблеми підвищення енергоефективності на основі економного використання енергоресурсів.Галузевий, у якому розглядаються характерні особливості енергоспоживання в галузі й, відповідно, розв’язання проблем заощадження енергоресурсів.Виробничий, у якому питання підвищення енергоефективності вирішується на рівні підприємства.Професійний, у якому питання підвищення енергоефективності вирішуються в межах професійного поля діяльності, на робочому місці.Побутовий, у якому розглядаються питання енергозбереження в побуті (в умовах ПТНЗ, дома).На вивчення цього курсу розробники відвели 20 годин, з них 6 годин на лабораторно-практичні роботи.Вивчення кваліфікованими робітниками будівельного профілю навчального курсу «Основи енергоефективності» сприятиме формуванню у них енергозберігаючої свідомості, активної громадянської позиції щодо прийняття екологічно й енергетично грамотних рішень у професійній діяльності.

Стаття має на меті провести аналіз однієї з форм організації закладів освіти – університетських комп- лексів – для з’ясування потенціалу такої форми для підвищення якості професійної підготовки як одного із шляхів впровадження системи неперервної освіти. Встановлено, що неперервна освіта реалізується шляхом інтеграції навчальних планів та освітніх програм за умови системної взаємодії усіх ланок освіти, умож- ливлюючи комфортний перехід здобувачів освіти з одного ступеня на інший. У зв’язку з цим підвищується роль допрофесійної підготовки майбутніх фахівців у середніх загальноосвітніх та професійно-технічних закладах освіти (ліцеях), діяльність яких повинна пов’язуватися з роботою вищих навчальних закладів від- повідного профілю та бути зумовленою специфікою майбутньої професії, а також стати першою ланкою ступеневої підготовки фахівців. Встановлено, що для реалізації принципів неперервної освіти важливого значення набуває мережева взаємо- дія, тобто наявність чіткої координації та налагодженої системи зв’язків між усіма структурними підрозді- лами освітнього комплексу. Головною характеристикою освітнього комплексу є таке поєднання закладів освіти різних типів, за якого спостерігаємо глибинну інтеграцію усіх компонентів навчальної діяльності як на рівні цілей, так і на рівні процесу їх досягнення. Доведено, що організація навчально-виховного процесу в освітньому комплексі є раціональною завдяки мінімі- зації повторення та накопичення непотрібної інформації у викладанні дисциплін і вибудовуванню логіки подання наукових знань та методів навчання. Професійне удосконалення фахівців відбувається поступово шляхом інте- грації окремих компонентів їх підготовки за різними освітніми програмами та охоплює усі ланки професійної науки – початкову, середню, вищу та фундаментальну наукову. Підвищення якості професійної підготовки в умо- вах освітнього комплексу забезпечується узгодженістю, цілісністю, комплексністю та адаптованістю освіт- ніх програм на різних етапах неперервної освіти, що сприяє професійно-особистісному становленню здобувача освіти на усіх стадіях цього процесу.

У статті проаналізовано зміни в освіті, пов’язані з кризою в контексті пандемії Covid-19. Визначено, що сьогодні освіта характеризується дедалі більшою складністю, невизначеністю та нестабільністю. В умовах пандемії та цифровізації суспільства демонструється тенденція до переходу від традиційних форм організації освітнього процесу, що передбачають фізичну взаємодію, до масового використання цифрового та дистанційного навчання, що, у свою чергу, потребує розвитку цифрової компетентності всіх учасників освітнього процесу. Запропоновано освітню модель «Онлайн-студія цифрових технологій», яка розглядається авторами як тривимірна інноваційна синергетична модель розвитку цифрової компетентності педагогів закладів професійної (професійно-технічної) освіти у системі підвищення кваліфікації на праксеологічних засадах для проєктування власної траєкторії розвитку цифрової компетентності, а також отримання всіх базових цифрових навичок, переходу – до проміжних, та у подальшому – до обізнаних.

АНОТАЦІЯ Автором було проведено професіографічний аналіз фітнес-тренера, узагальнено дані науково-методичної літератури щодо вимог роботодавців до фахівців цього профілю, враховано основні результати формуання фахових компетентностей здобувачів за освітньо-професійною програмою “Фізична культура і спорт. Фітнес” Бердянського державного педагогічного університету зі спеціальності 017 Фізична культура і спорт. Фітнес-тренер, який дозволив визначити професіограму фаху “Фітнес-тренер”. Методом порівняння і зіставлення було конкретизовано здібності та якості психофізичної готовності майбутнього фітнес-тренера для успішного здійснення професійної діяльності. У цій роботі проведений ґрунтовний аналіз наукової та методичної літератури щодо визначення та характеристики домінуючих видів діяльності професії “фітнес-тренер”; систематизовано та упорядковано необхідні психомоторні, артистичні, технічні, наукові, організаційно-педагогічні, морально-вольові здібності та загальногромадянські, психофізичні, професійно важливі особистісні якості. Метою статті було скласти професіограму, тобто узагальнити базові тенденції розвитку необхідних загальногромадянських, психофізичних, особистісних та професійно важливих якостей фахівців цієї професії. Перегляд змісту підготовки майбутнього фітнес-тренера в закладах вищої освіти, розширення їх спеціальних професійних якостей та професійних компетенцій дозволить майбутньому фітнес-тренеру досягти психофізичної готовності та може вирішити такі найрізноманітніші завдання: формування в психіці людини нових якостей професіонала; оволодіння нею новими професійно важливими знаннями, уміннями та навичками, які враховують умови професійної підготовки, мету і зміст професійної діяльності; забезпечать можливість ефективно здійснювати не тільки майбутню професійну діяльність, але й оптимально жити. Це, на думку автора, підвищить якість фахової підготовки майбутнього фітнес-тренера, зробить його конкурентоспроможним на ринку фітнес-послуг та ефективно вирішить завдання з оздоровлення населення України. Ключові слова: психофізична готовність, професіограма, види діяльності, здібності, особистісні якості, фітнес-тренер.

На основі аналізу законодавчих актів та нормативно-правових документів з’ясовано, що актуальність упровадження дистанційної освіти посилюється соціальними, політичними, культурними викликами суспільства, що зумовлює потребу в оновленні нормативно-правового супроводу дистанційного навчання, окресленні нових можливостей щодо його впровадження й фінансування. Схарактеризовано діяльність науковців та практиків щодо поступового впровадження дистанційного навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та забезпечення функціонування організаційної структури дистанційної професійної освіти у співвідношенні з явищами, об’єктами, процесами, які є визначальними у системі професійної (професійно-технічної) освіти. Обґрунтовано прогностичну модель дистанційного професійного навчання, котра містить такі блоки: цільовий – мета, концептуальні підходи та принципи, зовнішні та внутрішні чинники; суб’єктний, що передбачає партнерську взаємодію суб’єктів навчання (педагогів, тьюторів, адміністраторів СДН, учнів/слухачів) в електронному середовищі; змістово-функціональний, що містить компонентну структуру готовності педагогів до впровадження дистанційного навчання кваліфікованих робітників та функції, які має реалізовувати педагог у дистанційному професійному навчанні; організаційно-методичний – представлений організаційно-педагогічними умовами та методичним супроводом їх реалізації; результативний блок – механізми оцінювання динаміки рівнів розвитку готовності педагогів до впровадження дистанційного професійного навчання та ефективність застосування дистанційного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Узагальнено, що запровадження прогностичної моделі дистанційного професійного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти з чіткою орієнтацією на специфіку професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників відносно обраної професії забезпечить досягнення соціального ефекту, а саме: урізноманітнення форм професійної освіти і навчання; задоволення індивідуальних освітньо-професійних потреб особистості; підвищення якості професійної підготовки учнів/слухачів; зменшення фінансових витрат у системі професійної (професійно-технічної) освіти.

Стойчик Т. І. Професійна компетентність педагогічного працівника в контексті сучасної освіти.У статті розглянуто актуальну проблему вдосконалення професійної компетентності педагогічних працівників професійно-технічних закладів освіти відповідно до сучасних вимог.

У статті проаналізовано освітні технології та зроблено узагальнення щодо їх застосування у професійній підготовці майбутніх педагогів до реалізації тьюторського супроводу в закладах професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, а також в неформальній освіті. Зважаючи на те, що гуманізм як прогресивна філософія життя є підґрунтям тьюторської позиції педагогів та, ґрунтуючись на аналізі науково-педагогічних праць, виділено специфічні освітні технології професійної підготовки майбутніх педагогів до реалізації тьюторського супроводу. До них віднесено: тьюторський супровід, картування, проєктування індивідуальної освітньої програми, питально-відповідні та тренінгові технології, технології модерації, візуалізації, рефлексії та взаємодії. Тьюторський супровід спрямований на відстеження динаміки освітніх досягнень і особистісного розвитку студентів у процесі навчання. Картування передбачає спільну роботу з напрямами індивідуального освітнього руху студента, простором його самовизначення і цілей та освітніми ресурсами середовища. Проєктування індивідуальної освітньої програми передбачає зосередження студентів на своїх поточних і майбутніх освітніх чи професійних цілях. Питально-відповідні технології спрямовані на розвиток комунікативних навичок студентів, а тренінгові – соціально-психологічної компетентності. Технології модерації дозволяють розвинути у студентів здатності до управління комунікативними взаємодіями в групі у ході дискусії. Технології візуалізації використовуються для наочного подання інформації та знань за допомогою різноманітних словесних, візуальних і мультимедійних кодів (предмет, слово, абревіатура, рисунок, креслення, графіка тощо). Рефлексивні технології дозволяють майбутнім педагогам навчитися передбачати результати своєї професійної діяльності, аналізувати їх, приймати самостійне рішення та знаходити вихід у проблемних ситуаціях. Технології взаємодії, зокрема мережевої, дозволяють студентам набути навичок організації тьюторського супроводу підопічних за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Автором оглядової статті проаналізовано особливості організації системи освіти дорослих у Турецькій Республіці; виокремлено конструктивні педагогічні ідеї можливого запозичення турецького досвіду у теорію і практику вітчизняної неперервної освіти. З’ясовано, що навчання дорослих є найрізноманітнішим із секторів навчання впродовж усього життя, а національні системи навчання дорослих є складними та неоднорідними. Доведено, що інституційні спроби Туреччини були спрямовані на підтримку та поширення освіти дорослих і сприяли полегшенню доступу до освітніх джерел і матеріалів, упровадження освіти дорослих через навчання впродовж життя. Результатом спроб вдосконалити сектор навчання дорослих було створення при університетах Центрів безперервної освіти, що забезпечують освітні можливості та задоволення потреб як дорослих, так і різних секторів економіки. Обґрунтовано необхідність підвищення кваліфікації спеціалістів упродовж тривалих періодів, а також встановлення більш налагоджених зв'язків між Центрами професійної освіти та бізнесом. Визначено ключових постачальників освітніх послуг, основні установи та джерела фінансування освіти дорослих; проаналізовано нормативно-правове забезпечення організації та розвитку системи освіти дорослих у Турецькій республіці. З’ясовано, що у Туреччині з метою поширення та розвитку освіти дорослих зреалізовано проєкти Світового банку та ЄС, проєкти у сфері грамотності дорослих, громадянської та професійно-технічної освіти, укладено численні угоди про співпрацю тощо. Доведено, що завдяки проєктам ЄС збільшуються можливості для мобільності та партнерства, а також навчання дорослих, розвитку вищої освіти, професійної підготовки студентів, вчителів, тренерів, молодіжних працівників та інших категорій дорослих. Ключові слова: навчання упродовж життя; організація системи освіти дорослих; навчання дорослих; професійна освіта і навчання; Турецька Республіка.

У статті здійснено спробу щодо розкриття проблеми методологічного обґрунтування професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників у закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Розглянуто методологічні підходи до професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників. Встановлено, що компетентнісний, особистісний, діяльнісний, системний, аксіологічний та акмеологічний підходи є універсальними, прогресивними та перспективними методологічними орієнтирами, які забезпечують ефективну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників до результативної професійної діяльності в умовах високотехнологічного інформаційного суспільства. На основі аналізу наукової літератури авторами визначено переваги виділених підходів та їхні основні характеристики. Зокрема встановлено, що компетентнісний підхід є не лише засобом оновлення змісту освіти, але й механізмом узгодження його з вимогами сучасності; особистісний ‒ сприяє становленню та вдосконаленню особистості майбутніх кваліфікованих робітників, яка самостійно формує власний досвід, прагне активно реалізувати свої можливості, здатна до усвідомленого та обґрунтованого вибору рішень у різних професійних ситуаціях; діяльнісний ‒ забезпечує організацію освітнього процесу на основі включення учнів до різних видів діяльності, які є значущими для майбутньої професії; системний ‒ розглядає професійну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників як відкриту, самостійну, своєрідну структуровану підсистему професійної освіти, яка має власну мету, завдання, принципи, функції, зміст, форми, засоби, технології та методи навчання; аксіологічний ‒ дає змогу перенести акцент на формування системи загальнолюдських та професійних цінностей майбутніх кваліфікованих робітників; акмеологічний ‒ передбачає актуалізацію творчого потенціалу учнів, підвищення їхньої професійної мотивації та мотивації досягнення успіху в будь-якій діяльності.

У статті проаналізовано суспільно-політичні, організаційно-педагогічні передумови й особливості становлення і розвитку в Угорщині системи професійної підготовки андрагогів; розглянуто її нормативно-правове забезпечення (Постанова Міністерства Людських Ресурсів 18/2016 (VIII. 5) «Про спільні вимоги щодо підготовки бакалаврів та магістрів професійно-технічної освіти, а також загальні вимоги до підготовки вчителів», Закон «Про освіту дорослих» та ін.). Науково обґрунтовано особливості організації і змісту професійної підготовки андрагогів в університетах Угорщини. З’ясовано, що підготовка андрагогів відбувається на рівні бакалаврату (Організація спільноти) і магістратури (Андрагогіка), здобути яку можна як у педагогічних, так і непедагогічних закладах вищої освіти. На основі аналізу навчальних планів і програм професійної підготовки андрагогів визначено особливості змісту, зокрема показано, що він побудований на принципах науковості, проблематизації, інтегративності, індивідуалізації, диференціації, варіативності, прогностичності, цілісності. Підтверджено, що велику частку професійної підготовки становлять знання про функціонування людини на сучасному ринку праці, принципи розвитку і навчання співробітників організацій та особливості сучасних технологій навчання дорослої людини. Набуті знання можуть стати у нагоді для аналізу стану та змін, що відбуваються у сфері освіти дорослих, допоможуть планувати, організовувати й просувати просвітницьку діяльність для дорослих відповідно до чинного законодавства та соціальних, професійних і освітніх стандартів. Показано, що вкрай важливим напрямом діяльності андрагогів в Угорщині є робота з інтегрування найбільш незахищених верств населення в соціум, а також із розвитку освітніх, наукових, інституційних і методичних навичок. Ключові слова: андрагог, професійна підготовка, навчальний план, Угорщина.

У статті автором констатовано, що у процесі професійного розвитку та підвищення кваліфікації викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти має враховуватись специфіка навчання дорослої особистості, яка базується на андрагогічних принципах. Зазначено, що професійно-педагогічна компетентність досягається шляхом неперервного професійного розвитку упродовж усієї кар’єри педагога. Виокремлено характеристики професійного розвитку педагогів. Зосереджено увагу на специфіці процесу навчання дорослих. Висвітлено принципи навчання дорослих. Зазначено про необхідність уведення у Класифікатор професій професії та забезпечення підготовки у закладах вищої освіти педагогів для навчання саме «дорослих» учнів, андрагогів. Наголошено, що навчання педагогів буде успішним за умови набуття андрагогічної компетентності особами, залученими до професійного розвитку викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

Сучасні заклади професійної (професійно-технічної) освіти орієнтовані на модернізацію освітнього середовища, інноваційність освітнього процесу, формування цифрової компетентності фахівця та навчання протягом життя. Це передбачає фундаментальні зміни в професійних завданнях, які розв'язуються в професійній освіті. Це актуалізує потребу в удосконаленні системи підготовки педагогічних працівників. У статті досліджується проблема визначення рівнів сформованості цифрової компетентності у майбутніх майстрів виробничого навчання сільськогосподарського профілю. Репрезентовано результати дослідження рівнів сформованості цифрової компетентності студентів – майбутніх майстрів виробничого навчання сільськогосподарського профілю. Визначено індикатори цифрової компетентності: інформаційний, комп'ютерний, комунікативна грамотність, медіаграмотність та ставлення до технологій. Сформованість цифрової компетентності майбутніх майстрів виробничого навчання сільськогосподарського профілю співвідноситься з трьома рівнями досвіду: початківець, інтегратор, експерт. Представлено порівняльну діаграму, що унаочнює розподіл респондентів відповідно до рівня сформованості цифрової компетентності та діаграму опанування майбутніми майстрами виробничого навчання вміннями та навичками застосування цифрових технологій у професійній діяльності. У ході дослідження були виявлені особливості формування цифрової компетентності залежно від віку та отриманої освіти. Встановлено, що рівень застосування цифрових технологій в освітньому процесі впливає на якість освіти та сприяє формуванню цифрової компетентності студентів. На основі здійсненого дослідження виявлено проблеми, що гальмують розвиток цифрової компетентності майбутніх майстрів виробничого навчання сільськогосподарського профілю: низька цифровізація професійної освіти, відсутність вимог до цифрової компетентності педагога, необхідність розробки та впровадження критеріїв розвитку цифрової компетентності. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у визначенні педагогічних умов формування цифрової компетентності майбутніх майстрів виробничого навчання сільськогосподарського профілю та дослідженні дієвої моделі формування цифрової компетентності та подальшого застосування цифрових технологій майстрами виробничого навчання у професійній діяльності.

У статті автор розкриває роль інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти при ресурсно-орієнтованому навчанні студентів у вищій школі. Інформаційно-освітнє середовище закладу вищої освіти як дидактична основа ресурсно-орієнтованого навчання студентів у вищій школі представлене як педагогічна система, що об’єднує в собі інформаційні освітні ресурси, комп’ютерні засоби навчання, засоби управління навчальним процесом, педагогічні прийоми, методи і технології, направлені на формування інтелектуально-розвиненої соціально-значущої творчої особистості, що володіє необхідним рівнем професійних знань, умінь і навичок для ефективного функціонування в інформаційному суспільстві. Компонентами інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти є суб’єктно-ресурсний, матеріально-технічний, дидактичний, технологічний компоненти та веб-система закладу вищої освіти. Суб’єктно-ресурсний компонент визначає користувачів, розробників та учасників середовища, консолідує ресурси закладу вищої освіти для створення та розвитку середовища: кадрові, матеріально-технічні, навчально-методичні, фінансові та інформаційні ресурси. Матеріально-технічний компонент містить аудиторії, лабораторії, спеціальні кабінети, бібліотека закладу вищої освіти як комплексний медіацентр, що забезпечує доступ до інформації, комп’ютерна техніка, мультимедійні пристрої, комп’ютерні мережі тощо. Дидактичний компонент містить форми, методи та засоби навчання студентів, які, разом з традиційними, реалізуються за допомогою програмно-технічних і телекомунікаційних засобів (дистанційне, змішане, мобільне навчання). Технологічний компонент забезпечує доступ до навчальної інформації завдяки сучасним інтернет-технологіям, можливості розробки електронних освітніх ресурсів, організацію технологій взаємодії (інтерактивної, мобільної, візуальної). Веб-система закладу вищої освіти як компонент його інформаційно-освітнього середовища є об’єднуючим для усіх чотирьох компонентів – сукупність веб-сайтів, об’єднаних офіційним веб-сайтом. Розглянуто важливі складові інформаційно-освітнього середовища ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»: Головний центр дистанційного навчання, віртуальне навчальне середовище Інституту економіки, управління та інформаційних технологій, електронні навчально-методичні комплекси дисциплін, створені у вигляді дистанційних курсів за допомогою сервісу https://sites.google.com/.

Автором проаналізовано окремі особливості розвитку освіти дорослих в Україні у контексті Цілей сталого розвитку (ЦСР). Підкреслено, що у ЦСР зокрема йдеться освіту дорослих, що підтверджує важливість розвитку цієї сфери. Виявлено, що окрім національних стратегічних документів з розвитку загальної середньої, вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти, в Україні розробляються й ті, що безпосередньо стосуються розвитку освіти дорослих в окремих регіонах, населених пунктах. Підкреслено, що поява в Україні комплексних стратегічних документів щодо розвитку освіти дорослих у регіонах, а також тематичні блоки щодо розвитку освіти дорослих в окремих сучасних стратегічних документах регіонального рівня є цілком логічним і закономірним явищем. Здійснено аналіз окремих регіональних документів стратегічного планування (стратегій, програм, планів тощо), в яких унаочнено різні аспекти розвитку освіти дорослих як складової освіти впродовж життя. Обґрунтовано, що такі документи відіграють важливу роль у розвитку формальної і неформальної освіті дорослих, сприяють розбудові суспільства, що навчається, у різних регіонах в Україні. Вони є інструментами посилення конкурентоспроможності громадян, окремих громад і регіонів, держави в цілому.Наголошено на важливості партнерства закладів освіти, наукових установ, громадських організацій, бізнесу, органів місцевої влади тощо задля успішності розвитку освіти дорослих. Приділено увагу ухваленим упродовж 2018 – 2020 рр. меморандумам про взаєморозуміння, партнерство у сфері освіти дорослих – документам, що сприяють визнанню на регіональному рівні важливості ціложиттєвого навчання, а також узгодженню та координації зусиль стейкхолдерів у цій сфері (Мелітополь, Суми, Вінниця). Ключові слова: освіта дорослих; освіта впродовж життя; Цілі сталого розвитку; сталий розвиток суспільства; стратегічне планування; регіональний розвиток; Україна.

Статтю присвячено актуальним аспектам створення мережі інформаційно-аналітичних центрів професійно-технічної освіти в Україні. Представлено проміжні результати експериментальної роботи щодо створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення управління професійно-технічною освітою.

У статті проаналізовано основні категорії фахівців, які здійснюють організаційну, адміністративну, навчально-методичну, технічну, технологічну підтримку процесу дистанційного навчання. Зазначено, що серед основних завдань діяльності ресурсних центрів дистанційної освіти є забезпечення додаткових освітніх програм у галузі ІКТ і дистанційної освіти для робітників освітньої галузі, а також організаційне, методичне та технічне забезпечення впровадження і розвитку ІКТ та дистанційної освіти за освітніми програмами. Визначено основні вимоги до кваліфікаційного рівня кадрового забезпечення. Охарактеризовано комплекс професійно значущих якостей викладачів-тьюторів необхідних для успішної професійної діяльності. Виокремлено складові професійної компетентності мережних викладачів відповідно до структури діяльності.

Стаття окреслює розвиток культури інженерної освіти кінця XX та початку XXI сторіччя. Політики, роботодавці, дослідники та освітяни приділяють значну увагу системі інженерної освіти США та підготовці спеціалістів з інженерними навичками, оскільки саме інженерна освіта відповідає за розвиток та підтримку технічної інфраструктури нації та потенціал для інновацій. Основними сучасними рушіями реформи інженерної освіти стають консультативні ради інженерних коледжів та кафедр, а також інженерні професійні товариства. Більшість інженерних коледжів та інженерних факультетів мають виробничі консультативні ради, що складаються з випускників і представників компаній, які беруть на роботу значну кількість випускників освітнього закладу. Давню історію підтримки реформ освіти в США мають приватні фонди. Окрім консультативних рад, дуже впливовими на розвиток освітніх програм вважаються публікації та конференції професійних товариств, зокрема щорічна конференція Американського товариства інженерної освіти. Інноваційні інженерні програми створюються з метою розвивати ефективні зв’язки між інженерною освітою та початковою і середньою освітою, просувати програми подвійних дипломів, підтримувати регулярну, добре сплановану взаємодію з промисловістю, поширення отриманих даних, стимулювати винагороду викладачів, які розвиваються або впроваджують успішні інновації в викладанні та навчанні, а також скоротити час і вартість, необхідні для отримання ступеня в інженерній освіті. Національний альянс колективних винахідників та інноваторів був заснований з метою заохочувати винаходи, інновації та підприємництво серед студентів університетів по всій країні, що є способом створення нових підприємств та можливостей працевлаштування.

Актуальність дослідження визначається викликами постіндустріального суспільства щодо забезпечення якості професійної (професійно-технічної) освіти (далі – П(ПТ)О). Мета: охарактеризувати місію і завдання науково-методичного супроводу забезпечення якості П(ПТ)О в умовах її модернізації. Методи: теоретичний аналіз освітнього законодавства України в галузі П(ПТ)О, наукових джерел, освітньо-професійних та освітньо-наукових програм з підготовки здобувачів вищої освіти – для визначення основних напрямів і способів приведення якості професійної освіти у відповідність з техніко-технологічними та соціально-економічними викликами постіндустріального суспільства. Результати: виокремлено два основні вектори формування наукової проблеми забезпечення якості професійної освіти – зосередженість освітнього менеджменту на результатах освіти та умовах, необхідних для їх отримання; визначено основні завдання щодо забезпечення якості професійної освіти та необхідні для їх реалізації умови; обґрунтовано роль наукових установ у підвищенні ефективності закладів П(ПТ)О щодо забезпечення якості їхньої освітньої й управлінської діяльності та формування внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Висновки: визначено основні завдання вітчизняної професійної освіти щодо забезпечення її якості (створення ефективного освітнього середовища, підвищення кваліфікації педагогів; удосконалення освітнього менеджменту закладів П(ПТ)О; розроблення ефективної системи внутрішнього забезпечення якості освіти); показано, що важливою умовою ефективного вирішення визначених завдань є якісний науково-методичний супровід діяльності закладів П(ПТ)О, охарактеризовано його місію (підготовка фахівців нової якості, готових ефективно й успішно працювати в динамічних умовах постіндустріального суспільства) та завдання (популяризація наукових досягнень; поширення передового науково-педагогічного досвіду, підготовка педагогічних і науково-педагогічних кадрів для системи професійної освіти; здійснення наукового керівництва інноваційною освітньою діяльністю закладів П(ПТ)О; проведення інформаційно-аналітичної, експертної, консультативної і дорадчої діяльності для забезпечення впливу на освітню політику держави та практичну діяльність освітніх установ у питаннях забезпечення якості освіти).