Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Професійна група.
Статті в журналах з теми "Професійна група"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Професійна група".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Яковенко, Г. Г. "ДОМАШНІ УЧИТЕЛЬКИ ДУХОВНОГО СТАНУ". Історія та географія, № 57 (2020): 55–62. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Професійна група домашніх учительок складалася з представниць різних станів, зокрема, духовного. Станова належність впливала на особливості життєвих стратегій та повсякденних практик цієї групи, визначала необхідність жіночої освіти. Випускниці єпархіальних училищ походили з соціально вразливої частини духовенства. Представниці професійної групи домашніх учительок працювали в різних навчальних закладах. Найбільша кількість була зосереджена у місцях підготовки, зокрема, в Єпархіальних училищах, де вони виконували обов’язки викладачок, виховательок та помічниць виховательок. Для характеристики становища домашніх учительок у жіночих закладах освіти Духовного відомства важливо визначити трудову та професійну мобільність. Навчальні заклади мали внутрішнє кадрове забезпечення, домашні учительки тривалий час працювали в училищі. Тривалість педагогічного стажу була характерною рисою діяльності домашніх учительок була характерною рисою в жіночих училищах Духовного відомства
2
Воронцова, Емілія, Юрій Ївженко та Віктор Паржницький. "Дослідження ефективності програми формування професійно-ціннісних орієнтацій учнів у закладах професійної (професійно-технічної) освіти". Нові технології навчання, № 95 (15 грудня 2021): 8–19. http://dx.doi.org/10.52256/2710-3560.95.2021.01.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах реформування системи освіти та імплементації Європейських цінностей дедалі більш актуальним постає питання ціннісних орієнтацій молоді. У всьому світі відповідно до міжнародних програм UNESCO-UNEVOC та Skillman особлива увага приділяється освіті молодих людей, які обрали професійну (професійно-технічну) освіту. Це численна група молодих людей, які створюють основні матеріальні ресурси, використовують високі технології, створюють і транслюють новітні ідеї, погляди, ментальності. Тому темою нашого дослідження стала розробка програми формування ціннісних орієнтацій у сфері професійної діяльності в учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти та дослідження ефективності її впровадження. У процесі підготовки програми ми проаналізували наукові праці О. Барткова, Є. Дурманенко, Н. Максимчук, В. Паскар, Е. Панасенко й К. Романенко, В. Дем’янюк, О. Жулінської та інших.Ми провели констатуюче дослідження ціннісних орієнтацій учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Для цього використовувався перелік цінностей, запропонованих Державним інститутом сімейної та молодіжної політики. Розроблено комплексну програму «Формування професійно-ціннісних орієнтацій учнів у закладах професійної (професійно-технічної) освіти», що забезпечує оновлення змісту навчання. Також запроваджено спецкурси «Професійно-ціннісні орієнтири майбутніх фахівців», «Професійне становлення учнів у процесі навчання», проведено семінар-диспут «Цінності у житті людини». У цьому контексті відбувся тренінг формування професійних цінностей, індивідуальні і групові консультації, під час яких учні отримали рекомендації щодо самостійної роботи, спрямованоїна формування професійних цінностей, проведено екскурсії на підприємства (організації), під час яких учні спілкувалися з фахівцями, відвідували майстер-класи та професійні конкурси. За результатами дослідження в експериментальній групі до пріоритетних увійшли такі цінності: «Цікава робота», «Розвиток своїх здібностей, самореалізація», «Створеннявласного бізнесу». Для порівняння, в контрольній групі зазначені цінності опинились серед цінностей середньої важливості.У подальшому варто цю роботу продовжувати, окремо доцільно проаналізувати гендерні аспекти формування професійних цінностей серед учнів професійних (професійно-технічних) освітніх закладів.Стаття описує проведене дослідження; містить 1 таблицю, 1 діаграму, перелік літератури.
3
Сєрих, Олена Василівна. "ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 104–11. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню понять, особливостей професійної етики державних службовців. Державна служба як специфічний вид публічної служби має особливості етичних норм, яких мають дотримуватися державні службовці під час виконання своїх професійних обов’язків. Відсутність єдиного підходу щодо доктринального визначення поняття «професій- на етика державного службовця» також зумовлює актуальність дослідження. Проаналізовані різні визначення поняття професійної етики державних службовців. Професійна мораль дер- жавних службовців – це особливості моральної свідомості, поведінки державних службовців, взаємовідносин з іншими особами, які зумовлені державно-службовою діяльністю. Акцентується увага на тому, що визначення морально-етичних засад поведінки державних службовців неможливо без урахування особливостей державної служби та місця державного службовця в суспільній діяльності. Державні службовці мають особливе суспільне призна- чення, цілі, завдання, які зумовлені особливостями їхньої професійної діяльності. З’ясовано, що існують особливості діяльності державних службовців у залежності від їх видів. Відповід- но до видових і родових класифікацій виділяються етичні стандарти поведінки залежно від галузі проходження державної служби. Зроблено висновок, що державні службовці в професійній діяльності потенційно мають конфлікти, складні ситуації, корупційні ризики, що вимагає наявності не лише професійних (ділових), психологічних якостей, освітнього рівня, а й моральних якостей. Під час виконан- ня своїх посадових обов’язків державні службовці мають усвідомлювати, що вони зобов’я- зані вірно служити народові України й гідно нести звання державного службовця. Запропоновано під професійною етикою державних службовців розуміти систему мораль- них і правових вимог, принципів, яких повинні дотримуватися державні службовці під час виконання завдань і функцій держави на професійній основі. Професійна етика окремих груп державних службовців відображує видові та родові особливості державної служби, що має бути враховано у відповідних нормативно закріплених правилах етичної поведінки дер- жавного службовця та під час розроблення теоретичних положень етики професійних груп державних службовців.
4
Тарасенко, І. Й., О. В. Дєньга, Е. М. Дєньга, П. Д. Рожко та С. А. Шнайдер. "СТОМАТОЛОГІЧНИЙ СТАТУС ТА БІОФІЗИЧНІ ПОКАЗНИКИ ТКАНИН ПАРОДОНТУ І ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ МІКРОКАПІЛЯРНОГО РУСЛА ЯСЕН У ВАГІТНИХ ЖІНОК У ПРОЦЕСІ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 118, № 1 (29 березня 2022): 29–33. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2022-43-1.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Отримані результати свідчать про досить ефективну дію запропонованого лікувально-профілактичного комплексу, який включав препарати, що регулюють кальцій-фосфорний обмін, процеси мінералізації зубів, нормалізують обмін речовин, посилюють імунітет, забезпечують правильний розвиток тканин зубів та кісткової тканини скелету, а також мають протикаріозний та протизапальний ефект. У вагітних жінок карієспрофілактична ефективність за 4 місяці проведення лікувально-профілактичних заходів становила 29,8%. Також розроблена терапія дозволила покращити стан тканин пародонту, стан гігієни порожнини рота, зменшити бар’єрну проникність слизової оболонки ясен для різних мікроорганізмів, а також нормалізувати порушений функціональний стан мікрокапілярного русла ясен і покращити кровоток у них. Матеріали і методи. У клінічних дослідженнях брали участь 49 вагітних жінок віком 20–40 років (основна група – 25 осіб, група порівняння – 24 особи). Жінкам групи порівняння проводилася санація порожнини рота і професійна гігієна. Жінки основної групи з 16-го тижня вагітності додатково отримували лікувально-профілактичний комплекс. Результати та їх обговорення. В процесі спостереження пацієнток приріст карієсу зубів у вагітних основної групи за 16 тижнів становив 0,92, а групи порівняння – 1,31, тобто карієспрофілактичний ефект, або редукція карієсу за приростом становила 29,8%.
5
Шевченко, Вікторія. "Особливості мотиваційного компонента професійно-психологічної компетентності військовослужбовців Національної гвардії України на етапі фахової підготовки". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 220–32. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-220-232.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати емпіричного дослідження мотиваційного компоненту професійно-психологічної компетентності військовослужбовців Національної гвардії України на етапі фахової підготовки. На основі аналізу психологічної літератури визначено, що мотивація військовослужбовців Національної гвардії України – це процес в якому особистість спонукає себе до дії, в результаті якої вона досягне мети та виконає поставлені завдання. Для дослідження професійної мотивації було використано методику діагностики професійної мотивації В.І. Осьодла. Виявлено, наступні домінуючі мотиви професійної діяльності військовослужбовців на етапі фахової підготовки: мотив «Інтернальність у сфері професійних досягнень», мотив «Оцінки результатів праці», мотив «Життєві цілі». З отриманих результатів визначено, що результати професійної мотивації у групі дівчат дещо вищі ніж у хлопців. Для дівчат найбільш притаманними є мотив «Інтернальність у сфері професійних досягнень», мотив «Оцінка результатів праці». Хлопці також орієнтуються на мотив «Інтернальність у сфері професійних досягнень», а на другому місці у них є мотив «Життєві цілі».Мотиваційна готовність до військової діяльності є складною системою мотивів, які скеровують, посилюють та обумовлюють активність індивіда на шляху до поставленої мети, а саме до самопізнання, саморозуміння та самореалізації в професійній діяльності. Ключові слова: військовослужбовець, компетентність, мотивація, мотиваційний компонент, професійна діяльність.
6
Proskura, V. V. "Роль громадських організацій у ресоціалізації засуджених до позбавлення волі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 5 (14 червня 2018): 54–65. http://dx.doi.org/10.15421/171868.
Повний текст джерелаАнотація:
Виявлено, що, незважаючи на відсутність чіткого державного регулювання форм і напрямів діяльності громадських організацій (ГО), вони активно залучаються до діяльності установ виконання покарань (УВП) в різних сферах їх функціонування. Актуальність залучення ГО пов’язана з наступними чинниками: державні інституції не в змозі забезпечити успішну ресоціалізацію засуджених в контексті пенітенціарних закладів та створити передумови для подальшої їх реінтеграції у суспільство; працівники пенітенціарних установ та самі засуджені високо оцінюють діяльність ГО; представники ГО виступають важливим каналом зв’язку із соціумом, пропагуючи його норми та цінності тощо.
Встановлено, що роль ГО в ресоціалізації засуджених до позбавлення волі полягає у втіленні заходів, що безпосередньо сприяють повторному процесу засвоєння цими особами соціальних норм, цінностей, ролей та навичок, що є адаптивними для функціонування в некримінальних соціальних середовищах, а також сприяють активізації ресоціалізаційного впливу на засуджених з боку персоналу УВП.
З’ясовано, що основними функціями ГО щодо ресоціалізації засуджених до позбавлення волі є: 1) група функцій, що безпосередньо (або переважно) орієнтовані на засуджених (правова, психологічна, соціальна, матеріально-економічна, професійна, освітня, просвітницько-виховна, культурна, медична, фізкультурно-оздоровча), 2) група функцій, що не мають безпосередньої орієнтації на засуджених (інформування громадськості, налагодження співпраці, контролю, навчально-методичних заходів для працівників). Встановлено, що найширше у першій групі представлені професійна, просвітницько-виховна та культурна функції, а в другій – функція інформування громадськості.
З’ясовано, що за локалізацією серед ГО переважають місцеві та всеукраїнські, а за функціями – ГО з чітко вираженою соціальною спрямованістю, правозахисні та ті, які сприяють діяльності інших ГО.
7
Ткалич, М. Г., та Я. І. Дубяга. "ЗАДОВОЛЕНІСТЬ ПРАЦЕЮ В КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ: РЕЗУЛЬТАТИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ". Problems of Modern Psychology, № 2 (7 жовтня 2021): 97–104. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-2-12.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу результатів емпіричного етапу дослідження особливостей самореалізації фахівців державної служби зайнятості (ДСЗ) – задоволеності професійною діяльністю як рефлексивно- результативного компоненту цього процесу. Визначено теоретичне підґрунтя дослідження та основні особливості професійної самореалізації особистості, яка є індивідуальним, циклічним, динамічним та безупинним процесом реалізації особистісного потенціалу, відображає всі етапи професійного розвитку особистості, що характеризуються підвищенням професійного рівня, у процесі якої відбувається формування образу «Я-професіонал», розвиток професійної ідентичності, професійної зрілості. Виокремлено специфіку самореалізації фахівців служби зайнятості, яку визначають декілька основних її компонентів: особистісний, професійно-компетентнісний та рефлексивно-результативний компоненти, які узгоджуються з концепціями професійного розвитку особистості та особливостями професійної діяльності фахівців ДСЗ. Визначено місце задоволеності професійною діяльністю в контексті самореалізації. Критеріями задоволеності професійною діяльністю виступають соціально-психологічні та організаційні, соціально- економічні складові діяльності фахівців Служби. Емпіричним шляхом доведено, що рівень задоволеності професійною діяльність фахівців ДСЗ є середнім. Найбільше фахівці ДСЗ (n=318) задоволені взаємовідносинами з колегами та умовами праці, проте проблемними є параметри професійної відповідальності, професійного статусу та змісту роботи порівняно із заробітком. Виявлені особливості задоволеності працею у фахівців за статтю, віком, стажем роботи в ДСЗ та специфікою професійної діяльності. Основні відмінності стосуються вікових груп фахівців, а, отже, рівнів особистісної зрілості (з якою пов’язана професійна відповідальність), стажу роботи. Результати дослідження засвідчили наявність ряду проблем у рівні задоволеності професійною діяльністю фахівців служби зайнятості, що вказують на необхідність впровадження та застосування технологій розвитку їх професійної самореалізації загалом та підвищення рівня задоволеності професійною діяльністю зокрема.
8
ФЕХРАТЛИ, Сатіба Ефенді. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ВЧИТЕЛІВ У СТРУКТУРІ ПРОФЕСІЙНОГО «Я»-ОБРАЗУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 167–73. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті послідовно розглядаються психологічні особливості динаміки професійної самосвідомості вчителів у структурі професійного «Я»-образу. Вчителі опитувалися у групах, а самооцінка вчителів вивчалася з допомогою методу ранжування. Було проведено відбір якостей, які подобаються вчителям з різним досвідом роботи, та оцінка цих якостей у собі. Значимість важливих якостей вчителя у професійній діяльності на різних етапах професійного розвитку оцінювалася балами. Проведено розподіл позитивних відповідей на анкету про професійну самосвідомість учителів з різним стажем роботи, результати відображені в таблиці. За результатами отриманих даних проаналізовано узагальнені психологічні профілі досліджуваних груп учителів. Результати ще раз показали, що відсутність взаємовпливу між статевою приналежністю та професійним «Я»-образом у структурі самосвідомості вчителів-жінок знижує самоактуалізацію особистості. Вчителі зі стажем роботи від 1 до 5 років мають вищий відсоток у блоці «Розуміння мети педагогічної діяльності». Дещо нижчий відсоток позитивних відповідей у блоці «Задоволеність успіхами в освоєнні педагогічної професії». Виявлено відмінності у відповідях, отриманих в анкеті професійної самосвідомості вчителів з різним стажем роботи. На становлення професійної самосвідомості впливають не лише певні професійні якості, а й внутрішній духовний світ учителя, його соціальне середовище, загальні тенденції розвитку системи освіти країни та світу, а також інноваційні процеси у підготовці до навчання та виховання молодого покоління. Важливою є також загальна духовна атмосфера, що наявна у суспільстві, відносини між поколіннями, етнічна ідентичність та соціально-політичні структури управління, що впливають на розвиток усіх сфер життєдіяльності, у тому числі системи освіти.
9
ДУТЧАК, Юрій, та Нікіта ДМИТРИШИН. "ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, № 3 (16 січня 2021): 67–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.512.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретичному дослідженню основних принципів, що гарантують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури. Зазначено, що педагогічні принципи є одними з основних чинників, що забезпечують досягнення запланованих результатів освітнього процесу. Встановлено, що педагогічні принципи можуть поділятися на групи у залежності від певної ознаки. Відзначено, що забезпечення якості професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури – це сукупність процедур та діяльності, що відповідають вимогам держави і суспільства та мають за мету гарантування й покращення ефективності надання магістрантам освітніх послуг, які передбачають формування їх професійно орієнтованих знань, вмінь та навичок, навчання фізичних вправ, розвиток фізичних здібностей та виховання морально-вольових якостей. Забезпечення якості професійна підготовка майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури ґрунтується на групах принципів: загальнодидактичних, організаційних і фізичного виховання. У групі загальнодидактичних принципів виокремлено: принципи актуальності, відкритості, гуманізації, демократизації, доступності, єдності теорії і практики, інформатизації, інтегрованості, креативності, модульності, неперервності, послідовності, фундаментальності. Принципи варіативності, мотивації, проблемності, поєднання колективних та індивідуальних форм навчання, самонавчання входять до групи організаційних принципів. До групи принципів фізичного виховання включено: принципи безперервності, гармонійного розвитку особистості, зв’язку з життєдіяльністю та/або з трудовою діяльністю, доступності та індивідуалізації, оздоровчої спрямованості, систематичності. Охарактеризовані означені принципи, що забезпечують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури.
10
Prymachok, Liudmyla. "ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЕФЕКТИВНОГО ФАХОВОГО СТАНОВЛЕННЯ СПЕЦІАЛІСТА З ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ". Психологія: реальність і перспективи, № 13 (26 грудня 2019): 106–15. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.130.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті визначено професійну компетентність реабілітолога з огляду на аналіз його професійної діяльності в системі «людина – людина». Схарактеризовано систему загальнозначущих цінностей, необхідних для формування у майбутніх реабілітологів професійної компетентності. Актуалізовано проблему розрізнення термінів «компетенція» та «компетентність» за їх змістовим та сенсовим наповненням. Виокремлено показники, які входять до складу компетентностей фахівця з фізичної реабілітації.
Зазначено, що професійна компетентність у фаховій діяльності фізичного реабілітолога – це здатність спеціаліста найбільшою мірою оптимально розв’язувати певне коло професійних завдань та задач. Визначено, що професіоналізм передбачає сформованість багатьох професійних умінь та навичок, а також і компетентностей, зокрема: компетентність професійної діяльності, компетентність в професійному спілкуванні, аутопсихологічна компетентність.
В свою чергу, компетентності включають наступні показники. Компетентності професійної діяльності: спеціальні (знання своєї професії, вміння та навички); технологічні; суб’єктивні; правові; економічні; соціально-психологічні і т.д. Компетентності професійного спілкування: комунікативні (здатність до спілкування, співпраці та інтеракції); соціально-перцептивні; інтерактивні; диференційно-психологічні; діагностичні (здатність до вивчення оточуючого середовища); етичні; емпатійні; міжкультурні (терпимість до інших культур); протистояння конфліктам та ін. Компетентності в розвитку особистості професіонала: психологічні (вміння вивчати іншу людину); індивідуальні, аутопсихологічні (вміння вивчати себе); культурні (здатність до опанування культурними нормами, прийнятими в даному суспільстві як еталон для розвитку своєї особистості); рефлексивні та ін. Компетентності соціально-психологічні: здатність до спільного, колективного виконання професійної діяльності; оволодіння прийомами роботи в професійній групі, в команді; здатність до проектування (у разі необхідності) нового професійного середовища, оволодіння новими формами ділового і творчого спілкування та ін.
11
Акимова, Любов, Тетяна Пархоменко, Марія Кузеванова та Маргарита Натальченко. "ВИЗНАЧЕННЯ ПРОФПРИДАТНОСТІ ПОЖЕЖНИХ РЯТУВАЛЬНИКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (10 квітня 2021): 544–47. http://dx.doi.org/10.36074//grail-of-science.02.04.2021.111.
Повний текст джерелаАнотація:
Психофізіологічна експертиза спрямована на виявлення відповідності психофізіологічних якостей фахівця професійним вимогам щодо робіт по гасінню пожеж та аварійно-рятувальних робіт. У даній роботі проводиться аналіз ступеня відповідності професійно важливих психофізіологічних якостей особового складу пожежно-рятувального загону вимогам професійної діяльності в осередках надзвичайних ситуацій. Визначені групи професійної придатності пожежних рятувальників. Окреслені рекомендації кожній групі профпридатності щодо проведення реабілітаційно-відновлювальних або лікувальних заходів для забезпечення високої індивідуальної працездатності у професії при максимальному збереженні здоров’я та трудового довголіття.
12
ПОНОМАРЕНКО, Яна. "ОСОБЛИВОСТІ ЧАСОВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 122–26. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено результати теоретичного й емпіричного вивчення особливостей часової перспективи поліцейських у контексті їхньої професійної самореалізації. Аналіз психологічної літератури показав, що планування власного професійного майбутнього позитивно позначається на якості виконуваної роботи поліцейськими, зумовлює їх задоволеність професією та реалізованістю в ній. Мета статті – вивчити особливості часової перспективи майбутнього у працівників поліції з різним рівнем професійної самореалізації. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що поглиблено наявні знання щодо часової перспективи поліцейських у контексті їхньої професійної самореалізації та вдосконалено емпіричні підходи до психологічної діагностики часової перспективи професійного майбутнього поліцейських. Вибірка дослідження становила 106 поліцейських. Згідно з даними опитувальника «Тип та рівень професійної самореалізації» Є. Гаврилової з використанням кластерного аналізу за принципом k-середніх досліджувані були розподілені за трьома групами. До першої групи увійшли 39 поліцейських із низьким рівнем професійної самореалізації, до другої групи віднесені 23 досліджувані, які мають середній рівень професійної самореалізації, а третю групу становили 44 поліцейські, які мали високі показники професійної самореалізації. Група із середнім рівнем професійної самореалізації була виключена з подальшого дослідження. Також у дослідженні було використано «Опитувальник часової перспективи», розроблений Ф. Зімбардо. Висновки. Емпірично вста- новлено, що в поліцейських із низьким рівнем професійної самореалізації виявлені ознаки травматичного попереднього професійного досвіду, який негативно впливає на їхнє сьогодення, що зумовлює впевненість у неконтрольованості перебігу подій та неможливості конструктивного вирішення проблемної чи кризової ситуації; це стає причиною втрати віри у власну спроможність долати проблеми, попередити виникнення тих чи інших подій, знайти оптимальне вирішення в екстремальних обставинах. Поліцейським із високим рівнем професійної самореалізації притаманна позитивна оцінка минулого досвіду, вони відчувають упевненість у собі та у власній здатності вирішувати професійні завдання, що підвищує їхню професійну спроможність і компетентність.
13
Павленкова, Олена, Світлана Павленко та Алла Сидорова. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ УСУНЕННЯ ГІПЕРЕСТЕЗІЇ ЗУБІВ". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 130–32. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-28.
Повний текст джерелаАнотація:
Завданням теперішнього дослідження є клінічна оцінка застосування десенситайзерів різних груп для зменшення гіперестезії після проведення видалення зубних відкладень при професійній гігієні порожнини рота. для обстеження було сформовано дві групи пацієнтів віком від 18 до 45 років, котрі звернулися у клініку з метою проведення професійної гігієни порожнини рота. У першій групі для зменшення гіперестезії після видалення зубних відкладень поверхню зубів обробляли десенситайзером «SealAProtect» (Denlsply), на основі НЕМА. Поверхню зубів у пацієнтів другої групи після проведення заходів професійної гігієни порожнини рота обробляли препаратом «Глуфторед» (Владмива). Отримані результати показали стійке зниження відчуття гіперестезії після проведення професійної гігієни порожнини рота у пацієнтів другої групи у всі терміни спостереження.
14
Сидорук, А. В., та Г. Д. Голобородько. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ТУРИЗМУ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКСКУРСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 131–40. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-131-140.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасний стан розвитку туристичної галузі в Україні. Схарактеризовано сутність і мету екскурсійної діяльності. Розглянуто погляди видатних вітчизняних і зарубіжних теоретиків й практиків туристичної галузі щодо процесу організації екскурсійної діяльності, а також щодо професійної підготовки фахівців екскурсійної справи. Надано значення поняттю «екскурсовод» як фахівцю сфери туризму для організації і здійснення екскурсійної діяльності, котрий професійно надає основну послугу (екскурсію), під час якої споживачу (групі або індивідуалам), шляхом поєднання показу об’єктів, явищ та розповіді про події, розкриває певну тему. Виокремлено особливості та вимоги, які висуваються до фахівців-екскурсоводів, а також критерії, за якими визначається кваліфікація фахівців з туризму до організація екскурсійної діяльності. Означено, що професійна підготовка фахівців сфери туризму складається з таких компонентів, як: пізнавальний, функціональний, діяльнісний і особистісний. Визначено залежність формування готовності майбутнього фахівця сфери тризму до екскурсійної діяльності від соціально-психологічних особливостей, які впливають на стандарти професійної поведінки, професійний етикет, у підвищенні культури обслуговування, культуру мовлення, вміння виходити і долати конфліктні ситуації при обслуговуванні. Виявлено кількість закладів вищої освіти України, які займаються підготовкою майбутніх фахівців з туризму. Схарактеризовано професійну підготовку майбутніх фахівців з туризму до організації екскурсійної діяльності у Запорізькому національному університеті.
15
ВОШКОЛУП, Ганна. "ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ СУЧАСНОГО ПСИХОЛОГА". Acta Paedagogica Volynienses, № 3 (27 жовтня 2021): 212–18. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу наукових праць з питань сутності та особливостей формування професійного іміджу психолога визначено основні підходи науковців щодо трактування категорій «імідж» та «професійний імідж». Визначено, що імідж людини частіше за все визначають як певний образ, що сформувався у особистості на основі її поведінки, вчинків, поводження в соціумі, який сприймається оточуючими людьми. З’ясовано, що про- фесійний імідж є складовою частиною особистісного іміджу психолога. визначення професійного іміджу є логіч- ним продовженням іміджу в звичайному розумінні з урахуванням формування образу особистості як професіо- нала своєї справи. Сформульовано основні завдання формування професійного іміджу сучасного психолога, серед яких: формування позитивної установки на отримання професійних результатів; сприяння професійному успіху на основі формування сприятливого враження на оточуючих; зростання впевненості в собі й своїх силах; забез- печення концентрації зусиль на сильних сторонах своєї професійної діяльності й коригуванні слабких; адаптація зовнішнього вигляду та поведінки до умов різних професійних ситуацій. Доведено, що формування професійного іміджу у середовищі «людина – людина» є важливим, оскільки професійна діяльність фахівців цієї сфери, зокре- ма психологів, заснована на міжособистісній взаємодії. Це тягне за собою обґрунтування вибору з боку клієнта щодо психолога, до якого бажано звернутися за допомогою. У статі здійснено порівняльний критичний аналіз чинників формування професійного іміджу психолога, виділених іншими дослідниками. З урахуванням проведеного аналізу сформовано перелік найбільш важливих з точки зору автора чинників. Наведено результати дослідження рівнів значущості чинників формування професійного іміджу сучасного психолога. У дослідженні взяло участь три групи респондентів: практикуючі психолога у кількості 30 осіб, клієнти у кількості 50 осіб та студенти у кількості 60 осіб. За результатами проведеного дослідження виявлено, що всі три групи респондентів відда- ють перевагу таким чинникам, як: знання і професіоналізм; емоційна врівноваженість і стабільність; прагнення до саморозвитку; результативність професійної діяльності; професійна інтуїція; презентабельність; популяр- ність, активність у соціальних мережах; зовнішній вигляд, професійна індивідуальність. Крім того, професійні психологи на одне з перших місць ставлять також стресостійкість та уміння уникати конфліктів, а також зовнішній вигляд. Серед клієнтів найбільш значущими також є: відповідальність, цілеспрямованість. А студен- ти також наголошують на важливості цілеспрямованості і зовнішнього вигляду.
16
Kulchytska, Anna, та Tetiana Fedotova. "ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ МІЖ КОНСТРУКТОМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ТА ПРОЯВОМ АГРЕСИВНИХ ФОРМ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 80–93. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-80-93.
Повний текст джерелаАнотація:
Професійна діяльність є однією із найважливіших сфер життя сучасної людини. Це не лише джерело матеріальних ресурсів, необхідних для забезпечення її базових потреб, а й підґрунтя для самореалізації, самоствердження особистості, задоволення амбіцій і прагнень. Синдром професійного вигорання займає одне із ключових місць серед широкого спектру суспільних проблем. Дослідження присвячене проблемі взаємозв’язку рівня сформованості синдрому професійного вигорання особистості та особливостей прояву агресії. У статті систематизовано та узагальнено сукупність наукових поглядів із проблематики професійного вигорання та агресії. Професійне вигорання визначено як відносно стійку властивість особистості, що зумовлена специфікою професійної діяльності та виступає відхиленням від соціальної норми, що призводить до негативних змін у поведінці. Агресія розглядається як будь-яка форма поведінки, націлена на образу, чи заподіяння шкоди в процесі суб’єктно-об’єктних відносин. Емпіричне дослідження ґрунтувалося на методиці О. Рукавішнікова «Визначення психічного вигорання», опитувальнику Басса-Дарки, та опитувальнику легітимізованої агресії М. Хогбен в адаптації С. М. Єніколопова і М. П. Цибульського. Встановлено, що у вибірці осіб із яскраво вираженим професійним вигоранням (перша группа), у порівнянні з працівниками не схильними до нього (друга группа), частіше фіксуються загальні індекси агресивності та ворожості, що перевищують допустиму норму. Диференціація представників обох груп виявлена і за схильністю до виявлення різних видів агресивної поведінки, зокрема, опосередкованої агресії, роздратування, образи, підозрілості. У результаті дослідження також проаналізовано схильність представників двох вказаних груп до легітимізації агресії у різних сферах життя.
17
Щербан, Тетяна. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІВ У РОБОТІ З КРИЗОВИМИ СИТУАЦІЯМИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (20 лютого 2020): 360–77. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.185.
Повний текст джерелаАнотація:
Значущою характеристикою сьогодення є збільшення кризових та травматичних ситуацій (гострі міжособистісні конфлікти, фізичне насильство, важкі хвороби). Особистість не може самостійно справитися із зазначеними викликами життя. Людина потребує фахової допомоги від психологів. Отже, сьогодні актуальною є підготовка якісних психологів, здатних справлятися із сучасними викликами соціуму. Мета дослідження – виокремити психологічні особливості психологів і майбутніх психологів, які сприяють ефективній роботі з кризовими ситуаціями. Вибірку дослідження розділено на дві групи: студентська (випускники психологи); “кризова” (волонтери Руху підтримки військових та працівники психоневрологічного інтернату). Дослідження, проведене у “кризовій” групі, продемонструє особливості, необхідні для роботи з психотравмою. Це послугує взірцем для майбутніх практикуючих психологів і дасть можливість ефективно організувати процес професійної підготовки у закладі вищої освіти. Емпіричне дослідження двох груп респондентів дало можливість виокремити якості, які притаманні досліджуваним. У досліджуваних кризової групи є значно вищим, ніж у студентськійгрупі, прийняття ризику. Це доводить, що у людей, які часто мають справу з екзис тенційними проблемами і зберігають інтерес до них, є вищою готовність діяти в умовах невизначеності результату, в умовах тривоги і трудно-щів. У них більшою є впевненість у тому, що все, що відбувається загалом, є корисним, оскільки приносить досвід. Також встановлено важливий факт про незалежність у досліджуваних кризової групи у прийнятті ризику від вікової характеристики. Відкритість новому й активність у важких ситуаціях, таким чином, не завжди визначаються віком і браком досвіду. Досліджувані кризової групи демонструють загалом приблизно однаковий рівень вияву двох базових груп якостей (відчувати та знати), що свідчить про високу варіативність у підборі ними стратегій вибору адаптивної поведінки у процесі подолання життєвих негараздів. Це, у свою чергу, забезпечує розвиток таких важливих якостей, як емпатійність, рефлективність тощо. Емпіричне дослідження, на підставі виокремлених психологічних властивостей респондентів студентської групи та групи “ризику”, дало можливість спрогнозувати особливості роботи у таких групах: студентська група досліджуваних у зв’язку із ситуативними й особистісними чинниками характеризується ретравматизацією і потребує програми розвитку адаптивних якостей; кризова група досліджуваних унаслідок частої дії кризових чинників демонструє високий рівень життєстійкості. Однак психологічна допомога досліджуваній групі повинна надаватись якісно і кваліфіковано задля уникнення феномену “психологічного завмирання”.Перспективою подальших досліджень може стати розробка комплексної програми розвитку життєвого потенціалу особистості, яка активно може використовуватися психологічними службами різних організацій.
18
Григоренко, Тетяна. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПСИХОЛОГА (СПЕЦІАЛЬНОГО, КЛІНІЧНОГО)". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 8(102) (27 жовтня 2020): 107–18. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.08/107-118.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сучасні підходи до формування професійної компетентнтності майбутнього психолога (спеціального, клінічного). Визначено компоненти, що складають особливе середовище, в умовах якого в системі підготовки у студентів виникає нова професійно значуща якість, яка актуалізує необхідність всебічного вивчення такого феномена – професійна компетентність. Мета статті – охарактеризувати підходи професійної компетентності психологів (спеціальних, клінічних). Проведено аналіз психолого-педагогічної літератури, що дозволило зробити висновок про те, що професійна компетентність – це сукупність знань, умінь і навичок, що визначає результат праці, поєднання теоретичної та практичної підготовки студентів, а також знань із професійно-особистісними якостями, на основі яких формується творчий потенціал, ініціативність, співробітництво, здатність працювати в групі, комунікативні здатності, уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати та будувати його діяльність
19
Бегеза, Людмила. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ЛІКАРІВ". Psychological Prospects Journal, № 36 (30 грудня 2020): 37–48. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-37-48.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. У статті представлено результати теоретичного та емпіричного вивчення синдрому емоційного вигорання лікарів. Визначено, що синдром емоційного вигорання розвивається на фоні впливу соціально-професійних чинників в умовах пандемії, характеризується збільшенням робочого навантаження й частотою комунікації та взаємодії з пацієнтами, обумовлюється фізичними та емоційними проявами/стражданнями пацієнтів; складністю і труднощами проблем пацієнта та можливістю/неможливістю їх вирішити; супроводжується хронічним професійним стресом, емоційним та фізичним виснаженням.
Методи. Для діагностичного вивчення синдрому емоційного вигорання лікарів використано «Опитувальник вивчення рівня психічного вигорання (MBI) (К. Маслач і С. Джексон, адаптація Н.Е. Водопьянової). Вибірка дослідження (n = 593) складала: жінки – 71,3 %, чоловіки – 28,7 %, віком від 29 до 63 років зі стажем роботи від 5 до 32-37 років.
Результати. За ознаками професійної спрямованості у діагностуванні взяли участь 5 груп лікарів: «професійно-віковий тип», «травматичний тип», «загальний тип», «інструментальний тип», «тяжкі стани».
Встановлено, що рівень професійного вигорання загалом серед лікарів 5 груп – нерівномірний. У трьох компонентах за рівнями мають свої особливості і відмінності. Найвищі показники має компонент «емоційне виснаження», а компоненти «деперсонализація» та «редукция личных достижений», за наявних епідеміологічних умов, мали дещо нижчі показники. Виявлено рівень професійного вигорання за гендерною ознакою. У чоловіків так і у жінок ступінь професійного вигорання майже однаковий. Однак, лікарі жіночої статі схильні до більш вищого ступеню вигорання ніж лікарі чоловічої статі. За критерієм вік та стаж роботи лікарів результати виявилися різними за компонентами емоційного вигорання. Провідними ознаками емоційного вигорання в лікарів були відчуття емоційної виснаженості, тривога, зниження настрою, підвищення емоційного контролю, психоемоційна та особистісна напруженість. За компонентом «виснаження» у лікарів спостерігалися симптоми «емоційної економії», емоційної (дозування емоцій у професійній діяльності та у сімейному оточенні, відсутність хвилювання у робочому процесі та підвищена тривожність до членів власної родини) та особистісної відстороненості (повна чи часткова втрата інтересу до позапрофесійних сфер життя, відчуття обтяження при комунікації із суб’єктами непрофесійної сфери).
Висновки. Відмінності у структурі складових емоційного вигорання серед 5 груп лікарів за професійною спрямованістю обумовлювалися специфікою професійної діяльності (виконання функціональних обов’язків, тривалість робочого дня, збільшення кількості звернень до лікаря, особливості пацієнтів).
20
Цимбал-Слатвінська, Світлана. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ В ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ УНІВЕРСИТЕТУ". New pedagogical thought 99, № 3 (11 лютого 2020): 95–98. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2019-99-3-95-99.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано комплекс педагогічних умов професійної підготовки майбутніх логопедів в інформаційно-освітньому середовищі закладів вищої освіти. Подано трактування комплексу педагогічних умов, під якими розуміємо сукупність взаємопов’язаних чинників та заходів освітнього процесу, дотримання яких забезпечує досягнення студентами більш високого рівня готовності до професійної діяльності. Визначено такі групи умов: перша група, що відображає процес цілеспрямованого використання потенціалу фахових дисциплін у професійній підготовці майбутніх логопедів через теоретичну підготовку та практичну діяльність, спрямовану на роботу з дітьми з порушенням мовлення; друга – орієнтує на формування в майбутніх логопедів готовності до роботи в розвивально-корекційному режимі (мотивації, потреби, здатності, рішучості до саморозвитку, рефлексії, емпатії, творчої активності) з використанням інноваційних форм, активних методів та інформаційно-комунікаційних технологій; третя – спрямована на розвиток професійних умінь і навичок, зокрема через корекційно-логопедичну роботу засобами моделювання артикуляції звуків.
21
Качан, Яна. "ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 136–45. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-136-140.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито вплив чинників на професійний розвиток публічної служби в Україні. Розглянуто сутність понять “чинник” та “чинники профе- сійного розвитку”. Встановлено, що під чинниками професійного розвитку публічної служби слід розуміти внутрішні та зовнішні причини стосовно публічного службовця, які істотно позначаються на змінах, що відбувають- ся у його професійній діяльності. Розглянуто класифікацію чинників, що впливають на професійний розвиток, різними науковцями. Встановлено, що наведені підходи до визначення чинників, що впливають на професій- ний розвиток публічної служби в Україні, є переважно фрагментарними. Водночас загальновідомо, що професійний розвиток відбувається не лише на особистісному (індивідуальному) рівні, а й на рівні служби в органах пу- блічної влади та має відношення до всієї соціально-професійної діяльності у сфері державного управління. У процесі професійного розвитку публічних службовців варто брати до уваги те, що система публічної служби в Україні є відкритою, з доволі швидким внутрішнім рухом публічних службовців. Для службовців, з одного боку, на даний час посилився ризик позбутися посади, а з іншого — швидше просунутися на службі, тому покращення професійного розвитку виступає найважливішим механізмом збереження посади та забез- печує стрімке кар’єрне зростання. З’ясовано, що на професійний розвиток публічної служби впливає чимало чинників, які нами можна поділити на чо- тири групи (соціально-економічні, індивідуальні, соціально-психологічні та мотиваційні). Соціально-економічні чинники, які впливають на професій- ний розвиток публічної служби в Україні можна вважати нерегульованими, оскільки не залежать від процесу управління, проте стимулюють прийняття важливих управлінських рішень. Решта чинників (індивідуальні, соціаль- но-психологічні та мотиваційні) можуть по-різному позначатися на профе- сійному розвитку публічної служби в Україні. Вплив означених чинників потрібно брати до уваги в процесі управління професійним розвитком пу- блічних службовців в Україні.
22
Danylko, Oksana, та Kateryna Surkova. "ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ДИСПЕТЧЕРІВ УПРАВЛІННЯ ПОВІТРЯНИМ РУХОМ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (14 листопада 2018): 55–61. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.55-61.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано наукові досягнення теорії та практики проблемного навчання до професійної підготовки диспетчерів управління повітряного руху. Актуальність даної теми обумовлюється недостатньою адаптацією та розробленістю деяких положень проблемного навчання відносно підготовки майбутніх диспетчерів управління повітряного руху як фахівців операторського профілю. Розглянуто психологічні основи проблемного навчання та описано фактори, що впливають на складність проблемного завдання. Подано структуру організації проблемного навчання в процесі теоретичної підготовки авіаційних операторів. Описано групи методів навчання та професійної підготовки авіаційних фахівців. Розглянуто деякі професійно- орієнтовані дисципліни, які є основою для якісного виконання професійних завдань при обслуговуванні повітряного руху та які входять в систему професійної підготовки диспетчерів управління повітряного руху, складовими якої є теоретична (дотренажерна) та тренажерна підготовка. На основі цього встановлено, що на даний час недостатньо використовуються наукові досягнення з проблемного навчання, що потребує доопрацювання. Виділено чотири рівні навчальних досягнень курсантів в процесі розв’язання проблемних ситуацій: низький, середній, достатній і високий. Подано компоненти проблемних завдань, такі як: умови проблемної ситуації, проблема, розв’язок проблеми, критерії оцінювання прийнятих рішень. Акцентовано увагу на перевагах проблемного навчання як можливостях для розвитку професійно-важливих якостей майбутніх авіадиспетчерів, а саме: уваги, пам’яті, спостережливості, активізації мислення, активізації пізнавальної діяльності, самостійності, відповідальності, критичності і самокритичності, ініціативності, нестандартності мислення, обережності і рішучості тощо. Показано, що якісне застосування отриманих професійних знань і грамотне рішення виробничих завдань в різних умовах діяльності залежить від використання завдань проблемного типу в професійній підготовці диспетчерів управління повітряного руху. Такі завдання забезпечують формування у курсантів достатнього і високого рівнів навчальних досягнень, які відповідають ступеню застосування і творчості в майбутній професійній діяльності.
23
Glebova, Natalia I. "Соціологічне дослідження соціальної компетентності фахівців водного транспорту в контекстах завдань галузевої професійної освіти". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 3 (20 квітня 2018): 25–32. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171834.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуті сучасні підходи до проблеми уніфікації в соціальній спрямованості професійної діяльності індивіда з іншими суб’єктами узгодження стандартів професійних взаємовідносин і розвитку соціальних середовищ. З’ясовано актуальність завдання інтеграції навичок галузевого фахівця через розвиток соціальних компетентностей, встановлено специфіку «соціальності» як елемента фахових компетентностей, які забезпечують успішну діяльність галузевого професіонала. Виявлено тенденції переходу досліджень від режиму констатації і зіставлення галузевих і корпоративних стандартів «соціальних» компетентностей до теоретично обґрунтованих і емпіричним шляхом виявлених у ході багатофакторного аналізу оцінки й обліку суб’єктних складових соціальних норм у професійному середовищі. Проаналізована специфіка праці фахівців водного транспорту (морського вантажного флоту) в контексті галузевих професійних вимог і сучасних викликів. З’ясовані соціологічні параметри залежностей і відповідностей культурно-світоглядно-мотиваційних чинників професійної діяльності від динаміки і якості процесу становлення професіонала. Висновується низка процесуальних ракурсів дослідження соціальних навичок і особистих якостей фахівця водного транспорту для комплексної оцінки взаємовпливів різнорідних чинників розвитку соціально значимих функцій в професійній діяльності. Обґрунтована потреба використання соціологічних засобів поглиблення знань, деталізації соціальних аспектів життєдіяльності, оптимального вибору методології емпіричного дослідження соціальної компетентності працівників цієї професійної групи та визначення напрямів наукового і професійно-освітнього супроводу її розвитку.
24
МАЗУРЕНКО, Юлія. "КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ АВІАЦІЙНИХ ІНЖЕНЕРІВ-МЕХАНІКІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 213–24. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.603.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено критерії та показники готовності майбутніх авіаційних інженерів-механіків до професійної комунікації відповідно до компонентної структури. Аналіз теоретичних джерел дозволив виокремити мотиваційно-ціннісний, когнітивно-праксеологічний, рефлексивно-корегувальний компоненти. Для вимірювання мотиваційно-ціннісного компоненту обрано спонукальний критерій. Обґрунтовано, що до показників спонукального критерію відносяться розуміння цінності спілкування у процесі виконання професійної діяльності, пізнавальний інтерес до вивчення рідної та іноземної мови, умотивованість майбутніх авіаційних інженерів-механіків до оволодіння професійною комунікацією. Запропоновано змістово-діяльнісний критерій для вимірювання когнітивно-праксеологічного компоненту, що характеризується показниками: знання професійної комунікації та професійні комунікативні уміння. До знань професійної комунікації включено знання про авіаційний дискурс, знання фахової термінології та професійної мови, знання комунікативних стратегій для ефективної комунікації. Визначено наступні групи професійних комунікативних умінь авіаційних інженерів-механіків: інформаційно-комунікативні, інтерактивні, перцептивні. Для рефлексивно-корегувального компоненту запропоновано оцінний критерій з показниками: сформованість потреби у самоаналізі професійної комунікації, прагнення до подолання комунікативних бар’єрів, здатність до самоосвіти та самовдосконалення у оволодінні рідною та іноземними мовами. На основі визначеної компонентної структури, критеріїв та показників здійснено поділ на рівні сформованості готовності майбутніх авіаційних інженерів-механіків до професійної комунікації: низький, середній, високий.
25
Тушко, К. Ю. "ОЦІНКА ВПЛИВУ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ НА ЗДАТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 223–30. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-223-230.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття торкається актуальних для українського суспільства питань: реформи, сучасні світові тенденції політики та економіки. У статті розглянуто проблему забезпечення якості професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників, зокрема підготовки цих фахівців до здійснення професійної взаємодії. З метою отримання якісних результатів наукового пошуку автор подав перелік науковців, чиї праці були цінними для вивчення представленої проблеми. Розкрито особливості і значення експерименту у педагогічній науці. Подано характеристику дослідно-експериментальної роботи щодо ефективності системи підготовки до професійної взаємодії майбутніх офіцерів Державної прикордонної служби України. Представлено принцип поділу курсантів академії прикордонної служби на контрольні та експериментальні групи. Наведено результати експериментального дослідження у контрольних та експериментальних групах, подано порівняльну характеристику цих результатів. Описано особливості та хронологію проведення дослідно-експериментальної роботи із запропонованої проблеми. Згадано основні педагогічні умови формування здатності майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної взаємодії: забезпечення діалогічності в освітньому середовищі для майбутніх офіцерів-прикордонників; наявність високого рівня професійної компетентності представників науково-педагогічного складу; високий рівень забезпечення міждисциплінарної інтеграції; інтеракція як провідний метод, засіб та форма в освітньому процесі. Зазначено основний математичний критерій, що підтвердив результати експерименту. Сформульовано висновки дослідження.
Ключові слова: майбутні офіцери-прикордонники, професійна взаємодія, професійна підготовка фахівців, експеримент, контрольні групи, експериментальні групи.
26
Radkevych, Oleksandr. "ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (7 грудня 2018): 175–82. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.175-182.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито децентралізований характер управління закладами професійної освіти в країнах Східної Європи у контексті підвищення відповідальності органів місцевого самоврядування щодо планування та управління, зміцнення зв’язків між закладами професійної освіти та соціально-економічним середовищем. Приділено увагу участі місцевих та регіональних громад щодо покриття поточних витрат студентів та капітальних видатків. Встановлено, що фінансування закладів професійної освіти забезпечується бюджетами держав, місцевими й регіональними органами влади, а також окремими особами та роботодавцями, що являє собою змішане фінансування. Урядом визначається базова вартість кожного календарного року. Означено, що професійні заклади освіти мають право змінювати або доповнювати конкретні навчальні програми в межах профінансованої групи освітніх програм (визначених стандартом професійної освіти і навчання) та формою навчання. З’ясовано, що податкова система не заохочує роботодавців інвестувати в професійне навчання. Відтак, тільки великі стабільні підприємства можуть дозволити собі навчальний бюджет для своїх працівників. Досліджено, що вартість підготовки одного кваліфікованого робітника в Литві включає асигнування на заробітну плату персоналу й соціальне страхування, підвищення кваліфікації педагогічних працівників та фінансування на придбання різних навчальних ресурсів, проведення практичних занять. Приділено увагу вивченню діяльності місцевих (локальних) служб зайнятості (бірж праці), котрі зобов’язуються виплачувати закладам професійної освіти кошти в межах вартості ваучера за підготовку/ перепідготовку осіб. Проаналізовано двосторонні договори про професійну підготовку між безробітним і місцевими службами зайнятості і тристоронні трудові договори (між безробітним, місцевими службами зайнятості (біржами праці) та роботодавцями).
27
Сіверс, Зінаїда. "Предиктори успішної професійної діяльності фахівців державної служби україни з надзвичайних ситуацій". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 48(51) (30 грудня 2021): 44–54. http://dx.doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).237.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати емпіричного дослідження зі встановлення предикторів успішної (ефективної) професійної діяльності фахівців ДСНС. Дослідження проводилося в кілька етапів. На першому етапі його учасниками стали 25 звичайних громадян віком від 18 до 65 років і 15 фахівців, що мали досвід роботи в надзвичайних ситуаціях і представляли вікову групу 22–45 років. Було проведено дві фокус-групи: перша – зі звичайними громадянами (90 хв), друга – із фахівцями (120 хв). У результаті сформовано перелік професійних компетентностей фахівця екстремального профілю діяльності. Цей перелік містив також компетенції (оскільки частина респондентів через низький рівень обізнаності не розрізняла компетентності і компетенції) і складався із 27 пунктів. На другому етапі проводилося напівструктуроване інтерв’ю з кожним експертом (20 хв). Група експертів складалася з 12 осіб (поліцейські, військові, рятувальники, психологи). Добір експертів проводився з урахуванням таких критеріїв: стаж не менше ніж 5 років, участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (повеней, пожеж, воєнних дій, аварій). Зрештою з переліку компетентностей було вилучено помилково включені компетенції, а деякі – об’єднано в компетентності. У подальшому експертам пропонувалося визначити ті компетентності, які є найважливішими для прогнозування успішної професійної діяльності. Кожну професійну компетентність потрібно було оцінити за п’ятибальною шкалою. На основі отриманих даних підраховувалася частота представленості певної компетентності. Це дало змогу визначити предиктори успішної професійної діяльності фахівців ДСНС, зокрема такі компетентності, як толерантність до невизначеності і ризикова компетентність. У статті також наведено результати огляду теоретичних та емпіричних досліджень, присвячених вивченню феноменів «толерантність до невизначеності» і «готовність до ризику», а також представлено психологічний інструментарій для вивчення цих феноменів. Головний висновок нашого аналізу полягає в тому, що спроби, зроблені для кращого розуміння феноменів толерантності до невизначеності і готовності до ризику, не видаються наразі настільки ефективними, щоб досягнути єдиного концептуального визначення або задовільної емпіричної міри, яка б охоплювала весь спектр допустимості невизначеності та змісту ризиків. Це значно ускладнює практичне опанування компетентностей, необхідних для успішної (ефективної) професійної діяльності фахівців ДСНС. А опитувальні методики, які є основним психологічним інструментарієм, є надто суб’єктивними.
28
Odnorog, Galina. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ У ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (14 листопада 2018): 104–9. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.104-109.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті ключові компетентності представлені як необхідна умова сьогодення, зумовлена впливом технологій на формування особистості, соціальне життя в цілому та ринок праці. Уточнено суть понять «компетенція», «компетентність». Здійснено порівняння двох груп життєвих навичок: soft skills та hard skills, які є невід’ємною частиною професіоналізму та ефективності майбутніх фахівців. На основі теоретичного аналізу обґрунтовано актуальність розгляду проблеми формування міжпрофесійних навичок в учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Акцентовано увагу на необхідності формування саме ключових компетентностей, які сприяють успішній особистісній та професійній кар’єрі.
Сформовані ключові компетентності випускників закладів професійної (професійно- технічної) освіти розглянуто як педагогічну мету, основний показник освітнього результату, що якнайповніше відображає потреби особистості, суспільства й роботодавців. Розвиток
«м’яких навичок» майбутніх кваліфікованих робітників передбачає здатність до саморозвитку, творчого та критичного мислення, уміння формувати власну думку, дозволяє адаптуватися до нових умов, виконувати нестандартні завдання. Наголошено на результативності використання інтерактивних технологій в освітньому процесі закладів професійної (професійно-технічної) освіти (далі: ЗП(ПТ)О) з метою формування ключових компетентостей.
Розглянуто засоби інтерактивних технологій, як механізмів залучення учнів до діяльності, що сприяє розвитку
«м’яких навичок». Визначено особливості інтерактивних методів «Робота в малих групах»,
«Дебати», «Мозковий штурм» та їх уплив на розвиток комунікативних навичок учнів, готовності до вирішення проблем, здатності аналізувати та планувати результати своєї діяльності. Дані методи займають особливе місце в освітньому процесі і на сьогодні їх ефективність підтверджена численними психолого-педагогічними дослідженнями.
29
Tabachnikov, Stanislav, Natalia Mikhalchuk, Yevgenii Kharchenko та Eduard Ivashkevych. "Емпіричне дослідження досвіду рефлексії майбутніх психологів". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 248–60. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-248-260.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано чотири види компетентності, які фасилітують становлення в майбутніх психологів досвіду рефлексії: 1) спеціальна компетентність – володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, здатність особистості проектувати свій подальший професійний розвиток; 2) соціальна компетентність – володіння прийомами здійснення загальної (групової, кооперативної) професійної діяльності, принципами співпраці, а також прийнятими в цій професії прийомами професійного спілкування, здатність до прийняття соціальної відповідальності за результати своєї роботи; 3) особистісна компетентність – володіння прийомами особистісної презентації та саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості; 4) індивідуальна компетентність – володіння прийомами самореалізації й розвитку індивідуальності в професійній сфері, готовність до професійного зростання, здатність до індивідуального самозбереження, протистояння професійному вигорянню, уміння раціонально організовувати свою працю, виконання діяльності з позитивною мотивацією, радістю й енергією.
Показано, що в такому контексті індивідуальний досвід має ціннісні, рефлексивні, комунікативні, операціональні характеристики. Саме така сукупність параметрів досвіду забезпечує самостійність психолога, його цілеспрямовану діяльність. Описано результати формувального експерименту, який проводили протягом навчання майбутніх психологів експериментальних груп у вищій школі протягом 2017 навчального року. Зі студентами проведено розроблений авторами статті тренінг «Розвиток інтерпретативної компетентності». Наприкінці кожного заняття використано метод наративу з метою відрефлексування студентами власної діяльності, реконструкції ними усвідомленого сенсу своїх переживань, розуміння сутності й походження актуально функціонуючих інтерпретаційних процесів.
30
Мешко Г. М. та Мешко О.І. "Формування саногенного мислення як технологія забезпечення професійного здоров’я майбутніх учителів". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 46 (11 лютого 2021): 104–11. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.114.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню ролі саногенного мислення у збереженні і зміцненні професійного здоров’я майбутніх учителів. На основі вивчення й аналізу психолого-педагогічної літератури з’ясовано сутність саногенного мислення, саногенного потенціалу і саногенного виховання особистості, структуру і функції саногенного мислення у здоров’ятворчій діяльності педагога. Виявлено можливості та описано досвід формування саногенного мислення майбутніх учителів на етапі підготовки у закладі вищої освіти. Схарактеризовано діяльність, спрямовану на формування саногенного мислення майбутніх учителів, що проводиться на заняттях з курсів «Вступ до педагогічної професії», «Педагогіка», «Професійне здоров’я педагога», також під час психолого-педагогічного тренінгу. Представлено комплекс методів роботи, що спрямовується на розвиток внутрішніх психічних сил майбутніх учителів, гармонізацію самооцінки і Я-концепції студентів, активізацію механізмів особистісної саморегуляції, ресурсів стресостійкості, формування продуктивних копінг-стратегій, самоефективності їх особистості. Це, зокрема, психомалюнки, групова дискусія, розігрування рольових ситуацій, психологічні ігри і вправи, методи невербальної взаємодії, використання притч, що використовуються в діяльності груп активного соціально-психологічного навчання. Запропонований підхід сприяє попередженню соціально і професійно небажаних рис і якостей, виробленню конструктивних способів подолання професійних труднощів для профілактики професійної дезадаптації, професійних деформацій, емоційного вигорання, розвитку саногенного потенціалу. Визначено перспективи подальших наукових розвідок, що передбачають дослідження проблеми підвищення рівня професійної стресостійкості та формування резільєнтності вчителів у системі післядипломної педагогічної освіти.
31
Кузікова, Світлана Кузікова, Валерій Зливков Зливков та Svitlana Lukomska. "ОСОБИСТІСТЬ ЕФЕКТИВНИХ ВЕДУЧИХ Т-ГРУП В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ЕМПІРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Psychology of Personality 10, № 1 (20 лютого 2020): 209–15. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.209-215.
Повний текст джерелаАнотація:
Дану статтю присвячено аналізу професійно важливих якостей особистості ведучих Т-груп. Встановлено, що, починаючи з 90-х років ХХ століття, Т-групи набувають все більшої популярності в українському суспільстві, втім у США та країнах Європи історія тренінгового руху сягає 30-х років ХХ століття. На початку своєї історії до Т-груп залучалися невеликі неструктуровані колективи менеджерів, які навчалися чесної та відкритої комунікації протягом 3-4 тижнів в ситуаціях «тут і зараз». Нині метою діяльності Т-груп є допомога учасникам в усвідомленні власних емоційних реакцій, розумінні групової взаємодії і відповідної модифікації власної поведінки на основі набутого досвіду. Натепер Т-групи часто ототожнюються із терапевтичними, хоча між ними є суттєві відмінності як відносно групової динаміки, так і стосовно вимог до особистості ведучих. Відповідно, проблема емпіричного дослідження особистісних і професійно важливих якостей ведучих Т-груп не втрачає своєї актуальності. Констатовано, що професійна діяльність ведучих Т-груп вимагає чіткого усвідомлення власних переживань та досвіду, можливостей впливати на інших людей, гнучкості вживання у різні ролі, помірного рівня автентичного самовираження, особливо у контексті професійної взаємодії. Визначено основні характеристики ефективного ведучого Т-групи – когнітивна складність, толерантність до невизначеності та позитивне ставлення до себе, інших людей і своєї роботи, саме остання є ключовою для ведення тренінгів – як освітніх, так і терапевтичних. Тобто реляційні особистісні якості (такі, що стосуються міжособистісної взаємодії) професійної компетентності є найважливішими для ведучих Т-груп
32
Bazyl, Liudmyla, та Valerii Orlov. "СУПЕРЕЧНОСТІ В КОНСУЛЬТУВАННІ З ПРОФЕСІЙНОЇ КАР’ЄРИ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (14 листопада 2018): 14–19. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.14-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується консультування з професійної кар’єри як дієвий психолого- педагогічний чинник забезпечення якості професійної підготовки майбутніх фахівців у закладах освіти, що конкретизується алгоритмами дій та механізмами проектування (планування, розроблення) кар’єри і побудови кар’єрної траєкторії, визначення оптимальних способів (шляхів, рішень) професійного і кар’єрного розвитку, коригування кар’єрної траєкторії задля підвищення ефективності фахової діяльності. Кар’єру позиціоновано як складне соціально-психологічне явище, що детермінує життєдіяльність особи і передбачає постійні зміни (підйоми і спади) в її професійному й особистісному розвитку. Обґрунтовано, що професійна кар’єра є процесом реалізації людиною себе, своїх можливостей в межах виконання професійної діяльності й успішно спланувати професійну кар’єру спроможні особи зі сформованими стійкими кар’єрними орієнтаціями. Проаналізовано основні суперечності, що зумовлюють виникнення невідповідностей між індивідуально-особистісними уявленнями майбутніх фахівців та їхнім реальним потенціалом, а саме: між розумінням індивідом суті кар’єри і середовищем, в якому він може професійно зростати, розраховуючи на власні сили; між кар’єрою й іншими сферами життєдіяльності особи, обставинами, в яких такі розходження посилюються; соціальними стереотипами щодо кар’єри та їхнім упливом на кар’єрні орієнтації окремих індивідів; між недостатнім рівнем смислових зв’язків щодо якості професійної підготовки та перспективами життєдіяльності і професійної самореалізації. На думку авторів, на подолання цих суперечностей необхідно спрямовувати заходи щодо консультування з професійної кар’єри майбутніх фахівців. У статті розглянуто методичні аспекти організації консультативних заходів для окремої особи (індивідуальне консультування), кількох індивідів (групове консультування) або кількох груп (циклове консультування) на основі застосування діагностичних методів і методик самооцінки індивідуальних якостей, оцінки професійної діяльності, методів інформування й аналізу тенденцій ринкової економіки з урахуванням специфіки фаху.
33
Mуhailyshyn, Halyna, та Myroslava Dovga. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО РОБОТИ З МОЛОДИМИ СІМЯМИ: ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА". Освітні обрії 49, № 2 (27 грудня 2019): 75–77. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.75-77.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціальний працівник у своїй професійній діяльності має досконало володіти законодавчими актами і застосовувати їх для обслуговування та захисту населення чи окремих груп клієнтів щодо подолання і виходу з кризових ситуацій. Робота соціального працівника є спеціалізованою діяльністю, де фахівець має оперувати знаннями з психології, соціології права, знати психіатричні дисципліни та вміти вийти з кризових ситуацій груп населення. Для цього потрібно мислити на творчому рівні, бути відповідальним і приймати відповідальні рішення, спілкуватись з людьми та відчувати їхню проблеми із самої душі і своїми знаннями знаходити вихід з будь-якої складної ситуації. Адже для соціального працівника у професійній діяльності оперувати знаннями з різних галузей є одним з основних інструментів успішної роботи з клієнтами. Тому сучасний стан суспільних відносин вимагає від майбутнього соціального працівника бути не просто підготовленим до обраної діяльності, а саме професійно підготовленим у закладі вищої освіти. А для того щоб така підготовка була дійсно професійною вона має здійснюватися за певними організаційно-педагогічними умовами, що є взаємопов’язаними між собою, випливають одні з одних та є невіддільними один від одного. Тому нами розглянуто та аналізовано різні концептуальні визначення поняття «педагогічні умови» та «організаційно-педагогічні умови». Сформульовано власні поняття «педагогічних умов», «організаційно-педагогічних умов» та «організаційно-педагогічних умов для професійної підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з молодими сім’ями». Також виділено комплекс організаційно-педагогічних умов для професійної підготовки майбутніх студентів як майбутніх соціальних працівників у роботі з молодими сім’ями.
34
Клочко, А. О. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ СТИЛІВ УПРАВЛІННЯ В МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ". Problems of Modern Psychology, № 1 (30 червня 2021): 45–51. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-5.
Повний текст джерелаАнотація:
Ефективність функціонування освітніх організацій залежить від обраного менеджерами освіти стилю управління. У статті представлено модель організаційно-психологічних характеристик розвитку інноваційних стилів управління в менеджерів освітніх організацій. Виділено три групи організаційно-психологічних характеристик, що впливають на розвиток інноваційних стилів управління в менеджерів освіти. До кожної з груп ввійшли характеристики, які стосуються психологічних характеристик менеджерів та освітніх організацій, і характеристики, які пов’язані з організаційно-функціональними, характеристиками організації та організаційно-професійними й соціально-демографічними характеристиками менеджерів освіти. Першу групу становлять організаційно-психологічні характеристики, які зумовлені особливостями розвитку освітніх організацій: психологічні (рівень організаційного розвитку; особливості педагогічного колективу; креативний потенціал) та організаційно-професійні характеристики освітніх організацій. Другу групу утворили організаційно-психологічні характеристики, які зумовлені особливостями діяльності та поведінки менеджерів освітніх організацій (психологічні, організаційно-функціональні та соціально-демографічні). До психологічних характеристик групи віднесено: особистісні характеристики менеджерів освіти (екстраверсія; прив’язаність; самоконтроль; емоційна стійкість; експресивність); здатність менеджерів до саморозвитку; в) креативний потенціал менеджерів освіти («моя особистість»; «мій підхід до розв’язання проблем»). Третя група організаційно-психологічних характеристик розвитку інноваційних стилів управління зумовлена особливостями взаємодії менеджерів з освітніми організаціями (задоволеність роботою, показники суб’єктивного благополуччя, відданість організації). Вивчення психологічних характеристик розвитку інноваційних стилів управління може бути покладено в основу як емпіричних досліджень, спрямованих на вивчення психологічних чинників розвитку й особливостей діяльності освітніх організацій, так і в основу тренінгових програм для психологічної підготовки менеджерів освітніх організацій.
35
Білозерська, С. І. "АКСІОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 75–80. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Контент-аналіз джерел дозволив стверджувати, що ціннісний (аксіологічний) підхід значною мірою реалізується у сучасній теорії і практиці вищої педагогічної освіти. Саме аксіологічний підхід до професійної педагогічної підготовки передбачає формування у студентів системи ціннісних орієнтацій, які задають загальну спрямованість інтересам і прагненням особистості, ієрархію індивідуальних переваг, мотиваційну програму діяльності і, зрештою, визначають рівень готовності майбутнього фахівця до реалізації життєвих і професійних планів. У статті доводиться думка, що процес ціннісного становлення майбутнього вчителя на етапі професійно-педагогічної підготовки передбачає цілеспрямований, систематичний рух через пізнання, ціннісне осмислення й оцінку до творчого перетворення знань, формування здатності до постійного саморозвитку і самовдосконалення, а сформовані ціннісні орієнтації є основою формування ціннісного ставлення особистості до майбутньої педагогічної діяльності. Охарактеризовано групи базисних цінностей університетської освіти: академічні, цінності особистісного зростання і благополуччя, соціальні цінності, організаційні цінності. Виділено чотири стадії аксіологізації педагогічної освіти (адаптації, орієнтації суб’єктності, персоналізації), які, на нашу думку, виступають аксіологічними орієнтирами підвищення якості педагогічної освіти. Оволодіння майбутніми педагогами аксіологічними знаннями, вміннями на кожній із вказаних стадій забезпечать гармонійне ставлення особистості до власного життя і педагогічної діяльності завдяки формуванню цілісного уявлення про світ, себе та інших, актуалізуючи суб’єктну позицію з метою побудови власної траєкторії освіти для саморозвитку, досягнення успіху в навчальній, науковій, професійній діяльності. Поряд з тим аксіологічний підхід дозволяє визначати стратегію і перспективи розвитку педагогічної системи, розкривати духовно-моральний, особистісно-професійний потенціал особистості та змістовно наповнювати освітній процес на основі цінностей.
36
БАХВАЛОВА, Аліна. "ПРОФЕСІЙНА САМООЦІНКА ЖУРНАЛІСТА ЯК ІНТЕГРУЮЧЕ УТВОРЕННЯ ЙОГО ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 7–14. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Теорія інтегральної індивідуальності Мерліна В.С. широко використовується дослідниками, оскільки дозволяє системно підійти до вивчення особистості. У даній статті феномен професійної самооцінки та інтегральна індивідуальність поєднуються в рамках дослідження особистості журналіста, а метою статті є обґрунтування професійної самооцінки у якості системотвірного елементу індивідуальності. Для реалізації цієї мети було досліджено властивості кожного із трьох рівнів інтегральної індивідуальності, а також складові частини професійної самооцінки. Після обчислення інтегрального показника професійної самооцінки був застосований метод часткових кореляцій, який дозволяє обрахувати кореляції між індивідуально-психологічними властивостями різних рівнів, виключаючи при цьому вплив професійної самооцінки на них. Порівняння результатів кореляційного аналізу та методу часткових кореляцій показало, що під впливом професійної самооцінки зв’язки між різними рівнями інтегральної індивідуальності змінюються: розпадаються старі та формуються нові. Наприклад, в ергічності з’являється зв’язок із емоційною стабільністю та спокоєм, але зникає зв’язок із рішучістю, що робить цю властивість основою для розвитку самоконтролю – важливої для журналіста професійної якості. Також вибудовуються зв’язки між конформністю та гуманістичними цінностями (милосердям та любов’ю), отже, конформізм стає механізмом соціалізації у професійній групі. Нарешті, цінність соціальної активності втрачає свій зв’язок із низькою моральною нормативністю і перестає бути виявом бунтарського духу, а стає засобом реалізації власної життєвої позиції. Така трансформація зв’язків підтверджує, що професійна самооцінка є системотвірною міжрівневою структурою, інтегруючим елементом індивідуальності. Новизна роботи полягає в об’єднанні кількох конструктів, що раніше вивчалися окремо, в рамках одного дослідження інтегральної індивідуальності журналіста. Результати дослідження мають прикладне значення, адже робота із професійною самооцінкою матиме вплив на особистість журналіста в цілому.
37
Osyodlo, G. V., S. A. Bychkova, О. А. Zhelekhovskyi та О. А. Bychkov. "Особливості перебігу коморбідної патології у військовослужбовців, учасників ООС". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 4 (30 грудня 2021): 104–12. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-104.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – визначення особливостей клінічного перебігу та наявності коморбідної патології у військовослужбовців, хворих на ХОЗЛ, учасників ООС.
Матеріали і методи. Було обстежено 64 військовослужбовці-учасники ООС, які перебували на стаціонарному лікуванні у клініках НВМКЦ «ГВКГ» та звернулись за консультативною допомогою до пульмонолога. Хворі були розподілені на дві групи: 1-ша група – 35 хворих на ХОЗЛ, група В, GOLD 2, які мали переважно ознаки хронічного обструктивного бронхіту, без ознак загострення; 2-га група – 29 хворих на БА, персистуючого перебігу, середнього ступеня важкості, контрольовану, яка поєднувалась з ХОЗЛ, група В, GOLD 2. Середній вік хворих становив 44,5±3,6 років.
Результати. Встановлено, що у хворих 2-ї групи була наявна в анамнезі БА з класичними проявами нападоподібного кашлю та задишки, а тривалість захворювання на ХОЗЛ (класичні симптоми ХОЗЛ – постійний кашель з виділенням мокротиння та задишка) у них була вірогідно меншою. В обох групах пацієнтів у високому відсотку випадків супутня патологія була представлена серцево-судинними захворюваннями: у 1-й групі пацієнтів у вірогідно більшому відсотку випадків було виявлено ознаки СН І-ІІ ст. та ІХС. АГ ІІ стадії була виявлена в обох групах, проте у пацієнтів 2-ї групи було більше осіб з АГ І стадії (р<0,05). У пацієнтів з поєднанням БА та ХОЗЛ було встановлено вірогідно вищий відсоток осіб з ГЕРХ, що свідчить про провокуючий вплив регургітації кислого вмісту шлунку на розвиток бронхообструктивного синдрому.
Патологія нирок та сечовивідної системи була представлена ХХН І-ІІ ст., яка у вірогідно вищому відсотку випадків зустрічалась у хворих на ізольоване ХОЗЛ з фенотипом хронічного бронхіту. У цій же групі хворих було вірогідно більше осіб з надлишковою масою тіла та ожирінням І ст. Кількість супутніх захворювань у військовослужбовців, хворих на ХОЗЛ, коливалась від 1 до 5. При цьому понад 50% пацієнтів мали одночасно три та більше хвороби.
Висновки. Військовослужбовці з поєднаним перебігом ХОЗЛ та БА мають вірогідно більшу кількість скарг та симптомів, які суттєво впливають на активність та виконання професійних функцій. Тривалий стаж паління та високий індекс паління є одним з основних чинників формування ХОЗЛ у пацієнтів з БА. У хворих з астма-ХОЗЛ перехрестом (АХП) наявні класичні спірометричні ознаки ХОЗЛ (зниження постбронходилатаційного співвідношення ОФВ1/ФЖЄЛ менше 70%) та зворотність бронхіальної обструкції. У хворих на ХОЗЛ основна коморбідна патологія представлена патологією серцево-судинної системи: артеріальною гіпертензією ІІ стадії, ІХС та СН І-ІІ стадії. При поєднаному перебігу у хворих ХОЗЛ та БА у вірогідно вищому відсотку випадків виявляється патологія органів травлення - ГЕРХ. У сироватці крові хворих з поєднанням ХОЗЛ та БА виявлено дисбаланс цитокінів, який проявляється підвищеним вмістом IL-4 й високою концентрацією TGF-β, які є маркерами бронхіальної гіперреактивності та ремоделювання бронхів.
38
Пономаренко, Яна Сергіївна. "ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМОСТАВЛЕННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 1 (10 травня 2022): 87–92. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено дослідження феномену «самоставлення» у практиці поліціювання, розкрито сутнісний зміст означеного феномену та доведено необхідність його якісного вивчення на професійній групі поліцейських. Теоретичні розвідки показали, що самоставлення має вагоме значення для ґрунтовного аналізу діяльності поліцейських у ракурсі їх професійних дій, вчинків, емоцій, думок, почуттів, котрі дозволяють їм продукувати раціональні рішення та вдосконалюватися як фахівцю. Мета статті полягала у визначенні особливостей самоставлення поліціантів з різними рівнями особистісної здійсненності (ОЗ) та професійного самоздійснення (ПС). В емпіричному дослідженні для формування груп було застосовано кластерний аналіз за методом k – середніх із використанням даних, отриманих за допомогою опитувальника особистісної здійсненності (ОЗ) О. Штепи та опитувальника професійного самоздійснення (ПС) О. Кокуна. Дані, отримані у дослідженні ОЗ, дозволили розподілити загальну вибірку поліцейських з 97 осіб, на три групи: перша група (низький рівень ОЗ) склала 25 осіб, друга група (високий рівень ОЗ) – 29 респондентів, третя група (середній рівень ОЗ) – 43 досліджуваних. За результатами вивчення ПС загальна вибірка із 72 працівників поліції також була розподілена на три групи: до першої групи (низький рівень ПС) увійшло 24 особи, до другої (високий рівень ПС) – 28 респондентів, до третьої (середній рівень ПС) – 20 досліджуваних. До подальшого дослідження були залучені поліцейські з низьким та з високим рівнем ОЗ та ПС. Для досягнення поставленої мети нами була використана «Методика дослідження самоставлення» С. Пантилєєва. Було встановлено, що працівникам поліції з високим рівнем ОЗ притаманними є більш істотні відкритість, чесність щодо себе та інших, їм важливо мати змогу прислухатися до своїх думок, почуттів, що надає впевненості при виконанні службових завдань. Ці досліджувані чітко усвідомлюють силу та цінність свого «Я», цілі та перспективи свого розвитку як особистості та професіонала. Високий рівень ОЗ в поліцейських знаходить свій вираз у позитивному ставленні до себе, компетентності, спроможності долати виклики професії, не піддаючись емоціям, зовнішньому тиску та стресовим впливам. Поліцейським з низьким рівнем ОЗ властиві сумніви стосовно власного авторитету, відчуття нездатності змінити ситуацію. Стосовно професійного самоздійснення, будо виявлено, що його високий рівень у поліцейських відбивається у розвинутих навичках самокерівницва, орієнтації на встановлення доброзичливих стосунків з громадськістю, розумінні сенсу своєї діяльності та усвідомленні свого місця в професії, прийнятті своїх дій та відповідальності за них, а також у стійкості до стреcів, негативних впливів емоційного змісту, цілеспрямованій, скоординованій діяльності у проблемних ситуаціях, про що свідчить змістовна інтерпретація факторів самоставлення. Для низького рівня ПС характерною є тенденція до виникнення дезадаптивних механізмів, зокрема, самозвинувачення, внутрішньої нестійкості, схильність до дисбалансу емоційних станів тощо.
39
Гребенюк, Леся. "РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У МІЖНАРОДНИХ ОПЕРАЦІЯХ З ПІДТРИМАННЯ МИРУ І БЕЗПЕКИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, № 2 (26 січня 2020): 94–110. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.34.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження проводилися на базі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” у період з 2015 до 2019 року. У дослідженні брали участь курсанти 2–5-го курсів тактичного рівня підготовки. Загальний обсяг вибірки курсантів дорівнював 336 (14 груп, з них 7 – контрольних та 7 – експериментальних; N + М = 336).Для перевірки ефективності структурної моделі формування готовності майбутніх офіцерів Збройних Сил України до професійної взаємодії у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки ми враховували наступні показники: мотивація, емоційна стійкість та витримка, толерантність діалогу, активність, знання лексики та термінології, використання мови для розв’язання ситуативних завдань.Емоційна стійкість та витривалість із 168 курсантів експериментальної групи склала достатній рівень 98 осіб (58,33 %), в контрольній групі – 46 курсантів (38,1 %), частковий рівень в експериментальній групі становить 70 осіб (41,67 %), а у контрольній – 54 (32,14 %), початковий рівень у експериментальній групі відсутній, у контрольній – 50 курсантів (29,76 %). Очевидним є позитивний результат від впровадження експериментальної структурної моделі формування готовності майбутніх офіцерів ЗСУ до професійної взаємодії у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.Важливу роль при формування готовності майбутніх офіцерів ЗСУ до професійної взаємодії у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки відіграє іншомовна компетентність для виконання своїх соціально значимих професійних обов’язків в умовах перебування в англомовному середовищі для професійного спілкування з іншомовними колегами для виконання сумісних міжнародних завдань. І тут важливо сформувати у курсантів не репродуктивне мислення, а проблемно-творче, ефективність якого і забезпечується розробленою нами моделлю.
40
Марущак, М. І., та Х. Я. Максів. "ЗАДОВОЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ЯК ПОКАЗНИК САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 3 (8 грудня 2021): 58–64. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.3.12571.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Готовність до професійної самореалізації, що передбачає максимальне задовлення від професійної діяльності, на думку дослідників, включає багато комонентів.
Мета дослідження – проаналізувати компоненти професійної діяльності медичних сестер та їх задоволення відповідно до тривалості їх праці.
Матеріали і методи. В анкетуванні взяла участь 61 медична сестра. Респондентів поділили на 4 групи відповідно до тривалості роботи: перша – стаж роботи до 5 років, друга – стаж роботи 6–10 років, третя група – стаж роботи 11–20 років, четверта – стаж роботи понад 20 років. Вимірювали важливість роботи та задоволення працею, що базується на теорії мотивації Ф. Герцберга, та адаптована для маркетингових досліджень лікувально-профілактичних закладів.
Результати. Серед основних мотиваторів трудової діяльності (виконувати цікаву роботу; досягати особистих цілей під час роботи; мати можливість професійного росту; одержувати заробітну платню відповідно до обсягу та якості роботи; брати участь і відчувати значущість своєї роботи в досягненні результатів діяльності лікувально-профілактичного закладу; брати участь в ухваленні рішень із проблем медичного обслуговування) медсестри, незалежно від стажу, найважливішим вважають одержання достойної заробітної плати відповідно до обсягу та якості виконаної роботи. Серед інших важливих компонентів медичні сестри усіх дослідних груп виділяють комфортні умови праці та добрі стосунки з колегами.
Висновки. Найбільшою мірою задоволення середнього медичного персоналу професійною діяльністю пов’язане зі здатністю себе почувати частиною колективу, найменшою мірою – з оплатою праці.
41
Руденко, Лариса. "Підготовка майбутніх фахівців соціономічної сфери до професійного спілкування в конфліктних ситуаціях". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 26–37. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.03.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах суспільної кризи, яка супроводжується загостренням міжособистісних стосунків, розбіжністю інтересів соціуму й особистості, зростанням конкурентної боротьби, актуалізується потреба підготовки майбутніх практичних психологів і соціальних працівників до професійної комунікації в умовах конфлікту. Людиновимірність професій практичних психологів і соціальних працівників пов’язують зі світоглядними домінантами професійних міжсобистісних відносин, що виявляються як на рівні об’єкта (соціальних груп та окремих людей, які потребують психологічної допомоги та соціальної підтримки), так і суб’єкта (фахівців, які цю допомогу та підтримку забезпечують). Їхня професійна діяльність передбачає постійне, часом тривале контактування з людьми, переважно комунікативну взаємодію з ними в різноманітних, у тому числі емоційно напружених і суспільно нестабільних ситуаціях, які можуть призвести до конфлікту. У статті обґрунтовано конфлікт як закономірний компонент професійної діяльності практичних психологів і соціальних працівників; розглянуті конструктивні функції конфлікту, які забезпечують його продуктивність щодо взаємопізнання учасників, оптимізації міжособистісних взаємин, сприяння самовдосконаленню особистості фахівця соціономічної сфери і, як наслідок – поліпшення якості його професійної діяльності. Їх ефективна реалізація опирається на концепцію діяльнісного опосередкування особистості А. Петровського, згідно з якою усталені міжособистісні стосунки можна зрозуміти лише в контексті змісту, цінностей і смислу спільної діяльності. Розкрито сутність раціонально-інтуїтивного методу подолання конфліктів на основі залучення «соціального інтелекту» (Дж. Г. Скотт), дотримання правил ключових елементів спілкування. Висвітлені окремі методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери до ефективного професійного спілкування в можливих конфліктних ситуаціях.
42
Кузьміна, Вікторія, Ольга Гульбс та Світлана Діхтяренко. "РОЗВИТОК ЕМПАТІЇ У СТУДЕНТІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ В ГРУПАХ АКТИВНОГО СОЦІАЛЬНО ПСИХОЛОГІЧНОГО НАВЧАННЯ (АСПН)". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 63 (2020): 117–32. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.63.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження. Актуальність досліджуваної проблеми зумовлена необхідністю пошуку прогресивної концепції підготовки майбутнього психолога. Вивчення особливостей розвитку емпатії у студентів психологічного профілю в групах активного соціально психологічного навчання (АСПН) затребуване професійною діяльністю психолога, що потребує конкретних даних про розвиток емпатії студентів майбутніх психологів та взаємообумовлені якісні зміни в їх особистості. У зв'язку з цим виявлення умов і факторів, що детермінують розвиток емпатії майбутнього психолога, є актуальною науково-практичною проблемою, вирішення якої дозволить керувати процесом розвитку емпатії у студентів. Результати. У статті розглядається актуальна проблема розвитку емпатії у студентів психологів в групах активного соціально психологічного навчання (АСПН). Розкриваються професійні якості студентів психологів, що допоможуть їм досягати успіху у своїй майбутній роботі. Показано, що у професійній діяльності психолога емпатія є найважливішим чинником регуляції пізнавальної діяльності, обміну інформацією, встановлення комунікації. Розроблена корекційно-розвиваюча програма розвитку емпатії у студентів психологічного профілю в групах АСПН, описано емпіричне дослідження, його результати та перспективи. Висновки. Активне соціально психологічне навчання студентів є ефективним методом розвитку їх емпатії при дотриманні наступних умов: робота з групою повинна починатися з глибокого психологічного дослідження, спрямованого на діагностику виявлення рівня емпатії студентів; програма розвитку емпатії студентів враховує наступні компоненти: когнітивний, комунікативний, емоційний та конативний (поведінковий); у учасників групи АСПН необхідно сформувати високий рівень мотивації до розвитку емпатії згідно з корекційно-розвиваючою програмою.
43
ГНИДЮК, Олександр. "НЕПЕРЕРВНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ОФІЦЕРІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 25, № 2 (1 липня 2021): 37–50. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v25i2.780.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено узагальнення результатів аналізу досліджень та публікацій, у яких вчені та автори пропонують підходи щодо вдосконалення освітнього процесу у військових закладах вищої освіти (ВЗВО), системи спеціальної фізичної підготовки, покращення ефективності занять з фізичної підготовки, оновлення освітньо-професійних програм, навчальних та методичних матеріалів із навчальних дисциплін, що стосуються фізичного виховання, спеціальної фізичної підготовки та особистої безпеки.Метою статті є узагальнення та класифікація результатів дослідження, у яких розглядаються різноманітні аспекти неперервної фізичної підготовки військовослужбовців сектору безпеки і оборони. Результати пілотного огляду масиву публікацій з проблеми дисертаційного дослідження дозволили класифікувати дисертаційні роботи, наукові статі та інші публікації до декількох груп. З’ясовано, що перша група охоплює наукові праці, у яких дослідники розглядають окремі аспекти фізичної підготовки майбутніх офіцерів та військовослужбовців Державної прикордонної служби України (ДПСУ). До другої групи увійшли наукові праці, у яких дослідники розглядають теоретичні і методичні засади навчання курсантів військових закладів вищої освіти різним видам спорту. Третя група умовно охоплює наукові праці, у яких дослідники розглядають різноманітні аспекти покращення стану здоров’я військовослужбовців засобами фізичної культури і спорту. До четвертої групи увійшли публікації, що охоплюють наукові праці, де дослідники розглядають методичні засади фізичної підготовки військовослужбовців. П’яту групу досліджень охоплюють публікації, у яких дослідники розглядають організаційно-методичні засади спеціальної фізичної підготовки військовослужбовців та формування умінь і навичок особистої безпеки. Ще одна група досліджень і публікацій – шоста, охоплює праці, у яких автори розглядають різноманітні аспекти вдосконалення фізичної підготовки фахівців правоохоронних органів і військових формувань.Узагальнення результатів огляду масиву публікацій з проблеми дисертаційного дослідження дозволяє перейти до наступного етапу дослідження – узагальнення особливостей та характеристики змісту фізичної підготовки курсантів і слухачів на тактичному та оперативно-тактичному рівнях в умовах традиційної системи військової освіти у ВЗВО ДПСУ.
44
Vronska, Viktoria. "ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕДСЕСТРИНСТВА ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 13 (26 грудня 2019): 11–14. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.115.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті висвітлено особливості забезпечення медичної допомоги у різний період – від моменту зародження християнства і до сьогодення. Проаналізовано особливості становлення медсестринства – переважним чином зверталася увага на формування професійних знань. Відкриття дошкільних навчальних закладів; місце медсестри в таких установах; значення їх діяльності та специфіка роботи. В результаті, можна зазначити, що для ефективної професійної діяльності медичних сестер дошкільних навчальних закладів, недостатньо лише мати гарну професійну підготовку. Необхідно мати сформовану психологічну компетентність. Адже, згідно проведених нами досліджень, специфіка роботи в дошкільних навчальних закладах, вимагає від медсестри інших фахових якостей. В освітньому закладі вищими будуть інші професійні вимоги (комунікативні навички, здатність до емпатії, організаційні уміння та ін.), ніж до медсестер лікувальних закладів. Крім того, автономний характер праці вимагає у медичних сестер дошкільних навчальних закладів особистісного вдосконалення. З огляду на це, крім медичних знань, медичні сестри дошкільних навчальних закладів повинні бути компетентними і в психологічних питаннях. З цією метою, було створено Групу особистісного зростання і з ними проводили заняття. Ми висвітлили результати сформованої психологічної компетентності медичних сестер дошкільних навчальних закладів та підтвердили їх за допомогою 16-факторного опитувальника Кеттелла.
45
Осадча, К. П. "ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ТЬЮТОРСЬКОГО СУПРОВОДУ В АСПЕКТІ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 97, № 4 (30 вересня 2020): 160–71. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-97-4-160-171.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано освітні технології та зроблено узагальнення щодо їх застосування у професійній підготовці майбутніх педагогів до реалізації тьюторського супроводу в закладах професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, а також в неформальній освіті. Зважаючи на те, що гуманізм як прогресивна філософія життя є підґрунтям тьюторської позиції педагогів та, ґрунтуючись на аналізі науково-педагогічних праць, виділено специфічні освітні технології професійної підготовки майбутніх педагогів до реалізації тьюторського супроводу. До них віднесено: тьюторський супровід, картування, проєктування індивідуальної освітньої програми, питально-відповідні та тренінгові технології, технології модерації, візуалізації, рефлексії та взаємодії. Тьюторський супровід спрямований на відстеження динаміки освітніх досягнень і особистісного розвитку студентів у процесі навчання. Картування передбачає спільну роботу з напрямами індивідуального освітнього руху студента, простором його самовизначення і цілей та освітніми ресурсами середовища. Проєктування індивідуальної освітньої програми передбачає зосередження студентів на своїх поточних і майбутніх освітніх чи професійних цілях. Питально-відповідні технології спрямовані на розвиток комунікативних навичок студентів, а тренінгові – соціально-психологічної компетентності. Технології модерації дозволяють розвинути у студентів здатності до управління комунікативними взаємодіями в групі у ході дискусії. Технології візуалізації використовуються для наочного подання інформації та знань за допомогою різноманітних словесних, візуальних і мультимедійних кодів (предмет, слово, абревіатура, рисунок, креслення, графіка тощо). Рефлексивні технології дозволяють майбутнім педагогам навчитися передбачати результати своєї професійної діяльності, аналізувати їх, приймати самостійне рішення та знаходити вихід у проблемних ситуаціях. Технології взаємодії, зокрема мережевої, дозволяють студентам набути навичок організації тьюторського супроводу підопічних за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.
46
КОЗАК, Г. А. "ТЕРМІНАЛЬНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ЦІННОСТІ ПЕДАГОГІВ ІЗ РІЗНИМ СТАЖЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 4 (18 квітня 2022): 100–105. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються цінності, які свого роду виступають векторами поведінки людини та визначають те, як індивіду потрібно діяти в певних ситуаціях вибору, керуючись при цьому власними внутрішніми поглядами, якостями характеру, тобто всім тим, що є для нього важливим і значущим, яке формується в людини протягом її життєдіяльності. За основу було взято модель ціннісних орієнтацій М. Рокіча, згідно з якою цінності людини розподілені на дві великі групи: інструментальні (переважні способи поведінки, засоби досягнення кінцевих цілей) та термінальні (цілі, яких би людина хотіла досягти протягом свого життя). Саме вивчення цих двох груп цінностей було здійснено у педагогічних працівників, які є, на нашу думку, їх трансляторами, людьми, які здійснюють їх опосередковане перенесення на інших учасників системи професійних відносин «людина – людина», а саме на учнів, у процесі своєї трудової діяльності. Дослідження інструментальних та термінальних цінностей у контексті цієї статті здійснювалось у педагогічних працівників, які перебувають на різних етапах професійної діяльності. Як відомо, класична модель професійного становлення особистості включає в себе етапи вибору, навчання, адаптації та особистісної реалізації у професійній діяльності, тож нами у вибірці досліджуваних було виділено три групи досліджуваних із різним стажем професійної діяльності, а саме: період професійної адаптації (педагоги зі стажем роботи до 5 років); період професійної реалізації (педагоги зі стажем роботи до 10 років); період професійної стагнації (педагоги зі стажем роботи більше 10 років), в яких здійснювалося вивчення їх термінальних та інструментальних цінностей. Як діагностичний інструментарій була взята «Методика смисложиттєвих орієнтацій Д. Леонтьєва», яка дає змогу оцінити джерело сенсу життя, що може бути знайдено людиною в минулому, теперішньому і майбутньому або на усіх етапах життя індивіда. Ця методика також дала змогу виявити позитивні риси, які проявляються в поведінці людини (термінальні цінності та інструментальні цінності – цілі, до яких людина прагне).
47
Марараш, Г. Г., та Л. Д. Борейко. "ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАННЯ ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (22 травня 2021): 21–28. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.1.11918.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Артеріальна гіпертензія – найбільш поширена недуга з-поміж усіх серцево-судинних захворювань, від якої страждає близько 31 % усіх дорослих людей на планеті. Результати епідеміологічних досліджень свідчать, що поширеність такого захворювання переважно зумовлена рівнем модифікованих і немодифікованих факторів ризику. Важливе значення надається навчанню пацієнтів. Професійна компетентність медичних сестер дозволяє активно залучати їх до організації сучасних технологій профілактики захворювання, зміцнення здоров’я, освіти, підтримки та тривалого спостереження хворих як частини загальної стратегії покращення контролю за артеріальним тиском. Мета дослідження – обґрунтувати основні заходи профілактики артеріальної гіпертензії шляхом вивчення медичними сестрами ефективності навчання хворих. Матеріали та методи. Для вивчення ролі медичної сестри в підвищенні рівня поінформованості та модифікації факторів ризику в пацієнтів з артеріальною гіпертензію під час роботи навчальної програми з профілактики артеріальної гіпертензії, відібрано 120 осіб, з них: чоловіків – 43,3 %, жінок – 56,7 % віком від 23 до 79 (48,33±12,93) року. Хворих поділили на дві групи: 68 осіб – основна група, пройшли навчання, та 52 – група контролю, не брала участь у навчальній програмі. Усім хворим на початку і через рік спостереження проведено анкетування та клінічне обстеження. Результати дослідження опрацьовано за загальноприйнятими статистичними методами з використанням пакетів комп’ютерних STATISTICA 10 й представлено відповідною кількістю спостережень, відсотками, вірогідною відмінністю р (р<0,05). Результати. Пацієнти, які брали участь у навчальній програмі, покращили свої знання про артеріальну гіпертензію (на 47,07 %) та фактори ризику (на 50,88 %), можливі ускладнення (на 58,82 %), показники артеріального тиску в нормі (на 32,35 %), опанували навички самостійного вимірювання артеріального тиску і підрахунку пульсу (100 %) та ведення щоденника самоконтролю. Повторне анкетування показало вірогідне зростання кількості хворих, які приймають гіпотензивні препарати, зокрема постійно почали приймати 86,76 % пацієнтів і 13,24 % – лише при підвищенні артеріального тиску (АТ), збільшилась прихильність до медикаментозного лікування. У більшості пацієнтів спостерігалась позитивна динаміка щодо зниження рівнів систолічного та діастолічного АТ. У пацієнтів основної групи відмічено нормалізацію маси тіла на 10,29 % (у 7 осіб) та зменшення хворих з надмірною масою тіла (4 особи, на 5,89 %); збільшення осіб з низьким рівнем стресу, що є більшим на 11,76 %, порівняно з показником до навчання; незначний ріст (на 23,5 %) числа хворих, в яких зросла фізична активність; від тютюнокуріння відмовилися 6 осіб; 3 (4,41 %) пацієнти перестали вживати «багато» алкогольних напоїв, 13 осіб (19,12 %) – зменшили вживання, а 16 осіб (23,52 %) відмовились взагалі; обмежили вживання солі 11 осіб (16,18 %), змінили характер свого харчування, на 48,52 % збільшили вживання овочів і фруктів, морської риби – на 41,17 %, а 14 осіб почали менше споживати солоного та гострого, а також обмежили вживання тваринних жирів і збільшили в раціоні ненасичені жири. Висновки. Участь медичної сестри у навчанні пацієнтів сприяла підвищенню інформованості про захворювання, можливі ускладнення, фактори ризику. Важливим є опанування навичками вимірювання артеріального тиску, підрахунку пульсу та ведення щоденника самоконтролю. Навчання підтримує високий рівень мотивації, формує прихильність до лікування, нові психологічні установки, які призводять до зміни поведінки і способу життя, відмови від шкідливих звичок.
48
Маринченко, Інна. "УПРОВАДЖЕННЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ХУДОЖНЬОГО ПРОФІЛЮ". Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, № 15 (2 березня 2020): 173–86. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2020-15-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено результати аналізу досвіду впровадження цифрових технологій у професійній освіті. З`ясовано, що стрімкий розвиток штучного інтелекту в усіх сферах життєдіяльності людини обумовлює використання цифрових технологій в освітньому процесі закладів вищої освіти та закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Представлені цифрові технології у повній мірі реалізовують завдання, що сприяють підготовці фахівців професійної освіти, які будуть конкурентоспроможними на ринку праці. З`ясовано, що цифрові технології, які запропоновано нами, а саме синхронне та асинхронне навчання, мобільне навчання, «хмарне» навчання» та змішане навчання є ефективними сучасними цифровими технологіями, що створює достатні умови неперервного формування та розвитку цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання художнього профілю. Результати впровадження цифрових технологій, вказують на їхні переваги: доступність, зрозумілість та візуалізація інструментарію, багатофункціональність інструментарію, наявність системи управління навчанням як окремого студента, так і групи студентів, створюються умови для формування вміння здійснювати комунікацію між студентами та педагогами, неперервна online та offline підтримка.У процесі проведення експерименту виявлялися відмінності між рівнем цифрової компетентності на початковому етапі (констатувальний етап) та поточним рівнем – контрольне оцінювання зміни рівня цифрової компетентності (формувальний етап). Результативність зрушень у рівнях цифрової компетеності майбутніх педагогів професійного навчання художнього профілю університету та коледжу в умовах розробленого середовища оцінювалася за такими критеріями: знанням теоретичного матеріалу (використання цифрових технологій в професійні діяльності), умінням розв’язувати професійні задачі в електронному форматі (розроблення навчально-методичних електронних засобів, їх використання в освітньому процесі; розроблення електронних тестів, додавання домашніх електронних завдань, наповнення електронного журналу; проведення електронних уроків під час практики тощо), застосуванням набутих знань в умовах традиційного освітнього середовища (очна, дистанційна чи змішана форма навчання) та в умовах електронного середовища. На основі означених критеріїв було проведено оцінювання рівнів цифрової компетентності майбутніх педагогів художнього профілю університету та коледжу за такими рівнями: високий, середній та низький.
49
Качан, Яна Віталіївна. "ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 54–59. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.8.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано актуальність дослідження професіоналізації як важливого чинника підвищення якості діяльності органів публічної влади, що сприяє створенню ефективних територіальних громад і покращенню життя населення. Автором розкрито підходи до сутності поняття “професіоналізація публічного службовця”. Визначено, що у наукових джерелах наразі спостерігається відокремлення професіоналізації державних службовців і професіоналізації посадовців органів місцевого самоврядування. Унаслідок роботи із науковими джерелами виокремлено функції професіоналізації публічних службовців. Визначено групи критеріїв щодо рівня професіоналізму публічного службовця під час його професіоналізації. Описано систему закладів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців, де здійснюється навчання за спеціальностями, спрямованими на підготовку кадрів галузі публічного управління та адміністрування. Проаналізовано статистичні дані про кількість державних службовців за останні два роки, звернено увагу на плинність кадрів, зменшення кількості держслужбовців. Наголошено на необхідності професіоналізації публічних службовців із урахуванням потреб євроінтеграції України, зокрема приведення вимог до професійних якос- тей публічних службовців у відповідність до європейських стандартів публічної служби, збільшення кількості публічних службовців, які мають професійну освіту, стимулювання їх до здобуття професійної освіти у галузі публічного управління та адміністрування; оновлення кадрового складу на принципах меритократії; розроблення і запровадження системи фахової підготовки публічних службовців на засадах сучасних вимог до професіоналізму на публічній службі; створення належних умов для професійного зростання та індивідуального професійно-кваліфікаційного розвитку фахівців.
50
Михайлишин, Галина, та Леся Мандро. "НАВИЧКИ ОСОБИСТОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, № 19 (10 червня 2021): 92–102. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.92-102.
Повний текст джерелаАнотація:
В оглядовій статті здійснено аналіз навичок особистої ефективності у контексті професійної компетентності соціального працівника. Висвітлено спостереження щодо процесу активного дослідження ринку праці, який у цілому буде розширюватися і одні сфери зайнятості витісняться іншими. Зазначено, що на Всесвітньому економічному форумі інструментом успіху та економічного зростання держави визнана якісна безперервна освіта, яка забезпечить постійне вдосконалення фахівців різної сфери зайнятості, розширення їх професійної компетентності, вдосконалення умінь і навиків, зокрема групи навичок особистої ефективності. У даній статті авторами визначено місце навичок особистої ефективності у структурі професійної компетентності соціального працівника. Здійснено аналіз понять «компетентність» і «компетенція». Окреслено сутність професійної компетентності соціального працівника, детально описано кожну навичку з групи навичок особистої ефективності фахівця соціальної сфери. Серед них виокремлено вміння приймати рішення та працювати зі складними ситуаціями, уміння навчатися впродовж життя та управляти власним розвитком, навички планування та цілепокладання, виконання поставлених завдань, вміння грамотно розпоряджатися ресурсами та стресостійкість, конкурентоспроможність і відповідальність, вмотивованість й ініціативність, гнучкість і креативність, громадську активність та адекватну самооцінку, емоційний інтелект і самоконтроль, самокритичність і самоаналіз. Обґрунтовано, що справжній професіоналізм соціального працівника полягає не тільки у прийнятті правильних рішень в нестандартних ситуаціях, а й у здатності у процесі здійснення професійної діяльності прогнозувати результати свого впливу на клієнта. Зазначено, що навчання впродовж життя сприяє розвитку конкурентоспроможності та мобільності соціального працівника.
Ключові слова: «soft skills»; професійна компетентність; професійні навички; особиста ефективність; соціальний працівник.