Статті в журналах з теми "Проблеми освіти"

Ми розглядаємо феноменологічний підхід як методологічну основу, що обумовлює нове бачення – глибоке прояснення сутностей і смислів освітніх проблем, онтологічних засад освіти людини і пояснює педагогічну необхідність їх вирішення. Основною ідеєю феноменологічного підходу в освіті є ідея «життєвого світу» особистості, її цілісності. Утвердження холістичної парадигми цілісності в методології освіти, в якій Людина розглядається як найвище втілення холізму, як найвища цілісність, що припускає: «постійно прагнути побачити, відчути, випробувати і зрозуміти єдність всіх речей» – «жити в цілісності» (Пол Шафер), сприятиме конвергенції природничо-наукових і гуманітарних наук, когнітивних знань і ціннісно-смислових параметрів, формуванню цілісної людини. Феноменологічний підхід у педагогіці найприродніший, що відповідає внутрішній сутності людини, оскільки досвід суб'єкта – єдиний життєвий досвід, в якому переживається сприйняття світу, себе, іншої людини, свобода, відповідальність, гідність людини. Проблеми освіти найчастіше розглядаються лише як проблеми зовнішнього простору, але не меншою проблемою є проблема «освіти себе», пов'язана з сутністю, екзистенцією людини, її смислами, внутрішньою природою. Освіта – це гуманітарний простір самотворення, самоосвіти людини, її духовного пробудження, що має забезпечуватись такими природо­відповідними, культурними механізмами, як: підтримка, супроводження, педагогічна допомога, духовна співпричетність в освітньому процесі з боку викладача та прагнення до самовдосконалення самого студента.

Княжева І. А. Проблема професійної підготовки викладачів вищої школи до педагогічної діяльності в умовах магістратури в наукових дослідженнях. У статті проведено аналіз стану проблеми професійної підготовки викладачів вищої школи до педагогічної діяльності в умовах магістратури в теорії і практиці вищої освіти. Особливу увагу приділено висвітленню актуальних проблем професійної підготовки майбутніх фахівців у галузі дошкільної освіти, зокрема викладачів педагогічних дисциплін спеціальності «Дошкільна освіта».

Метою статті є короткий опис особливо- стей інформаційного суспільства, з особливою увагою до того, як змінюється роль самої людини в глобальних проце- сах інформатизації. З одного боку, інформаційне суспільство дозволяє значно підвищити ефективність праці, розкрити потенціал особистості у вільній та творчій діяльності та про- явити себе в інноваціях та науці. З іншого боку, саме людина в цих умовах може бути фактором ризику. Це дослідження присвячене вивченню антропологічних проблем інформаційної глобалізації та можливостям їх вирішення за допомогою нових освітніх стратегій. Методологічні принципи дослідження. На основі результатів фундаментальних досліджень зарубіжних теоретиків інформаційного суспільства автор визначає головну проблему – непідготовленість самого суспільства до нових реалій інформаційної глобалізації. Е. Тоффлер дав назву цій проблемі – «шок від майбутнього», який міцно закріпився в науковій літературі XXI століття. Аналіз літератури дозволяє нам встановити, що однією з проблем інформаційного суспільства є система споживчих цінностей, яка сформувала- ся у ХХ столітті. Однак саме в умовах швидкого формування інформаційного суспільства колишня система цінностей стано- вить певну загрозу для майбутнього цивілізації. Наукова новиз- на. У статті також розглядається проблема «інформаційного розриву», тобто нового типу соціальної нерівності, причиною якої є те, що певна частина населення не має належного рівня знань та навичок для роботи з інформаційними технологіями та, відповідно, не може пристосуватися до нових умов повної цифровізації, отже, маргіналізується. У контексті цієї проблеми всебічно розглядається феномен інформаційної культури особистості, а також демонструються основні стратегічні напрями та цінності її формування. Особлива ува- га приділяється новому типу етики – «інформаційній етиці». Обґрунтовано зроблений висновок про необхідність належної уваги до проблеми формування нової системи гуманістичних цінностей, яка відповідала б викликам інформаційної глобалізації за допомогою нових освітніх стратегій, тенденцій та парадигм. Розглянуто такі основні тенденції сучасної вищої освіти, як фундаменталізація, гуманізація та інформатизація, обґрунтовано доцільність синергетичної парадигми освіти, яка розглядає саму освіту як відкриту, нелінійну та самоорганізуючу систему. Висновки. Нова парадигма освіти більше відповідає вимогам інформаційного суспільства, оскільки дозволяє значно збагатити наукову методологію та стимулювати міждисциплінарні дослідження, що значно покращить якість як технічної, так і соціально-гуманітарної освіти.

В оглядовій публікації проаналізовано звіти європейських освітніх організацій щодо впливу пандемії COVID-19 на вищу освіту. Зокрема: UNESCO; COVID-19 Social Science Lab; Pearson; Quacquarelli Symonds (QS); Boston College Center for International Higher Education; Oxford Economics; International Association of Universities; UK NARIC; Centre for the New Economy and Society; The world university rankings та інші. Визначено основні напрями досліджень ситуації у вищій європейській освіті: екстрений перехід на дистанційне навчання і викладання; проблеми пов’язані з інтернаціоналізацією і академічною мобільністю; вплив пандемії COVID-19 на наукові дослідження; значення співпраці з різними організаціями; утвердження європейської вищої освіти на міжнародному рівні; наслідки кризи і перспективи вищої освіти. На основі звітів охарактеризовано загрози та потенційні можливості дестабілізуючих обставин природного характеру у суспільстві на розвиток освітніх систем, зокрема ланки вищої освіти, у глобальному, європейському та національному вимірах. Проаналізовано вплив COVID-19 на розвиток вищої освіти в Україні. З’ясовано, що основними формами освіти в умах пандемії є асинхронна або заочна форма навчання, синхронна та змішана. Охарактеризовано сформовані у результаті вимушеного переходу на дистанційну форму освіти чотири групи викладачів: викладачі дисциплін, що вимагають значного обсягу практичної, лабораторної роботи; викладачі, які активно користувалися цифровими технологіями до пандемії; викладачі, знайомі з цифровими технологіями; викладачі, які не змогли освоїти нові інструменти організації навчання, колективної роботи і розширеного використання цифрових ресурсів. Визначено спільні для більшості університетів проблеми: відсутність професійно розроблених програм для он-лайн навчання, недостатнє фінансування, необхідність методичної підготовки викладачів для роботи зі студентами он-лайн тощо. Ключові слова: пандемія; COVID-19; вища освіта; викладач закладу вищої освіти; студент; європейська вища освіта.

Освіта, з позицій суспільства, є основним засобом розвитку гуманістичної сутності людини. Це по-перше. По-друге, суспільство, держава забезпечує соціальний захист населення від безробіття шляхом надання освітніх послуг, підвищення його конкурентоспроможності на ринку праці. По-третє, відбувається задоволення потреб суспільства в продуктивній силі. Звичайно ж, щоб освіта стала такою цінністю, необхідно створити в суспільстві достатньо конкурентні умови для використання цієї сили. Інакше будемо формувати соціальний капітал для інших країн. Наявність згаданих умов необхідно для боротьби з міграцією, втратою «робочих рук», «витоком мізків». І ще важливий аспект державно-громадської цінності освіти. Вона є (у всякому разі, повинна бути) джерелом інноваційного розвитку економіки, інформатизації суспільства. Для того, щоб освіта стала такою, потрібна не просто її модернізація і / або інтеграція в європейський, світовий освітній простір. Необхідні нові підходи, перехід від традиційного підходу до інноваційної освіти, що забезпечує розвиток творчих здібностей, націленість на пошук і використання інновацій як в змістовному наповненні навчальних програм так і в засобах навчання. Метою дослідження, результати якого викладені в даній статті, є розробка (на концептуальному рівні) моделі управління якістю освіти і науки, концепції їх реформування. Вищезазначена концепція може інтерпретуватися як одна з умов вирішення найважливішої державної проблеми – прогресуючого економічного і технологічного відставання України в області інновацій від високорозвинених держав. з усіма наслідками економічного і політичного характеру. Не менш важливою проблемою, вирішення якої також залежить від ефективності, якості і прозорості вищої освіти в Україні, є проблема забезпечення сталого розвитку. Відомо, що катастрофи людство уникне через створення нешкідливих для біосфери ноотехнологій. Саме на це повинно бути спрямований потенціал освіти і науки України. Авторами дослідження, результати якого подано в цій статті, розроблені і концепція освітньої діяльності, і проекти рішень найбільш важливих проблем. Це внутрішні і зовнішні проблеми життєдіяльності нашої держави. До внутрішніх, найбільш важливим, першочерговим ми відносимо дві проблеми: 1) мінімізація корупції в органах державної влади, зростання ефективності економічного управління і 2) судова реформа. На вирішенні цих проблем наполягають і громадяни країни, і наші зарубіжні партнери. Від розв’язання цих проблем залежить не тільки успішність країни (прихід зовнішніх інвестицій, підняття рівня життя людей), але і, скажемо прямо, її виживання. Щодо зовнішніх проблем, то найбільш важливими є: повернення окупованих територій, забезпечення безпеки, суверенітету і цілісності України. Підходи до кардинального вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем, що пропонуються нами – це низка тем, які могли б викладатися в рамках напрямів підготовки студентів університету майбутнього.

Оглядова стаття присвячена розгляду освіти в умовах пандемії К-19, яка спричинила вплив на функціонування усіх сфер суспільства, змінила картину світу та стала причиною трансформацій освіти. Освіта розглядається як основний стратегічний ресурс забезпечення здорового функціонування суспільства та держави. Підкреслюється необхідність адекватної та професійної освітньої політики держави для подолання кризової ситуації та забезпечення соціальної й економічної безпеки населення. Розглядаються фактори дестабілізуючого характеру, які суттєво впливають на стан освіти в умовах пандемії: соціальна ізоляція, блокування можливості навчання face-to-face, напруження в суспільстві, економічна криза, відсутність достовірних знань про реальних стан речей, нерівний доступ до якісного Інтернету, низький рівень цифрової обізнаності педагогічного персоналу. Здійснюється аналіз проблем освіти у кризовій ситуації, а також визначаються потенційні можливості для виведення освіти на принципово новий за формою та якістю рівень. Автори наголошують на необхідності посилення іншомовної компетентності викладачів, оскільки ситуація потребує теоретичних знань із зовнішніх джерел для об’єктивного аналізу ситуації, а також практичних знань, які дозволяють підвищувати власний професійний рівень (у тому числі за рахунок освіти та самоосвіти при використанні ресурсів іноземними мовами). Серед позитивних змін в освіті автори називають створення нових моделей навчання, розширення освітніх кордонів, економічність, оновлення запитів на освіту, розкриття творчого потенціалу педагогів. У статті визначаються також пріоритети освіти: сприяння, підтримка та участь держави та державних органів влади усіх рівнів у реалізації принципів цифрової освіти; масштабне використання цифрових технологій навчання та викладання; розвиток цифрових навичок педагогічного персоналу, формування культури цифрової комунікації; аналітика в системі освіти, компаративістські дослідження, вивчення досвіду інших держав, стратегічні прогнози. Обґрунтовано, що в умовах дестабілізації суспільства основні проблеми – у царині моральної відповідальності, а тому реформи, зміни, трансформації освіти мають відбуватися з урахуванням основних моральних цінностей та поваги до особистості. Ключові слова: цифрові ресурси, Інтернет, цифрова освіта, освітні ресурси, цифрове спілкування, фактори дестабілізуючого характеру, пріоритети освіти, цифрова обізнаність, моральна відповідальність.

В статті порушується питання щодо використання дистанційної форми навчання у якості повсякденної (неокласичної) практики освітнього процесу. Наголошується, що масове комунікативне розведення у просторі носія-передавача та отримувача навчальної інформації створює нову освітню парадигму, яка нівелює існуючу традиційну модель класно-аудиторного спілкування сторін. Стверджується, що всебічний перехід на дистанційну освіту суперечить самій сутності вищої школи, а саме: формуванню в рамках природно-наукового середовища повноцінної соціальної та інтелектуальної особистості. Попереджається, що дистанційна освіта ні в якому разі не повинна стати вище за традиційну, а має розглядатися лише як вимушена або допоміжна дія, обмежена часом і кількістю вправ. Визначені аспекти дослідження феномену дистанційного навчання: навчальний, соціальний, комерційний, технічний, цивілізаційний або гуманітарний. Проаналізований досвід дистанційного навчання в СНУ ім. В. Даля у період першого карантинного обмеження (весняний семестр 2020 р.). Відзначені основні віртуальні платформи і системи, задіяні у цьому процесі: MOODLE, Skype, Zoom, Discort, Big Blue Button conference. Виявлені ситуативні та перспективні негативні моменти масового застосування дистанційної системи навчання, а саме: емоційно-психологічні, гуманітарно-освітні, процедурні та навчально-технічні. Зроблено висновки про незворотність процесу «цифровізації» суспільства, і, в першу чергу, освіти, та про необхідність ретельного дослідження питань соціально-психологічних наслідків широкого застосування дистанційного навчання в закладах середньої та вищої освіти.

У статті визначено й розкрито найбільш важливі напрями розвитку етико-деонтологічного знання у сфері управління закладами освіти в Україні. Перший напрям розвитку управлінської деонтології полягає в обґрунтуванні її проблематики у площині управлінської культури. Відповідно до зазначеного підходу, управлінська культура визначається дослідниками як відповідність керівника вимогам, що ставляться до управлінської діяльності і до його особистісних якостей. Управлінська культура є універсальною і розглядається як фундамент професійної поведінки керівника, що обумовило упровадження у науковий обіг поняття «деонтологічна культура». Другим напрямом розвитку теорії управлінської деонтології на початку ХХІ ст. є «деонтологізація» управління. Науковцями розглядаються такі проблеми: механізми ціннісної та смислової детермінації управління закладом освіти, деонтологічні вимоги до керівника закладу освіти, сутність його професійного обов’язку й відповідальності, обґрунтування змісту деонтологічної етики. Третім напрямом розвитку теорії професійної деонтології є зростання інтересу вітчизняних науковців до проблем етичної та деонтологічної підготовки фахівців. Підкреслено, що у площині професійної підготовки менеджера освіти зазначена проблема висвітлюється побіжно. Причина цього полягає в розрізненості деонтологічних знань. За результатами здійсненого дослідження зроблено висновок, що проблема оформлення статусу управлінської деонтології у системі наукового знання пов’язана з нагальною потребою її виділення з площини суміжних наук в окреме проблемне поле, систематизації й узагальнення деонтологічних знань у сфері управління освітою. Ключові слова: професійна етика, управлінська деонтологія, управлінська культура, управління освітою, керівник закладу освіти.

У статті проаналізовані проблеми підготовки фахівців залізничного транспорту зі врахування різних аспектів підготовки (на рівні освіти, на рівні залізничної індустрії). Автором з’ясовано, що на сьогоднішній день спеціальності у галузі залізничного транспорту, які пропонуються професійно-технічними навчальними закладами та закладами фахової передвищої освіти, не є достатньо популяризованими, а попит на залізничні спеціальності відносно низький. У статті виділено основні проблеми підготовки фахівців залізничного транспорту: відсутність добре налагодженого зв’язку між освітою та роботодавцями; низька престижність професійно-технічної освіти; відсутність або низький рівень наступності освітнього процесу; брак оновлення професійних компетенцій в освітніх програмах та запропоновано шляхи їх вирішення. Автор дійшов висновку, що освітні програми не встигають за розвитком науково-технічного прогресу, тому доцільним буде щорічне оновлення освітніх програм з урахуванням останніх тенденцій розвитку галузі. Для забезпечення налагодженого зв’язку між освітою та роботодавцями, Міністерство освіти і науки має постійно аналізувати та моніторити розвиток ринку праці у галузі, робити необхідні зміни у держзамовленні, щоб забезпечити необхідну кількість фахівців для галузі. Для підвищення престижності професійно-технічної освіти необхідно створити ряд умов, які б забезпечили притік абітурієнтів до закладів професійно-технічної та фахової передвищої освіти. Забезпечення наступності навчання надасть можливість майбутнім абітурієнтам отримувати безперервну освіту на всіх освітніх ланках. Більша увага має приділятися формуванню м’яких компетенцій, що є конче необхідними на сучасному ринку праці. Підвищенню рівня володіння іноземною мовою може сприяти забезпечення закладів освіти необхідними матеріалами, підручниками, посібниками, удосконалення підготовки викладачів іноземних мов за професійним спрямуванням, розвиток комунікативних компетенцій іноземними мовами тощо.

Ще донедавна питання сексуальної освіти школярів не було настільки актуальним, як сьогодні. На це є свої причини: по-перше, акселерація, що прискорила статеве дозрівання; по-друге, великий потік різноманітної пози- тивної і негативної інформації; по-третє, природна дитяча допитливість. Вже протягом тривалого часу залишається насущною проблемою необізнаність батьків, вчителів, виклада- чів у питаннях, пов’язаних із сексуальною освітою підростаючого покоління. Більшість молодих людей, спираю- чись на інформацію про особливості статевого життя, яку отримують від однолітків або з різних матеріалів, орієнтованих на дорослих, можуть наробити багато помилок у своєму юному віці, які негативно відбивати- муться не тільки на стані їхнього здоров’я, але й на подальшому житті та благополуччі. Серед основних про- блем, які вказують на дефіцит знань із питання, є зниження віку початку неповнолітніми статевого життя, що супроводжується збільшенням кількості штучного переривання вагітності, можливістю інфікування інфекція- ми, які передаються статевим шляхом та появою серед молодих дівчат матерів-одиначок. Аналіз зарубіжної та вітчизняної психолого-педагогічної літератури засвідчує наявність різних підходів до проблеми сексуальної освіти школярів, що пов’язано насамперед з низьким рівнем обізнаності дорослих з цих питань. Досліджено, що сексуальну освіту науковці трактують у вузькому та широкому його розумінні. Так, у більш вузькому значенні сексуальна освіта акцентує на фізіологічних і біологічних особливостях статей, про- блемах статевого життя, в тому числі запобіганню випадковій вагітності і досягненню безпечного статево- го задоволення. Однак більшість вживають поняття «сексуальна освіта» у широкому його трактуванні ще і формування культури почуттів, гуманного ставлення до протилежної статі, підготовку до шлюбу і сімейного життя, відповідальність. Проаналізувавши сучасний стан дослідження проблеми сексуальної освіти школярів у вітчизняній та зару- біжній педагогічній думці, було встановлено, що дослідники заклали методологічне підґрунтя та розкрили загальнотеоретичні питання статей, статевого виховання, сексуальної освіти, частково висвітлили проблеми професійної готовності вчителів до здійснення сексуальної освіти учнів. У статті здійснено огляд наукової літератури та проаналізовано теоретичні основи сексуальної освіти шко- лярів в працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Розкрито сутність поняття «сексуальна освіта» та різні підходи до його трактування.

Анотація. Проаналізовано проблему професійної підготовки фахівців у сфері освітнього менеджменту. Виявлено, що поява зазначеної спеціальності зумовлена метаморфозами в суспільно-економічному житті та гострою конкуренцією між освітніми установами. З огляду на чисельність полівекторних наукових публікацій зазначена проблема актуальна і динамічна, відтак поле для її розкриття дає нові дослідницькі напрями. Огляд літератури дозволив окреслити такі ключові проблеми освітнього менеджменту: практична діяльність керівника, упровадження інновацій; процес підготовки фахівців; моніторинг ефективності та оцінка якості освітнього менеджменту. Через ознайомлення та аналіз із ними ми зробили спробу розкрити сучасні тенденції та актуальні проблеми підготовки менеджерів освіти. З’ясовано, що освітній менеджмент — міждисциплінарна категорія, котра перебуває на периферії теорії і практики освітньої галузі та економіки. І якщо в першому варіанті зв’язок очевидний, то у другому — на перший погляд латентний, проте саме суспільно-економічні процеси детермінують діяльність керівника, завдання якого полягає у вивченні тенденцій ринку праці та побудові ефективної стратегії загального розвитку закладу освіти. Актуальним питанням є висвітлення базових для керівника особистісних якостей, психологічних характеристик і практичних умінь. Так, чільне місце займає вивчення когнітивної сфери, творчого потенціалу та готовності до інноваційної діяльності. Злободенною залишається і проблема організації освітнього процесу. Зокрема, компетентнісного підходу і розкриття творчих можливостей студентів як ресурсу для майбутньої професійної діяльності. Глибше розуміння професійної підготовки забезпечив фрагментарний аналіз окремих аспектів діяльності закладів вищої освіти в Україні, Великій Британії та Сполучених Штатах Америки (по одному закладу із кожного регіону). Установлено, що загальні тенденції підготовки аналогічні, проте європейські ЗВО акцентують увагу на міжнародній академічній мобільності; США — на практичній компоненті; України — теоретичній базі. На основі вищезазначеного матеріалу ми розробили ієрархічну модель факторів-детермінантів освітнього процесу підготовки освітніх менеджерів. Визначили, що їхній вплив, залежно від масштабності дії — лише на освіту чи на суспільство в цілому, може бути явний або латентний. Така модель дає чітке уявлення про місце освітнього менеджменту в суспільному житті. Перспективи дальших досліджень убачаємо в розробленні конкретних рекомендацій, що стосуються розв’язання актуальних проблем підготовки менеджерів освіти. Ключові слова: заклад вищої освіти, професійна підготовка, керівник, освітній менеджмент, лідерство, освітній процес, інновації, мислення зростання. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 13.

Формулювання проблеми. Зважаючи на виклики, з якими стикається сучасне суспільство, зокрема, пандемії, війни тощо, та освітні тенденції, пов’язані з персоналізованою та відкритою освітою, важливим стає питання забезпечення індивідуальних освітніх потреб студентів, які можливо задовольнити шляхом створення персоніфікованого навчального контенту та відкритого доступу до нього. Проблема полягає у тому, що у закладах вищої освіти відсутній відповідний рівень готовності переходу на принципи відкритості та забезпечення доставки навчального контенту здобувачам в умовах відкритої університетської освіти. Матеріали і методи. З метою вирішення поставленої проблеми було застосовано методи аналізу, класифікації та систематизації наукових джерел з проблеми дослідження, методи моделювання для розробки моделі доставки навчального контенту в умовах відкритої освіти. Дослідження виконано в межах науково-дослідної роботи «Створення моделі гібридного веборієнтованого середовища доставки навчального контенту в умовах відкритої університетської освіти» за договором №110/11-пр-2020. Результати. У дослідженні проведено аналіз варіантів доставки різнотипного навчального контенту в умовах відкритої університетської освіти. Обґрунтовано та розроблено модель доставки навчального контенту в умовах відкритої університетської освіти, що включає: концептуальний, функціональний, технологічний, організаційний, методичний та діагностичний блоки. На основі запропонованих блоків визначено педагогічні умови для ефективної доставки навчального контенту. Висновки. Враховуючи тенденції інформатизації освітнього простору та відкритості університетської освіти, дотримуючись принципів відкритої, дистанційної та неформальної освіти, результатом реалізації запропонованої моделі передбачаємо ефективне забезпечення доставки навчального контенту для різних форм та видів навчальної діяльності.

Метою статті є аналіз проблеми людяності як ключового та ціннісного підґрунтя існування та розвитку освіти. Соціальне пізнання сучасного стану освіти слугує методологічним інструментом виявлення недоліків у царині освіти та водночас сприяє окресленню тенденцій і пер- спектив розвитку освіти як всеохоплюючого суспільного явища. Методологія. Засобами досягнен- ня поставленої мети є принципи і категорії діалектики, філософської антропології, ціннісний та соціокультурний підхід, феноменологічний та герменевтичний дискурси, методи аналізу та син- тезу, компаративістики. Наукова новизна. Соціальні реалії в сучасному українському суспільстві можна визначити як межові та кризові, що постають такими, які потребують спеціального аналізу для вияву «хворобливих» явищ в освіті та у гуманітарній галузі. Духовно-антропологічні цінності роз- глядаються як смислові та серцевинні крізь призму ідей Григорія Сковороди, Івана Франка, Наталії Кобринської. Освіта повинна посідати чільне місце в суспільному житті та стати інтегральним підґрунтям для його прогресивного духовного поступу. Водночас головна мета освіти має полягати у проявленні людяності через гуманітаристику з метою досягнення щастя для кожної особисті. Вис- новки. Кризові та «хворобливі» явища в освіті породжені такими ж характеристиками суспільного стану. Діалектичний взаємозв҆язок суспільства та культури через освіту і, навпаки, освіти через епідемію в духовно-гуманітарній складовій частині суспільства та сучасної цивілізаційно-культурної ситуації потребують негайних втручань, але не постійних реформ, що більше нівелюють усі попередні культурно-освітні здобутки, ніж творять нову школу та освіту, що аж ніяк не сприяють просвітленню душі кожної людини, її проявленню, її образотворенню. Орієнтовними тенденціями роз- витку освіти повинні стати духовність, філософія, філософія освіти, прагнення до знань, а не обмін інформацією, досягнення щастя кожною особистістю засобами освіти, а саме гуманітарної освіти, формування умов із боку держави для забезпечення належного рівня освіти та реалізації особистості у суспільстві як вільної, повноправної, освіченої та щасливої Людини. Над імплементацією саме таких ідей варто працювати та втілювати їх у життя, треба будувати справжню освіту як осе- реддя людяності, культури та духовності, царину науковості та технологічності.

У статті розкрита актуальна на сьогодні проблема професійної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до співпраці з родинами вихованців. Подається теоретичний аналіз актуальних досліджень науковців із проблеми та розглянуті основні положення професійної підготовки фахівців дошкільної освіти. Особлива увага приділяється важливим питанням у сфері підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю 012 «Дошкільна освіта» у ЗВО. У статті подано зміст дисципліни «Теорія та методика співпраці з родинами» для здобувачів вищої освіти спеціальності 012 «Дошкільна освіта», а також наведено приклади завдання для самостійної роботи здобувачів вищої освіти

У статті проаналізовано проблему формування управлінської компетентності керівників закладів фахової передвищої освіти як складову їх професійної підготовки, а також наукові джерела, які стосуються управлінської компетентності керівників закладів освіти Формулювання проблеми. В наш час якісна освіта є основним індикатором соціально-економічного розвитку суспільства. В умовах прогресивних змін, реформування освіти та збільшення реальної автономії закладів, докорінно змінюється значущість керівних функцій управлінців, розширюється уявлення про зміст та роль управлінської діяльності керівників закладів освіти. Також актуальності набуває проблема формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти в професійній підготовці, специфіка якої обумовлена новими нормативними вимогами до особистості керівника закладу фахової передвищої освіти та його управлінської діяльності. Матеріали і методи. У процесі написання статті застосовувались матеріали дисертаційних досліджень, психолого-педагогічної літератури та наукової періодики. Основними методами, які використовувались для дослідження окресленої проблеми, стали теоретичні й емпіричні методи. Результати. Систематизовані наукові погляди на проблему формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти, що зумовлено становленням ступеневої освіти та змінами в управлінні освітніми закладами. Проаналізовано організаційно-педагогічні умови та фактори формування управлінської компетентності освітніх менеджерів нового покоління в процесі професійної підготовки, що є елементами освітнього середовища закладів, на які покладено зазначені функції. Висновки. Узагальнення теоретичних джерел дозволили скласти уявлення про управлінську компетентність майбутніх керівників закладів фахової передвищої освіти як складову їх професійної компетентності. Управлінська компетентність керівника закладу освіти – це органічний комплекс загальних і спеціальних знань, умінь, навичок, здібностей, які забезпечують ефективність управління закладом освіти в сучасних умовах. Вона складається з низки компонентів, що формуються в процесі професійної підготовки. Подальшого дослідження потребують питання щодо розробки моделі формування управлінської компетентності керівників закладів фахової передвищої освіти в професійній підготовці та її організаційно-методичного забезпечення.

Стаття присвячена проблемам формування та розвитку методологічної культури вчителя. Розглядається питання забезпечення неперервності у післядипломній педагогічній освіті. Методологія дослідження представлена характеристикою основних підходів до розвитку методологічної культури вчителя. Представлено наукові дослідження щодо розвитку методологічної культури учителя в системі післядипломної освіти. Розкрито значущість формування методологічної культури вчителя в закладах післядипломної педагогічної освіти. Визначено взаємозв’язок між післядипломної освітою та рівнем методологічної культури вчителя.

У статті проаналізовано науковий доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників з проблеми формування підприємницької компетентності особистості, зокрема учнів; розкрито сутність цієї дефініції, її критерії та показники, описано досвід формування підприємницької компетентності в здобувачів закладів загальної середньої освіти зарубіжних країн. Результати аналізу психолого-педагогічних праць засвідчили, що значне місце в сучасній освіті відводиться дослідженню проблем компетентнісного підходу в загальноосвітніх закладах освіти, намагання визначити основні компетентності в освітніх програмах як орієнтир визначення науково-методичного забезпечення якості підготовки випускників. Тому сьогодні проблемі реалізації компетентісного підходу в закладах освіти присвячені праці вітчизняних й зарубіжних науковців (М. Альберт, Д. Адамсон, Е. Бобінська, С. Бондар, І. Галяміна, П. Друкер, С. Гончаренко, М. Крейн, С. Клепко, Т. Матвеєва, Г.Назаренко, О. Проценко, К. Рендол, М. Романова, О. Романовський, Г. Селевко, О.Сулаєва, Ю. Татур, M. Товкало, С. Шишов, Д. Шеферд, Р. Шиян, В. Ягупов та ін.). Зазначено, що успішному розв’язанню цієї проблеми сприяє розробка на рівні ЄС та окремих країн нормативно-правової бази; переходу шкільної освіти до компетентнісної моделі; насичення змісту навчальних дисциплін і форм виховання матеріалом, який уможливить краще підготувати майбутнє покоління до подальшого життя, сформувати особистості майбутніх креативних підприємців; реалізація цілісного, комплексного творчого підходу педагога до організації та проведення процесів навчання й виховання, урахування вікових та особистісних особливостей учнів. проблема компетентнісного підходу до загальної середньої освіти є актуальною у світовому масштабі, а її успішне розв’язання уможливить краще підготувати прийдешнє покоління до подальшого життя, сформувати у випускника розвинене критичне мислення, готовність до інноваційної діяльності, комунікативні навички та вміння працювати в команді, а відтак вдало побудувати власну кар’єру. Подальшого дослідження вимагають (з-поміж іншого) питання підготовки майбутніх педагогів до здійснення формування підприємницької компетентності учнів загальноосвітніх закладів.

У статті аргументовано, що державницький підхід в Україні до врахування проблем у розвитку осіб з проявами деструктивних змін у психофізіологічному та фізичному розвитку спрямовує до розширення інклюзивної освіти. До групи фахівців, які працюють у сфері інклюзивної освіти, відносяться логопеди, покликані вирішувати проблеми мовленнєвих розладів різної складності, починаючи з дитячого віку. Історичний екскурс-аналіз свідчить, що проблема порушень мовлення розглядалася ще філософами, медиками, риторами Стародавнього Світу в сукупності з питаннями світогляду, збереження здоров’я і виховання людини. Історичний аналіз наукової літератури засвідчує, що з моменту зародження логопедії як науки спостерігалася її диференціація на дві галузі – медичну і педагогічну, що й зумовлює постійну спільну участь і лікарів, і педагогів у вивченні етіології, симптоматології і терапії порушень мовлення. Сучасні статистичні дані свідчать, що в Україні існує проблема забезпеченості фахівцями, які мають професійну підготовку логопеда. Тому на державному рівні визначено короткострокові та середньострокові перспективи розвитку інклюзивної освіти, в яких відображено і проблему підготовки майбутніх логопедів.

У статті актуалізуються проблеми модернізації і реформування сучасної системи православної богословської освіти в Україні. Структурні і змістові перетворення в системі підготовки служителів Церкви вимагають нових і якісних підходів, які б відповідали принциповим положенням Болонського процесу і єдиного європейського освітнього простору, серед яких компетентнісний підхід у духовній освіті займає особливе місце. Основним завданням реформування системи сучасної богословської освіти є: входження в національну систему вищої освіти, що передбачає державне визнання дипломів та наукових ступенів, державну акредитацію духовних ВНЗ і впровадження Болонського процесу в систему богословської освіти. Тому на даному етапі модернізації системи богословської освіти в Україні є актуальним впровадження принципів Болонського процесу у вищій духовній освіті. Компетентнісний підхід у контексті реформування православної богословської освіти, що породжує проблему із визначенням ключових компетенцій випускника вищого духовного закладу, яка полягає у подоланні протиріччя між двома основними завданнями богословської освіти – духовним вихованням і набуттям богословських знань. Фактором вирішення цієї проблеми може виступити інкорпорація соціального вчення Православної Церкви в систему богословської освіти. Це дозволяє виділити три групи ключових компетентностей у богословській освіті: компетентності в сфері богословських знань, морально­етична компетентність, соціальна / громадянська компетентність, а повноцінна інкорпорація соціального вчення Церкви в систему богословської освіти сприяє формуванню основних компетенцій виділених груп і виступає інтегруючим чинником, що об’єднує як духовне виховання і розвиток майбутнього священика, так і набуття ним богословських знань.

Розглянуто проблему управління внутрішніми ризиками, які впливають на українські навчальні заклади. Проаналізовано існуючі вну- трішні виклики та ризики в системі вищої освіти України. Розкрито сут- ність кластерного підходу, який на сьогодні є доволі ефективним засобом подолання проблем економічного механізму державного управління в сис- темі реформування та розвитку вищої освіти. Визначено, що однією з найбільш складних і важливих проблем внутріш- ніх ризиків виступає кадровий ризик. Вирішення цієї проблеми приведе до посилення конкурентоспроможності вищих освітніх закладів та ефективнос- ті усього освітнього процесу загалом. Доведено, що управління внутрішніми ризиками є важливим питаням, яке має вирішуватися не лише з навчальним закладом, а й усією системою осві- ти країни. Підкреслено важливість підвищення освітніх послуг за допомогою досягнення оптимального стану внутрішнього середовища освітньої устано- ви. Управління внутрішніми ризиками вищого навчального закладу має базуватися на загальноприйнятих підходах, враховувати специфіку сфери освіти та конкретну класифікацію ризиків і викликів. Досліджено особливості кластерного підходу в освіті. Визначено, що клас- терний підхід забезпечує концентрацію управлінських зусиль освітніх уста- нов на рішення виховних завдань, тим самим сприяючи зниженню внутріш- ніх ризиків у вищому навчальному закладі. Обґрунтовано, що впровадження кластерного підходу в діяльність освітнього закладу буде підвищувати якість та соціальний статус професійної освіти, а також підвищувати потребу ви- пускників на ринку праці. Сучасний розвиток системи освіти передбачає врахування положень ри- зик-менеджменту, спрямованого на подолання наявних внутрішніх проблем та викликів, тим самим забезпечуючи інноваційний розвиток вітчизняних університетів й підвищуючи конкурентоспроможність вітчизняної освіти на світовому ринку.

У цій статті присвячено особливе значення інформатизації освіти як основного аспекту існування та розвитку сучасної вищої освіти. Процес комп’ютеризації освіти розглядається як загальна основа інформатизації в історичному аспекті. У цьому документі підкреслюється важливість впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у навчальному процесі вільного програмного забезпечення та зацікавленість науковців у галузі освіти. Інтерес сучасних науковців аналізується при розгляді таких проблем, як застосування ІКТ в освіті; проблеми та цілі інформатизації освіти; дидактичні та психологічні аспекти застосування ІКТ у навчальному процесі; проблеми, пов'язані з широким впровадженням ІКТ у закладах вищої освіти та інформатизації освіти загалом. Основна увага в статті приділяється важливості набутих умінь та навичок у результаті інформатизації освіти та впровадження навчального процесу ІКТ. Визначено цілі інформатизації освіти у сучасному вищому навчальному закладі. Виокремлено основні цілі інформатизації освіти. Розглянуті типи освіти, які безпосередньо пов'язані з ІКТ. Слід визнати, що практика впровадження ІКТ у навчальний процес закладах вищої освіти з кожним днем розширюється і дає лише позитивні результати. Висновки підкреслюють актуальність цього дослідження. Зазначається, що навчальна діяльність на основі використання ІКТ є основою для зміни структури навчального процесу як для викладачів, так і для студентів.

Дистанційна освіта – це інтегральна, гуманна в своїй основі, форма освіти, що базується на використанні широкого спектру традиційних і нових технологій та їх технічних засобів [1], які застосовуються при поданні навчального матеріалу, його самостійного вивчення, діалогового обміну між викладачем чи навчальною комп’ютерною програмою і студентом, причому процес навчання у загальному випадку є некритичний до їх розташування в просторі і часі, а також до конкретного навчального закладу.Ця форма освіти використовує і глобальні комп’ютерні комунікації типу Internet та Intranet і базується в основному на індивідуальній роботі студента з добре структурованим навчальним матеріалом [2].Найбільш характерними рисами дистанційного навчання є: гнучкість; паралельність; велика аудиторія; економічність; ефективне використання площ, технічних засобів; концентроване і уніфіковане представлення інформації знижує витрати на підготовку фахівців; технологічність; соціальна рівність; інтернаціональність; нова роль викладача; позитивний вплив на студента; висока якість та ін.Організація та впровадження дистанційної освіти є своєчасною і можливою для ВНЗ.Разом з тим функціонування системи дистанційної освіти породжує цілий ряд проблем. В проблемах, пов’язаних з розробкою дидактичного інформаційного забезпечення на електронних носіях, необхідним чином поєднуються технічні і гуманітарні знання.При засвоєнні студентами знань засобами дистанційної освіти особливу значимість мають цілі одночасного формування методологічної культури і методологічної рефлексії як основи професійної свідомості спеціаліста. Проблемність даної ситуації полягає в самій природі основних знань, які мають професійно-комп’ютерну сутність [3].На методологічному рівні вони об’єднуються поняттями “cистемність” і “модель”, тому при проектуванні дистанційного навчального процесу повинна застосовуватись педагогічна технологія, що реалізує селективно-інтерактивний режим використання комп’ютера при додержанні основних правил побудови дидактичного інформаційного забезпечення на електронних носіях, що суттєво удосконалює спосіб подання студентам навчальної інформації.Зазначимо, що оптимізація цього способу досягається виконанням двох основних положень:необхідність введення в зміст понять ”система” і “системність”, а також спряжених з ними явищ;відмінність в побудові письмової та комп’ютерної мови.При конструюванні дидактичного забезпечення на електронних носіях необхідно акцентувати увагу на встановлення причинно-наслідкових зв’язків, роль яких в інтелектуальному розвитку студентів важко переоцінити. Тут доцільне використання розмежованої абстракції, а потім проведення двофазового узагальнення.Комп’ютерна освіта розглядається в якості середовища, що забезпечує умови для ефективного розвитку студентів як осіб, здатних до активної творчої самоорганізації усіх видів діяльності на основі оволодіння науковою організацією праці дослідника. Це означає оволодіння студентами прийомами пізнання навколишнього світу, що містяться в комп’ютерному просторі при дистанційній освіті, яка являє універсальну наукову методологію, що реалізується в суворій послідовності дій: вербальний опис об’єкту; математична модель; обчислювальний алгоритм; комп’ютерна програма; розрахунок на комп’ютері; аналіз результатів розрахунку; їх інтерпретація; управління об’єктом. Фактично це спосіб реалізації процесу пізнання і впровадження отриманих знань стосовно конкретного об’єкту. Синтезуючи знання і зусилля студентів, дистанційна освіта вимагає від кожного з них як принципово нових особистих якостей так і забезпечення іншого рівня сформованості традиційних моральних якостей особистості [3]. Дана обставина визначається специфікою співробітництва людини і комп’ютера, коли сумісна робота двох навчань за рахунок своєрідного підсилення інтелекту нерідко дозволяє отримати результати в 3-4 рази швидше, ніж при роботі їх поодинці.Особливістю моделювання комп’ютерного простору при дистанційній освіті, як засобу активізації пізнавальної навчальної діяльності є дидактично доцільним узгодження навчання професійним знанням та уміння проведення обчислювального експерименту, що передбачає можливість не тільки індивідуальної, але і групової роботи при одночасності, оперативності та індивідуалізованості управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів [4].Комп’ютерні технології навчання (КТН), як сукупність технічних, програмних, навчальних та методичних засобів, що використовуються при навчанні, з використанням комп’ютерів, в склад яких входять комп’ютерно-орієнтовані дидактичні засоби (КДЗ), як головна складова нових інформаційних технологій навчання [5].Навчальний комп’ютер без дидактичного наповнення не забезпечить позитивного результату при використанні в дистанційній освіті КТН.Згідно робіт [5,6] комп’ютерно-орієнтовані засоби можна розподілити на такі види:1 – навчально-комп’ютерні, програмування, комп’ютерний об’єкт вивчення;2 – комп’ютерні ігри: технічні; педагогічні; ігрові та ін.;3 – комп’ютерні розв’язники задач;4 – комп’ютер-дослідник в лабораторному практикумі моделювання, віртуальні стенди, мультиплікування;5 – курсове та дипломне комп’ютерне проектування: оптимізація типових розрахунків, автоматизовані системи та ін;6 – діалогові комп’ютерні системи: інформаційно-довідкові, інформаційно-навчальні, експертні та експертно-навчаючі;7 – комп’ютерні підручники: електронні, автоматизовані навчальні курси (АНК), комплексні, енциклопедичні, навчаючі, екзаменуючі;8 – ноу-хау – мультипрограми, гіпертекстові системи.Наші дослідження показують, що існує явна незабезпеченість в технологіях навчання комп’ютерно-орієнтованих дидактичних засобів КДЗ-2 – КДЗ-8.Разом з тим в переліку ВАК України для здобувачів вченого ступеня канд. пед. наук існує спеціальність 13.00.02 “Теорія і методика навчання”. Підготовка таких спеціалістів може достатньо кваліфіковано забезпечити створення КДЗ-2 і КДЗ-8 по будь-яким вузівським дисциплінам. В Кіровоградському державному технічному університеті ведеться підготовка КДЗ по основним навчальним дисциплінам досвідченими викладачами у відповідності з науково-педагогічним обґрунтуванням теорії і методики навчання.По дистанційній освіті розроблена концепція, що охоплює весь комплекс проблем, які виникають в процесі практичної реалізації, та форми їх розв’язання. Дистанційна освіта як система доводить право на своє ефективне існування.

Проаналізовано роль українських масових відкритих онлайн-курсів в організації системи дистанційної освіти в умовах карантину. Схарактеризовано найбільш популярні українські освітні платформи онлайн-освіти: Університет онлайн, Prometheus, EdEra, Освіта-онлайн, EDUGET, ВУМ online, LINGVA SKILLS, Освітній Хаб міста Києва, Brainbasket й ін. На основі аналізу найбільш популярних вітчизняних платформ масових відкритих онлайн-курсів визначені сутнісні характеристики, особливості МВОК, їх переваги та недоліки. Особливостями українських освітніх платформ для масових відкритих онлайн-курсів визначено: мультимедійний зміст, що покращує якість засвоєння навчального матеріалу через використання слухових та зорових рецепторів учасників освітнього процесу; контроль доступу до ресурсів, що значно спрощує роботу викладача за рахунок автоматичної реєстрації, формування електронних журналів тощо, що передбачає автоматичну перевірку великої кількості тестових завдань. Такі платформи забезпечують спрощення управління навчанням, можливість адміністративного моніторингу у відповідних документах й т. п. Переваги МВОК: величезна різноманітність програм і курсів, лояльні витрати на освіту, комфортні умови навчання, гнучкість, використання в курсах різноманітного освітнього контенту, спілкування у відкритих дискусіях на сайті й широкі можливості зосередитися, прояв співробітництва, додаткова освіта, підвищення кваліфікації, відсутність будь-яких обмежень, розширення можливостей здобуття освіти для людей з особливими потребами, орієнтація на інноваційні футуристичні напрями. Недоліки МВОК: система виключає індивідуальний підхід до студента, проблеми з мотивацією, надлишок та хаотичність навчальної інформації, проблема плагіату, академічної доброчесності, ідентифікації здобувача, якості системи оцінювання, нестача кваліфікованих людських ресурсів, проблема визнання сертифікату успішного закінчення онлайн-курсу університетами і роботодавцями.

У статті обґрунтовується гіпотеза про те, що сучасні проблеми розбудови освіти ХХІ ст. сучасні філософія освіти і педагогіка вирішити не спроможні, оскільки їх методологічні засоби не здатні це зробити. Тому пропонується звернутися до теорії пізнання основним методом якої «є ідеальне розумове відтворення предмета вивчення у відповідних категоріальних структурах». На цій основі здійснити раціональну реконструкцію предмету дослідження – соціальну систему індустріальної освіти, як найбільш вивчену і реально ще діючу цілісність. Для ефективного відтворення її структурних і функціональних параметрів пропонується звернутися до парадигми «життєвого циклу освітніх систем у контексті цивілізаційного підходу» на основі використання когнітивного аналізу. Її перевага полягає тільки у тому, що даний концепт «схоплює» явище освіти в цілому. Це означає, що явище цивілізаційної освіти вивчається у якості соціального інституту і соціальної системи індустріального суспільства.При цьому сила когнітивного аналізу полягає у тому, що у якості вихідних одиниць аналізу виступає накопичено світовою спільнотою наукове знання про освіту. Новим є виявлення діалектики суб’єктного та об’єктного виміру когнітивних практик. Це дозволяє проводити дослідження когнітивного виміру еволюції сфери знання на основі системних відносин, які складаються в процесі формування нових проблемних областей. Цей висновок має принципове значення, оскільки є потреба у подальшому дослідити проблему становлення глобальної освіти у горизонті саморозгортання інформаційної цивілізації. Нова форма життєустрою планетарного світу, ще тільки народжується, тому спрогнозувати саморозгортання і форму системи освіти можна тільки на основі вивчення загальних алгоритмів зміни форм його буття на попередніх етапах. При цьому звертається увага на той факт, що освіта інформаційної цивілізації не виростає з освіти індустріальної доби.

Статтю присвячено аналізу проблеми освіти впродовж життя в умовах інформаційно-технологічного суспільства. Здійснено аналіз сучасних досліджень і публікацій з досліджуваної проблеми. Обґрунтовано актуальність і важливість розвитку освіти впродовж життя, що зумовлено динамікою соціального й науково-технічного прогресу, змінами у змісті й характері праці, збільшенням вільного часу, а також можливостями його раціонального використання. Акцентовано увагу на суспільстві знань як особливому рівні розвитку суспільства, в якому знання впливає на матеріальне й духовне життя людини і стає основним джерелом її подальшого розвитку, а власне суспільству знань притаманні потреба й спроможність до постійного набуття знань, що перетворюються на фактор розуміння проблем розвитку суспільства та їх технологічного рішення. Розкрито значення освіти як чинника сталого розвитку суспільства. Наголошено, що освіта стає універсальним цивілізаційним ресурсом, який уможливлює розвиток потенціалу кожної особистості. Зазначено, що забезпечення доступності та безперервності освіти упродовж усього життя визнано одним із пріоритетних напрямів державної освітньої політики, окреслених Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, що активізувало процеси творення української моделі освіти дорослих. Візуалізовано результати міжнародних експертних опитувань, які свідчать про наявність позитивного впливу різних форм освіти і навчання дорослих на продуктивність праці та зайнятість. Приділено увагу питанню фінансування освіти. Наведено заходи, що сприятимуть підвищенню ефективності освіти впродовж життя в Україні, обґрунтовано доцільність їх упровадження. Доведено, що освіта впродовж життя зумовлює інноваційність розвитку, який можна представити на трьох рівнях: індивідуальному, рівні підприємства (організації) та рівні суспільства. Ключові слова: освіти впродовж життя; безперервна освіта; освіта дорослих; суспільство знань.

У статті здійснено аналіз сучасного стану розвитку інклюзивної освіти в Україні в умовах проведення реформ у вітчизняній системі освіти. Відзначена тенденція в країні до стрімкого зростання кількості дітей, що мають різні порушення та відхилення у психофізичному розвитку і потребують забезпечення їх особливими освітніми потребами в рамках створення універсального освітнього дизайну. Розглянуто різні теоретико-концептуальні підходи до розуміння сутності поняття «інклюзивна освіта» у сучасному педагогічному дискурсі. На основі їх аналізу та обґрунтування сформульовано визначення поняття даної категорії як комплексного процесу забезпечення рівного доступу всіх без виключення осіб до навчання з метою отримання ними якісної освіти за допомогою впровадження диференційованих методів та технологій навчання особистісно-орієнтованого спрямування із урахуванням індивідуальних особливостей дитини. Визначено основні проблеми, які стоять на заваді ефективному та якісному забезпеченню осіб з особливими потребами якісною освітою: стереотипічність та забобонність освітнього середовища України по відношенню до інвалідності та людей з особливими потребами; недостатня поінформованість суб’єктів освітнього процесу про зміст понять: «інвалідність», «інклюзивна освіта», «особливі потреби»; відсутність доступного середовища для якісного і повноцінного навчання дітей з особливими потребами; недостатня обізнаність вітчизняних освітян про особливості роботи із дітьми з особливими потребами. Окреслено ключові перспективи та тенденції подальшого розвитку інклюзивної освіти в Україні та сформульовано рекомендації щодо необхідності вивчення зарубіжного досвіду провідних країн світу стосовно формування мережі освітніх установ з інклюзивним середовищем.

Наслідки широкомасштабної пандемії Covid-19 підняли на поверхню проблему відсутності цифрового освітнього контенту з природничих дисциплін для забезпечення неперервності навчання та підтримування якості освітнього процесу на належному рівні за дистанційною формою навчання. ІТ-індустрія, що опікується цифровим освітнім контентом, зробила перші кроки щодо удосконалення візуалізації освітнього змісту на сторінках підручників і наповнила їх об’єктами доповненої реальності (AR). У статті окреслено проблеми навчання учнів природничих дисциплін у закладах загальної середньої освіти, зокрема низької зацікавленості у вивченні предмету «Фізика». Запропоновано шляхи підвищення активізації навчальної діяльності учнів за допомогою новітніх цифрових технологій, а саме доповненої реальності. Визначено основні напрями дослідження доповненої реальності в освіті, а саме: використання доповненої реальність в освітньому процесі, професійній підготовці та перепідготовці кадрів, соціальні та технічні проблеми, теоретико-методичні засади, розроблення інструментарію для забезпечення віртуалізації навчання, проєктування освітнього середовища та гейміфікація навчання з використанням доповненої реальності. Описано засоби та програмне забезпечення для відтворення AR з фізики для 8-11 класів закладів загальної середньої освіти. Під час аналізу 160 об’єктів AR виявлено низку проблем, що знижують їх якість. Авторами обґрунтовано критеріально-показникову матрицю визначення якості об’єктів AR, що містять такі основні критерії, як-от: техніко-технологічний, візуально-динамічний, змістово-методичний та десять показників. Запропоновано якість об’єктів AR визначати за чотирма рівнями відповідності: не задовольняють вимогам, потребують ґрунтовного доопрацювання, потребують незначного доопрацювання, відповідають вимогам якості. Перспективними є дослідження щодо визначення ставлення вчителів та учнів закладів загальної середньої освіти до впровадження технології AR в освітню практику.

Статтю присвячено актуальній темі формування soft skills у здобувачів освіти, зокрема у молодших школярів. Мета дослідження полягає в аналізі зарубіжного і вітчизняного досвіду формування наскрізних умінь у здобувачів освіти та дослідженні впровадження передового досвіду формування таких умінь у педагогічній практиці українських науковців. Результати опрацювання досліджень зарубіжних і вітчизняних науковців демонструють необхідність ураховування розвитку soft skills у процесі набуття предметних знань та ключових компетентностей. Аналіз науковометодичних джерел засвідчив, що всі разом позапредметні компетентності становлять єдиний комплекс і забезпечують плідне навчання і вирішення спільних завдань. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі вони отримали декілька синонімічних назв: soft skills, гнучкі вміння, надпредметні компетентності або наскрізні вміння. Здійснена рефлексія наукових джерел з означеної проблеми, зокрема проаналізовані наукові доробки відомих закордонних науковців, а також нормативних освітніх документів Європейських країн, дають підстави стверджувати, що проблема формування гнучких умінь у здобувачів освіти актуальна, саме тому навчальні заклади у всьому світі намагаються вирішити означену проблему ще на етапі формування навчальних програм. Аналіз законодавчих освітніх документів України засвідчив, що сучасні освітні реформи в Україні приділяють належну увагу питанню формування наскрізних умінь здобувачів освіти, особливо після переходу початкової школи на освітню діяльність за Концепцією «Нова українська школа». У статті також висвітлено погляди вітчизняних науковців на проблему формування наскрізних умінь у молодших школярів. До першочергових у контексті формування наскрізних умінь дослідники відносять такі: комунікабельність, критичне мислення, емоційний інтелект, креативність, здатність навчатися протягом усього життя.

У публікації автором здійснено аналіз проблеми підготовки майбутніх дизайнерів до застосування артпедагогічних технологій у професійній діяльності як науково-теоретичної проблеми. Доведено, що незважаючи на наявність численних наукових розвідок з проблем окремих питань артпедагогіки, здебільшого ці наукові розвідки не висвітлюють підготовку майбутніх дизайнерів у закладах вищої мистецької освіти до застосування артпедагогічних технологій у професійній діяльності, а виокремлюють її форми, принципи та методи, як корекційні соціально­педагогічні, психологічні технології, техніки та тренінги. Уточнено сутність поняття «артпедагогічна технологія» в контексті вищої мистецької освіти. Виокремлено основні напрями діяльності у підготовці майбутніх дизайнерів інтер’єрів до застосування артепедагогічних технологій у професійній діяльності (аромотерапія, вивчення і аналіз творів мистецтв, виконання спеціальних вправ і завдань, застосування кіно-, відео- та музичних фрагментів тощо). Визначено, що артпедагогічна технологія – це комплексна інтегративна система засобів художньої діяльності (заходів психолого-педагогічної діяльності), зміст якої охоплює інтеграцію мистецтва, культурології, педагогіки, психології, фізіології з метою професійного самовдосконалення, розвитку професійно важливих якостей особистості. Водночас артпедагогічні технології являють собою комплекс форм, методів та засобів організації роботи студентів над певними проектами. Визначено, що мистецький аспект в артпедагогічній технології є засобом професіоналізації особистості; виконує здоров'язеберігаючу функцію; забезпечує розвиток творчих здібностей та потенціалу тощо. Доведено, що проблема підготовки майбутніх дизайнерів у закладах вищої мистецької освіти до застосування артпедагогічних технологій у професійній діяльності не була предметом комплексного наукового дослідження. Ключові слова: артпедагогіка, артпедагогічні технології, дизайн-освіта, професійна діяльність, мистецька освіта.

У статті автором проаналізовано проблему професійного розвитку вчителя нової української школи. Актуальність досліджуваної проблеми визначається концептуальними підходами обґрунтованими у законодавчих документах про освіту, зокрема Концепцією Нової української школи. В умовах її впровадження важливо вдосконалювати підготовку майбутніх вчителів у закладах педагогічної освіти, а також сприяти професійному розвитку працюючого вчителя. Вектори професійного розвитку вчителя НУШ визначені з урахуванням концептуальних засад реформування сучасного освітнього простору та впровадження педагогічних інновацій в освітню діяльність. Вони визначають потреби вчителя НУШ: оволодівати новими функціями які пов’язані зі зміною ролі вчителя; бути фасилітатором, тьютером, коучем в освітній діяльності; бути наставником, який готовий ділитися з учнем власним досвідом; бути новатором, використовувати новітні технології та сучасні практики в навчанні учнів; орієнтуватися в інформаційному освітньому просторі. Професійний розвиток вчителя, як відомо, здійснюється у системі формальної, неформальної та інформальної післядипломної освіти. Доведено, що прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, забезпечує розвиток його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.Ключові слова: вчитель; професійний розвиток вчителя; Концепція Нової української школи; функції вчителя; освітня діяльність; самоосвіта вчителя.

У статті досліджено теоретико-методичні засади та проблеми функціонування механізму фінансування закладів загальної середньої освіти України. Досліджено, що світові видатки на освіту досягають 900 млрд. дол., що в свою чергу складає 3 % світового ВВП. Визначено, що фінансування освіти здійснюється в країнах світу з різних джерел. В країнах ЄС, США та Південної Кореї фінансування освіти здійснюється за рахунок державного бюджету. У постсоціалістичних країнах із-за падіння ВВП скоротилися видатки на освітню галузь. Тому в цих країнах переважає змішана система фінансування роботи освітніх закладів. Проаналізовано динаміку Зведено бюджету України та видатків на освіту за період 2014-2019 рр. Встановлено, що питома вага видатків на освіту у загальному обсязі Зведеного державного бюджету зменшилась за період 2014-2019 рр. на 19,22 %. Проведено аналіз динаміки кількісних показників по закладах загальної середньої освіти України за період 1990/91 – 2019/20 рр. Зроблено висновок, що кількість закладів загальної середньої освіти України зменшилось на 30,27 %, кількість учнів зменшилась на 41,07 %, кількість вчителів зменшилась на 18,06 %. Досліджено динаміку кількісних показників по закладах загальної середньої освіти міста Києва за період 1995/96 – 2019/20 рр. Зроблено висновок, що кількість закладів загальної середньої освіти міста Києва за досліджуваний період зросла у 1,34 рази, кількість учнів зменшилась на 10,06 %, кількість вчителів зросла на 5,86 %. Доведено, що в основі визначення обсягів фінансування лежить принцип «від досягнутого рівня». Обґрунтована доцільність вдосконалення механізму фінансування закладів загальної середньої освіти в Україні на основі використання зарубіжного досвіду, а саме, впровадження фінансових відносин на принципах концепції субсидарності.

У статті досліджено проблеми педагогічного менеджменту в системі освіти України. Наголошено на важливості питань управлінської діяльності та підвищенні якості професійних компетентностей менеджера. На особливу увагу заслуговує висвітлення вимог до освіти, менеджменту та пріоритетної ролі управлінської діяльності в навчальних закладах, реалізації головних завдань педагогічного менеджменту на засадах інноваційних стратегій та новітніх технологій, представлених у Національній стратегії розвитку освіти України. У проаналізованих наукових працях, присвячених проблемі управлінської діяльності в галузі освіти, зосереджено увагу на тому, що саме освіті належить важливе місце в сфері професійного менеджменту, тому на зміну традиційному «управлінню» має прийти «педагогічний менеджмент», який дасть можливість більш детально висувати вимоги до фахових компетенцій керівників закладів освіти. У статті розглядаються концепції, критерії та види освітнього менеджменту, висвітлені у науково-педагогічних дослідженнях як українських, так і зарубіжних вчених. Представлені головні завдання, що стоять перед закладами освіти, реалізуються у процесі виконання менеджерами своїх професійних навчально-виховних функцій. У процесі дослідження проблеми педагогічного менеджменту як важливої складової системи освіти України поняття «менеджер навчального закладу» визначено як «фахівець, який має високий професійний рівень, є компетентним у різноманітних питаннях щодо організації, управління та контролю в освітньому процесі закладів освіти».

У статті розглянуто засади становлення та розвитку освіти дорослих як джерела подальшого формування і вивчення освіти дорослих у ХХІ столітті; обґрунтовано андрагогічні засади навчання дорослих. Автори приділяють значну увагу сутності андрагогіки як науки про закономірності та особливості освітнього процесу навчання дорослих. У статті досліджується специфіка андрагогічних процесів, світовій досвід в освіті дорослих. Розкрито теоретико-методологічні проблеми андрагогіки. Автори аналізують значення розвитку андрагогіки як науки, що дозволяє формулювати і реалізовувати основні цілі освіти дорослих в контексті життєвого шляху людини. Визначено складові освітньої ланки навчання дорослих людей. Розглянуто наявну законодавчу базу для розвитку освіти дорослих та розробку законопроекту «Про освіту дорослих». Проаналізовано вплив безперервної освіти на національному та регіональному рівнях.

Система освіти покликана сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного і культурного розвитку країни. В статті проаналізовано сучасний стан цієї галузі, місце та її значення в економіці України. Виявлено основні проблеми, які стосуються фахових компетентностей, фінансового забезпечення, недосконалості законодавчої бази та державного регулювання освітньої сфери. Визначено основні напрями державного управління в умовах реформування освіти. Показано що освіта - одна з найважливіших областей, які держава підтримує створенням умов для її розвитку. Україна запроваджує реформу освіти, яка може змінити якість освітніх послуг, ставлення до престижу педагогічної та наукової діяльності. Проте, в контексті реформ, існує проблема в управлінні цією сферою, оскільки необхідно реагувати на виклики для її вдосконалення. Система освіти є невід'ємною складовою духовності, яка готує молодь до життя на основі їх знань у дошкільних, середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про освіту», освіта є державним пріоритетом, який забезпечує інноваційний, соціальний, економічний та культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти - це інвестиції в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Наголошено та тому що одним з пріоритетних напрямків є реформа економічних основ системи освіти, яка має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту. Автор акцентує увагу що реформа економічних основ системи освіти, має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту. Слід також пам'ятати, що автономія - це не лише незалежність, а й відповідальність навчального закладу щодо прийняття ефективних управлінських рішень щодо організації навчального процесу, господарської діяльності, роботи з персоналом та споживачами освітніх послуг. Запропонована реформа освіти та науки України передбачає зміни, які наблизять її до європейських стандартів, значно підвищать конкурентоспроможність, а також дадуть можливість децентралізації її управління.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

У статті висвітлено досвід проектування хмаро орієнтованих навчальних середовищ (ХОНС) в системі загальної середньої освіти зарубіжних країн. Проаналізовано проекти Росії, Німеччини, Чехії, Австралії, Китаю, Ізраїлю, Африки, Сінгапуру, Бразилії, Єгипту, Колумбії, Азербайджану та США. У результаті аналізу реалізацій проектів було з’ясовано спільні проблеми впровадження хмаро орієнтованих навчальних середовищ (безпека особистих даних, технічні проблеми інтеграції хмарних середовищ з існуючими системами і продуктивність хмарних сервісів) і переваги їх використання в середній освіті (мобільність учасників, об’ємні хмарні сховища даних, повсюдна доступність, систематичне оновлення програмних засобів, простота використання). Встановлено, що проблема проектування хмаро орієнтованих навчальних середовищ набуває особливого значення у зв'язку з підвищенням вимог суспільства до якості освітніх послуг і розвитком електронного навчання в системі середньої освіти.

Анотація. Розкрито дилему державного управління соціокультурними формами організації у сфері освіти, науки, інновацій. Метою статті є виявлення актуальних проблем державного управління соціокультурними формами організації у сфері освіти, науки та інновацій. У дослідженні описано специфіку природи управління соціокультурними формами, з одного боку, і проблеми, що виникають у ході реалізації управління, — з другого. У дослідженні представлені основні вектори розвитку управління такими формами: вертикальний поділ управління, горизонтальний поділ управління (модульний), поперечний поділ управління. Також проаналізовано дослідження і публікації урядових і неурядових організацій (наприклад, ОЕСР) та компаній, які займаються вищою освітою або іншими галузями економіки, науки та інновацій. Першоджерелами є наукові статті, звіти та дослідження. У дослідженні вказуються найважливіші галузі, на яких міжнародні організації мають зосередити свої зусилля у сфері НДДКР. Також особлива увага приділяється забезпеченню належного управління усіма сторонами, які беруть участь у науково-дослідній діяльності. Крім того, виявлено, що вища освіта і наука мають прагнути знайти баланс між державним сектором і прагненням до незалежності. Ключові слова: освіта, наука, інновації, державне управління, право, регулювання. JEL Classіfіcatіon I28, H52, I22, I25 Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 11.

У статті досліджується необхідність та особливості стратегічного планування освітнього розвитку на регіональному рівні з використанням наявних проблем у якості основи цілепокладання управлінської діяльності. На основі системного аналізу та виокремлення спільного і особливого у тенденціях освітнього розвитку на рівні країни та регіону визначаються базові проблеми стратегічного планування та управління. Здійснюється узагальнюючий аналіз розвитку регіональної системи освіти на прикладі Дніпропетровської області з виходом на постановку стратегічних цілей її реформування. Показано що основою стратегічного планування розвитку освіти є розроблення нового цілепокладання розвитку української освіти на базі цінностей демократичного суспільства, особистісного розвитку, спрямованості до європейського освітнього простору; створення каркаса нового законодавчого поля функціонування освіти;визначення засад рівного доступу кожного громадянина до якісної освіти всіх рівнів як магістральний напрям її розвитку; формування змісту освіти на основі державних стандартів як важеля управління якістю освіти в країні. Акцентуються проблеми стратегізації управління освітою на регіональному рівні та необхідність пов’язаних з цим інновацій у нормативно-організаційній царині. Показано що в основі освітньої парадигми має лежати завдання забезпечення потреб споживачів освітніх послуг, розширення можливостей доступу до якісної освіти, забезпечення ефективного соціального механізму конкурентоздатності випускників шкіл на сучасному ринку праці. На основі проведеного дослідження робляться пропозиції щодо удосконалення стратегічного планування розвитку основних складових регіональної системи освіти.

Для розбудови держави потрібно діяти в напрямі створення нових робочих місць, а отже, має вдосконалюватися та якісно функціонувати система освіти. Наявні новітні ідеї та розробки здебільшого продукують неякісні механізми інновацій у сучасну освітню систему України. Отже, це створює потребу аналізу здобутого досвіду. Гострою проблемою розвитку професійної освіти західноукраїнських земель кінця ХІХ – початку ХХ ст. був вплив технічного прогресу на потребу в розробленні нових навчальних галузей. Таке ж завдання постає в сучасному світі, тому реорганізація закладів професійної освіти є проблемою сьогодення. Автор розкриває складнощі цього процесу під час правління Австрійської імперії, зокрема вплив таких взаємопов’язаних чинників, як: особливості історичного, політичного та соціально-економічного розвитку, відкриття державних та приватних закладів, діяльність різноманітних товариств, боротьба українців за створення україномовних шкіл та запровадження української мови в уже наявних. Акцентується увага на діяльності громадських організацій (товариств), таких як «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» тощо, які активно займалися пробудженням національної свідомості українського народу, формуванням потреби у здобутті освіти та її реорганізацією; аналізуються найважливіші напрями роботи цих товариств. У статті розглядається структура системи шкільництва Галичини, висвітлена науковицею І. Курляк, що повністю зображує систему Буковини та Закарпаття в досліджуваний період. Наведено інформацію про історичний період, в якому існувала система освіти, головні проблеми, з якими стикались освітні заклади, та позитивні риси в освіті. З’ясовано питання контролю та звітності в Австро-Угорській імперії, а також безпосереднього впливу української інтелігенції на розвиток освіти і педагогічної думки. Проаналізований історичний досвід дає можливість виявляти недоліки та переваги фахової освітньої системи, розробляти нові навчальні галузі з урахуванням здобутків національної педагогіки, а також ґрунтуючись на засадах духовності, культури і традицій.

Актуальність теми дослідження. Пострадянський етап українського державотворення позначився кардинальними реформами в різних сферах соціальної життєдіяльності, в тому числі і в освітній. Очевидною альтернативою колишнім радянським стандартам і обмеженням стала європейська перспектива. Постановка проблеми. Автор звертає увагу на кардинальні зміни освіти України, які відбулися у змісті та формі й вимагають подальшого вдосконалення та переосмислення, а також у освітньому просторі нашої сучасної держави залишаються не вирішеними ряд проблем, що пов’язані з європейськими стандартами освітньої діяльності, без урахування національних педагогічних особливостей. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Трансформацію української освіти в контексті розвитку світових інформаційних технологій досліджують Н. Білоцерківська, О. Говоровська, І. Єлдинова, Т. Жихарєва, О. Комаровський, В. Мозальов, Н. Скотна, О. Чернявська, О. Якименко та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Некритичне сприйняття західних стандартів призводить до виникнення багатьох суперечностей, важливо звернути увагу на співвідношення впливу західних освітніх моделей і застосування вітчизняних досягнень у освіті. Постановка завдання. Акцентується увага на критичному аналізі проектів, які мають пройти реформування національної системи освіти, з’ясовуються особливості, можливості та доцільність реалізації європейських стандартів в освіті. Виклад основного матеріалу. Розглядається діяльність міжнародних та зарубіжних фондів, певні положення, які співвідносяться з європейськими стандартами освіти, реформаторські задуми щодо освітньої сфери та можливості їх фінансування. Висновки. Варто здійснювати моніторинг функціонування системи національної освіти та виробити його універсальну систему за певними параметрами.

У статті описуються пріоритети політики ЄС у сфері інформатизації освіти в контексті реалізації програми «Освіта та професійна підготовка 2020». Розглядаються стратегічні європейські документи щодо інформатизації освіти, розвитку цифрових компетентностей і переходу до відкритої освіти. Окреслено інфраструктуру розвитку дистанційної освіти у Республіці Польща. Також описується проблематика використання дистанційного навчання у закладах вищої освіти Республіки Польща та їх перспективність для вітчизняних. Крім того, описується діяльність центрів дистанційного навчання, які діють при закладах вищої освіти Республіки Польща та Європейська Асоціація Університетів, в яких здійснюється дистанційне навчання, і яка охоплює деякі з них. У статті також розглядається розробка і впровадження стандартів якості відкритої освіти у країнах ЄС, а також важливість стандартизації цифрової компетентності викладачів і студентів. Зрештою, ще на початку статті, описуються ключові проблеми розвитку та впровадження ІКТ у вітчизняну освіту, виокремлені в Національній доповіді 2016 р. «Про стан і перспективи розвитку освіти в Україні».

У статті висвітлюється проблема інформаційного забезпечення мистецької освіти дітей дошкільного віку. Проведено аналіз сучасних джерел та публікацій, в яких започатковано розв’язання обраної проблеми. Уточнено поняття “мистецька освіта”, умови її застосування в закладах освіти, вплив на розвиток творчої особистості. Обґрунтовано питання впливу мистецтва на формування гармонійної особистості. Розглянуто доцільність застосування творів мистецтва в процесі розвитку дітей. Окреслено вимоги до мистецтва пропонованого дітям 5-го року життя. Наведено приклади художніх творів для ознайомлення дошкільників з мистецтвом. Наведено перелік основних нормативно-правових документів, що регулюють діяльність системи освіти. Охарактеризовано експресіонізм, як один із модерністичних напрямів у знайомстві дітей дошкільного віку з мистецтвом.

У статті проведено аналіз досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців із проблеми забезпечення якості професійної освіти в умовах глобалізації та трансформації українського суспільства, описано стан дисонансу між професійною підготовкою майбутніх фахівців та вимогами ринку праці, уточнено сутність поняття «якість професійної освіти» в динаміці його змін, підкреслюється місце та роль крос-культурного компоненту в системі професійної освіти для вирішення проблеми міжкультурної взаємодії та міжкультурних комунікацій, розкрито значний потенціал культурологічного підходу з метою формування фахівця високого ступеня готовності до крос-культурної взаємодії, що сприятиме професійній компетентності. Поняття «якість освіти» визначається як сукупність соціальних норм і вимог до особистості, освітнього середовища, в якому відбувається її становлення та розвиток та системи освіти в цілому, з допомогою якої людина набуває певних знань, умінь і навичок. У статті виокремлені внутрішні та зовнішні чинники якості професійної освіти, які характеризують освітній процес та його результат, з‘ясовано фактори, які забезпечують якість професійної освіти, здійснено спробу запропонувати шляхи підвищення якості професійної освіти через запровадження європейських стандартів якості професійної освіти в системі оцінювання в даній сфері та інноваційних моделей управління професійною освітою на основі врахування крос-культурного менеджменту. Описано систему моніторингу професійної освіти, яка вибудовується на загальноприйнятих і апробованих європейських моделях порівняльної оцінки якості освіти, що враховує багатонаціональність та мультикультурність. Базуючись на загальноєвропейських та світових підходах до розбудови освітнього сектору, проблема якості професійної освіти потребує пріоритетного вирішення. Виходячи з цього, підкреслено важливість підвищення рівня культурного потенціалу держави, який визначається, насамперед якістю вітчизняної професійної освіти та є запорукою її конкурентоспроможності та рейтингу на світовій арені.

У статті порушено проблему професійної підготовки здобувачів вищої освіти в Україні в умовах світової коронавірусної пандемії COVID-19, яка докорінно змінила нашу професійну діяльність. Ми зробили все можливе, щоб адаптуватися. Минуло понад сім місяців, відколи Всесвітня організація охорони здоров'я проголосила COVID-19 пандемією. Сотні мільйонів людей пережили й переживають періоди суворого карантину. Багато хто мусив раптово перемикнутися на роботу з дому; мільйони людей лишилися без роботи. Розглянуто, що майбутнє видається непевним. Нам невідомо, коли суспільне життя повернеться у нормальне русло і чи повернеться взагалі, як невідомо й те, які шрами лишить по собі пандемія. Окреслено актуальні проблеми, які зумовлені необхідністю усвідомлення нової реальності пандемії СOVID-19 як рушія змін освіти. Пандемія COVID-19 докорінно змінила життя університетів. Утім, після «цифрового стрибка» у навчанні багато хто вимагає повернення до нормального навчання в аудиторіях. Заклади освіти припинили очне навчання та перевели понад мільйон здобувачів освіти на «домашнє навчання». Карантин яскраво показав спроможність кожного лектора, його підхід до роботи, організації навчання, володіння ІКТ-навичками. Це сприятиме зміні підходів до підвищення кваліфікації кожного викладача та скорегує кадрову політику. З’ясовано, що ця проблема потребує подальшого вивчення та може розглядатися як узагальнення сучасного світового досвіду з найбільш жагучої проблеми, своєрідним дороговказом для науковців та викладачів. Указано на необхідність дослідження проблеми щодо переходу до дистанційної і змішаної систем освіти, які радикально змінюють способи навчання й учіння, що вимагає відповідних змін в освітніх вимірюваннях, показниках якості освіти, зокрема це стосується питань щодо подальшого перспективного дослідження.

Наука й освіта є провідними чинниками підвищення рівня соціально-економічного розвитку. Значні переваги у створенні умов для зростання якості життя, конкурентоспроможності національної економіки та соціально-економічного розвитку суспільства мають країни, що дбають про розвиток науки й освіти. Найбільш динамічна група економік країн Східної Азії демонструє найбільшу динаміку витрат на НДДКР. США, намагаючись не втратити провідні позиції наукового та інноваційного центру, за останні роки також збільшили вкладення у НДДКР. Водночас країни – лідери технологічного розвитку не лише нарощують чисельність своїх працівників у сфері НДДКР, а й концентрують їх на тих напрямах, які розвиватимуться найбільш динамічно в перспективі. У розвинутих країнах світу за останні роки відбувалися значні структурні зміни в системі випуску фахівців із вищою освітою, зокрема: зростає роль природничих наук, математики та статистики; спостерігається уповільнення підготовки фахівців за програмами з інформаційно-комунікаційних технологій; провідне місце у структурі підготовки фахівців посідають спеціальності, пов’язані з медициною та соціальними програмами. Україна у питаннях слідування прогресивним світовим тенденціям структурних зрушень у науці й освіті відіграє переважно пасивну роль. Структура випуску фахівців із вищою освітою в Україні переважно не відповідає загальносвітовим трендам, відбувається значне зменшення чисельності кваліфікованих наукових кадрів, скорочення обсягу фінансування НДДКР та нівелювання пріоритету науки й освіти. Поряд зі скороченням чисельності наукових працівників в Україні спостерігається позитивна тенденція до поліпшення якості структури зайнятості за науковими напрямами, які є зараз найпрогресивнішими у світі щодо розроблення нових технологій, що забезпечують конкурентні переваги на глобальному рівні. В останні роки збільшилася чисельність працівників таких відділень Національної академії наук України, як фізико-технічні проблеми енергетики, загальна біологія, фізико-технічні проблеми матеріалознавства, біохімія, фізіологія і молекулярна біологія. Таким чином, Україна поступово починає відновлювати свій науковий та інтелектуальний потенціал у критично важливих сферах досліджень. Підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки потребує кардинальної зміни державницького підходу до розв’язання проблем кадрового та фінансового забезпечення науки й освіти, стимулювання інноваційного розвитку вітчизняної економіки. Необхідно активізувати розвиток інноваційно орієнтованих галузей економіки, простимулювати попит на наукові розробки з боку реального виробничого сектору, забезпечити гармонійну взаємодію освіти, науки та виробництва.

У статті досліджено основні проблеми запровадження інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах України. У сучасних умовах доступність вищої освіти для молоді з обмеженими функціональними можливостями є важливою соціальною й педагогічною проблемою. Інклюзивна вища освіта – один з етапів інтеграції студентів з особливими потребами в суспільство, що допомагає їм отримати бажану професію та самореалізуватися в професійній діяльності. У статті висвітлено особливості, завдання й принципи інклюзивної освіти. Окреслено її базові функції, серед яких найважливішими є правова, функція соціалізації, виховна, освітня та економічна. Визначено ключові принципи інклюзивної освіти в Україні: науковість, системність, варіативність і корекційну спрямованість, індивідуалізацію, соціальну відповідальність сім’ї, міжвідомчу інтеграцію та соціальне партнерство. Розкрито психологічні аспекти процесу адаптації студентів до умов навчання у вищий школі. Розглянуто специфіку входження до навчального середовища студентів, які мають обмеження фізичного здоров’я. Проаналізовано труднощі адаптації студентів з особливими потребами під час інтегрованого навчання. Висвітлено основні форми та методи навчання молоді з обмеженими можливостями. Визначено можливі шляхи подолання проблем, пов’язаних з упровадженням інклюзивної освіти, а саме: вдосконалення законодавчої бази й принципів фінансування, створення сприятливого освітнього середовища, формування матеріально-технічної бази, урахування індивідуальних особливостей і потреб студентів, організація психологічної підтримки учасників навчального процесу, надання соціальної та медико-реабілітаційної допомоги, створення умов для соціалізації, самовизначення й самореалізації, підготовка адаптованих навчально-методичних матеріалів для студентів, кадрове забезпечення, подолання соціальних та професійних стереотипів, що передбачає надання допомоги випускникам з особливими потребами в працевлаштуванні й проведення широкої роз’яснювальної роботи серед роботодавців, у засобах масової інформації, у системі служб зайнятості.

Автором оглядової статті проаналізовано актуальні дослідження щодо професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти в Україні. Наведено погляди дослідників щодо сутності професіоналізації андрагогів (як різнорівневе й багатоступінчасте явище (первинна і вторинна професіоналізація); як процес формування об’єктивної і суб’єктивної готовності до професійної діяльності; як складний конструкт, у структурі якого виокремлено певні модуси). Особливу увагу приділено професіоналізації як соціальному процесу, що обумовлено соціальною спрямованістю змісту професійної діяльності викладача закладу вищої освіти.Наголошено на можливостях професіоналізації в умовах формальної і неформальної освіти. Схарактеризовано сутність і значення самоосвіти педагогічних і науково-педагогічних працівників для особистісно-професійного зростання. Акцентовано увагу на актуальних проблемах професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти, обґрунтовано шляхи їх вирішення у системі вищої освіти.Окреслено основні компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників (ключові, загальнофахові та спеціально-фахові). Зазначено, що розвиток професійних компетентностей педагогічного персоналу закладів вищої освіти забезпечує цілеспрямоване, правильно організоване управління як освітнім процесом, так і процесом саморозвитку та самовдосконалення викладача. Наголошено, що зростання ролі викладачів-професіоналів у сфері вищої освіти є нагальною потребою для входження України в європейський освітній простір.Проаналізовано тенденції професіоналізації педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих у контексті андрагогічного підходу. Приділено увагу висвітленню питань, пов’язаних із організацією та змістом професійної підготовки педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих.Ключові слова: освіта дорослих; заклад вищої освіти; педагогічний персонал; професіоналізація; професійний розвиток; формальна освіта; неформальна освіта.

Стаття присвячена сучасним тенденціям розвитку психолого-педагогічних наук в умовах кардинальних змін, які відбулися в культурній, гуманітарній, соціальній, науково-технічній, економічній і політичній сферах. Необхідність навчатися протягом усього життя визначила перспективи нових досліджень, які звертають увагу на різноманітні зміни, що відбуваються в житті людини під час її перебування в освітньому середовищі. Також окреслено завдання, які розширилися з психології виховання та навчання до рівня загальногуманітарних, гуманістичних і соціально-куль- турних. Зазначено, що саме психологія в її цілісному змісті стала невід’ємною складовою частиною процесу навчання, виховання та розвитку людини. Ставиться питання співіснування педагогічної психології та психології освіти, а також відзначається наявність фундаментальної основи психолого-педагогічних досліджень, тієї бази наукової психології та філософії, яка визначає становлення та розвиток людини в освітній сфері. Описуються основні харак- теристики освіти: освіта як окрема самостійна сфера життєдіяльності; освіта як універсальний спосіб передачі культурно-історичного досвіду; освіта як загальна культурно-історична форма становлення та розвитку людини про- тягом історичного періоду й у культурному просторі. Розглядається, що психологія освіти є частиною психолого- педагогічної антропології, яка досліджує проблеми послідовного розвитку суб’єктів освіти, індивідуальних векторів самоосвіти, зміну їх положень, а також зміст їхніх складових частин на основних етапах соціалізації та дорослі- шання. Розробляється питання духовно-моральної освіти в контексті педагогічної психології, а також звертається увага на нові навчальні стратегії в освіті, спрямовані на розвиток метанавичок і метакомпетенцій, які дозволяють краще засвоювати навчальний зміст та ефективніше організовувати індивідуальний навчальний простір. Пропону- ється розв’язання сучасних проблем психолого-педагогічного спрямування шляхом створення міждисциплінарних груп, до складу яких мають входити фахівці-практики; а також шляхом звернення особливої уваги на особистість в освіті в усіх аспектах, пов’язаних із цим питанням.

У статті досліджено питання впровадження освітньої реформи в умовах децентралізації та реформування адміністративно –територіального устрою в Україні. Дана оцінка тенденцій розвитку освіти та процесам секторальної децентралізації у сфері освіти, виокремлено сучасні проблеми, які постали в управлінні освітньою галуззю після завершення першого етапу адміністративно-територіальної реформи в Україні, визначено роль місцевих органів управління освітою в умовах децентралізації. У статті окреслено напрями та шляхи вирішення проблем у подальшому розвитку галузей освіти, як впливого чинника сталого розвитку територій. Мета. Дослідити основні тенденції розвитку освіти в умовах її реформування та децентралізації, запропонувати шляхи вирішення сучасних проблем, що сформувалися в освітніх галузях. Методика. У процесі дослідження використано емпірично- теоретичний метод, заснований на аналізі статистичних даних, синтезі соціально-економічного стану територіального розвитку та розвитку громад, структурний метод; порівняльного аналізу; абстрактно-логічного узагальнення. Наукова новизна. Дослідження та отримані наукові результати присвячені новітнім тенденціям розвитку освітніх галузей в умовах впровадження в України наступного етапу адміністративно-територіальної реформи. Результати. Запропоновані у досліджені рекомендації можуть бути використані органами держаної та місцевої влади.