Статті в журналах з теми "Проблема Голодомору"

Стаття присвячена висвітленню проблем гігієни харчування на ІІ Українському санітарно-харчовому з’їзді в Одесі у 1936 р. Проблема споживання безпечних харчових продуктів була завжди актуальною для людства. Ця ж проблема потребувала негайного вирішення і в Україні у другій половині 30-х рр. ХХ ст. – в умовах пережитого голодомору і тогочасних змін державної політики країни. Саме через це питання поліпшення харчування почали розглядатися на Першому Всеукраїнському санітарно-харчовому з’їзді (1934 р.) і продовжувалися на ІІ Українському санітарнохарчовому з’їзді у 1936 р. в Одесі. З’ясовано, що в українській історіографії відсутнє наукове дослідження щодо ґрунтовного розгляду діяльності ІІ Українського санітарно-харчового з’їзду, котрий відігравав важливу роль для розвитку гігієни харчування як наукової, так і поліпшення практичної галузі в Україні у 1930-х роках. Метою дослідження є на основі доступних джерел і літератури розглянути питання гігієни харчування на ІІ Українському санітарно-харчовому з’їзді у 1936 р. Ця розвідка є однією зі складових, яка сприятиме кращому розкриттю проблеми розвитку гігієни як науки в Україні у міжвоєнний період 1921-1941 рр. Методологія даного дослідження ґрунтується на сукупності принципів об’єктивності, історизму та системного аналізу фактів і подій. Використано методи теоретичного дослідження, історіографічного, джерелознавчого та термінологічного аналізу. Встановлено, що ІІ Український санітарно-харчовий з’їзд 1936 р. підвів підсумки щодо гігієнічного стану підприємств харчової промисловості країни за останні три роки; визначив завдання подальшої гігієнізації виробництв на харчових підприємствах. Обговорено доповіді з питань санітарної характеристики і гігієнізації виробництв в окремих галузях харчової промисловості й окремих територіальних районах; торгівлі харчовою продукцією в Україні і завдання її санітарно-гігієнічного поліпшення; чергові питання гігієни громадського харчування; санітарно-гігієнічний контроль якості харчових продуктів; профіль і підготовка санітарно-харчових кадрів. Розглянуто науково-дослідні питання: пришвидшені методи хімічного дослідження харчових продуктів, бактеріоскопічні методи дослідження харчових продуктів, діагностика токсину ботулізму у харчових продуктах і корелятивний зв’язок фізико-хімічних і бактеріологічних показників у харчових продуктах. Обговорено зміни до санітарно-харчового законодавства країни: проект санітарно-харчового кодексу, питання нормування солей тяжких металів у харчових продуктах і нормативи санітарно-гігієнічної оцінки харчових продуктів. Опрацьовані питання впровадження дієтичних продуктів у виробництво харчової промисловості.

Проблема колективних травм є актуальною для українського сьогодення і важливою з погляду розуміння функціонування великих і малих соціальних груп. У психологічній та психотерапевтичній літературі тема колективних травм дістала наразі досить широке висвітлення як у загальному плані, так і щодо вивчення конкретних прикладів, які стосуються травм геноциду, рабства, терористичних нападів тощо. Найбільш представленим можна вважати аспект, пов'язаний з колективною травмою Голокосту та її трансгенераційною передачею. Колективна травма українського Голодомору має натомість порівняно незначну представленість у літературі. Поняття “колективна травма” може бути співвіднесено з іншими спорідненими поняттями: історична травма, трансгенерційна травма, національна травма, культурна (або культуральна) травма, інформаційна травма. Є ряд чинників, що визначають тяжкість колективної травми та умови передавання травматичного досвіду нащадкам: тяжкість травми, рівень переживання несправедливості, активність чи пасивність травмованої групи, опрацювання наслідків. Можна виділити різні типи стратегій подолання колективної травми великою групою: прогресивну, активно-агресивну, пасивно-агресивну та регресивну, у процесі реалізації яких проявляються як конструктивні (перетворення травми на історичний наратив), так і деструктивні (формування агресивної ідеології) тенденції. Подолання наслідків колективних травм у великих групах пов’язане з різними способами ритуалізації травматичного досвіду, одним з видів яких є створення героїчного епосу в певні історичні періоди. У малих групах спостерігаються колективні травми, викликані подіями, що відбуваються в цій групі, а також наслідки історичних травм, які актуалізуються в певні періоди загострення групової динаміки. Для опрацювання колективних травм та інших соціокультурних тем розроблено низку методів, серед яких одне з чільних місць займає метод соціодрами. Ключові слова: колективна травма, історична травма, соціальна динаміка, трансгенераційна передача, стратегії подолання травми, ритуалізація травматичного досвіду, соціодрама.

Анотація. Мета дослідження – оприлюднити імена окремих діячів партійно-державної номенклатури та працівників репресивно-каральних органів, що належать до когорти виконавців Голодомору-геноциду українців, а також проаналізувати їхню роль у вчиненні даного злочину. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає в тому, що вперше проаналізовано матеріал на предмет укладання майбутніх списків виконавців Голодомору-геноциду українців 1932 – 1933 рр., що є вагомим аспектом вітчизняних голодоморознавчих студій на сучасному етапі. Висновки. Вивчення та укладання списків виконавців Голодомору-геноциду українців є важливим і перспективним напрямком дослідження, адже йдеться про інститут уповноважених, що виник в результаті цілеспрямованого злочинного наміру з боку вищого партійного керівництва СРСР приборкати українців шляхом їх примусового виголодження. У випадку з цим злочином йдеться про колективного суб’єкта злочину – від організаторів серед вищого радянського керівництва до партійно-державної номенклатури та представників репресивно-каральних органів УРСС, який має стати об’єктом комплексного та повноцінного дослідження, маючи на меті укладання та оприлюднення якомога повнішого й автентичного списку усіх виконавців цього злочину. Це тягне за собою потребу розширення погляду на тему Голодомору-геноциду українців та переходу на інший рівень досліджень – до узагальнюючих, синтетичних опрацювань, що зумовлювало модернізацію існуючих моделей історичного пізнання та виводило українське голодоморознавство на вищий, узагальнюючий рівень осягнення проблем. Ключові слова: Голодомор-геноцид українців, списки виконавців, партійно-державна номенклатура, репресивно-каральні органи УРСС.

Висвітлено особливості художньої реалізації проблеми голодомору у творчості Ігоря Качуровського і представників української діаспори, зокрема з’ясовано природу трагічного і її втілення в поемі «Село в безодні». Вказано, що твір має яскраво виражений автобіографічний характер, що увиразнює ідею й трагічний пафос. Вказано, що її реалізація відбувається як на рівні окремої людини, родини, так і в розрізі художнього відображення винищення майже покоління українського народу шляхом політичних репресій, примусового вивезення українців в Сибір і Далекий Схід, голодомору.

Purpose and methodology of the study. The article is devoted to the analysis of sources on the history of the Holodomor of 1932–1933 in the Kherson region. The results of the study will help to expand knowledge about the famine of 1932–1933 and to conduct an effective search for new archival information about this event. The study is based on source methods of identifying, analyzing and evaluating sources. Methods of archival heuristics are used, with the help of which a circle of archives is established, where the necessary information could potentially be stored, based on information about fundraisers.Results and scientific novelty of the study. A significant array of official records was analyzed: orders, reports, information, correspondence, certifying the crime of the Soviet government against the Ukrainian people - the Holodomor genocide of 1932–1933 in the Kherson region.It was found that the collections of archival documents of Russian archivists, despite the purpose of preparing a source complex, the composition and content of which would deny the Holodomor as genocide of the Ukrainian people, nevertheless contain valuable information from the central archives of the former USSR, including materials about southern Ukraine. One of the significant shortcomings is the lack of documents that would reflect the reaction of the "fraternal" republics to the famine in Ukraine, as Kherson trade unions, in particular, sought food aid from the relevant authorities in Belarus and Russia.In Ukraine, in parallel with the processes of declassification of archives, collections of documents with high-quality archeographic design were also published. In fact, Ukrainian scholars have urged their Russian counterparts to address the issue of famine, as they have previously produced high-quality informational content for the study of the Holodomor in Ukraine, which cannot be ignored.Regional archives play an equally important role in forming the source base of the problem. Their materials have been repeatedly published, including in the large-scale project "National Book of Remembrance of the Holodomor Victims of 1932–1933 pp. in Ukraine” (2008). It seemed that such a number of identified, published, including in the form of Internet resources of documentary monuments, cartographic materials, sources on demographic statistics has already exhausted the subject, but declassification and transfer of documents from the SBU continues, and archives are replenished with new documents. In particular, those that raise the issue of Soviet repression for spreading information about the famine of 1932–1933 in later years. That is, the discovery of new documents and the setting of new research tasks to study the history of the Holodomor is a real prospect for the future.Key words: Holodomor, Kherson region, local history, archive, source, document. Мета та методологія дослідження. Стаття присвячена аналізу джерел з історії Голодомору 1932–1933 років на терито-рії Херсонщини. Результати дослідження допоможуть розширити знання про голод 1932–1933 років та проводити ефективний пошук нової архівної інформації про цю подію. В основі дослідження лежать джерелознавчі методи виявлення, аналізу та оцінки джерел. Застосовуються методи архівної евристики, за допомогою якої встановлено коло архівів, де потенційно могла зберігатись необхідна інформація, виходячи з інформації про фондоутворювачів. Результати та наукова новизна дослідження. Проаналізовано значний масив документів офіційного діловодства: накази, доповідні записки, інформації, листування, що засвідчують злочин радянської влади проти українського народу – Голодомор-геноцид 1932–1933 років на території Херсонщини.З’ясовано, що збірники архівних документів російських архівістів, не зважаючи на мету підготувати джерельний комплекс, склад і зміст якого заперечуватиме Голодомор як геноцид українського народу, тим не менш містять цінну інформацію з центральних архівів колишнього СРСР, в тому числі матеріали про Південь України. Одним з суттєвих недоліків – відсутність документів, що б відображали реакцію «братніх» республік на голод в Україні, оскілки зокрема херсонські профспілки звертались за продовольчою допомогою до відповідних органів в Білорусії та Росії. В Україні, паралельно з процесами розсекречення архівів, також видано збірки документів з якісним археографічним оформленням. Власне українські вчені спонукали російських колег звернутись до теми голоду, оскільки раніше за них сформували якісний інформаційний контент для вивчення Голодомору в Україні, котрий не можливо ігнорувати.Не менш важливу роль у формуванні джерельної бази проблеми відграють регіональні архіви. Їхні матеріали неодноразово публікувались, в тому числі в масштабному проєкті «Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні» (2008). Здавалось, така кількість виявлених, опублікованих, в тому числі – у вигляді Інтернет-ресурсів документаль-них пам’яток, картографічних матеріалів, джерел з демографічної статистики вже вичерпала тематику, проте розсекречення та передача документів з СБУ триває, й архіви поповнюються новими документами. Зокрема, такими, що піднімають питання репресій радянської за поширення інформації про голод 1932–1933 років у пізніші роки. Тобто виявлення нових документів, і постановка нових дослідницьких завдань з вивчення історії Голодомору – реальна перспектива на майбутнє.Ключові слова: Голодомор, Херсонщина, локальна історія, архів, джерело, документ

Проаналізовано стан вивчення проблеми кількісних втрат від Голодомору 1932-1933 рр. у Дніпропетровській області. Виявлено, що мається обмежене коло досліджень з даної проблематики. У своїй більшості вони присвячені висвітленню конкретної ситуації в селах області. Лише в окремих із них зроблена спроба аналізу демографічних наслідків Голодомору. Практично невідомими залишаються втрати населення в кожній її адміністративній одиниці як загалом, так і в соціальному, статевому, національному, віковому аспектах зокрема. В якості предмета дослідження обрано загальноукраїнський археографічний збірник, який складений на основі матеріалів книг записів цивільного стану населення, і єдиний на сьогодні в Україні містить зафіксовані свідчення про померлих, «Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 рр. Дніпропетровська область». У ході дослідження було виявлено, що загальноукраїнські тенденції він відображає. При цьому містить і ряд особливостей. За вміщеними в ньому матеріалами більшість померлих в області становило міське населення. В містах найбільшу категорію загиблих складають робітники. Другою соціальною категорією померлих були селяни. Службовці були на третьому місці. В селах проживали також робітники і вони становили другу, хоч і значно меншу порівняно з селянами, категорію померлих. За національним складом більшість жертв Голодомору становили українці, потім росіяни, на третьому місці були євреї. Проте в місцях компактного проживання представників якоїсь із національностей більшість була за ними. У графі про причину смерті відносну більшість, порівняно з записами видів діагнозів, і в містах, і в сільській місцевості становили пробіли. Значним був відсоток діагнозів, що непрямо, але вказували причиною летального випадку голод. Виявлено і декілька десятків записів про голод як безпосередню причину трагічного факту.

У статті продемонстровано позицію автора щодо розвитку сучасного літературного процесу в Україні. З’ясовано її жанрово-стильові особливості, тематичні домінанти, які зродила постколоніальна, пострадянська епоха. Доведено, що новітньою літературою прийнято називати найсучаснішу, тобто ті тьвори, що їх написано від часу скасування цензури, від часу здобуття Україною незалежності (1991 р.) й до нинішнього дня, хоча деякі принципові зміни у розвитку вітчизняної художньої літератури відбулися ще в перебудовний період (1985–1889 рр.). Доведено, що внаслідок відкритої свободи творчості, плюралізму думок, спілкування українських з іноземними письменниками, розширення культурних контактів й обміну досвідом, вітчизняна художня література набрала нових жанрових форм і стильових ознак, розширилась тематика, раніше заборонених цензурою проблем (сексуальність, голодомор, девіантна поведінка, осмислення соціальних проблем та історичної пам’яті тощо), автори розширили горизонти стилістичних прийомів (постмодернізм, неоавангард, сенсо-фізіологізм, звернення до нецензурної лексики, суржику), поліфонічних (змішаних) жанрів, стилізації, інтертекстуальності.

The aim of the work is to analyze the domestic scientific and journalistic literature devoted to the characteristics of the state of education during the Holodomor of 1932–1933 in Ukraine on the example of Kharkiv region. To achieve it, the most widely used methods are historical-comparative and hermeneutic.Results. The process of studying the state of education and the role of educators during the Holodomor of 1932–1933 in modern domestic journalistic literature is considered. It was revealed that the most thorough local lore studies on the history of the state of education during the Holodomor of 1932–1933 in the Kharkiv region belong to T. Polishchuk. Fragmentary information and mentions about the living conditions of educators of Kharkiv region in 1932–1933 were found in the local lore works of L. Isaiv, I. Skotar, V. Strilets, I. Putria and other researchers.Conclusions. The biggest problem in the study of the situation of educators in 1932–1933 in Kharkiv and Kharkiv region is that there is no historiographical aspect of thorough works that would comprehensively consider and analyze both the achievements and problems of educators. In the journalistic literature, descriptions of pictures of socio-economic life of educators often lack specifics, the facts are presented separately, some information needs further study and explanation, at least because modern realities and living standards of that time are extremely different. Modern scientific and journalistic literature reports on the obvious achievements of educators in the early 1930s: the steady increase in literacy, the law on compulsory secondary education, the expansion of the network of secondary, vocational and higher education institutions. However, no thorough work devoted to comprehensive coverage of the historiography of this issue has been found.To describe the holistic picture of the situation of educators in 1932–1933 in Kharkiv and Kharkiv region, further research requires expanding the source base of this problem, historical assessments of various researchers, as well as biographies of prominent educators and the uniqueness of their teaching methods.Key words: publicist literature, famine of 1932–1933, archive materials, Kharkiv region, historiography, historiographical sources. Метою роботи є аналіз вітчизняної наукової та публіцистичної літератури, присвяченої характеристиці стану освіти в роки Голодомору 1932–1933 рр. в Україні на прикладі Харківської області. Для її досягнення найбільше застосовувалися такі методи, як історико-порівняльний і герменевтичний.Результати. Розглянуто процес дослідження стану освіти та ролі освітян у роки Голодомору 1932–1933 рр. у сучасній вітчизняній публіцистичній літературі. Виявлено, що найґрунтовніші краєзнавчі дослідження з історії стану освіти в роки Голодомору 1932–1933 рр. на Харківщині належать Т. Поліщук. Фрагментарні відомості та згадки про умови життя освітян Харківщини в 1932–1933 рр. знайдено у краєзнавчих роботах Л. Ісаїва, І. Скотаря, В. Стрільця, І. Путрі та інших дослідників.Висновки. Найбільшою проблемою в дослідженні становища освітян у 1932–1933 рр. у місті Харкові та на Харківщині є те, що ґрунтовних праць, у яких би комплексно розглядалися й аналізувалися як здобутки, так і проблеми освітян, в історіографічному аспекті немає. У публіцистичній літературі, в описах картин соціально-економічного життя освітян часто бракує конкретики, факти подаються розрізнено, деяка інформація потребує додаткового вивчення й пояснення хоча би тому, що сучасні реалії та стандарти життя того часу надзвичайно різняться. У сучасній науковій і публіцистичній літературі повідомляється про очевидні здобутки освітян на початку 30-х рр. ХХ ст.: невпинне зростання рівня грамотності населення, дію закону про обов’язкову середню освіту, збільшення мережі закладів середньої, професійно-технічної та вищої освіти. Однак ґрунтовних робіт, присвячених усебічному висвітленню історіографії зазначеного питання, не знайдено.Для опису цілісної картини становища освітян у 1932–1933 рр. у Харкові та на Харківщині подальших досліджень потребує розширення джерельної бази зазначеної проблеми, історичні оцінки різних дослідників, а також біографії видатних освітян та унікальність їхніх методик навчальної і виховної роботи.Ключові слова: публіцистична література, голод 1932–1933 рр., матеріали архівів, Харківська область, історіографія, історіографічні джерела.

У статті здійснено спробу проаналізувати сімейний роман О. Забужко «Музей покинутих секретів» з позицій «колективної пам’яті». До завдань, поставлених авторкою, належать: 1) відстежити кореляцію індивідуальної пам’яті й з’ясувати її вплив на пам’ять колективну; 2) установити, як колективна пам’ять діє на усвідомлення національної ідентичності (мова йде про українську ідентичність) інтелектуально розвиненої особистості; 3) окреслити «місця пам’яті» (у цьому випадку – фотографії) і з’ясувати, як вони крізь призму індивідуальної пам’яті впливають на підсвідомість сучасників. Авторка статті спирається на ідеї М. Хальбвакса, П. Нора, А. Ассман – дослідників властивостей пам’яті, а також на праці українських учених-літературознавців, які акцентували увагу на проблемах колективної пам’яті в художньому тексті. У ході дослідження спостережено, що одним із авторських посилів роману є зосередження на історичних темах: Голодомор – Друга світова війна – Боротьба УПА з КДБ – Голокост – часи відлиги та криза радянської системи, їх осмислення й відображення в колективній пам’яті українців. У статті акцентовано увагу на тому, що через образи головних героїв Дарини Гощинської, журналістки, яка знаходить старі світлини й розгадує їхні таємниці, й Адріяна Довгана, що пов’язаний родинним зв’язком із персонажами на фото, читач має змогу відчути й пізнати суспільні колізії тих часів, коли радянська влада намагалася знищити національну ідентичність українців. Спостережено, що «місця пам’яті», окреслені в романі (фотографії), впливають на підсвідомість персонажів і примушують їх замислитися над проблемами історичного минулого. Зроблено висновок, що завдяки індивідуальній пам’яті інтелектуально розвинена особистість може «реставрувати» пам’ять колективну й активувати коди належності до своєї нації.

У статті проаналізовано антитоталітарний дискурс повісті Олени Звичайної «Селянська санаторія». На основі вивчення життєпису письменниці встановлено, що образ головної героїні Улянки має автобіографічну основу. Чоловік авторки, колишній військовик армії УНР, був неодноразово засуджений у 1930-ті роки і лише дивом урятувався від загибелі в тюремних таборах. Розглянуто комплекс соціально-політичних проблем твору. Показано, що в повісті відображені теми Голодомору, розкуркулення і репресій 1930-х років. Головна героїня Улянка потрапила на лікування від туберкульозу в будинок відпочинку в Ялті. Там вона познайомилася зі старою революціонеркою, партійним діячем Оленою Петрівною Безрідною. Проаналізовано, що ця жінка пережила глибоку ідейну кризу. Її батько захоплювався Петлюрою й УНР, а вона була віддана ідеям Леніна-Сталіна. Спочатку вона зарекомендувала себе фанатичною комуністкою. Але під час розкуркулення Олена Безрідна зрозуміла, що вся тоталітарна система побудована на брехні і знущанні над селянами. Вона зрозуміла, що не може вийти із системи, але не хоче більше служити їй. Тому Безрідна свідомо йде на самогубство. При цьому заповідає Улянці написати про це книгу. Розглянуто приватну сюжетну лінію Улянки: лікар, який урятував дівчину, став її чоловіком, але його засудили за контрреволюцію до десяти років таборів. На Колимі він загинув. Доведено, що тоталітарна система заснована на страху й брехні: санаторій, розміщений у Лівадійському палаці, називається «селянський», а насправді там відпочиває партійна номенклатура з Москви. Розглянуто образ представника каральних органів, який бездушно відправляє на смерть сотні невинних людей, звинувачуючи їх у контрреволюції. У повісті згадані реальні події і діячі, як-от процес СВУ, Микола Хвильовий. Проаналізовано основні стильові особливості повісті: реалістичну основу, правдивість характерів і деталей, змалювання жахіть Голодомору в Харкові, перебування засуджених у таборах на Колимі. У публіцистичних монологах Олени Безрідної наявні прийоми іронії, сарказму.

У статті досліджуються переклади прозових творів І. Багряного, В. Барки, І. Качуровського та У. Самчука іноземними мовами. Аналізуються проблеми, які виникали під час роботи над перекладами, читацькі та літературознавчі відгуки. Починаючи з 1940-х років І. Багряний, Ю. Косач, І. Костецький, У. Самчук намагалися знайти шлях до німецького та французького читача. Романом І. Багряного «Тигролови» (“Das Gesetz der Taiga”) захоплювалася німецька молодь. У 1950 роках радянські спецслужби викупили весь наклад французького перекладу роману У. Самчука «Марія», аби світова громадськість отримала інформацію про злочинний голодомор 1933 року. У статті акцентується увага на французьких перекладах романів У. Самчука «Марія», І. Багряного «Сад Гетсиманський», В. Барки «Жовтий князь». Згадано також дилогію І. Качуровського «Шлях невідомого», яка була перекладена Ю. Ткачуком англійською мовою. Англійський переклад вийшов під назвою “Because deserters are immortal” (1979). У такий спосіб перекладач на перший план поставив саме загальнолюдську проблематику твору, щоб зацікавити іноземних читачів. У дослідженні аналізуються проблеми, які спричиняли труднощі під час видання українських романів іншими мовами, зокрема фінансові проблеми, активна діяльність радянських спецслужб, які перешкоджали тому, щоб перекладені тексти потрапляли до іноземних читачів, і недостатня обізнаність перекладачів з історичними та соціальними реаліями, про які йдеться у творах українських письменників. Уперше публікуються невідомі листи згадуваних письменників до різних адресатів, а також листи до них, що містять інформацію про перевидання та переклади їхніх творів. Епістолярна історія кількох видань і перекладів роману У. Самчука «Марія» яскраво проілюструвала ті основні проблеми, через які романістика української діаспори надзвичайно повільно доходила до зарубіжних читачів і фактично не була присутня у світовому літературно-мистецькому континуумі.

У стаатті висвітлено особливості художнього моделювання морально-етичної проблематики відомого українського письменника, науковця Віталія Мацька. На матеріалі повісті «Вбите коріння», кількох збірок поезій доведено, що етика є наукою про мораль, хоча моральних концептів у чистому вигляді немає. В. Мацько своєю творчістю доводить, що мораль заторкує усі сфери життя, різні аспекти і види діяльності людини. Основоположними є етичні категорії, наче два полюси, антитетичні пари, антоніми такі як правда – кривда, користь – шкода, честь – безчестя, справедливість – несправедливість, любов – ненависть, щастя – нещастя тощо. Вони увиразнені у творчості письменника завдяки широкому застосуванню зображально-виражальних засобів, стилістичних фігур і є центральними домінантами зображення в літературному творі морально-етичних проблем. Встановлено, що автор через власне глибоко філософське та образне світосприймання змальовує у своїх творах тяжкі випробування, які випали на долю українського народу: голодомор, репресії, війна, глобальна аварія на ЧАЕС та її наслідки, складні життєві людські колізії минулого і сьогодення.

Purpose and methodology of the study. The article analyzes criminal investigation cases on the Bashtan-sky region of the Nikolayev area. The main goal is to identify the sentiments and reactions of the peasants to the actions of the authorities that provoked the artificial famine in Ukraine based on the analysis of criminal nvestigations in 1932–1933 . In the context of the study, criminal investigative cases are not only an indicator of the scale of the punitive system of government, but also evidence of public sentiment, the reaction of people to the totalitarian regime. Research of archival materials is based on a systematic approach and structural and functional analysis. The solution of the set goal is realized at the expense of historical-situational, histori-cal-chronological, biographical, retrospective methods.Results and conclusions of the study. Since the proclamation of Ukraine’s independence, there have been many scholarly works on the Holodomor, as well as the mass repression that accompanied the artifi-cial famine. The Nikolaev historians carried out the detailed analysis of a source base about the Holodomor of 1932–1933 , covered the reasons, consequences of the artificial Holodomor, its features in the territory of the Nikolaev area. A community representative at the district level joined this work. The value of their research lies in the creation of an information block based on the memories of eyewitnesses, the discovery of burial sites, photographic documents. On the other hand, the work of researchers does not fully cover and analyze the problem of protest mood of people who are on the verge of survival.The mood of the Ukrainian peasantry, which can be described as protest, has been identified. Based on the analy-sis of criminal investigation cases, several variants of resistance of the residents of the villages of the Bashtansky district to the punitive actions of the communist authorities were identified. The first type is passive resistance, which manifested itself in attempts to hide part of the harvest from total confiscation. Such a reaction is characteristic not only of individual peasant farms and families. The heads of the collective farms and members of the board also tried to leave the harvest in their village by various methods and prevent it from being taken away. The second type is active resistance, which is manifested in the dissemination of objective information about the situation, attempts to organize riots against the government and direct demonstrations of the peasants.Undoubtedly, the Ukrainian people, which faced many trials in the first decades of the twentieth century – the First World War, revolutions, civil war, famine of 1921–1923, repeated changes of power and political course, transformation of political, economic, cultural space – was exhausted. But this does not mean that people have lost the thirst for life, the desire for freedom and unquestioningly, like lambs, went to the slaughter. Ukrainians were not ready to accept the punitive policy of the authorities. This thesis is confirmed by numer-ous criminal investigations in which citizens were accused of anti-Soviet agitation, calls and preparations for riots against the government, attempts to overthrow it.Key words: Holodomor, Bashtansky district, peasants, protest moods, propaganda, anti-Soviet agitation, leaflets, terror. Мета та методологія дослідження. У статті аналізуються карно-слідчі справи в Баштанському районі Миколаївської області. Основна мета – виявлення настроїв, реакції з боку селян на дії влади, що спровокували штучний голод в Україні, на основі аналізу карно-слідчих справ за 1932–1933 роки. У контексті дослідження карно-слідчі справи виступають не лише показником масштабів дій каральної системи влади, а й свідоцтвом настроїв у суспільстві, реакцією людей на тоталітарний режим. Дослідження архівних матеріалів відбувається на основі системного підходу та структурно-функціонального аналізу. Розв’язання поставленої мети реалізується за рахунок історико-ситуаційного, історико-хронологічного, біографічного, ретроспективного методів.Результати та висновки дослідження. З моменту проголошення незалежності України з’явилося чимало наукових праць, присвячених Голодомору, а також масовим репресіям, які супроводжували штучний голод. Миколаївські історики здійснили докладний аналіз джерельної бази про Голодомор 1932–1933 років, висвітлили причини, наслідки штучного Голодомору, його особливості на території Миколаївщини. До цієї роботи долучились представник громад на районному рівні. Цінність їхніх досліджень полягає у створенні інформаційного блоку, що базується на спогадах очевидців подій, виявленні місць поховань, фотодокументах. З іншого боку, в роботах дослідників не повною мірою висвітлено та про-аналізовано проблему протестних настроїв людей, які опинились на межі виживання.У статті визначено настрої українського селянства, які можна охарактеризувати як протестні. На основі аналізу карно-слідчих справ виявлено кілька варіантів супротиву жителів сіл Баштанського району по відношенню до каральних дій з боку комуністичної влади. Перший тип – пасивний спротив, який проявлявся у спробах приховати частину врожаю від тотальної конфіскації. Така реакція притаманна не лише окремим селянським господарствам, родинам. Голови колгоспів, члени правління також зі свого боку намагались різними методами залишити врожай в своєму селі та не дати його вивезти. Другий тип – активний спротив, який проявлявся в поширенні об’єктивної інформації про ситуацію, яка склалася, спроби організувати заворушення проти влади та безпосередньо виступи селян.Безумовно, український народ, на долю якого випало чимало випробувань в перші десятиліття ХХ століття – Перша світова війна, революції, громадянська війна, голод 1921–1923 років, кількаразова зміна влади та політичного курсу, трансформації політичного, економічного, культурного простору – був виснажений. Але це не означає, що люди втратили жагу до життя, прагнення волі та беззаперечно, як агнці, йшли на заклання. Українці не готові були миритися із каральною політикою влади. Підтвердженням цієї тези є чисельні карно-слідчі справи, в яких громадян звинувачували в антирадянській агітації, закликах та підготовці заворушень проти влади, спроб її повалення.Ключові слова: Голодомор, Баштанський район, селяни, протестні настрої, пропаганда, антирадянська агітація, листівки, терор.

У статті проаналізовано ефективність участі відомого громадсько-політичного діяча, члена Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), посла польського сейму Зиновія Пеленського в роботі Конгресів національних меншин – міжнародної організації, яка в міжвоєнний період ХХ століття намагала- ся вирішити численні проблеми національних меншин. Зазначено, що у 1928 р. політик увійшов до Централь- ного комітету УНДО, проте віддав перевагу роботі в Ревізійному союзі українських кооператив (УНДО) над партійною працею, що унеможливило його участь у роботі міжнародної організації. Тільки після обрання його послом сейму Другої Речі Посполитої у 1930 р. домінантною для нього стала робота над розбудовою цієї політичної сили. Окремий тогочасний напрям його діяльності – участь у роботі Конгресів національних меншин, де Зиновій Пеленський пропагував ідею соборності українських земель та відстоював концепцію «права нації на самовизначення». На конгресах національних меншин, політик виступав від не тільки від імені УНДО, але й представляв інтереси українців Галичини та Волині, які після 1923 р. зазнавали утисків та дискримінації від польської адміністрації в національно-культурній сфері. У період голодомору в Радянській Україні його виступи на міжнародній арені набули агресивних форм і спрямовувалися на критику радянської влади, яка приховувала масштаби голоду на Наддніпрянщині, блокувала міжнародну допомогу та загалом заперечувала факт масової смертності українців. Його вимоги територіальної автономії, виступи із соборницькими гаслами мали великий вплив на справу розв’язання українського питання в міжвоєнний період ХХ ст., сприяли піднесенню авторитету як Зиновія Пеленського, так і УНДО.

This study sets out the results of media effects experiment of two historical documentaries, conducted within joint research project “Broadcasting History in the Transnational Space” by the Vienna University and Taras Shevchenko National University of Kyiv researchers’ team. The main objectives of the study were to explore the impact of Holocaust and Holodomor documentaries on personal traits changing, psychological inclinations, as well as on representations of historical issues. Juergen Grimm’s model “Multidimensional-Imparting-of-History” (MIH) was used for assessing imparting history. The method of modelling was the basic method used during the research. It covers empirical indices of humanitarian values, national identity as well as European and Asian identification. Total of 185 student volunteers (1st to 3rd year of studies at Taras Shevchenko National University of Kyiv) were involved in the experiment. Students watched two documentaries about two major historical tragedies of the 20th century: Holocaust (Genocide of Jews) in Europe during 1939–1945 and Holodomor (Great Artificial Famine) in Ukraine during 1932–1933. Before and after being exposed to the documentaries, students filled out a questionnaire that included social-identity, national-identity as well as psychological parts. The main finding of the experiment is the students’ significant predilection to compromise and reduce conflictive and aggression traits. Under the impact of both documentaries, we observed the growth of the disposition for transnational and trans-ethnic community-building (Communitas Skills) and general tendency towards cosmopolitan problem-solving and commitment for universal human rights (Political Humanitas).

Актуальність дослідження визначається потребою пояснення та переосмислення трагічних подій національної історії ХХ ст., що мають резонанс у сучасному українському суспільстві. У центрі уваги доля звичайної людини, яка опинилася за складних життєвих обставин антигуманної і злочинної політики радянського та нацистського тоталітарних режимів. Аркадій Вайспапір відомий передусім як учасник повстання в таборі смерті Собібор. Однак детальніше вивчення його біографії спонукає переосмислити й інші проблеми історії довоєнних та післявоєнних років. Методологія дослідження ґрунтується на персоналістичному, мікроісторичному та системному підходах, принципах науковості та історизму. А. Вайспапір був вихідцем із середовища переселенців-євреїв, які мешкали на Півдні України. Встановлено, що до початку Другої світової війни він зростав та працював у селянській родині, на життя якої докорінно вплинули колективізація, Голодомор та політичні репресії. Зокрема, його батька Мойсея було незаконно заарештовано та розстріляно в херсонській тюрмі під час Великого терору. Опинившись у Червоній армії на початку Другої світової війни, молодий чоловік боровся за життя за умов бойових дій та Голокосту. Як радянський військовополонений єврей він потрапив до табору смерті Собібор, де став одним із активних учасників відомого повстання. Під час Голокосту А. Вайспапір втратив більшість своїх найближчих родичів. У післявоєнні роки він спробував повернутися до соціуму, налагодити особисте життя та побудувати кар’єру в умовах посилення державного та побутового антисемітизму. На заваді цьому ставала біографія репресованого батька, через що він був обмежений у певних можливостях. Зокрема, отриманні партійного квитка. Схарактеризовано життя А.Вайспапіра в Україні після розпаду СРСР, його роль у збереженні пам’яті про Голокост. Здійснено спробу показати медійний образ особистості в кінематографі. Встановлено, що з кінця 1980-х рр. і до сьогодні він був репрезентований у художньому та документальному кіно. Режисери намагалися передати через його досвід поведінку людини за екстремальних умов війни, коли заради порятунку доводилося вдаватися до насилля. Зазначено, що тема повстання в Собіборі зберігає політичний підтекст і може бути використана за умов інформаційної війни.

Мета статті – теоретичний аналіз останніх наукових досліджень з проблеми психологічних наслідків Голодомору, їх впливу на психічне здоров’я та зіставлення результатів дослідження з концептом моральної травми як формою передачі травматичного досвіду через покоління від свідків до нащадків. Методи. У дослідженні застосовані теоретичний аналіз літератури та систематизація досліджень останніх років з проблеми травматизації осіб-свідків Голодомору та їхніх нащадків (проблеми моральної травми), а також методи синтезу, аналізу та узагальнення інформації. Результати. Результати дослідження свідчать про ключові напрацювання в галузі досліджень психологічної травматизації осіб, які пережили Голодомор, характеристики, прояви та механізми передачі травматичного досвіду. Встановлено, що моральна травма є одним із важких психологічних наслідків геноциду. Висновки. Моральна травма часто узгоджується з індивідуальним та колективним контекстом і має спільні ознаки з концептом колективної та культурної травми і посттравматичним стресовим розладом. Проте, на противагу цим поняттям, у структурі моральної травми виділяють наявність негативних моральних емоцій. Зокрема, переживання почуття провини, страху, сорому, тривоги. Моральна травма узгоджується з дослідженням індивідуальних наслідків травматизації свідків та нащадків Голодомору, оскільки описує ушкодження моральної совісті та цінностей людини, спричинених суб’єктивним сприйняттям та переживанням в індивідуальному досвіді ситуації як травмуючої. Водночас у визначеннях колективної та культурної травми ключове місце посідає наявність спільного травматичного досвіду. Перспективами подальших досліджень можуть бути детальне теоретичне вивчення конструкту моральної травми в контексті психології геноциду та емпіричне дослідження особливостей травматизації нащадків свідків Голодомору для подальшого її зіставлення з концептом моральної травми.