Добірка наукової літератури з теми "Принцип когерентності"

В статті досліджується проблема смислодіяльності як умови продуктивного пізнання. Показана феноменологічна і логічна аргументація у визначенні інтенцій суб’єкта на смисли світу (об’єкт). Особливості сприйняття і розуміння смислу як аргументу у процесі комунікації. Когнітивний аналіз зв’язку смислу і аргументу в пізнавальній діяльності. Неоднозначність смислу виокремлює для його обґрунтування критері досягнення істини, які вимагають аналізу і аргументації. Розглянуто особливості критеріїв об’єктивності істини та її значення у пізнанні смислу. Проаналізовано принцип «абсолютності» та «відносності» істини в якості аргументу. З’ясовано значення принципу несуперечливості, простоти, евристичності, когерентності у процесі встановлення істинності аргументів. Смисл є специфічною формою аргументу у процесі наукової пізнавальної діяльності, який впливає на її результативність.

Здійснено порівняльний аналіз різних методів оброблення природної мови для виявлення симптомів ментального захворювання. Розглянуто принцип роботи та ефективність моделей оцінювання семантичної когерентності тексту (моделі тан-генційності та некогерентності) для класифікації текстів здорових і хворих осіб. У роботі зазначається залежність точності моделей некогерентності та тангенційності від моделі семантичного представлення фрагментів тексту; підкреслюється недолік використання такої моделі в зв'язку з відсутністю можливості враховувати регулярне повторення фраз. Проаналізовано переваги та недоліки застосування комбінації моделей семантичного представлення елементів тексту для врахування постійних повторів його фрагментів. Обґрунтовано доцільність застосування лінгвістичних характеристик тексту пацієнта для підвищення точності класифікаторів виявлення симптомів захворювань та розрізнення їх типу. Розглянуто можливість аналізу частоти появи неоднозначних займенників у тексті для підвищення точності класифікації даних. Проаналізовано особливості застосування різних методів виявлення симптомів ментального захворювання для текстів англійською, німецькою та російською мовами. Запропоновано здійснювати оцінювання зв'язності тексту за допомогою графу узгодженості словосполучень. Здійснено експериментальну перевірку ефективності пропонованого підходу для побудови класифікаційної моделі порівняно з іншими характеристиками тексту.

На матерiалi даоської фiлософiї здiйснена спроба виявити критерiї китайської класифiкацiї. У статтi стверджується, що китайськi класифiкацiйнi схеми заснованi на когерентностi символiзму, iєроглiфiчного полiсемантизму та корелятивного мислення.

Мы рассматриваем некоторые возможные стратегии объяснения критериев рациональности в различных направлениях пересмотра убеждений. Более конкретно, мы сравниваем так называемый AGM-подход (Алчуррона, Гарденфорса и Макинсона) с Paraconsistent Belief Revision, которую недавно предложил Эдвин Марес, в отношении противоречивых теорий и баз убеждений Мы пришли к выводу, что, хотя исключить принцип непротиворечивоси вряд ли возможно, он все же может быть ослаблен подходящей концепцией когерентности. Это позволяет эффективно изолировать противоречия и рационально работать с противоречивыми базами убеждений.

В статье проанализированы преимущества и недостатки основных разновидностей дистанционного обучения, обозначенных как традиционный, комбинированный и электронный тип. На эмпирической основе установлены уровни развития когнитивного, эмотивного и конативного аспектов информационно-психологической безопасности личности студентов, обучающихся по этим типам дистанционного обучения. С учётом перспективности развития электронного типа дистанционного обучения предложены технологические подходы к совершенствованию его практики, основанные на идее реабилитации ключевой роли преподавателя и включения в учебный процесс видов учебной деятельности, характерных для очного обучения. Авторская технология базируется на группе методологических, организационных и методических условий. Методологические условия предлагаемой технологии раскрываются через обозначение трёх наиболее общих принципов построения дистанционного обучения – необратимости, гуманистичности и адаптивности. Организационные условия представлены принципами целесообразности, скоординированности и ведущей роли педагога, определяющими важнейшие аспекты построения электронного типа дистанционного образования. Методические условия раскрываются принципами, характеризующими ориентиры функционирования студентов, преподавателей и электронной образовательной среды. В целях достижения эффективности обучения и информационно-психологической безопасности личности студентов их дистанционное обучение ориентируется на реализацию принципов последовательности, регулярности и заинтересованности; дистанционная работа преподавателя – на реализацию принципов педагогической направленности, корректности и рефлексивности; функционирование электронной образовательной среды – на реализацию принципов внутренней бесконфликтности, научной и методической когерентности, а также пользовательской ориентированности. Апробация технологии подтвердила её результативность. Предложенная технология рассматривается этапной в дальнейшем совершенствовании практики дистанционного обучения студентов высшего учебного заведения.

Постановка задачи. В статье рассматриваются механизмы порождения и понимания текста с опорой на положения теории риторической структуры (ТРС), разработанной У. Манном и С. Томпсон. Данная теория основана на идее структурно-функционального направления в лингвистике о том, что связь между формой и содержанием языковой единицы объясняется структурой зависимостей. Зависимость одной единицы языка от другой в новообразованном единстве трактуется как функция, которую выполняет языковая единица в речи, или дискурсе. ТРС представлена как модель анализа семантических отношений между ядерными (главными) и сателлитовыми (зависимыми) дискурсивными единицами, образующими когерентный текст. Результаты. Описаны разные подходы к определению дискурса и его структурных компонентов. Проанализирована ядерно-сателлитовая модель структуры дискурсивных единиц, предложенная У. Манном и С. Томпсон. Авторы ТРС подчеркивают, что в основе когерентности текста лежат риторические отношения, которые связывают единицы дискурса и способствуют адекватному кодированию и декодированию информации. Это объясняется тем, что ядерно-сателлитовая организация дискурсивных единиц распределяет фон и фокус смыслового восприятия текста адресатом. Выявлены правила графической репрезентации риторических отношений, а также принципы классификации асимметричных и симметричных, моноядерных и многоядерных риторических отношений. Выводы. Ядерность и иерархичность признаются ведущими принципами структурной организации дискурса в ТРС. Иерархичность прослеживается не только в смысловой и интенциональной выделенности ядра по отношению к сателлиту, но и в построении риторических отношений между дискурсивными единицами. Таким образом, ядерно-сателлитовая модель дискурса является эффективным функциональным способом производства и интерпретации текстов, применяемым для решения различных коммуникативных задач. Statement of the problem. The article gives an explanation of the text generation and interpretation according to the Rhetorical structure theory (RST), developed by W. Mann and S. Thompson. This theory is based on structural and functional approaches in linguistics, which present the relations between the form and the content of a language unit as the structure of dependencies. The dependency of one language unit on another in the newly formed unity is understood as a function performed by the language unit in speech or discourse. RST provides as a model for analyzing semantic relations between nucleus (main) and satellite (dependent) discursive units that form the coherence of the text. Results. Different approaches to defining discourse and its structural components are described. The nucleus-satellite model of the discourse structure proposed by W. Mann and S. Thompson is analyzed. The authors of RST emphasize that the coherence of the text is based on rhetorical relations that connect the units of discourse and contribute to the adequate coding and decoding of information. The nucleus-satellite organization of discursive units distributes the addressee`s focus of text perception. The principles of graphic representation of rhetorical relations are revealed, as well as the principles of classification of asymmetrical and symmetrical, mononucleus and multinucleus rhetorical relations. Conclusion. Nuclearity and hierarchy are recognized as the leading ways of discourse structural organization in RST. Hierarchy can be traced not only in the semantic and intentional allocation of the nucleus, but also in the structural organization of rhetorical relations among discursive units. Thus, a nucleus-satellite model of discourse serves as an effective functional principle to generate and interpret texts, which used to solve various communication tasks.

Шмігер Т. (2018). Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами. Монографія. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка. 510 с. Рецензована монографія увібрала в себе багаторічну й копітку працю Тараса Шмігера – непересічної особистості, глибокого аналітика, талановитого учня відомого українського перекладознавця Роксоляни Петрівни Зорівчак. Актуальність запропонованого дослідження зумовлює нагальна потреба впорядкування в перекладознавстві моделей аналітичного опрацьовування міжмовного та міжкультурного зіставлення текстів, що дасть змогу з’ясувати можливості й обмеження застосування цих моделей. Провідним підходом автор обрав лексикоцентричний, адже «через Слово людина спілкується з Богом, зберігає національну пам’ять, творить багатозначну художню форму, яка живе поза писаним текстом і взаємодіє з музичною культурою, риторичним мистецтвом та історичною наукою» (с. 19). За мету книга має визначити внутрішні та зовнішні чинники еволюції розгляду перекладеного тексту, схарактеризувати перекладознавчий аналіз із перспективи сьогоднішніх можливостей і потреб критиків перекладу, випрацювати й уточнити способи зіставлення давньоукраїнських оригіналів і їхніх перекладів сучасними українською та англійською мовами. Це й загалом визначає й аспекти новизни дослідження, позаяк здійснено спробу розширення розуміння перекладознавчого аналізу від одиночного методу до системи аналітичних засобів для вивчення розмаїття текстових компонентів, властивостей і функцій. Розділ 1 відкриває чітка дефініція терміна «перекладознавчий аналіз», що позначає сукупність критеріїв, які застосовують для визначення відповідності між зіставлюваними текстами. Перекладознавчий аналіз автор потрактовує як систему мово- і літературознавчих методів, які розкривають репрезентацію культурного буття нації у лексиконі її мови, смислову функційність комунікативних структур художнього тексту та інтерпретаційного потенціалу оригіналу з погляду їхнього відтворення засобами цільової мовокультури (с. 165). Вважаючи І. Я. Франка не лише основоположником українського перекладознавства, а й провідником перекладознавчого аналізу, автор фокусує далі увагу на постатях М. Зерова, О. Фінкеля, В. Державина, Г. Майфета, Є. Маланюка, завдяки яким метод розширив свої інструментальні рамки, досягши найбільшої популярності в Україні у другій половині ХХ ст. Сприяли цьому перекладачі, критики й теоретики перекладу – М. Рильський, Г. Кочур, В. Коптілов, Ю. Жлуктенко. Цікавим видається визначення й операціоналізація актуальних для перекладу термінів «точності» й «вірності», увагу яким приділяли багато вчених, серед яких були й Г. Кочур і В. Коптілов. Науковці виходили з того, що в центрі розгляду – «якість перекладів» (Кочур 2008:159:265), що дає підстави доречності послуговування терміном «вірності» перекладу. Потому Тарас Шмігер ставить слушне запитання: Чи може існувати «теорія критики» перекладу? Замість розлогих і складних теоретичних рефлексій автор уводить для розгляду опубліковані на стикові століть 12 монографічних досліджень із критики перекладу та дотичних до неї праць. Наслідком їхнього опрацювання є накреслення основоположних принципів критики перекладу, зокрема: робота з текстами, а не поняттями й явищами; метою є аналіз; периферійність теоретичних висновків; критика перекладу – не дидактика, тому не займається сертифікацією кваліфікації перекладача. Далі висновує, що в контексті прикладного застосування, найважливіші аспекти критичних студій спрямовуватимуться на стандартизацію перекладного процесу та оцінювання серйозності й складності помилок. Звідси випливає те, що серед головних завдань для розвитку критики перекладу постає вироблення семантично-текстових моделей аналізу. Також у цьому розділі згадано внутрішньомовний переклад – геть мало досліджену галузь теорії перекладу. Потреба в ньому зумовлює подальший аналіз релігійних текстів перекладу, ожилих для носіїв мови й культури сьогодення. Чи не вперше згадано в контексті внутрішньомовного перекладу властиве й для міжмовного перекладу явище множинності перекладів, що готує читача до появи в подальшому авторових семіотичних інсайтів. Розділ 2 скеровує читача до нових тенденцій, до яких має «дослухатися» сучасне перекладознавство. Когнітивне осмислення перекладу неможливе без учасника й посередника міжмовної комунікації – перекладача, його когнітивних і емоційних структур. Мета введення когнітивних методів аналізу показує, що в акті перекладу все-таки твориться нова дійсність, породжується «нова інформація» (Лотман, 2004:159), бо неперекладність існує, адже неможливо одну дійсність відобразити засобами іншої дійсності і вважати продукт автентичним. Однак неперекладність існує доти, доки дійсність вихідної мови не стає частиною власного досвіду цільової мови. Природно очікувати від сучасного автора, який має інтенцію достеменно збагнути сутність нового перекладознавчого аналізу, введення когнітивного аспекту в парі з комунікативним. Отож не менш інформаційно насиченим є Розділ 3, що встановлює комунікативні засади аналізу перекладу, докладно з’ясовуючи звучання усталених (із погляду лінгвістики тексту) категорій тексту, а саме інформативності, когерентності, з перспективи перекладознавства сьогодення. Це – функційність тексту, комунікативна ефективність, естетичність, інформативність, етнічність. Ними окреслено континуум сприйняття й інтерпретації давніх текстів, замість обмеження просторово-часовими межами їхнього виникнення. Простежено перехрещення когніції й комунікації, що засвідчує «бажання усвідомити авторові комунікативні цілі й інтенції». Сучасним дослідникам, на мій погляд, імпонуватиме закцентована Тарасом Шмігером головна ідея когнітивного підходу – подібності: ми так часто намагаємося розмежувати, відконтрастувати цільовий і вихідний тексти, що надто захоплюємося пошуком розбіжностей. Натомість, у першому розумінні, перекладознавчий аналіз, пропри його первинне призначення спиратися на відмінності, тяжіє до встановлення подібності функцій мовних знаків у зіставлюваних культурах, даючи простір для вибору перекладацьких рішень. Відтак, як пише автор, «еквівалентність на рівні текстових ознак можна розрахувати на основі культурної подібності, а не тотожності» (с. 304). Нарешті, останній розділ 4 присвячено перекладознавчому аналізу здебільшого релігійного дискурсу в розрізі культури й аксіології. Культурний підхід до перекладу ставить за завдання поєднати культуру, яка є абстракцією над часом і простором, та читача, який є конкретним реципієнтом у своїй системі координат. В оцінці якості перекладу автор апелює до його цінності у вимірі цільової культури, спрямовуючи таким чином розум читача до ідеї семіотичної інтеракції текстів джерела й перекладу. Приділивши питанню цінності й інтертекстуальності вагому частину аналізу релігійної комунікації, читач наприкінці розділу дає собі звіт, що несвідомо став частиною інтеракції Бога й людини, що має за мету їхнє примирення через текст. Відтак і цінність різнокодових текстів, за термінами Ю. Лотмана, можливо, й зумовлює смислопороджувальна структура у творчому акті інтерпретації: перекладач (читач) повторює, або реконструює процес авторового створення тексту у зворотному напрямі – від тексту – до задуму (Лотман, 2004:217). Усередині «думних світів» (Ibid) автора й читача культурна матриця володіє потенціалом визначення вартості чужоземного слова. І, як не парадоксально це звучить, ступінь його цінності зростає зі ступенем неперекладності тексту, що його включає. Ці ціннісні риси вдало втілив автор у монографії, яка, переконаний, стане в пригоді дослідникам у галузі перекладознавства, літературознавства, лінгвістики й поетики дискурсу, релігієзнавства. Висновки засвідчують реальність доволі складного завдання інтегрування трьох груп моделей семантичного аналізу у площині перекладу – когнітивної, комунікативної й культурної. Любов до рідного й чужоземного Слова, близькість до українського культурного контексту – семіотична риса Тараса Шмігера, яка приваблює й налаштовує читача на вкрай позитивне, хоча й подекуди критичне осмислення буденних перекладознавчих феноменів сьогодення. Література References Кочур Г. П. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літ. портрети. Інтерв’ю. У 2-х т. Київ: Смолоскип, 2008. Лотман Ю. Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2004. Kochur, H. (2008). Literatura ta Pereklad: Doslidzhennia. Retsenzii. Lit. Portrety. Intervyu. [Literature and Translation. Research. Reviews. Literary Images. Interviews]. Kyiv: Smoloskyp. Lotman, Yu. (2004). Semiosfera [Semiosphere]. S.-Petersburg: Iskusstvo SPB.