Статті в журналах з теми "Принципи сімейного права"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Принципи сімейного права.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-16 статей у журналах для дослідження на тему "Принципи сімейного права".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Правоторова, О. М. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (27 січня 2020): 124–28. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).202.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено, що міжнародні стандарти адміністра-тивно-правової охорони базуються, по-перше, на За-гальній декларації прав людини та пактах. Європей-ський суд із прав людини передбачає як негативний (невтручання держави) обов’язок держави, так і пози-тивний (активні дії з боку держави) обов’язок. Нега-тивний обов’язок полягає в тому, що суб’єкти владних повноважень не мають права втручатись у приватне та сімейне життя особи, а також порушувати право на повагу до особистого житла та кореспонденції осо-би. Наголошено, що провідне місце у визначенні на-прямів розвитку сфери адміністративно-правової охо-рони в країнах-учасницях ЄС посідає адміністрація або ж законодавчо визначене профільне міністерство, що відповідає за політику, розвиток, планування та координацію системи адміністративно-правової охо-рони. Доведено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не розкриває змісту терміна «приватне життя», оскільки описує його як «термін із широким значенням, який не піддається визначенню». З’ясовано, що багато країн включають основні поло-ження Декларації у своє базове законодавство. Саме її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів із прав людини.На основі аналізу Конвенції про захист прав лю-дини й основоположних свобод сформовано стандарти прав, свобод людини і громадянина у сфері адміністра-тивно-правової охорони, а саме: публічна адміністра-ція зобов’язана поважати права людини, а органи виконавчої влади і місцевого самоврядування мають у межах своєї компетенції гарантувати відновлення прав, свобод і законних інтересів усіх, хто перебуває під їх захистом; кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; публічна ад-міністрація має поважати право приватного і сімейного життя особи; кожен, чиї права та свободи було поруше-но, має право на ефективний засіб юридичного захисту в адміністративному порядку, навіть якщо таке пору-шення було вчинене особами, які здійснювали свої офі-ційні повноваження; під час війни або іншої суспіль-ної небезпеки, яка загрожує існуванню нації, держава може вживати заходів щодо обмеження певних прав і свобод, однак виключно в тих межах, яких вимагає го-строта становища.
2
Іванівна, Сафончик Оксана, та Шамота Олександр Володимирович. "ПРИНЦИП ТЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ЗА СІМЕЙНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ". Часопис цивілістики, № 41 (6 серпня 2021): 18–22. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.416.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблематика забезпечення принципу тендерної рівності у сімейних правовідносинах і формування національного механізму щодо відповідності світовим політичним процесам і міжнародним зобов'язанням України, її європейському вибору та іншим чинникам має суттєве теоретичне та практичне значення для юридичної доктрини та державно-суспільного розвитку.
У статті акцентовано увагу на тому, що поняття ґендерної рівності СК України можна охарактеризувати як прогресивний і доволі демократичний: він ліквідує юридичні підстави для дискримінації жінок і чоловіків у сфері сімейного, приватного життя.
Гендерна експертиза сімейного законодавства передбачає аналіз правових норм, про те наскільки вони - дружина і чоловік - як рівноправні суб'єкти подружніх відносин можуть самореалізуватися в сімейному середовищі, настільки сімейне законодавство не є нейтральним у цьому, а гарантує гендерну рівновагу, усуває гендерну дискримінацію, сприяє розвитку паритетної демократії в сім'ї. Якщо «жіночий» підхід до сімейних відносин традиційно зосереджувався на захисті прав жінок, абсолютизував такий захист, то за гендерного підходу передбачається правовий аналіз сімейних відносин із погляду рівності у сім'ї дружини та чоловіка. Тільки гендерно справедливий підхід до законодавства може створити гендерно справедливі умови для самоутвердження рівноправності соціальних статей у сімейних відносинах. До системи принципів сімейного права України входить принцип гендерного балансу в сімейних правовідносинах.
Аналіз національного законодавства показує наявність суттєвих прогалин щодо визначення самого поняття «гендерна рівність» загалом і її місце у сімейних правовідносинах зокрема, однак відзначаємо, що прийняття Сімейного кодексу України та низки законодавчих актів дало змогу більшою мірою врегулювати ці надскладні відносини з урахування інтересів, прав і обов'язків як жінок, так і чоловіків у непростих сімейних відносинах.
3
Корнієнко, М. "Принцип дотримання найкращих інтересів дитини та його застосування у цивільному судочинстві України". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 398–404. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1661.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження автора присвячено поняттю «найкращі інтереси дитини» як основній правовій категорії, що застосовується у розгляді справ щодо дітей. Автором проаналізовані положення міжнародних нормативно-правових актів і законодавчих актів України, які закріплюють принцип дотримання найкращих інтересів дитини. Зокрема, норми Конвенції ООН «Про права дитини», Сімейного кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства». Автор звернувся до наукових підходів до визначення поняття найкращих (найвищих) інтересів дитини та навів тлумачення декількох провідних вчених. Значна частина статті присвячена судовому тлумаченню досліджуваного поняття, а саме практиці Європейського суду з прав людини. Автором проаналізовані підходи до визначення поняття найкращих інтересів у рішеннях по справах «М.С. проти України», «Хант проти України», «Савіни проти України» та «Мамчур проти України». У статті виокремлені категорії справ, у яких українські суди найбільш часто звертаються до принципу дотримання найкращих інтересів дитини й у яких цей принцип є визначальним. Виділені підходи Верховного Суду до визначення поняття найкращих інтересів дитини, проаналізовані рішення Верховного Суду у сімейних спорах, ухвалені протягом 2018-2020 рр. У висновках автор наводить свої узагальнення щодо дослідженої проблематики та пропонує шляхи вдосконалення чинного законодавства. Зокрема, запропоновано доповнити ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначенням поняття «найкращі інтереси дитини». На думку автора, закріплення визначення цього поняття на законодавчому рівні матиме позитивний вплив на правозастосування загалом і судову практику зокрема. Крім того, пропонується уникати вживання поняття «найвищі інтереси» та використовувати «найкращі інтереси дитини» (the best interests of the child), яке передбачено Конвенцією ОО про права дитини.
4
Fedchyshyn, N. O., та O. H. Permyakova. "РОЛЬ РОДИНИ Й СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ НІМЕЧЧИНИ І ФРАНЦІЇ: ІСТОРІЯ ТА ДОСВІД". Медична освіта, № 1 (14 травня 2019): 181–86. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.10134.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – з’ясувати вплив родини й сімейного виховання на навчально-виховний процес у Німеччині та Франції в історичному аспекті.
Основна частина. Інноваційні технології не можуть замінити виховання людини, і важливість родини поступово зростає: усвідомлюється роль виховання підростаючого покоління (формування громадянина). Вивчення історичного досвіду Німеччини та Франції щодо сімейного виховання, у виховному процесі яких втілено передові ідеї європейської педагогічної думки і які займають лідерські позиції у навчально-виховному процесі, є сьогодні актуальним. З педагогічної точки зору на основні принципи і засади теорії шкільної організації, педагогічні спільноти Німеччини та Франції констатували першочергове право родини на виховання дитини.
Висновки. Гербартіанство забезпечило у Німеччині всі належні передумови для освітньої політики й практики, де поєднані: сімейне виховання, креативне навчання, належний відпочинок, релігійне осмислення сенсу життя. У Франції для підтримки сімей та всіх, хто займається вихованням й освітою дітей, створені асоціації сімейної освіти, які підтримуються державою та місцевими органами влади, благодійними спільнотами й чисельними партнерами.
5
Сафончик, О. "Щодо аналізу сімейного законодавства з метою здійснення класифікації правових наслідків припинення шлюбних відносин". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 58–64. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1560.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні Українська держава, перебуваючи на шляху до євроінте-грації, з метою вдосконалення та уніфікації норм і положень інституту сімейного права в частині нормативно-правового регулювання припинення шлюбних правовідносин і їх класифікації вживає заходів щодо врахування сформованих європейськими органами стандартів і правових традицій.
Конституція України, ЦК України, СК України містять у собі цілий перелік норм, спрямованих на захист прав і свобод осіб, які перебувають у шлюбних правовідносинах, а також на регулювання правовідносин подружжя; осіб, котрі перебувають у фактичних шлюбних відносинах (конкубінаті); осіб, які перебувають у релігійному шлюбі; осіб, що є цивільними партнерами, тощо, на принципах взаємоповаги особистих немайнових і майнових прав, які виникають після виникнення шлюбних правовідносин. Слід ураховувати, що соціально-економічні зміни, які відбулися в Україні, справили вирішальний вплив на розвиток шлюбних правовідносин.
Шлюбні правовідносини - це наслідок застосування норм сімейного законодавства до конкретних відносин у сфері шлюбу і сім'ї. Шлюбні правовідносини є основою розвитку і становлення суспільства та регламентуються положеннями сімейного права. Однак, ураховуючи деякі зміни традиційної моделі соціальної поведінки людей у частині сімейних і шлюбних правовідносин, що відбулися у деяких зарубіжних країнах, у т. ч. в окремих країнах-членах ЄС, актуальним сьогодні є дослідження класифікації правових наслідків, які виникають унаслідок припинення шлюбних правовідносин.
Шлюбні правовідносини, вступ у шлюб, припинення шлюбних правовідносин, створення фактичних шлюбних відносин (конкубінату),релігійний шлюб, цивільне партнерство тощо визначаються безліччю обставин політичного, ідеологічного й економічного змісту. Зростання числа припинення шлюбу, а також дедалі більше поширення т. зв. фактичних шлюбів, тобто перебування фізичних осіб у конкубінаті, релігійному шлюбі й у стосунках як цивільні партнери, викликає обґрунтовані побоювання у представників різних суспільних наук.
6
Грицишина, Л. В. "ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ ШЛЯХОМ РОЗІРВАННЯ В СІМЕЙНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 34–37. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).681.
Повний текст джерелаАнотація:
Грицишина Л. В. Припинення шлюбу шляхом розірвання в сімейному праві України. - Стаття.
Статтю присвячено питанням припинення шлюбу шляхом розірвання в сімейному праві України. Наголошено, що принципом правового регулювання розірвання шлюбу повинна бути нейтральність закону щодо юридичних доказових причин розлучення: право не має впливати на рішення подружжя про розірвання шлюбу (ні сприяти розлученню, ні перешкоджати йому), оскільки розлучення - справа в найвищому рівні приватна. Аналіз судових рішень, винесених у справах за позовами про розірвання шлюбу, доводить їх типовість та поширення таких «шаблонних» формулювань, як «шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися через різні погляди на життя» або «судом установлено, що наразі подружні відносини між сторонами припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам, сторони не бажають зберегти шлюб, позивач на розірванні шлюбу наполягає, відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує». Підкреслено, що це дозволяє порушувати питання щодо того, чи взагалі необхідно зазначати причини, які підштовхнули сторін до подання звернення про припинення шлюбу (хоча процесуальне законодавство вимагає у разі спору про право наводити докази, на які посилається сторона).
Зазначено, що розповсюдженою формальною причиною розірвання шлюбу є посилання колишнього подружжя на факти «подружньої зради», що охоплене правовою категорією «негідна поведінка у шлюбі». На жаль, визначення негідної поведінки не міститься у сучасному законодавстві. Критерії негідності поведінки подружжя сьогодні оцінює суд із позицій моральності, але факти, які доводять непривабливість учинків когось із подружжя в шлюбі, має доводити в суді сторона подружжя-позивач.
Пропонуємо тлумачити «негідну поведінку» через факти ігнорування сімейних обов’язків; перебування працездатної особи на утриманні без достатніх на те причин; зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; насильницькі дії (примушування, побиття), особливо щодо дітей; навмисні дії одного з подружжя, що перешкоджають іншому здійснювати своє право на духовний та фізичний розвиток, на здобуття освіти, вияв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.
З огляду на наше дослідження, наголосимо, що з’ясування причин розірвання шлюбу може мати місце у суді в обов’язковому порядку під час поширення
на шлюбний договір можливостей регулювання окремих особистих немайнових прав поряд із майновими.
7
Калакура, В. "Принципи колізійного регулювання у міжнародному сімейному праві". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 80 (2009): 40–43.
Знайти повний текст джерела
8
Чернега, В. М. "Принцип одношлюбності та контрарності як наскрізна ідея українського сімейного права". Держава і право, Вип. 57 (2012): 362–67.
Знайти повний текст джерела
9
Mendzhul, Mariia. "Application of the principles of family law." Entrepreneurship, Economy and Law 11 (2019): 49–53. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2019.11.08.
Повний текст джерела
10
ЧЕРНЯК, ЮЛІЯ. "Визнання та виконання іноземних судових рішень із міжнародних сімейних спорів: світовий досвід уніфікації норм права та деякі питання судової практики". Право України, № 2020/06 (2020): 188. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-188.
Повний текст джерелаАнотація:
Практична складність питання визнання та виконання іноземного судо вого рішення полягає у тому, що судове рішення як акт публічної влади однієї держави, прийнятий у межах її юрисдикції, має бути визнано й виконано на території іншої держави, на яку ця публічна влада не поширюється. Сучасні міжнародні правові договори, які уніфікують норми міжнародного цивільного процесу при вирішенні сімейних спорів, втілюють такі два положення: з одного боку, держава бере на себе обов’язок визнавати та виконувати іноземні судові рішення, керуючись при цьому такими мотивами, як необхідність розвитку міжнародних зв’язків та забезпечення прав особи; з другого боку, кожна держава встановлює певні межі такого визнання і виконання, визначаючи перелік можливих підстав для відмови у визнанні і виконанні іноземного судового рішення. Метою статті є визначення сучасного стану уніфікації норм інституту визнання та виконання іноземних судових рішень із міжнародних сімейних спорів, окреслення кола принципів, які становлять основу цього інституту права. Окрему увагу сконцентровано на тлумаченні та застосуванні принципу взаємності та застереження про публічний порядок на основі аналізу доктрини та судової практики. Визначено, що на рівні Гаазьких дитячих конвенцій, регламентів Європейського Союзу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, уніфіковано такі принципи сучасного інституту визнання і виконання іноземних судових рішень із сімейно-правових спорів: остаточність судового рішення (res judicata) і неможливість перегляду його по суті на стадії визнання і виконання у запитуваній державі; взаємність; неможливість перегляду судом запитуваної держави фактичних обставин, якими суд держави походження рішення обґрунтовував свою юрисдикцію; застосування lex fori до процедури визнання і виконання іноземного судового рішення; можливість часткового визнання і виконання іноземного судового рішення; необхідність застосовувати просту і швидку процедуру визнання та ефективні заходи виконання судового рішення; розширене визначення категорії“рішення суду”, що передбачає поширення цієї категорії “рішення суду” також на затверджені судом мирові угоди і договори, укладені сторонами аліментного зобов’язання. Позитивний ефект положень статей 462 і 471 Цивільного процесуального кодексу України 2017 р. розглянуто з двох позицій: 1) із позиції держави і розвитку міжнародного правового співробітництва, – це відхід від політики ізольованості і намір сприйняти міжнародні та, зокрема, європейські стандарти у сфері забезпечення прав людини; 2) із позиції пересічних громадян України – суб’єктів цивільних, зокре ма й сімейних, відносин, – це розширення можливості визнання в Україні рішень, ухвалених іноземними судами, та можливості ставити питання про визнання і виконання за кордоном рішень українських судів на умовах взаємності.
11
ТЕРЕШКО, ХРИСТИНА. "Правомірне розголошення медичної таємниці: деякі аспекти". Право України, № 2020/03 (2020): 97. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-097.
Повний текст джерелаАнотація:
Глобалізаційні та євроінтеграційні процеси є чинниками, які зумовлюють необхідність адаптації національного законодавства до стандартів і нормативів країн – членів Європейського Союзу та створення єдиного правового простору. Це стосується як належного правового забезпечення особистих немайнових прав фізичної особи загалом, так і права фізичної особи на таємницю про стан здоров’я в Україні зокрема. Принаймні зазначені інститути потребують ґрунтовного дослідження та правового аналізу. Досліджувана проблематика сенситивна, людиноцентристська, адже інформація, яку досліджуємо, є особливо вразливою, про що у своїх рішеннях неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ): ‘Охорона відомостей особистого характеру (особливо медичних даних) має основоположне значення для здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров’я є основним принципом правової системи усіх держав – учасниць Конвенції’ (справа “М. С. проти Швеції”, 1997 р.). Метою статті є спроба окреслити коло суб’єктів, яким надається можливість правомірного отримання інформації, що становить медичну таємницю, привідкрити завісу законодавчо врегульованих випадків розголошення медичної таємниці та можливості розкриття конфіденційної інформації з мотивів суспільного інтересу. При науковій розвідці використовувалися такі методи наукового пізнання правових явищ: формально-юридичний – для комплексної характеристики законодавства в аналізованій царині; тлумачення права – для з’ясування змісту відповідних правових норм і сутності оцінних понять; вивчення юридичної практики – для узагальнення правозастосовної практики. Фокусом дослідження є ті випадки, коли розголошення відомостей та (або) даних, що становлять медичну таємницю, є правомірним, або, як зазначає ЄСПЛ у своїх рішеннях, – згідно з законом.
12
Ковальова, Дар'я Валеріївна. "ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИМОГ, ЯКІ ВИСУВАЮТЬСЯ ДО КАНДИДАТІВ В УСИНОВЛЮВАЧІ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ І ТУРЕЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ". Часопис цивілістики, № 37 (29 липня 2020): 71–75. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.352.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена порівняльно-правовій характеристиці вимог, які висуваються до кандидатів в усиновлювачі за сімейним законодавством України та Турецької Республіки. Зокрема, у статті були проаналізовані норми Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу Турецької Республіки, точки зору деяких українських і турецьких науковців, які присвятили свої праці питанням вивчення різноманітних правових аспектів здійснення усиновлення в Україні та світі, в тому числі аналізу вимог, які висуваються до кандидатів в усиновлювачі. Беручи до уваги принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини, закріплений у Конвенції про права дитини, яка була ратифікована Україною та Турецькою Республікою, у статті окремо було приділено увагу застосуванню цього принципу в законодавствах обох країн.
У результаті дослідження було доведено, що законодавці України та Туреччини, висуваючи до кандидатів в усиновлювачі такі високі вимоги, насамперед керуються принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Наступне, що заслуговувало на увагу, – це вік для кандидатів в усиновлювачі. По-перше, було виявлено, що мінімальний вік, в якому особа може стати усиновлювачем, згідно з нормами турецького законодавства дещо відрізняється від тих, які висуваються українським, а саме за турецьким законодавством мінімальний вік не суттєво, але вище. По-друге, було проаналізовано різницю у віці між усиновленим та усиновителем. Як результат, у турецькому законодавстві така різниця вище та висуваються додаткові вимоги до кандидата в усиновлювачі.
Було визначено, що в Україні та Туреччині якнайкращим інтересам дитини відповідає сімейне виховання, тому пріоритет в усиновленні віддається подружжю. Щодо усиновлення одним із подружжя було з’ясовано, що в Цивільному кодексі Туреччини висуваються такі вимоги, в основі яких дійсно лежить відсутність другого із подружжя в житті дитини, і як результат не прийняття участі в її вихованні. Отже, мету статті було досягнуто, а саме було проведене дослідження та порівняльно-правова характеристика вимог, які висуваються до кандидатів в усиновлювачі за законодавством України та Турецької Республіки.
13
Аніщук, Н. В. "Полігамія в Індії: ґендерно-правовий аспект". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (18 січня 2021): 3–12. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.674.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню полігамії в Індії, яка розглядається у контексті питань Тендерної рівності та Тендерної дискримінації у шлюбі. Ґендерно-правовий аналіз, покладений в основу дослідження, дає змогу подивитися на проблему полігамії з позиції прав жінок. Наводиться позиція, згідно з якою інститут багатоженства ототожнюється з обмеженням прав і свобод жінок. Констатується, що досі багато західних дослідників і представників міжнародних правозахисних і неурядових організацій ототожнюють полігамію із соціальною несправедливістю і порушенням прав жінок.
На увагу заслуговує Індія, яка провела правові реформи з метою встановлення Тендерної рівності у шлюбі. Сучасна Індія вибрала правовий курс на перехід від полігамії до моногамії, а це сприятиме насамперед захисту прав індійських жінок у шлюбі. Полігамія -санкціонована суспільством можливість чоловіка або жінки мати декілька шлюбних партнерів одночасно. Інакше кажучи, полігамія - багатошлюбність. Може виступати у формі полігінії (коли чоловік має кілька жінок) чи поліандрії (коли жінка має кілька чоловіків).
До недавнього часу у шлюбно-сімейному праві Індії поряд із моногамією допускалися обидва варіанти полігамії: полігінія та поліандрія. В Індії полігамія законодавством була дозволена. Число дружин було визначено Законами Ману для кожної варни. Інститут багатоженства був поширений серед більшості громад на території країни й особливо в індійських князівствах. Звичай полігамії належав до вищих верств суспільства. Бідні люди дуже рідко мали декілька дружин - тільки якщо у першої не було дітей або вона була хвора, одружувалися вдруге.
В Індії полігінія зберігалася протягом багатьох століть. Проте з часом інститут багатоженства почав поступово витіснятися моногамним шлюбом. Перші кампанії щодо скасування полігінії розгорнулися у ХІХ ст. У статті аналізується розвиток законодавства Індії щодо ліквідації полігамії. Окрему увагу приділено питанню поліандрії в Індії, яка практикується у деяких народів. Зазначається, що це явище характерне для бідних верств суспільства. Робиться висновок, що де-юре в ХХІ ст. для всіх громадян Індії встановлене загальне сімейне право, а це означає моногамію у шлюбі. Проте де-факто зберігаються полігамні шлюби, попри закріплення принципу Тендерної рівності на конституційному рівні.
14
Калакура, В. Я. "Механізми взаємодії колізійних принципів правового регулювання в міжнародному сімейному праві". Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 5 (8) (2011): 126–32.
Знайти повний текст джерела
15
Коломієць, Ю. Ю., та С. Р. Сулейманова. "Аналіз судової практики та пропозиції до законодавства України щодо видів доходів, з яких утримуються аліменти". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (4 листопада 2020): 78–86. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2801.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблемні питання щодо визначення видів доходів, які враховуються під час утримання аліментів на основі прецедентної практики та наукових досліджень. Так, у судовій практиці дискусійним є питання про нарахування аліментів з отриманих доходів із процентів за розміщення коштів на депозитних рахунках. Натепер сформувалися дві позиції щодо окресленого питання: 1) проценти, отримані заявником від банківського вкладу, повинні враховуватися до видів доходів, з яких утримуються аліменти, оскільки пунктом 19 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України № 146 визначено, що утримання аліментів із працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, зокрема з інших видів заробітку; 2) види доходів, які враховуються під час обчислення суми аліментів, чітко визначені в постанові Кабінету Міністрів України № 146 (відсотки за розміщення коштів на депозитних рахунках до переліку видів доходів, які враховуються під час визначення розміру аліментів, не входять). Отже, не всі відповіді, що виникають у судовій практиці, передбачені Переліком видів доходів, які враховуються під час визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146. Зазначене питання висвітлюється з погляду принципу законності та верховенства права. Зважаючи на наявність різних джерел доходів населення України, ототожнювати поняття «заробіток» і «дохід» у сімейному законодавстві некоректно. Терміном «заробіток» можна об'єднати доходи у вигляді плати, яку особа отримує за виконану роботу. Водночас варто розуміти, що поняття «заробіток» за змістом ширше, ніж поняття «заробітна плата». Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена зазвичай у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Плату за виконану роботу особа може отримувати не тільки за трудовим договором, але й за цивільно-правовим договором.
Стверджується, що ці проблеми деякою мірою зумовлені недосконалістю чинного законодавства, пропонуються шляхи їх подолання. На підставі викладеного пропонується в частині 1 статті 80, назві та частинах 1, 2, 5 статті 183, частині 1 статті 200, частині 1 статті 272 Сімейного кодексу України замість словосполучення «заробітку (доходу)» використовувати словосполучення «заробітку, прибутку від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств, кооперативів, об'єднань громадян, а також осіб, що займаються підсобним господарством, доходу від незалежної професійної діяльності, доходу від власності, суми відшкодування упущеної вигоди, соціальної допомоги». Також у висновках пропонується внести зміни у Перелік видів доходів, які враховуються під час визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, який затверджується Кабінетом Міністрів України, і пропонується перелік відповідних видів доходів.
16
Zbrozgek, Svitlana. "Реформа системи охорони здоров’я як підґрунтя для впорядкування організації обігу та доступності лікарських засобів для пацієнтів в умовах пандемії COVID-19". SSP Modern Pharmacy and Medicine 1, № 2 (27 листопада 2021): 1–32. http://dx.doi.org/10.53933/sspmpm.v1i2.31.
Повний текст джерелаАнотація:
Складність та невирішеність багатьох проблем в організації обігу та доступності лікарських засобів (ЛЗ) для пацієнтів в умовах пандемії COVID-19 обумовлюють необхідність опрацювання нормотворчої практики та обґрунтування наукових принципів саме в цій площині на засадах фармацевтичного права. Метою роботи стало удосконалення нормотворчої практики з організації обігу та доступності ЛЗ за безоплатними та пільговими рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань упродовж реформи системи охорони здоров’я в умовах пандемії COVID-19 на основі аналізу, узагальнення, систематизації, а також розробка нормотворчих заходів з використанням комплексного підходу. Матеріали та методи. Опрацьовано понад 100 нормативно-правових актів (законів, постанов, розпоряджень, наказів, настанов, інструкцій) за обраною темою. Дослідження принципів наукового обґрунтування нормотворчих заходів з організації обігу та доступності ЛЗ для пацієнтів проводилося за напрямками організаційно-правового, нормативного, доказового, клініко-фармакологічного, формулярного, судово-фармацевтичного, науково-методичного, соціального та персоналізованого спрямування. Використано методи документального, нормативно-правового, порівняльного, системного, узагальнення та графічного аналізу. Результати та обговорення. Доведено, що швидкими темпами (4 – 5 років) неможливо здійснити якісні реформи системи охорони здоров’я (СОЗ). В Україні розпочато реформування СОЗ. Прийнято ряд заходів щодо скорочення витрат державного бюджету на забезпечення СОЗ без необхідної підготовчої роботи: дослідження ефективності існуючої системи, вивчення вітчизняного та світового досвіду, необхідних підрахунків із залученням фахівців різних сфер життєдіяльності (вчених, лікарів, економістів та ін.). В Україні створено НСЗУ – замовника медичних послуг за програмою медичних гарантій. Населення країни недостатньо поінформовано про зміни в СОЗ та можливість отримання безкоштовної медичної допомоги та ЛЗ. Зазначено, що шлях за направленням від сімейного лікаря до спеціаліста значно ускладнює можливість отримання швидкої безплатної медичної допомоги та призводить до фактів корупції. Висновки. За результатами дослідження запропоновано нормотворчі ініціативи та редакційні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1303 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 р. № 759) «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань». Доведено про перспективність подальших досліджень з організації обігу та доступності ЛЗ для різних контингентів пацієнтів в умовах пандемії COVID-19.