Статті в журналах: "Принципи правового регулювання"

1

Лемеха, Р. І. "Принципи правового регулювання митних режимів в Україні". Прикарпатський юридичний вісник, № 4(33) (18 листопада 2020): 62–68. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.624.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій публікації досліджуються принципи правового регулювання митних режимів в Україні як міжгалузевого інституту митного права. Зазначається, що митний режим є комплексом взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їхній правовий статус, умови оподаткування і зумовлюють їх використання після митного оформлення. Формулюється висновок про те, що роль принципів права в регулюванні митних режимів є визначальною, враховуючи євроінтеграційні прагнення України та зумовлену ними необхідність дотримання принципів верховенства права, правової визначеності та належного урядування органами публічної адміністрації. До принципів правового регулювання митних режимів слід віднести загально-правові (верховенства права, законності, правової визначеності, рівності всіх перед законом, гласності тощо), а також спеціальні принципи, серед яких: принцип сприяння розвитку міжнародної торгівлі; принцип захисту національних інтересів та безпеки у сфері зовнішньоекономічної діяльності; принцип диспозитивності вибору митного режиму суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, принцип доступності адміністративних послуг, які надаються органами публічної адміністрації (реалізація принципу «єдиного вікна» в роботі органів та посадових осіб Державної митної служби України) тощо. Зазначається, що зважаючи на мету національної держави набути повноправного членства в Європейському Союзі, наближення національних митних правил та процедур до стандартів та принципів ЄС є ключовим завданням публічної адміністрації в Україні. Формулюється висновок про те, що дослідження принципів правового регулювання митних режимів в Україні є основою для подальшого вдосконалення чинного національного законодавства та юридичної практики, розроблення перспективного законодавства у сфері правового регулювання митних режимів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Shemchuk, V. V. "Принципи забезпечення інформаційної безпеки". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (3 вересня 2018): 50–56. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.04.08.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито принципи правового регулювання і забезпечення інформаційної безпеки, засади розвитку інформаційного суспільства, національного інформаційного простору. Приділено увагу відповідності цих основоположних засад існуючим нормам і принципам міжнародно-правового регулювання у сфері інформаційної безпеки тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Koziar-Skok, L. V. "Конституційний статус суддів: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та Азії". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 28–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є проведення порівняльно-правового дослідження конституційного закріплення принципів статусу суддів у сучасних державах Європи та Азії. Наукова новизна полягає у спробі дослідити проблемні аспекти конституційно-правового регулювання статусу суддів у сучасних демократичних державах та на основі проведеного аналізу положень конституцій зарубіжних країн виділити конституції тих держав, де законодавець прагнув досить повно відобразити принципи конституційно-правового статусу суддів і гарантії його забезпечення, а також конституції, де ці аспекти регламентуються більшою чи меншою мірою фрагментарно. Висновки. Проведений аналіз положень конституцій зарубіжних країн в частині регулювання статусу суддів дає підстави для їх диференціації за певними особливостями, а саме: 1) де законодавець прагнув досить повно відобразити принципи конституційно-правового статусу суддів і гарантії його забезпечення (з проаналізованого вище – це Німеччина, Польща, Україна, Іспанія, Казахстан); 2) де ці аспекти регламентуються більшою чи меншою мірою фрагментарно або в нерозривному зв’язку із закріпленням базових основ судоустрою (Франція, Болгарія, Бельгія, Чехія, Білорусь, Японія). Незважаючи на відмінності в обсязі та формулюваннях, відповідних зовнішніх і внутрішніх ознак правового статусу професійного судді, гарантій його забезпечення, загальним є вектор нормативно-правового регулювання, яке на ідеологічному рівні ґрунтується на одних і тих самих концепціях. Головним чином, це стосується визнання незалежності суддів як основоположного принципу їх правового статусу в сучасному демократичному суспільстві, з чим пов’язані і всі інші принципи разом із гарантіями їх здійснення. Принцип незалежності судової влади та самого судді (суддів) обумовив й закріплення на конституційному рівні положень про незмінність і недоторканність суддівського корпусу, створення для цього особливих соціальних, фінансових і навіть нормативних умов. Про останні свідчать, з одного боку, визначення, закріплені в багатьох конституціях зарубіжних країн, щодо необхідності прийняття окремого органічного закону про статус суддів, а з іншого боку, – приписи щодо врегулювання цих питань виключно на законодавчому рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Кісельова, О. І. "ПРИНЦИПИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (30 жовтня 2019): 425–31. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.438.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу основних засад правового регулювання трудових відносин. Досліджено поняття та систему принципів трудового права, визначено їх особливості у порівнянні із загальноправовими принципами, особливу увагу присвячено основоположним принципам трудового права, що визначені на рівні Міжнародної організації праці. Визначено напрямки вдосконалення трудового законодавства з метою врахування принципів трудового права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

ГАЛЕЦЬКА, НАТАЛІЯ. "Автоматизація правового регулювання: праволюдинний аспект". Право України, № 2019/04 (2019): 171. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-171.

Повний текст джерела

Анотація:

З огляду на поширеність автоматизації в усіх сферах суспільного життя та стрімкий розвиток технологій, питання автоматизації правового регулювання стає все актуальнішим. Тому автоматизація правового регулювання не є простою заміною тексту машинним кодом, а є набагато складнішим процесом, що може мати певний вплив на права людини. Враховуючи всеосяжність цих процесів, їхній аналіз із погляду впливу на права людини та верховенство права видається важливим і необхідним. Метою статті є характеристика правової природи автоматизації правового регулювання та визначення поняття “автоматизоване правове регулювання”, виокремлення різновидів автоматизованого правового регулювання, а також аналіз їхніх переваг і недоліків з погляду впливу на права людини та верховенство права. Досліджено правову природу автоматизації правового регулювання та надано визначення поняття “автоматизоване правове регулювання”. На підставі цього визначення виокремлюються різновиди автоматизованого правового регулювання за критерієм технологій, які використовуються. Відмінності між “класичним” правовим регулюванням і різновидами автоматизованого правового регулювання виявляються за допомогою таких критеріїв: форма опису правил, застосування класичної структури правової норми: “якщо, тоді, інакше”, спосіб отримання висновку, можливість пояснення прийнятого рішення, застосовність підходу до всіх можливих випадків (загальність). Крім того, здійснено аналіз переваг і недоліків автоматизованого правового регулювання з точки зору впливу на права людини та верховенство права у контексті таких аспектів: 1) двозначність формулювань і свобода розсуду vs. неможливість пояснення прийнятого рішення; 2) динамічне та статичне тлумачення; 3) орієнтація на цінності та принципи vs. орієнтація на прописані правила та закономірності; 4) забезпечення доступу до правосуддя для найменш захищених верств населення та зменшення бюджетних витрат. Визначено поняття “автоматизоване правове регулювання” як використання програмних і програмно-апаратних комплексів з інформаційною метою чи з метою настання певних юридичних наслідків. Встановлено, що автоматизація може мати різні форми залежно від різновиду технологій, зокрема такі різновиди: автоматизоване правове регулювання, засноване на правилах (rule-based legal regulation), та авто матизоване правове регулювання, засноване на даних (data-based legal regulation). З’ясовано, що при автоматизації правового регулювання можливі певні негативні наслідки, як-от: неможливість пояснення висновку, що згенерований системою; неврахування змінних зовнішніх обставин, тобто неможливість застосування динамічного підходу до тлумачення; неможливість інкорпорації в автоматизовані системи певних ціннісних орієнтирів, що відображені у принципах права; потенційна дискримінація найменш захищених верств з огляду на складнощі оскарження висновку автоматизованої системи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Наден, О. "Загальні принципи кримінально-правового регулювання". Право України, № 7 (2006): 35–42.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Наден, О. "Загальні принципи кримінально-правового регулювання". Право України, № 7 (2006): 35–42.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Наден, О. "Загальні принципи кримінально-правового регулювання". Право України, № 7 (2006): 35–42.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Lizakowska, Svitlana. "Нормативно-правові основи забезпечення взаємодії органів влади з громадянами в країнах Європейського союзу". Public Administration and Regional Development, № 6 (13 січня 2020): 875–89. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.06.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються предмет європейського правового регулювання в сфері співпраці влади з громадянами, європейське право у широкому та вузькому розумінні щодо регулювання взаємовідносин вищезазначених суб’єктів. В статті розглядається специфіка права Європейського Союз, яка передбачає існування системи правових принципів, провідним з яких є принцип прямої дії права ЄС в державах-членах. В опрацюванні звертається увага на предмет правового регулювання права ЄС, а саме суспільні відносини, що сформувалися в процесі комплексної інтеграції європейських держав, а також ті відносини, що потребують створення, зміни чи розвитку з метою оптимізації інтеграції в межах ЄС. Досліджуються суб’єкти та принципи права ЄС, первинні та вторинні джерела права Євросоюзу, європейські документи, спрямовані на поширення та ефективність залучення громадськості до вирішення актуальних соціально-економічних питань життєдіяльності громад. Звертається увага в статті на наступний факт – громадські організації в Європейському Союзі мають регіональний вимір, оскільки реалізують свої цілі та завдання в межах багаторівневої широкої системи управління наддержавних представницьких органів. Проаналізовано основні принципи взаємодії органів влади ЄС із інститутами громадянського суспільства, які зазначені у Кодексі належної практики громадської участі у процесі прийняття рішень. Окреслено стандарти доступу громадян до публічної інформації та надання інформації громадянам в країнах Європейського Союзу щодо використання фінансів органами публічної влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Жак, А. С. "ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ (ФОРМ) ПРАВА РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ТА АНГЛОСАКСОНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМ'Ї". Знання європейського права, № 2 (27 жовтня 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.82.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу джерел (форм) права двох найбільш впливових у світі правових систем: романо-гер-манської та англосаксонської. Автором застосований порівняльно-правовий метод із метою виявлення подібностей чи відмінностей, ефективності регулюючої дії офіційно-документальних способів вираження змісту права, переважає описовий напрямок викладення матеріалу. За допомогою порівняльно-правового методу дослідження здійснено аналіз джерел права вищевказаних правових систем, що діє змогу виділити загальні принципи зближення та розходження джерел (форм) права, зрозуміти тенденції трансформації правової карти світу. Метою статті є виявлення загальної тенденції конкуренції джерел права в межах певних правових систем, що забезпечують найефективніше регулювання суспільних відносин. Встановлено, що сучасні інтеграційні процеси держав зумовлюють актуальність питання взаємодії правових систем, потребують поглибленого дослідження правової сім'ї. З'ясовано, що домінуючим джерелом права романо-германської правової системи є нормативно-правовий акт (закон), який для якісного регулювання суспільним відносин повинен бути стабільним, та, навпаки, європейські інтеграційні процеси посилили роль нормативно-правового акта в системі джерел англосаксонській правовій сім'ї. Автор приходить до висновку, що дотримання балансу серед джерел (форм) права стосовно кількості правових актів є вкрай важливим інструментом для якісного регулювання суспільних відносин, тому що величезна кількість підзаконних нормативно-правових актів знижує престиж та авторитетність закону. Також автор простежує недооціненність такого джерела права, як доктрини, адже використання у процесі законотворчості правової доктрини є передумовою прийняття науково обґрунтованих та актуальних правових приписів, заповнення прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин та усунення суперечностей у системі законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Петров, С. Є. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГОЛОВНОГО СЕРВІСНОГО ЦЕНТРУ МВС". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 144–48. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).707.

Повний текст джерела

Анотація:

Петров С. Є. Методологічні засади дослідження адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру МВС. - Стаття. Актуальність статті полягає у тому, що питання, пов’язані з наданням адміністративних послуг фізичним та юридичним особам органами державної влади, зокрема органами Міністерства внутрішніх справ України та їхніми структурними підрозділами, потребують окремої уваги з огляду на пошук оптимального механізму врегулювання відносин між зазначеними учасниками відносин на основі виваженого підходу. Особлива природа цих відносин спонукає до визначення напрямів власного дослідження, яке б визначало правове становище учасників, зокрема адміністративно-правовий статус Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, враховуючи сучасні підходи до правового регулювання надання публічних послуг органами державної влади в умовах новітнього державорозуміння. У статті розглянуто методологічні засади науково- пізнавальної діяльності, які визначають найкращий результат вирішення певної правової проблеми й правової характеристики адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України. Автор виходить із методологічних засад пізнання, які ґрунтуються на інтегративній трирівне- вій системі, яка поєднує діалектично взаємопов’язані між собою: 1) принципи наукового пізнання; 2) методологічні підходи; 3) методи наукового дослідження. Визначено методологічні підходи та методи пізнання адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України. Зроблено висновок, що методологічним підходом до правової характеристики адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру є основоположні ідеї людиноцентризму, організації та здійснення адміністративного управління на основі принципів верховенства права та закону, пріоритетності прав людини, спрямованості діяльності органів публічного адміністрування на забезпечення прав людини, відповідність сучасним принципам «розумного управління», цифрової трансформації як одного із засобів досягнення мети сучасної доктрини публічного адміністрування, визначення адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України як органу, принципи діяльності якого повинні поєднувати компоненти сучасного підходу до надання адміністративних послуг в їх широкому розумінні та надання сервісних послуг як засобу здійснення правоохоронної діяльності на основі виваженого балансу та компромісу інтересів окремої особи приватного права та публічних інтересів як інтересів спільноти таких осіб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Балко, О. "Принципи правового регулювання шлюбних відносин у Давньому Римі". Юридична Україна, № 11 (119) (2012): 23–28.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Гриб, І., В. Мироненко та В. Мотроненко. "БІОЕТИКА В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО, СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ТА КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА". Біомедична інженерія і технологія, № 5 (12 травня 2021): 76–86. http://dx.doi.org/10.20535/2617-8974.2021.5.231333.

Повний текст джерела

Анотація:

Біоетика – не лише новий напрямок в науці, але й інша сфера філософського пізнання життя та його збереження на Землі. В роботі розглянуто проблеми етико-правового регулювання сучасних біомедичних досліджень, де одним із методів вивчення та опису об’єктів навколишнього середовища є експеримент. Він є ключовим інструментом практики, без якої неможлива теорія. Враховуючи темпи розвитку сучасної науки та загалом світу, актуальною є тема вивчення принципів регулювання біомедичних досліджень та їх удосконалення. У статті також висвітлено основні принципи використання людей та тварин у біомедичних дослідженнях. Пояснено чому так важливо посилити гуманізацію цього процесу. Висновки: дуже важливо запобігати жорстокому поводженню з будь-якими біологічними об’єктами в контексті вирішення біоетичних та правових проблем, пов’язаних із реалізацією принципу гуманізму та захистом прав живих організмів. Сучасна наука та практика доклінічних та клінічних випробувань повинні бути залучені до цієї проблеми з метою вдосконалення та універсалізації процесу медико-біологічних досліджень in vitro. Мета статті – вивчити основні міжнародно-правові принципи використання організмів у біомедичних експериментах, а також визначити основні проблеми з цього питання та окреслити шляхи їх вирішення. Оглянути сучасний стан етико-правового регулювання, принципів та правил проведення експериментальних медико-біологічних досліджень. На сьогоднішній день міжнародне співтовариство прийняло достатньо правових актів, що регулюють належне проведення біомедичних доклічнічних та клінічних досліджень з біологічними об’єктами, в тому числі спеціально вирощених для таких досліджень організмів (в лабораторії). Останнім часом як у національному законодавстві європейських країн, так і в міжнародному законодавстві спостерігаються тенденції посилення їх захисту у галузі біомедичних досліджень. В статті приведено приклади знущання, і як наслідок прямого порушення основних принципів біоетики – поваги до автономності та гідності людини, Доведено, що основна задача біоетики – збереження життя та здоров’я кожного організму. Обов’язковим є як на міжнародному, так і на національному рівнях прийняття програм розвитку та підтримки наукового вивчення впровадження біосистем in vitro у практику досліджень. На національному рівні необхідно криміналізувати порушення міжнародних стандартів проведення біомедичних досліджень з використанням організмів, посилити інші види відповідальності та створити спеціальну систему державних органів, відповідальних за політику їх використання у біомедичних цілях та здійснення контролю в цій області. Ключові слова: біоетика, медична етика, мораль, регулювання, біомедичні дослідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

ВДОВІЧЕН, ВІТАЛІЙ, та ТЕТЯНА ПОДОРОЖНА. "Ціннісні виклики адміністративно-процедурного законодавства". Право України, № 2019/05 (2019): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-063.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто питання прийняття кодифікованого акта про адмі ністративні процедури як нового етапу у розвитку процесуального законодавства, що встановлює певні правові порядки у вирішенні адміністративних спорів (справ, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин). Наголошено, що в цій сфері адміністративних правовідносин, на жаль, існує “нереалізований потенціал” Конституції України щодо створення адміністративно-процедурної форми здійснення публічного управління. Це засвідчують, зокрема, прогалини в системі адміністративно-правової регламентації відносин щодо прийняття адміністративних актів; суперечності процесу поліпшення адміністративно-процесуального законодавства; зрештою, відставання у розвитку адміністративно-правової теорії від сформованих у європейських країнах підходів, принципів і пріоритетів дослідницької діяльності в галузі юридизації публічного управління та правового оформлення взаємодії адміністративних органів і громадян щодо забезпечення їхніх прав і законних інтересів. І це в той час, коли потреба в задоволенні прав і законних інтересів осіб під час взаємодії з владними органами передбачає чітко визначені принципи і правила, які й утворюють адміністративну процедуру. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині адміністративного права з урахуванням законодавчих і практичних аспектів підходів до прийняття адміністративного процедурного кодексу як базового нормативно-правового акта з регулювання надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Зроблено висновок, що завдяки прийняттю адміністративно-процедурного кодексу вдасться: встановити належний порядок здійснення адміністративних дій у межах однієї з найважливіших правових форм публічного управління; сформувати основу для ефективного забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та організацій, що взаємодіють із публічною владою та її органами; надати адміністративному правовому регулюванню управлінських відносин належної системності і повноцінної структурованості; не тільки гармонізувати внутрішню структуру механізму адміністративно-правового регулювання, а й створити основу для ефективного судового захисту в адміністративних справах, тобто забезпечити правильне і законне вирішення адміністративних та інших публічних спорів; вирішити встановлені Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України) завдання адміністративного судочинства на всіх етапах цього виду реалізації судової влади. Дія такого кодексу забезпечить подальший розвиток адміністра тивнопроцесуальної форми, основні контури якої сьогодні зафіксовані в КАС України, та, безумовно, створить можливості для формування нових наукових уявлень і теоретичної моделі адміністративного процесу як судового процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

ВАСЬКОВСЬКИЙ, ОЛЕГ. "Судові процедури у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства юридичних осіб: сутність". Право України, № 2021/07 (2021): 169. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-169.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування нового правового поля задля удосконалення регулювання відносин у сфері неплатоспроможності та банкрутства зумовило необхідність переосмислити теоретичні та практичні підходи до розуміння і застосування правових норм, що регулюють судові процедури відносно боржників – юридичних осіб. У статті проводиться ґрунтовний правовий аналіз сутності та розуміння судових процедур як інституту загалом, так і передбачених згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, а також судової практики зокрема. Він свідчить про наяв ність окремих правових прогалин і колізійність правових норм, недостатність їх повноти та визначеності. Це, безумовно, порушує принципи якості законодавства та перешкоджає забезпеченню належних умов для ефективної реалізації прав та обов’язків учасників відносин неплатоспроможності й банкрутства, і, як наслідок, негативно відображається на функціонуванні ринку й економічних відносинах. Мета статті полягає в окресленні сутності судових процедур у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства з огляду на цілі кожної із передбачених законодавством процедур, що є квінтесенцією для належного врегулювання відносин неплатоспроможності та досягнення необхідних наслідків для всіх залучених учасників. За допомогою порівняльно-правової методології окреслено відмінності й особливості у правовому регулюванні інституту судової процедури із попереднім законодавством у сфері неплатоспроможності. Логіко-семантичний метод дав змогу виявити важливі елементи й ознаки у смисловій наповненості судової процедури. На підставі системного правового аналізу судової практики визначено певні недоліки та прогалини у праворозумінні й тлумаченні судових процедур, а також неналежне (необачливе) вживання і застосування такої категорії в окремих сферах правового регулювання, відмінного від сфери відносин неплатоспроможності, та яке непритаманне судовій юрисдикції, що не може бути прийнятним у площиніякісного правового регулювання, правової визначеності та верховенства права загалом. За допомогою методу аналогії виявлено неузгодженість судової практики та законодавства щодо розуміння встановлених у ньому правових понять, зокрема судових процедур. У науковій статті також були застосовані такі методи правового дослідження, як гіпотетичний, аксіоматичний, формально-юридичний, які суттєво сприяли розкриттю сутності судової процедури у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства і формулюванню узгодженого її тлумачення. У процесі наукової розвідки сформульовано дефініцію правової категорії “судова процедура”, яку доцільно закріпити на законодавчому рівні та застосовувати у практичному значенні, зокрема під час обґрунтування судових рішень, що сприятиме узгодженості підходів у процесі прийняття таких рішень. Попри це, концепційне тлумачення судової процедури залишається залежним від ракурсу наукових поглядів та повноти їх відображення. У статті також визначено необхідність розмежування судових процедур на окремі категорії, що відповідатимуть меті та завданням кожної із них. Зокрема, пропонується диференціювати судові процедури, передбачені як згідно із чинним законодавством, так і у разі появи у законодавчих нормах нових видів процедур, на превентивні судові процедури, судові процедури відновлення платоспроможності боржника, судові процедури банкрутства та судові процедури примирення. Такий розподіл на окремі категорії сприятиме відповідному розумінню мети впровадження необхідних заходів під час кожної із судових процедур. Проведений правовий аналіз теоретичних напрацювань, судової практики та законодавчого регулювання у сфері судових процедур відносно юридичних осіб – боржників вкотре підтверджує необхідність як у вдосконаленні підходів до розуміння сутності судових процедур, їх мети та наслідків за допомогою правил правничої мови, так і у підвищенні якості правових норм, неухильному дотриманні принципів права та законотворення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Баганець, О. В. "Принципи адміністративно-правового регулювання координаційної ролі як функції держави". Соціальне право, Вип. № 2 (2018): 117–22.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Брулевич, В. В. "Принципи адміністративно-правового регулювання безпечності та якості харчових продуктів". Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 72 (2016): 213–27.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Коваленко, Дар’я Олександрівна, та Марина Сергіївна Уткіна. "ПРОБЛЕМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ОБ’ЄКТИ, СТВОРЕНІ ШТУЧНИМ ІНТЕЛЕКТОМ". New Ukrainian Law, № 1 (31 березня 2022): 197–201. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.30.

Повний текст джерела

Анотація:

У зазначеній статті авторами було комплексно досліджено актуальне та надзвичайно загострене питання сьогодення щодо проблеми правового регулювання інтелектуальної власності на об’єкти, створені штучним інтелектом у правовому просторі України. Вона безпосередньо полягає у складнощах визначення авторства таких об’єктів та процедурної форми його закріплення у поєднанні із відсутністю повноцінної, чіткої та належної регламентації функціонування штучного інтелекту як галузі загалом. У період стрімкого розвитку техногенної, наукової та правової сфер дане питання ставить під сумніви їх рівноцінне та справедливе регулювання державою й вимагає нагальності вирішення. На прикладі кращих практик іноземних країн детерміновано вищезазначену категорію об’єктів, визначено та коротко проаналізовано їх особливості. Авторами були виокремлені важливі аспекти застосування положень, закріплених у нормативно-правових актах у практичну площину щодо захисту творів штучного інтелекту на фоні високого рівня розвитку техногенної та інтелектуальної складової сучасного світу. Авторами у статті було наголошено на необхідності імплементації окремих нормативних елементів зарубіжних держав, за допомогою яких буде здійснюватися контроль та спеціалізоване регулювання абсолютно усіх правових механізмів, що безпосередньо пов’язані з діяльністю штучного інтелекту загалом та об’єктами авторського права, створених штучним інтелектом зокрема. Автори у цій статті висвітлили проблематику визначення та закріплення авторства таких творів, ураховуючи безпосереднє залучення та фізичної особи у процес їх створення, а також наділення її відповідними правами при необхідності. Було проаналізовано необхідність та важливість застосування технологій штучного інтелекту у різних сферах суспільного життя, зокрема й правничої – як реальний крок до нового рівня розвитку. Важливість дослідження полягає у необхідності справедливого правового контролю та повноцінного забезпечення кожної зі сфер, спираючись на основні принципи функціонування правової держави, а також цінність роботи у популяризації галузі штучного інтелекту, зокрема особливої її категорії – об’єктів права інтелектуальної власності, які є неоціненним доробком нашого часу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Дудченко, В. В. "ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ЮВЕНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНЦІЇ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2020): 47–50. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).356.

Повний текст джерела

Анотація:

Правове регулювання діяльності владних органів здійснюється на основі відповідних правових принципів. Вони становлять основу системи законодавства, є фундаментальним початком права та створюють основу для правового розвитку як відповідних сфер, так і держави взагалі. Нормативність принципів проявляється в тому, що вони або закріпленні в нормативно-правових актах, або є орієнтиром для удосконалення правової системи та нормативної основи шляхом їх внесення. Взаємодія органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та ювенальної превенції у сфері запобігання правопорушенням серед неповнолітніх – це управлінська взаємодія, яка здійснюється відповідно до певних правових принципів. Вони визначають вихідні положення та теоретичні ідеї, що віддзеркалюють об’єктивні закономірності діяльності органів влади та становлять основу їх діяльності. Принципи є взаємопов’язаними, мають відповідну системність та є універсальними. Їх універсальність проявляється в їх єдності та наявності загальних основ ідейного, смислового змісту права. Система принципів права є певним єдиним об’єктом, складові частини якого взаємозалежать один від одного, при цьому кожен з принципів взаємодіє з іншими та має свої особливості та характеристики. У статті розкрито поняття «принципи», основні їх характеристики. Також у статті запропонований основний їх перелік, який не є вичерпним, проте погляду досягнення максимально значущого результату вони є найбільш важливими. Це принципи верховенства права, законності, єдності цілей та завдань, науковості, гласності та інформованості, демократизму, рівноправності, плановості, системності, взаємної відповідальності, безперервності. Звичайно, проводити поділ принципів на основні та другорядні, більш або менш значущі недоречно, проте відзначити принципи, що дають найбільшу ефективність та щодня використовуються, вважаємо за доцільне. З огляду на специфіку та характерні особливості правових принципів владні органи можуть побудувати роботу так, що її результативність буде максимальною, а кількість злочинів, що скоюють неповнолітні, зменшиться.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Костюченко, О. Є. "Правовий інструментарій ціннісної орієнтації трудового законодавства". Ірпінський юридичний часопис, № 2 (26 лютого 2020): 70–77. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2.2019.70-77.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано, що правовий інструментарій трудового права як принципи права, метод правового регулювання, норми права, законопроєкти, правосвідомість суб’єктів трудового права їхня правова культура та державна політика у сфері праці повинні виражати цінність трудового права та відповідати його соціальній природі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Берченко, Г. "Предмет законодавчого регулювання і його межі в контексті нормативного регулювання цін (тарифів)". Юридичний вісник, № 5 (8 грудня 2020): 48–55. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2001.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено предмет законодавчого регулювання і його межі в контексті нормативного регулювання цін (тарифи). Проаналізовано французький досвід конституційного регулювання і практику Конституційної Ради щодо предмета законодавчого регулювання. Висловлені пропозиції щодо вузької інтерпретації права парламенту стосовного визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики шляхом ухвалення окремого закону про такі засади. Припускається, що визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики реалізоване шляхом ухвалення Верховною Радою України спеціального Закону від 1 липня 2010 року № 2411-УІ «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», інші ж закони, ухвалені Верховною Радою України, охоплюються компетенцією парламенту щодо ухвалення законів (пункт 1 частини 1 статті 85). Зроблено висновок щодо невичерпності предмета законодавчого регулювання статтею 92 Конституції України. Зроблено висновок про те, що Уряд має право здійснювати саме індивідуальне правове регулювання у сфері тарифів, відповідний термін активно використовується в теорії права в контексті теорії правового регулювання або механізму правового регулювання й означає здійснення правозастосуван-ня. Поіменування чотирьох сфер у пункті 3 статті 106 Конституції України (ціни, фінанси, інвестиції і податки) означає єдиний підхід щодо них. Навряд чи логічно вбачати цінову сферу в цьому переліку як якусь особливу, що має особливий статус з погляду її нормативного регулювання, таку, що має базуватися на підзаконній реґламентації, водночас інші сфери мають базуватися на реґламентації законодавчій. Крім того, практика Конституційного Суду України 2004 року спростовує ідею виключно «засад» (принципи, начала) у регулюванні цін і тарифів (рішення Конституційного Суду України від 16 березня 2004 року № 6-рп/2004 (справа про друковані періодичні видання), а також рішення від 15 квітня 2004 року № 10-рп/2004 (справа про визначення мінімальної ціни на цукор).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Остапенко, Ю. О. "ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКА". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 61–65. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.206.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена становленню загальної та актуалізованої наукової думки про принципи реалізації трудових прав працівників в Україні. Автором з’ясовується загальна соціально-правова важливість принципів реалізації трудових прав працівника як основи, котра привносить певний нормативний порядок у відповідну соціально корисну діяльність працівника з об’єктивації у практичній дійсності норм законодавства про працю, не припускаючи зловживань працівником своїми правами та зловживань роботодавця у забезпеченні реалізації трудових прав працівника. Поняття «принципи реалізації трудових прав працівників» розкриваються як фундаментальні, універсальні та системні засади, загальноправові та спеціальні галузеві керівні ідеї трудового права України, що визначають сутність системи трудових прав та їх реалізації, можуть бути нормативно закріплені міжнародними нормативно-правовими актами, нормами національного законодавства, актами локально-правового регулювання або існувати поза ними, визначаючи зміст, напрями тенденцій розвитку трудових прав, забезпечуючи їх належне практичне застосування у сфері трудових правовідносин у нашій державі. Беручи до уваги множину викладених у науковій юридичній літературі переліків і класифікацій принципів трудового права, автор доходить висновку, що досліджуванні засадничі ідеї поділяються на дві групи принципів, такі як загальноправові принципи реалізації трудових прав працівників (принципи верховенства права, гуманізму, рівноправності, законності); спеціальні галузеві принципи реалізації трудових прав працівників (принципи вільного вибору трудової діяльності, визначеності трудової функції, оплати трудової діяльності, надання можливості для відпочинку тощо). У висновках узагальнюються результати дослідження, зазначається, що реалізація трудових прав працівників в сучасній Україні є особливо важливим процесом з огляду на суттєві перетворення у характері зайнятості, а також на концептуальне переосмислення праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Бевз, С. І. "Принципи європейського адміністративного права як принципи адміністративно-правового регулювання державного управління господарською діяльністю в Україні". Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки, № 4 (2018): 48–59.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Чепис, О. І. "Баланс інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності крізь призму принципів пропорційності та справедливості". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (14 серпня 2020): 241–46. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1875.

Повний текст джерела

Анотація:

Справедливий баланс, зокрема у праві інтелектуальної власності, фактично є основною метою правового регулювання. А оскільки право (й законодавство) є відкритою, динамічною, такою, що розвивається, системою, то в ньому спонтанно або свідомо виникають моменти неузгодженості, або дисбалансу, які виявляються й тією чи іншою мірою усуваються. Водночас в умовах гіпердинамічно-го розвитку інформаційного простору та технологій регулювання має бути максимально гнучким. Зокрема, баланс інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності може забезпечуватись наділенням їх рівними можливостями для реалізації цих інтересів. Водночас статична рівновага інтересів однозначно не може бути оптимальною формою збалансування інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності, оскільки за певних обставин об'єктивно необхідно встановлювати пріоритет одного інтересу над іншим. Також забезпечення балансу інтересів є однією із ключових завдань правосуддя. Тому одним зі способів установлення оптимального співвідношення інтересів у сфері інтелектуальної власності може слугувати звернення до судової практики, зокрема практики Європейського суду із прав людини, оскільки однією з метаідей, котрі лежать в основі більшості правових позицій ЄСПЛ є ідея балансу інтересів. Оскільки право не може охопити своїм регулюванням усі відносини (через кількісні, якісні та економічні причини), на допомогу приходять принципи, зокрема принцип справедливості та принцип пропорційності, зважаючи на які й повинні вирішуватись конфлікти інтересів. ЄСПЛ у кожній ситуації досліджує, наскільки було дотримано державною владою справедливий баланс між інтересами суспільства й вимогами захисту приватних інтересів окремої особи. Доречність та необхідність правових обмежень означає, що розмір (обсяг) самого публічно-правового обмеження має бути диференційований, залежно від конкретних обставин. Щодо підходу до захисту прав інтелектуальної власності загалом, показово, що підхід ЄСПЛ не відрізняється від його звичайного підходу: він розглядає й погоджує різні права та інтереси та оцінює необхідність і пропорційність утручання у здійснення певного права, захищеного Конвенцією.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

БУДЗИНСЬКИЙ, М. П. "ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". Scientific Journal of Public and Private Law 3, № 1 (2019): 88–95. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.3-1.14.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Чанишева, Г. І. "Основні принципи правового регулювання трудових відносин за проектом Трудового кодексу України". Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права, Вип. 3 (59) (2016): 8–17.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Кооперативна ідентичність за законодавством України у світлі кооперативних принципів". Право України, № 2018/06 (2018): 43. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-043.

Повний текст джерела

Анотація:

Питання ефективного функціонування кооперативних форм господарювання в Україні – це проблема створення дієвої стратегії розвитку національної кооперації, що має базуватися на позитивному історичному, міжнародному та зарубіжному досвіді її правового регулювання і на вироблених догмою права положеннях. В основу кооперативної догми покладені кооперативні принципи. Наскільки у національному законодавстві знайшли своє правильне вираження принципи міжнародної кооперації, настільки воно втілює основні вимоги гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів та збереження кооперативної ідентичності. Метою статті є аналіз основних принципів, на яких базується діяльність кооперативів в Україні, принципів кооперації, що містяться у міжнародному законодавстві, та дослідження відповідності приписів національного законодавства міжнародним керівним ідеям, а також викладення власного бачення напрямів удосконалення кооперативного законодавства у зазначеному аспекті, що сприятиме подоланню існуючих у національному кооперативному законодавстві проблем та реалізації його норм на практиці. Встановлено зв’язок основоположної концепції кооперації, іманентних особливостей організації кооперативів із фундаментальними кооперативними принципами. Незважаючи на актуальність для суспільства та економіки України питань розвитку вітчизняної кооперації, проблемам відтворення національним законодавством міжнародних кооперативних принципів та їх практичного застосування у вітчизняній теорії кооперативного права приділено недостатньо уваги. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. З’ясовано, що розвинуте кооперативне законодавство України свідчить про затребуваність кооперативної форми господарювання, проте воно вельми недосконале і це передусім пов’язано з недостатнім закріпленням у ньому міжнародних кооперативних принципів та їхнім дотриманням у практичній діяльності. Автор доходить висновку, що в основі економічної моделі та юридичної організації кооперативів лежить найспецифічніша форма господарювання, яка щоб визнаватися такою повинна відповідати міжнародним кооперативним принципам, мати їх в основі організації своєї діяльності. Досвід України у цьому аспекті має швидше негативний відтінок, що пов’язано з ігноруванням деяких із названих принципів або їхнім перекрученням. Отже, для нашої країни нагальним є повернення у русло світових юридичних традицій, вироблених кооперативною теорією, та дотримання універсальних положень міжнародного кооперативного законодавства шляхом закріплення їх на рівні національного законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Овечкіна, О. С. "Вирішення колізійних питань правового статусу юридичних осіб у законодавстві ФРН: сучасний стан та перспективи". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (5 листопада 2020): 120–30. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2808.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується питання вирішення правових колізій, що зумовлені відсутністю єдиного підходу до регулювання приватноправового статусу юридичних осіб законодавствами сучасних держав. Вирішення питання регулювання приватно-правого статусу юридичних осіб в науці міжнародного приватного права вже традиційно вважають одним із найскладніших, оскільки правові системи держав містять суттєві відмінності в обсязі правоздатності юридичних осіб, регламентації щодо порядку їх створення та функціонування, що призводить до правових колізій. Актуальність дослідження регулювання приватноправового статусу іноземних юридичних осіб у ФРН зумовлюється тим, що юридичні особи України вже традиційно співпрацюють з юридичними особами ФРН, яка є одним із найбільших торгових партнерів України. Встановлено, що Ввідний закон до Німецького цивільного уложення не містить колізійної норми, що визначає правовий статус юридичної особи. Німецькою доктриною та судовою практикою закріплено критерій фактичного (реального) місцезнаходження в разі встановлення особистого закону юридичної особи. Щодо іноземних юридичних осіб, котрі належать до держав, які не є державами-членами ЄС, німецькими судами застосовується, як правило, критерій фактичного місцезнаходження. Застосування критерію осілості в державах-членах ЄС фактично перешкоджає реалізації принципу свободи заснування, визначеному установчими договорами ЄС, що засвідчує прецедентна практика Суду ЄС. Прецедентне право Суду ЄС змінює принципи, за якими держави-члени мають вирішувати колізійні питання регулювання статусу юридичних осіб. У рамках ЄС з метою подолання проблем, що викликані розбіжностями колізійно-правового регулювання статусу юридичних осіб, здійснюються процеси гармонізації національних законодавств держав-членів з окремих питань правового статусу та діяльності юридичних осіб, а також створення нових організаційно-правових форм юридичних осіб, правовий статус та діяльність яких регулюється правом ЄС. Згідно з Директивою ЄС 2019/2121 має бути гармонізовано норми законодавств держав-членів ЄС щодо транскордонного перетворення, злиття та поділу товариств з обмеженою відповідальністю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Savych, Ye S. "Шляхи вдосконалення законодавчого регулювання права людини на звернення". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 77–87. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена виявленню та науковому аналізу проблемних питань реалізації конституційного права на звернення на рівні законодавства України і на цій основі формуванню обґрунтованих пропозицій стосовно їх вирішення. Наголошено на важливості системних зв’язків між нормативно-правовими актами різної юридичної сили, які регламентують механізм реалізації права на звернення. Встановлено, що запропоновані до законодавства зміни або нові правові інститути повинні чітко та конструктивно вводитися до існуючої системи нормативно-правових актів. Виявлено основні недоліки Закону України «Про звернення громадян» та запропоновано шляхи їх виправлення. Метою статті є науковий аналіз проблемних питань законодавчого регулювання конституційного права на звернення. Наукова новизна статті полягає у визначенні основних проблем законодавчого регулювання реалізації конституційного права на звернення та пропонуванні шляхів їх вирішення. Висновки. 1) Слід зауважити, що і пропозиції, і заяви, а також скарги є видовими явищами та об’єднані єдиним родовим об’єктом правового регулювання, яким є звернення. Категорія «звернення» має цілком очевидний збірний характер, саме тому її визначення, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про звернення громадян», здійснюється через перелік означених видів та їх форм; 2) природним є те, аби термін «волевиявлення» віднайшов своє місце серед ознак категорії «звернення» у її дефінітивному визначенні; 3) закріплення конституційного права на звернення за усіма суб’єктами повністю відповідає положенням принципу всезагальності; 4) у тексті конституційної норми необхідно передбачити усіх суб’єктів, які зобов’язані прийняти й розглянути звернення, що є більш бажаним та обґрунтованим, ніж закріплення неповних переліків таких суб’єктів; 5) Закон України «Про звернення громадян» не містить визначення поняття «право на звернення», в якому були б закріплені основні його ознаки та найбільш суттєві сторони цього правового явища. Така ситуація не є прийнятною, а тому визначення права на звернення має віднайти своє місце в «тілі» цього базового нормативно-правового акта; 6) виокремлені у системну сукупність принципи конституційного права на звернення повинні бути відображені у Законі України «Про звернення громадян», до того ж в окремій статті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Кулик, О. І. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ВІРТУАЛЬНИХ АКТИВІВ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 52–58. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3260.

Повний текст джерела

Анотація:

Кулик О. І. Правове регулювання ринку віртуальних активів: досвід Швейцарської Конфедерації. – Стаття. У науковому дослідженні аналізувався досвід Швейцарської Конфедерації щодо правового регулювання ринку віртуальних активів. Підкреслено, що запровадженню ефективного правового регулювання ринку віртуальних активів у Швейцарія завдячує, насамперед, Швейцарській службі за наглядом за фінансовими ринками (Swiss Financial Market Supervisory Authority, FINMA), яка відреагувала на стрімкий розвиток ринку в умовах правового вакууму та представила Керівні принципи щодо запитів відносно законодавчої основи проведення первинного розміщення монет із роз’ясненнями щодо порядку застосування чинного законодавства Швейцарської Конфедерації до обігу віртуальних активів. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що законодавчу основу функціонування ринку віртуальних активів у Швейцарії складають норми різних Федеральних законів Швейцарії, як-то: «Про банківську діяльність» (Banking Act), «Про інфраструктуру фінансового ринку» (FMIA), «Про фондові біржі і торгівлю цінними паперами» (SESTA), «Про боротьбу з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму» (AMLA) та деяких інших нормативно-правових актів, і які застосовуються до обігу віртуального активу залежно від виду останнього. Віртуальні активи у Швейцарській Конфедерації класифіковано на: платіжні токени, токени активів, службові токени, стейблкоїни та гібридні токени. При цьому в українському проєкті Закону «Про віртуальні активи» передбачено положення про те, що віртуальні активи не є засобом платежу на території України. З огляду на проаналізований досвід Швейцарської Конфедерації, норми чинного українського законодавства та положення Директиви (ЄС) 2018/843 закріплення таких положень видається передчасним.Перспективним напрямом подальших досліджень може бути конкретизація порядку прийняття віртуальних активів як засобу платежу на території України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Tkach , D. І. "Правове регулювання діяльності ЗМІ Угорщини новітньої доби". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 99–105. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз правового регулювання діяльності ЗМІ Угорщини після зміни політичної системи в країні в 1990 році, визначення, на підставі проведеного аналізу, деяких особливостей зазначеного процесу, притаманних цій країні. Наукова новизна визначається дослідженням впливу нормативно-правового регулювання на еволюцію системи ЗМІ Угорщини та оцінки міжнародної спільноти відповідності демократичним засадам нового медіа-законодавства цієї країни. Висновки. У процесі становлення та розвитку інформаційного суспільства нагальною потребою є покращення функціонування багатоманітних засобів масової інформації – мас-медіа, вдосконалення їх нормативно-правового регулювання. Формування сучасної інституційної системи ЗМІ Угорщини було започатковано 1996 році з прийняттям Закону про засоби масової інформації, яким було впроваджено базову структуру діяльності ЗМІ, характерну для більшості європейських країн, зокрема започатковано діяльність, поряд із державними, комерційних радіо та телебачення. Закон встановив основні принципи діяльності ЗМІ, зобов’язавши їх надавати універсальну, фактичну, своєчасну, об’єктивну та збалансовану інформацію, а також не віддзеркалювати погляди певної партії або політичного руху. Однак Закон про ЗМІ не призвів до становлення більш вільної, незалежної преси, оскільки вона стала полем для політичних ігор. Уряди змінювалися, але мас-медіа, які Законом декларувалися як незалежні, ставали частиною політичної здобичі чергового керівництва країни. У 2010 році виникли умови для перезавантаження законодавчої бази діяльності ЗМІ. У 2011 році прийнято нову Конституцію Угорщини, у якій було визначено основоположні принципи діяльності ЗМІ, а 2010 року – Закон, що регулює засоби масової інформації та комунікації, яким створено Національне відомство засобів масової інформації та комунікацій. Закон встановив зобов’язання преси щодо надання достовірної, швидкої, точної інформації для споживачів з питань національного та європейського суспільного життя, а також про важливі для угорців події. Водночас розглянуті закони призвели до повного контролю ЗМІ Угорщини з боку уряду, а це, своєю чергою, підриває демократичні цінності та авторитет Євросоюзу. Уряди європейських країн та міжнародні організації, мас-медіа Угорщини виступають проти запровадження тотального контролю ЗМІ, однак влада країни залишає під своїм контролем внутрішньодержавне законодавство в цій сфері, оскільки мас-медіа і надалі визначають політичне життя країни й завжди чітко виявляють свою позицію стосовно правлячого режиму.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Феєр, О. "Окремі теоретичні аспекти проблематики правового статусу інтернет-засобів масової інформації в Україні, Словацькій Республіці та Угорщині". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 267–73. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1732.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена порівняльному дослідженню правових норм та інститутів України, Словацької Республіки та Угорщини, котрі регулюють функціонування інтернет-засо-бів масової інформації, та виявленню правових колізій, які можуть виникнути у процесі реєстрації діяльності інтернет-ЗМІ. У статті проаналізовано державно-правовий статус інтернет-засобів масової інформації в контексті близькості національних правових систем, спільних пра-вопорядків та тісної транскордонної взаємодії. З'ясовано, що держава здійснює регулятивний вплив у галузі діяльності інтернет-ЗМІ за допомогою певних інструментів - засобів (методів) державного регулювання, основними з них є адміністративні та економічні. Досліджено методи правового регулювання інтер-нет-ЗМІ, у яких утілюється керівний вплив держави на суспільні відносини в галузі діяльності інтер-нет-ЗМІ, оскільки від їх адекватності тенденціям розвитку цієї сфери залежить ефективність правового регулювання в ній, а також досліджено спеціальні закони Словацької Республіки, що регулюють різні види ЗМІ та Закон Угорщини «Про засоби масової інформації», які заклали правовий шлях побудови інформаційного суспільства в цих державах. Розглянуті теоретичні та практичні проблеми правового врегулювання діяльності інтернет-засобів масової інформації в Україні, Словацькій Республіці та Угорщині, окреслено основні напрями подальшого вдосконалення законодавства, яке регулює механізм функціонування інтернет-засобів масової інформації. Аналіз положень нормативно-правових актів дозволяє виокремити певні принципи державного контролю в галузі інтернет-ЗМІ, класифікувати їх на загальні та спеціальні. Особливу увагу приділено профілактичному принципу, котрий полягає в обов'язку органів державної влади та їх посадових осіб за результатами кожного порушення аналізувати причини й умови, виявляти прогалини та помилки в діяльності інтер-нет-ЗМІ та сприяти їх усуненню самостійно засобом масової інформації без застосування санкцій до них, систематизувати практику виявлених причин та умов, що сприяли порушенню, механізмів їх усунення та зробити її загальнодоступним інтернет-ЗМІ для використання у процесі своєї діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Горішня, М. Л. "Нормативно-правові основи функціонування архівної служби у країнах Європейського Союзу (Франції, Швейцарії, Бельгії)". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).636.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається еволюція, структура і динаміка нормативно-правового забезпечення архівної діяльності у Франції, Швейцарії та Бельгії. Ретроспективний порівняльно-правовий аналіз міжнародних та зарубіжних стандартів з приводу цифровізації ретроспективних документальних проєктів, інструктивно-методичних документів й багатьох інших нормативних архівно-правових джерел з регламентації архівної справи дозволив визначити як певні спільні риси, що притаманні більшості правових систем зарубіжних країн, так і національні та регіональні особливості. З'ясовано, що правові основи та принципи організації архівної галузі закладено у національних законах про архіви відповідних держав, а також доповнюються спеціальними нормативно-правовими актами. Встановлено, що Швейцарія займає лідируючі позиції як у сфері наукових досліджень, так і в галузі правового регулювання питань, пов'язаних з технічними носіями інформації. Авторка доходить висновку про те, що інформаційна діяльність будь-якої цивілізованої країни спирається не тільки на передовий досвід інших держав, але й враховує власні національні інтереси. Доведено, що стрімкі зміни в архівній галузі відображають вступ країн Європи з кінця XX ст. до високотех-нологічного інформаційного суспільства і породжують нові підходи щодо правового регулювання організації управління, зберігання, передачі та використання архівних відомостей в умовах цифровізації глобального інформаційно-комунікаційного простору. Окремо наголошується на тому, що за рівнем регулювання сучасні стандарти оцифровки архівних документів розділяють на три категорії стандартів: міжнародні, національні та організаційні. У підсумках автором визначено, що система архівного законодавства країн Європи, де основними ланками є державні, галузеві та приватні архіви, включена до глобального інформаційно-правового простору як важлива складова частина.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Моргунов, О. А. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 86–89. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).364.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою даної статті є встановлення місця і ролі адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер, а також з’ясування значення таких норм в меха-нізмі правового регулювання сфер фізичної культури і спорту в Україні. У статті встановлені місце і роль адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер. Визначено, що захист професійних спортсменів забезпечується нормами адміністративного права як щодо статусу суб’єктів захисту, його форм, методів тощо, так і в аспекті визначення підстав та порядку захисту. Кодекс України про адміністративну відповідальність визначає ті дії чи бездіяльність суб’єктів чи об’єктів управлінської системи, які становлять склади адміністративних правопорушень у сферах фізичної культури та спорту, а також санкції за вчи-нення адміністративних правопорушень, підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності. З’ясовано, що у сферах фізичної культури і спорту складаються відносини, які будуються на засадах влади та підпорядкування, передбачають застосування примусу, імперативність методу регулювання та інші ознаки, які не притаманні предметам і методам перерахованих вище галузей права. Такі відносини, наприклад, виникають у зв’язку з порушенням прав спортсменів, при визначенні та впровадженні державної політики у сферах фізичної культури та спорту, при наданні чи зміні дитячо-юнацьким спортивним школам певної категорії тощо. Зроблено висновок, що провідне місце у правовому забезпеченні сфер фізичної культури і спорту належить нормам адміністративного права, які складають основу публічного адміністрування вказаних сфер, визначаючи статус суб’єктів публічного адміністрування, принципи, підстави, форми і методи їх службової діяльності, пріоритети та шляхи формування державної політики в галузях фізичної культури і спорту, засоби та процедури її впровадження, регулюють контроль та нагляд у вказаних сферах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Мамульчик, А. М. "ПРИНЦИП НАЙКРАЩОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДИТИНИ ЯК ОСНОВНИЙ ПРИНЦИП АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАТУСУ ДИТИНИ, РОЗЛУЧЕНОЇ З СІМ’ЄЮ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 248–57. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.28.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що міграція населення є однією з найважливіших проблем сучасності. За даними Організації Об’єднаної На- ції, кількість мігрантів у сучасному світі досягає 80 млн. осіб., при цьому третину цього потоку складають діти. Не оминула ця проблема і Україну. Щорічно в Україну прибувають сотні дітей у відсутності супроводу з боку дорослих (членів родини або визначених законом/звичаєм осіб), які несуть відповідальність за таку особу), які у міжнародному та національному праві визнаються дітьми без супроводу (дітьми, розлученими з сім’єю). У зв’язку з цим особливої актуальності набуває аналіз змісту та елементів адміністративно-правового забезпечення надання таким особам спеціаль- ного статусу (дитини, розлученої з сім’єю, біженця чи особи, що потребує додаткового захисту), особливо – принципів такого забезпечення. З’ясова- но, що принципи адміністративно-правового забезпечення надання ста- тусу дитини, розлученої з сім’єю, являють собою основні, вихідні, загальні, об’єктивно зумовлені засади, що слугують орієнтирами при формуванні нормативно-правового регулювання надання особі особливого статусу (ди- тини, розлученої з сім’єю, біженця, особи, що потребує додаткового захи- сту), пред’являються до діяльності суб’єктів публічного адміністрування, що приймають рішення про надання особі такого статусу, організації та функціонування механізму адміністративно-правового забезпечення на- дання вищевказаного статусу. В національному законодавстві принципів, які б встановлювалися до адміністративно-правового забезпечення ста- тусу дитини, розлученої з сім’єю, або навіть до правового статусу такої дитини, не закріплюється. Відсутність нормативного закріплення зазна- чених принципів обумовлюється розвитком національного законодавства у цій сфері, порівняно недавньою ратифікацією України ряду міжнародних документів у сфері захисту біженців та дітей, відвертим нехтуванням з боку уряду до подальшого удосконалення національного законодавства у сфері забезпечення прав дітей – шукачів притулку, в тому числі права на отримання ними статусу дитини, розлученої з сім’єю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Демидова, М. О. "Європейські принципи належного урядування як фактор модернізації правового статусу суб’єктів публічного адміністрування в Україні". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 2, № 86 (3 липня 2019): 171–81. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.86.171-181.

Повний текст джерела

Анотація:

У дослідженні висувається гіпотеза, що правове регулювання статусу суб’єктів публічного адміністрування потребує змін, які відповідають меті та завданням сучасного публічного управління. Уточнюється, що процес запровадження означених змін в Україні потребує врахування вже напрацьованих зарубіжних методик формування й розвитку правового статусу суб’єктів публічного адміністрування. Розкриваються особливості досвіду ЄС щодо запровадження принципів державного управління як моделі модернізації публічного адміністрування у країнах-бенефіціарах. Проаналізовано систематизацію та оцінку дієвості цих принципів на прикладі України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Волуйко, О. М., та О. В. Дручек. "Взаємодія Національної поліції України з громадою: нормативні засади". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (19 січня 2021): 36–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.679.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано необхідність подальшого осмислення в теорії і удосконалення на практиці процесу взаємодії органів і сил поліції з громадою для забезпечення безпеки та громадського порядку. Проаналізовано стан розробки зазначеної проблеми представниками юридичної науки та виділено невирішені задачі. Проаналізовано наукові погляди на поняття «засади», «нормативність», «нормативно-правовий акт». Доведено, що поняття «засади» слід розуміти як вихідне, головне положення, принцип. «Нормативність» слід розуміти як загальну основу і об'єктивний критерій для всіх юридично значущих явищ, зокрема, регулювання певної сфери суспільних відносин. Сформовано поняття «нормативні засади взаємодії Національної поліції з громадою» у розумінні закріплених нормативним способом (нормами права, у статтях нормативно-правових актів) основних, головних положень та принципів, які визначають зміст, мету, основні напрями та форми такої взаємодії. Доведено, що у правовому полі України питання взаємодії Національної поліції України з громадою регулюються статтями різних за юридичною чинністю нормативно-правових актів. Запропоновано структурувати їх у певну систему. Наголошено на важливості врахування у межах зазначеної системи принципу примату міжнародно-правових норм над нормами національного права. Обґрунтовано, що зазначену систему становлять такі групи нормативно-правових актів, як: 1) міжнародні нормативно-правові акти; 2) Конституція України та закони України; 3) підзаконні нормативно-правові акти, зокрема відомчі. Здійснено аналіз найважливіших нормативно-правових актів міжнародного права та національного законодавства, норми яких визначають та закріплюють основні положення та принципи взаємодії Національної поліції з громадою. Доведено, що є необхідність у розробці та прийнятті профільного закону або ж окремого підзаконного нормативно-правового акта, які б комплексно регламентували зазначену сферу суспільних відносин на загальнодержавному або галузевому рівнях. Визначено, що перспективними напрямами подальших наукових досліджень є формування та обґрунтування основних концептуальних підходів до визначення основоположних термінів і процесів управління механізмом взаємодії Національної поліції України з громадою та реалізації моделі «Безпека в громаді».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Latinin, Nikolay, та Tetyana Kharchenko. "Обґрунтування методичного підходу до оцінки результативності організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України". Public Administration and Regional Development, № 11 (31 березня 2021): 280–98. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.11.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено організаційний механізм державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, з урахуванням таких ключових елементів, як: об’єкт, предмет, суб’єкти, ціль, завдання, принципи, функції, результативність функціонування. Досліджено багатовекторність та комплексність елементів організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, окреслено його цільову спрямованість, встановлено етапи та складові елементи проведення оцінки його результативності. Обґрунтовано методичний підхід до оцінки результативності організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, котрий передбачає проведення ґрунтовної оцінки в розрізі наступних складників: аналіз стану законодавчого забезпечення детермінант механізму державного регулювання: економічна політика, аграрний сектор, концепція сталого розвитку; оцінка взаємодії між суб'єктами та об'єктом механізму державного регулювання; аналіз результативності заходів державного регулювання сталого розвитку аграрного сектор; визначення та оцінка індикаторів якості діючого механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору в розрізі концептуальних складових: економічної, соціальної, екологічної. Перевагами методичного підходу є комплексний характер, котрий безпосередньо формується за умови проведення оцінки нормативно-правового механізму та фінансово-економічного механізму, дозволяє визначити коло проблемних питань та обґрунтувати заходи, котрі забезпечать підвищення результативності його функціонування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Данелія, Т. С. "Принципи сталого розвитку Світового океану". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 69–72. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).568.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті зумовлена тим, що для досягнення амбіцій світового співтовариства, викладених у Цілях сталого розвитку, необхідно розширити використання океану для виробництва продуктів харчування, енергії, сировини та транспорту. Проведення цих заходів має бути узгоджено на постійній основі з екологічними цілями щодо сприяння зменшенню глобального потепління та деградації довкілля. Забезпечення так званого «здоров'я» Світового океану є однією із пріоритетних Цілей сталого розвитку. У статті аналізуються основні положення та принципи, які сприяють сталому управлінню та розвитку Світового океану та його складників згідно із Цілями сталого розвитку ООН. З'ясовано, що стале управління і розвиток Світового океану вимагає постійної, відкритої участі із залученням усіх основних зацікавлених суб'єктів (держав, конгломерацій рибного господарства тощо). Так, наприклад, ефективні інституціональні стратегії мають включати багато лісабонських принципів одночасно. Вони лише є вихідними точками для берегової та спільно керованої риболовлі; управління рибним господарством за окремими видами; прогнозування екологічного впливу у відносно невеликих масштабах або розроблення моделі індивідуальних стимулів тощо. Зроблено висновок, що зв'язок між океанами, морями та морськими ресурсами та добробутом людини не є однобічним. Хоча збільшення добробуту людини часто створюється ціною цілісності екосистеми, воно також може потенційно зменшити негативний антропогенний вплив на морське середовище, наприклад, завдяки більш раціональному використанню ресурсів, змінам структури виробництва, споживання, удосконаленню управління та контролю людської діяльності. Для цього потрібне хороше управління та сприятливе середовище. Для зменшення негативного антропогенного впливу на морське середовище потрібне належне міжнародне регулювання, а також здійснення адекватних заходів, наприклад, більш раціональне використання ресурсів, зміна способів виробництва, зменшення споживання, вдосконалення міжнародного співробітництва, правового регулювання, управління та контроль діяльності кожного. Проекти та заходи повинні бути розроблені та реалізовані на інтегрованому та міжгалузевому рівні відповідно до екосистемного підходу та із залученням усіх зацікавлених сторін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Заверуха, І. "Фінансово-правові принципи в розрізі проблем правового регулювання відносин у сфері державного боргу". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 41 (2005): 162–70.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Burlakov, S. "ІНТЕРНЕТ–ЗМІ В УКРАЇНІ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 60–67. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Існування в сучасному інформаційному середовищі зумовлює безперешкодний доступ до інформаційних ресурсів, зокрема мережі Інтернет. Всесвітня інформаційна мережа Інтернет об’єднує в собі велику кількість регіональних мереж і, одночасно, мільйони комп’ютерів з будь-якого куточка планети, з метою, зокрема, широкого доступу до інформаційних ресурсів усього світу, а тому мережа Інтернет має неабияку перевагу у порівнянні з іншими джерелами інформації. На сьогодні Інтернет – це не лише загальнодоступний спосіб спілкування та обміну інформацією, а також один із найпопулярніших видів мас-медіа у світі, зокрема і в нашій країні. Глобалізаційні процеси у світі, інформатизація суспільства, запровадження новітніх інформаційних технологій зумовлюють пріоритетність та суспільне визнання важливості інформаційних правовідносин. Як один з видів мас-медіа в Україні мережа Інтернет може бути джерелом поширення неправдивої інформації суб’єктами цих правовідносин, що є важливою проблемою на сьогодні. Зазначене підкреслює важливість дослідження проблеми правового регулювання Інтернет-ЗМІ в Україні. Зроблено висновок, що сьогодні в Україні відбувається активний розвиток глобальної мережі Інтернет, втім правове регулювання цієї сфери, зокрема діяльності Інтернет-медіа, потребує законодавчого переосмислення та вдосконалення. Адже, із урахуванням стану інформатизації суспільства, стрімкого розвитку інформаційних правовідносин, одним із важливих завдань національного законодавця сьогодні є нормативне врегулювання питання діяльності Інтернет-ЗМІ. Прийняття відповідних нормативно-правових актів врегулювало б процедуру притягнення Інтернет - ЗМІ до відповідальності за поширення неправдивої або сфальсифікованої інформації. В цьому контексті мова йде про підготовку проєкту закону про Інтернет–ЗМІ, який, перш за все, вирішить питання правового статусу таких засобів масової інформації, їх діяльності, відповідальності, способів їх легалізації. В зазначеному контексті, необхідно зважати на норми та принципи ст. 34 Конституції України, що гарантують свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію на власний вибір, для того щоб нормативне врегулювання діяльності Інтернет–ЗМІ не було розцінене як спроба держави контролювати свободу слова та свободу засобів масової інформації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Ladychenko , V. V., L. O. Golovko  та B. B. Serhiienko . "Теоретико-правові засади поводження з відходами за законодавством Європейського Союзу". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 46–57. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження теоретико-правових засад поводження з відходами за законодавством Європейського Союзу, принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами та напрямків попередження виникнення відходів. Наукова новизна. У зв’язку з незадовільним станом виконання в Україні зобов’язань у сфері адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС у сфері поводження з відходами актуальним є ґрунтовне дослідження системи класифікації відходів та принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами.Висновки. Головним завданням державної політики щодо управління відходами є максимально можливе зменшення негативного впливу речовин та матеріалів, що втратили своє споживче значення, на навколишнє середовище та здоров’я людини. Цей напрям державної політики є дуже важливим через вкрай негативні наслідки, оскільки відходи становлять загрозу для здоров’я людини та завдають шкоду навколишньому природному середовищу в зв’язку з їх токсичністю, можливістю забруднення повітря, води та ґрунту. Нами проаналізовано систему класифікації відходів в ЄС з погляду на їх хімічні, фізичні, економічні властивості. На сьогодні ця система класифікації складається з 20 глав, 110 підкатегорій, 839 видів відходів, 405 видів відходів, класифікованих як небезпечні. Основною метою впровадження класифікації відходів є розроблення типових систем управління не для кожного виду відходів окремо, а в межах певної категорії, крім випадків, передбачених законодавством ЄС. Основними стратегічними цілями в галузі поводження з відходами в Європейському Союзі є: зменшення утворення відходів шляхом запобігання їх виробленню в технологічному процесі виробництва; використання відходів у виробничих процесах; виділення окремих фракцій із загального потоку відходів для подальшого їх використання як вторинних матеріальних та енергетичних ресурсів; скорочення відходів, розміщених на звалищах; інтеграція методів поводження з відходами на основі використання найкращих доступних технологій.У правовій системі ЄС, поряд із загальними принципами (принцип забруднювач платить, принцип охорони життя та здоров’я, принцип запобігання та профілактики, принцип планування, принцип сталого розвитку), існують спеціальні, які складають основу правового регулювання у певних сферах суспільного життя (принцип близькості, принцип застосування ієрархії поводження з відходами, принцип відповідальності виробника, принцип селективного збору). Новацією є те, що вищезгадані принципи передбачають підготовку до повторного використання та переробки. Ці дві групи процесів підпадають під поняття відновлення, зумовленого бажанням запобігти утворенню нових відходів та використовувати вже існуючі відходи як ресурс.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Ю., Івчук Ю. "ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИВАТНИХ І ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 19–36. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-19-36.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджуючи питання співвідношення приватних і публічних інтересів у сфері охорони праці, неможливо залишити поза увагою питання принципів цього інституту, оскільки вони надають можливість розкрити зміст охорони праці, стратегію розвитку законодавства щодо встановлення умов праці, виділити особливості охорони праці окремих категорій працівників, подолати прогалини у законодавстві про охорону праці тощо. Також слід наголосити, що такий підхід дослідження є надзвичайно актуальним і необхідним щодо ефективного впровадження та закріплення міжнародних принципів і стандартів у питаннях охорони праці в національному законодавстві України. Саме принципи є підґрунтям і джерелом уточнення понятійного апарату, ретельного з’ясування змісту охорони праці, вони визначають вектор розвитку законодавства у цій царині.Інтеграція України до світової спільноти, розширення економічних зав’язків, співпраця між українськими та європейськими суб’єктами господарювання, імміграція робочої сили ставлять на порядок денний питання щодо запровадження міжнародних стандартів у питаннях охорони праці в національне трудове законодавство України.Щоб виявити слабкі, а також зрозуміти сильні сторони сучасного стану нормативно-правового регулювання охорони праці в Україні, треба провести його ґрунтовне теоретичне дослідження, яке має значення як для доктрини трудового права в цілому, так і інституту охорони праці, а також для правозастосування.Стаття присвячена з’ясуванню суті «принципів охорони праці» як базового елементу, проведенню класифікації та ретельного аналізу принципів досліджуваного інституту, а також висвітленню проблемних питань, які виникають при встановленні безпечних і здорових умов праці, запобіганні нещасним випадкам на виробництві й професійним захворюванням тощо. Ключові слова: принципи охорони праці, класифікація принципів охорони праці, приватні та публічні інтереси.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

ТЕРЛЮК, ІВАН. "Становлення українського національного законодавства у сфері соціально-економічних відносин (1917–1921 роки)". Право України, № 2020/01 (2020): 180. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-180.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблема становлення українського національного законодавства у сфері соціально-економічних відносин (1917–1921 рр.) завжди залишатиметься актуальною з огляду на повсякчасну потребу історичної легітимізації сучасної Української держави та історичну тяглість між сучасним процесом українського державотворення та українськими національними державними формаціями доби Української революції 1917–1921 рр. Як 100 років тому, так і зараз головна увага українського законодавця зосереджується на законодавчому регулюванні соціальноекономічної сфери – земельних і трудових відносин. Стаття не претендує на емпіричну чи фактологічну вичерпність. Її основна мета – дослідити особливості нормативно-правового регулювання земельних і трудових відносин нової української державності революційної доби як процес закладення основ національного земельного та трудового й соціального законодавства. Стверджується, що реальний процес вироблення правових основ урегулювання соціально-економічних проблем новітньої української національної державності розпочався щойно після ІІІ Універсалу Української Центральної Ради (УЦР). Ним уперше оприлюднено соціальну програму УЦР, визначено орієнтири правової політики проголошеної Української держави, зокрема й у сфері правового вирішення земельного та трудового питань. Спроба законодавчого розв’язання останніх розглядається крізь призму ідеологічних підходів, демонстрованих, з одного боку, обома соціалістичними Українськими Народними Республіками, а з другого – несоціалістичною Українською гетьманською державою. Зокрема, земельне питання досліджується як перебіг законодавчого забезпечення розподілу та перерозподілу землі. З царини земельних відносин аналізуються базові земельні закони УЦР, Директорії та Гетьманату. В основі перших лежали соціалістичні принципи щодо ліквідації приватної власності на землю, її націоналізації тощо, а в другому – визначалися особливості набуття землі у власність різними соціальними категоріями. Автор робить висновок, що гетьманська влада через реалізацію цього закону по-ставила за мету вирішення суспільно-політичного завдання – створення середнього класу селян-власників, які мали стати її опорою. Наголошується на тому, що фактор праці як один із соціально-економічних чинників у процесі формування й еволюції правової політики українських національних урядів був контроверсійним, а сама “трудова” – політика малоефективною. Обґрунтовується думка, що законодавче регулювання трудових відносин, яке поєднувалося зі спробами вирішити правовими засобами численні соціальні проблеми, започаткувало ще й українське національне соціальне законодавство. Висловлюється переконання, що загальний стан законодавчого вирішення земельної проблеми й недооцінка гострих питань ефективного законодавчого врегулювання трудових відносин значною мірою позначилися на успіху/неуспіху українців у розбудові власної національної державності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Мельник, В. І. "Структура та особливості правового забезпечення функціонування системи економічної безпеки України". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 105–8. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).526.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена питанню визначення та аналізу структури, а також з’ясуванню особливостей правово-го забезпечення системи економічної безпеки України. Наголошено, що система економічної безпеки держави як багатогранне та складне явище має як пряме, так і опосередковане відношення до широкого кола сфер правовідносин, врегульованих положеннями відповід-них актів. Акцентовано увагу на важливості таких документів як основного способу вираження волі держави з ме-тою виправданого, необхідного, а також легітимного впливу інституцій останньої на поведінку учасників тих чи інших правовідносин. Зазначено та обґрунтова-но, що ці акти, прийняті (затверджені) за попередньо встановленою процедурою і розраховані на багатора-зове застосування, змінюють або скасовують відповід-ні правові норми, окреслюють компетенцію суб’єктів забезпечення системи економічної безпеки України. Проаналізовано поширені підходи до структури цих документів саме в аспекті правового регулювання еко-номічної безпеки держави. На основі одного з таких документів запропоновано авторську класифікації цих актів, які відграють ключову роль у питанні правового забезпечення системи економічної безпеки України.Звернено увагу на відповідні положення Конститу-ції України – головного документу в існуючій ієрархії нормативно-правових безпекових актів. Розглянуто ЗУ «Про національну безпеку» – ключовий документ, яким визначено основи та принципи національної без-пеки, цілі й основні засади державної політики, які мають гарантувати захист від загроз, в тому числі й економічного характеру, а також досліджене інше без-пекове законодавство. Сфокусовано увагу на деяких аспектах актів, які регулюють відносини у сферах зовнішньоекономічної діяльності, банкрутства, приватизації й інших суміж-них напрямів. Окрема роль відведена кодифікованим нормативно-правовим актам, нормам і принципам міжнародного права, а також підзаконним норматив-но-правовим документам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

ВИГОВСЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР. "Урегулювання нових інститутів міжнародного приватного права в оновленій цивільно-правовій кодифікації України". Право України, № 2020/06 (2020): 82. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-082.

Повний текст джерела

Анотація:

Рекодифікація норм із міжнародного приватного права у межах оновленого Цивільного кодексу України (ЦК України) має супроводжуватися формулюванням нових статей і внесенням додаткових положень, сфера застосування яких охоплювала б ті інститути приватного права, які не були врегульовані під час попередньої автономної кодифікації. Зокрема, зведення колізійних норм має бути доповнене положеннями щодо цінних паперів, які існують у документарній та бездокументарній формах, і щодо неттінгу як способу припинення цивільних зобов’язань. Метою статті є висвітлення ключових проблемних аспектів колізійного регулювання транскордонних правовідносин щодо цінних паперів і неттінгу та шляхів їх вирішення, які мають бути враховані при формулюванні змісту відповідних колізійних норм у межах нового розділу ЦК України, який міститиме норми з міжнародного приватного права. Встановлено, що різні колізійні принципи мають бути покладені в основу регулювання “речового статуту” та “зобов’язального статуту” цінних паперів, а також по-різному має здійснюватися локалізація цінних паперів у різних формах існування. Адаптація класичного колізійного принципу lex situs до цієї категорії об’єктів цивільних правовідносин ускладнюється неможливістю визначення їх місцезнаходження із використанням звичних критеріїв та потребою пошуку додаткових факторів локалізації. У випадку з цінними паперами, які обліковуються у депозитарній системі та перебувають у володінні посередників, колізійне регулювання має спиратися на спеціальні принципи вирішення цього питання, закріплені на міжнародному конвенційному рівні та застосовні у світовій практиці. З’ясовано, що розв’язання колізійного питання щодо правочинів відносно неттінгу за відсутності вибору права сторонами цих правочинів пов’язане з об’єктивними труднощами, обумовле-ними специфікою функціонування цього договірного інституту, і має відбуватися з урахуванням всіх обставин конкретних правовідносин. Автор доходить висновку, що доповнення української кодифікації норм із міжнародного приватного права положеннями щодо транскордонних правочинів із цінними паперами та правочинів відносно неттінгу сприятиме наближенню вітчизняного законодавства у цій сфері до кращих стандартів європейського колізійного права та створенню адекватного правового поля для інтеграції України до міжнародного фінансового простору.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Markovych, Khrystyna, and Olena Rudak. "Principles of legal regulation of family relations: general theoretical aspect." Visnik Nacional’nogo universitetu «Lvivska politehnika». Seria: Uridicni nauki 8, no. 30 (June 11, 2021): 152–58. http://dx.doi.org/10.23939/law2021.30.152.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Кацараба, Ю. А. "Поняття та принципи правового регулювання діяльності міліції щодо забезпечення міжнародних стандартів прав людини в Україні". Держава та регіони. Право, № 2 (2008): 81–90.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Головко, А. "Методологічні підходи до дослідження природоохоронної діяльності". Юридичний вісник, № 2 (1 вересня 2020): 289–96. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1735.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор характеризує ключові методологічні (дослідницькі) підходи до дослідження природоохоронної діяльності, окреслює наявний стан і тенденції розвитку методології сучасного правознавства. Зазначено, що сучасна юриспруденція розвивається зі сприйняттям та засвоєнням загальнолюдських та європейських цінностей, визначальними серед яких є права та свободи людини, включаючи екологічні права, справедливість, індивідуальність, гуманізм, рівність та верховенство права. Автор аналізує структуру сучасної методології юридичної науки та з'ясовує місце дослідницьких підходів під час дослідження суспільно-правових явищ. Методологічні (дослідницькі) підходи безпосередньо залежать від наукових парадигм і здебільшого є результатом їх використання; крім того, цей вплив здійснюється не лише за допомогою ідеалів, норм, правил, а й їх предметних положень. У дослідженні зазначено, що загальнотеоретична юриспруденція характеризується наявністю не єдиного дослідницького підходу до розуміння проблем теоретико-правових принципів охорони навколишнього середовища, а їх сукупності. Автор підсумовує, що плюралізм методологічних підходів дає змогу всебічно вивчити концепцію, особливості, принципи, функції та механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні та визначити аспекти вдосконалення правового регулювання природоохоронної діяльності в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Dikhtyaruk , A. B. "Конституційне право на вищу освіту: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та США". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 39–48. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз конституційно-правового регулювання права на вищу освіту в сучасних державах Європи та США. Наукова новизна полягає у дослідженні конституційно-правових аспектів регулювання права на вищу освіту в сучасних демократичних державах та, на основі аналізу положень конституцій і відповідного законодавства зарубіжних країн, виділенні конституцій тих держав, у нормах яких зміст права на вищу освіту закріплений найбільш повно, а також конституцій, у яких відбулося формальне його закріплення. Висновки. Кожною державою, представленою у дослідженні, пройдено власний шлях розбудови та становлення системи вищої освіти і правового визнання та регулювання права на вищу освіту. Слід констатувати, що поряд із підтримкою загальносвітових тенденцій розвитку вищої освіти, визнанням пріоритетності забезпечення та гарантування права на вищу освіту, у більшості зарубіжних країн збережено національну особливість та самобутність системи вищої освіти. Підтримка національних традицій вищої школи задекларована у конституційно-правових актах ряду зарубіжних країн. Спираючись на загальні світові стандарти та принципи закріплення та забезпечення прав людини, більшість демократичних держав визнає на конституційному рівні світськість вищої освіти та її відділення від релігії, рівність та доступність здобуття вищої освіти без дискримінаційних обмежень, здобуття вищої освіти відповідно до здібностей кожного. Аналіз засвідчив активну діяльність держав щодо забезпечення різноманітності форм та видів здобуття вищої освіти, що, в першу чергу, позитивно відображається на можливості реалізації особою свого права на вищу освіту. Конституалізація питань, пов’язаних із забезпеченням якості вищої освіти, законодавче запровадження механізму мобільності у сфері вищої освіти як основного елементу досягнення наукового, індустріального, інформаційного прогресу дає підстави вести мову про пріоритетне положення вищої освіти в процесі формування державної політики більшості зарубіжних держав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Принципи правового регулювання"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями