Статті в журналах: "Принципи життєдіяльності"

1

Lizakowska, Svitlana. "Нормативно-правові основи забезпечення взаємодії органів влади з громадянами в країнах Європейського союзу". Public Administration and Regional Development, № 6 (13 січня 2020): 875–89. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.06.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються предмет європейського правового регулювання в сфері співпраці влади з громадянами, європейське право у широкому та вузькому розумінні щодо регулювання взаємовідносин вищезазначених суб’єктів. В статті розглядається специфіка права Європейського Союз, яка передбачає існування системи правових принципів, провідним з яких є принцип прямої дії права ЄС в державах-членах. В опрацюванні звертається увага на предмет правового регулювання права ЄС, а саме суспільні відносини, що сформувалися в процесі комплексної інтеграції європейських держав, а також ті відносини, що потребують створення, зміни чи розвитку з метою оптимізації інтеграції в межах ЄС. Досліджуються суб’єкти та принципи права ЄС, первинні та вторинні джерела права Євросоюзу, європейські документи, спрямовані на поширення та ефективність залучення громадськості до вирішення актуальних соціально-економічних питань життєдіяльності громад. Звертається увага в статті на наступний факт – громадські організації в Європейському Союзі мають регіональний вимір, оскільки реалізують свої цілі та завдання в межах багаторівневої широкої системи управління наддержавних представницьких органів. Проаналізовано основні принципи взаємодії органів влади ЄС із інститутами громадянського суспільства, які зазначені у Кодексі належної практики громадської участі у процесі прийняття рішень. Окреслено стандарти доступу громадян до публічної інформації та надання інформації громадянам в країнах Європейського Союзу щодо використання фінансів органами публічної влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Voronovska, L. G. "THE PHENOMENON OF SECURITY IN PHILOSOPHICAL DISCOURSE." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 23–29. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1061.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуті онтологічні аспекти явища, а також концептуальне оформлення терміна в різні культурно-історичні епохи. Особливу увагу приділено тематизації проблем безпеки щодо кожного із зазначених етапів. У сучасному науковому дискурсі розгляд проблем безпеки досить часто обмежується аналізом стану справ в окремих сферах життєдіяльності суспільства. Автор вважає, що зведення поняття безпеки до одного з її видів (національної, екологічної тощо) цілком виправдане з прагматичної точки зору, проте необхідність цілісного, системного осмислення феномена, вивчення самої суті безпеки життєдіяльності та її проявів в історичному розвитку зберігає свою актуальність. Осмислення онтології безпеки, в першу чергу, має на увазі вказівку на темпоральність феномена. По-перше, про неї можна говорити стосовно до минулого, в контексті реакції на небезпеку. Людина, взаємодіючи із зовнішнім світом, пізнає небезпеки, які загрожують її існуванню, і вживає заходів щодо їх запобігання або зменшення. По-друге, у феномені небезпеки укладені майбутні негативні наслідки, він не може не мати суб'єктного характеру. Таким чином, доведено, що поняття «небезпека» і «безпека» є діалектично нерозривно пов'язаними, взаємообумовленими і взаємодоповнюючими. У статті також подається філософська інтерпретація безпеки життєдіяльності соціуму і на цій основі вирішуються питання, пов'язані з обґрунтуванням її як соціального і філософського феномена, аналізуються небезпеки і загрози як атрибути безпеки, прогнозуються тенденції розвитку безпеки життєдіяльності як сучасної галузі знання.Автор робить висновок про те, що розгорнута концепція безпеки знаходиться в стадії становлення. Можна констатувати наявність спектра теоретичних підходів, окремих принципів і ідей щодо визначення сутності феномена безпеки, але вважає необхідним продовжити створення загальної теорії безпеки, систематизуючи і доповнюючи вже сформульовані ідеї і принципи. У зв'язку з цим потрібна рефлексія над логічними, методологічними засадами такої систематизації і формулювання загальнонаукового визначення безпеки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Кулаєць, М. І., В. М. Кулаєць, Н. М. Кулаєць, Е. Й. Лапковський та Л. І. Михайлишин. "ПРИНЦИПИ МУЛЬТИДИСЦИПЛІНАРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ У ФІЗИЧНІЙ ТЕРАПІЇ". Actual problems of regional economy development 2, № 16 (25 листопада 2020): 264–70. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.264-270.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена обгрунтуванню запровадження принципів мультидисциплінарного менеджмену в процесах реабілітації та відновлення працездатності, як для осіб з інвалідністю, так і осіб, яким формально не встановлено групи інвалідності. Управлінський аспект в забезпеченні ефективної системи фізичної реабілітації визначено як один із заходів попередження зростання чисельності осіб інвалідністю в суспільстві і дієвий механізм відновлення життєдіяльності людини. Доведено, що при організації заходів фізичної реабілітації в вітчизняних закладах охорони здоров’я доцільно дотримуватись принципів світової практики, які регламентують своєчасність, якість, комплексність, системність надання реабілітаційних послуг, а фізичній терапії відводиться чільне місце в управлінських процесах з відновлення життєвих функцій населення. В результаті дослідження, встановлено, що чинній реабілітаційній практиці України бракує комплексної системи оцінки потреб, міждисциплінарної роботи у наданні послуг та безпосередньої їх спрямованості на клієнта, узгодженої роботи мультидисциплінарної команди та застосування кейс-менеджменту з комплексу заходів планування, організації, координації, моніторингу та оцінки послуг та ресурсів для кожної конкретної особи, з метою вибору оптимальної стратегії та тактики реабілітації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Ghannam, Ibrahim S I. "ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РОЗРОБЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ КРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ". Theory and Practice of Public Administration, № 4 (67) (26 листопада 2019): 62–67. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано основні принципи, що зосереджуються на діяльності публічної влади та аналізі управлінських рішень та наслідках їх для життєдіяльності суспільства щодо розроблення механізмів публічного управління розвитком країни в умовах глобальних трансформацій. Зазначено, що механізми публічного управління можна поділити за напрямом впливу на стандартні та специфічні, що змінюються під впливом глобальних трансформацій. Доведено, що класичні механізми державного управління не є здатними забезпечити розвиток країни в умовах глобальних трансформацій. Це передбачає, що традиційні механізми (економічний, правовий, організаційний, політичний) наберуть нового змісту, доповнюючися інноваційними механізмами: мотиваційним, технологічним, соціально-креативним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Попович, О. В. "ВИЗНАННЯ ТА ДІЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ". Ірпінський юридичний часопис, № 1(5) (7 вересня 2021): 106–15. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.106-115.

Повний текст джерела

Анотація:

Категорія принципів у податковій системі продовжує бути актуальною, незважаючи на тривале захоплення науковцями керівними засадами здійснення публічної фінансової діяльності. Принцип верховенства права є загальноправовим принципом, який знайшов своє закріплення в Основному Законі Української держави, у тому числі завдяки тому, що є історично знаковим у життєдіяльності особи, суспільства, держави. Основоположними та вирішальними у доктрині верховенства права є права і свободи людини. Принципу верховенства права, що діє у податковій системі, характерні ознаки принципів права взагалі. Так, цей принцип: 1) має найвищий авторитет; 2) об’єктивно зумовлений соціальним середовищем; 3) є результатом розвитку правової свідомості суспільства; 4) є історико-практичним за походженням; 5) виражає сутність та соціальне призначення права; 6) виступає орієнтиром формування та вдосконалення правової системи, слугує її опорою; 7) акумулює світовий досвід розвитку права, втілює демократичні і гуманістичні традиції. Цілями податкової системи, відданої принципу верховенства права, є законність, передбачуваність, справедливість. Часто потрібно знаходити баланс між потребами держави у надходженнях і не менш законними інтересами та правами платників податків зберегти зароблене /нажите. З одного боку, органи виконавчої влади мають правові підстави для застосування закону, а з іншого – існує необхідність реалізації принципу верховенства права, за яким законодавчий орган, а не податкова адміністрація встановлює податкове навантаження. Взаємозв’язок політики, оподаткування та верховенства права є беззаперечним. Гарантування та повага до основних прав громадян, справедливість та довіра до влади ставлять перед оподаткуванням відповідні вимоги. Для податкової системи також принцип верховенства права основоположний. Його складові знайшли закріплення у Податковому кодексі України. Під час формування та реалізації податкової політики держави уповноважені суб’єкти неодмінно мають керуватися цим принципом, що закріплено у їх посадових обов’язках. Дія принципу верховенства права у податковій системі є передумовою належного правового регулювання податкових відносин, одного із найнеобхідніших кроків у сьогоденних соціально-економічних реаліях, зокрема в умовах необхідності переходу від наглядово-каральної функції податкової служби до сервісної.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Kovalenko, Nataliia. "СТАН УПРАВЛІННЯ РЕФОРМАМИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ЗМІН". Public Administration and Regional Development, № 5 (10 вересня 2019): 524–39. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.05.03.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто концептуальні основи реформ, що останнім часом реалізуються в Українському суспільстві, визначено основні вади реформаторських дій за період незалежності України. Досліджено різні підходи щодо трактування поняття «реформа», показано що важливим при розробці реформаторських дій є врахування основних принципів, та що деякі дослідники визначають їх як постулати реформування. Визначено основні принципи реформування у різних сферах суспільної життєдіяльності. Наголошено що безпосереднім приводом для реформ є два взаємообумовлені фактори, а саме: виявлення та розуміння недоліків якихось сфер чи явищ, (дисфункція) та накопичення в академічних і професійних колах великої кількості ідей, які можуть стати бажаними методами вирішення проблем.Здійснено огляд основних реформ, передбачених Стратегією старого розвитку "Україна 2020", зокрема: децентралізація тареформа державної служби України, економічна реформи, реформа системи охорони здоров 'я.Показано що основними недоліками реформи є: відсутність інформаційної кампанії на початку реформи щодо сутності, змісту, та переваг запровадження реформи; недопрацьоване нормативно-правове забезпечення реформи; відсутність чіткого бачення остаточного результату реформи. Зазначимо, що однією з основних проблем децентралізації, з якими вже зіткнулися держави стала відсутність чіткого переліку повноважень та способів їх здійснення на різних рівнях влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Богданович, В. Ю., А. М. Сиротенко, О. В. Дублян та О. В. Передрій. "Принципи, цілі, форми й способи організації та ведення асиметричних дій, спрямованих на зниження впливу окремих загроз на визначальні сфери життєдіяльності держави". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 2(39), (7 травня 2020): 8–14. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.39.01.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена загальній проблемі підвищення ефективності забезпечення воєнної безпеки держави в умовах дії загроз воєнного та гібридного характеру, яким держава із-за недостатньої військової могутності та обмежених ресурсів не може протистояти прямими (симетричними) методами. У статті сформульовані принципи, цілі, найбільш раціональні форми та способи застосування військових і невійськових суб’єктів сил оборони для організації асиметричної протидії загрозам, в умовах дії яких забезпечення необхідного рівня воєнної безпеки симетричними методами не представляється доцільним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

НЕЖИВА, Ольга, та Наталія ТЕСЛЕНКО. "РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 197–213. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.13.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Дослідження спрямовано на здійснення комплексного аналізу розвитку людської особистості у гро- мадянському суспільстві та виявлення чинників, що вплива- ють на даний процес. Методологічні засади дослідження. Автор показує збільшення кризи та межових станів буття особистості в сучасному суспільстві. Ця ситуація потребує негайного вирішення, оскільки ХХІ століття – це етап системної трансформації суспільства. Науково-технічний про- грес створює умови для полегшення життя людини, обміну інформацією, спрощення побуту, цікавого дозвілля, водночас сприяє низці суперечливих з огляду на покращення умов «досяг- нень», як-от: удосконалення систем озброєння, процес «ство- рення людини», мінімізація людської активності у власному дозвіллі тощо. Це зумовило все більше поширення матеріальних та технічних цінностей, призвело до появи номінації «людина ХХІ століття». Це спричинило, що людина втратила баланс між усіма складовими частинами власної життєдіяльності та дезорієнтована в усьому універсумі людського буття. Авто- ром визначено, що через екзистенціальні постулати можна висвітлити принципи життєдіяльності пересічної людини, її долю. І саме представники цього напряму спроможні дати відповідь на запитання, які хвилюють сьогодення. Наукова новизна. Автором доведена необхідність визначення чинників, які впливають на розвиток людської особистості у громадянсь- кому суспільстві у ХХІ столітті. Адже кризове суспільство потребує термінового подолання деструктивних явищ у ньому, створення простору для особистісної самореалізації, повер- нення реальному процесові життєдіяльності тих ідеалів, які вироблялися протягом усієї історії людства і здатні здійснити всебічний вплив на духовний та інтелектуальний клімат сьо- годення. Висновки. Стаття визначає, що екзистенціал – це важливий чинник, який визначає буття конкретної людини, її ставлення до життя і смерті, до свого місця у світі. Саме цей чинник здійснює тотальний вплив на внутрішній стан, на став- лення людини до дійсності, її поведінку та самооцінку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Sivers, Z. F. "ОСОБЛИВОСТІ КОНТЕКСТІВ ЗМІСТУ СОЦІАЛЬНИХ УЯВЛЕНЬ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ ПРО “СПРАВЕДЛИВІСТЬ-НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ”". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 39(42) (17 липня 2017): 69–77. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).42.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначаються історичні витоки концептуалізації феномену “справедливість” як об’єктивної властивості соціальної системи з погляду її ставлення до особистості. Справедливість розглядається як одна з найважливіших соціальних цінностей, що є критерієм оцінювання взаємодії та відіграє суттєву роль у найрізноманітніших відносинах – від особистісних до суспільно-політичних. Зазначається, що зміст ідеї справедливості, тобто певних уявлень, які існують у суспільній свідомості, є історично і культурно обумовленим. Обѓрунтовується динамічний, а тому відносний характер уявлень про справедливість. Виокремлюються функції уявлень про справедливість: оцінювання, контролю, регуляції поведінки, збереження цілісності соціальної групи, впливу на емоційний стан і процеси соціального пізнання, а також принципи: балансу, дотримання норм і домовленостей, рівності, третейського судді, суб’єктивності. Наводяться дані емпіричного дослідження, у ході якого з’ясовувалося буденне розуміння сучасною молоддю справедливості-несправедливості, визначилися контексти застосування поняття “справедливість”, аналізувалось оцінювання подій з погляду справедливості та уявлень про можливі стратегії досягнення або відновлення справедливості в різних сферах життєдіяльності молоді.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Бурик, Зоряна. "СПРИЙНЯТТЯ УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ (АРХЕТИПНИЙ АНАЛІЗ)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 101–15. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-101-115.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено сутність понять “сталий розвиток” та “архетип”. Визначено основні принципи концепції сталого розвитку. Відмічено, що ба- зисними елементами культури, які формують константні моделі духовного життя, та основою екології культури в інформаційному суспільстві є архе- типи єдності людини і природи. З’ясовано, що, сприймаючи концепцію ста- лого розвитку, побудовану на розвитку особистості, потрібно пам’ятати, що архетип особистість успадковує, тому він перебуває в ній, але водночас він є і ззовні. Новацією школи архетипіки є модель “універсального епохального циклу”. Вона доповнена системою соціальних показників, з використанням яких упродовж останнього десятиліття ведуть моніторинг психосоціальних змін в Україні. Виокремлено, що головна мета сталого розвитку суспільства полягає у забезпеченні умовно нескінченного існування людської цивіліза- ції та її прогресивного розвитку. Така мета вимагає вирішення завдань двох рівнів. Перший рівень можна позначити як необхідний — це фізичне вижи- вання людини біологічної. Другий рівень — достатній, він передбачає духов- ний розвиток людини соціальної. Зазначено, що державна політика щодо сталого розвитку повинна базуватися на таких основних принципах: зба- лансованість розвитку українського суспільства; екологічно та техногенно безпечні умови життєдіяльності населення; утвердження гуманізму, демо- кратії та загальнолюдських цінностей; еколого-економічна збалансованість розвитку окремих регіонів та її узгодження із загальнонаціональними по- требами. Стверджено, що ефективність функціонування органів державної влади залежать від глибини усвідомлення виконавцями й усім населенням нових підходів, які відображають: набутий досвід (негативний та позитив- ний); прогнозовані оцінки ситуації у біосфері; практичні потреби людей; ар- хетипову складову людського розвитку (свідомого і надсвідомого).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

ТРИНЬОВА, ЯНА. "Реалізація принципів біоетики в кримінальному праві України". Право України, № 2020/03 (2020): 154. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-154.

Повний текст джерела

Анотація:

Чинний сьогодні кримінальний закон не повною мірою виконує завдання, які сформульовані у ст. 1 Кримінального кодексу України ( КК України), тобто не є правовим за своєю суттю, а отже, не може ефективно здійснити правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, відповідно – виконати основне завдання: правове забезпечення безпеки існування суспільства. Винайдення сучасного алгоритму правотворення, який дав би змогу створити ефективний, якісний, правовий закон не тільки для сучасних потреб, а й для наступних поколінь, є актуальним заданням, особливо в контексті роботи над створенням нового Кримінального кодексу. Метою статті є розроблення та пропозиція використання нового підходу в правотворенні у сфері сучасного кримінального права: формулювання та введення до наукового обігу принципів біоетики як домінуючого джерела кримінального права та їх реалізація у теоретичні моделі відповідних кримінально-правових і деяких інших норм. Такий підхід може надати новий вектор розвитку як кримінального права, так і кримінального законодавства. Цілком імовірно, що згодом поняття “біоетика”, яке, по суті, є neo jus naturale, замінить поняття “природне право”. У дослідженні поряд із класичними методами пізнання використані і непритаманні кримінальному праву методи дослідження: ідеалістична діалектика, “трагічна діалектика”, екзистенцiоналiзм, феноменологія, гештальт-пiдхiд, синергетичний метод. Виділено і розкрито зміст біоетичних принципів, які в загальному вигляді без чіткого формулювання відображено в міжнародних нормативно-правових актах. До принципів біоетики віднесено: 1) принцип екоцентpизму; 2) принцип альтруїзму; 3) принцип транспарентності; 4) принцип раціоналізму; 5) принцип рівноваги; 6) принцип обмежень; 7) принцип безпеки життєдіяльності; 8) принцип реалізму. Досліджено кореляційні зв’язки принципів біоетики між собою та з нормами кримінального права. Встановлено, що jus naturalе та біоетика є ідентичними явищами, однак остання, завдяки її формалізації (сформульованим принципам), є зручнішою у правозастосовній діяльності. Проаналізувавши весь КК України на відповідність його положень принципам біоетики, зроблено висновок, що загалом Загальна частина відповідає принципам біоетики. Особлива ж частина має деякі прогалини у сфері врегулювання актуальних біоетичних кримінально-правових дилем, які пропонується усунути через відповідні доповнення до тексу закону. Очікується, що правотворення у сфері кримінального права, яке здійснюватиметься на засадах оновленого природного права та екоцентpизму, сприятиме розв’язанню сучасної актуальної проблеми та попередить її появу в майбутньому, зокрема: невідповідності задекларованого в ст. 1 КК України завдання правового забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина фактичному стану забезпечення охорони цих прав; при цьому наголошено на необхідності біоетизації не лише норм кримінального права, а й усієї національної системи права, наслідком чого має стати ефективне, якісне забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечення безпеки існування суспільства, а також гармонізація національної системи права з європейськими традиціями правотворення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Ihnatko, Vasyl Stepanovych. "ДУХОВНЕ ОНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТРАДИЦІЙ". SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, № 2(12) (2018): 44–50. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-44-50.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність теми дослідження. Європейський вибір України передбачає очищення від нашарувань тоталітарного суспільства, утвердження нової духовності і моралі, які б відповідали національним традиціям і загальнолюдськими нормам життєдіяльності. Постановка проблеми. Цей процес визначає необхідність теоретико-методологічного осмислення процесу духовного оновлення національного простору. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання зміни ціннісних орієнтирів українців розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко та інші. Проблеми духовної складової трансформаційних процесів в Україні розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко тощо. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Поза увагою дослідників знаходиться хід рушійних змін духовної складової вітчизняної спільноти. Постановка завдання. Розглянути процес оновлення українського суспільства в основі, котрого лежать європейські цінності. Виклад основного матеріалу. Загальнолюдські цінності передбачають насамперед єдність людського роду на засадах людиноцентризму, гідності, миру і справедливості. Здійснюється аналіз особливих ціннісних категорій, що вироблені століттями в історії людства і визнані ним як загальні, належать наступні етичні погляди, моральні принципи й установки людини: добро, благородство, справедливість, честь, гідність і як вищий прояв духовності – гуманізм у ставленні до людей і стосунках між ними. Висновки. Формування демократичних цінностей, визначених історією європейського континенту, є для України свідченням духовно-морального відродження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Лялюк, Галина. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ В КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОЇ ПАРАДИГМИ". Інноватика у вихованні 2, № 11 (30 травня 2020): 145–54. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.275.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. В статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають в державних закладах опіки. Наголошується, що в сучасних українських реаліях сьогодні особливо гостро підсилюється актуальність забезпечення особистісного зростання дітей-сиріт в умовах трансформаційних змін. Обґрунтовано теоретико-методологічні основи виховання дітей-сиріт в контексті особистісної парадигми. Проаналізовано особистісний, особистісно-діяльнісний, гуманістичний, суб’єктний, синергетичний методологічні підходи до організації виховання дітей-сиріт в контексті особистісної парадигми. Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт не просто декларує, а утверджує дитину як найвищу цінність життя, передбачає визнання її індивідуальності, самобутності, самоцінності. Вихованець розглядається як особистість, яка сама може вибирати такий шлях освіти, який допоможе їй досягнути найкращих результатів. Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт передбачає суб’єкт-суб’єктні відносини дитини та педагога. Сутнісною основою виховання, виступають особистість дитини, визнання її найвищою цінністю, орієнтація педагога на гуманні, демократичні принципи спільної з дитиною життєдіяльності, розуміння дитини як суб’єкта і мети виховання, усвідомлення виховання як соціально-особистісного феномена. Гуманістична стратегія виховання дітей-сиріт в контексті особистісної парадигми визначає і гуманістичне навантаження технологічних засобів її реалізації, характерними ознаками яких є педагогічна допомога і підтримка; емпатійне ставлення до дитини; діалогічність, творчо-пошуковий характер, поєднання традиційності й інноваційності, гнучкий контроль і самоконтроль.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Лазуренко, Валентин, та Владислав Очеретяний. "АГРОКУЛЬТУРНА РОБОТА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ В РОКИ НЕПУ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ВРОЖАЙНОСТІ СЕЛЯНСЬКИХ ПОСІВІВ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 49–64. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-49-64.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано напрямки агрокультурної роботи сільськогосподарської кооперації в роки нової економічної політики (1921 – 1928 рр.) щодо підвищення агрокультури селянського зерновиробництва. Обслуговування нагальних агрокультурних та агровиробничих потреб власників індивідуальних селянських господарств з метою підвищення врожайності селянських посівів насамперед зернових культур для подальшого зростання їх продуктивності і товарності було одним із основних завдань сільськогосподарської кооперації. Дослідження є актуальним з огляду на значення зерновиробництва для продовольчої безпеки України. Мета статті: з’ясувати напрямки агрокультурної роботи сільськогосподарської кооперації в роки непу щодо підвищення врожайності селянських посівів зернових культур, а отже – і зростання товарності селянських господарств. Теоретико-методологічні засади статті ґрунтуються на загальнонаукових принципах історичного дослідження. Основоположне значення мають принципи історизму, об’єктивності, системності, всебічності, наступності, науковості, які дали можливість розкрити агрокультурну роботу сільськогосподарської кооперації в роки нової економічної політики (1921 – 1929 рр.) щодо підвищення агрокультури селянського зерновиробництва. Під час написання статті застосовувалися загальнонаукові (структурно-функціональний, наукового аналізу та синтезу, конкретно-пошуковий), власне історичні (порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний) методи. З’ясовано, що реалізація всіх форм агрокультурної роботи кооперативної системи сприяла підвищенню врожайності селянських посівів зернових культур, зростанню продуктивності і товарності селянських господарств. Оскільки посіви зернових культур мало практично кожне українське селянське господарство, саме завдяки професіоналізму фахівців сільськогосподарської кооперації, які постійно нарощували господарсько-виробничий досвід і вдосконалювали організаційно-управлінські якості, вдалось посилити інтенсифікацію селянських господарств шляхом механізації, створення прокатних та зерноочисних пунктів, пересувних та стаціонарних ремонтних майстерень та інших заходів. Ці заходи сприяли зростанню процесів масового вступу селян до кооперативних товариств. Кооперація активно сприяла тому, щоб індивідуальні селянські господарства виходили за споживчі рамки і ставали товарними. Просвітницька агрокультурна робота серед селянства щодо впровадження новацій і прогресивних методів обробки земельних площ також набула масштабності й організованості. Тобто, сільськогосподарська кооперація стала важливим чинником покращення життєдіяльності українського селянства і активним учасником впровадження ринкових відносин в сільськогосподарське виробництво загалом і зерновиробництво зокрема

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Мельниченко, Олександр Анатолійович. "МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РЕАГУВАННЯМ НА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ: СУТНІСТЬ ТА ВИДИ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 165–76. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-165-176.

Повний текст джерела

Анотація:

Почасти ті, кого безпосередньо це стосується, неспроможні самотужки локалізувати надзвичайні ситуації та ліквідувати їхні наслідки. Саме тому всі причетні до цього процесу суб’єкти (органи державного управління, органи місцевого самоврядування, представники бізнесу) мають консолідувати свої ресурси та зусилля, аби належним чином реагувати на ймовірні та наявні надзвичайні ситуації, тим самим мінімізуючи негативні ефекти від них. Забезпечено подальший розвиток сутності поняття «надзвичайні ситуації» як повне чи часткове унеможливлення життєдіяльності на певній території чи акваторії унаслідок негативного впливу подій техногенного, природного, соціального чи військового характеру, що призводить до істотних соціальних, економічних, екологічних і політичних втрат, мінімізація яких можлива за умови належного реагування органів публічного управління. Витлумачено поняття «механізми публічного управління реагуванням на надзвичайні ситуації» як сукупність доступних способів, методів і засобів регуляторного впливу наділених владою інституцій, які їх використовуються для зменшення негативних ефектів від ймовірних і наявних надзвичайних ситуацій. Механізми публічного управління реагуванням на надзвичайні ситуації складаються з таких елементів: суб’єкти, об’єкти, функції, цілі, принципи, методи та засоби регуляторного випливу. Систематизовано види таких механізмів залежно від: рівня, способу, суб’єкту, об’єкту та цілей впливу. Своєю більшістю, означені механізми використовуються або одночасно (доповнюючи один одного), або ж послідовно (вирішуючи конкретне завдання), залежно від наявної ситуації. Окрім науково обґрунтованого методологічного (розуміння: що, коли, хто і як саме має діяти), також необхідне належне кадрове, організаційне, матеріально-технічне, правове та інформаційне забезпечення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Таможська, І. В. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ ЗАСОБОМ ПРИВАТ-ДОЦЕНТУРИ В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 61–67. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-09.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зазначено, що поняття «концепція дослідження» базується на наукових підходах, які визначають стратегію дослідницької та практичної діяльності, а термін «підхід» певною мірою зумовлений соціальним контекстом, що визначає зміст та спрямованість такої діяльності. Виокремлено методологічні принципи, що забезпечують системну спрямованість наукового дослідження і практичного пізнання об’єкта (цілісності, примату цілого над складовими частинами, ієрархічності, структурності, самоорганізації, взаємозв’язку із зовнішнім середовищем). Акцентовано увагу на тому, що предметом цивілізаційного підходу є сукупність усіх форм життєдіяльності суспільства (матеріальних, ідейних, культурних, релігійних, моральних) у їхньому історичному розвитку й наступності. Висвітлено систематизацію парадигмальних підходів С. Бобришева (парадигмально-педагогічний, поліпарадигмальний, цивілізаційний, культурологічний, аксіологічний), в основу яких покладено концепції та теорії, що визначають детермінації суспільного розвитку людства. Підкреслено, що цивілізаційні підходи дозволяють відтворити провідні виміри історико-педагогічного процесу (власне історичний, соціокультурний, історичного розвитку освіти, педагогічного знання). Розглянуто особливості реалізації системного, цивілізаційного та парадигмального методологічних підходів у контексті аналізу системи підготовки науково-педагогічних кадрів засобом приват- доцентури в університетах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Системний підхід сприяв тому, щоб виявити цільову, змістову, процесуальну, організаційну та технологічну цілісність у системі підготовки науково-педагогічних кадрів. Парадигмальний підхід дозволив дослідити зміну домінантних освітніх установок у підготовці науково-педагогічних кадрів у вітчизняних університетах України крізь призму провідних освітніх парадигм. Цивілізаційний підхід спрямував на виявлення передумов процесу запровадження кадрового інституту приват-доцентів у системі вищої освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

ГЕГЕЧКОРI, Олександр. "ВІЙСЬКОВА СУБКУЛЬТУРА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 103–17. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.7.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є здійснення соціально- філософського аналізу військової субкультури. Розглянуто погляди щодо особливостей військової субкультури розвитку соціум, а також ряд важливих функцій: змістовна, виховна, мотиваційна, селекційна, комунікативна, стабілізаційна, захисну (або оптимізаційну). Наведено сегменти військової культури. За допомогою «субкультурної палітри» здійснюється соціальна ідентифікація людей, в структурі «культурного надбання» військової спільноти виділені її основні компоненти: корпоративні атрибути, символи, ритуали. Досліджено точку зору щодо армійського життя та зміни, які відбуваються в умовах професіоналізації збройних сил, що субкультура є важливим чинником системотворення та ідентифікації військової життєдіяльності. При аналізі проблем, пов’язаних з корпоративними атрибутами, символами та ритуалами паралельно розглянуто і ряд питань, що мають безпосереднє відношення до другого важливого компонента субкультури – ціннісних орієнтацій членів військової організації. Це цілком закономірно, адже як уже зазначалось, всі компоненти армійського «культурного репертуару» перебувають у взаємодії, це те, що люди вважають основоположним для свого життя, що формує ціль та мотиви їхньої діяльності. Загалом у структурі цінностей армійської служби прийнято виділяти декілька їх груп або напрямків. Останні можуть бути як загальними для всіх категорій військових, так і окремими, особливими, для солдатів-строковиків, для солдатів-контрактників, для офіцерів тощо. Дано короткий аналіз військового етикету як стереотипу поведінки, формою поводження людей в погонах, в основі яких здебільшого лежать традиції (звичаї), принципи моралі та статутні вимоги. Він допомагає зрозуміти неординарність, престижність армійської професії, усвідомити особливі характерні риси її представників. Вивчено особливості національного характеру та військово- корпоративні цінності офіцера.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Nikolenko, Vadym. "АФІНСЬКА ДЕРЖАВА ТА ДЕМОКРАТІЯ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ АРИСТОТЕЛЯ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 87–94. http://dx.doi.org/10.15421/352010.

Повний текст джерела

Анотація:

За допомогою енциклопедичного підходу проаналізовано погляди філософа стосовно різноманітних аспектів улаштування суспільного життя. Зокрема, за однією із класичних праць ученого – «Афінська політія» – узагальнено його ідеї щодо етичної, економічної, насамперед політичної сфер життєдіяльності соціуму. Висвітлено деякі теоретико-методологічні аспекти організації та проведення ним наукових досліджень. Стисло розглянуто прикметні особливості диференціації соціально-політичних поглядів Аристотеля і Платона, а також їх діаметрально протилежні думки стосовно соціальної природи приватної власності, індивідуальних прав людини тощо. Зауважено ідеї Аристотеля щодо бажаних (монархія, аристократія, політія) і небажаних форм державного правління (тиранія, олігархія, демократія) та його системоутворювальних завдань. Ідеться насамперед про обов’язок держави і суспільства створювати справедливі, комфортні умови життя для пересічної особи з метою сформувати її моральні чесноти. Також деталізовано думки Аристотеля стосовно дифузії влади, питань громадянства, найоптимальнішої моделі соціальної структури, важливості середнього класу, диференціації фізичної та розумової праці, специфіки організації дозвілля, особливостей станової диференціації соціальних функцій тощо. На цьому тлі охарактеризовано позиції резонансних політичних діячів того часу – Есхіна, Перикла, Солона та ін. – щодо релевантних характеристик і переваг державного устрою Давніх Афін, а також затребуваних форматів соціальної взаємодії між бідними та багатими, актуальності ресурсу довіри, специфіки політичного гумору та інших важливих аспектів організації суспільного життя. Крім того, порушено й інші найрезонансніші питання функціонування Давніх Афін, а саме: політичного абсентеїзму, остракізму, найзатребуваніших атрибутивних властивостей як пересічних громадян, так і державних діячів. Окремо наголошено на уявленні зазначених історичних постатей стосовно побудови демократичної моделі суспільного життя, а також її системоутворювальних перевагах і прикметних недоліках. Загалом у статті деталізовано новаторський характер демократичної моделі організації соціально-політичного життя у Давніх Афінах, зважаючи на принципи лотократії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Бугаєнко, Тетяна. "МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 15 (21 вересня 2018): 34–40. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.34-40.

Повний текст джерела

Анотація:

У даній статті розглядається зміст моделі формування індивідуального стилю професійної діяльності майбутніх учителів фізичної культури у процесі педагогічної практики. Визначено та обґрунтовано педагогічні умови, що безпосередньо впливають на ефективність цього процесу. Спроектовану модель деталізовано складовими методологічно-цільового, організаційно-змістовного і діагностичного блоків, у яких відображено мету освітнього процесу, сформульованих з урахуванням цивілізаційних запитів і соціального замовлення. Методологічно-цільовий блок містить основну ідею, якій підпорядковані всі складові елементи моделі, визначає здатність бачити загальний хід процесу і випереджувально коригувати його хід. Він визначає стратегію реалізації моделі і включає в себе мету, методологічні принципи й універсальні підходи становлення стилю. Організаційно-змістовний блок розкриває компонентний склад індивідуального стилю професійної діяльності; комплекс умов, форм, методів і засобів роботи, що забезпечують результативність реалізації моделі. Також охарактеризовано сукупність зовнішніх і внутрішніх причин, рушійних сил і явищ, окремі риси процесу становлення індивідуального стилю діяльності майбутнього вчителя. Розкрито зміст етапів його формування у майбутніх учителів фізичної культури в процесі педагогічної практики, сконструйовані таким чином, щоб кожний з наступних етапів містив елементи констатації стану стилю. Часові межі кожного етапу окреслені, з одного боку, індивідуально-психологічними властивостями студентів-практикантів, а з іншого, – специфікою конкретних умов життєдіяльності у процесі здобуття фахової освіти. Діагностичний блок спрямований на визначення ефекту від реалізації моделі та порівняння отриманих результатів. Він відображає інтеграцію таких інструментальних систем, як: структура стилю, критерії та рівні його сформованості, дає уявлення про механізм реалізації розробленої моделі через взаємозв'язок діагностичних процедур, визначення етапів становлення стилю і критеріально спрямований уплив організаційно-педагогічних умов на компоненти індивідуального стилю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Пижова, Марина Олександрівна. "МІНІМАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА ЯК ЮРИДИЧНА ГАРАНТІЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ". Часопис цивілістики, № 40 (27 березня 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i40.393.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено питання мінімальної заробітної плати в контексті юридичної гарантії оплати праці. Мінімальна заробітна плата є базовою юридичною гарантією оплати праці. Важливою умовою стимулювання економічного розвитку країни є ефективна політика регулювання доходів населення. Визначено, що ресурсом праці є робоча сила, вартість ресурсу праці наскрізно пов’язана із заробітною платою, оскільки вона є її ціною. Автор зазначає, що під робочою силою або здатністю до праці ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовуються нею у процесі виробництва життєвих благ. Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для нормального існування працівника і його сім’ї. Проаналізовані визначення заробітної плати. Вказані основні елементи заробітної плати. Зроблено висновок, що система забезпечення мінімальних гарантій у сфері оплати праці є відправним пунктом для визначення ступеня підвищення нижніх меж заробітної плати і перешкодою для її зниження. Зазначено нормативну базу, на якій базується механізм формування прожиткового мінімуму в Україні. Вказується, що прожитковий мінімум – це вартісна оцінка споживчого кошика, а також обов’язкові платежі та збори. А споживчий кошик – це мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення її життєдіяльності. Принципи встановлення прожиткового мінімуму, які є загальними для всіх країн, визначені конвенцією Міжнародної організації праці, таким чином, під час встановлення прожиткового мінімуму приймаються такі основні потреби сімей працівників, як продукти харчування, їх калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування та освіта. Проаналізовано досвід зарубіжних країн із порушеного питання. Акцентовано увагу на тому, що мінімальна заробітна плата як юридична гарантія оплати праці має виступати найважливішим фактором реальної диференціації заробітної плати, впливаючи як на співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати, так і на співвідношення за основними кваліфікаційними групами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Діордіца, І. "Методологія дослідження кібербезпекової політики: кібернетичний, системний та матричний підходи". Юридичний вісник, № 4 (30 жовтня 2020): 66–73. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1973.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті пропонуються до розгляду авторські результати формування методології дослідження кібербезпекової політики шляхом застосування кібернетичного, системного та матричного підходів. У рамках кібернетичного підходу виокремлено три компоненти кібернетики: теоретична кібернетика, яка досліджує філософські й математичні проблеми кібернетики; технічна кібернетика - досліджує принципи розроблення технічних систем, фактично будови кіберпростору; прикладна кібернетика - досліджує можливості використання ідей, методів і технічних засобів кібернетики для вирішення практичних завдань у різних сферах життєдіяльності людини. Запропоновано алгоритм застосування кібернетичного підходу через послідовне визначення таких його елементів: визначення мети управління (виражається моделями висхідного, проміжного і кінцевого стану системи; мету встановлює людина, а кількісні динамічні моделі одного з типів записуються до пам'яті комп'ютера або виражаються аналоговою моделлю); перерахування засобів управління з програмами їх впливу на елементи системи; складання алгоритму управління (розрахунок за моделюю зміни системи в часі за різних управляючих впливів і вибір оптимальної стратегії і тактик управління для досягнення мети; прийняття рішення й уточнення програми управління); контроль виконання програми управління (система зворотних зв'язків, оцінка стану системи на проміжних стадіях і корекція управляючих впливів залежно від ефекту управління). З використанням методології системного підходу проаналізовано статичні, динамічні, структурні компоненти, онтогенетичні зв'язки та властивості кібернетичних відносин, їхні внутрішні та зовнішні вияви, а також рівень інформаційної взаємодії з інформаційним середовищем. Розглянуто трактування матричного підходу як стандартного способу структуруван-ня зібраних даних на основі моделі «об'єкт - ознака». Висновується, що наука і її цінність полягає в передбаченні й формуванні прогнозних моделей і сценаріїв розвитку різноманітних подій із відповідними механізмами реагування держави. За такого підходу ми не відстаємо, ми не реагуємо, а діємо проактивно, адже в даному випадку ми формуємо майбутнє і реальність, і штучний інтелект приходить до нас у світ і буде функціонувати за нашими правилами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Кравченко, Оксана. "КАНІСТЕРАПІЯ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ НАПРЯМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ". Інноватика у вихованні 1, № 13 (15 червня 2021): 28–38. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.327.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті узагальнено зарубіжний і вітчизняний накопичений досвід впровадження методу каністерапії з дітьми та молоддю з особливими освітніми потребами. Запропоновано визначення реабілітації дітей з ООП за допомогою каністерапії – як процес і систему психологічних, педагогічних заходів, спрямованих на відновлення та розвиток альтернативних фізичних або психічних функцій, усунення, а також повну компенсацію обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я опосередковано з допомогою взаємодії з собакою, розширюючи тим самим комунікативне поле взаємодії з оточуючим світом. Ця система заходів, що включає соціальну, психологічну і профілактичну компоненту і орієнтована на адаптивну і реабілітаційну роботу з дітьми з ООП. Принципами організації каністерапії як засобу соціально-психологічної реабілітації в умовах закладу освіти та у роботі з сім’єю дитини є: принцип партнерства, принцип різнобічності зусиль, принцип єдності психосоціальних і біологічних методів впливу. Співпраця дитини з собакою виконує ряд функцій: мотивуюча, комунікативна, розслаблююча, навчаюча, пізнавальна, когнітивно-допоміжна, психотерапевтична, ресурсна.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Тимрук-Скоропад, К. А. "Реабілітаційний діагноз у системі фізичної терапії осіб з хронічним обструктивним захворюванням легень". Pain medicine 3, № 2/1 (18 жовтня 2018): 42. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.25712.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Враховуючи сучасну парадигму охорони здоров’я та фізичної терапії з їх фокусуванням на функціонуванні людини, її активності й участі (Мельникова Е. В. зі співавт., 2017), реабілітаційний діагноз має базуватися на Міжнародній класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ). Реабілітаційний діагноз (РД) – це список проблем пацієнта, сформульований у категоріях МКФ, що відображає всі актуальні аспекти функціонування пацієнта (Шмонин А. А. зі співавт., 2017). Індивідуалізація реабілітаційного втручання, у тому числі фізичної терапії (ФТ), відбувається вже на етапі встановлення реабілітаційного діагнозу. Мета дослідження: проаналізувати принципи встановлення реабілітаційного діагнозу в системі фізичної реабілітації пацієнтів з ХОЗЛ. Результати дослідження та їх обговорення. У РД включають виявлені проблеми пацієнта, які впливають на його функціонування, використовуючи усі категорії МКФ. Встановлення РД відбувається після обстеження пацієнта, зокрема, фізичним терапевтом. Враховуючи полісистемність ХОЗЛ, існуючі клінічні настанови щодо легеневої реабілітації, сучасні клінічні дослідження, обстеження пацієнтів у процесі ФТ повинне бути всебічним (Тимрук-Скоропад К. А., 2018). У процесі ФТ пацієнтів з ХОЗЛ слід включати оцінювання наступних аспектів: Якість життя та складові якості життя. Прояв симптомів захворювання. Рухова сфера. Показники дихальної та серцево-судинної систем. Показники госпіталізації. Інтегральні показники. Інформованість, грамотність і освіченість пацієнтів. На основі обстеження пацієнта фізичний терапевт в межах своєї компетенції складає список проблем, сформульованих у категоріях МКФ, проводить кількісне оцінювання прояву порушення або обмеження та ролі фактора середовища. На жаль, використання зменшеного списку доменів у вигляді інструменту ICFcoreset (набір базових категорій МКФ) для обструктивних захворювань легень (ОЗЛ) є обмеженим. Тому ICF-core-set для ОЗЛ доцільно брати за основу, пам’ятаючи про можливість використання категорій МКФ, які не потрапили у базовий набір. Висновки. Індивідуалізація фізичної терапії пацієнтів з ХОЗЛ розпочинається на етапі встановлення реабілітаційного діагнозу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Родченкова, Ірина. "Соціально-психологічні особливості взаємозв’язку смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 15–25. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-15-25.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті показано, шо суттєвими аспектами смисложиттєвих орієнтацій працівників управлінської сфери є соціальна взаємодія, ціннісне самоперетворення, взаємопроникнення процесів життєпроектування індивіда в його соціально-психологічний світ. Доведено, що уособлюючими для понять «смисложиттєві орієнтації» й «самоактуалізація» є цінності та цілі. Саме система цінностей визначає життєві цілі особистості й, власне, життєвий стиль опредмечує смисл життєдіяльності, механізмом реалізації смисложиттєвих орієнтацій є життєві плани та стратегії. Розкривається взаємозв’язок зазначених властивостей з самоактуалізацією й спрямованістю до саморозвитку, й виокремлюються соціально-психологічні параметри смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації, висвітлюється їх змістовно-критеріальні принципи у працівників сфери управління. Смисложиттєві орієнтації розглядаються як складні психологічні утворення, що є підґрунтям міжособистісних взаємовідносин; превалюючи вектори самореалізації особистості; результат узгодження життєвих цілей та системи цінностей. Доведено, що саме система особистісних смислів сприяє самоактуалізації менеджера. Тобто, власне, ресурс, процес та результат є провідними складовими самоактуалізації фахівця управлінської сфери. Так, ресурс розподіляється на: особистісні ресури (особистісно-професйний потенціал: спрямованість, здібності, риси характеру, креативність тощо); управлінські ресурси (компетентність, управлінський досвід, управлінська позиція, задоволеність управлінською діяльністю, стиль управління тощо); організаційні ресурси (сфера діяльності організації, цілі, організаційна культура, психологічний клімат тощо); суспільні ресурси (умови розвитку суспільства, специфіка ринку праці тощо). У структурі процесу виокремлюються етапи від самовизначення й самовираження до особистісної самоактуалізації впритул до «акме». Здобутком самоактуалізації є особистісна й професійна зрілість; ефективність управлінської моделі й соціально-корисний результат організаційної політики компанії. Таким чином, самоактуалізація розглядається, як спрямованість працівника сфери управління щодо вдосконалення, реалізацію власних здібностей в процесі активності та діяльності, сприяє оформленню автентичності й цілісності особистості через її розкриття, усвідомлення та єдність усіх складових власної індивідуальності. Відповідно, процес становлення самоактуалізації особистості працівника сфери управління здійснюється завдяки набутту статусу суб’єкту індивідуального та соціального розвитку впродовж усього життєвого шляху. Ключові слова: життєвий шлях особистості, працівники сфери управління, самоактуалізація, самореалізація, смисложиттєві орієнтації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Магновський, І. Й. "ГРОМАДСЬКІСТЬ ЯК ОДНА ІЗ КЛЮЧОВИХ СКЛАДОВИХ ЗДІЙСНЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (26 січня 2022): 144–51. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.727.

Повний текст джерела

Анотація:

Магновський І. Й. Громадськість як одна із ключових складових здійснення пу- блічної влади в Україні: теоретико-правовий аспект. – Стаття. Стаття присвячена викладенню в теоретико-правовому аспекті участі громадськості у формуванні й здійсненні публічної влади в Україні. Означено нагальні проблеми реалі- зації права участі громадськості в організації публічної влади в Україні, котрі виникають під впливом неоднозначних взаємовідносин держави й суспільства, зокрема загостренням ситуації у сфері державотворення та правової культури у зв’язку з активними політичними подіями сучасності, а також суперечливості процесів державного, соціально-економічного й правового розвитку країни тощо. Наголошується на участі громадян у здійсненні пу- блічної влади як прояву контролю з боку суспільства за діяльністю посадових осіб і пред- ставників влади, де участь громадян легалізує та легітимує публічну владу. Своєю чергою підкреслюється, що легальність відбувається шляхом формування представників органів державної та муніципальної влади, а легітимність відбиває довіру до публічної влади. Кон- статується, що лише народ є реальним носієм влади й наділений правом вибирати форму здійснення народовладдя, визначати принципи функціонування державної влади, забез- печувати контроль за її діяльністю та змінювати владу. Зазначається, що інститут участі громадян у здійсненні публічної влади, де його вплив багатоплановий і відтворюється в усіх сферах життєдіяльності суспільства, допомагає встановити зв’язок держави з громадські- стю, публічний діалог, партнерські відносини з органами державної влади. Зосереджено увагу на соціально-правовій активності особистості, що зумовлена умовами життя, які окреслюють потреби й інтереси суспільства, соціальної групи й самої особистості й має визначатися високим рівнем правосвідомості, глибокою правовою переконаністю. Участь громадян є засобом консолідації громадянського суспільства, способом підвищення рівня правової та політичної культури населення, що забезпечить можливість політичної актив- ності й правової ініціативи. Залучення громадськості в здійснення публічної влади підви- щує рівень обізнаності й значущості громадян, виступає вагомим чинником відкритості й ефективності державно-владної діяльності, наслідком якої є дієві рішення, що формують основу народовладдя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Пастух, Катерина. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ: ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ". Науковий вісник: Державне управління, № 1(11) (31 березня 2022): 186–206. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-186-206.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто публічне управління та адміністрування в забезпеченні сталого розвитку територій. Зазначено, що наразі актуалізується значимість публічного управління та адміністрування в забезпеченні сталого розвитку територій внаслідок актуалізації підготовки, прийняття та реалізації ефективних та якісних управлінських рішень у зв’язку із сучасними змінами та пов’язаними з ними соціально-економічними й екологічними проблемами. З`ясовано, що незважаючи на значну увагу науковців до розв’язання проблем публічного управління та адміністрування, актуальним постає визначення напрямів їх удосконалення в контексті забезпечення сталого розвитку територій. Проаналізовано наукові напрацювання з дослідження публічного управління та адміністрування, визначено їх принципи, функції, методи, механізми. Визначено напрями удосконалення публічного управління та адміністрування в контексті забезпечення сталого розвитку територій, до яких належать: удосконалення нормативно-правового й організаційного забезпечення, надання публічних послуг; своєчасне реагування органів публічної влади та управління на соціально-економічні й екологічні проблеми; забезпечення взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадянського суспільства; удосконалення підготовки прогнозно-програмних документів й проведення стратегічної екологічної оцінки документів державного планування; упровадження найкращих практик публічного управління та адміністрування, збалансування соціально-економічних та екологічних інтересів суб’єктів політики розвитку територій; удосконалення кадрового забезпечення, підготовки фахівців з публічного управління та адміністрування. Зазначено, що започатковані реформи, які стосуються усіх сфер життєдіяльності, висувають нові вимоги до здійснення публічного управління та адміністрування в забезпеченні сталого розвитку територій. Наголошено, що їх модернізація можлива за умов забезпечення ефективного функціонування їх механізмів. Виявлено, що в умовах глобальних викликів в Україні все більше уваги має приділятися забезпеченню сталого розвитку територій. Підкреслено, що публічне управління та адміністрування в Україні має здійснюватися з урахуванням сучасних тенденцій розвитку територій, їх потенціалу, та має бути стратегічно-орієнтованим на сталий їх розвиток. Зазначено, що має бути використано зарубіжний досвід публічного управління та адміністрування в контексті забезпечення сталого розвитку територій, що потребує подальших досліджень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Hembarska, N. Ye, L. G. Kvasnii та Kh P. Danylkiv. "ІНФОРМАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ЗВІТУ ПРО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 236–51. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.236-251.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття спрямована на дослідження змісту і структури Звіту про управління та його закордонних аналогів; з’ясування сучасних інформаційних потреб користувачів і встановлення можливостей їх задоволення шляхом покращення й розширення інформативності Звіту про управління; розробку пропозицій щодо адаптації Звіту про управління до вимог сьогодення та його сприяння досягненню цілей сталого розвитку підприємства. У процесі дослідження автори використовували методи індукції, дедукції, історичний, порівняння, теоретичного узагальнення – для з’ясування передумов виникнення, тенденцій та перспектив Звіту про управління; спостереження, абстрактно-логічний, причинно-наслідкових зв’язків, опису, конкретизації, формалізації – для визначення інформаційних потреб користувачів Звіту про управління, формування пропозицій, надання теоретичних і практичних висновків та узагальнень. У статті розкрито основні аспекти Звіту керівництва, принципи його складання, нормативне регулювання, складові та формат їх подачі з метою порівняння зі Звітом про управління, який складають вітчизняні підприємства, організації та установи. Охарактеризовано рекомендовані вітчизняними нормативними актами структурні компоненти Звіту про управління для підприємств та банків України. Окреслено організаційні моменти процесу підготовки звіту з метою забезпечення високої якості інформації, що у ньому представлена. Проаналізовано та систематизовано інформаційні потреби різних груп користувачів Звіту про управління. Беручи за основу систему збалансованих показників Нортона-Каплана, запропоновано у Звіті про управління розкривати інформацію про витрати на внутрішні бізнес-процеси, на забезпечення відносин із клієнтами, на навчання і розвиток персоналу окремими групами, що дасть можливість проаналізувати реальні кроки підприємства у напрямку досягнення стратегічних цілей та сталого розвитку. Звертається увага на додаткові ризики забезпечення достовірності даних Звіту про управління, по’вязані із відображенням нефінансових показників. Рекомендовано для підвищення якості інформації проводити аналіз та оцінку впливу факторів, спричинених пандемією COVID-19 і карантинними обмеженнями на всі сфери життєдіяльності підприємства, а також зазначати прийняті заходи для регулювання діяльності та ризики і перспективи розвитку. Результати дослідження представляють інтерес для підприємств, організацій та установ, які в обов’язковому порядку складають та оприлюднюють Звіт про управління, а також інших підприємств, які можуть використати наведену інформацію як для внутрішніх потреб, так і для надання вичерпних відомостей стейкхолдерам щодо фінансових та нефінансових аспектів діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Кічук, Антоніна. "До питання про концептуалізацію пізнання психоемоційного здоровʼя студентів." Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 117–31. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-117-131.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті актуалізовано проблематику психоемоційного здоров’я особистості у період раннього дорослішання, що вимагає розширення наукових уявлень про базове психологічне явище. На основі аналізу напрацювань учених, обґрунтовується концептуальний підхід, котрий спрямований на дослідження психоемоційного здоров’я як особистісної властивості. Встановлено правомірність осмислити вихідними положеннями теоретико-емпіричного вивчення основ психоемоційного здоров’я студентів закладу вищої освіти таку сукупність принципів: системна диференціація, принцип розвитку суб’єктності, нормоцентричність та професійна зумовленість ціннісно-смислового самовизначення. Доведено, що комплексне дослідження наукових засад психоемоційного здоров’я, як особистісної властивості на віковому її етапі раннього дорослішання, сприятиме розробці психологічного супроводу процесів самопізнання, самозбереження, самовідтворення та самозбагачення студентами здоров’я у психоемоційній сфері життєдіяльності, що слугуватиме розвитку здатності конструктивно долати деструктивні моделі взаємодії в соціумі та позитивної динаміки професійного самоздійснення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Андриц, М. "Принцип свободи в рішеннях Конституційного Суду України". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 320–28. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1640.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано втілення принципу свободи в процесі конституційного судочинства сучасної України. Виявлено різні аспекти розуміння Конституційним Судом України цього принципу, серед яких -аксіологічний, антропологічний, гносеологічний, онтологічний. Установлено, що аксіологічне розуміння принципу свободи випливає з природи свободи як фундаментальної цінності дієвої конституційної демократії. Виявлено, що антропологічне розуміння принципу свободи пов'язане з функціональним потенціалом свободи для розвитку особи та її соціалізації. З'ясовано, що гносеологічне розуміння принципу свободи обумовлюється методологічним потенціалом «свободи», а саме її здатністю: а) опосередковувати права людини та громадянина (наприклад, право на приватність, право на інформацію, право на працю, право на власність), б) визначати співвідношення інтересів особи, суспільства, держави, а відтак і поняття «публічний інтерес», «охоронюваний законом інтерес», «цензура», що дає змогу окреслювати межі прав людини. Обґрунтовано, що онтологічне розуміння принципу свободи формується внаслідок його зовнішнього закріплення у формі самостійного права на свободу, яке Конституційний Суд України визнає основоположним, невід'ємним, невідчужуваним конституційним правом людини, що охоплює можливості людини обирати свою поведінку, самостійно діяти, визначати пріоритети. Таке право пов'язано із загальнодозвільним принципом, згідно з яким особі дозволено робити все, що не заборонено законом. Сутнісна характеристика права людини на свободу як самостійного права полягає в забезпеченні життєдіяльності людини, вільної від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, що встановлюються Конституцією та законами України. Доведено, що онтологічне розуміння принципу свободи проявляється також у процесі забезпечення так званих негативних прав - свобод особи, як-от: «свобода й особиста недоторканність», «свобода об'єднань», у тому числі й «свобода профспілок», «свобода мирних зібрань», «свобода пересування», «свобода вільного вибору місця проживання», «свобода світогляду». Аргументовано, що вказані свободи є формою втілення, «буття» досліджуваного принципу, а відтак їх перебування в полі зору конституційного контролю засвідчує реалізацію Конституційним Судом України ідеї свободи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Лич, Оксана. "Тренінг як найбільш екологічна форма роботи з людьми похилого віку". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 224–38. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-224-238.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються останні практичні надбання у розробці тренінгу як найбільш ефективної форми роботи з людьми різного віку. Аналізуються витоки створення такої психологічної практики як тренінг. Проводяться паралелі щодо розуміння різними науковцями тренінгу та його значення при особистісних змінах та внутрішніх зрушеннях, що впливають на життєдіяльності людини. Пропонується обов’язкове дотримання ключових принципів тренінгу (принцип добровільності, принцип рівноправності, принцип активності, принцип не нашкодити іншій людині, принцип зворотного зв’язку, принцип конфіденційності). Підкреслюється навчальний та розвивальний характер тренінгу, його екологічність. Розглядаються ключові параметри тренінгу як групової форми роботи з літніми людьми. Описуються мета та задачі тренінгу для літніх людей. Обґрунтовується можливість використання тренінгових технологій у роботі з людьми похилого віку для розвитку життєстійкості, для корекції загального сприйняття сенсу життя у похилому віці. Пропонується запровадження комплексної програми розвитку культури життя літніх людей з використанням різних інтерактивних форм взаємодії. Коротко наводяться результати впровадженого тренінгу з людьми похилого віку, що спрямований відкоригувати особливості самопочуття, розуміння екзистенціальних переживань, емоційного стану, усвідомлення свого життєвого шляху, розширення репертуару адаптивних стратегій та екзистенціального досвіду. Описується доцільність роботи з людьми похилого віку у межах тренінгу, завдяки застосуванню комплексного підходу розвитку життєстійкості. Встановлено покращення показників емоційної сфери, когнітивної сфери та розширення репертуару конструктивних стратегій, що призводить до зміни у самосприйнятті у період старості. Виокремлено на основі особистісних параметрів блоки, за якими встановлено позитивні зрушення: «блок екзистенціальних переживань», характеризує емоційну сферу; «блок часової перспективи екзистенціального досвіду», характеризує когнітивну сферу; «блок екзистенціальної сміливості», відповідає за конструктивні зміні поведінкових стратегій. Дані доводять можливість застосування тренінгових технологій при роботі з людьми похилого віку. Ключові слова: тренінг, людина похилого віку, «блок екзистенціальних переживань», «блок часової перспективи екзистенціального досвіду», «блок екзистенціальної сміливості»

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Сімахіна, Галина, Наталія Науменко та Світлана Камінська. "ОСОБЛИВОСТІ ХАРЧУВАННЯ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 11 (18 січня 2022): 141–46. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.026.

Повний текст джерела

Анотація:

У нинішніх екологічних умовах (забруднення довкілля, техногенні катастрофи, результати необдуманої діяльності людей, коронавірусна пандемія) біосфера як середовище життя для людини і єдине джерело ресурсів втрачає свою здатність до самоочищення і з часом може поставити населення планети на межу екологічної катастрофи. Тому особливого значення набувають харчові продукти, котрі містять сполуки, здатні захистити організм людини від негативних чинників довкілля. Практично усім харчовим продуктам, що їх традиційно споживає населення, можна надати функціональних властивостей. Для цього необхідно знаходити природні джерела найбільш ефективних функціональних інгредієнтів; дослідити властивості різних біологічно активних компонентів їжі (вітамінів, мінеральних елементів, полісахаридів, амінокислот, жирів тощо) і розробити нові технології отримання оздоровчих харчових продуктів на основі наукових принципів комбінування біоактивних сполук, що й стало метою даної роботи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Барановська, Наталія, Галина Січкаренко та Тетяна Стоян. "ДОКУМЕНТ В СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЯХ". Society. Document. Communication 12, № 12 (13 вересня 2021): 105–23. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-105-123.

Повний текст джерела

Анотація:

Ефективне функціонування соціальних комунікацій в новітніх умовах масового поширення інформаційно-комунікаційних технологій, де нерідко присутня неперевірена або неправдива інформація, неможливе без розвитку такої традиційної його форми як документальні видання. Метою статті є узагальнення досвіду України щодо формування політики документної комунікації через видання збірників архівних документів в останне десятиліття для надання суспільству максимально об’єктивної інформації в найрізноманітних сферах його життєдіяльності. Методологія дослідження ґрунтується на стратегіях порівняння, типології, принципах історизму, соціального підходу. В основу логіки викладу матеріалу покладено проблемно-історичний принцип. Наукова новизна розвідок пов’язана з тим, що питання аналізу місця й ролі документальних видань як складової системи соціальних комунікацій досі не стало предметом спеціального дослідження. Показується, що обсяг документальних матеріалів, виданих в останнє десятиліття, досить великий і створив тематичні блоки з широкою хронологією. Відзначений вагомий внесок документальних збірників, підготовлених в регіонах, присвячених зокрема темам, що отримали свій розвиток лише в часи незалежності. Можна констатувати, що історики й архівісти загалом справляються з завданням показу об’єктивної картини історичних подій, що є головним в ефективній соціальній комунікації. Разом з тим, стан соціальних комунікацій має значні резерви в своему розвитку для підготовки документальних видань, які б відповідали назрілим інформаційним запитам населення та розвіювали кліше і міфи стосовно важливих історичних подій, і де є особливо наявним зовнішній щодо України інформаційний вплив.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Міхровська, М. "ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ДЕРЖАВИ ЯК НОВИЙ ЕТАП АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ". Юридичний вісник, № 3 (9 вересня 2021): 119–27. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2193.

Повний текст джерела

Анотація:

Адміністративна реформа вУкраїні – явище, значення якоговажко переоцінити. Вже багатороків, з моменту прийняття Кон-ституції України, наша державаперебуває в стані постійногореформування. Ці трансформа-ційні процеси охоплюють майжевсі аспекти життєдіяльності дер-жави, а тому важливим є визна-чити, на якому етапі трансформа-ційних змін сьогодні знаходитьсянаша держава. У статті проана-лізовано визначення адміністра-тивної реформи та вказано цілі йнапрями, що були визначені концеп-туальним документом – Концеп-цією адміністративної реформи.З’ясовано, що адміністративнареформа, розпочата ще у 1997 році,не була закінчена, а лише перейшлана новий етап.Автором визначено сім основнихетапів реалізації адміністратив-ної реформи. Основний акцентзроблено на останньому, сучас-ному – «цифровому» етапі. Проана-лізовано законодавство, прийнятена кожному з етапів, а також вка-зано, які саме акти, що сприялиінформатизації, було впроваджено.Вказано, що цифровий етап прове-дення адміністративної реформибув закладений у Концепцію адмі-ністративної реформи із самогопочатку, а застосування інформа-ційно-комунікаційних технологійбуло визначено як абсолютно необ-хідний аспект здійснення такогореформування.Автор акцентує увагу на тому,що поняття «адміністративнареформа» є досить застарілою якчерез неповний суб’єктний склад,так і через те, що у класичній адмі-ністративній реформі переважа-ють зв’язки лише субординаційногохарактеру, що суперечить тен-денціям з демократизації системипублічної влади останніх десяти-літь. Отже, поняття «адміністра-тивна реформа» нині потребуєвдосконалення, тому пропонуєтьсязамінити його більш сучасним тер-міном «реформа публічної влади».Новий, цифровий етап адміні-стративної реформи характери-зується передусім новим рівнемвзаємодії між державою та сус-пільством. Підкреслено, що адмі-ністративна реформа і цифроватрансформація держави насправдімають одну спільну мету. Так,втілення принципу «держава длялюдини» повністю перекреслюєусталений принцип «управліннязаради управління», що і є одною знайважливіших цілей впровадженняодночасно як цифрових технологійу повсякденне життя, так і адмі-ністративної реформи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Горбань, Галина, Вікторія Кротенко та Олена Хомич. "Особливості вияву соціалізованості сучасного вчителя". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 90–105. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-90-105.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті презентовано дослідження, особливостей соціалізованості педагога в сучасних умовах розвитку освітньої галузі та глобальних суспільних змін. Обґрунтовано актуальність дослідження процесів соціалізації педагога у контексті аналізу вторинної та професійної соціалізації. Проведено аналіз умов професійної діяльності, за яких відбуваються ці процеси. Визначено специфіку досліджень соціалізованості як результату набуття соціальності в певні періоди життєдіяльності особистості. Визначено необхідність цілеспрямованої організації психологічного супроводу процесів соціалізації, а також напрями розвивальної та корекційної роботи з педагогами, а саме:формування соціальних навичок та розвиток соціальних здібностей, що відповідають викликам сучасності; актуалізація соціалізаційних процесів, усвідомлення необхідності змін у сфері соціальної взаємодії; набуття готовності до інноваційних процесів у суспільному житті;подолання вияву безпорадності як у професійній діяльності, так і у сфері особистої життєдіяльності;побудова стратегій і моделей соціальної поведінки за умов нестабільності, динамічності й непередбачуваності сучасної ситуації в суспільстві;сприяння усвідомленому ставленню до ускладнення процесів відтворення соціокультурного досвіду завдяки спрощенню міжособистісних обмінів, що зумовлені глобалізацією. Відзначено, що психологічна робота з педагогами у системі освіти сприятиме процесам пізнання, освоєння й трансформації специфіки соціально-професійних ролей освітян, відтворення системи норм і цінностей, що формуються на новітніх принципах життєдіяльності суспільства, набуття здатності сприймати нове, продукувати нові соціальні норми відповідно до викликів сучасності, а це, у свою чергу, сприятиме створенню безпечного й екологічного простору становлення та розвитку особистості дитини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Юшковська, О. Г. "Про можливості застосування стратегії фізичної та реабілітаційної медицини у спортивній медицині". Спортивна медицина, фізична терапія та ерготерапія, № 2 (30 вересня 2019): 13–17. http://dx.doi.org/10.32652/spmed.2019.2.13-17.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Навести сучасний погляд на можливості застосування стратегії фізичної та реабілітаційної медицини у спортивній медицині. Викласти нові підходи до зрозуміння засад та принципів відновлення організму спортсменів після травм та захворювань. Особливу увагу приділено Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ) як сучасного підходу у оцінці ефективності засобів відновлення спортсменів після травм та захворювань. МКФ – це класифікація компонентів функціональності та обмеження життєдіяльності, яка складається з таких основних компонентів: Функції та структура тіла (В – англ. Body), Діяльність (А – англ. Activity, пов’язана із завданнями та діями індивіда) та Участь (Р – англ. participation – залученість у життєву ситуацію). Важливою особливістю стратегії фізичної та реабілітаційної медицини є організація реабілітаційної допомоги фахівцями, що об’єднані у мультидисциплінарну реабілітаційну команду. Це група професіоналів, які тривало співпрацюють та одночасно надають реабілітаційні послуги особі, що реабілітується, у паралельному режимі відповідно до лімітованих у часі цілей та завдань для забезпечення відновлення або компенсації наявних обмежень життєдіяльності. До складу команди входять: лікар фізичної та реабілітаційної медицини, спортивний лікар, фізичний терапевт, ерготерапевт, логотерапевт, соціальний працівник, психолог, протезистортезист, реабілітаційна медична сестра. Висновки. Стратегія фізичної та реабілітаційної медицини, що ґрунтується на принципово іншому підході до відновлення стану здоров’я різних верств населення, може бути застосована також у спортивній медицині, але з урахуванням світового досвіду, і базуватися на існуючих в Україні традиційних підходах та тлумаченнях, наявних системах, що довели свою ефективність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

A.V., Kuntsevska, and Derbenova A.H. "HUMAN RIGHTS COMPREHENSION AS A COMPONENT OF PSYCHOLOGICAL READINESS FOR THE SERVICE OF FUTURE LAW ENFORCEMENT OFFICERS." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 1 (April 15, 2021): 15–24. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-1-2.

Повний текст джерела

Анотація:

The purpose is to discuss the matter of future law enforcement officers’ comprehension of human rights. In a wide context, the concept “human rights education” is used to include education for democratic citizenship and education for mutual trust and respect, both of which are focused on globally agreed principles of human rights. In educational systems, these three fields are seen as interconnected and central in order to prepare young people to be involved, responsible and compassionate participants in the society, both at national and global levels.Methods. Methods used to achieve the set objectives: theoretical modeling, the survey method, methods for statistical data analysis.Results. Human rights considered as a core value and a part of the readiness to the professional activity. Education in the field of human rights has been outlined as education, training and information focused on developing a universal human rights culture. Comprehensive human rights education not only provides knowledge of human rights and the processes that safeguard them, but also provides the requisite skills to support defend and enforce human rights in everyday life.The analysis of international models of human rights education showed some fundamental components and objectives of HRE. It was determined that the human rights education of future law enforcement officers affects the value and normative levels of their professional activity, as well as the cognitive and emotional levels of personal structures. It was emphasized that the capacity of individuals to recognize human rights depends on a clear vision of their importance, purpose, and context.Conclusions. In accordance with three types of mental actions – identification, prediction and integration, the paradigm of empirical research was developed on the basis of a comprehension level model.The findings of the survey of future law enforcement officers showed highest indicators of understanding of human rights in areas related to teacher and peer interactions and extremely low indicators of understanding in relationships with relatives and parents.Key words: human rights, future law enforcement officers, human rights education, levels of comprehension. Мета статті полягає у розгляді проблеми розуміння прав людини як умови реалізації ціннісної складової частини діяльності майбутніх правоохоронців, з’ясуванні їхнього рівня розуміння прав людини у трьох сферах відносин, а саме зі вчителями, з батьками та однолітками.Методи. Для вирішення поставлених завдань використано методи теоретичного моделювання, опитування, статистичного оброблення даних.Результати. Інтеграція України до європейського співтовариства потребує істотної перебудови усіх соціальних інституцій та процесів на нових, демократичних засадах, основні принципи яких ґрунтуються на розумінні прав людини та якісних змін кадрового складу усіх агенцій правоохоронців. Аналіз зарубіжних моделей навчання правам дітей у школі показав, що здатність особистості до реалізації прав людини залежить від її глибокого розуміння їх смислу, важливості та контексту. Постає проблема закріплення на державному рівні уніфікованого способу вбудовування освіти з прав людини у шкільну політику та практику в різних країнах світу. Навчання правам людини майбутніх правоохоронців стосується ціннісного та нормативного рівнів цієї професійної діяльності, а також когнітивного та емоційного рівнів особистісних структур. Надано рівневу модель розуміння як цілеспрямовану діяльність, що розгортається відповідно до трьох видів розумових дій, та результати емпіричного дослідження розуміння прав людини майбутніми правоохоронцями. Виявлено високі показники розуміння прав людини у сферах, які стосуються взаємодії зі вчителями та однолітками, а також вкрай низькі показники розуміння у сфері взаємин з родичами та батьками, що потребує подальших досліджень.Висновки. Розуміння учнями прав людини відбувається відповідно до рівнів розуміння (розуміння-впізнавання, розуміння-гіпотеза, розуміння-поєднання), що визначає їхню готовність розпізнавати порушення прав у різних ситуаціях життєдіяльності (у взаємодії з батьками, вчителями та одноліт-ками), а також визначати власні подальші дії.Ключові слова: права людини, майбутні правоохоронці, освіта в галузі прав людини, рівні розуміння.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Аніщук, Н. В. "Гендерно-правові реформи в Литовській Республіці". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.690.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню гендерно-правових реформ у Литовській Республіці, які розглядаються у контексті питань щодо гендерної рівності та тендерної дискримінації. Литва за рівнем тендерного розвитку входить до тих європейських країн, що активно діють у напрямах забезпечення рівноправ'я статей у всіх сферах суспільства. Аналізується гендерно-правовий досвід цієї країни у політичній, соціально-економічній та інших сферах життя литовського суспільства. Литовська Республіка на конституційному рівні закріпила принцип гендерної рівності. У Литві розроблені спеціальні законодавчі механізми, що захищають права жінок. Вони впливають на зміну старих і створення нових законів, що регулюють гендерні питання. В Литві створена спеціальна установа з гендерних питань — Служба контролера рівних можливостей. У парламенті працює жіноча група. Відкриті центри із вивчення гендерних проблем. У суспільстві ведеться конструктивний діалог із цих питань. Все це вказує на позитивні зміни щодо гендерних питань у правовому житті Литовської Республіки. Основну увагу приділено аналізу Закону Литовської Республіки Про рівні можливості. Висвітлено питання щодо розроблення та прийняття цього Закону, розкрито основні його положення. Зазначається, що для забезпечення вищезгаданого Закону Сейм Литовської Республіки заснував Службу контролера рівних можливостей. Ця служба є самостійним державним інститутом, що підзвітна Сейму. її діяльність засновується на принципі демократизму, законності, неупереджності і справедливості. Служба контролера рівних можливостей стежить за реалізацією закріпленої в Конституції Литовської Республіки рівності прав і можливостей чоловіків і жінок, за виконанням Закону про рівні можливості. Для забезпечення гендерної рівності було внесено зміни до литовського законодавства. Були скасовані положення, що сприяють дискримінації жінок. У рамках Національної програми забезпечення жінок рівними правами прийнято антидискримінаційні заходи у сферах працевлаштування, освіти і науки, політики, охорони здоров'я. Ведеться робота щодо викорінення торгівлі жінками і насилля над ними. У висновку акцентується увага на тому, що гендерно-правовий досвід Литовської Республіки може бути використано Україною під час удосконалення її гендерного законодавства та забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Shynkaruk, Oleh. "ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ КУРСАНТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ НА ЗРАЗКАХ ПРИКОРДОННОЇ ІСТОРІЇ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 261–77. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-261-277.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор аналізує психологічні аспекти патріотичного виховання курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на зразках прикордонної історії. Це питання на сучасному етапі розвитку української державності, а особливо загрози її втрати, є досить актуальним, тому важливого значення набуло питання пошуку більш досконалих методів і засобів, зокрема й використання психологічних чинників, роботи з цивільною та військовою молоддю, які б забезпечили високий рівень їхнього патріотизму. Дослідження поняття патріотизму дозволяє зробити висновок, що це явище, як один з базових компонентів індивідуальної та суспільної свідомості, має комплексну структуру. Він – обʼєкт вивчення історії, етнології, соціології, політології, а також етнічної психології та психології міжгрупових відносин. Вони акумулювали значний масив даних, що дозволяють сьогодні виділити проблему патріотизму в якості самостійного обʼєкта дослідження, використовувати для опису цього явища відповідний концептуально-термінологічний інструментарій і позначити його соціально-психологічну специфіку. Зважаючи на те, що серед принципів формування патріотизму є й такий як: “відповідності національним інтересам України, пріоритетності духовних, національно-історичних і військових цінностей та традицій українського народу, Збройних сил України”, автор зазначає, що цей принцип є актуальним і для українських прикордонників, адже національно-історичні цінності, глибокі традиції є і у них, про що свідчать численні наукові дослідження останніх років. Наявні зразки прикордонної історії командири, відповідні посадові особи, науково-педагогічні працівники, весь персонал Національної академії Державної прикордонної служби України використовують у своїй діяльності все активніше, здійснюючи своєрідний вплив на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості майбутнього офіцера-прикордонника і на психологічний стан військового колективу в процесі їхньої життєдіяльності з метою формування у них високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання в умовах будь-якої складності конституційного обов’язку щодо захисту української держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Рябченко, В. "СВІТОГЛЯДНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СТАЛИЙ РОЗВИТОК СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(89) (3 вересня 2021): 88–101. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.88-101.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз статистичних даних, що засвідчують критичний стан навколишнього середовища у результаті нестримного експансіонізму техногенної цивілізації та обґрунтовується необхідність сталого розвитку суспільства. Актуалізовано світоглядну компетентність особистості, яка має бути адекватною принципам, цілям і завданням сталого розвитку сучасного соціуму. Доведено, що у світогляді сучасних людей домінують цінності, які суперечать сталому розвитку. Масовій суспільній свідомості все ще не вистачає загостреного сприйняття кризового стану як природного, так і соціального середовища проживання людини. Пояснено, що без належної світоглядної компетентності сила знань у їх матеріалізації може набувати деструктивного спрямування й мати руйнівні наслідки. Обґрунтовано необхідність розмежування понять теоретичного і практичного світоглядів та визначено зміст поняття світоглядної компетентності. Стверджується, що причиною світоглядної некомпетентності є свавілля як результат розбалансування свободи і відповідальності. Надзвичайні загрози для сталого розвитку сучасного суспільства несе неврівноважена відповідальністю свобода владних суб’єктів, особливо в суспільствах з авторитарним управлінням. Тому демократизацію й утвердження верховенства права слід розглядати як безальтернативний шлях забезпечення сталого розвитку суспільства. Актуалізовано необхідність запровадження економічно-правових механізмів регулювання суспільних відносин, діяльності та природокористування, які б робили невигідним будь-яке порушення принципів сталого розвитку. Акцентовано, що для забезпечення сталого розвитку людство й соціум мають світоглядно переорієнтуватися у своєму ставленні до природи, відмовившись від парадигми панування "Людина над природою" і перейти у своїй життєдіяльності до парадигми співіснування "людина в Природі". Запропоновано розглядати світоглядну компетентність як самостійне поняття, що позначає здатність людини бути адекватною за світоглядом не лише у професійній діяльності, а й у житті загалом. Висловлено застереження щодо культивування ідеї космічного кочівництва як можливості втечі мешканців нашої планети від зруйнованого ними земного буття.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Lysenko, Nelly. "Принцип наступності у руслі модернізації початкової освіти : Нова українська школа". Освітній простір України, № 13 (28 вересня 2018): 12–20. http://dx.doi.org/10.15330/esu.13.12-20.

Повний текст джерела

Анотація:

Наступність розглядається як закономірність психофізичного розвитку; як умова безперервної освіти; як принцип навчання і виховання. Вступ до школи вимагає компетентності у різних сферах життєдіяльності дитини, наявності базових якостей, які забезпечать її безболісне входження у різні соціальні групи та процеси особистісної самореалізації. Відповідно, основна мета дошкільної освіти полягає у всебічному загальному розвитку згідно потенційних можливостей і пролонгована на всебічний загальний розвиток як основна мета освіти уже в початковій школі. Вступ дитини до школи завершує її дошкільне дитинство. На межі дошкільного і молодшого шкільного віку виникає психологічне новоутворення – “внутрішня позиція школяра”: синтез двох потреб: пізнавальної (бажання вчитися, набувати нові знання і уміння) і соціальної (посісти нове місце в суспільстві, увійти у світ дорослих). Наступність як складну педагогічну проблему слід розглядати у вимірах єдиної змістової лінії для забезпечення ефективності розвитку дитини в : – на рівні дошкільної освіти – збереження самоцінності дошкільного віку; сприяння пізнавальному і особистісному розвитку дошкільників; формування готовності до взаємодії з навколишнім світом; розвиток гри як провідного виду діяльності; – на рівні початкової школи – урахування досягнень дошкільного дитинства; диференційований підхід до інтенсивного розвитку; забезпечення провідного виду навчальної діяльності і новоутворення молодшого шкільного віку. Сьогодні ЗДО перестає бути “школою для маленьких” і перетворюється “інститут соціалізації”, що актуалізує такі поняття: “готовність до навчання у школі” і “психоло-гічна готовність до школи”; “готовність до школи” і “життєва компетентність”. Ефективними формами забезпечення наступності розглядаємо збори, семінари, конференції, педагогічні ради з обміну досвідом роботи; взаємовідвідування педагогів і адміністрації закладів освіти, з обговоренням і обміном досвіду; організацію спільних заходів; складання в ЗДО соціально-психологічної характеристики кожної дитини, передається вчителям початкових класів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Камардіна, Ю. В. "ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ВИЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ «ПИТАННЯ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ» В КОНТЕКСТІ МУНІЦИПАЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (21 січня 2020): 20–25. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).181.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізуються нормативно-правові основи і теоретичні підходи до розгляду юридичної ка-тегорії «питання місцевого значення». Встановлено, що найважливішим напрямом удосконалення системи місцевого самоврядування в Україні має бути чітке те-оретико-правове обґрунтування юридичної категорії «питання місцевого значення», що враховує конститу-ційний принцип самостійності вирішення населенням питань місцевого значення та виключає можливість некоректного визначення і неефективної реалізації повноважень органів місцевого самоврядування. Дове-дено, що взаємозв’язок теоретичних проблем тракту-вання юридичної категорії «питання місцевого значен-ня» і повноважень органів місцевого самоврядування створює практичні труднощі для ефективних меха-нізмів участі громадськості у виробленні органами місцевого самоврядування важливих управлінських рішень, зокрема і з питань визначення стратегії роз-витку територіальної громади, затвердження статутів територіальних громад тощо. Запропоновано визначи-ти питання місцевого значення як частину публічних справ, здійснення яких спрямоване на безпосереднє забезпечення життєдіяльності населення на терито-рії відповідної територіальної громади. Ці справи ма-ють виконуватися населенням безпосередньо і (або) через виборні та інші органи місцевого самоврядуван-ня. Зроблено висновки про можливість застосування низки теоретичних підходів до осмислення питань міс-цевого значення як складової частини інституту міс-цевого самоврядування. Це надасть можливість більш ефективно та системно реалізувати головне завдання муніципальної реформи – визначення питань місце-вого значення, від змісту яких залежить безпосереднє забезпечення життєдіяльності населення територіаль-ної громади, зміст діяльності органів місцевого само-врядування, склад комунальної власності, обсяг видат-ків з місцевих бюджетів, джерела доходів місцевих бюджетів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Москалик, Михайло Миколайович. "НАЦІОНАЛЬНА КОНСОЛІДАЦІЯ Й ІНТЕГРАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 143–51. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-143-151.

Повний текст джерела

Анотація:

Надано увагу сутнісному значенню термінів “інтеграція” та “консолідація” для визначення маштабності актуальності інтегрального осмислення природи людства як соціуму на кожному рівні його життєдіяль- ності. Загальним маркером консолідованої та інтегрованої спільноти є підви- щення якісних показників життєдіяльності як окремих суб’єктів-індивідів, так і групи загалом. Зазначено, що релятивізм як методологічний принцип відносності вже стає ознакою не лише фізичного — матеріального (зокрема соціального), а та- кож і внутрішнього — психологічного світу людини [1, с. 8], тим самим знаме- нуючи про поширення серед суб’єктів соціального світу “космополітичних” тенденцій життєдіяльності. Наявне обумовлене явище архетипності людської природи як існування певної фільтр-матриці у сприйнятті, осмиленні, алгоритмах прийняття рі- шень та подальших дій являє собою нематеріальну, проте науково верифіко- вану “призму”, через яку, і завдяки якій “людина-носій” архетипу взаємодіє з оточуючим природним та соціальним середовищем. У назріваючу епоху метамодерну завдання перед людською сутністю полягає не в пошуку джерела або причин формування її архетипічної са- мобутності, а в удосконаленні здатності до самоусвідомлення наявних де- структивно-негативних алгоритмів та особистісної діяльності, на фізичному, емоційному та ментальному рівнях та у постійному розвитку вмінь коригува- ти їх у творче-позитивний вектор особистісного самовираження. Національна інтеграція та консолідація як явище і здатність для людини, яка пройшла шлях самоусвідомлення і самоаналізу з верифікацією себе як сутності згідно з її природньою та соціальною обумовленістю стає усвідомленою та безумовною точкою відліку в її житті. Подібні тенденції самоідентефі- кації сприятимуть міжособистісній гармонізації, покращенню інтеграційних та консолідаційних процесів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Hnatenko, Petro Ivanovych, та Eleonora Kostiantynivna Skyba. "СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 1 (8 липня 2020): 22–35. http://dx.doi.org/10.15421/342003.

Повний текст джерела

Анотація:

Предмет аналізу. Досліджено особливості соціального прогнозування в контексті української національної психології. Встановлено, що соціальне прогнозування щодо української національної психології має бути на принципах урахування повного, всебічного взаємозв’язку та взаємовпливу усіх соціальних інститутів та факторів на процес соціального прогнозування української національної ідентичності та національної психології. Метою роботи є доказ взаємовпливу та взаємозв’язку усіх соціальних інститутів на особливості формування української національної психології. Рекомендовано, що для методології аналізу характерним є використання принципу плюралізму, що передбачає застосування таких методів як діалектичний, порівняльний, метод сходження від абстрактного до конкретного та метод єдності історичного і логічного. Серед методів історичної реальності потрібно виділити історико-генетичний, історико-порівняльний, історико - типологічний та історико-систематичний методи. Виявлено, що специфіка розглянутої проблеми передбачає вживання не тільки філософських, але також і загальнонаукових, міждисциплінарних методів. Актуальність роботи полягає у необхідності соціального прогнозування для побудови моделі подальшого розвитку українського суспільства з метою реалізації закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». Для розбудови пріоритетних напрямів соціального розвитку країни є необхідність дослідити специфіку прогнозування української національної ідентичності та вплив української національної ідентичності на формування сучасної картини світу. Наукова новизна. Вперше розглядається проблема соціального прогнозування у контексті специфіки та особливостей української національної психології з урахуванням взаємозв’язку та взаємовпливу усіх соціальних інститутів суспільства. Сформульовано, що практичне значення дослідження полягає у тому, що матеріали статті можуть бути використані у лекційних курсах з соціальної філософії та соціальної психології. Також можуть бути застосовані для дослідження суспільної думки України та форм суспільної свідомості української спільноти. Матеріали статі надають можливість сприяти розробці рішень щодо впливу на подальший стан української національної ідентичності, її психології, напрям її життєдіяльності. Запропоновано розгляд майбутнього української національної психології та української національної ідентичності піддавати соціальному прогнозуванню із урахуванням взаємовпливу усіх соціальних інститутів в процесі соціалізації української національної ідентичності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Пархоменко-Куцевіл, Оксана Ігорівна. "ІНФОРМАЦІЙНА ВІДКРИТІСТЬ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК ОСНОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 195–203. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-195-203.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті системно проаналізовано проблему забезпечення інформаційної відкритості системи публічного управління як основи національної безпеки. Інформаційна відкритість органів публічного управління є ключовим інструментом для боротьби з корупцією, а також формування практичних засад забезпечення національної безпеки. Обґрунтовано, що інформаційна відкритість системи публічного управління – це формування механізмів забезпечення надання інформації органами публічного управління безпосередньо або опосередковано з метою формування дієвого діалогу та співпраці з громадськістю, формування ефективних державно-управлінських рішень з важливих питань життєдіяльності суспільства. Запропоновано розробити Стратегію розвитку інформаційного суспільства на 2021-2031 роки, де передбачити: по-перше, дієві механізми інформаційної відкритості, зокрема, проведення публічних звітувань органів державного управління та місцевого самоврядування; по-друге, впровадження механізмів громадського оцінювання такого звітування та наслідки щодо негативного оцінювання; по-третє, визначити основні загрози, які виникають внаслідок відсутності принципу відкритості у співпраці органів публічного управління та громадськості, визначення ефективних механізмів забезпечення такої співпраці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Пижова, М. "Мінімальна заробітна плата, справедлива оплата праці та гідний рівень життя людини в контексті міжнародного досвіду". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 47–53. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2028.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлюються питання мінімальної заробітної плати, справедливої оплати праці та гідного рівня життєдіяльності людини в контексті міжнародного досвіду. Вказується, що ядром категорії гарантії реалізації прав працівників на справедливу оплату праці є питання мінімальної заробітної плати та справедливої оплати праці. Підкреслюється, що перші закони про мінімальну заробітну плату мали за мету служити гарантом захисту низькоопла-чуваних, найменш кваліфікованих працівників (зокрема, жінок), подолання бідності. Аналізуються Конвенції Міжнародної організації праці з порушеного питання. При цьому зазначається, що мінімальна заробітна плата має встановлюватися з урахуванням інтересів працівників, а також членів їхніх сімей, і водночас з урахуванням інтересів економічного розвитку. Саме від соціально-економічного становища країни залежить визначення критеріїв встановлення мінімального рівня основних життєвих потреб працівників. Констатується, що принцип забезпечення права кожного працівника на своєчасну та в повному розмірі виплату справедливої заробітної плати, що забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї і не нижче мінімального розміру оплати праці, є ратифікованим Україною разом з Європейською соціальною хартією (переглянутою), проте опосередковано відбитим у національному законодавстві і це нині є великою проблемою. Вивчення досвіду зарубіжних країн та положень міжнародних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що особливу увагу під час розбудови інституту оплати праці варто приділяти гарантіям прав працівників на справедливу оплату праці, оскільки ця категорія нерозривно пов'язана і з мінімальною оплатою праці, і зі справедливою оплатою праці, і з гідним рівнем життєдіяльності людини. А це своєю чергою є базисом, який тим чи іншим чином знаходить відбиття в конституціях держав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Goroshko, A., та M. Demydenko. "ПРОГРАМНО-АПАРАТНИЙ КОМПЛЕКС ПО ВИМІРЮВАННЮ ЗОРОВОЇ ВТОМИ ЛЮДИНИ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 6, № 52 (13 грудня 2018): 93–97. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2018.6.093.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою роботи є створення програмно-апаратного комплексу по визначенню функціонального стану та втомлюваності людини Предмет дослідження: програмно-апаратний комплекс по визначенню зорової втомлюваності людини. У статті розглядається новий програмно-апаратний комплекс по визначенню втомлюваності людини, який забезпечує високу точність та гнучкість проведення діагностичної операції по визначенню зорової втоми людини, характеризується зручністю та простотою у своєму користуванні, має можливість дистанційно змінювати частотно-імпульсну та кольорово-світлову характеристику, складається з простої електронно-компонентної бази. Наукова новизна і теоретичне значення: в основу корисної моделі закладений принцип створення програмно-апаратного комплексу по визначенню зорової втоми на основі показників критичної частоти злиття миготінь, який має можливість дистанційно змінювати частотно-імпульсну та кольорово-світлову характеристику, складається з простої електронно-компонентної бази. Практичне значення. Заявлена корисна модель може бути використана в сфері безпеки життєдіяльності людини, виробничої санітарії, зокрема в системі визначення рівня втомлюваності програмістів, операторів персональних комп'ютерів, диспансерних спостережень за станом зору школярів, студентів. Висновки: 1. Залучення мікроконтролерної техніки з бездротовими інтерфейсом дає змогу суттєвим чином спростити компонентну базу електронної частини розробленого комплексу та розширити функціонал засобу діагностики втомлюваності людини. 2. Залучення мобільних smart-засобів сприяє запровадженню дистанційного способу контролю та плавності регулювання ключових параметрів процесу діагностування 3. Точність вимірювання збільшилась на 67% порівняно з попередньою моделлю. 4. Запропоноване програмне забезпечення робить дану процедуру доступною та легкою для більшості операторів-діагностів. Запропонований комплекс по визначенню зорової втоми людини пройшов випробування і рекомендований до промислового впровадження. Заявлене технічне рішення може бути використано в області безпеки життєдіяльності, виробничої санітарії, зокрема в системі визначення рівня втомлюваності програмістів, операторів персональних комп'ютерів, диспансерних спостережень за станом зору школярів, студентів, спортсменів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Мелконова, І. В., та Ю. А. Романченко. "Підвищення енергоефективності житлових будівель". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 5 (269) (10 вересня 2021): 17–19. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-269-5-17-19.

Повний текст джерела

Анотація:

На сьогоднішній день завдання підвищення енергоефективності є однією з найважливіших для всіх галузей виробництва і життєдіяльності людини. Однією з провідних галузей виробництва в сучасному світі виступає сфера будівництва. Проблема створення і експлуатації сучасної будівлі полягає в тому, що в більшості випадків при його проектуванні не враховується зовсім або враховується з недостатнім ступенем фактор енергозбереження. Проектування енергоефективних будівель - це складна комплексна робота багатьох фахівців, робота яких заснована на принципах максимального забезпечення енергоефективності, екологічності та економічної ефективності будівлі. У будівлі середньої поверховості, в багатоквартирному будинку забезпечити такі критерії представляється часом більш можливим, ніж в малоповерховому будинку. З огляду на те, що власники квартир як спільнота спільно управляють будинком, можливий більш раціональний і вигідний для всіх витрата енергії, води і так далі. Тому в статті розглянуті основні аспекти, та досвід європейських країн, щодо енергоефективності житлових будинків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Шульга, Андрій Михайлович. "ЧИННИКИ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ПОСЯГАНЬ НА ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". New Ukrainian Law, № 1 (31 березня 2022): 166–71. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.25.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються основні питання підстав встановлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні і протиправні діяння, що вчиняються щодо земельних ресурсів. Актуальним визнається виявлення соціально-правової зумовленості кримінально-правової норми та визначення залежно від її змісту, конкретних соціальних умов, які складалися і існують сьогодні. Своєю чергою норми, якими встановлюється кримінальна відповідальність за суспільно небезпечні посягання на земельні ресурси, потребують теоретичного осмилення і розуміння з позиції її соціальної зумовленості та змісту. Необхідність дослідження цього питання зумовлена також конституційним закріплення положення про те, що земля є головним елементом довкілля, основним національним багатством країни і знаходиться під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Зазначений конституційний припис є належною базою для здійснення правової охорони земельних ресурсів не тільки як складової частини навколишнього природного середовища, але й як об’єкта права власності та господарювання. Детермінанти суспільно небезпечних посягань на земельні ресурси можуть мати різноманітний характер. Практика свідчить, що такі посягання можуть супроводжуватися не тільки банальним забрудненням земель відходами життєдіяльності людини, а й великими промисловими аваріями, наприклад, катастрофою на Чорнобильській атомній станції, що сталася у 1986 році. Через цю антропогенну проблему виникла нагальна потреба скоротити площу земель, придатних для проживання та сільськогосподарського виробництва. Аналіз процесу причинності, детермінанти злочинності, механізму злочинної поведінки, який проводився вченими-кримінологами, дає змогу використати весь арсенал науки для дослідження такого специфічного об’єкта, як причина кримінально-протиправних посягань на земельні ресурси та зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за скоєння таких посягань. Найбільш глибоке і комплексне дослідження підстав і принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь було пов’язане зі спробою побудувати на підставі загальної концепції ролі та з урахуванням соціальних функцій кримінального права раціональну систему принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь, а також визначити зміст кожного із цих принципів. З огляду на систему принципів криміналізації доцільно розглядати і соціальну зумовленість кримінально-правової заборони суспільно небезпечних посягань на земельні ресурси. Але при цьому необхідно враховувати особливості землі як особливого об’єкта природи, господарювання та права власності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Годлевський, П. М., та О. Б. Спринь. "ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ У ЗБЕРЕЖЕННІ ЗДОРОВ’Я ФАХІВЦІВ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ". Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), № 10 (26 квітня 2022): 78–85. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2022.10.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета – визначити вплив фізичного навантаження на функціональний стан абітурієнтів протягомсеместру. Матеріал і методи. У дослідженні були задіяні 116 майбутніх фахівців водного транспор-ту. КГ – 58 здобувачів вищої освіти факультету «Судноводії» I курсу (навчались за звичайною про-грамою фізичного виховання); ЕГ – 58 здобувачів вищої освіти I курсу ХДМА факультету «Судноваенергетика» – 6 годин (4 год факультатив) на тиждень за спеціально розробленою методикою (доякої були включені вправи атлетичної гімнастики, настільний теніс, спортивний бадмінтон, теоре-тичний матеріал про вплив фізичної активності). Використовувалися такі методи дослідження, як:аналіз літературних джерел, визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинноїсистеми (проба Руф’є), математичний аналіз. Результати. Здоров’я можна розглядати з позиції здат-ності організму адаптуватися до умов навколишнього середовища. Процес адаптації спрямованийна збереження гомеостазу (стійкості). Разом із тим адаптація в життєдіяльності фахівця водноготранспорту, на відміну від простого пристосування, розуміється як його активна взаємодія із профе-сійними чинниками та соціальним середовищем екіпажу з метою досягнення оптимальних рівніввзаємодії за принципом гомеостазу. У ході дослідження використано визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинної системи (проба Руф’є). Дані переконливо свідчать прозростання рівня фізичної працездатності в ЕГ: 10 % – добрий рівень (на початку експерименту – 0);67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадовільний рівень(20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре – із 7,1 % зріс до8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із 7,1 % зменшивсядо 5,2 %. Власне, проба Руф’є дає можливість оцінити не тільки фізичну працездатність, стан тре-нованості організму та функціональний резерв серця, але й надає важливу інформацію про перебігпристосувальних процесів у разі адаптації до фізичного навантаження.Висновки. Під час проведення дослідження виявлено позитивний вплив рухової активності наздоров’я ЗВО. Рівень фізичної працездатності в ЕГ зріс: 10 % – добрий рівень (на початку експери-менту – 0); 67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадо-вільний рівень (20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре –із 7,1 % зріс до 8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із7,1 % зменшився до 5,2 %. Таким чином, можна констатувати, що рухова активність має вирішальнезначення, формуючи життєву компетентність студентської молоді у контексті теорії життєдіяльнос-ті. Обмеження спеціально організованої рухової активності є одним із провідних чинників знижен-ня фізичної підготовленості студентської молоді та резервів її здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Годлевський, П. М., та О. Б. Спринь. "ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ У ЗБЕРЕЖЕННІ ЗДОРОВ’Я ФАХІВЦІВ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ". Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), № 10 (26 квітня 2022): 78–85. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2022.10.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета – визначити вплив фізичного навантаження на функціональний стан абітурієнтів протягомсеместру. Матеріал і методи. У дослідженні були задіяні 116 майбутніх фахівців водного транспор-ту. КГ – 58 здобувачів вищої освіти факультету «Судноводії» I курсу (навчались за звичайною про-грамою фізичного виховання); ЕГ – 58 здобувачів вищої освіти I курсу ХДМА факультету «Судноваенергетика» – 6 годин (4 год факультатив) на тиждень за спеціально розробленою методикою (доякої були включені вправи атлетичної гімнастики, настільний теніс, спортивний бадмінтон, теоре-тичний матеріал про вплив фізичної активності). Використовувалися такі методи дослідження, як:аналіз літературних джерел, визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинноїсистеми (проба Руф’є), математичний аналіз. Результати. Здоров’я можна розглядати з позиції здат-ності організму адаптуватися до умов навколишнього середовища. Процес адаптації спрямованийна збереження гомеостазу (стійкості). Разом із тим адаптація в життєдіяльності фахівця водноготранспорту, на відміну від простого пристосування, розуміється як його активна взаємодія із профе-сійними чинниками та соціальним середовищем екіпажу з метою досягнення оптимальних рівніввзаємодії за принципом гомеостазу. У ході дослідження використано визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинної системи (проба Руф’є). Дані переконливо свідчать прозростання рівня фізичної працездатності в ЕГ: 10 % – добрий рівень (на початку експерименту – 0);67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадовільний рівень(20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре – із 7,1 % зріс до8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із 7,1 % зменшивсядо 5,2 %. Власне, проба Руф’є дає можливість оцінити не тільки фізичну працездатність, стан тре-нованості організму та функціональний резерв серця, але й надає важливу інформацію про перебігпристосувальних процесів у разі адаптації до фізичного навантаження.Висновки. Під час проведення дослідження виявлено позитивний вплив рухової активності наздоров’я ЗВО. Рівень фізичної працездатності в ЕГ зріс: 10 % – добрий рівень (на початку експери-менту – 0); 67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадо-вільний рівень (20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре –із 7,1 % зріс до 8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із7,1 % зменшився до 5,2 %. Таким чином, можна констатувати, що рухова активність має вирішальнезначення, формуючи життєву компетентність студентської молоді у контексті теорії життєдіяльнос-ті. Обмеження спеціально організованої рухової активності є одним із провідних чинників знижен-ня фізичної підготовленості студентської молоді та резервів її здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Принципи життєдіяльності"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями