Статті в журналах: "Принципи екологічної політики"

1

Markina, I. A., та M. I. Somych. "Механізм державного управління екологічною безпекою аграрного виробництва в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (5 лютого 2018): 76–86. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.01.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті охарактеризовані передумови необхідності формування комплексного, адаптивного механізму державного управління екологічною безпекою аграрного виробництва в Україні. Розроблено модель механізму державного управління екологічною безпекою аграрного виробництва в Україні, охарактеризовані його основні компоненти: суб’єкти, об’єкти, функції, принципи, завдання, напрями державного регулювання в сфері екологічної безпеки аграрного сектору та ефект. Запропоновано державну програму в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки, яка передбачає використання двох основних взаємопов’язаних напрямів: скорочення споживання природних ресурсів і обсягів забруднень з одночасним підвищенням якості економічного зростання шляхом модернізації та вдосконалення технологій, впровадження маловідходних і ресурсозберігаючих виробництв, вторинне використання перероблених ресурсів і відходів тощо. На основі державної політики в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки запропоновано регіональну політику, яка базується на використання п’яти основних форм управління екологічною безпекою: плата за користування природними ресурсами, формування ефективної системи платежів за природні ресурси, екологічне страхування, екологічний аудит, економічна ефективність регіонального проекту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Khlabystova, K. V., та O. O. Gulak. "Принципи управління відходами та ресурсами у країнах ЄС". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 46–52. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження європейської системи управління відходами та ресурсами в контексті наближення національного законодавства до acquis communautaire, виходячи з відповідних загальних і спеціальних принципів. Наукова новизна зумовлена тим, що в умовах європейської інтеграції для України актуальним є зміна законодавства та практик у сфері поводження з відходами, модернізація відповідної інфраструктури та підвищення екологічної свідомості громадян. Узагальнено позитивний досвід управління відходами та ресурсами у країнах ЄС, досліджено зміст Директив ЄС у сфері поводження з відходами та ресурсами, наукові публікації з цієї тематики, відзначено, що більшість стандартів ЄС у цій сфері формулюються як принципи системи управління відходами та ресурсами. З’ясовано поняття і зміст категорії «принципи управління відходами», запропоновано їх класифікацію. Висновки. На підставі дефініцій «принципи права» та «принципи екологічної політики ЄС» визначено принципи управління відходами та ресурсами як основоположні ідеї та керівні положення, на підставі яких функціонує система управління відходами та ресурсами, вони визначають її загальну спрямованість, мету, цілі та структуру, а також встановлюють методи такого управління. Європейська система управління відходами та ресурсами базується на таких загальних принципах екологічної політики ЄС, як принцип сталого розвитку, принцип забруднювач повинен платити, принцип запровадження найкращих доступних технологій, принцип проведення превентивних заходів, принцип стимулювання екологічно чистих технологій та продуктів, принцип єдиної термінології та класифікації, принцип планування та звітності. До спеціальних принципів управління відходами та ресурсами можна віднести такі: принцип ієрархії поводження з відходами, який передбачає п’ятиступеневу систему пріоритетів у поводженні з відходами, починаючи з найбажаніших варіантів та закінчуючи небажаними варіантами, що можуть застосовуватися лише після попередніх: запобігання утворенню відходів; підготовка до повторного використання; переробка відходів; рекуперація енергії; ліквідація. Принцип самодостатності – означає створення кожною державою-членом ЄС відповідної інфраструктури, достатньої для утилізації і розміщення всіх відходів, що в ній генеруються. Принцип наближеності – полягає у тому, що збирання, утилізація та ліквідація відходів має здійснюватися якомога ближче до джерела їх утворення. Принцип розширеної відповідальності виробника (фізична чи юридична особа, яка за родом діяльності розвиває, оброблює, має справу, продає чи імпортує товари) – зобов’язання виробника забезпечувати організацію збирання, переробку та утилізацію своєї продукції після її використання, а також проведення інформаційних заходів для споживачів тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Petrovska, Alina. "ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ МОДЕЛІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(20) (2019): 95–104. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-4(20)-95-104.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті узагальнено науковий матеріал із досліджуваної теми, обґрунтовано ідею про те, що на сучасному етапі гостро постає питання необхідності вирішення екологічних проблем, причиною яких є активізація та інтенсифікація впливу людини на навколишнє середовище. Доведено зв’язок переходу до концепції сталого розвитку, яка передбачає побудову якісно нової соціо-еколого-економічної моделі розвитку суспільства, із вирішенням проблем екологізації. Розкрито категоріально-змістовну характеристику поняття «екологізація», під якою розуміємо процес послідовного впровадження технічних, технологічних та управлінських інновацій для реалізації процесів сталого розвитку, шляхом досягнення збалансованості складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної), з одночасним збереження та поліпшенням стану навколишнього середовища на всіх таксономічних рівнях. Здійснено класифікацію інструментів екологізації з урахуванням рівня їхнього впливу на економічну систему. Наведено принципи реалізації державної екологічної політики, серед яких: відкритість, підзвітність, гласність органів державної влади; участь громадськості у формуванні державної політики; дотримання екологічних прав громадян; заохочення до ведення екологічно відповідального бізнесу та екологічно свідомої поведінки громадян; запобігання екологічній шкоді; міжнародна співпраця та євроінтеграція.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Dubnevych, Pavlo, Ihor Soloviy та Taras Chelepis. "Розвиток відновної енергетики у світлі підходів еколого-економічної теорії: виклики для політики сталого розвитку". Наукові праці Лісівничої академії наук України, № 22 (10 червня 2021): 180–87. http://dx.doi.org/10.15421/412116.

Повний текст джерела

Анотація:

Окреслено можливості та труднощі переходу до відновної енергетики в Україні. Наголошено на необхідності обмеження використання ресурсів, зокрема використання енергоресурсів у світовій економіці. Проаналізовано теоретичні підходи екологічної економіки та економіки довкілля до енергетичних викликів сучасного світу. Дослідники у галузі економіки довкілля і природних ресурсів відносять трансформацію енергетичних систем до одного з двадцяти найнагальніших викликів сучасного світу, наголошуючи на тому, що швидкість енергетичного переходу значною мірою залежить від політичного процесу, який учасникам ринку передбачити складно. Політичні та екологічні ризики, разом із довгостроковим характером інвестицій в енергетику та пов’язану з ними інфраструктуру, становлять значну цікавість для наукових досліджень і практики. Наведено аналіз питань з доцільності та шляхів обмеження використання ресурсів у світі у контексті трьох основних наукових проблем (сталий масштаб, справедливий розподіл, ефективне розташування), які, згідно з теорією екологічної економіки, потрібно вирішити, щоб досягнути сталості. Критично оцінено інструменти обмеження використання енергії та їхня здатність надати ефективні відповіді на основні проблеми, сформульовані в екологічній економіці. Підходи екологічної економіки до економічної політики обгрунтовують доцільність її реформування в еколого-економічну політику, або ж, якщо виходити з її мети – у політику сталого розвитку. Запропоновано застосовувати принципи формування політики сталого розвитку енергетики на основі ідеї енергетичного переходу, регулювання споживання енергоресурсів та підвищення енергоефективності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Синякевич, І. М. "Принципи екологічної та лісової політики: погляд крізь призму глобальних екологічних загроз". Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України, Вип. 19.15 (2009): 7–13.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Луців, Н. Г. "Принципи екологічної політики для стимулювання ефективного рекреаційного природокористування". Регіональна економіка, № 3 (2009): 152–58.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Dubovich, Ion, Alexander Adamovsky, Khrystyna Vasylyshyn, Oksana Perkhach, Yuliia Volkovska та Nicolae-Miroslav Petrețchi. "Екологічна економіка: інструмент реалізації концепції сталого розвитку". Наукові праці Лісівничої академії наук України, № 23 (29 грудня 2021): 117–29. http://dx.doi.org/10.15421/412133.

Повний текст джерела

Анотація:

Серед основних проблем людства особливе місце належить охороні, використанню та відтворенню природних ресурсів, а також екологічному убезпеченню населення. Сьогодні ставлення більшої частини населення світу до природи має виразно споживацький характер, де природні ресурси та природні умови сприймаються лише як чинник, що впливає на розвиток економіки. Такий підхід населення до природи є хибним і призводить до погіршення стану природного життєвого довкілля, великомасштабних біологічних катастроф, а також погіршення якості життя та здоров’я людей. Для об’єктивної оцінки обізнаності та ставлення населення до розвитку екологічної економіки і розуміння концепції сталого розвитку здійснено соціально-економічне дослідження, за результатами якого з’ясовано, що більшість громадян України (84%) вважають, що екологічна економіка є основним інструментом для реалізації сталого розвитку. Більшість респондентів (87%) вважають, що економічний розвиток має ґрунтуватись на теоретико-методологічній основі концепції сталого розвитку. Встановлено концептуальні положення щодо вдосконалення розвитку економіки, орієнтовані на засадничі принципи екологічної економіки та моделі сталого розвитку. Обґрунтовано необхідність посилення ролі держави у розвитку екологічної економіки та практичній реалізації засад сталого розвитку, спрямованих на забезпечення належних контролюючих механізмів, невідворотності відповідальності за порушення законодавства та належної координаційної діяльності органів державної влади у сфері реалізації політики з питань сталого розвитку. Запропоновано класифікацію та порівняльну характеристику еколого-економічних інструментів щодо реалізації сталого розвитку. Сформовано пропозиції щодо удосконалення шляхів запровадження інструментів екологічної економіки для реалізації концепції сталого розвитку

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Kovalova, O. V. "Інноваційний інструментарій структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 99–108. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню питань інноваційного інструментарію структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Метою статті є дослідження та застосування інноваційних інструментів структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Наукова новизна. Визначено, що існує взаємозв’язок між типом економічних відносин та моделлю управління, періодичністю процесів ускладнення та спрощення систем управління, пов’язаних із базовим розподілом праці. При спрощені (скороченні) функцій державного управління на перший план виходять альтернативні організації. Тому актуалізуються принципи належного врядування як елемент організаційно-управлінської системи політики, притаманний сучасним системам державного управління. Визначено логічні підсистеми структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Розроблено та обґрунтовано напрями і стратегічні пріоритети модернізаційної структурної політики в аграрному секторі економіки України. Висновки. Забезпечення сталого розвитку аграрного сектору – визначальний пріоритет, який повинна враховувати держава при розробці і здійсненні структурної політики. Реалізація концепції сталого розвитку за рахунок раціонального використання потенціалу сільського сектору, сільського господарства й суміжних галузей має стати головною компонентою національного соціально-економічного зростання. Без відповідної структурної політики розвитку аграрного сектору рух в заданому напрямі є проблематичним. На такому баченні перспективи сьогодні наполягає усе передове світове співтовариство тому, що до аграрного сектору сформовані принципи економічної, екологічної та соціальної сталості. Усі вони пов’язані з природою та діяльністю людини, а сільське господарство – частина природи, яка задіяна у формуванні системи забезпечення головною компонентою людського існування – продовольством. Сталий розвиток аграрного сектору економіки нерозривно пов'язаний із забезпеченням сталого розвитку сільських територій. І тут необхідним є врахування зарубіжного, зокрема Європейського досвіду вирішення цієї проблеми. Вирішення даного питання вважаємо стратегічним для забезпечення конкурентоспроможного розвитку агропродовольчого комплексу та сільських територій. Стратегічні пріоритети сталого розвитку аграрного сектору економіки мають узгоджуватися з глобальними рішеннями, які прийняті світовою спільнотою, зокрема Цілями сталого розвитку 2030.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Ярошенко, Марина Сергіївна. "ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СЕРВІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 78–81. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено, що спектр зовнішніх і внутрішніх чинників (стрімкий розвиток цифрових і «зелених» тех- нологій) впливає на вибір курсу й стратегічних напрямів розвитку державної екологічної політики; на характер змін у роботі органів публічної влади, що працюють у сфері екології та охорони навколишнього природного середовища; на механізми реалізації сервісно-орієнтованої державної екологічної політики в Україні. «Організаційне забезпечення» та «організаційний механізм реалізації сервісно-орієнтованої державної екологічної політики» розглянуто як синонімічні словосполучення, основу для регулювання взаємодії між ключовими стейкхолдера- ми й вироблення єдиних «правил гри», необхідних для досягнення мети державної екологічної політики. Організаційне забезпечення за такої умови представлено як сукупність норм і правил, систему екологічних ціннос- тей, підходів і принципів, національних і міжнародних директив і регламентів, різних методів, форм та інструментів, що мають бути закріплені на рівні стратегічних документів України, інших нормативно-правових актів. Розкрито зміст організаційної спроможності органів публічної влади, що працюють у сфері екології та охорони навколиш- нього природного середовища на національному, регіональному й місцевому рівнях як їх здатність формувати безпечне серед- овище для розвитку галузі; створити сприятливі умови для задоволення запитів суспільства за мінімального використання ресурсів (фінансових, людських, часу), виконати міжнародні й інші екологічні зобов’язання країни. Ефективність їх роботи пов’язана з комплексним забезпеченням (комплексним механізмом) реалізації сервісно-орієнтованої державної екологічної полі- тики, складові частини якого – фінансовий, економічний, інформаційний, нормативно-правовий та організаційний механізми. Визначено завдання сервісно-орієнтованої державної екологічної політики, реалізація яких поступово наблизять Україну до країн із належним екологічним врядуванням.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Лопін, А. О. "ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПРИРОДНОГО КАПІТАЛУ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА". Підприємництво та інновації, № 9 (30 грудня 2019): 171–76. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.28.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розроблено методичні аспекти формування облікової політики елементів природного капіталу як основи визначення внеску бізнесу в досягнення цілей екологічного складника сталого розвитку. Згруповано в чотири групи принципи облікової політики природного капіталу. Запропоновано під час формування Наказу про облікову політику на підприємстві харчової промисловості впровадити пункт «Екологічно орієнтована діяльність». Обґрунтовано, що в розпорядчому документі про облікову політику підприємства харчової галузі мають наводитися методи оцінки вибуття запасів; облік транспортно-заготівельних витрат; метод амортизації основних засобів природоохоронного призначення та нематеріальних активів; періодичність та об’єкти проведення інвентаризації. Визначено процедурні питання облікової політики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Ковейно, Ю. В., та В. Д. Дресвяннікова. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (26 січня 2020): 73–78. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).191.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено теоретичні підходи щодо визна-чення поняття екологічної безпеки. Запропонова-но варіант визначення поняття екологічної безпеки як стану, за якого життєво важливі інтереси людини, суспільства та держави є захищеними, а для кожної людини гарантується право на безпечне навколишнє середовище та створюються умови, за яких можли-вий захист довкілля та відтворення природних об’єк-тів, у тому числі й під час здійснення господарської та іншої діяльності. Розглянуто критерії класифікації нормативно-правових актів, які визначають питан-ня правового регулювання забезпечення екологічної безпеки. Зосереджено увагу на критеріях класифіка-ції за юридичною силою. Вказано на недоліки забез-печення екологічної безпеки, серед яких головними є недосконалість законодавчих та нормативно-правових актів, неефективна система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середо-вища, недостатнє фінансування з державного та міс-цевих бюджетів природоохоронних заходів, низький рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження довкілля та переваг збалансованого (сталого) розвит-ку через недосконалість системи екологічної освіти та просвіти тощо. Виділено напрями удосконалення чинного екологічного законодавства, які мають пря-мий та опосередкований вплив на стан екологічної безпеки в нашій країні. Ці напрями такі: реалізація принципу пріоритету екологічних інтересів над еко-номічними; формування екологічної та еколого-право-вої ідеології, підвищення еколого-правової культури та освіти громадян, представників органів державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення екологічної безпеки; узгодженість основних напрямів державної та регіональної політики щодо екологіч-ної безпеки; узгодженість і гармонізація екологічно-го законодавства України із законодавчою базою Єв-ропейського Союзу; реформування системи органів управління в системі політики екологічної безпеки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Korostova, Irina. "ЗВ'ЯЗОК ЗЕЛЕНОГО МАРКЕТИНГУ З ЕКОЛОГІЧНОЮ ПОЛІТИКОЮ ПІДПРИЄМСТВА". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (23 грудня 2020): 229–38. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0221.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті запропоновано власне тлумачення поняття «екологічний маркетинг», розглянута роль екологічного маркетингу, а також фактори, що впливають на його формування та розвиток в загальній управлінській структурі підприємства. Розкрито засади становлення та розвитку концепції екологічного маркетингу, розглянуті вигоди зеленого маркетингу для підприємства, а також рівень екологічної безпеки на рівні підприємства. Розробка та впровадження безвідходних та маловідходних процесів, удосконалення існуючих і створення нових очисних споруд, перепрофілювання та суттєва зміна інфраструктури та частини сформованих господарських зв'язків підприємств — все це кардинально вплине на такий показник, як собівартість. Він, в свою чергу, впливає на весь комплекс господарських об'єктів, а також на економічну і соціальну обстановку в цілому. На підставі вивченого матеріалу, автором пропонується власна розробка зовнішнього і внутрішнього зв’язку екологічного маркетингу на підприємстві. Доведено, що одним з сучасних методів, що сприятиме формуванню комплексної програми розвитку з урахуванням екологічних ризиків є впровадження системи екологічного маркетингу. Екологічний маркетинг виступає в якості заключного етапу менеджменту навколишнього середовища, своєрідною сполучною ланкою між економікою підприємства та екологією, значення якого посилюється при інтегруванні принципів сталого розвитку в загальну стратегію розвитку. З огляду на вимоги щодо підвищення відповідальності виробників перед споживачами і суспільством в цілому, за рахунок дослідження впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на діяльність підприємства, отримали подальший розвиток складові екологічного маркетингу. Також автором розширено комплекс маркетингу до «8 Р». Така концепція екологічного маркетингу дозволяє підвищити конкурентоспроможність та сприятиме збалансованому поєднанню інтересів держави і бізнесу в області національного природокористування. Ефективність впровадження в компанії екологічних заходів і систем екологічного управління виражається в прямих вигодах, які пов'язані з можливістю розширити ринок збуту продукції, уникнути непотрібних витрат, знизити витрати, зберегти основні фонди, отримати потрібні інвестиції, і в непрямих, що включають поліпшення мотивації співробітників компанії, відносин з місцевим населенням, репутації компанії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Tsybka, A. A. "Енергетична політика України: конституційно-правовий аспект". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 48–54. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є окреслення загального підходу до розуміння енергетичної політики України у контексті конституційної теорії та дослідження її основних конституційно-правових засад. Наукова новизна статті полягає у формуванні єдиного підходу до розуміння енергетичної політики в теорії конституційного права, структуруванні та встановленні зв’язків з дотичними поняттями. Висновки. У конституційно правовому розумінні енергетичну політику доцільно розглядати в якості однієї з основних складових енергетичної безпеки держави, яка (енергетична політика) охоплює енергетичну стратегію, внутрішню і зовнішню енергетичну політику, а також енергетичну дипломатію, як основний інструмент здійснення зовнішньополітичної діяльності у цій сфері. Спрямованість енергетичної політики держави на максимальне підвищення енергетичної незалежності та захист енергетичних інтересів має також враховувати ряд конституційних засад та принципів, які значною мірою впливають на формування такої політики, як то визнання людини найвищою соціальної цінністю, дія принципу верховенства права, забезпечення екологічної безпеки, превалювання мирного вирішення проблем та співробітництва у сфері зовнішньополітичної діяльності України. Ефективне здійснення енергетичної політики, в свою чергу, залежить від вдалої співпраці та взаємодії Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України, які мають ключові повноваження у цій сфері відповідно до Конституції України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Пастух, Катерина. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ: ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ". Науковий вісник: Державне управління, № 1(11) (31 березня 2022): 186–206. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-186-206.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто публічне управління та адміністрування в забезпеченні сталого розвитку територій. Зазначено, що наразі актуалізується значимість публічного управління та адміністрування в забезпеченні сталого розвитку територій внаслідок актуалізації підготовки, прийняття та реалізації ефективних та якісних управлінських рішень у зв’язку із сучасними змінами та пов’язаними з ними соціально-економічними й екологічними проблемами. З`ясовано, що незважаючи на значну увагу науковців до розв’язання проблем публічного управління та адміністрування, актуальним постає визначення напрямів їх удосконалення в контексті забезпечення сталого розвитку територій. Проаналізовано наукові напрацювання з дослідження публічного управління та адміністрування, визначено їх принципи, функції, методи, механізми. Визначено напрями удосконалення публічного управління та адміністрування в контексті забезпечення сталого розвитку територій, до яких належать: удосконалення нормативно-правового й організаційного забезпечення, надання публічних послуг; своєчасне реагування органів публічної влади та управління на соціально-економічні й екологічні проблеми; забезпечення взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадянського суспільства; удосконалення підготовки прогнозно-програмних документів й проведення стратегічної екологічної оцінки документів державного планування; упровадження найкращих практик публічного управління та адміністрування, збалансування соціально-економічних та екологічних інтересів суб’єктів політики розвитку територій; удосконалення кадрового забезпечення, підготовки фахівців з публічного управління та адміністрування. Зазначено, що започатковані реформи, які стосуються усіх сфер життєдіяльності, висувають нові вимоги до здійснення публічного управління та адміністрування в забезпеченні сталого розвитку територій. Наголошено, що їх модернізація можлива за умов забезпечення ефективного функціонування їх механізмів. Виявлено, що в умовах глобальних викликів в Україні все більше уваги має приділятися забезпеченню сталого розвитку територій. Підкреслено, що публічне управління та адміністрування в Україні має здійснюватися з урахуванням сучасних тенденцій розвитку територій, їх потенціалу, та має бути стратегічно-орієнтованим на сталий їх розвиток. Зазначено, що має бути використано зарубіжний досвід публічного управління та адміністрування в контексті забезпечення сталого розвитку територій, що потребує подальших досліджень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Перга, Тетяна Юріївна. "МІЖНАРОДНИЙ ВЕКТОР ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ АВСТРАЛІЇ: 1970-ТІ РОКИ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 7 (3 червня 2021): 67–78. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233240.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою дослідження є виявлення особливостей етапу становлення зовнішнього вектора екологічної політики Австралії, який віднесено до 1970-х рр. Дослідження проведено на основі аналізу документів Парламенту Австралії, Департаменту зовнішніх відносин і торгівлі та Міністерства води, сільського господарства і навколишнього середовища. У результаті дослідження встановлено, що до поч. 1970-х рр. в Австралії було прийнято низку перших міжнародних угод, які сформували підґрунтя для подальшого розвитку багатостороннього екологічного співробітництва. У цей період були відпрацьовані різні механізми і моделі багатостороннього співробітництва. Розкрита роль Конференції ООН з Навколишнього середовища, яка відбулася у Стокгольмі в 1972 р., у розвитку міжнародного екологічного співробітництва нового рівня. Доведено, що на цей момент в Австралії загострилася низка екологічних проблем, що обумовило потребу країни у широкому обміні інформацією з іншими країнами світу щодо їх подолання і більш тісного об’єднання зусиль у боротьбі з ними. Саме в цей час в Австралії і на рівні федерації і на рівні штатів були створені державні установи, відповідальні за впровадження екологічної політики, що сприяло координації внутрішнього і зовнішнього вектора природоохоронної діяльності. Зроблено висновок, що саме після цієї конференції, у 1970-х рр., розпочався період становлення міжнародного вектора екологічної політики Австралії, адже ця діяльність ґрунтувалася на нових засадах і принципах і включила нові напрями. Продемонстровано її особливість. Наголошено на великій ролі, яку приділяє Парламент Австралії виконанню міжнародних угод.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Lebedevich, S. I., та V. O. Tsitsiala. "Актуальні проблеми організації обліку необоротних активів екологічного спрямування лісогосподарського підприємства". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 9 (25 жовтня 2018): 65–67. http://dx.doi.org/10.15421/40280913.

Повний текст джерела

Анотація:

У сучасних умовах виникає необхідність перегляду та уточнення принципів формування необоротних активів підприємства. Ресурси підприємства трансформуються в активи (відповідно – відображаються в балансі), лише після дотримання умов визнання, зокрема оцінки та ідентифікації, можна очікувати від них економічної вигоди (прибутку), це свідчить про актуальність і важливість цієї теми. Перше, на що потрібно звернути увагу, це організація первинного і зведеного обліку основних засобів екологічного призначення. Операцією, яка потребує окремих форм документів для її відображення в бухгалтерському обліку, є переоцінка основних засобів екологічного призначення, проблемним питанням обліку необоротних активів і ОЗ екологічного призначення є облік екологічних витрат на їх поліпшення. Практична проблема, пов'язана з оцінкою необоротних активів, часто виникає під час проведення їх інвентаризації та виявлення таких, що не відображені на балансі підприємства. Розглянуто актуальні проблеми організації обліку необоротних активів екологічного спрямування лісогосподарського підприємства. Для цілей переоцінки потрібно поділити групи основних засобів екологічного призначення (враховуючи специфіку діяльності) на певні підгрупи, щоб зробити їх однорідними. Для покращення організації обліку запропоновано деталізований план рахунків необоротних активів екологічного призначення, з урахуванням діяльності лісового підприємства. Розроблено прикладні пропозиції вирішення проблем організації обліку необоротних активів екологічного спрямування лісогосподарського підприємства, які допоможуть підприємству чітко організувати облік необоротних активів, спрямованих на екологічну політику лісогосподарства. Основою управління є інформація про екологічні витрати, отримана шляхом дослідження необоротних активів екологічного призначення діяльності підприємства, побудови механізму раціональної організації та методики обліку необоротних активів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Шпакова, Г. В. "«ЗЕЛЕНІ» ФІНАНСИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ГАРАНТУВАННЯ ПРИРОДО-ТЕХНОГЕННОЇ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ". Підприємництво та інновації, № 9 (30 грудня 2019): 112–16. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.18.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто сутність поняття «зелені» фінанси» та визначено його застосовність до виконання завдань забезпечення екологічної та техногенної безпеки територій на принципах сталого розвитку. Визначено основні механізми формування джерел «зелених» інвестицій, такі як «зелені» кредити, «зелені» облігації, фіскальна політика, територіальні фонди, «зелені» кооперативи. Сформовано перелік секторів реальної економіки, які за результатами дослідження мають найбільший негативний вплив на екологічну безпеку територіальних об’єднань. Головними чинниками, які є перепоною широкого впровадження «зелених» фінансів в економічну практику, виділено складність визначення та системний характер економічних та неекономічних ризиків, які є основою прийняття рішення про фінансування «зеленого» проєкту. Розроблено перелік та послідовність етапів проєктування джерел фінансування «зелених» інвестицій з урахуванням екологічної та техногенної безпеки в контексті сталого розвитку територій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Yefimov , Yu. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ". Theory and Practice of Public Administration 1, № 68 (28 лютого 2020): 190–97. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.23.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначаються особливості здійснення державного фінансового контролю діяльності органів місцевого самоврядування щодо реалізації ними екологічної політики. Розглядається проблема адаптації приписів Лімської декларації керівних принципів аудиту до умов сучасної України, а також теоретичне забезпечення вирішення комплексу питань, необхідних для переходу від традиційної моделі державного управління до сучасних європейських стандартів публічного управління у сфері реалізації екологічної політики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Климчук, М. М., та С. А. Климчук. "РОЗРОБКА МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯМ НА ЗАСАДАХ ДОСВІДУ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Actual problems of regional economy development 1, № 16 (25 листопада 2020): 122–33. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.16.122-133.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено теоретичні аспекти розробки та реалізації енергоефективної політики регіонів, виокремлено основні напрями її впровадження. Розглянуто основні інструменти стимулювання енергозбереження в країнах ЄС. Проаналізовано діючі міжнародні проєкти розвитку регіональної енергоефективної політики та підтримки підприємств, що впроваджують заходи енергозбереження в країнах Європейського Союзу. Наведено елементи системи оцінювання результатів проєкту за критеріями: розвиток smart-технології, упровадження фінансових інструментів, міжрегіональна співпраця, стратегії інтелектуальної спеціалізації. З метою забезпечення фінансовими ресурсами проєктів енергозбереження та енергоефективності нами надані пропозиції щодо використання муніципальних облігацій та компенсаторної технології «Tax Increment Financing». За результатами вивчення світових тенденцій управління енергозбереженням на рівні регіону, нами запропоновано механізм формування регіональної системи управління енергозбереженням, як певну сукупність принципів, цілей, завдань, функцій, суб’єктів, процесу з урахуванням наявних потреб й можливостей реалізації заходів енергозбереження. В рамках упровадження механізму формування регіональної системи управління енергозбереженням надано характеристику цілям (економічні; соціальні; екологічні); завданням (організаційні; інституційні; інфраструктурні; інвестиційні; інноваційні; соціально-економічні; екологічні; інформаційні); принципам (раціонального використання ресурсів; наукового обґрунтування управління; державно-приватного партнерства; адаптації та мобільності); суб’єктам, функціям та інструментам управління.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Meparishvili, K. N. "Впровадження механізмів державного управління водними ресурсами за принципами інтегрованого управління". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 118–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.13.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає у визначенні та впровадженні механізмів державного управління водними ресурсами на засадах спільної політики України з ЄС, побудованих на принципах інтегрованого управління водними ресурсами. Наукова новизна полягає в удосконаленні наукових підходів щодо впровадження механізмів державного управління водними ресурсами на засадах спільної політики України з ЄС за принципами інтегрованого управління, а саме: басейнове управління, міжгалузева і вертикальна координація управління водними ресурсами, прозорість та участь громадськості, забезпечення сталого використання водних ресурсів, включаючи захист екосистем, фінансова стабільність управління водними ресурсами та використання економічних інструментів, які є міжнародно визнані та втілені у відповідному законодавстві ЄС, зокрема в Рамковій Директиві ЄС про воду та Конвенції Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК) про захист і використання транскордонних Водотоків та міжнародних озер та її Протокол про воду та здоров’я, а також у керівництві, наданому Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), перетворити ці принципи на ефективні інструменти політики. Висновки. Важливу роль у сприянні переходу до принципів інтегрованого управління водними ресурсами відіграють міжнародні рамки, що сприяють розвитку, включаючи Водну рамкову директиву ЄС та Конвенцію про воду ЄЕК. Таким чином, необхідно багато чого зробити для встановлення правових та інституційних механізмів басейнового управління та перетворення їх у практику інтегрованого управління водними ресурсами. Необхідність координації між різними секторами з питань використання водних ресурсів повинна відображатися в національному законодавстві. Горизонтальні координаційні органи та механізми, як правило, є частиною національного законодавства; однак їх ефективне функціонування залишається проблемою. При цьому досягнення інституційної стабільності є однією з передумов для досягнення плідної вертикальної та горизонтальної координації, забезпечення безперервності реформ, фінансової стабільності та адекватних людських ресурсів для цього. Участь громадськості та залучення зацікавлених сторін до процесу прийняття рішень з питань управління водними ресурсами залишається проблемою, але доступ до інформації про воду в цілому краще організований. Участь громадськості в управлінні водними ресурсами передбачена у національному законодавстві. Проте правила, що встановлюють практичні процедури для участі громадськості, значною мірою відсутні. Охорона водних екосистем і захист якості води є слабкими. Для захисту екосистем річок необхідно забезпечити мінімальний екологічний потік. У напівзасушливих районах спостереження за мінімальним потоком залишається складним. Системи моніторингу якості води недостатньо фінансуються і необхідно запровадити нові галузі, такі, як екосистемний та біологічний моніторинг. Економічні інструменти (включаючи збори за видобуток, збори за забруднення та тарифи на послуги водопостачання) можуть стимулювати ефективне використання води та допомагати виділяти воду там, де вона створює найбільшу цінність для громади, що сприяє (зеленому) зростанню. Таким чином, вони можуть знизити потребу у збільшенні пропозиції та інвестувати в нову інфраструктуру. Вони також можуть генерувати доходи для постачальників послуг. Хоча такі інструменти, як правило, згадуються в національному законодавстві країн, вони будуть здійснюватися лише за умови належного проектування та ефективного впровадження. Це вимагає посилення спроможності здійснювати моніторинг використання води та дотримання водної політики регулювання. Питання доступності є серйозною проблемою у всіх країнах. Їх краще вирішувати через цільові соціальні заходи, ніж через дешеву воду для всіх. Краще зрозуміти і застосовувати принципи інтегрованого управління водними ресурсами поступово, а також розширити горизонтальну співпрацю шляхом регулярних обговорень між учасниками для розробки та вдосконалення національної водної політики, а також транскордонного водного співробітництва.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Юрківський, Олександр Йосипович, та Людмила Вікторівна Каленчук. "Принципи оподаткування при формуванні податкових систем України та Польщі". Економіка, управління та адміністрування, № 3(97) (13 жовтня 2021): 18–22. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-3(97)-18-22.

Повний текст джерела

Анотація:

Глобалізація та інтернаціоналізація економічних відносин вимагає як формування нових, так і посилення діючих інструментів забезпечення конкурентних переваг власної економіки. Серед базових внутрішніх інструментів впливу на соціально-економічні, екологічні проблеми країни та країн-партнерів є податки й інші обов’язкові податкові платежі. Польща та Україна відновили власну незалежність одночасно на початку 90-х років XX століття і урядами країн приділялася значна увага використанню податків у реформуванні власних економічних моделей. Податки в Польщі стали елементом політики «шокової терапії», в Україні активно використовувалися урядами при послідовному реформуванні національної економіки до ринкових умов господарювання. Податки стали базовим інструментом бюджетно-податкової політики України та Польщі, однак ефективність використання виявилася різною з огляду на макроекономічні показники розвитку обох держав, соціального розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Стрюк, М. П. "Досвід США в системі управління сектором безпеки і оборони". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (5 листопада 2020): 172–78. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2815.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті йдеться про нормативні засади й доктринальні документи, які визначають основні пріоритети та принципи, що використовуються під час реалізації зовнішньої та внутрішньої політики Сполученими Штатами Америки у сфері національної безпеки і оборони. Зазначаються принципи, які сформулювались в США під час Холодної війни з Радянським союзом (пріоритет усунення військових загроз США та союзників, принцип стримування та залякування супротивників США в засадни-чих документах, принцип переваги жорстких дій у вирішення конфліктів, які можуть загрожувати національній безпеці США). Акцентовано увагу, що після розпаду Радянського союзу загроза пов-номасштабної військової агресії проти США постає в документах на другий план, а на перший виходять тероризм, економічні та екологічні проблеми. Наголошується, що в США, окрім доктринальних та концептуальних документів, щодо сектору безпеки і оборони діє закон 1947 р. «Про національну безпеку», який чітко визначає процедурні аспекти взаємодії та повноваження усього інституту сектору безпеки і оборони. Вказуються основні відмінності та зміст понять «концепція», «доктрина», «стратегія» в теорії державного управління сектором безпеки і оборони. Наголошується, що в США існують загальні елементи та закономірності щодо цілей Стратегії національної безпеки у вигляді фундаментальних інтересів США: забезпечення національної безпеки, процвітання та свободи американських громадян, доктрини про національні інтереси в розумінні кожного президента, визначення цілей та завдань, місця США у світовому порядку, визначення завдань, які будуть реалізовуватись суб'єктами сектору національної безпеки та оборони США. Наводяться в дослідженні відмінності щодо основних засад стратегій національної безпеки від адміністрацій Б. Обами 2010 р. та 2015 р., а також Д. Трампа 2017 р. Наводяться особливості механізму прийняття управлінських рішень у відповідності до законодавства у сфері безпеки і оборони США.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Derii, Zhanna, Tetiana Zosymenko та Nataliia Shadura-Nykyporets. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЯК КЛЮЧОВИЙ ПРИНЦИП ГАЛУЗЕВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Україна – ЄС". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(20) (2019): 9–18. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-4(20)-9-18.

Повний текст джерела

Анотація:

Реалізація Цілей сталого розвитку (ЦСР) має важливе значення для України, оскільки дозволяє досягти помітних результатів у пріоритетних сферах – здоров’я і благополуччя людей, мир і безпека, майбутнє дітей, економічний розвиток, соціальний захист і справедливість, стійка держава, розвиток громад та інше. Актуалізується питання сталого розвитку та досягнення ЦСР з огляду на підписання Україною Угоди про асоціацію. Виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, надає змогу використати можливості економічного розвитку та зростання добробуту, сприяє залученню інвестицій в Україну, дає новий імпульс у розвитку громадянського суспільства, дозволяє дотримуватись високих екологічних стандартів та процедур й знизити ризики негативного впливу на довкілля. Галузева співпраця з Європейським Союзом передбачає дотримання вимог політик, які в умовах глобалізаційного світу повинні розроблятись з урахуванням засад сталого розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Бурик, Зоряна. "СПРИЙНЯТТЯ УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ (АРХЕТИПНИЙ АНАЛІЗ)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 101–15. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-101-115.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено сутність понять “сталий розвиток” та “архетип”. Визначено основні принципи концепції сталого розвитку. Відмічено, що ба- зисними елементами культури, які формують константні моделі духовного життя, та основою екології культури в інформаційному суспільстві є архе- типи єдності людини і природи. З’ясовано, що, сприймаючи концепцію ста- лого розвитку, побудовану на розвитку особистості, потрібно пам’ятати, що архетип особистість успадковує, тому він перебуває в ній, але водночас він є і ззовні. Новацією школи архетипіки є модель “універсального епохального циклу”. Вона доповнена системою соціальних показників, з використанням яких упродовж останнього десятиліття ведуть моніторинг психосоціальних змін в Україні. Виокремлено, що головна мета сталого розвитку суспільства полягає у забезпеченні умовно нескінченного існування людської цивіліза- ції та її прогресивного розвитку. Така мета вимагає вирішення завдань двох рівнів. Перший рівень можна позначити як необхідний — це фізичне вижи- вання людини біологічної. Другий рівень — достатній, він передбачає духов- ний розвиток людини соціальної. Зазначено, що державна політика щодо сталого розвитку повинна базуватися на таких основних принципах: зба- лансованість розвитку українського суспільства; екологічно та техногенно безпечні умови життєдіяльності населення; утвердження гуманізму, демо- кратії та загальнолюдських цінностей; еколого-економічна збалансованість розвитку окремих регіонів та її узгодження із загальнонаціональними по- требами. Стверджено, що ефективність функціонування органів державної влади залежать від глибини усвідомлення виконавцями й усім населенням нових підходів, які відображають: набутий досвід (негативний та позитив- ний); прогнозовані оцінки ситуації у біосфері; практичні потреби людей; ар- хетипову складову людського розвитку (свідомого і надсвідомого).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Masliuk, Iryna Oleksiivna, та Viktoriya Gennadiivna Marhasova. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА КРАЇН". SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, № 2(18) (2019): 76–84. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2(18)-76-84.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність теми дослідження. Фундаментальна основа розвитку сільських територій спрямована на підтримку демографічної бази для відтворення сільського населення, зміцнення регіональної продовольчої безпеки, збереження культурно-історичної спадщини, забезпечення екологічної рівноваги. Постановка проблеми. Розвиток сільських територій будь-якої країни йде за індивідуальним сценарієм, кожна державна політика, націлена на: національні пріоритети, ресурсний і виробничий потенціал територій та ін.. Виходячи з цього, особливий науковий інтерес представляє вивчення зарубіжного досвіду розвитку інвестування сільського господарства. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вирішення проблем інвестиційного розвитку сільського господарства відображено у наукових розробках багатьох вчених, таких як: Дж. Кейнса, І. Сакса, К. Р. Макконела, С. Л. Брю, Л. Дж. Гітмана, П. Массе, А. Лаффер, В. Андрійчук, І. О. Бланка та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Так як інструменти фінансового забезпечення сільського господарства потребують розвитку принципів державно-приватного партнерства та цілісної системи, це питання залишається актуальним в умовах вітчизняної практики. Постановка завдання. На даному етапі розвитку економіки сільськогосподарське виробництво України не являється привабливим об'єктом для інвестування. Для цього доцільно провести аналіз нинішнього стану інвестиційної діяльності в аграрній галузі економіки інших країн. Виклад основного матеріалу. В статті досліджено досвід країн ЄС і США, наведено особливості державного регулювання, кредитування сільського господарства, на національному рівні в країнах ЄС і США не існує єдиної банківської політики, існує безліч зарубіжних наукових підходів. Висновки. Система механізмів державного регулювання аграрної галузі в розвинених зарубіжних країнах базується не стільки на стимулюванні виробництва, а на вирішенні соціальних завдань, таких, як підтримка рівня доходів фермера, розвиток сільської інфраструктури, природоохоронні заходи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Дем’яненко, Борис, та Віра Дем’яненко. "КРИЗА ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДОКТРИНИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СОЦІУМУ: ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ". Society. Document. Communication, № 9 (1 вересня 2020): 64–98. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9-64-98.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі опублікованих джерел і літератури синтезовано внутрішньосистемні й позасистемні фактори демократичного транзиту сучасного світу, які викликають антидемократичні й антиліберальні трансформації розвинутих ліберальних демократій. Серед внутрішньосистемних факторів виокремлено: 1) державно-правовий аспект, пов’язаний із наростанням невідповідності між темпами ускладнення соціальної структури суспільства й здатністю людини до їх усвідомлення, надзвичайним ускладненням систем управління суспільством, розростанням правової системи, втратою легітимності існуючих форм організації влади і державності; 2) соціально-економічний аспект, пов’язаний із посиленням соціальної поляризації в середовищі національних суспільств, монополізацією ринків великими корпораціями; 3) політико-культурний аспект, пов’язаний із втратою частиною суспільства віри у демократію як найкращий проєкт суспільного розвитку, через неспроможність політичних еліт вирішувати нагальні проблеми – від соціальних до екологічних, прогресуванням на поведінковому рівні маніпулятивних практик, проявів маргінальності тощо. Позасистемні фактори пов’язані з: 1) глобалістським аспектом, який знаходить практичний прояв у наростанні сировинної, енергетичної й екологічної криз, глобальній зміні клімату, епідеміологічних (пандемічних) спалахах соціальних захворювань, техногенних катастрофах, природних катаклізмах; 2) геополітичними аспектами, які проявляються в посиленні демографічного дисбалансу між західною й незахідною цивілізаціями, звуженням меж суверенітету національних держав, поширенням у світі антиамериканських / євроскептичних настроїв і розширенням соціальної бази авторитарних режимів, перманентним наростанням терористичних практик як методу досягнення політичних цілей; 3) геоекономічним аспектом, який проявляється в послабленні традиційних політичних інститутів як наслідок економізації міжнародних відносин, підвищенні ймовірності фінансово-економічних криз, дестабілізації національних економік периферійних країн, посиленні соціальної поляризації між багатими і бідними країнами, зростанням міграційних потоків у розвинені країни. Зроблено висновок, що проблеми нинішнього етапу демократичного транзиту не можуть ставити під сумнів основоположні принципи ліберально-демократичної доктрини як моделі суспільно-політичної самоорганізації та історичного шляху реалізації суспільно-політичної спільноти загалом й людини як особистості зокрема.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Haman, Petro, та Nataliia Haman. "ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ЯК СКЛАДОВА ПРОЦЕСУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, № 2 (12 грудня 2018): 30–38. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0204.

Повний текст джерела

Анотація:

Цивілізаційні процеси початку ХХІ століття означені глобалізацією комунікації, формуванням ідеології інформаційного суспільства, які вирішальним чином впливають на міжнародне середовище, радикально змінюють міжнародну політику, національні, зовнішньо– і внутрішньополітичні доктрини, зумовлюють необхідність з'ясування пріоритетів та розробки оптимальних програм у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Система освіти будь-якої держави є невід`ємною частиною загальної сукупності її соціально-економічних відносин. Реалізація адекватного аналізу функціонування та розвитку освітніх процесів і систем, організація ефективного управління ними, забезпечення відповідного рівня якості результатів діяльності фактично неможливі без урахування їх взаємодії з навколишнім середовищем, а також мінімізації ризиків виникнення конфліктів інтересів. Загальна безпека країни може бути забезпечена лише за рахунок одночасного вирішення цього питання в ряді різноманітних галузей, а саме: військовій, технічній, технологічній, економічній, фінансовій, політичній, екологічній, інформаційній тощо. Інформаційна домінанта посилює ефект глобальної політики, визначає значущість країн у світовій ієрархії, виступає чинником міжнародних впливів, інструментом дипломатії та глобальної стратегії світового порядку. Для вищої освіти України такі процеси розглядаються через призму завдань входження до Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), вихідним концептом якого з 2005 року є реалізація принципів Болонського процесу. Освітня сфера не може бути винятком із наведеного вище переліку, хоча б у зв`язку з тим, що першочерговим завдання її функціонування є підготовка висококваліфікованих фахівців для всіх без винятку перерахованих галузей. І в такому сенсі аспекти безпеки освіти є визначальними для всіх інших сфер соціально-економічного життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Khovrak, I. V. "Політико-правове забезпечення збалансованого регіонального розвитку: український та світовий досвід". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 133–44. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Збалансований регіональний розвиток є системним підходом до управління регіоном, що враховує його багатовимірність та багатоаспектність при одночасному визнанні здатності до самовідновлення та динамічної адаптації до змін, а не лише збереження регіону в певному «ідеальному» сталому стані. При цьому політико-правове забезпечення є базисом формування збалансованого регіонального розвитку. Метою статті є компаративний аналіз українського та світового досвіду політико-правового забезпечення збалансованого регіонального розвитку. Наукова новизна. У статті вперше проаналізовано нормативно-правове забезпечення збалансованого регіонального розвитку в Україні. Автор навів та порівняв основні аспекти збалансованого розвитку регіону, відображені в законодавстві України. Встановлено, що в країні склалася вкрай нераціональна система управління регіональним розвитком, яка потребує зміни свідомості та підходів до управління. Значна увага приділена нормативно-правовому забезпеченню реалізації концепції збалансованого регіонального розвитку в Євросоюзі. Також досліджено інструментарій досягнення збалансованого регіонального розвитку країнами Великої сімки. Висновки. Кожний регіон є унікальним зі своїми специфічними передумовами та пріоритетами розвитку, тому в основу стратегії збалансованого розвитку мають бути покладені принципи регіональної індивідуальності, взаємозалежності і взаємозумовленості екологічної, соціальної та економічної сфер на територіальному рівні. Одночасно, національну та регіональні стратегії бажано розробляти з урахуванням світових стандартів. Проведене дослідження дозволило сформулювати основні детермінанти, що визначають сутність збалансованого регіонального розвитку, а саме: самодостатність, партнерство, відкритість, довготривалість, гнучкість і відповідальність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Rusan, V. M., та O. P. Diachenko. "Інституційні засади розвитку аграрного сектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 117–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз реформування аграрного сектору економіки України та визначено основні проблеми, що стримують його функціонування і розвиток. Сучасний стан аграрного сектору демонструє вичерпання резервів нинішньої моделі його розвитку, заснованої на ефектах масштабу та екстенсивних методах використання ресурсів. Його функціонування та розвиток стримують такі обмеження: продовження мораторію на ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення; відсутність стратегічного бачення і конкретних дій влади щодо подолання кризи тваринницької галузі; збереження екологічно виснажливого сільськогосподарського землекористування, що призводить до погіршення ґрунтового покриву. Метою статті є дослідження інституційних засад розвитку аграрного сектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави. Наукова новизна. Зважаючи на вказані негативні явища, характерні аграрному сектору, представлено першочергові заходи державної аграрної політики на найближчу перспективу, орієнтовані на реалізацію конкурентних переваг українського агросектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави. Висновки. Удосконалення інституційних засад розвитку аграрного сектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави повинно спрямовуватися на створення конкурентоспроможного на внутрішньому й зовнішньому ринках сільського господарства. Крім того, завантаження харчової промисловості, націленої на виробництво конкурентоспроможних харчових продуктів відповідно до міжнародних стандартів безпечності та якості, створить той синергетичний ефект, який дозволить забезпечити продовольчу безпеку держави та диверсифікувати експортний портфель країни за рахунок завоювання ринків збуту новими експортними товарами. При цьому державна аграрна політика повинна будуватися на принципах раціонального використання задіяних ресурсів, збереження екології біогеоценозів та бережного ставлення до довкілля, а також забезпечувати створення сприятливих соціальних умов для життя сільських жителів та покращення добробуту їхніх сімей, формувати передумови для збереження та комплексного розвитку сільських територій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Latinin, Nikolay, та Tetyana Kharchenko. "Обґрунтування методичного підходу до оцінки результативності організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України". Public Administration and Regional Development, № 11 (31 березня 2021): 280–98. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.11.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено організаційний механізм державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, з урахуванням таких ключових елементів, як: об’єкт, предмет, суб’єкти, ціль, завдання, принципи, функції, результативність функціонування. Досліджено багатовекторність та комплексність елементів організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, окреслено його цільову спрямованість, встановлено етапи та складові елементи проведення оцінки його результативності. Обґрунтовано методичний підхід до оцінки результативності організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, котрий передбачає проведення ґрунтовної оцінки в розрізі наступних складників: аналіз стану законодавчого забезпечення детермінант механізму державного регулювання: економічна політика, аграрний сектор, концепція сталого розвитку; оцінка взаємодії між суб'єктами та об'єктом механізму державного регулювання; аналіз результативності заходів державного регулювання сталого розвитку аграрного сектор; визначення та оцінка індикаторів якості діючого механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору в розрізі концептуальних складових: економічної, соціальної, екологічної. Перевагами методичного підходу є комплексний характер, котрий безпосередньо формується за умови проведення оцінки нормативно-правового механізму та фінансово-економічного механізму, дозволяє визначити коло проблемних питань та обґрунтувати заходи, котрі забезпечать підвищення результативності його функціонування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Павлюк, Христина Богданівна, та Анна Сергіївна Соловйова. "Внутрішня еміграція як ресурс пейзажної лірики Сари Кірш". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 1, № 95 (лютий 2020): 126–49. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.1.95.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою дослідження є виділити основні особливості пейзажної лірики Сари Кірш в нерозривному зв’язку із політико-історичним контекстом епохи. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності, а також на використання загальнонаукових методів (аналіз, синтез, узагальнення), спеціально-історичних методів (зокрема, історико-системний) та спеціально-філологічних (історико-літературний, біографічний, «close-reading») методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше у вітчизняному дискурсі виділені особливості пейзажної лірики Сари Кірш в нерозривному зв’язку із політико-історичним контекстом епохи, а також введені до літературного дискурсу україномовні переклади її творів. В ході дослідження виявлено, що у творчому доробку Сари Кірш акцентовано увагу на актуальні та вагомі соціально-політичні мотиви, а саме: розрив соціальних зв’язків, внутрішня еміграція як ресурс ліричної творчості, порушення комунікації на різних рівнях (між індивідами, між особистістю та державою, між особистістю та природою), переживання відсутності сенсу життя у застійній державі тощо. В якості результатів дослідження, враховуючи кореляцію ліричних та соціально-політичних мотивів у творчості Сари Кірш, слід виокремити наступні особливості пейзажної лірики німецької авторки: екологічний характер лірики, який нерозривно пов’язаний із суспільно-політичною ситуацією; потрактування дисидента як носія емігрантської психології всередині країни; відчуження, дистанціювання та критичне ставлення до традиційної картини світу; типовість характеру внутрішньої еміграції як вираження сутності епохи тощо. Роблячи висновок, варто відмітити, що творчість Сари Кірш характеризується виразними соціально-політичними мотивами, із превалюванням ескапістських та регресивних тенденцій, які відображають політико-історичний контекст доби перед Поворотом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Kozlovskyi, M. P., A. D. Shkaruba, I. M. Shpakivska та V. P. Rozhak. "Екологічні засади ведення лісового господарства в Україні в контексті євроінтеграції". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 11 (27 грудня 2018): 48–54. http://dx.doi.org/10.15421/40281109.

Повний текст джерела

Анотація:

Збереження екосистемного різноманіття лісів і ведення лісового господарства на засадах, наближених до природи, має бути основним пріоритетом лісової політики сьогодення. Для виконання цих завдань потрібні чіткі уявлення про те, що ми маємо зберігати і які ліси формувати. Першим кроком у цьому напрямі в Україні повинна бути класифікація усіх лісових екосистем за єдиним принципом і встановлено всі типи лісів, які потребують збереження. Для цього необхідно врахувати існуючі в лісівництві підходи, наявність науковців і фахівців лісового господарства, які здатні здійснити таку роботу. Наступним кроком має бути критичний аналіз отриманого масиву даних для всієї території України для встановлення типів лісу, які вже перебувають під певними формами заповідання, а яким ще варто надати природоохоронного статусу. Важливим є повна інвентаризація природоохоронного фонду в межах держави і встановлення лісів, які потребують активних форм охорони з метою відновлення їх первинної структурно-функціональної організації, а також лісових ділянок, що мають бути вилучені із заповідних територій як вторинні екосистеми, які не мають цінності для збереження екосистемного різноманіття, а подекуди є потужним джерелом розмноження та розселення фітопатологічних організмів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Ольшанський, О. В., М. Д. Крамчанінова та С. В. Какацій. "Вплив ініціативи корпоративної соціальної відповідальності бізнесу на соціально-економічний розвиток регіонів України". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6 (270) (10 листопада 2021): 41–46. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-41-46.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено стан та особливості становлення корпоративної соціальної відповідальності бізнесу (КСВ) в Україні, в контексті її впливу на соціально-економічний розвиток регіонів і країни в цілому. Стратегія впровадження в Україні єдиної державної політики реформ декларує встановлення цілісної системи стратегічних та операційних цілей переходу до інтегрованого економічного, соціального та екологічного розвитку країни. Однак, результати дослідження сучасного стану соціально- відповідальної діяльності в Україні свідчать про відсутність цілісного комплексного підходу, щодо регулювання державної політики підтримки з метою налагодження ініціатив КСВ та їх поширення.Вітчизняний сценарій розвитку КСВ – більшою мірою результат експорту європейської практики ведення бізнесу, а не власного сформованого українським суспільством запиту. У той же час, автори акцентують увагу на тому, що механізм корпоративної соціальної відповідальності здатен генерувати велику кількість синергетичних ефектів. Ці ефекти відіграють значну роль у забезпеченні переходу до нового сталого укладу і спрямовані на зростання соціально-економічного добробуту українського суспільства. Корпоративна соціальна відповідальність розглядається як важливий ресурс розбудови внутрішніх процесів соціально-економічного розвитку нашої країни, формування адекватної моделі інноваційної економіки, яка забезпечує вирішення важливих глобальних завдань сталого розвитку. Результат прийняття принципів КСВ може бути використані урядом для досягнення цілей сталого розвитку, шляхом генерації більшої економічної віддачі і соціальної вигоди. Це також потребує активного розвитку нових форм державно-приватного партнерства та соціального діалогу для подальшого нарощування практики співпраці у сфері КСВ і формування відповідної цілісної фінансово-економічної, організаційно-інституційної, інформаційної та комунікаційної підтримки, яка є важливою для реалізації національної стратегії КСВ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Weber, N., та K. Jäkel. "Участь громадськості в процесах лісового планування в Саксонії, Німеччина". Наукові праці Лісівничої академії наук України, № 13 (25 листопада 2015): 187–92. http://dx.doi.org/10.15421/411527.

Повний текст джерела

Анотація:

Доповнюючи юридично закріплені в суспільстві форми участі громадськості в управлінні державою (наприклад, вибори), неінституціоналізовані способи включають широкий спектр зацікавлених сторін і громадських організацій в процес прийняття суспільно важливих рішень, зокрема, пов’язаних з лісовим господарством. Вони набувають все більшої значимості у науковому та соціальному дискурсі в Німеччині та її субнаціональних суб’єктах (землях). Ця тенденція знаходиться в руслі руху суспільства до кооперативної демократії (Böhnke, 2012). В певній мірі обговорення цих питань має місце також і в лісовій політиці (Weber und Schnappup, 1998; Böhnke, 2012). В цій статті представлені в більш вузькому сенсі на політичному рівні землі Саксонія підходи, які безпосередньо або опосередковано впливають на ситуацію в лісовому господарстві, на лісівників та / або лісовласників. Підставою участі громадськості в управлінні державою є Конституція Саксонії, а в питаннях, пов’язаних з лісовим господарством, це – Саксонський Лісовий Акт, Саксонський Акт охорони природи та Саксонський Мисливський Акт. Правовими актами передбачено три форми участі громадськості у прийнятті рішень з питань лісового господарства: референдуми, консультативні ради і проведення слухань. Однак референдуми, які можуть привести до нових правових положень, до тепер не проводилися. Навпаки, широко застосовується консультації міністерств через консультативні ради. Діють наступні консультативні ради: Консультативна Рада з питань лісового господарства, Консультативна Рада з питань охорони природи та Консультативна Рада з питань полювання. Слухання в парламенті для врахування інтегрованих суспільних думок проводяться за необхідністю. Зацікавлені сторони в лісовому господарстві та лісовій промисловості послідовно розробили знизу вгору процеси для встановлення майбутніх керівних принципів і цілей лісового сектора. Найбільш впливовими громадськими організаціями в області лісового господарства в Саксонії є: Саксонська лісова асоціація, Саксонська асоціація лісовласників, регіональна Асоціація німецьких лісівників, регіональна Асоціація захисту лісів Німеччини, стратегічна Коаліція за майбутнє Саксонського лісу, до якої входять представники лісових професій та лісових профспілок, лісовласники, лісові підприємці, неурядові екологічні організації та багато інших. За участю цих громадських організацій було розроблено середньострокову концепцію для державних лісів «Саксонський ліс» як всеосяжний основоположний документ з лісової політики в Саксонії. Однак, як можна проілюструвати на прикладі нової «Лісової стратегії Саксонії 2050» і «Федеральної лісової стратегії Німеччини 2020», підходи зверху вниз продовжують застосовуватися в лісовій політиці. Громадські організації єдині в опозиції до планів уряду щодо передачі лісових повноважень в приватні і общинні ліси, а також передачі лісів до органів місцевого самоуправління.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

В. О., ШПИЛЬОВА, ФІНАГІНА О. В. та БУРЯК Є. В. "ІННОВАЦІЙНО ОРІЄНТОВАНА КЛАСТЕРНА ПОЛІТИКА: ПОТЕНЦІАЛ ТА ЦІЛЬОВІ ІНТЕРЕСИ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 88, № 3 (8 січня 2021): 28–44. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.88-3-03.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено теоретико-генетичний розвиток інтеграційних процесів в сучасному регіональному менеджменті з урахуванням векторів суспільного прогресу, поєднання знань економіки, інноватики, соціології, теорії ринків та підприємництва. Наголошено, що інтеграційні процеси завжди мають загальну або локальну дію, формальні та неформальні прояви, позитивний або негативний вплив на явища та процеси людської діяльності, забезпечують позитивну або негативну динаміку окремих соціально-економічних явищ і процесів. Саме інтеграція як рушійна сила формує потенціал суспільства й економіки держави та її територій. Визначено ключові чинники суспільного прогресу, що обумовили дослідження процесу інтеграції в економіці та менеджменті: прискорене формування світового ринку та його впливовість на національні економіки, зміна границь регіонів; укрупнення, централізація та диверсифікація капіталів, прискорена диверсифікація виробництва та сфери послуг; масове виробництво та його залежність від науково-технічного прогресу, екологічних і соціальних стандартів; територіальний перерозподіл світу, зони економічного впливу та новітні формати регіоналізації. Зосереджено увагу на тому, що кластер, як прояв економічної інтеграції в сучасній діяльності, галузевої та регіональної влади, постає первинним в інструментарії стимулювання ринків, бізнесу, якісного та кількісного покращення ділового середовища, залучення інвестицій, інструментом балансу інтересів влади та бізнесу. Зазначено, що кластери постають центром промислової політики, балансують групи регіональних інтересів, стимулюють і корегують регіональний розвиток, прискорюють комерціалізацію національних наукових надбань. Визначено такі компоненти потенціалу кластероутворення регіонів, як: наука та освіта; ресурсна база; заощадження підприємств та населення; малий і середній бізнес та інфраструктура підтримки малого та середнього бізнесу. Реалізація потенціалу кластероутворення має ґрунтуватися на системі безпеки від наявних ризиків, побудова якої може максимально швидко сформувати платформу взаємних дій, колективного прийняття рішень, заходів організації та контролю. Обґрунтовано управлінське бачення формування стратегічної мети кластероутворення з урахуванням принципів консолідації та гармонізації ключових інтересів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

МИНЮК, Дмитро, та Ірина БАСОВА. "МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНЬОГО СЕРЕДОВИЩА". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, № 1 (23 лютого 2022): 31–35. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.6.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню міжнародно-правової бази у сфері охорони навколишнього природнього середовища та віднаходженню шляхів з удосконалення національного законодавства у цій сфері. Метою даної статті є дослідження міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього природнього середовища крізь призму міжнародної правотворчої діяльності, а також внесення пропозицій щодо її удосконалення. Визначення міжнародних органів та установ, до повноважень яких входить забезпечення охорони навколишнього природнього середовища. Опрацювання основних міжнародно-правових актів у цій сфері загалом та міжнародних договорів, стороною яких є Україна. З’ясування основних принципів, на яких має будуватися національна нормативно-правова база та екологічна політика держави. Методологічну основу даної статті склали, насамперед, порівняльно-правовий метод та методи аналізу та синтезу. Наукова новизна. Чинне законодавство України з охорони навколишнього природнього середовища потребує удосконалення, зокрема у частині приведення його окремих положень до міжнародних стандартів. Удосконалити систему управління відходами України згідно з положеннями проєкту Європейського Союзу «Управління і регулювання відходами – Інструмент Європейського добросусідства і партнерства – Схід», стороною якого є Україна. Як висновок, аналіз міжнародно-правової бази з питань з охорони навколишнього природнього середовища свідчить, що українське законодавство загалом побудоване на нормах міжнародно-правових актів. Водночас варто визнати, що існує коло проблемних питань, що підлягають удосконаленню.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Карлін М.І. "ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ У КРАЇНАХ ВИШЕГРАДСЬОЇ ГРУП В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Економічний форум 1, № 3 (25 вересня 2021): 116–24. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-17.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкриті теоретичні та практичні засади здійснення і фінансування публічних закупівель у країнах Вишеградської групи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина), досвід яких важливо використати в Україні для підвищення їх фінансової ефективності. Аргументовано, що ці країни розглядають публічні закупівлі як інструмент не лише для задоволення поточної діяльності органів державного управління, а й для реалізації соціальної та екологічної політики, насамперед щодо здійснення «зелених» закупівель. На основі аналізу української практики проведення тендерів виявлено, що проблемою в Україні є домінування цінових критеріїв, що фінансово не націлює замовників на проведення «зелених» закупівель. У Директивах ЄС, якими керуються країни Вишеградської групи, особливий наголос робиться на розвиток електронних публічних закупівель. Вони розглядаються як складники електронного урядування, що ґрунтуються на принципах вільного переміщення товарів, свободи розміщення й надання послуги, рівноправного ставлення, взаємного визнання, пропорційності і прозорості. Показано, що у названих країнах фінансову ефективність публічних закупівель підвищує використання централізованих публічних закупівель. Виявлено, що серед форм проведення публічних закупівель у країнах Вишеградської групи починає розвиватися така нова форма, як інноваційне партнерство. Його важливо використати в Україні, однак воно може застосовуватися лише у разі, коли у замовника виникає потреба придбати інноваційний продукт, послугу чи роботу, яких ще немає на ринку і які вимагають проведення наукових досліджень та встановлення довготривалого партнерства із замовником для їх розробки та фінансування. Доведено, що ринок публічних закупівель у країнах Вишеградської групи, згідно із законодавством ЄС, відкритий для іноземних виробників, в тому числі й з України. Тому варто суттєво переглянути законопроєкт про локалізацію, схвалення якого може негативно вплинути на фінансово-економічні відносини нашої країни з країнами-членами ЄС та Вишеградської групи зокрема.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Ярошевич, Наталя, та Андрій Якимів. "ЕКОЛОГІЧНИЙ ПОДАТОК ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ". Економіка та суспільство, № 36 (22 лютого 2022). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2022-36-45.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено стан екологічного оподаткування України за період з 2011 по 2020 роки. В результаті проведеного аналізу встановлено, що незважаючи на постійне зростанні ставок екологічного податку в Україні, зростання обсягів його надходжень в понад 2 рази, коштів зведеного бюджету є недостатньо (від 20% до 50%) для фінансування охорони навколишнього природного середовища. При цьому встановлені ставки екологічного податку мало стимулюють суб’єктів господарювання модернізувати своє виробництво. Виявлено значну невідповідність податкового навантаження на «забруднювачів» водних об’єктів (3% від надходжень екологічного податку) рівням їх забруднюючої діяльності (30%-40% всіх витрат національної економіки на ліквідацію наслідків забруднення), що порушує принцип «забруднювач платить». Зарахування значної частини (до 46%) податкових надходжень екологічного податку до загального фонду бюджету унеможливлює спрямування таких платежів на заходи щодо вирішення актуальних екологічної проблем. З метою удосконалення системи екологічного оподаткування в Україні у статті запропоновано забезпечити спрямування надходжень від екологічного податку до спеціального фонду бюджету та визначено можливості збільшення джерел фінансування для вирішення актуальних екологічних проблем коштами зведеного бюджету шляхом розширення бази оподаткування та збільшення ставок екологічного податку в частині екологічної шкоди, нанесеної водним об'єктам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Стройко, Тетяна, та Вікторія Дохнянська. "СТРАТЕГІЧНІ ВЕКТОРИ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК". Економіка та суспільство, № 29 (27 липня 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-29-61.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено підходи до оцінювання стратегічних орієнтирів рівня еколого-економічного розвитку країн світу та обґрунтування запровадження індексу інклюзивного розвитку як принципу аналізу економічної, екологічної та соціальної структури світової економіки. Досліджено поняття інклюзивного зростання. Проаналізовано основні показники та методику формування індексу інклюзивного розвитку (IDI). Проаналізовано еколого-економічний стан топ 10 країн світу та України за індексом інклюзивного розвитку (IDI). Відповідно до індексу IDI Україну віднесено до країн, що розвиваються. Визначено, що серед них Україна має один із найнижчих рівнів доходів (49 з 79). Причиною даної ситуації можна назвати нерівномірний розподіл багатства щодо всього населення країни: високий рівень «тіньової» економіки; корупційні надприбутки; а також необхідно відмітити, більша частина доходів трудових мігрантів теж знаходяться в тіні; недостовірною статистикою щодо рівня доходів громадян тощо. Усе це приводить до все більшого розриву між багатими та бідними, скорочуючи середній клас. Україна на основі досвіду розвинених країн може провести заходи, реформи тощо спрямовані на економічний розвиток, покращення соціального та екологічного стану, знизити навантаження на менш захищений шар громадян країни на різних рівнях (оподаткування, дотації, вільне отримання освітніх послуг, медичної допомоги тощо). Можна стверджувати, що економічний, соціальний, екологічний розвиток України в порівнянні з розвиненими країнами характеризується нерівномірністю. А отже, створює необхідність у нових підходах, концепціях, моделях для зменшення диспропорційності України. Відмічено, що низький показник інклюзивного розвитку України свідчить про наявність інфраструктурних проблем, недоліків в диверсифікації економіки, загроз для інвестиційного клімату та екологічні проблеми (радіаційне забруднення, стан атмосферного повітря, стан водних ресурсів, деградація ґрунтів, відходи, втрата біорізноманіття тощо). З цієї позиції концепція інклюзивного розвитку може забезпечити реалізацію принципів стабільного та збалансованого економічного, соціального та екологічного розвитку. Для України прийняття до уваги досвід розвинених країн, розробка та реалізація інклюзивно-орієнтованих програм дасть змогу стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, а також зменшити нерівномірність у різних сферах суспільного життя, формуючи таку відкриту політику та економіку, яка передбачала б залучення всіх верств населення до участі в розподілі ресурсів і вільному доступу до ринку праці, організацію безпечного бізнес-середовища та стимулювання конкурентоспроможності, розвиток освіти, охорони здоров’я та заходів щодо зменшення бідності тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Vovk, Andriana. "ЕКОАКТИВІЗМ – СУЧАСНИЙ ТРЕНД МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН". FOREIGN AFFAIRS, 2020, 50–54. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-3-6.

Повний текст джерела

Анотація:

Екологічні проблеми та невдача політиків перемогти глобальне потепління та незворотні зміни клімату викликали занепокоєння громадськості. Зараз екологія знаходиться на коні на кожному рівні, починаючи від учнів та закінчуючи політичними лідерами. Однак боротьба останнього була досить невдалою і довела, що економіка та промисловий розвиток стояли на передньому плані. Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, Кіотський протокол та Паризька угода зараз розглядаються як інструменти об'єднання держав навколо проблеми, але не механізми її вирішення. Усі документи провалили свої основні цілі у боротьбі з глобальним потеплінням, тоді як їх принципи та положення ставлять недосяжні цілі. Така деструктивна політика призвела до поширення масових протестів по всьому світу, які зазвичай проводяться під егідою екоактивістів 1 які постійно претендують на своє право на безпечніше середовище. Екоактивізм розцінюється як вихід із політичного протистояння та ліки від неминучої загибелі цілих екосистем та видів. Ось чому Грета Тунберг та її резонансні вигуки зараз сприймаються як панацея та сподівання на краще майбутнє для нинішніх та майбутніх поколінь. Стало явищем 16-річної дівчини у всьому світі через її здатність почати екологічну революцію. Її інноваційний підхід змінив кліматичну гру, і її бурхлива промова з трибуни ООН поставила світ догори ногами. Це є причиною подальших досліджень, присвячених екоактивізму, екологічним проблемам, політичним та економічним пріоритетам, коливанню громадської поведінки, підходу Грети Тунберг та методам зміни кліматичних змін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Принципи екологічної політики"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями