Статті в журналах: "Прийоми пацієнтів"

1

Bryzhachenko, Tetyana. "АСЕПТИЧНИЙ НЕКРОЗ ГОЛІВОК ОБОХ СТЕГНОВИХ КІСТОК У ПАЦІЄНТА З ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТОМ НА ТЛІ ПРИЙОМУ ГЛЮКОКОРТИКОСТЕРОЇДІВ". Actual Problems of Nephrology, № 28 (30 липня 2021): 46–52. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2021.28-05.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Рідкісним ускладненням при прийомі глюкокортикоїдів є аваскулярний некроз, механізм розвитку якого до кінця не з’ясований. Припускають, що ГК ушкоджують ендотеліальні клітини судин, призводячи до стазу, підвищення внутрішньо-кісткового тиску, знижують артеріальну перфузію, спричиняючи інфаркт кістки. Тривалий прийом глюкокортикоїдів асоціюється з розвитком різних побічних явищ. Однак аваскулярний некроз може виникнути і при короткочасному вживанні невисоких доз ГК. Знаючи про них, лікар може запобігти або мінімізувати цей негативний вплив.Мета. Описати клінічний випадок асептичного некрозу голівок обох стегнових кісток у пацієнта з гломерулонефритом на тлі прийому глюкокортикостероїдів, проаналізувати динаміку лабораторно-інструментальних показників.Матеріали і методи. Огляд сучасних та зарубіжних джерел, аналіз та обговорення конкретного клінічного випадку; методики – опис, аналіз, реферування.Результати та їх обговорення. Частота виникнення асептичного некрозу кісток корелює з дозою і тривалістю прийому ГК. Відомо про його виникнення на тлі прийому глюкокортикоїдів у дозі більше 20 мг/добу, але частіше на більш високих дозах – 40 мг/добу. Однак аваскулярний некроз може виникнути і при короткочасному вживанні невисоких доз ГК. На ранніх стадіях симптоми неспецифічні: набряклість навколо ураженого суглоба й обмеження рухливості в ньому. Часто захворювання до певного моменту перебігає безсимптомно. Больовий синдром і кульгавість виникають на пізніх стадіях. Для діагностики цього ускладнення застосовують рентгенографію, МРТ, КТ.Висновки. Прийом глюкокортикоїдів асоціюється з розвитком різних побічних явищ. Для раннього виявлення аваскулярного некрозу кісток лікар має ретельно обстежувати пацієнта при кожному відвідуванні, коригувати дози, тривалість та схеми призначення глюкокортикоїдів при гломерулонефриті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Pulyk, O. R., H. V. Rishko, O. I. Studeniak, T. O. Studeniak, N. D. Tymchenko та V. I. Smolanka. "Використання препарату прамістар для корекції післяінсультних когнітивних порушень". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 3.73 (6 липня 2015): 157–64. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.3.73.2015.78333.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наводяться результати дослідження з вивчення ефективності та безпечності препарату Прамістар при корекції післяінсультних когнітивних порушень. У дослідженні взяли участь 46 пацієнтів, які перенесли інсульт. Пацієнти основної групи після перенесеного інсульту протягом трьох місяців приймали Прамістар. Пацієнти контрольної групи під час реабілітації після інсульту приймали інші препарати. Перед початком реабілітації та через три місяці всім пацієнтам, які взяли участь у дослідженні, було проведено нейропсихологічне тестування, визначення емоційного стану та електроенцефалограму. Пацієнти основної групи відзначали, що на тлі прийому препарату їх розумова активність покращилася, вони стали спокійнішими і в них нормалізувався сон. При порівнянні результатів їх нейропсихологічного тестування з результатами пацієнтів контрольної групи виявлено вірогідне покращення довільної уваги та короткострокової пам’яті, встановлено високий шанс на поліпшення результатів MMSE та батареї тестів лобної дисфункції, доведено вірогідне покращення емоційного стану.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Sirenko, Yu M., та O. L. Rekovets. "Оцінка впливу моно- та комбінованої антигіпертензивної терапії дигідропіридиновими та недигідропіридиновими антагоністами кальцію на пружно-еластичні властивості артерій та центральний артеріальний тиск у пацієнтів із м’якою та помірною артеріальною гіпер". HYPERTENSION, № 3.41 (21 серпня 2015): 78–91. http://dx.doi.org/10.22141/2224-1485.3.41.2015.80661.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Нині широко обговорюється пошук новітніх методів зниження серцево-судинного ризику в популяції. У багатьох рандомізованих дослідженнях було доведено значення жорсткості артеріальної стінки в погіршенні прогнозу кардіологічних хворих. Тому, виходячи з таких міркувань, терапія, що сприяє покращенню еластичності артерій, можливо, має більшу ефективність у профілактиці основних кардіоваскулярних подій. Мета даного дослідження — порівняти ефективність різнодозової комбінації лерканідипіну та дилтіазему в пацієнтів із м’якою та помірною артеріальною гіпертензією за впливом на центральний артеріальний тиск (ЦАТ) та пружно-еластичні властивості артерій. Матеріали та методи. У дослідження були включені 123 пацієнти з м’якою та помірною артеріальною гіпертензією: середній рівень офісного систолічного (САТ)/діастолічного (ДАТ) АТ — 149,12/91,92 ± 1,42/0,93 мм рт.ст. Середній вік хворих становив 51,83 ± 0,86 року. Усіх пацієнтів було розділено на групи терапії. Першій групі пацієнтів (n = 20) призначався дилтіазем у дозі 240 мг на добу у два прийоми. Другій (n = 20) — лерканідипін 20 мг один раз на добу. Третій (n = 22) — нефіксована комбінація 20 мг лерканідипіну та 240 мг дилтіазему на добу. Четвертій (n = 20) — нефіксована комбінація 10 мг лерканідипіну та 240 мг дилтіазему на добу. П’ятій (n = 21) — нефіксована комбінація 10 мг лерканідипіну та 120 мг дилтіазему на добу. Шоста група пацієнтів (n = 20) отримувала нефіксовану комбінацію 20 мг лерканідипіну та 120 мг дилтіазему на добу.Усім пацієнтам на початку та в кінці лікування проводили такі дослідження: вимірювання маси тіла та зросту, розрахунок індексу маси тіла. Діагноз надлишкової маси тіла або ожиріння встановлювали відповідно до критеріїв ВООЗ (1997). Проводили вимірювання офісного САТ, ДАТ і ЧСС, добове моніторування АТ, визначення швидкості поширення пульсової хвилі по артеріях еластичного та м’язового типів, центрального САТ, біохімічне дослідження крові, що включало визначення вмісту загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів високої, низької, дуже низької щільності, індексу атерогенності. Термін лікування становив 1 місяць. Результати. Після аналізу всіх даних було встановлено, що показники офісних САТ і ДАТ значно знизилися у хворих як із м’якою, так і з помірною гіпертензією у всіх групах практично однаково. ЦАТ у всіх групах лікування знизився ефективно та однаково. У групі дилтіазему 240 мг ЦАТ достовірно знизився на 10,95 мм рт.ст., у групі лерканідипіну 20 мг — на 12,18 мм рт.ст., у групі комбінації лерканідипіну 20 мг та дилтіазему 240 мг — на 14,13 мм рт.ст., у групі комбінації лерканідипіну 10 мг та дилтіазему 240 мг — на 11,93 мм рт.ст., у групі комбінації лерканідипіну 10 мг та дилтіазему 120 мг — на 13,11 мм рт.ст., у групі комбінації лерканідипіну 20 мг та дилтіазему 120 мг — на 14,82 мм рт.ст. Тобто всі вибрані схеми лікування були однаково ефективними в плані зниження центрального АТ. Не спостерігалося негативного впливу всіх схем лікування на рівень ліпідного спектра крові. Центральний САТ пов’язаний із рівнем ДАТ при добовому моніторуванні та з показниками, що характеризують пружно-еластичні властивості артерій, рівнем холестерину, товщиною комплексу інтима-медіа сонних артерій. У різних групах лікування спостерігалися різні фактори, що достовірно корелювали із кінцевим ЦАТ та ступенем його зниження. У групі комбінованої терапії кінцевий ЦАТ був пов’язаний із рівнем кінцевих офісного САТ, офісного ДАТ, показниками, що характеризують пружно-еластичні властивості артерій. У групі монотерапії кінцевий ЦАТ був достовірно обернено пов’язаний із ступенем зниження на фоні лікування офісної ЧСС і рівнем офісного САТ у кінці лікування. Ступінь зниження ЦАТ у групі комбінованої терапії достовірно був пов’язаний із показниками пружно-еластичних властивостей артерій, а також із товщиною комплексу інтима-медіа сонних артерій і рівнем загального холестерину. Усі схеми лікування достовірно не впливали на середні величини показників, що характеризують пружно-еластичні властивості артерій (у зв’язку з коротким терміном спостереження). Висновок. Як монотерапія, так і комбінація лерканідипіну та дилтіазему були ефективними в плані зниження як офісного АТ, так і АТ при добовому моніторуванні та центрального АТ. У зв’язку з найкращою переносимістю лерканідипіну 20 мг на добу та низькодозової комбінації лерканідипіну 10 мг та дилтіазему 120 мг ці стратегії лікування можна рекомендувати для подальшого лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією м’якого та помірного ступеня.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Shkilna, M. I., S. M. Marchyshyn, M. A. Andreychyn, О. L. Ivakhiv, M. M. Korda, S. Y. Zaporozhan та I. M. Klishch. "ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ЛАЙМ-БОРЕЛІОЗ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ СТЕВІЇ МЕДОНОСНОЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (6 травня 2020): 195–201. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11087.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета – удосконалення комплексного лікування хворих на Лайм-бореліоз (ЛБ) за допомогою поєднаного застосування доксицикліну гідрохлориду та настою з листків стевії медоносної. Матеріал і методи. Під спостереженням було 113 хворих із еритемною формою Лайм-бореліозу; чоловіків – 49 (43,4 %), жінок – 64 (56,6 %). Середній вік обстежених склав (42,65±13,91) року. Апробовано дві схеми комплексного лікування хворих. Пацієнти 1-ї групи (53) отримували доксицикліну гідрохлорид по 200 мг в день (у 2 прийоми по 100 мг) протягом 21 дня, карсил і хілак; хворі 2-ї групи (60) – першу схему впродовж 14 днів, а далі – настій з листків стевії медоносної (Stevia rebaudiana (Bertoni) Hemslеy) по 1 склянці двічі на день протягом 14 днів. Результати. У хворих, які у комплексному лікуванні отримували доксицикліну гідрохлорид разом із настоєм із листків стевії медоносної, на 30-й день після закінчення лікування відзначено достовірно менший ступінь тяжкості ЛБ, порівняно з особами іншої групи. Комплексна терапія пацієнтів з використанням настою із листків стевії медоносної зумовлює зменшення вмісту в сироватці крові прозапального ІЛ-18 і підвищення концентрації протизапального ІЛ-10. Висновки. Комплексне лікування хворих на еритемну форму Лайм-бореліозу з використанням настою із листків стевії медоносної сприяє суттєво швидшому зникненню клінічних проявив недуги, скороченню термінів призначення доксицикліну гідрохлориду, а також зменшує ймовірність виникнення побічних ефектів від цього препарату. Застосування в комплексному лікуванні хворих на еритемну форму хвороби Лайма доксицикліну гідрохлориду разом з настоєм із листків стевії медоносної забезпечує ранню протизапальну реакцію, формування клітинного і гуморального імунітенту, що сприяє елімінації борелій та одужанню хворого.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Shevchenko-Bitensky, K. V. "КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕДИКАМЕНТОЗНОГО КОМПЛАЄНСУ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГАЛЮЦИНАТОРНО-ПАРАНОЇДНИМИ РОЗЛАДАМИ ПРИ СУДИННІЙ ДЕМЕНЦІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (30 січня 2020): 154–60. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v.i4.10816.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність проблеми клінічних особливостей медикаментозного комплаєнсу (МК) пацієнтів із судинною деменцією (СД) обумовлена, перш за все, поширеністю даної патології. Проблемі МК пацієнтів з деменцією присвячено достатню кількість досліджень, але в сучасній науці відсутні систематизовані уявлення щодо комплаєнтності хворих, клінічна картина яких включає не лише когнітивні, а й некогнітивні розлади. Особливу проблему складають галюцинаторно-параноїдні розлади (ГПР) при СД. Дослідження в цьому напрямку мають велике медико-соціальне значення. Мета – встановити особливості МК у пацієнтів з ГПР при СД. Матеріал і методи. З метою визначення особливостей МК у пацієнтів з ГПР при СД було обстежено 75 пацієнтів з вказаною патологією. 51 пацієнт з частковим та неповним МК увійшов в основну групу, 24 пацієнти з повним МК склали контрольну групу. Для реалізації мети дослідження був використаний комплекс методів дослідження, що включав клініко-психопатологічний метод, доповнений шкалою МК, шкалою GAF та шкалою BPRS. Результати. Результати досліджень показали, що у 67,9 % пацієнтів з ГПР при СД виявлено порушення МК (у 34,6 % – частковий, у 33,3 % – низький МК). Ознаками такого порушення виявилися чинники ставлення до медикації (відмова/ухилення від прийому призначених ліків і процедур, негативне ставлення до препаратів, що приймаються та низька оцінка їх ефективності), чинники, пов’язані з пацієнтом (відсутність або часткова критика до хвороби і її проявів; високий рівень продуктивної симптоматики у вигляді розпаду розумових процесів, ворожості, підозріливості, галюцинаторно-параноїдної симптоматики та низький рівень соціального функціонування); чинники, пов’язані з близьким оточенням (низький рівень соціальної підтримки); чинники, пов’язані з лікарем (низький рівень терапевтичного альянсу). Висновки. Визначені фактори МК у осіб з ГПР при СД необхідно використовувати для вдосконалення діагностики ГПР у цих хворих та розробки персоніфікованої програми їх психосоціальної реабілітації, що дозволить підвищити ефективність терапії у цього контингенту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Pasyechko, N. V., L. V. Radetska, N. I. Yarema, A. O. Bob, I. V. Smatchylo та A. I. Homitska. "КОМПЛАЄНС ДО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ ТА ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ В АМБУЛАТОРНИХ УМОВАХ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (25 квітня 2019): 112–16. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i1.10059.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються актуальні питання формування комплаєнсу (прихильності) до лікування пацієнтів із гіпертонічною хворобою (ГХ) та ішемічною хворобою серця (ІХС). Оцінюється необхідність взаємодії лікарів і пацієнтів при вирішенні проблем, пов'язаних із недостатнім комплаєнсом до проведеної медикаментозної терапії. Мета – проаналізувати прихильність до лікування (комплаєнс) в амбулаторних умовах у хворих з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця та шляхи її підвищення. Матеріал і методи. Обстежено 182 пацієнти, які побували на прийомі у сімейного лікаря або кардіолога. Усіх обстежених поділили на 2 групи. Пацієнтам 1 групи – із низькою прихильністю до лікування – проводили стандартний амбулаторний моніторинг артеріального тиску з періодичними оглядами у первинному центрі медико-санітарної медичної допомоги, а також застосовували метод автоматичного щоденного телефонного нагадування щодо необхідності регулярного приймання ліків. Пацієнтам 2 групи – із високим комплаєнсом до лікуванння – телефонних нагадувань не проводили. Прихильність до терапії оцінювали за допомогою спеціалізованого опитувальника Моріски–Гріна. Результати. Оцінка динаміки комплаєнсу на початку дослідження, через 1 та 2 місяці показала, що кількість прихильних до терапії пацієнтів збільшилася як у групі з телефонним нагадуванням, так і в групі пацієнтів без нагадування. Аналіз балів за тестом Моріски–Гріна показав, що комплаєнс у 1 групі мав значно кращу динаміку. Наприкінці всього періоду спостереження відмічено достовірне зниження рівня артеріального тиску в обох групах, однак ступінь зниження був вираженішим у пацієнтів 1 групи. Висновок. Отримані дані дослідження спонукають зробити висновок про те, що застосування телефонних нагадувань дозволяє достовірно підвищити прихильність до терапії у пацієнтів із ГХ та ІХС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Моісеєва, Ю. А., М. І. Марущак, Н. В. Ліснянська та О. М. Копаниця. "ЯКІСНА ОЦІНКА ВІДНОШЕННЯ ДО ХАРЧУВАННЯ ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (22 травня 2021): 76–79. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.1.12090.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Однією із загальних цілей дієтотерапії при цукровому діабеті 2 типу (T2DM) є удосконалення знань про харчування, пов’язане з діабетом, щоб сприяти позитивним дієтичним практикам та підвищувати якість харчування. Мета дослідження – оцінити відношення до харчування людей, хворих на цукровий діабет 2 типу. Матеріали і методи. У дослідження включили 34 хворих на T2DM, які перебували на стаціонарному лікуванні в комунальному закладі «Міська клінічна лікарня № 4» Дніпровської міської ради. З кожним пацієнтом проводили бесіду тривалістю 30–60 хв, під час якої дослідник з’ясовував як діагноз цукрового діабету змінив відношення до харчування, роль харчування при діабеті, зокрема були поставлені наступні запитання: чи вважаєте ви харчування компонентом забезпечення нормального стабільного життя; як змінилося ваше харчування після виявлення цукрового діабету; чи змінилося у вас відношення до їжі після того, як ви дізналися, що у вас діабет; як навколишні відносяться до того, що ви відмовляєтесь від певної їжі через діабет; як ви оцінюєте свій емоційний стан у компанії за столом; як ви організували своє харчування в сім’ї; чи отримуєте ви позитивні емоції від харчування; чи пов’язуєте ви зростання глюкози з погрішностями в харчуванні. Результати. При аналізі отриманих результатів встановлено, що більшість пацієнтів (61,76 %) розуміє, що харчування є вагомим компонентом забезпечення нормального стабільного життя, проте решта 38,24 % пацієнтів не задумується над якістю харчування для нормального функціонування їх організму. Практично усі хворі на T2DM змінили харчовий раціон після виявлення захворювання, при цьому 9 пацієнтів строго стежать за дієтою, 4 пацієнти зменшили тільки об’єм порцій, решта намагаються дотримуватися дієтотерапії. Після виявлення у хворих T2DM, в них також змінилося відношення до їжі, зокрема, у більшої частини пацієнтів підвищилося бажання з’їсти «шкідливі» для цієї категорії хворих продукти. Часто як пацієнти, так і навколишні почували себе незручно під час прийому їжі за одним столом. Висновки. Модифікація харчування є необхідним заходом для ефективного керування цукрового діабету 2 типу пацієнтами. Спільна робота медичного персоналу з хворим на діабет дозволить виробити стратегії для конкретного пацієнта, що збалансує не тільки їх харчування, але й міжособистісні стосунки під час споживання їжі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Luts, V. V., та M. M. Oros. "Інсульт та біль у плечі". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 6.68 (19 листопада 2014): 47–51. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.6.68.2014.80754.

Повний текст джерела

Анотація:

Проведене дослідження показало, що біль у плечі є частим ускладненням інсульту, особливо в пацієнтів із геміплегією або вираженим геміпарезом. Біль у плечі спостерігався в кожного п’ятого пацієнта, який переніс інсульт (19,9 %).Набряк кисті може служити предиктором розвитку больового синдрому в ураженій руці, а регрес набряку корелює з регресом больового синдрому. Прийом препарату Ксефокам у дозі 16 мг на добу пацієнтами, які перенесли інсульт, з першими проявами болю в плечі, що супроводжуються набряком руки, вірогідно покращує стан пацієнта упродовж 2 тижнів і зменшує ризик розвитку хронічного больового синдрому в плечі. Тому прийом Ксефокаму, адекватна фізіотерапія, правильний догляд і своєчасна реабілітація є основними методами лікування больового синдрому в плечі в цих пацієнтів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Ivats-Chabina, A. R. "ОЦІНКА ЯКОСТІ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НА РІВНІ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ НАСЕЛЕННЯМ м. УЖГОРОДА ТА УЖГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (25 вересня 2020): 35–38. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.2.11408.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: визначити рівень якості медичної допомоги, яку надають населенню м. Ужгорода та Ужгородського району в закладах первинної ланки (сімейні амбулаторії, центри ПМСД). Матеріали і методи. Основним завданням дослідження було визначення ступеня задоволеності пацієнтів якістю медичної допомоги на рівні первинної ланки. Дослідження проводили шляхом електронного анкетування. У вибірку включено 130 осіб віком 18–65 років жителів м. Ужгорода та Ужгородського району. Результати. Більшість респондентів (51,5 %) дала позитивну загальну оцінку якості надання медичних послуг на рівні первинної ланки (оцінки «добре» та «дуже добре»). Нейтральну оцінку дали 36,9 % респондентів. 11,6 % висловились негативно (оцінки «незадовільно» та «абсолютно незадовільно») стосовно якості отриманих медичних послуг. Учасників опитування попросили проаналізувати свій останній візит до їхнього сімейного лікаря. Серед труднощів, з якими стикаються пацієнти при зверненні до сімейного лікаря, найпоширенішими є довгі черги на прийом до лікаря, некомфортні зони очікування та незручний графік прийому. На думку респондентів, для покращення якості надання медичної допомоги в амбулаторіях та центрах ПМСД можна зробити наступне: надати можливість онлайн-запису до лікаря та отримання попередньої консультації за допомогою відеозв’язку, узгодити графіки прийому сімейних лікарів, вузьких спеціалістів та робочі години лабораторії, можливість здати аналізи безпосередньо в амбулаторії, збільшити кількість медичного персоналу, покращити матеріально-технічні умови амбулаторій. Даючи загальну оцінку якості медичної допомоги на рівні первинної ланки, 11,5 % респондентів дали оцінку «дуже добре», 40 % обрали варіант «добре». Задовільною якість медичних послуг вважають 36,9 % опитаних, незадовільною – 6,2 % та абсолютно незадовільною – 5,4 %. Висновки. Більшість респондентів дала позитивну загальну оцінку якості надання медичних послуг на рівні первинної ланки. На думку респондентів, поліпшити якість послуг можна шляхом більш широкого використання технологій для покращення комунікації між закладом первинної ланки та пацієнтами (наприклад, можливість онлайн-запису на прийом та контакту з лікарем за допомогою відеозв’язку).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

ПАШКОВ, ВІТАЛІЙ, та НАТАЛІЯ ГУТОРОВА. "Імунопрофілактика в механізмі забезпечення та захисту права на здоров’я". Право України, № 2020/03 (2020): 61. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-061.

Повний текст джерела

Анотація:

Реалізація права на здоров’я включає в себе надання медичних послуг, зокрема й профілактичного характеру та діагностики, що передбачає наявність добровільної інформованої згоди на медичне втручання. Отже, імунопрофілактика – це один із видів медичних послуг. Однак, на відміну від інших видів медичних послуг, в окремих випадках імунопрофілактика має обов’язковий характер із застосуванням обмежень щодо осіб, які безпідставно відмовляються від вакцинації. Слід зазначити, що проблема імунопрофілактики в Україні є досить складною і недостатньо вирішеною. Низький рівень імунізації населення, невиконання прийнятого Всесвітньою організацією охорони здоров’я Європейського плану дій із вакцинації на 2015–2020 рр. призвели до появи у нашій країні епідемій особливо небезпечних інфекційних захворювань. Метою статті є встановлення обмежень у разі обов’язковості вакцинації, а також методів, які необхідно використовувати у випадку порушення інших прав людини. Методологія цієї розвідки базується на органічному поєднанні загальнонаукових і спеціальних юридичних методів дослідження, серед яких є, зокрема: принципи об’єктивності, деякі прийоми логічного методу, системні та структурно-функціональні методи, метод правового моделювання. Саме для застосування системного аналізу застосовується систематичний метод чинного законодавства, яке регулює судовий розгляд справ, пов’язаних із захистом прав пацієнтів. Структурно-функціональний метод дає змогу виявити основні складові судових міркувань відповідної категорії, а метод правового моделювання – сформувати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та судової практики розгляду справ, пов’язаних із захистом прав пацієнтів. Дослідження невеликого сегмента забезпечення права на здоров’я, зокрема у сфері імунопрофілактики, дає можливість зробити висновок про відсутність в Україні важелів переважного затвердження основних прав і свобод людини. Незважаючи на велику кількість концептуальних і програмних документів, більшість із них або ігноруються із політичних мотивів або після закінчення термінів виконання не оновлюються. Нині фактично не існує єдиної належної концепції державної політики щодо забезпечення фундаментальних прав і свобод, зокрема й у сфері охорони здоров’я, а тим часом право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я є основним природним, невід’ємним правом людини. Ефективне функціонування галузі охорони здоров’я передбачає злагоджене функціонування тих механізмів, які відповідають за практичну реалізацію соціальних гарантій, зокрема права на здоров’я. З огляду на те, що деякі соціальні гарантії не завжди належним чином виконують установи охорони здоров’я, через діяльність яких на практиці втілюється соціальний обов’язок держави із забезпечення права громадян на охорону здоров’я, зокрема імунопрофілактику, можна зробити висновок, що створення державою умов для проведення імунопрофілактики населення через регулювання відносин у сфері охорони здоров’я і визначення концептуальних засад діяльності установ охорони здоров’я є цілком обґрунтованим.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Pasyechko, N. V., M. E. Havrylyuk, N. I. Yarema, A. O. Bob, L. V. Naumova, I. P. Savchenko, I. V. Smachylo та ін. "ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ ЕРАДИКАЦІЙНОЇ ТЕРАПІЇ HELICOBACTER PYLORI У ХВОРИХ НА ВИРАЗКОВУ ХВОРОБУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (2 жовтня 2018): 107–11. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i3.9314.

Повний текст джерела

Анотація:

За даними досліджень та епідеміологічними даними більше половини населення планети інфіковані Helikobakter pilori (HP). Інфекція HР часто є безсимптомною, лише у частини інфікованих (10–15 %) з часом виникають симптоми хронічного гастриту, ВХШ та ВХ ДПК, розвивається рак шлунка, а патогенетичною передумовою усунення НР є ефективна антигелікобактерна терапія (АГБТ), яка є первинною профілактикою раку шлунка. Мета дослідження – визначити ефективність десятидобової послідовної схеми АГБТ у складі інгібітора протонної помпи (ІПП), а також кларитроміцину, амоксициліну в класичних дозах та ІПП, кларитроміцину, амоксициліну та «Де-нолу» при пептичних виразках дванадцятипалої кишки, асоційованих з H. рylori, в менших дозах та з 4-разовим прийомом, й провести порівняльну її оцінку. Матеріал і методи. Під нашим спостереженням перебували 25 хворих віком від 18 до 64 років з НР(+) виразкою дванадцятипалої кишки. Усім пацієнтам проводили ендоскопічне дослідження для верифікації виразкової хвороби, гістологічне дослідження біоптатів слизової оболонки (СО) антрального відділу шлунка та діагностику НР імуноферментним методом. 1 група (n=10) отримувала стандартну потрійну терапію, рекомендовану Маастрихт IV: ІПП + кларитроміцин у дозі 500 мг двічі на добу + амоксицилін у дозі 1000 мг двічі на добу протягом 10 днів; 2 група (n= 15) – ІПП + кларитроміцин у дозі 250 мг 4 рази на добу + амоксицилін у дозі 500 мг 4 рази на добу протягом 10 днів; вісмуту субцитрат колоїдний у дозі 120 мг 4 рази на добу. Результати. В усіх пацієнтів після лікування відмічали рубцювання виразок, значне зменшення проявів гастриту, яке проявлялось незначною гіперемією у половини пацієнтів першої групи та у двох пацієнтів другої групи. Гістологічне дослідження біоптатів слизової оболонки шлунка підтвердило наявність у частини пацієнтів НР-інфекції. Контрольне дослідження на НР проводили через 6 місяців за допомогою імуноферментного методу. У контрольній групі НР виявлено у 4 (40 %) пацієнтів, в основній – у 3 (20 %). Висновки. Застосування стандартної потрійної терапії ІПП + кларитроміцин у дозі 500 мг двічі на добу + амоксицилін у дозі 1000 мг двічі на добу протягом 10 днів не забезпечує повної ерадикації НР та не усуває гістологічної картини гастриту. Прийом колоїдного вісмуту, антибактеріальних препаратів амоксициліну та кларитроміцину у меншій дозі із частішим прийомом (4 рази на добу) забезпечив кращу санацію від НР-інфекції та відновлення гістологічної структури слизової оболонка шлунка, мабуть, через постійнішу й тривалішу антимікробну дію, а також не збільшив вартості лікування, що необхідно довести у подальших дослідженнях.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Грохотов, В. А., та Н. М. Орлова. "СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯКОСТІ СТОМАТОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В ЗАКЛАДАХ РІЗНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (15 квітня 2022): 49–53. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.4.12856.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: за результатами соціологічного дослідження провести порівняльний аналіз задоволеності пацієнтів якістю стоматологічної допомоги в закладах охорони здоров’я різної форми власності. Матеріали і методи. Соціологічне дослідження проведене за спеціально розробленою програмою і здійснене шляхом анкетування пацієнтів, які звернулися до трьох комунальних (401 респондент) і трьох приватних (389 респондентів) стоматологічних закладів м. Києва. Обидві вибірки респондентів були якісно та кількісно репрезентативними. Анкети заповнювалися пацієнтами анонімно після одержання стоматологічної допомоги. Оцінка статистичної достовірності відмінностей результатів соціологічного опитування пацієнтів у стоматологічних закладах комунальної та приватної власності здійснено за критерієм Хі-квадрат Пірсона (Chi-squaretest – χ2). Результати. Виявлено суттєву різницю в задоволеності пацієнтів у комунальних та приватних стоматологічних закладах. Особливо стосовно стану матеріально-технічного забезпечення закладу, повноти стоматологічного обстеження, профілактичної орієнтованості стоматологічної допомоги, організації стоматологічного прийому, якості сервісу та орієнтованості на потреби пацієнта. Встановлено, що причиною вибору приватного стоматологічного закладу є висока кваліфікація лікарів-стоматологів, наявність сучасного обладнання, можливість одержати якісні стоматологічні послуги, уважне ставлення медичного персоналу та гарний сервіс. Основною причиною звернення пацієнтів до комунального закладу є нижчі, порівняно із приватними клініками, ціни на стоматологічні послуги. Висновок. Основними шляхами підвищення задоволеності пацієнтів стоматологічною допомогою має стати зростання її якості, орієнтованість на індивідуальні потреби пацієнта на основі персоніфікованого підходу, оптимізація цінової політики, надання пільг для соціально незахищених груп населення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Krasiuk, Eduard, Eugenia Grigorieva та Y. P. Semeryk. "КОНТРОЛЬ ВТОРИННОГО ГІПЕРПАРАТИРЕОЗУ ВНУТРІШНЬОВЕННИМ ВВЕДЕННЯМ ПРЕПАРАТУ ПАРСАБІВ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНУ ХВОРОБУ НИРОК VД СТАДІЇ, ЯКІ ЛІКУЮТЬСЯ ГЕМОДІАЛІЗОМ В ПОРІВНЯННІ З ЦИНАКАЛЬЦЕТОМ". Actual Problems of Nephrology, № 29 (14 грудня 2021): 51–57. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2021.29-05.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Вторинний гіперпаратиреоз (ВГПТ), часте ускладнення хронічного захворювання нирок, яке характеризується підвищеним вмістом паратиреоїдного гормону (ПТГ) в сироватці крові. Парсабів (етелкальцетид) є кальциміметиком для внутрішньовенного введення, який підвищує чутливість кальцій-чутливого рецептора до кальцію та знижує секрецію ПТГ.Мета. Оцінка контролю ВГПТ внутрішньовенним введенням препарату Парсабів у хворих з термінальною хронічною хворобою нирок (ХХН), які лікуються методом гемодіалізу (ГД) в порівнянні з цинакальцетом для перорального прийому.Матеріали та методи. Проведене проспективне обсерваційне дослідження з включенням 40 пацієнтів з ВГПТ, що лікуються методом ГД, які раніше не отримували відповідного лікування (тобто, ніколи раніше не отримували кальциміметики), пацієнтам, які раніше отримували цинакальцет, а також пацієнти, які продовжили отримувати цинакальцет. Первинним кінцевим критерієм ефективності була кількість пацієнтів зі зниженням вмісту ПТГ на понад 30%, в порівнянні із показниками на початку лікування, на етапі оцінки ефективності (тижні 12-14) та оцінка того, чи забезпечує Парсабів ефективніший за цинакальцет контроль ВГПТ. Вторинні кінцеві критерії були представлені часткою пацієнтів, які досягли протягом періоду оцінки ефективності зниження концентрації ПТГ на понад 50% у порівнянні з вихідним рівнем та відсоткове зниження вмісту ПТГ та кальцію.Результати та їх обговорення. В дослідження були включені дані 40 пацієнтів, отримані за період спостереження тривалістю 14 тижнів. Середній вік 40 пацієнтів становив 47,62 ± 12,97 роки, 70% були чоловіками. Середня тривалість проведення діалізу становила 8,3 ± 2,34 років. Середня концентрація ПТГ до початку дослідження та протягом 12-14 тижнів становила 1137,34 ± 544,84 та 838,7 ± 458,8 пг/мл і 1010,6 ± 478,53 та 760,8 ± 373,86 пг/мл в групах Парсабіву та цинакальцету, відповідно. Середній вміст загального кальцію залишився в межах діапазону норми у групі Парсабіву та у групі цинакальцету, хоча зниження рівня загального кальцію і був більшим в групі Парсабіву (2,23% в порівнянні з 5,15%), в усіх випадках це не супроводжувалась симптомами.Висновки. Результати проведеного нами обсерваційного дослідження представляють клінічний інтерес. Вони підтверджують, що застосування Парсабіву є новим важливим варіантом лікування пацієнтів з ВГПТ. Парсабів виявив більшу ефективність контролю ВГПТ у пацієнтів в порівнянні із застосуванням цинакальцету. На додаток, застосування Парсабіву сприяє зниженню навантаження, спричиненого необхідністю прийому великої кількості лікарських засобів, характерне для пацієнтів на діалізі, і, таким чином, може сприяти кращому дотриманню рекомендованого терапевтичного режиму, та усуненню ризику стійкого ВГПТ. Також є важливим, що Парсабів не взаємодіє з ізоферментами системи цитохрому Р450, тобто, відсутні взаємодії з іншими лікарськими засобами, які отримують пацієнти на діалізі. Необхідне проведення подальших досліджень для оцінки клінічних наслідків, а також ефективності та безпеки при довготривалому застосуванні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Ковач, I. В., та Н. В. Гутарова. "РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЗАПАЛЬНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ТКАНИН ПАРОДОНТУ НА ТЛІ ОРТОДОНТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 110, № 1 (27 травня 2021): 41–45. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-35-1-41-45.

Повний текст джерела

Анотація:

Одним із розповсюджених методів лікування анома-лій зубощелепної системи є використання різномані-тних ортодонтичних конструкцій, які можуть бути як знімними, так і незнімними.Мета нашого дослідження. Вивчення та оцінка стану тканин пародонту у пацієнтів під час орто-донтичного лікування.Матеріал та методи дослідження. Для вирішення поставленої мети нами було проведено комплексне обстеження пацієнтів віком 18-25 років, які проходи-ли ортодонтичне лікування з використанням незнім-ної апаратури.Серед них – 65 жінок, що складало 57,5 % та 48 чоло-віків і це відповідало 42,5 %. Всі обстежені пацієнти були розділені на 2 групи в залежності від тривалості ортодонтичного лікування. В кожній групі у пацієн-тів проводили клінічний огляд із збором анамнезу за-хворювання, вивчали стан тканин пародонту за інде-ксною оцінкою.Результати досліджень та їх обговорення. Звертає на себе увагу, що у переважної більшості хворих із причинною кровоточивістю (майже 80%) симптом з'являвся тільки під час чищення зубів, у 5% кровото-чивість була лише при прийомі твердої їжі, а у 10 хворих кровоточивість відзначалася, як при чищенні зубів, так і при прийомі твердої їжіДані зіставлення стоматологічної захворюваності пацієнтів обстежених груп показали, що найбільш поширеними патологіями під час ортодонтичного лі-кування є карієс зубів та його ускладнення та хроніч-ний катаральний гінгівітВисновки. Проведені клінічні дослідження та аналіз стану тканин пародонту показали високий рівень поширеності їх ураження серед пацієнтів, які перебу-вають на ортодонтичному лікуванні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Коlotylo, О. B., І. K. Wenger, S. Ya Коstiv та І. М. Коzlovska. "Реваскуляризація нижніх кінцівок в умовах високого ризику розвитку реперфузійних ускладнень". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 5 (26 травня 2018): 33–35. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.05.33.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Попередження розвитку реперфузійних ускладнень (РУ) шляхом застосування прийомів та хірургічних втручань у складі реваскуляризуючого оперативного лікування атеросклеротичної багаторівневої оклюзії магістральних артерій нижніх кінцівок (НК) у пацієнтів після комплексної передопераційної підготовки з високим ризиком розвитку РУ. Матеріали і методи. Реваскуляризуюче оперативне лікування проведене 46 пацієнтам із різними видами оклюзії судин НК та високим ризиком розвитку РУ. Результати. У ході аналізу перебігу періопераційного періоду у 7 (15,2%) пацієнтів діагностовано прояви реперфузійного синдрому. У 5 з них кровоток по артеріальному руслу ішемізованої НК відновили одномоментно, у 1 – виконали тільки аорто/клубово–стегнове алошунтування, у 1 - аорто/клубово–стегнове алошунтування доповнили стегно–дистальним аутовенозним шунтуванням на 2-гу добу після першого оперативного втручання. Висновки. Патогенетично обґрунтована передопераційна підготовка та застосування прийомів і хірургічних втручань у складі реваскуляризуючого оперативного лікування атеросклеротичної багаторівневої оклюзії магістральних артерій НК в умовах високого ризику розвитку РУ дали можливість у 39 (84,8%) пацієнтів попередити ускладнення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Pasiechko, N. V., G. Ya Loy та І. І. Svystun. "Вплив препарату Гуарем на масу тіла та основні показники ліпідного і вуглеводного обміну у пацієнтів із надмірною масою тіла чи ожирінням". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 5.61 (24 вересня 2014): 31–36. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.5.61.2014.76851.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведені результати досліджень стосовно впливу препарату Гуарем на масу тіла, основні показники вуглеводного та ліпідного обміну. Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 40 пацієнтів, розподілених на 3 групи. Перша група (n = 12) — пацієнти із вперше виявленим цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу, ожирінням чи надмірною масою тіла та дисліпідемією; друга група (n = 14) — пацієнти з надмірною масою тіла або ожирінням без ЦД та дисліпідемії; третя група (n = 14) — пацієнти з ЦД 2-го типу і надмірною масою тіла чи ожирінням, які отримують інсулінотерапію. Результати. На тлі прийому препарату Гуарем у поєднанні з низькокалорійною дієтою і дозованими фізичними навантаженнями протягом трьох місяців у пацієнтів першої групи спостерігається зменшення маси тіла (на 2,57 ± 1,11 кг), коефіцієнту атерогенності (на 19 %), вірогідне зниження постпрандіальної глікемії (на 1,72 ммоль/л, p < 0,001) і глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) (на 0,89 %, p < 0,01); у пацієнтів другої групи відзначалося зниження маси тіла (на 2,14 ± 0,16 кг) та індексу окружність талії/окружність стегон (на 3,47 %); у пацієнтів третьої групи отримані результати свідчать про зниження маси тіла (на 3,16 ± 0,16 кг) і вірогідне зменшення постпрандіальної глікемії (на 1,45 ммоль/л, p < 0,01) та HbA1c (на 0,81 %, p < 0,05). Всі пацієнти відзначали зменшення апетиту, швидке настання насичення, легшу переносимість гіпокалорійної дієти. Побічні ефекти у вигляді метеоризму, здуття живота, розладів випорожнення, нудоти спостерігалися рідко і швидко минали. Висновки. Препарат Гуарем довів свою ефективність щодо впливу на апетит, масу тіла, показники вуглеводного і жирового обміну. Низький відсоток побічних ефектів, а також їх транзиторність свідчать про хороший профіль безпеки і переносимості препарату Гуарем.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Ferenz, I. M., та M. A. Bychkov. "КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ СИНДРОМУ ПОДРАЗНЕНОЇ КИШКИ У ХВОРИХ З ОЖИРІННЯМ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (25 квітня 2019): 139–43. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i1.10065.

Повний текст джерела

Анотація:

Синдром подразненої кишки (СПК) входить до числа найпоширеніших функціональних захворювань органів травлення. Не дивлячись на активні дослідження, проведені в останні роки, механізми розвитку СПК і ефективність його лікування залишаються досить низькими. Мета – проаналізувати результати лікування СПК у пацієнтів з ожирінням препаратом Лактімак Форте за клінічними показниками та вмістом фосфору у слині. Матеріал і методи. Обстежено 22 пацієнти з СПК та ожирінням. Проаналізовано особливості клінічного перебігу коморбідної патології. Додатково проаналізовано зразки слини всіх пацієнтів. Проведено статистичну обробку матеріалу. Результати. Після проведеного лікування у хворих з ожирінням суттєво зменшилися клінічні прояви СПК та нормалізувалися випорожнення. Пацієнти відзначали добру переносимість Лактімак Форте. Побічних дій, пов'язаних з прийомом препарату, не виявлено. Встановлено, що у пацієнтів з коморбідною патологією достовірно знижується рівень неорганічного фосфору у слині. Після проведеного лікування вміст неорганічного фосфору у слині достовірно підвищився, що, ймовірно, може свідчити про покращення як гомеостазу шлунково-кишкового каналу, так і електролітного складу слини. Висновки. Комбінований препарат Лактімак Форте чинить позитивний клінічний ефект без побічних впливів у хворих із СПК та ожирінням. Виявлено достовірні зміни рівня неорганічного фосфору в слині пацієнтів із СПК та ожирінням. Дослідження вмісту фосфору слини у пацієнтів з поєднанням СПК та ожиріння може бути простим неінвазивним скринінговим методом ранньої діагностики даної комбінованої патології.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Жердьова, Надія, Олена Степура, Ірина Костіцька та Світлана Мазій. "ВПЛИВ ВЖИВАННЯ ХАРЧОВОЇ КЛІТКОВИНИ НА ХАРЧОВУ ПОВЕДІНКУ У ПАЦІЄНТІВ З НАДМІРНОЮ ВАГОЮ ТА ОЖИРІННЯМ". Problems of Endocrine Pathology 78, № 4 (3 грудня 2021): 20–26. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2021.4.03.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті наведені дані щодо впливу вживання харчової клітковини на стан харчової поведінки та метаболічних показників у пацієнтів з надмірною вагою та ожирінням (індекс маси тіла (ІМТ) більше 25 кг/м2). Метою нашого дослідження було вивчити вплив прийому мікрогранульованої та очищеної гуарової камеді у формі препарату Інгуар™ на метаболічні показники та зміну харчової поведінки у пацієнтів з надмірною вагою та ожирінням. Матеріали та методи. У дослідження тривалістю 21 день були включені пацієнти обох статей старше 18 років, розподілені на 2 групи по 30 осіб. До першої групи входили пацієнти, які отримували препарат по 1 пак. (5 г) на вечір, до другої – які приймали препарат по 1 пак. 3 рази на день (15 г). В першій групі середній вік становив 53,95±2,43 роки, ІМТ - 33,35±1,02 кг/м2, у другій - середній вік становив 58,28±2,07 роки, ІМТ - 36,14±1,13 кг/м2. До лікування в обох групах спостерігалось порушення харчової поведінки переважно за обмежувальним та екстернальним типом. Результати. Додавання до раціону харчової клітковини у вигляді камеді гуарової мікрогранульованої Інгуар™ в дозі 15 г на добу протягом 21 дня знижувало інсулінорезистентність та нормалізувало харчову поведінку пацієнтів, а саме обмежувальну, емоціогенну та екстернальну. Вживання харчової клітковини може бути рекомендовано у комплексі заходів для зниження ваги у пацієнтів з підвищеним індексом маси тіла та інсулінорезістентістю, а також для нормалізації харчової поведінки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Dobrovolska, O. V. "Сучасний погляд на ускладнення в дентальній імплантації". Clinical Dentistry, № 3 (8 листопада 2019): 32–39. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.3.10572.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Розвиток стоматології на сучасному етапі відкриває нові можливості в лікуванні адентії шляхом внутрішньокісткової імплантації штучних опор для зубних протезів, завдяки чому значно оптимізувалися умови для підвищення якості комплексної реабілітації стоматологічних пацієнтів. Розробка нових прийомів хірургічних втручань і протезування, створення нових систем імплантатів сприятимуть збільшенню термінів служби зубних протезів на імплантатах, поліпшенню якості життя пацієнтів. Мета дослідження – проаналізувати літературні джерела з вивченням можливих ускладнень та їх причин на різних етапах реабілітації пацієнтів дентальними імплантатами. Матеріали і методи. Проведено огляд та аналіз науково-медичної літератури за 2013–2019 рр. за базами Даних Scopus, Web of Science, Med Line, The Cochrane Library, EMBASE, Global Health, CyberLeninka, РІНЦ. Зосереджено увагу на основних причинах ускладнень дентальної імплантації. Результати досліджень та їх обговорення. Метод дентальної імплантації знаходить все більш широке застосування в практичній стоматології при заміщенні різних дефектів зубних рядів. Дентальні імплантати різко підвищили якість ортопедичної реабілітації пацієнтів завдяки можливості застосування незнімних конструкцій зубних протезів при заміщенні дефектів зубних рядів як при частковій, так і при повній адентії. Варто відмітити, що поряд з позитивними результатами імплантації спостерігаються й ускладнення. До виникнення ускладнень призводять помилки, допущені на будь-якому з етапів: при плануванні, безпосередньо при проведенні операцій кісткової пластики і дентальної імплантації, в ранньому і віддаленому післяопераційних періодах, причому пов’язані як з об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Успіх комплексної реабілітації пацієнтів методом дентальної імплантації в умовах дефіциту кісткової тканини щелеп визначається безліччю факторів, що відіграють важливу роль на різних етапах проведення лікування. Найважливішим етапом, що забезпечує подальший успіх передбачуваного комплексного лікування пацієнтів, є ретельне обстеження, постановка діагнозу, визначення і дотримання показань і протипоказань до дентальної імплантації в умовах, далеких від оптимальних. Недостатнє врахування особливостей соматичного і стоматологічного анамнезу, скарг, мотивації і очікувань пацієнта від майбутнього лікування, даних огляду, клінічного обстеження, оцінки функціонального стану зубощелепної системи пацієнта, рівня гігієни порожнини рота, можуть призвести до невиправданості очікувань пацієнта, місцевих і загальних ускладнень. Серед об’єктивних причин, що опосередковано призводять до неточностей діагностики, виділяють недосконалість і недостатню інформативність променевих методів, невірне масштабування при визначенні розмірів передбачуваної ділянки для імплантації. Висновки. Проблема пошуку оптимальних технологій імплантації, а також методів профілактики і лікування ускладнень є актуальною та включає не лише розробку нових прийомів хірургічних втручань, використання додаткових заходів під час протезування, а й створення нових систем імплантатів, що повністю відповідають вимогам профілактики запальних захворювань в периімплантатній зоні. Безсумнівно, що нові досягнення в цьому напрямку будуть сприяти скороченню кількості ускладнень після імплантації у стоматологічних пацієнтів, поліпшенню якості їх життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Кужко, М. М., Д. О. Бутов, Л. М. Процик, Л. І. Гречаник та А. В. Тараненко. "Ефективність внутрішньовенного лікування левофлоксацином у хворих на мультирезистентний туберкульоз легень в інтенсивній фазі хіміотерапії". Infusion & Chemotherapy, № 2.1 (31 липня 2021): 14. http://dx.doi.org/10.32902/2663-0338-2021-2.1-11.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Вивчити ефективність внутрішньовенного лікування левофлоксацином у хворих на мультирезистентний туберкульоз легень в інтенсивній фазі хіміотерапії. Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 62 пацієнти з мультирезистентним туберкульозом легень. Хворі були розподілені на дві групи: 1-ша група (основна) – 32 пацієнти, які протягом 2 місяців внутрішньовенно застосовували левофлоксацин; 2-га група (контрольна) – 30 пацієнтів, які отримували цей препарат перорально. Групи були зіставні між собою за віком, статтю, профілем резистентності тощо. Результати. Встановлено, що через 2 місяці від початку лікування при внутрішньовенному введенні левофлоксацину конверсія посіву мокротиння реєструвалася в 14 (43,7 %) пацієнтів, а при пероральному прийомі – в 6 (20 %) (р <0,05). Припинення бактеріовиділення, визначене культуральним методом, наприкінці інтенсивної фази лікування спостерігалося в 19 (59,3 %) пацієнтів у 1-й групі та в 9 (30 %) – у 2-й групі (р <0,05). Загоєння деструкцій, зникнення та/або ущільнення інфільтраційних і вогнищевих змін у легенях до 4 місяців відзначалися у 27 осіб (84,9 %) проти 17 (56,7 %) у контрольній групі (р <0,05). Висновки. Внутрішньовенний левофлоксацин в інтенсивній фазі лікування у хворих на мультирезистентний туберкульоз легень є ефективнішим за пероральний. Застосування внутрішньовенної форми левофлоксацину сприяє швидшому припиненню клінічної симптоматики, ранньому припиненню бактеріовиділення та рентгенологічній регресії туберкульозного процесу в легенях під час інтенсивної фази лікування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Pankiv, I. V. "Вплив орлістату на ефективність комплексного лікування хворих на цукровий діабет 2-го типу й ожиріння". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 5.53 (1 червня 2013): 71–74. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.5.53.2013.84499.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Причини неефективного лікування ожиріння у багатьох випадках недостатньо з’ясовані. Відомо, що при застосуванні численних методів зниження маси тіла задовільні стабільні результати лікування досягаються менше ніж у 20 % випадків. Це обґрунтовує необхідність подальших досліджень у ви-вченні чинників, що впливають на формування ожиріння, корекція яких призводила б до стійкого контро-лю за масою тіла.Мета дослідження — оцінити вплив зниження маси тіла на метаболічні параметри і секреторну активність жирової тканини у хворих на цукровий діабет 2-го типу з ожирінням.Матеріали і методи. Під спостереженням перебувало 57 пацієнтів. Пацієнти першої групи (n = 38) отримували дієтотерапію та препарати метформіну. Пацієнтам другої групи (n = 19) додатково до дієтотерапії та прийому метформіну було призначено орлістат (Ксенікал) по одній капсулі (120 мг) 2–3 рази на день. До лікування і через 6 місяців після нього у динаміці проводили антропометричні вимірювання, оцінювали ліпідний спектр крові, ступінь компенсації вуглеводного обміну, а також вміст імунореактивного інсуліну, лептину, показник інсулінорезистентності HOMA-IR.Результати. У більшості обстежених осіб (84,2 %) спостерігалася гіперінсулінемія, що свідчить про інсулінорезистентність (показник НОМА-IR був підвищений у всіх хворих). Рівень імунореактивного інсуліну тісно взаємозв’язаний з показниками атерогенного профілю плазми крові. Гіперлептинемія виявлена у 98,2 % хворих. Застосування орлістату призвело до зниження показника інсулінорезистентності на 43 % від початкового, тоді як у пацієнтів першої групи (дієтотерапія і метформін) цей показник у середньому по групі підвищився на 2 %. Висновки. На тлі додаткового призначення орлістату до стандартної схеми лікування цукрового діабету 2-го типу (дієтотерапія і метформін) досягнуто зниження маси тіла на 4,67 % (що в середньому відповідає 5,17 ± 0,59 кг). Призначення орлістату супроводжується зменшенням вмісту лептину на 6,8 %, імунореактивного інсуліну — на 39 %, показника HOMA-IR — на 43 % від початкових значень. На тлі поліпшення компенсації цукрового діабету спостерігалося зменшення добової дози метформіну (у 16 % пацієнтів).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Іваненко, І. В., та С. В. Гордійчук. "ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У ЗДОБУВАЧІВ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 154–59. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-21.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі формування загальних компетентностей у здобувачів медичної освіти. Під час аналізу вітчизняних літературних джерел встановлено, що реформування системи вищої освіти, зокрема медичної, передбачає посилення фундаментального складника підготовки майбутніх медичних фахівців та формування в них загальних компетентностей, які є універсальними, не залежать від предметної галузі, але важливі для успішної подальшої професійної й соціальної діяльності здобувача вищої медичної освіти, формування ціннісних орієнтацій, світосприйняття та для його особистісного безперервного розвитку. Доведено необхідність перегляду теоретичних і методологічних засад системи закладів медичної освіти, що здійснюють підготовку медичних фахівців, особливо на етапі відбору та диференціації змісту соціально-гуманітарних і природничих дисциплін, які є основою для подальшого формування професійної мобільності та компетентності майбутніх медичних спеціалістів. З’ясовано, що до пріоритетних soft skills, які необхідно розвивати в процесі підготовки майбутніх медичних фахівців для їх подальшої професійної діяльності, належать такі: командна робота, комунікативні навички, стресостійкість, лідерство, прийняття рішень тощо. Підкреслено, що навички командної роботи необхідні для медичних фахівців при зустрічі з пацієнтом під час прийому, в разі виконання призначень лікаря, надання медсестринської допомоги, комунікативної підтримки та здійснення догляду за пацієнтом з боку його родичів; навички стресостійкості – для врахування індивідуальних особливостей пацієнта, вміння стримувати власні емоції, адекватно виражати думки та контролювати емоції пацієнта; навички прийняття рішення – для спонукання пацієнтів до інтерпретації своїх вчинків у зв’язку з хворобою та зміни поведінки з метою одужання, для вміння брати відповідальність на себе в складних і надзвичайних ситуаціях, коли існує загроза життю людини, тощо. За результатами дослідження зроблено висновок про те, що для організації формування та розвитку м’яких навичок (soft skills) необхідно залучати здобувачів медичної освіти до участі в студентських олімпіадах, конкурсах, науково-практичних конференціях, тренінгах, семінарах, майстер-класах із природничих та соціально-гуманітарних дисциплін; забезпечувати участь студентів у суспільному житті закладу медичної освіти (зокрема, через органи студентського самоврядування); впроваджувати на практичних заняттях інтерактивну симуляцію, яка своєю чергою моделює професійну діяльність тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Sirenko, Yu N., та A. D. Radchenko. "Ефективність та безпечність застосування фіксованої комбінації периндоприл + амлодипін у гіпертензивних пацієнтів, які лікуються амбулаторно". HYPERTENSION, № 1.27 (1 лютого 2013): 29–38. http://dx.doi.org/10.22141/2224-1485.1.27.2013.86623.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою даного дослідження було оцінити можливість і безпечність застосування фіксованої комбінації (ФК) периндоприл + амлодипін як стартової терапії для лікування хворих з уперше виявленою або неконтрольованою попереднім лікуванням артеріальною гіпертензією (АГ) та оцінити інтенсивність лікування, призначеного лікарями загальної практики. У дослідження були включені 4424 пацієнти з різним ступенем підвищення артеріального тиску (АТ), які відповідали критеріям включення і не мали критеріїв виключення. Усі пацієнти лікувалися лікарями загальної практики амбулаторно. Середній вік хворих становив 60,0 ± 11,4 року (35,4/64,6 % — чоловіки/жінки). Всім пацієнтам проводили вимірювання офісного АТ та частоти серцевих скорочень на етапах спостереження. ФК призначалася у дозах 5/5, 10/5, 5/10 та 10/10 мг, за необхідності додавався індапамід ретард. Тривалість лікування становила 2 місяці.Призначення ФК протягом двох місяців призводило до достовірного зниження систолічного АТ (САТ) і діастолічного (ДАТ) на 34,3 та 16,1 мм рт.ст. та досягнення їх цільових рівнів у 63 % хворих. Ефективність призначеного лікування залежала від початкового рівня АТ — чим вищим він був, тим більшим був ступінь його зниження та меншою частота досягнення цільового рівня — 25,9/14,2 мм рт.ст. та 78,6 %, 37,6/16,6 мм рт ст. та 54,3 % і 56,4/21,4 мм рт.ст. та 33,7 % при початковому САТ 140–159, 160–179 та > 180 мм рт.ст. відповідно. Найбільша частота досягнення цільового рівня АТ на фоні прийому ФК була у хворих, які до цього не лікувалися, — 73,2 %, дещо меншою у тих, хто лікувався одним препаратом (від 63,8–68,2 %) та комбінацією (48,7–59 %). Дане дослідження продемонструвало існування деякої інерції серед лікарів у лікуванні хворих на АГ: незважаючи на відсутність досягнення цільового рівня АТ у половини пацієнтів не було збільшено дози компонентів ФК до максимальних та не призначався додатково третій антигіпертензивний препарат. Терапія ФК добре переносилася хворими, призводячи до виникнення побічних реакцій лише в 0,9 % хворих. Серед усіх побічних явищ найчастіше виникали кашель (0,2 %) та периферичні набряки (0,2 %). Не відмічено серйозних побічних явищ. Відміни ФК через побічні явища потребували лише 11 (0,25 %) пацієнтів. Таким чином, підтверджено антигіпертензивну ефективність та безпечність застосування ФК периндоприл + амлодипін у широкої популяції хворих з АГ та продемонстровано існування інерції серед лікарів щодо інтенсивності ведення пацієнтів з АГ та особливо з тяжкою АГ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Gorobeiko, M. B. "Оцінка ефективності комбінованої терапії хворих на синдром діабетичної стопи препаратами альфа-ліпоєвої кислоти і низькомолекулярного гепарину". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 4.60 (15 липня 2014): 63–66. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.4.60.2014.76685.

Повний текст джерела

Анотація:

У роботі вивчали ефективність комбінації альфа-ліпоєвої кислоти (АЛК) з беміпарином порівняно з базисною цукрознижувальною терапією або додатковою монотерапією АЛК у хворих із синдромом діабетичної стопи. У дослідження включили 82 пацієнти. До групи контролю (ГК) увійшли 14 пацієнтів, які отримували лише цукрознижувальну терапію. 37 хворих становили першу дослідну групу (ДГ-1), якій призначали тільки АЛК додатково до цукрознижувальної терапії, спочатку парентерально, з переходом на пероральний прийом. У другій дослідній групі (ДГ-2, 31 хворий) застосовувалася комбінація АЛК та беміпарину. Критеріями ефективності виступали рівень черезшкірного парціального тиску кисню (PtcO2) на тильній стороні стопи та середні оцінки за шкалою вираженості симптомів невропатії NSS. Їх визначали тричі: до початку лікування, після закінчення парентерального введення АЛК та підшкірних ін’єкцій беміпарину (в середньому через 12–16 днів) та після закінчення перорального прийому АЛК (приблизно через 50 днів). У пацієнтів ДГ-1 зростання PtcO2 на першому етапі було більш повільним (з 33,11 ± 7,21 мм рт.ст. до 36,19 ± 6,45 мм рт.ст.) та невірогідним (р = 0,054), в той час як у групі комбінованої терапії рівень оксигенації виріс із 30,74 ± 8,50 мм рт.ст. до 39,94 ± 8,14 мм рт.ст., що вірогідно краще від показника в ДГ-1 (р < 0,05), а також відносно початкового рівня (р < 0,01). У ДГ-1 PtcO2 на кінець лікування досягнув 37,65 ± 5,44 мм рт.ст., що вірогідно краще від початкового рівня (р < 0,05). В ДГ-2 PtcO2 на 50-й день становив 41,61 ± 7,74 мм рт.ст., це вірогідно кращий результат порівняно з ДГ-1 (р < 0,05) та з початковим рівнем (р < 0,01). Крім того, комбінована терапія вірогідно зменшувала вираженість невропатії за NSS: з 6,26 ± 1,19 до 3,74 ± 0,62 порівняно з групою контролю (з 6,14 ± 0,99 до 5,43 ± 0,90). Також відмічалася дещо краща динаміка оцінок за NSS порівняно з групою монотерапії АЛК, проте вона не досягла рівня статистичної вірогідності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Коморна, Я. В., І. Я. Криницька, Н. В. Гецько, Н. В. Дужич та М. І. Марущак. "ВИВЧЕННЯ ДУМКИ ПАЦІЄНТІВ ПРО УПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ СЕСТРИНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЦЕНТРАХ ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 2 (2 вересня 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.2.12118.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Розширення меж сестринської практики у центрах первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) може сприяти підвищенню доступності та поліпшенню якості медичної допомоги населенню, регулюванню навантаження лікаря, зростанню професійного статусу медичних сестер, підвищенню відповідальності за пацієнта. Мета дослідження – проаналізувати думку пацієнтів про упровадження нових сестринських технологій у центрі первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД). Матеріали і методи. Проведено анкетування 100 пацієнтів, які отримували первинну медико-санітарну допомогу в Комунальному некомерційному підприємстві Броварської міської ради «Броварський міський центр ПМСД». Основними параметрами дослідження були задоволення респондентів роботою реєстратури, джерела отримання інформації про профілактичні огляди, перелік маніпуляцій, які проводять медичні сестри загальної практики, можливість довірити медичній сестрі свої проблеми, пов’язані зі здоров’ям, стосунками в сім’ї, з дітьми, близькими родичами, вплив особистих та професійних якостей медичної сестри на ефективність лікування та можливість упровадження самостійного прийому медичних сестер у центрах ПМСД. Результати. Встановлено, що лише 30,0 % респондентів отримують інформацію про профілактичні огляди від медичної сестри. На питання: «Чи були у Вас випадки, коли медсестра могла вирішити Вашу проблему без жодних консультацій з лікарем?» позитивно відповіли 60,0 % респондентів. Щодо тих чи інших маніпуляцій, які проводять медичні сестри загальної практики, були отримані такі відповіді: вимірювання артеріального тиску, пульсу – 70,0 %, вимірювання зросту, маси тіла – 48,0 %, реєстрація електрокардіограми – 24,0 %, проведення щеплення – 25,0 %, виписка рецептів, направлень – 45,0 %, обслуговування вдома – 28,0 %, обслуговування по телефону – 26,0 %, ін’єкції – 50,0 %, вимірювання рівня цукру в крові – 14,0 %, допомога психологічного характеру – 25,0 %. Серед факторів, що впливають на ефективність лікування, рівень професійної підготовки медичної сестри обрали 45,0 % респондентів, людські якості медичної сестри – 36,0 %, практичний досвід медичної сестри – 35,0 %, партнерська взаємодія пацієнта та медичної сестри – 25,0 %, умови догляду – 25,0 %. Хоча на запитання: «Чи можете Ви довірити медсестрі свої проблеми, пов'язані зі здоров'ям, стосунками в сім'ї, з дітьми, близькими родичами і т. д.?» позитивно відповіли лише 45,0 % учасників дослідження, 58 % респондентів згідні на упровадження самостійного прийому медичних сестер у центрах ПМСД. Висновки. На думку пацієнтів, медична сестра загальної практики — це рівноправний учасник поряд із сімейним лікарем усіх видів лікувально-профілактичної роботи в центрі первинної медико-санітарної допомоги.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Sirenko, Yu M., G. D. Radchenko, О. О. Torbas та O. O. Krakhmalova. "Антигіпертензивна Терапія в аМбулатОрній практиці Сімейного лікаря та кардіолога: Фокус на прихильності до комбінованої тЕРАпії — результати дослідження АТМОСФЕРА". HYPERTENSION 14, № 6 (31 січня 2022): 5–14. http://dx.doi.org/10.22141/2224-1485.14.6.2021.250852.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Останнім часом в Україні зріс попит на призначення комбінованої антигіпертензивної терапії на амбулаторному етапі, однак даних щодо частоти використання фіксованих комбінацій раніше наведено не було. Мета дослідження: оцінити реальну практику застосування фіксованих комбінацій на амбулаторному етапі надання медичної допомоги в Україні й порівняти ефективність комбінацій на основі олмесартану з рутинним застосуванням інших антигіпертензивних препаратів, у тому числі інших фіксованих комбінацій. За підтримки компанії «Зентіва Україна» було проведено дослідження АТМОСФЕРА — «Антигіпертензивна Терапія в аМбулатОрній практиці Сімейного лікаря і кардіолога: Фокус на прихильності до комбінованої тЕРАпії». Матеріали та методи. Це було відкрите проспективне популяційне дослідження IV фази. Набір пацієнтів проводився з вересня 2020 року по вересень 2021 року. Аналіз даних дослідження проводився з червня по листопад 2021 року. Методи: збір скарг і анамнезу, фізикальне обстеження, оцінка даних інструментальних і лабораторних методів дослідження з точки зору відповідності критеріям включення/невключення в дослідження, оцінка прихильності до терапії за допомогою опитувальника Моріскі — Гріна. Лікування: вибір лікарем антигіпертензивної терапії на власний розсуд, у тому числі було запропоновано обирати будь-яку з нових комбінацій — Севікар, Олметек Плюс або Севікар НСТ. Результати. Загалом у дослідження було включено 1405 пацієнтів, однак лише 915 пацієнтів повністю завершили лікування й здійснили всі заплановані візити. Пацієнти, включені в дослідження, були переважно особами середнього віку, серед них було трохи більше чоловіків, лише 8 % пацієнтів були «наївними» щодо антигіпертензивної терапії, середній рівень артеріального тиску (АТ) становив близько 160/93 мм рт.ст. Понад 60 % включених пацієнтів вказали, що приймали фіксовані комбінації в одній таблетці, але прихильність до лікування за даними анкети була низькою. Серед комбінацій олмесартану найчастіше застосовували Олметек Плюс і Севікар НСT — 35 і 26 % відповідно. Ступінь зниження АТ виявився більшим в обох групах терапії комбінаціями на основі олмесартану. Що важливо, у групі потрійної комбінації олмесартан + амлодипін + гідрохлортіазид зниження АТ було вірогідно більшим, ніж у групі лікування іншими антигіпертензивними засобами. Більше того, навіть у групі комбінованої подвійної терапії на основі олмесартану зниження АТ також виявилося більшим. Це свідчить про те, що комбінації на основі олмесартану дають потужний антигіпертензивний ефект порівняно з іншими препаратами й комбінаціями. Крім того, виявилося, що на момент включення пацієнтів у дослідження майже 56,7 % пацієнтів пропускали прийом антигіпертензивної терапії, у той час як наприкінці дослідження частка таких пацієнтів становила лише 9 %. Висновки. У структурі призначень антигіпертензивної терапії на амбулаторному етапі переважають комбінації інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту з діуретиком, у той же час блокатори кальцієвих каналів призначали рідше. Застосування фіксованих комбінацій значно покращило прихильність пацієнта. Терапія фіксованими комбінаціями в одній таблетці на основі олмесартану — Олметек Плюс, Севікар і Севікар НСТ — продемонструвала потужний антигіпертензивний ефект, а частка пацієнтів, які досягли ефективного контролю АТ, у цій групі виявилася найбільшою. Терапія фіксованими комбінаціями на основі олмесартану дозволяє досягти кращого контролю АТ, ніж лікування іншими препаратами, забезпечуючи досягнення цільового АТ у 83,5 % пацієнтів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Дудник, А. Б., В. Л. Мацера, Т. В. Нікітченко та В. А. Бехарська. "Застосування короткострокового стандартизованого режиму з ін’єкційним препаратом для лікування випадків Риф-ТБ: чому Україна не Бангладеш". Infusion & Chemotherapy, № 2.1 (31 липня 2021): 9. http://dx.doi.org/10.32902/2663-0338-2021-2.1-06.

Повний текст джерела

Анотація:

Обґрунтування. Стрімке зменшення внаслідок пандемії COVID-19 кількості виявлених випадків туберкульозу (ТБ) з 25 237 у 2019 р. до 17 593 у 2020 р., тобто на 29,8 % (Центр громадського здоров’я, 2021), створює ілюзію подолання проблеми. Водночас широке застосування імуносупресивних лікарських засобів (дексаметазон, тоцилізумаб) для лікування COVID-19-асоційованих пневмоній серед населення з поширеною латентною туберкульозною інфекцією (Cohen A. et al. Eur. Respir. J. 2019) може стати рушійним фактором зростання захворюваності на ТБ у майбутньому. Ведення випадків стійкого до рифампіцину ТБ (Риф-ТБ) на підставі виявлення мутацій у ділянці гена rpoB за допомогою картриджів Xpert® MTB/RIF та Xpert MTB/RIF Ultra залишається складним завданням для лікарів. Через обмежену можливість швидкої діагностики стійкості до інших протитуберкульозних лікарських засобів і відсутність регіональних даних щодо поширеності мутацій початкова схема часто є неефективною. У 2019 р. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) опублікувала «Консолідовану настанову щодо ведення випадків медикаментозно-стійкого ТБ», що базувалася на метааналізі досліджень, які вивчали ефективність і безпечність застосування протитуберкульозних препаратів (Ahmad et al. Lancet. 2018; Trebucq A. et al. Int. J. Tuberc. Lung Dis. 2018). Мета. Вивчення практичних аспектів застосування стандартизованої короткострокової схеми лікування з ін’єкційним препаратом 4-6 Km(Am)-Mfx-Pto(Eto)-Cfz-Z-Hhighdose-E/5 Mfx-Cfz-Z-E в пацієнтів із Риф-ТБ. Матеріали та методи. У рамках дослідження було ретроспективно проаналізовано випадки лікування Риф-ТБ за 2019 р. у Вінницькій області з використанням стандартизованої короткострокової схеми лікування з ін’єкційним препаратом. Результати. У 2019 р. лише 35 із 156 (22 %) випадків Риф-ТБ у Вінницькій області відповідали критеріям призначення короткострокової схеми лікування. Основними критеріями виключення були дисемінована форма ТБ, прийом препаратів другого ряду, що використовуються в схемі понад 1 місяць, позалегенева локалізація. Усі пацієнти розпочали короткострокову схему в період очікування результатів фенотипічного тесту медикаментозної чутливості. Через виявлення додаткової резистентності 22 із 35 пацієнтів (63 %) були переведені на довгострокову індивідуалізовану схему, ще 5 із 35 (14 %) були виключені через розвиток побічних реакцій. Отже, лише 8 із 35 осіб (23 %) завершили короткострокове лікування за початковою схемою, тобто лише 5 % (8/156) із когорти пацієнтів із Риф-ТБ. Викликає занепокоєння призначення 5 препаратів групи С в інтенсивну фазу, що суперечить пріоритетності включення ефективніших препаратів із груп А та В і втричі збільшує кількість пігулок для перорального прийому (з 3-5 до 14-16). Висновки. Призначення короткострокового стандартизованого режиму з ін’єкційним препаратом без виконання лінійного зонд-аналізу може бути рекомендоване лише 5 % хворих на Риф-ТБ в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Shved, M. I., I. O. Yastremska, K. B. Pizhytska, N. M. Kovbasa, V. M. Zubanyuk та T. O. Dobrianskyi. "ТРОМБОФІЛІЯ, УСКЛАДНЕНА ГОСТРИМ ІНФАРКТОМ МІОКАРДА: КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ІЗ АНАЛІЗОМ СУЧАСНИХ ДІАГНОСТИЧНО-ЛІКУВАЛЬНИХ АЛГОРИТМІВ ВЕДЕННЯ ХВОРИХ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (20 вересня 2019): 180–86. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i2.10450.

Повний текст джерела

Анотація:

Діагностика тромбофілії та патогенетичне лікування її клінічних проявів супроводжується рядом труднощів, що зумовлено без- або малосимптомним перебігом хвороби та недостатньою обізнаністю лікарів щодо критеріїв діагностики цієї патології. Мета – підвищення рівня діагностики і вибору адекватного лікування пацієнтів з тромбофілією, ускладненою гострим інфарктом міокарда, шляхом детального аналізу та клініко-лабораторного розбору власного клінічного випадку. Матеріал і методи. Системний аналіз, бібліосемантика та аналіз випадку захворювання конкретного пацієнта з тромбофілією, дослідження генетичного поліморфізму, асоційованого з тромбофілією. Пошук джерел здійснювався за допомогою науково-статистичної бази даних медичної інформації PubMed-NCBI. Результати. При відсутності чітких причинних факторів високого ризику розвитку гострого інфаркту міокарда (стенозуючого атеросклерозу) та при наявності рецидивних тромбозів різної локалізації пацієнтам показане обов’язкове обстеження з метою підтвердження (виключення) вродженої або набутої тромбофілії, що в подальшому визначає програму профілактики повторних епізодів спонтанного тромбозу. З цією метою було проведено дослідження генетичного поліморфізму, асоційованого з ризиком тромбофілії, у хворого з рецидивними венозними (ілеофеморальним) та артеріальними (коронарним) тромбозами. Прогностично найнесприятливішою була наявність у хворого поліморфізму алелів 4G/4G гена серпін-1 (РАІ-1), який є антагоністом тканинного активатора плазміногену і сприяє зниженню фібринолітичної активності крові, що підвищує ризик коронарних порушень в 1,3 раза. Одночасно у хворого діагностовано поліморфізм алелів С/Т гена ITGA2 (інтегрину альфа-2), який відповідає за функцію тромбоцитарного рецептора до колагену і сприяє збільшенню швидкості адгезії тромбоцитів, що підвищує ризик інфаркту міокарда в 2,8 раза. Також важливо вказати на таку особливість генетичних порушень у даного пацієнта, як поліморфізм алелів G/T гена F13, для якого характерне зниження фактора VIII згортання крові, що в кінцевому результаті призводить до зменшення ризику венозного тромбозу, але на фоні антикоагулянтної терапії цей ризик може суттєво зростати (12–20 %). Отримані результати обґрунтували переведення хворого з прийому ксарелто на довготривале вживання прямих низькомолекулярних гепаринів (фондапаринукс). Висновки. У хворих з діагностованою тромбофілією необхідно використовувати персоніфікований підхід до вибору антитромботичних засобів лікування та профілактики повторних тромбозів шляхом визначення у пацієнта певного поліморфізму генів та форми тромбофілії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Shved, M. I., N. M. Kovbasa, L. V. Sadliy, N. M. Vivchar та O. A. Prokopovych. "КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК РОЗВИТКУ ІНФАРКТУ (НЕКРОЗУ) МІОКАРДА 2 ТИПУ, ІНДУКОВАНОГО ПРИЙОМОМ АНАБОЛІЧНИХ СТЕРОЇДІВ ТА БЕТА-АДРЕНОСТИМУЛЯТОРІВ". Вісник наукових досліджень, № 4 (5 лютого 2019): 61–65. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9818.

Повний текст джерела

Анотація:

Факторами ризику та тригерами інфаркту міокарда (ІМ) у молодих людей можуть бути не традиційні серцево-судинні, а й інші причини, такі, як коронароспазм, зловживання наркотичними та іншими токсичними засобами (екзогенні глюкокортикоїди, анаболічні стероїди, β-адреностимулятори тощо), що пов’язано з активною рекламою бодібілдингу та препаратів, які сприяють нарощуванню м’язової маси і спалюванню жиру. Мета дослідження – підвищити увагу та мотивацію лікарів до своєчасної діагностики та адекватного лікування інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу на тлі прийому високих доз анаболічних стероїдів та β-адреностимуляторів. Матеріали і методи. Проаналізовано клінічний випадок пацієнта з інфарктом міокарда на тлі прийому анаболічних стероїдів та β2-агоністів. Результати досліджень та їх обговорення. Особливістю клінічних проявів, діагностики та лікування такого інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу є наявність не лише інфарктоподібних електрокардіографічних змін, а й те, що початок хвороби проявляється нетиповим, “стертим” ангінозним синдромом на тлі гіпердинамічного синдрому (вираженої тахікардії та підвищеного систолічного артеріального тиску) й ознак гіперсимпатикотонії. Диференційно-діагностичними критеріями в таких випадках можуть бути інфарктоподібна елевація сегмента ST, але без реципрокності змін, відсутність локальних зон гіпо- та акінезів за даними ЕхоКГ, а також детальне з’ясування факторів ризику та можливих тригерів некротичних змін в міокарді. “Золотим стандартом” для диференційної діагностики в таких випадках вважають контрастну коронароангіовентрикулографію. Висновки. Неконтрольований прийом пацієнтами молодого віку анаболічних стероїдів та β-адреностимулювальних засобів суттєво підвищує у них серцево-судинний ризик та може бути тригером розвитку зон некрозів міокарда (ІМ 2 типу). Лікування інфаркту міокарда унаслідок передозування β2-агоністів (зокрема кленбутиролу) повинно включати прийом β-адреноблокаторів в адекватних дозах, а також дезінтоксикаційну та антигістамінну терапію, що дозволяють досягти швидкого клінічного ефекту і попередити розвиток життєво небезпечних ускладнень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Sychov, O. S., P. B. Romaniuk та V. H. Hurianov. "МОЖЛИВОСТІ ДОСЯГНЕННЯ ЖОРСТКОГО КОНТРОЛЮ ЧАСТОТИ СЕРЦЕВИХ СКОРОЧЕНЬ У ХВОРИХ ІЗ ПОСТІЙНОЮ ФОРМОЮ ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ НЕКЛАПАННОЇ ЕТІОЛОГІЇ ТА СУПУТНЬОЮ СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (24 січня 2019): 128–42. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i4.9744.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – визначити предиктори досягнення жорсткого контролю ЧСС у хворих із постійною формою фібриляції передсердь (ПФФП) та супутньою серцевою недостатністю на момент виписки із стаціонару, виявити переваги застосування бісопрололу чи карведилолу для контролю ЧСС. Матеріал і методи. У дослідження послідовно включені 30 пацієнтів. Тривалість спостереження склала 238,3±17,0 днів, дизайн передбачав 3 візити. Титрування дози ББ проводилося 67,7±10,3 днів (інтервал між 1 і 2 візитами). Прийом максимальної або максимально переносимої дози ББ тривав 170,6±17,7 днів (інтервал між 2 і 3 візитами). Парні навантажувальні проби – тредміл-тест (ТТ) і тест 6-хвилинної ходьби (6МТХ) проводилися під час 2 і 3 візитів. Результати. Пацієнтів було поділено на дві групи – з серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду СНзберФВ (n=159) та з серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду СНзнижФВ (n=64) лівого шлуночка (ЛШ) за даними ЕхоКГ та підгрупи відповідно до призначеного ББ. Середня ЧСС за даними ЕКГ на момент виписки із стаціонару складала (78,6±11,1) уд/хв, у 148 (66,4 %) пацієнтів мав місце жорсткий контроль ЧСС, а у 75 (33,6 %) – м’який. Для контролю ЧСС застосовували наступні препарати: бісопролол у 171 (76,7 %) хворого, карведилол у 52 (23,3 %), дигоксин у 81 (36,3 %). Висока доза β-адреноблокаторів, тобто середньотерапевтична і вища, мала місце у 139 (81,3 %) випадках при застосуванні бісопрололу та у 24 (46,2 %) – при прийомі карведилолу. На момент виписки дозування препаратів для контролю ЧСС було наступним: бісопролол – (6,3±3) мг, карведилол – (23,7±15,8) мг, дигоксин – (0,21±0,10) мг. Висновки. На момент виписки жорсткого контролю ЧСС у пацієнтів із ПФФП досягнуто у 34,4 % і супутньою СНзнижФВ та у 63,5 % і супутньою СНзберФВ, а м’якого контролю ЧСС – у 65,6 % та 36,5 % хворих відповідно. Можливість досягнення жорсткого контролю ЧСС на момент виписки у хворих із ПФФП та супутньою СНзнижФВ знижується за умови використання карведилолу, порівняно з терапією бісопрололом (p=0,049) при стандартизації за іншими факторами ризику. При цьому, як наслідок, зростає застосування дигоксину (p=0,03) як допоміжного препарату для контролю ЧСС. Можливість досягнення жорсткого контролю ЧСС на момент виписки для пацієнтів із ПФФП та супутньою СНзберФВ пов’язана із використанням високих доз (середня терапевтична і вище) β-адреноблокаторів (p<0,001); при стандартизації за іншими факторами ризику використання бісопрололу не має значимої переваги, порівняно із терапією карведилолом (p=0,57), проте наявний дозозалежний ефект (p=0,02).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Melashchenko, S. G., V. M. Chernobrovy, Ya O. Bayol та N. M. Kizlova. "Динаміка сироваткових пепсиногенів на тлі прийому подвійних стандартних доз омепразолу у хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу та функціональні шлункові диспепсії". GASTROENTEROLOGY, № 3.49 (1 травня 2013): 32–39. http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.3.49.2013.86274.

Повний текст джерела

Анотація:

У літературі повідомлялося, що концентрації сироваткових пепсиногенів наростають під час прийому інгібіторів протонної помпи (ІПП). Однак величина цих змін остаточно не оцінена. Метою даного дослідження було вивчення змін рівнів пепсиногену I (ПГ-1) і пепсиногену II (ПГ-2) на тлі терапії омепразолом, що приймали перед сніданком у подвійній стандартній дозі (40 мг). Режим призначення ІПП повністю відповідає звичайному ІПП-тесту. Було дві групи хворих: 1-ша (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба) — 10 жінок і 9 чоловіків, середній вік (52,37 ± 3,25) року; 2-га (функціональна диспепсія) — 11 жінок і 8 чоловіків, середній вік (48,37 ± 3,56) року. Було з’ясовано, що в 1-й групі рівень ПГ-1 збільшувався з (141,90 ± 7,99) мкг/л до (177,61 ± 7,81) мкг/л, у 2-й групі — із (115,02 ± 10,16) мкг/л до (152,37 ± 12,33) мкг/л (р < 0,05). Рівень ПГ-2 змінювався аналогічно. У 1-й групі рівень ПГ-2 підвищувався з (21,65 ± 3,13) мкг/л до (32,64 ± 3,42) мкг/л, у 2-й групі — із (14,84 ± 1,64) мкг/л до (23,55 ± 2,37) мкг/л (р < 0,05). У 6 випадках абсолютне збільшення ПГ-1 (ΔПГ-1) не сягало порогового значення 7,0 мкг/л, визначеного нами як рівень недостатньої ацидоінгібіції. Двоє з цих пацієнтів мали атрофічний гастрит (ПГ-1 < 50 мкг/л, співвідношення ПГ-I/ПГ-II < 3,0), у решти 4 пацієнтів не було атрофічного гастриту, але в половині випадків вони не реагували адекватно на прийом ІПП. Виявлена вірогідна кореляція між підвищенням рівня ПГ-1 і зникненням рефлюксних скарг, оцінених за динамікою RS-кластера опитувальника GSRS.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Bidovanets, L. Y. "ДИНАМІКА ПІСЛЯІНФАРКТНОГО РЕМОДЕЛЮВАННЯ ЛІВОГО ШЛУНОЧКА У ХВОРИХ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ ТА ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ НА ФОНІ ПРИЙОМУ РАМІПРИЛУ І ЗОФЕНОПРИЛУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (12 лютого 2021): 36–42. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i4.11755.

Повний текст джерела

Анотація:

РЕЗЮМЕ. Сьогодні в Україні понад 500 тис. хворих вмирають від серцево-судинних захворювань, що складає 64 % у загальній структурі смертності. За даними дослідження вітчизняних науковців, загальна захворюваність на інфаркт міокарда в Україні зросте до 2025 року на 24 %. За останні майже 40 років кількість хворих на цукровий діабет у світі зросла в чотири рази. В Україні значна поширеність артеріальної гіпертензії серед населення обумовила збільшення кількості хвороб системи кровообігу протягом 1991–2016 рр. у 3 рази. Мета – оцінити динаміку післяінфарктного ремоделювання серця, застосовуючи метод ехокардіоскопії у хворих на інфаркт міокарда в коморбідності з цукровим діабетом та артеріальною гіпертензією. Матеріал і методи. Нами було обстежено 54 хворих, яким при госпіталізації був встановлений діагноз гострого інфаркту міокарда та які мали супутню патологію – цукровий діабет та артеріальну гіпертензію. Результати. Порівняння груп пацієнтів з інфарктом міокарда та супутньою патологією – цукровим діабетом та артеріальною гіпертензією – показало, що, не залежно від наявності ЦД, обидва досліджуваних препарати не зумовлювали статистично значущих відхилень величини кінцеводіастолічного індексу (КДІ) у групах досліджуваних пацієнтів (р1>0,05; р2>0,05). Порівняння груп пацієнтів, яким призначали різні препарати, показало, що у групі без ЦД після застосування зофеноприлу величина КСІ в пізній термін спостереження виявилася істотно меншою, ніж у групі, в якій застосовували раміприл (на 18,7 %, р1<0,05). За наявності ЦД вплив обох препаратів на величину КСІ був практично однаковим (р1>0,05, р2>0,05). Порівняння груп пацієнтів залежно від застосованих антигіпертензивних препаратів показало, що в пацієнтів без ЦД і раміприл, і зофеноприл зумовлювали практично однаковий рівень УІ в динаміці обстеженя (р1>0,05). Водночас, у пацієнтів з ЦД через 3 міс. за умов застосування зофеноприлу величина УІ ставала статистично вірогідно більшою, ніж за умов застосування раміприлу (на 19,2 %, р2<0,05). Порівняння обох груп спостереження показало, що через 3 міс. величина ФВ була істотно більшою у хворих з ЦД, порівняно з пацієнтами без ЦД (на 13,0 %, р<0,05). Порівняння груп пацієнтів залежно від застосованих антигіпертензивних препаратів показало, що в пацієнтів без ЦД через 3 міс. спостереження зофеноприл зумовлював статистично вірогідно більшу ФВ, порівняно з пацієнтами, які отримували раміприл (на 16,8 %, р1<0,05). Висновки. Проведені нами дослідження виявили диференційний вплив раміприлу та зофеноприлу на продуктивність серця за умов інфаркту міокарда залежно від наявності ЦД. Отримані дані щодо перебудови внутрішньокардіальної гемодинаміки у хворих із супутнім ЦД вказують на вищий ефект від застосування зофеноприлу, тоді як у хворих без супутнього ЦД – раміприлу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Маража, І. О., та І. В. Жулкевич. "РОЛЬ ПЕДАГОГІКИ В КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ЛІКАРЯ". Медична освіта, № 2 (5 серпня 2021): 94–99. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2021.2.12058.

Повний текст джерела

Анотація:

Наголошено актуальність використання педагогічних компетентностей у клінічній практиці лікаря. Перелічено нормативні документи, що регулюють використання засобів педагогіки в практиці лікаря, та наведено погляди таких науковців, як Л. Столяренко, І. Зязюн, К. Левітан, А. Маркова й С. І. Куликов, на сутність поняття «педагогічна та медична компетентність». Сказано, що сутність педагогічної компетентності медичних працівників продиктована особливостями їхньої професійної діяльності, які полягають у тому, що лікувально-профілактична діяльність передбачає лікарську рефлексію, тобто обов᾽язкове усвідомлення її сенсу, змісту, засобів і способів виконання, а також спирається на систему цінностей особистості; педагогічна діяльність медичного працівника спрямовується на проектування освітнього процесу і передбачає педагогічну рефлексію, тобто обов᾽язкове усвідомлення всіх параметрів і чинників успішності виконання цієї діяльності. Процес виховання за допомогою педагогічних прийомів у клінічній практиці лікаря ведеться з урахуванням соціальних умов, що надають можливості реалізації певних соціальних та індивідуальних цінностей пацієнта. Зокрема, необхідно усунути конкуренцію між професійною діяльністю, іншими соціальними сферами життєдіяльності та самозбереженням і здоров’ям лікаря. Зроблено висновок, що основними видами і напрямками педагогічної діяльності лікаря може бути методична діяльність з ознайомлення пацієнтів різного віку, національної приналежності, соціального або економічного статусу з принципами і правилами організації здорового способу життя; практична діяльність з виховання та навчання пацієнтів поведінки, що запобігає рецидивам захворювання; науково-педагогічна дослідницька діяльність; а також методична діяльність з навчання середнього та молодшого медичного персоналу. Загальну спрямованість педагогічної діяльності лікаря можна охарактеризувати як формування та розвиток у пацієнтів індивідуальної основи для відновлення і збереження здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Boychenko, O. M., T. M. Moshel, and I. Yu Popovich. "Risk groups of patients at the dentist with a burdensome allergy history." PROBLEMS OF UNINTERRUPTED MEDICAL TRAINING AND SCIENCE 41, no. 1 (April 2021): 59–62. http://dx.doi.org/10.31071/promedosvity2021.01.059.

Повний текст джерела

Анотація:

Local injectable anesthesia is widely used in modern dentistry. First of all, the purpose of anesthesia in the practice of the doctor is to relieve the patient’s emotional stress and eliminate pain during the procedure. According to the classical position of N. E. Vvedensky, local anesthetics affect the functional state of the nerve, changing its conductivity and excitability. With the help of questionnaires we conducted a survey of 65 patients aged 18 to 75 years who sought medical help at the regional dental center in Poltava. The results of a questionnaire of doctors on the use of local anesthetics in dental practice were also analyzed. With the help of laboratory methods of examination of oral fluid, a decrease in the rate of salivation, saliva pH, leukocyte migration rate was determined. The purpose of the survey was to identify the frequency of manifestations of various allergic reactions to drugs in patients. All patients were systematized by age and comorbidities, which further affected their distribution. The distribution of patients by risk groups (allergy history) allowed to assess the prevalence of allergic diseases depending on age and sex. Particular attention was paid to elderly and senile patients, as their condition is characterized by a decrease in compensatory and adaptive capabilities. Patients with somatic pathology and persons with multiple foci of chronic odontogenic infection should be classified as at risk for the development of allergic reactions to local anesthetics, which should be taken into account when performing local injection anesthesia on an outpatient basis. It should be remembered that concomitant pathology affects the choice of anesthetic and can determine the development of toxic reactions during local injection anesthesia in the head and neck. This category of patients requires dentists to take a more responsible approach to collecting medical history and taking preventive measures to prevent the development of allergic and toxic reactions to local anesthetics.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Kursov, S. V., V. V. Nikonov, O. V. Biletskyi, Ye I. Kinoshenko та S. M. Skoroplit. "Фізіологія обміну магнію і застосування магнезії в інтенсивній терапії (літературний огляд із результатами власних спостережень, частина 3)". EMERGENCY MEDICINE 17, № 8 (27 січня 2022): 33–46. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.17.8.2021.245572.

Повний текст джерела

Анотація:

Ми надали в цьому огляді результати експериментальних і клінічних досліджень, які найбільш переконливо демонструють місце порушень обміну магнію в розвитку пошкоджень міокарда, фатальних аритмій і артеріальної гіпертензії. Ми також висвітлили питання діагностики прихованого дефіциту магнію в організмі і роль дефіциту магнію в патогенезі кардіоміопатії, застійної серцевої недостатності і пролапсу мітрального клапана. Пероральні добавки Mg сприяють зниженню середнього артеріального тиску, периферичного опору судин і частоти ізольованих і залпових шлуночкових екстрасистол і нападів нестійкої шлуночкової тахіаритмії. Вчені виявили, що в багатьох пацієнтів із сильно вираженим пролапсом мітрального клапана рівень Mg в сироватці крові був низьким і прийом добавок з Mg призводить до поліпшення стану пацієнтів. Контроль статусу магнієвого обміну в організмі не тільки необхідний в умовах інтенсивної терапії та стаціонару в цілому, але також актуальний в амбулаторній практиці. Регулярний прийом препаратів Mg або харчових добавок, що містять в основному Mg, може істотно поліпшити результати лікування численних захворювань і запобігти розвитку небезпечних для організму ускладнень. При цьому собівартість магнезіальної терапії є досить низькою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Melnyk, L. P. "ВПЛИВ ЛАЙМ-БОРЕЛІОЗУ ТА ЛЯМБЛІОЗУ НА ПЕРЕБІГ ТУБЕРКУЛЬОЗУ ЛЕГЕНЬ". Інфекційні хвороби, № 4 (19 березня 2021): 30–34. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2020.4.11893.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – вивчити вплив супутніх Лайм-бореліозу (ЛБ), лямбліозу та їх поєднання на перебіг туберкульозу за виділенням мікобактерій і поширенням патологічного процесу в легенях. Пацієнти і методи. Спостерігали 99 хворих на легеневий туберкульоз, які протягом 2015-2017 рр. перебували на стаціонарному лікуванні в Тернопільському обласному протитуберкульозному диспансері. Вплив супутнього ЛБ, лямбліозу та їх поєднання на перебіг туберкульозу вивчали за наявністю мікобактерій у харкотинні та клініко-рентгенологічними даними. M. tuberculosis виявляли на підставі мікроскопії мазка мокроти, посіву її на живильні середовища і GeneXpert/RIF дослідження. Рентгенологічну картину в легенях оцінювали за допомогою рентгенографії і комп’ютерної томографії органів грудної порожнини. ЛБ діагностували на підставі серологічного дослідження імуноферментним методом на наявність антитіл до антигенів комплексу B. burgdorferi sensu lato з використанням тест-систем компанії Euroimmun AG (Німеччина). Лямблії виявляли методом триразової паразитоскопії калу після попередньої підготовки пацієнтів (прийом жовчогінного чаю). Статистичне опрацювання показників проводили з визначенням критерію Стьюдента (t) і непараметричного U-критерію Манна-Уїтні. Аналіз взаємозв’язку двох ознак проводили за даними коефіцієнту кореляції Пірсона (r) і коефіцієнту рангової кореляції Спірмена (R). Результати. Вогнищевий, інфільтративний та дисемінований процеси туберкульозу значно частіше спостерігалися у пацієнтів з виділенням мікобактерій (p<0,01-0,001). Частота виділення мікобактерій була найнижчою у пацієнтів без лямбліозу та ЛБ – у 54,8 %, найвищою – у хворих із супутнім лямбліозом – у 81,3 % осіб (p<0,01). Виявили прямий дуже сильний кореляційний зв’язок (r=0,940, p˂0,05) між дисемінованою формою ТБ і наявністю супутнього ЛБ у групі з ЛБ і у групі, де ЛБ поєднувався з лямбліозом. Сильний кореляційний зв’язок (r=0,817, p˂0,05) виявили між інфільтративною формою ТБ і наявністю супутнього ЛБ у групі з ЛБ і у групі з поєднанням ЛБ і лямбліозу. Водночас між інфільтративною формою ТБ і наявністю супутнього лямбліозу виявили помірний кореляційний зв’язок (r=0,379, p˂0,05). Відзначено тенденцію щодо частішого виділення мікобактерій у хворих з дисемінованою та інфільтративною формами ТБ з супутніми ЛБ і лямбліозом. Висновки. Серед наявних форм ТБ легень у пацієнтів переважали інфільтративна та дисемінована. Частота виділення мікобактерій була найвищою у хворих на ТБ легень у поєднанні з супутнім лямбліозом (p˂0,05). Дисемінована форма ТБ легень у пацієнтів була взаємопов’язана з наявністю супутнього ЛБ за сильним статистично значимим кореляційним зв’язком (r=0,940, p˂0,05).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Pankiv, V. I. "Безпечність та клінічна ефективність застосування комбінованого препарату метформіну пролонгованої дії та глімепіриду". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 3.51 (10 березня 2013): 25–29. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.3.51.2013.84313.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовується раннє призначення комбінації цукрознижувальних препаратів, які впливають на різні ланки патогенезу цукрового діабету (ЦД) 2-го типу. Метою дослідження була оцінка динаміки показника глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) наприкінці періоду спостереження порівняно з початковим рівнем, а також визначення додаткових параметрів ефективності, безпечності і переносимості препарату Дуглимакс виробництва «Кусум Фарм» (Україна) в терапії хворих на ЦД 2-го типу. Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 35 хворих на ЦД 2-го типу, які були розділені на 2 групи. У пацієнтів першої групи (16 осіб) рівень HbA1c не перевищував 8,0 %. Другу групу сформували 19 хворих із ЦД 2-го типу і рівнем HbA1c від 8,0 до 10,0 %. Результати дослідження. Нормалізація глікемії на тлі прийому Дуглимаксу призвела до зменшення показника HbA1c у пацієнтів як першої, так і другої групи. Зниження маси тіла сприяло зменшенню показника окружності талії (ОТ). В обох групах хворих виявлена тенденція до зниження вмісту ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). Результати проведеного клінічного дослідження свідчать про відсутність розвитку гіпоглікемічних станів у пацієнтів на тлі прийому Дуглимаксу протягом періоду спостереження. Висновки. Призначення комбінованої протидіабетичної терапії препаратом Дуглимакс впродовж 24 тижнів призводить до істотного зниження рівня HbA1c і досягнення цільових показників вуглеводного обміну у хворих на ЦД 2-го типу. На тлі нормалізації вуглеводного обміну використання комбінованої терапії сприяє помірному зменшенню маси тіла й величини ОТ, зменшенню вмісту ЛПНЩ у сироватці крові. Відзначається добра переносимість і високий ступінь безпечності препарату Дуглимакс упродовж періоду спостереження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Liulchuk, M. H. "Вивчення причин вірусологічної неефективності АРТ на ранніх строках лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів". ACTUAL INFECTOLOGY, № 1.06 (16 квітня 2015): 40–44. http://dx.doi.org/10.22141/2312-413x.1.06.2015.78493.

Повний текст джерела

Анотація:

Обстежено 556 пацієнтів, інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), які приймали антиретровірусну терапію (АРТ) протягом 6 місяців, на рівень вірусного навантаження ВІЛ. У 5,92 % випадків виявлено рівень вірусного навантаження понад 1000 РНК-копій/мл, що свідчило про вірусологічну не-ефективність АРТ. На основі молекулярно-генетичного аналізу геному ВІЛ встановлено, що серед факторів, які впливають на формування вірусологічної неефективності АРТ на ранніх строках лікування, одне з головних місць займає порушення пацієнтами режиму прийому антиретровірусних препаратів (низька прихильність до терапії).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Kovalenko, O. Ye, та N. G. Prityko. "ХРОНІЧНА ЦЕРЕБРАЛЬНА ВЕНОЗНА ДИСФУНКЦІЯ: ПОШИРЕНІСТЬ ТА ФАКТОРИ РИЗИКУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (23 квітня 2019): 74–79. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i1.10052.

Повний текст джерела

Анотація:

На сьогодні проблема лікування та верифікації діагнозу у хворих із синдромом хронічної венозної церебральної дисфункції (СХВЦД) є одним із важливих питань прийому лікаря-невролога. Мета – визначити частку хворих із СХЦВД у межах неврологічного амбулаторного прийому невролога та виявити основні чинники ризику патології залежно від гендерних та вікових показників. Матеріал і методи. Загальноклінічне та клініко-неврологічне обстеження хворих амбулаторного прийому лікаря-невролога міської поліклініки за рік, виділення групи пацієнтів (95 осіб віком від 30 до 65 років) із клінічними ознаками СХЦВД з деталізацією анамнезу та визначенням ймовірних модифікованих та немодифікованих факторів ризику (ФР) появи патології. Хворі були розподілені на 3 вікові групи: 30–44, 45–60, 60–65 років та на 2 гендерні. Результати. Оцінка кількості та характеру звернень на прийомі невролога поліклініки за 2018 рік показала, що з усієї кількості випадків цереброваскулярної патології дещо більше половини складають хворі із СХЦВД, або майже третину від усієї кількості хворих (33,8 %). Найбільш значущою причиною, з якою загальний контингент хворих пов'язував появу СХЦВД, було статичне перевантаження, дещо меншою (всього на 2 %) – фізичне перевантаження, майже в рівних частках – черепно-мозкові травми, стрес та спадковість за материнською лінією, наступними майже рівними чинниками були спадковість за батьківською лінією та клімакс. Спостерігаються певні достовірні гендерні відмінності щодо чинників, з якими хворі пов'язують появу СХЦВД. Статичне перевантаження для чоловіків у 2,6 раза менш значуще, ніж фізичне навантаження, тоді як у жінок – у 1,5 раза частіше, й саме його вказано як основну причину виникнення патології. У чоловіків спадковість за материнською та батьківською лініями достовірно не відрізнялась (p>0,05), тоді як у жінок лінія матері мала тенденцію до остаточної переваги (p=0,1). Висновок. Різні вікові періоди хворих мали свої особливості щодо появи модифікованих та немодифікованих ФР: фізичне навантаження переважало у віковий період 45–59 років, статичне навантаження та легка ЧМТ – від 30 до 59 років, в цей же віковий період було виявлено негативну спадковість. У кожній віковій групі достовірна різниця між жінками та чоловіками (р<0,05) мала місце: стосовно фізичного навантаження – в 18–29 років; статичного навантаження – в 45–59; ЧМТ – в 60+; стресу – в 30–44 років. Тенденція p<0,1 стосувалася фактора «клімакс» у період 45–59 років. Перспективним є врахування модифікованих факторів ризику в розробці профілактичних заходів щодо СХЦВД.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Belaya, I. Ye. "Структурно-функціональні зміни серця у хворих на гострий інфаркт міокарда на тлі неалкогольної жирової хвороби печінки". EMERGENCY MEDICINE, № 1.48 (14 березня 2013): 94–98. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.1.48.2013.90694.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи — виявити ехокардіографічні особливості гострого періоду Q-позитивного інфаркту міокарда (ІМ) задньонижньої локалізації в сполученні зі стеатозом печінки або неалкогольним стеатогепатитом. У дослідження включені пацієнти з первинним ІМ (17 хворих) і з поєднаною патологією (15 хворих). Проведені електрокардіографія, ехокардіографія в М- і В-режимі, допплерехокардіографія й ультразвукове дослідження печінки. У хворих із коморбідним перебігом ІМ і стеатозу печінки або неалкогольного стеатогепатиту виявлено у 27 % випадків дискомфорт в правому підребер'ї на тлі типового ангінозного болю. Крім того, помірна трансаміназемія в 33 % хворих була обумовлена прийомом статинів. У досліджених хворих з ІМ у 12 % випадків відбулася спонтанна реперфузія. Така позитивна динаміка за поєднаної патології не виявлена. Під час ехокардіографічного дослідження в усіх хворих реєструється збільшення порожнини лівого шлуночка при порушенні систолічної та діастолічної функції. При цьому у пацієнтів із поєднаною патологією порівняно з групою хворих на ІМ фракція викиду вірогідно нижча і вдвічі більше реєструється хворих із псевдонормальним і рестриктивним типами трансмітрального кровотоку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Podpryatov, S. E., S. S. Podpriatov, V. V. Salata, V. V. Ivaha, I. O. Bielousov, V. P. Korchak та I. V. Satsiuk. "Вплив ілеодуоденопластики на перебіг гнійно-некротичного ураження стопи у хворих на цукровий діабет 2 типу". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (25 березня 2019): 25–30. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.1.9908.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: оцінити вплив виконання ілеодуоденопластики на стан перебіг гнійно-некротичного ураження стопи у хворих на цукровий діабет ІІ типу. Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів виконання операції на кишечнику у 21 хворого на цукровий діабет 2 типу, ускладнений гнійно-некротичним ураженням стопи. Ілеодуоденопластика є варіантом виключення дванадцятипалої кишки з проходження їжі та переміщення здухвинної кишки. Серед пацієнтів було 12 чоловіків та 9 жінок, медіана віку 63 роки, інтерквартильний розмах (ІКР) 13 років, з індексом маси тіла (ІМТ) медіана 32,3 кг/см2, ІКР 8,1 кг/см2. Середня тривалість цукрового діабету склала 10 років, ІКР 9 років. Отримували таблетовані глюкозознижуючі препарати 6 пацієнтів, парентерально вводили інсулін 15. Результати досліджень та їх обговорення. Нормоглікемія без медикаментозної корекції була досягнута впродовж 3 тижнів після виконання ілеодуоденопластики у 19 пацієнтів, потребували прийому метформіну впродовж 2 місяців 2. Висока ампутація нижньої кінцівки здійснена у 2 пацієнтів через 3 та 6 місяців після виконання ілеодуоденопластики на тлі критичної ішемії стопи. У інших пацієнтів кровотік в артеріях стопи суттєво покращився. У пацієнтів з діабетичною артроостеопатією та гнійним ураженням стопи високу ампутацію не виконували. В термін до 5 років рецидиву ні гіперглікемії, ні діабетичного ураження стопи не спостерігали. Виконання ілеодуоденопластики є більш ефективним способом лікування гнійно-некротичного ураження стопи у хворих на цукровий діабет 2 типу в порівнянні з іншими способами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Чернишова, І. М., О. М. Костинська, О. В. Луценко та Г. В. Логвін. "Відновлення та корекція рухової активності методом біологічного зворотного зв’язку". Pain medicine 3, № 2/1 (18 жовтня 2018): 45. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.27481.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Можливості фізичної реабілітації пацієнтів з обмеженням фізичних можливостей значно поширилися завдяки застосуванню в комплексній програмі реабілітації методів і технологій, які базуються на принципах зворотного зв’язку (БЗЗ). Мета дослідження: огляд сучасних видів та можливостей систем реабілітації з БЗЗ. Матеріали і методи. Проведення аналізу доступної інформації про сучасні системи БЗЗ. Результати дослідження та їх обговорення. Механізм дії БЗЗ полягає у безперервному моніторингу в режимі реального часу певних фізіологічних показників і свідоме управління ними за допомогою мультимедійних, ігрових та інших прийомів у заданій області значень, що дозволяє проводити тренування не тільки когнітивних функцій, але й рухових можливостей пацієнта згідно з завданням та отриманою інформацією. В результаті здійснюється тренування заданої групи м’язів і формування нового, найбільш оптимального рухового стереотипу. В реабілітації пацієнтів з порушенням функції опорно-рухового апарату в якості зворотного зв’язку застосовується електроміографія (ЕМГ), ультразвукове зображення в режимі реального часу, гоніометрія, відеоспостереження і тензометрія. В реабілітації з застосуванням БЗЗ, крім параметрів ЕМГ, застосовуються також показники електроенцефалографії, частоти дихання і пульсу. Висновки. БЗЗ застосовується для відновлення рухової функції скелетних м’язів після перенесеного інсульту, хірургічних втручань, травм, після пошкодження спинного мозку, при дитячому церебральному паралічі (ДЦП), при больовому синдромі й інших нервово-м’язових порушеннях. БЗЗ може бути застосований як для збільшення активності слабкого або паретичного м’яза, так і для зниження спастичного тонусу. Сучасні системи БЗЗ є багатоканальними і застосовуються для корекції декількох функцій. Перспективи подальших досліджень полягають в оцінці результатів застосування БЗЗ при різній патології.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Bryk, R. P. "Комплексна інтенсивна терапія гепатоінтестинальної дисфункції та метаболічних розладів у хворих із діабетичним кетоацидозом". EMERGENCY MEDICINE, № 8.55 (1 грудня 2013): 80–84. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.8.55.2013.88569.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано досвід лікування 85 хворих із діабетичним кетоацидозом. Установлено, що застосування ентеральної оксигенації у складі інтенсивної терапії призводить до покращення печінкового кровотоку, зниження внутрішньочеревного тиску, нормалізації обмінних процесів. Це дозволило вже на 2-гу — 3-тю добу перевести більшість хворих, які отримували ентеральну оксигенацію, на пероральний прийом їжі та знизити об’єм інфузії. У результаті в пацієнтів спостерігалося покращення показників гемодинаміки, стану центральної нервової системи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Rekovets, O. L. "Алгоритм обстеження та ведення пацієнта з резистентною артеріальною гіпертензією". HYPERTENSION, № 5.37 (1 вересня 2014): 62–65. http://dx.doi.org/10.22141/2224-1485.5.37.2014.82749.

Повний текст джерела

Анотація:

Резистентна артеріальна гіпертензія — це неможливість досягнення цільового рівня артеріального тиску (АТ) (менше ніж 140 і 90 мм рт.ст.) на фоні модифікації способу життя та прийому трьох та більше антигіпертензивних препаратів різних класів в адекватних дозах, одним із яких обов’язково є діуретик (у схемі не обов’язково має бути антагоніст мінералокортикоїдних рецепторів).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Grishyna, O. I., O. M. Babinets, and O. V. Menkus. "Dynamics of Immune System Parameters in Elderly Patients on the Background of Vitamin D3 Intake." Ukraïnsʹkij žurnal medicini, bìologìï ta sportu 3, no. 7 (November 15, 2018): 96–101. http://dx.doi.org/10.26693/jmbs03.07.096.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Oros, M. M., V. V. Luts та N. N. Adamcho. "Тразодон у лікуванні депресії після інсульту". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 6.76 (10 жовтня 2015): 123–29. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.6.76.2015.78088.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі депресії у пацієнтів, які перенесли інсульт. Доведена її актуальність, розглянуто поширеність у даної категорії хворих. Докладно висвітлено патогенез. Щодо лікування постінсультної депресії підкреслюється, що медикаментозна терапія повинна розглядатися як складова частина процесу реабілітації в усіх хворих, які перенесли інсульт. Відповідно до рекомендацій FDA, одним із найбільш оптимальних препаратів для лікування пацієнтів, які страждають від постінсультної депресії, є тразодон. Тразодон характеризується помірним інгібуванням зворотного захвату серотоніну і сильною блокадою серотонінових рецепторів. Крім антидепресивного впливу, він справляє дуже добрий анксіолітичний ефект, що можна порівняти з таким у хлордіазепоксиду та діазепаму. Беручи до уваги седативні властивості та сприятливий вплив на структуру сну, застосовується також як снодійне переважно тоді, коли прийом снодійних препаратів бензодіазепінового ряду пов’язаний з підвищеним ризиком. Клінічні дослідження попередніх років показують, що завдяки поєднаному впливу на різні групи рецепторів тразодон має значно менш виражені побічні ефекти та швидку терапевтичну відповідь.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Koshchynets, O. B., та O. M. Panko. "КОМПЛАЄНС ХВОРИХ НА ГЛАУКОМУ ЯК МЕДИКО-СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (18 серпня 2020): 121–25. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i2.11328.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета – вивчити комплаєнс хворих на глаукому та проаналізувати причини його недостатності. Матеріал і методи. За спеціальною програмою на базі трьох офтальмологічних відділень стаціонарів трьох центральних районних лікарень Івано-Франківської області обстежили 515 хворих на глаукому у віці понад 55 років. Серед них було 261 жінка і 254 чоловіків (50,7 % та 49,3 %), 249 мешканців міст і 266 сільських жителів (48,3 % і 51,7 %). Застосовано соціологічний, бібліосемантичний і медико-статистичний методи. Результати. Встановлено, що про необхідність постійного прийому ліків знають усі 100 % опитаних хворих на глаукому. Проте більш як третина (36,0 %) респондентів не завжди дотримуються рекомендацій офтальмологів і нерегулярно приймають призначені ліки. Однією із основних причин є те, що 20,4 % респондентів боїться побічних ефектів ліків від глаукоми і ще 54,7 % мають сумніви у їх безпеці. Зрозуміло, що така ситуація є наслідком недостатньої поінформованості пацієнтів щодо терапії, яка їм призначена. 96,9 % опитаних сказали, що отримують відомості про хворобу від медичних працівників. Серед претензій до медичного обслуговування лише 5,4 % складали скарги на медперсонал, а дві третини (67,6 %) з числа респондентів, невдоволених медичною допомогою, скаржилися на високу вартість ліків і медичних послуг. 69,0 % опитаних заявляли, що іноді чи постійно мають труднощі із оплатою ліків через нестачу коштів. Висновки. Значна частка хворих на глаукому не дотримуються рекомендацій лікаря та режиму прийому ліків. Причинами низького комплаєнсу є недостатня поінформованість пацієнтів про переваги і ризики лікування, підвищене відчуття тривоги та депресії, самотність, переважно низький рівень матеріального благополуччя і освіти респондентів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Popenko, N. V., та O. O. Tanasiichuk. "Фактори ризику розвитку цукрового діабету в учасників АТО/ООС, особливості клінічного перебігу, діагностики та залежність від них тривалості лікування". Ukrainian Journal of Military Medicine 3, № 1 (12 березня 2022): 41–50. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2022.1(3)-041.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Проаналізувати фактори ризику розвитку цукрового діабету (ЦД) в учасників АТО/ООС, особливості клінічного перебігу, діагностики та залежність від них тривалості лікування. Матеріали і методи. Обстежено 106 військовослужбовців (в/с) (діючі, запасу, пенсіонери МОУ) Збройних Сил України віком від 30 до 70 років, які знаходились на лікуванні в загальнотерапевтичній та нефрологічній клініках Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (м. Київ). Основну групу склали 61 хворий на ЦД, які є в/с-учасниками бойових дій. Контрольну групу склали 45 хворих на ЦД в/с, які не брали участі в бойових діях. Стаж хвороби в контрольній групі становив (25,6±2,28) років, а у хворих основної групи - (5,2±1,4) років. 75,47% хворих від загальної групи приймали цукрознижувальні препарати, 16,98% хворих - отримували препарати групи інсулінів, на комбінованій терапії (цукрознижувальні препарати + препарати групи інсулінів) знаходились - 7,54% хворих. Застосовували традиційні загальноклінічні дослідження, біохімічні (глюкоза плазми крові, глікозильований гемоглобін, холестерол (ХС) і триацилгліцериди (ТАГ). При необхідності використовувалися інструментальні методи дослідження та консультації спеціалістів. Статистичну обробку даних та результатів проведених досліджень проводили методами варіаційної та описової статистики на персональному комп’ютері із використанням стандартних пакетів аналізу даних програм Microsoft Excel 2016 та STATISTICA 6.0. Результати. Було встановлено, що 59,02% в/с захворіли на ЦД після участі у бойових діях і у 40,98% пацієнтів захворювання розпочалося до перебування в зоні АТО. В основній групі спостерігали посттравматичні стресові розлади (ПТСР) в 42,6% хворих, астеноневротичний синдром - 34,2%, енцефалопатії змішаного генезу (дисциркуляторна, дисметаболічна, гіпертонічна) - 32,79%, а в контрольній групі зустрічались енцефалопатії змішаного генезу у 42,22% хворих та були відсутні ПТСР. Оцінка процесу лікування хворих на ЦД показала, що до моменту розглянутої госпіталізації пацієнти-в/с зони АТО/ООС регулярно приймали цукрознижувальну терапію/інсулінотерапію лише в 74,2% випадків, в той час як пацієнти, які не були учасниками АТО/ООС приймали цукрознижувальну терапію/інсулінотерапію частіше – 93,5%, р˂0,05. Серед ймовірних причин нерегулярного прийому препаратів підтримуючої терапії були у 42,62% хворих ПТСР, у 32,78% - енцефалопатії, у 18,03% спостерігалося зловживання алкогольними напоями, 4,9% - черепно-мозкові травми. Середній рівень глюкози плазми крові у хворих основної групи становив (12,1±0,61) ммоль/л, в той час як у пацієнтів контрольної групи рівень глюкози плазми крові був значно нижчим і становив (7,63±0,37) ммоль/л, р˂0,05. Середній рівень глікозильованого гемоглобіну сироватки крові в основній групі був вищим (9,15±0,38)%, ніж у контрольній групі – (7,69±0,48)%, р˂0,05. Середній вміст ХС сироватки крові в основній та контрольній групах істотно не відрізнявся, а рівень ТАГ достовірно вищим був у пацієнтів основної групи (5,02±0.18) ммоль/л, ніж у контрольної – (2,02±0,35) ммоль/л. Достовірно частіше у хворих контрольної групи, ніж основної мали місце діабетична полінейропатія з переважним ураженням нижніх кінцівок (82,6 %) та діабетична нефропатія (33,3%). Достовірно частіше в контрольній групі, ніж в основній зустрічались ІХС (91,11%), серцева недостатність (86,66%), дифузний кардіосклероз (91,11%). Гіпертонічна хвороба (ГХ) та енцефалопатія змішаного генезу спостерігались в обох групах з однаковою частотою. В основній групі не виявлено хворих на інфаркт міокарду та гостре пошкодження мозкового кровообігу. Це пояснюється тим, що до контрольної групи ввійшли пацієнти з тривалішим стажем хвороби, ніж до основної. Висновки. Участь військовослужбовців у АТО/ООС підвищує ризики та провокує виникнення ЦД – 59,02%. Тривале перебування в/с в стані хронічного стресу (ПТСР - 42,62%) під час несення служби в зоні бойових дій призводить до швидкого та раптового розвитку ЦД, що супроводжується високими середніми значеннями глюкози плазми крові (12,1±0,18) ммоль/л та глікозильованого гемоглобіну сироватки крові (9,15±0,38)%. В учасників АТО/ООС ЦД виникає раніше (46±0,98 років), порівняно з некомбатантами (50±0,27 років), а основними ускладненнями виступають: мікроангіопатія нижніх кінцівок (47,5%), діабетичне ураження сітківки (45,9%) та діабетична полінейропатія з переважним ураженням нижніх кінцівок (44,3%). Складні службові задачі, що виникають у в/с під час ведення бойових дій, ПТСР (42,62%), енцефалопатії змішаного генезу (32,79%), зловживання алкогольними напоями (18,03%), черепно-мозкові травми (4,91%) призводять до нерегулярного прийому цукрознижувальних та антигіпертензивних препаратів. Це обумовлює швидке прогресування основного та супутніх захворювань, їх загострення, формування численних ускладнень і подовжує тривалість їх перебування на стаціонарному лікуванні (14±2,2 ліжко-днів) порівняно з контрольною групою (10±0,45 ліжко-днів), р˂0,05.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Дубовик, Віктор, Ольга Гончарова та Світлана Дубівська. "КЛІНІЧНІ ВАРІАНТИ ПЕРВИННОГО ГІПЕРПАРАТИРЕОЗУ В ПАЦІЄНТІВ, ОБСТЕЖЕНИХ В ЕНДОКРИНОЛОГІЧНІЙ КЛІНІЦІ". Problems of Endocrine Pathology 78, № 4 (3 грудня 2021): 14–19. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2021.4.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження. Встановити структуру клінічних варіантів первинного гіперпаратиреозу (ПГПТ) у пацієнтів, обстежених в умовах ендокринологічної клініки. Матеріали та методи. Обстежено 36 хворих з ПГПТ, пролікованих в хірургічному відділенні клініки ДУ «ІПЕП» за період 2018-2020 р.р. Проаналізовано скарги, стан кісткової, серцево-судинної, травної систем і нирок. Досліджено рівні паратгормону (ПТГ) в сироватці крові, загального і іонізованого кальцію крові, фосфору крові, рівня кальційурії та фосфорурії. Проведено УЗД органів шиї. Результати. Серед обстеженої групи переважали жінки. У всіх хворих при УЗД виявлено аденоми паращитоподібних залоз. При цьому у 70% мала місце м'яка форма захворювання. У 30% обстежених хворих встановлена органна патологія, в т.ч. з боку нирок (22,2%), серцево-судинної системи (19,4%), травного тракту (13,8%), кісткової системи (13,8%). У більшості хворих встановлено значне підвищення загального та іонізованого кальцію крові, яке завжди супроводжувалося підвищенням рівня ПТГ. В постопераційному періоді на першу добу достовірно знизилися рівні ПТГ (˂0,05), а на 3-4 добу відбулося зниження рівня валентного та іонізованого Са (˂0,05). Висновки. З метою оптимізації роботи з виявлення хворих з ПГПТ рекомендувати сімейним лікарям направляти до ендокринолога пацієнтів зі скаргами на загальну слабкість, втрату апетиту, міалгії, болі в кістках. Особливу увагу необхідно приділяти особам з патологічними переломами, рецидивуючою сечокам'яною хворобою, кістами верхньої щелепи. Виявлення підвищеного кальцію в крові, навіть незначного, дозволить зв'язати ці скарги з наявністю гіперпаратиреозу. Доцільно використовувати на амбулаторному прийомі опитувальники, які дозволяють швидко і ретельно досліджувати патологічний стан пацієнтів. На сьогодні хірургічне лікування є найбільш ефективним методом лікування первинного гіперпаратиреозу. Воно повинно проводитися навіть при асимптомних формах захворювання, що дозволяє попередити розвиток важких, невиліковних ускладнень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Pankiv, І. V. "Вплив функціонального стану щитоподібної залози на мінеральну щільність кісткової тканини". TRAUMA 16, № 6 (18 грудня 2015): 33–41. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.6.16.2015.79679.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. У результаті досліджень, проведених останніми роками, встановлено, що тиреоїдні гормони впливають на метаболізм кісткової тканини, тим самим зумовлюючи виникнення остеопорозу. Попри проведені в минулі роки дослідження, чіткого пояснення механізму розвитку метаболічної остеопатії, що асоціюється з патологією щитоподібної залози (ЩЗ), на сьогодні немає. Мета дослідження. Встановити вплив функціонального стану ЩЗ на характеристики кісткової тканини за даними ультразвукової денситометрії і лабораторних методів дослідження, розробити алгоритм своєчасної діагностики остеопенії та остеопорозу. Матеріали та методи. У дослідження було включено 168 пацієнтів репродуктивного віку з дифузним нетоксичним зобом, дифузним токсичним зобом, післяопераційним гіпотиреозом внаслідок тиреоїдектомії з приводу раку ЩЗ і первинним гіпотиреозом. Функціональний стан ЩЗ оцінювали за допомогою визначення базальних концентрацій тиреотропного гормона і вільного тироксину в сироватці крові. Визначали рівень остеокальцину, β-ізомеру C-кінцевого телопептиду колагену І типу. Для оцінки структурно-функціонального стану кісткової тканини використовували метод ультразвукової денситометрії за допомогою кількісного кісткового ультрасонометра Sahara. Результати. В осіб із патологією ЩЗ зміни показників мінеральної щільності кісткової тканини виявлені в 59 (39,9 %) випадках, із них остеопенія — в 45 (30,4 %) і остеопороз — у 14 (9,5 %). Частота остеопенії та остеопорозу вірогідно збільшувалася в усіх групах хворих із порушеннями функціонального стану ЩЗ. Основним чинником, що призводить до зниження кісткової міцності у пацієнтів із тиреопатіями, є надмірна або недостатня продукція тиреоїдних гормонів, а також лікування супресивними дозами левотироксину. На стан кісткового метаболізму не впливає субклінічний гіпотиреоз, а також тривалість і прийом низьких (менше ніж 75 мкг/добу) доз замісної терапії левотироксином. Найбільш виражена зміна кісткового ремоделювання відбувається у пацієнтів із дифузним токсичним зобом. Лікування супресивними дозами левотироксину сприяє активації як резорбції, так і формування кістки, а замісні дози призводять до збільшення швидкості резорбції при збереженні швидкості формування кістки. Висновки. Вперше наведений комплексний підхід до оцінки стану кісткового метаболізму у хворих із патологією ЩЗ, що включає ультразвукову денситометрію і лабораторні методи дослідження. Встановлені чинники (надмірна та недостатня продукція гормонів ЩЗ, прийом препаратів тиреоїдних гормонів у супресивній дозі) і механізми негативного впливу (стимуляція остеокластичної активності, зниження остеобластної активності) на стан кісткової міцності у хворих із різною патологією ЩЗ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Прийоми пацієнтів"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями