Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Привласнення.
Статті в журналах з теми "Привласнення"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-38 статей у журналах для дослідження на тему "Привласнення".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Mykhalchuk, Roman. "РОЛЬ ЄВРЕЙСЬКОЇ ВЛАСНОСТІ В ДИНАМІЦІ ГОЛОКОСТУ В ГЕНЕРАЛЬНІЙ ОКРУЗІ «ВОЛИНЬ-ПОДІЛЛЯ»: ФОКУС МІСЦЕВОГО НЕЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 13 (30 грудня 2021): 38–85. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2021.13.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Процес привласнення єврейського майна неєврейським жителями під час Голокосту викликає значний інтерес у науковій літературі. Однак в академічних дослідженнях менше уваги приділяється ролі місцевого населення порівняно з такими ж злочинами, які чинила офіційна нацистська адміністрація. Насправді роль багатьох неєврейських жителів не можна розглядати як просто «спостерігачів» (bystanders), оскільки їхні дії впливали на динаміку Голокосту на місцевому рівні.
Перспектива заволодіти власністю жертв (економічний компонент геноциду) створювала своєрідне мотиваційне тло для співпраці цивільного населення з нацистами, коли обидві сторони усвідомлювали важливість взаємодії, заснованої на прагматичному меркантилізмі. Економічний фактор, мотивація місцевих жителів та антисемітська складова могли відігравати важливу роль у процесі здійснення Голокосту. Жага наживи мобілізувала найгірші людські інстинкти та впливала на людей різного походження, статі та віку, хоча вони мали досвід тісних довоєнних соціальних відносин та контактів із жертвами.
Результати цього дослідження вказують на набагато більшу роль цивільних осіб, місцевого неєврейського населення у привласненні майна жертв Голокосту, ніж це вважалося раніше та описувалося в академічній літературі. Хоча в статті розглядається питання привласнення єврейського майна на прикладі генерального округу «Волинь-Поділля» райхскомісаріату Україна, проте результати дослідження є важливими для загального розуміння подій Голокосту в Україні та в окупованих східних теренах нацистами під час Другої світової війни.
2
Тарасевич, В. "Влада-власність у племінному союзі: особливості привласнення інститутів". Економічна теорія, № 4 (2016): 65–76.
Знайти повний текст джерела
3
Нікоґосян, Анна. "Привласнення фемінізму: ґендер, мілітаризм і Резолюція ООН 1325". Feminist Critique: East European Journal of Feminist and Queer Studies, № 2 (листопад 2018): 30–41. http://dx.doi.org/10.52323/209791.
Повний текст джерелаАнотація:
Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН часто називають поворотною і революційною подією. У цій статті я стверджую, що, хоч Резолюція й має революційний потенціал, вона розвивалась у ґендерованому дискурсі, який дозволив використати її в мілітаристських цілях. Спираючись на постструктуралістську феміністичну теорію міжнародних зв’язків, я розглядаю Резолюцію як дискурсивну практику та стверджую, що спосіб, у який ООН сприймає й інтерпретує концепт ґендеру і безпеки, дозволяє державам привласнювати радикальні смисли Резолюції, легітимувати й нормалізувати мілітаристські практики та замовчувати антимілітаристську критику. Аби показати це, я досліджую ґендерні дискурси, на основі яких постала Резолюція, й аналізую два основні шляхи її мілітаризації (разом із сучасними процесами мілітаризації в Республіці Вірменія).
4
Богач, О. В., та С. М. Кіршо. "ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОРУШЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ У СТУДЕНТСЬКІЙ СПІЛЬНОТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 26–33. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.42.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюється проблема психологічних передумов та чинників розвитку академічної доброчесності у студентів. Акцентовано увагу на тому, що сучасні можливості необмеженого та швидкого доступу до інформації можуть деструктивно впливати на свідомість особистості та створювати хибне уявлення про можливість привласнення чужих думок та результатів інтелектуальної діяльності. Встановлено, що одним із важливих чинників порушення академічної доброчесності студентами є низький рівень розвитку морально-ціннісної сфери особистості.
5
Tarasevych, Viktor. "Power-ownership in tribal alliances: features of the appropriation institutions." Ekonomìčna teorìâ 2016, no. 4 (January 20, 2017): 65–76. http://dx.doi.org/10.15407/etet2016.04.065.
Повний текст джерела
6
Школа, С. М. "Суб'єкт привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем". Прикарпатський юридичний вісник, № 4(33) (24 листопада 2020): 94–98. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.630.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються ознаки суб'єкта привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Поняття службової особи, яке міститься в ч. 3 ст. 18 Кримінального Кодексу України, за своїми ознаками схоже з поняттям посадової особи, яке містилось у Кримінальному Кодексі України 1960 р. Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. не дає поняття «службова особа», а використовує поняття «посадова особа». Паралельне закріплення в законодавстві двох понять без їхнього належного тлумачення та розмежування створює труднощі в правоза-стосовній практиці. Розмежування понять службової та посадової осіб слід шукати в розрізі предмета регулювання (охорони) тієї чи іншої галузі права. Це принципово різні поняття, оскільки їхнє призначення зумовлене предметом регулювання (охорони) тієї галузі права, до сфери якої вони належать. У ч. 2 ст. 191 Кримінального Кодексу України така додаткова ознака суб'єкта кримінального правопорушення, як «службова особа» пов'язана з можливістю такої особи використовувати службове становище в разі вчинення привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном.
Для визнання власника приватного підприємства службовою особою обов'язковою ознакою є не наявність у нього підлеглих осіб і виконання організаційно-розпорядчих функцій щодо них, а можливість такого власника вчиняти дії, які визнаються юридичними фактами на підставі чинного законодавства та які за своєю компетенцією може вчинити лише службова особа.
Для вірного встановлення ознак службової особи необхідно чітко визначити правовий статус особи, яка притягується до відповідальності, коло її повноважень і характер покладених на неї обов'язків. Дотримання цієї умови можливе лише в разі встановлення нормативного акту, який визначає зазначені повноваження та обов'язки.
Визначення суб'єкта корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального Кодексу України, не відповідає визначенню суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII.
7
Русанова, Л. В. "Кримінальна відповідальність військовослужбовців за викрадення, привласнення зброї, військового майна, бойових припасів: історико-правовий аспект". Вісник Кримінологічної асоціації України, № 2 (16) (2017): 210–20.
Знайти повний текст джерела
8
Павленко, І. В. "ЗАПОДІЯННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ШЛЯХОМ ОБМАНУ АБО ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ: (СТ. 192 КК УКРАЇНИ): ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ ІЗ СУМІЖНИМИ СКЛАДАМИ ЗЛОЧИНІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (25 березня 2020): 156–60. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).379.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються проблеми розмежування заподіяння майнової шкоди (ст. 192 КК України) з суміжними складами злочинів проти власності, такими як шахрайство (ст. 190 КК України) та привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України). Встановлено, що питання наукової розробки зазначеної проблеми постійно перебувають в полі зору науковців. Однак суспільні відносини, що існують в реальному житті, настільки різноманітні, що судова практика іноді не може з позицій закону правильно відреагувати на такі прояви. Визначено, що формулювання диспозиції ст. 192 КК України є достатньо скупим щодо словесного наповнення і водночас достатньо широким щодо його тлумачення. Складність конструкції ст. 192 КК України та її перетин з суміжними складами злочинів створює проблеми практичної реалізації цієї норми. З огляду на це констатовано, що судова практика часто допускає помилки при кваліфікації діяння. Наводяться приклади конкретних вироків. Використання порівняльного правового методу дозволило виявити ключові ознаки, що слугують основою для розмежування розглядуваних злочинів проти власності. Зокрема, така ознака, як добровільність передачі майна, характерна виключно для складу шахрайства, шкода у вигляді втраченої вигоди – виключно для складу заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, а способи обману або зловживання довірою відсутні у складі привласнення, розтрати або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Застосування методу системного аналізу дозволило виділити ознаки, які слугують межею між застосуванням норм кримінального та цивільного права. Акцентовано увагу на тому, що виявлені розмежувальні ознаки є характерними для найбільш типових проявів розглядуваних злочинів. Висновки, зроблені автором, можуть бути корисними як для науковців (для подальшої доктринальної розробки і осмислення теоретичних положень), так і для практиків – адвокатів, слідчих, суддів (для недопущення помилок при кваліфікації злочинів і для вдосконалення судово-слідчої та правозахисної практики застосування кримінального закону).
9
Кулик, С. "Ревізія як спосіб виявлення ознак привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем". Підприємництво, господарство і право, № 9 (201) (2012): 134–37.
Знайти повний текст джерела
10
Polishchuk, Volodymyr. "Once again about a conflict between the princes Ostrozky and the princes Zaslavsky (Zheslavsky): 'fictitious’ starosta, or government somersault of prince Costyantyn Ivanovych Ostrozky (1520)." Острозька давнина 1, no. 6 (December 19, 2019): 7–28. http://dx.doi.org/10.25264/2707-1650-2019-6-7-28.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується скарга княгині Олени Жеславської (Заславської) на віленського каштеляна і великого литовського гетьмана князя Костянтина Острозького (1460-1530) про привласнення певних земель і підданих. На її прикладі автор привідкриває специфіку оформлення судової документації, де за текстом протоколу можна побачити приховане на папері князівське право. Претензії княгині Жеславської відображали правове регулювання поземельної власності в межах вузького кола родової аристократії, яка не випускала спадкові володіння зі своїх рук та намагалась полагоджувати міжродинні поземельні відносини по-своєму. Унікальність скарги княгині Олени Жеславської полягає ще й у тому, що вона показує задвірки урядницької репрезентації влади, коли давнє родове князівське право збирання земельної спадщини мало підлаштовуватися під формуляр офіційної документації. Відтак реальні стосунки доводилося ховати під формулярну покрівлю офіційних іституцій писаного права. На прикладі скарги княгині Олени Жеславської показано передачу уявних урядових повноважень іншій особі лише задля подання скарги та видачі копії з актових книг.
11
Chumachenko, D. S. "Корупція як соціальне явище у вимірі соціологічного аналізу". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 2 (8 квітня 2018): 37–43. http://dx.doi.org/10.15421/171814.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто феномен корупції як соціального явища у вимірі класичних і сучасних соціологічних теорій. Визначено, що класична соціологічна думка виділяє три основні моменти в розумінні корупції як соціального явища: по-перше, певні моделі поведінки, що мають обумовленість в ненормальних формах розподілу праці, виникнення опосередкованих надлишкових ланок; по-друге, дефіцит або привласнення інституційних ресурсів у ситуації дисфункціональності соціальних інститутів; по-третє, використання іллегальних практик для досягнення визнаної в суспільстві легітимної мети. З’ясовано, що в теоріях соціальної взаємодії корупція і корупційні відносини розглядаються як стосунки соціального обміну винагородами і втратами; інтерпретація суб’єктами корупційних відносин символів та значень, що транслюються партнерами, прогнозування можливостей взаємовпливу і визначення ситуації взаємодії; корупційні взаємовідносини соціальних мікроутворень, в яких здійснюється певного роду діяльність з точки зору управління створюваними враженнями та визначення ситуації. Встановлено еврістичність некласичної соціологічної традиції, яка робить дослідницький акцент на виявленні суб’єктного вимірювання корупції, переводячи в режим дослідження практичного відчуття, хабітуалізації корупційних схем і визначення корупції як масової стратегії у контексті індивідуального та колективного досвіду в умовах слабкості або змінюваності інституційних регуляторів поведінкових практик.
12
Зенова, Марина. "Проблеми співвідношення зловживання владою або службовим становищем і привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем". Підприємництво, господарство і право, № 5 (173) (2010): 148–50.
Знайти повний текст джерела
13
Лі, Артур Костянтинович. "ЕКОНОМІЧНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ МІЖ АВТОРОМ І РОБОТОДАВЦЕМ АБО ЗАМОВНИКОМ". ЕКОНОМІКА І РЕГІОН Науковий вісник, № 1(80) (25 березня 2021): 113–28. http://dx.doi.org/10.26906/eir.2021.1(80).2195.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто проблему формування інститутів привласнення інтелектуальної власності, що створена на умовах виконання службових (трудових) обов’язків або на замовлення, яка існує до сьогодні через неузгодженість чинного законодавства України з Конституцією України та з нормами міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Необхідність розв'язання суперечностей норм і правил взаємодії творців із замовниками інтелектуальної продукції назріла давно, але, на жаль, її вирішення було заблоковано як неформальними нормами і правилами поведінки, що були отримані суспільством у спадок від радянського змісту авторських правовідносин в УРСР, так і нормами національного законодавства. У зв‘язку із зазначеними протиріччями в Україні вибудовувались правовідносини, коли нормативні акти, якими регулюються ці правовідносини, отримали статус «рекомендацій», а не обов’язкових для виконання правових норм. Завдяки цій невідповідності економіка держави з кожним роком стрімко втрачає свій науково-творчий потенціал й інтелектуальну складову. Збалансування правовідносин соціальної економіки та теорії власності дозволить реалізувати інституціональні принципи належного розподілу інтелектуальної власності, що є необхідною умовою розвитку всієї української економіки. Метою статті є виявлення європейської економічної конструкції правовідносин творців-працівників та роботодавців через призму норм національних законів, інших нормативних актів та норм міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які є частиною національного законодавства України.
14
Semeniuk, O. "Conducting an Audit as a Type of Using Special Knowledge in Investigating the Assignment, Waste of Property or Acquisition Through the Abuse of Office Position." Naukovij vìsnik Nacìonalʹnoï akademìï vnutrìšnìh sprav 120, no. 3 (2021): 35–47. http://dx.doi.org/10.33270/01211203.35.
Повний текст джерела
15
Tarapon, Oksana. "МОНУМЕНТАЛІЗАЦІЯ ПОСТАТІ Т. ШЕВЧЕНКА В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 1930-Х РР.: ПІДМІНА НАЦІОНАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ". Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 75–85. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-75-85.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті простежено процес увіковічення радянською владою постаті Т. Шевченка у 1930-х рр. через зведення монументальних пам’ятників Кобзарю, підкреслено неоднозначний характер офіційних заходів влади. У 1930-х рр. почалося масове знищення радянськими органами української культури, зазнають руйнування, перебувають у занедбаному стані пам’ятні місця, могили відомих українських діячів, у тому числі і Т. Шевченка. У цей же час почалася робота зі зведення грандіозних пам’ятних скульптур радянської пропаганди. Влада почала популяризувати окремі культурні об’єкти та постаті України, котрі мали презентувати велич багатонаціональної культури СРСР, серед яких був і Тарас Шевченко. Оскільки «вбити» пам'ять про Шевченка радянській системі було не під силу, почалося привласнення його образу, спадщини, розгорнувся довготривалий процес «радянізації» та більшовицької сакралізації образу Кобзаря. До 20-ї річниці Жовтневої революції влада звернула увагу на проблему реставрації могили Тараса Шевченка, почався процес зведення пам’ятників Кобзарю у Харкові та Києві. Крім художніх діячів до цієї роботи були залучені найвищі посадовці держави, котрі визначали не лише розміри кошторису, темпи і засоби будівництва, а мали переважний голос при визначенні художньо-естетичного і, особливо, ідеологічного наповнення монументу. Як наслідок, образ Т. Шевченка втрачав національні ознаки та набував пролетарсько-революційних рис. Крім того, розмахом будівництва і величчю вшанування пам’яті про Шевченка влада намагалася послабити стан шоку власних громадян від масштабів руйнування культурних цінностей, звинувачення в тотальному знищенні національних святинь.
16
Шевчик, Б. М. "НОРМАТИВНИЙ ІДЕАЛ НООЕКОНОМІКИ ІДЕАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 74–82. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається аксіологічний вплив нормативного ідеалу ідеаційної культури на розвиток ін-ституціональної системи нооекономіки у сфері регулювання відносин виробництва, обміну і розподілу вар-тості інтелектуального продукту інтелігібельного способу виробництва. Визначаються особливості фор-мування споживної вартості та субстанціональної основи інтелектуального продукту нооекономіки іде-аційного типу культурної ментальності. Обґрунтовується ідея становлення продуцента інтелектуально-інноваційного товару нооекономіки – когнітаріату. Обґрунтовується гіпотеза застосування принципів сим-волічного обміну як мережевого середовища руху інтелектуального товару у специфічному режимі обміну, розподілу і привласнення вартості і доходів. Аналізуються онтологічні витоки когнітивних систем, на основі яких формується якісна основа вартості інтелектуальних благ. Досліджуються техногенні та соціально-економічні передумови появи і поширення когнітаріату як меритократичного класу суспільства нооекономіки саме ідеаційної, а не чуттєвої культури. Висунуто гіпотезу про тріалектичну, а не дуалістичну структуру символічного обміну інтелектуальних благ нооекономіки. Здійснено спробу виявити референтний зв’язок між онтологічною новизною (як споживною вартістю) інтелектуального блага та нормативним ідеалом доміную-чого типу культурної ментальності, передусім ідеаційної, через спосіб інтерпретації соціально-історичного часу в межах лінійної та циклічної хронологічних парадигм. Вплив нормативного ідеалу на характер функціонування економічних інститутів пояснюється явищем акаузальної рекурентності, завдяки якій пара-дигмальна ідея “вічного становленняˮ імплікується у парадигмальний проект “великого поверненняˮ. Ствер-джується, що нооекономіка, інтерпретована у контексті соціокультурних флуктуацій, можлива лише як па-тернальний проект ідеаційного типу культури.
17
Hubeladze, Iryna. "Почуття власності як соціально-психологічний феномен". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 141–48. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті концептуалізується поняття “почуття власності”, обґрунтовуються умови його актуалізації чи деактуалізації. Почуття власності визначається як суб’єктивне емоційне переживання людини щодо належності їй певних об’єктів власності, що відображає зміст та значення, яке мають для неї реальні або абстрактні, конкретні або узагальнені об’єкти власності, тобто все те, що можна назвати своїм. Платформою, де проявляється почуття власності, є психологічний простір особистості, що охоплює комплекс фізичних, соціальних і суто психологічних явищ, з якими людина себе ототожнює. Переживання почуття власності може як сприяти формуванню відповідальності і розвитку ціннісно-смислової сфери, так і мати негативні наслідки, такі як почуття переживання особистої втрати, міжособистісний конфлікт, небажання приймати поради та опір змінам. Визначено функції, які виконує почуття власності як соціально-психологічний феномен у структурі особистості, а саме сигнальну, координувальну, мотиваційну, оцінювальну і експресивну. Визначено три способи актуалізації формування і реалізації почуття власності: контроль, інтимне пізнання та самоінвестування своїх сил, знань, зусиль щодо об’єкта власності. Реалізація почуття власності залежить від змісту як економічних, так і неекономічних соціальних практик, соціальної цінності власності, соціально-культурних традицій співпраці та конкуренції у взаємодії, особливостей міжособової взаємодії з привласнення. Сформульовано найбільш придатні для операціоналізації і діагностики показники прояву почуття власності, які можуть бути покладені в основу його емпіричного дослідження серед різних категорій населення і суспільства в цілому: прояв почуття власності щодо різних сфер психологічного простору особистості (тіло, територія, гроші, особисті речі, часовий режим, соціальні зв’язки, смаки, цінності, ідеї, віртуальний простір особистості), модальність, інтенсивність, тривалість, глибина, рівень усвідомленості, складність, різні умови виникнення, виконувані функції залежно від ситуації, форми прояву.
18
Шпортун, Оксана. "КАЗЕННІ ПАЛАТИ В СИСТЕМІ КОНТРОЛЮ ГРОШОВОГО ОБІГУ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1775-1914 РР.)". Society. Document. Communication, № 7 (11 серпня 2019): 232–46. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-232-246.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто повноваження фінансового характеру казенних палат Наддніпрянської України, зокрема організації збору, доставки та зберігання дохідної частини бюджету. Визначено роль, обов’язки, функції, основні засади діяльності у сфері обліку доходів і видатків держави на губернському рівні. Охарактеризовано особливості казенних палат у галузі контролю грошового обігу Наддніпрянської України. Також визначено нефінансові функції казенних палат, зокрема розгляд домобудівних та казенних справ губернії.
Визначено, що казенні палати взаємодіяли з іншими структурними одиницями загальноімперської фінансової системи. Аналіз законодавства та архівних документів свідчить, що казенні палати вели контроль за доходами кожного повіту губернії, звітували про доходи та видатки державному казначею. Також казенні палати видавали конторам Асигнаційного банку статутний капітал, вели облік та обмін асигнацій. Зокрема, на основі дослідження законодавства Російської імперії встановлено, що казенні палати повинні були наглядати за своєчасним надходженням доходів до бюджету та витрачанням коштів у межах асигнувань, передбачених для губернії.
Встановлено, що асигнації першої емісії можна було легко підробити, тому уряд Російської імперії був змушений випустити асигнації із новим зображенням. У статті поданий опис та ілюстрації асигнацій номіналом 100, 50, 25 руб. 1786 року випуску. Аналіз архівних документів свідчить, що казенні палати вели розмін асигнацій старого зразка на нові, складаючи відповідні постанови. Також асигнації виконували роль платіжних засобів так само, як і мідна монета. Асигнація функціонувала як допоміжний платіжний засіб, покриваючи дефіцит бюджету Російської імперії.
Досліджуючи основи механізм збору та розподілу фінансів, виявлено, що непоодинокими випадками були привласнення коштів, зловживання службовим становищем, підробки фінансових засобів, що свідчать про недосконалість системи фінансового управління на губернському та повітових рівнях, які супроводжували діяльність казенних палат протягом всього періоду існування.
19
GREK, Volodymyr. "ПОХІДНІ ТВОРИ В ХОРЕОГРАФІЧНОМУ МИСТЕЦТВІ: НАТХНЕННЯ ЧИ ПЛАГІАТ?" ART-platFORM 4, № 2 (21 листопада 2021): 246–59. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.4.2021.246-259.
Повний текст джерелаАнотація:
Створення хореографічних творів – багатогранний процес, в якому основними джерелами успіху є майстерність хореографа, можливості виконавців та натхнення, без якого даний процес не дає належного результату. В такому процесі важливо відчувати межу, щоб авторський продукт, натхненний певними творами, не був копією або похідним твором з ознаками копіювання чи плагіату. Саме тоді постає питання недоброчесних запозичень та порушення авторського права в галузі хореографії. Сценічні майданчики конкурсів та фестивалів із хореографічного мистецтва все більше рясніють постановками з ознаками плагіату, і все частіше постає питання привласнення або копіювання чужих хореографічних творів без дозволу автора. Інтернет-платформи наповнені величезною кількістю цікавих постановок, які викликають бажання створити щось подібне, тому після їх перегляду часто відбувається процес наслідування, копіювання, запозичення певних частин композиції, а деколи і цілісної композиційної структури. Часто копіюються постановки з телевізійних проєктів, які відомі не тільки в Україні, а й за кордонами нашої держави. Випадки плагіату в хореографії фіксуються не лише на території України, а й за її межами, що визначає актуальність цього питання на міжнародному рівні. Такі дії у професійній галузі не тільки призводять до активізації уваги до проблеми плагіату, а й потребують конкретного алгоритму протидії таким вчинкам.
Стаття присвячена проблемі плагіату в хореографії. У роботі зазначені причини та описані наслідки використання чужого хореографічного матеріалу, розглянуто його невдалу часткову компіляцію та повне копіювання, внаслідок чого порушуються авторські права, а чужі роботи привласнюються. Визначено ознаки плагіату та похідних творів у хореографії на прикладі деяких компонентів танцю або прийомів композиційного рішення. Зосереджено увагу на прикладах апропріації, фактів плагіату та використання чужого хореографічного твору або його складової без згоди автора в розрізі конкурсної та фестивальної діяльності в Україні.
20
ГРИЦЕНКО, Лариса, Ірина КРИЦЬКА та Андрій ЦИНА. "ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧНІВ У ТРУДОВОМУ НАВЧАННІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 146–54. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-146-154.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання створення універсальної наукової та дієвої системи формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Мета дослідження – на основі цілісного наукового аналізу розкрити сутність, зміст, структуру та концептуальні засади формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Проаналізовано зміст ключових понять дослідження «формування», «відповідальність», «громадянськість», «громадянська відповідальність» як провідних складових феномена «формування громадянської відповідальності». Під останнім розуміється тривалий період онтогенезу, зумовлений інтегративними вимогами й особливостями вияву на оптимальному рівні таких складників життєдіяльності особистості: суспільно-активна життєва позиція; самостійність, наполегливість, самоаналіз, самоконтроль та самоорганізація у суспільних відносинах; виконання громадянських норм і цінностей; чесність, совість, обов’язок; готовність відповідати за власні вчинки; привласнення норм і принципів суспільної моралі; національна і планетарна свідомість. Науково обґрунтовано концептуальні підходи до формування громадянської відповідальності учнів 5-9 класів на засадах їхньої ефективності для пояснення та прогнозування шляхів формування її складових: концепція виховання в соціально значущих видах діяльності А. Макаренка; концепція морально-духовної ціннісної спрямованості виховання громадянськості особистості В. Сухомлинського; психодинамічна теорія особистості З. Фрейда; гуманістичний напрям у теорії особистості А. Маслоу; поведінкова теорія особистості Дж. Уотсона та Б. Скіннера; діяльнісна теорія особистості О. Леонтьєва, А. Брушлинского. Наукова новизна пропонованого концептуального підходу до формування в учнів громадянської відповідальності полягає у поясненні та прогнозуванні цього процесу шляхом визначення та інтеграції цінних принципів і підходів у перевірених практикою і часом структурних концепціях розвитку особистості. Практичне значення дослідження визначається можливістю розробки, за обґрунтованими концептуальними засадами, та впровадженням у практику освітньої діяльності загальноосвітніх навчальних закладів системи методів формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Результати дослідження можуть бути використані при укладанні освітніх програм, навчально-методичної літератури з трудового навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. Ключові слова: громадянська відповідальність, формування, концепція, розвиток особистості, трудове навчання.
21
Кривенко, Ю., та Н. Адаховська. "Право власності релігійних організацій: теоретичні та практичні аспекти". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 70–76. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1562.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються як теоретичні, так і практичні питання права власності релігійних організацій, із коротким використанням історичних прикладів. Спори та дискусії щодо права власності релігійних організацій не тільки не вщухають, але навпаки, набирають нової сили, втягуючи в круговорот суперечностей вчених і практиків, враховуючи те, що існує багато так званих «важких» питань, які необхідно вирішувати, а саме, питання, що стосуються права власності на землю та культові споруди.
Релігійні організації мають чималу власність, доходи, беруть участь у цивільному обороті і є суб'єктами права власності.
Відповідно до норм цивільного законодавства релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.
На праві власності їм належить майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. У власності релігійних організацій може бути також майно, що знаходиться за межами України.
Під правом власності релігійних організацій слід розуміти право добровільного, організаційно оформленого, постійно діючого об'єднання віруючих, яке базується на єдності віросповідання, культовій, обрядовій практиці, створеного ними для задоволення своїх релігійних і пов'язаних із ними потреб, інтересів і проведення необхідної для нього відповідної діяльності на будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності релігійної організації, яке вона здійснює відповідно до закону, маючи визначені ним обмеження.
Однак у нашому дослідженні питання щодо предметів культу, що належать на праві власності релігійним організаціям, не розглядалося.
На основі аналізу різних думок, висловлених у науковій літературі, а також положень цивільного законодавства робиться висновок про те, що власність релігійних організацій не належить ні до приватної, ні до колективної власності. Вона належить до інших форм власності з урахуванням особливого характеру привласнення майна, специфіки суб'єктного й об'єктного складу, а також змісту правовідносин власності. Деякі положення мають дискусійний характер і можуть слугувати базою для подальших наукових досліджень.
22
Ільїн, Ілля. "КОІНСИДЕНТОЛОГІЯ ЙОЕЛЯ РЕГЕВА ТА СУЧАСНА МАТЕРІАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 43 (29 листопада 2021): 39–48. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є визначення логіки й місця вчення ізраїльського філософа Йое- ля Регева під назвою «коінсидентологія» в контексті сучасної матеріалістичної філософії (Бру- но Латур, Квентін Мейясу, Ґрем Гарман, Мануель Деланда, акселераціоністи). Методологічними засадами дослідження стали історико-філософська компаративістика, аналіз і синтез, узагаль- нення. Наукова новизна. Сучасна філософія в особі нових матеріалістів загрузла в антиноміях: об’єктивна реальність існує тут і раз і з необхідністю або ж потенційна, невичерпна й контин- гентна, пізнавана або непізнавана, речі конституйовані відносинами або ж внутрішніми якостя- ми, капіталізм функціонує за допомогою технологічного детермінізму або соціального детермінізму, існує загальна онтологія об’єктивної реальності (усі об’єкти суть «х») або партикулярна онтологія об’єктивної реальності («усі об’єкти» є унікальними, сингулярними). Йоель Регев у вченні під назвою «коінсидентологія» намагається розв’язати ці антиномії, реанімуючи в суто метамодерністському дусі спінозівську теорію субстанції (єдність у відмінності) й діалектико-матеріалістичну філософію (привласнення та відчуження, наближення й віддалення атрибутів субстанції). Висновки. Сучасні матеріалістичні філософи вважають один принцип, одну сторону, один атрибут, одну категорію реальності принципом, згідно з яким інша сторона тощо виключається, виноситься за дужки або розуміється як недосяжні Благо, Істина, Надлишок. Якраз у цьому полягає небезпека, на думку Й. Реге- ва, оскільки такі мислителі атрибутів не мислять субстанційно, пріоритизують один із атрибутів, принцип розділеності, тоді як головний принцип субстанції Й. Регев позначає як утримання-разом- розділеного, а відчуження атрибутів – як Іманентне Неможливе. Сучасні філософи здійснюють битву атрибутів, створюючи різні версії Іманентно Неможливого, або даності неданого, уважа- ють неосновний атрибут недостойним, ідеальним, що дає можливість перебільшення значущості основного атрибута: необхідність виявляється жертвою контингентного, відношення – якості, людина – технології, людське – нелюдського й vice versa. Замість розуміння внутрішнього поділу єдиної субстанції, виходить битва трагічно розділених атрибутів. Суть коінсидентальної філософії полягає якраз у тому, щоб побачити справжній конфлікт за пеленою примарних конфліктів, бороть- бу розсварених атрибутів між собою для фіксації єдності, субстанційності, розкрити механізм, що створює тягу до Іманентно Неможливого.
23
Verbytska, Anna Viktorivna, та Olha Vasylivna Vasylenko. "НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ ЯК СКЛАДОВОЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ". SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, № 1(13) (2019): 21–28. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2019-1(13)-21-28.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Оновлення концепції вищої освіти передбачає формування у студентів уміння самостійно та відповідально вчитися та займатися науковою діяльністю. В умовах зростаючих вимог до здобувачів вищої освіти помітною є негативна тенденція недобросовісного виконання норм академічної доброчесності. Постановка проблеми. Привласнення і використання чужих праць та їх фрагментів не розвиває особистість майбутнього фахівця, гальмує розвиток наукового знання і негативно впливає на освітнє середовище закладу вищої освіти. Відтак, питання формування академічної культури як стилю поведінки учасників освітнього процесу набуває критично важливого значення на всіх освітніх рівнях. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням академічної доброчесності присвячені наукові розробки зарубіжних вчених: Т. Фішман, І. Глендіннінг, Е. Мак-Кланг, Дж. Шнейдер, С. Джордан та інші. У контексті дослідження вагомим є також доробок вітчизняних науковців: Курбатов С.В., Сацик В. І., Семененко Л. П., Семеног О. М., Фініков Т. В., Артюхов А. Є., Чмир О. С. та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Напрями підвищення академічної доброчесності на основі закордонного досвіду, а також дієві форми роботи зі здобувачами вищої освіти у напрямку підвищення їх академічної культури потребують дослідження. Постановка завдання. Мета статті полягає у визначенні напрямів підвищення академічної доброчесності як складової забезпечення якості вищої освіти. Виклад основного матеріалу. Тренінг є найефективнішою формою занять для студентської молоді в аспекті питання академічної доброчесності, оскільки передбачає не лише набуття нових теоретичних знань, а й вироблення практичних навичок в ненав’язливій gameформі, що є рушійним фактором у навчанні з даної тематики. Пройшовши тренінгове заняття з акцентом на юридичну відповідальність за порушення норм академічної доброчесності учасники переосмислили свої погляди у напрямку більш відповідального формування своєї академічної культури. Запропонований тренінг дозволив підвищити рівень обізнаності щодо поняття академічної доброчесності, а також юридичної відповідальності за порушення принципів академічної доброчесності та сформувати позитивне ставлення до поширення інформації щодо академічної чесності серед студентів тренінгової групи. Висновки. Розроблений тренінг «Академічна доброчесність як компетенція фахівця» спрямований на набуття нових теоретичних знань, а також вироблення практичних навичок в ненав’язливій game-формі, що є рушійним фактором у навчанні молоді з даної тематики.
24
Шевчик, Б. М. "КУЛЬТУРА, ІННОВАЦІЇ І ПРИБУТОК У СТАТИЧНІЙ ТА ДИНАМІЧНІЙ МОДЕЛЯХ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 62 (4 січня 2021): 45–54. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-06.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються особливості функціонування економічних систем з позицій їх статичної та ди-намічної ефективності. З’ясовується вплив панівної чуттєвої культури Заходу – нігілізму – на способи забез-печення прибутковості від економічної діяльності, зокрема через техногенез. Обґрунтовується неможливість вивести ідею розвитку з когнітивного патерна нормативного стандарту статичної ефективності – ринково-го гомеостазу. Ринок трактується як інформаційний механізм забезпечення інсайдерства нових комбінацій у режимі динамічної ефективності як єдиної умови прибутковості фірми. Прибуток трактується як дохід за виробництво інформації – міри знятої невизначеності упорядкованого буття, даного у пізнання через прояв-лення якісних властивостей до того не існуючих речей. Стверджується організаційний статус альфа-патерна шумпетерівського новатора у структурі тріалектичної патернальної конфігурації мікрорівня базових патер-нальних бізнес-тріад. Функцію бета-патерна виконує венчурний капіталіст, а гомеостатичного гама-патерна – маркетолог, який персоніфікує мету системи – розподіл і привласнення доходів від реалізації продукції на ринку. Інсайдерство нових комбінацій інноваційних впроваджень запускає кумулятивні кола зростаючої при-бутковості в режимі дифузії інновацій. Принцип розподілу тісно пов’язаний із ментальністю впроваджувачів: максимальний прибуток отримують впроваджувачі 1-2-го рівнів; конкурентна боротьба на ринку за-гострюється на 3-4 стадіях, а 5 категорія впроваджувачів уособлюють гомеостаз без прибутковості техно-логічного проекту в силу вирівнювання середньої норми прибутку. На стадії гомеостазу гама-патерн набуває статусу організаційного і апелює до ресурсу влади для патерналістських гарантій прибутковості. Культурні наративи ініціюють поведінкові патерни трансформації комерційної мрії у фінансові цінності шляхом зміни світу через ІТ-технології. Наголошується, що апеляція гама-патерна до послуг ресурсу влади відбувається на мезорівні патерна влади, який теж являє собою патернальну тріалектичну конфігурацію: альфа-патерн – знання, бета-патерн – сила та гама-патерн – багатство. Знання виступає організаційним патерном, бо воно пропонує нові проекти буття на основі розширених утилітарних сенсів людського існування. В індустріальну добу апеляція до влади породжувала авторитарні політичні режими та крупні монопольні об’єднання, а та-кож забезпечувала синхронізацію та стандартизацію виробництва і розподілу. Сучасна цифрова економіка являє собою інформаційну мережу асинхронних біфуркацій часового ландшафту, де стандартизація як факт успіху першопрохідця, що підлягає мімезису, спресовується в часі, поступаючись сегментації та персоніфікації інтелектуальних благ. Апеляція до ресурсу влади у постіндустріальній економіці формує особливий гомеоста-тичний патерн мезорівня базових патернальних тріад – “залізний закон олігархії”.
25
Бегма, А. П., та О. С. Ховпун. "Розслідування злочинів в ІТ-сфері". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 12–19. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.691.
Повний текст джерелаАнотація:
Комп'ютерні технологій проникли у сфери людської діяльності - економічну, соціальну, управлінську, культурну та інші. Діяльність впливає на життя соціуму та на злочинну діяльність. До злочинів у сфері інформаційних технологій слід віднести: привласнення, крадіжку, шахрайство, комп'ютерне шпигунство, крадіжка комп'ютерних послуг, злочини у банківській сфері, підробку документів, маніпулювання системою обробкою даних, протиправне копіювання програмних продуктів.
Нова цифрова ера інформаційних технологій перетворила на невід'ємну частину життя суспільства, охопивши практично всі її сфери. Для того щоб об'єктивно оцінити їх безсумнівну користь, потрібно чітко уявляти масштаби шкоди, якої вони здатні заподіяти людству.
Розвиток цифрових технологій постійно породжує нові види злочинів і способи їх вчинення та приховування. Злочини в ІТ-сфері набули поширення, а їх зміст охоплює весь спектр суспільно-небезпечних діянь у сфері використання інформаційних технологій. Практично всі види злочинів можуть бути вчинені за допомогою персонального комп'ютера, за винятком деяких протиправних дій проти життя і здоров'я громадян.
Під час вчинення злочинів в ІТ-сфері здійснюються прямі атаки на комп'ютери або інші пристрої з метою виведення їх з ладу. Іноді атаковані комп'ютери використовуються для поширення шкідливих програм, незаконної інформації, зображень.
У сучасних умовах до легального економічного обігу активно залучаються нетрадиційні види майна (інтернет-сайти, електронні гроші, технології мобільного зв'язку, інтернет-май-но). Види майна мають здатність приносити високі доходи, на них відповідним чином реагує кримінальне середовище.
Масштабне поширення формує безмежні можливості для підготовки, вчинення і приховування злочинів абсолютно новими способами і засобами. Вони дозволяють розробляти і вдосконалювати методичні основи виявлення, розкриття і розслідування злочинів в ІТ-сфері, скоєних за допомогою різноманітних комп'ютерних та мережевих технологій, але це відбувається повільно.
Особливості методики розкриття і розслідування злочинів полягає у використанні допомоги громадськості у розкритті злочинів, особливості особистості потерпілого; використання спеціальних знань під час розкриття і розслідування злочинів.
Боротьба зі злочинами в ІТ-сфері є проблемою міжнародного масштабу, заходи щодо запобігання, виявлення, розкриття і розслідування злочинів, скоєних з використанням сучасних інформаційних технологій, не можуть бути результативними через масштабність мережі Інтернет. Збільшення чисельності користувачів не припиняється, що породжує залежність від інформаційного співтовариства і вразливість від посягань.
26
Бондаренко, О. С. "Сутність поняття «корупція»: легальний та доктринальний аспекти". Ірпінський юридичний часопис, № 1(5) (7 вересня 2021): 154–70. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.154-170.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці легального та доктринального аспектів формування поняття «корупція». Автор наголошує, що вивчення концепції варто починати із семантичного аналізу. Наукові джерела розрізняють два можливі підходи до походження слова «корупція». Обидва наполягають на своєму давньоримському походженні. Відповідно до першого підходу «корупція» є поєднанням латинських слів corruptio та onis, тому похідна словесна фраза corrumpere, яка є сполученням слів com (разом) та rumpere (ламати), а згідно з іншим підходом слово «корупція» походить від слова corruptio, яке означало підкуп, продажність посадових осіб органів публічної влади, громадсько-політичних діячів.
Водночас представники обох груп є одностайними стосовно негативного значення корупції, адже фактично слово означало спотворювати, спокушати, підкуповувати. На практиці виділяють два основні підходи до побудови юридичного поняття. Перший – це доктринальний, або науковий, заснований на дослідженнях вчених та фахівців у певній галузі. Другий – офіційний, або легальний, заснований на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, що мають юридичну силу. Існування легального підходу є вираженням принципів верховенства права, законності та юридичної визначеності.
Визначення корупції сьогодні закріплено в частині 1 п. 1. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Якщо буквально аналізувати це визначення, то справляється враження, що корупцією є лише діяння, предмет яких – це виключно неправомірна вигода. Однак, звернувшись до міжнародно-правових актів, можна виокремити й такі корупційні діяння, як підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна держави посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем тощо. Нині існує колізія між положеннями Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінальним кодексом України. Адже останній фактично трактує корупцію та корупційні кримінальні правопорушення ширше, ніж відповідний закон. Тому існує об’єктивна потреба оновити значення поняття «корупція». Запропоновано з точки зору легального аспекту під корупцією розуміти навмисне порушення дисциплінарних, цивільних, адміністративних та кримінальних справ, спричинене незаконним використанням особи, зазначеної у статті 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання корупції», висловити повноваження або пов’язані з ними можливості.
Відносно доктринального аспекту формування поняття «корупція» з’ясовано, що поняття корупції є міждисциплінарним і широко розповсюдженим, оскільки його вивчають не лише професіонали в галузі права, а й соціологія, політологія, економіка, державне управління та психологія. Кожна з цих наук наповнює її своїм специфічним змістом. Формулювання універсального визначення корупції є надзвичайно складним завданням. Нарешті, розмежування та стандартизація термінів є ключем до реалізації принципу правової визначеності, який зі свого боку є частиною конституційного принципу верховенства права. Водночас доведено, що формування єдиного доктринального уніфікованого поняття є неможливим у зв’язку з тим, що змістовне наповнення поняття «корупція» залежить від сфери, де його застосовують.
27
Z.V., Okhrimenko. "METHODICAL SUPPORT OF STUDYING THE STATE OF FORMATION OF PROFESSIONAL AND VALUE ORIENTATION OF STUDENTS TO EMPLOYMENT." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 90 (November 4, 2020): 53–58. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-90-9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автором проаналізовано сучасні вітчизняні і зарубіжні підходи до визначення поняття «про-фесійно-ціннісні орієнтації». Зроблено висновок, що у контексті теми дослідження зарубіжні науковці переважно вивчають вплив певних соціально-психологічних факторів на ціннісну сферу працівників. Натомість вітчизняні науковці більше зосереджуються на психолого-педагогічному аналізі механізмів формування ціннісних орієнтацій і їх впливі на розвиток особистості. Визначено, що професійно-цінніс-ні орієнтації виступають змістовим складником професійного самовизначення учнів і є провідною регу-лювальною функцією самопізнання, самоставлення, саморегуляції. Відповідно, виконуючи мотиваційну, спонукальну роль, професійно-ціннісні орієнтації спрямовують людину на самозміни та саморух.З метою висвітлення методики вивчення стану сформованості професійно-ціннісних орієнтацій у учнів у статті надано авторське визначення поняття «професійно-ціннісні орієнтації у учнів до тру-дової діяльності», визначено (на основі компонентно-процесуальної моделі свідомого привласнення зростаючою особистістю духовних цінностей (І. Бех)) його компонентна структура (пізнавальний, емоційно-мотиваційний, довільного імпульсу, практично-дієвий та самоціннісний компоненти і від-повідні до них показники) та охарактеризовано рівні їх сформованості (високий, середній, низький). Надано перелік методик для діагностики рівнів сформованості професійно-ціннісних орієнтацій у учнів, які широко використовуються в психолого-педагогічній практиці, що свідчить про їх надій-ність та відповідність віковому виміру психологічної структури особистості підлітка і старшоклас-ника. Зроблено висновок, що описана методика дасть змогу повною мірою дослідити особливості професійно-ціннісних орієнтацій сучасних учнів старшого підліткового та юнацького віку до трудо-вої діяльності. In the article the author analyzes modern domestic and foreign approaches to the definition of professional and value orientations. It is concluded that in the context of the research topic, foreign scholars mainly study the influence of certain socio-psychological factors on the value sphere of employees. Instead, domestic scholars focus more on psychological and pedagogical analysis of the mechanisms of formation of value orientations and their impact on personality development. It is determined that professional and value orientations are a semantic component of professional self-determination of students and are the leading regulatory function of self-knowledge, self-attitude, self-regulation. Accordingly, performing a motivational, motivating role, professional and value orientations direct a person to self-change and self-movement.In order to highlight the methodology of studying the state of formation of professional and value orientations in students, the article provides the author’s definition of “professional value orientations in students to work”, defined (based on component-procedural model of conscious appropriation of spiritual values by a growing person (I. Bekh)) its component structure (cognitive, emotional-motivational, arbitrary impulse, practical-effective and self-valuable components and corresponding indicators) and the levels of their formation (high, medium, low) are characterized. A list of methods for diagnosing the levels of formation of professional and value orientations in students, which are widely used in psychological and pedagogical practice, indicates their reliability and compliance with the age dimension of the psychological structure of the personality of adolescents and high school students. It is concluded that the described method will allow to fully explore the features of professional and value orientations of modern students of older adolescence and adolescence to work.
28
Ульянова, Г. О. "НАПРЯМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАУКОВОГО ПЛАГІАТУ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 13 (14 травня 2019): 420–28. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v13i0.289.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття привчена розгляду наукового плагіату. Зазначено, що науковий плагіат полягає у привласненні авторства на результати наукової діяльності, які є об'єктами права інтелектуальної власності. Визначено негативні наслідки наукового плагіату та напрями його попередження.
The article is devoted the scientific plagiarism. Scientific plagiarism consists in appropriation of authorship to the result of scientific activity, which is the object of the intellectual property rights. The negative consequences of scientific plagiarism and the basic directions of its warning are determined.
29
ПРИЛУЦЬКИЙ, СЕРГІЙ. "Суд як першооснова предмета судового права України". Право України, № 2018/03 (2018): 26. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-026.
Повний текст джерелаАнотація:
Входження України до європейського правового простору вимагає від вітчизняних науковців і практиків переосмислити та по-новому поглянути на вже давно усталені правові інститути, одним із яких є суд. Головна проблема, що порушена у цьому дослідженні, пов’язана з назрілою філософсько-правовою суперечністю між положеннями Конституції України, які встановлюють, що правосуддя в державі здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів або привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються, та положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) і практикою Європейського суду з прав людини, у якій втілено цю норму. Суть означеної проблематики полягає у тому, що для вітчизняної правової думки досить сталим (непорушним) є сприйняття того, що суд – це державний орган, правове положення якого визначається межами судової системи, а більшість науковців обстоюють позицію, що суд – це орган державної влади; носієм судової влади як різновиду державної влади є тільки державні суди, визначені Конституцією та законами України, тому жодні інші органи не можуть наділятися функціями зі здійснення судової влади. Інакше розуміє суд західноєвропейська правова доктрин, яка вбачає, що цей правовий інститут може набувати різних організаційних форм, зокрема й позадержавних. Мета та завдання статті полягають у розкритті сутності соціально-правового феномена суду, виявленні його основних ознак та проявів на різних етапах розвитку людства, а також у проведенні всебічного наукового аналізу цього правового інституту. Для досягнення цієї мети необхідно: розкрити етимологію слова “суд” та здійснити філософський, антропологічний та історичний аналіз цього соціального явища; з’ясувати сучасні концепти взаємодії між державою та судом; встановити співвідношення, взаємовплив та залучення міжнародного суду до національної правової системи. У статті обґрунтовується, що суд – це явище, в основі якого лежить природна здатність людини до сприйняття, аналізу та критичної оцінки інформації через призму її соціального світосприйняття. Виникнення суду як окремої форми людських відносин пов’язано з ранніми стадіями не тільки людської цивілізації, а й самого розвитку людини як істоти соціальної. З’ясовано, що цей процес припав на період докласового, родоплемінного устрою, коли основні економічні інститути (власність та засоби виробництва) перебували у зародковому стані. Обґрунтовується, що феномен суду має соціокультурну основу, яка в умовах боротьби “кожного проти кожного” вплинула на консолідацію людей та формування тісних соціальних зв’язків, а з часом і тісних союзів публічної влади. Суд як інститут суспільної організації та взаємодії людей є докласовим, а право на судовий захист стало одним із первісних та природних прав людини “цивілізованої”. Пропонується розмежовувати “суд” як окремий соціальний інститут та “суд” як інститут публічної влади. Саме зі зміцненням держави на основі єдиновладдя державний суд почав перебирати, а згодом практично повністю привласнив функції та роль суду як соціального інституту. Проте в усі історичні епохи ці дві формації суду існували й існують паралельно, впливаючи одна на одну, а часто і зливаючись воєдино. Як унікальний соціальний феномен, суд існує й розвивається за правилами та законами соціального розвитку людей, іноді навіть незалежно та у розріз із позитивним правом держави. Нині суд зберігає та відіграє визначальну роль в існуванні окремих суспільств, держав, побудові новітнього глобального світопорядку. Водночас реалії вказують на те, що суспільства розпадаються, а держави руйнуються, якщо вони втратили чи не зуміли організувати соціально-правові основи справедливого суду. Саме суд, будучи унікальним соціально-правовим феноменом, є першоосновою предмета судового права як самостійної галузі права, що відроджується на тлі сучасних реформаційних перетворень правової системи України.
30
Ю. С. Олефір. "МОЖЛИВОСТІ СУДОВОЇ ТОВАРОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ В МЕЖАХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ". Криміналістичний вісник 32, № 2 (4 лютого 2020): 46–52. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2019-32-2-46.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – окреслити особливості призначення і проведення судової товарознавчої експертизи в межах кримінальних проваджень, пов’язаних, зокрема, із привласненням, розтратою майна або заволодінням ним, крадіжками, одержанням неправомірної вигоди тощо. У процесі дослідження уточнено предмет, об’єкт, завдання судової товарознавчої експертизи, окреслено загальні принципи побудови методики її проведення. Узагальнено перелік питань, які ставлять на вирішення судової товарознавчої експертизи. Запропоновано приклад (з експертної практики), у якому висвітлено можливості судової товарознавчої експертизи з вирішення завдань у межах кримінального провадження за фактом отримання неправомірної вигоди. Обґрунтовано необхідність призначення судової товарознавчої експертизи в межах кримінальних проваджень щодо крадіжок майна, одержання неправомірної вигоди, виготовлення недоброякісної продукції, позовів про відшкодування шкоди за ушкодження майна при аварійних ситуаціях, пожежах тощо, розглянуто її можливості. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено загальнонауковими і спеціальними методами пізнання, зокрема: системно-структурним з’ясовано сутність досліджуваних категорій і правових явищ, їх елементно-компонентний склад; науковою абстракцією сформульовано позиції щодо оцінки теоретичних, правових та організаційних засад проведення судової товарознавчої експертизи в межах кримінального провадження; логіко-аргументаційним проаналізовано чинні нормативні положення щодо їх повноти; догматичний сприяв поглибленню та уточненню понятійно-категоріального апарату дослідження; метод моделювання – формулюванню висновків щодо можливостей судової товарознавчої експертизи в межах кримінального провадження.Ключові слова: судово-експертна діяльність; судова товарознавча експертиза; товар; спеціальні знання; експерт; товарознавчі знання.
31
Іванчук, С. А. "ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО ДОЦІЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 123–35. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-123-135.
Повний текст джерелаАнотація:
Параметри результативності (ефективності) професійної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти презентовано у різних вимірах. У статті означено феноменологію еколого-професійної та еколого-педагогічної компетентності. Проаналізовано екологічну домінанту у професійній підготовці майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти.
Визначено новий підхід до підготовки фахівців дошкільної освіти – лідерської діяльності педагога в екологічній освіті дошкільників, яка представляє цілісну модель, що включає мотиваційно-ціннісну, емоційно-вольову, змістову та діяльнісну підструктури та критерії до них.
Окреслені ключові атрибути та екологічні домінанти у професійній підготовки майбутнього фахівця дошкільної освіти до здійснення еколого-педагогічної діяльності.
Акцентовано увагу на таких поняттях, як екологічна культура, соціально-екологічна компетентність, еколого-педагогічна компетентність майбутніх вихователів, еколого-педагогічна готовність, професіоналізм вихователів дошкільних закладів у формуванні екологічно доцільної поведінки дошкільників, готовності майбутніх вихователів до формування в старших дошкільників навичок, орієнтованих на сталий розвиток.
Подано власне ставлення до розуміння «готовність до формування екологічно доцільної поведінки дітей дошкільного віку» – професійно-особистісне цілісне інтегративне новоутворення, яке характеризується наявністю сформованих (привласнених) мотиваційно-ціннісних диспозицій, когнітивно-інтелектуальних характеристик, поведінкових патернів і рефлексивно-оцінних дій, що розкриваються у здатності суб’єкта професійної діяльності до ефективного формування означеного сегменту життєдіяльності дошкільників.
32
Zabrodina, О. V. "Політико-правова еволюція української суверенної бюрократії". Grani 18, № 3 (23 лютого 2015): 6–12. http://dx.doi.org/10.15421/1715050.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті простежується еволюція української суверенної бюрократії в контексті формування її політико-правових засад. Визначено, що для України притаманнє поєднання «східної» та «західної» моделі бюрократії. Зокрема, «західна» модель переважала в періоди існування України як незалежної держави, тоді як «східна» модель домінувала в періоди втрати нею свого незалежного статусу. Виділено етапи розвитку української суверенної бюрократії. На початкових етапах бюрократизації державного управління відбувається трансформація української бюрократії з радянського чиновництва в суверенну бюрократію (1990-ті роки). Українське чиновництво стало самостійною силою, яке характеризується високим ступенем знеособленості. Ідеальний профіль українського чиновника – це технократ, не пов’язаний ідеологічними зобов’язаннями і який при прийнятті рішень використовує критерії економічної й соціальної ефективності. В умовах, коли старі авторитарні механізми політичного керівництва зруйновані, а нові, демократичні або ще не створені, або мають низьку ефективність, чиновництво перетворюється на потужну групу інтересів, що протистоїть як політичному класу, так і громадянському суспільству, метою якої є використання привласнених посадових позицій для розширення соціально-політичного впливу й максимізації зисків від адміністративної ренти. Державне будівництво у незалежній Україні призвело до того, що бюрократія поступово перетворюється з дієвого інструмента реалізації урядової політики в самостійний суб’єкт соціально-політичних відносин, сукупність інституціональних груп інтересів, які приватизують окремі структури й функції системи державного управління. Показово, що для української бюрократії, особливо її вищих щаблів, притаманний високий рівень політизованості. У своїй діяльності бюрократія підпорядковується потребам боротьби за політичну владу, вона втягується у політичне протистояння, в результаті чого відбувається неадекватне функціям та призначенню бюрократії розширення її меж повноважень, компетенції, сфери відповідальності і тим самим порушуються функціонально-рольові та статусні засади бюрократичної організації. Обґрунтовано, що сучасний етап бюрократизації управлінських структур в Україні пов’язаний з подіями кінця 2004 – початку 2005 рр., у ході яких до влади прийшла нова політична команда, яка актуалізувала процес адаптації бюрократичних структур до європейських стандартів. Цей процес ускладнюється надзвичайною політизованістю бюрократичного апарату, проявами соціально-психологічної втомленості від нескінченних змін. Ця втомленість викликає стурбованість, апатію, агресивність у населення. Перебуваючи тривалий час у режимі очікування змін на краще, громадяни зневірилися в благих намірах влади і чинять спротив будь-яким змінам, навіть які виправдані. По суті, на сучасному етапі державотворення є шанст на подолання наслідків зрощення авторитаризму з бюрократизмом, що приводить до культивування серед чиновництва рабської покори, догматизму мислення, консерватизму, соціальної апатії, спостерігається зниження довіри до політико-владної еліти в суспільстві.
33
Григорук, Анатолій, та Любов Литвин. "ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ". Економіка та суспільство, № 25 (30 березня 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-25-39.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто відносини власності в контексті їх місця і ролі в економіці України. Визначено власність, як стержень економічної системи, безпосередньо впливає на процеси в ринковій економіці України. Зазначено, що відносини власності виникають внаслідок відносин між людьми, групами людей, державою тощо з приводу з приводу привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів. Висвітлено так звану тріаду власності яка визначається трьома основними правочинностями – володіння, користування і розпорядження. Охарактеризовано сутність поняття «власність» з економічної та юридичної точки зору. Визначено власність як складну і багатогранну категорію. Висвітлено основні типи і форми власності в економіці України. Зазначено, що сьогодні в Україні відбуваються істотні перетворення у відносинах власності, а для стабільності економічної системи суспільства повинні бути присутні всі типи, види та форми власності.
34
Матвійчук, О., та О. Краєва. "ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ". Вісник Національного університету оборони України, 14 квітня 2022, 64–71. http://dx.doi.org/10.33099/2617-6858-2022-65-1-64-71.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено теоретичний аналіз дослідження процесу формування ідентичності особистості в контексті розвитку її творчості, що включає в себе вивчення теоретичних підходів до визначення сутності ідентичності підлітка, зокрема її особистісної форми; дослідження факторів, що впливають на формування та розвиток ідентичності сучасного підлітка, психологічних особливостей творчої ідентичності. Ідентичність розглянуто в якості механізму усвідомлення та привласнення власного «Я», розуміння індивідуальних особистісних характеристик, тяжіння до самореалізації завдяки потягу до розвитку творчої здатності, схильності до конструктивного вирішення кризи. Серед визначальних чинників у процесі формування ідентичності виділено наявність: чітко сформованої ціннісно-мотиваційної сфери, творчої компоненти, розвиненої саморефлексії, визначеного кола творчих інтересів, сформованої адекватної самооцінки, конструктивних взаємовідносин із соціальним оточення та успішного засвоєння соціальних ролей. Актуалізовано наукову проблематику дослідження творчої ідентичності особистості загалом та творчої ідентичності підлітка зокрема.
35
Петровська, Оксана, та Марина Бродар. "КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ МІЖ РОБОТОДАВЦЕМ ТА СПІВРОБІТНИКАМИ В УМОВАХ КАРАНТИНУ". Економіка та суспільство, № 23 (26 січня 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-23-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються фактори впливу Світової пандемії Covid-19 на поглиблення конфлікту інтересів між сучасними українськими роботодавцями та найманими працівниками. Важливим і актуальним питанням є перспектива появи нових методів врегулювання конфлікту інтересів між суб’єктами економічної діяльності за умов дії адаптивного карантину, які будуть базуватися на принципах ділового та соціального партнерства. Особливо детально проаналізовано актуальні виклики протиріч дистанційного надання та забезпечення умов праці найманих працівників, які необхідні у сучасному світі цифровізації. Значне місце у роботі надано розгляду впливу протиріч між суспільним характером праці та приватною формою привласнення, забезпечення роботодавцем належних умов праці наємним працівникам на віддалених від підприємства місцях. У даній статті приділено увагу збиткам, які несе роботодавець через забезпечення умов адаптивного карантину, та забезпеченню організації умов праці на дистанційній формі. У основі дослідження факторів впливу на конфлікт інтересів між роботодавцями та найманими працівниками, за умов дотримання адаптивного карантину в Україні, запропоновано «умовну» модель робочих відносин для обох сторін економічного процесу, задля забезпечення рівня якості трудового життя.
36
Ткаченко, Павло. "КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОРУШЕННЯ СТАТУТНИХ ПРАВИЛ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ ЗА ВІДСУТНОСТІ ВІДНОСИН ПІДЛЕГЛОСТІ". ГРААЛЬ НАУКИ, 30 вересня 2021, 101–7. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.09.2021.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Військова злочинність є загрозою національної безпеки України. Статистична інформація щодо поширення злочинів проти встановленого порядку несення або проходження військової служби не є задовільною, а отже потребує детального вивчення із застосуванням в подальшому ефективних заходів орієнтовних на поліпшення статистики. Станом на сьогодення, можливо виокремити групу військових злочинів, котрі є провідними за кількістю скоєних, такими є, зокрема, самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство, ухилення від військової служби, викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання, недбале ставлення до військової служби. Всі перераховані вище кримінальні правопорушення є загрозою національній безпеці. Але не слід забувати про порушення котрі мають місце в середині військового колективу. Таким порушенням є злочин, передбачений ст. 406 Кримінального кодексу України. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості. Саме з цього злочину починається дисбаланс правосвідомості військовослужбовців. Даний злочин є доволі популярним серед рядового, сержантського та старшинського складу, ще з давніх часів, так звана «дідівщина» посідала провідне місце в неформальних відносинах солдатів. Ця «традиція» залишається популярною й по сьогодні але першочергово являє собою кримінальне правопорушення.
37
"Іванова Н.С., Коваль М.М. ВПЛИВ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЗЛОЧИННИХ ДОХОДІВ НА РІВЕНЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". TRADE AND MARKET OF UKRAINE, № 47 (1) 2020 (2 липня 2020): 9–16. http://dx.doi.org/10.33274/2079-4762-2020-47-1-9-16.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета — дослідити вплив легалізації злочинних доходів на рівень економічної безпеки України. Методи. Теоретичною базою дослідження виступають здобутки зарубіжних та вітчизняних науковців. Для досягнення поставленої мети було використано такі методи дослідження: аналізу, синтезу та порівняльного аналізу — для оцінювання рівня економічної безпеки та показників системи фінансового моніторингу; кореляційного аналізу — для виявлення існування та щільності зв’язку між рівнем економічної безпеки та показниками ефективності антилегалізаційного стримування в Україні; графічний та побудови аналітичних таблиць — для наочного відображення результатів дослідження. Результати. Результати аналітичного дослідження зв’язку між системою антилегалізаційного стримування в Україні та рівня економічної безпеки дають можливість зробити такі висновки. Динаміка інтегрального показника рівня економічної безпеки України за 2012–2018 рр. свідчить, що економічна безпека держави знаходиться у незадовільному стані. Що стосується рівня тінізації економіки, то він зменшується через збільшення кількості відкритих та прозорих операцій. Рівень економічної безпеки не може знаходитись на достатньо прийнятному стані через предикатні злочини. За даними 2013–2018 рр. найбільшу частку у структурі предикатних злочинів у кримінальних провадженях, пов’язаних з відмиванням злочинних доходів, розпочатими правоохоронними органами, займають фіктивне підприємництво, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та шахрайство. Результати кореляційного аналізу дозволили стверджувати, що рівень впливу тіньової економіки оцінюється як сильний обернений. Окрім того, сильний зворотний зв’язок на рівень економічної безпеки спостерігається і стосовно показника «Частка кримінальних проваджень за ст. 209 КК України». Ключові слова: економічна безпека, легалізація, відмивання доходів, кореляційний аналіз, національна безпека.
38
Hubeladze, Iryna. "Соціальні практики володіння як простір реалізаціх почуття власності". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 46(49) (25 грудня 2020). http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).173.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються соціальні практики, що виникають і функціонують на основі прояву почуття власності в різних сферах, серед яких фінансова сфера, територія, матеріальні речі, соціальні контакти, інформаційний простір, тіло, часовий режим, життєдіяльність організації, цінності, ідеї, думки, громадянська сфера.
Метою дослідження є визначення та обґрунтування соціальних практик володіння, завдяки яким можлива реалізація почуття власності. Під соціальними практиками володіння розуміються унормовані, структуровані соціальні дії, в яких особа проявляє себе як власник і реалізує своє почуття власності.
За результатами проведення фокус-груп було визначено найтиповіші соціальні практики як економічного, так і неекономічного характеру, які у своїй основі мають прояв почуття власності.
За допомогою експертного опитування серед запропонованого переліку практик визначено ті, які найбільшою мірою відповідають критеріям соціальних практик володіння: розподіл і планування витрат; персоналізація і маркування своєї території; купівля/продаж речей; спілкування з близькими людьми, рідними і друзями; викладання фото, інформації про себе в інформаційному просторі; догляд за собою і своїм тілом; планування свого часу, розпорядку дня; виконання посадових обов’язків; створення інтелектуального або творчого продукту; участь у справах місцевої громади. Актуалізація реалізації почуття власності в соціальних практиках можлива завдяки посиленню контролю над об’єктом власності через глибше його пізнання та самоінвестування своїх сил, знань, зусиль в об’єкт власності. Реалізація почуття власності залежить від змісту як економічних, так і неекономічних соціальних практик, соціальної цінності власності, соціально-культурних традицій співпраці та конкуренції у взаємодії, особливостей міжособової взаємодії щодо привласнення.
Перспективи подальших досліджень пов’язуються з моделюванням соціальних практик, що виникають на основі почуття власності, та емпіричним вивченням особливостей їх функціонування.