Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Праця творча.
Статті в журналах з теми "Праця творча"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Праця творча".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Chernoivanova, A. S. "КАТЕГОРІЙНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРАЦІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Actual problems of regional economy development 1, № 13 (25 квітня 2017): 97–111. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.13.97-111.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на обґрунтування теоретичних засад забезпечення інноваційної праці в сучасних умовах на основі систематизації категорійного інструментарію. За результатами проведненого дослідження: виявлено особливості інноваційної праці та виокремлено її серед інших споріднених категорій: “творча праця”, “інтелектуальна праця”, “управлінська праця”; узагальнено теоретичні положення щодо сутності інноваційної праці та уточнено її визначення; обгрунтовано класифікацію видів інноваційної праці; визначено особливості інноваційної праці та виокремлено її місце серед інших споріднених видів праці.
2
Білавич Г.В. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ НА УРОКАХ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (30 жовтня 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.253.
Повний текст джерелаАнотація:
Багатоаспектна творча спадщина В. Сухомлинського становить 48 книг, 500 наукових статей, понад 1500 казок та оповідань. Творчий здобуток педагога-гуманіста активно перевидається: тільки на початку ХХІ сторіччя вийшло 65 творів В. Сухомлинського загальним накладом понад 15 млн. примірників. Твори вченого перекладено 59 мовами світу. До його вагомих здобутків належать «Духовний світ школяра», «Сто порад учителеві», «Праця і моральне виховання», «Батьківська педагогіка», «Листи до сина», «Книга про любов», «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям» (побачила світ 1969 р., видана 32 світовими мовами, має 55 видань) та ін. Провідною в педагогічній спадщині В. Сухомлинського є проблема виховання всебічно розвиненої особистості. Цю ідею учений уперше в історії педагогіки радянської доби обґрунтував у вигляді авторської концепції. Її педагог-новатор успішно реалізував у діяльності Павлиської середньої школи. В. Сухомлинський актуалізує проблему виховання моральних почуттів. У творчій спадщині видатного українського педагога велике місце посідають літературні казки та оповідання, присвячені моральному вихованню особистості. Є велика потреба в глибокому аналізі цих художніх творів для дітей як чинника навчання та морального виховання особистості. Казки та оповідання директора Павлиської школи стоять понад часом, вони присвячені вічній проблемі людства – збереженню духовності. В основі морального виховання педагог називає турботу/піклування/опіку людини про людину, відповідальність людини за людину. В. Сухомлинський виводить поняття «моральність» на високий (духовний) щабель його розуміння, а це дає підстави стверджувати, що моральне виховання дитини вчений підносить на рівень християнської моралі, в основі якої – любов до ближнього та добрі справи людини. Твори для дітей органічно вкраплені в ґрунтовних працях В. Сухомлинського. До прикладу, у книзі «Серце віддаю дітям» (1968, 1969), яка налічує близько 40 художніх текстів, дещо менше – у праці «Народження громадянина» (1970) та ін.У статті виокремлено педагогічні умови підготовки майбутніх учителів до використання на уроках позакласного читання творів для дітей Василя Сухомлинського.
3
Єськова, Тетяна Леонідівна. "ТВОРЧА РЕАЛІЗАЦІЯ ІДЕЙ С. РУСОВОЇ У ПРОЦЕСІ ВИКОРИСТАННЯ РУЧНОЇ ПРАЦІ В РОБОТІ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 165–69. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.171.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація.Докорінна перебудова освіти в Україні спонукає вчених до розробки перспективних теоретичних і методичних моделей трудового виховання дошкільників з урахуванням досягнень педагогічної теорії та практики попередніх років. У цих умовах історичний досвід розвитку проблеми використання ручної праці у вихованні дітей дошкільного віку, і, зокрема, педагогічна спадщина Софії Русовоїмає надзвичайно важливе значення. У статті висвітлюється педагогічна спадщина С. Русової щодо творчого використання ручної праці у вихованні дітей дошкільного віку, аналізуються її погляди, акцентується увага на використанні ручної праці у освітньому процесі дошкільних установ. У методичних працях С. Русової вказується, що одним із важливих чинників виховання в дошкільному віці є ручна праця, яка впливає на різнобічний розвиток особистості. Саме завдяки їй формуються такі важливі якості особистості, як працелюбність, акуратність, ініціативність, творчість, товариська взаємодопомога, воля та багато інших, які стають основою людського життя. Педагог наголошувала, що починати трудове виховання слід у сім'ї, оскільки саме в ній дитина отримує перші трудові вміння та навички. С Русова вважала, що зміст дитячої праці повинен відповідати не лише віковим та індивідуальним особливостям дитини, але й порі року. Визначний педагог акцентувала увагу на необхідності поєднання навчання з практичною діяльністю і зазначала, що постійно розвиваючи руку, яка є одним з найкращих інструментів для висловлювання думки, яка дає змогу дитині як найкраще розуміти весь матеріальний світ ми надаємо дитині можливість міцніше засвоїти нову інформацію. На думку автора ідеї використання ручної праці, які були висвітлені у працях С. Русової, мали важливе значення для створення програмно-методичних документів, організації освітнього процесу у подальші періоди розвитку національної системи дошкільної освіти та можуть бути творчо використані вихователями в роботі сучасних закладів дошкільної освіти для розробки ефективних виховних технологій.
4
Лісовська, Юлія. "Творча праця як інвестиційна вартість кіберкапіталу у запобіганні корупції: стан та перспективи розвитку". Expert: Paradigm of Law and Public Administration 1, № 2018-1(1) (листопад 2018): 63–71. http://dx.doi.org/10.32689/10.32689/2617-9660-2018-1-1-63-71.
Повний текст джерела
5
Лісовська, Юлія. "Творча праця як інвестиційна вартість кіберкапіталу у запобіганні корупції: стан та перспективи розвитку". Expert: Paradigm of Law and Public Administration 1, № 1 (листопад 2018): 63–71. http://dx.doi.org/10.32689/2617-9660-2018-1-1-63-71.
Повний текст джерела
6
Проскуріна, М. О. "КАТЕГОРІЯ «ДОДАНА ВАРТІСТЬ» У ДИСКУРСІ КРЕАТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 6 (28 травня 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.6.1.
Повний текст джерелаАнотація:
В актуальних документах щодо регулювання соціально-економічної політики України підвищену увагу приділено питанню створення продукції з високою доданою вартістю, зокрема підтримці сектору креативних індустрій. Економічна природа створеної або доданої вартості є принциповим питанням, що визначає характер соціально-економічних відносин у суспільстві та відображається у характері відносин власності. Потребує уваги дослідження механізмів формування доданої вартості в креативному секторі, оскільки це дасть змогу обґрунтувати та сформувати цілісну та системну політику підтримки сектору. У статті представлено узагальнений механізм формування доданої вартості культурного та креативного продукту, а також функціональну структуру культурної індустрії під час створення доданої вартості. Основними джерелами формування доданої вартості культурного або креативного продукту стають творча праця, нематеріальні активи виробника та потенційно висока норма прибутку.
7
Яковлева, Ірина. "ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У «НАРОДНИХ» ОПОВІДАННЯХ МАРІЇ ГРІНЧЕНКО". Молодий вчений, № 11 (99) (30 листопада 2021): 80–84. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз гендерної психології персонажів оповідань «для народного читання» Марії Грінченко (Загірньої) на матеріалі неопублікованих оповідань «Зароблене щастя», «Наплакалась я сьогодні…» та ін. Гендерний підхід використано з метою доповнення традиційної інтерпретації творчості письменниці розкриттям особливостей підходу до зображення внутрішнього світу персонажів, обумовлених впливом біографічних чинників на процеси художнього осмислення авторкою фактичного матеріалу. Для аналізу обрано неопубліковані оповідання, оскільки вивчення автографів дає можливість простежити етапи створення тексту, водночас найповніше відбиваючи індивідуальні особливості писемного мовлення авторки. Як саме відбувалася спільна творча праця Марії Грінченко з її видатним чоловіком Борисом Грінченком, інші подробиці становлення української письменниці, дізнаємося з цих і подібних джерел. Встановлено, що оповідання зокрема піднімають теми тогочасного становища жінки в селянській общині.
8
ЛІ, ЯНЬ. "КИТАЙСЬКИЙ ОЛІЙНИЙ ЖИВОПИС ЯК ЗАСІБ ТВОРЧОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 39–45. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.6.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено поняття «творча самореалізація майбутнього вчителя образотворчого мистецтва» як ціле- спрямований процес розкриття професійних і педагогічних здібностей особистості в освітньому процесі з метою досягнення високих результатів у художній і педагогічній діяльності. Визначено, що зміст творчої самореаліза- ції майбутнього вчителя визначається напрямом художнього мистецтва. Доведено, що написання картин у про- цесі освоєння олійним живописом має посилатися на індивідуальні особливості художника, його творчу уяву і креативне мислення. Наведено результати аналізу наукових праць китайських дослідників (Ван Цін, Нін Тін, Лі Сіньхань, Пан Вей, Сунь Ке, Чень Сяофей, Чинь Сяофей). Виявлено тенденцію оновлення змісту викладання китайського олійного живопису, запозичення нових технік у європейських художників. Зазначено, що завдяки оцінці китайських і зарубіжних творів класичного олійного живопису майбутні художники навчаються створюва- ти правильні естетичні концепції, покращувати особистісні характеристики, оволодівати художнім стилем. Про- те майбутні художники, захоплюючись творами іноземних художників, недостатньо усвідомлюють значущість і переваги традиційної китайської культури, погано відчувають «дух» китайського олійного живопису, що від- бивається на полотнах картин. Автором виокремлено постать відомого художника і педагога Лю Хайсу, який став фундатором Шанхайської академії образотворчих мистецтв. Творча самореалізація Лю Хайсу стала прикладом для його послідовників. Визначено причини, що заважають творчій самореалізації майбутніх учителів образот- ворчого мистецтва. Уточнено педагогічні методи, що використовуються в професійній підготовці майбутніх учи- телів цієї галузі. Запропоновано вибіркову дисципліну «Творча самореалізація майбутніх педагогів-художників засобами китайського олійного живопису» для майбутніх учителів образотворчого мистецтва.
9
МАРТИНЮК, Анатолій. "ВИЗНАЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XX СТОЛІТТЯ В НАУКОВОМУ ОСМИСЛЕННІ АКАДЕМІКА ІВАНА ГАМКАЛА". Human Studies Series of Pedagogy, № 45 (9 грудня 2021): 52–57. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано творчу і мистецьку діяльність визначних вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала. Висвітлено роль теоретичних знань і практичних умінь у професійному становленні майбутнього митця. Визначено, що на основі аналізу наукових праць видатного диригента, педагога, науковця, громадського діяча надається можливість опанування знань, навичок і вмінь диригентського мистецтва. Акцентується, що науковий доробок Івана Гамкала окреслює коло питань, пов’язаних із проблемами диригентського виконавства, формує професійні навички майбутніх диригентів, сприяє інтелектуальному розвитку, виховує любов до своєї професії. У своїх наукових працях І. Гамкало застосовує історико-порівняльний метод, що використовувався в багатьох науках і був покладений в основу принципу історизму в сучасному музикознавстві та суміжних галузях науки. Таким чином, висвітлена творча діяльність визначних музичних діячів у наукових працях вплинула на формування світогляду творчої особистості в умовах освітнього простору. У статті узагальнено, що творча і мистецька діяльність відомих вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала відіграє важливу роль у становленні національної музичної культури. Факти наукової діяльності Івана Гамкала дають можливість говорити про вплив його особистості на стан музичної освіти в Україні, що здійснюється як важлива складова частина культурно-історичного процесу. Отже, наукове вивчення праць І. Гамкала створює глибинне перетворення традиційного світогляду, що первинно проявляється як універсалізація інструментарію культуротворчої діяльності, виробленого на її художньо-естетичних теренах.
10
ПРІМА, Раїса, та Дмитро ПРІМА. "ДО ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ПОЗИЦІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ПЛОЩИНІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Acta Paedagogica Volynienses, № 4 (26 листопада 2021): 117–23. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано теоретичні аспекти формування творчої позиції майбутніх учителів у площині здоров’язбережувальної професійної діяльності. Актуалізовано необхідність підготовки креативних, самостій- них, ініціативних педагогів, здатних до реалізації творчого підходу в організації освітнього процесу, що сприяти- ме збереженню і зміцненню здоров’я школярів, вихованню у них культури здоров’я. Необхідною є підготовка педа- гогів зі сформованою творчою позицією як особистісно-професійною характеристикою. У площині проблемного поля дослідження поняття «творча позиція» здійснено логіко-семантичний аналіз категорії «позиція». Конста- товано міждисциплінарність, багатозначність представлення поняття «позиція» у науковому дискурсі. Творча позиція майбутніх учителів розглядається як складне і полікомпонентне особистісне утворення, що характе- ризується позитивним ставленням до майбутньої професійної здоров’язберігаючої діяльності, настановою на творчу працю, її емоційне сприйняття і задоволеність результатами, а також прагненням до розвитку осо- бистісних і професій них якостей у процесі спільної з дітьми творчої діяльності і вирішення нестандартних професійних ситуацій на підставі здоров’яформувального підходу. Відзначено, що результативність професійної здоров’язбережувальної діяльності потребує активного залу- чення студентів до здоров’язбережувального навчального процесу у закладі вищої освіти, формування у них активної позиції щодо зміцнення і збереження як власного здоров’я, так і здоров’я їхніх майбутніх вихованців (зокрема, через використання здоров’язбережувальних технологій інтерактивної взаємодії як головного напряму вирішення зазначених проблем). Згідно з логікою авторського задуму зроблено уточнення щодо дефініціювання й типології здоров’язбережувальних технологій, акцентовано на здоров’ятворчості, здоров’ятворчій педагогічній діяльності.
11
Крамчанінова, М. Д., М. В. Касаткіна та A. I. Лєдовська. "Проблематика ототожнення інтелектуальної та розумової праці". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6(262) (23 грудня 2020): 56–62. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-262-6-56-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянута змістовна сутність розумової та інтелектуальної праці. На основі науково-інформативної бази авторами зроблена спроба критичного аналізу різних підходів до розуміння феномену інтелектуальної праці, а також узагальнення ряду її специфічних характеристик і критеріїв.Інтелектуальну працю розглянуто як якісно новий вид трудової діяльності, що має у своїй основі творчу працю та новації як результат.В ході дослідження авторами визначено фактори, що впливають на психофізіологічні показники індивідуумав процесі здійснення їм інтелектуальної діяльності. Також наведено класифікацію складових інтелектуальної праці на основі обліку видів інтелектуальної діяльності. Результати дослідження актуальної проблеми ототожнення інтелектуальної праці з розумовою, дозволили обґрунтувати необхідність її відокремлення. Що обумовлено значною сутнісною відмінністю інтелектуальної праці та її специфікою, яка вимагає зміни існуючих підходів до нормування та пошуку нових, більш нетрадиційних способів вимірювання продуктивності творчої діяльності.
12
Спасова, К. І. "ПОРУШЕННЯ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 126–30. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).334.
Повний текст джерелаАнотація:
У зв’язку з тим, що глобальна Мережа розвивається дуже інтенсивно, наукових досліджень з питання захисту порушених прав інтелектуальної власності в соціальних мережах явно недостатньо. Тому в статті ми спробували визначити найпоширеніші види порушень немайнових прав інтелектуальної власності в соціальних мережах. Проаналізовано превентивні саморегулятивні заходи для запобігання порушенням прав інтелектуальної власності та механізми підтримки. Розглянуто порядок правового регулювання зазначених відносин за національним законодавством.
Проаналізовано питання про творчу працю та інтелектуальну діяльність авторів творів в таких сферах, як фото, відео, яке є настільки актуальним, що призводить до перегляду раніше наявних підходів до розуміння творчості, творчої праці та інтелектуальної діяльності.
Зазначено, що, незважаючи на деклароване дотримання виключних прав, соціальні мережі не зацікавлені в тому, щоб впроваджувати технічні засоби захисту прав авторів. При цьому йдеться не тільки про монетизацію творів, а й про механізми захисту прав авторів. На цей час технологія «цифрових відбитків» розвинена достатньо, щоб блокувати завантаження спірної інформації на сайті, проте соціальні мережі не поспішають їх впроваджувати, користуючись в тому числі прецедентними судовими рішеннями.
За підсумками проведеного дослідження зроблено висновки щодо необхідності введення спеціального законодавчого регулювання соціальних мереж, що дозволить передусім захистити права користувачів щодо розпорядження ними своєю інтелектуальною власністю.
13
Ощипок, І. М. "КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В СТИМУЛЮВАННІ ПРАЦІВНИКІВ ЗА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 61 (22 грудня 2020): 43–50. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті концептуальні підходи до сутності стимулювання інноваційної актив-ності працівників від їх творчої діяльності, спрямовані на удосконалення функціональної, організаційної, адміністративної структури підприємств, організацій і установ з метою підвищення ефективності виробни-чо-господарської, навчально-наукової діяльності. Описано інформаційні й управлінські інновації. Показано різні підходи до інноваційної активності для впровадження досконаліших форм організації праці й управління виро-бництвом, забезпеченням трудової активності, пов’язаної з реалізацією набутих знань, творчих здібностей, професіоналізму працівників. За умов формування конкурентного середовища саме знання, творчі здібності, розвинуті інформаційні потреби, здатність до навчання та перенавчання, мотивація саморозвитку визнача-ють можливість інноваційної активності працівників, врешті-решт – їх конкурентні переваги на ринку праці. Наведено чинники впливу на інноваційну активність працівників, яка пов’язана з неоднаковістю у різних людей, оскільки їм притаманні різні рівні мотивації, різні відмінності творчих та інтелектуальних здібностей, різна швидкість розумових процесів. Навчання і мотивація працівників спрямовані на формування активного і кваліфікованого персоналу, який поряд з матеріальною базою і організацією робіт є одним з основних чинників якості праці. Розглянуто компетентність як сукупність особистісних здібностей, знання та вміння працівни-ка, що дозволяє йому вирішити певну групу професійних проблем. Підхід, базований на компетентності, ак-тивно використовується у підборі, відборі персоналу, оцінці та стимулюванні. Працівники, які мають високу кваліфікацію, досягають абсолютно різних результатів завдяки різним особистим якостям, природним здіб-ностям, досвіду роботи, трудовій етиці тощо. Ці відмінності мають бути відображені системою оплати праці. Розроблено систему стимулювання праці з урахуванням компетенцій із різними типами заохочень. За-пропоновано класифікацію компетентностей, на підставі яких встановлені найбільш важливі для розвитку та застосування працівниками під час професійної діяльності.
14
Чижевський, Борис. "ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРОМЕТЕЙ!" Інноватика у вихованні 1, № 12 (21 листопада 2020): 6–17. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.321.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті висвітлено значення творчої спадщини Василя Олександровича Сухомлинського – видатного педагога, філософа, науковця, письменника, керівника у минулому, теперішньому та майбутньому.
Для багатьох українських та зарубіжних освітян він є своєрідним Прометеєм у педагогіці, позаяк цілком сучасними є роздуми, рекомендації, поради, викладені у працях В. О. Сухомлинського. Як директор школи та учитель він був яскравою особистістю, його уроки були відкриті для відвідування представниками педагогічної громадськості держави, колег, батьків. Він ділився своїми творчими знахідками, планами, здобутками, радився з колегами та всебічно підтримував і пропагував діяльність учителів Павлиської школи.
Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського – це 48 монографічних праць і брошур, два художні твори, понад 600 статей та близько 1500 оповідань і казок для дітей. Він вважав, що учителі несуть в народ світло знань, науки. На його глибоке переконання народ – живе, вічне джерело педагогічної мудрості, та якби у вчителів не було постійного духовного спілкування з людьми, вони не могли б успішно вчити і виховувати молоде покоління.
В. О. Сухомлинський обґрунтував власну концепцію виховання як розвитку творчих сил особистості в умовах колективної співдружності на основі спільних етико-естетичних цінностей, інтересів та потреб. У своїх пошуках він йшов від школи навчання, спрямованої на розвиток інтелекту, до трудової школи, як основи розвитку дітей та підготовки їх до життя, де основним засобом виховання стає педагогічно обґрунтована й методично спрямована праця. Не менш актуальною є позиція великого педагога у тому, що у школі вчать не тільки читати, писати, думати, пізнавати навколишній світ та багатства науки і мистецтва, а також у школі вчать жити, у школі вчяться жити.
15
Аніщенко, Олена. "ТВОРЧА СПАДЩИНА СОФІЇ РУСОВОЇ: АНДРАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 17, № 1 (31 грудня 2020): 116–22. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(17).2020.116-122.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі аналізу першоджерел і сучасних дослідницьких матеріалів в оглядовій публікації висвітлено погляди Софії Русової щодо освіти дорослого населення, освіти впродовж життя. Автором наголошено, що у творчій спадщині Софії Русової відображено окремі аспекти теорії і практики освіти дорослих (змістовий, організаційний, управлінський тощо). Обґрунтовано, що у контексті андрагогічних досліджень особливий інтерес становлять здійснений С. Русовою аналіз зарубіжного досвіду навчання дорослих (праці педагога щодо позашкільної освіти (історія розвитку, успішні зарубіжні практики тощо). Особливу увагу приділено висвітленню поглядів Софії Русової щодо створення, функціонування вечірніх і недільних шкіл, народних «домів» та університетів для навчання дорослих. Підкреслено, що Софія Русова переконливо обґрунтовувала необхідність читання у житті дітей, молоді та дорослих, наголошувала на важливості облаштування бібліотек, музеїв. Зазначено, що у сфері освіти дорослих Софія Русова пропагувала ідеї неперервності освіти, поєднання інтелектуальних занять із обов’язковим фізичним навантаженням, дотримання здорового способу життя, наполягала на необхідності використання набутих знань, умінь і навичок у професійній діяльності та повсякденному житті тощо. Акцентовано увагу на тому, що фундамент педагогічного доробку С. Русової складають ідеї гуманістично орієнтованого національного виховання, упровадження яких забезпечує формування й розвиток повноцінної різнобічно розвиненої, творчої, самостійної особистості, громадянина. На думку автора статті, ідеї педагога про оптимальне поєднання фізичної та розумової праці, організацію роботи з книгою, збереження здоров’я, обов’язкове створення сприятливого мікроклімату в учнівському колективі тощо дозволяють вивчати педагогічну спадщину Софії Русової як у контексті наукової організації праці, так й андрагогічної проблемптики.
Ключові слова: Софія Русова; творча спадщина; освіта дорослих; андрагогічний аспект.
16
Якимчук, М. Ю. "МЕТОДИ ТВОРЧОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ". Знання європейського права, № 1 (18 вересня 2020): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.38.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасному суспільно-політичному житті країни зростає попит на всебічно розвиненого, висококваліфікованого спеціаліста в галузі права. Заклади вищої освіти покликанні сприяти самореалізації здобувача вищої освіти, зокрема юриста. У статті проаналізовано погляди науковців на дефініцію поняття «самореалізація», що і дало нам можливість уточнити термін «творча самореалізація майбутнього юриста», який ми будемо розуміти як процес особистісного розвитку майбутнього юриста, який проявляється у креативних рішеннях під час виконання нестандартних завдань, у бажаннях розвиватися, поглиблювати свої професійні компетенції, а також і в пошуках власного «Я». Під час проведеного дослідження нам вдалося виокремити ролі в яких виступає викладач вузу під час навчального процесу, а саме: розробник освітніх програм і силабусів навчальних дисциплін, фасилітатор, лектор-презентатор, консультант, наставник, менеджер, дослідник. Зокрема, зауважено, що це не остаточний розподіл, адже завдання кожного викладача - мотивувати здобувача вищої освіти до навчання, застосовуючи педагогічну інноватики, сформувати високоосвіченого фахівця юридичної сфери. З'ясовано, що за допомогою активних методів можна сприяти творчій самореалізації майбутнього юриста, стимулюючи його пізнавальну діяльність. Враховуючи нашу педагогічну діяльність, ми виокремили ефективні методи, які, на нашу думку, слугують самореалізації майбутнього юриста: «Зіткнення з реальними ситуаціями», «Практика з використанням вертикальної інтеграції», «Моделювання професійного середовища», «Діалог культур», «Рольова гра», «Малі групи», «Мозковий штурм». Зокрема зазначено, що важливим і дієвим методом, який сприяє творчій самореалізації майбутнього юриста є науковий. За допомогою наукової роботи розвиваються творчі здібності, вміння збирати інформацію, аналізувати, систематизувати її і робити висновки. На нашу думку, саме ці методи сприяють розвитку хорошого спеціаліста в галузі права, всебічно розвиненої особистості, яка може бути конкурентоспроможною на сучасному правничому ринку праці.
17
Яблокова, О. І. "СЦЕНАРІЙ ЯК ОБ'ЄКТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА". Знання європейського права, № 2 (23 жовтня 2020): 22–25. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.68.
Повний текст джерелаАнотація:
Сценарій є одним із тих об'єктів авторського права, що найбільше часто використовується широкою аудиторією. Кожна людина у своєму житті неодноразово «зіштовхувалася» з тим або іншим видом сценарію. Будь то телевізійне шоу, кінофільм, спектакль. Але чи навряд хто-небудь замислювався над тим, що сценарій може бути як самостійним об'єктом права, так і похідним. Яка пропорція зазначених видів сценарію - невідомо. Будь-який сценарій, будь то первісний твір, будь то похідний твір, необхідно розглядати як один із видів об'єктів авторського права. Отже, до сценарію повною мірою підходить класичне визначення поняття твору, запропоноване В.І. Сері-бровським: «Твір - це сукупність ідей, думок і образів, що одержали в результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, що допускає можливість відтворення». Із цього випливає, що кваліфікуючими ознаками будь-якого виду об'єкта авторського права (твору) є: творчий характер праці автора й об'єктивна форма твору. Сценарію як первісному (оригінальному) твору, безумовно, властиві саме ці дві основних ознаки. Особливих характеристик у сценарію як оригінального твору немає, але форма його - особлива. Сценарій все ж таки відрізняється від оповідальних добутків, наприклад роману. Структура сценарію відмінна від подібних творів. Якщо характеризувати сценарій як похідний твір, можна помітити певні особливості. По-перше, сценарій як вторинний добуток створюється на основі вже наявного твору (роман, п'єса й т.д.) По-друге, автор сценарію як похідного твору не вправі спотворювати художню сутність первісного добутку. Але, незважаючи на зазначену ознаку, сценарій як похідний твір є самостійним, творчим об'єктом авторського права.
18
Lemeshko, Liudmyla. "ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬО-ТВОРЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТЕХНІКІВ- КОНСТРУКТОРІВ ОДЯГУ ЯК ПРОБЛЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (14 листопада 2018): 100–104. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.100-104.
Повний текст джерелаАнотація:
Здійснено теоретичний аналіз проблеми формування художньо-творчої компетентності в техніків-конструкторів одягу як одного з важливих напрямів сучасної професійної педагогіки. Вивчення ступеня наукової розробки даного питання у вітчизняній та зарубіжній науково-педагогічній літературі дало змогу з’ясувати, що, попри затребуваність на сучасному ринку праці фахівців зі сформованою художньо-творчою компетентністю, теоретичні основи формування цієї компетентності у майбутніх конструкторів одягу залишаються малодослідженими.
Обґрунтовано, що професія техніка-конструктора відноситься до професій типу «Людина
– художній образ» і тому має потребу у фахівцях із високим рівнем креативності. Стрімкий розвиток світової індустрії одягу та значне спрощення механізмів надходження товарів швейного виробництва на український ринок, змушують вітчизняну професійну освіту переглянути традиційні підходи до підготовки фахівців для швейної індустрії з урахуванням необхідності підвищення їх конкурентоспроможності.
Вітчизняне швейне виробництво все більше потребує фахівців більш високого рівня, які можуть виконати весь процес проектування виробів, починаючи від розробки ескізу моделі до технології її виготовлення, здатні орієнтуватися в новинках світу моди, нових технологіях художнього проектування та оздоблення одягу, моделювання складних і цікавих моделей одягу різного асортименту з різних матеріалів. Доведено, що техніки-конструктори повинні володіти знаннями не тільки з конструювання й технології одягу, але й художніх дисциплін, які безпосередньо формують художньо-творчі компетентності.
Акцентовано увагу на мозаїчності представлення в сучасній педагогічній літературі досвіду формування художньо-творчої компетентності техніків-конструкторів одягу в коледжах. Визначено проблему недосконалості галузевого стандарту вищої освіти для швейного виробництва. Обґрунтовано важливість удосконалення професійної підготовки фахівців швейного виробництва шляхом підвищення уваги до до формування художньо- творчої компетентності в техніків-конструкторів одягу.
19
Бутиріна, М. В., Н. М. Борщевицька та Н. А. Трунова. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ В ПРОЦЕСІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ЯК СПОСІБ ПІДТРИМКИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПЕДАГОГІВ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 47–57. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-47-57.
Повний текст джерелаАнотація:
ORCID 0000-0003-0867-1119
У статті досліджено та визначено поняття «соціально-психологічний клімат» як загальний емоційно-динамічний настрій колективу, який передбачає створення здорової творчої обстановки в колективі з високими результатами праці і перебуває в прямій залежності від того, який стиль управління обрано керівником. Авторами виокремлено фактори, що впливають на формування соціально-психологічного клімату в колективі, такі як: спрацьованість, дисципліна, адекватна самооцінка і взаємоповага.
Досліджено вплив соціально-психологічного клімату на продуктивність праці педагогів: позитивний соціально-психологічний клімат підвищує настрій людини, її творчий потенціал, позитивно впливає на бажання працювати в даному колективі, застосовувати свої творчі та фізичні сили на користь оточуючим людям, а негативний соціально-психологічний клімат призводить до емоційної пригніченості і виснаженості, як наслідок – стресового стану і низького рівня професійної діяльності, можливого виникнення конфліктних ситуацій.
Визначено роль управлінських рішень керівника у формуванні та підтримці позитивного соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі дошкільного навчального закладу як діяльність, що спрямована на досягнення найефективнішого використання роботи працівників для досягнення цілей закладу. Основне завдання керівника дошкільного закладу – загальне керівництво процесом функціонування та розвитку системи управління та налагодження комфортного соціально-психологічного клімату в колективі, який прийнято вважати основою стабільного стану всього педагогічного колективу під час спільної діяльності по досягненню освітньої мети.
Відібрано найбільш ефективні способи формування та підтримки соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі дошкільного навчального закладу: міжособистісні взаємодії та колективні взаємодії.
20
БАЛІЦКА, Мар’яна. "ЮРІЙ НОВОСІЛЬСЬКИЙ ТА НОВА ПАРАДИГМА СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ІКОНОМАЛЮВАННЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 31–42. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Метою статті є дослідження впливу творчості Юрія Новосільського, як своєрідної основи, поштовху для багатьох українських мистців у спробі інтерпретування, інтегрування та формування засобів і пошуку мови сучасної української ікони. Окрім творчого доробку художника приділяємо належну увагу концептуальній базі для особистісної творчості в царині іконотворення. Розглянуто формування творчої індивідуальної думки Юрія Новосільського крізь призму впливів релігій світу та релігійних явищ, філософських поглядів і сучасних мистецьких течій. Методологічним засадами дослідження стали загально системно логічні методи аналізу та синтезу, філософські – представлені аналогією та компаративістикою. У дослідженні використана спеціальна наукова методологія релігієзнавства – каузальний метод. Застосовано синергетичний, культурологічний метод і мистецтвознавчий аналіз. Наукова новизна даного дослідження полягає у пошуках основи та розгляд проблематики творення сучасної української ікони крізь призму мультидисциплінарного підходу та через аналіз творчої та інтелектуальної праці окремої особистості. Висновки. Творчий доробок Юрія Новосільського, який творив на досить гострих концептуальних кутах, наштовхує українських іконописців на спроби пошуку нових засобів творення сакральної релігійної дійсності у царині іконотворення. Чимало сучасних українських мистців захоплюються творчістю художника, його філософськими поглядами та роздумами на тему богослов’я ікони. Ставиться наголос на екуменічності сучасної ікони, адже сакральне мистецтво робить більше ніж різноманітні міжконфесійні симпозіуми та конференції. Акцентується на тому, що творчий та інтелектуальний доробок однієї особистості є ланкою у символічному причиново наслідковому ланцюгу творення нових явищ у візуальній духовній культурі, міжкультурному та міжконфесійному діалогові. Варто підкреслити, що у багатогранній добі постмодернізму, українська сучасна ікона приймає досвід минулих поколінь та гідно продовжує свій розвиток у різноманітних стилях та в присутності богословської основи.
21
Салейчук, Едуард. "Теоретико-прикладний контекст поняття «творчий потенціал» у психолого-педагогічній літературі". New pedagogical thought 105, № 1 (17 травня 2021): 75–79. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-75-79.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено поняття «творчий потенціал» у психолого-педагогічній літературі. Проаналізовано праці науковців з означеної проблеми. Доведено, що теоретичні та практичні дослідження щодо визначення сутності, ознак та структури творчого потенціалу не дають єдиного трактування цього феномену. Обґрунтовано, що творчий потенціал широко вивчається у різних аспектах, зокрема філософському, педагогічному і психологічному. Схарактеризовано представлене поняття у психологічному дискурсі як сукупність умінь, навичок, можливостей особистості, що визначають її здатність до здійснення творчої діяльності. Доведено, що творчий потенціал має неактуалізовану форму, основними його ознаками є комплексність, динамічність, прихованість від зовнішніх спостережень. В означеному контексті аналізоване поняття розглядається як сукупність здібностей і можливостей, якість або здібність особистості, атрибутивна чи інтегративна властивість. Визначено, що у педагогічній науці основними характеристиками творчого потенціалу є здатність до перетворювальної діяльності та саморозвитку, виявляється у продукті творчої діяльності та є виявом сутності особистості.
22
Zhivotivska, Diana. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ОХОРОНИ ПРАЦІ". HUMANITARIUM 45, № 2 (10 липня 2020): 44–49. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-44-49.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто теоретичні основи формування та розвитку дослідницьких умінь у майбутніх фахівців з охорони праці. Дослідницька діяльність формує вміння для подальшого особистісно-професійного зростання компетентного фахівця. Визначено, що розв’язання системи творчих завдань та здійснення пошукової діяльності позитивно впливає на формування дослідницьких умінь студентів. Науково-дослідницька діяльність студентів є засобом професійної підготовки майбутніх фахівців. Вона актуалізує креативні можливості особистості в аспекті вироблення власного погляду на шляхи розв’язання проблемної виробничої ситуації, розвиває творче мислення, індивідуальні здібності, дослідницькі навички. Розв’язання проблеми формування дослідницьких умінь потребує комплексного та системного підходу. Результативність процесу формування дослідницьких умінь зумовлюється його організацією.
23
Шологон, Лілія. "НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РУХ УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст. НА СТОРІНКАХ ТОГОЧАСНИХ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ПРАЦЬ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 222–33. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.222-233.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано публіцистичні праці другої половини ХІХ – початку ХХ ст., присвячені найважливішим проблемам національно-культурного руху українців Галичини. Метою статті є розкрити погляди переважно лідерів цього руху на найбільш актуальні питання українського культурного життя краю та прослідкувати за трансформацією національно-культурного руху українців Галичини у національно-визвольний. За допомогою джерелознавчої критики ми спробували з’ясувати об’єктивно-суб’єктивний інформаційний потенціал публіцистичних праць українських, польських та російських громадсько-культурних діячів та політиків, що дозволило зробити реконструкцію різних аспектів національно-культурного руху українців Галичини впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Герменевтика, як мистецтво правильно розуміти мову іншої людини, зокрема писемний текст, мала також важливе значення для аналізу творів учасників національно-культурного руху. Нам вдалося встановити, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. простежується стійка тенденція до політизації українського національно-культурного руху та трансформації його у національно-визвольний. Це позначилася на творах громадських діячів цього часу (Юліана Бачинського, Леона Василевського, Станіслава Людкевича, Івана Труша, Івана Франка та інших), де акцентується на тому, що тільки політична самостійність українців може стати передумовою до вирішення найнагальніших проблем, у тому числі культурного характеру. Такий світоглядний підхід має важливе суспільне значення в умовах сучасної гібридної російсько-української війни, коли боротьба за українську державність триває.
Ключові слова: Галичина, національно-культурний рух, публіцистичні праці, громадське товариство, політична самостійність.
24
Dedeliuk, Nina, Nadiya Kovalchuk, Elena Tomashchuk, Tetyana Gnitetska та Lyudmila Vashchuk. "Професійна адаптація студентів з різними типами нервової системи в умовах педагогічної практики". Physical education, sport and health culture in modern society, № 4(48) (30 грудня 2019): 46–50. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-04-46-50.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. У статті висвітлено актуальну проблему професійної адаптації студентів в умовах педагогічної практики у закладах загальної середньої освіти. Зосереджено увагу на індивідуальних типологічних особливостях студентів. На основі аналізу наукових праць визначено, що адаптація визначається характеристиками, обумовленими специфікою творчої, навчальної та професійної діяльності, набутих студентами у процесі навчання. Мета дослідження передбачає дослідження адаптаційних можливостей студентів з урахуванням різних типів нервової системи в умовах педагогічної практики. Методи дослідження – аналіз психолого-педагогічної літератури, психологічні методи дослідження, анкетування, опитування, методи якісно-кількісного аналізу. Результати дослідження. На основі вивчення наукових праць ми встановили, що студентам із сильною інертною та слабкою нервовою системою притаманне домінування конструктивного компонента на початку їх самостійної педагогічної практики. Характерною ознакою діяльності студентів-практикантів із сильною активною нервовою системою є здатність імпровізації та максимальної мобілізації своїх набутих умінь та навичок, творче оперативне вирішення поставлених освітніх завдань. Аналіз практичної діяльності обох груп показав, що пристосування до умов бази практики вимагають від студентів мобілізації адаптаційних можливостей. Процес підвищення адаптаційних можливостей майбутніх учителів фізичної культури, з урахуванням різних типів нервової системи а саме: рівня сили процесів збудження, рівня сили процесів гальмування, рівня рухливості нервових процесів, у професійній діяльності має індивідуальні особливості. Висновки. В умовах педагогічної практики у студентів з різними типологічними особливостями нервової системи виявлено фактори впливу на професійну адаптацію. Вона залежить і від характеру самих факторів, і від професійної, психологічної, фізичної підготовки молодих людей до самостійної роботи, і від їхнього відношення до праці. Швидкість процесів професійної адаптації є одним з показників росту якості підготовки у закладах вищої освіти.
25
Kolesnyk, O. S. "Генеалогія українських козацько-старшинських родів у висвітленні Г. О. Милорадовича". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 2 (9 квітня 2018): 113–20. http://dx.doi.org/10.15421/171824.
Повний текст джерелаАнотація:
Окреслено основні етапи життя та проаналізовано творчий доробок одного з найвідоміших представників чернігівського дворянства – Григорія Олександровича Милорадовича (1839-1905). З’ясовано, що ключовими джерелами, на основі яких ним здійснювались наукові дослідження та готувались авторські публікації, стали матеріали родинних архівів Полуботків, Чарнишів, Туманських, Скоропадських та Лашкевичів, успадковані Милорадовичами разом із маєтками та накопичені ними протягом багатьох років держаної служби (листи, судові акти, періодичні видання). Крім того, з огляду на зміст праць Григорія Милорадовича, вони були умовно розподілені на дві групи – біографічні нариси та власне генеалогічні дослідження, а також виявлені й проаналізовані їх головні особливості. Окрема увага зосереджена не тільки на найбільш відомій книзі історика-аматора «Родословная книга дворянства Черниговской губернии», а й на інших його працях, які до цього часу переважно перебували поза увагою дослідників його доробку, вважаючись певною мірою незначними і другорядними. Переглянуто деякі рецензії на праці Г. О. Милорадовича, опубліковані ще за його життя, та встановлено, що його науковий доробок отримував схвальні відгуки і невелику кількість зауважень. Встановлено, що інформаційний потенціал публікацій графа Г. Милорадовича може успішно використовуватися не лише при дослідженнях з генеалогії, а й інших спеціальних історичних дисциплін.
26
Яблокова, О. "Особливості перекладу художнього твору як первісного та похідного об’єкта авторського права". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 189–94. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1988.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті питання, що стосуються перекладу художньої літератури як похідних творів. Чинне законодавство визначає переклад як вид похідного твору. Отже, переклад є об'єктом авторського права. Перекладу властиві всі ознаки, які характерні для будь-якого іншого об'єкта авторського права (творчий характер праці й об'єктивна форма). Для вчинення дій, спрямованих на переклад художнього твору з однієї мови іншою, потрібні творчі зусилля перекладача. Технічний (підрядковий) переклад не буде є об'єктом авторського права, тому що він не відображає художнього задуму первісного автора. Основним завданням перекладача, на нашу думку, є максимальна передача читачу того художнього посилу, що хотів донести автор первісного твору. Якщо перекладач допускає зміну тексту первісного автора, спотворює образи твору, тим самим порушуються особисті немайнові права автора первісного твору. Будь-який літературний художній твір, створений автором, має донести до читача думки, образи, які дадуть змогу аудиторії зрозуміти задум первісного суб'єкта авторського права. Крім того, переклади охороняються нарівні з оригінальними творами, без шкоди правам автора (п. 3 ст. 2 Бернської конвенції), але при цьому перекладач має зважати на права автора оригінального твору. Також у статті вказується, що переклад художнього твору в класифікації видів перекладів позначається як авторизований і авторський. Стаття розкриває основні особливості перекладу як похідного літературного твору.
27
Гутник, Ірина. "ХОРЕОГРАФІЧНІ ТВОРИ ОЛЕКСІЯ ГОМОНА В РЕПЕРТУАРІ АНСАМБЛІВ НАРОДНОГО ТАНЦЮ УКРАЇНИ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), № 36 (9 травня 2021): 57–63. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi36.410.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено особливості балетмейстерської діяльності народного артиста України Олексія Гомона в контекстірозвитку народно-сценічного танцювального мистецтва України. Проаналізовано його творчий доробок –хореографічні номери в репертуарі професійних та аматорських танцювальних колективів, ансамблів пісні і танцю.Висновки про характерні особливості хореографічних творів митця та власний стиль роботи балетмейстера зробленона основі аналізу наукових праць, періодичних видань, а також спогадів колишніх артистів і колег.
28
Комар, Таїсія, та Олексій Лунков. "Проблема життєвого самоздійснення особистості у світлі наукових рефлексій". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 117–28. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-117-128.
Повний текст джерелаАнотація:
Наукове дослідження проблеми життєдіяльності людини пов’язане із загостренням проблеми збереження і сталого розвитку світу. До кола актуальних і недостатньо осмислених понять, перспективних для сучасного етапу розвитку психологічної науки, зокрема, галузей психології особистості та вікової й педагогічної психології входить і поняття самоздійснення. Метою статті єнауково-теоретична рефлексія міждисциплінарних підходів до дослідження процесу самоздійснення особистості. Встановлено, що у зарубіжних психологічних і філософських словниках термін «самоздійснення» (self-fulfillment) найчастіше трактується як завершений, кінцевий результат самореалізації, повне звершення можливостей особистості. У статті відзначено, що з проблемою самоздійснення семантично пов'язана низка інших понять: всебічний розвиток особистості, самоствердження, самоактуалізація, сенс життя, життєва стратегія, доля. Змістовно близькими і активно науково досліджуваними процесами, особистості є самореалізація та самоактуалізація. У наукових працях класиків марксизму представлена концепція тотальної людини, яка самореалізується в творчій, активній праці, в суспільному житті, культурі, пізнавальної діяльності. Самоздійснення, у значенні самореалізація особистості, ґрунтоване на вільному розвитку і прояві «людської природи». Виявлено, що наукові розробки кола проблем розвитку та вдосконалення людини у вітчизняній психології радянського періоду визначалися діяльнісним підходом. Ідея самореалізації особистості як максимально повного розкриття її творчого потенціалу розкривають в дослідженнях А. Маслоу і К. Роджерса. Вищим рівнем потреб щодо здійснення своїх ідентифікацій: таланту, творчих потенцій, цінностей, смислів, орієнтації А. Маслоу розглядає самоактуалізацію. Відзначене переконання К. Роджерса, що людська природа завжди прагне до безперервного розвитку, до реалізації можливостей людини, до реалізації своїх здібностей. Виявлено, що у наукових дослідженнях реалізацію або втілення, здійснення людини пов’язують із реалізацією «індивідуальних сутнісних сил», або «людської природи». Дослідники в досить різних контекстах намагалися вичленувати специфічний зміст природи особистості. Змістовно забезпечує ідею розвитку і реалізації особистості у динамічному світі поняття особистісного потенціалу. Перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо в дослідженні змістовних характеристик та визначенні функційного навантаження особистісного потенціалу у процесі самоздійснення. Ключові слова: самоздійснення, самореалізація, самоактуалізація, особистість, особистісний потенціал, самість, діяльність, стратегії самореалізації, творчий потенціал.
29
Харчук, Роксана. "Джерела праці Ґвідо де Батталії про Тараса Шевченка". TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych 6, № 16 (23 грудня 2021): 21–33. http://dx.doi.org/10.31743/tkpuzk.13404.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зроблено уточнення щодо першодруку праці Ґвідо де Батталії Тарас Шевченко, його життя і твори. Перш ніж вийти окремим відбитком вона друкувалася під назвою Шевченко, український поет у 1–7, 9–11, 13–18 номерах львівського часопису “Tygodnik Naukowy” за 1865 р. Доповнено джерела, якими користувався польський критик. Авторка доходить висновку, що у зв’язку з обмеженим біографічним й літературознавчим матеріалом на тему Шевченка і його творчості Ґ. де Батталія виявив самостійність мислення й об’єктивність суджень на підставі поетичних творів українського поета, зокрема й заборонених в Росії. Його праця носить як інформативний, так і полемічний характер. Критик полемізував передусім з Ф. Фаленським, частково з Л. Совінським, солідаризуючись з Я. Лямом у питанні формування нової української ідентичності й у питанні значення Шевченка в цьому процесі. Попри ряд помилок і неточностей саме завдяки цій праці з життям і творчістю Шевченка знайомилося молоде покоління галицьких українців у 1860-х рр. й читачі-поляки.
30
КАЛИНЧУК, Алла. "ШЕВЧЕНКОВА ПОЕЗІЯ В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ВАСИЛЯ ЩУРАТА". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 165–80. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні здобутки Василя Щурата (1871–1948) вивчено фрагментарно, а його праці про Шевченкову творчість досі залишаються належно не поціновані. Актуальність дослідження – необхідність усебічного осмислення вченим поезії митця, засвідчення його зв’язку з культурно-історич- ною школою вітчизняної науки. Мета роботи – дослідити рецепцію конкрет- них Шевченкових творів В. Щуратом. Реалізація поставленої мети передбачає використання у статті історико-порівняльного та філологічного методів. Новизна розвідки полягає у літературознавчому аналізі праць В. Щурата, який спробував інтерпретувати тематику і проблематику, мотивну, сюжетну й образну структуру окремих поезій митця та долучитися до наукового вивчення творів, започаткованого критиками в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Окрес- лено ґрунтовний розгляд ученим поем «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Іван Під- кова», що формували основи історіософської думки Шевченка. Наголошено, що докладне вивчення послань «Гоголю» й «І мертвим, і живим…» наштовх- нуло критика на оригінальне й нове їх прочитання. З’ясовано, що в контек- сті розгрому російською владою Кирило-Мефодіївського братства науковець обговорив поезії «Чернець» й «У Бога за дверми лежала сокира…» та спробу- вав розкрити творчий і психологічний стан Шевченка після арешту 1847 р. і під час заслання. Проаналізовано Щуратову класифікацію конкретних засо- бів інтертекстуальності в «Давидових псалмах» і «Подражаніях». Установ- лено, що дослідник вивчив ґенезу поезій «Подражаніє Едуарду Сові» та «Ой діброво – темний гаю!..», вказавши на їх прототексти. Уважаємо, що студії Василя Щурата розширювали горизонти опрацьовування поезій митця в пер- шій третині ХХ ст. і цілком вписуються в сучасне академічне шевченкознав- ство. У майбутньому результати дослідження будуть використані під час підготовки монографії про новітні напрями та проблеми розвитку науки про Шевченка в першій третині ХХ ст.
31
Павлов, О. І. "НІЦШЕАНСЬКИЙ ОБРАЗ НАДЛЮДИНИ ТА СУЧАСНІСТЬ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 74–79. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1029.
Повний текст джерелаАнотація:
Павлов О. І. Ніцшеанський образ надлюдини та сучасність. – Стаття.У статті розкрито ніцшеанський образ надлюдини, яка за покликанням долі має перебувати у постійному русі на шляху самовдосконалення не тільки тіла, а й духу та розуму, чого, на думку Ф. Ніцше, можливо досягти за рахунок волі до влади над собою. Доведено, що тільки від духовної установки людини залежить до якого ступеня розвитку вона дійде. Звідси випливає розуміння надлюдини як людини, котрій вдалося подолати роздрібненість свого існування, котра повернула собі світ і підняла погляд над його горизонтом. Основні результати дослідження ґрунтуються на філософському положенні, яке відбилося у праці Ф. Ніцше, про те, що духовні якості людини є результатом виховання, історичного й особистого досвіду та не успадковуються, на відміну від фізіологічних і пси-хологічних властивостей, тому вони досить рухливі та мінливі. Мета життя полягає у пошуку істини, творчій праці, подоланні себе. Простежується зв’язок цього основоположного лейтмотиву твору Ф. Ніцше із сучасним етапом розвитку людства, яке переживає перехід від інформаційно-комунікативних технологій п’ятої хвилі до когнітивно-кібернетичних технологій шостої хвилі. З’ясовано зв’язок ідеї Ф. Ніцше про надлюдину з концепцією «осьового часу» К. Ясперса, вченням В. Вернадського про ноосферну людину, із трансгуманістичним техніко-детермінованим образом людини з машини та їх впливом на формування досконалої людини. Актуальність ідеї Ф. Ніцше про надлюдину підтверджується спостереженням В. Вернадського щодо того, що людина матиме величезне майбутнє,якщо вона не вживатиме свій розум і свою працю на самознищення.Зроблено висновок, що уявлення Ф. Ніцше про надлюдину не суперечить науковим поглядам сучасних мислителей про шляхи та напрями еволюції людини розумної. Саме тому сучасна людина відчуває потребу в оволодінні творчою спадщиною Ф. Ніцше щодо удосконалення людських якостей. Ф. Ніцше проголосив неминуче, потрібне, неможливе. Він сповістив нас про прихід надлюдини. Цей прихід значно збільшив кількість людської спільноти, готової стати на канат і йти до кінця – до перемоги над собою. Обґрунтовуючи значення ніцшеанського образу надлюдини для сучасності, потрібно розуміти, що Ф. Ніцше був несвоєчасною людиною для своєї епохи. Епоха жила вірою у прогрес, він же розглядав своє справжнє як минуле, шукав опору в ідеальному світі. Сучасний світ є далеко не ідеальним, тому існує нагальна потреба у послідовниках творчих пошуків німецького філософа. Оскільки ідея всебічного удосконалення сучасної людини набула вселенського значення, її осягнення потребує зосередження уваги вчених на міждисциплінарному підході, що і є одним із перспективних напрямів здійснення подальших наукових розвідок.
32
Багрій, Mарія Антонівна, та Галина Білавич. "НАУКОВА, ОСВІТНЯ, ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ – ЧЛЕНІВ НТШ У ЛЬВОВІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)". Інноватика у вихованні 1, № 11 (30 травня 2020): 25–35. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.268.
Повний текст джерелаАнотація:
Наприкінці 1860 – на початку 1870-х років у Галичині відбувається активізація українського національного життя, виникають перші українські інституції («Просвіта»(1868 р.), Літературне товариство імені Шевченка у Львові (1873 р.), які покликали згодом до життя численні громадські ініціативи українців, дали поштовх до створення численних освітніх, просвітницьких, молодіжних, жіночих, професійних товариств. Важливу роль у розгортанні процесів національного відродження українства відіграло Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), в яке 1892 р. перетворилося Літературне товариство імені Шевченка у Львові. У статті проаналізовано діяльність його філологічної секції. Схарактеризовано працю на ниві науки, освіти, видавничої діяльності, публіцистики її окремих представників (О. Барвінського, О. Огоновського, О. Партицького, Ю. Романчука та ін.). Окреслено їхнє значення для розвитку української науки. Акцентовано увагу на аспектах освітньо-просвітницької праці, з’ясовано їхні творчі здобутки у розвитку українського мовознавства та літературознавства, бібліотечної справи, заснування періодичних видань, пропагування української мови і літератури, поширення ідей наукового просвітництва та ін. Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ ст. увійшли в українську літературу не тільки як автори художніх творів, які вивчали учні в освітніх закладах різного типу, а й як укладачі навчальної літератури (букварів, читанок, хрестоматій, словників, підручників з історії літератури, літературознавства, мовознавства), популяризатори та дослідники творчості Тараса Шевченка, Юрія Федьковича та інших письменників тощо. Працюючи в гімназіях, Львівському університеті, вони активно вводять як мову навчання руську (українську), укладають український фонетичний правопис. Саме письменники через уживання термінів «народ», «нація», «Україна», «держава» та подібних понять призвичаювали приспаний люд до такої лексики, сприяли поширенню понять «український», «українці» замість «русини», «руський», підносячи до рівня національної свідомості населення регіону.
33
Marchuk, Serhii. "Методичні засади фізичного виховання школярів у педагогічній спадщині Костянтина Ушинського". Physical education, sport and health culture in modern society, № 1 (49) (31 березня 2020): 29–35. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2020-01-29-35.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. У статті розкрито педагогічні засади фізичного виховання в науковій спадщині видатного україн- ського педагога, корифея світової й вітчизняної психолого-педагогічної науки Костянтина Ушинського. Мета дослідження – проаналізувати методичні засади фізичного виховання школярів крізь призму розгляду педа- гогічних засобів і форм у гуманістичній та здоров’язберігальній концепції Ушинського. Методи дослідження – вивчення літературних джерел, документальних матеріалів, теоретичний аналіз і синтез отриманих даних. Результати дослідження. На основі вивчення історико-літературних джерел установлено, що К. Ушинський (1824–1870) критично порівняв освітні реалії зарубіжжя з актуальним станом вітчизняної школи та зробив вагомі теоретичні узагальнення щодо таких актуальних методичних питань фізичного виховання: місця гімнастики й гімнастичних ігор у змісті навчальних предметів у школах різного типу; впливу режиму дня на нормальний фізичний розвиток вихованців; ролі раціонального харчування в збереженні здоров’я учнів; формування сприятливого психоемоційного клімату та ін. Висновки. Дослідження, здійснене на основі історико-педагогічного аналізу праць К. Ушинського, дало змогу виокремити та зафіксувати арсенал засобів фізичного виховання школярів у творчій спадщині видатного педагога: фізичні вправи, гімнастика, гра, праця, ознайомлення учнів із теоретичними відомостями з анатомії, фізіології та гігієни в підручниках «Дитячий світ» і «Рідне слово»; природні й гігієнічні чинники: раціональний режим праці, харчування, відпочинок, сон. Визначено найбільш дієві орга- нізаційні форми фізичного виховання учнів у науковому доробку К. Ушинського: уроки гімнастики, фізкультурні хвилинки, фізкультурні паузи, раціональна організація відпочинку учнів на перервах, на свіжому повітрі з рухливими іграми, прогулянками на природу. Загальнопедагогічні положення К. Ушинського істотно вплинули на теорію фізичного виховання царської Росії другої половини ХІХ ст. Як українського педагога, Костянтина Ушинського, без сумніву, можна вважати засновником національної педагогічної теорії фізичного виховання.
34
Сухомлинська, Ольга. "Праці сучасних українських науковців у вимірі сухомлиністики". New pedagogical thought 106, № 2 (5 липня 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-3-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду доробку сучасних українських учених із сухомлиністики як окремого напряму педагогіки, коли йдеться про творче прочитання спадщини Василя Сухомлинського в контексті актуальних питань освіти і виховання, та історії педагогіки як феномену минулого, без звернень до сьогодення. Визначено й конкретизовано поняття «сухомлиністика» у тій його частині, що стосується передовсім тлумачення праць Сухомлинського сучасними науковцями як підґрунтя або ж плідної основи, на якій можуть вибудовуватися продуктивні ідеї. На основі аналізу джерелознавчих та історіографічних праць установлено велику кількість публікацій сучасних авторів з означеної тематики (близько 2100 прізвищ). З усього масиву персоналій, дотичних до питань сухомлиністики, обрано три постаті відомих учених-педагогів: Олександри Савченко, Івана Беха та Алли Богуш. Критеріями для відбору стали: розроблені кожним із них власні педагогічні концепції, теорії, які вони вибудовують упродовж багатьох років; включення в них ідей Сухомлинського.
У статті проаналізовано науковий доробок відомого дидакта, фахівчині з теорії і методики початкової освіти Олександри Савченко, розробниці теорії і методики навчання дітей раннього віку і дошкільного навчання, авторки дошкільного напряму в українській лінгводидактиці Алли Богуш та фахівця з проблем методології, теорії і технології виховання Івана Беха. Доведено, що у своїй сукупності за останні 25 років вони опублікували більше 60 наукових статей. Зроблено висновок, що ці автори зверталися до творчої спадщини Василя Сухомлинського, поглиблюючи і розширюючи проблематику зі сфери своїх наукових пошуків, та, виходячи за рамки свого дослідницького поля, охоплювали також і загальнопедагогічні питання. Їхній доробок у галузі сухомлиністики розглянутий як складова частина сучасного стану педагогічної науки в Україні.
35
Чернятевич, Я. В. "ЦИФРОВИЙ РОБОЧИЙ ПРОСТІР ЯК СКЛАДОВА СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ". Підприємництво і торгівля, № 32 (20 грудня 2021): 60–65. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-32-08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сутність цифрового робочого простору як складової частини сучасного ринку праці. Встановлено, що внаслідок глобалізаційних процесів в економічних системах на передній план виходять цифрові технології, автоматизовані системи управління, віддалена (дистанційна) праця, розвиток економіки знань та інформаційного суспільства. Виявлено, що 2020 рік приніс значні зміни у сфері організації праці, в системі реалізації професійної діяльності людини, в підходах до розуміння особистісного розвитку, наслідком чого став пошук шляхів адаптації людей до так званої нової реальності. З’ясовано, що поняття цифрового робочого простору є досить новим у науковому обігу і водночас досить уживаним. Не існує єдиного визначення цього терміна, однак це не заважає компаніям та організаціям використовувати його для побудови стратегій розвитку та функціонування. Встановлено, що під цифровим робочим простором можна розуміти певне інтегральне утворення, що охоплює цифрові процеси, засоби цифрової взаємодії, інформаційні ресурси, цифрову інфраструктуру та інші поняття, що є характерними для цифровізації загалом. З’ясовано, що в Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України цифрове робоче місце визначається як віртуальний еквівалент фізичного робочого місця, котрий вимагає належної організації, користування та управління, оскільки воно має стати запорукою підвищеної ефективності працівників та створення для них більш сприятливих умов праці. Зроблено висновок про те, що у нинішніх умовах змінюється роль людини у виробничих процесах, зростає потреба у творчих кадрах, важливими ознаками робочої сили стають креативність, комунікабельність, нестандартне мислення, адаптивність тощо. Саме інтенсивний розвиток цифровізації, загальносвітові тенденції (в тому числі, пандемія коронавірусу COVID-19), прискорений розвиток цифрового простору та перехід на цифрові робочі місця є і причинами, і наслідками реалізації нових якісних ознак сучасної людини на ринку праці.
36
Kuczyńska, Marzanna. "CYRYLA STAWROWIECKIEGO OD CZYTANIA TWÓRCZOŚCI PIOTRA SKARGI — NA PRZYKŁADZIE ŻYWOTA ŚW. STEFANA I KAZANIA NA OŚWIĘCENIE ŚWIĄTYNI." Studia Ukrainica Posnaniensia 5 (March 24, 2017): 317–30. http://dx.doi.org/10.14746/sup.2017.5.36.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано гомілетичні твори Кирила Ставровецького (?–1646), руського теолога, проповідника, агіографа, поета, видавця першого руського теологічного трактату Зерцало богословії, а також збірки повчань Євангеліє учительноє і Перло многоцінноє крізь призму запозичень з проповідей та агіографічних творів польського єзуїта Петра Скарґи. Впливи останнього помітні в багатьох текстах православного проповідника, причому два вище вказані в заголовку твори позначені найбільшою залежністю від першозразків. У пошану пам’яті св. Cтепана Петро Скарґа cтворив дві праці — житіє та проповідь — і обидві Ставровецький використав. Щодо твору На посвячення святині звернувся додатково до проповіді Якуба Вуйка — іншого польського єзуїта. Для письменника характерний творчий підхід, відмова від безрефлексійного засвоєння католицького матеріалу, адаптування з урахуванням догматичних і культурних відмінностей.
37
Осіпенко, Н. С. "ОБРАЗ ЖІНКИ-РУКОДІЛЬНИЦІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ (ЗА ТВОРАМИ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА», Т. ШЕВЧЕНКА «НАЗАР СТОДОЛЯ», О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЗЕМЛЯ»)". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 253–58. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-35.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу образу жінки-рукодільниці у творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», О. Кобилянської «Земля». Розглядаються людські якості, які уособлюють найкращі риси жіночого характеру: доброту, сердечність і хазяйновитість. Особлива увага приділяється праці, що увиразнює людські чесноти та вдачу. У статті акцентовано увагу на жіночих образах літератури ХІХ століття, які різняться рівнем життя та поглядами. Як і в реальному світі, так і на сторінках художніх творів кожна героїня має свою долю. Відповідно до мети статті здійснено аналіз образу жінки-рукодільниці, яку розуміємо як жінку, що займається рукоділлям, у творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», О. Кобилянської «Земля». У досліджені наведено приклади з художніх творів про життя і побут українських героїнь, описи дівчат-красунь у вишитому вбранні; сімейні звичаї і обряди, що супроводжуються використанням вишитих рушників, виготовлених самими дівчатами та жінками; охарактеризовано техніки шиття та процес вишивання. У результаті дослідження образів жінок-рукодільниць у творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», О. Кобилянської «Земля» з’ясовано, що кожна героїня славилася високими естетичними вподобаннями, розвиненими трудовими навичками, опануванням технології виготовлення й оздоблення речей побуту, одягу. Усі ці якості позитивно впливали на їхній авторитет у суспільстві та протилежної статі. Статус «жінка-рукодільниця» додавав особистості поваги (подекуди навіть спостерігалося поклоніння таланту та трудолюбству), допомагав людині жити, виконувати складну справу життя, ушляхетнював душу, підіймав над посередністю, поліпшував емоційний стан, робив дівчину витонченою, був ознакою готовності до подружнього життя, моральної краси і досконалості. Аналіз жіночих образів у вищезазначених художніх творах дозволяє зробити висновок, що ідеалом для українських письменників була жінка- рукодільниця, берегиня, у якій гармонійно поєднуються працелюбність, зовнішня і внутрішня краса, високорозвинений естетичний смак.
38
Bondarchuk, N. V. "ТЕОРЕТИЧНИЙ ЗМІСТ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (26 квітня 2018): 10–18. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.10-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню теоретичного змісту людського капталу та визначення його основних складових. Метою дослідження є визначення теоретичного змісту поняття «людський капітал» як об’єкта обліку та його складових. Встановлено, що центральне місце в процесі переходу економіки на інноваційний шлях розвитку, яка повинна мати високий творчий потенціал, бути висококваліфікованим професіоналом. Від професіоналізму працівника залежать результати інтелектуальної, інноваційної діяльності та успіхи в інноваційній економіці.
Наведено основні визначення поняття “людський капітал” у працях економістів. Констатовано, що людина та її продуктивні здібності займають центральне місце в психолого-педагогічних та соціально-економічних науках. Відмінності у трактуванні даної дефініції залежать: по-перше, у виокремленні складових людського капіталу (капітал здоров’я, інтелектуальний капітал, мобільність, мотивація, культура, творчі здібності, талант, виховання, менталітет, адаптивність); – по-друге, у сфері використання людського капіталу (економічна, соціальна, психологічна, педагогічна, управлінська, облікова категорія).
Для формування повного уявлення про сутність, особливості людського капіталу та його значимість у різних сферах діяльності суб’єктів господарювання змістовно розкрито елементи досліджуваної категорії. Визначено основні складові людського капіталу серед яких: капітал здоров’я, інтелектуальний капітал, мобільність, мотивація, культура, творчі здібності, талант, виховання, менталітет, адаптивність). В процесі дослідження уточнено функції кожної із складової людського капіталу.
Основними напрямами подальших досліджень є конкретизація облікових принципів і процедур людського капталу, формування єдиних методичних підходів у способах оцінювання людського капіталу.
39
Олицька, Олена. "ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЄВОГО ТА ПРОФЕСІЙНОГО ШЛЯХУ М. М. ДАРМАНСЬКОГО". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 10(104) (28 грудня 2020): 500–513. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/500-513.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено й систематизовано основні історіографічні інтерпретації життєвого та професійного шляху науковця, освітянина й талановитого управлінця М. М. Дарманського. Здійснено класифікацію всього комплексу джерел, які дозволяють ґрунтовно вивчити постать видатного подільського педагога й управлінця М. М. Дарманського. Зібрано та конкретизовано основні архівні матеріали педагогічної творчої спадщини видатного реформатора. Розглянуто особисті здобутки – наукові праці М. М. Дарманського, в яких відображені ідеологічні, педагогічні, наукові й управлінські погляди досліджуваної персоналії. Досліджено творчий доробок М. М. Дарманського та простежено основні етапи еволюції його наукових поглядів. Визначено основні реформації та нововведення талановитого управлінця. Окреслено основні вектори науково-публіцистичної літератури про М. М. Дарманського. Обґрунтовано вагомий внесок М. М. Дарманського у створенні й удосконаленні мережі закладів вищої освіти на Хмельниччині.
40
Асталош, Габріела Ласлівна. "ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЙЕНЕ ГУБАЇ В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ УГОРСЬКОГО КАМЕРНО- ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 66–72. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247347.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — на основі детального вивчення життєдіяльності Йене Губаї висвітлити провідні аспекти творчої спадщини митця та його роль в історії угорського камерно-інструментального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. У процесі дослідження представленої проблематики були використані такі методи: історичний (вивчення ґенези угорської інструментальної музики кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.), джерелознавчий (опрацювання існуючих музикознавчих праць із дотичних питань), аналітичний та структурно-логічний (осмислення та висвітлення хронології історичного аспекту, освоєння специфіки стилю творчої особистості) та метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків). Наукова новизна. Вперше в українському мистецтвознавстві розглядається творчість Йене Губаї в контексті еволюції угорського мистецтва зазначеного періоду як комплексне явище життєдіяльності митця. Висновки. Творча діяльність Й. Губаї, що припадає на кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст., стала ключовою в історії угорської музики на перетині століть. Вона сформувалась під знаком національної самосвідомості митця, включає різні аспекти його творчості: виконавський, педагогічний, громадський, композиторський. Як скрипаль-віртуоз, він активно концертував у ранні роки, досягнувши вершин професіоналізму; педагогічна та просвітницька діяльність музиканта постали в центрі його життєвих пріоритетів зрілого періоду, він успішно виховував молодих скрипалів та створював фундамент для професійної музичної освіти краю, став основоположником скрипкової школи в ньому; співпрацюючи з відомими постатями зазначеного періоду, митець зміг створити у рідній країні справжній музичний осередок, значно пожвавити концертну практику вітчизняних виконавців, завоювати щиру симпатію та викликати пожвавлений інтерес вибагливої європейської публіки до особливого колориту угорської музики; композитор Й. Губаї залишив чималу спадщину, питому частину якої становить концертно-педагогічний репертуар, зокрема камерно- інструментальні полотна.
41
Коник, М. І. "“АБИ НАШ НАРІД ДОБУВ СЯ ІЗ БІДИ І НУЖДИ…”: ЕКОНОМІЧНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ СТЕПАНА СМАЛЬ-СТОЦЬКОГО (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 64 (7 жовтня 2021): 53–56. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-09.
Повний текст джерелаАнотація:
Українська журналістська наука доби незалежності все більше набуває рис об’єктивності та всебічності, позбавляючись стереотипів заідеологізованості, притаманних радянському журналістикознавст-ву. Це зумовлено не лише реальними суспільно-політичними умовами, а й новими можливостями для дослідників безпосереднього використання історичних джерел, їх неупередженого аналізу. Актуальність обраної теми дослідження обумовлюється необхідністю вивчення творчої спадщини тих визначних діячів, що стояли біля витоків українського журналістикознавства та формували основні принципи функціонування українських мас-медій. Окрім того, визначення ролі окремої особистості у мас-медійній галузі, впливу її переконань та вчинків є важливим компонентом у дослідженні вітчизняної журналістики. Довгі десятиліття неординарна осо-бистість Степана Смаль-Стоцького через ідеологічні заборони не була належно пошанована, а неоціненна творча спадщина залишалася недоступною для українства. Із здобуттям Україною незалежності його науко-вий доробок, журналістська та редакційно-видавнича діяльність стали об’єктом досліджень українських нау-ковців. Комплексний аналіз економічної журналістики в доробку С. Смаль-Стоцького у контексті розвитку української журналістики кінця ХІХ – початку ХХ ст. окреслює мету дослідження. Що стосується практич-ного значення результатів дослідження, то варто наголосити на тому, що напрацьований матеріал необхідно використати для підготовки узагальнюючих праць з історії української журналістики, для підготовки нав-чальних програм з фахових дисциплін у вищих навчальних закладах.
42
Самко, Алла. "НАУКОМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ АКАДЕМІКА С. ГОНЧАРЕНКА". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 17, № 1 (31 грудня 2020): 140–52. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(17).2020.140-152.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором оглядової статті здійснено наукометричний аналіз наукового доробку С. Гончаренка. Здійснено класифікацію джерел за змістом, визначаючи суто наукові дослідження (монографії, наукові статті, дисертації), популяризаторські праці (публіцистика, науково-популярні видання), навчальні (посібники, підручники), довідкова література (енциклопедії, бібліографічні покажчики, словники тощо), хрестоматійні видання (збірки документів, видання творів та ін.). Визначено проблематику наукових розвідок Семена Устимовича, виокремлено їх пріоритетні напрями: дидактика фізики, проблеми розвитку вітчизняної освіти, загальна дидактика, методологія педагогіки. Зазначено, що систематизація науково-педагогічної спадщини вченого за різними критеріями дозволила отримати уявлення про різноплановість доробку вченого та коло проблем, які були предметом його дослідження. Обґрунтовано, що оприлюднення інформаційних ресурсів вченого в електронній бібліотеці сприяє поширенню та забезпечує відкритий доступ до результатів його наукових досліджень. Зазначено, що внесення інформаційних ресурсів до електронної бібліотеки (оприлюднення), завантаження ресурсів (розповсюдження), цитування наукової продукції (використання) є впровадженням наукових результатів науковця. Представлено бібліометричний профіль С. Гончаренка за допомогою найважливіших критеріїв оцінювання наукового рівня (h-індекс, і10-індекс). Отримано адекватну оцінку наукової продуктивності С. Гончаренка, визначено загальну кількість публікацій та загальне число цитувань вченого. Зроблено висновок, що праці академіка С. Гончаренка є досить цитованими і нині: як у текстах дисертаційних робіт, авторефератів, так і в найновіших працях нинішніх вчених з проблем історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, національної освіти, внеску конкретних персоналій у розвиток вітчизняної педагогіки.
Ключові слова: С. Гончаренко, наукові праці, критерії, наукометричний аналіз, бібліометричний профіль.
43
КОСТАНДА, Ірина. "КОДИФІКАЦІЯ СТИЛІСТИЧНИХ ФОРМ ТРАДИЦІЙНОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ АНТОЛОГІЇ ЧЖАО МІНА (眧明) «ВИБРАНІ ТВОРИ ЧЖАО МІНА» («昭明文选»)". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 202–8. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження присвячене розгляду процесів стилістичної кодифікації та становлення стилістичних норм на матеріалі одного з голов- них творів із цієї галузі китайської філології «Вибрані твори Чжао Міна» («昭 明文选») авторства Чжао Міна (眧明). Методологічно важливими у статті є такі аспекти: основою для формування системи автентичних стилістич- них засобів у мові веньянь виступають форми тексту, які поєднують у собі всі лінгвальні та екстралінгвальні фактори у процесах стилістичної кодифі- кації. Форми тексту утворювалися й кодифікувалися під впливом соціальних чинників, убираючи в себе світогляд китайського народу, від форми тексту залежав вибір стилістичних засобів. Авторка стверджує важливість ідеї наступництва для розвитку китайської філологічної традиції, а також сфор- мованої системи текстів, яка в певний історичний період впливала на дина- міку розвитку філологічної традиції Китаю та вводила нові форми текстів у процесі стилістичної кодифікації. Процеси стилістичної кодифікації на при- кладі цієї антології передбачають розгляд основних проявів та критеріїв від- бору матеріалу у процесі стилістичної кодифікації. Запропонований у статті історично-порівняльний формат дослідження допомагає деталізувати наявні на той час результати кодифікації, відомі через розгляд попередніх філоло- гічних праць, а також прослідкувати закріплення фіксованих стилістичних засад як подальшу стилістичну кодифікацію веньяню. Комплексний підхід до аналізу кодифікаційних процесів у стилістиці мови веньянь дає змогу просте- жити подальший розвиток стилістичних феноменів, запровадження мовної норми, заснованої на традиційних формах тексту. Доведено, що форми тек- сту, зафіксовані в «Обраних творах Чжао Міна», продовжували процеси формування стилістики як окремої галузі філологічної науки Давнього Китаю, а також мали вплив на вибір матеріалу для кодифікації в подальших працях зі стилістики, що, своєю чергою, впливало на формування стилістичних засад сучасної китайської мови. Сформована традиція відбору мовного матеріалу спиралася передусім на фіксовані форми текстів, а стилістичні норми вста- новлювали залежно від кодифікованих текстових форм.
44
Литвин, Микола, та Тамара Литвин. "ІСТОРИК ПОЗА РОБОЧИМ СТОЛОМ: ІВАН КРИП’ЯКЕВИЧ (1886–1967)". Problems of humanities. History, № 7/49 (20 липня 2021): 269–84. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.7/49.236609.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження. У статті реконструйовано повсякденне життя та побут відомого історика, краєзнавця, бібліофіла і колекціонера, академіка АН УРСР Івана Крип’якевича, який у радянську добу очолював важливу соціогуманітарну установу – Інститут суспільних наук АН УРСР, науковці якого досліджували історію та культуру, етнолінгвістичні процеси західного регіону. Показано родинне оточення вченого – працю та зацікавлення його дружини і дітей, краєзнавчі подорожі вченого в Карпати, околицями Львова, Жовкви та Рогатина. Стверджено, що вчений цікавився класичною музикою, фольклором, природним середовищем Високого замку та львівських парків. Показано його співпрацю з фотографами, колекціонерами екслібрисів, громадськими діячами на ниві дослідження та збереження пам’яток історії, культури та природи рідного краю. Розкрито толерантну і доброзичливу атмосферу, яку створював директор Інституту суспільних наук АН УРСР у колективі, де організовувалися сатиричні вечори і творчі зустрічі з письменниками Львова. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності та верифікації. Висновки. Як свідчать документи та спогади сучасників, вчений не терпів повсякденної суєти, чвар, інтриг, нашіптувань. Керівник установи був зорієнтований на формування в Інституті відчуття дружної творчої сім’ї, атмосфери доброзичливості, шанобливого ставлення до співробітника незалежно від звань і посад, реалізовуючи працю колективу не примусовими, диктаторськими методами, а логікою вчинків. За будь-яких умов у принципових питаннях львівський історик завжди мав свою позицію і послідовно її відстоював, був вірним професійному покликанню й намагався використати найменшу можливість зробити щось корисне для науки, народу, своєї родини.
45
ПЕПЕЛЬНІЦИНА, Тетяна, та Світлана ПІДГАЙЧУК. "РОЗВИТОК ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ З ДИСЦИПЛІНИ “БЕЗПЕКА ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ”". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (17 травня 2022): 124–33. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.981.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено аналіз науково-педагогічної літератури з проблеми дослідження. Установлено, що формування творчої активності майбутніх захисників кордону – це складний творчий процес, який ґрунтується на важливих педагогічних принципах (індивідуалізації, саморозвитку, самонавчання й самоосвіти, сприянні розвитку внутрішньої мотивації, цілісності та структурності) і потребує інтенсивного пошуку умов, що спонукали б до розкриття потенційних можливостей особистості курсанта, до творчої активності як у навчальній, так і у професійній діяльності. Наведено аналіз застосування різних активних методів навчання під час викладання дисципліни “Безпека життя і діяльності”. Детально розглянуто такі підходи в різних темах дисципліни та обґрунтовано вплив цих методів на більш повне розкриття творчого потенціалу, інтелектуальних можливостей майбутніх прикордонників. Активні методи навчання роблять процес засвоєння знань цікавим і комфортним. Відмічено особливу роль дослідницького методу, який застосовано в низці практичних та лабораторних робіт з дисципліни. Проаналізовано зв’язок теоретичного матеріалу здос лідженнями, які проводяться в дійсних умовах з конкретними завданнями професійної служби майбутніх прикордонників. Особлива увага надано проблемам, які виникають у процесі засвоєння матеріалу з розділів долікарської допомоги. У роботі наведено сучасний підхід та перспективи для удосконалення викладання цієї теми. Також наголошено, що використання приладів забезпечує формування творчої активності курсантів під час вивчення матеріалу другого модуля дисципліни “Основи фізіології праці та службової безпеки”. Відповідно удосконалення методів викладання пов’язуємо з застосуванням низки сучасних приладів, збільшенням практичної складової у структурі дисципліни, неперервною роботою над професійним рівнем викладачів.
46
Джумеля, Андріана. "Евристичні методи формування художньо-образного сприйняття майбутніх учителів музичного мистецтва та хореографії". Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (27 грудня 2019): 81–86. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.13.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі вивчення наукових праць і наявного педагогічного досвіду розробленні евристичні методи навчання, спрямованні на формування художньо-образного сприйняття майбутніх учителів музичного мистецтва в процесі фахового навчання у вищому педагогічному навчальному закладі. Використання евристичних методів у процесі формування художньо-образного сприйняття студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів здійснювалося комплексно під час проведення музично-педагогічної практики майбутніх учителів музичного мистецтва та хореографії зі школярами. Серед ефективних евристичних навчальних методів виокремлені: методи активізації сприйняття учнів на уроках музичного мистецтва; метод розуміння причинно-наслідкових зв’язків; метод відповідних вирішень творчих завдань; індуктивний метод встановлення причинно-наслідкової залежності вибору навчального матеріалів для залучення школярів до пластичного інтонування та використання навчальної наочності; метод вироблення емоційно-оцінних реакцій на сприйняття мистецьких творів та ін. За наявних умов передбачена ефективність використання евристичних методів навчання у процесі формування художньо-образного сприйняття студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів та в їх майбутній музично-педагогічній діяльності.
47
Фарина, Н. "Редакторська праця Івана Франка над мовою своїх творів (синтаксичний рівень)". Вісник Львівського університету. Серія філологічна, вип. 62 (2015): 313–19.
Знайти повний текст джерела
48
Кендюхов, О. "Мотивація творчої інтелектуальної праці: дослідження основних підходів". Економіка України, № 3 (2005): 49–56.
Знайти повний текст джерела
49
Савченко, Олександра. "ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ СПАДЩИНА ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО – ДЖЕРЕЛО ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ". Інноватика у вихованні, № 10 (10 листопада 2019): 7–14. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.156.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано літературно-художню спадщину Василя Сухомлинського як джерело емоційного розвитку молодших школярів; розглянуто психологічні і педагогічні характеристики емоційного інтелекту, особливості його виявлення й розвитку у молодших школярів.
Схарактеризовано досвід закладів вищої освіти України щодо використання художніх творів Василя Сухомлинського у контексті розвитку емоційного інтелекту майбутніх учителів (Уманського педагогічного університету ім. Павла Тичини; Київського університету ім. Бориса Грінченка; Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова).
Обґрунтовано потенціал художньої творчості Василя Сухомлинського як джерела розвитку емоційного інтелекту дітей. Розкрито трактування педагогом понять: емоція, емоційність навчання, емоційна культура, школа емоцій. З’ясовано, що у працях Василя Сухомлинського поняття емоція і думка передбачають тісний взаємозв’язок, який створює емоційний інтелект, що є потужним ресурсом ефективного пізнання дитиною світу природи, людей, праці і самої себе.
Прокоментовано здійснений авторкою відбір творів Василя Сухомлинського для підручників з читання у 2–4 класах у контексті завдань розвитку емоційного інтелекту молодших школярів. Обґрунтовано основні критерії вибору творів: їх доступність і цікавість для сучасних дітей, емоційна насиченість, можливість застосування різних форм організації діалогу з текстом, що дозволяє вийти на рівень розуміння внутрішніх смислів твору. Розкрито методичні можливості творів для реалізації таких завдань нової програми з мовно-літературної галузі. Схарактеризовано методичні особливості (створення на уроці умов для емоційного сприймання змісту твору учнями і поглиблений аналіз тексту з метою проникнення у його внутрішній смисл) та методичні прийоми їх вивчення (прогнозування учнями імовірного змісту твору за його заголовком і малюнком, зіставлення очікуваного і прочитаного твору, «перерване» читання з метою висловлення учнями передбачення на етапі кульмінації сюжету щодо його подальшого розвитку, уявний діалог читачів із дійовими особами твору, придумування продовження подій, звернення до особистого досвіду дітей).
50
Євсович, Роман. "ІСТОРИКО-ПЕДAГОГІЧНИЙ AНAЛІЗ ГЕНЕЗИ ГУМAНІЗAЦІЇ І ГУМAНІТAРИЗAЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРAЇНИ". Інноватика у вихованні 2, № 13 (15 червня 2021): 240–48. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.378.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати історико-педагогічного аналізу генези гумaнізaції і гумaнітaризaції вищої освіти Укрaїни: здійснено наукове обгрунтування цього процесу з урахуванням історичних умов суспільного розвитку; проаналізовано його динаміку; наведено аргументацію процесу його розвитку в конкретно-історичних умовах як одного із засадничих принципів світогляду.
З’ясовано, що гуманізація і гумaнітaризaція вищої освіти як соціально-педагогічний феномен відображають провідну суспільну тенденцію сучасних освітніх трансформацій. Вони спрямовані на розвиток особистості як суб'єкта творчої праці, пізнання й спілкування, сприяють розвитку гуманних стосунків між педагогами і вихованцями, передбачають їх суб'єкт-суб’єктні взаємини у ході освітньо-виховного процесу.
Наголошено, що в сучасних умовах гуманізація і гуманітаризація вищої освіти має стати ключовим елементом нового педагогічного мислення і розвитку активно-творчих можливостей людини. На нинішньому етапі розвитку суспільства гуманізація і гумaнітaризaція вищої освіти тісно пов’язані з новими соціальними умовами, з переходом до нового, постіндустріального суспільства, що викликає необхідність синхронізувати процеси розвитку освіти із загальними тенденціями розвитку людського суспільства.