Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Правоохоронні структури.
Статті в журналах з теми "Правоохоронні структури"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Правоохоронні структури".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Хоміч, Юрій Григорович. "ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 13–17. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню функціональних особливостей діяльності правоохоронних органів у системі публічного управління. Уточнено визначення правоохоронної функції держави як відносно самостійного, унормованого законами України і відокремленого напряму діяльності спеціально уповноважених державою органів та посадових осіб державної влади, інститутів громадянського суспільства та окремих громадян у сфері правоохорони та забезпечення правопорядку у суспільстві. Показано сучасний функціональний зміст правоохорони у контексті державно-управлінських реформ і подано сутність правоохорони як інтегрованого комплексу специфічних заходів держави із підтримання правопорядку в ній. Уточнено зміст поняття «функціональне забезпечення право охорони» через установлення особливостей реформування системи правоохорони на рівні держави. Розглянуто проблеми систематизації загальних функцій держави, визначення місця правоохоронної функції у системі державних функцій, встановлено її внутрішній зміст у контексті із правоохоронними органами. Систематизовано сучасні підходи до розуміння інституційної дихотомії понять «правоохоронна функція держави» і «правоохоронні органи держави» із позицій нормативного трактування. Проаналізовано наявні дослідницькі підходи до системної реформи органів влади, що забезпечують реалізацію правоохоронної функції. У статті з позицій публічно-управлінського концепту розкрито раціональну модель правоохоронної функції держави, критерії віднесення державних органів до правоохоронних, удосконалення механізму управління правоохоронною системою. Обґрунтовано новий підхід до змісту правоохоронної функції держави як суб’єкта публічної сфери та на цій основі детерміновано сутність правоохоронного змісту публічної діяльності, що реалізується тільки державою. Доведено, що з позицій функціональності правоохоронна функція виступає об’єктивно необхідним напрямом діяльності всього державного механізму, адже як держава, так і соціальна структура будь-якої спільноти не можуть виконувати свої функції без інструментів правозабезпечення.
2
Хоміч, Юрій Григорович. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 4 (9 грудня 2021): 45–49. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню формування та реалізації публічно-управлінської діяльності в системі правоохоронних органів. Встановлено залежність стану забезпечення суспільної безпеки і правопорядку від раціонального перебігу реформи правоохоронних органів. Доведено, що реформа правоохоронних органів набула особливої актуальності в умовах децентралізації та цифровізації, оскільки були утворені нові правоохоронні органи в системі виконавчої влади, діяльність яких мала забезпечити ефективність правоохорони в Україні. Наголошено, що в системі правоохоронних органів важливим виcтупає завдання реформування функцій, структури та повноважень таких органів з метою підвищення ефективності та сталості їх функціонування. Встановлено, що у сучасних умовах реформи децентралізації особливого значення набуває здатність системи публічного управління зберігати рівновагу в умовах суттєвої зміни норм і процедур управлінської діяльності. Обгрунтовано, що реалізація функції сучасного правоохоронного органу у сфері публічного управління повинна бути забезпечена дієвими механізмами та раціональними моделями організації управлінської діяльності на основі удосконалення системи публічно-службових відносин, через впровадження принципу інтероперабельності. У статті проаналізовано інституціональну основу сучасних правоохоронних органів, розвиток публічно-управлінських механізмів в системі спеціалізованих правоохоронних органів. Встановлено, що нагальною проблемою виступає несистемність забезпечення реформування правоохоронних органів, подовження у часі структурних реформ, суб’єктна невизначеність реформування. У статті вказані нагальні завдання діяльності правоохоронних органів, зокрема, оптимізація територіальних підрозділів правоохоронних органів в умовах децентралізації; формування засад взаємодії правоохоронних органів та органів виконавчої влади з метою раціоналізації надання публічних послуг; удосконалення нормативно-правового забезпечення реформування правоохоронних органів.
3
Гаруст, Ю. В., та В. С. Степановський. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 123–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).24.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей адміністративно-правового статусу Служби безпеки України як суб’єкта забезпечення фінансово-економічної безпеки держави. З’ясовано сутність фінансово-економічної безпеки держави. Встановлено, що пріоритетним натепер є постійне відстеження та усунення факторів, які викликають загрози фінансово-економічній безпеці України, є напрямом діяльності держави та завданням правоохоронних органів. На підставі аналізу нормативно-правової бази визначено, що органи безпеки законодавець відносить до правоохоронних органів, а Служба безпеки України є правоохоронним органом спеціального призначення, який здійснює не лише правоохоронні, але й управлінські функції. Розглянуто підходи до розуміння змісту адміністративно-правового статусу Служби безпеки України. Наголошено на відсутності єдності науковців у визначенні структури адміністративно-правового статусу Служби безпеки України. Запропоновано до елементів адміністративно-правового статусу Служби безпеки України відносити мету, завдання, функції, організаційну структуру, компетенцію і юридичну відповідальність. Розкрито специфіку кожного із вищезазначених елементів. Встановлено, що законодавець не визначає функцій спецслужби у Законі Україні «Про Службу безпеки України». Зазначено, що в структурі Служби безпеки України діє Головне управління контррозвідувального захисту економічних інтересів держави, а здійснення контррозвідки є одним із пріоритетних повноважень Служби безпеки України. Виділено повноваження спецслужби зі здійснення інформаційно-аналітичної роботи, оперативно-розшукових заходів, досудового слідства, збереження державної таємниці, взаємодії з іншими суб’єктами, у тому числі правоохоронними органами. Акцентовано увагу на тому, що Служба безпеки України за рахунок державного бюджету відшкодовує шкоду, завдану незаконними діями, рішеннями та бездіяльністю її співробітників, та може бути суб’єктом адміністративної відповідальності у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності її співробітників у порядку адміністративного судочинства.
4
Сасанчин, В. І. "Правоохоронні структури Другої Речі Посполитої на території Західної України: створення та діяльність". Наукові праці Національного авіаційного університету. Юридичний вісник "Повітряне і космічне право", № 3 (40) (2016): 55–60.
Знайти повний текст джерела
5
Шилін, М. О. "Проблеми визначення поняття "правоохоронні органи", назви і структури відповідної навчальної дисципліни у сфері юридичної освіти". Проблеми законності, Вип. 92 (2007): 138–44.
Знайти повний текст джерела
6
Мельник, В. І. "СИСТЕМА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 73–77. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.52.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячується питанню характеристики адміністративно-правового статусу правоохоронних органів як суб'єктів системи економічної безпеки України. Відмічається та робиться спроба довести безспірну важливість правоохоронної діяльності в аспекті сприяння забезпеченню належному функціонуванню вітчизняної економічної системи. Вказане, на переконання автора, передусім мотивується багатогранністю і складністю національної економіки, з позиції оцінки дійсних матеріальних можливостей та потреби всілякого забезпечення економічної стійкості останньої, особливо в нинішніх, без применшення, реально ризикових фінансових умовах.
Оцінюється роль правоохоронної діяльності з позиції її значимості для сприяння забезпечення належному функціонуванню системи економічної безпеки України. Робиться спроба довести її реальну роль, ураховуючи одержані показники від діяльності відповідних вітчизняних правоохоронних структур саме у цьому напрямі. Наголошується, що така діяльність сприяє не тільки послабленню поточної криміногенної ситуації в економічній сфері, а й слугує своєрідною профілактичною мірою для багатьох імовірних економічних правопорушень, демонструючи тим самим значимість суб'єктів національної правоохоронної системи.
Досліджуються ключові аспекти діяльності правоохоронних органів - суб'єктів національної правоохоронної системи. Враховуючи погляди вітчизняних вчених, науковців та фахівців, чинне нормативно-правове забезпечення та усвідомлюючи специфіку економічної сфери, пропонується своє бачення переліку ключових правоохоронних органів як суб'єктів системи економічної безпеки України.
Звертається увага на поняття, а також визначення структури адміністративно-правового статусу правоохоронних органів як суб'єктів системи економічної безпеки України. Визначається й характеризуються мета, завдання та функції останніх саме у цьому напрямі. Окреслюється компетенція вказаних структур, а також додатково виокремлюються основні їх повноваження як суб'єктів вітчизняної системи економічної безпеки.
Враховуючи поточне адміністративно-правове становище вказаних суб'єктів, пропонуються кроки щодо його вдосконалення. Наголошується, що вказані новації мають позитивно відобразитися на роботі цих структур в окресленому напрямі у перспективі.
7
Сорочан, А. В. "ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ШАХРАЙСТВА, ЩО ВЧИНЯЄТЬСЯ НА ПЕРВИННОМУ РИНКУ НЕРУХОМОСТІ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 454–61. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.51.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що останні 10 років набирають обертів кримінальні правопорушення, пов’язані із застосуванням обману при укладанні угод щодо нерухомості. Такі дії вчиняються не тільки на вторинному ринку нерухомості, коли об’єкт вже існує і на нього є право володіння у певної особи, а й на первинному ринку нерухомості, коли об’єкт нерухомості виникає внаслідок будівництва. Правоохоронні органи не встигають адаптуватися під постійні стрімкі зміни у законодавстві та відпрацьовувати чіткий алгоритм, який сприятиме здійсненню дієвих заходів щодо запобігання таким проявам. Існують певні прогалини й в методиці розслідування, що не може так швидко адаптуватися під реальні потреби сьогодення. Вирішення організаційних питань, що виникають в процесі розслідування злочинів вказаної категорії, є одним з найважливіших напрямків слідчої діяльності. Водночас, створенню надійної організаційної структури має передувати оптимальне планування, управління і ефективна тактика розслідування. Метою статті є аналіз наукових підходів до поняття та структури організації та планування розслідування, а також визначення основних організаційних заходів при розслідуванні шахрайств на первинному ринку нерухомості. Проаналізовано наукові підходи, поняття та ознаки категорії «організація розслідування кримінальних правопорушень», види організації розслідування, взаємозв’язок понять «організація» та «планування» досудового розслідування. Увага приділяється описанню структурних елементів організації розслідування шахрайств на первинному ринку нерухомості. Пропонуються напрями розслідування, залежно від типових слідчих ситуацій. Наголошено, що організувати будь-яку діяльність та скоординувати дії всіх учасників означає належно спланувати, упорядкувати і проконтролювати хід виконання таких дій. Проте, аналіз криміналістичної літератури свідчить про дискусійність питань співвідношення понять «організація розслідування» та «планування розслідування». Предметом дискусії є як елементи організації та планування розслідування, так і пріоритетність кожної з діяльності.
8
Грицишен, Димитрій Олександрович. "Механізм взаємодії з міжнародними правоохоронними організаціями у сфері запобігання та протидії економічній злочинності". Економіка, управління та адміністрування, № 4(94) (29 грудня 2020): 131–41. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-131-141.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті доведено, що система правоохоронної діяльності України має бути побудована з метою налагодження ефективних взаємозв’язків з міжнародними правоохоронними організаціями. Наведено перелік та охарактеризовано глобальні й регіональні міжнародні правоохоронні організації, а саме: Інтерпол, Асеанапол, Афріпол, Європол, Амеріпол, GCCPOL, AIMC. Визначено, що сьогодні Україна співпрацює з двома такими організаціями: глобальною – Інтерпол (в Україні функціонує Національне центральне бюро на базі Міністерства внутрішніх справ України) і регіональною – Європол (Україна направила офіцерів зв’язку до цієї міжнародної правоохоронної організації). Розглянуто особливості функціонування зазначених правоохоронних організацій та особливості їх взаємодії з вітчизняними правоохоронними органами у сфері запобігання та протидії економічній злочинності.Проаналізовано хронологію розвитку Інтерполу як міжнародного правоохоронного органу. Досліджено організаційну структуру Інтерполу та охарактеризовано кожну її складову: Генеральну Асамблею, Виконавчий комітет, Президента Інтерполу, Генеральний секретаріат. Наведено характеристику діяльності директоратів Генерального секретаріату Інтерполу. Ідентифіковано механізми державної політики, що мають врегулювати діяльність вітчизняних правоохоронних органів у контексті відповідності діяльності Інтерполу. Надано характеристику глобальним цілям зазначеного правоохоронного органу й напрямам трансформації державної політики у сфері запобігання та протидії економічній злочинності. Досліджено особливості державного регулювання процедур взаємодії з Інтерполом. Проаналізовано розвиток Європолу як регіонального правоохоронного органу.
9
Тробюк, Дмитро. "ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЖАНДАРМЕРІЇ ФРАНЦІЇ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 79, № 1 (21 лютого 2020): 125–36. http://dx.doi.org/10.32453/3.v79i1.101.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведений аналіз діяльності Національної жандармерії Франції у правоохоронній сфері. У Франції правоохоронні органи функціонують у системі органів виконавчої влади, охоплюючи такі сфери суспільних відносин, як внутрішні справи, фінанси, економіка, оборона тощо. Аналізуючи структуру та організацію правоохоронних органів Франції, слід відмітити, що ця держава, на відміну від Великої Британії, має аж два види національних поліцейських сил: Національну поліцію та Національну жандармерію.До основних функцій, які виконує Національна гвардія України, належать: охорона громадського порядку, забезпечення захисту та охорони жит-тя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян. Розвиток та реформація Національної гвардії України у зв’язку з необхідністю розробки нових підходів зумовлює використання кращих іноземних практик щодо забезпечення захищеності громадян та забезпечення публічного порядку. Важлива роль у виконанні цього завдання відводиться підрозділам мобільної жандармерії. Мобільна жандармерія – один із підрозділів Національної жандармерії Франції, який виконує завдання по підтриманню громадського порядку, а саме забезпечення безпеки під час проведення масових заходів, затримання порушників, їх конвоювання, супроводження, захист дипломатичних представництв Франції у інших країнах.На сьогодні проблема ефективної організації охорони громадського порядку підрозділами Національної гвардії України залишається невирішеною, адже існує актуальна необхідність кардинальної перебудови патрульної служби. Французька модель правоохоронних органів має як свої особливі риси, так і загальні характеристики, які притаманні правоохоронним системам багатьох країн Європи. Специфіку жандармерії як особливого військового формування підтверджує те, що Австрія, Іспанія, Італія, Франція, які знижують чисельність своїх збройних сил, чисельність жандармерії навпаки збільшують. Так у Франції побудова служб громадської безпеки характеризується наявністю підрозділів, покликаних посилювати поліцейські функції забезпечення громадського порядку. Запропоновані рекомендації використання досвіду організації служби з охорони громадського порядку Національної жандармерії Франції підрозділами Національної гвардії України.
10
Кива, Ілля. "ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМІВ ВПЛИВУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПIЛЬСТВА НА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВООХОРОННОЇ ДIЯЛЬНОСТI У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ". Public management 25, № 5 (29 грудня 2020): 84–94. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-84-94.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено досвід реалізації механізмів впливу громадянського суспiльства на державне регулювання правоохоронної дiяльностi у сучасній Україні. Зазначено, що взаємодія ланцюга громадянське суспільство — державні органи — правоохоронні органи має трирівневу структуру, адже здійснюється на суспільному (громада, населення, суспільна ініціативність), державно-управлінському (роль державних органів як суб’єктів законодавчої ініціативи — створення законів та підзаконних актів) та власне законодавчому рівні (функціонування законів України “Про національну безпеку України” та “Про оперативно-розшукову діяльність”). Проаналізовано, що ефективне використання принципу розподілу влади в Україні забезпечує громадянську захищеність, право на свободу в усіх її виявах, економіко-соціальний та політичний баланс суспільного розвитку в Україні. Діяльність правоохоронних органів, відповідно до цього принципу, в сучасній Україні базується на принципах детального розподілу основ їх діяльності та функціонування, а також на гарантованій професійності їх діяльності та дотриманні принципу відповідальності за власну діяльність, котрий прямо кореспондує засадничим положенням, що закладені Конституцією України. Отже, можна говорити про наявність на теренах України державно-управлінського та політико-законодавчого апаратів, що дають можливість побічно, у непрямий спосіб (пасивно) реалізовувати процес впливу громадянського суспільства на діяльність правоохоронних органів шляхом нормотворчості та законодавчого регулювання. Обґрунтовано, що верховенство закону та законність як принципи, закладені Конституцією, також знаходять своє пряме відображення у діяльно- сті правоохоронних органів та впливі громадянського суспільства (у якості не лише групи людей, а й державного устрою сучасної України) на державне регулювання правоохоронної діяльності.
11
Slivenko, V. А. "Новації у сфері управління діяльністю прокуратури". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 6 (1 липня 2016): 123. http://dx.doi.org/10.15421/191613.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – аналіз ефективності процесів, пов’язаних з новаціями у сфері управління діяльністю прокуратури під час перебудови правоохоронної системи держави, вивчення важливих факторів переформатування та динаміка подальших змін відомства. Для досягнення мети використано комплекс методів: порівняльний, структурного аналізу, синтезу, індукції та дедукції.Проаналізовано процеси, пов’язані з перебудовою правоохоронних інститутів держави, уточнено правовий статус.Показано напрями переформатування правоохоронних інститутів держави, новації в управлінні прокурорською діяльністю під час реформування правоохоронної сфери: формування нових принципів кадрової політики відомства (незалежний та прозорий конкурсний механізм призначення на вакантні посади), упорядкування системи мотивації, підвищення рівня незалежності у прийнятті рішень, позбавлення непритаманних функцій та підвищення дисциплінарної відповідальності працівників. Зазначено, що реформи у сфері управління відомства здійснено з урахуванням міжнародного досвіду та європейських стандартів правоохоронної діяльності.Наукова новизна полягає в дослідженні новацій у сфері управління прокурорською діяльністю в період кардинального реформування суспільства: формування нових принципів кадрової політики відомства, незалежний та прозорий конкурсний механізм призначення на вакантні посади, упорядкування системи мотивації, удосконалення системи контролю, підвищення рівня незалежності працівників у прийнятті рішень, звільнення співробітників від неофіційного «тиску» керівництва, організація незалежних та демократичних органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів та кваліфікаційної комісії, позбавлення непритаманних функцій (загального нагляду за законністю) та підвищення дисциплінарної відповідальності. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки можуть бути враховано в подальшому переформатуванні прокуратури в нову правоохоронну структуру, яка відповідатиме вимогам правової держави.Подальші наукові дослідження в цьому напрямку сприятимуть пошукам інноваційних шляхів розв’язання проблем реформування правоохоронної сфери нашої держави.
12
Краснщощок, А. В. "Структура соціально-гуманітарної підготовки майбутніх правоохоронців". Educational Dimension 32 (27 жовтня 2021): 188–94. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4510.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається сутність структури соціально-гуманітарної підготовки майбутніх правоохоронців. У статті проаналізовано наукову літературу з даного питання. Визначено структуру, зміст, мету, завдання соціально-гуманітарної підготовки майбутніх правоохоронців.
13
Дєточка, А. Ю. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАВДАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПРАВООХОРОННОГО ХАРАКТЕРУ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 123–29. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що правоохоронна функція, як напрям діяльності держави, спрямовано на вирішення основних завдань, пов’язаних із забезпеченням охорони конституційного ладу, прав та свобод громадян, законності та правопорядку, що проголошується Конституцією України. Тож для нормального функціонування держави, повноцінного ви- конання нею своїх завдань та реалізації основних прав і свобод людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, створюють- ся державні органи, які є складовими механізму держави. Сутність будь-я- кого об’єкта, суб’єкта чи явища визначається у процесі встановлення мети та завдання його створення та діяльності. Саме вони є тією основою, що забезпечує аналіз своєрідних ознак певного явища, його взаємодію з інши- ми категоріями та місце в системі понять. Цінність категорій «мета та завдання» проявляється як у характеристиці реальних дій суб’єктів пра- вового регулювання, так і при з’ясуванні залежності між нормами права, правовідносинами, юридичними актами у певному соціальному контексті. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, окреслено коло завдань державної служби правоохоронно- го характеру. Наголошено, що ті завдання, які ставляться перед службами правоохоронного характеру залежать від сучасних реалій, цілей та пріори- тетів, які ставить перед собою держава, серед яких можна виділити по- треби та інтересів суспільства, його економічних можливостей, професіо- налізму державних службовців і структур та ін. Визначено, що до головних завдань правоохоронної системи взагалі слід віднести такі: охорона кон- ституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності держави; забезпечення та охорона прав та свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави в цілому від протиправних посягань; боротьба та протидія злочинності, застосовуючи при цьому заходи з виявлення, попе- редження та припинення здійснення злочинів; сприяння вдосконаленню всієї системи права України, як національного законодавства, так і в галузі діяльності державної служби правоохоронного характеру (діяльність яких спрямована на виконання функції держави (зокрема правоохоронну).
14
Kopylenko, O. L., та H. P. Sereda. "Рецензія на підручник «Судові, правоохоронні, контрольно-наглядові та правозахисні органи України» за загальною редакцією доктора юридичних наук, професора С. М. Гусарова". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 123–24. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Дисципліна «Судові та правоохоронні органи», для навчально-методичного забезпечення якої підготовлено підручник, має важливе значення в контексті формування професійної компетентності майбутніх юристів.
За добу незалежної України створено чимало підручників та посібників з організації діяльності судових та правоохоронних органів, автори яких пропонують різні підходи щодо визначення їх переліку. Наприклад, авторський колектив навчального посібника для курсантів та студентів НАВСУ виділяє органи судової влади, прокуратуру, органи Служби безпеки України, Національну поліцію та інші органи МВС України, органи досудового розслідування, адвокатуру, а також долучає міжнародну організацію кримінальної поліції – Інтерпол[1]. У посібнику львівських фахівців розглядаються суди загальної юрисдикції, Конституційний Суд України, Вища рада юстиції, прокуратура, органи внутрішніх справ, адвокатура, нотаріат, органи юстиції[2]. Одеські вчені у своєму виданні звернули увагу на органи, діяльність яких спрямовується та координується міністром юстиції України[3].
Неодноразово здійснювалися спроби корегування предмета названої дисципліни через розширення кола інститутів, які вивчалися, і виокремлення, крім суду та правоохоронних органів, ще і контролюючих та правозахисних[4].
На нашу думку, в умовах перманентного реформування в Україні органів та установ, діяльність яких спрямовано на забезпечення прав і свобод людини та громадянина, актуалізується питання подальшої розробки відповідних сучасних навчальних матеріалів для закладів вищої освіти юридичного профілю.
З огляду на це слід відзначити комплексний підхід авторського колективу до вивчення правового статусу цих інституцій. Зокрема, здійснено спробу в межах підручника поєднати особливості організації та діяльності широкого спектру уповноважених суб’єктів: судових, правоохоронних, контрольно-наглядових та правозахисних. При цьому автори обґрунтовують власну позицію щодо відповідної класифікації. Запропонований дискурс сприятиме становленню наукового світогляду здобувачів вищої юридичної освіти.
Структура підручника, який рецензується, у цілому відповідає освітній, виховній та управлінській функціям навчального процесу. Доречним є виокремлення в кожній главі питань для самоконтролю.
У першому розділі надано загальну характеристику судової, правоохоронної, контрольно-наглядової та правозахисної діяльності. Автори пропонують власні визначення категорій, які вивчаються в межах дисципліни. Другий розділ присвячено особливостям судової системи України, повноваженням судів та суддів усіх рівнів. Окремо наголошується на важливості організаційно-кадрового забезпечення функціонування судових органів. Найбільший за обсягом матеріалу третій розділ, предметом якого є правоохоронні органи: функції, структура, повноваження, порядок організації. У цьому розділі акцентовано увагу на центральних органах виконавчої влади, діяльність яких координується Кабінетом Міністрів України через міністра внутрішніх справ України. Певною новацією для навчальної літератури є використання одночасно таких двох груп інститутів, як контрольно-наглядові та правозахисні (четвертий та п’ятий розділи). Значну увагу приділено правовому статусу органів, їх завданням, особливості утворення та підпорядкування, кадровому забезпеченню та взаємодії тощо.
Разом із тим деякі положення підручника мають дискусійний характер. Насамперед, необхідна більш чітка кореляція запропонованої класифікації інституцій відповідно до чинного законодавства. Доречно сформулювати чіткі критерії визначення таких груп як контрольно-наглядові та правозахисні органи. На нашу думку, у подальшому варто висвітлювати питання полеміки щодо правового регулювання діяльності деяких інститутів держави. Так, залишилася поза увагою авторів актуальна проблема співвідношення конституційних понять «судова влада» (ст. 6) та «правосуддя» (розділ VIII).
Утім, викладені вище зауваження та рекомендації не впливають на загальну високу оцінку підручника, що рецензується.
[1] Удалова Л. Д., Рожнова В. В., Заїка С. О., Мельник О. В., Форостяний А. В., Ключник К. П. Мультимедійний посібник «Судові та правоохоронні органи України». НАВСУ. URL: https://arm.naiau.kiev.ua/books/SPOU/index.html
[2] Ковалів М. В., Єсімов С. С., Назар Ю. С., Гаврильців М. Т., Лук’янова Г. Ю., Годяк А. І., Бліхар М. М. Судові та правоохоронні органи : навчальний посібник. Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2016. 388 с.
[3] Ярова Л. В., Матвєєвський О. В. Організація судових та правоохоронних органів України : навчальний посібник. Одеса : Фенікс, 2018. 296 с.
[4] Суд, правоохоронні та правозахисні органи України : навч.посіб. / В. Т. Білоус [та ін.] ; ред. Я. Кондратьєв ; Національна академія внутрішніх справ України. К. : Юрінком інтер, 2002. 320 с.;
Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: підручник / [В. Т. Білоус та ін.] ; відп. ред. В. Т. Маляренко, д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. Акад. прав. наук України. 3-тє вид., переробл. і допов. К. : Юрінком Інтер, 2007. 350 с.
15
Федосова, О. "Шляхи вдосконалення структури методики розслідування корисливо-насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 123–31. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2037.
Повний текст джерелаАнотація:
Криміналістична методика є важливим і невід'ємним інструментом діяльності органів досудо-вого розслідування, оскільки вона розробляє найбільш раціональні й оптимальні способи розслідування окремих видів кримінальних правопорушень. Для того, щоб вона повною мірою виконувала покладене перед нею завдання, її структура в умовах інтеграції кримінально-правових наук має бути логічною й відповідати основним методологічним засадам. У зв'язку з цим питання стосовно структури методики розслідування окремих груп (видів) злочинів вважаємо важливим і актуальним. Мета статті зумовлена необхідністю провести аналіз наукових поглядів щодо методики розслідування злочинів та запропонувати структурні елементи методики розслідування корисливо-насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми. Розглянуто поняття та структурні елементи криміналістичної методики розслідування злочинів. Показана роль опера-тивно-розшукового забезпечення в кримінальному провадженні та зроблено висновок про необхідність його включення як окремого елементу до структури методики розслідування злочинів. Запропоновано перелік структурних елементів методики розслідування корисливо-насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми. Наголошено, що важливу роль опе-ративно-розшукове забезпечення кримінального провадження відіграє під час подолання протидії розслідуванню і організації безпеки працівників суду і правоохоронних органів, осіб, які надають допомогу, сприяють оперативно-розшуковій діяльності, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів цих осіб. Природно, що для успішної реалізації цих питань слідчий та оперативні підрозділи застосовують весь арсенал сил та засобів оперативно-розшукової діяльності. Визначено, що окремі методики розслідування корисливо-насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми, слід формувати з урахуванням їх класифікації. При цьому варто зосередити увагу на тих категоріях корисливо-насильницьких злочинів, що найчастіше вчиняються неповнолітніми. Для цього необхідно здійснити аналіз судово-слідчої практики та з'ясувати, які проблеми виникають під час їх розслідування. Формування окремих методик розслідування корисливо-насильницьких злочинів має базуватися на відомостях, закріплених у базовій методиці.
16
Тишакова, Л. Т., та Н. Ф. Хайруліна. "ІННОВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАВООХОРОНЦІВ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ВИМОГИ ДО ВИКЛАДАЧА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 221–26. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-33.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена обґрунтуванню процесу оновлення вимог до викладача закладу вищої освіти та його ролі у професійній підготовці майбутніх правоохоронців у навчальному середовищі університету. Проаналізовано проблему формування полікультурної компетентності майбутнього фахівця, яка пов’язана із формуванням особистості педагога, його загальної культури, педагогічної майстерності. У публікації визначено, що у педагогіці сукупність професійно-зумовлених вимог до педагога визначається готовністю до педагогічної діяльності. Ознаками готовності викладача закладу вищої освіти до педагогічної діяльності, на нашу думку, є: педагогічна самосвідомість; емоційне позитивне ставлення до суб’єкта (курсанта), об’єкта (педагогічного процесу) і засобу діяльності (виховання та навчання); знання про структуру особистості курсанта, його вікові зміни, цілі й засоби педагогічного впливу в процесі її формування та розвитку; педагогічні уміння щодо організації і здійснення навчального та виховного впливів на особистість; прагнення спілкуватися зі слухачами, передаючи їм свої досвід та знання, відповідно до змісту і способів досягнення соціально значущих цілей. Доведено, що інноваційна діяльність викладача закладу вищої освіти передбачає: впровадження інноваційних технологій навчання, спрямованих на удосконалення цілісного навчально-виховного процесу ЗВО; стимулювання інноваційної, пошукової, творчої професійної діяльності; створення інноваційно-творчої атмосфери взаємодії між учасниками процесу навчання; формування інноваційних здібностей, а саме інноваційного мислення, уяви тощо. Виявлено, що сучасні освітні процеси у правоохоронній галузі зумовлюють нагальну потребу створення цілісної педагогічної системи, що передбачає оптимальне поєднання традиційних і новаторських підходів педагогів до проблеми формування професійної компетентності майбутніх працівників правоохоронних органів, використання інноваційного досвіду наукових досліджень такої проблеми. Авторами визначено, що сучасна професійна підготовка майбутніх працівників правоохоронних органів має орієнтуватись на перспективи міжнародної співпраці, забезпечення мобільності як науковців, викладачів, так і курсантів у межах глобального освітнього і наукового просторів.
17
Borchakovskyi, M. "ВЗАЄМОДІЯ ПІД ЧАС ВИЯВЛЕННЯ ЛАТЕНТНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 145–53. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що процес взаємодії в правоохоронній діяльності є закономірним, адже правоохоронна діяльність – складна система, що містить як складові елементи різні види діяльності всіх структурних підрозділів правоохоронних органів, які є самостійними системами більш низького рівня. Тому налагодження взаємодії є важливою складовою організації пошукової діяльності, як системи дій правоохоронних органів. Але слід зазначити, що у правоохоронних органах питання взаємодії під час виявлення кримінальних правопорушень не регулюються. Вивчення нормативних актів (що регулюють взаємодію під час виявлення латентних кримінальних правопорушень), аналіз наукових розробок за цією тематикою, результатів опитування респондентів дозволив визначити проблемні питання взаємодії під час пошукової діяльності: відсутність стратегії відносин щодо розвитку взаємодії між різними суб’єктами пошукової діяльності; відсутність координуючого органу з питань взаємодії між суб’єктами пошукової діяльності; відсутність спільного нормативного акта положення якого б регулювали процедури зовнішньої взаємодії між різними суб'єктами пошукової діяльності; відсутність у кожному суб’єкті пошукової діяльності нормативних актів, які б регулювали взаємодію в процесі пошукової діяльності; нечітко визначена підслідність (між органами) та компетенція між оперативними підрозділами (всередині органу), що створює конкуренцію між суб’єктами у частині кількості показників роботи за певний період (стосовно виявлених кримінальних правопорушень; незацікавленість взаємодіючих суб’єктів (стосується правоохоронних органів) у результатах зовнішньої взаємодії, що пов’язано з відсутністю єдиної системи оцінки ефективності зовнішньої взаємодії у вигляді відповідного показника роботи органу або підрозділу; відсутність в якості показника роботи суб’єкта кількості наданої іншим оперативним підрозділам первинної пошукової інформації, реалізація якої призвела до виявлення латентних кримінальних правопорушень. У статті виокремлено основні категорії, ланцюги та форми взаємодії між суб’єктами пошукової діяльності, визначені проблеми, які виникають під час планування та організації взаємодії у процесі виявлення латентних кримінальних правопорушень. Надано визначення взаємодії суб’єктів пошукової діяльності – це засноване на законах та підзаконних нормативно – правових актах, сумісне функціонування не підпорядкованих один одному працівників, підрозділів, правоохоронних та контролюючих органів (які мають специфічно – професійну компетенцію), представників населення та громадськості (з притаманною їм комунікативно – діяльнісною позицією), узгоджене за часом, місцем, формами, а також засобами і методами реалізації для вирішення конкретних пошукових завдань, обумовлених характером пошукової ситуації, з метою виявлення фактів та/або ознак латентних кримінальних правопорушень, встановлення об’єктивної істини та забезпечення досягнення мети кримінального судочинства – встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення та істини у кримінальному провадженні. Визначено наявність проблем кожного з правоохоронних органів щодо взаємодії з іншими правоохоронними органами взагалі і під час виявлення кримінальних правопорушень зокрема.
18
РИНДЕНКО, Наталія. "ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ПРИКОРДОННИХ СЛУЖБ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, № 1 (17 серпня 2020): 216–31. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.410.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається сутність та зміст поняття «професійна підготовка» у визначеннях вітчизняних та зарубіжних дослідників. З’ясовано, що практика прикордонної підготовки дещо відрізняється у різних країнах, що обумовлено особливостями національних правових систем, цілями й рівнем розвитку суспільства і держави; національно-історичними традиціями; розвитком законодавства; вимогами і службовими завданнями конкретної правоохоронної діяльності; національними особливостями системи професійної підготовки співробітників правоохоронних органів; педагогічними теоріями змісту освіти. Проте на сучасному етапі розвитку професійної підготовки європейських правоохоронців простежується низка загальних тенденцій. Авторкою висвітлено та проаналізовано основні тенденції підготовки фахівців у сфері охорони кордону країн Європейського Союзу. До таких тенденцій відносяться: створення відомчої системи неперервної професійної освіти; інтеграційні тенденції, що виражаються у прагненні до зближення, узгодження різних підходів, гармонізації професійної підготовки шляхом упровадження єдиних стандартів; виражена національна традиційність, існуюча поряд із тенденціями до інтеграції навчання; підвищення якості підготовки шляхом удосконалення змісту, умов, форм і методів навчально-виховного процесу, застосування ефективних педагогічних технологій у навчально-практичній діяльності; активність і професійна спрямованість навчання, яка досягається широким розповсюдженням у прикордонній підготовці практичного навчання, поєднання теорії з практикою; гуманізація процесу підготовки, що полягає в утвердженні особи як найвищої соціальної цінності, створенні нового зразка підготовки, орієнтованої на особистість фахівця; віднесення комунікативного аспекту професійної прикордонної підготовки до розряду пріоритетних. Окрему увагу приділено аналізу структури і змісту Уніфікованої програми підготовки для прикордонників та фахівців берегової охорони ЄС.
19
Tanko, Andrii. "Забезпечення прав і свобод людини: генеза та сучасний нормативно-правовий дискурс". Освітній простір України 17 (15 листопада 2019): 204–13. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.204-213.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті в контексті аналізу історичних передумов сучасного міжнародного та вітчизняного нормативного законодавства досліджено питання забезпечення прав і свобод людини як пріоритету функціонування правової держави, висвітлено сутність провідних дефініцій “права” і “свободи”, що становлять орієнтир для розгортання демократичних процесів в українському суспільстві. Проаналізовано суспільне призначення спеціальних державних інститутів, що здійснюють правоохоронну діяльність, зокрема, визначено провідну роль структур органів внутрішніх справ у забезпеченні прав та свобод людини. Доведено, що пріоритет прав і свобод людини є важливим орієнтиром для реалізації правоохоронної функції держави.
20
Р. Л. Степанюк, С. І. Перлін,. "НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СТРУКТУРИ І ЗМІСТУ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТЕХНІКИ В УКРАЇНІ". Криміналістичний вісник 32, № 2 (3 лютого 2020): 6–14. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2019-32-2-6.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – окреслити актуальні наукові завдання з визначення напрямів удосконалення структури, а також подальшого розвитку криміналістичної техніки, зважаючи на досягнення провідних країн, передусім Європейського Союзу та США. У процесі дослідження узагальнено підстави до визначення поняття криміналістичної техніки, застосовувані вітчизняними і зарубіжними науковцями, запропоновано власну дефініцію. Виокремлено складові криміналістичної науки (криміналістична техніка, криміналістична тактика, криміналістична методика). Обґрунтовано необхідність розвитку саме криміналістичної техніки. Доведено недоцільність подальших спроб обстоювати правовий (юридичний) характер криміналістичної техніки як розділу науки криміналістики. Вироблено пропозиції, з огляду на мультидисциплінарну природничо-технічну природу і беручи до уваги процеси глобалізації та взаємної інтеграції, щодо удосконалення її структури, спираючись на досвід інших країн, зокрема США, Німеччини, за аналогічною моделлю якої формувалася вітчизняна криміналістика. Аргументовано доцільність започаткування нових розділів криміналістичної техніки, таких як криміналістична мікрологія, криміналістична вибухотехніка, криміналістичне зброєзнавство, криміналістична фоноскопія, судова одорологія, дослідження матеріальних слідів на наявність ДНК, дослідження наркотичних засобів, дослідження комп’ютерної техніки, цифрових носіїв та програмного забезпечення, базуючись на результатах проведення ґрунтовних теоретичних досліджень з метою розроблення наукових засад і прикладних рекомендацій щодо розвитку цих розділів. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено загальнонауковими і спеціальними методамидослідження, зокрема: системно-структурним з’ясовано сутність досліджуваних категорій і правових явищ; логіко-аргументаційним проаналізовано чинні положення щодо їх повноти, відповідності досягненням сучасних юридичних наук; порівняльно-правовим узагальнено правоохоронну практику та положення законодавства, зокрема США, Німеччини; історико-правовим зроблено ретроспективний аналіз розвитку криміналістичної техніки як складової криміналістичної науки; догматичний сприяв поглибленню та уточненню понятійно-категоріального апарату дослідження; моделювання уможливив формулювання висновків, а також пропозицій щодо удосконалення структури криміналістичної техніки, у тому числі започаткуванням нових її розділів.Ключові слова: криміналістика; криміналістична техніка; структура; зміст; техніко-криміналістичні засоби.
21
Khamaziuk, Olha. "Структура та завдання прикордонної поліції Словацької Республіки". Педагогічний дискурс, № 28 (4 червня 2020): 46–54. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2020.28.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано організаційну структуру Президії Поліцейського корпусу Міністерства внутрішніх справ Словацької Республіки. Розкрито її структуру та основні завдання, які стоять перед прикордонним відомством Словацької Республіки. Охарактеризовано особливості професійної підготовки фахівців з охорони кордону у відомчих навчальних закладах. Актуальність дослідження зумовлена тим, що інтеграція України до Європейського Союзу потребує якісної реформи українського прикордонного відомства, що неможливо без запозичення досвіду європейських країн, правоохоронні органи яких повністю інтегрували свою діяльність у сфері охорони кордону на міжнародному рівні та адаптували систему професійної підготовки до єдиної європейської системи професійної освіти.
Дослідження показало, що Бюро прикордонної поліції та поліції у справах іноземців Президії Поліцейського корпусу (далі – ППтПСІ) в Словаччині є еквівалентом нашого прикордонного відомства та відповідає за охорону державного кордону Словацької Республіки й здійснює контроль за перетинанням кордону. В рамках інтегрованого управління кордонами Європейського союзу та охорони зовнішніх кордонів Шенгенської зони Словаччина реформувала своє прикордонне відомство у відповідності до загальноєвропейських вимог, у тому числі Кодексу Шенгенських кордонів та інтегрувалась повністю до системи правоохоронних органів ЄС, створивши відділи FRONTEX, аналізу ризиків та статистики (для обміну інформацією в межах ЄС), національний підрозділ боротьби проти нелегальної міграції та інші підрозділи.
Встановлено, що Управління прикордонної поліції у Собранце, яке організаційно входить до складу Бюро, відповідає за контроль словацько-української ділянки державного кордону. Організаційна структура включає низку підрозділів, які займаються безпосередньо контролем кордонів та прикордонного руху через державний кордон, а саме: 10 відділень прикордонного контролю, 5 пунктів пропуску та 3 аеропорти. Здійснення прикордонного контролю базується на чотирьохрівневій системі контролю Словацькою Стороною на кордоні з Україною. Важливими підрозділами Бюро є також національний підрозділ боротьби з нелегальною міграцією та підрозділи поліції у справах іноземців, діяльність яких тісно пов’язана з прикордонною поліцією.
22
Колодіна, А. С., та Т. С. Федорова. "ЦИФРОВА КРИМІНАЛІСТИКА: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 176–80. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.27.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. З кожним роком інноваційні технології все більше впроваджуються в різні сфери суспільного життя. Не винятком є i криміналістична експертиза, яку сучасні інформаційні технології вивели на новий етап розвитку. Зокрема, завдяки новітнім технологіям з’явилася нова галузь криміналістики – цифрова криміналістика. У статті досліджується новітня галузь криміналістики – цифрова криміналістика, яка є прикладною наукою про розкриття злочинів, пов’язаних з комп’ютерною інформацією, про дослідження цифрових доказів, методи пошуку, отримання і закріплення таких доказів. Цифрова криміналістична експертиза — це «одна із галузей криміналістичної експертизи, яка зосереджується на кримінально-процесуальному праві та доказах щодо комп’ютерів та пов’язаних із ними пристроїв», таких як мобільні пристрої (телефони, смартфони тощо), ігрові консолі та інші пристрої, які функціонують через Інтернет (охорона здоров’я і фітнес-пристрої та медичні прилади тощо). Цифрова криміналістична експертиза, зокрема, відноситься до процесу збору, отримання, зберігання, аналізу та подання електронних доказів (також відомих як цифрові докази) з метою отримання слідчої інформації та розслідування та переслідування різних видів злочинів, у тому числі кіберзлочинів. Автори статті проаналізували складові частини цифрової криміналістики, оцінили тенденції розвитку цієї науки на сучасному етапі та спрогнозували подальший розвиток цифрової криміналістик в Україні і в іноземних країнах. Цифрова криміналістична експертиза включає процеси ідентифікації, отримання, зберігання, аналізу та представлення цифрових доказів. Криміналістичні артефакти та криміналістичні методи (наприклад, збір статичних даних або даних у реальному часі) залежать від пристрою, його операційної системи та функцій безпеки. Запатентовані операційні системи (з якими дослідники можуть бути незнайомі) і функції безпеки (наприклад, шифрування) є перешкодами для цифрової криміналістичної експертизи. Наприклад, шифрування, яке блокує доступ третіх сторін до інформації та повідомлень користувачів, може перешкодити правоохоронним органам отримати доступ до даних, що містяться на цифрових пристроях, таких як смартфони. В Національній поліції було створено спецпідрозділ по боротьбі з кіберзлочинністю. Але для того, щоб вітчизняні правоохоронні органи дійсно змогли використовувати весь спектр можливостей, які надають сучасні технології, необхідно якомога швидше завершити процес інтеграції вітчизняних правоохоронних структур у європейський простір.
23
АРКУША, Лариса Ігорівна, та Євгеній Миколайович СТЕПАНОВ. "СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ ТА РОЛЬ МОВНОГО ПРОСТОРУ У ВИКРИТТІ ДЕЯКИХ ЇЇ ПРОЯВІВ". Мова, № 35 (29 липня 2021): 16–24. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237791.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у класифікації соціальних чинників злочинності та визначенні ролі мовного простору у викритті окремих її проявів з урахуванням сучасних умов реформування правоохоронних органів та змін діючого законодавства. Об’єктом дослідження виступають лінгвістичні маркери злочинної діяльності. Предметом дослідження є соціально-мовні чинники злочинності та шляхи їх використання у розкритті злочину. Методологічною основою дослідження є система загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Методи формальної логіки (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія) використано для з’ясування змісту наявних проблем, що виникають при вчиненні злочинів; метод структурно-функційного аналізу застосовано для дослідження мовленнєвої діяльності злочинців; метод системного аналізу – для визначення оптимальної лінії поведінки при використанні лінгвістичних знань у протидії злочинності; статистичний метод дає змогу дійти висновків щодо рівня використання лінгвістичних знань залежно від виду злочину. На підставі вивчення різних наукових точок зору і аналізу мовленнєвої практики осіб, залучених до вчинення злочину, зроблено висновки щодо необхідності підвищення рівня ефективності застосування визначених шляхів використання лінгвістичних знань у викритті окремих категорій злочинів. Результати дослідження мають бути впроваджені в практику здійснення авторознавчих лінгвістичних експертиз, у тому числі в процесі розкриття певних злочинів, а також враховані при розробці освітніх програм підготовки фахівців зі спеціальностей 081 – Право, 262 – Правоохоронна діяльність, у заходах із підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів.
24
Іщук, Д. О. "Особливості адміністративно-правового статусу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 88–91. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).572.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу поглядів науковців і норм чинного законодавства України з'ясовано особливості адміністративно-правового статусу Спеціалізованої ан-тикорупційної прокуратури, який становить узагальнену наукову категорію, що не тільки визначає положення окресленого суб'єкта у системі спеціалізованих органів держави у сфері протидії корупції, а й чітко та змістовно окреслює його місце у структурі Генеральної прокуратури України. З'ясовано, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура є елементом системи прокуратури України, утвореним із метою забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції, завдання якого зумовлені необхідністю виконання загальних функцій прокуратури у специфічній сфері антикорупційної діяльності. Визначено, що антикорупційна діяльність Спеціалізованої анти-корупційної прокуратури здійснюється за допомогою широкого арсеналу методів, основними з яких є: соціально-політичні; економічні; соціально-психологічні; культурно-виховні; адміністративно-правові. Зроблено висновок, що ключовими особливостями адміністративно-правового статусу Спеціальної антикорупційної прокуратури є те, що вона, хоч і незалежна у своїй діяльності, є відокремленою ланкою (структурним підрозділом Генеральної прокуратури), однак має власну структуру, відокремлене розташування тощо; характеризується специфічним порядком відбору кадрів, законодавчими обмеженнями впливу Генеральної прокуратури на свою діяльність, однак такий плив не можна назвати повністю виключним; наділена широким колом повноважень щодо реалізації державної антикорупційної політики, а також щодо виявлення порушників антикорупційного законодавства та створення умов для попередження виникнення корупцій-них правопорушень у державі; у своїй діяльності використовує низку спеціальних форм і методів протидії та запобігання корупції; реалізує правоохоронну функцію держави.
25
ЧУЄНКО, Валентина. "ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО БЮРО ІНТЕРПОЛУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, № 1 (23 лютого 2022): 58–61. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у науковому дослідженні правових аспектів взаємодії правоохоронної системи України з Міжнародною організацією кримінальної поліції. Насамперед актуальність теми мотивована важливістю співробітництва у сфері протидії злочинності. Визначено основні цілі Інтерполу, сформульовані у Статуті організації, та підкреслено значущість вступу України до організації. Співробітництво здійснються через – Національні центральні бюро, що за науковим визначенням є специфічними підрозділами в структурі національних правоохоронних органів на правах організатора і координатора міжнародної співпраці у сфері боротьби зі злочинністю і надання правової допомоги. У статті зазначено, що функцію НЦБ Інтерполу у вітчизняній системі виконують органи Національної поліції. Наведено ряд нормативно-правових актів, що становлять правову основу діяльності НЦБ Інтерполу, зокрема проаналізовано норми Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про Національну поліцію», що визначають ключові завдання, покладені на органи у сфері міжнародної протидії злочинності. Окремо висвітлено проблему відставання правового регулювання від трансформацій у структурі вітчизняних та міжнародних органів, що виражається у тривалій відсутності оновленого нормативного акта з питань інформаційної співпраці. У статті присвячена особлива увага головному аспекту взаємодії з МОКП – обміну оперативною інформацією за допомогою високотехнологічних систем в рамках кримінальних проваджень. Визначено цілі обміну інформацією, а також етапи його здійснення, що виражаються в надсилання запитів, аналізі та наданні відповідей з використанням баз даних Інтерполу. Наведено статистику співпраці станом на кінець 2020 року, що свідчить про активність національних правоохоронних органів у загальному процесі боротьби з криміногенними проявами. Грунтуючись на проведеному дослідженні зроблено висновок щодо активізації співпраці, для цілей якої є потреба в наукових розробках з аналізу чинної як вітчизняної, так і міжнародної нормативно-правової бази та швидкому реагуванні на зміни, удосконаленні механізмів взаємодії та координації.
26
Саінчин, О. С. "ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛІСТИКИ ЗА КОРДОНОМ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (22 липня 2020): 96–106. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.666.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти та формувати правові основи державності й законності правозастосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань і державних структур України.
Криміналістика озброює співробітників правоохоронних органів ефективними методами й засобами розкриття та розслідування злочинів, що сприяє реалізації принципу невідворотності покарання, об'єктивному використанню кримінального закону та профілактичному впливу.
Останнім часом в Україні приділяється особлива увага вдосконаленню діяльності правоохоронних органів і зміцненню науково-технічної бази протидії злочинності взагалі й організованій зокрема. Сучасний рівень науки криміналістики та науково-технічний потенціал природничих і технічних наук, даючи змогу органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду запобігати, припиняти й розслідувати дуже складні злочини, відповідно, сприяють розв'язанню одного з головних завдань - зміцнення законності та правопорядку в Україні.
Криміналістика - це юридична наука, яка виникла у надрах кримінального процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх використання для розкриття та розслідування.
У статті продовжено дослідження проблем теорії та історії розвитку криміналістики в деяких країнах Європи, США, та Англії. Загалом, метою цього аналізу було дослідити, яким чином іде розвиток криміналістики за межами нашої держави, які в них виникають проблеми, а головне - дійти висновку про необхідність перебудови (або достатність) системи криміналістичних методів та експертних досліджень.
Проведене дослідження стосується виключно теорії та історії розбудови наукових пізнань у криміналістиці за межами нашої держави, виокремлення позитивних рис її сучасного розвитку та екстраполяції на умови розвитку нашої науки, яка слугує певним інструментарієм у розслідуванні злочинів і встановленні осіб, які їх вчинили.
У наступному дослідженні планується запропонувати дискусію в середовищі науковців і практичних працівників, задіяних у розслідуванні злочинів, про можливу імплементацію сучасних досягнень наших колег-криміналістів за кордоном.
27
Грибоєдов, С. В. "Формування силових структур правоохоронної системи гетьманату Української держави". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Військово-спеціальні науки, вип. 5/7 (2003): 118–24.
Знайти повний текст джерела
28
Скулиш, Є. "Особливості реформування правоохоронних структур України в умовах глобалізації". Євроатлантикінформ, № 2/3 (2007): 28–31.
Знайти повний текст джерела
29
Кудін, С. В., та Ю. В. Шевченко. "Організаційно-структурна побудова правоохоронних органів УССР у 20-х роках ХХ століття". Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), № 15 (24 грудня 2019): 72–80. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.15.2019.72-80.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена з’ясуванню напрямів організаційно-структурної побудови правоохоронних органів УСРР у 20-х роках ХХ століття. У статті досліджено становлення і розвиток організації і структурної побудови правоохоронних органів, здійснено аналіз нормативної бази, яка забезпечувала організаційно-структурну побудову цих органів, визначено, що організація правоохоронних органів переслідувала мету перетворення їх у засіб встановлення тоталітарного режиму в державі.
30
Беззубов, Д. О. "Особливості ризику в службовій діяльності деяких правоохоронних структур України". Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених, № 86 (2009): 3–7.
Знайти повний текст джерела
31
Balyk, S. "ПРОБЛЕМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПОЗИТИВНОГО ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МОРАЛЬНИХ ТА МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАОХОЧЕНЬ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ У ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 263–70. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.32.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у тому, щоб узагальнити зарубіжний досвід матеріального та морального заохочення працівників поліцейських органів та опрацювати можливості його використання в Україні. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, узагальнено позитивний зарубіжний досвід правового регулювання моральних та матеріальних заохочень поліцейських на прикладі: Сполучених Штатів Америки, Канади, Республіки Молдова, Республіки Литва та Республіки Білорусь. Визначено пріоритетні напрями зарубіжного досвіду, який доречно перейняти в межах національних реалій з метою удосконалення механізму застосування матеріальних та моральних заохочень до працівників Національної поліції України. Зроблено висновок, що на сьогоднішній день можливо виділити три моделі організації системи заохочень працівників поліцейських органів, в кожній з яких співвідношення моральних та матеріальних стимулів поліцейських має різний формат. Відповідно до першої моделі (США) заохочення працівників як такі не існують. Тобто, в межах діяльності представників поліції стимулювання трудової діяльності відбувається через надання правоохоронцям високих соціальних пільг та гарантій їх трудової діяльності, а також широкого застосування преміювання на підставі систематичного оцінювання результатів праці даної категорії працівників. Друга модель організації системи заохочень працівників поліцейських органів (Канада, Франція, Литовська Республіка) передбачає різноманітний спектр стимулів, які можливо застосувати до працівників поліції, центральне місце серед них займають саме матеріальні заохочення, які покращують майновий стан правоохоронців. При цьому, окремо варто виділити досвід Литовської Республіки, де сформовано унікальну систему «самоокупності» правоохоронної структури. Законодавство цієї держави допускає додаткове фінансування діяльності поліції за рахунок наданих поліцейських послуг, а також стягнутих штрафів.
32
Голуб, М. В. "Ефективне використання національною поліцією можливостей громадських формувань у справі забезпечення публічного порядку (на прикладі харківської області)." Актуальні проблеми держави і права, № 84 (6 лютого 2020): 24–30. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i84.146.
Повний текст джерелаАнотація:
Ефективна діяльність правоохоронної системи сучасної України неможлива без усвідомлення необхідності залучення громадськості для охорони публічного порядку, розробки та впровадження різних форм взаємодії населення та правоохоронних структур. Так, метою статті є аналіз деяких особливостей організаційно-правових засад діяльності Національної поліції по взаємодії з громадськістю в такій її формі участі в заходах по забезпеченню публічного порядку, як громадське формування. З’ясовано, організація підготовки членів громадські формування з охорони публічного порядку здійснюється територіальними органами Національної поліціїї. Навчання проводяться зі слухачами, які увійшли до складу громадських формувань вперше і, як правило, в цьому процесі не задіяні члени формувань, які вже мають певний досвід. Керівні регіональні органи Національної поліції в процесі підготовки безпосередньої участі не приймають. Важливо акцентувати увагу на тому, що на теперішній час щє не прийнято нормативного документу, який би регламентував процес підготовки членів громадських формувань з охорони публічного порядку і в якому були б визначені основні напрями підготовки, права і обов’язки територіальних органів і управлінських структур. Зроблено висновок, що на теперішній час мають місце позитивні зрушення, які сприяють стабілізації оперативної обстановки, але, поряд з цим, існують і певні проблеми. Не має сумніву в тому, що без залучення населення, активної участі територіальних громад, їх окремих представників принципового позитивного зрушення у справі забезпечення публічного порядку на вулицях та інших громадських місцях досягти неможливо. Можна бути впевненим у тому, що чим більша частина населення села, селища чи міста буде задіяна у спільних з Національною поліцією заходах по забезпеченню публічного порядку на території свого населеного пункту, чим відповідальніше будуть ставитись до цього громадяни, чим різноманітнішими будуть форми цієї участі, чим більше будуть враховані регіональні особливості кожної конкретної місцевості, тим вагомішими будуть результати такої взаємодії.
33
Ярмиш, О. "Перетворення у правоохоронній системі незалежної України: чому вони дотепер не принесли успіхів? (Роздуми ветерана-учасника реформаційних потуг)". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 1 (27 травня 2020): 47–54. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.1.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з позицій наукової обґрунтованості та практичного досвіду розглянуто реформи правоохоронної системи, оцінено здобутки й вади на шляху реформування органів поліції, прокуратури, СБУ, кримінально-виконавчої служби упродовж останніх років. Пропонується розглядати зазначені об’єкти реформування не ізольовано, а в якості складових інституційної системи, з огляду на ефективність перетворень усієї державно-правової структури. Тому не можна зупинятися на реформах в межах однієї інституції.
34
Даник, Юрій, та Ігор Балицький. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМ ЗБОРУ, ОБРОБКИ ТА АНАЛІЗУ ІНФОРМАЦІЇ ВІД ТЕХНІЧНИХ КОМПЛЕКСІВ (ЗАСОБІВ) МОНІТОРИНГУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 80, № 2 (23 лютого 2020): 242–61. http://dx.doi.org/10.32453/3.v80i2.202.
Повний текст джерелаАнотація:
Своєчасна всебічна і повна оцінка обстановки є необхідною передумовою ефективної оперативно-службової діяльності підрозділів правоохоронних органів, Збройних Сил України, органів та підрозділів охорони державного кордону. Проведення такої оцінки обстановки потребує безперервності та високої якості ведення розвідки. Для забезпечення своєчасності надходження інформації розвідку необхідно проводити в масштабі часу наближеному до реального. Виходячи з сучасних тенденцій ведення збройних конфліктів вважається як найбільш перспективний напрямок досягнення переваги над противником є забезпечення синхронізованого виконання інформаційно-кібернетичних циклів, які є практичною реалізацією кібер-циклічних концепцій ведення дій. Використання і подальше вдосконалення кібер-циклічних концепцій забезпечує інтероперабельність різних видів збройних сил, взаємодію систем автоматизованого управління і зв›язку, а також бойових систем під час проведення спільних операцій. Все це потребує урахування при створенні структури сучасної системи збору, обробки та аналізу інформації технічних видів розвідки. Таке завдання може бути реалізоване за рахунок побудови єдиної системи збору, обробки та аналізу інформації технічних видів розвідки, у складі таких функціональних підсистеми інформаційного обміну; збору, обробки та документування інформації; підтримки прийняття рішень; оперативного управління; управління функціонуванням; захисту інформації; забезпечення; науково-технічного супроводження. У статті на основі аналізу сучасних досліджень сформована і обґрунтована структура єдиної системи збору, обробки та аналізу інформації з структурними складовими: координаційний центр, інформаційні сенсори, типові функціональні модулі, функціональні підсистеми (інформаційного обміну, підтримки прийняття рішень, оперативного управління, збору, обробки та документування інформації, тощо).
35
Шкуратенко, О., та В. Прус. "Організаційно-правові засади діяльності державної жандармерії Західно-Української народної республіки". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (27 березня 2021): 75–86. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.4.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто історичні передумови утворення та діяльності Державної жандармерії ЗУНР. Детально проаналізовано організаційну діяльність та структуру цього правоохоронного органу. Висвітлено правові основи діяльності Державної жандармерії ЗУНР; її юридичний статус, функції, права та обов’язки. Окремо акцентовано увагу на особливому статусі Державної жандармерії з числа інших правоохоронних органів.
36
Бабінська, А. В. "Порядок зайняття посади прокурора за законодавством України: зміни у нормативно-правовому регулюванні". Актуальні проблеми держави і права, № 84 (6 лютого 2020): 10–15. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i84.144.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з урахуванням реформ окремих елементів системи правоохоронних органів проведено правовий аналіз процедури зайняття посади прокурора за законодавством України. Прокуратура України є єдиною системою, яка здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Доведено важливість дослідження питань, що стосуються добору тих осіб, які структурно формують вказаний правоохоронний орган для того щоб його функції були належно виконані. Проведено аналіз нормативно-правових особливостей процедури зайняття посади прокурора із урахуванням змін вітчизняного законодавства. В якості завдання дослідження визначено: охарактеризувати вимоги до кандидатів на посаду прокурора; проаналізувати етапи процедури зайняття посади прокурора та їх специфіку; виявити проблеми та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у відповідній частині. Запропоновано процедуру зайняття посади прокурора (за вітчизняним законодавством, з урахуванням відповідних змін) умовно поділяти на декілька етапів: встановлення відповідності кандидата встановленим вимогам, які умовно можна поділити на «позитивні» та «негативні» та подання кандидатом на посаду прокурора відповідної заяви та необхідних документів, визначених законодавством; складання особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду прокурора, кваліфікаційного іспиту; проведення відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, спеціальної перевірки кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит; проходження кандидатом на посаду прокурора спеціальної підготовки в Тренінговому центрі прокурорів України; призначення особи на посаду прокурора та складення особою присяги прокурора. Виявлено певні недоліки у регламентації процедури зайняття посади прокурора (зокрема при формулюванні вимог до кандидатів на посаду прокурора), запропоновані можливі шляхи їх усунення.
37
Чернявський, С. С., та В. В. Юсупов. "Розвиток криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ". Криміналістичний вісник 35, № 1 (18 червня 2021): 7–18. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-35-1-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у висвітленні процесу формування та розвитку криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Методологія. Під час опрацювання матеріалу статті застосовувалися історичний, історіографічний, термінологічний, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий і статистичний методи. Наукова новизна. Обґрунтовано, що осередком розвитку криміналістичних наукових шкіл у Національній академії внутрішніх справ є кафедра криміналістики. Систематизовано та висвітлено основні напрями досліджень криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Доведено, що криміналістичні школи Національної академії внутрішніх справ розвиваються на основі започаткування двох наукових векторів – інноваційні дослідження нетрадиційних слідів злочину (школа професора М. В. Салтевського) та удосконалення слідчої діяльності й методик розслідування кримінальних правопорушень на підставі вивчення тактики злочинців, сучасних досягнень науки і техніки (школа професора В. П. Бахіна). Засвідчено наукові зв’язки криміналістичних шкіл Національної академії внутрішніх справ з іншими криміналістичними школами та центрами науково-дослідних установ, закладів вищої освіти, правоохоронних органів. Висновки. Унаочнено роль керівників кафедр і провідних професорів Національної академії внутрішніх справ у започаткуванні криміналістичних наукових шкіл. Окреслено основні напрями досліджень криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Констатовано в результаті узагальнення доробку криміналістичних наукових шкіл академії та розкриття його значення у розвитку юридичної науки і освіти в Україні, що криміналістичний науковий осередок Національної академії внутрішніх справ робить вагомий внесок у розвиток юридичної науки і освіти, сприяє формуванню високого рівня професіоналізму правоохоронців та юристів, забезпечує єдність правозастосовної практики й освітньо-наукової діяльності у закладі вищої освіти.
38
Хоронавський, О. І. "Структурні ознаки сучасних транснаціональних організованих злочинних угруповань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (5 листопада 2020): 184–90. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2817.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання структурної побудови сучасних транснаціональних організованих злочинних угруповань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави. Виділено два основні рівні їхньої організованості. Перший рівень - організована група, яка має елементарну структуру: «керівник - учасники, або виконавці». Рівень злочинного професіоналізму таких груп відносно невисокий, вони чисельно невеликі, рідко мають корумповані зв'язки. Другий рівень - злочинна організація з вищою функціональною диференціацією, ієрархічністю, розподілом ролей, наявністю зазвичай корумпованих зв'язків у державному апараті та правоохоронних органах. Чисельність їх досить велика, що і дає змогу забезпечувати певну структуризацію групи: організатори - «мозковий центр», технічні виконавці, «силовий блок», «прикриття і забезпечення», юридичний та бухгалтерський супровід й інші варіанти.
Визначено, що транснаціональний характер структурної організованості злочинного об'єднання полягає в тому, що один із його учасників учиняє злочинні діяння в більш ніж одній державі, зокрема й коли більша частина їх підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі. Водночас не є обов'язковою умовою факт перетинання злочинцями державних кордонів або постійне місце дислокації за кордоном, якщо мають місце істотні наслідки в іншій державі.
Запропоновано умовний поділ їхніх структурних ознак на загальні, які характерні для всіх видів транснаціональної організованої злочинності, зокрема: стійкість, ієрархічність, розподіл функцій та ролей, спеціальна мета, та спеціальні - характеризують безпосередньо діяльність транснаціональних організованих злочинних угруповань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави, а саме: спеціальний суб'єкт злочину, високий рівень латентності, наявність фінансових ресурсів, високий рівень конспірації, власна служба безпеки, корумповані зв'язки. Надано характеристику визначених загальних та спеціальних структурних ознак.
39
Korneliuk, Yuliia. "Legal facts in the structure of a law enforcement activity." Visnik Nacional’nogo universitetu «Lvivska politehnika». Seria: Uridicni nauki 7, no. 27 (May 10, 2020): 66–71. http://dx.doi.org/10.23939/law2020.27.066.
Повний текст джерела
40
Геник, О. В., М. П. Мельникович та Я. В. Геник. "Доступність лісових ресурсів для малого бізнесу та запобігання використанню деревини незаконного походження в Карпатському регіоні України". Scientific Bulletin of UNFU 31, № 4 (9 вересня 2021): 98–103. http://dx.doi.org/10.36930/40310416.
Повний текст джерелаАнотація:
Наведено результати досліджень доступності деревини та інших лісових ресурсів для малого бізнесу, основних загроз лісовим екосистемам Карпатського регіону країни та дієвих заходів із запобігання використанню деревини незаконного походження в підприємницькій діяльності. Оцінено стан лісових екосистем Карпат мешканцями місцевих територіальних громад – лідерами громадської думки, фахівцями лісового господарства, представниками органів місцевого самоврядування та малого бізнесу. Встановлено частку обізнаності мешканців гірських регіонів з екологічними проблемами своєї місцевості, з чинним законодавством у сфері ведення лісового господарства в Україні та з правовим регулюванням у цій же сфері у країнах Європейського Союзу. Здійснено аналіз основних загроз лісовим екосистемам та встановлено найвагоміші з них – недосконала законодавча база, корупційні схеми заготівлі деревини; самовільне вирубування лісів місцевими жителями та низька екологічна культура мешканців. Визначено основні чинники, що найбільше спонукають до використання деревини незаконного походження в малому бізнесі (різниця в цінах на деревину законного та незаконного походження, достатньо простий спосіб отримання деревини, наявність тіньового сектору в економіці та відсутність ефективних штрафних санкцій), а також заходи, що сприяють усуненню використання деревини незаконного походження в підприємницькій діяльності (припинення нелегального експорту переробленої деревини, посилення митного контролю, покращення роботи правоохоронних органів і сертифікація походження деревини). Встановлено невідкладні заходи, що сприяють забезпеченню прав малого бізнесу на використання деревини та інших лісових ресурсів, зокрема: налагодження партнерських стосунків між бізнесменами, громадою та владними структурами; забезпечення прозорості механізму прийняття рішень владними структурами; відкритість і доступність інформації про проблеми лісового господарства. Визначено, що найважливішим у забезпеченні доступності малого бізнесу до лісових ресурсів є зменшення кількості дозвільних процедур і документів та зменшення тиску владних і політичних структур на малий бізнес та ведення підприємницької діяльності.
41
Стеблянко, А. В., та Н. С. Горобець. "Структура та зміст методики взаємодії правоохоронних органів з фінансовими установами у сфері протидії легалізації злочинних доходів в Україні". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 96 (23 грудня 2021): 128–37. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.128-137.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанню необхідності розроблення методики взаємодії правоохоронних органів з фінансовими установами щодо протидії легалізації злочинних доходів в Україні. Проаналізовано структурні елементи методики, до яких віднесено суб’єктів взаємодії, правову основу взаємодії, мету та завдання сторін взаємодії, принципи взаємодії, рівні взаємодії, напрями взаємодії, форми взаємодії, права й обов’язки взаємодіючих сторін, відповідальність суб’єктів взаємодії, критерії оцінювання ефективності взаємодії.
42
Башкатова, В. "Державна політика у сфері запобігання і протидії корупції в Україні". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 44–50. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1558.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено держану політику у сфері запобігання і протидії корупції в Україні. Протягом діяльності нашої держави питання запобігання і протидії корупції постійно обговорювалися в державі, до цього процесу залучалися науковці, фахівці, представники правоохоронних органів. Гостро системні явища корупції в нашій державі почали проявлятися на початку дев'яностих років минулого століття, що спонукало державу до вжиття певних дій у цьому напрямі шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Першим таким правовим документом, спрямованим на подолання корупції в Україні, варто вважати Постанову Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією» від 07.05.1993, якою передбачалося підготувати й унести на розгляд Верховної Ради України низку проектів законів, спрямованих на протидію корупції й організованій злочинності. Незважаючи на те що цей документ був політико-право-вим, він заклав підвалини подальшої правової політики держави у сфері боротьби з корупції.
Особливо гостро питання боротьби з корупції постало останніми роками, коли вона стала загрозою правам людини та громадянина, верховенству права й демократії, правопорядку й соціальній справедливості, стала перешкодою сталому економічному розвитку суспільства, а також знижує інвестиційну привабливість України для інвесторів, заважає розвитку бізнесу, руйнує довіру до судової системи та правоохоронної системи. Про це свідчить обговорення цієї проблематики на шпальтах різноманітних засобів масової інформації представниками різних професій, державними посадовцями, оскільки негативне ставлення суспільства до корупції стало одним із багатьох складників, що спонукають державу вживати різноманітних правових заходів щодо запобігання і протидії корупції в державі.
Водночас прийняття значної кількості законодавчих актів і створення відповідних структур у сфері запобігання і протидії корупції в державі поки свідчать, що сьогодні ефективна державна політика України у сфері запобігання корупції ще не вироблена, що потребує подальших наукових пошуків.
43
Мазурок, І. О. "Правовий статус правоохоронних органів та військових структур на Закарпатті у 1939-1944 роках". Часопис Київського університету права, № 4 (2009): 42–48.
Знайти повний текст джерела
44
Havrylenko, O. A. "Перше узагальнююче історико-правове дослідження діяльності радянських органів державної безпеки в Україні доби тоталітаризму". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (14 лютого 2020): 154–55. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Упродовж останніх трьох десятиліть проблеми масових політичних репресій, державного терору, інших злочинів радянського тоталітарного режиму продовжують бути предметом досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних істориків. Написано тисячі книг, десятки тисяч статей, оприлюднено величезні масиви архівних документів. Здавалося б, цю тему можна вважати вичерпаною раз і назавжди. Однак, якщо уважніше придивитися до змісту вказаних праць, можна побачити, що серед них відсутні узагальнюючі комплексні роботи, які б висвітлювали не тільки окремі події, трагічні факти, людські долі, а й розкривали в усіх деталях державно-правовий механізм сталінської диктатури, зокрема його серцевину – органи державної безпеки.
Тому, коли наприкінці 2019 року побачила світ монографія Окіпнюка В. Т. «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)», присвячена історико-правовому аналізу юридичного статусу, організаційної структури та правозастосовної діяльності в Україні органів ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ, вона відразу привернула увагу фахівців і широкого читацького загалу.
Робота має безперечну наукову новизну. Це перше в Україні комплексне історико-правове дослідження, в якому на основі вивчення архівних документів, праць науковців, довідкової літератури, публікацій у періодичних виданнях та інших джерел висвітлена наукова проблема, що полягає у розкритті юридичних засад функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.). Дослідження репресивної спрямованості діяльності радянських органів державної безпеки в Україні, як приклад негативної історичної спадщини, повинно сприяти виробленню запобіжного механізму від повторення таких подій в сучасній Україні. Вивчення цього історичного досвіду може стати також додатковим матеріалом, який можна використати в процесі розробки законодавчих засад реформування сучасних спецслужб нашої держави.
Ретельно продумана та логічна структура монографії складається із п’яти розділів, в яких аналізуються теоретико-методологічні засади, історіографія та джерельна база дослідження, розкриваються правовий статус, організаційна структура та діяльність органів державної безпеки, особливості юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів та військових формувань, кадровий склад органів державної безпеки, висвітлюється місце органів державної безпеки в системі тоталітарного владарювання.
Робота ґрунтується на широкій історіографічній та джерельній базі: автором використано 480 нормативних, наукових та архівних джерел, з яких більше 250 архівних справ чотирьох центральних державних і галузевих архівів – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України. Велику кількість документів вперше введено у науковий обіг.
У монографії характеризується вся сукупність елементів механізму державного терору – політико-ідеологічні (настанови та політичні рішення партійних органів), юридичні (норми, які регулювали застосування державного примусу) та інституційні (система організаційних структур, що забезпечували застосування цих настанов і норм), які були цілеспрямовано вибудовані тоталітарною владою як інструмент для тотального контролю над суспільством.
У роботі також комплексно розглянуто різноманітні аспекти еволюції юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів державної безпеки, підпорядкованих їм військових формувань, специфіка кадрового забезпечення радянських спецслужб в Україні, особливості здійснення контролю та нагляду за їх діяльністю. Автором зокрема доведено, що карально-репресивна спрямованість діяльності ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ УРСР зазнавала еволюційних змін відповідно до трансформації політичної системи радянської держави, що відображалося у законодавчих змінах повноважень та структури названих органів.
Отже, рецензована монографія є комплексною, завершеною науковою працею, в якій вперше в історії вітчизняної історико-правової науки досліджено юридичні засади функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.), а висновки, сформульовані автором, мають документально підтверджений, достовірний характер. Наукова праця має багато позитивних якостей і, безперечно, стане настільною книгою для фахових дослідників, а також усіх, хто цікавиться історією органів державної безпеки тоталітарних держав. Її можна вважати прикладом класичних наукових досліджень. Звичайно, не всі думки вченого є незаперечними, деякі з них є дискусійними. Однак наукові підходи, рівень аргументації, методологія вирішення наукових завдань, форма викладу матеріалу відповідають кращим зразкам сучасного рівня розвитку української юридичної науки. Тому ми переконані, що монографія В. Т. Окіпнюка «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)» становитиме значний науково-теоретичний і практичний інтерес для наукової спільноти, працівників правоохоронних органів, а також громадськості та зробить суттєвий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки.
45
Атаманова, Наталя Віталіївна, та Олексій Володимирович Дяченко. "ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ЇЇ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ПРАВОПОРЯДКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 82–87. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття та ознаки сучасної правової культури. Дослідження впливу правового виховання на формування правової культури дозволяє стверджувати, що воно може інтерпретуватися як складник процесу загальної соціалізації особистості, яка включає дію цілеспрямованих та стихійних чинників. Правова культура будь-якої держави містить як загальні, так і особливі ознаки. Правова культура окремо взятої людини відображає у собі частку правової культури класу, нації та суспільства. Вона залежить від життєвого досвіду людини, рівня її юридичної освіти, правових навичок, які впливають на юридично значущу поведінку. Визначено структуру правової культури та її роль у формуванні правопорядку сучас- ної української держави. За структурою правову культуру можна вважати формою соці- ально значущої діяльності людини у сфері державно-правових відносин, яка виявляється, по-перше, у правових нормах, інститутах, а по-друге, у здатності громадян оцінювати ці явища. Водночас правова культура обов’язково виражає державно-правовий досвід окремої особистості, на основі якого формується сукупний досвід соціальних спільнот і суспільств. Взагалі правова культура спонукає особистість діяти згідно із законом. Досліджено правосвідомість у складі правової культури суспільства та особи. Пpaвocвiдoмicть визнaчaють як фopму cуcпiльнoї cвiдoмocтi, якa вiдoбpaжaє cтaвлення cуб’єктiв пpaвoвiднocин дo чиннoгo пpaвa тa пoхiдних вiд ньoгo пpaвoвих явищ. Чеpез пpaвocвiдoмicть вiдбивaютьcя не тiльки cтaн пpaвoвих вiднocин, a й тенденцiї їх змiн. Виокремлено правову свідомість як один із чинників підвищення рівня правової культу- ри населення. У реальному житті окремий індивід, групи людей можуть сприймати або не сприймати право, бути солідарними з його вимогами або чинити всупереч їм. Таке ставлення до права у людей визначається їхньою правосвідомістю. За визначеннями авторів, правосві- домість – це специфічна форма суспільної свідомості, відбиття права у формі ідей, поглядів на законодавство, права та свободи людини, законність і правопорядок у суспільстві. Визначено вплив правової культури на формування стабільності та правопорядку. Пра- вова культура характеризується створенням, утвердженням, зберіганням і трансляцією правових цінностей. Фактично правова культура – це система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, яка концентрує у собі досягнення юридичної науки і практики. Людству загалом і кожному народу зокрема потрібна морально ціннісна, пра- вова система координат. Здійснено аналіз специфічних особливостей професійної правової культури представни- ків правоохоронної системи. Аналіз регулювання як фактора формування професійної пра- восвідомості та правової культури дозволяє стверджувати, що знання нормативних доку- ментів обов’язково й неминуче впливає на професійну правосвідомість, професійну правову культуру працівника правоохоронних органів, тому що професійна правова культура перед- бачає міцні знання юридичних теорій, законодавства, наявність умінь і навичок її реалізації, а також повагу до закону і неухильне дотримання законодавства. Запропоновано шляхи зниження рівня правового нігілізму як прояву деформації право- свідомості. Пoвнicтю пoдoлaти пpaвoвий нiгiлiзм немoжливo, aле мoжнa мiнiмiзувaти йoгo piвень шляхoм вжиття низки кoмплекcних зaхoдiв, кoнcoлiдaцiї cуcпiльcтвa, зaбезпечення пpинципу веpхoвенcтвa пpaвa, здiйcнення пpaвoвoгo вихoвaння гpoмaдян у нaпpямi пaтpioтизму тa вiдпoвiдaльнocтi зa cвoю кpaїну.
46
Kyslynska, Daria. "STRUCTURAL FEATURES OF INDIVIDUAL LIFE VALUES OF FUTURE LAW ENFORCEMENT OFFICERS IN DIFFERENT SPHERES OF LIFE." Science and Education 20, no. 7 (July 2016): 15–20. http://dx.doi.org/10.24195/2414-4665-2016-7-5.
Повний текст джерела
47
Гінзбург, І. В., В. О. Тищенко та К. Іванов. "ВИКОРИСТАННЯ ДЖИУ-ДЖИТСУ ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СПІВРОБІТНИКІВ ПОЛІЦІЇ". Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, № 3 (14 грудня 2021): 61–66. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-3-09.
Повний текст джерелаАнотація:
Мала кількість часу, яка виділена для тренувань співробітників силових структур МВС України, та невідповідність навчальних програм із рукопашного бою сучасним умовам мають негативний вплив на підготовку поліцейських, який з часом тільки збільшується. Умови сучасної служби співробітників силових структур МВС України пред’являють дедалі більші вимоги до рівня їхньої професійної підготовленості, але аналіз програм підготовки поліцейських показав, що в країні навчають різним системам рукопашного бою. Зазвичай системи, що існують натепер в Україні, вже морально застаріли та не враховують сучасних реалій, а запозичені не враховують особливостей нашої країни. Тому наразі неможливо забезпечити належний рівень навчання, який би відповідав сучасним вимогам підготовки співробітників правоохоронних органів. Мета дослідження – дослідити можливість використання джиу-джитсу для підвищення ефективності дій поліцейських під час затримання та вдосконалити вміння та навички застосування бойових прийомів боротьби. Об’єкт дослідження – професійна підготовка поліцейських. Суб’єкт дослідження – співробітники силових структур МВС України. Предмет дослідження – рівень професійної підготовки співробітників силових структур МВС України. Методи дослідження: теоретичний аналіз, систематизація й узагальнення даних, педагогічний експеримент, методи математичної обробки отриманих результатів. Вихідні значення показників підготовки виконання прийомів рукопашного бою поліцейськими невисокі. У дослідженні виявлено достовірний приріст показників під час застосування джиу-джитсу в експериментальній групі порівняно з контрольною. Включення джиу-джитсу до процесу підготовки працівників поліції засвідчило свою ефективність, що підтверджено покращенням відповідних показників.
48
ДЯКОВИЧ, МИРОСЛАВА. "Особливості правового статусу нотаріуса в Україні: теоретичні та практичні аспекти". Право України, № 2020/09 (2020): 97. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-097.
Повний текст джерелаАнотація:
Нотаріус в Україні має спеціальний статус, який визначений Законом України “Про нотаріат” та виникає з моменту вступу на посаду державного нотаріуса або з початком роботи приватним нотаріусом в установлений законом строк. Нотаріуси діють у межах правил і процедур, нотаріального процесу, які визначені законом та чітко ними дотримуються. На нотаріат покладається обов’язок із захисту та охорони прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб у приватноправовій сфері. Нотаріус повсякденно забезпечує реалізацію багатьох прав і свобод, які визначені Конституцією України, тому є невід’ємним елементом у механізмі будь-якої правової держави. У наш час розвиток судової і нотаріальної реформ – це реальний внесок у формування України як правової держави. Користь та унікальність нотаріату, зокрема приватного, який сформувався на принципах латинського нотаріату, а також його економічність для сучасного українського суспільства, полягає у тому, що нотаріат дає змогу забезпечити правоохоронні функції, законність і правомірність юридичних дій без витрат із боку держави. Крім того, сучасний нотаріат замінив для держави успішне виконання не тільки її правоохоронних функцій, а й фіскальних і реєстраційних. Метою статті є огляд та впорядкування за визначеними у доктрині нотаріального права і процесу критеріями напрямів і підходів до означення особливостей правового статусу нотаріуса в Україні та виокремлення завдань, які держава ставить перед ним. Встановлено, що нотаріат виступає гарантом законності дій осіб, які звертаються до нього, та реалізовує настання бажаних юридичних наслідків через посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення. Водночас, вчиняючи інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності, він забезпечує охорону і здійснює захист прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Допомога нотаріуса у реалізації прав проявляється також у наданні роз’яснень і правових консультацій, аби юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.Запропоновано нові підходи до правового статусу нотаріуса та його місця у правовій системі. Зокрема, запропоновано продовжити реформування українського нотаріату у напрямі створення такого правового інституту, який би доповнив структуру юрисдикційних органів, а нотаріус виконував би одну з правоохоронних функцій – охорону і захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Створення електронного нотаріату, розширення різноманітних “послуг”, якими пла нують наділити нотаріусів, підмінюючи посвідчення нотаріусом юридичних фактів, наділенням їх правом надавати так звані “послуги” у сфері реєстрації актів цивільного стану, потребують особливої уваги та уважності як із боку законодавця, так і нотаріальної спільноти, а також їхньої співпраці. Як висновок наголошується, що головним завданням нотаріальної спільноти є не захопитись цими процесами, а отже, не втратити головне – професію нотаріуса з особливостями, які сьогодні вже утверджені та виокремлюють його як представника юрисдикційного органу, функцією якого є охорона і захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Для забезпечення практичних аспектів у виробленні сучасних підходів до правового статусу нотаріуса запропоновано внести низку змін до чинного законодавства України, зокрема Цивільного кодексу України та Закону України “Про нотаріат”.
49
САМОЙЛЕНКО, ОЛЕНА. "Протидія кримінальним правопорушенням, учиненим у кіберпросторі, як новий напрям криміналістики". Право України, № 2021/08 (2021): 131. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-08-131.
Повний текст джерелаАнотація:
Діяльність із розслідування кримінальних правопорушень потребує реалізації широкого кола завдань правоохоронних органів, серед яких одним з основ них завдань визнається протидія кримінальним правопорушенням. Сьогодні середовищем вчинення більшості останніх є кіберпростір. Телекомунікаційна мережа, комп’ютерна інформація та інші елементи такого середовища будуть предметом, знаряддям та/або засобом широкого кола злочинних посягань – від сфери національної безпеки до відносин власності. Десятиліттями в криміналістиці приділялася увага проблемам розслідування лише тих діянь, які докладно описані як кіберзлочини в Конвенції про кіберзлочинність, що, звісно, не відповідало умовам часу. Метою статті є дослідження протидії кримінальним правопорушенням, учиненим у кіберпросторі, як нового напряму криміналістичної науки. У статті визначені й описані складнощі, що виникають на шляху успішності теоретичних розробок, і перспективи дослідження окремих структурних одиниць визначеного наукового напряму. Встановлено, що структурно науковий пошук учених у цьому напрямі можна активізувати для вирішення двох груп завдань: 1) формування концептуальних засад протидії таким правопорушенням; 2) визначення структурних одиниць вказаного напряму, зокрема напрямів формування методик розслідування кримінальних правопорушень, учинених у кіберпросторі; відповідно, розроблення останніх. У результаті аналізу криміналістичної діяльності з протидії злочинності та на підставі наявних розробок у галузі філософії, кібернетики та телекомунікаційних технологій конкретизовані вихідні загальнотеоретичні положення у досліджуваному науковому напрямі криміналістики. По-перше, виокремлено два рівня злочинної діяльності у кіберпросторі, зокрема: 1) сукупність одиничних злочинів, що мають взаємозв’язок за розвитком; 2) злочинні технології. По-друге, криміналістичну класифікацію цієї множини правопорушень визнано підґрунтям розроблення комплексної методики (теоретико-методичних засад) розслідування кримінальних правопорушень, учинених у кіберпросторі. По-третє, обґрунтовано, що полімотивованість злочинної діяльності у кіберпросторі є принциповим підходом при розв’язанні питань оптимізації протидії відповідній категорії правопорушень. По-четверте, спільний аналітичний підхід до процесу протидії кібрзлочинам уповноважених на це суб’єктів і ситуаційну обумовленість визнано ключовими аспектами побудови та реалізації тактичних операцій при розслідуванні кримінальних правопорушень, учинених у кіберпросторі.
50
O.M., Reznik. "Organizational and stuffing structure of law enforcement agencies ensuring financial and economic security of Ukraine." Legal Horizons 9, no. 22 (2018): 78–84. http://dx.doi.org/10.21272/legalhorizons.2018.i9.p78.
Повний текст джерела