Статті в журналах з теми "Правовий нігілізм у поліції"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Правовий нігілізм у поліції.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-20 статей у журналах для дослідження на тему "Правовий нігілізм у поліції".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Бурова, О. К. "Правовий нігілізм. Пошук засад у вітчизняній історії". Проблеми законності, Вип. 140 (2018): 166–74.
Знайти повний текст джерела
2
Савела, Є. А., та А. С. Ярошенко. "ПИТАННЯ ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 181–85. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).345.
Повний текст джерелаАнотація:
Під час написання наукової статті було поставлено за мету проведення аналізу ґендерної проблематики в сучасному суспільстві, формування основних положень щодо вирішення питання ґендерної паритетності в органах Національної поліції України шляхом вивчення трудового законодавства України щодо становища жінки-поліцейської й окремих міжвідомчих нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України, аналізу статистичних даних на теперішній час. Так, у статті нами були розглянуті окремі аспекти актуальної проблеми в українському соціумі – ґендерного паритету. Зокрема, було детально проаналізовано питання наявності ґендерної дискримінації в органах Національної поліції України та правоохоронних органах загалом. Нами були визначені основні шляхи виникнення ґендерної стратифікації. Також у процесі написання наукової статті нами були розглянуті окремі положення Кодексу законів про працю України, що стосуються праці жінок, і проведений аналіз реального становища жінки в Національній поліції України, запропоновані шляхи усунення наявних і можливих проявів ґендерної дискримінації. У процесі нашого дослідження щодо окресленої проблематики нами зроблені ґрунтовні висновки, надані пропозиції щодо її вирішення. Так, зокрема, запропоновано внести зміни до Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції» стосовно обов’язку керівника щодо підлеглих, а також доповнити зазначений Закон положенням «Про дисциплінарну відповідальність керівника за дії, пов’язані із проявами ґендерної нетерпимості та дискримінації за ознакою статі, а також обмеження прав жінок, пов’язаних з їхньою репродуктивною функцією». Запропоновано викласти статті Кодексу законів про працю України, що стосуються праці жінок, зокрема щодо жінок, які працюють на посадах у правоохоронних органах України, у новій редакції.
3
Компанієць, Д. "Історико - правовий аспект розшукової функції у діяльності поліції". Право України, № 1 (2003): 139–43.
Знайти повний текст джерела
4
Кубаєнко, А. "Взаємодії поліції та суспільства у сфері реалізації правоохоронної функції". Юридичний вісник, № 2 (25 серпня 2020): 81–87. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1707.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються проблемні питання взаємодії поліції та інститутів громадянського суспільства в Україні. Обґрунтовується найважливіша методологічна роль принципів у процесі взаємодії. Визначаються основні принципи ефективної організації взаємодії поліції та інститутів громадянського суспільства. Робиться низка конструктивних висновків щодо подальшого поступального розвитку взаємодії поліції та суспільства.
Методологічна основа дослідження полягає у застосуванні як загаль-нонаукових прийомів і методів, так і спеціальних наукових методів, вироблених у правознавстві. Під час проведення дослідження особливу роль відіграли такі методи наукового пізнання: діалектичний, історичний, порівняльно-правовий, логічний, метод системно-структурного аналізу. Дослідження будувалося на основі узагальнення і системного аналізу наукових робіт, а також нормативно-правової бази. Вивчення чинної нормативно-правової бази в даній сфері, а також теоретико-ме-тодологічних проблем взаємодії поліції та інститутів громадянського суспільства в Україні дає змогу зробити висновок про те, що однією з її особливостей є причинно-наслідкова зумовленість. Кожна із взаємодіючих сторін виступає як причина іншої і, як наслідок, одночасного зворотного впливу протилежної сторони.
Відзначається, що будь-яка взаємодія поліції та інститутів громадянського суспільства носить змінний характер та її якість залежить від рівня розвитку суспільства і держави. Проблеми взаємодії поліції та суспільства у сфері реалізації правоохоронної функції визначають необхідність вивчення особливостей взаємодії поліції та інститутів громадянського суспільства з метою підвищення ефективності функціонування органів поліції і свідчать про необхідність науково-практичних рекомендацій.
У роботі наголошується на необхідності впровадження в діяльність поліції використання соціальних медійних засобів інформації для зміцнення і розвитку взаємодії змісцевим населенням та залученням громадськості до співпраці в процесі реалізації правоохоронної функції.
5
Майоров, В. В. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАВДАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 81–85. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).363.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються проблемні питання законодавчого регулювання завдань Національної поліції. Розкривається зміст введених в правових обіг термінів «публічний порядок та безпека», «поліцейські послуги». Підтримано позицію, згідно з якою законодавство про діяльність Національної поліції повинно бути доступним для громадськості, досить зрозумілими і точним та у разі необхідності супроводжуватися чітким підзаконним регулюванням.
Ефективність реалізації цих функцій поліції тісно повязана із тими завданнями, які виконує Національна поліція. Завдання належать до чинників, що зумовлюють нормативно-правовий статус поліції і визначають специфіку її організаційної побудови, визначають цілі, досягнення яких вона має прагнути у своїй діяльності.
Завдання поліції є обов’язковими елементами правового статусу поліцейських. Вони відображають призначення поліції та основні напрями її діяльності у певній сфері суспільно-державних відносин. Чітко визначені завдання є однією з гарантій ефективної роботи поліції щодо протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави.
У законодавстві відсутній перелік послуг, що надає поліція у таких сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності. Не визначеними у законодавстві є послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують допомоги. Крім того, у законодавстві України досі немає тлумачення змісту понять «публічний порядок» та «публічна безпека», а також тлумачення діяльності з їх підтримання та забезпечення.
Одним із можливих шляхів вирішення зазначеної вище проблеми є внесення змін до Закону України «Про Національну поліцію» стосовно вживання таких термінів, як «публічний порядок та безпека» і «поліцейські послуги».
6
Ivanov, I. "ПРОБЛЕМАТИКА ВИКОРИСТАННЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ У ДІЯЛЬНОСТІ МВС УКРАЇНИ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 113–20. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано основні завдання та структуру Єдиної інформаційної системи МВС України. Визначено дефініції «інформаційна система», «підсистема», «інформаційно-пошукова система», «інформаційна автоматизована система». З’ясовано, що інформаційна автоматизована система – це організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів. Розглянуто основні нормативно-правові акти, які регламентують діяльність інформаційних систем. Здійснено аналіз особливостей використання у діяльності поліції Інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», окреслено її основні завдання. Визначено, що основними складовими системи ІПНП є центральний програмно-технічний комплекс, автоматизовані робочі місця користувачів, телекомунікаційна мережа доступу, комплексна система захисту інформації. Проаналізовано підсистеми інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» та Інтегрованої інформаційно-пошукової системи органів внутрішніх справ («Армор»). Констатовано, що усі підсистеми інтегровано в єдиний інформаційний банк даних, в якому, завдяки взаємозв’язку підсистем між собою, можна отримати розгорнуту інформацію на осіб чи події. Виокремлено основні переваги та проблемні питання у роботі системи ІПНП. Надано дієві пропозиції щодо її удосконалення у частині, що стосується: покращення ефективності оперативного реагування на правопорушення; окремих напрямів правового забезпечення використання у діяльності Національної поліції інформаційних систем (систематизації відомчих законодавчих актів – об’єднання їх у єдиний нормативно-правовий документ, який забезпечить комплексне вирішення завдань, пов’язаних з інформаційно-правовим забезпеченням діяльності поліції, сприятиме розробленню єдиного алгоритму дій щодо порядку збору, накопичення, обробки та захисту інформації, а також підвищенню рівня відповідальності за порушення вимог чинного законодавства у даному напрямі).
7
Стрільців, О. М., та Ю. Д. Буковський. "НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ТА ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ В ПРОТИДІЇ НЕЗАКОННОМУ ОБІГУ НАРКОТИКІВ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, № 95 (30 вересня 2021): 172–83. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.172-183.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз нормативно-правового регулювання організації діяльності підрозділів та територіальних органів Національної поліції України в протидії незаконному обігу наркотиків. За результатами дослідження встановлено, що на сьогодні поліція керується інструкцією з протидії незаконному обігу наркотиків, яка була ще прийнята у 2004 році. При тому в основу цієї інструкції було закладені положення, які були затверджені наказами МВС України ще у 90-і роки минулого століття. Автори виходять із пропозицією прийняти новий нормативно-правовий акт, який би регламентував діяльність підрозділів та територіальних органів Національної поліції України в протидії незаконному обігу наркотиків. Причому, акцентована увага на тому, що зміст такого акту має обов’язково враховувати положення Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 р. № 735-р. Авторами пропонується орієнтовний зміст нової інструкції, який повинен містити наступні розділи: 1) порядок створення та діяльності дорадчо-консультаційних органів; 2) організація діяльності та повноваження підрозділів та територіальних органів Національної поліції України щодо зменшення незаконних пропозицій на наркотики; 3) організація діяльності та повноваження підрозділів і територіальних органів Національної поліції України щодо зменшення незаконного попиту на наркотики; 4) організація діяльності та повноваження підрозділів та територіальних органів Національної поліції України щодо зменшення шкоди від немедичного вживання наркотиків; 5) співпраця підрозділів та територіальних органів Національної поліції України з громадськими та неурядовими організаціями в протидії незаконному обігу наркотиків; 6) участь підрозділів та територіальних органів Національної поліції України в реалізації безперервності замісної підтримувальної терапії.
8
Сулацький, Владислав. "ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, № 8 (13 липня 2021): 204–8. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.32.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором досліджено авторські підходи до тлумачення завдання та функцій адміністративно-пра- вового механізму діяльності Національної поліції України. Досліджено понятійний апарат, що пропонується в подальшому застосовувати в досягненні мети статті, а саме тлумачення терміна «адміністративно-правовий механізм» у взаємозв’язку з діяльністю Національної поліції України, та встановлено, що адміністративно-пра- вовим механізмом є комплекс чинних положень законодавства, що складаються із взаємоузгоджених методів, способів, засобів, що дають можливість належним чином організувати системне та послідовне функціонування будь-якого інституту права чи його галузі у відносинах із державою. Визначено підходи до розуміння поняття «завдання» та аргументовано, що завданням адміністративно-правового регулювання у діяльності Національної поліції України є досягнення необхідного для подальшого функціонування та розвитку країни та суспільства рівня законності, правопорядку у суспільстві. Доведено, що сам термін «завдання» бере свої витоки з декількох базових елементів, котрі насичено в тому числі й дефініціями. Досить часто вченими підкреслюється позиція про ототожнення завдань і цілей адміністративно-правового регулювання, саме тому нами було комплексно дослі- джено відповідне явище. З’ясовано сутність «функцій», узагальнено підходи до формування їх структури та роз- тлумачено окремі з них у контексті наукової статті. Констатовано, що передбачення конкретних функцій у межах адміністративно-правового регулювання Національної поліції України дозволяє деталізувати та спрямувати полі- цейську діяльність на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також уможливити найефективніше виконання поставлених перед Національною поліцією України завдань.
9
Ladychenko , V. V., O. V. Gulac та Yu V. Danyliuk . "Забезпечення безпеки та правопорядку органами місцевого самоврядування: сучасний стан та шляхи врегулювання". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (21 липня 2021): 31–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті. У статті досліджується питання сучасного стану забезпечення органами місцевого самоврядування безпеки та правопорядку в територіальних громадах. Науковому дослідженню присвячено аналіз законодавства щодо утворення органами місцевого самоврядування муніципальних правоохоронних утворень, а також юридичні підстави їх існування на сучасному етапі, правовий статус таких утворень та шляхи врегулювання цього питання в правовому полі держави.
Наукова новизна. Науковою новизною є акцентування уваги на вирішенні актуальної проблеми врегулювання в законодавстві питання утворення, правового статусу, компетенції та взаємовідносин муніципальних правоохоронних утворень з органами Національної поліції та держави загалом, з метою запобігання, у першу чергу, дублюванню таких повноважень у процесі їх діяльності.
Висновки. Підсумовуючи всі результати дослідження, у висновках наведено обґрунтовані пропозиції щодо найменування муніципальних правоохоронних утворень, визначення їхньої територіальної та предметної юрисдикції, встановлення рівноправних взаємовідносин по відношенню один до одного місцевих правоохоронців та співробітників Національної поліції. Запропоновано також надати муніципальним правоохоронним утворенням єдиний правовий статус виконавчих органів місцевого самоврядування, а їхніх співробітників прирівняти до посадових осіб місцевого самоврядування. Щодо форми управління муніципальними правоохоронними утвореннями, – звернуто увагу на варіанті виборного керівника такого органу, що надасть їм певну автономність по відношенню до голів громад, але під подвійним контролем та підзвітністю як місцевій раді, так і органам державної виконавчої влади, таким, як Міністерство внутрішніх справ України, Державне бюро розслідувань, місцеві державні адміністрації, а в перспективі, – префектам.
10
Волуйко, О. М., та О. В. Дручек. "Взаємодія Національної поліції України з громадою: нормативні засади". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (19 січня 2021): 36–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.679.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано необхідність подальшого осмислення в теорії і удосконалення на практиці процесу взаємодії органів і сил поліції з громадою для забезпечення безпеки та громадського порядку. Проаналізовано стан розробки зазначеної проблеми представниками юридичної науки та виділено невирішені задачі. Проаналізовано наукові погляди на поняття «засади», «нормативність», «нормативно-правовий акт». Доведено, що поняття «засади» слід розуміти як вихідне, головне положення, принцип. «Нормативність» слід розуміти як загальну основу і об'єктивний критерій для всіх юридично значущих явищ, зокрема, регулювання певної сфери суспільних відносин. Сформовано поняття «нормативні засади взаємодії Національної поліції з громадою» у розумінні закріплених нормативним способом (нормами права, у статтях нормативно-правових актів) основних, головних положень та принципів, які визначають зміст, мету, основні напрями та форми такої взаємодії. Доведено, що у правовому полі України питання взаємодії Національної поліції України з громадою регулюються статтями різних за юридичною чинністю нормативно-правових актів. Запропоновано структурувати їх у певну систему. Наголошено на важливості врахування у межах зазначеної системи принципу примату міжнародно-правових норм над нормами національного права. Обґрунтовано, що зазначену систему становлять такі групи нормативно-правових актів, як: 1) міжнародні нормативно-правові акти; 2) Конституція України та закони України; 3) підзаконні нормативно-правові акти, зокрема відомчі. Здійснено аналіз найважливіших нормативно-правових актів міжнародного права та національного законодавства, норми яких визначають та закріплюють основні положення та принципи взаємодії Національної поліції з громадою. Доведено, що є необхідність у розробці та прийнятті профільного закону або ж окремого підзаконного нормативно-правового акта, які б комплексно регламентували зазначену сферу суспільних відносин на загальнодержавному або галузевому рівнях. Визначено, що перспективними напрямами подальших наукових досліджень є формування та обґрунтування основних концептуальних підходів до визначення основоположних термінів і процесів управління механізмом взаємодії Національної поліції України з громадою та реалізації моделі «Безпека в громаді».
11
Гладчук, Д. І. "ДЕОНТОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОЛІЦЕЙСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Знання європейського права, № 4 (11 лютого 2021): 10–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.119.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття і сутність деонтологічних засад поліцейської діяльності в розрізі правової науки та практичної правоохоронної діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Визначено та обґрунтовано основні аспекти змісту деонтологічних засад поліцейської діяльності, зокрема: психологічний, професійно-правовий, соціальний та естетичний. Здійснено аналіз вітчизняних нормативно-правових актів щодо закріплення та регламентації деонтологічних стандартів поведінки поліцейського. З’ясовано, що в Правилах етичної поведінки поліцейського визначено завдання, обов’язки та правові заборони, що у своїй сукупності охоплюється змістом поняття «деонтологічні стандарти», а не правила етичної поведінки. Автором наголошено на необхідності законодавчого врегулювання цього питання. Окремої уваги заслуговують положення Правил етичної поведінки поліцейського щодо взаємодії поліції з населенням в аспекті забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адже суспільство через систему сплати податків здійснює фінансове забезпечення діяльності поліцейського і сподівається, що натомість їхні права і свободи будуть захищені, на вулицях будуть панувати публічний порядок і безпека, а працівники поліції діятимуть у дусі взірцевої поведінки законослухняних громадян. Установлено, що взаємозалежність поліції і суспільства впливає на ефективність поліцейської діяльності, розуміння суспільних настроїв, мети та призначення тих чи інших заходів примусу чи обмеження прав, а також це свідчить про соціальну зрілість суспільства, рівень правової культури та правової свідомості населення, морально-професійний потенціал поліцейських тощо. Як підсумок, автором визначено, що предметом поліцейської деонтології є проблеми належної поведінки працівників поліції, деонтологічні засади її діяльності.
12
Balyk, S. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОРЯДКУ ЗАСТОСУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ТА МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАОХОЧЕНЬ ДО ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2022): 202–8. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.25.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що функціонування будь-якого підприємства, установи чи організації – це завжди складний процес, який складається з великого числа процедур. Заохочення працівників, є однією з подібних процедур, порядок якої може варіюватись в залежності від правил та вимог внутрішнього трудового розпорядку відповідної організації. Не є виключенням в даному питанні і Національна поліція України. Заохочення працівників останнього центрального органу виконавчої влади має специфічний порядок, основи якого закладено на законодавчому та підзаконному нормативно-правовому рівні та який має особливий зміст. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, розкрито порядок застосування моральних та матеріальних заохочень до працівників Національної поліції України. Окреслено загальний порядок заохочень поліцейських, який урегульовано нормами відомчої нормативно-правової бази в сфері роботи Національної поліції України. Акцентовано увагу на відмінності порядку застосування окремих різновидів матеріальних та моральних заохочень в сфері трудової діяльності поліції. Зроблено висновок, що порядок застосування моральних та матеріальних заохочень до працівників Національної поліції України варто тлумачити як сукупність поетапно реалізовуваних уповноваженими суб’єктами дій, спрямованих на підготовку матеріалів про заохочення працівника поліції, аналіз даних матеріалів на предмет вірності та актуальності, реальності зазначених в них відомостей, а також підготовку та прийняття формалізованого рішення, яким заохочення визначається та безпосередньо застосовується до поліцейського. В залежності від специфіки матеріального або морального заохочення, інтенсивності його впливу на правовий статус та моральний стан працівника, порядок їх застосування може характеризуватись особливостями, зокрема в розрізі суб’єктного складу застосування заохочення, вимог щодо особи поліцейського, порядку підготовки та оформлення рішення про застосування заохочення, процесу підготовки та аналізу матеріалів про заохочення і так інше.
13
Shumeiko, T. "ЗАГАЛЬНІ ТА ОСОБЛИВІ ОЗНАКИ ДОЗВІЛЬНИХ ПРОЦЕДУР РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 155–63. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена формуванню актуальної наукової думки щодо системи ознак дозвільних процедур реалізації державної політики у сфері обігу зброї в Україні. Автором звертається увага на те, що досліджувані процедури є елементом системи адміністративних процедур у сфері обігу зброї, а отже для них характерними є загальні ознаки системи вказаних процедур. До загальних ознак дозвільних процедур реалізації державної політики у сфері обігу зброї віднесено те, що ці процедури: мають загальну мети, будучи управлінською діяльністю переважно позитивної спрямованості; є попередньо визначеними типовими правовими моделями реалізації права в сфері обігу зброї, що врегульовуються нормами адміністративного законодавства України й поетапно здійснюються у відповідності до порядків, які урегульовані адміністративним законодавством; здійснюється в публічно-правовій сфері за участю суб’єкта владних повноважень. Групу особливих ознак дозвільних процедур реалізації державної політики у сфері обігу зброї в Україні складають такі їх ознаки: об’єкт цих процедур пов’язаний із правовою можливістю заявника набути (зберегти) правовий статус в сфері обігу зброї та бути учасником правовідносин у цій сфері; предметом дозвільних процедур є дозволи; ці процедури обмежуються темпоральними рамками їх практичної об’єктивації; дозвільні процедури, як правило ініціюються заявником та здійснюються трьома суб’єктами (в межах їх компетенції) – Уповноваженим підрозділом із контролю за обігом зброї центрального органу управління поліцією, Уповноваженим підрозділом з контролю за обігом зброї та дозвільної системи головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві, а також територіальними підрозділами поліції; дозвільні процедури об’єктивуються в публічно-правовій сфері під час здійснення дозвільної публічно-владної діяльності, що виявляється в межах певних напрямів (реєстрація (перереєстрація), ліцензування, сертифікація, власне дозвільна діяльність); ці процедури опосередковують юридичні наслідки позитивного (видача дозволу, відновлення та продовження строку дії дозволу) чи негативного (відмова у видачі дозволу, зупинення строку дії дозволу, анулювання дозволу) характеру. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження.
14
Коцур, Віталій. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ НА ТЛІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ 2014 – 2020 РР". Society. Document. Communication, № 9/2 (28 лютого 2021): 54–87. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-54-87.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах геополітичних, соціально-економічних викликів XXI ст. розкрито особливості державного регулювання міжнаціональних відносин в Україні в період неоголошеної російсько-української війни. У дослідженні анексія Криму, посилення «гібридної війни» Російській Федерації проти України розглядається як визначальні зовнішньополітичні чинники політизації національних меншин.
Автор проводить думку про те, що нагальною проблемою від початку анексії Криму стало визначення статусу кримських татар, як «корінного народу».
Визначено, що Російська Федерація робила ставку на російську нацменшину в Україні для дестабілізації ситуації та запуску дезінтеграційних процесів з метою здобути контроль над частиною або усією територією нашої держави.
Доведено, що правовий нігілізм РФ і слабкий опір світової спільноти заохочували агресора до захоплень нових територій. Водночас реальною противагою загарбнику були лише Збройні Сили України. Водночас у 2016 р. розпочалася робота з відновлення діяльності угорсько-української, румунсько-української і німецько-української комісій, а також було окреслено низку заходів щодо зміцнення національної єдності та консолідації українського суспільства
Визначено, що етнополітичне, мовне, освітнє питання зазвичай в українському суспільстві порушувалися або під час виборів з метою мобілізації електорату, або у зв’язку із посиленням дезінтеграційних процесів. В умовах російсько-українського військового протистояння ці питання мали безпекове значення і були спрямовані на збереження Української держави, цінностей її цивілізаційного вибору – інтеграції до європейського співтовариства.
15
Чернявська, Б. В. "Роль інститутів громадянського суспільства в діяльності публічної адміністрації: український та міжнародний аспект". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 141–47. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).534.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором статті було проведено дослідження ролі інститутів громадянського суспільства в діяльності пу-блічної адміністрації крізь призму українського та між-народного досвіду. По суті, інститути громадянського суспільства виступають інструментами, необхідними для забезпечення демократії в державі, представляють різні погляди, захищають інтереси громадян, беруть участь у політичних процесах тощо. Відповідно, інсти-тути громадянського суспільства задіяні в різних сфе-рах суспільних відносин, таких як: охорона здоров’я, правосуддя, фінанси, освіта, екологія, міжнародні від-носини, безпека, соціальна політика тощо. Автор наводить приклади правового регулювання відносин між інститутами громадянського суспільства та суб’єктами публічного адміністрування, акцентую-чи увагу на проблемах таких відносин. Серед основних із них: відсутність громадянської культури; слабке інформування людей про можливість впливати на дер-жавні та політичні процеси; брак довіри; правовий нігілізм; бюрократичні перешкоди. Інститути грома-дянського суспільства, в тому числі громадські орга-нізації, відіграють важливу роль у забезпеченні верхо-венства права. Цьому сприяють, зокрема, громадський контроль, аудит, правовий захист, аналіз та багато інших методів. Отже, вирішальним завданням публіч-ного адміністрування є сприяння діяльності інститутів громадянського суспільства різними способами.Автор робить висновок, що найважливішою переду-мовою верховенства права є формування громадян-ського суспільства, в якому гарантується вільний та всебічний розвиток кожної людини, функціонування демократичних інститутів, що забезпечують свободу слова та інформації, сила громадської думки і суспіль-ної моралі, вільні вибори, існування легальної опозиції та багатопартійності. Усе сказане вище робить узурпа-цію влади неможливою.Автор пропонує шляхи вирішення проблемних аспектів участі громадськості в публічному адміні-струванні, зокрема шляхом вдосконалення норматив-но-правової бази, забезпечення ефективного механізму оскарження, забезпечення прозорості механізмів уча-сті громадськості в публічному адмініструванні та їх спрощення, встановлення відповідальності суб’єктів публічного адміністрування за ухилення від сприяння участі інститутів громадянського суспільства в їхній діяльності та процесах прийняття рішень, якщо це передбачено законом тощо.
16
Загребельна, Н. "Юридична природа і соціальна необхідність забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 108–14. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2087.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено юридичну природу і соціальну необхідність забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану. Автор звер-тає увагу на те, що нестабільність політичної обстановки, економічна і соціальна кризи у суспільстві, зростання злочинності, правовий нігілізм, екологічні лиха і багато інших негативних процесів, що про-тікають у сучасній Україні, прямо і побічно продукують екстремальні ситуації. Адміністративно-право-вий режим надзвичайного стану – досить складний і багатогранний конституційний інститут, дослі-дження і розвиток якого актуальне нині не тільки для України, а й для більшості держав світу. Тероризм і стихійні лиха, державні перево-роти і міжнаціональні конфлікти, епідемії і епізоотії не можуть не становити небезпеку для держави з будь-якою формою державної влади і управління, політичного режиму і релігійної спрямовано-сті. Тим більше актуальні такі проблеми в умовах недостатньої підготовленості органів держав-ної влади та місцевого самовря-дування до екстреного і інтенсив-ного реагування на них в умовах надзвичайної ситуації, найчастіше зумовленої дією не одного, а цілої сукупності вищеназваних чинни-ків. Насамперед для дослідження, яке зачепило таке коло проблем, провідне значення має вивчення правової бази, яка повинна регла-ментувати в деталях усі необхідні елементи процесу усунення обста-вин, що спровокували виникнення екстремальної ситуації на терито-рії держави. Чітка регламентація дій суб’єктів, що відповідають за введення і підтримання режиму надзвичайного стану, є запорукою ефективної боротьби з раптовим непередбаченим явищем політич-ного, екологічного, техногенного чи іншого характеру. Актуаль-ною у сучасних умовах є проблема забезпечення прав і свобод людини і громадянина в умовах режиму над-звичайного стану. Особа людини, її основні права і законні інтереси натепер далеко не завжди захи-щені в реальному житті держави і суспільства, тим більше, в екс-тремальних умовах. Теоретичною основою вивчення питань порядку та підстав уведення правового режиму надзвичайного стану стали публікації таких провід-них науковців, як: В.В. Кожан, С.О. Магда, С.К. Могил, Б.І. Стахура, Т.М. Шмідт та ін.
17
Марущак, Н. В. "Розуміння правосвідомості та сутності держави у творчості І. О. Ільїна". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 17–21. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).508.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується зміст правових і політич-них поглядів І.О. Ільїна на поняття правосвідомості, сутності і значення права і держави, проблем влади, людської свободи та гідності. Показано, що суть філо-софсько-правової концепції І.О. Ільїна полягає у ви-діленні «нормальної» або «здорової правосвідомості», тобто правосвідомості в істинному розумінні слова. Саме через правосвідомість І.О. Ільїн визначав право, державу, її сутність. Пильну увагу І.О. Ільїн приділяв проблемам вла-ди. Ним було сформульовано шість аксіом, порушення яких, на його думку, могло б призвести до спотворен-ня, ослаблення або зловживання владою. І.О. Ільїн у своїх роботах наводив обґрунтування людської сво-боди, духовності людини, справедливості. З поняттям приватної власності І.О. Ільїн пов’язував обґрунту-вання свободи. На думку філософа, це життєва необ-хідність, потреба в приватній власності є невід’ємною частиною творчої духовної істоти. У зв’язку з цим І.О. Ільїн стверджував, що комуністична держава може шляхом експропріації перетворити людину в залежно-го і беззахисного раба. Держава в такому випадку стає машиною для примусу, яка зводить все приватне жит-тя до мінімуму. Майнова незалежність, особливо влас-ність на засоби виробництва, сприймається негативно і скасовується. Таке розуміння людини і держави по-роджує антиутопію – комуністичний режим. І.О. Ільїн запропонував детальний аналіз хибності цього шляху.Особливу увагу автор статті присвячує аналізу в творчості І.О. Ільїна людської гідності, під якою фі-лософ розумів необхідний і справжній вияв духовного життя. Вчений підкреслював ту важливу роль, яку ві-діграє гідність людини не тільки в її житті, але й у жит-ті держави. Він вважав, що, не поважаючи себе, люди-на не поважає і громадянина в собі. Не розуміючи своєї духовної гідності, вона не бачить духовної гідності в ін-ших громадянах, у державі. На підставі цього І.О. Іль-їн дійшов висновку, що народ, який не вміє поважати свою духовну гідність, створює недолугу владу, вино-шує хворе самопочуття і хвору ідеологію. Автор статті обґрунтовує актуальність творчості І.О. Ільїна в сучасних умовах глобалізованого світу. Стверджує, що вчення І.О. Ільїна набуває особливої ваги і значення в наші дні, коли в державі процві-тає правовий нігілізм, а правосвідомість знаходиться на надзвичайно низькому рівні.
18
Сидоренко, Н. С. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 62–65. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.263.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується сучасний стан взаємодії органів кримінальної юстиції. Визначено пріоритетні напрямивзаємодії. Проаналізовано проблеми, що виникають під час взаємодії, запропоновано шляхи їх розв’язання. Нинів Україні відбувається становлення нової інституційної системи протидії злочинності, зміцнення органів Міністер-ства внутрішніх справ, системи правоохоронних органів загалом, судової влади. Об’єктивна необхідність співпрацізумовлена, з одного боку, спільними завданнями, що стоять перед різними відомствами й органами у сфері запобі-гання та протидії злочинності, з іншого, – відмінностями в їх функціональному й структурному статусі. Крім того,потреба у взаємних діях виступає як об’єктивна умова забезпечення цілісності системи під час внутрішньої та між-системної взаємодії. Під час своєї діяльності поліція взаємодіє з правоохоронними й іншими державними органами,а також органами місцевого самоврядування відповідно до закону й інших нормативних актів. Поліція також функ-ціонує в тісній співпраці й взаємодії з населенням, місцевими громадами й громадськими об’єднаннями на партнер-ських засадах і спрямована на задоволення їх потреб. Саме з метою визначення причин та / або умов вчинення пра-вопорушень планування службової діяльності органів і підрозділів поліції здійснюється з урахуванням специфікирегіону й проблем територіальних громад. Органи кримінальної юстиції активно взаємодіють між собою та з інши-ми правоохоронними органами. Незважаючи на різний правовий статус, функції та коло повноважень, вони разомутворюють цілісну систему боротьби зі злочинністю, впливаючи на злочинність у різних напрямах і за різними ліні-ями. Водночас рівність органів кримінального правосуддя та чіткий баланс їх прав дозволяють кожному суб’єктусистеми не тільки активно впливати на роботу іншого, але й стримувати його від порушення закону. Забезпеченнярівноваги й взаємодії між ними – це надійний механізм стримувань і противаг, ефективний засіб контролю, універ-сальна гарантія запобігання беззаконня з боку цих суб’єктів. Діяльність органів кримінального правосуддя завждиспрямована на розв’язання спільних проблем у боротьбі зі злочинністю.
19
Хлонь, О. М. "ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОЇ ПОВЕДІНКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 204–16. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-204-216.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обгрунтовано, що суспільна правосвідомість нерозривно пов'язана з почуттям загальної справедливості. В умовах юридичного нігілізму люди відчувать почуття безнадії, розчарування, соціального відчуження, розгубленості, зневіри та втрати віри в майбутнє. Почуття соціальної апатії охоплює суспільство. Правовий нігілізм є продуктом певних соціальних умов життя. Всепроникна криза, особливо в економіці, безпосередньо спричиняє політичну, правову та духовну кризу.
Це явище є одним із руйнівних соціальних утворень, яке існує в умовах глобальних трансформацій, коли дисбаланс цінностей та ідеалів швидко заповнює всі сфери суспільства, має значний деструктивний потенціал та зумовлює низку негативних процесів. Необхідно активно боротися з такими явищами і намагатися запобігти їх виникненню своєчасними діями та науково обґрунтованими засобами, попередньо вивчивши їх і давши їм вичерпну характеристику. Соціальний аспект запобігання цьому явищу неможливий без розуміння феномена права як фундаментальної категорії, підкріпленої відповідними уявленнями про правову культуру та правосвідомість. Вивчаючи правові категорії, ми повинні прагнути підвищити рівень правової обізнаності суспільства, посилити почуття відповідальності, поваги до закону та прав інших людей, зміцнити соціальну та національну солідарність, визнати важливість національних та загальнолюдських інтересів, що є особливо актуально для нашого часу. Доцільно приділяти високий ступінь уваги вивченню та формуванню серед молодого покоління високої правової культури, контролю за дотриманням принципів правових відносин серед своїх громадян та вихованню молодого покоління в дусі поваги до верховенства права.
Державна підтримка відповідних заходів суттєво підвищить розуміння патріотизму та поваги до державних цінностей. Такі заходи можуть мати позитивні наслідки не лише щодо підвищення правової обізнаності підростаючого покоління, а й загалом для підвищення якості державності.
Саме тому вивчення факторів формування морально-правової свідомості молоді є одним із пріоритетних напрямів подальшого формування правового суспільства. З огляду на це, існує також значна сфера для дослідження цієї проблеми в контексті суміжних наук, таких як право, філософія тощо. Також можна зазначити, що правосвідомість – це дуже важливий і ґрунтовний рівень досліджень, що вимагає всебічного розгляду та ретельного вивчення. Однак доцільно провести науковий огляд відповідної категорії у поєднанні з розумінням цілісної структури першопричин та факторів, що підтримують напрямок формування правової поведінки особистості в соціальному середовищі.
20
Snizhko D. V. "Структурно-функціональний підхід до формування правосвідомості у публічних службовців". State Formation 1, № 30 (3 червня 2021). http://dx.doi.org/10.34213/db.21.01.26.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автором акцентовано увагу на конституційних аспектах державтворення України, які не можуть бути вирішені без формування необхідного рівня правової свідомості й правової культури громадян, суспільства. Тому сьогодні, в умовах інтеграційних процесів Української держави до Європейського Союзу постає важливе завдання переосмислення та сприйняття нових демократичних цінностей суспільного буття, що вимагає критичного перегляду підходів до підвищення рівня правосвідомості державних службовців та прищеплення їм нових правових цінностей. Автор статті окреслює проблеми, які існують у сфері державної служби на сьогоднішній день і заважають впевнено та згуртовано рухатися шляхом реформування державного управління в публічне, до побудови правової держави та громадянського суспільства. Серед головних проблем він вбачає відсутність в публічних службовців, допущених до управління державою, високого рівня правової свідомості, що відповідно ставить перед суспільством завдання визначити певні критерії оцінки правової свідомості кандидатів на окремі посади державної служби.
Окреслено понятійне поле та визначимо сутнісну характеристику правосвідомості, її види та структуру. Адже такі негативні соціально-психологічні чинники як “абсентеїзм”, “правовий нігілізм”, “правовий ідеалізм (фетишизм)”, “правовий радикалізм” та інші, перешкоджають розвитку правосвідомості публічних службовців в умовах реформування державного управління. Охарактеризовано мету та забезпечення правовиховного впливу в управлінській діяльності публічних службовців. Визначено умови, які безпосередньо впливають на механізми розвитку правосвідомості публічних службовців в умовах реформування державного управління та розглянуто завдання і напрями їх удосконалення в сучасних умовах.
Розкрито структуру правосвідомості публічних службовців в умовах реформування державного управління.