Статті в журналах з теми "Правова охорона прав"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Правова охорона прав.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Правова охорона прав".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Павлюк, Н. М. "ЗАХИСНА ФУНКЦІЯ НОТАРІАТУ В ЦИВІЛЬНОМУ ОБОРОТІ". Знання європейського права, № 3 (7 вересня 2021): 29–33. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.224.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття розкриває особливе місце і роль нотаріату в системі захисту цивільних прав через призму цивілістич- них категорій і широкого кола проблем цивільного права, а також системного розгляду захисної функції нотаріату в цивільному обороті. Розкрито сутність цивільно-правового захисту суб'єктивних прав. За допомогою аналізу проблем теорії предмета цивільного права встановлено співвідношення цивільно-правового регулювання і цивільно-правового захисту. На підставі аналізу поняття суб'єктивного цивільного права і його структури визначена правова природа права на захист у цивільному праві. На основі аналізу існуючих у цивільно-правовій доктрині наукових поглядів і правозастосовчої практики виявлено сутнісні ознаки і вироблений цілісний підхід до нотаріальної охорони і захисту прав як до спеціального публічно-правового інституту, органічно вбудованого в систему цивільного права. Проаналізовано правову природу і характер захисної функції - нотаріату в цивільному обороті. Нотаріальна охорона і захист розглянуті як складова частина цивільно-правового регулювання, спрямована на безперешкодне здійснення суб'єктивних цивільних прав. Визначено призначення нотаріальної охорони і захисту цивільних прав. Виявлені проблеми нотаріального посвідчення угод як інституту щодо забезпечення та захисту майнових прав громадян і організацій. Охарактеризована правова природа виконавчого напису нотаріуса як позасудового способу захисту зобов'язальних прав. Проаналізовані перспективи нотаріального захисту корпоративних прав. Виявлені особливості та правові проблеми нотаріального захисту спадкових прав. Розкрито поняття і значення правових ризиків у цивільному праві. Розглянута система нотаріального провадження як фактора зниження цивільно-правових ризиків. Зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку цивілістики, законодавства і правозастосовчої практики назріла необхідність у визнанні самостійності нотаріального порядку цивільно-правової охорони і захисту цивільних прав.
2
Костюченко, Я. "Міжнародно-правові аспекти охорони інтелектуальності власності: досвід, правове регулювання, перспективи для національної практики". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 241–48. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2052.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено міжнародно-правові аспекти охорони інтелектуальної власності. Зазначено, що з розвитком інформаційних правовідносин та інформаційно-комунікаційних технологій правова охорона інтелектуальної власності значно модернізувалась, адже змінилась концепція юридичної відповідальності, виникли нові правовідносини, нові об'єкти правової охорони тощо. Як одну з актуальних проблем у зазначеному контексті виокремлено конкуренцію міжнародно-правових норм охорони інтелектуальної власності.
Серед оптимальних варіантів урегулювання проблеми конкуренції норм міжнародного права у сфері охорони інтелектуальної власності у статті запропоновано колізійний підхід до вирішення проблеми множинності застосовного права; за неможливості прив'язати правопорушення, учинене в Інтернеті, до конкретного місця його здійснення застосування правила lex loci delicti; гармонізація міжнародного законодавства, зокрема на рівні великих субрегіонів (США, ЄС, Тихоокеанський регіон тощо).
У статті досліджено досвід окремих країн із правової охорони інтелектуальної власності. Зроблено висновок, що у країнах романо-гер-манської правової сім'ї концепція правової охорони інтелектуальної власності відрізняється від підходу, прийнятого у країнах англо-амери-канської правової системи. Однак для отримання даних про правову охорону інтелектуальної власності в конкретній країні мало знати, до якої правової сім'ї вона належить. У законодавстві країн, що входять до однієї правової системи, спостерігаються істотні відмінності в механізмах правової охорони інтелектуальних прав. Така гармонізація може відбуватися на рівні директив, які роз'яснила б і за необхідності осучаснила Директива 2001/29/ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу «Про гармонізацію деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві» 2001 р.
3
Кудін, А. В. "Патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 116–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).659.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що охорона та захист прав, свобод і законних інтересів особи є пріоритетним напрямом демократичної соціальної держави, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій вчених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності, визначити патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. В статті розкрито патент як ціннісний об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. Сформовано сутнісні поняття «правова охорона», «адміністративно-правова охорона», «патент». Визначено, що суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом. Зроблено висновок, що у сфері адміністративно-правової охорони патент відіграє подвійну роль: 1) патент виступає як інструментальний спосіб адміністративно-правової охорони права промислової власності, адже легітимізує правові відносини патентної діяльності, створюючи для них систему правової охорони з метою попередження та припинення посягань і відновлення прав промислової власності як ціннісних об'єктів правового регулювання; 2) патент є ціннісним об'єктом адміністративно-правової охорони в Україні, адже суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом.
4
Бобонич, Є. Ф., П. І. Шпак та І. В. Константинова. "СОРТ РОСЛИН У СИСТЕМІ ОБ'ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ". Знання європейського права, № 3 (2 лютого 2021): 16–19. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.91.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання місця селекційних досягнень, зокрема сортів рослин, у структурі об'єктів права інтелектуальної власності. За механізмом виникнення виключних прав юридична наука поділяє інтелектуальну власність на два правових інститути: 1) авторське право і суміжні права; 2) промислова власність. Селекційні досягнення, зокрема сорти рослин, залишаються за межами такої класифікації, що й зумовлює актуальність дослідження.
В юридичній науці сорти рослин згадуються в контексті розгляду об'єктів патентного права, із зауваженням, що сорту рослин не надається правова охорона як винахода. Тобто сорт рослин є різновидом винаходу, якому не надається правова охорона як об'єкту патентного права.
У статті також розглядаються особливості змісту прав інтелектуальної власності на сорти рослин. Законодавство України передбачає поділ майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин на два види. Також є особливості щодо його розпорядженням та набуття у спільну власність. Зазначається, що об'єктом права спільної власності можуть бути тільки майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин. Загальне та спеціальне законодавство у сфері права інтелектуальної власності передбачають випадки виникнення спільних прав інтелектуальної власності на один сорт рослин: 1) набуття спільних особистих немайнових прав на один сорт рослин у випадках співавторства у створенні сорту; 2) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин у автора (авторів) та роботодавця (замовника); 3) набуття декількома особами майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин в порядку спадкування; 4) набуття спільного майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин підтримувачем сорту; 5) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на один сорт рослин на підставі цивільного договору.
5
Поливач, Євген Юійович. "СУДОВА ПРАКТИКА У СПОРАХ ПРО ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ ПОРУШЕННІ УМОВ ЛІЦЕНЗІЙНИХ ДОГОВОРІВ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 139–45. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.20.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню питання захисту майнових прав творців комп’ютерних програм у судовому порядку в разі порушення умов авторських (ліцензійних) договорів, адже часто трапляються випадки використання комп’ютерних програм фізичними особами, організаціями та підприємствами без ліцензії, усупереч чинному законодавству, яке покли- кане регулювати відносини між автором і особами, які використовують твір. Мета наукової роботи полягає у проведенні аналізу сучасного стану захисту й охорони майнових прав автора, його правонаступників на комп’ютерні програми на прикладі судової практики. Позивачами даної категорії справ є: автори творів, їхні спадкоємці й особи, які набули права на твори відповідно до договору чи закону (суб’єкти авторського права, їхні право- наступники); виконавці творів, їхні спадкоємці й особи, які набули суміжні права відповідно до договору чи закону щодо виконань [10]. Відповідачами є користувачі (набувачі) автор- ських прав, які використовують твір за ліцензійним договором або авторським договором. Позивач зобов’язаний довести факт наявності в нього авторського права і суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем, розмір шкоди, завданої відповідачем. Суду варто виходити з наявності матеріально-правової презумпції авторства. Відповідач, який заперечує проти позову, зобов’язаний довести дотримання вимог Закону № 3792–XII під час використання ним об’єкта авторського права і суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та частиною 4 статті 433 Цивільного кодексу України комп’ютерні програми охороняються як літературні твори [3]. Також у судовій практиці, зокрема в постанові Верховного Суду України № 5 від 4 червня 2010 року зазначено, що комп’ютерні програми охороняються як об’єкти авторського права, а саме як літературні твори. Відповідна правова охорона застосовується і до комп’ютерних програм незалежно від способу їх вираження відповідно до норм статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.
6
Ярошенко, С. "Адміністративно-правова охорона прав інтелектуальної власності". Підприємництво, господарство і право, № 12 (168) (2009): 50–53.
Знайти повний текст джерела
7
Ярошенко, С. "Адміністративно-правова охорона прав інтелектуальної власності". Підприємництво, господарство і право, № 12 (168) (2009): 50–53.
Знайти повний текст джерела
8
Melnyk, Oksana, та Vyacheslav Tienshev. "Проблемні питання правового регулювання діяльності суб’єктів, які здійснюють охорону та захист військового майна". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 9, № 3 (30 червня 2019): 3–15. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2019.9.3.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Охорона та захист власності (майна) вимагають наявності чіткого правого регулювання. Визначення дієвих адміністративно-правових механізмів можливе лише за наявності наукового підґрунтя. Наразі в теорії адміністра-тивного права не існує класифікації суб’єктів, які здійснюють охорону та захисту військового майна. Відповідно в законодавстві України не визначено державний орган або систему органів, відповідальних за виконання функцій охорони та захисту військового майна. Дане питання вимагає запровадження чітких державних механізмів контролю за охороною та захистом військового майна, оцінки їхньої ефективності.
У статті розглядається така правова категорія, як адміністративно-правовий статус. Більш детально увага автора зупинилася на особливостях правового статусу суб’єктів, які здійснюють охорону та захист військового майна. Аналізуються такі правові категорії як компетенція, завдання, функції та повноваження, права та обов’язки, їх співвідношення між собою. Запропоновано авторське визначення понять «компетенція» та «повноваження».
9
Гулкевич, В. "Кримінально-правова охорона авторського права і суміжних прав в Іспанії". Теорія і практика інтелектуальної власності, № 2 (2006): 40–48.
Знайти повний текст джерела
10
Mazur, T. V. "Правова охорона культурної спадщини в Україні: стан дослідження проблеми вітчизняними вченими". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (21 червня 2019): 8–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз праць українських вчених, присвячених питанням правової охорони та збереження культурної спадщини, їх систематизація і виділення основних напрямків дослідження.
Наукова новизна полягає в комплексному аналізі стану дослідження питань правової охорони культурної спадщини українськими вченими з часу здобуття незалежності України. Проаналізовані наукові праці систематизовано за проблемним принципом і виділено основні напрямки досліджень. Доведено, що питання правової охорони культурної спадщини досліджувалися не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін.
Висновки. Аналіз праць українських вчених дає підстави стверджувати, що питанням охорони та збереження культурної спадщини за роки незалежності України присвячено кілька десятків монографій і дисертаційних досліджень, кількість наукових статей вже перелічується сотнями, ще більше оприлюднених наукових повідомлень і тез виступів на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, семінарах та інших наукових і експертних форумах. При цьому проблематика правової охорони культурної спадщини досліджувалася не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін.
Аналіз наукових праць дав змогу виокремити такі основні напрямки наукових досліджень:
1) узагальнюючі й теоретичні праці з питань охорони культурної спадщини;
2) праці, присвячені міжнародно-правовій охороні культурної спадщини; діяльності міжнародних організацій та інституцій; питанням реституції об’єктів культурної спадщини;
3) праці, присвячені зарубіжному досвіду законодавчого забезпечення та політиці держав/держави у сфері охорони культурної спадщини; порівняльні дослідження зарубіжного й українського законодавства;
4) праці з конституційного й адміністративного права України, пов’язані із забезпеченням культурних прав людини, політикою держави та діяльністю національних інституцій у сфері охорони культурної спадщини;
5) праці, присвячені проблемі відповідальності (адміністративної, кримінальної, цивільної) за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини;
6) праці, які висвітлюють регіональні особливості правової охорони культурної спадщини в Україні.
11
Ульянова, Г. О., та Д. О. Колодін. "КРИМІНАЛЬНО-ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ І ФРН В СФЕРІ ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 163–67. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.25.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. В роботі розглядається питання визначення особливостей кримінального законодавства у сфері захисту інтелектуальної власності Федеративної Республіки Німеччини та України, визначення їх спільних та відмінних характеристик у текстовій, функціональній та прикладній площині задля подальшого врахування позитивного досвіду іноземної держави у досліджуваній сфері для України. Загалом, кримінально-правова охорона об’єктів інтелектуальної власності передбачає створення та організацію державою інституцій, що мають на меті виявлення вчинення кримінальних правопорушень, здійснювати їх профілактику та вживати ефективні заходи для впливу на порушників, забезпечуючи власнику весь спектр змісту його права інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства. Вказана мета переслідується як в законодавстві України, так і в законодавстві Німеччини. Детальну увагу присвячено розгляду питання визначенню суспільно небезпечних наслідків порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності як однієї з підстав кримінальної відповідальності. На основі аналізу національного законодавства і норм права Німеччини виявлено суперечливі та проблемні питання захисту прав інтелектуальної власності та запропоновано вжити заходи, а саме: впровадити позитивний іноземний досвід у законодавство України щодо термінології, способів захисту прав інтелектуальної власності та суб’єктів захисту. В тому ж числі сформульовано пропозиції з удосконалення механізму захисту в профільному законі та кодексах України. Зважаючи на ту обставину, що сучасний етап розбудови української державності спонукає виділити як одне з важливих завдань формування ефективного правового забезпечення та охорони інтелектуальної власності, а в демократичній правовій державі існує необхідність реального захисту прав інтелектуальної власності від протиправних посягань, важливо сформувати систему законодавства таким чином, щоб вказані цілі та мета була досягнута та сформувати єдині стандарти для забезпечення досліджуваних прав.
12
КОТ, ОЛЕКСІЙ. "Розвиток доктрини приватного права у сфері захисту суб’єктивних цивільних прав". Право України, № 1/2019 (2019): 217. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-217.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання захисту суб’єктивних цивільних прав вже не перше десятиліття залишається об’єктом ретельної уваги цивілістів. При цьому акценти доктринального обґрунтування набувають неповторного вираження у зв’язку з характером приватноправової політики, що проявляється в основному акті цивільного законодавства. Прийняття Цивільного кодексу України (ЦК України) у 2003 р. як конституції приватного права для майбутнього громадянського суспільства з розвиненою ринковою економікою мало наслідком значну активізацію наукових пошуків у сфері відповідної проблематики. Положення чинного ЦК України, якими значною мірою було сформовано сучасний інститут захисту суб’єктивних цивільних прав, стали суттєвим чинником розвитку вітчизняної цивілістичної доктрини у пострадянський період. Метою статті є аналіз та визначення загального вектору розвитку доктрини приватного права у сфері захисту суб’єктивних цивільних прав з урахуванням змін, які відбулися у правовому регулюванні інституту захисту суб’єктивних цивільних прав у результаті прийняття чинного ЦК України та реформування процесуального законодавства України в межах здійснення судової реформи. Акцентовано увагу на необхідності розмежування права на захист від захисту прав як реальних дій, безпосередньо спрямованих на захист порушеного права. Зроблено висновок про необхідність розгляду категорії захисту прав, передусім у системі механізму здійснення цивільних прав. При цьому стадію захисту права визнано факультативною стадією механізму здійснення суб’єктивного цивільного права та відокремлено від інших стадій, оскільки їй властиві характерні риси, що унеможливлюють її об’єднання зі стадією формування суб’єктивного права, так само як і його реалізації. Розкрито співвідношення між захистом прав та іншими цивілістичними категоріями, такими як охорона прав, охоронюваний законом інтерес і цивільно-правова відповідальність. У межах дослідження інституту захисту прав проаналізовано правовий феномен зловживання правом. Запропоновано підхід до юридичних наслідків кваліфікації способу захисту як загального чи спеціального в контексті правозастосовної практики. Загальним вектором розвитку доктрини приватного права у сфері захисту суб’єктивних цивільних прав на сучасному етапі визнано забезпечення ефективного захисту суб’єктивних цивільних прав. Установлено, що відповідні зміни пронизують увесь інститут захисту прав, починаючи від його доктринального тлумачення та взаємодії з іншими суміжними інститутами і закінчуючи впливом доктрини на формування нових законодавчих підходів та актуальної судової практики, оскільки превалюючим завданням судочинства за новим процесуальним законодавством є забезпечення ефективного захисту прав особи, яка звертається до суду.
13
Липій, Є. "Адміністративно-правова охорона екологічних прав громадян: сучасний стан та шляхи вдосконалення". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 89 (2011): 114–16.
Знайти повний текст джерела
14
Липій, Є. "Адміністративно-правова охорона екологічних прав громадян: сучасний стан та шляхи вдосконалення". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 89 (2011): 114–16.
Знайти повний текст джерела
15
Янішевська, К. Д., та О. Р. Тертичний. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАУКОВОГО ВІДКРИТТЯ ЯК ОБ’ЄКТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 147–50. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).338.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються питання вдосконалення правового регулювання наукового відкриття. У результаті дослідження специфіки даного інституту з’ясовано, що наукове відкриття є нетрадиційним об’єктом права інтелектуальної власності, оскільки йому властиві як загальні ознаки, так і особливі. Зважаючи на його фундаментальний характер, наукове відкриття може мати будь-яку форму та є процесом пізнання об’єктивної дійсності, що нехарактерно для будь-яких інших об’єктів правової охорони.
Визначено основні права авторства на наукові відкриття, а саме: право вважатися першовідкривачем певних знань та право на ім’я, а також право надати відкриттю своє ім’я або спеціальну назву. Право інтелектуальної власності є непорушним і належить володільцю, ніхто не може бути позбавлений його. Права інтелектуальної власності можуть бути обмежені лише в предбачених законом випадках.
Визначено суб’єкта права інтелектуальної власності на наукове відкриття й авторське поняття особистих немайнових прав автора наукового відкриття як об’єкта інтелектуальної власності.
Доведено, що українське законодавство щодо правової охорони наукових відкриттів потребує вдосконалення через ухвалення відповідного закону, що підтверджується визнанням Всесвітньою організацією інтелектуальної власності наукового відкриття як результату творчої діяльності, який потребує відповідного правового регулювання.
Вбачається необхідність у розробленні й ухваленні Закону України «Про охорону прав на наукові відкриття», який би врегулював такі важливі питання, як: процедура державної реєстрації набуття прав власності на наукове відкриття та видачі диплома; правове регулювання експертизи наукових відкриттів, метою якої є перевірка заявленого об’єкта на відповідність усім умовам; охорона права пріоритетності; впровадження Відкритого державного реєстру наукових відкриттів; закріплення пільг за авторами наукових відкриттів.
Зроблено висновок, що охорона і відповідне законодавче регулювання наукового відкриття дозволить удосконалити і підвищити рівень наукових досягнень і зацікавленості суспільства в подальших дослідженнях.
16
Городиський, Іван Михайлович. "СУСПІЛЬНИЙ ІНТЕРЕС ЯК ПІДСТАВА ДЛЯ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА КУЛЬТУРНІ ПАМ'ЯТКИ". Часопис цивілістики, № 39 (20 січня 2021): 24–29. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i39.376.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню юридичної категорії «суспільний інтерес» як підстави для обмеження права власності на культурні пам'ятки. У статті відзначено, що важливість охорони культурно-історичної спадщини зумовлена спільними інтересами людства, включаючи майбутні покоління.
Проаналізовано законодавство України, доведено, що обмеження прав власності є конституційними та не суперечать «священному» характеру прав власності, а цивільне законодавство України передбачає особливий режим охорони пам'яток культури. Було продемонстровано, що обмеження права власності на пам'ятки культури із причин, що становлять суспільний інтерес, притаманне всім основним правовим системам сьогодення.
Проаналізовано практику Європейського суду із прав людини щодо розуміння поняття «суспільний інтерес» у контексті обмеження права власності та порядок його застосування. Зроблено висновок, що ЄСПЛ у своїй практиці визнає, що держава має можливість обмежити право власності на пам'ятники культури з урахуванням принципів законності, пропорційності та необхідності.
Стаття також оцінює сучасний стан ефективності правових механізмів захисту права власності на пам'ятки культури в Україні, зокрема Закону «Про охорону культурної спадщини». Зазначається, що законодавство України про охорону культурної спадщини містить положення про контроль за збереженням пам'яток культури та вимоги до їх власників, що відповідають її міжнародним зобов'язанням. Відповідні обмеження права власності на пам'ятки культури в законодавстві України є вимогою як національного законодавства, так і міжнародно-правових стандартів у цій галузі.
Водночас зазначається, що відповідне законодавство є неефективним і держава не в змозі забезпечити ефективний захист пам'яток культури на основі суспільних інтересів. Він зазначив, що чітке усвідомлення «суспільних інтересів» як моральної основи для обмеження права власності на пам'ятники культури суспільством в цілому та правової категорії правоохоронних органів для використання їх для збереження таких пам'ятників може бути фактором підвищення ефективності правової системи охорони культурної спадщини в Україні.
Доведено, що обмеження права власності з мотивів суспільного інтересу притаманне усім ключовим правовим системам сучасності. Розглянуто аргументи на користь того, чому право власності на культурні пам'ятки потребує спеціального правового режиму. У статті також дається оцінка поточному стану ефективності правових механізмів захисту права власності на культурні пам'ятки в Україні.
17
Yurynets, Yu L., M. L. Belkin, and L. M. Belkin. "Legal Protection of Copyright and Related Rights in Ukraine in the Context of International Law." Nauka ta innovacii 15, no. 6 (2019): 62–75. http://dx.doi.org/10.15407/scin15.06.062.
Повний текст джерела
18
Яблокова, О. І. "ДО ПИТАННЯ ПРО ВІЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТВОРІВ". Знання європейського права, № 3 (7 вересня 2021): 38–42. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.226.
Повний текст джерелаАнотація:
аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова
Твори мистецтва, літератури й науки як об'єкти авторського права підлягають правовій охороні, що встановлює чіткі правила використання цих об'єктів цивільного права особами, яким автор передав майнові права. Використання виключних прав на будь-який вид творів без відповідного дозволу не є правомірним. При цьому, згідно з положеннями, установленими ст. 444 ГК України й ст. 21-25 Закону України «Про авторське право й суміжні права», допускаються випадки вільного використання творів. Основним критерієм для вільного використання твору є використання без наміру одержувати дохід. Безумовно, мають місце випадки, коли просити дозволу в автора твору є недоцільним. Зокрема, коли користувач відтворює твір в особистих цілях або для навчання. У таких випадках користувач не одержує якого-небудь доходу від такого відтворення. Крім того, подібне використання свідчить про цінність і значущість твору, отже, його автор користується відповідною репутацією та популярністю. Також допускається вільне використання твору після закінчення строку охорони майнових прав (усе життя автора (співавторів) і 70 років після смерті). При цьому вільне використання твору вказує на дотримання рівноваги між майновими інтересами автора і немайновими інтересами членів суспільства загалом. Однак закінчення строку охорони майнових прав ніяк не впливає на охорону особистих немайнових прав авторів. Інакше кажучи, вільне використання твору після закінчення 70 років не дає можливості користувачеві яким-небудь чином спотворювати, переробляти твір, якщо це буде здійснено на шкоду репутації цього об'єкта авторського права. Дотримання особистих немайнових прав автора після його смерті є обов'язковим для всіх потенційних користувачів. Це пояснюється не тільки тим, що особисті немайнові права не мають строку давності, але й тим, що необхідно зберігати задум і сутність первісного твору. Вважаємо, що це є однією з основних вимог до використання об'єкта авторського права після закінчення встановленого законом строку охорони майнових прав.
19
Nekrasova, N. "ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ОБІГУ МЕДТЕХНІКИ ТА ТОВАРІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 61–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що на сьогодні в Україні досить непросте становище у сфері обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні через нестабільність ситуації в країні, недосконалість законодавства в цій сфері та низку інших негативних чинників. Адміністративно-правовий механізм є засобом, за допомогою якого громадяни мають право захистити свої законні права та інтереси, а також мати повноцінне забезпечення права на життя та лікування нації. В умовах постійної реформації законодавства в Україні залишається актуальним питання приведення до ладу вищезазначених заходів як елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Слід приділити увагу як практичним, так і теоретичним проблемам у цій сфері, оскільки правове регулювання цієї сфери в нашій державі перебуває на досить низькому рівні. Визначено, що елементами механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні є вітчизняна система нормативно-правових актів, яка регулює адміністративно-правовий статус суб’єктів публічного адміністрування цієї сфери; адміністративно-правовий захист прав, свобод і законних інтересів громадян, що взаємодіють та мають публічно-правові відносини в цій сфері; державний та громадський захист прав, свобод та законних інтересів громадян; юридичні гарантії адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів громадян; загальне соціальне забезпечення охорони захисту прав і законних інтересів громадян. Наголошено, що громадяни України відповідно до чинного законодавства мають повне право на реалізацію своїх прав і обов’язків, зокрема й захист від неправомірних посягань на незаконні дії суб’єктів публічної адміністрації, що безпосередньо стосується й елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Зроблено висновок, що елементи механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні – це адміністративно-правова система реалізації публічного адміністрування через установлені законодавством інструменти впливу у сфері регулювання механізмів реєстрації, сертифікації та ввезення лікарських засобів, медичної техніки й інших товарів медичного призначення, яка в кінцевому результаті призначена для якісного надання медичних послуг у лікарнях, клініках й інших медичних закладах нашої держави.
20
Mazur, T. V. "Джерельна база дослідження правової охорони культурної спадщини в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 8–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Правова охорона культурної спадщини в Україні хоча й не така давня як, приміром, у Франції, проте має власну столітню історію. За цей час сформувалася досить значна джерельна база, яка істотно збагатилася за роки державної незалежності України. Разом із тим спостерігається певна тяглість не лише політики у сфері охорони культурної спадщини, а й відповідних правових джерел. Як наслідок, увесь масив правових джерел з питань охорони культурної спадщини потребує не лише докладного вивчення, систематизації та узагальнення, а й, зрештою, критичного переосмислення.Метою статті є здійснення класифікації джерельної бази правової охорони культурної спадщини в Україні та стислий аналіз окремих видів джерел.Наукова новизна полягає у виділенні й аналізі основних джерел правової охорони культурної спадщини в Україні, передусім міжнародно-правових документів та національних актів законодавства. Розглянуто як джерела права охорони культурної спадщини, так і джерельну базу дослідження. Здійснено класифікацію джерельної бази правової охорони культурної спадщини в Україні. За результатами дослідження виділено чотири основні види джерел.Висновки. Класифікація джерельної бази правової охорони культурної спадщини в Україні базується на поширених класифікаціях джерел права і виділенні основних видів писемних джерел, які застосовуються у джерелознавстві. У нашому дослідженні виділено такі види джерел: 1) національні нормативно-правові акти; 2) міжнародно-правові акти; 3) довідкову літературу, зокрема енциклопедії та словники, путівники та довідники, каталоги та бібліографічні покажчики тощо; 4) аналітичні записки, звернення, заяви, інформаційні повідомлення, листування органів, уповноважених на вироблення та здійснення політики у сфері охорони культурної спадщини, а також пам’яткоохоронних громадських організацій, товариств тощо.
21
Шморгун, В. "Нормативно-правове регулювання адміністративної відповідальності у сфері незаконного використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 370–75. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1650.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено важливу роль національного законодавства України у сфері охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг. Звертається увага на те, що серед значної кількості об'єктів права інтелектуальної власності своєю специфічністю вирізняються торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення, які ми відносимо до засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг. За допомогою засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг декілька суб'єктів господарської діяльності виробляють одну й ту саму продукцію, надають послуги одного виду, що можуть бути різними як за ціною, так і за якістю, надають споживачеві можливість відрізнити один і той самий товар або послугу однієї особи від такого ж товару (послуги), що виробляється різними суб'єктами господарювання.
Вказані засоби індивідуалізації підлягають охороні значною кількістю законодавчих актів, серед яких одне з провідних місць посідає сучасне адміністративне законодавство. Пріоритети охорони прав і законних інтересів особи сьогодні потребують від держави, її уповноважених органів і посадових осіб забезпечити належну охорону суб'єктивних прав власників об'єктів права інтелектуальної власності та інших учасників правовідносин у сфері охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг від їх незаконного використання.
Серед нормативних актів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, провідна роль належить Конституції України, яка має найвищу юридичну силу: ст. 41 Конституції проголошує право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а ст. 54 гарантує свободу творчості й захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Вказане знайшло своє відображення в Кодексі України про адміністративні правопорушення, одним із завдань якого є охорона прав інтелектуальної власності.
22
ТРИНЬОВА, ЯНА. "Реалізація принципів біоетики в кримінальному праві України". Право України, № 2020/03 (2020): 154. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-154.
Повний текст джерелаАнотація:
Чинний сьогодні кримінальний закон не повною мірою виконує завдання, які сформульовані у ст. 1 Кримінального кодексу України ( КК України), тобто не є правовим за своєю суттю, а отже, не може ефективно здійснити правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, відповідно – виконати основне завдання: правове забезпечення безпеки існування суспільства. Винайдення сучасного алгоритму правотворення, який дав би змогу створити ефективний, якісний, правовий закон не тільки для сучасних потреб, а й для наступних поколінь, є актуальним заданням, особливо в контексті роботи над створенням нового Кримінального кодексу. Метою статті є розроблення та пропозиція використання нового підходу в правотворенні у сфері сучасного кримінального права: формулювання та введення до наукового обігу принципів біоетики як домінуючого джерела кримінального права та їх реалізація у теоретичні моделі відповідних кримінально-правових і деяких інших норм. Такий підхід може надати новий вектор розвитку як кримінального права, так і кримінального законодавства. Цілком імовірно, що згодом поняття “біоетика”, яке, по суті, є neo jus naturale, замінить поняття “природне право”. У дослідженні поряд із класичними методами пізнання використані і непритаманні кримінальному праву методи дослідження: ідеалістична діалектика, “трагічна діалектика”, екзистенцiоналiзм, феноменологія, гештальт-пiдхiд, синергетичний метод. Виділено і розкрито зміст біоетичних принципів, які в загальному вигляді без чіткого формулювання відображено в міжнародних нормативно-правових актах. До принципів біоетики віднесено: 1) принцип екоцентpизму; 2) принцип альтруїзму; 3) принцип транспарентності; 4) принцип раціоналізму; 5) принцип рівноваги; 6) принцип обмежень; 7) принцип безпеки життєдіяльності; 8) принцип реалізму. Досліджено кореляційні зв’язки принципів біоетики між собою та з нормами кримінального права. Встановлено, що jus naturalе та біоетика є ідентичними явищами, однак остання, завдяки її формалізації (сформульованим принципам), є зручнішою у правозастосовній діяльності. Проаналізувавши весь КК України на відповідність його положень принципам біоетики, зроблено висновок, що загалом Загальна частина відповідає принципам біоетики. Особлива ж частина має деякі прогалини у сфері врегулювання актуальних біоетичних кримінально-правових дилем, які пропонується усунути через відповідні доповнення до тексу закону. Очікується, що правотворення у сфері кримінального права, яке здійснюватиметься на засадах оновленого природного права та екоцентpизму, сприятиме розв’язанню сучасної актуальної проблеми та попередить її появу в майбутньому, зокрема: невідповідності задекларованого в ст. 1 КК України завдання правового забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина фактичному стану забезпечення охорони цих прав; при цьому наголошено на необхідності біоетизації не лише норм кримінального права, а й усієї національної системи права, наслідком чого має стати ефективне, якісне забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечення безпеки існування суспільства, а також гармонізація національної системи права з європейськими традиціями правотворення.
23
БАСОВА, Ірина. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРАВ ЛЮДИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, № 1 (23 лютого 2022): 5–10. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню міжнародних стандартів прав людини у сфері охорони здоров’я та віднаходженню шляхів з удосконалення національного законодавства. Метою даної статті є визначення та дослідження міжнародно-правових актів, що закріплюють права людини у сфері охорони здоров’я, системи законодавства України з питань надання медичної допомоги, а також внесення пропозицій щодо її удосконалення. Методологічну основу даної статті склали, насамперед, порівняльно-правовий метод та методи аналізу та синтезу. Наукова новизна. Чинне законодавство у сфері охорони здоров’я не містить дефініції «міжнародно-правові стандарти прав людини у сфері охорони здоров’я», тому на законодавчому рівні їх слід визначити як «основні вихідні засади в галузі охорони здоров’я, що слугують орієнтирами при вироблені державної політики та забезпечують реалізацію громадянами прав у цій сфері». На сьогодні не має єдиного нормативно-правового акту щодо здійснення медичної діяльності, що створює додаткові труднощі в реалізації прав всіх суб’єктів медичних правовідносин. Тому, є необхідність вироблення єдиного зводу правил у сфері медичної діяльності, а саме Медичного кодексу України. Як висновок, аналіз міжнародно-правової бази з питань прав людини у сфері охорони здоров’я свідчить, що її положення закріплюють основні права людини у цій сфері. Українське законодавство загалом побудоване на нормах міжнародно-правових актів. Водночас варто визнати, що існує коло проблемних питань, що підлягають удосконаленню.
24
Булат, Є. А., та Р. С. Пічко. "Актуальні аспекти подальшої правової охорони наукового відкриття в контексті сучасного зарубіжного досвіду". Актуальні проблеми держави і права, № 88 (14 січня 2021): 25–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3052.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті надано характеристику наукового відкриття як об’єкта інтелектуальної власності, висвіт-лено його особливу правову природу. Визначено, що правовими ознаками наукового відкриття висту-пають вірогідність, новизна і фундаментальність, а зміст поняття «відкриття» розкривається через такі його об’єкти, як явище, властивість і закономірність. Відзначено необхідність подальшого право-вого регулювання суспільних відносин, пов’язаних із науковими відкриттями, оскільки вони є осно-вою для розвитку нових наукоємних технологій, сприяють розвитку й удосконаленню науково-техніч-них, інноваційних здобутків.
Підкреслено, що за часів радянського періоду інститут реєстрації наукового відкриття став прак-тично завершеною конструкцією права, що дозволило не тільки визнати наукові досягнення на дер-жавному рівні, але також створити базу для проведення подальших фундаментальних досліджень. Наголошено, що на сучасному етапі розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності були здійснені кроки в напрямі вдосконалення правової охорони наукових відкриттів через ухвалення про-єкту закону України «Про охорону прав на наукові відкриття» і Модельного закону «Про охорону прав на наукові відкриття» країн – учасниць Співдружності Незалежних Держав. Відзначено, що на сучас-ному етапі в деяких закордонних країнах у контексті правової охорони між науковим відкриттям і винаходом не робиться принципової різниці і як охоронний документ видається патент. Розглянуто питання охорони відкриттів у сфері біотехнологічної індустрії.
У контексті європейського досвіду, а також досвіду, набутого іншими іноземними країнами, запропоновано виявляти із практичної частини наукового відкриття технічні (технологічні) рішення, які підлягають патентуванню, з можливістю отримання охоронних документів на них.
25
Коротун, О. М. "МЕТОДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (26 січня 2020): 100–103. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).197.
Повний текст джерелаАнотація:
Широкий аспект питань, пов’язаних з правовим захистом інтелектуальної власності, спонукає автора звернутися до різних теоретичних джерел. В основі правового спрямування цієї статті лежать концепції та доктринальні підходи представників адміністра-тивного права до вирішення проблеми. З метою роз-криття специфіки діяльності державного управління було проаналізовано обов’язковий їх атрибут – методи управління. Цікавим є те, що специфіка форм діяльно-сті публічної адміністрації щодо забезпечення захисту прав інтелектуальної власності пов’язана з кількістю власників прав інтелектуальної власності та великою кількістю їх об’єктів. Це визначає конкретні адміні-стративно-правові методи діяльності.Автор звертає увагу, що процес реалізації функцій державного управління передбачає впровадження ад-міністративно-правових та організаційних методів. З цією метою аналізуються такі аспекти діяльності: концептуальні підходи вчених до запровадження ад-міністративно-правових методів, що відображають взаємозв’язок керівної системи та керованої підсисте-ми; виконавча та адміністративна діяльність суб’єктів державного управління; нормативно-правові акти, що стосуються конкретної діяльності державного управ-ління у сфері захисту інтелектуальної власності. На основі аналізу методів управлінської діяльності дове-дено, що за допомогою використання адміністратив-них інструментів (методів здійснення управлінської діяльності) та за наявності відповідних керованих об’єктів реалізація адміністративно-правових форм суб’єктом державного управління залежить від пра-вового статусу суб’єкта та характеристики керовано-го об’єкта. Від цього залежать особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних мето-дів у галузі захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі й із застосуванням адміністративного примусу. Методи управління, що виражають різні ас-пекти практичної діяльності різних суб’єктів держав-ного управління, певною мірою залежать від стану законодавчого регулювання захисту прав інтелекту-альної власності, особливостей керованого об’єкта, що дає широкий вибір використання різних видів адміні-стративно-правових методів.Автор визначає поняття «адміністративно-право-ві методи забезпечення захисту прав інтелектуальної власності» як методи та прийоми прямого та свідомого впливу органів (службових осіб) державного управлін-ня на підставі визначеної компетенції.
26
Щербіна, А. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ НОРМАЛЬНОЇ РОБОТИ АВТОМАТИЗОВАНОЇ СИСТЕМИ ДОКУМЕНТООБІГУ СУДУ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 219–29. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2176.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор розглядає міжнародні стандарти кримінально-правової охорони нормальної роботи автоматизованої системи документообігу суду. Вказується, що натепер світова спільнота
активно працює над створенням та/або удосконаленням електронного суду. При цьому жодний нормативно-правовий акт сучасної України не має вичерпної дефініції такого феномена, що наштовхує на думку про те, що законодавець сам неповною мірою розуміє загальні особливості електронного суду та порядку їх запровадження в національну правову систему. Автор вважає, що під електронним судом необхідно розуміти інформаційно-аналітичну підсистему, завдання якої полягає у забезпеченні всебічної технологізації процесу судового документообігу та діловодства, а також налагодження алгоритму взаємодії з учасниками судового процесу з метою дотримання їхніх прав та законних інтересів. Розглянуті міжнародні документи дали можливість констатувати, що міжнародна правова спільнота віддає перевагу інформатизації судового процесу та створює умови, в яких вона може бути реалізована максимально безпечно. Саме у зв'язку із цим більшість країн, котрі запроваджують такого роду систему, намагаються забезпечити її ефективну кримінально-правову охорону.
Підсумовується, що міжнародними стандартами кримінально-правової охорони нормальної роботи автоматизованої системи документообігу суду є загальноприйняті, закріплені на законодавчому рівні та інтегровані в практику міжнародного співтовариства норми кримінального права, котрі полягають у: 1) визнанні правосуддя одним із пріоритетних напрямів кримінально-правової охорони; 2) створенні умов, необхідних для здійснення прозорого, неупередженого та об’єктивного правосуддя; 3) усуненні потенційних корупційних загроз; 4) прагненні до всесвітньої технологізації та стандартизації судового про
цесу; 5) встановленні максимально ефективних заходів та засобів кримінально-правового впливу на осіб, які посягають на автоматизовані системи документообігу суду.
27
КОВАЛЬ, ІРИНА, та ЮЛІЯ ПАВЛЮЧЕНКО. "Охоронна функція господарського права". Право України, № 2019/08 (2019): 15. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-015.
Повний текст джерелаАнотація:
Завдання держави щодо належного упорядкування та ефективного розвитку господарських відносин обумовлює потребу в існуванні сукупності правових норм, здатних врегулювати зазначені відносини, які утворюють галузь господарського права. При цьому процеси інноваційних перетворень у суспільному виробництві призводять до ускладнення і зміни господарських зв’язків, що відображається на меті правового регулювання господарських відносин задля забезпечення більш високого рівня їх розвитку. З урахуванням цього існує потреба у переосмисленні змісту функцій господарського права, зокрема охоронної функції. Мета статті полягає у розкритті змісту й особливостей реалізації охоронної функції господарського права. У процесі дослідження проаналізовано наукові погляди щодо функцій права, їх особливостей, видів функцій права та значення. Крім того, зроблено висновок про взаємообумовленість і взаємозв’язок мети та функцій господарського права у вирішенні завдання щодо утвердження і зміцнення суспільного господарського порядку в економічній системі. Доводиться, що тлумачення охоронної функції господарського права переважно в контексті захисту порушених прав суб’єктів господарської діяльності призводить до звуженого розуміння цього напряму впливу господарсько-правових норм. З урахуванням того, що господарські відносини становлять результат тісного перетинання та взаємодії приватних і публічних інтересів учасників відносин у сфері господарювання, обстоюється думка, що саме цим визначається зміст охоронної функції господарського права та її призначення максимально забезпечити належне дотримання, виконання, використання, застосування відповідних правових норм. Обґрунтовується, що для ефективної охорони господарських відносин і забезпечення правопорядку в економіці охоронні господарсько-правові норми мають регламентувати: 1) заходи й умови попередження господарських правопорушень; 2) підстави, форми і способи захисту прав учасників відносин у сфері господарювання; 3) підстави, заходи і порядок застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Для розкриття особливостей реалізації охоронної функції господарського права охарактеризовано заходи попередження господарських правопорушень (превентивну (попереджувальну) складову), захист прав та законних інте ресів учасників відносин у сфері господарювання (центральну складову) та засто сування господарсько-правової відповідальності як складові охоронної функції господарського права. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що охоронна функція господарського права становить вплив господарсько-правових норм на відносини у сфері господарювання, який здійснюється через диспозитивні й імперативні засоби правового регулювання, які забезпечують впорядкування господарських відносин на основі поєднання індивідуального підприємницького (майнового) інтересу з загальносуспільними і державними потребами.
28
Shchavynska, Yu. "АДМІНІСТРАТИВНА ПРОЦЕДУРА РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ В УКРАЇНІ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 100–108. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що забезпечення речових прав фізичних і юридичних осіб є необхідною умовою належного функціонування ринкової економіки та в цілому – правопорядку в державі. Одним із найбільш ефективних засобів попередження та відновлення посягань на право власності є їх державна реєстрація та подальший ретельний державний захист від різного виду посягань. Зазначена державна реєстрація здійснюється уповноваженими на те законом суб’єктами публічної адміністрації та відповідно до певної послідовності правових дій – адміністративних процедур, які є певним чином розробленими та легалізованими для використання. Проте в цій сфері існує певна частина невирішених проблем, які призводять до порушення права суб’єктів права власності, що в умовах правової демократичної держави з ринковою економікою є неприпустимим. Мета статті полягає в тому, щоб на основі теорії адміністративного права, доктринальних думок із цієї проблематики вчених-адміністративістів, чинного законодавства та проєктів нормативно-правових актів з’ясувати юридичну природу та зміст адміністративної процедури реєстрації речових прав в Україні. У статті сформовано поняття та розкрито стадії адміністративної процедури державної реєстрації речових прав. Доведено, що це адміністративно-правові та господарсько-процесуальні відносини, які складаються з порядку послідовно здійснюваних суб’єктами публічної адміністрації та господарськими судами правових дій стосовно забезпечення прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом речових обов’язків. Це здійснюється через видання (оскарження видання) адміністративного акта щодо обліку й публічного визнання речових прав та їх обтяжень і відповідної пріоритетної державної охорони права власності. Зроблено висновок, що адміністративна процедура державної реєстрації речових прав – це адміністративно-правові та господарсько-процесуальні відносини, які складаються з порядку послідовно здійснюваних суб’єктів публічної адміністрації та господарськими судами правових дії стосовно забезпечення прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов’язків шляхом видання (оскарження видання) адміністративного акта щодо обліку й публічного визнання речових прав та їх обтяжень і відповідної пріоритетної державної охорони права власності. Адміністративна процедура державної реєстрації речових прав поділяється на стадії: 1) звернення заявника і прийняття заяви до розгляду державним реєстратором; 2) розгляду справи; 3) винесення рішення; 4) оскарження ухваленого рішення: а) адміністративне; б) судове.
29
Павлишин, П. "Кримінально-правова охорона конституційного ладу та державної влади в системі кримінально-правової політики України". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 191–98. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2098.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню кримінально-правової охорони кон-ституційного ладу та державної влади України як складової частини сучасної кримінально-правової полі-тики. Визначено, що сучасна кри-мінально-правова політика України та її реалізація залежить від впливу об’єктивних чинників, вдосконалення якої повинно засновуватися на розу-мінні її основних векторів, серед яких кримінально-правова охорона конституційного ладу та державної влади посідає першочергове місце.
На основі наведених наукових концепцій проаналізовано сутність злочинів проти основ національ-ної безпеки України у вітчизняному кримінальному праві та визначено роль, місце злочинів, основною метою яких є посягання на конституцій-ний лад та державну владу. Визна-чено основні умови, які впливають на розуміння відповідних видів зло-чинів у рамках злочинності проти основ національної безпеки України в аспекті їх кримінально-правової характеристики та особливості взаємодії з передбаченими чинним кримі-нальним законодавством України.
Доведено, що кримінально-правова охорона конституційного ладу та державної влади є основною скла-довою частиною реалізації сучас-ної кримінально-правової політики України, та визначено місце ст. 109 КК України в як кримінально-правової гарантії охорони конституційного ладу та державної влади в Україні. Представлено авторське розуміння дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади в Україні.
У висновках обґрунтовано осно-воположну роль кримінально-право-вої охорони конституційного ладу та державної влади в Україні та представлені шляхи вдосконалення ст. 109 КК України.
30
Лубчук, О. "Охорона авторських прав на кінематографічний твір за Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів та всесвітньою конвенцією про авторське право". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 360–66. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2067.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито основні аспекти охорони авторських прав на кінематографічний твір на підставі аналізу положень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів та Всесвітньої конвенції про авторське право. Звернено увагу на те, що саме Бернська конвенція заклала підвалини міжнародної системи охорони авторських прав на кіно-твір шляхом включення останнього до переліку об'єктів авторського права за результатами Берлінської конференції у 1908 році. Відзначено той факт, що стосовно кінематографічних творів можуть застосовуватись не лише основні принципи зазначеної Конвенції, але й низка спеціальних положень, які безпосередньо вирішують питання охорони останніх. Так, особливості правового режиму кінематографічного твору враховано під час урегулювання Конвенцією таких питань: строк охорони кінотвору; порядок визначення осіб, наділених авторськими правами на нього; порядок передачі авторами своїх прав на кінематографічний твір його виробникові.
Зазначено, що з огляду на високий порівняно з відповідними національними законодавствами рівень мінімальної охорони, встановлений Бернською конвенцією, протягом тривалого часу вона залишалась неприйнятною для низки країн. Як наслідок, задля забезпечення необхідних передумов для подальшого розширення міжнародного співробітництва у сфері охорони авторського права на міжурядовій конференції в Женеві у вересні 1952 року було прийнято Всесвітню конвенцію про авторське право.
Виокремлено ключові відмінності у врегулюванні низки питань між положеннями Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів та Всесвітньої конвенції про авторське право. Серед останніх відзначено, зокрема, розбіжності у визначенні строку охорони літературних і художніх творів та порядку набуття правової охорони. До того ж у статті наголошено на тому, що, на відміну від Бернської конвенції, яка містить низку спеціальних положень, присвячених врегулюванню порядку реалізації та захисту авторських прав на кінотвір, Всесвітня конвенція про авторське право обмежується лише визнанням останнього як об'єкта охорони.
31
РАЙКО, Сергій. "КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА РІВНІ РОЗВИТКУ В ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, № 1 (17 серпня 2020): 204–15. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.409.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано критерії та показники розвиненості правової компетентності офіцерів-прикордонників. Доведено, що мотиваційний критерій стосується мотивації офіцерів до вивчення права, особистісних характеристик, які необхідні для якісного виконання завдань з охорони кордону відповідно до правових норм. Йому відповідають такі показники, як мотивація до вивчення правових питань безпеки державного кордону; правові ціннісні орієнтації офіцера, відповідальність, неприйняття корупції та інших видів протиправної поведінки; професійне мислення, здатність до оцінки та аналізу професійної ситуації з позиції нормативно-правових актів; готовність постійно працювати над підвищенням рівня своєї правової компетентності.
З’ясовано, що когнітивний критерій розвиненості правової компетентності характеризує стан професійно-правових знань офіцера-прикордонника. Йдеться про необхідний мінімум правових знань, необхідний для належної орієнтації у системі правових відносин у сфері охорони кордону. Відповідно основними показниками когнітивного критерію розвиненості правової компетентності офіцерів-прикордонників визначено: володіння базовими поняттями щодо правових аспектів забезпечення національної безпеки України у прикордонній сфері; розуміння правових засад адміністративної та оперативно-розшукової діяльності ООДК; здатність юридично правильно кваліфікувати факти й обставини кримінально-процесуальної діяльності ООДК; здатність тлумачити основні положення національного та міжнародного права щодо охорони державного кордону.
Діяльнісний критерій стосується професійно-правових умінь та навичок, необхідних для виконання завдань з охорони кордону відповідно до законів і правових норм. Для діяльнісного критерію правової компетентності офіцерів-прикордонників обрано такі показники: здатність кваліфіковано застосовувати нормативно-правові акти, норми права в конкретних сферах професійної діяльності; вміння юридично правильно розв’язувати типові управлінські завдання та практичні проблеми безпеки ділянки державного кордону або навчання; здатність приймати обґрунтовані юридичні рішення відповідно до чинного законодавства; здатність працювати з правовою інформацією, самостійно вести науково-дослідницьку діяльність щодо особливостей застосування правових норм.
32
Якубівський, Ігор Євгенович, та Микола Васильович Оприско. "ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КОМП’ЮТЕРНИХ ПРОГРАМ І БАЗ ДАНИХ: ОКРЕМІ ЗАУВАГИ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 40–47. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.6.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблемні питання реформування законодавства України щодо комп’ютерних програм та баз даних як об’єктів права інтелектуальної власності. Констатовано, що віднесення комп’ютерних програм і баз даних до об’єктів авторського права сьогодні є загальновизнаним підходом на рівні міжнародних документів ВОІВ, СОТ, ЄС. При цьому наголошено на тому, що об’єктами авторсько-правової охорони можуть бути лише оригінальні бази даних. Звернута увага на колізії між ст. ст. 420, 433 ЦК України, за якими комп’ютерна програма і літературний твір позиціонуються як окремі категорії об’єктів авторського права, та ч. 4 ст. 433 ЦК України, яка фактично розглядає комп’ютерну програму як різновид літературного твору. Зроблено висновок, що для усунення цієї колізії доцільно вилучити ч. 4 ст. 433 ЦК України та перше речення ст. 18 ЗУ «Про авторське право і суміжні права». Проаналізовано питання співвідношення понять «база даних (компіляція даних)», «збірник творів» та «складений твір». Висловлено позицію, що поняття «база даних (компіляція даних)» є більш широким порівняно зі збірниками творів. Особливість останніх полягає в тому, що вони включають виключно твори, що охороняються авторським правом. Звернута увага на недоцільність подальшого збереження поняття «складений твір» у профільному законі. Проаналізовано висловлені у вітчизняній правовій доктрині точки зору щодо перспективної моделі правової охорони нетворчих (неоригінальних) баз даних. Зазначено, що відсутність творчого характеру не може розглядатись як перешкода для віднесення нетворчих (неоригінальних) баз до об’єктів права інтелектуальної власності. Віднесення нетворчої бази даних до об’єктів права інтелектуальної власності зумовлює недоцільність врегулювання відносин щодо неї в конкурентному, інвестиційному, інформаційному законодавстві. Нетворчим базам даних варто надати правову охорону як самостійній категорії об’єктів права інтелектуальної власності, відмінній від об’єктів авторського права і суміжних прав, для чого відповідні положення доцільно закріпити в окремій главі Книги 4 ЦК України.
33
Kalyniuk, N. M., та N. M. Kalyniuk. "ПРО ПРАВА МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ПІД ЧАС НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 1 (8 липня 2019): 62–67. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.1.10285.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: з’ясувати існуючі права медичних працівників, передбачені чинним законодавством, з огляду на реформування системи охорони здоров’я.
Матеріали і методи. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних та спеціальних наукових методів пізнання. Чинні нормативно-правові акти, що проаналізовано за допомогою комплексу методів: порівняльно-правового, структурно-логічного, системно-аналітичного, формально-логічного та методу теоретичного аналізу з дотриманням принципів біотичних норм і правил; формулювання і систематизація висновків.
Результати. Аналіз чинних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що права медичних працівників слід розмежувати на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних прав медичних працівників належать ті, які гарантують певні умови їх професійної діяльності, охорону здоров’я, соціальний захист, зокрема право на: належні умови професійної діяльності; обов’язкове страхування; створення медичних наукових товариств чи професійних спілок; судовий захист; соціальну допомогу; скорочений робочий день і додаткову відпустку; пільгові умови пенсійного забезпечення та пільгове надання житла; першочергову медичну допомогу тощо. До спеціальних прав належать такі, які передбачені виключно для медичного працівника як спеціального суб’єкта. Серед таких прав необхідно виокремити: право про надання інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника; право на відмову від подальшого ведення пацієнта; право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта або його законних представників.
Чинне національне законодавство у галузі охорони здоров’я потребує вдосконалення. Одним із кроків на цьому шляху стала би імплементація передбаченого міжнародними нормативними актами права лікаря на заперечення під час виконання своїх професійних обов’язків.
Висновки. Права лікаря при наданні медичної допомоги слід розділити на загальні та спеціальні. Передбачені чинним національним законодавством професійні права медичних працівників не завжди забезпечуються державними гарантіями і мають почасти декларативний характер. Це зумовлено відсутністю розроблених підзаконних актів, які повинні забезпечити механізм їх реалізації з урахуванням вимог сьогодення. Застосування зарубіжного досвіду, імплементація міжнародних стандартів у національне законодавство, зокрема щодо реалізації лікарем права на заперечення з міркувань совісті, забезпечить більш професійну захищеність лікаря та підвищить якість надання медичної допомоги.
34
Хараберюш, І. Ф. "Організаційно-правові основи захисту власності засобами охоронної техніки в Україні". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 85 (29 березня 2019): 286–95. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.85.286-295.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто охоронну техніку як складову спеціальної техніки. Як наукова категорія охоронна техніка являє собою сукупність наукових положень і рекомендацій щодо застосування технічних, програмно-технічних, програмних засобів, речовин, інформаційних систем, наукових і спеціальних методів їх використання під час виконання завдань суб’єктами охоронної діяльності. Визначено систему та проблеми охоронної техніки.Система охоронної техніки складається з таких елементів: загальних положень, напряму застосування та функціонального призначення засобів охоронної техніки. Виділено правові засади використання охоронної техніки та організаційні структури її застосування для охорони об’єктів. Показано, що нормативно-правові акти, які становлять правову основу захисту майна та застосування технічних засобів охорони, належать до різних галузей права. Визначено категорію «організація технічної охорони об’єктів», її класифікацію та перспективи розвитку.
35
Білий, Д. О. ". ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.317.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором даної наукової статті здійснено аналіз поняття та елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Визначено, що механізм є комплексною, динамічною категорією, що дає можливість правозастосуванню та правореалізації положень нормативно-правових актів в дію. Зазначено, що держава за допомогою юридичних механізмів вступаючи в адміністративно-правові відносини виступає головним суб’єктом захисту прав та свобод особи використовуючи правові засоби Визначено, що механізм захисту прав пацієнтів є дворівневим. З одного боку, норми міжнародного законодавства встановлюють основи захисту прав пацієнтів. З іншого, норми національного законодавства не суперечать міжнародно-правовим актам, які ратифікувала Україна та визначають зміст механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів, що не обмежується виключно особливостями суб’єктів. Запропоновано під механізмом адміністративно-правового захисту прав пацієнтів розуміти комплексну категорію адміністративного права, що являє собою систему взаємопов’язаних самостійних складових, що сприяють захисту фізичних осіб від дій, рішень, бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації в сфері охорони здоров’я, їх посадових та службових осіб, а також керівників та працівників закладів охорони здоров’я. Автором акцентовано увагу на співвідношенні понять «механізм адміністративно-правового регулювання» та «механізм адміністративно-правового захисту». До елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів віднесено: – система нормативноправових актів, якими урегульовані відносини адміністративно-правового захисту прав пацієнтів; – суб’єкти публічної адміністрації, що уповноважені здійснювати адміністративно-правовий захист прав пацієнтів; – форми захисту прав пацієнтів – судова та позасудова; – методи публічного адміністрування за допомогою яких здійснюється захист прав пацієнтів; – адміністративні процедури захисту прав пацієнтів, що визначені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства та законах України.
36
Дейнека, В. С. "ЄДНІСТЬ І ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ В ПИТАННЯХ ДИСКРИМІНАЦІЇ У СФЕРІ ПРАЦІ". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 57–60. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.205.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання дискримінації. Під дискримінацією в трудовому праві розуміють незаконний навмисний акт або бездіяльність, виражений через будь-яку пряму або непряму відмінність, виняток або привілей на підставі, не пов’язаній з вимогами роботи, коли він спрямований на обмеження визнання, здійснення або використання особами їхніх трудових прав та обов’язків чи запобігання ним, крім того, створення більш сприятливих можливостей для певних груп осіб, що тягне юридичну відповідальність.
Диференціація – це бажання забезпечити «реальну рівність» порівняно з тією, яка встановлена у законодавстві щодо трудового законодавства, а також делімітацію правових норм на основі юридично значущих чинників, щоб визначити загальні положення трудового законодавства для певних категорій працівників. Трудове право унікальне у своїх принципах, оскільки воно має єдність сутності, єдність мети правової політики, єдність охорони праці, права працівників, єдність джерел права тощо. Єдність правового регулювання фактично передбачає диференціацію, а не заперечує.
У статті розглянуто питання гендерної рівності, яка все ще залишається актуальною, з точки зору диференціації.
Відповідно до Конституції України, де статтею 24 визначено, що рівність прав жінки та чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, здобутті освіти та професійній підготовці, праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства й дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Концепція позитивної дискримінації не закріплена законом. Однак закон про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків визначає позитивні дії у спеціальних тимчасових заходах, які мають законну та об’єктивно виправдану мету, спрямовані на усунення правової чи фактичної нерівності у здатності жінок та чоловіків до виконання прав та свободи, що створені Конституцією та законами України.
37
Еннан, Р. "Винаходи як результати науково- технічної творчості". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 161–68. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.959.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проводиться науково-теоретичний аналіз правового режиму винаходів, особливостей набуття (оформлення) патентних прав на винаходи, а також об’єм та зміст виключних патентних прав, що випливають з патенту на винаходи у зарубіжних країнах. Загальновизнано, що найбільш поширеним і значущим результатом науково-технічної творчості є винаходи, які мають високу соціальну і економічну значущість, що зумовило необхідність правового регулювання відносин, пов'язаних зі створенням, оформленням і використанням винаходів. Термін «винахід» в людській свідомості відображає реальність, яка існує незалежно від права, оскільки винахід є не правовою, а природно-технічної категорією і створення вина- ходів, а також їх використання не завжди було пов'язане з правовим регулюванням. Терміном «винахід» в технічній, філософської, художньої літератури позначають щось нове, оригінальне (нову технологію, конструкцію). У патентному праві цей термін має вужчий і певний зміст, тому в спеціальній літературі говорять про винахід в технічному сенсі і про винахід як об'єкт правової охорони. Звідси випливає, що особа, яка вважає себе винахідником, офіційно може бути визнана такою тільки в разі отримання патенту на винахід. Цей охоронний документ видається, якщо об'єкт, який просять визнати винаходом, відповідає критеріям для отримання патенту, встановленим законодавством. Набуття (оформлення) патентних прав на винахід вимагає проходження доволі складних формальностей Метою цієї статті є аналіз механізму правової охорони винаходів в зарубіжних країнах з урахуванням уніфікації міжнародного і європейського законодавства в сфері патентного права, а також розкриття особливостей процедури придбання (реєстрації) патентних прав на винаходи в зарубіжних країнах.
38
Правоторова, О. М. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (27 січня 2020): 124–28. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).202.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено, що міжнародні стандарти адміністра-тивно-правової охорони базуються, по-перше, на За-гальній декларації прав людини та пактах. Європей-ський суд із прав людини передбачає як негативний (невтручання держави) обов’язок держави, так і пози-тивний (активні дії з боку держави) обов’язок. Нега-тивний обов’язок полягає в тому, що суб’єкти владних повноважень не мають права втручатись у приватне та сімейне життя особи, а також порушувати право на повагу до особистого житла та кореспонденції осо-би. Наголошено, що провідне місце у визначенні на-прямів розвитку сфери адміністративно-правової охо-рони в країнах-учасницях ЄС посідає адміністрація або ж законодавчо визначене профільне міністерство, що відповідає за політику, розвиток, планування та координацію системи адміністративно-правової охо-рони. Доведено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не розкриває змісту терміна «приватне життя», оскільки описує його як «термін із широким значенням, який не піддається визначенню». З’ясовано, що багато країн включають основні поло-ження Декларації у своє базове законодавство. Саме її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів із прав людини.На основі аналізу Конвенції про захист прав лю-дини й основоположних свобод сформовано стандарти прав, свобод людини і громадянина у сфері адміністра-тивно-правової охорони, а саме: публічна адміністра-ція зобов’язана поважати права людини, а органи виконавчої влади і місцевого самоврядування мають у межах своєї компетенції гарантувати відновлення прав, свобод і законних інтересів усіх, хто перебуває під їх захистом; кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; публічна ад-міністрація має поважати право приватного і сімейного життя особи; кожен, чиї права та свободи було поруше-но, має право на ефективний засіб юридичного захисту в адміністративному порядку, навіть якщо таке пору-шення було вчинене особами, які здійснювали свої офі-ційні повноваження; під час війни або іншої суспіль-ної небезпеки, яка загрожує існуванню нації, держава може вживати заходів щодо обмеження певних прав і свобод, однак виключно в тих межах, яких вимагає го-строта становища.
39
Рим, Т. Я. "Цивільно-правова відповідальність учасників інвестиційних відносин у будівництві: загальнотеоретичний аспект". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 21–25. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).597.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу особливостей цивільно-правової відповідальності в інвестиційній сфері будівництва. Зазначається, що підставою настання цивільно-правової відповідальності є невиконання або неналежне виконання інвестиційного договору. Особливість договірних відносин у коментованій сфері сфокусована на фінальному результаті інвестиційної діяльності - введення в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта.
Автор наводить різноманітні думки вчених-цивілістів стосовно понять захисту суб'єктивних цивільних прав, охорони цих прав, охоронюваного законом інтересу, неналежного виконання зобов'язання.
У статті обґрунтовується, що під порушенням права потрібно розуміти такий його стан, за якого воно зазнало протиправного впливу зі сторони порушника, або ж порушення права спричинило позбавлення потерпілого можливості здійснити своє право.
Зазначено, що особливістю договірних відносин в інвестиційній сфері будівництва є наявність різних видів договорів, що ведуть до реалізації основної мети інвестора - спорудження об'єкта. А тому порушення договірного зобов'язання одним з учасників інвестиційних відносин може порушити цивільне право іншого суб'єкта. Причому якщо такі суб'єкти не перебувають у прямих зв'язках між собою, то не можуть застосувати заходи впливу у вигляді цивільно-правових способів захисту.
Крім того, автор підкреслює, що для захисту учасників інвестиційної діяльності можна використовувати цивільно-правові способи захисту, передбачені цивільним законодавством, а також засоби, погоджені сторонами інвестиційних договорів, які не суперечать закону. Автор підтримує позицію, що потрібно розмежовувати такі поняття, як способи захисту і заходи (міри) відповідальності.
40
Гончаренко, О. В., І. М. Іонова та А. О. Поляничко. "ПРАВОВІ ОСНОВИ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (8 вересня 2021): 260–65. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-40.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено суспільне значення медико-соціальної роботи, яка на сучасному етапі є невід’ємним компонентом сфери охорони здоров’я. Розкрито і охарактеризовано роль і значення здоров’я для людини, яке сьогодні набуло великого значення і викликало необхідність визнання на міжнародному рівні здоров’я як основного права кожної людини, а досягнення кожної держави у сфері охорони здоров’я є цінністю для всіх. Реалізація цього права – найважливіше соціальне завдання, для виконання якого необхідні зусилля не лише системи охорони здоров’я, а й інших соціальних та економічних секторів суспільства. Авторами проаналізовано медико-соціальні аспекти здоров’я у законодавстві України. Доведено, що основним джерелом права у сфері охорони здоров’я України є законодавство як система взаємоузгоджених законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів у зазначеній сфері, які регулюють публічні і приватні відносини у сфері охорони здоров’я. Проаналізовано вітчизняні законодавчо-нормативні документи, які становлять правову основу медико-соціальної роботи: Конституцію України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, спеціальні закони в окремих сферах медичної діяльності (донорство, психічна допомога, окремі інфекційні захворювання та ін.), галузеві кодекси, які містять загальні норми, що застосовуються в медичній сфері (Цивільний і Кримінальний кодекси, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю та ін.), акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади (укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і розпорядження МОЗ України, нормативно-правові акти інших органів влади) тощо. У роботі встановлено, що, за висновками експертів, вітчизняна нормативно- правова база сфери охорони здоров’я має бути доопрацьованою, щоб відображати реалії та практичні можливості для поліпшення ситуації у сфері охорони здоров’я з урахуванням справедливого (тобто однакового для всіх) гарантованого рівня медичної допомоги.
41
Крусян, А. "Актуальні проблеми права інтелектуальної власності в Україні". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 21–29. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.939.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена конституційно-правовому аналізу актуальних проблем права інтелектуальної власності в Україні. Обґрунтовано, що право інтелектуальної власності в суб’єктивному сенсі можна розглядати як конституційно визначене та гарантоване державою право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. За своєю юридичною природою право інтелектуальної власності є конституційним (основним) правом людини.Визначені конституційні основи права інтелектуальної власності та аргументовані пропозиції щодо їх удосконалення через внесення відповідних змін до Конституції України. Зокрема, аргументується, що, відповідно до міжнародних стандартів у сфері права інтелектуальної власності та спрямованості конституційно-правових перетворень в сучасній Україні на утвердження та забезпечення конституційно-правової свободи людини, необхідним є внесення змін до статей 41 та 54 Конституції України. Зазначено, що юридико-правовий механізм захисту прав інтелектуальної власності в України, який складається з нормативної та інституціональної частин, потребує свого суттєвого покращення. Адже, незважаючи на певні досягнення у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, недосконалість законодавства у цій сфері є одним із найголовніших факторів, що перешкоджають створенню в Україні ефективного механізму (його нормативної частини) захисту прав інтелектуальної власності. Акцентована увага на тому, що важливе місце у механізмі захисту права інтелектуальної власності займають органи судової влади. У сучасних умовах значними інноваціями у цьому напрямку є запровадження в Україні інституту конституційної скарги та створення спеціалізованого суду, що має посилити механізм судового захисту прав інтелектуальної власності. Визначені недоліки щодо утворення, формування та функціонування Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Проаналізовані шляхи вирішення проблем щодо інституціональної частини механізму захисту інтелектуальної власності, зокрема, які пов’язані з запровадженням єдиного спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності.
42
Магаррамлі, Е. В. "ФОРМИ НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЯК ДЕРЖАВНОЇ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 32 (2020): 90–98. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті акцентовано увагу на тому, що діяльність юридичного типу здійснюється в усіх соціально важливих сферах, як-от охорона здоров’я або охорона прав і свобод людини, правоохоронна діяльність тощо. Зі свого боку надання безоплатної правової допомоги безпосередньо пов’язане з охороною прав, свобод та інтересів людини, а також опосередковано стосується правоохоронної діяльності, у цьому випадку результативність такої діяльності забезпечується її здійсненням у певних формах. Крім того, необхідно розуміти, що окремі елементи чи характеристики предмета ще самі по собі не можуть визначатись як його форма, для цього вони повинні бути систематизовані та упорядковані. Зміст є невід’ємною від форми категорією, оскільки він зумовлює її існування, тобто зміст є визначальним щодо форми, яка не може існувати самостійно. Зміст і форма не є абсолютно стійкими явищами, проте перший є визначальним у таких змінах, а форма залишається відносно стабільною. Форми надання безоплатної правової допомоги визначено як зовнішнє вираження її існування, ті процеси, в межах яких вона надається особам, юридична значеннєва діяльність спрямована на забезпечення прав і свобод кожної людини. Форма це вид певної діяльності, оскільки таке розуміння більшою мірою відповідає етимологічному значенню зазначеної категорії як зовнішнього прояву конкретної діяльності, ніж ототожненню останнього з засобом. Констатовано, що безоплатну правову допомогу можна розглядати як самостійну діяльність і як державну гарантію. Належність правової допомоги до діяльності держави свідчить про те, що організація її надання здійснюється в межах двох вищезазначених форм – правової та організаційної. Яскравим прикладом здійснення державної діяльності, пов’язаної із організацією надання правової допомоги, є державна політикв в окресленій сфері, зміст якої знайшов своє відображення в низці нормативно-правових актів. Зроблено висновок щодо форм надання безоплатної правової допомоги, які залежать від того, в якому аспекті розглядається остання. У випадку, якщо розглядати безоплатну правову допомогу як державну гарантію, то вона за своїми ознаками тяжіє до державної діяльності, що реалізується в двох основних формах: 1) правовій, що передбачає здійснення нормотворчої, правозастосовної, правозахисної, інтерпритаційно-правової та контрольнонаглядової діяльності; 2) організаційній, яка реалізується в межах методичної, кадрової, комунікативної, технічної, інформаційно-статистичної та фінансової діяльності.
43
Куриленко, С. О. "ОХОРОНА СПАДКОВОГО МАЙНА В СИСТЕМІ ВЗАЄМОДІЇ НОРМ ЦИВІЛЬНОГО І НОТАРІАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 3 (7 вересня 2021): 24–28. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.223.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено комплексному дослідженню взаємодії норм цивільного і нотаріального законодавства України стосовно охорони спадкового майна. У статті досліджено національне законодавство України стосовно інституту охорони спадкового майна як комплексу процесуальних дій щодо захисту прав та інтересів спадкоємців. Розглянуто особливості нормативного регулювання охорони спадкового майна.
Автором здійснено розгляд низки нормативно-правових актів, які так чи інакше стосуються інституту охорони спадкового майна щодо виявлення недоліків чинного законодавства, а також визначення напрямів розвитку даного інституту законодавцем. Надано характеристику Цивільному кодексу України, Закону України «Про нотаріат», іншим нормативним актам та міжнародним договорам через призму охорони спадкового майна. Окреслено окремі недоліки даних нормативно-правових актів щодо регулювання охорони спадкового майна. Визначено особливості чинного законодавства стосовно здійснення відповідними суб’єктами дій щодо охорони спадкового майна. Особливу увагу звернено на визначення поняття «охорона спадкового майна». Зазначено неоднозначне закріплення даного поняття у вітчизняній науковій літературі. Проведено аналіз закріплення в міжнародному законодавстві норм, які регламентують здійснення охорони спадкового майна. Досліджено особливості нотаріального захисту згідно зі спадковим майном відповідно до Конвенції про правову допомогу й правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах та Конвенції про запровадження системи реєстрації заповітів.
Визначено основні напрями щодо вдосконалення нормативного регулювання інституту охорони спадкового майна.
44
Дмитренко, Вікторія Вікторівна. "МЕХАНІЗМ ОХОРОНИ ПРАВА НА НОУ-ХАУ". Часопис цивілістики, № 37 (29 липня 2020): 82–87. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.354.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано механізм охорони права на ноу-хау, зокрема наведено покрокову інструкцію, починаючи з підготовчого етапу прогнозування, створення ноу-хау, необхідних дій, які допоможуть засвідчити право на ноу-хау, а також здійснення права на ноу-хау (зокрема впровадження результату, договірних способів розпоряджання майновими правами на ноу-хау), підстав і способів захисту права. Створюючи ноу-хау, необхідно продумати, як правильно його охороняти, оскільки сплутування різних об’єктів правової охорони, неправильний вибір способу охорони може призвести до порушення права на цей результат інтелектуальної, творчої діяльності.
Оскільки результати технічної творчості можуть по-різному охоронятися, важливо врахувати мету, якої прагне досягти автор. Якщо технічне рішення у перспективі матиме нетривалу корисність – немає потреби його охороняти в конфіденційності, краще реєструвати та отримати патент, але суті ноу-хау в матеріалах заявки не розкривати, щоб існувала можливість укладення договорів щодо розкриття ноу-хау. У випадку, якщо прогнозується, що отриманий результат є максимально неочевидним і корисним, що дозволить його автору отримувати прибутки тривалий час (понад 20 років), краще не розголошувати такий результат, не реєструвати як винахід чи корисну модель, а охороняти як ноу-хау.
В Україні немає державних реєстрів ноу-хау, відповідальність за охорону таких результатів покладається на їхніх авторів чи інших законних суб’єктів права. Проте існує можливість депонувати ноу-хау без оприлюднення в Державній науково-технічній бібліотеці України або нотаріально посвідчити час пред’явлення документа про ноу-хау. Це дозволить автору доводити право на своє ноу-хау. Хоча, крім цих способів, доказами першості у створенні та використанні ноу-хау може бути будь-яка інформація, яка це доводить, – договори щодо надання дозволу на використання ноу-хау, інформація на сайті про корисний ефект від ноу-хау (але без розкриття суті) тощо.
У статті наведено покроковий механізм охорони ноу-хау: 1) прогнозування; 2) створення результату та виникнення прав на нього; 3) засвідчення права на ноу-хау; 4) здійснення права на ноу-хау; 5) підстави та способи захисту права на ноу-хау. Ефективна охорона творчих результатів не можлива без обізнаності їх авторів щодо правової природи створених об’єктів. Необхідно чітко продумати, який об’єкт планується створити та з якою метою, що дозволить спланувати, як його охороняти. Від належно продуманої стратегії охорони конфіденційних результатів інтелектуальної, творчої діяльності залежить ефективність охорони та тривалість ноу-хау.
45
Бібленко, В. "Проблемні питання визначення родового об’єкту злочинів проти життя та здоров’я особи". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 146–50. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.956.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню поняття життя та здоров’я людини як об’єкту злочину. Здійснено огляд сучасних проблем конструювання даного об’єкту кримінально-правової охорони. Дається авторське розуміння життя та здоров’я як родового об’єкту злочинів, передбачених розділом ІІ КК України. Законодавец ніколи не користувався і не користується при перерахуванні у відповідних статтях Кримінальних кодексів об’єктів кримінально-правової охорони терміном «суспільні відносини». Для того щоб усунути виникле протиріччя між описом об’єкта в законі як певних соціальних цінностей та концепції про розгляд його як суспільних відносин, деякі вчені пропонують виділяти матеріальне та формальне визначення об’єкта. Суспільні відносини стають об’єктом кримінально-правової охорони відтоді, коли кримінальне право, яке покликано охороняти саме ці суспільні відносини, набуває чинності, тобто вони здобувають таку якість із того моменту, коли кримі- нальний закон взяв їх під свою охорону. Родовим об’єктом для злочинів розділу ІІ Особливої частини Кримі- нального кодексу України є життя і здоров’я людини. При аналізі родового об’єкту злочинів проти життя суттєве значення має значення має з’ясування співвідношення поняття «особа» і «людина». Поняття «людина» у нормах КК України означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК України охороняє людину і як біологічну істоту, забороняючи посягання на життя, здоров’я, тілесну та статеву недоторканність, особисту свободу, і як соціальну істоту, особистість – у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Відповідний розділ Кримінального Кодексу для уникнення розбіжностей слід було назвати «Злочини проти життя і здоров’я людини».
46
Сироїд, Т. Л. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ СЕКСУАЛЬНОГО ТА РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВ'Я ЖІНОК". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 151–55. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.117.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено ґрунтовний аналіз міжнародно-правових актів, якими регламентовано право на сексуальне і репродуктивне здоров'я жінок, що є невід'ємним складником загального права жінок на досягнення найвищого життєвого рівня (права на здоров'я), гарантованого Міжнародною хартією прав людини. Зокрема, у статті висвітлено положення Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Проаналізовано матеріали міжнародних міжурядових форумів, у межах яких приділено увагу загальному захисту прав жінок, і зокрема, праву на сексуальне та репродуктивне здоров'я, серед яких - документи Всесвітньої конференції з прав людини (1993 р.), Міжнародної конференції народонаселення і розвитку (Програма дій 1994 р.), Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок у Пекіні (Пекінська платформа дій 1995 р.), Глобальної стратегії охорони здоров'я жінок, дітей і підлітків (2016-2030 рр.). Зазначено, що саме в межах міжнародних конференцій, зокрема Каїрської конференції (1994 р.), було розроблено концепцію захисту сексуального і репродуктивного здоров'я жінок та визначено напрями діяльності держав у цій сфері.
Акцентовано увагу на значенні (загальних і спеціальних) рекомендацій, розроблених міжнародними договірними контрольними органами, - Комітетом з економічних, соціальних і культурних прав і Комітетом з ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі захисту сексуального і репродуктивного здоров'я жінок, які покладають на держави зобов'язання щодо дотримання, захисту і реалізації прав у зазначеній сфері; доповідях Спеціального доповідача з питання про право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я. Зроблено відповідні висновки і рекомендації щодо імплементації положень цих актів у національне законодавство держав з метою покращення ситуації у галузі захисту прав жінок.
47
Terzi, O. O., N. O. Liakhova та T. V. Pluzhnikova. "ПРАВОВІ ТА ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (18 листопада 2019): 84–90. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.3.10597.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: проаналізувати правові та етичні засади громадського здоров’я.
Матеріали і методи. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети дослідження. Для встановлення об’єктивності та обґрунтованості наукових положень, висновків, під час проведеного дослідження застосовували комплекс загальнонаукових та спеціальних наукових методів, зокрема таких, як: формально-юридичний метод використовували для проведення аналізу правових та етичних засад громадського здоров’я; за допомогою порівняльно-правового методу з’ясовано підходи національного законодавства та міжнародних стандартів до етичного компонента громадського здоров’я, зокрема етична складова у правовому регулюванні діяльності лікарів, фармацевтичних фахівців, захисті пацієнтів, проведенні медичних досліджень та клінічних випробувань; метод прогнозування і моделювання використовували для розроблення практичних рекомендацій щодо значення аналізу правових та етичних засад громадського здоров’я у процесі реформування системи охорони здоров’я України та імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; метод системного аналізу дозволив дослідити правові та етичні засади громадського здоров’я як компонент системи охорони здоров’я України; історико-правовий метод дозволив виявити особливості еволюції правових та етичних засад громадського здоров’я.
Результати. Ефективність правового регулювання громадського здоров’я безпосередньо залежить від відповідності даних норм права засадам моралі та етики. Правовим та етичним зобов’язанням лікаря є абсолютна повага до життя людини, зберігання і відновлення фізичного і психічного здоров’я людей. Етичні та правові норми у сфері громадського здоров’я відображені і в рекомендаційних документах, присвячених захисту прав пацієнтів.
Висновки. Положення національного законодавства та міжнародних стандартів у сфері громадського здоров’я поєднують правові та етичні засади при регулюванні діяльності лікарів, фармацевтичних фахівців, захисті пацієнтів, проведенні медичних досліджень та клінічних випробувань. Ефективність та найвищий рівень необхідного забезпечення громадського здоров’я нерозривно пов’язані у реформуванні системи охорони здоров’я України відповідно до міжнародних стандартів, які поєднують етичну складову.
48
Хлопов, А. О. "Поняття та ознаки таємниці у кримінальному праві України в розрізі інформації приватного характеру". Прикарпатський юридичний вісник, № 4(33) (24 листопада 2020): 89–93. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.629.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується сутність поняття таємниці й притаманних їй ознак у кримінальному праві України в розрізі інформації приватного характеру. Розглядаються погляди науковців щодо розуміння таємниці й співвідношення різних її видів між собою. Аналізується правова природа інформації приватного характеру крізь властиві таємниці ознаки. Пропонується вироблення єдиних правових підходів, здатних спростити правове регулювання кримінально-правової охорони приватного життя та окремих її сфер.
Розглядаються різні аспекти приватної життєдіяльності людини, що підпадають під охорону з боку кримінально-правових норм. У цьому сенсі вивчено ряд дотичних до приватного життя понять, що розкривають зміст та окремі його аспекти. Пропонуються шляхи вдосконалення наявного натепер поняттєвого апарату. Детально аналізуються наукові погляди й етимологія поняття таємниці, особливо в контексті приватного життя, з урахуванням наявних законодавчих підходів. Підтверджується незадовільний стан справ у сфері правового регулювання та існування стійкого запиту на модернізацію значного масиву законодавства. Насамперед це стосується Кримінального кодексу України, адже після його прийняття норми, відповідальні за охорону окремих аспектів приватного життя, майже не переглядалися. Це дозволяє сумніватися в можливості цих приписів ефективно відповідати на сучасні суспільні виклики. Особливо в умовах швидкого розвитку суспільних відносин та інформаційного буму двадцять першого століття, чим створюються додаткові ризики протиправного використання будь-яких відомостей, у тому числі приватного характеру.
У висновку підтверджується переконливість думки, що забезпечення охорони різних аспектів приватного життя не може зводитися лише до однієї статті кодексу. Окреслена категорія є більш багатогранною з великою кількістю дотичних до неї сфер життя. У підсумку констатується, що інформація приватного характеру має ознаки таємниці, але нею не є. Водночас вона найбільш спроможна консолідувати всі сфери приватного життя в межах одного правового інституту, сприяючи його осучасненню.
49
КАШИНЦЕВА, ОКСАНА. "Інтелектуальна власність у сфері медицини та фармації: Quo Vadis". Право України, № 2020/03 (2020): 39. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-039.
Повний текст джерелаАнотація:
У правовій доктрини ХХ ст. інтелектуальна власність характеризується абсолютизацією майнових прав патентовласників, інтереси яких нормами міжнародного права поставлені вище за інтереси суспільства. Натомість у ХХІ ст. спостерігається переосмислення цього постулату в бік пошуку балансу між приватним і публічним інтересом. Саме тому початок нинішнього століття ознаменований Дохійською декларацією про Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) та громадське здоров’я, а в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом (ЄС), Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони закладається окремо норма про патенти та громадське здоров’я (ст. 219). Метою статті є окреслення сучасних наукових завдань, що постали перед доктриною інтелектуальної власності і мають надзвичайно потужний соціальний запит на їхнє розв’язання, ґрунтуючись на пріоритетності прав людини над майновими правами інтелектуальної власності. Встановлено, що сучасне розуміння суспільством моральності процесу монополізації результатів інтелектуальної діяльності в сфері медицини та фармації зазнає суттєвих змін, повертаючись до моделі верховенства природних прав людини. Відтак серед пріоритетних завдань є “перезавантаження” сучасної доктрини інтелектуальної власності у бік пріоритету інтересів пацієнта. Сучасність змушує нас до певної декомерціалізації права інтелектуальної власності в сфері медицини та фармації, позаяк втрачається мета права – врегулювання суспільних відносини із максимальним збереженням інтересу їх учасників. Порівняльно-правовий метод дав змогу дійти висновку, що будь-яка монополізація знання у сфері надання медичної допомоги суперечить основним правам людини, серед яких право на життя і право на здоров’я. Саме тому в ЄС відсутнє законодавче закріплення можливості патентування способів і методів лікування, діагностики та оперативних втручань. Угода ТРІПС надає державам-членам право самостійно визначати обсяг правової охорони, що надається у сфері охорони здоров’я. Надалі постає проблема імплементації гнучких положень Угоди ТРІПС на рівні національного законодавства, а вже це питання вимагає наявності відповід-ної політичної волі у формуванні відповідної державної політки. На сучасному етапі наявність такої волі демонструється законопроєктними ініціативами різних політичних сил Верховної Ради України ІХ скликання.
50
Гулкевич, О. "Правовий режим земель історико-культурного призначення". Юридичний вісник, № 2 (1 вересня 2020): 297–305. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1736.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню поняття «правовий режим земель історико-культурного призначення» та місця цієї правової категорії у земельному праві, запропоновано власне визначення правового режиму цієї категорії земель. Автором досліджено чинне законодавство України та наукову літературу в цій сфері. Наведено різні підходи до розуміння правового режиму як юридичної категорії. Досліджено розуміння правового режиму земель як загалом, так і земель історико-культурного призначення. Окреслено проблематику щодо відмінностей правового режиму земель історико-культурного призначення, охоронних зон, історичних ареалів міст та охоронюва-них археологічних територій. Окрім того, автор підтверджує зв'язок між правовим режимом пам'яток та земельними ділянками, на яких вони розташовуються. Саме пам'ятка культурної спадщини є тим об'єктом, що зумовлює наявність правового режиму земель історико-культур-ного призначення. Наголошується, що особливості правового режиму земель історико-культурного призначення зумовлені потребою охорони і збереження об'єктів культурної спадщини. Проаналізовано розподіл повноважень у сфері охорони культурної спадщини та її територій, що належать Кабінету Міністрів України, Міністерству культури та інформаційної політики України, а також місцевим органам охорони культурної спадщини. Проаналізовано обмеження щодо набуття об'єктів культурної спадщини, а також певних земельних ділянок істори-ко-культурного призначення у приватну власність. Автор звертає увагу на важливість укладення охоронних договорів, визначаючи у них обов'язки власників та перелік робіт, що необхідно здійснити. Досліджено питання дозволів на проведення будь-яких земляних чи будівельних робіт або іншої господарської діяльності на земельних ділянках істори-ко-культурного призначення. Проаналізовано засади припинення прав на земельні ділянки історико-культурного призначення та відповідальності за порушення у їх використанні чи інші порушення законодавства про охорону культурної спадщини.