Статті в журналах з теми "Права мігранта"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Права мігранта.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-33 статей у журналах для дослідження на тему "Права мігранта".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Козін, С. "Сутність та особливості захисту трудових прав мігрантів". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 212–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2048.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що юридичні можливості людини на території будь-якої держави залежать від декількох факторів, серед яких слід назвати ступінь нормативного регулювання прав людини, місце права в системі регулювання суспільних відносин, а також ставлення держави до питання непорушності правового статусу людини й громадянина. На нашу думку, останній момент постає найбільш важливим, адже фактично йдеться про захист із боку держави законних інтересів кожного індивіда. Крім того, особливо гостро питання захисту юридичних можливостей постає щодо суб'єктів, які перебувають у «групі ризику», тобто їх правовий статус має складний, іноді невизначе-ний або навіть спірний характер. Саме такими суб'єктами сьогодні є мігранти. Внаслідок особливостей свого правового статусу представники цієї соціально-правової групи потребують захисту прав, зокрема, у трудовій галузі. У статті з огляду на аналіз наукових поглядів учених наведено концептуальні підходи до визначення змісту поняття «правовий захист». Сформульовано власне розуміння сутності правового захисту трудових прав мігрантів як окремої категорії працівників. Аргументовано, що захист трудових прав мігрантів виражається у спеціальному наборі процедурних заходів, засобів та способів реалізації правових норм, які спрямовані на забезпечення всіх законних можливостей мігрантів у сфері трудового права. Визначено, що держава в особі уповноважених органів державної влади здійснює контроль у сфері праці, метою якого є забезпечення законності, а також непорушності ключових прав та свобод людини й громадянина. Зокрема, праця будь-якої особи без належного оформлення, тобто без укладання з нею трудового договору, у тому числі мігранта, є серйозним порушенням трудового законодавства. Фактично така праця є «тіньовою», у зв'язку з чим працівник, наприклад, іноземець, який працює на підприємстві чи в організації, не має статусу працівника, що, зрештою, може обмежити його можливості у користуванні передбаченими законодавством гарантіями у сфері праці.
2
Козін, С. М. "До характеристики позадержавного захисту трудових прав мігрантів". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 75–79. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).650.
Повний текст джерелаАнотація:
Щоб належним чином захистити трудові права мігрантів, недостатнім є тільки діяльність держави, особливої уваги також заслуговують і позадержавні інституції. Позадержавний захист трудових прав мігрантів означає такий захист, що визнається державою, але відбувається поза межами владних інституцій держави. Одним із найбільш дієвих способів захисту трудових прав мігрантів є позадержавний захист, адже механізми, які в своїй діяльності використовує держава, не завжди достатні для того, належним чином захистити та відновити порушені права цієї категорії працівників. Метою статті є надання характеристики поза-державному захисту трудових прав мігрантів. У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства України запропоновано авторське визначення сутності та змісту позадержавного захисту трудових прав мігрантів. Узагальнено, що поза-державний захист не виключає, а доповнює державний захист трудових прав мігрантів, зокрема, позадержав-ний захист може бути реалізовано в разі незадоволення формами державного захисту вимог зацікавленою у захисті особою, або позадержавний захист може передувати державному захисту, наприклад, самозахист трудових прав мігрантом. Зроблено висновок, що поза-державний захист трудових прав мігрантів характеризується тим, що: по-перше, він здійснюється в межах, визначених чинним законодавством, формах та відповідних їм методах реалізації; по-друге, суб'єкти, які здійснюють позадержавний захист, не мають владних повноважень, їх рішення підлягають визнанню: 1) в разі добровільної згоди сторін правовідносин з реалізації трудових прав мігрантів, 2) в разі наявності правової норми, що зобов'язує сторони трудового пра-вовідношення виконати таке рішення; по-третє, поза-державний захист не виключає, а доповнює державний захист трудових прав мігрантів, зокрема, позадержавний захист може бути реалізовано в разі незадоволення формами державного захисту вимог зацікавленою у захисті особою, або позадержавний захист може передувати державному захисту, наприклад, самозахист трудових прав мігрантом.
3
Хлівнюк, Тетяна. "ОЦІНКА ВПЛИВУ ІММІГРАЦІЇ НА СОЦІАЛЬНУ ДЕРЖАВУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА ПРАКТИЧНИЙ ВИМІР". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 126–30. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Аргументовано, що в останні два десятиліття на порядок денний у країнах із розвиненим інститутом соціальної держави вийшли нові виклики, пов’язані із солідарністю з іммігрантами. Це зумовлено, з одного боку, появою нових масштабних конфліктів на планеті, а з іншого – зниженням стійкості соціальної держави, одним зі завдань якої є сприяння інтеграції трудових мігрантів та біженців. Проаналізовано основні підходи до співвідношення соціальної держави та імміграції: концепцію «нової ліберальної дилеми» та концепцію «шовінізму соціального забезпечення», або «націоналізму соціальної держави». Відзначено, що концепція «нової ліберальної дилеми» передбачає, що: 1) сильна соціальна держава базується на сильній солідарності громадян, зокрема й до іммігрантів; 2) водночас стійкість інституту соціальної держави є під загрозою, коли спільнота стає більш різноманітною; 3) наслідком значної різноманітності спільнот держав соціального типу й надання соціальних прав іммігрантам стало поступове зниження підтримки громадянами ідеї соціальної держави. Змістом дилеми є невизначеність неоліберальних і соціал-демократичних політиків у виборі між відкритістю до іммігрантів та потребою зберегти сильні національні системи соціального забезпечення. Наголошено на особливостях концепції «шовінізму соціального забезпечення», яка обмежує соціальні права іммігрантів або ж (у м’якшій версії концепції) передбачає надання соціальних гарантій виключно за умови відповідності певним критеріям. Відзначено, що: 1) у докризовий період еволюції соціальної держави (поч. 1960-х – сер. 1970-х років) під впливом активної деколонізації мігрантам було надано деякі (обмежені) соціальні права, однак діяльність інституту соціальної держави спрямовувалася передусім на потреби громадян цих держав; 2) у 1970-х роках завдяки право- захисному руху зросли перспективи розширення соціальних прав іммігрантів; 3) із 1990-х років тенденція розши- рення соціальних прав іммігрантів була призупинена. Це пояснюється входженням інституту соціальної держа- ви в глибоку кризу й одночасним збільшенням чисельності іммігрантів-біженців, інтеграція яких потребувала значних затрат; 4) кілька останніх криз (фінансова криза 2008 р., європейська міграційна криза 2015 р., корона- криза 2020–2021 рр.) посилили уразливість мігрантів. Доведено, що кризові явища у функціонуванні соціальної держави мають комплекс причин і не звужені виключно до впливу імміграції на соціальну сферу життєдіяльності розвинених держав.
4
Поліщук, В. В. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ВПЛИВУ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 64 (7 жовтня 2021): 64–72. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні концептуальних характеристик міграційних процесів та їх впливу на соціально-економічний розвиток держави. Проведено історичний зріз аналізу практи-ки та сприйняття міграційних процесів, починаючи від первісного суспільства і закінчуючи сучасними гло-балізаційними тенденціями. Узагальнено поширені контексти досліджень міграційних процесів у сучасній віт-чизняній науці міграціології на стику галузей знань економіки, соціології, права та державного управління. Сформовано типові схеми нереалізованого і погашеного міграційного процесу. Зроблено висновок, що для су-часного глобалізованого світу залишаються поширеними односторонні міграційні процеси, які можуть пе-редбачати повний цикл адаптації, інтеграції, натуралізації та асиміляції мігранта або ж зберігати диферен-ціацію інституту громадянства. Доведено, що зворотний міграційний процес, окрім регульованого, може бути добровільним – у випадку неуспішної адаптації або досягнення поставлених цілей (отримання певної суми до-ходу, знань, досвіду), і примусовим – у випадку вимушених заходів держави приймаючого суспільства. Наголо-шено, що однією з сучасних та актуальних схем міграційного процесу є реверсна. Виявлено, що держави в умо-вах відкритих кордонів основною метою регулювання міграційних процесів часто ставлять забезпечення циклічності міграції. Отримані відповідні результати дозволили визначити вплив (позитивний та негативний) міграційних процесів на соціально-економічний розвиток держави згідно з параметрами його забезпечення (економічне зростання, інвестиції, бізнес і самозайнятість, демографічне відтворення, ринки праці, соціальна інфраструктура, система соціального захисту, рівень і якість життя населення) та структурного розподілу (етапність, зміни людського потенціалу, правова визначеність, обсяги, динаміка, інтенсивність, час (періодичність), вектор (географія), територіальні суб’єкти, мета, причинність і наслідковість, потен-ційність та реалізованість, урегульованість).
5
Myshchak, I. М. "Constitutional lawmaking on the protection of the rights of national minorities in the West Ukrainian People’s Republic." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (November 15, 2019): 29–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема захисту прав національних меншин з плином часу не втрачає своєї актуальності. Для європейського континенту ця проблема актуалізується потужними міграційними процесами, у тому числі й напливом значної кількості нелегальних мігрантів, які з часом отримують у країні перебування визначений правовий статус та апелюють до захисту своїх національних прав. Для України ця проблема актуалізується агресивними діями Російської Федерації, яка анексію частини суверенної території України намагається видати за захист прав російськомовної національної меншини. Характерно, що подібна ситуація мала місце і сто років тому, коли на руїнах Російської й Австро-Угорської імперій утворювалися нові держави, зокрема й Українська. Тому тогочасний досвід пошуку правових моделей забезпечення міжнаціональної злагоди і захисту прав громадян різних національностей на території багатонаціональної держави є цікавим і в нинішніх політико-правових реаліях.
Метою статті є аналіз норм щодо захисту прав національних меншин у конституційних актах ЗУНР.
Наукова новизна полягає в аналізі проектів конституційних актів ЗУНР, як багатонаціональної держави, з точки зору забезпечення прав національних менших та налагодження мирного співіснування представників різних національностей в одній державі.Висновки. Державне будівництво на західноукраїнських землях під час Української революції 1917–1921 років супроводжувалося розробленням конституційних актів та інших базових законів, які мали урегулювати як основні засади державного ладу, так і права та свободи громадян. Конституційні акти та проекти Основного Закону ЗУНР, розроблені С. Дністрянським, надавали широкі права національним меншинам. Вони включали не лише право послуговуватися рідною мовою в побуті та навчати нею дітей, а й право користуватися рідною мовою в державних установах, зокрема судах, у зв’язку з чим державні службовці були зобов’язані володіти трьома мовами – українською, німецькою та польською, а також право на національну автономію та власне національне представництво в парламенті.Показовим є те, що ряд норм, запропонованих С. Дністрянським, уже після Другої світової війни були включені до Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року, та інших міжнародних актів ООН щодо захисту прав людини і національних меншин. Відповідні положення щодо захисту прав національних менших сьогодні гарантуються чинною Конституцією України та розвинуті в інших національних законах.
6
Ostapenko, V. O. "Основні напрямки нормотворчої діяльності ООН щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 46–56. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Забезпечення прав і свобод людини, зокрема права на свободу совісті і віросповідання, є одним із пріоритетів міжнародної спільноти. Свідченням цього є нормотворча діяльність ООН у відповідній сфері. Україна, розвиваючи власну правову систему та законодавство, дотримується взятих на себе міжнародних зобов’язань, у тому числі щодо захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання. Метою статті є аналіз базових документів ООН у сфері свободи совісті і віросповідання та виділення основних напрямків розвитку нормотворчості Організації щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання. Наукова новизна статті полягає у виділенні основних напрямків діяльності ООН щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання, аналізі базових документів ООН щодо забезпечення у них гарантій і прав людини на свободу совісті і віросповідання, визначенні відповідності українського законодавства у сфері свободи совісті і віросповідання основним нормам актів ООН. Висновки. Україна, будучи державою-засновницею ООН, спрямовує свою діяльність у сфері захисту прав людини відповідно до статутних документів Організації. Виділено такі основні напрямки нормотворчої діяльності ООН щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання: 1) загальні засади захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання; 2) протидія дискримінації на основі релігії чи переконань; 3) захист прав на свободу совісті і віросповідання окремих груп і категорій осіб. Наша держава ратифікувала основні пакти та конвенції ООН, спрямовані на захист прав людини, у тому числі Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцію про права дитини, Конвенцію ООН про статус біженців тощо. Крім того, під час удосконалення національного законодавства у сфері свободи совісті і віросповідання українські законотворці враховують положення інших актів ООН – як обов’язкових, так і рекомендаційного характеру. Завдяки цьому національне законодавство щодо захисту релігійних прав людини загалом відповідає міжнародним актам ООН. Водночас ряд пактів і конвенцій Україні ще необхідно ратифікувати, зокрема таких актуальних для нашої держави, як Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей тощо.
7
Korolchuk L. та Chernjakova G. "МОДЕЛЬ ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ МІГРАНТІВ, ЯК СПОСІБ ПОДОЛАННЯ МІГРАЦІЙНОЇ КРИЗИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ". Economic forum 1, № 4 (24 листопада 2021): 27–34. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-4.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджено проблему пошуку шляхів виходу європейських країн з міграційної кризи, що є актуальним і важливим для України, як одного з основних донорів трудових мігрантів до ЄС.
Вивчено існуючий досвід інтеграції мігрантів у соціально-економічну систему країн Європи, яка одночасно згладжує соціальну напругу у громадах приймаючих країн щодо появи «чужих» і також дозволяє ефективно використовувати позитивні сторони припливу іммігрантів, у двох формах: мультикультуралізм та асиміляція.
На основі вивченого досвіду, емпіричного аналізу процесу європеїзації та гіпотетично-дедуктивного методу розробено модель європеїзації мігрантів у європейське суспільство, як спосіб подолання міграційної кризи, що передбачає одночасне застосування полюсних форм міграційної політики: політики лібералізації та протекціонізму. Це пояснюється необхідністю для ЄС в процесі виходу з міграційної кризи зуміти одночасно скористатися вигодами, які можуть мати місце в ситуації, що склалася, а також забезпечити наднаціональну та економічну безпеку Союзу, в силу існування реальної загрози від неконтрольованого збільшення міграційних потоків до ЄС.
Визначено підстави запровадження моделі європеїзації мігрантів в актуальних умовах пандемії корона вірусу, а також аргументовано, що модель європеїзації мігрантів допоможе ЄС не лише подолати міграційну кризу і зміцнитися за рахунок подолання ряду внутрішніх соціально-економічних проблем завдяки мігрантам, але й поширить загальноєвропейські цінності, що базуються на демократії та повазі до прав і свобод людини, на представників інших народів, що забезпечить ментальну конвергенцію різних народів світу і тим самим дозволить знизити авторитет дестабілізуючих сил в регіоні, пришвидшить інтеграцію нових членів до ЄС, і України зокрема.
8
Ждан, М. Д. "ПРИНЦИП СВОБОДИ ДОГОВОРІВ ПРО ПРАЦЮ ТА ЗАБОРОНИ ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 34 (2021): 130–38. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор статті наголошує, що принцип свободи договорів про працю та заборони примусової праці є фундаментом євроінтеграційних процесів у контексті реалізації права на працю. Автор зазначає, що принцип свободи договорів про працю передбачає можливість добровільного обрання місця застосування здібності особи до праці або добровільної відмови від будь-якого працевлаштування. Досвід правового регулювання принципу свободи договорів про працю в Європейському Союзі показує також важливість екстериторіальності укладення договорів про працю. Як зазначає автор, це передбачає, що громадяни мають право шукати роботу в будь-якій країні Європейського Союзу, жити та працювати там без необхідності отримувати дозвіл на роботу, залишатися навіть після того, як закінчать працювати. Принцип свободи договорів про працю передбачає заборони всіх форм прямої та непрямої дискримінації у сфері праці. На думку автора, у цьому контексті важливою є практика Європейського Суду з прав людини, у якій здійснюється відмежування дискримінації у сфері праці та зловживання забороною дискримінації з боку працівників. Як зазначає автор, заборона примусової праці є провідним складником принципу свободи договорів про працю, що передбачає недопущення будь-якого застосування праці під загрозою покарання. Європейський досвід правового регулювання заборони примусової праці наголошує на необхідності посилення боротьби із різними формами примусової праці, зокрема пов’язаною із традиційними формами рабської праці, борговою кабалою, використанням нелегальної праці трудових мігрантів. На переконання автора, у контексті євроінтеграційних процесів в Україні актуальним є дослідження засобів ліквідації практики використання праці без укладення трудового договору, що за європейськими стандартам має ознаки примусової праці.
9
МОТА, АНДРІЙ. "Адміністративно-процесуальні повноваження органів Державної прикордонної служби України з примусового повернення і видворення нелегальних мігрантів". Право України, № 2018/11 (2018): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-151.
Повний текст джерелаАнотація:
Серед широкого комплексу різноманітних способів впливу, спрямованих на протидію нелегальній міграції, особливе призначення належить заходам адміністративного примусу. Вони виявилися універсальним засобом реакції на цю проблему, яка набула масштабного розповсюдження. Процесуальний порядок засто сування і здійснення примусового відновлення органами охорони державного кордону порушеного нелегальною міграцією стану є маловивченим, зважаючи на його неоднозначну юридичну природу. Мета статті полягає у встановленні призначення та сучасного стану процесуальних правил у загальній системі норм, спрямованих на протидію нелегальній міграції, а також практику їх реалізації в охороні державного кордону. У статті використано дані Адміністрації Державної прикордонної служби України за період 2013–2017 рр. щодо кількості рішень про примусове повернення, прийнятих органами охорони державного кордону та рішень адміністративних судів за їх зверненнями про примусове видворення іноземців й апатридів, а також кількості осіб, які виїхали на виконання цих рішень. Проаналізовано національну судову практику в такій категорії справ щодо відмов у задоволенні позовів органів охорони державного кордону та окремі позиції Європейського суду з прав людини стосовно застосування примусових заходів до мігрантів. Встановлено, що в оперативно-службовій діяльності державних органів, завданням яких є охорона державного кордону України, рішення про примусове повернення приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону, а також для забезпечення подання позову до адміністративного суду про їх примусове видворення з України. Відповідно, кількість таких рішень у середньому вдвічі перевищує кількість судових рішень про примусове видворення. Автор доходить висновку, що посадові особи органів охорони державного кордону повинні отримати повноваження вирішувати, чи застосовувати примусове повернення чи звертатися до адміністративного суду з позовною заявою про примусове видворення нелегального мігранта. Відповідним чином повинна скеровуватися діяльність адміністративних судів із прийняття рішень у такій категорії справ на основі оцінки правомірності перебування мігранта на території країни. Застосування органами охорони державного кордону примусового повернення або ініціювання видворення іноземців або осіб без громадянства в таких випадках є адміністративно-юрисдикційними повноваженнями дискреційного типу з окремими елементами контрольно-наглядової діяльності. На стадії виконання рішень про примусове видворення персонал Державної прикордонної служби України, поряд із загальними завданнями щодо супроводу нелегального мігранта, характерних і для інших уповноважених органів, вирішує специфічні завдання, спрямовані на забезпечення перетинання державного кордону іноземцем чи особою без громадянства.
10
Мамульчик, А. М. "ПРИНЦИП НАЙКРАЩОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДИТИНИ ЯК ОСНОВНИЙ ПРИНЦИП АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАТУСУ ДИТИНИ, РОЗЛУЧЕНОЇ З СІМ’ЄЮ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 248–57. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.28.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що міграція населення є однією з найважливіших проблем сучасності. За даними Організації Об’єднаної На- ції, кількість мігрантів у сучасному світі досягає 80 млн. осіб., при цьому третину цього потоку складають діти. Не оминула ця проблема і Україну. Щорічно в Україну прибувають сотні дітей у відсутності супроводу з боку дорослих (членів родини або визначених законом/звичаєм осіб), які несуть відповідальність за таку особу), які у міжнародному та національному праві визнаються дітьми без супроводу (дітьми, розлученими з сім’єю). У зв’язку з цим особливої актуальності набуває аналіз змісту та елементів адміністративно-правового забезпечення надання таким особам спеціаль- ного статусу (дитини, розлученої з сім’єю, біженця чи особи, що потребує додаткового захисту), особливо – принципів такого забезпечення. З’ясова- но, що принципи адміністративно-правового забезпечення надання ста- тусу дитини, розлученої з сім’єю, являють собою основні, вихідні, загальні, об’єктивно зумовлені засади, що слугують орієнтирами при формуванні нормативно-правового регулювання надання особі особливого статусу (ди- тини, розлученої з сім’єю, біженця, особи, що потребує додаткового захи- сту), пред’являються до діяльності суб’єктів публічного адміністрування, що приймають рішення про надання особі такого статусу, організації та функціонування механізму адміністративно-правового забезпечення на- дання вищевказаного статусу. В національному законодавстві принципів, які б встановлювалися до адміністративно-правового забезпечення ста- тусу дитини, розлученої з сім’єю, або навіть до правового статусу такої дитини, не закріплюється. Відсутність нормативного закріплення зазна- чених принципів обумовлюється розвитком національного законодавства у цій сфері, порівняно недавньою ратифікацією України ряду міжнародних документів у сфері захисту біженців та дітей, відвертим нехтуванням з боку уряду до подальшого удосконалення національного законодавства у сфері забезпечення прав дітей – шукачів притулку, в тому числі права на отримання ними статусу дитини, розлученої з сім’єю.
11
Дей, М. "Реалізація трудових прав працівниками-мігрантами в Україні: деякі проблеми." Право України, № 8 (2006): 48–52.
Знайти повний текст джерела
12
Феськів, М. М. "Право працівника - мігранта на зайнятість на території іншої держави: стандарти Ради Європи і законодавство України". Вісник Одеського інституту внутрішніх справ, № 3 (2001): 57–61.
Знайти повний текст джерела
13
Бурак, С. В. "Висококваліфіковані спеціалісти як категорія трудових мігрантів в праві Європейського Союзу. -". Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права, Вип. 3 (59) (2016): 310–20.
Знайти повний текст джерела
14
Malykha, I. M. "До проблеми сутності поняття «внутрішньо переміщені особи»: державна політика та регіональна практика". Grani 18, № 8 (13 червня 2015): 6–11. http://dx.doi.org/10.15421/1715147.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором обґрунтовано актуальність дослідження поняття «внутрішньо переміщена особа» в умовах сучасних реалій українського суспільства. У статті пояснена необхідність визначення статусу так званих вимушених мігрантів – категорії населення, нової для історії незалежної України. Наголошується на необхідності створення власної нормативноправової бази, яка б відповідала міжнародним стандартам і врегульовувала б механізми надання допомоги внутрішньо переміщеним особам. Розглянуто проблеми вищезазначеної категорії населення та способи їх вирішення у Волинській області. За умов ведення війни на території країни, кризового стану економіки Україна постала перед рядом викликів та загроз, які необхідно вирішувати оперативно та злагоджено. Внутрішньо переміщені особи – категорія населення, яка вперше з’явилась за час існування незалежної України. Стаття пояснює необхідність визначення законного статусу даної категорії населення та регламентування реалізації її прав та свобод. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) – особи, що були змушені покинути своє постійне місце проживання, але не залишили територію (визначену кордонами) держави. Автором обумовлена актуальність дослідження статусу вимушених мігрантів на території України та на регіональному рівні, зокрема, у зв’язку із постійним збільшенням чисельності ВПО через анексію Криму та військові дії на Сході. Прийняття Закону України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» стало позитивним зрушенням, проте вимагає подальшої роботи із виконання задекларованих норм.
15
Маслова, О. В. "Реалізація конвенції ООН про захист прав мігрантів у сучасній зовнішній політиці України". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 58, ч. 2 (2005): 188–89.
Знайти повний текст джерела
16
Карпачова, Н. І. "Правовий статус українських трудових мігрантів та стан дотримання їхніх прав і свобод". Безпека життєдіяльності, № 12 (2007): 27–31.
Знайти повний текст джерела
17
Карпачова, Н. "Правовий статус українських трудових мігрантів та стан дотримання їхніх прав і свобод". Юридична Україна, № 5 (2003): 60–69.
Знайти повний текст джерела
18
Агєєв, О. Д. "Права мігрантів як об"єктна основа діяльності омбудсмана з питань міграці: в аспекті зовнішньої трудової міграції". Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Право, вип. 12 (2016): 149–57.
Знайти повний текст джерела
19
Сушик, Ольга Володимирівна. "ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРИЗЬКОЇ УГОДИ ЯК ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ПРОТИДІЇ ЗМІНАМ КЛІМАТУ (КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ)". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 124–30. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено науково-правовому аналізу Паризької угоди в межах Рамкової кон- венції ООН про зміну клімату як базису для формування та реалізації національної політики протидії змінам клімату. Встановлено, що вже у преамбулі містяться положення щодо захис- ту порушених прав людини, пов’язаних зі зміною клімату в суді, зокрема права майбутніх поколінь, корінних народів, мігрантів, розширення можливостей для жінок та інші. У статті визначено, що для реалізації головної мети Паризької угоди (стримування зрос- тання глобальної середньої температури значно нижче 2 °С) сторони мають якомога швид- ше досягти глобального піку викидів парникових газів, беручи до уваги, що досягнення такого піку потребує більш тривалого часу для сторін – країн, що розвиваються, та досягну- ти балансу між антропогенними викидами із джерел та абсорбцією поглиначами парникових газів у другій половині цього століття (кліматична нейтральність). Відповідно до Паризької угоди основою для досягнення кліматичної нейтральності є багатофункціональне і стале управління лісами. Встановлено, що Паризька угода базується на специфічному правовому механізмі – наці- онально визначених внесках країн-учасниць (НВВ) щодо зменшення викидів парникових газів та пом’якшення наслідків змін клімату на національному рівні. Від кожної сторони вимагається: розробити, повідомити та підтримувати НВВ, який вона має намір досягти (кожні 5 років), що буде відображати її найбільш можливі амбіції, ніж попередній НВВ; надавати у НВВ інформацію, необхідну для забезпечення ясності, прозорості та розуміння; здійснювати облік антропогенних викидів відповідно до їхніх НВВ, ураховуючи екологіч- ну цілісність; надавати регулярну інформацію в національній доповіді про національний кадастр антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів. Таким чином, держави зобов’язуються застосувати у своїх національних політиках протидії змінам клімату(кліматичних політиках) ті заходи (в т.ч. правового характеру), які будуть спрямова- ні на досягнення цілей, що містяться в їхніх НВВ. У статті також визначається, що Паризька угода запровадила нову модель «гібридно- го мультилатералізму», що передбачає важливу роль національних недержавних суб’єктів щодо протидії змінам клімату (територіальні громади, підприємства, громадські організації і більш широко – громадянське суспільство).
20
Сєрова, І. "Визначення понять "торгівля людьми" та нелегальне переправлення мігрантів" у міжнародному праві: проблеми та перспективи"". Юридичний журнал, № 12 (2005): 78–83.
Знайти повний текст джерела
21
Ruzmetov, Botirjon. "Порушення прав людини як основа загрози міжнародній безпеці". Law and Safety 83, № 4 (1 грудня 2021): 178–84. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Наш світ стикається із безпрецедентною конвергенцією транснаціональних загроз, збройних конфліктів і нестабільності, що поступово охоплюють усю земну кулю. До складу держав, які відчувають цей тиск, входять регіони, які не обов’язково перебувають у відкритому конфлікті, але є економічно й інституційно слабкими та вразливими до «шоку». В епоху глобалізації це важливо, оскільки кордони зникають, а держави розвивають тісніші зв’язки. Тому такі держави часто підкреслюють спільні інтереси та співпрацю в економічній, дипломатичній і культурній сферах. Крім того, багато держав знаходять спільні причини для боротьби із загрозами безпеці. Такі порушення прав людини, як масові вбивства, геноцид, рабство, масові зґвалтування тощо, становлять глобальну загрозу безпеці в усьому світі.
Тероризм, локальні конфлікти, транснаціональна злочинність, міграція, кібербезпека, зміни клімату тощо є прикладами глобальних загроз міжнародній безпеці та завжди безпосередньо пов’язаними з порушенням прав людини. Статистичні дані з оцінки прав людини за 1946–2017 роки свідчать, що найгірші випадки порушення прав людини збігаються за «гарячими точками» з локальними конфліктами та терористичною нестабільністю.
З огляду на випадки, описані в дослідженні, зрозуміло, що рівень і масштаби порушень прав людини зазвичай пропорційні виникненню загроз глобальній безпеці, що, у свою чергу, створює умови для нових загроз і викликів. Ми також є свідками ситуації, коли такі глобальні загрози, як міграція, деякі країни використовують для отримання мільярдів євро від Європейському Союзу та нейтралізації всієї опозиції. В іншому випадку деякі країни використовують міграційну проблему (створивши гібридну кризу, штовхнувши понад 4000 мігрантів до кордонів Польщі, Латвії та Литви) для вирішення власних проблем із застосуванням санкцій і визнання легітимним лідера держави. Дуже важливо реформувати інститути Організації Об’єднаних Націй для того, щоб створити суворий механізм моніторингу порушень прав людини з метою запобігання появі регіональних і глобальних загроз. У майбутньому, можливо, подальше загострення американо-китайського конфлікту може призвести до ситуації, схожої на «холодну війну», і повернення проксі-війн на деяких регіональних рівнях.
22
Savytskiy, Valentyn. "International legal regulation of the protection of the rights of migrant workers within the Council of Europe." Ukrainian Journal of International Law 3 (2019): 123–29. http://dx.doi.org/10.36952/uail.2019.3.123-129.
Повний текст джерела
23
СОФІНСЬКА, ІРИНА. "Громадянство, міграція та (не)свобода пересування у Європейському Союзі". Право України, № 2020/07 (2020): 230. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-230.
Повний текст джерелаАнотація:
Ціннісне наповнення громадянства у ХХІ ст. стає крихким, без твердої основи, спонукає до переосмислення всього конструкту як державами, так і людьми. Повсюдна і перманентна міграція є відповіддю на сучасні цивілізаційні та глобалі заційні виклики (переважно антропогенного характеру) і соціальноекономічну диспропорцію, мотиваційною візією зміни життєвої парадигми для кожного. У суспіль стві в результаті міграції розмивається колективна ідентичність, підвищується (не)толерантність до мігрантів, знижується рівень участі громадян у реалізації партисипативної демократії та зацікавлення у її реальних результатах, нетривіальному впливі на формування державної політики. Гарантування людських прав і свободи пересування, пріоритет захисту прав біженців та шукачів притулку, посилення участі громадянського суспільства у життєдіяльності держави (прийнятті важливих державно-правних рішень) потрапили у тимчасову пастку залежності від поширення COVID-19 у Європі та світі. Відбувається стрімке сегментування гаран тованої свободи пересування у межах Європейського Союзу як простору з відкритими кордонами, вводяться тимчасові обмеження на переміщення осіб, відновлюється прикордонний контроль. Мета статті полягає у здійсненні правничих рефлексій щодо гарантування свободи пересування як засадничого елементу реалізації прав людини, зокрема й у сфері громадянства та правничої ідентичності особи. У статті відображені релевантні напрацювання тих науковців (Е. Балібара, К. Барнард, Ґр. де Бурки, Дж. Г. Г. Вейлера, К. Йоппке, Р. Кассена, П. Креґа, Дж. Макбрайда, Л. Орґада, Дж. Паломбелли, О. Поєдинок, Р. Спано, П. Спіро, А. Шахар та інших), у чию орбіту наукових досліджень потрапили актуальні питання у сфері громадянства та свободи пересування, пов’язані з народовладдям і правовладдям, гарантуванням прав людини та міграційною трансформацією “південь-північ” і “схід-захід”. Дійсність під неминучим впливом глобалізаційних і глокалізаційних чинників вимагає переосмислення загальних принципів громадянства та дискримінаційних механізмів у контексті реалізації свободи пересування.
24
Дорофеєва, Л. М. "Міжнародна антикорупційна практика митних адміністрацій". Митна безпека, № 1(2) (11 січня 2019): 57–65. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.1(2).2018.57-65.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено актуальні питання протидії проявам корупції в середовищі митних службовців. Проаналізовано міжнародні джерела та вітчизняне нормативноправове забезпечення антикорупційної політики митних адміністрацій. Автором акцентовано увагу на тому, що у зв’язку із обранням Україною курсу на євроінтеграцію, наша країна прийняла на себе цілком об’єктивні зобов’язання в цій сфері. Зокрема, в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС до основних принципів для посилення відносин між Сторонами поряд з верховенством права та належним урядуванням віднесено боротьбу з корупцією. Відтак, серед проблем, у вирішенні яких відбувається співробітництво, поряд з незаконним переміщенням через кордон нелегальних мігрантів, торгівлею людьми і вогнепальною зброєю, незаконним обігом наркотиків та контрабандою розглядається корупція як у приватному, так і в державному секторі. Наголошується, що саме явище корупції та проблеми боротьби з нею носять транснаціональний характер, а це вимагає об’єднання зусиль не лише численних національних спеціалізованих організацій, а й глобальних міжнародних інституцій, які проводять відповідну роботу в цій сфері. І хоча боротьба з корупцією в кожній країні ведеться через національні механізми кримінально-правового впливу, міжнародні інституції формують загальні стандарти протидії цьому явищу, надають рекомендації правового, економічного, організаційного характеру та сприяють реалізації міжнародної співпраці у цій сфері.
25
Дяченко, В. І. "Проблеми підвищення ефективності прокурорського нагляду за додержанням законів щодо захисту прав мігрантів, біженців та осіб без громадянства". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 94, ч. 2 (2010): 144–51.
Знайти повний текст джерела
26
Ситник О.І., Сільвестрова О.Ю. та Жук О.М. "МІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА: СУТНІСТЬ, ВИХІДНІ ПРИНЦИПИ, ПРАВОВІ ОСНОВИ". Економічний форум 2, № 2 (12 червня 2021): 164–72. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблему формування виваженої міграційної політики, регулювання трудової міграції, що є актуальним для світу в цілому. Міграційна політика є базовим елементом стратегії управління міграційної політики як в національних державах так і в наднаціональних утвореннях. Звернено увагу, що зростає усвідомлення комплексного, багаторівневого управління міграційними процесами в умовах глобальної пандемії. Відзначено, що у сучасній науковій літературі немає загальноприйнятого розуміння феномену міграційної політики. Дане поняття є загальним, яке охоплює різні, хоча і взаємопов’язані сфери, які складають частини загальних політичних рамок в площині міграції і притулку.
Наголошено, що при формуванні міграційної політики потрібно враховувати права людини на життя і свободу, які є базовими і зобов’язують державу забезпечити вільний в’їзд і виїзд громадян, а також надання притулку іноземцям, які зазнають переслідувань у власній державі та, відповідно, не можуть скористатися її захистом. Сучасна міграційна політика ґрунтується на принципах відкритості, доцільності, гуманізму, гендерної рівності, поєднання особистого інтересу з державним тощо. Мета міграційної політики є зміннною в залежності від рівня розвитку держави, пануючих політичних сил, національного менталітету, традицій та особливостей культури, міжнародних зв’язків тощо.
Звернено увагу, що при формуванні міграційної політики потрібно враховувати національні особливості у процесі співпраці між державами та необхдіність узгодження цілей зовнішньої та міграційної політики.
Розглянуто проект Пакту щодо міграції та притулку, який має послабити навантаження на країни, куди прибуває найбільше біженців, та прискорити рішення про надання або ненадання притулку. Презентований документ охоплює три основні виміри міграційного питання – прийом людей на кордоні, розподіл відповідальності між країнами ЄС та співпраця з країнами, звідки здебільшого прибувають біженці. Характерним є те, що в проекті роблять більший акцент на систему повернення мігрантів, яким відмовлено у наданні притулку. Це і вдосконалення законодавства, і створення Координатора з питань повернення, з мережею національних представників. Залишилося розглянути даний документ Радою ЄС та Європарламентом. Європейський Союз змінює правила міграційної політики.
27
Gulyamov, Bohdan. "Вчення соціальної доктрини Константинопольського патріархату про шляхи подолання бідності". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 2 (23 грудня 2020): 148–67. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються основні риси соціального вчення Вселенського патріархату щодо проблеми бідності. Застосовано герменевтичний (аналіз окремих документів соціальної доктрини Константинопольського патріархату) і компаративний методи з метою вивчення різних інтерпретацій сучасного соціального вчення християнських церков щодо ставлення до проблеми бідності та шляхів її подолання. Досліджується соціальне вчення Вселенського патріархату про подолання бідності, яке залежить від уявлень сучасної теології про необхідність радикальної етичної солідарності з маргінальними й експлуатованими верствами населення. З’ясовано, що соціальне вчення Вселенського патріархату пропонує національним державам здійснювати політику соціального захисту, виходячи з визнання абсолютної гідності кожної особистості та спираючись на досвід практики соціальної дияконії і критичну аналітику сучасного глобалізованого капіталізму. Доведено, що соціальне вчення Вселенського патріархату є аналогічним до ідей соціальної доктрини папи Франциска, але при цьому залишається більш реалістичним та не ставить під сумнів сучасний капіталізм у цілому, а пропонує його реформування в напрямі розвитку культури спільнотності на основі застосування християнського морально-правового розуміння прав особистості. У соціальному вченні Вселенського патріархату значна увага приділяється моральним обов’язкам особистостей та спільнот щодо солідарності з бідними, мігрантами, постраждалими від соціальних викликів сьогодення. Капіталістичний етос пропонується гуманізувати через прийняття моральної регуляції з боку вищих етичних цінностей християнських спільнот, а не замінювати на посткапіталістичний етос християнського соціалізму. Таким чином, соціальна доктрина Вселенського патріархату стає виявом солідаризму, більш консервативного і прокапіталістичного, ніж соціальне вчення папи Франциска та політична теологія Джона Мілбанка.
28
Дудко, Оксана. "Некрополітика, гомонаціоналізм і вразливі квір-життя в часи глобального неолібералізму". Feminist Critique: East European Journal of Feminist and Queer Studies, № 4 (липень 2020). http://dx.doi.org/10.52323/421831.
Повний текст джерелаАнотація:
В Україні для багатьох активістських груп «західне» законодавство й політика в царині ЛҐБТ-прав часто є зразком для наслідування. Натомість збірник статей «Квір-некрополітика» за редакцією Джин Харітаворн, Аді Кунцман і Сільвії Посокко звертає увагу на проблемні місця боротьби за рівність. Представлені дослідження демонструють, що вповні користуватися свободами може тільки привілейована частина ЛҐБТ-спільноти. Натомість економічно та політично вразливі групи, як-от люди кольору чи транс*фемінні мігрантки, залишаються за бортом змагання за рівні права. Важливо, що не тільки владні інституції оминають увагою ці верстви, а й провідні ЛҐБТ-організації «не помічають» упосліджених груп усередині своєї спільноти.
29
ЛОГІНОВА, Наталія, та Наталя ТАРАСЮК. "ПРАВОВИЙ СТАТУС ПЕРЕКЛАДАЧА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ". Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, № 4 (22 травня 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi4.317.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються організаційні та процесуальні проблеми участі перекладача у кримінальному провадженні, проблеми засвідчення компетенції перекладача, можливі ненавмисні помилки перекладу під час кримінального провадження..
Реалізуючи гарантію правового захисту, закріплену в міжнародному праві для учасників кримінального провадження, які не володіють мовою судової влади, Кримінальний процесуальний кодекс України розробив спеціальний інститут перекладача. Якщо актуальність дослідження цього інституту останнім часом не розглядалася як одне з пріоритетних завдань науки про кримінальний процес, ситуація значно змінилася в сучасних реаліях. Окрім безлічі різних національностей, які тривалий час проживали на території України, в останні десятиліття з’явилася ще одна причина актуалізації Інституту перекладачів, а саме - процеси масової міграції. Однією з цілісних наслідків великих політичних реформ кінця минулого століття, спричинених зміною політичної карти світу, а також розвитком зовнішньоекономічної діяльності, ці процеси залучили до нашої країни багато мігрантів. У той же час психологія та менталітет деяких категорій мігрантів, які приїжджають в Україну, впливають на їх ініціювання незаконної діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 Кримінально-процесуального кодексу України слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий надають учасникам кримінального провадження, які не розмовляють або не володіють державною мовою, право на свідчення, клопотання подавати скарги, розмовляти рідною чи іншою мовою. якими вони володіють, користуючись послугами перекладача у порядку, визначеному КПК України. На основі цієї статті можна сформулювати певні висновки щодо участі перекладача у кримінальному процесі України. 1. В даний час наукою розроблені всі характеристики, якими повинен володіти перекладач у кримінальному процесі: вільне володіння мовою, вік та переконаність, компетентність та відсутність інтересу до справи. У той же час ці особливості розширюються та конкретизуються відповідні положення КПК України. 2. КПК України визначає дві можливі причини участі перекладача у кримінальному провадженні: "не володіє мовою" або "недостатнє володіння мовою, якою використовується у провадженні" у кримінальному провадженні. Однак ці категорії формально розпливчасті і можуть включати кілька рівнів володіння мовою, які практично неможливо встановити. 3. КПК України детально викладає права, обов'язки та відповідальність перекладача, які визначають його місце в кримінальному процесі та характеризують його як повноцінного суб'єкта кримінального процесуального права.
Таким чином, очевидно, що участь перекладача сама по собі порушує звичайний хід кримінального судочинства, оскільки його учасники, які не володіють іноземною мовою, залежать від перекладача; крім того, існує ряд факторів, які ускладнюють останні, описані в цій главі. Тому очевидно, що для оптимізації процесу кримінального судочинства в Україні для створення проблем необхідно створити спеціальний експертний орган з перекладу. пошук перекладача, який розмовляє потрібною мовою чи діалектом; вибір перекладача необхідної статі; виключення можливості процесуальної некомпетентності перекладача; транспортування перекладача до місця здійснення конкретної процесуальної дії / або проведення цих дій на території експертного органу з перекладу; своєчасна оплата послуг перекладача; формування бази некомпетентних перекладачів або перекладачів, які мають порушення під час участі у кримінальному провадженні тощо.
30
Амелічева, Лілія. "Право на гідну працю трудових мігрантів в умовах глобалізації". Entrepreneurship, Economy and Law, 2020, 54–58. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.1.10.
Повний текст джерела
31
Козін, С. М. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ВИДІВ ТРУДОВИХ ПРАВ МІГРАНТІВ". Знання європейського права, № 4 (11 лютого 2021). http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.133.
Повний текст джерела
32
Sorokina, Anastasiia, Vasyl Demchenko, and Syuzanna Asiryan. "EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS AS AN INSTRUMENT OF PROTECTION OF THE RIGHTS OF MIGRANTS." International scientific journal "Internauka". Series: "Juridical Sciences", no. 4(38) (2017). http://dx.doi.org/10.25313/2520-2308-2021-4-7154.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is devoted to the analysis of the role of the European Court of Human Rights as an instrument of protection of the rights of migrants. Based on the research of its practice the conclusion that the Court is an effective instrument of protection migrants' rights was done. The essential attention was paid to detection of the definition «a migrant». Migrant is a person who moves from one place, region or country to another one, and who has right to apply to the Court. Authors identified three kinds of migrants: official migrants, undocumented migrants and migrants who need help, and a typical list of violated rights of each of them. It was found that a group of official migrants mainly suffers from violations of such rights and freedoms as freedom of thought, conscience and religion (article 9), freedom of express (article 10), right to education (article 2 Protocol No.1) and prohibition of discrimination (article 14). Undocumented migrants are usually subjected to violations of right to liberty and security (article 5), prohibition of torture (article 3), prohibition of collective expulsion of aliens (article 4 Protocol No.4). Freedom of movement (article 2 Protocol No.4), right to liberty and security (article 5) are ones violated the most of migrants who need help. Considered and analyzed certain decisions of the ECtHR, where the Court points to violations of the above-mentioned rights. It was acknowledged that during the functioning of the Court, the practice in such cases has changed, and now is going to be described as stable and sustainable. Significant attention is devoted to the conditions of admissibility which an application to the Court must meet. Especially the authors pay attention on notion of victim as a person who has right to apply to the Court that gave an opportunity to detect the definition, the types of it and cases of granting the «victim» status based upon the practice of the Court
33
Admink, Admink. "КРИЗА ЄВРОПЕЙСЬКОГО МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), № 31 (16 березня 2020). http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi31.221.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються ключові загрози та виклики, що постали перед світовим співтовариством в умовах глобалізації. Зазначається, що одним із викликів є демографічна криза та зовнішня міграція, особливо актуальна для європейських країн. Вказується, що фактором, який стимулював міграцію до Європи, особливо з країн «третього світу», є дефіцит дешевої робочої сили. Зазначається, що для адаптації мігрантів використовуються різні моделі мультикультуралізму. Вказується, що найбільш поширеною є модель ліберального мультикультуралізму, що має на меті підтримання та розвиток розмаїття культурних практик й забезпечення рівних прав існування відповідних культурних груп. Aкцентoвaнo увагу нa вaжливocтi використання певних моделей мультикультуралізму для iнтегpaцiї бiженцiв у cуcпiльне життя.
Ключові слова: мультикультуралізм, егалітарна, ліберальна, консервативна, діалогічна моделі мультикультуралізму, міграція інтеграція, асиміляція, діалог.
The key threats and challenges faced by the global community in the context of globalization are analyzed. One of the challenges is the demographic crisis and external migration, which is especially relevant for European countries. It is pointed out that the factor that stimulated migration to Europe, especially from the Third World countries, is the shortage of cheap labor. It is noted that various models of multiculturalism are used to adapt migrants. It is pointed out that the most widespread model of liberal multiculturalism is to maintain and develop the diversity of cultural practices and to ensure the equal existence of the respective cultural groups. Accentual attention is drawn to the use of certain models of multiculturalism for the integration of refugees into a healthy life.
Key words: multiculturalism, egalitarian, liberal, conservative, dialogical models of multiculturalism, migration, integration, assimilation, dialogue.