Статті в журналах з теми "Права майнові"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Права майнові.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Права майнові".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Бєлкін, Леонід Михайлович, Марк Леонідович Бєлкін та Юлія Леонідівна Юринець. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНОВОГО ПРАВА НА ОТРИМАННЯ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ". Часопис цивілістики, № 38 (7 вересня 2020): 32–38. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i38.364.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються особливості реалізації майнових прав на отримання майна у власність, з урахуванням практики правозастосування у цій сфері та судової практики. Наголошується, що на даний момент ці специфічні майнові права виявилися затребуваними. Зокрема, в такий спосіб здійснюються заходи щодо формування ліквідаційної маси банків, відносно майна, яке банк не зміг та/або не встиг оформити у власність самостійно. Крім того, інститут майнових прав використовується також під час інвестування в будівництво житла. Тому дослідження особливостей реалізації майнових прав на отримання майна у власність є актуальним.
Судова концепція майнових прав на отримання майна у власність започаткована, зокрема, в Постанові від 25.05.2016 у справі № 6-503цс16 Верховного Суду України, де вказано, що «майнове право, яке можна визначити як право очікування, - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому».
На підставі виконаних досліджень та наступної судової практики доведена наявність та необхідність у цивільному обороті специфічних майнових прав на отримання майна у власність, які слід визначити як сукупність пра-вомочностей щодо здійснення юридично значущих дій, спрямованих на отримання майна у власність, відповідно якого (майна) існують (визначені) вказані майнові права. Такий підхід повністю відповідає міжнародному стандарту широкого розумінню «майна» як права очікування (стаття 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Системно досліджені особливості реалізації майнових прав на отримання майна у власність, з урахуванням практики правозастосування у цій сфері та судової практики. Доведено, що вказані майнові права не є речовими правами на чуже майно і не підпадають під державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
2
Турчин, Л. Я. "ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА МАЙНОВИХ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ У КОНТЕКСТІ ЇХ ПЕРЕДАННЯ ДО СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 131–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).335.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вирізнено об’єктивне та суб’єктивне авторське право, означено об’єкти авторського права і суміжних прав, майнові авторські і суміжні права та суб’єкти майнових авторських і суміжних прав, строки чинності майнових прав на об’єкти авторського права та суміжних прав. Виокремлено первинних суб’єктів, яким належать майнові права на об’єкти авторського права (автор, співавтори), та похідних суб’єктів, яким передаються відповідні майнові авторські права. Охарактеризовано підстави виникнення майнових прав на об’єкти авторського права та суміжних прав. Здійснено класифікацію оборотоздатності майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав. Проаналізовано можливість часткового передання майнових прав на об’єкти авторського права та суміжних прав до статутного капіталу господарських товариств. Визначено особливості внесення до статутного капіталу майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав, договірні конструкції, за допомогою яких може здійснюватися передання майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав. Проаналізовано зміст авторських договорів і сформульовано таке визначення авторського договору: договір, за яким автор відчужує свої авторські майнові права (повністю або частково) або надає дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами, чи зобов’язується передати створений у майбутньому твір. Висловлено доцільність використання для назви договорів щодо розпорядження майновими авторськими правами термінології, що вжита у главі 75 Цивільного кодексу України. Сформовано позицію про те, що передача майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав до статутного капіталу суб’єкта господарювання вигідна в разі реалізації таким суб’єктом отриманих прав шляхом визначення юридичної долі твору.
3
Поливач, Є. Ю. "Зміст авторських прав на комп'ютерні програми та їх види". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (2 липня 2021): 47–50. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.730.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню однієї з актуальних проблем сучасного становища у сфері використання, розпорядження авторськими правами на комп’ютерні програми та програмне забезпечення, які є необхідними у цифрову епоху. Одним із найбільш поширених способів використання творів є їх опублікування (випуск твору у світ).
Згідно зі ст 420 Цивільного кодексу України, комп’ютерні програми належать до об’єктів права інте- лектуальної власності.
При цьому розрізняють особисті немайнові і майнові права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права належать автору і не можуть бути передані (відчужені) іншим особам, за винятками, встановленими законом [3].
Що стосується майнових прав на об’єкт авторського права, то вони можуть бути передані (відчужені) третім особам [3].
До числа майнових прав належать: право на використання об’єкта права інтелектуальної власності, виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Такі права набуває одержувач комп’ютерної програми в тих випадках, коли програма розробляється за його особистим замовленням або підприємство виконує подібну розробку самостійно. Крім того, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані їх власником повністю або частково іншій особі [2]. Доволі часто авторські права на використання комп’ютерної програми використовуються неправомірно, зокрема роботодавцями.
Відносини між автором творів та іншими особами щодо передачі майнових прав на використання твору здійсюються на підставі авторського договору.
Авторський договір є ключовим механізмом у відносинах щодо розпорядження авторськими правами на твір та захищає права автора від неправомірноговикористання його твору будь-якими особами
Особливостями авторського договору на використаня комп’ютерної програми є передача майнових прав автора іншій особі для подальшого розповсюдження та використання з метою отримання автором винагороди.
4
ХАРЧЕНКО, ГЕОРГІЙ. "Цивільно-правовий захист володіння власником майна". Право України, № 2021/05 (2021): 135. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-05-135.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються особливості захисту власником майна свого володіння за цивільним законодавством України. Метою статті є висвітлення особливостей захисту власником свого володіння майном крізь призму доктринальної трансформації правового уявлення на природу володіння у цивільному праві. Зазначено, що в Україні захист власником свого володіння майном, так само як і в римському праві, може відбуватися за правилами посесорного або петиторного захисту володіння. З огляду на те, що посесорний захист володіння для власника майна є зручнішим, оскільки доведення факту володіння майном є легшим завданням, аніж доведення права особи на майно (петиторний захист), обґрунтовано висновок про те, що володіючий власник може цілком правомірно використовувати при захисті володіння презумпцію ч. 3 ст. 397 Цивільного кодексу України (ЦК України), попри те, що вона міститься у главі 31 ЦК України “Право володіння чужим майном”. Відповідно, для неволодіючого власника посесорний захист володіння є можливим крізь призму положення абзацу 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України. Звернуто увагу, що в Україні захист неволодіючим власником свого права володіння майном здійснюється за правилами концепції обмеженої віндикації, а тому з огляду на розширення у судовій практиці кола об’єктів витребування речей за кондикційною вимогою, сьогодні у питанні захисту власником свого володіння майном постає проблема конкуренції позовів, коли в обхід обмежень, встановлених для віндикації речей, є намагання використовувати кондикцію, яка таких обмежень не знає. Враховуючи зазначене, ставиться під сумнів правильність позиції Верховного Суду щодо можливості субсидіарного застосування кондикційної вимоги до віндикації, особливо з огляду на те, що такий підхід напрацьований в інтересах передусім держави, яка не може витребувати своє колишнє майно через віндикацію і намагається це робити через кондикцію. Підкреслюється, що конкуренції між кондикцією і віндикацією у захисті власником свого володіння майном раніше при-родньо не виникало, оскільки за класичним доктринальним підходом цивільного права кондикційною вимогою можна було охопити лише родові речі, що надавало кондикції як способу захисту компенсаційний характер, тоді як віндикаційна вимога відігравала іншу – відновлюючу функцію у захисті володіння, а тому природньо охоплювала лише індивідуально визначені речі. Обґрунтовано висновок про неможливість віндикації майнових прав, порівняно з речами, що зумовлено можливістю майнових прав перебувати у цивільних відносинах у двох якостях: суб’єктивного права та об’єкта суб’єктивних прав. У випадку включення у цивільний оборот майнові права неодмінно у разі їх набуття особою перетворюються із об’єкта суб’єктивного права у саме суб’єктивне право (тобто закріплюється за особою), а тому належним способом захисту для володіння майновими правами слід визнати такий спосіб захисту як визнання права, а не віндикацію.
5
Красуцький, В. "ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВА ВИМОГИ ДО МАЙНОВОГО ПОРУЧИТЕЛЯ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 194–200. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2173.
Повний текст джерелаАнотація:
У праці досліджується питання про можливості відступлення права вимоги до майнового поручителя. Метою праці є спроба довести, що такі права вимоги не можуть виступати об'єктами цивільних правовідносин, а наявна можливість відчуження таких прав виключно за умови їх трансформації у звичайне право вимоги, передумовою чого є порушення боржником основного зобов'язання та конкретизація обсягу забезпечувальної вимоги.
З'ясовано, що майновий поручитель може бути суб'єктом заставних (іпотечних) правовідносин, і на нього поширюються загальні норми щодо відступлення прав вимоги до нього.
Враховано, що цесія права вимоги є доволі поширеним правочином, який опосередковує оборот майнових прав, а обмеження стосовно відступлення права вимоги встановлюються законом або основним договором, з якого випливає відповідне майнове право.
Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що цивільне право розмежовує пра- вочини, предметом яких є відсту- плення права вимоги, а саме договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу. Зазначені правочини не є
аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб'єктним складом правочинів, за метою їх укладення.
Відмінність вказаних правочинів за суб'єктним складом полягає в тому, що за договором відсту- плення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Для подальшого забезпечення балансу інтересів учасників заставних правовідносин, забезпечення юридичної рівності сторін та розвитку кредитування необхідно спростити доступ до можливості придбання права вимоги не тільки за номінальною вартістю, а й реальною, що дасть додаткові механізми захисту прав майнового поручителя та третіх осіб та збільшення у кредиторів кількості потенційних покупців прав вимоги, що дозволить ефективно реалізувати вказані майнові права, а тому видається за доцільне давати можливість укладати договори про відступлення прав вимоги не тільки за номінальною її вартістю, а й фактичною, з огляду на наявні фактичні відносини, що складаються між суб'єктами заставних правовідносин, одним з яких є майновий поручитель.
6
ПАРУСОВА, ГАЛИНА. "Відчуження майнових прав на приміщення у закінченому будівництвом об’єкті після прийняття його в експлуатацію: прояви недобросовісності чи законні механізми обороту майнових прав". Право України, № 2020/10 (2020): 217. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-217.
Повний текст джерелаАнотація:
Суперечливе нормативне визначення, особливості природи майнових прав, що відрізняє їх від предметів матеріального світу, відсутність системи їх обліку та державної реєстрації, сегментарне та поверхневе регулювання відчуження майнових прав на нерухомість тощо призводить до неоднакового розуміння їхньої сутності та змісту і допустимих меж обороту майнових прав. Усе це створює простір та умови для зловживань, породжує незадовільну практику відчуження майнових прав на приміщення у закінченому будівництвом об’єкті після прийняття його в експлуатацію, загрожує законному обороту нерухомого майна в Україні та призводить до інших негативних наслідків, таких як порушення прав суб’єктів, ухилення від сплати податків, тінізація активів тощо. Метою статті є розмежування майнових прав як об’єкта та змісту правовідносин для пояснення їхньої трансформації, зокрема у сфері будівництва нерухомого майна на етапі прийняття об’єкта в експлуатацію, задля впорядкування обороту майнових прав на нерухоме майно та встановлення його допустимих меж, обґрунтування необхідності створення і запровадження системи обліку та реєстрації майнових прав і їхніх суб’єктів та автоматизації такої трансформації у момент прийняття об’єкта в експлуатацію. Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження є настанови герменевтики, “постнекласична” методологія, методологічні принципи діалектики та системного аналізу. У статті розмежовано майнові права як зміст та об’єкт правовідносин, досліджено питання їхньої трансформації, визначено фактори, що впливають на зміст майнових прав у сфері будівництва нерухомого майна, проаналізовано юридичну значущість моменту прийняття об’єкта в експлуатацію, зокрема для визначення моменту юридичного створення об’єкта нерухомого майна та набуття права власності на нього. Зроблено висновки щодо неможливості, за загальним правилом, обороту майнових прав на нерухоме майно після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, а також обґрунтовано необхідність розроблення та запровадження на державному рівні системи обліку та реєстрації майнових прав і їхніх суб’єктів та автоматизації процесу трансформації майнових прав у момент прийняття об’єкта в експлуатацію. Впорядкування обороту майнових прав на нерухоме майно потребує внесення системних змін у чинне законодавство України, створення та запровадження системи обліку та реєстрації майнових прав на нерухоме майно та автоматизації їх трансформації у момент прийняття об’єкта в експлуатацію. Це дасть змогу мінімізувати зловживання у сфері будівництва, забезпечить доступ усіх суб’єктів до повних і достовірних відомостей про об’єкти будівництва, майнові права на нерухоме майно та суб’єктів прав, створить додаткові гарантії для набувачів майнових прав, вирішить проблему подвійних відчужень і покращить економічну ситуацію у країні.
7
Лисенко, А. М., І. В. Лисенко та Г. М. Гаряєва. "Здійснення права приватної власності на окремі види нерухомого майна за законодавством України". Law and Safety 79, № 4 (14 грудня 2020): 122–29. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2020.4.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано проблеми здійснення права приватної власності на нерухоме майно за законодавством України. На підставі дослідження конституційних і цивільно-правових норм, а також наукових праць із цієї тематики окреслено загальні засади та принципи реалізації власником своїх майнових прав щодо нерухомого майна, яке йому належить. Оскільки майнові права всіх суб’єктів правовідносин є не лише основою економічного розвитку всього суспільства, а й потужним фактором становлення кожної особистості в нашій державі, створення, ухвалення та застосування справедливих норм здійснення права приватної власності буде запорукою гармонійного соціально-економічного підґрунтя для кожного громадянина нашої держави.
8
Бобонич, Є. Ф., П. І. Шпак та І. В. Константинова. "СОРТ РОСЛИН У СИСТЕМІ ОБ'ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ". Знання європейського права, № 3 (2 лютого 2021): 16–19. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.91.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання місця селекційних досягнень, зокрема сортів рослин, у структурі об'єктів права інтелектуальної власності. За механізмом виникнення виключних прав юридична наука поділяє інтелектуальну власність на два правових інститути: 1) авторське право і суміжні права; 2) промислова власність. Селекційні досягнення, зокрема сорти рослин, залишаються за межами такої класифікації, що й зумовлює актуальність дослідження.
В юридичній науці сорти рослин згадуються в контексті розгляду об'єктів патентного права, із зауваженням, що сорту рослин не надається правова охорона як винахода. Тобто сорт рослин є різновидом винаходу, якому не надається правова охорона як об'єкту патентного права.
У статті також розглядаються особливості змісту прав інтелектуальної власності на сорти рослин. Законодавство України передбачає поділ майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин на два види. Також є особливості щодо його розпорядженням та набуття у спільну власність. Зазначається, що об'єктом права спільної власності можуть бути тільки майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин. Загальне та спеціальне законодавство у сфері права інтелектуальної власності передбачають випадки виникнення спільних прав інтелектуальної власності на один сорт рослин: 1) набуття спільних особистих немайнових прав на один сорт рослин у випадках співавторства у створенні сорту; 2) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин у автора (авторів) та роботодавця (замовника); 3) набуття декількома особами майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин в порядку спадкування; 4) набуття спільного майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин підтримувачем сорту; 5) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на один сорт рослин на підставі цивільного договору.
9
Яблокова, О. І. "ДО ПИТАННЯ ПРО ВІЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТВОРІВ". Знання європейського права, № 3 (7 вересня 2021): 38–42. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.226.
Повний текст джерелаАнотація:
аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова
Твори мистецтва, літератури й науки як об'єкти авторського права підлягають правовій охороні, що встановлює чіткі правила використання цих об'єктів цивільного права особами, яким автор передав майнові права. Використання виключних прав на будь-який вид творів без відповідного дозволу не є правомірним. При цьому, згідно з положеннями, установленими ст. 444 ГК України й ст. 21-25 Закону України «Про авторське право й суміжні права», допускаються випадки вільного використання творів. Основним критерієм для вільного використання твору є використання без наміру одержувати дохід. Безумовно, мають місце випадки, коли просити дозволу в автора твору є недоцільним. Зокрема, коли користувач відтворює твір в особистих цілях або для навчання. У таких випадках користувач не одержує якого-небудь доходу від такого відтворення. Крім того, подібне використання свідчить про цінність і значущість твору, отже, його автор користується відповідною репутацією та популярністю. Також допускається вільне використання твору після закінчення строку охорони майнових прав (усе життя автора (співавторів) і 70 років після смерті). При цьому вільне використання твору вказує на дотримання рівноваги між майновими інтересами автора і немайновими інтересами членів суспільства загалом. Однак закінчення строку охорони майнових прав ніяк не впливає на охорону особистих немайнових прав авторів. Інакше кажучи, вільне використання твору після закінчення 70 років не дає можливості користувачеві яким-небудь чином спотворювати, переробляти твір, якщо це буде здійснено на шкоду репутації цього об'єкта авторського права. Дотримання особистих немайнових прав автора після його смерті є обов'язковим для всіх потенційних користувачів. Це пояснюється не тільки тим, що особисті немайнові права не мають строку давності, але й тим, що необхідно зберігати задум і сутність первісного твору. Вважаємо, що це є однією з основних вимог до використання об'єкта авторського права після закінчення встановленого законом строку охорони майнових прав.
10
Дмитришин, Володимир Степанович. "НЕДОГОВІРНЕ РОЗПОРЯДЖАННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Часопис цивілістики, № 37 (29 липня 2020): 76–81. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.353.
Повний текст джерелаАнотація:
У системі правовідносин стосовно розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності окремим і дуже важливим елементом виступають недоговірні способи розпоряджання такими правами. За критерієм волевиявлення можна стверджувати, що розпоряджання відбувається за волею особи, яка передає права (заповіт, відмова від прав, реорганізація юридичної особи за рішенням власника), або поза волею особи, яка володіє правами (спадкування за законом, набуття прав за рішенням суду, надання праву порядку примусової судової або адміністративної ліцензії).
Щодо правомірності дій можна зазначити, що недоговірне розпоряджання правами інтелектуальної власності можливе лише з правомірних дій, неправомірних дій, з подій та «умовно неправомірних» дій, які є випадками надання примусових ліцензій у судовому порядку на підставі більш ніж 3-річного невикористання патенту та у випадку, коли раніше виданий патент перешкоджає здійсненню пізніше виданого патенту, якщо такий має іншу мету або значні переваги.
Розпоряджання правами на підставі подій виникає у випадку прийняття державного рішення, коли це необхідно з метою забезпечення нагальних і критичних інтересів суспільства. Подіями будуть бути факти епідемії, стихійного лиха, воєнного стану та інші випадки, коли надання прав виправдане життєвими інтересами держави та суспільства. Не можна вважати недоговірним розпоряджанням правами випадки продовження терміну дії виключного права, переведення права набувача виключного права та надання «відкритої» ліцензії.
До способів недоговореного розпоряджання можна віднести такі: 1. У порядку універсального правонаступництва при припиненні юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення. 2. У порядку універсального правонаступництва при спадкуванні за законом. 3. При зверненні стягнення на майно (майнові права) боржника. 4. В процесі приватизації державного майна (в тому числі і майнових прав у складі єдиного майнового комплексу підприємства). 5. Розпоряджання правами в процесі примусового ліцензування у судовому або адміністративному порядку. 6. За рішенням суду у позовному провадженні. 7. Недоговірне розпоряджання правами шляхом відмови від права.
11
Дячук, Л. "Майнові права подружжя у візантійському праві іконоборської доби". Про українське право, Число 1 (2006): 74–90.
Знайти повний текст джерела
12
Дячук, Л. "Майнові права подружжя у візантійському праві іконоборської доби". Про українське право, Число 1 (2006): 74–90.
Знайти повний текст джерела
13
Черкашин, Сергій Валерійович. "КОМПЕНСАЦІЯ ЗА ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКОГО І СУМІЖНИХ ПРАВ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 35–39. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Значення авторських і суміжних прав суттєво зросло за останні декілька років, водночас змінювалися підходи до їх захисту. Регламентація способів захисту авторських і суміжних прав на території ЄС суттєво відрізнялась від вітчизняних норм. До 2018 року способи захисту авторських і суміжних прав та їх особливості були майже такими, як і у 1993 році, коли було створено Закон України «Про авторське право і суміжні права». З прийняттям Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» у Законі України «Про авторське право та суміжні права» з’явились норми, які повторюють положення Директиви 2004/48/ЄС. У межах статті увага буде приділена новій редакції компенсації за порушення авторських і суміжних прав. Незважаючи на те, що вітчизняний законодавець імплементував загальноєвропейський стандарт, не було враховано досвід застосування саме такого варіанта компенсації за порушення авторських і суміжних прав у сусідніх країнах. Через це чинне формулювання компенсації за порушення авторських і суміжних прав поєднує штрафний та компенсаційний характер. Окрім того, вбачається дисгармонія основних елементів компенсації за порушення авторських і суміжних прав та відшкодування збитків. Так, компенсація за порушення авторських і суміжних прав широко оперує механізмом гіпотетичного вирахування ліцензійної винагороди правоволодільця, якщо б його майнові права не були порушені. Водночас вітчизняне цивільне законодавство помірковано ставиться до можливості стягнути упущену вигоду, вимагаючи максимально повного та достовірного підтвердження реальності такої можливості. Саме тому попередня редакція ст. 52 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» із суто штрафною компенсацією краще вписувалась у систему цивільного законодавства України.
14
Blazhivska, N. Ye. "Підстави та способи захисту корпоративних прав у практиці ЄСПЛ." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (26 грудня 2018): 27–33. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.06.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття стосується дослідження захисту корпоративних прав у практиці ЄСПЛ. Встановлено, що корпоративні права підпадають під дію ст. 1 Протоколу 1 та ст. 6 ЄКПЛ. Захищаються як майнові, так і немайнові корпоративні права в їх єдності, як від порушень з боку держави, так і від порушень з боку інших осіб, зокрема решти учасників господарського товариства чи самого господарського товариства.
15
Ярошевська, Т. "Майнові права на службовий винахід". Право України, № 8 (2006): 82–85.
Знайти повний текст джерела
16
Ярошевська, Т. "Майнові права на службовий винахід". Право України, № 8 (2006): 82–85.
Знайти повний текст джерела
17
Кочина, О. С. "ВИДИ ПОРУШЕНЬ АВТОРСЬКИХ ДОГОВОРІВ ТА ДОГОВОРІВ ПРО ПЕРЕДАЧУ СУМІЖНИХ ПРАВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 32–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.928.
Повний текст джерелаАнотація:
О. С. Види порушень авторських договорів та договорів про передачу суміжних прав. – Стаття. Стаття присвячена дослідженню найбільш поширених видів порушень авторського договору та договорів про передачу суміжних права, які трапляються на практиці. Першим із них є неправильне оформлення договору та включення до нього умов, які погіршують становище автора та суб’єкта суміжних прав. Зазначені договори за своєю юридичною природою є цивільно правовими договорами, тому недотримання загальних вимог, встановлених Цивільним кодексом України, фактично є порушенням не самого договору, а законодавства в цій сфері, що, як правило, має наслідком його недійсність. Порушення умов, пов’язаних із предметом договору, пов’язане із здійсненням передачі прав, які їм не належать, або які вже були відчужені за договором про передачу виключних майнових прав. Порушення умов, пов’язаних із реалізацією особистих немайнових та майнових прав авторів та суб’єктів суміжних прав. Найбільш типовими порушеннями особистих немайнових прав є неправильне зазначення імені автора, незазначення імені автора чи виконавця виробником фонограми на носії запису або його упаковці. перекручування або спотворення твору тощо. Порушення майнових прав найчастіше відбувається в процесі передачі договором невиключних майнових прав. Також доволі поширеними порушеннями є порушення різних видів строків авторського та суміжного договору. Він є істотною умовою зазначених договорів та дає змогу визначити період, протягом якого користувач, який отримує майнові права, може їх вільно використовувати. Порушення можуть стосуватися і виплати авторської винагороди. Вона також є істотною умовою авторського договору і має визначатися у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. Для того щоб максимально захистити права авторів та суб’єктів суміжних прав, доцільно в договорах передбачати способи захисту порушених прав, зокрема у вигляді відшкодування моральної шкоди.
18
Костюкова, А. О. "ЩОДО ОБ’ЄКТА ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ ТЕАТРАЛЬНО-КОНЦЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 106–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).330.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню кола та змісту об’єкту правовідносин у такому секторі господарювання, як театральна і концертна діяльність, його місця і ролі у творчо-виробничому середовищі, а також на ринку відповідних культурних послуг.
Об’єкти правовідносин у сфері театрально-концертної діяльності мають бути розглянуті в контексті поєднання майнового та організаційного аспекту останньої. Якщо майнові елементи такої діяльності переважно пов’язані із цивільними правовідносинами, то організаційні елементи ведення театрального та концертного бізнесу характеризують цей вид економічної діяльності виключно в господарсько-правовій площині. Адже вони пов’язані з публічними та управлінськими вимогами і правилами закону, які виходять за межі приватного права.
Організаційно-господарський погляд на об’єкти театрально-концертних послуг пов’язаний із запитом суспільства на досягнення культурних, просвітницьких, дозвільних, мовних, безпекових та інших результатів. Це зумовлює потребу узгодження приватних та публічних інтересів у процесі правового регулювання порядку вироблення та споживання результатів (благ) театрально-концертної діяльності.
Із погляду використання в театрально-концертній діяльності об’єкти правовідносин варто поділяти на: 1) матеріальні об’єкти (рухоме та нерухоме майно театрів, клубів, інших закладів, організацій, колективів) та 2) нематеріальні об’єкти: а) послуги, в т.ч. агентські; б) результати творчої діяльності (драматичні, музичні, аудіовізуальні та інші твори; їх сценічне виконання (в комплексному поєднанні, з обробленням або без нього); створення відеограм, фонограм; програми (передачі) організацій мовлення); в) майнові та г) особисті немайнові права. Останні дві підгрупи належать: авторам, виконавцям, виробникам фонограм, відеограм, програм (передач) мовлення. До них належать: послуги; результати інтелектуальної, творчої діяльності; майнові та особисті немайнові права. Ці об’єкти переважно мають нематеріальний характер.
19
Калініченко, А. "Майнові права на чужі земельні ділянки". Юридичний радник, № 5 (2005): 39–40.
Знайти повний текст джерела
20
Калініченко, А. "Майнові права на чужі земельні ділянки". Юридичний радник, № 5 (2005): 39–40.
Знайти повний текст джерела
21
КОВАЛЬ, ІРИНА, та КОСТЯНТИН ОВЕРКОВСЬКИЙ. "Формування статутного капіталу майновими правами промислової власності: законодавче і локальне регулювання". Право України, № 2021/06 (2021): 141. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-141.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливою частиною інноваційної економіки є залучення прав інтелектуальної (промислової) власності в економічний оборот, одним зі способів якого є участь цих прав у формуванні статутного капіталу юридичної особи. Цей вид внеску за відповідних умов здатен ефективно забезпечити інвестиційну, гаран тійну та інші функції статутного капіталу. Ефективність реалізації цього способу розпорядження майновими правами промислової власності залишається низькою. У законодавстві та юридичній доктрині хоча і містяться певні положення та наукові розробки з означеного приводу, однак недостатньо дослідженими залишаються питання внесення прав промислової власності до інших форм господарювання, крім господарських товариств, порядок внесення, правові форми внесення тощо. Метою статті є доопрацювання положень щодо вдосконалення правового регулювання внесення майнових прав промислової власності як вкладу до статутного капіталу. У статті проаналізовано загальні положення чинного законодавства відносно правового регулювання формування статутного капіталу майновими правами промислової власності. Досліджено стан і недоліки законодавства щодо формування статутного (зведеного) капіталу (пайового фонду) відносно різних організаційноправових форм юридичних осіб: товариства з обмеженою відповідальністю; повного товариства; командитного товариства; приватного підприємства; виробничого кооперативу; сільськогосподарського кооперативу; фермерського господарства. Аналізуються правові форми внесення майнових прав промислової власності до статутного капіталу. Уточнено, що внеском до статутного капіталу можуть бути майнові права на: винаходи; корисні моделі; промислові зразки; торговельні марки; сорти рослин; породи тварин; компонування напівпровідникового виробу; комерційну таємницю (за умови збереження її секретності та можливості оцінки). Конкретизовано два основні способи внесення майнових прав промислової власності до статутного капіталу товариства: через повне відчуження майнових прав юридичній особі; через передачу права користування такими правами на певний строк. Запропоновано, при закінченні строку користування майновими правами промислової власності, закріпити в чинному законодавстві правові наслідки: надання строку на продовження ліцензійного договору або договору комерційної концесії та подальшої участі учасника в товаристві; заміна частки через внесення рівноцінної частки; зменшення частки на суму, що відповідала розміру вартісної оцінки переданих майнових прав за ліцензійним договором (договору комерційної концесії), у разі наявності іншого майна, переданого до статутного капіталу; виключення зі складу учасників, у разі відсутності іншого майна в складі статутного капіталу та неможливості продовження строку ліцензійного договору (договору комерційної концесії) або рівноцінної заміни частки на інше майно. Для врегулювання питань формування статутного капіталу на локальному ріні уточнено та запропоновано основні положення, які мають бути відображені в установчих документах юридичної особи (засновницький договір (меморандум), статут) для внесення майнових прав промислової власності до статутного (зведеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи.
22
Савченко, С. В. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ МЕХАНІЗМУ СПЛАТИ ПЛАТЕЖІВ, ЩО ПОВ’ЯЗАНІ З ОТРИМАННЯМ СПАДЩИНИ ТА ДАРУНКІВ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 310–17. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.34.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що визнання приватної влас- ності та її непорушності, відмова від обмежень щодо кількості та вар- тості майна, яке може належати особі на праві приватної власності змінили саму структура спадщини. До її складу в сучасний період можуть входити засоби виробництва, цілісні майнові комплекси, земельні ділянки та інше нерухоме майно, пакети цінних паперів, частки у статутному ка- піталі господарських товариств, майнові права інтелектуальної власності тощо. Враховуючи ускладнення об’єктів спадкового наступництва, гостро постає проблема збереження спадщини у період з дня смерті спадкодавця до її оформлення спадкоємцями. Метою статті є: розкрити зміст механіз- му сплати платежів, що пов’язані з отриманням спадщини та дарунків. У статті, на основі аналізу наукових поглядів вчених та норм чинного зако- нодавства України, надано характеристику механізму сплати платежів, що пов’язані з отриманням спадщини та дарунків. Обґрунтовано, що основ- ною проблемою сплати податку на дохід, отриманий спадкоємцем (обда- рованим), є визначення вартості успадкованого (подарованого майна), що пов’язано як з відсутністю сталого механізму оцінки такого майна, так і зі станом правового формулювання понять деяких видів майна, які можуть переходити у спадок (дарування). Зроблено висновок, що основною пробле- мою сплати податку на дохід, отриманий спадкоємцем (обдарованим) у ре- зультаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав є визначення вартості успадкованого (подарованого майна), що пов’язано як з відсутністю сталого механізму оцінки такого майна, так і зі станом правового формулювання понять деяких видів май- на, які можуть переходити у спадок (дарування). Окрім того, вбачається доцільним використати позитивний історичний досвід щодо зменшення податкової бази при оподаткуванні спадщини та дарунків на суми витрат на поховання спадкодавця та догляду за ним під час передсмертної хвороби, які не враховувати у випадку отримання спадкоємцем соціальної допомоги на поховання згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне со- ціальне страхування».
23
Шимон, С. І. "Майнові права в контексті сучасних концепцій права власності в цивілістиці". Часопис Київського університету права, № 2 (2012): 192–95.
Знайти повний текст джерела
24
Шимон, С. І. "Майнові права в контексті сучасних концепцій права власності в цивілістиці". Часопис Київського університету права, № 2 (2012): 192–95.
Знайти повний текст джерела
25
Kotvitska, A. A., I. V. Кubarieva, A. V. Volkova, G. E. Boldar та A. V. Cherkashyna. "ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ПРАВА В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ". Фармацевтичний часопис, № 4 (30 листопада 2020): 89–97. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2020.4.11542.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. Визначення місце фармацевтичного права в системі права України, аналіз його предмета, методу та системи на підставі загальнотеоретичних розробок про галузь права та законодавства.
Матеріали і методи. Дослідження проведено на основі опрацювання наукової та навчальної літератури, нормативно-правових актів. Використано методи аналізу, синтезу, узагальнення, системно-структурний, формально-логічний, порівняно-правовий, тлумачення правової норми.
Результати й обговорення. Встановлено, що у вітчизняній спеціальній літературі спостерігається недостатня кількість праць, присвячених вивченню юридичної природи фармацевтичного права. Обговорення цієї проблеми більш активно здійснюється зарубіжними науковцями, ніж українськими. Привертає увагу факт відсутності єдиного підхіду до розуміння предмета та методу фармацевтичного права. Ці питання іноді висвітлюються у загальнотеоретичних роботах у рамках наукової дискусії про можливість існування комплексних галузей права в системі права. Зроблено висновок, що вчені не досягли загальної точки зору щодо галузевої належності фармацевтичного права та законодавства. Частина дослідників вважають фармацевтичне право складовою частиною (підгалуззю) медичного або економічного (господарського) права, а інші визначають як самостійну комплексну галузь права або законодавства.
Висновки. Обґрунтована наукова позиція про те, що в сучасних умовах склалися підстави вважати фармацевтичне право самостійною комплексною галуззю права, предметом якої виступають управлінські, майнові та немайнові відносини, що виникають під час здійснення фармацевтичної діяльності, для регулювання яких використовуються методи субординації (імперативний) та координації (диспозитивний). Запропоновано поділ системи фармацевтичного права на Загальну та Особливу частини, розкрито інститути кожної з них.
26
Яворська, О. С. "Майнові права як об"єкти цивільного обороту". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 8 (94) (2009): 24–31.
Знайти повний текст джерела
27
Яворська, О. С. "Майнові права як об"єкти цивільного обороту". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 8 (94) (2009): 24–31.
Знайти повний текст джерела
28
Калініченко, А. "Майнові права на чужі земельні ділянки (частина 2)". Юридичний радник, № 6 (2005): 62–64.
Знайти повний текст джерела
29
Шимон, С. "Електронні гроші: форма грошей чи майнові права вимоги?" Юридична Україна, № 9 (2015): 36–41.
Знайти повний текст джерела
30
Шимон, С. "Електронні гроші: форма грошей чи майнові права вимоги?" Юридична Україна, № 9 (2015): 36–41.
Знайти повний текст джерела
31
Шимон, С. "Електронні гроші: форма грошей чи майнові права вимоги?" Юридична Україна, № 9 (2015): 36–41.
Знайти повний текст джерела
32
Дмитрук, А. В. "Основні підходи до поняття майнові права інтелектуальної власності". Соціологія права, № 3/4 (14/15) (2015): 427–29.
Знайти повний текст джерела
33
Зєліско, А. "Майнові права учасників споживчих товариств як непідприємницьких товариств". Підприємництво, господарство і право, № 12 (2006): 162–66.
Знайти повний текст джерела
34
Калініченко, А. "Майнові права на чужі земельні ділянки (частина 2)". Юридичний радник, № 6 (2005): 62–64.
Знайти повний текст джерела
35
Шимон, С. "Електронні гроші: форма грошей чи майнові права вимоги?" Юридична Україна, № 9 (2015): 36–41.
Знайти повний текст джерела
36
Зєліско, А. "Майнові права учасників споживчих товариств як непідприємницьких товариств". Підприємництво, господарство і право, № 12 (2006): 162–66.
Знайти повний текст джерела
37
Турянський, Ю. "Генезис прав людини у період античності". Історико-правовий часопис 14, № 2 (18 лютого 2021): 41–46. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається історична парадигма зародження основ сучасного розуміння прав людини уперіод античності. Досліджено історичне становлення прав людини в стародавній Греції. Зокрема проаналізовано основні світоглядні ідеї Демокрита, Протагора, Сократа і Аристотеля. Первинне формування основних засад поняття прав людини сягає античних часів. Це поняття було тісно пов'язане з громадянством в містах Стародавній Греції і проявлялося в процесі становлення рівності жителів поліса і в можливості користуватися політичними правами. Софісти одні із перших давньо-грецьких філософів та мислителів розглядають не природу та космос як основу основ, а саме людину, яку наділяли особливим та вищим значенням у світобудові. Природне право софісти трактували досить по-різному, розділившись на дві основні течії. Спільним міркуванням було саме визнання людської природи як джерела прав. Представники егалітаристської течії притримувались думки, що всі люди є рівними, незважаючи на місце народження, сім’ю чи майнові статки. На основі філософської думки Платона відбувся перший етап розвитку ідеї гендерної рівності. За філософією Платона в державі повинна панувати справедливість, враховуючи природні відмінності та нерівності людей. Мислитель розділяв людей за їхніми особливостями, та вважав, що у державі кожен повинен займати своє місце. Аристотель своїм вченням почав становлення принципу верховенства права і наділяв державу особливим регулятором, який здатний забезпечити права людей. Тому античність оцінюється як перший етап зародження прав людини. Видатні особистості того періоду через філософське тлумачення заклали наріжні камені в історичному розвитку даного поняття. Основні трактати Аристотеля стали розвивати поняття громадянства та політичної участі людини у веденні громадських справ, що з еволюційними процесами стали основою першого покоління прав людини.
38
Віхров, О. С. "Майнові права інтелектуальної власності як предмет цивільно-правових договорів". Вісник господарського судочинства, № 5 (2008): 116–19.
Знайти повний текст джерела
39
Якубівський, І. Є. "Майнові права інтелектуальної власності як об"єкти цивільного обороту". Право та інновації, № 4 (8) (2014): 30–38.
Знайти повний текст джерела
40
Максимова, Н. "Майнові права інтелектуальної власності як внесок до статутного капіталу". Інтелектуальна власність, № 5 (2007): 35–40.
Знайти повний текст джерела
41
Віхров, О. С. "Майнові права інтелектуальної власності як предмет цивільно-правових договорів". Вісник господарського судочинства, № 5 (2008): 116–19.
Знайти повний текст джерела
42
Якубівський, І. Є. "Майнові права інтелектуальної власності як об"єкти цивільного обороту". Право та інновації, № 4 (8) (2014): 30–38.
Знайти повний текст джерела
43
Максимова, Н. "Майнові права інтелектуальної власності як внесок до статутного капіталу". Інтелектуальна власність, № 5 (2007): 35–40.
Знайти повний текст джерела
44
ФІЛАТОВА-БІЛОУС, НАТАЛІЯ. "Теорія пропертизації даних: критичний аналіз із погляду доктрини права власності". Право України, № 2021/05 (2021): 85. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-05-085.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасній економіці, яку часто називають цифровою, спостерігається трансформація природи даних (персональних і неперсоніфікованих даних, а також масивів даних). Якщо традиційно вони сприймались як нематеріальні, а у випадку із персональними даними – також і невідчужувані об’єкти, то сьогодні дані стають предметами купівлі і продажу, а іноді – виступають у ролі оплати за договорами. У зв’язку з цим у сучасній економічній теорії з’явилося поняття “комодифікація даних”, а в юридичній доктрині – теорія “пропертизації даних”, згідно з якою дані розглядаються як новий об’єкт права власності. Метою статті є з’ясування правової природи даних і можливості визнання їх об’єктами права власності на підставі як економічного аналізу поняття даних та власності, так і класичного розуміння цих понять у вітчизняній юриспруденції. Встановлено, що теорія пропертизації даних базується на економічному аналізі права, а в її основу покладені раціональні за своєю суттю аргументи. Водночас явним недоліком цієї теорії є наявність очевидних розбіжностей між нею і класичною доктриною права власності. Так, із погляду останньої дані як нематеріальні блага, що можуть мати невідчужуваний характер, не можуть визнаватися об’єктом права власності. У зв’язку з цим авторка на підставі проведено аналізу зробила висновок про те, що теорія пропертизації не може бути визнана як методологічна основа для формулювання підходів до регулювання обороту даних. Водночас, оскільки оборот даних має багато спільного з оборотом результатів інтелектуальної та творчої діяльності, правильно говорити про застосування не концепції власності, а концепції виключних прав. У цьому випадку суб’єкти прав на персональні дані поділятимуться на первинні і похідні, причому первісні наділятимуться як майновими, так і немайновими правами, а похідні – лише майновими правами. Суб’єкти прав на неперсоніфіковані (зокрема, знеособлені) дані, матимуть майнові права на них.
45
ЩЕРБИНА, ВАЛЕНТИН. "Право господарського відання і право оперативного управління: поняття, зміст та сфера застосування в Україні". Право України, № 2018/06 (2018): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-013.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються похідні від права власності обмежені речові права: право господарського відання та право оперативного управління. Метою статті є розкриття поняття, змісту та сфери застосування права господарського відання і права оперативного управління в Україні. Висвітлено історію виникнення та закріплення зазначених речових прав у радянському цивільному законодавстві та пострадянському господарському законодавстві. На основі норм чинного Господарського кодексу України (далі – ГК України) розкрито відмінності між правом господарського відання та правом оперативного управління, а також повноваження учасників господарських відносин щодо володіння, користування і розпорядження закріпленим за ними державним майном. Зазначається, що, незважаючи на відсутність у цивільному законодавстві загальних норм, які розкривали б зміст права господарського відання та права оперативного управління, ці права широко вживаються не лише в ГК України, а й у інших законах, що визначають правовий статус державних і комунальних установ та організацій як юридичних осіб публічного права. Водночас зміст низки нормативно-правових актів, положення яких наведено в статті, свідчить про відсутність єдиних підходів до визначення випадків та кола суб’єктів, за якими майно закріплюється на праві господарського відання або праві оперативного управління, що створює можливості для довільного тлумачення окремих положень чинного законодавства, а також спекуляцій навколо ГК України. У зв’язку з цим піддана критиці позиція деяких українських науковців та практиків щодо можливої відповідальності створених державою юридичних осіб за зобов’язаннями держави, а саме шляхом звернення стягнення на закріплене за такими юридичними особами державне майно. Сформульовано низку пропозицій до Цивільного кодексу України та ГК України, спрямованих на удосконалення правового регулювання права господарського відання, права оперативного управління та права оперативного використання майна. На думку автора, реалізація запропонованих змін до законодавства приведе до впорядкування правового регулювання таких речових прав, як право господарського відання, право оперативного управління та право оперативного використання майна.
46
СПАСИБО-ФАТЄЄВА, ІННА. "Про майнову відповідальність юридичних осіб за зобов’язаннями держави". Право України, № 1/2019 (2019): 204. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-204.
Повний текст джерелаАнотація:
Тематика майнової відповідальності юридичних осіб і звернення стягнення на їх майно за борги засновників привертає увагу дослідників та фахівців, оскільки вона не лише безпосередньо стосується майнового стану юридичної особи, її учасників та кредиторів, а й позначається на цивільному обороті загалом. Одним із найважливіших аспектів цієї проблематики є відповідальність юридичних осіб, частка в статутному капіталі або акції чи навіть майно яких належить державі. Зокрема, це питання припустимості звернення стягнення на майно юридичної особи, майно якої перебуває в державній чи комунальній власності, за зобов’язаннями власника, тобто, відповідно, держави або територіальної громади. Особливого загострення воно набуває в разі, якщо власником майна юридичної особи або частки в її статутному капіталі чи акцій (передусім, якщо вони становлять 100 % статутного капіталу) є іноземна держава. Подібні проблеми виникали з приводу майнової відповідальності юридичних осіб України перед іноземними інвесторами, а також майнової відповідальності іноземної держави за зобов’язаннями юридичних осіб, зареєстрованих в Україні. При цьому одним із каменів спотикання є самостійна майнова відповідальність як одна з ознак юридичних осіб. Метою статті є з’ясування можливості чи недопустимості притягнення до майнової відповідальності учасників (засновників, акціонерів) юридичної особи, зважаючи на її права на своє майно та права її учасників (засновників, акціонерів) на це майно, підстави цивільної відповідальності та враховуючи суперечливість їх законодавчого регулювання в Україні. Це має значення як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Результатами дослідження стало виявлення очевидних недоліків законодавчого регулювання майнових прав держави як засновника юридичної особи та прав юридичної особи на своє майно, особливо, якщо ними є господарське відання та оперативне управління, а також прав на майно господарських товариств, 100 % статутного капіталу або акцій яких належить державі (державних або національних компаній чи корпорацій). Відповідно, цим обумовлюється надання відповіді на питання щодо можливості притягнення до відповідальності юридичних осіб за зобов’язаннями їхніх засновників, і навпаки. Робляться висновки про: а) необхідність внесення змін до законодавства України не лише стосовно прав на майно державних та комунальних підприємств і установ, а взагалі змін їх організаційно-правової форми; б) послідовність додержання принципу недопущення відповідальності учасників юридичних осіб за борги останніх, і навпаки – юридичних осіб за борги учасників за винятком притягнення до відповідальності цих осіб за рішенням суду при встановленні недобросовісності їхніх дій.
47
Крижна, В. М. "Майнові права інтелектуальної власності як вклад до статутного капіталу товариства". Економіка. Фінанси. Право, № 10 (2008): 32–37.
Знайти повний текст джерела
48
Крижна, В. М. "Майнові права інтелектуальної власності як вклад до статутного капіталу товариства". Економіка. Фінанси. Право, № 10 (2008): 32–37.
Знайти повний текст джерела
49
ШУЛЬГА, МИХАЙЛО. "Право спільної часткової власності на земельну ділянку в земельно-правовій доктрині України". Право України, № 2020/05 (2020): 116. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-116.
Повний текст джерелаАнотація:
Реформування відносин власності на землю, започатковане з набуттям Україною незалежності, торкнулося передовсім відносин власності на землю. Актуаль ність теми дослідження зумовлена тим, що в умовах сучасного реформування земельних відносин у країні та з огляду на активні процеси формування ринку земель важливого теоретичного та практичного значення набувають проблеми правового режиму земельних ділянок, які перебувають у спільній власності. Метою статті є аналіз особливостей процедури виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку з урахуванням ознак, притаманних об’єкту цього права. У статті наголошується, що оновлене вітчизняне земельне законодавство закріпило на рівні спеціальних законів багатосуб’єктність права власності на цей об’єкт. Окремо унормовані відносини права спільної власності на земельну ділянку. Останнім часом актуалізується зацікавленість суб’єктів щодо упорядкування режиму права спільної часткової власності на земельну ділянку, зокрема виникнення такого права з метою здійснення спільної господарської та іншої діяльності. Натомість низка питань, які стосуються підстав і процедури виникнення такого права, залишаються поки що відкритими та потребують окремої уваги. З’ясовано, що об’єктом права спільної часткової власності на земельну ділянку може бути лише єдина земельна ділянка, яка має бути сформована, наприклад, об’єднанням декількох (двох і більше) самостійних земельних ділянок в одну, що належатиме в подальшому декільком співвласникам. Встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку конкретним суб’єктом, тобто трансформація об’єктивного права в суб’єктивне, здійснюється за наявності закріплених у законі підстав, а саме – відповідних юридичних фактів. Право спільної часткової власності на земельну ділянку порівняно з правом такої власності на інші майнові об’єкти характеризується певною специфікою, зумовленою особливістю об’єктно-суб’єктного складу. Презюмується, що правова регламентація відносин права спільної власності на земельну ділянку, зокрема спільної часткової власності на цей об’єкт природи цивільним і земельним законодавством України, зумовлює необхідність визначати співвідношення між відповідними нормами названого законодавства. У цьому разі має йтися про загальне (цивільне) та спеціальне (земельне) законодавство. Саме норми останнього мають здійснювати повне і детальне врегулювання відповідних відносин та визначати правовий режим цієї власності з урахуванням особливостей земельної ділянки як об’єкта права.
50
ІСАЄВ, АРСЕН. "Право власності на гроші". Право України, № 2021/05 (2021): 119. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-05-119.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню окремих питань щодо права власності на гроші. Грошово-вартісний характер майнових відносин і відносин власності зокрема опосередковує актуальність питання про право власності на гроші. Проте тісний зв’язок Цих феноменів не свідчить про відсутність наукової дискусії з приводу їх співвідношення. Метою статті є з’ясування місця грошей у системі об’єктів права власності, визначення особливостей здійснення та захисту права власності на гроші. Поставлену мету може бути досягнуто за допомогою дослідження положень чинного законодавства, що визначає правовий режим грошей як об’єктів цивільних прав, а також окремих положень Цивільного кодексу України, що присвячені регулюванню відносин власності. Основні результати дослідження обумовлені розкриттям економіко-правової природи грошей, особливостями, що відображаються у специфіці набуття, припинення, здійснення та захисту права власності на гроші. Під час дослідження зроблено такі висновки. Під грошима потрібно розуміти майнове благо, яке виконує економічні функції (міри вартості; засобу обігу; засобу платежу; засобу накопичення; світових грошей) та за якими законом визнано статус законного платіжного засобу. Гроші є самостійним майновим благом у системі об’єктів цивільних прав, яке у конкретному правовідношенні об’єктивується в одній із трьох форм (готівкові гроші у формі банкнот і монет; безготівкові гроші у формі записів на рахунках у банках або інших фінансових установах; електронні гроші у формі записів на електронному пристрої). Готівкові гроші (банкноти і монети) визнаються речами, безготівкові та електронні гроші – майновими правами особливого роду, що не входять до множинності речових або зобов’язальних прав – права на платіжну силу. Зміст права на платіжну силу становлять правомочності збереження платіжної сили та користування платіжною силою. Незважаючи на те, що право власності є речовим правом, вимоги обороту та прийоми юридичної фікції дають змогу говорити про право власності на гроші незалежно від форми їхньої фіксації. Звертають на себе увагу значні обмеження, що стосуються речово-правових засобів захисту права власності на гроші.