Добірка наукової літератури з теми "Права майнові"

У статті висвітлюються особливості реалізації майнових прав на отримання майна у власність, з урахуванням практики правозастосування у цій сфері та судової практики. Наголошується, що на даний момент ці специфічні майнові права виявилися затребуваними. Зокрема, в такий спосіб здійснюються заходи щодо формування ліквідаційної маси банків, відносно майна, яке банк не зміг та/або не встиг оформити у власність самостійно. Крім того, інститут майнових прав використовується також під час інвестування в будівництво житла. Тому дослідження особливостей реалізації майнових прав на отримання майна у власність є актуальним. Судова концепція майнових прав на отримання майна у власність започаткована, зокрема, в Постанові від 25.05.2016 у справі № 6-503цс16 Верховного Суду України, де вказано, що «майнове право, яке можна визначити як право очікування, - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому». На підставі виконаних досліджень та наступної судової практики доведена наявність та необхідність у цивільному обороті специфічних майнових прав на отримання майна у власність, які слід визначити як сукупність пра-вомочностей щодо здійснення юридично значущих дій, спрямованих на отримання майна у власність, відповідно якого (майна) існують (визначені) вказані майнові права. Такий підхід повністю відповідає міжнародному стандарту широкого розумінню «майна» як права очікування (стаття 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Системно досліджені особливості реалізації майнових прав на отримання майна у власність, з урахуванням практики правозастосування у цій сфері та судової практики. Доведено, що вказані майнові права не є речовими правами на чуже майно і не підпадають під державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У статті вирізнено об’єктивне та суб’єктивне авторське право, означено об’єкти авторського права і суміжних прав, майнові авторські і суміжні права та суб’єкти майнових авторських і суміжних прав, строки чинності майнових прав на об’єкти авторського права та суміжних прав. Виокремлено первинних суб’єктів, яким належать майнові права на об’єкти авторського права (автор, співавтори), та похідних суб’єктів, яким передаються відповідні майнові авторські права. Охарактеризовано підстави виникнення майнових прав на об’єкти авторського права та суміжних прав. Здійснено класифікацію оборотоздатності майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав. Проаналізовано можливість часткового передання майнових прав на об’єкти авторського права та суміжних прав до статутного капіталу господарських товариств. Визначено особливості внесення до статутного капіталу майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав, договірні конструкції, за допомогою яких може здійснюватися передання майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав. Проаналізовано зміст авторських договорів і сформульовано таке визначення авторського договору: договір, за яким автор відчужує свої авторські майнові права (повністю або частково) або надає дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами, чи зобов’язується передати створений у майбутньому твір. Висловлено доцільність використання для назви договорів щодо розпорядження майновими авторськими правами термінології, що вжита у главі 75 Цивільного кодексу України. Сформовано позицію про те, що передача майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав до статутного капіталу суб’єкта господарювання вигідна в разі реалізації таким суб’єктом отриманих прав шляхом визначення юридичної долі твору.

Стаття присвячена висвітленню однієї з актуальних проблем сучасного становища у сфері використання, розпорядження авторськими правами на комп’ютерні програми та програмне забезпечення, які є необхідними у цифрову епоху. Одним із найбільш поширених способів використання творів є їх опублікування (випуск твору у світ). Згідно зі ст 420 Цивільного кодексу України, комп’ютерні програми належать до об’єктів права інте- лектуальної власності. При цьому розрізняють особисті немайнові і майнові права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права належать автору і не можуть бути передані (відчужені) іншим особам, за винятками, встановленими законом [3]. Що стосується майнових прав на об’єкт авторського права, то вони можуть бути передані (відчужені) третім особам [3]. До числа майнових прав належать: право на використання об’єкта права інтелектуальної власності, виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Такі права набуває одержувач комп’ютерної програми в тих випадках, коли програма розробляється за його особистим замовленням або підприємство виконує подібну розробку самостійно. Крім того, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані їх власником повністю або частково іншій особі [2]. Доволі часто авторські права на використання комп’ютерної програми використовуються неправомірно, зокрема роботодавцями. Відносини між автором творів та іншими особами щодо передачі майнових прав на використання твору здійсюються на підставі авторського договору. Авторський договір є ключовим механізмом у відносинах щодо розпорядження авторськими правами на твір та захищає права автора від неправомірноговикористання його твору будь-якими особами Особливостями авторського договору на використаня комп’ютерної програми є передача майнових прав автора іншій особі для подальшого розповсюдження та використання з метою отримання автором винагороди.

У статті розкриваються особливості захисту власником майна свого володіння за цивільним законодавством України. Метою статті є висвітлення особливостей захисту власником свого володіння майном крізь призму доктринальної трансформації правового уявлення на природу володіння у цивільному праві. Зазначено, що в Україні захист власником свого володіння майном, так само як і в римському праві, може відбуватися за правилами посесорного або петиторного захисту володіння. З огляду на те, що посесорний захист володіння для власника майна є зручнішим, оскільки доведення факту володіння майном є легшим завданням, аніж доведення права особи на майно (петиторний захист), обґрунтовано висновок про те, що володіючий власник може цілком правомірно використовувати при захисті володіння презумпцію ч. 3 ст. 397 Цивільного кодексу України (ЦК України), попри те, що вона міститься у главі 31 ЦК України “Право володіння чужим майном”. Відповідно, для неволодіючого власника посесорний захист володіння є можливим крізь призму положення абзацу 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України. Звернуто увагу, що в Україні захист неволодіючим власником свого права володіння майном здійснюється за правилами концепції обмеженої віндикації, а тому з огляду на розширення у судовій практиці кола об’єктів витребування речей за кондикційною вимогою, сьогодні у питанні захисту власником свого володіння майном постає проблема конкуренції позовів, коли в обхід обмежень, встановлених для віндикації речей, є намагання використовувати кондикцію, яка таких обмежень не знає. Враховуючи зазначене, ставиться під сумнів правильність позиції Верховного Суду щодо можливості субсидіарного застосування кондикційної вимоги до віндикації, особливо з огляду на те, що такий підхід напрацьований в інтересах передусім держави, яка не може витребувати своє колишнє майно через віндикацію і намагається це робити через кондикцію. Підкреслюється, що конкуренції між кондикцією і віндикацією у захисті власником свого володіння майном раніше при-родньо не виникало, оскільки за класичним доктринальним підходом цивільного права кондикційною вимогою можна було охопити лише родові речі, що надавало кондикції як способу захисту компенсаційний характер, тоді як віндикаційна вимога відігравала іншу – відновлюючу функцію у захисті володіння, а тому природньо охоплювала лише індивідуально визначені речі. Обґрунтовано висновок про неможливість віндикації майнових прав, порівняно з речами, що зумовлено можливістю майнових прав перебувати у цивільних відносинах у двох якостях: суб’єктивного права та об’єкта суб’єктивних прав. У випадку включення у цивільний оборот майнові права неодмінно у разі їх набуття особою перетворюються із об’єкта суб’єктивного права у саме суб’єктивне право (тобто закріплюється за особою), а тому належним способом захисту для володіння майновими правами слід визнати такий спосіб захисту як визнання права, а не віндикацію.

У праці досліджується питання про можливості відступлення права вимоги до майнового пору­чителя. Метою праці є спроба довести, що такі права вимоги не можуть виступати об'єктами цивільних правовідносин, а наявна можливість відчуження таких прав виключно за умови їх тран­сформації у звичайне право вимоги, передумовою чого є порушення боржником основного зобов'язання та конкретизація обсягу забезпе­чувальної вимоги. З'ясовано, що майновий поручи­тель може бути суб'єктом застав­них (іпотечних) правовідносин, і на нього поширюються загальні норми щодо відступлення прав вимоги до нього. Враховано, що цесія права вимоги є доволі поширеним право­чином, який опосередковує оборот майнових прав, а обмеження сто­совно відступлення права вимоги встановлюються законом або основним договором, з якого випли­ває відповідне майнове право. Аналіз чинного законодав­ства України свідчить про те, що цивільне право розмежовує пра- вочини, предметом яких є відсту- плення права вимоги, а саме дого­вори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори фак­торингу. Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за пев­ними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб'єктним складом правочинів, за метою їх укладення. Відмінність вказаних правочи­нів за суб'єктним складом полягає в тому, що за договором відсту- плення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Для подальшого забезпечення балансу інтересів учасників заставних правовідносин, забезпе­чення юридичної рівності сторін та розвитку кредитування необ­хідно спростити доступ до мож­ливості придбання права вимоги не тільки за номінальною вартістю, а й реальною, що дасть додаткові механізми захисту прав майнового поручителя та третіх осіб та збільшення у кредиторів кількості потенційних покупців прав вимоги, що дозволить ефективно реалі­зувати вказані майнові права, а тому видається за доцільне давати можливість укладати договори про відступлення прав вимоги не тільки за номінальною її вартістю, а й фактичною, з огляду на наявні фактичні відносини, що склада­ються між суб'єктами заставних правовідносин, одним з яких є май­новий поручитель.

Суперечливе нормативне визначення, особливості природи майнових прав, що відрізняє їх від предметів матеріального світу, відсутність системи їх обліку та державної реєстрації, сегментарне та поверхневе регулювання відчуження майнових прав на нерухомість тощо призводить до неоднакового розуміння їхньої сутності та змісту і допустимих меж обороту майнових прав. Усе це створює простір та умови для зловживань, породжує незадовільну практику відчуження майнових прав на приміщення у закінченому будівництвом об’єкті після прийняття його в експлуатацію, загрожує законному обороту нерухомого майна в Україні та призводить до інших негативних наслідків, таких як порушення прав суб’єктів, ухилення від сплати податків, тінізація активів тощо. Метою статті є розмежування майнових прав як об’єкта та змісту правовідносин для пояснення їхньої трансформації, зокрема у сфері будівництва нерухомого майна на етапі прийняття об’єкта в експлуатацію, задля впорядкування обороту майнових прав на нерухоме майно та встановлення його допустимих меж, обґрунтування необхідності створення і запровадження системи обліку та реєстрації майнових прав і їхніх суб’єктів та автоматизації такої трансформації у момент прийняття об’єкта в експлуатацію. Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження є настанови герменевтики, “постнекласична” методологія, методологічні принципи діалектики та системного аналізу. У статті розмежовано майнові права як зміст та об’єкт правовідносин, досліджено питання їхньої трансформації, визначено фактори, що впливають на зміст майнових прав у сфері будівництва нерухомого майна, проаналізовано юридичну значущість моменту прийняття об’єкта в експлуатацію, зокрема для визначення моменту юридичного створення об’єкта нерухомого майна та набуття права власності на нього. Зроблено висновки щодо неможливості, за загальним правилом, обороту майнових прав на нерухоме майно після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, а також обґрунтовано необхідність розроблення та запровадження на державному рівні системи обліку та реєстрації майнових прав і їхніх суб’єктів та автоматизації процесу трансформації майнових прав у момент прийняття об’єкта в експлуатацію. Впорядкування обороту майнових прав на нерухоме майно потребує внесення системних змін у чинне законодавство України, створення та запровадження системи обліку та реєстрації майнових прав на нерухоме майно та автоматизації їх трансформації у момент прийняття об’єкта в експлуатацію. Це дасть змогу мінімізувати зловживання у сфері будівництва, забезпечить доступ усіх суб’єктів до повних і достовірних відомостей про об’єкти будівництва, майнові права на нерухоме майно та суб’єктів прав, створить додаткові гарантії для набувачів майнових прав, вирішить проблему подвійних відчужень і покращить економічну ситуацію у країні.

Проаналізовано проблеми здійснення права приватної власності на нерухоме майно за законодавством України. На підставі дослідження конституційних і цивільно-правових норм, а також наукових праць із цієї тематики окреслено загальні засади та принципи реалізації власником своїх майнових прав щодо нерухомого майна, яке йому належить. Оскільки майнові права всіх суб’єктів правовідносин є не лише основою економічного розвитку всього суспільства, а й потужним фактором становлення кожної особистості в нашій державі, створення, ухвалення та застосування справедливих норм здійснення права приватної власності буде запорукою гармонійного соціально-економічного підґрунтя для кожного громадянина нашої держави.

У статті розглянуто питання місця селекційних досягнень, зокрема сортів рослин, у структурі об'єктів права інтелектуальної власності. За механізмом виникнення виключних прав юридична наука поділяє інтелектуальну власність на два правових інститути: 1) авторське право і суміжні права; 2) промислова власність. Селекційні досягнення, зокрема сорти рослин, залишаються за межами такої класифікації, що й зумовлює актуальність дослідження. В юридичній науці сорти рослин згадуються в контексті розгляду об'єктів патентного права, із зауваженням, що сорту рослин не надається правова охорона як винахода. Тобто сорт рослин є різновидом винаходу, якому не надається правова охорона як об'єкту патентного права. У статті також розглядаються особливості змісту прав інтелектуальної власності на сорти рослин. Законодавство України передбачає поділ майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин на два види. Також є особливості щодо його розпорядженням та набуття у спільну власність. Зазначається, що об'єктом права спільної власності можуть бути тільки майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин. Загальне та спеціальне законодавство у сфері права інтелектуальної власності передбачають випадки виникнення спільних прав інтелектуальної власності на один сорт рослин: 1) набуття спільних особистих немайнових прав на один сорт рослин у випадках співавторства у створенні сорту; 2) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин у автора (авторів) та роботодавця (замовника); 3) набуття декількома особами майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин в порядку спадкування; 4) набуття спільного майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин підтримувачем сорту; 5) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на один сорт рослин на підставі цивільного договору.

аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова Твори мистецтва, літератури й науки як об'єкти авторського права підлягають правовій охороні, що встанов­лює чіткі правила використання цих об'єктів цивільного права особами, яким автор передав майнові права. Вико­ристання виключних прав на будь-який вид творів без відповідного дозволу не є правомірним. При цьому, згідно з положеннями, установленими ст. 444 ГК України й ст. 21-25 Закону України «Про авторське право й суміжні права», допускаються випадки вільного використання творів. Основним критерієм для вільного використання твору є використання без наміру одержувати дохід. Безумовно, мають місце випадки, коли просити дозволу в авто­ра твору є недоцільним. Зокрема, коли користувач відтворює твір в особистих цілях або для навчання. У таких випадках користувач не одержує якого-небудь доходу від такого відтворення. Крім того, подібне використання свідчить про цінність і значущість твору, отже, його автор користується відповідною репутацією та популярніс­тю. Також допускається вільне використання твору після закінчення строку охорони майнових прав (усе життя автора (співавторів) і 70 років після смерті). При цьому вільне використання твору вказує на дотримання рівно­ваги між майновими інтересами автора і немайновими інтересами членів суспільства загалом. Однак закінчення строку охорони майнових прав ніяк не впливає на охорону особистих немайнових прав авторів. Інакше кажучи, вільне використання твору після закінчення 70 років не дає можливості користувачеві яким-небудь чином спо­творювати, переробляти твір, якщо це буде здійснено на шкоду репутації цього об'єкта авторського права. Дотри­мання особистих немайнових прав автора після його смерті є обов'язковим для всіх потенційних користувачів. Це пояснюється не тільки тим, що особисті немайнові права не мають строку давності, але й тим, що необхідно зберігати задум і сутність первісного твору. Вважаємо, що це є однією з основних вимог до використання об'єкта авторського права після закінчення встановленого законом строку охорони майнових прав.

У системі правовідносин стосовно розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності окремим і дуже важливим елементом виступають недоговірні способи розпоряджання такими правами. За критерієм волевиявлення можна стверджувати, що розпоряджання відбувається за волею особи, яка передає права (заповіт, відмова від прав, реорганізація юридичної особи за рішенням власника), або поза волею особи, яка володіє правами (спадкування за законом, набуття прав за рішенням суду, надання праву порядку примусової судової або адміністративної ліцензії). Щодо правомірності дій можна зазначити, що недоговірне розпоряджання правами інтелектуальної власності можливе лише з правомірних дій, неправомірних дій, з подій та «умовно неправомірних» дій, які є випадками надання примусових ліцензій у судовому порядку на підставі більш ніж 3-річного невикористання патенту та у випадку, коли раніше виданий патент перешкоджає здійсненню пізніше виданого патенту, якщо такий має іншу мету або значні переваги. Розпоряджання правами на підставі подій виникає у випадку прийняття державного рішення, коли це необхідно з метою забезпечення нагальних і критичних інтересів суспільства. Подіями будуть бути факти епідемії, стихійного лиха, воєнного стану та інші випадки, коли надання прав виправдане життєвими інтересами держави та суспільства. Не можна вважати недоговірним розпоряджанням правами випадки продовження терміну дії виключного права, переведення права набувача виключного права та надання «відкритої» ліцензії. До способів недоговореного розпоряджання можна віднести такі: 1. У порядку універсального правонаступництва при припиненні юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення. 2. У порядку універсального правонаступництва при спадкуванні за законом. 3. При зверненні стягнення на майно (майнові права) боржника. 4. В процесі приватизації державного майна (в тому числі і майнових прав у складі єдиного майнового комплексу підприємства). 5. Розпоряджання правами в процесі примусового ліцензування у судовому або адміністративному порядку. 6. За рішенням суду у позовному провадженні. 7. Недоговірне розпоряджання правами шляхом відмови від права.

Право інтелектуальної власності виступає ключовою ланкою категорії "інтелектуальна власність". При цьому слід підкреслити, що мова йде про право інтелектуальної власності, а не традиційне право власності, між якими існують визначальні розбіжності. Якщо право власності спрямоване на панування власника над належними йому речами, а заборона втручання третіх осіб має при цьому додатковий, забезпечувальний характер, то право інтелектуальної власності забороняє використання третім особам результатів інтелектуальної творчої діяльності. До права інтелектуальної власності, на відміну від права власності, не можна застосовувати набуття за давністю, знахідкою, відчуженням (адже творець не втрачає повністю зв'язок з результатом своєї інтелектуальної творчої діяльності - він продовжує існувати у формі немайнового права творця) та приватизацією. Це право не можливо також припинити у зв’язку зі знищенням, реквізицією або конфіскацією об’єкта інтелектуальної власності.

Розуміння систематизації об’єктів цивільних прав дає можливість визначи-ти норму поведінки суб’єктів правовідносин. Зумовлює необхідність детальної правової охорони, яка полягає в нормативному закріпленні. Проте, незважаючи на конституційну охорону, в повсякденному житті маємо факти частого порушення основних майнових та немайнових прав людини, що зумовлено неправильним трактуванням самих прав, і недостатністю пра-вового регулювання певних відносин, які із цих прав випливають. Без визнання особистих майнових та немайнових прав людини ніяка правова держава не може бути побудована. Тому правильне визначення сукупності особистих майнових та немайнових прав людини, об’єктів цивільних прав, характеристика їх меж та змісту значно сприятимуть формуванню грома-дянського суспільства та побудові правової держави в Україні.
Понимание систематизации объектов гражданских прав дает возможность определить норму поведения субъектов правоотношений. Предопределяет необходимость правовой охраны, которая заключается в нормативном закреплении. Однако, несмотря на конституционную охрану, в повседневной жизни есть факты частого нарушения основных имущественных и неимущественных прав человека, что обусловлено неправильной трактовкой же прав, и недостаточностью правового регулирования определенных отношений, какие из этих прав последствиями. Без признания личных имущественных и неимущественных прав человека никакая правовое государство не может быть построена. Поэтому правильное определение совокупности личных имущественных и неимущественных прав человека, объектов гражданских прав, характеристика их границ и содержания значительно способствовать формированию гражданской общества и построении правового государства в Украине.
Understanding systematization of objects of civil rights allows you to determine the norm of behavior of subjects of legal relations. Determines the need for detailed legal protection, which is normative consolidation. However, in spite of constitutional protection, in our everyday life we ​​have a fact of frequent violation of the basic property and non-property rights of people, due to the incorrect interpretation of the rights themselves, and the lack of legal regulation of certain relations that derive from these rights. Without a recognition of personal property rights and non-property rights, no legal state can be built. Therefore, the correct definition of the totality of personal property rights and non-property rights, objects of civil rights, the characterization of their boundaries and content will significantly contribute to the formation of a civil society and the building of a rule-of-law state in Ukraine.

Негода, О. А. Захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх осіб: цивільно-правовий аспект : дис. ... д-ра філос.: 081, 08 / Олена Анатоліївна Негода; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2020. - 278 с.
Дисертаційне дослідження є кваліфікаційною науковою працею, в якій запропоновано нові теоретичні узагальнення та пропозиції щодо цивільно-правового захисту майнових прав малолітніх і неповнолітніх осіб у сучасних умовах рекодифікації цивільного законодавства України. Визначено майнові права малолітніх та неповнолітніх осіб як суб’єктивні права малолітніх та неповнолітніх осіб як учасників цивільних і сімейних правовідносин, пов’язаних із володінням, користуванням, розпорядженням майном, а також із матеріальними вимогами, що виникають через розподіл та обмін майна.
The dissertation research is a qualifying scientific work, which offers new theoretical generalizations and proposals for civil protection of property rights of minors in modern conditions of recoding the civil legislation of Ukraine. The property rights of minors and juveniles are defined as subjective rights of minors and minors as participants in civil and family legal relations related to the possession, use, disposal of property, as well as material requirements arising from the distribution and exchange of property.
Диссертационное исследование является квалификационной научной работой, в которой предложены новые теоретические обобщения и предложения по гражданско-правовой защиты имущественных прав малолетних и несовершеннолетних лиц в современных условиях рекодификации гражданского законодательства Украины. Определены имущественные права малолетних и несовершеннолетних лиц как субъективные права малолетних и несовершеннолетних лиц как участников гражданских и семейных правоотношений, связанных с владением, пользованием, распоряжением имуществом, а также с материальными требованиями, которые возникают из-за распределения и обмена имущества.

Красицька, Л. В. Проблеми здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 / Красицька Лариса Василівна; Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. - Вінниця, 2015. - 496 с.
Дисертацію присвячено дослідженню відносин, що складаються у процесі здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей. Визначено основні теоретико-методологічні засади здійснення та захисту прав батьків і дітей. Розроблено загальнотеоретичні положення та засади здійснення і захисту прав батьків і дітей, обґрунтовано діяльнісну концепцію здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей. Визначено поняття «батьківські права», їхню правову природу для з’ясування особливостей їх здійснення та захисту. Обґрунтовано, що здійснення особистих та майнових прав батьків і дітей як процес реалізації правомочностей, що складають зміст сімейних прав, включає сукупність елементів, які складають механізм здійснення особистих та майнових прав батьків і дітей, факультативною стадією якого є захист прав батьків і дітей. Досліджено такі елементи механізму здійснення прав батьків і дітей, як юридичні факти як підстави виникнення прав батьків і дітей, суб’єктивні права матері, батька і дитини, форми здійснення, способи здійснення, суб’єкти здійснення, принципи здійснення, межі здійснення прав матері, батька і дитини. Розроблено доктринальне тлумачення основних правових категорій та понять механізму здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей. Виявлено теоретичні та практичні проблеми здійснення та захисту прав батьків і дітей, запропоновано шляхи їх усунення. Визначено зміст особистих та майнових прав батьків і дітей і розглянуто особливості їх здійснення. Обґрунтовано положення щодо розвитку організаційноправових форм захисту прав батьків і дітей, з’ясовано основні способи їх захисту і розроблено пропозиції щодо удосконалення сімейного законодавства України у цій сфері з урахуванням процесів гармонізації та уніфікації сімейного законодавства України із відповідними нормами міжнародного права.
The doctoral thesis is dedicated to research on relations, which are having place during the process of execution and protection of the personal and property rights of parents and children. The main theoretical and methodological grounds of execution of the rights of parents and children are defined. The general theoretical issues and principles of execution and protection of the rights of parents and children are developed; the activity concept of execution and protection of the rights of parents and children is proved. The periods of the evolution of the Ukrainian legislation on the rights and obligations of parents and children are determined. It is defined the term of “parental rights” and its legal nature; it is specified the “sekundarnye” parental rights for the purpose of consideration of special features of execution and protection of the rights. The grounds for appearing of parental rights and rights of the children are analyzed, and it is proved that a difficult factual composition consisting of three jural facts (birth of the child, determination of the descent from mother and father, state registration of the descent of the child) is considered to be the general ground for appearing of rights and obligations of the mother, father and the child. Some amendments to the family legislation of Ukraine are recommended in order to develop the procedure of determination of the descent of the child and to protect the family rights of the mother, father and the child connected with the application of assisted reproductive technologies. The rights of parents and children are classified broadly and it is proved the extraction of parental right privilege. It is proved that execution of the personal and property rights of parents and children as a process of realization of the juridical competence, being the content of family rights, includes elements which constitute a mechanism of execution of the personal and property rights of parents and children, which subsidiary stage is protection of the rights of parents and children. Some elements of the mechanism of execution of the rights of parents and children are discovered, in particular jural facts as grounds for appearing of the rights of parents and children, subjective rights of the mother, father and the child, forms of execution, methods of execution, subjects of execution, principles of execution, limits of execution of the rights of the mother, father and the child. The doctrine of understanding of the main juridical categories and terms of mechanism of execution and protection of the personal and property rights of parents and children is developed. The problem of abuse of the right is discovered and it is proved that abuse of the mother’s, father’s rights or rights of the child is consider to be the execution of such rights with the violation of limits and principles of its execution. The theoretical and practical problems of execution of the personal and property rights of parents and children are discovered, some propositions of their removal are made. The content of the personal and property rights of parents and children is defined and special features of its execution are examined, in particular, rights of parents and children to contact, right of the child to free expression of its opinion and view on all issues affecting the child, right of the child to be kept by parents. Some recommendations on the development of the legislation are worked out in order to ensure the execution of right to change surname of the child, right to represent juvenile child etc. Issues of the development of organizational and juridical forms of the protection of the rights of parents and children, implementation of the mediation procedure of solving the family disputes of parents and children are proved. Issues of judicial, administrative, notary forms of protection of the rights of parents and children are specified, inter alia, special features of judicial form of the protection of the mother’s, father’s rights and rights of the child at national and international levels are defined pursuant to the practice of the European Court of Human Rights, it is recommended to increase the competence of the guardian bodies in the field of the protection of the rights and interests of parents and children. It is proved the admissibility of the self-defense of the family rights and interests and methods of the self-defense of the rights of parents and children are determined. The main methods of the protection of personal and property rights of parents and children are settled. Classification of the above mentioned rights is developed. Criteria of the classification of rights are specified. The problem issues of the practical application of some methods of the defense of the personal and property rights of parents and children are discovered, inter alia, recognition of paternity (maternity), taking the child from46 parents without deprivation of parental rights, collection of penalties for breaking terms of making the alimony’s payments. Some recommendations on the development of the family legislation of Ukraine in the sphere of parental and children’s rights protection are worked out in the scope of unification and harmonization of the family legislation of Ukraine with relevant norms of international law. It is proposed to broad the legal list of methods of the protection of family rights and interests with such methods as the limitation of parental rights and the suspension of parental rights.
Диссертация посвящена исследованию отношений, возникающих в процессе осуществления и защиты личных и имущественных прав родителей и детей. Определены основные теоретико-методологические начала осуществления и защиты прав родителей и детей. Разработаны общетеоретические положения и принципы осуществления и защиты прав родителей и детей, обоснована деятельностная концепция осуществления и защиты личных и имущественных прав родителей и детей. Определены понятие «родительские права», их правовая природа для установления особенностей их осуществления и защиты. Обосновано, что осуществление личных и имущественных прав родителей и детей как процесс реализации правомочностей, составляющих содержание семейных прав, включает совокупность элементов, которые составляют механизм осуществления личных и имущественных прав родителей и детей, факультативной стадией которого является защита прав родителей и детей. Исследованы такие элементы механизма осуществления прав родителей и детей, как юридические факты, основания возникновения прав родителей и детей, субъективные права матери, отца и ребенка, формы осуществления, способы осуществления, субъекты осуществления, принципы осуществления, пределы осуществления прав матери, отца и ребенка. Разработано доктринальное толкование основных правовых категорий и понятий механизма осуществления и защиты личных и имущественных прав родителей и детей. Выявлены теоретические и практические проблемы осуществления и защиты прав родителей и детей, предложены пути их устранения. Определено содержание личных и имущественных прав родителей и детей и рассмотрены особенности их осуществления. Обоснованы положения относительно развития организационноправовых форм защиты прав родителей и детей, установлены основные способы их защиты и разработаны предложения по совершенствованию семейного законодательства Украины в этой сфере с учетом процессов унификации и гармонизации семейного законодательства Украины с соответствующими нормами международного права.

В сообщении исследуются вопросы исполнительного производства как элемент процедуры публичного администрирования. Предлагаются выводы и рекомендации.
В повідомленні досліджуються питання виконавчого виробництва як елемент процедури публічного адміністрування. Пропонуються виводи і рекомендації.
The questions of executive production as element of procedure of public administration are probed In a report. Conclusions and recommendations are offered.

Релігійні організації, як і будь-який суб’єкт права можуть від свого імені реалізовувати належні їм права, в тому числі і майнові. Слід зазначити, що майно, власниками якого є релігійні організації, може використовуватись лише за цільовим призначенням, а саме задоволення релігійних потреб вірян.

У дисертації наводиться теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності та особливостей адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності. Охарактеризовано елементи механізму адміністративноправової охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності в Україні, а саме: визначено систему суб’єктів, діяльність яких прямо чи опосередковано спрямована на здійснення та забезпечення адміністративноправової охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності, досліджено форми та методи такої правової охорони, а також з’ясовано особливості адміністративної відповідальності за порушення права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності. Запропоновано напрямки удосконалення адміністративного законодавства, яке регулює охорону права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності в Україні, визначено заходи з оптимізації системи суб’єктів такої адміністративно-правової охорони та перспективні напрями удосконалення взаємодії між ними.
Диссертационное исследование посвящено комплексному изучению проблем и особенностей административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине. В работе исследуется и совершенствуется понятийно-категориальный аппарат, а именно: "право интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности", "административно-правовая охрана прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности", "механизм административноправовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине", "субъекты административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине", "формы административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности", "методы административноправовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности", "административная ответственность за нарушение права интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности" и пр. Определены сущность и содержание административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности, изучено современное состояние ее правового регулирования. Комплексно охарактеризованы элементы механизма административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине, а именно: определена система субъектов, деятельность которых прямо или косвенно направлена на осуществление и обеспечение административноправовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности, исследованы формы и методы такой правовой охраны, а также выяснены особенности административной ответственности за нарушение права интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности. Предложены конкретные направления совершенствования административного законодательства, регулирующего охрану прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине: 1) адаптация и гармонизация национального законодательства, регулирующего правовую охрану интеллектуальной деятельности в сфере научной деятельности с нормами и стандартами международного права; 2) систематизация действующего законодательства в сфере правовой охраны интеллектуальной собственности путем принятия комплексного кодифицированного нормативно-правового акта – Кодекса интеллектуальной собственности; 3) урегулирование правовой охраны интеллектуальной собственности на научные открытия путем определения отдельного раздела в Кодексе интеллектуальной собственности; 4) более детальное урегулирование правовой охраны интеллектуальной собственности на результаты научной деятельности путем определения отдельного раздела в Кодексе интеллектуальной собственности; 5) определение в Кодексе интеллектуальной собственности положений, которые будут определять Национальную систему охраны интеллектуальной собственности в Украине; 6) принятие Положения о создании Национального органа интеллектуальной собственности в соответствии с положениями Концепции реформирования государственной системы правовой охраны интеллектуальной собственности в Украине. Также определены пути оптимизации системы субъектов такой административно-правовой охраны и перспективные направления совершенствования взаимодействия между ними.
The author of the dissertation has provided theoretical generalization and a new solution to the scientific problem, which consists in determining the essence and specific features of administrative and legal protection of intellectual property right in the field of scientific activity. The elements of the mechanism of administrative and legal protection of intellectual property right in the field of scientific activity in Ukraine have been characterized, namely: the author has determined the system of subjects, the activity of which is directly or indirectly aimed at implementing and ensuring administrative and legal protection of intellectual property right in the field of scientific activity, has studied the forms and methods of such legal protection, and has clarified the specific features of administrative liability for the violation of intellectual property right in the field of scientific activity. The author has suggested directions for improving administrative legislation that regulates the protection of intellectual property right in the field of scientific activity in Ukraine, has determined measures for optimization of the system of subjects of such administrative and legal protection and perspective directions for improving the interaction between them.

Крім надання самими навчальними закладами різних послуг, вони з метою забезпечення своєї діяльності самі закуповують продукцію, замовляють виконання робіт чи надання послуг. У цьому випадку їх діяльність підпадає регулюванню Законом України «Про здійснення державних закупівель» від 1 червня 2010 року. Не варто казати, що при цьому важливе значення мають питання забезпечення захисту комерційної таємниці. Тому у межах навчальних закладів як і в більшості інших великих підприємств, установ, організацій повинні діяти спеціалізовані підрозділи – служби безпеки, завданням яких повинен бути захист інтересів навчального закладу від протиправних посягань на комерційну таємницю; від можливих наслідків застосування засобів недобросовісної конкуренції, зокрема, поширення неправдивих відомостей про навчальний заклад, комерційного шпіонажу, зокрема привласнення і незаконного використання електронних програм та інших об’єктів права інтелектуальної власності. Конкуренти можуть навіть змінювати свою стратегію з урахуванням відомостей про вартість надання послуг навчальним закладом і їх якість – можуть надмірно завищувати або занижувати вартість своїх послуг. Цим підтверджується необхідність наявності професійних служб безпеки і в приватних навчальних закладах. Educational Institutions buying products bought works or services. In this case, their activity is subject to regulation by the Law of Ukraine "On Public Procurement" on June 1, 2010. Are important issues to protect trade secrets. So within the educational institutions must act specialized units - security services, whose task should be to protect the interests of educational institutions from illegal encroachments on trade secrets.

Вступ: Однією з проблем сучасних законодавців у різних країнах є те, що вони намагаються регулювати об’єкт, не розібравшись у природі його походження, що, логічно, тягне й безліч помилок щодо його визначення в правовому полі. Відсутність уніфікованих визначень і чіткої класифікації віртуальних активів як інструментів для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна за їх фундаментальними, характерними ознаками робить практично неможливим визначення важливих для правового регулювання характеристик віртуальних активів, а отже, і їх закріплення в нормах права та встановлення належного правового режиму. Статтю присвячено вирішенню актуального та міждисциплінарного науково-прикладного завдання розроблення комплексної багаторівневої класифікації віртуальних активів. На відміну від нечисленних наявних класифікацій, які сконцентровані на фрагментах феномену віртуального активу та вибіркових способах його застосування, у статті запропоновано всеосяжне бачення співвіднесення усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє говорити про комплексність класифікації, поданої у цій статті. Мета дослідження: Розробити та обґрунтувати комплексну багаторівневу класифікацію усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє вирішити міждисциплінарне науково-прикладне завдання систематизації віртуальних активів для подальшого вироблення єдиного підходу до регулювання відносин, об’єктами яких виступають віртуальні активи різних видів. Матеріали та методи: Для дослідження природи віртуальних активів і розроблення комплексної класифікації було використано комплекс методів наукового дослідження: аналіз, зокрема аналіз причинно-наслідкових зв’язків, синтез, порівняльний метод, метод узагальнення, систематизації й інтерпретації результатів та індукція. Результати: Окреслено триєдину природу віртуальних активів: технологічну, економіко-правову й інформаційно-прикладну. Ця класифікація віртуальних активів дозволить визначити перспективні інструменти для цілей обліку майна та прав. На відміну від інших відомих підходів до розрізнення віртуальних активів, у яких раніше необґрунтовану «першість» посідали криптоактиви (або криптовалюти), автор уперше виокремлює групу токенізованих активів. Саме ця група, завдяки наявності прямого зв’язку з майном, дозволяє вести облік, а також здійснювати переоблік майна та прав у сучасних цифрових системах обліку – децентралізованих інформаційних платформах на базі технології розподіленого реєстру (блокчейн), тоді як за допомогою криптоактивів, через відсутність прямого зв’язку з майном, неможливо вести цей облік. Автор серед віртуальних активів виокремлює цифровий актив й аналізує сутнісно-смислові особливості поняття «цифровий актив». В основу цифрового активу покладено унікальний інформаційний ресурс як первинний актив і властивість похідності від реального активу, що радикально відрізняє цифровий актив від інших видів віртуальних активів. Усе це дозволяє його розглядати як ефективний інструмент для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна. Отже, власники цифрового активу можуть здійснювати у новий спосіб облік своїх майнових і особистих немайнових прав. Ґрунтуючись на властивостях цифрового активу, автор виокремлює інші види віртуальних активів: поліактив і моноактив, із відповідними прикладами. Наводить характеристику їх властивостей і структурованих елементів, співвідносячи їх із характеристиками цифрового активу, а також пропонуючи чіткі та добре відомі фінансово-правові аналогії із реалізації взаємних зобов’язань між сторонами у традиційному правочині. У статті вперше запропоновано систематизацію семи властивостей і параметрів токенізованого активу та, як наслідок, опис властивостей трьох різновидів токенізованого активу: моноактиву, поліактиву та цифрового активу. Це дозволило подати різновиди віртуальних активів у вигляді трирівневої класифікації, в основі якої знаходиться комплексність природи віртуальних активів. У авторській класифікації виокремлено сім різновидів віртуальних активів і наведено їхню характеристику. Висновки: Загалом запропонований підхід до класифікації дозволяє дати наукову відповідь на питання про те, на якій підставі співвіднести між собою безліч відомих видів віртуальних активів і як віднести до них правовий режим держави. Ці розробки будуть корисні для законодавця практично будь-якої держави, державних органів фінансового, податкового та банківського контролю, а також для приватних компаній під час постановки на баланс та обліку віртуальних активів у своїй господарській діяльності.