Статті в журналах з теми "Пошукові процедури"

У статті було здійснено поділ проблем здійснення митної процедури транзиту на 3 основні групи: теоре-тичні, практичні, юридичні. З огляду на даний поділ, було детально вивчено першу групу проблем – теоре-тичну. Здійснені дослідження та набуті висновки є підставами для здійснення подальших пошуків знань та досліджень, зокрема, другої та третьої груп проблем у сфері митного транзиту. Крім того, роз’яснено від-мінності між термінами «проблематика» та «пробле-ма», перше з яких є збірним поняттям, яке своєю чер-гою складається з різних груп проблем. На основі аналізу численних наукових робіт та пу-блікацій здійсненого дослідження було виявлено дві основні теоретичні проблеми, що існують у науковому середовищі. По-перше, неправильне розуміння термі-ну «транзит». Причиною такого розуміння є обрання науковцями за основний орієнтир Митного кодексу України 2012, більшість положень якого не відповіда-ють нормам міжнародних нормативно-правових актів (у тому числі статтям Кіотської конвенції 1999). По-дру-ге, нерозуміння терміну «митна процедура», який ототожнюється з термінами «адміністративна процеду-ра», «адміністративне провадження», «адміністратив-ний процес» тощо. Лише невелика кількість науковців розглядають транзит як процедуру, базуючись на між-народних нормах. Обравши орієнтиром Митний кодекс України 2012, оминається увагою оригінальне поло-ження імплементованих нормативно-правових актів, що є недопустимим. Було з’ясовано, що така ситуація є результатом нерозуміння науковцями мови оригіналу тексту, що є прийнятним за своєю суттю. Але нерозу-міння тексту та здійснення неправильного перекладу перекладачами, а надалі прийняття перекладеного акту законодавцями є неприйнятним.З огляду на викладене у статті запропоновано пе-реглянути всі імплементовані положення, але лише піс-ля детального аналізу оригіналу тексту Кіотської конвенції 1999, Митного кодексу ЄС та інших норма-тивно-правових актів.

Актуальність статті полягає в тому, що організований та латентний характер кримінальних правопорушень, що вчинюються у сфері використання та охорони надр, їх розповсюдженість та неефективність державної системи протидії незаконному надрокористуванню, обумовлює застосування сил та засобів ОРД в процесі виявлення та попередження зазначених кримінальних правопорушень. Виокремлюючи місця та об'єкти пошукової діяльності необхідно зазначити, що вони стають такими тільки за наявності певних ознак, оскільки саме наявність ознак у зовнішній характеристиці особи, предмета, документа дозволяють припускати про їх місце (участь) у злочинній діяльності. У статті розглянуті пошукові ознаки підготовки та вчинення кримінальних правопорушень у сфері використання та охорони надр, за наступними категоріями (та ефективність використання під час пошукової діяльності), а саме: технологічні ознаки; суб’єктивні ознаки осіб, як об’єктів пошуку; правові ознаки; об’єктивні ознаки; ознаки, що свідчать про створення (функціонування) злочинного ланцюга у сфері використання та охорони надр; ознаки, що свідчать про вчинення злочину на певній технологічній стадії надрокористування; документальні ознаки (ознаки технічної, інтелектуальної підробки або підлогу документів, порушення правил документообігу); організаційні ознаки (що свідчать про внесення змін до певних організаційних процедур, процесів; що свідчать про відсутність (навмисну або випадкову) необхідних організаційних процедур; що свідчать про формальність (або закритість) проведення окремих організаційних заходів); економічні ознаки (ознаки порушення фінансового законодавства; ознаки порушення бухгалтерської дисципліни; ознаки штучних змін економічних показників. Зазначені ознаки у більшості напряму не вказують на конкретний факт підготовки (вчинення) кримінального правопорушення або на конкретних осіб, які готують (вчинюють) кримінального правопорушення, але виявивши певні ознаки, можна із значною долею вірогідності визначити спосіб вчинення кримінального правопорушення та можливих фігурантів (або принаймні значно звузити їх коло).

Актуальність статті полягає в тому, що процес взаємодії в правоохоронній діяльності є закономірним, адже правоохоронна діяльність – складна система, що містить як складові елементи різні види діяльності всіх структурних підрозділів правоохоронних органів, які є самостійними системами більш низького рівня. Тому налагодження взаємодії є важливою складовою організації пошукової діяльності, як системи дій правоохоронних органів. Але слід зазначити, що у правоохоронних органах питання взаємодії під час виявлення кримінальних правопорушень не регулюються. Вивчення нормативних актів (що регулюють взаємодію під час виявлення латентних кримінальних правопорушень), аналіз наукових розробок за цією тематикою, результатів опитування респондентів дозволив визначити проблемні питання взаємодії під час пошукової діяльності: відсутність стратегії відносин щодо розвитку взаємодії між різними суб’єктами пошукової діяльності; відсутність координуючого органу з питань взаємодії між суб’єктами пошукової діяльності; відсутність спільного нормативного акта положення якого б регулювали процедури зовнішньої взаємодії між різними суб'єктами пошукової діяльності; відсутність у кожному суб’єкті пошукової діяльності нормативних актів, які б регулювали взаємодію в процесі пошукової діяльності; нечітко визначена підслідність (між органами) та компетенція між оперативними підрозділами (всередині органу), що створює конкуренцію між суб’єктами у частині кількості показників роботи за певний період (стосовно виявлених кримінальних правопорушень; незацікавленість взаємодіючих суб’єктів (стосується правоохоронних органів) у результатах зовнішньої взаємодії, що пов’язано з відсутністю єдиної системи оцінки ефективності зовнішньої взаємодії у вигляді відповідного показника роботи органу або підрозділу; відсутність в якості показника роботи суб’єкта кількості наданої іншим оперативним підрозділам первинної пошукової інформації, реалізація якої призвела до виявлення латентних кримінальних правопорушень. У статті виокремлено основні категорії, ланцюги та форми взаємодії між суб’єктами пошукової діяльності, визначені проблеми, які виникають під час планування та організації взаємодії у процесі виявлення латентних кримінальних правопорушень. Надано визначення взаємодії суб’єктів пошукової діяльності – це засноване на законах та підзаконних нормативно – правових актах, сумісне функціонування не підпорядкованих один одному працівників, підрозділів, правоохоронних та контролюючих органів (які мають специфічно – професійну компетенцію), представників населення та громадськості (з притаманною їм комунікативно – діяльнісною позицією), узгоджене за часом, місцем, формами, а також засобами і методами реалізації для вирішення конкретних пошукових завдань, обумовлених характером пошукової ситуації, з метою виявлення фактів та/або ознак латентних кримінальних правопорушень, встановлення об’єктивної істини та забезпечення досягнення мети кримінального судочинства – встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення та істини у кримінальному провадженні. Визначено наявність проблем кожного з правоохоронних органів щодо взаємодії з іншими правоохоронними органами взагалі і під час виявлення кримінальних правопорушень зокрема.

Основною ціллю роботи є розробка динамічної моделі з нестаціонарними параметрами, що має просту процедуру їх визначення з використанням експериментальних даних. Було вивчено та проаналізовано існуючі динамічні математичні моделі об’єктів періодичної дії та встановлено, що запропонована нестаціонарна аперіодична ланка суттєво спростить процедуру обчислення, яка виникає при застосуванні формальних динамічних моделей. На основі експериментальних даних показано перевагу використання розробленої моделі з нестаціонарною аперіодичною ланкою перед іншими розглянутими моделями. В результаті зменшилась кількість ідентифікованихпараметрів та використовувалися більш економічні без пошукові методи без погіршення точності моделі.

Яценко О. Д. Суб’єктивність та соціальність у мета­фізиці волі середньовічної культури. - Стаття. В статті обґрунтовано, що середньовічна культура втілює дві протилежні тенденції: з одного боку, акцен­тується локальний рівень її формування та розвитку, а з іншого - християнська релігія та інститут церкви сприяє уніфікації та інтеграції національних культур в європейську культурну традицію. Вплив христи­янства на західну культуру виявляється у зростанні внутрішньої організації суб’єктивності, що в контек­сті морально-емотивних аспектів життєдіяльності реалізується у вигляді процедури «знаходження себе в світі». Тому автор стверджує, що антична метафізи­ка споглядання в цей історичний період поступається метафізиці волі, згідно з якою екзистенційні детер­мінанти важливіші за суто онтологічні, а визначення екзистенції передбачає апеляцію до атрибутів транс­цендентного ґатунку. Аргументовано, що свобода волі є найвищою цінністю людської суб’єктивності і водно­час причиною принципової невизначеності інтелекту­альних пошуків. Для подолання цієї невизначеності необхідне спільне зусилля, або експлікація соціально­сті, що у середньовічній культурі іменовано соборні­стю - єднанням суб’єктивностей для подолання страху смерті та здобуття сенсу життя. Відповідно, автор ін­терпретує інститут церкви як містичне соціальне тіло, початок, що поєднує розрізнену дифузну масу індиві­дів у над-персональну єдність культури. Доведено, що сакралізація семіотичних та герменевтичних процедур пізнання є наслідком середньовічної метафізики волі, що обґрунтовує порядок екзистенційного пориву суб’єктивності до трансценденції. Автор доводить, що згідно з таким форматом світоглядних пошуків, знач­ної трансформації зазнають просторово-темпоральні орієнтири людського буття. Так, простір визначають через категорію світла як божественної іпостасі, а час отримує психологічні координати дефініції. Доведено, що розуміння часу як одиниці праці, вимір не пережи­того, а заробленого суттєво змінює світоглядні орієн­тири наступних епох.

Аналіз комплексу заходів, спрямованих на виявлення пові- тряних суден, які зазнали або зазнають лиха в авіаційному районі пошуку і рятування України та надання своєчасної допомоги потерпілим показав, що персонал органів виконавчої влади, органів управління пошуково-рятуваль- ними роботами та пошуково-рятувальні служби не завжди своєчасно та не достатньо впевнено приймають рішення на місці проведення аварійно-ря- тувальних робіт, недостатньо професійно проводять пошуково-рятувальні роботи (ПРР), не чітко організовується взаємодія сил, які залучаються до авіаційного пошуку і рятування, а також підрозділів, що безпосередньо про- водять ПРР. З метою конкретизації недоліків у підготовці персоналу, що входять до всіх органів управління з авіаційного пошуку і рятування, авторами статті бу- ло створено інформаційну базу комп’ютерно орієнтованих ситуативних процедур за переліком функцій, визначених у Розділі 3 (п. 2) Правил авіаційного пошуку і рятування в Україні (Наказ МВД України від 16.03.2015 № 279) для усіх учасників операції з авіаційного пошуку і рятування. За переліком зазначених процедур експериментально було поставлено їх відпрацювання на спеціально організованих штабних тренуваннях з персоналом ГАКЦПР і АДЦПР, органів управління на аеродромах, оперативно-координаційних центрів ГУ (У) ДСНС в областях. Долучити до експерименту персонал дер- жавних органів виконавчої влади не вдалося. На основі отриманих результатів експерименту, з використанням методи- ки оцінки рівня компетентності, дало можливість аналітично визначити інте- грований показник професійної компетентності щодо виконання визначених за посадою функцій кожною категорією персоналу, діяльність якого пов’я- зана тією чи іншою мірою з функціонуванням системи авіаційного пошуку і рятування та безпосереднім проведенням пошуково-рятувальних робіт. З об’єктивних причин результати дослідження не можна вважати достат- ньо коректними через малу кількість респондентів, що брали участь в експе- риментальних дослідженнях, але отримані висновки суттєво корелювалися з результатами поточної перевірки, проведеної в 2019 році Управлінням авіації та авіаційного пошуку і рятування ДСНС з питань пошуково-рятувальних дій персоналу АПР під час реагування на надзвичайні ситуації, пов’язані з авіаційними подіями. Однак запроваджений інтеграційний підхід щодо ви- значення оціночних показників дозволив досить вірогідно встановити тен- денції, основною сутністю яких є незбалансованість навчальних програм у контексті співвідношення фундаментальної і прикладної підготовки, форм і видів занять теоретичного і практичного навчання та ігнорування можливо- стей оптимізації змістовного складника на засадах уніфікації освітньо-про- фесійного та сертифікаційного процесів. Доведено необхідність організації та проведення навчання фахівців суб’єктів системи авіаційного пошуку і рятування (органів виконавчої влади, ДСНС, ЗС України, Національної гвардії, Національної поліції, Державної прикордонної служби), що залучаються до проведення операції з авіаційного пошуку і рятування на засадах інноваційних організаційно-пе- дагогічних концептів (модульно-компетентнісного, суб’єктно-діяльнісного та метапредметного підходів) та вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Статтю присвячено аналізу особливостей взаємодії сторін договору підряду на прове- дення пошукових робіт. Здійснено розмежування понять «сторона договору» й «сторона зобов’язання». Зроблено висновок, що сторони договору на проведення пошукових робіт не завжди стають суб’єктами договірного зобов’язання. Так, за досліджуваним договором сто- рони наділяються правами й обов’язками, однак наділятися правами й обов’язками можуть не лише замовник і підрядник, але й інші учасники (наприклад, субпідрядник, архітектор, інженер-проєктувальник тощо). У зобов’язанні ж беруть участь особи, наділені правами й / чи обов’язками – замовник і підрядник, незалежно від того, чи це сторони, чи учасни- ки договору. Відповідно, сторони за договором на проведення пошукових робіт не завжди тотожні суб’єктам зобов’язання, адже визначальною ознакою сторони договору є вираження волі особи в договорі, а визначальною ознакою сторони зобов’язання – наявність в особи прав та / чи обов’язків. Юридичні особи як сторони договору на проведення пошукових робіт діють відповідно до встановленої мети їх діяльності. Разом із тим в окремих випадках виникнення в юридич- них осіб конкретних цивільних прав та обов’язків за договором на проведення пошукових робіт можливість виконання таких робіт напряму залежить від наявності в них спеціального дозволу на здійснення окремих видів пошукових робіт. Окремо в межах статті проаналізовано поширені термінологічні помилки під час наймену- вання підрядника як сторони договору на проведення пошукових робіт (вишукувач, проєк- тувальник, виконавець). Доведено, що сторони можуть іменувати себе й проєктувальником, і вишукувачем, і виконавцем, що не лише не заборонено чинним законодавством, а й дозво- лено ним. Водночас внесення змін до Цивільного кодексу шляхом перейменування сталої назви «підрядник» недоречне, адже така процедура видається недоцільною та такою, що суттєво не впливає на покращення прав сторін за договором підряду на проведення пошу- кових робіт.

Відомим методом покращення біомеханічних параметрів стабілізації зубів після проведення оперативного втручання резекції верхівки кореня є їх армування ендодонто-ендоосальними імплантатами. Недивлячись на позитивний клінічний досвід, метод не знайшов широкого розповсюдження в стоматологічній практиці через складність та недосконалість методики проведення самої операції ендодонто-ендоосальної імплантації, відсутність чітких показань до його застосування, короткого терміну функціонування конструкцій у ротовій порожнині, складнощі, пов’язані з остеоінтеграцією імплантатів, установлених через ендодонт. Мета дослідження – провести комплексний аналіз наявних віт­чизняних та зарубіжних даних, що стосуються можливостей, проблем реалізації та подальших перспектив застосування методу ендодонто-ендоосальної імплантації у сучасній стоматологічній практиці. Матеріали і методи. Систематизація наукових публікацій, що стосувалися мети дослідження, проводилась на основі результатів пошукових запитів у системі Google Академія за ключовими словами («ендодонто-ендоосальна імплантація», «ендодонтичні імплантати», «трансдентальна імплантація» та їх аналогів російською та англійською мовами). Результати досліджень та їх обговорення. В якості найважливіших для урахування у клінічній практиці аспектів процедури ендодонто-ендоосальної імплантації, за даними літературних джерел, необхідо виокремити наступні: оцінку стану зуба, через який безпосередньо буде встановлений ЕЕІ; оцінку ступеня рухомості зуба; оцінку ступеня резорбції міжальвеолярних перегородок; оцінку кількості зубів, які мають нагальну необхідність у проведенні імплантації; оцінку величини кісткового післяопераційного дефекту та можливості його заміщення остеопластичним матеріалом. Висновки. За наявними даними клінічних та лабораторних досліджень використання методу ендодонто-ендоосальної імплантації можна розцінювати як альтернативний підхід щодо оптимізації біомеханічної стабільності та забезпечення сприятливого функціонального прогнозу зуба після проведення процедур із резекцією частини кореня в умовах наявного патологічного чи післяопераційного дефекту навколишньої кісткової тканини. В ході проведеного літературного огляду було ідентифіковано наявний дефіцит даних щодо можливостей застосування методу ендодонто-ендоосальної імплантації у клінічній стоматологічній практиці, відносний низький рівень доказовості представлених результатів попередніх досліджень та відсутність чітких протоколів щодо реалізації даного методу за різних вихідних клінічних умов.

У статті представлено авторську програму розвитку EQ старшокласників арт-терапевтичними та допоміжними засобами, спрямовану на рефлексивне осмислення суб’єктом емоційного змісту своїх та інших учасників світоглядно-диспозиційних пошуків, виражених у художньо-символічних формах арт-терапевтичних та інших експресивно-інтерактивних засобів, спрямованого на конструктивну регуляцію цього змісту. Викладено методичне забезпечення, процедуру і результати емпіричної складової дослідження, спрямованої на діагностування якостей, які пов’язані з емоційним інтелектом, з метою створення емпіричної основи формувального експерименту. Наведено результати експериментального дослідження щодо запропонованої програми.

Стаття присвячена проблемі навчання програмування майбутніх учителів інформатики з позиції компетентністного підходу до навчання. У ній розкрито роль і місце задачного підходу в процесі навчання модуля «Процедурне програмування», що є складовою курсу програмування; розглянуто систематизацію складності рівнів задач, що пропонує Д. М. Толленгерова. Описано рівні складності задач (репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький (творчий)), що використані в побудові методичного забезпечення курсу програмування. А також наведено приклади задач, для конкретних тем, для розв’язання яких студенту необхідно використати навички, які є ключовими для інформаційно-комунікаційно-технологічної компетентності.

Стаття присвячена проблемі готовності майбутнього фахівця до здійснення професійної взаємодії. Наголошено на тому, що взаємодія виступає і процесом, і результатом. Перераховано основні методологічні підходи проблеми професійної взаємодії: синергетичний, аксіологічний, компетентісний, діяльнісний тощо. Проаналізовано рівень актуальності проблеми здатності фахівця-прикордонника до професійної взаємодії. Завдяки аналізу наукової психолого-педагогічної та філософської літератури доведено, явище професійної взаємодії не досліджувалось у сфері вищої військової освіти. Завдяки аналізу наукових праць фахівців прикордонного відомства та використанню системного підходу, побудовано систему підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до здійснення професійної взаємодії. Подано та розкрито зміст основних елементів такої системи (педагогічні умови, суб’єкти та об’єкти тощо). Схарактеризовано вертикальну та горизонтальну структури згаданої системи. Перераховано важливі характеристики системи підготовки офіцерів-прикордонників до професійної взаємодії: контроль та пропуск транспортних засобів та осіб; інженерно-технічне оснащення кордону, організація та здійснення прикордонного контролю; припинення незаконного переміщення транспортних засобів та осіб через державний кордон; узгодженість діяльності із військовими формуваннями та правоохоронними інституціями щодо захисту кордону; здійснення оперативно-розвідувальної діяльності; реалізація інформаційно-аналітичних та пошуково-розшукових процедур щодо забезпечення цілісності кордонів держави; участь у протидії злочинним утворенням різного виду.

Мета роботи: полягає в аналізі змісту моделювання у секторі безпеки та оборони для українського суспільства. Дизайн/Метод/Підхід дослідження: основними методами дослідження виступали: пошуково-бібліографічний (з метою систематизації та впорядкування інформаційної основи); системний та предметний аналіз (для уточнення змісту ключових понять з проблеми дослідження); аналіз стану проблеми у Державній прикордонній службі України; аналіз наукової та методичної літератури, словниково-довідникової літератури; аналіз змісту (суттєвих ознак) у визначенні понять “модель” (відображення певного факту, об’єкту та відносини певного середовища у вигляді дещо спрощеного, унаочненого матеріального представлення), “моделювання” (процедура створення певного аналітичного опису щодо вивчення окремих сторін, частин об’єкту у певних взаємозв’язках і відношеннях, що полегшує об’єднання одиничних та загальних елементів), “надзвичайна ситуація” (ситуація, що виступає викликом соціальним уявленням про певний (припустимий) стан справ, цінності, безпеку держави). Результати дослідження: підтверджено що моделювання є передовий метод оптимізації оперативно-службової діяльності прикордонного загону у мирний та воєнний час, сутність понять моделювання та надзвичайна ситуація. Теоретична цінність полягає у компіляції популярних наукових поглядів із проблеми дослідження. Практична цінність визначено особливості моделювання оперативно-службової діяльності прикордонного загону в умовах виникнення ситуації техногенного характеру під час особливого періоду. Майбутні дослідження: аналіз специфіки імітаційного моделювання у Державній прикордонній службі України. Тип статті: теоретична.

Резюме. Відмінність в особливостях будови м’яких тканин навколо дентальних імплантатів, порівняно зі структурою пародонта власних зубів, що визначається, зокрема паралельною орієнтованістю волокон відноcно поверхні трансмукозного абатмента та іншими характеристиками, певною мірою знижує захисний потенціал периімплантатного м’якотканинного бар’єра, що в специфічних клінічних умовах при відповідних показаннях обґрунтовує доцільність проведення різних типів аугментаційних втручань. Мета дослідження – проаналізувати дані систематичних оглядів та асоційованих досліджень, в яких висвітлено результати збільшення ширини кератинізованих ясен та товщини м’яких тканин у периімплантатній ділянці при використанні відповідних методів втручання та підходи до цільового вибору останніх. Матеріали і методи. Відповідно до поставленої мети дослідження в пошуковій базі Google Scholar та електронній базі даних PubMed здійснювався пошук наукових публікацій за ключовими словами («keratinized gingiva», «keratinized mucosa», «width», «soft tissue», «thickness», «peri-implant», «systematic review», «treatment method») та Mesh-термінами відповідно (алгоритм пошуку: implant[All Fields] AND keratinized[All Fields] AND («systematic review»[Publication Type] OR «systematic reviews as topic»[MeSH Terms] OR «systematic review»[All Fields]) AND («therapy»[Subheading] OR «therapy»[All Fields] OR «treatment»[All Fields] OR «therapeutics»[MeSH Terms] OR «therapeutics»[All Fields])). Результати досліджень та їх обговорення. Проведений аналіз систематичних оглядів підтвердив, що успішність проведеної м’якотканинної аугментації дійсно залежить від особливостей маніпуляції та специфіки застосовуваних матеріалів. У ході планування проведення процедури м’якотканинної аугментації з метою збільшення ширини кератинізованих ясен та товщини м’яких тканин в периімплантатній ділянці доцільно враховувати клінічні рекомендації консенсусного рішення Osteology Foundation від 2018 р. та алгоритм диференційованого вибору методу втручання за Bassetti. Висновки. Після опрацювання даних систематичних оглядів та асоційованих досліджень, в яких було наведено результати збільшення ширини кератинізованих ясен та товщини м’яких тканин після застосування різних підходів до м’якотканинної аугментації у периімплантатній ділянці, й встановлено, що реалізація технік апікально та коронально зміщених клаптів відповідно до комбінації із аутогенними сполучнотканинними трансплантатами або вільними ясенними графтами характеризується найвищим рівнем довгострокової прогнозованості результатів. Отримані в ході аналізу дані є недостатніми для статистичного обґрунтування вищої ефективності одного з методів, порівняно з іншими, що також обґрунтовано гетерогенністю дизайнів проаналізованих досліджень та використанням різних видів критеріїв оцінки приросту ширини кератинізованих ясен та товщини м’яких тканин.

Стаття спрямована на дослідження сутності стратегії соціально-економічного розвитку ОТГ в контексті зміни підходів до регіонального розвитку в Україні. Актуалізація необхідності у дослідженні й розробці стратегії соціально-економічного розвитку ОТГ зумовлена, передусім, створенням територіальних громад та процесами децентралізації, тобто отриманням більших повноважень стосовно розподілу і використання ресурсів громади. З метою проведення дослідження стосовно стану зацікавленості населення до такої тематики, здійснено аналітичні процедури із застосуванням Google Trends, який дає змогу ідентифікувати популярність запитів та існуючих трендів. В результаті здійсненого графічного аналізу трендів установлено, що значення запитів за словом «Стратегія» за останні 2 роки має стабільну динаміку. Терміни «Стратегія ОТГ» та «Стратегія розвитку ОТГ» мають поодиноке одиничне значення пошукових запитів, а терміни «Стратегія громади», «Стратегія соціально-економічного розвитку ОТГ» мають нульову динаміку пошуку. Така ситуація вказує на те, що зараз ОТГ перебувають на початковій стадії свого становлення і розвитку, а тому їхні представники ще не у повній мірі оволоділи необхідними інструментами ефективного управління ОТГ. Встановлено, що дослідження стратегії ОТГ носять одиничний характер і у міру наявності кардинальних відмінностей від функціонування підприємств, не можуть застосовуватися для формування стратегії соціально-економічного розвитку ОТГ. Тому запропоновано авторське бачення трактування терміну «стратегія ОТГ» : це довгостроковий план (програма) розвитку територіальної громади, що передбачає визначення генерального напряму (курсу, орієнтиру) розвитку територіальної громади та сукупність послідовних дій для забезпечення її конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Визначено, що стратегія соціально-економічного розвитку ОТГ в контексті зміни підходів до регіонального розвитку в Україні: забезпечує сумісність усіх планів розвитку територіальної громади; узгоджує всі складові соціально-економічного розвитку територіальної громади, об’єднуючи їх у єдине ціле; є інструментом для планування, реалізації та контролю генерального орієнтиру соціально-економічного розвитку територіальної громади; є засобом досягнення запланованого результату; є засобом для розв’язання ключових проблем в територіальній громаді.

Резюме. В умовах прогресуючої тенденції щодо поширеності виконання процедури дентальної імплантації, необхідним є урахування потреби в індивідуалізації підходів до стоматологічного лікування та аналіз перспективного впливу сукупності пацієнтасоційованих факторів, що являються складовими прогнозу функціонування встановлених внутрішньокісткових опор. Одними із пацієнтасоційованих параметрів, що характеризується потенційно-значимим впливом на прогноз остеоінтеграції, залишаються особливості метаболізму та дієти, які за даними літератури, можуть бути пов’язані із відповідними змінами у структурі кісткової тканини. Мета дослідження – проаналізувати особливості потенційного впливу параметрів харчування, дієти та специфіки метаболізму, асоційованої з ними, на процес остеоінтеграції та подальшого функціонування дентальних імплантатів за даними експериментальних, ретроспективних, клінічних та оглядових досліджень. Матеріали і методи. Дизайн дослідження носив ретроспективний характер з проведенням аналітичного опрацювання даних, відібраних із таргетносформованої вибірки релевантних публікацій. Формування та укомплектування первинної сукупності наукових робіт, що підлягали подальшому опрацюванню згідно з принципами контент-аналізу, проводилося з використанням пошукової системи Google Scholar (https://scholar.google.com/) та бази даних PubMed (https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/) із застосуванням відповідних ключових слів («dental implant», «diet», «nutrition», «vitamin», «fat intake», «protein intake») та Mesh-термінів. Результати досліджень та їх обговорення. В якості цільових для деталізованого контент-аналізу було відібрано 20 наукових публікацій: з яких 5 представляли результати оглядів, 10 – результати експериментальних лабораторних досліджень на тваринних моделях, 2 – презентації клінічних випадків, 2 – ретроспективні дослідження, 1 – рандомізоване контрольоване дослідження. Аналіз літературних даних, що стосувалися впливу дієти на стан кісткової тканини щелеп, засвідчив доцільність реалізації моніторингу споживання їжі серед пацієнтів, які проходять стоматологічне лікування, і при цьому характеризуються наявністю різного роду місцевих та системних порушень у структурі кісткової тканини. Крім того, вчасна та адекватна корекція дієти після проведення імплантологічних та пародонтологічних втручань, а також на різних етапах подальшої реабілітації сприяє підвищенню показників інтегрального критерію якості життя стоматологічних пацієнтів. Висновки. За даними експериментальних досліджень зміни ліпідного (перенасичення) та білкового (дефіцит) обміну спровоковані дієтою та харчуванням можна розцінювати як такі, що контрибутивно можуть негативно впливати на процес остеоінтеграції дентальних імплантатів, проте лише за умов урахування тривалості та інтенсивності експозиції провокуючих факторів та індивідуально-детермінованих параметрів метаболізму, а також при застосуванні відповідних специфічних лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Мета статті полягала в тому, щоб визначити тенденції підготовки наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської області. З’ясовано, що об’єктивної інформації щодо реального стану розвитку освіти і науки на тимчасово окупованих територіях України не вистачає для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Аргументовано необхідність наукових пошуків у вказаному напрямі. Визначено тенденції розвитку наукової діяльності на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області.По-перше, така діяльність має активний характер. На теперішній час лише у так званому ДНР більше 100 осіб мають фейкові дипломи доктора наук, більш ніж 400 осіб – кандидата наук. Щонайменше 4 так званих доктори юридичних наук підготовлені на тимчасово окупованих територіях Луганської області. Аналіз текстів, доступних у мережі Інтернет, свідчить, що частина вказаних текстів носить не науковий, а ідеологічний характер, в них обстоюються ідеї «Російського світу», а процеси, що відбуваються в Україні, подаються у викривленому розумінні. По-друге, тенденційне сприйняття української реальності притаманно й процесу так званої вищої освіти на відповідних територіях. Теми та ідеї сумісних публікацій студентів та викладачів, формулювання питань на державні іспити свідчать про цілеспрямоване формування у молодих людей не наукового, а ідеологічного світогляду. По-третє, методологія та джерельна база деяких досліджень викликає сумніви як така, що може не відповідати не лише українським, а й загальносвітовим вимогам до якості наукових досліджень. По-четверте, спроби легітимізації процесу підготовки так званих наукових кадрів включають активне залучення науковців Російської Федерації. Вони включаються до складу редакційних колегій так званих фахових видань, запрошуються у якості офіційних опонентів на так звані захисти дисертаційних робіт, виступають провідними організаціями. Вказане дає представникам Російської Федерації змогу системно та систематично впливати на процеси підготовки так званих наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області, у тому числі й в ідеологічному та пропагандистському аспекті. Зроблено висновок, що запровадження процедури підтвердження набутих на тимчасово окупованій території України знань, вмінь, навичок та кваліфікацій має розпочинатися із визначення актуального стану системи так званих вищої освіти та наукової діяльності – коли це стане можливим завдяки відновленню над цими територіями контролю України.

Вступ. У статті з позицій постулатів і положень психолінгвістики обговорюються результати оцінки сучасних досліджень, присвячених комунікативній толерантності (КТ) та комунікативній інтолерантності (КІ) представників соціономічних професій. Мета. Метою статті є: (а) обговорення результатів систематичного огляду і системної оцінки сучасних досліджень з КТ, які презентують наукові погляди вчених з різних країн світу на цю проблему; (б) виявлення, наскільки в розвідках, які за своєю назвою претендують на вирішення проблеми КТ, справді розкривається мовленнєво-мовний аспект комунікації, що відноситься до компетенції психолінгвістики і слугує подальшому її розвитку як прикладної науки. Методи і методики. У процесі моніторингу сучасних досліджень з означеної проблематики використовувався комплекс теоретичних методів: (а) систематичний огляд і системний аналіз публікацій, надрукований в журналах, що входять у “Scopus” і “Web of Science”; (б) класифікація проаналізованих досліджень; (в) систематизація отриманих якісних показників і узагальнення результатів огляду й аналізу; (г) дослідницький синтез і формулювання висновків. Концепція дослідження містить низку психолінгвістичних положень, які висвітлюють авторське розуміння феноменів, що обсервуються, розкриває методологічні підходи, на яких ґрунтується методика цієї розвідки, і передбачає дослідницькі дії за евристичним, аналітичним і оціночним алгоритмами. Згідно з означеними алгоритмами методика дослідження реалізується за етапами: (1) пошуковий; (2) відбірковий; (3) аналітичний; (4) класифікаційний; (5) системоутворювальний; (6) оцінювальний; (7) узагальнювально-синтезувальний. Результати. У результатах дослідження висвітлюються різні підходи дослідників до КТ і КІ, висловлюється думка авторів цієї статті про релевантність / нерелевантність виконаних розвідок проблематиці комунікації, доцільність/недоцільність, здійснених дослідницьких процедур, підсумовуються результати аналізу й наданої оцінки, подаються дискусійні положення щодо неправомірного ототожнення окремими науковцями комунікації й інтеракції, комунікації і спілкування. Висновки. Здійснений систематичний огляд і системний аналіз дав змогу: (а) критично, за об’єктивними науковими (якісними) даними оцінити сучасні дослідження з КТ/КІ як такі, що неправомірно і необґрунтовано тлумачать комунікацію як інтеракцію, не звертаючись до властивих їй психолінгвістичних ознак; (б) презентувати власне наукове розуміння КТ / КІ як психолінгвістичних феноменів та визначити відповідні їм поняття. Ототожнення комунікації з ітеракцією (складовою спілкування) спричиняє нетермінологічне використання терміносполучень “комунікативна толерантність/комунікативна інтолерантність”, термінологічну неупорядкованість, підміну понять, зміщення акцентів в емпіричних розвідках комунікації в бік іншого предмету дослідження.

Кодифікації у сфері адміністративного судочинства не приділяється значна увага. Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України) аксіоматично сприймається як джерело права і, зазвичай, не стає самостійним предметом наукових пошуків. Метою статті є аналіз КАС України як самостійного визначального джерела права адміністративного судочинства, з’ясування його якості та ефективності, еволюційних змін, впливу на правозастосовну практику, з урахуванням сучасних законотворчих ініціатив. Наукова новизна пов’язана із фундаментальністю кодифікаційних процесів у регламентації порядку здійснення адміністративного судочинства і діяльності адміністративних судів, що має важливе суспільно-політичне, техніко-юридичне, реалізаційно-забезпечувальне значення. Справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, як завдання адміністративного судочинства, напряму залежить від єдиного (стадійного) правового регулювання, властивого процесуальному праву, що складно забезпечити безліччю законів або бланкетним способом викладу правових норм. КАС в системі законодавства про адміністративне судочинство покликаний визначити юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановити порядок здійснення судочинства в адміністративних судах, окреслити завдання адміністративного судочинства, забезпечити їх реалізацію, врегулювати порядок судового процесу і належну правову процедуру, при поєднанні політики держави у боротьбі з порушеннями з боку суб’єктів владних повноважень. Нестабільність законодавства, незавершеність реформ у судочинстві, збільшення кількості судових справ і оскаржень судових рішень, активна законотворчість засвідчують доцільність використання системного методу у дослідженні джерельної бази судового адміністративного процесу. Оновлення концепції судового права, положень вітчизняного КАС дозволяють надати нового дослідницького сенсу такій категорії як «джерела адміністративного судочинства», із моніторингом їх якості й ефективності, законодавчих векторів удосконалення та визначенням авторської позиції щодо цих процесів. Зокрема, у публікації охарактеризовано КАС України в контексті віднесення його до джерел права та загальнотеоретичних підходів щодо таких законодавчих актів. Висновки. Проведений моніторинг кодифікованого акта у сфері адміністративного судочинства засвідчує, що оновлений КАС України має позитивні риси, зумовлені використанням методів узагальнення, структуризації, системності, логічності – із дотриманням європейських цінностей і світових надбань теорії та практики – у змістовному наповненні. Як пізнавальному об’єкту, Кодексу притаманні ознаки, властиві традиційним кодифікованим актам, з урахуванням континентальної системи права і національних традицій. Об’єктивно, динамічність суспільних відносин, зокрема й у публічно-управлінській сфері ставить перед кодифікаційною діяльністю нові виклики. Дослідники того чи іншого правового інституту, категорії адміністративного судочинства, зазвичай, пропонують відповідні шляхи, напрямки удосконалення його (її) законодавчого гарантування. Проте, будь-які реформаційні процеси утверджують у приналежності КАС до пріоритетних джерел вітчизняного судового адміністративного процесу.

Допит – єдина комунікативна слідча дія, під час якої шляхом спілкування отримуються та перевіряються докази в конкретному кримінальному провадженні. Від майстерності проведення допиту залежить його результат. Результативність допиту безпосередньо пов’язана з бажанням допитуваного говорити взагалі та казати правду зокрема. Тому його позиція під час допиту справляє вирішальний вплив як на ефективність допиту, так і на обраний метод. Метою статті є юридико-психологічний аналіз допиту в контексті його оцінки особами, які перебувають в умовах неволі, зокрема, підозрюваними та обвинуваченими, які перебувають у попередньому ув’язненні у Чернівецькій установі виконання покарань № 33 (далі – ЧУВП № 33), та засудженими, які відбувають покарання у Сокирянській виправній колонії № 67 (далі – СВК № 67). Різний процесуальний статус опитуваних, який безпосередньо пов’язаний із тривалістю їхнього перебування в умовах неволі, а також правильність обрання методу допиту дає змогу вияви ти проблемні питання проведення допиту та зрозуміти їхні причини. Юридико-психологічна наука, як вітчизняна, так й іноземна, багато уваги приділяє дослідженню психологічних особливостей допиту – особливої взаємодії представника органу розслідування та допитуваного, від якої залежить якість та швидкість такого розслідування, встановлення доказової істини та недопущення судових помилок. Проте наукова дискусія з цього приводу продовжується, а результати нових досліджень ставлять під сумнів надійність попередніх загальновизнаних наукових думок і рекомендацій щодо методів проведення допиту та їхніх особливостей. Тому розв’язати окреслену проблему неможливо без вивчення та врахування думки об’єктів допиту – підозрюваних й обвинувачених. Засуджених – як осіб, які довше перебувають в умовах неволі та у спокійнішому психологічному стані через закінчення щодо них слідчих і судових процедур, у результатах яких вони мають безпосередню зацікавленість, – ми обрали для порівняння за ознакою процесуального статусу й психологічного стану. З’ясовано, що 32 % засуджених та 57 % арештантів вказали на те, що під час проведення слідчих дій мала місце ситуація, коли вони передумали співпрацювати зі слідчим і прокурором, 44 % із них зробили це під час допиту. Готовність осіб зізнаватися у злочинах та співпрацювати зі слідством знижується у середньому на 20 % у разі перебування особи у виправній колонії порівняно з умовами установ виконання покарань. Причина цього криється у їхньому попередньому досвіді спілкування з органами досудового розслідування, оскільки в переважній більшості реаль ному позбавленню волі передують 1–2 засудження із м’якшими покараннями, не пов’язаними з реальним позбавленням волі. І таке “спілкування” чомусь знижує бажання опитуваних співпрацювати з органами досудового розслідування. Тривалість перебування особи в умовах неволі також негативно впливає на її готовність співпрацювати зі слідством, свідчити проти себе та визнавати свою вину у скоєних злочинах. Серед причин, які заважають особам в умовах неволі зізнаватися у злочинах, що вони скоїли, ми виокремлюємо такі: тяжкість подальшого покарання; принципова життєва позиція; слідчий і прокурор цього не заслуговують. Значний вплив на ефективність допиту справляє обраний метод допиту. На сучасному етапі розвитку юридичної психології розрізняють два основних методи допиту: інформаційно-пошуковий та обвинувальний. Водночас 15 % засуджених категорично відмовилися визнати свою вину у скоєних злочинах, хоча ці особи вже відбувають покарання у виправній колонії, їм нічого втрачати і їхня позиція може бути лише врахована під час можливого звільнення від подальшого відбування покарання, а визнання вини та щире каяття є умовою такого звільнення. Проте, незважаючи на це, такі особи відмовляються визнати свою вину. Зазначена обставина може свідчити про помилкові засудження таких осіб. Автор доходить висновку, що помилка слідчого чи прокурора в обранні методу допиту та неврахування ними психологічних особливостей допитуваного призводять до затягування подальшого досудового та судового слідства.

Безсумнівно, що якість підготовки майбутнього вчителя фізики – феномен панорамний. Однак, дидактика фізики, як теорія навчання з предмету, може з достатньою мірою передбачуваності та дієвості орієнтувати на визначальні пріоритети та ефективні технології становлення фахівця. Якщо дидактику фізики трактувати як науку про оптимізацію та закономірності організації контролю в навчанні, управління цим процесом (управління навчально-пізнавальною діяльністю, предмет котрої співвідноситься з процесами задавання корисних установок, прогнозованої міри обізнаності, власної системи цінностей, професійного компетентнісного та світоглядного досвіду), то одразу спливає на перший план доречність впровадження менеджменту якості підготовки майбутнього вчителя фізики.Категорія якості навчання тісно пов’язана з методологічним та світоглядним аспектами категорії знання і несе у собі ознаки особистісної забарвленості: тільки власна навчально-пізнавальна діяльність виступає одночасно і джерелом, і засобом формування особистісних набутків (різної якості знань, компетентностей, світогляду) людини [1–4]: ЗЗ – заучування знань; НС – наслідування; РГ – розуміння головного; ПВЗ – повне володіння знаннями; УЗЗ – уміння застосовувати знання; Н – навичка; П – переконання; Зв – звичка.У світовій та вітчизняній практиці спостерігаються тенденції поступового переходу від інформаційно-виконавських до пошуково-креативних схем навчання. За цих обставин проблема управління пізнавальною діяльністю у навчанні набуває особливої ваги: далекі до своєї досконалості матриці управління у традиційному навчанні, стають все менш придатними для використання в умовах інноваційних схем навчання, сучасні ж матриці управління – уже потрібно створювати, орієнтуючись на Національну рамку кваліфікацій України [7].Як відомо, концепція TQM (категорія всеохопного управління якістю (Total Quality Management – TQM) орієнтує на впровадження менеджменту якості (стандарт ISO 8402-94) на основі системного підходу [9]). З іншого ж боку, у традиційному навчанні, проблема управління особистісними набутками учнів здебільшого ставилась і розвивалась опосередковано, шляхом своєрідної її трансформації у проблему контролю пізнавальної діяльності, а внаслідок такої «мутації» проблем, цілеспрямоване регулювання та коригування у конкретному пізнавальному акті значною мірою унеможливлювалося з причин наявного суб’єктивізму в оцінюванні якості знань, «монополії» викладача на це оцінювання та зорієнтованості процедури контролю переважно на кінцевий результат навчальної діяльності, а не процес її протікання.Становлення майбутнього вчителя проходить через поєднання у собі двох взаємопов’язаних процесів: організацію діяльності студента та контроль цієї діяльності. Об’єктом управління тут виступає студент (як керована і самокерована система); об’єктом контролю – педагогічна діяльність цієї особистості; предметом управління є процес досягнення майбутнім фахівцем проектованого результату навчання [1]; предметом контролю – протікання процесу оволодіння запланованими професійними набутками. Успіх у навчанні є наслідком вдалих управлінських дій [1–4], коли гарантовано формуються предметні та професійні компетентності.Коригувати, регулювати, управляти професійними якостями майбутнього фахівця можливо лише в умовах узгодження і одночасної стандартизації як змісту, так і освітнього середовища стосовно конкретної освітньої галузі [2]. Вказаній проблемі було присвячено проект, мета якого полягала (проект виконується в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка в рамках діяльності наукової школи впродовж 1993–2011 років (науковий керівник – Атаманчук П. С.)) в теоретичному обґрунтуванні, апробації та практичному впровадженні методології управління фаховою підготовкою майбутніх учителів фізики в умовах особистісно орієнтованого навчання [1–4]. При цьому надто важливо, щоб започатковуваний нині перехід на принципи організації Національної системи кваліфікацій [7] стимулював вітчизняну освіту до забезпечення якісної професійної підготовки фахівців та збагачення наявних пріоритетів (рис. 1).За таких умов головним результатом досліджень було теоретичне обґрунтування та технологічна інтерпретація концепції цілеспрямованого управління якістю підготовки майбутніх фахівців [9] з акцентом на особистісно орієнтоване навчання та ступеневу освіту [2–4]. Узагальнені результати наших досліджень частково відображено в поданих нижче публікаціях (рис. 2).При цьому отримані нами результати дослідження пройшли широку апробацію на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і міжвузівських науково-методичних конференціях та ході впровадження в навчальний процес середніх та вищих навчальних закладів. Однак, сьогодні ще мало уваги використанню впливу ультранових наукових досягнень і технологічних винаходів на плин світових соціальних процесів, освіту й науку, на основи побудови антропосфери та щоденне буття людини: значних напрацювань аналогічного характеру ні в Україні, ні на світовому рівні поки-що не видно.Основою формування професійних якостей майбутнього фахівця є його залучення (давня мудрість гласить: «Скажи мені – і я забуду; покажи мені – і я запам’ятаю; залучи мене – і я навчусь») до активної навчально-пізнавальної діяльності, причому такої, щоб «теоретик» більше практикував, а «емпірик» більше теоретизував [1; 2]; дієвий рівень обізнаності, професійних компетентностей та світогляду фахівця формується тільки через належне навіювання відношень до об’єкта пізнання; принцип динамічного балансу раціонально-логічного і почуттєво-емоційного (рис. 3), покладений в основу навчання, сприяє формуванню у студентів власного авторського кредо [2].На даний час нами обґрунтовано, доведено та репрезентовано [1–4] наступні технологічні та методичні можливості:– побудови освітнього прогнозу та розробки структурно-логічної схеми змісту моделі освіти;– створення схеми-матриці цільової навчальної програми та використання її як засобу цілеорієнтацій відповідної освітньої моделі навчання (рис. 4);– результативності системи управління навчально-пізнавальною діяльністю, що обслуговується різними галузями знань (психологія, педагогіка, нейрофізіологія, кібернетика, філософія тощо), яка виявляється у поступовому переведенні цього процесу в режим саморегульованого протікання (рис. 5);– значущості освітнього (навчального) середовища у навчанні за дидактичною схемою, що орієнтує на фіксований результат-еталон, яка зумовлюється адресною інформаційно-технологічною та матеріально-технічною підтримкою навчально-пізнавальної діяльності тощо.В цілому нами встановлено, що за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Еталон контролю можна розглядати і як ступінь досягнення мети, і як стимул діяльності, і як критерій оцінки, і як ціннісні здобутки особистості. Також він характеризує контрольно-стимулюючий компонент процесу навчально-пізнавальної діяльності, що реалізується на етапах об’єктивізації контролю та проектування наступної діяльності (табл. 1). Таблиця 1.Ціннісні здобутки особистості РівеньЕталонПозначенняЦіннісні новоутворення(якість знань)НижчийЗавчені знання33Студент механічно відтворює зміст пізнавальної задачі в обсязі та структурі її засвоєнняНаслідуванняНСТой, хто навчається копіює головні моторні чи розумові дії, пов’язані із засвоєнням пізнавальної задачі, під впливом внутрішніх чи зовнішніх мотивівРозуміння головногоРГСтудент свідомо відтворює головну суть у постановці і розв’язуванні пізнавальної задачіОптимальнийПовне володіння знаннямиПВЗМайбутній спеціаліст не тільки розуміє головну суть пізнавальної задачі, а й здатний відтворити весь її зміст у будь-якій структурі викладуВищийНавичкаНТой, хто навчається здатний використовувати зміст конкретної пізнавальної задачі на підсвідомому рівні, як автоматично виконувану операцію (ця якість знань регламентується в часі)Уміння застосовувати знанняУЗЗЗдатність свідомо застосовувати набуті знання у нестандартних навчальних ситуаціях (творче перенесення)ПереконанняПЦе знання, незаперечні для особистості, які вона свідомо долучає у свою життєдіяльність, в істинності яких вона упевнена і готова їх обстоювати, захищати В умовах реформування освіти, прогнозовані рівні навчальних досягнень набувають одразу ж ознак самочинності, якщо вступає в дію механізм цілеспрямованого впливу на функціонування як раціонально-логічного, так і емоційно-ціннісного мислительних начал того, хто навчається. Дія механізму формування прогнозованих навчальних досягнень [4–8] в особистісно орієнтованому навчанні (на рис. 6 – штриховий контур) полягає в поступовому підвищенні рівня обізнаності. Задані у наведеній схемі орієнтири дають підстави для виділення п’яти можливих рівнів навчально-пізнавальних досягнень: буденного знання, нижчого, оптимального, вищого, об’єктивно нового наукового знання.Репродуктивна активність студентів у вивченні природничо-технологічних дисциплін ще якось здатна себе виявляти на раціонально-логічному рівні пізнавальної діяльності, однак пошукова та креативна активність немислима без поєднання обох сторін пізнавального акту – раціонально-логічного та емоційно-ціннісного (духовного). Тільки внаслідок такого поєднання впливів на активність студента у навчанні маємо шанс формувати його обізнаність від рівня буденних знань до відповідних вищих рівнів компетентності та світогляду.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності [5; 6], то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Тільки об’єктивний контроль результатів навчання та управління якістю цього процесу й процесом формування компетентностей (предметних та професійних) здатні забезпечити прогнозованість у фаховому становленні майбутнього вчителя фізики. Трактуючи якість як системну методологічну категорію, що відображає ступінь відповідності результату поставленій меті, легко окреслити траєкторію розв’язання вказаної проблеми. Відомо, що в процесі формування професійних якостей фахівця підручник є надійним засобом трансляції змісту та ідеології конкретного освітнього стандарту. Автори проекту підручників (рис. 7, 8) вперше у вітчизняній і світовій практиці обґрунтували та впровадили технологію бінарних цілеорієнтацій (фізика, методика викладання фізики), що є надійною передумовою дієвості навчання (формування компетентнісно-світоглядних якостей майбутнього фахівця) та основою формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивовування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету – фізики) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя фізики, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Дослідження варто продовжити в аспекті вироблення управлінських технологій та менеджменту формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.

У статті на прикладі митного дискурсу представлено інструментарій Інтернет-технологій для глобальної освіти. Описано різноманітний інструментарій Інтернет-технологій: від загальновживаного (електронна пошта, Інтернет-конференція, Веб-мережа) до спеціального галузевого. Наведено приклади деяких пошукових вправ, що забезпечують формування інформаційно-пошукових комунікативних умінь; вправ, які спрямовані на практичне оволодіння процедурою і „технологією” Інтернет-комунікації на основі відпрацювання її найважливіших елементів. Також представлено деякі з методів ефективного навчання, способів пошуку інформації, засобів ІКТ.

Мета. У статті представлені результати україномовної адаптації опитувальника «Шкала оцінки духовного здоров’я», розробленого в 2014 році Др. К. Л. Гаур (Індія), призначеного для вимірювання стану духовного здоров’я особистості. Шкала містить три субшкали для вимірювання духовного здоров’я: саморозвиток, самоактуалізація та самореалізація. Кожна субшкала містить сім тверджень, що стосуються означених понять. Основна мета цього дослідження – переклад, адаптація та стандартизація опитувальника для української вибірки. Методи. Теоретичний аналіз дав змогу систематизувати сучасне розуміння духовності та духовного здоров’я особистості, а також проаналізувати складові компоненти цього конструкту в англомовній версії опитувальника, показники його надійності та валідності. Було розглянуто потенціал розвитку духовності під час одужання пацієнтів із різними видами фізичних та психічних розладів у клінічній практиці. Емпіричний аналіз полягав у перевірці психометричних властивостей україномовної версії опитувальника. Для цього було проведено процедуру подвійного перекладу тексту та його експертної оцінки, перевірку валідності та надійності тесту відповідно до психометричних вимог, а також стандартизацію тесту на неклінічній вибірці. Результати. Процедура адаптації опитувальника SHAS продемонструвала високі психометричні властивості: показники надійності та конструктної валідності цілком відповідають психометричним вимогам. Показник внутрішньої узгодженості (Коефіцієнт Кронбаха альфа) становить 0,79, показник ретестової надійності – r = 0,76, p < 0,01. Конструктна валідність оцінювалася шляхом кореляції субшкал методики зі шкалами інших психодіагностичних методик та продемонструвала задовільні показники значущості за більшістю показників. Отже, «Шкала оцінки духовного здоров’я» може бути якісним інструментом вимірювання рівня духовного здоров’я особистості. Висновки. Створення україномовної адаптації психодіагностичної методики «Шкала оцінки духовного здоров’я» дає змогу зробити висновки про можливість та доцільність подальшого використання україномовної версії опитувальника як психодіагностичного інструменту для визначення об’єктивного рівня розвитку духовного здоров’я особистості. Цей інструмент привабливий для психотерапевтичної практики, адже містить відносно небагато тверджень і водночас описує найважливіші компоненти духовного здоров’я особистості. Шкалу можна використовувати для визначення прогресу клієнта в терапіях різних напрямів. У перспективі наукових пошуків – адаптація та можлива специфікація опитувальника для вузьких груп населення, зокрема тих, які мають психічні розлади на клінічній вибірці.