Статті в журналах: "Потреби людей"

1

Sopko, R. I. "Система потреб людей похилого віку (специфіка і сутність)". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 10(138) (26 січня 2017): 86. http://dx.doi.org/10.15421/1716110.

Повний текст джерела

Анотація:

У представленій статті автором розглянуто основні потреби людей похилого віку. Вивчено думку людей похилого віку та членів їх сімей у Закарпатській області щодо можливостей задоволення потреб. Розглянуто потреби старшого покоління, також врахована думка членів сімей, які ведуть догляд за людьми похилого віку. Встановлено, які саме потреби старшого покоління є нагальними і до яких інституцій, звернуться представники старшого покоління. Встановлено закономірність, що на Закарпатті люди похилого віку надають перевагу сімейним формам догляду, так як вважають їх традиційними до даного регіону. Охарактеризовано закономірності діяльності служб системи соціального захисту населення поставлені, що зосереджені на догляді, забезпеченні можливостями здорового старіння та активного довголіття. Слід зазначити, що сьогодні мережа спеціалізованих закладів, сформована у попередні десятиріччя, коли проблема старіння не стояла так гостро, не відповідає демографічним реаліям, потребам людей похилого віку, а також сучасним стратегіям здорового старіння та активного довголіття.Враховуючи старіння населення та посилення інших демографічних проблем, держава повинна вже на сучасному етапі закладати необхідні механізми для їх пом’якшення. Адже в перспективі старіння населення призведе до збільшення чисельності клієнтів різних геріатричних закладів в країні і, відповідно, появи нових способів роботи з ними. Поряд з тим, держава буде ще більше зацікавлена в тому, щоб люди похилого віку залишалися активними як в економічному, так і в політичному та соціальному житті. Для цього покращувати рівень охорони здоров’я населення недостатньо. Потрібно створити умови, за яких люди похилого віку не тільки могли б, але і хотіли б залишатися активними учасниками суспільного життя. Наявна ж практика показує зворотне явище. Саме тому для держави актуальним завданням стає пошук можливих механізмів сприяння та стимуляції активності людей похилого віку, поряд з питанням покращення рівня охорони здоров’я та ін. Одним з перспективних ресурсів у вирішенні вказаних завдань є соціальна робота. Саме можливість професійного впливу соціальних працівників може дозволити державі досягнути глибинних змін у вирішенні згаданих проблем.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Наконечна, А. "Зумовленість людськими потребами та інтересами правозастосовчої і правотлумачної діяльності". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 25–30. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.931.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу форм впливу людських потреб та інтересів на правозастосовчу та правотлумачну діяльність, а саме: а) матеріальне спричинення такої діяльності, б) формування їх змістовної спрямованості. Розглянуто сутність поняття правозастосовчої діяльності, яка полягає у тому, що це владно-регулятивна діяльність повноважних суб’єктів, котра полягає у прийнятті персоніфікованого рішення щодо конкретних осіб, яке спрямоване на задоволення людських потреб та інтересів і полягає у встановленні взаємних прав і обов`язків цих суб`єктів, які реалізовуватимуть відповідну юридичну норму. Окрім цього, визначено кількісні показники згадування у правозастосовчих актах терміно-понять «потреба» та «інтерес». Так, - за сферою життєдіяльності найчастіше згадуються особистісні (20 випадків) та політичні (20 випадків) потреби й інтереси, порівняно з економічними (8 випадків). Це зумовлено тим, що саме вони найчастіше не задовольняються або задовольняються не у повній мірі. Особистісні потреби та інтереси виражають індивідуальність особи (особливості характеру, думок, свідомості, поведінки), її автономію. І дуже часто іншими людьми чиниться вплив або тиск власне на свідомість індивіда, крім того думки і погляди людей можуть ущемлюватися внаслідок певних обставин. Політичні потреби та інтереси відображають можливість людини брати участь у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, у визначенні та здійсненні їх політики, а відтак вони теж часто можуть зазнавати обмежень. Згадки ж про потреби й інтереси у сфері соціального захисту та культурно-духовні у постановах ВСУ та рішеннях КСУ за досліджуваний період (2015-2017 рр.) взагалі не виявлені. - за суб’єктом-носієм найпоширенішими є згадки про потреби й інтереси індивідуально-колективні (20 випадків), на відміну від суто індивідуальних (18) та колективних (16 випадків). Це можна пояснити тим, що вони порівняно з виключно колективними та індивідуальними завжди пов’язані із конкретною ситуацією, яка, зазвичай, і є предметом регулювання правозастосовчих судових рішень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Rossman, Vadym. "Атланти й каріатиди: гуманітарні науки в зиндані сучасного університету". Актуальні проблеми духовності, № 22 (21 листопада 2021): 226–50. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i22.4529.

Повний текст джерела

Анотація:

Робота присвячена аналiзу сучасного стану гуманiтарних дисциплiн в унiверситетi. У мiру наближення до суспiльства всезагальної цифровiзацiї потреба в гуманiтарних науках зводиться нанiвець, конкуренцiя за робочi мiсця iнтенсифiкується та запити в цих науках замiнюються iншими — потребами у вивченнi технологiй, бiзнесу i комп’ютерних наук. Сучаснi унiверситети розглядають гуманiтарнi дисциплiни як додаткове навантаження для студентiв, якого краще уникати. Це має певнi наслiдки i для структури сучасного унiверситету, де ефективнi менеджери витiснили не надто ефективних професорiв. Гуманiтарнi науки закономiрно опинилися на найнижчiй сходинцi iєрархiї потреб суспiльства достатку. Перебуваючи, здавалося б, у природному для себе освiтньому ареалi, викладачi гуманiтарних дисциплiн в унiверситетi виявляються в ролi гостьових робiтникiв. Наразi серед гуманiтарних наук створена система оцiнки знань, наближена до оцiнки виробничих процесiв у промисловостi, норм виробiтку, i, загалом, аналогiчна iндустрiальному масовому виробництву. Проте фетишизацiя технiчних iнновацiй часто приховує не вповнi рацiональний характер соцiальних iнститутiв i стратегiй розвитку. Найбiльш фундаментальнi прорахунки та фiнансовi витрати пов’язанi не з дефiцитом технологiй, а з дефiцитом гуманiтарного розумiння реальностi. У такiй системi «iдеальнi блага» та гуманiтарнi потреби лише вiдзеркалюють закони економiзму й нових технологiй. В описанiй системi не технiка обслуговує людину та її гуманiтарнi й iдеальнi потреби, а людина з її застарiлими гуманiтарними потребами обслуговує економiку й технiку. Розсудковi економiстськi побудови, що екстраполюють формули вiдношень речей на сферу стосункiв людей, позбавили унiверситет тiєї рацiональностi, яка здавалося б повинна бути синонiмом його назви. Пласкi концепцiї знання поставили сучасний унiверситет на абсолютно iррацiональнi рейки, що призвели до його потворних деформацiй.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Dubravska, N., та E. Machushnyk. "Система мотивації вступу до шлюбу сучасної молоді". Herald of Kiev Institute of Business and Technology 45, № 3 (10 листопада 2020): 36–40. http://dx.doi.org/10.37203/10.37203/kibit.2020.45.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Розвиток мотивації до створення сім’ї напряму залежить від багатьох соціальних, економічних, політичних факторів. Актуальність дослідження мотиваційної спрямованості сучасної молоді до вступу у шлюб пов’язана з тим, що сім’я є певним осередком впливу на особистість. Для створення гармонійної сім’ї необхідним і цілком виправданим є врахування системи чинників, які допомагають будувати взаємини подружжю на взаємній повазі один до одного. Зрозуміло, що чим конкретнішим і чіткішим є образ сім’ї у свідомості осіб, що вступають у шлюб, тим гармонічнішими є стосунки у самій сім’ї. У статті наведені дані емпіричного дослідження, які визначають основні фактори, якими керуються молоді люди при вступі до шлюбу. Встановлено, що в цілому досліджувані розуміють власну відповідальність перед шлюбом та прагнуть встановити гармонійні стосунки із партнером у майбутньому. За результатами проведеного емпіричного дослідження нами виявлено, що молодь при укладанні шлюбу керується, насамперед, духовними мотивами. Саме це свідчить про готовність до створення сім’ї, яка базується на взаємній любові та прийнятті всіх слабких і сильних сторін партнера. Водночас, дослідження виявило достатню зрілість суджень значної кількості молодих людей, які стоять на шляху вибору шлюбного партнера. Важливою складовою щасливого шлюбу, на їх думку, є задоволення шлюбним партнером значимих потреб іншого. Зрозуміло, що при взаємодії один з одним слід орієнтуватися не лише на свої власні потреби, а й на потреби свого партнера. Саме це, на думку респондентів, є основною детермінантою гармонійного шлюбу. Під час дослідження було проаналізовано рівень сформованості життєвих цінностей молодих людей. Пріоритетними виявились цінності «розвиток себе», «духовне задоволення», «власний престиж» та «матеріальний стан». Цінності «збереження індивідуальності» і «креативність» у переважаючої кількості молодих людей відповідають низькому рівню сформованості. Проведення кореляційного аналізу дозволило виявити позитивний кореляційний зв'язок між «духовними потребами» і «любов’ю», «економічними мотивами» і цінністю «матеріальний стан» у досліджуваної категорії осіб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Удовіченко, Л. Г. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВООХОРОННОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ В ПЕРІОД КИЇВСЬКОЇ РУСІ". Лінгвістичні дослідження, № 53 (2020): 222–29. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.53.20.

Повний текст джерела

Анотація:

Аналіз наукових і лексикографічних праць показав, що формування української правоохоронної термінології бере свій початок із часів появи первісного суспільства, коли з’явилася потреба захищати інтереси людей. Зазначено, що дослідження особливостей генези правоохоронного термінокомплексу в період Київської Русі на матеріалі історичних пам’яток дасть змогу унормувати правоохоронну термінологію як спеціалізовану систему понять, що забезпечує потреби фахової поліційної діяльності. Наголошено на важливості відтворення процесу зародження й розвитку правоохоронної термінології в діахронії для формування фахового тезаурусу сучасного поліцейського.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Толкунова, Інна, та Людмила Терещенко. "Самоактуалізація особистості як чинник збереження її психологічного здоров’я". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (4 травня 2022): 81–86. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.4.81-86.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація: Реалії сьогодення ставлять ряд актуальних питань, серед яких варто виділити необхідність вивчення самоактуалізованої здорової особистості. Психологічне здоров’я є необхідною умовою активного гармонійного розвитку особистості, її психічних процесів, емоцій і інтелекту, механізму творчості тощо. Мета. На теоретичному рівні проаналізувати феномен психологічного здоров’я; показати взаємозв’язок між психологічним здоров’ям людини і самоактуалізацією особистості; виокремити характерні риси самоактуалізованої особистості і на основі цього визначити основні характеристики психологічного здоров’я самоактуалізованих людей. Методи. Аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Результати. Проаналізовано поняття здоров’я, феномен «психологічного здоров’я»; виокремлено соціально-психологічні передумови та фактори, які впливають на здоров’я людини; критерії психологічного здоров’я. Зазначено, що психологічне здоров’я людини пов’язане із задоволенням потреб зростання. Визначено характеристики психологічного здоров’я самоактуалізованих людей. Ключові слова: самоактуалізація, психологічне здоров’я, особистісне зростання, духовність, потреби, мотиви.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Клименко, Марія. "ФУНКЦІЇ НАРЦИСИЧНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ У КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОГО САМОЗДІЙСНЕННЯ". Psychology of Personality 10, № 1 (20 лютого 2020): 80–88. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.80-88.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті теоретично обґрунтовано та емпірично встановлено зв’язок нарцисичної саморегуляції та особистісного самоздійснення. Нарцисична саморегуляція – це механізм саморегуляції психодинамічного типу, що дбає про стабільність та цілісність Self-системи, позитивне сприймання себе, здорову самоцінність та самоповагу. Конкретизовано, що особистісна самоцінність – це умова відкритості до екзистенційних цінностей, які пропонує життя; змога обрати та наважитися реалізовувати власний життєвий вибір; готовність дбати про особистий сенс існування. Нарцисична саморегуляція скерована на забезпечення потреб безпеки та повноцінного функціонування у соціальному середовищі; пошук та підтримання ціннісних орієнтирів, увінчуючи все потребами вести більш наповнене, осмислене життя, яке не фіксується лиш на самоствердженні, а розкриватиме себе у сповненості. Зафіксовано, що загальний показник самоздійснення (сповненості) перебуває у зв’язку майже з усіма показниками функціонування нарцисичної саморегуляції, зокрема рівнем нарцисизму та індексом функціонування системи Self. Виявлено, що особи з вищими показниками сповненості характеризуються більш наближеними значеннями індексу функціонування загальної системи Self до значень ідеально сильного Self при зростанні рівня нарцисизму. Натомість підвищений рівень нарцисизму не виключає того, що саморегуляція виконує свою функцію навіть краще, ніж при рівні нижчому. Тож емпірично підтверджено, що відчуття власної цінності може бути однією з важливих умов формування екзистенційної відкритості до світу. Статистично проаналізовано чинники сповненості, що лежать в основі функціонування нарцисичної саморегуляції, та виявлено, що ними є: сила Self, значущість Self, наявність особистісного ідеалу самодостатності, низька схильність до знецінювання інших людей, менш актуальне прагнення похвали та отримання нарцисичної вигоди від захворювання, потреба в ідеальному Self-об’єкті, помірно виражена потреба в іпохондричному захисті від тривоги. Отже, підтверджено, що нарцисична саморегуляція причетна до задоволення потреби у сенсі життя, оцінки життєвого досвіду як більш наповненого змістом

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Gladysh, M. O. "РОЗВИТОК СИСТЕМИ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (8 вересня 2021): 112–16. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-17.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються такі поняття, як «інтегрований підхід», «інклюзивне середовище» й «інклюзивне навчання». Аналізуються різноманітні проблеми інклюзивного процесу в зарубіжній і вітчизняній науці. Виділяються особливості інтегрованого навчання осіб з особливими потребами. Інтеграція осіб з обмеженими фізичними можливостями в суспільство стала провідною тенденцією, яка базується на визнанні їхньої громадської рівноправності. При такому розумінні виділення людей з фізичними порушеннями стає неприпустимим, що й фіксується законодавчо на рівні держави. Ідеї інтеграції реалізуються в контексті суспільного протистояння будь-якому прояву дискримінації. Відбувається відмова від термінів «інвалід», «аномальність», «дефект», замість яких використовуються терміни «людина з інвалідністю», «особливі потреби», «нормалізація» тощо. Нова термінологія спрямована на гуманізацію суспільства й відповідає основній меті інтеграції в суспільство людей з особливими потребами. Аналізуються закономірності, процеси й особливості інтеграції в суспільство людей з особливими потребами завдяки отриманню вищої освіти. Розглянута інклюзія в освітньому середовищі, у професійному навчанні та подальшому прaцевлаштуванні. Аналіз педагогічних, психологічних, філософських теоретичних джерел засвідчує неухильне зростання наукового інтересу до створення освітнього середовища у вищих навчальних закладах, що потенційно гармонізує розвиток фізичних і духовних сил, здібностей, обдарувань особистості, оптимізує реалізацію потенціалу в умовах гуманізації суспільства, формування внутрішньої інтелектуально-моральної свободи людини. Стаття висвітлює організацію навчального процесу студентів з інвалідністю, спрямована на обґрунтування форм і методів пожвавлення їхньої освітньо-пізнавальної діяльності. Окреслено шляхи реалізації освітньої діяльності цієї категорії населення, подано практичні рекомендації, форми й методи гносеологічної діяльності студентів, основою якої став багаторічний досвід автора викладання на факультеті соціальної освіти і психології з використанням різних освітньо- кваліфікаційних рівнів і форм навчання. Стаття спрямована на педагогічних працівників, які забезпечують навчальний процес для молоді з інвалідністю, викладачів різних дисциплін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

РАБІНОВИЧ, ПЕТРО. "Універсальні стандарти людяності як концептуальні засади антропоцентричного праворозуміння". Право України, № 2021/01 (2021): 76. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-076.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлюється низка аспектів фундаментальних прав людини, на яких зазвичай базуються сучасні природноправові концепції. Зокрема, обґрунтовується, що достатньо коректним позначенням таких прав може бути термін “буттєві”. Доводиться, що їхня соціальна сутність полягає у забезпеченні задоволення життєво необхідних потреб людини у соціумі. Найважливішими з таких потреб є насамперед повага до людської гідності, а також достатні для людини та її сім’ї їжа, одяг і житло. Конструюється дефініція поняття “міжнародні стандарти людських прав”. Аналізується універсальний стандарт заборони нелюдського поводження, у зв’язку з чим попередньо обґрунтовується розуміння універсального стандарту людяного (людиннісного) поводження. Спираючись на зазначені всесвітні стандарти, з позиції потребового дослідницького підходу робиться спроба нетрадиційно аргументувати інтегральне людиноцентричне праворозуміння. У його основу покладено уявлення про те, що поняттям “право” можуть бути відображені можливості задоволення потреб людини, які забезпечуються соціальними обов’язками інших суб’єктів суспільства. Правовість (належність до права) тих чи інших явищ обумовлюється їхньою здатністю слугувати умовами або ж засобами задоволення людських потреб. Означена властивість таких явищ формується тільки в процесі соціальної практики людей, їхніх взаємозв’язків, і вже внаслідок цього право є явищем соціальним. Тому воно виникає у результаті “зустрічі” людських потреб із зовнішніми щодо них явищами, які здатні названі потреби задовольняти. У процесі потребозадоволення відбувається інтегрування об’єктивних властивостей певних явищ (як природничих, так і соціальних) в існування людських індивідів та їхніх груп. І тоді такі властивості, набувши (відповідно до зазначеного праворозуміння) правового характеру, занурюються, впроваджуються, втілюються у людське існування. Адекватним відображенням такої ситуації може бути термінологічний вираз “право у людині”. У статті також наводиться авторська дефініція поняття “гідність людини”, опублікована ще у 2002 р. У результаті споживання потребокорисних (правових) явищ людина, реалізуючи відповідні можливості, задовольняє свої потреби, нормалізує, “заспокоює” своє існування у соціумі. Отже, саме людина стає тим системоутворю-ючим стрижнем, навколо якого в її існування, життєдіяльність інтегруються зазначені явища.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Лисенко, Сергій. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ОБ’ЄКТА ПРАВОВІДНОСИН". Public management 17, № 2 (27 лютого 2019): 154–73. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-154-173.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються питання, пов’язані з досвідом розвинених країн щодо інформаційної безпеки як об’єкта правовідносин та національного дос- віду у структурі інформаційного права, як комплексної галузі у правовому полі України. Проблематика інформаційної безпеки вже знайшла своє відображення у чинному законодавстві України. Зокрема, Конституція України та ряд інших нормативно-правових актів розглядають інформаційну безпеку на рівні з су- веренітетом та територіальною цілісністю. Це стосується, насамперед, інфор- маційної безпеки як складової національної безпеки. Однак з часом дедалі більше уваги дослідники приділяють інформаційній безпеці не лише на рівні держави, а й на рівні окремих суб’єктів правовідносин. У межах дослідження зміст поняття “інформаційна безпека” пропонується розуміти, як виокремлений вид суспільної діяльності, пов’язаної зі створен- ням, обігом та використанням інформації певними суб’єктами, що знаходить вираз у нормах правил поведінки щодо її охорони, захисту, збереженню, під- триманню життєво важливих потреб, інтересів людей, соціальних спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. У процесі дослідження аналізується досвід формування системи правово- го регулювання інформаційної (у тому числі комп’ютерної) безпеки США, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Ізраїлю, ФРН. Приклад Ізраїлю видається особливо цінним для України. Нала- годження ефективної системи інформаційної безпеки потребує виділення значної частки валового внутрішнього продукту на потреби науково-тех- нічних досліджень військового спрямування. Не менше цікавим видається досвід створення центрів інформаційно-технологічного розвитку на кшталт ізраїльських центрів “Мамрам” та “8200”. Інформаційна безпека як на рівні держави, так і на рівні окремих суб’єк- тів правовідносин потребує формування розгалуженого та збалансованого законодавства, належного фінансування тощо. Окремою проблемою постає співвідношення потреб безпеки, прав і свобод громадян. Усе це вимагає вра- хування провідного зарубіжного досвіду. Однак формування надійної систе- ми інформаційної безпеки держави є вкрай важливим для України, а тому потребує консолідації всіх сил.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Харковлюк-Балакіна, Н., та Ю. Горго. "ІНТЕРАКТИВНА СИСТЕМА ДІАГНОСТИКИ ТА ОПТИМІЗАЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ОСІБ ПРАЦЕЗДАТНОГО ВІКУ". Біомедична інженерія і технологія, № 5 (12 травня 2021): 96–105. http://dx.doi.org/10.20535/2617-8974.2021.5.231343.

Повний текст джерела

Анотація:

За даними демографічного прогнозу ООН частка людей віком понад 60 років буде збільшена до 2 млрд., ця тенденція розрахована на 2050 р. Отже, однією із актуальних проблем суспільства на сьогодні виступає тенденція росту людей старшого віку у загальній структурі населення. Даний аспект є характерним на тлі підвищення кваліфікаційних вимог до працівників та .ускладнення виробництва. Водночас, зберігається попит на робочі вакансії, що свідчить про їх затребуваність. Дані центру зайнятості вказують на актуальність профорієнтації серед 35 % працездатного населення нашої країни. Основними формами її організації виступають навчання й перекваліфікація. Таким чином, у сучасних умовах регулювання ринку праці без системного вирішення проблеми зберігання трудового потенціалу людей працездатного віку не можливо розв’язати дане протиріччя. Розроблено інтерактивну систему діагностики функціональних можливостей осіб працездатного віку, які в умовах інтенсифікації діяльності людини визначають рівень її здоров’я і працездатності. Отримана оцінка потенційної працездатності фахівця базується на ергономічному підході з урахуванням потреби у диференціації засобів корекції. Моніторинг і оцінка функціональних можливостей осіб працездатного віку розглядається у контексті реалізації Стратегії державної політики, яка орієнтована на вирішення стратегічних питань здорового та активного довголіття населення. В основу такого підходу покладено системне вивчення чинників (зовнішніх та внутрішніх), які своєю сукупною дією визначають специфіку засобів профілактики прискореного професійного старіння. Представлена розробка може розглядатися як моніторингова технологія контроля стану "професійного здоров’я" оскільки дозволяє здійснювати поліпараметричний аналіз динаміки функціонального стану людини та донозологічну діагностику стану фахівця, щоб у разі потреби запровадити відновлювальні, профілактичні або медичні заходи. Ключові слова: контроль "професійного здоров’я", спосіб оцінки потенційної працездатності фахівця, інформаційна технологія оцінки та корекції працездатності, оптимізація трудової діяльності, профілактика прискореного професійного старіння

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Гусєва, Тетяна. "ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ЯК ЗАСІБ КОРЕКЦІЇЇ ЛЮДЕЙ ІЗ ІНВАЛІДНІСЮ ВНАСЛІДОК ІНТЕЛЕКТУЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), № 9(103) (30 листопада 2020): 33–43. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/033-043.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми трудового виховання як засобу корекції людей із інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень. Окреслено шляхи допомоги таким людям в умовах реабілітаційної установи, до яких віднесено розвиток особистих трудових умінь людей із інвалідністю; збагачення уявлень про навколишнє середовище в процесі праці; розвиток уявлень, сприймання, мислення, набуття вмінь планувати та передбачати результат праці, оволодіння різними знаряддями праці; виховання потреби й готовності працювати в колективі; розвиток дрібної моторики, зорової та рухової координації, координації рухів рук, виховання взаємодопомоги, колективізму, готовності працювати, формування позитивного ставлення до праці дорослого, уміння доводити працю до кінця; виховання працювати правильно, охайно; розвиток мовленнєвого спілкування, розширення та збагачення словника. Ефективність роботи залежала від її цілеспрямованості й систематичності, створення відповідних умов для розвитку якостей, необхідних для трудової діяльності, усвідомлення мети та характеру праці, умов її виконання, дотримання охоронно-педагогічного режиму з урахуванням специфічних особливостей психічного розвитку кожної особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Kofman, B. Ya. "Фактори, що сприяють удосконаленню та розширенню правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (15 листопада 2019): 6–20. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.01.

Повний текст джерела

Анотація:

Правовий статус людини і громадянина як сукупність їхніх прав, свобод і обов’язків, що надані національною державою, є визначальною ознакою для розуміння відношення держави до людини. В умовах глобалізації, коли права людини стають об’єктом міжнародно-правової регламентації та регулювання, а їх виконання на території національної держави здійснюється через призму її міжнародно-правових зобов’язань, що передбачають можливість конвенційного контролю за виконанням таких зобов’язань, роль і значення правового статусу людини і громадянина суттєво зростає саме під впливом глобалізаційних процесів, що охоплюють міжнародне співтовариство, держави, їх народи та людей. Як наслідок, спостерігається трансформація та вдосконалення правового статусу людини і громадянина в бік його розширення. Метою статті є дослідження факторів, що сприяють вдосконаленню та розширенню правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації. Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні факторів, що сприяють трансформації, вдосконаленню та розширенню правового статусу людини, особистості та громадянина в умовах глобалізації. За результатами дослідження виділено та проаналізовано 10 факторів. Висновки. Трансформація, модернізація і розширення правового статусу людини і громадянина в умовах глобалізації відбувається завдяки складним соціальним (економічним, політичним, культурологічним, інформаційним, релігійним, екологічним) процесам вертикально-горизонтальної та міжгоризонтальної властивості, що супроводжують цей феномен, залучаючи до активної участі в них держави, народи та людей. З розвитком людства та державно організованого соціуму в умовах глобалізації потреби, інтереси, запити, життєві устремління людей піддаються суттєвому впливу з боку глобалізаційних процесів – вони, з одного боку, стають не тільки все більш різними, а й, з іншого боку, часом стосуються далеко не найбільш життєво важливих сфер людського життя, тобто таких, що загрожують фізичному існуванню людини або її благополуччю. Разом із тим слід відзначити, що ці потреби людей поступово все більше зсуваються у сферу духовну, де вирішуються питання самодосконалості людини, її фізичного та духовного зростання, що є вкрай важливим для сучасної людини. Правовий статус людини і громадянина, що встановлюється конкретною державою, не є статичною категорією, – він володіє високим динамічним потенціалом, завдяки чому активно реагує на глобалізаційні процеси, що скеровані на зміни гуманістичних і гуманітарних пріоритетів розвитку державності та міжнародної спільноти, шляхом його модернізації, вдосконалення і розширення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Гайдаєнко, Н. C., та С. Ф. Рашидов. "ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 85–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-85-94.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз сучасного стану розвитку інклюзивної освіти в Україні в умовах проведення реформ у вітчизняній системі освіти. Відзначена тенденція в країні до стрімкого зростання кількості дітей, що мають різні порушення та відхилення у психофізичному розвитку і потребують забезпечення їх особливими освітніми потребами в рамках створення універсального освітнього дизайну. Розглянуто різні теоретико-концептуальні підходи до розуміння сутності поняття «інклюзивна освіта» у сучасному педагогічному дискурсі. На основі їх аналізу та обґрунтування сформульовано визначення поняття даної категорії як комплексного процесу забезпечення рівного доступу всіх без виключення осіб до навчання з метою отримання ними якісної освіти за допомогою впровадження диференційованих методів та технологій навчання особистісно-орієнтованого спрямування із урахуванням індивідуальних особливостей дитини. Визначено основні проблеми, які стоять на заваді ефективному та якісному забезпеченню осіб з особливими потребами якісною освітою: стереотипічність та забобонність освітнього середовища України по відношенню до інвалідності та людей з особливими потребами; недостатня поінформованість суб’єктів освітнього процесу про зміст понять: «інвалідність», «інклюзивна освіта», «особливі потреби»; відсутність доступного середовища для якісного і повноцінного навчання дітей з особливими потребами; недостатня обізнаність вітчизняних освітян про особливості роботи із дітьми з особливими потребами. Окреслено ключові перспективи та тенденції подальшого розвитку інклюзивної освіти в Україні та сформульовано рекомендації щодо необхідності вивчення зарубіжного досвіду провідних країн світу стосовно формування мережі освітніх установ з інклюзивним середовищем.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Кочергіна, Ірина. "САМОРЕГУЛЯЦІЯ ПОВЕДІНКИ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ КАРАНТИНУ". Психологія: реальність і перспективи, № 15 (2 січня 2021): 84–90. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.188.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено результати дослідження особливостей саморегуляції поведінки та діяльності особистості в умовах карантину. Описано важливість наукових досліджень щодо впливу карантину на психічний стан людини. Проаналізовано існуючі дослідження щодо особливостей взаємодії сімей в умовах карантину, впливу негативних емоційних переживань на психічне здоров’я особистості. Показано, що зниження соціальної активності людей, постійне хвилювання та тривога, обмеження спілкування, виступають стресогенними чинниками в умовах карантину. Наголошено, що важливим є вміння управляти власним психічним станом задля ефективного планування та організації власної діяльності. Підкреслено, що особи, які внаслідок посилення карантинних заходів втратили роботу, або тимчасово не мали змоги працювати характеризуються нижчою здатністю до планування поведінки та діяльності, мають недостатньо чітке уявлення щодо власного майбутнього, в них порушений процес постановки цілей, мають нижчий рівень потреби усвідомленому плануванні та програмуванні своєї поведінки, в даний момент життя є більш залежними від ситуації та думки інших людей. Стверджується, що в осіб, які внаслідок карантину втратили роботу, спостерігається нижчий рівень самоприйняття, що вказує на деяку незадоволеність собою, розчарування у власних силах та стурбованість щодо власних можливостей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Гордун, С. М. "СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕРМІНІВ ЕКОМАРКЕТИНГУ В АНГЛОМОВНИХ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТАХ". Nova fìlologìâ, № 82 (10 серпня 2021): 43–48. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-7.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження термінів ґрунтується передусім на законах загального термінознавства, одним з основних завдань якого є дослідження вузькогалузевих терміносистем, до яких належить і термінологічна система екомаркетингу – молода терміносистема науки, яка виникла на стику екології, економіки та маркетингу. Зусилля екомаркетингу спрямовані на задоволення потреб людей за допомогою виробництва, реалізації та споживання товарів, послуг, обміну інформації тощо, при цьому вони не порушують екологічної рівноваги й не впливають на здоров’я людей. Досліджувані терміни забезпечують накопичення та трансфер фахової інформації та задовольняють комунікативні потреби спеціалістів цієї галузі. Статтю присвячено дослідженню семантичних особливостей термінів екомаркетингу. Матеріалом дослідження слугують англомовні публіцистичні тексти з екомаркетингу за період 2011–2017 років (обсяг вибірки – 52 261 слововживання), які ми вважаємо найважливішими засобами вираження терміносистеми екомаркетингу. Крім того, вважаємо, що сфера функціонування є більш важливою в термінознавстві, адже термін – це мовна одиниця, яка проявляє усі свої властивості й ознаки тільки в разі його вживання в текстах різних жанрів. Дослідження показало, що будь-який публіцистичний текст екомаркетингу містить вузькогалузеві, міжгалузеві, зовнішньогалузеві терміни та загальновживану лексику, причому зауважимо, що газетні статті, порівняно зі статтями спеціальних видань, містять набагато менше термінів усіх груп. Також було встановлено, що в публіцистичних текстах наявна велика кількість термінів-синонімів. Синонімія терміносистеми екомаркетингу проявляє свої особливості, функціонуючи власне в публіцистичних текстах. На основі проведеного аналізу було виділено три типи синонімічних рядів у терміносистемі екомаркетингу, найчастотнішим з яких є ряд синонімів, які частково проявляються в публіцистичних текстах. Для впорядкування терміносистеми екомаркетингу важливим є процес уніфікації синонімів, при цьому потрібно дотримуватися критеріїв вмотивованості та абсолютної частоти. Отримані результати нашого дослідження сприятимуть взаєморозумінню науковців у світі та полегшенню процесу передачі інформації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Салавеліс, Алла Дмитрівна, Любов Миколаївна Тележенко та Сергій Миколайович Павловський. "СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ХАРЧОВІ СУМІШІ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ В ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД". Scientific Works 84, № 2 (25 грудня 2020): 17–22. http://dx.doi.org/10.15673/swonaft.v2i84.1883.

Повний текст джерела

Анотація:

Харчування є невід’ємною частиною життя не лише здорових людей, проте воно може стати основою підтримкою життя людей, що знаходяться у шоковому стані, зокрема після одержання певних травм, або ті, що мають певну недостатність в результаті проведення операцій, або перенесення тяжких форм хвороб. Таке харчування вживають у вигляді ентерального або парентерального харчування, яке є спеціалізованим, та використовується для людей, які з певних причин не можуть приймати їжу фізіологічним шляхом. Об’єктом дослідження є харчова суміш для ентерального та перорального харчування, в рецептуру якої закладені інгредієнти в пропорціях, що забезпечують збалансованість раціону, та хімічний склад яких дозволяє певною мірою задовольнити потреби людини в усіх макро- та мікронутрієнтах. Дана суміш містить наступні компоненти: безлактозний ізолят сироваткового протеїну, сир кисломолочний (жирністю 5%), кокосову та оливкову олії, риб’ячий жир, кашу вівсяну із цільнозернової крупи та мальтодекстрин. Предметом дослідження є оптимізація складу суміші за рахунок збалансованого вмісту білків, жирів, вуглеводів і харчових волокон в пропонованому продукті відповідно до збалансованого харчування, а також його фізико-хімічні та органолептичні показники, які характеризують відповідність продукту за нормованими показниками якості готової продукції. За результатами досліджень розроблені рецептурний склад і технологія виробництва спеціалізованої суміші для харчування хворих в післяопераційний період, а також вивченні фізико-хімічні та мікробіологічні показники якості розроблених сумішей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Уманец, Н. А. "РИЗИКИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 244–55. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-244-255.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті говориться про кризи соціалізації молоді в умовах інформаційного суспільства. Нова модель соціалізації молоді знаходиться на етапі становлення. Глобалізаційні процеси відбиваються на цій соціальній групі в першу чергу. Зміна цінностей, особливостей та способів спілкування, що породжені цифровою революцією, сприяли посиленню індивідуалізації соціальних практик. Зростання складності соціального життя супроводжується інтенсифікацією процесів обміну інформацією і підвищенням потреби людей в ній. Адаптуючись до нових умов існування, сучасна людина змушена трансформувати свої когнітивні стратегії й встигати обробляти більшу кількість інформації за коротший проміжок часу. Лінійне, бінарне мислення замінюється нелінійним. Сьогодні людина все частіше мислить яскравими образами, брендами, рекламними текстами, не маючи цілісної картини. Під тиском інформаційного потоку змінюється свідомість людини, її мова, процес мислення, комунікативні якості особистості. Змінюється співвідношення традиційних та нових форм в структурі практик читання сучасної молоді. Розглядається процес кіберсоціалізації особистості, який набуває значущості в умовах трансформації соціокультурного середовища і ціннісної системи. Акцентується увага на системі освіти як ключовому інституті у забезпеченні соціального розвитку молоді. Актуальність цієї проблематики пов'язана з розвитком віртуального комунікативного простору соціальних мереж і появою у сучасної молоді потреби в соціальних мережах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Strіlets, Olga. "ПОГЛЯДИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО НА ПРАЦЮ ЯК ДУХОВНУ ПОТРЕБУ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ". HUMANITARIUM 45, № 2 (3 липня 2020): 130–35. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-130-135.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто питання актуальності формування у підростаючого покоління духовних цінностей. Розкрито важливість педагогічних порад великого педагога Василя Сухомлинського щодо праці, як засобу виховання: «високоморальної, гуманістично спрямованої, фізично досконалої, естетично розвиненої особистості відданої своєму народові, своїй Батьківщині, яка не є байдужою до горя й біди інших людей, яка співчуває іншому та в разі потреби надає йому допомогу». Здійснений ретроспективний аналіз праць Василя Сухомлинського дозволив зробити висновок, що педагог надавав великого значення саме духовному вихованню дітей і стверджував про те: «що ідеал – це духовна серцевина особистості. Прагнення до ідеалу – це перший поштовх, стимул до самовиховання, без якого духовне життя особистості не є повноцінним». З огляду на це, вченому-педагогові важливим бачиться розвинути у підлітків, юнаків і дівчат здатність бути вихованими, навчити їх виховувати самих себе. Обґрунтовано, що ідеї В. О. Сухомлинського щодо духовного виховання підростаючого покоління засобами праці були, є і будуть актуальними завжди.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Sopko, Ruslana. "Needs of Elderly People (Clients of the Project «Home Care» of the Charity Foundation Caritas)." Sociological studios, no. 1(10) (2017): 51–57. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2017-01-51-57.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Баратинська, Анастасія, та Лоліта Пось. "СТУПІНЬ ЗАДОВОЛЕНОСТІ ШЛЮБОМ У ОСІБ З РІЗНИМ РІВНЕМ АДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ". Молодий вчений, № 3 (103) (31 березня 2022): 37–42. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-3-103-8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрита тема сімейно-рольової взаємодії як чинника формування адаптивної поведінки особи. Звертається увага на вплив зовнішніх факторів, емоційної атмосфери, що панує в родині, ставлення до дітей, стилю виховання і вплив структури сім’ї на процес соціалізації дитини. Констатовано вплив сімейних цінностей і норм, що в майбутньому впливатиме на вибір і дії суб’єкта. Розкрито різницю між поняттями «сім’я» і «подружжя», які часто ототожнюються між собою. Проаналізовано специфіку подружніх відносин, мотивацію укладання шлюбу та потреби молодих людей у цьому союзі. Автори демонструють емпіричне дослідження взаємозв’язку ступеня задоволеності шлюбом з рівнем адаптивної поведінки особи. В даній праці було виявлено статистично значущі зв’язки між показниками: самоприйняття, емоційним комфортом, інтернальністю, адаптивністю особистості та ступенем задоволеності подружніми стосунками.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Семенюк, Антоніна, та Ірина Єзерська. "ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИЧНОГО СПЕКТРУ". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 129–34. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-21.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено стратегії викладання англійської мови як іноземної учням із розладом аутичного спектра (РАС), що забезпечить їх психологічну адаптацію. Увагу приділено впровадженню інклюзивної освіти в Україні з урахуванням Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти, що привело до пошуку нових шляхів і методів навчання іноземної мови дітей із психофізичними розладами. Окреслено причини, які зумовлюють потребу в дослідженні способів і методів викладання англійської мови як іноземної учням із РАС, що забезпечить їх адаптацію в інклюзивному класі та соціалізацію в суспільстві. У Радянській Україні дітей з обмеженими можливостями навчали ув спеціальних школах, але сьогодні в Канаді, США та європейських країнах наявний вражаючий досвід залучення дітей з особливими освітніми потребами до навчання в найближчих державних школах. Оскільки цей підхід набуває розповсюдження в Україні, нагальним є пошук шляхів забезпечення належного рівня освіти всіх дітей без винятку. Людина з аутизмом, зазвичай, відчуває труднощі в оволодінні мовою, у спілкуванні, опануванні соціальних та когнітивних навичок, тому діти з аутизмом краще вчаться за допомогою наочності, імітації та впорядкованого середовища, що враховує їхню сенсорну чутливість. Крім того, їм доводиться боротися з наслідками негативного ставлення до людей з інвалідністю загалом. Батьки й професіонали одностайні в думці, що кожна дитина з розладом аутичного спектра є унікальною, потрібно багато напруженої роботи, щоб допомогти їй, адже вона має різні потреби та піддається певному стилю навчання. Взаємодія з іншими дітьми за допомогою ігор допоможе отримати досвід спілкування поза класом. Упорядковане середовище може дати дитині відчуття захищеності й зробити її відкритою до навчання. Основною формою інтерактивної роботи є навчальна взаємодія учнів у парах та мікрогрупах. Групи оволодівають навчальним матеріалом та формують міжособистісні навички. Ефективність цих вправ залежить від того, наскільки виконуються такі умови: системність; їх розподіл у порядку збільшення складності; чергування та різноманітність вправ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Лич, Оксана. "Особливості життєдіяльності відповідно до сприйняття часу особистістю". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 5–20. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-5-20.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається проблема усвідомлення, використання діяльного наповнення часу у літньому віці, оскільки особливістю похилого віку є конфронтація з часом. Час одночасно поєднує у собі дві взаємовиключні позиції – безкінечність та завершеність, розуміння цього посилюється на останніх етапах життєвого циклу. За часом стоять переживання, вчинки, дії, взагалі життєвий шлях особистості, поєднуючи минуле, теперішнє та майбутнє. Час об’єднує та розрізняє усіх людей, бо люди різних вікових категорій живуть немов у різних часових вимірах, з різним життєвим темпом. У статті аналізуються також джерела безвідповідального ставлення до часу у молодому віці, з тенденцію відкладати або не поспішати втілювати у життя плани. Розглядаються негативні наслідки оманливих тенденцій безкінечності часу та технологій швидкого задоволення потреб, що відволікають від справжнього сенсу життя та можливостей з користю використати час. Обґрунтовується звʼязок особливостей життєдіяльності з використанням часу у літньому віці. Аналізуються причини свідомого застрягання у минулому часі, у минулих спогадах, що спричинюються психологічними захисними механізмами. Розглядаються ідея настання психологічної старості через вичерпність резервуару часу, по-суті, через відсутність мотивації, цілепокладання. Зникнення планів на майбутнє, мрій та задумів спричиняють відсутність у фактичній потребі часу. Адже час є цінністю не сам по собі, а лише з огляду на те, що саме може бути реалізовано в його інтервалах. Час зупиняється у ситуації бездіяльності, тому він слідує за намірами особистості діяти. І коли потреби діяти не виникає, то й час, а разом із ним і життя, стають безцільними та порожніми, особливо це стає актуальним у літньому віці. Пропонуються життєві стратегії літнього віку, в основі яких прояви рівнів життєстійкості та особистісних характеристик. Описується також значення внутрішніх переживань та екзистенційних тривог, що впливають на життєдіяльність людини. Підкреслюється важливість психологічного супроводу літніх осіб, що можна розглядати як зовнішній ресурс. Ключові слова: час, життєдіяльність, життєстійкість, життєві стратегії, людина похилого віку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Хилько, Микола Іванович. "Екологічна криза як криза існуючої системи цінностей". S.P.A.C.E. / Society, Politics, Administration in Central Europe, № 10 (7 лютого 2019): 3–13. http://dx.doi.org/10.32837/space.v0i10.129.

Повний текст джерела

Анотація:

З’ясовано, що сучасна екологічна криза має глибокі соціально-економічні корені але, головним чином це - криза духовності. Ідея всеосяжного контролю над природою є плодом зарозумілості і невиправданої засміченості свідомості хибними ідеями, що природа існує лише для комфорту людини. Виявлено одну з найістотніших суперечностей, що значною мірою виражає сутність екологічної проблеми - суперечність між економічним поступом людства і можливостями біосфери до самовідновлення. Зазначається, що стратегія практичних орієнтацій призвела до споживацтва, виснаження природних ресурсів і деградації природи. Акцентується увага на особливій небезпеці явища споживацтва як: з економічної точки зору, оскільки природа не в змозі через обмеженість її ресурсів у кожний даний момент часу задовольнити нескінченні матеріальні потреби людини; з геополітичної - посилюється агресивність поведінки людей, народів і держав в умовах обмежених ресурсів; з молальної - оскільки націленість на споживацтво так званих модних, престижних речей будь за веде до втрати.людиною розуміння цінності і цілісності природи, і як наслідок викривлене сталення до самої себе як особистості. Для такої людини чистота повітря, води, грунтів і лісів перестає бути цінністю, оскільки головними стають - статок, престиж, гроші, інші подібні приваби. У цьому сенс примітивного споживацького підходу до життя і природи. Робиться висновок, що обмеженість сучасного людства в ресурсах - це результат дії певних соціальних і культурних чинників, на які можна впливати через організацію суспільного життя. Вищі духовні цінності повинні якось регулювати побутові потреби та їх диференціацію. Потрібне нове переосмислення місця людини у світобудові: розглядати людину не як завойовника природи, а як органічну її складову частину, тобто докорінно змінити цінності, насамперед ті, які регулюють ставлення людини до природи. Важливо усвідомити, що саме по собі зростання добробуту, поліпшення умов існування ще не робить людей щасливими. Сучасній людині потрібно вгамувати свої традиційні раціонально-прагматичні пріоритети, суттєво підвищити рівень моральності й духовності, усвідомити, що в процессі природокористування здобувається не тільки «хліб насущий», а й «хліб духовний». Пропонуються основні напрями зміни вектору економічного розвитку, так звані стратегічні екологічні ініціативи людства, які водночас були б основою зміни моральної парадигми розвику в якій економічним вважалося б тільки те, що є екологічним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Khudoba, Oleksandra. "ПІДГОТОВКА КАДРІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ СУСПІЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ: АДАПТИВНИЙ ПІДХІД В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМАТИКИ ДЕМЕНЦІЇ". Public Administration and Regional Development, № 5 (10 вересня 2019): 602–21. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.05.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Автор статті акцентує увагу на тому, що соціальні перетворення, обумовлені зміною демографічної структури населення, потребують удосконалення державно-управлінських підходів до формування нової медико-соціальної стратегії. Кількість людей з деменцією у всьому світі збільшується з кожним роком у міру того, як старіє населення і уряд нашої країни повинен звернути більше уваги на формування державної політики у цьому аспекті. Успіх перетворень значною мірою буде залежати, з одного боку, від розуміння та усвідомлення проблематики деменції державними службовцями, які формують політику, а з іншого – від готовності до цих змін суб’єктів, які безпосередньо її реалізують. Мета нашої статті полягає в актуалізації потреби підготовки медичних кадрів для вирішення питань деменції як медико-соціальної проблеми в Україні, розкритті тенденцій її розвитку та змісту, а також окресленні напрямів удосконалення державного управління у цьому напрямі завдяки використанню адаптивного підходу до підготовки кадрів, що сприятиме підвищенню ефективності діяльності галузі охорони здоров’я загалом, здійснення її на засадах компетентності та професіоналізму. Освіта лікарів і медичних сестер розглядається в статті не з суто теоретичної точки зору, а з позиції компетентнісного підходу, що зумовлено спрямуванням на їх практичну діяльність. Встановлено, що кваліфікація медичних кадрів з питань деменції, особливо сімейних лікарів, невропатологів, психіатрів та медичних сестер в Україні на сьогодні є низькою. Це призводить до низького рівня обізнаності населення про деменцію як захворювання; унеможливлення визначення потреб у послугах на різних стадіях захворювання, а також обсягах цих послуг; низького рівня пріоритетності деменції як медико-соціальної проблеми в суспільстві. Одним з інструментів державного управління щодо підвищення професійної компетентності, спричинених зовнішніми чинниками, може бути використання адаптивного підходу. Цей підхід до підготовки кадрів має забезпечувальний характер і ґрунтується на потребах у пристосуванні до соціальних умов, що склалися в умовах сьогодення. Встановлено, що в умовах сьогодення адаптивний підхід може бути реалізований через програму безперервного професійного навчання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Даниленко, Ольга Вікторівна. "КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВИЙ ТА РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУЧАСНИХ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННИХ КОМПЛЕКСІВ УКРАЇНИ". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 150–58. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236016.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — окреслити основні аспекти культурно-дозвіллєвого та рекреаційного потенціалу сучасних готельно-ресторанних комплексів в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на інклюзивному поєднанні методологічного інструментарію культурологічного, мистецтвознавчого, соціокультурного та структурно-функціонального підходів, а також підходів, інтегрованих із менеджменту. Активно використані загальнонаукові методи пізнання (аналізу, синтезу, спостереження) і принципи (достовірності, системності). Наукова новизна полягає в тому, що в статті розширено уявлення про культурно-дозвіллєвий і рекреаційний потенціал готельно-ресторанних комплексів в сучасній Україні, зокрема на прикладі заміського комплексу «ШишкіNN». Висновки. Конкуренція, значні зміни у вимогах до якості життя, дедалі зростаючі потреби та широкий спектр інтересів людей вимагають від готельно-ресторанних комплексів здатності переорієнтовуватися на надання низки додаткових послуг. Одними з найважливіших складових, яким повинен відповідати сучасний готельно-ресторанний комплекс, є культурно-дозвіллєва і рекреаційна. Для реалізації культурно-дозвіллєвого і рекреаційного потенціалу сучасний готельно-ресторанний комплекс повинен передусім враховувати такі аспекти: особливості архітектурного стилю і забудови; рекреаційне зонування і організацію простору відпочинку; розташування в екологічно привабливому місці; художньо-естетичне вирішення та якісне декоративне оздоблення інтер’єру; проведення різних культурно-дозвіллєвих заходів; спеціальну підготовку керівного і обслуговуючого персоналу тощо. Звернено увагу, що у сучасній Україні при архітектурно-дизайнерському проєктуванні готельно-ресторанних комплексів дотримуються традицій спеціального оформлення та сервісу для максимального забезпечення культурно-дозвіллєвих та рекреаційних потреб відпочиваючих. Про це свідчить діяльність таких заміських комплексів, як «Чабани», «Два Бобри», «Козацький Стан», «ШишкіNN».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Шмарова, Наталія. "ЕКОНОМІЧНА ДЕПРИВАЦІЯ ЯК НЕГАТИВНИЙ ЧИННИК ПСИХОГЕНЕЗИ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ РАКУРС ПРОБЛЕМИ". Психологія: реальність і перспективи, № 14 (1 квітня 2020): 244–50. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.176.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено теоретичний аналіз психологічних особливостей негативного впливу економічної депривації на соціо- і психогенез людини. Встановлено, що матеріальні обмеження виступають базовим чинником психологічного дискомфорту особистості, адже безробіття, фінансові нестатки і статусні позбавлення зумовлюють безсилля і депресію. Економічно депривована людина переживає внаслідок цього розгубленість, тривожність, роздратованість, фрустрованість, агресивність, острах за себе і своїх рідних. Неспроможність задовільнити базові особистісні й соціальні потреби, відсутність економічних ресурсів, переживання суб’єктивної бідності розбалансовують самоусвідомлення і діяльність, зумовлюють психоемоційні перепади і кризи. Людина в ситуації перманентної бідності спроможна переживати екзистенційний хаос, почуття розпачу й безпорадності перед життєвими труднощами, духовну спустошеність і приреченість, а також тривожно-фрустраційну невпевненість у своїх особистісних потенціалах і можливостях. Переживання відчуттів знехтуваності внаслідок байдужого і цинічного ставлення з боку матеріально забезпеченіших людей і незацікавленого у покращенні стану справ соціуму, може спонукати депривовану особу до усамітнення, замкнутості та інших депресивних моделей поведінки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Дандекар, Дхармеш Діліп. "СВОБОДА ТА ЛЮБОВ ЯК ГОЛОВНІ ЦІННОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 25 (25 листопада 2019): 53–59. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.881.

Повний текст джерела

Анотація:

: З позиції метаантропології в статті аналізуються цінності політичного лідера: цінність безпеки, влади, свободи, любові, єдності свободи і любові. Усвідомлюється цінність безпеки в бутті політичного лідера, що означає життя заради самозбереження і продовження роду. Політик з домінантою цінності безпеки не налаштований на стратегічний розвиток країни, здатний думати лише про тактичні справи. Він живе заради забезпечення фізіологічних потреб та потреби в безпеці. Свобода і любов стають лише засобами його існування, а безпека і влада – вищою метою. Маючи несамостійний, нетворчий світогляд, він не може нести відповідальність за свою країну. Цінність влади в житті політика зазвичай має неусвідомлене бажання суперкопенсувати комплекс неповноцінності. Влада для нього є метою і вищим сенсом життя. Через владу він реалізує свої комплекси і травми. Вищий життєвий принцип для нього – субординація і авторитарність, він робить все, щоб підтримати і зміцнити авторитаризм, що відсторонює його від людей і їх потреб. Цінність свободи в бутті політика обіцяє можливість реалізувати свої цілі і завдання, але дуже часто свобода стає свавіллям, коли політик забуває про відповідальність за свій народ. Також аналізується цінність любові в бутті політика. Вона є необхідною, але недостатньою умовою конструктивності світовідчуття політичного лідера. Зазвичай любов без свободи робить політика жертвою, яка притягує насильство, і носієм цього насильства може стати сам народ. Змальовується аксіологічний портрет конструктивного політичного лідера. В особі політичного лідера адекватність виступає складовою любові, а аутентичність – складовою свободи. Робиться висновок, що об’єднання цінностей свободи і любові в бутті конструктивного політичного лідера, – це не лише прагнення виходу за межі буденності і цілеспрямованість, а й здатність до співчуття і співстраждання. Гармонія першого і другого дає таку цілісність політику, яка робить його діяльність мудрою, послідовною і конструктивною, що позитивно впливає на розвиток соціуму.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

ІГУМНОВА, Ольга, та Артем МИХАЙЛОВ. "САМОДЕСТРУКТИВНА ПОВЕДІНКА ЯК СУСПІЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН". Psychology Travelogs, № 2 (10 листопада 2021): 84–95. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-2-8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано особливості самодеструктивної поведінки як одну з форм прояву, ритуалу, традиції. Описано основні форми та ідеї самодеструктивної поведінки в різних релігіях та етносах. Виявлено основні особистісні мотиви самодеструктивної поведінки як результату впливу релігійних, філософських, суспільних ідей на особистість. Виявлено, що в різних культурах, етносах, релігіях та філософських концепціях зустрічаються ідеї, постулати, що сприяють формуванню у людини самодеструктивної поведінки. При цьому біль, страждання, а іноді і смерть розглядаються як благо, як те, що сприяє розвитку, очищенню особистості або суспільства в цілому. Самодеструктивну поведінку як одну із форм ритуалу, традиції або філософської концепції можна зустріти в історії майже усіх етносів, а деякі з цих традицій зберігаються донині, наприклад, сепуку, ритуальні самобичування та інші. Виявлено, що самокатування відоме в різних культурах та релігіях, може нести функцію обряду, традиції, поклоніння, спокути гріхів, відновлення честі, ініціації тощо. Самокатування може здійснюватись різними методами: самопорізи, самопобиття, «умертвіння плоті» і завжди несе шкоду здоров’ю не тільки в формі поранень, але й виникненням можливих інфекцій, порушення функціонування органів, а іноді і смерті. Розглянуто самодеструктивні традиції і звичаї, що пов’язані із тугою за померлим родичем, що зустрічались у слов'янських і кавказьких народів. Виявлено, що аскетизм як спосіб життя, що передбачає відмову від зайвих матеріальних благ не є самодеструктивним, але існують окремі особи та групи людей, що окрім відмови від зайвих матеріальних благ практикують аскетизм через самопобиття, голодування, «умертвіння плоті», самогубство та інші самодеструктивні дії. Виявлено, що вживання алкоголю також являється поширеною формою самодеструктивної поведінки, відомою ще з стародавніх часів, коли люди регулярно вживали пиво та вино. Вино, бражка та інші алкогольні напої були поширені серед більшості народів, що проживали на території сучасної Європи, а традиція вживати спиртне на великі свята зберігається і донині. Алкоголь також відомий в обрядах папуасів Нової Гвінеї, а в Стародавній Русі люди вживали бражку невеликими ковткам за великим столом. Майже всі види самодеструктивної поведінки, не дивлячись на їх культурне підґрунтя, пов’язані з особистими потребами та інтересами людей, таких як: захищеність, саморозвиток, досягнення духовного очищення тощо, але ігнорують потреби у виживанні, здоров’ї, добробуті. Зроблено висновок, що в деяких традиціях, обрядах, культурах практикувались і практикуються сьогодні самодеструктивні дії. Усі самодеструктивні дії виправдані моральними, духовними та суспільними цінностями і мають сакральне значення для людей. Визначено перспективи подальших досліджень, що полягають у аналізі самодеструктивної поведінки як результату впливу неформальних груп, сучасних сект, кримінальних угрупувань, а також особливості вживання наркотичних засобів, визначення чинників масових самогубств та інших форм самодеструктивної поведінки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Жуков С.А. "ЕКОЛОГІЧНА ЕВОЛЮЦІЯ МАРКЕТИНГУ". Економічний форум 1, № 4 (13 жовтня 2020): 86–92. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-4-11.

Повний текст джерела

Анотація:

Дана стаття посвячена дослідженню екологічної еволюції маркетингу, аналізу розвитку та зв'язку між різними етапами – екологічним маркетингом, зеленим маркетингом і сталим маркетингом. Представлене дослідження є науковим пошуком, направленим на встановлення впливу маркетингу на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, у ході якого запропоновано екологічну еволюцію маркетингу представити у трьох послідовних етапах: екологічний маркетинг; зелений маркетинг; сталий маркетинг. З наведених понятійних категорій екологічний маркетинг переважає в дослідженнях українських і вітчизняних науковців, а зелений маркетинг є більш використовуваним поняттям серед науковців в світі. Перша – екологічна концепція маркетингу характеризується непопулярністю серед підприємств, адже екологізація приводить до додаткових витрат, а відтак і підвищення ціни. Це і пояснює слабку ініціативність та інноваційність у напрямку екологічного менеджменту. Основними проштовхувачами екологічного напрямку на підприємствах виступають інженери та юристи, одні з яких удосконалюють виробництво, а інші – пристосовують його до екологічних правових норм і стандартів. Зелений маркетинг – другий етап – вже торкнувся більшої кількості тих галузей, підприємства яких звертають увагу на вплив своєї діяльності на навколишнє природне середовище завдяки використанню інноваційних і більш екологічних виробництв. Як результат, задовольняються потреби (попит) екологічно орієнтованих споживачів у побутових товарах і послугах. Третій етап – сталий маркетинг, звичайно, ототожнюється з концепцією сталого розвитку, і направлений на задоволення потреб споживачів і забезпечення ринків ресурсами, що компенсують усі витрати, пов'язані з охороною довкілля та формуванням збалансованої соціально-суспільної й еколого-економічної систем. Для сучасного маркетингу на підприємстві актуальним є концепція побудови трьох складового бізнесу, що враховує крім прибутку, ще й соціальні та екологічні площини функціонування підприємства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Bahriy, Maria. "Громадська та просвітницька діяльність західноукраїнських письменників-педагогів кінця ХІХ – 30-тих рр. ХХ ст." Освітній простір України, № 15 (15 квітня 2019): 7–16. http://dx.doi.org/10.15330/esu.15.7-16.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті відображено актуальні просвітницькі та громадські проблеми та потреби українського суспільства крізь призму діяльності західноукраїнських письменників-педагогів, та проаналізовано чинники виховання національно-свідомої особистості у творчості письменників-педагогів Західної України кінця ХІХ 30-ті рр. ХХ ст. Зображено організаторів просвітницького руху на західноукраїнських землях, суперечності між традиційною, офіційною концепцією щодо навчання та виховання та підходами, що брали за зразок західну педагогіку і досвід європейської школи.Аналіз життя і діяльності, літературних творів письменників-педагогів надає нам можливість зробити висновок, що просвітництво, громадянська свідомість, патріотизм, відданість інтересам народу властиві, в першу чергу, самим митцям. Аналізуючи літературні твори громадську та просвітницьку діяльність, ми бачимо, що вони насичені різноманітними виховними ситуаціями, характерами, поглядами, вчинками людей, які жили в першій половині ХХ століття на територіях сучасної Західної України.За результатами дослідження встановлено, що важливу роль у реалізації освітньо-виховних завдань і формуванні педагогічно-просвітницьких орієнтирів мала діяльність громадських культурно-освітніх та педагогічних, заснованих й очолюваних визначними представниками західноукраїнської інтелігенції: педагогами, письменниками та освітніми діячами Західної України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Битов В.П., Кадебська Е.В. "МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ЯК СПОСІБ ВПЛИВУ В ДОСЯГНЕННІ ЦІЛЕЙ ПІДПРИЄМСТВА". Економічний форум 1, № 1 (10 лютого 2020): 65–70. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-1-9.

Повний текст джерела

Анотація:

У публікації розглянуто роль і значення надзвичайно важливого в економіці виробництва процесу управління, що означає за науковим визначенням менеджмент, а також способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, для досягнення цілей розвитку підприємства. Управління - це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення встановлених цілей. За їх допомогою орган управління впливає на окремих працівників і підприємство у цілому. Значення методів управління визначає їхню спрямованість на досягнення цілей у найбільш стислі строки за умов раціонального використання всіх видів ресурсів. Адже як відомо, що сьогодні виробництво відіграє в житті суспільства і кожної окремої людини дуже важливу роль і є невід’ємною складовою людського життя, вона охоплює людські ресурси, її здібності та виробничий досвід. Як відомо виробництво сьогодні розв’язує складні завдання, що орієнтовані на зростаючі потреби людей, а тому все досконалішим має бути управління як метод впливу на досягнення ефективних результатів діяльності господарюючих формувань. У публікації відображено окремі позитивні приклади використання ефективних методів управління в сільгосппідприємствах Волинської області.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Біла, Світлана, Ірина Лозинська та Лілія Вовк. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ПОВСЯКДЕННЯ ДРОГОБИЧЧИНИ (1944–1953 рр.) У СТАРШІЙ ШКОЛІ". Problems of humanities. History, № 7/49 (20 липня 2021): 13–53. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.7/49.234430.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Мета дослідження розгляд ефективних форм, засобів і методичних прийомів вивчення історії повсякдення Дрогобиччини у 30–50-і рр. ХХ ст. Методологія дослідження базується на загальнонаукових методах (аналізу, синтезу, верифікації та узагальнення), а також на методологічних підходах мікроісторії, зокрема методі усної історії. Наукова новизна полягає у тому, що вперше висвітлено теоретико-методичні засади вивчення історії повсякдення післявоєнного Дрогобича у школі. Висновки. Для вивчення історії повсякдення Дрогобиччини у 30–50-і рр. ХХ ст. необхідно під час практичних занять або роботи історико-краєзнавчого факультативу і гуртка організовувати самостійну роботу учнів з писемними та візуальними джерелами. Найбільш доступні й водночас найбільш ефективні візуальні засоби для вивчення повсякденної історії регіону – фотографії. Провідними методами вивчення старшокласниками повсякденної історії є творчо-пошукові проєкти та застосування методу усної історії. Саме спогади тогочасних мешканців Дрогобиччини відображають найбільш повно ментальну мікроісторію регіону, мрії, потреби, переживання, емоції, побут, традиції, особливості дозвілля та відпочинку пересічних людей. Учні, беручи інтерв’ю, мимовільно емпатійно переживають за родичів та знайомих, які жили у недалекому минулому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Revko, Alona, та Kateryna Chumak. "ФАНДРАЙЗИНГ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЄКТІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 3(23) (2020): 57–64. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-3(23)-57-64.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню особливостей використання фандрайзингу соціальних проєктів як засобу забезпечення розвитку соціальних послуг територіальних громад та формування активного громадянського суспільства. Обґрунтовано, що фандрайзингова діяльність може передбачати залучення не лише фінансових ресурсів від приватних осіб або організацій, але й залучення людей та організацій для реалізації певних соціальних проєктів та програм. Визначено, що провідними суб’єктами фандрайзингової діяльності в Україні є неприбуткові організації, що займаються пошуком джерел фінансування та інших необхідних ресурсів для реалізації своїх соціальних проєктів. Проведено емпіричне дослідження з метою визначення особливостей реалізації фандрайзингової діяльності Чернігівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді як закладу, який опікується вирішення соціальних проблем мешканців Чернігівської громади. Встановлено, що основною формою фандрайзингу Центру є оперативна, тобто залучення ресурсів на певні потреби організації та клієнтів, що передбачає адресне використання коштів. Доведено, що більшість співробітників Центру, які займаються фандрайзинговою діяльністю, не мають спеціальної підготовки і використовують цей вид діяльності інтуїтивно. Мотивами їхньої роботи є прагнення до-помогти клієнтам, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Стаценко, О. М. "БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІСНУВАННЯ ЛЮДИНИ ЯК РУШІЙНА СИЛА МОВНОГО ГЛОТОГЕНЕЗУ". Nova fìlologìâ, № 82 (11 серпня 2021): 259–66. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-42.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто актуальні дослідження в галузі нейрофізіології, антропології, психології; наводяться аргументи, які спростовують положення про те, що соціалізація виявилась рушійною силою для когнітивного розвитку людини. Згідно з новітніми відомостями антропоцентричних наук фундаментом для ментального вдосконалення, зокрема такої структури, як комунікація, послугували суто фізіологічні процеси і біологічні потреби. Так, проаналізовано теорію історика і антрополога Б.Ф. Поршнєва, що базується на постулатах фізіологів І.П. Павлова й О.О. Ухтомського, у якій учений виявляє та обґрунтовує нову структуру у взаємодії гальмівної домінанти й імітації – інтердикцію, що стала фізіологічною основою не лише невербальної комунікації тварин, а й людської мови. З’ясовано, що явище імітації, яке є особливо спостережуваним серед представників фауни та у еволюційних процесах первісних людей та дотепер з успіхом використовується для навчання й адаптації немовлят на ранніх періодах розвитку, спільно з гальмівною домінантою активують інтердикцію і зумовлюють появу та розвиток мовленнєвих процесів. Активну роль у когнітивному вдосконаленні людини відіграють фізіологічні потреби у їжі, теплі, безпеці впродовж онтогенезу людства. Б.Ф. Поршнєвим виокремлено три значущих для розвитку первісної цивілізації періоди, які відзначились виживанням протолюдей, що змогли адаптуватись до нових умов життя, видів харчування, і чим перейти на новий прогресивний щабель фізіологічного і ментального розвитку. Підтвердженням теорії походження мови Б.Ф. Поршнєва є відкриття нейрофізіологом Дж. Ріцолатті і філософом К. Сінігалья «дзеркальних нейронів» у мозку деяких тварин і людини, що відповідають за імітативні процеси в організмі і сприяють набуттю мовних навичок. Вивчено вплив орофаціальної, ороларінгальної і брахіомунальної жестової комунікації на становлення і еволюцію людського вербального спілкування. У результаті проведеного аналізу праць дослідників суміжних із лінгвістикою наук виявлено переконливі факти, що підтверджують фізіологічну основу когнітивного розвитку людства, зокрема мовного аспекта.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Блинова, Олена. "Особливості суб’єктивного соціального благополуччя обдарованих старшокласників". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 21–33. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-21-33.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено соціально-психологічним проблемам, які виникають в обдарованих школярів у взаємодії з найближчим соціальним оточенням, та впливають на почуття їх суб’єктивного соціального благополуччя. Метою дослідження є з’ясування особливостей суб’єктивного соціального благополуччя в інтелектуально обдарованих старшокласників. В емпіричному дослідженні застосовано методи: «Шкільний тест розумового розвитку» (К. М. Гуревич, М. К. Акімова); опитувальник креативності Д. Джонсона (адаптація О. Є. Тунік); методика «Шкала суб’єктивного соціального благополуччя» (Т. В. Данильченко). Результати. Визначено статистично значущі відмінності у групі інтелектуально обдарованих старшокласників за параметрами суб’єктивного соціального благополуччя: «Соціальна помітність», «Соціальна дистантність», «Соціальне схвалення», що свідчить про прагнення обдарованих школярів до визнання, до прийняття в групі однолітків, намагання відповідати очікуванням найближчого оточення для задоволення потреби у спілкуванні. З’ясовано. що інтелектуально обдаровані старшокласники вважають себе впливовими, значущими особами у спільному житті класу, виявляють громадську активність, водночас має місце певна демонстративність особистості, важливість соціального оцінювання та залежність від соціального оточення. Показано наявність негативних емоційних станів в групі інтелектуально обдарованих старшокласників, пов’язаних із незадоволеністю соціальними відносинами у мікросоціумі, усвідомленням своєї несхожості, певною соціальною дистанційованістю у колективі однолітків, що знижує рівень суб’єктивного соціального благополуччя. Констатовано, що інтелектуально обдаровані учні на середньому рівні отримують від оточення визнання своєї цінності, підкреслення поваги та любові, схвалення їх рішень та вчинків, що є запорукою ефективного соціального функціонування. З іншого боку, надвисокі показники свідчать про невротичну або фрустровану потребу у схваленні, високу залежність від думок, оцінок та ставлення інших людей. Висновки. Для продуктивного розвитку особистості обдарованих учнів, слід намагатися максимально врахувати труднощі обдарованої дитини у взаємовідносинах з оточенням, становленні самосвідомості та адекватної самооцінки, формуванні комунікативних навичок, забезпеченні суб’єктивного соціального благополуччя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Огієнко, Олена. "СУСПІЛЬНО-ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ: ДОСВІД ШВЕЦІЇ, ДАНІЇ, НОРВЕГІЇ ТА ФІНЛЯНДІЇ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, № 16 (28 листопада 2019): 155–66. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.155-166.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано підходи до управління системою освіти дорослих у Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії; обґрунтовано сутність суспільно-державного управління системою освіти дорослих; визначено структуру та провідні принципи. Доведено, що саме суспільно-державний характер управління системою освіти дорослих у Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії забезпечує більш повне задоволення освітніх потреб людини, суспільства та держави, гармонійне поєднання децентралізації та централізації, застосування моделі децентралізованого централізму в управлінні освітою дорослих. Структура управління освітою дорослих складається з наднаціонального, національного (державного), регіонального, муніципального рівнів та рівня навчального закладу, що забезпечує перерозподіл функцій між органами управління різних рівнів та активну участь громадян в управлінні, тісний зв`язок освіти дорослих з структурами громадянського суспільства. З’ясовано, що основними принципами управління системою освіти дорослих у Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії є принципи: самоуправління, за яким надається широка автономія навчальним закладам; цілеспрямованості, який орієнтує процес управління системою освіти дорослих на інтереси особистості, суспільства та держави; узгодження державних, регіональних, муніципальних інтересів, без якого неможливо проведення єдиної освітньої політики та забезпечення ефективного управління освітою дорослих; демократизації, що створює умови для залучення громадян у процес управління системою освіти дорослих; партнерства суб`єктів управління, якими є органи центральної, регіональної та муніципальної влади, суспільні об`єднання, організації освіти дорослих, соціальні партнери. Показано, що досвід Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії стосовно управління системою освіти дорослих може бути використаний у розбудові української системи освіти дорослих, і першим кроком повинна стати розробка законодавчою бази, яка регламентує цілі, завдання та функції різних рівнів управління, дає можливість адекватно реагувати на освітні потреби дорослих людей. Ключові слова: освіта дорослих, управління, управління освітою дорослих, суспільно-державне управління, скандинавські країни (Швеція, Данія, Норвегія), Фінляндія.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Бартошевський, Якуб, та Леся Сікорська. "Психотерапія як елемент профілактики соціальної інтеграції". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 141–59. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті показано, що люди, які знаходяться у важкій ситуації, мають вищі очікування від психотерапевтів щодо підтримки, ніж від духівників, оскільки сподіваються, що психотерапевти зможуть перешкодити їх соціальній ізоляції. Вони очікують від психотерапевтів: високої кваліфікації, знань, компетентності, навичок спілкування, наполегливості, працьовитості, навичок планування й організаційних навичок. Проте у сфері розуміння потреб інших людей респонденти вказують, що психотерапевти повинні характеризуватися високою емпатією. Вони очікують від них дружніх і приятельських відносин, що, на жаль, суперечить професійній етиці даного фахівця. Існує реальна різниця між очікуваннями осіб, які потребують соціальної підтримки, щодо професійних особливостей реального й ідеального фахівця-психотерапевта, щодо його самоконтролю, впевненості в собі, особистісної адаптації, ідеального образу себе, почуття мужності та жіночності. Психотерапевти значною мірою не володіють високою оригінальністю, вони використовують так звану театральність у поведінці, мають проблеми з логічним мисленням. Вони, в основному, не прагматики, вони виявляють ригідне мислення. Люди, які потребують соціальної підтримки, очікують від фахівця психолога чи психотерапевта високого інтелекту та здатності вирішувати проблеми. Незначні відмінності між реальним та ідеальним фахівцем виявлено у таких властивостях, як заангажованість у працю, пошук нового досвіду і переживань, прагнення схвалення, творче ставлення до дійсності. Розкриті особливості психотерапевтів, які виконують превентивні завдання в інклюзії, відрізняються від тих, які постулюються і в той же час очікуються тими, хто отримує підтримку. Фахівець, який у своїй діяльності опирається на знання, навички та компетентності, спроможний зібрати інформацію про потреби пацієнта, включаючи і духовні елементи. Він може використовувати ці духовні елементи як психотерапевтичні методи й інструменти. Такий фахівець здатний торкатися теми духовності як елементу психотерапії для запобігання соціальній ізоляції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

СИТНІК, Світлана. "ЕМПАТІЯ ЯК РЕГУЛЯТОР МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (12 травня 2022): 70–78. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлені результати емпіричного дослідження характеру міжособистісної взаємодії осіб з розвиненими емпатійними здібностями. Для перевірки гіпотези про те, що регулятивна функція емпатії проявляється у формуванні дружелюбних, доброзичливих відносин з оточуючими, в неагресивних формах розв’язання конфліктів, у загальній компетентності щодо ефективної міжособистісній взаємодії в цілому, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це визначення точності та варіативності отриманих показників, які характеризують емпатійні здібності, а також з’ясування загальних тенденцій прояву емпатії у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між цими показниками та різними формами поведінки у міжособистісній взаємодії. По-третє, порівняння груп досліджуваних з високим та невисоким рівнями розвитку емпатії. У результаті аналізу індивідуальних даних та первинних статистик показано, що більшість представників студентської молоді мають середній рівень емпатії, передусім, за рахунок розвитку вміння поставити себе на місце партнера та створити атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Емоційна чуйність, здатність розуміти внутрішній світ співрозмовника, несвідомо, на інтуїтивному рівні сприймати його емоційний стан та налаштовуватись на іншого розвинені в них дещо гірше. Встановлено в процесі кореляційного аналізу, що регуляторна функція емпатії у міжособистісній взаємодії розкривається через прямий зв’язок з розвитком особистісного ресурсу міжособистісної взаємодії, соціальною адаптивністю та готовністю дійти взаєморозуміння у відносинах, із схильністю до уникнення або пристосування у ситуації конфлікту, із залежним, дружелюбним, альтруїстичним ставлення до людей, а також через від’ємний зв’язок із соціальною автономністю, конкурентною формою поведінки у конфлікті, агресивним, підозрілим ставлення до людей. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з високим та низьким рівнями емпатії, що емпатійні люди відрізняються вищим проявом потреби в міжособистісній взаємодії, прагненням до встановлення контакту, до розширення кола спілкування, значнішим інтересом до людей, вмінням зрозуміти точку зору опонента, гнучкістю поведінки, що дозволяє їм більш успішно регулювати рівень конфліктності у групі, впливати на благополуччя взаємин, пристосовуватися до чужих рішень, не намагаючись відстоювати власні інтереси, або загалом ухилятися від конфлікту, не вдаючись до агресивних форм поведінки. У взаємодії такі особи частіше проявляють себе як ввічливі, компромісні, конформні, товариські, дружелюбні у відносинах. Вони невимогливі, не схильні до звинувачень, охоче приймають допомогу, схильні довіряти партнерам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Литвиновський, Євген, та Ірина Литвиновська. "ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ". Науковий вісник: Державне управління 1, № 7 (1 березня 2021): 162–79. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-1(7)-162-179.

Повний текст джерела

Анотація:

Феномен лідерства вивчається протягом багатьох років великою кількістю вчених. Дослідження деяких з них, дотичних до теми статті аналізуються в ній. Враховуючи, що природа феномену лідерства надзвичайно складна, носить індивідуально-суспільний характер в статті визначається що лідерство – це унікальна синергія: природнього-генетичних (Богом даних) задатків; материнського (батьківського) виховання; сприятливого соціального середовища (оточення, у тому числі і освітнього, як ціннісно-формувального стрижня соціуму); власної функціональності особистості професіонала. Функціональність визначається набутим досвідом, свідомо чи несвідомо сформованими уміннями, навичками, якостями. В статті аналізуються деякі підходи до визначення феномена лідерства. Визначено, що найбільш усталеними теоріями вважаються харизматична та синтетична теорія, «теорія рис», а також ситуаційний та поведінковий підхід. Акцентується увага, що для державної служби цікавими є інструментальне й емоційне лідерство, два важливих нових концепти лідерства: «Т-модель» та «Лідер-каталізатор». Державна служба повинна бути спрямована на «суспільне благо, на інтереси й потреби інших людей та їх задоволення тільки за умови дотримання правових і моральних обмежень». В статті робиться висновок, що феномен Лідерства являє собою феномен, породжений системою неформальних, неофіційних відносин між людьми. Воно природним чином виникає в будь-якій групі на підґрунті впливу особистісного авторитету лідера на взаємини й поводження інших людей. Роль лідера виникає стихійно, штатним розкладом організації вона не передбачається. Лідерство – це надкомпетентність особистості, у тому числі і керівника, яку важко виміряти та важко відтворити. Подальшим науковим завданням визначається гіпотетичний пошук переліку особистісних та професійних якостей, які із простої людини роблять керівника-лідера державної служби. Ставиться питання:чи існує той геній – керівник (лідер), на основі вивчення діяльності якого можна встановити репертуар якостей, творіння яких у суспільстві допоможуть йому вийти із кризи і досягти «ери всезагального блага».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Співак, М. В. "ЄДИНИЙ МЕДИЧНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЯК ЗАСІБ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 136–42. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.21.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Стаття присвячена функціонуванню електронної системи охорони здоров’я як ефективному засобу прийняття управлінських рішень в галузі охорони здоров’я. Наголошуєься на тому, що на сучасному етапі реформування, успішна діяльність галузі охорони здоров’я безпосередньо залежить від ефективного використання інформаційних технологій, які виконують особливу роль у вдосконаленні внутрішніх процесів управління. e-Health розглядається автором як технічний елемент системи управління охорони здоров’я, під яким слід розуміти збалансований комплекс окремих видів технічного обладнання спеціальних засобів, або їх поєднання і може в окремих випадках включати людей, що його експлуатують, обслуговують та ремонтують. Кожна частина технічного елементу має певну функцію, що забезпечує реалізацію відповідний споживчої потреби. Наголошується на тому, що у системі треба враховувати вплив на людей які приймають управлінські рішення, як на одну з складових частин технічного елементу. Вказано, що для того щоб управлінське рішення було ефективним і забезпечувало досягнення цілей, воно повинно задовольняти сукупності певних вимог і пройти певні стадії. У статті наводяться етапи провадження е-Health визначені законодавством та розглянуті приклади існуючих систем які підключені до е-Health. Зроблений висновок, що більшість розглянутих систем побудовано на основі клієнт-серверної архітектури, яка забезпечує обмежену кількість функцій – переважно підготовку статистичних звітів і стандартних форм. Не здійснюються заходи щодо впровадження стандартів кібербезпеки на основі стратегічних напрямів розвитку кібербезпеки е-Health. Відсутня інтеграція між системами і вивантаження даних з систем. Розробка управлінського рішення може являти собою як окрему функцію управління, так і входити до складу інших процесів управлінського циклу, тому оптимізацію управління у закладі охорони здоров’я та її ефективний розвиток слід, передусім, пов’язувати з удосконаленням процесів прийняття управлінських рішень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Лапіна, Вікторія. "АРХЕТИП СЕЛЯНИНА: ПРОБЛЕМА НАКОПИЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 262–74. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-262-274.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано існуючі теоретичні підходи до визначення атри- бутативних рис архетипу селянина та ідентифікації підходів змісту соціаль- них чинників, які зумовлюють потреби в соціальному відтворенні даних рис як стимулів збереження, накопичення та використання людського капіталу. Приділено увагу дискусійному характеру проблеми визначення соціально- го статусу місця та соціальної ролі селянина в системі сучасних суспільних відносин та комунікацій. Аргументовано, що політичні та економічні транс- формації ХХ–ХХI ст. спричинили кардинальні соціально-економічні зміни в сільському господарстві та повністю змінили сам спосіб життя селянина, що необхідно враховувати при здійсненні наукових оцінок перспектив роз- витку потенціалу людських ресурсів у сільських громадах. Констатовано, що в умовах сьогодення ще не існує спеціальної соціологічної теорії сільського господарства, яка б відповідала сучасним викликам нових форм господарю- вання, змінам територіального устрою та новітнім глобальним викликам. Тому проблема формування та використання людського капіталу в Україні потребує інноваційного наукового осмислення в аспекті обґрунтування до- цільності розвитку нових форм господарювання на селі з обов’язковим ура- хуванням набутого прогресивного соціокультурного досвіду. Наголошено на важливості концептуальної реконструкції ідей К. Юнга, який запропонував певне визначення атрибутивних рис архетипу селянина. Також з’ясовано систему чинників, які зумовлюють процес стабільного відтворення атрибута- тивних рис архетипу селянина та монофункціональний характер селянської праці. Надано докази, що такі риси архетипу селянина, як здатність до само- діяльної активності, розрахунку та віри в кінцеву ефективність власної праці, режим самозабезпечення та неформальне піклування не лише про добробут членів свого родинного кола, а й про долю інших людей у кризові часи війн та катастроф — є важливими соціальними чинниками збереження, накопичен- ня та використання людського капіталу в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Щербай, І. Р. "ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ". Знання європейського права, № 3 (27 січня 2021): 3–6. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.88.

Повний текст джерела

Анотація:

Поняття та значення прав і свобод людини і справді є актуальним у наш час. Саме від правильного їх розуміння залежить правомірна поведінка громадян, дотримання ними законів, використання своїх прав та виконання покладених обов'язків. Наша держава розвивається і змінюється впродовж багатьох років, разом із цим змінюється і праворозуміння людей. Проте важливо, щоб саме у законодавстві було чітко й доступно окреслено та роз'яснено розглядувані питання. Адже тільки точно розуміючи своє місце в суспільстві, людина зможе старанно дотримуватись покладених на неї завдань. Проте не варто забувати, що люди між собою досить різні і в кожного є своє розуміння і свої потреби. У теперішньому суспільстві люди все частіше згадують про свої права, проте забувають про свої обов'язки. Права людині надаються не для того, щоб вона ними зловживала, а для того, щоб дотримувалась та поважала права своєї держави та не забувала при цьому про людську моральність та взаємоповагу стосовно інших. Обов'язки ж посідають також важливе місце у суспільстві, адже саме на гідному та справедливому їх виконанні побудоване наше суспільство, яке насамперед починається з кожного з нас. Варто зазначити, що тільки тоді, коли права людини будуватимуться на її моральних цінностях, серед яких -гідність, справедливість, чесність, взаємодопомога, ми зможемо відродити в людей їхню силу й дух народу. Природне право і справді відіграє важливу роль у житті кожного з нас. Проте кожен з нас сам для себе визначає, що для нього є необхідною цінністю для нормального існування. Оскільки права людини є найвищою соціальною цінністю, варто вносити в позитивне право деякі природні норми, що мало б змінити суспільство на краще. Проте зміни повинні вноситись не тільки в норми позитивного права, а кожен сам повинен вдосконалювати себе за допомогою норм природного права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

РЕВТЬ, Алла. "ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ДОШКІЛЬНИКА". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (14 квітня 2022): 112–17. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.18.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті охарактеризовано психологічні особливості емоційної сфери дитини дошкільного віку, окреслено основні умови повноцінного розвитку емоційної сфери особистості дитини. Визначено, що емоції суттєво впливають на особистість, призводять до формування і закріплення певних емоційних рис. Проаналізовано, що процес формування особистості дитини дошкільного віку напряму пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери дитини, що своєю чергою залежить від соціального середовища, в якому відбувається формування та розвиток, від взаємин дитини зі значущими для неї дорослими, мотивів поведінки. Для розв’язання визначених завдань у статті використано комплекс методів дослідження, який включає: аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури, синтез, порівняння, систематизацію, узагальнення з метою обґрунтування вихідних положень дослідження, виявлення особливостей емоційної сфери дитини дошкільного віку. Підтримка і всебічний розвиток якостей, специфічних для дошкільного віку, надзвичайно важливі, оскільки унікальні умови більше не повторяться і набуте в цей період буде важко або й неможливо надолужити. Любов до дитини, її визнання та безумовне прийняття, тобто задоволення базової людської потреби, є необхідною умовою комфортного самопочуття дитини, формування її активності та самостійності. Саме в дошкільному дитинстві відбувається формування емоційного світогляду дитини, емоції дитинства можуть залишити великий слід у майбутньому. Акцентовано увагу на тому, що емоційні розлади виникають у дошкільників унаслідок негативних впливів на психіку зовнішніх стресогенних чинників та індивідуальних особливостей. Емоційні розлади можуть призводити до порушень соціальних контактів дитини і потребують системи коригувальних впливів із боку дорослих. Можемо констатувати, що наше сучасне суспільство не усвідомлює належним чином важливість розвитку емоційної сфери дитини дошкільного віку, гострої потреби дбати про її розвиток не менше, ніж про розвиток інтелектуальної сфери. У зв’язку з цим мусимо зазначити, що, на жаль, емоційне виховання є другорядним елементом освіти сьогодення, хоча саме воно має бути стрижневим компонентом освіти, що забезпечує осягнення дітьми себе самих та людей, що їх оточують.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Судаков, Володимир. "АРХЕТИП СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ ТА ІДЕОЛОГІЧНА КОНФРОНТАЦІЯ СУЧАСНИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 427–38. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-427-438.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано сутнісні характеристики архетипу соціальної справедливості як інтегративного транскультурного базису мирного співіс- нування людей та як специфічної конфліктогенної основи, яка зумовлює відтворення різних форм ідеологічної конфронтації між протекціоніст- ською, ліберальною та інтерсоцієтальною (глобальною) технологічними моделями соціальної політики в сучасних класово-стратифікованих су- спільствах. Аргументовано, що процеси економічної, політичної та куль- турної глобалізації є важливими чинниками, які зумовлюють потреби на- укової розробки нової теорії соціальної справедливості як пізнавального інструменту пояснення суперечностей глобальної стратифікації та глобаль- них соціальних нерівностей між аграрними, індустріальними та постінду- стріальними суспільствами, а також як категоріальної основи модернізації існуючих технологій соціальної політики. Підтримується позиція вчених, які намагаються використати нові ідеї “дистрибутивної справедливості” з метою розвитку спеціалізованих соціальних тем стосовно справедливості в суперечливому контексті сучасних глобалізованих міжкультурних взає- модій та комунікацій. Звернено увагу на значущість конкретизації понят- тя “соціальна політика”, зміст якого визначається специфічними вимірами глобального, наднаціонального та національного характеру. Ідентифіковано категоріальну основу протекціоністської, ліберальної та інтерсоцієтальної технологічних моделей соціальної політики та доведено, що цим моделям притаманна спільна інтенція обґрунтування архетипного статусу соціаль- ної справедливості. Водночас констатовано, що ці моделі, як інструменти соціального менеджменту, мають виразну популістську орієнтацію, що об- межує їх практичну значущість при вирішенні завдань демократизації соці- ального контролю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Вайєр, Аліна Марленівна. "ІНТЕРАКТИВНІ ФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ". Актуальні проблеми політики, № 64 (23 січня 2020): 134–44. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.192.

Повний текст джерела

Анотація:

В Інтернеті як сформованому політичному інституті традиційна структура подачі семантичної інформації видозмінюється. Оскільки інформатизація і демократизація української держави є актуальним політичним завданням, простір інтернет-комунікацій стає ареною для вироблення консолідованої політичної позиції влади і суспільства. Комунікаційні особливості Інтернету дозволяють здійснювати легітимний політичний дискурс суспільства з владою. В даній статті розглянуто відмінності політичної комунікації від звичайної, проаналізовано різні моделі політичної комунікації, також проведен аналіз функцій політичної комунікації на прикладі досліджень інших вчених. Взагалі, кількість Інтернет-користувачів постійно зростає протягом багатьох років, серед них більше молодих і освічених соціальних груп. І саме для молоді та людей, які мають потреби у підвищенні свого освітнього рівня, Інтернет стає важливим джерелом отримання інформації і знань. Важливо також і те, що з розвитком інтернет-спільнот і розвитку в них об’ємного фонового по відношенню до політичного життя середовища, традиційні способи комунікації політики зелекторатом втрачають ефективність, а рівень довіри політичної інформації з офіційних джерел падає. А віртуальність, як штучно створений світ, де людина має спілкуватися не з речами, а з їх образами, дає широкі можливості для пошуків нових методів політичного впливу. І все ж таки робиться висновок, що у контексті сучасної української дійсності, політична комунікація, виступаючи засобом існування і трансляції політичної культури, в свою чергу, може стати фундаментом демократизації взаємодії держави і громадянського суспільства

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Магновський, І. Й. "Правове осмислення розвитку місцевого самоврядування в Україні в контексті становлення громадянського суспільства". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 80–88. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.699.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена висвітленню у правовому аспекті осмислення розвитку місцевого самоврядування в Україні у процесі становлення громадянського суспільства, в умовах викликів сьогодення. Наголошується на особливому місці місцевого самоврядування, яке є однією із фундаментальних демократичних засад та виступає одним із ключових факторів інтеграції у європейську спільноту. Указано на ефективність та значимість місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства. Зазначається, що роль місцевого самоврядування у функціонуванні громадянського суспільства України підвищується через імператив щодо реалізації безпосередньої демократії. Інститути місцевого самоврядування задовольняють потреби громадянського суспільства в самоорганізації, а також заповнюють нестаток регулюючих функцій держави, знижують ступінь втручання у приватні справи. Звернено увагу на європейську континентальну модель місцевого самоврядування, яка характерна для України й концептуально грунтується на діалектичному поєднанні місцевого державного управління на місцях і місцевого самоуправління, а також характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. котра заснована на поєднанні, з одного боку, виборності всіх представницьких та виконавчих органів на первинному рівні самоврядування та, з другого - призначення і з «центру» на місця повноважних представників державної влади на регіональному рівні. Акцентується значимість громадських інститутів, котрі формуються і функціонують на засадах самоврядування, із характерною ознакою, що вони утворюються не державою, а самими індивідами для спільної реалізації своїх інтересів, де їх функціонування є показником громадянської зрілості індивідів і суспільства, усвідомлення ними можливостей реалізації власних потреб та інтересів, від ефективності їх діяльності залежить авторитет та реальні можливості впливу громадської думки на державно-владні інститути. Самоврядність громадських інститутів забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю прояву ініціативи, активної поведінки, підвищенні ролі людського фактору у процесі вирішення питань суспільного значення. Підсумовується, що розвиток місцевого самоврядування передбачає створення умов для формування ефективної, відповідальної місцевої влади, здатної забезпечити достатнє середовище для проживання людей на всій території України, включаючи передачу повноважень, ресурсів та компетенції вирішувати основні питання життя на найбільш наближеному до громадян рівні. У цьому контексті місцеве самоврядування розглядається саме як форма утвердження локальної демократії та забезпечення цілісного комплексу муніципальних прав, як основоположний інститут, складова частина громадянського суспільства зі створенням базового суб'єкта місцевого самоврядування - дієвої територіальної громади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Дятченко, Діана. "Аналіз впливу соціально-психологічних причин безпечної поведінки особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 67–74. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-67-74.

Повний текст джерела

Анотація:

Аналіз теоретичної значимості впливу соціально-психологічних причин на безпечну або небезпечну поведінку людини у різних життєвих ситуаціях дає змогу передбачити розвиток подій з позиції «безпека - небезпека», розшифровує каталог різноманітних моделей, умов та можливих факторів безпечності. Також недостатньо вивчена психологічна природа різноманітних видів активності особистості, направлених на забезпечення своєї безпеки. Зростає число людей, які характеризуються деформованістю потреби в соціальній безпеки, що призводить до зниження задоволеності сьогоденням і відсутності впевненості в майбутньому, до руйнування цілісності особистості, зростання страху і тривоги, зниження стійкості до несприятливих впливів. Дана обставина обумовлює необхідність розробки моделі і механізмів соціально-психологічної безпеки особистості. В науковому плані, стала очевидною необхідність використання нових теоретичних підходів і методів соціально-психологічного вивчення уявлень про особистість, обумовлена тим, що нова соціальна реальність, яка сьогодні вже традиційно визначається як соціальна нестабільність, неминуче висуває підвищені вимоги до особистості в плані активності. Існуючі підходи до проблеми психології безпеки особистості, без суперечностей один одному, відображають окремі сторони цього феномена, що не інтегруючи їх в цілісну психологічну концепцію. Актуальність сучасного звернення до соціально-психологічних проблем безпеки особистості визначається також логікою розвитку психологічної науки і необхідністю інтеграції досягнень загально-психологічного і соціально-психологічного наукового знання, досліджень в сфері екстремальної психології та психології службової діяльності. Неможливість захистити людину від усіх загроз, складних і напружених ситуацій, привела до необхідності переосмислення розуміння психологічної сутності безпеки. Складається динаміка соціальних настроїв відображає все більш наростаюче в суспільстві відчуття безперспективності, високого рівня невизначеності очікувань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

ГАНДЗЮК, Микола, та Дмитро ГАНДЗЮК. "ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТІЙКІСТЬ РУХУ АВТОМОБІЛІВ І АВТОПОЇЗДІВ У ГАЛЬМІВНОМУ РЕЖИМІ ТА КРИТЕРІЇ ЇЇ ОЦІНКИ". СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ В МАШИНОБУДУВАННІ ТА ТРАНСПОРТІ 2, № 15 (26 листопада 2020): 5–10. http://dx.doi.org/10.36910/automash.v2i15.386.

Повний текст джерела

Анотація:

З огляду на зростання інтенсивності руху на сучасних автомагістралях, необхідно підвищити безпеку транспортних засобів для уникнення аварійних ситуацій, що несуть за собою погіршення здоров’я людей та значні матеріальні втрати при пошкодженні транспортних засобів та вантажів. Особливо гостро це питання стосується автомобільних поїздів, процес руху та гальмування яких набагато складніший ніж в одиничних автомобілів. Необхідно щоб гальмівна система дозволяла регулювати швидкість руху автопоїзда у широкому діапазоні, протидіяла заносам, а також унеможливлювала складання ланок транспортного засобу та його зіткнення з іншими автомобілями, тобто забезпечувала відповідну стійкість. Водій повинен максимально контролювати поведінку транспортного засобу під часу руху, а за потреби швидко та безпечно зупинити його. Поліпшення експлуатаційних властивостей автопоїздів у сучасних умовах руху є одним із пріоритетних завдань для забезпечення високого рівня безпеки їх експлуатації з максимальною ефективністю використання. Досягнення даних вимог можливе лише за умови врахування можливих змін технічного стану автопоїздів у процесі експлуатації. Зокрема, значну увагу слід відвести змінам, які можуть відбутися у гальмівній системі ланок автопоїзда, що можуть спричинити порушення оптимальних показників регулювання й розподілу гальмівних сил по осях та бортах транспортного засобу, що неминуче призводить до втрати стійкості його руху навіть при незначних швидкостях, особливо при максимальному завантаженні. Зважаючи на це у роботі проведено аналіз факторів, що впливають на стійкість руху автомобілів і автопоїздів у гальмівному режимі та основних критеріїв стійкості і ефективності гальмування транспортних засобів, а також огляд нормативних документів, що їх регламентують.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Степаненко, Інна. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ СТУДЕНТІВ – МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 8(53) (27 грудня 2019): 98–106. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2019.8(53).10.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено емпіричному дослідженню психологічних особливостей сором’язливості серед студентів, майбутніх психологів, за допомогою Стенфордського опитувальника cором’язливості Ф. Зімбардо. Виокремлено із загальної вибірки сором’язливих студентів та на основі контент-аналізу визначено їхні психологічні особливості, а саме: силу і частоту прояву сором’язливості; ситуації та види діяльності; типи людей; суб’єктивне обґрунтування; фізичні реакції; думки та відчуття; дії; позитивні та негативні наслідки сором’язливості; причини виникнення сором’язливості. Cилу сором’язливості досліджено через визначення ступеня її впливу в контексті – надзвичайно сильна; дуже сильна; досить сильна; помірно сильна; це дещо на кшталт зніяковіння. Частоту сором’язливості досліджено через визначення частоти її виникнення – кожного дня; майже кожного дня, часто, майже кожного дня; один чи два рази на тиждень; час від часу, але рідше, ніж раз на тиждень. Тобто, обравши одну із запропонованих відповідей, респонденти зараховувалися до загальної кількості тих, хто визнає вплив сили та частоти сором’язливості. Було здійснено підрахунок кількісних та якісних показників прояву психологічних особливостей сором’язливої особистості та представлено їх у відсотках. На основі аналізу отриманих даних, нами були зроблені висновки щодо переважання частки сором’язливих особистостей над несором’язливими. У процесі спілкування з респондентами групи «сором’язливі», було виявлено наявність певної визначеності стосовно психологічних особливостей своєї сором’язливості. Було висвітлено запити студентів, майбутніх психологів, щодо потреби подолання своєї сором’язливості за допомогою психологічної допомоги з боку фахівця-психолога. На основі висловлювань студентів, майбутніх психологів, щодо негативного впливу сором’язливості на їхній саморозвиток та професійне становлення було констатовано необхідність створення психокорекційної програми з подолання сором’язливості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Потреби людей"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями