Статті в журналах з теми "Потерпіла"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Потерпіла.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Потерпіла".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Тіточка, Т. І. "ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНЕ ЗАПОБІГАННЯ ВІКТИМНІЙ ПОВЕДІНЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 105–9. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.330.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості загальносоціального запобігання віктимній поведінці неповнолітніх осіб. Вказано, що у сучасному розумінні віктимологічне запобігання – це специфічна діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на своєчасне виявлення та нейтралізацію детермінаційного комплексу, котрий обумовлює/формує віктимну поведінку, а також на розробку/вдосконалення кримінологічних стратегій, метою яких є захист держави та її громадян від кримінально протиправного впливу. Така діяльність реалізується державою в особі спеціально уповноважених інститутів, установ та організацій незалежно від статі, віку та інших особливостей потерпілих, а тому стосується і неповнолітніх осіб. Зазначено, що всі існуючі стратегії та програми мають ґрунтуватись на вивченні статистичної інформації та судової практики, враховуючи кожен окремий випадок і виходячи з видової приналежності кримінального правопорушення, від якого потерпіла неповнолітня особа. У прогресивному розумінні до загальносоціальних ювенальних заходів віктимологічного запобігання необхідно підходити як до юридичного інструментарію (як комплексу різногалузевих норм), котрий регулює відносини між державою, неповнолітнім потерпілим та кримінальним правопорушником та має матеріальне вираження у конкретних нормативно-правових актах та відповідних кримінологічних стратегіях. Загальносоціальне віктимологічне запобігання спрямовано на формування у свідомості підлітків алгоритм уникнення/вирішення ситуацій з високим віктимогенним індексом та реалізується за рахунок проведення широкомасштабних заходів соціально-економічного, юридичного та політичного характеру. Загальносоціальне віктимологічне запобігання має на меті усунення детермінантів віктимної поведінки, котрі сформовані внаслідок порушення нормального функціонування окремих державних інститутів та суспільних відносин. Таким чином, мета запобігання віктимній поведінці не є основною.
2
СЛОБОДЯНЮК, ПАВЛО. "Захист прав людини від злочинних посягань – новий доктринальний підхід". Право України, № 2018/05 (2018): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-196.
Повний текст джерелаАнотація:
Конституцією України закріплено норму, згідно з якою кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, та встановлено, що ці права і свободи захищаються судом. Це положення розкрите у ряді рішень: у Європейській конвенції щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів (24 листопада 1983 р.) стосовно необхідності відшкодування потерпілому шкоди, що не тільки полегшить, наскільки це можливо, травму і страждання, яких він зазнав, а також припинить соціальний конфлікт, спричинений злочином; у рішеннях Конституційного Суду України (25 листопада 1997 р., 23 травня 2001 р.) щодо удосконалення законодавства стосовно розвитку та розширення судового захисту прав і свобод людини. Метою статті є аналіз окремих проблем, пов’язаних із забезпеченням прав людини від злочинних посягань у контексті нових доктринальних підходів у межах кримінально-правових відносин. Звернено увагу на прогалини у конституційному, кримінальному і процесуальному законодавстві України, які регулюють правовідносини судового оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування і прокуратури з боку громадян, права і свободи яких порушуються злочином. Обґрунтовано, що права потерпілих від злочину осіб повинні максимально можливо захищатися уже на стадії досудового розслідування кримінального провадження, тобто до розгляду судом кримінальної справи по суті та захисту судом прав потерпілого. Пропонується доктринальне вирішення проблеми поняття потерпілого шляхом визнання його не тільки стороною кримінального провадження, а й суб’єктом кримінально-правових відносин, завдяки чому зміниться погляд на правову природу відносин щодо забезпечення її прав і свобод. Доведено, що людина, яка потерпіла від злочину, перебуває за рамками кримінально-правового відношення “держава злочинець”. Водночас як жертва злочинного посягання людина не залишається взагалі поза межами правовідносин. Кожна людина, яка перебу до ст. 3 Конституції України держава відповідає перед кожною людиною за свою діяльність та має обов’язок перед людиною утверджувати і забезпечувати її права і свободи. Кожна людина має право на захист державою її прав і свобод від злочинних посягань на них, а також на відновлення порушеного злочином права або компенсацію завданої правам людини шкоди. Тому особа, що потерпіла від злочину, перебуває з державою у конституційно-правових відносинах, в рамках яких для держави виникають обов’язки щодо забезпечення особі права на захист, відновлення порушених злочинним посяганням прав, компенсацію завданої шкоди. У зв’язку із цим немає потреби змінювати потерпілу від злочину особу в суб’єкта кримінально-правових відносин, які виникають з приводу скоєння злочину між державою та злочинцем, а не з приводу наслідків злочину, які можуть мати місце, а можуть і не виникнути. Пропонується запровадити презумпцію правоти потерпілого, як противагу презумпції невинуватості, що не суперечитиме таким засадам судочинства, як “рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом” та “змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості” (ст. 129 Конституції України, статті 10, 22 Кримінального процесуального кодексу України). В умовах сучасного реформування кримінального процесуального законодавства необхідні концептуальні зміни з тим, аби потерпілий від злочину набув статусу фігури номер один у кримінальному провадженні. Врешті, одним із правових наслідків вчинення злочину має стати реальне, повне і швидке відновлення справедливості в інтересах потерпілого, територіальної громади та держави в цілому.
3
Савицька, В. "Досвід окремих країн пострадянського простору щодо використання поняття «завідомість» у загальних частинах кримінальних кодексів". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 350–56. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1644.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті в межах підготовки дисертації за темою: «Поняття завідомості за кримінальним правом України» узагальнено досвід окремих країн пострадянського простору щодо використання поняття «завідомість» у загальних частинах кримінальних кодексів.
Встановлено, що в КК Грузії ознака завідомості здебільшого вживається в єдиному значенні (повне усвідомлення суб'єктом злочину відповідних об'єктивних ознак), втім, нами зафіксовано і кілька випадків відхилення від цього значення, що свідчить про порушення принципу єдності юридичної термінології. Загалом у КК Грузії ознака завідо-мості стосується ознак характеристики потерпілого від злочину (зазвичай віку та стану). Втім, у цьому питанні виявлена певна непослідовність в нормах, які передбачають одразу декілька спеціальних потерпілих (наприклад, завідомість стосується потерпілої від кримінального правопорушення - вагітної жінки - та не поширюється на неповнолітнього).
На відміну від КК України та розглянутого вище закону про кримінальну відповідальність Азербайджанської Республіки, законодавець Республіки Білорусь на законодавчому рівні закріпив визначення цієї ознаки, що, без сумніву, є вагомою перевагою цього нормативно-правового акта.
У КК Республіки Білорусь, як і в КК Азербайджанської Республіки також зустрічається поняття завідомо незаконного (ст. 40 КК Азербайджанської Республіки) та завідомо злочинного наказів (ст. 117 КК Азербайджанської Республіки). Таке рішення законодавця певною мірою порушує принцип єдності юридичної термінології, через що, на нашу думку, доцільним було б обрати єдиний термін (наприклад, «незаконний», адже він має більш широке значення).
У КК Республіки Білорусь ознака завідомості досить поширена. Суттєвою перевагою КК Республіки Білорусь є наявність законодавчого визначення поняття завідомості. Здебільшого у нормах цього законодавчого акта завідомість використовується саме в цьому значенні та стосується таких ознак, як суспільно небезпечне діяння, предмет злочину або потерпіла від злочину особа.
4
Григор’єва, М. "Згладжування заподіяної шкоди при звільненні особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з її дійовим каяттям". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 217–22. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.994.
Повний текст джерелаАнотація:
Cтаттю присвячено розгляду проблемних питань, що стосуються особливостей згладжування заподіяної шкоди при звільненні особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з її дійовим каяттям. Проаналізовано існуючі в науці кримінального права різні точки зору науковців щодо визначення понять шкода та збитки. Доведено, що збитками слід називати втрати, які наносяться майну особи в результаті суспільно небезпечного діяння. У зв’язку з чим ст.45 КК України передбачає саме відшкодування збитків, а не їх ліквідування чи усунення. Зазначено, що під відшкодуванням збитків необхідно розуміти добровільне відновлення по можливості тих майнових благ, яких винний позбавив потерпілу особу в результаті вчинення злочину. Дії по відшкодуванню збитків полягають: у поверненні незаконного вилученого майна або майна аналогічного викраденому; відновленні пошкодженого або знищеного майна (як своїми силами, так і з чиєюсь допомогою); у передачі потерпілому певної суми грошей тощо, тобто відшкодування збитків – це повернення, заміна чи компенсація результату злочину, який має майнове вираження і завжди відповідає певному грошовому чи майновому еквіваленту. Доведено, що під шкодою в ст. 45 КК слід розуміти будь-які моральні чи фізичні втрати, яких зазнала потерпіла особа в результаті вчинення злочину. Звідси, усунення заподіяної шкоди передбачає компенсацію законними засобами того негативного результату, який був завданий вчиненим злочином. Саме тому шкоду необхідно усувати, а збитки тільки відшкодовувати. Визначено, що залагоджування заподіяної шкоди – це добровільне відновлення тих прав і благ, яких злочинець позбавив потерпілу особу в результаті вчинення злочину.
5
Лепісевич, О. П. "Проблеми відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Юридична, Вип. 3 (2006): 96–102.
Знайти повний текст джерела
6
Михайліченко, Т. "Потерпіла особа при вчиненні злочину, що передбачений статтею 197 КК України". Юридичний журнал, № 3 (105) (2011): 43–45.
Знайти повний текст джерела
7
Нікітіна-Дудікова, Ганна Юріївна. "СТРУКТУРА ОСОБИ ПОТЕРПІЛОЇ ДИТИНИ ЯК ЕЛЕМЕНТУ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ У ЗЛОЧИНАХ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 5 (1 лютого 2022): 92–96. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття є внеском у вирішення актуального наукового завдання, розв’язання практичної проблеми – виділення основних структурних ознак особи потерпілої дитини у злочинах проти статевої свободи та статевої недоторканості, оскільки особа потерпілого виступає джерелом інформації про подію злочину та особу злочинця, дозволяє з’ясувати дані, що стосуються його способу життя, соціально-демографічних та особистісних характеристик, що дозволяють висувати версії щодо мотивів злочину та особи злочинця. Визначається, що структура елементу «особа потерпілого» включатиме у себе: відомості анкетного характеру (стать, вік, сімейний стан); віктимність та риси характеру; особливості поведінки до злочинної події, в момент скоєння злочину, після його скоєння. Підсумовано, що у загальному масиві злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості переважають особи жіночої статі. Проте перевага за статтю залежить і від характеру вчинюваних дій. На підставі проведеного аналізу з’ясовано залежність виду та способу вчинюваних дій від віку потерпілої особи: чим старша дитина за віком, тим більше злочин характеризується наявністю фізичного контакту та проникнення у тіло потерпілої особи. І навпаки, чим дитина менша, злочин вчиняється здебільшого без наявності фізичного контакту між потерпілою особою та проникнення у тіло потерпілої особи, спрямовані в більшості на інтелектуальне розбещення дитини. Встановлено, що здебільшого потерпілими від злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості стають діти зі змістовно та структурно неблагополучних сімей, у третині випадків такі злочини були вчинені найближчими родичами. Визначається, що віктимність дітей завжди підвищена, здебільшого злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей був вчинений особою, з якою потерпілі знайомі.
8
Логвинський, Г. В. "ПОТЕРПІЛІ ВІД ПОСЯГАННЯ НА ЗАХИСНИКА ЧИ ПРЕДСТАВНИКА ОСОБИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 84–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.879.
Повний текст джерелаАнотація:
Логвинський Г. В. Потерпілі від посягання на захисника чи представника особи: кримінально-правове пізнання. - Стаття.
У статті розглянуто поняття та юридичний зміст категорії потерпілих від посягання на захисника чи представника особи. Запропоновано внесення змін до відповідних норм Кримінального кодексу України в розділі XVIII Особливої частини. Розділ XVIII Особливої частини Кримінального кодексу України «Кримінальні правопорушення проти правосуддя» містить низку норм, в яких присутній захисник чи представник особи як потерпілий від кримінальних правопорушень. Усім загальним ознакам потерпілого відповідають особи, які можуть бути потерпілими від кримінальних правопорушень, передбачених статтями 398, 400 Кримінального кодексу України, а саме: захисник, представник особи та його близькі родичі. На думку автора, потерпілою від кримінальних правопорушень, передбачених статтями 398, 400 Кримінального кодексу України, може бути особа, яка здійснює правозахисну діяльність і під якою слід розуміти фізичну особу, котра особисто (за власною ініціативою чи на підставі уповноважувального акту) або як учасник відповідної правозахисної організації здійснює діяльність щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів окремих осіб чи груп осіб шляхом сприяння усуненню порушених прав і свобод, їх відновленню та профілактиці таких порушень. Такою особою може бути захисник у кримінальному чи адміністративному провадженні, представник (законний представник) підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача й відповідача, юридичної особи в цивільному, господарському, кримінальному чи адміністративному провадженнях, окрема особа як член групи чи асоціації щодо сприяння ефективному усуненню всіх порушень прав і основоположних свобод людини або певних груп людей, а також близькі родичі й члени сім’ї особи, яка здійснює правозахисну діяльність. З урахуванням такої пропозиції слід слова «захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги» в статтях 398-400 Кримінального кодексу України замінити на слова «особи, яка здійснює правозахисну діяльність».
9
Хмельова, Н. А. "Теоретичні основи дослідження відшкодування шкоди державою фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення". Проблеми законності, Вип. 133 (2016): 83–90.
Знайти повний текст джерела
10
Тімуш, І. С. "Відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення: деякі проблеми практичної реалізації". Юридична наука, № 11 (53) (2015): 59–66.
Знайти повний текст джерела
11
Тімуш, І. С. "Історичні передумови виникнення інституту відшкодування (компенсації) шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення". Юридична наука, № 9 (51) (2015): 44–51.
Знайти повний текст джерела
12
Щиголь, О. "НОВА КОНЦЕПЦІЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАНОВИЩА ПОТЕРПІЛОГО ТА ЙОГО ПРЕДСТАВНИКІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ З УРАХУВАННЯМ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ВІКТИМОЦЕНТРИЗМУ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 177–85. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2171.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються проблемні питання, пов'язані з недосконалістю законодавчої регламентації процесуального становища потерпілого та його представників у кримінальному провадженні. Робиться висновок, що наразі останні є надто обмеженими в своїх можливостях, особливо порівняно зі сторонами обвинувачення й захисту. Водночас наявні процесуальні права часто є неефективними (недостатньо ефективними), створюючи для потерпілого та його представників невиправдані перешкоди. В умовах змагальності потерпілий виведений з протиборства (протистояння) сторін, не маючи здатності реально впливати на хід провадження та відстоювати в ньому свої права й
інтереси. У ряді випадків потерпілий залежить від сторони обвинувачення, що нівелює його самостійний, автономний статус.
Відтак обґрунтовується необхідність перегляду чинної нормативної моделі, а також запровадження якісно нової концепції, котра б надавала потерпілому і його представникам широкий спектр процесуальних прав та їх гарантій, дозволяючи їм ефективно здійснювати кримінальну процесуальну діяльність та загалом досягати поставлених цілей у кримінальному провадженні.
Із цією метою автор: 1) пропонує виокремити самостійну засаду кримінального провадження - процесуальний віктимоцентризм - та закріпити її в КПК України. Зміст останньої полягатиме в якнайкращому забезпеченні прав та законних інтересів потерпілого у ході здійснення кримінального провадження. Зазначена засада має стати панівною ідеєю, базисом концепції процесуального становища потерпілого та його представників. Її неухильне дотримання в правозастосовній площині слугуватиме запорукою належного захисту прав потерпілого та досягнення завдань кримінального провадження; 2) формує нову концепцію процесуального становища потерпілого та його представників, згідно з якою останні будуть представлені у кримінальному провадженні в ролі самостійної сторони, діючи нарівні зі стороною обвинувачення та стороною захисту. Потерпіла сторона стане рівноправним суб'єктом кримінального процесу, беручи повноцінну участь у доказуванні, а також вирішенні всіх питань, котрі так чи інакше стосуються інтересів потерпілого.
13
Шумило, Микола, та Олександр Андрушко. "Цивільно-правова відповідальність за правопорушення у кримінальному процесі: система нормативних лабіринтів та пошук концепції". Право України, № 2019/09 (2019): 99. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-099.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми зумовлюється соціальною цінністю цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, зростанням чисельності порушень майнових і немайнових прав людини та невирішеними системними проблемами теоретичного, законодавчого та практичного характеру. Метою статті є вивчення окреслених проблем і визначення шляхів їх вирішення для удосконалення чинного законодавства та практики. Основним методом дослідження є метод міжгалузевого аналізу системних проблем цього інституту. Критично проаналізовано чинне законодавство з питань відповідальності держави за шкоду, спричинену суб’єктами судочинства. Виявлено специфіку структурних елементів цієї відповідальності: підстави, суб’єкти, механізм тощо. Виокремлено позитивні та негативні аспекти реалізації відшкодування цієї шкоди; висловлені авторські позиції щодо них, а також сумніви щодо ефективності регресу. Висновки відображають основні результати дослідження. Так, пропонується визначитися з цілісною концепцією цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, основними компонентами якої є: чітка її диференціація на інститути: 1) відшкодування шкоди, завданої незаконними актами (рішеннями, діями та бездіяльністю) владних суб’єктів кримінального процесу (інших видів провадження); 2) реабілітації; 3) відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення; 4) цивільного позову в кримінальному процесі; законодавче визначення термінології, засад, підстав, суб’єктів та механізму функціонування цих інститутів в окремих главах Кримінального процесуального кодексу України чи окремих законах; реалізація принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, діяльність державних органів та їх посадових осіб на засадах повного та безумовного відшкодування шкоди. Доцільна єдина законодавча галузева “загальна формула” цього конституційного обов’язку з допуском підстав виключення відшкодування; уніфікація процедур про відшкодування шкоди, запровадження виключно її судового порядку. Виключення адміністративного елементу в її процедурах; обов’язок ініціювання відшкодування шкоди покласти на владних суб’єктів судочинства. Постраждалим визначити право звертатися з позовом про відшкодування у кожному випадку виявлення факту спричинення їм шкоди. Також чітко визначити права, обов’язки та відповідальність потерпілих від правопорушень у кримінальному процесі, визнати обов’язковим проведення судової експертизи для вирішення питань про вид, характер і розмір шкоди, участь адвоката визнати обов’язковою.
14
Медицький, І. Б. "ДОПОМОГА ПОТЕРПІЛИМ ВІД ЗЛОЧИНІВ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ПЕРСПЕКТИВИ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, № 95 (30 вересня 2021): 107–17. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.107-117.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті, на основі досвіду США та європейських держав, а також досвіду країн пострадянського періоду, узагальнено підходи щодо правової регламентації питань, пов’язаних із компенсаційними механізмами допомоги потерпілим від злочинів. Констатовано необхідність зміщення вектору суспільної практики протидії злочинності в напрямку посилення захисту прав та інтересів потерпілих. Окреслено шляхи удосконалення вітчизняного законодавства, зокрема, у частині створення та функціонування державного Фонду компенсації шкоди потерпілим від умисних насильницьких злочинів.
15
Ткаченко, І. "Сучасні концепції потерпілого від кримінального правопорушення в теорії кримінального права". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (12 квітня 2022): 73–85. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.4.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасні концепції потерпілого від кримінального правопорушення в теорії кримінального права: «потерпілий – фізична особа», «потерпілий – фізична та юридична особа», «потерпілий – будь-який соціальний суб’єкт». Визначено їх переваги та недоліки. Встановлено, що кардинальний вплив на поняття потерпілого в кримінальному праві відіграли положення КПК України 1960 та 2012 рр. Аргументовано, що нині у теорії кримінального права сформувалися передумови для закріплення в КК України визначення потерпілої особи, яке буде включати не лише фізичну, але й юридичну особу. Така концепція узгоджується з положенням кримінального, кримінального процесуального та цивільного законодавства, знайшла підтримку серед вчених, а також покладена в основу удосконалення відповідних положень закону про кримінальну відповідальність в проєкті нового КК України. Фізичні та юридичні особи є первинними ланками інших соціальних суб’єктів, зокрема держави та суспільства.
16
Rezvorovich, K. "ЗАХИСТ ПРАВ В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОТЕРПІЛИХ ВІД АВАРІЇ НА ЧАЕС: АНАЛЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 338–49. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.41.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є відносимо чітке дослідження основних аспектів сучасної судової практики по захисту прав в сфері соціального забезпечення потерпілих від аварії на ЧАЕС, їхній аналіз та розгляд зразкових справ в практиці Верховного Суду з приводу зазначеного питання. Стаття присвячена дослідженню питання соціального забезпечення потерпілих від аварії на ЧАЕС. Задля запровадження дієвого судового захисту потерпілих від аварії на ЧАЕС, автор статті вбачає за необхідне повністю вивчити питання захисту прав в сфері соціального забезпечення потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Зважаючи на постійно видозмінне законодавство, яким регулюються правові відносини стосовно соціального захисту потерпілих від Чорнобильської аварії (зазвичай зміни спрямовано на зменшення обсягу гарантій, компенсацій та пільг), а також постійних судових спорів з цього приводу, у статті досліджено основні аспекти сучасної судової практики по захисту прав в сфері соціального забезпечення потерпілих від аварії на ЧАЕС, здійснено їх аналіз та розгляд зразкових справ в практиці Верховного Суду з приводу зазначеного питання. В статті також звертається увага, що часта зміна законодавчого врегулювання питань розмірів соціальних виплат особам, потерпілим від аварії на ЧАЕС, здійснення унормування даних питань нормативними актами різної юридичної сили, одночасна чинність декількох підзаконних нормативно-правових актів, котрими регулюються одні і ті ж відносини стали причинами неоднакового трактування законодавства суддями різних інстанцій. Як підсумок визначено, що для зменшення можливості «створення» різної судової практики в аналогічних правовідносинах та сприяння єдності судової практики, де предметом спору є соціальне забезпечення потерпілих від аварії на ЧАЕС, було запроваджено інститут «зразкових справ».
17
Березовський, А. П., О. М. Трус та Е. В. Прокопенко. "АНАЛІЗ СТАНУ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ ПО РЕГІОНАХ УКРАЇНИ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 3 (24 вересня 2021): 249–57. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.03.31.
Повний текст джерелаАнотація:
Незважаючи на впровадження сучасних і більш безпечних технологій, питання виробничого травматизму на сьогодні не втрачає своєї актуальності. Мета цієї статті – аналіз стану виробничого травматизму, зокрема смертельного, по регіонах України та визначення основних причин його виникнення. Встановлено, що протягом 2016–2020 рр. показники виробничого травматизму по регі-онах України за даними актів Н–1/П, пов’язаних із виробництвом, мають тенденцію до зниження рівня кількості потерпілих від нещасних випадків. Рівень смертельного травматизму залишається на високому рівні. 2017 року порівняно з 2016 роком кількість потерпілих від нещасних випадків збі-льшилася на 4,2 %, а кількість смертельно травмованих осіб зменшилась на 8,8 %. Упродовж 2017–2019 рр. спостерігалося зменшення кількості нещасних випадків на виробництві, а також збільшен-ня кількості смертельно травмованих осіб. Внаслідок пандемії коронавірусної хвороби (COVID–19) 2020 року відбулося різке збільшення кількості потерпілих від нещасних випадків на виробництві – 6646 осіб (в т.ч. смертельно – 393), що більше на 51,3 % порівняно з 2019 роком, а кількість смер-тельно травмованих осіб зменшилась на 4,1 %. З них 3054 (в т.ч. смертельно – 66) – потерпілі від випадків гострого професійного захворювання з діагнозом COVID–19, що становить 46 % від зага-льної кількості потерпілих. 2020 року зареєстровано 3592 (з них 327 – смертельно) потерпілих від нещасних випадків на виробництві без урахування гострих професійних захворювань на COVID–19. Порівняно з 2019 роком кількість нещасних випадків без урахування гострих професійних захворю-вань на COVID–19 зменшилась на 18,3 %, а кількість смертельно травмованих осіб зменшилась на 20,2 %. До найбільш травмонебезпечних регіонів України, в середньому за 2016–2020 рр., за кількіс-тю нещасних випадків, зокрема зі смертельними наслідками відносяться: Дніпропетровська область, Донецька область, м. Київ, а також Львівська, Запорізька, Київська та Харківська області. Серед основних причин настання нещасних випадків перше місце посідають організаційні (62,9 %), друге – психофізіологічні (19,5 %), третє – технічні (11,0 %), четверте – інші причини (6,6 %).
18
Мурзановська, А. "Окремі методологічні аспекти дослідження провадження за нововиявленими або виключними обставинами". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 90–99. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2034.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання щодо окремих методологічних аспектів дослідження провадження за нововиявленими або виключними обставинами, що пов'язано, з одного боку, з новелізацією глави 34 КПК України, а з іншого -необхідністю визначення сутності, поняття за значення нововиявле-них та виключних обставин з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Проведений аналіз підстав перегляду за нововиявленими або виключними обставинами дав змогу дійти висновку про принципову зміну моделі перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, а також необхідність внесення змін до КПК щодо визначення переліку таких обставин, з огляду на їхню сутність, ознаки та особливості.
Значна увага приділення значенню практики ЄСПЛ у процесі визначення напрямів удосконалення кримінального процесуального права з метою забезпечення його ефективного правозастосування під час здійснення відповідних проваджень. Підкреслено, що наявність такої підстави, як «встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом», не означає, що кожне таке рішення потягне за собою зміну або скасування будь-якого рішення, адже це відбувається, якщо Суд визнав порушення Конвенції: 1) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; 2) коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
19
Рогатинська, Н. З., та К. І. Склярук. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ПОТЕРПІЛОГО В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 181–85. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.28.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті визначено сутність поняття потерпілого, обґрунтовано його зміст в кримінальному провадженні. Розглянуто теоретичні питання щодо додержання прав потерпілого у кримінальному провадженні. Проаналізовано особливості процесуального статусу потерпілого. Розглянуто, що важливу роль в умовах розбудови правової держави відіграє проблема забезпечення прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі, зокрема правовий аналіз забезпечення відшкодування завданих збитків, шкоди потерпілому (жертві злочину) у кримінальному процесі. Особа, яка потерпіла від кримінального правопорушення, безумовно, потребує реальної допомоги, дійового сприяння в захисті її прав, у тому числі й засобами державного впливу. Аргументовано важливість у практиці досудового розслідування і судового провадження додержання прав потерпілого. Також у статті доведено, що процесуальний статус потерпілого в кримінальному провадженні є одним із найскладніших та найбільш дискусійних питань у кримінальному процесі. Встановлено, що законодавство України встановлює правила участі потерпілого в кримінальному провадженні, його права та обов’язки, а також визначає порядок залучення до нього близьких родичів та членів сім’ї потерпілого, регламентує перехід до них його процесуальних прав та обов’язків. Також слід звернути увагу на показання потерпілого у кримінальному провадженні, які у багатьох випадках мають вирішальне значення для доведення вини обвинуваченого, який заперечує причетність до інкримінованого злочину за відсутності інших свідків його вчинення. За таких умов проти слова обвинуваченого є слово потерпілого. У таких провадженнях показання потерпілого повинні оцінюватися з урахуванням інших здобутих у ході досудового розслідування і досліджених у судовому засіданні доказів – висновків експертиз, речових доказів, документів. Якщо показання потерпілого узгоджуються з іншими доказами, то стають прямим доказом вини обвинуваченого. Зазначено, що прийняття КПК України 2012 р. внесло прогресивні зміни у правовий статус потерпілого, що певною мірою відповідає європейським правовим стандартам у сфері кримінального судочинства.
20
Андрусяк, Г. "Суспільна небезпека та деякі правові позиції кваліфікації згвалтування". Історико-правовий часопис 14, № 2 (18 лютого 2021): 100–104. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/18.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі кваліфікації згвалтування як одного з найбільш тяжких посягань проти особистості у всьому світі, оскільки в багатьох випадках вони спричиняють настиупне вбивство жертви. Зростання числа тяжких насильницьких злочинів, безкарність багатьох злочинів, побоювання помсти з боку злочинців – все це свідчить про те, що реальна кількість тяжких статевих злочинів, яким є зґвалтування, у два-три рази перевищує офіційні дані. Суспільна небезпека статевих злочинів визначається перш за все посяганням на статеву свободу або статеву недоторканість особи, а також заподіянням шкоди здоров'ю, честі та гідності особи, нормальному фізичному психічному і соціальному розвитку дітей і підлітків. Небезпечність зґвалтування визначається тим, що воно може тягти за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоров’я потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє поширенню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. Серйозну проблему становлять соматичні та, особливо, психічні наслідки сексуальних злочинів. Найчастішими і найсерйознішими наслідками зґвалтування є психічні травми. Згвалтування часто супроводжується вбивством жертви насильником в момент зґвалтування, в процесі боротьби з потерпілою та подолання її опору, або безпосередньо після згвалтування, щоб уникнути викриття, помститися за опір, за мотивами садизму. Проаналізовано та доведено допустимість заподіяння тяжкої шкоди гвалтівнику, який здійснює посягання на статеву свободу жінки, оскільки при згвалтуванні складно, якщо не неможливо, передбачити потенційну шкоду для потерпілої (втрату дитини, безпліддя, венеричне захворювання, психічний розлад).
21
Ракіпова, І. В., та В. Г. Пожар. "ЩОДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ КОМУНІКАЦІЇ ПОТЕРПІЛОГО В СУДОВОМУ РОЗГЛЯДІ В ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 96–101. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.882.
Повний текст джерелаАнотація:
Ракіпова І. В., Пожар В. Г. Щодо окремих питань комунікації потерпілого в судовому розгляді в першій інстанції. - Стаття.
У роботі досліджуються окремі питання кримінально-процесуальної комунікації потерпілого в судовому розгляді в першій інстанції. Зазначається, що сприяння активності сторін передбачає надання судом необхідної допомоги у використанні процесуальних засобів доказування й обстоювання своєї позиції перед судом тими учасниками судового розгляду, які з різних причин не можуть повною мірою реалізувати свій змагальний потенціал, зокрема потерпілим.
Зазначено, що незалежно від вказівки на необхідність роз'яснення прав і обов'язків із метою забезпечення кримінально-процесуальної активності потерпілого як учасника судового розгляду в суді першої інстанції головуючий, будучи гранично об’єктивним і справедливим, у разі необхідності, зобов’язаний роз’яснити відповідні права потерпілого за визначених обставин.
Значна увага приділена проблематиці участі представника потерпілого та законного представника потерпілого в судовому розгляді в разі відмови прокурора від обвинувачення або зміни обвинувачення на менш тяжке, а також участі представника потерпілого під час судового розгляду в разі застосування процедури «скороченого судового слідства». Підкреслюється, що в разі, якщо у кримінальному провадженні беруть участь декілька потерпілих, то суд повинен з’ясувати окремо думку кожного потерпілого щодо можливості проведення «скороченого судового слідства», після чого може здійснити провадження у скороченому порядку або за загальною процедурою, якщо хоча б один із потерпілих не згоден на здійснення судового розгляду у скороченому порядку. Робиться висновок щодо обов’язкової участі представника потерпілого під час судового розгляду в разі застосування процедури «скороченого судового слідства», передбаченої частиною 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу, з моменту ініціювання такої процедури у відкритому судовому засіданні.
Наведені пропозиції щодо змін та доповнень до чинної редакції Кримінального процесуального кодексу із зазначених питань.
22
Пономаренко, О. В. "ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ПОГРОЗИ АБО НАСИЛЬСТВА ЩОДО СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЧИ ГРОМАДЯНИНА, ЯКИЙ ВИКОНУЄ ГРОМАДСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК". Знання європейського права, № 6 (6 лютого 2022): 69–73. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i6.302.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню особливостей кваліфікації погрози або насильства щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок. Аргументовано, що конкуренцію кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 350 КК України, складають ст. ст. 121, 122, 125, 126, 129, 195 КК України, які є загальними нормами щодо ст. 350 КК України, яка передбачає спеціальні норми. Відмежовувати зазначені кримінальні правопорушення від погрози або насильства щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, слід з урахуванням правила, що в разі конкуренції загальної та спеціальної правових нормзастосуванню підлягає остання.
Науково доведено, що для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 350 КК України наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погроз не є обов’язковою, на відміну від кваліфікації дій за ст. 129 КК України. Відмежовувати від інших кримінальних правопорушень погрозу або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, слід за такими ознаками: потерпілий – службова особа (крім тих, які є потерпілими від кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 343, 345, 346, 377, 398, 405 КК України) чи її близькі або громадянин, який виконує громадський обов’язок; характер суспільно небезпечного діяння – погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погроза знищити чи пошкодити майно, належне потерпілим, способом, який не є загальнонебезпечним; умисне заподіяння удару або інших, відмінних від побоїв, насильницьких дій, що завдали потерпілому фізичного болю; мета – припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або змінити характер цієї діяльностів інтересах того, хто погрожує; мотиви – прагнення перешкодити потерпілому в момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові чи громадські обов’язки; помста за виконання цих обов’язків у минулому.
Обґрунтовано, що дії винного слід кваліфікувати лише за відповідною частиною ст. 15 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України, якщо службовій особі або громадянинові заподіяно тілесне ушкодження, однак умисел винного був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового чи громадського обов’язку.
23
Давидович, І. І., та К. П. Задоя. "ЦІННІСНА КОНЦЕПЦІЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ В ДОКТРИНІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФСЬКОГО ПІДҐРУНТЯ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 111–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).405.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання про філософські засади так званої ціннісної концепції об’єкта злочину. Цінніс-на концепція об’єкта злочину постала в 1990-х роках як альтернатива звичній для радянського періоду кон-цепції об’єкта злочину, згідно з якою об’єктом злочину є суспільні відносини. На противагу останній концеп-ції, ціннісна концепція виходить із того, що злочин посягає не на суспільні відносини, а на певні цінності: потерпілих, їхні інтереси та права; соціальні зв’язки, предмети (матеріалізовані блага); нематеріалізовані блага, які належать потерпілим.
Ціннісна концепція об’єкта злочину критикувала-ся в доктрині кримінального права з різних точок зору, однак предметом критики не були філософські засади цієї концепції. Прихильники ціннісної концепції вва-жають, що вона ґрунтується на вченні про цінності, яке сформувалося в рамках діалектичного матеріаліз-му, так званій марксистській теорії цінностей.
Однак під час детального аналізу виявляється, що насправді ціннісна концепція об’єкта злочину в її сучас-ному вигляді не узгоджується як з основними постула-тами діалектичного матеріалізму щодо цінностей, так і з іншими напрямами аксіологічного вчення. Проблема, зокрема, полягає в тому, що ціннісна концепція об’єкта злочину тяжіє до визнання об’єктами злочину (цінно-стями) певних предметів (явищ), але не в суб’єкт-об’єк-тних відносинах з приводу цих предметів (явищ).
Якби ціннісна концепція об’єкта злочину справді була б заснована на марксистській теорії цінностей, вона фактично була б іншою формою вираження кон-цепції «об’єкт злочину – суспільні відносини».
24
Кавецька, В. "Участь законного представника неповнолітнього у кримінальному процесі". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 184–89. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.989.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті дається загальна характеристика законного представника неповнолітнього у кримінальному процесі України. У процесі життя і розвитку неповнолітнього його відносини з батьками та іншими особами, які можуть бути наділені повноваженнями законних представників, складаються по-різному. Саме прихильність, взаєморозуміння, довіра неповнолітнього до законного представника є прямим шляхом до їх активної, спільної та узгодженої участі в процесуальній діяльності, що, зрештою, сприяє забезпеченню прав і захисту законних інтересів неповнолітнього. Якщо неповнолітній перебуває під опікою установ та організацій, також можна надати йому можливість вибору законного представника з числа адміністрації, працівників цієї установи чи організації, педагогічному складу. Потерпілого неповнолітнього у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Що стосується представництва неповнолітніх потерпілих у кримінальному провадженні, то згідно зі статтею 59 КПК України, якщо потерпілим є неповнолітня особа, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник. Процедура проведення допиту неповнолітніх осіб заснова- на на загальних положеннях проведення допиту, регламентованих чинним кримінальним процесуальним законодавством. Законний представник здійснює лише представництво інтересів неповнолітнього допитуваного. Завданням захисника є захист прав та інтересів неповнолітнього й за допомогою засобів захисту можливість виявити обставини, які пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність неповнолітнього. Проаналізовано думки щодо природи законного представництва у справах за участю неповнолітніх як у кримінальному, так і у цивільному процесі. Визначено функції законного представника у кримінальному процесі та запропоновано зміни до Кримінального процесуального кодексу України.
25
Shapovalov (Jr.), V. V., V. A. Shapovalova та V. V. Shapovalov. "Судово-фармацевтичні дослідження щодо впливу ліків на безпеку, життя та здоров’я учасників дорожнього руху в межах організації фармацевтичної справи, технології ліків, фармацевтичного та медичного права в Україні". Health of Society 10, № 4 (18 січня 2022): 127–32. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.10.4.2021.246355.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. У всьому світі дорожньо-транспортні пригоди (ДТП) під впливом лікарських засобів (ЛЗ) є однією з головних причин травмувань, смертності серед учасників дорожнього руху. Безпека руху уявляє собою систему, яка включає наступні складові: людина – стан здоров’я людини – вживання небезпечних ліків різних класифікаційно-правових груп (КПГ) – побічні реакції ліків – транспортний засіб – шлях. Частка дорожньо-транспортних пригод під впливом ліків становить понад 75 %, вони є й найбільш суспільно небезпечними, тому що мають тяжкі наслідки, спричиняють невиправну шкоду здоров’ю та смерть потерпілих. Мета дослідження: проаналізувати здобутки судово-фармацевтичних досліджень в Україні щодо впливу ЛЗ на безпеку, життя та здоров’я учасників дорожнього руху в межах організації фармацевтичної справи, технології ліків та фармацевтичного і медичного права в ретроспективному аспекті. Матеріали та методи. Матеріалами імперативного дослідження стали законодавчі, нормативно-правові документи; матеріали становлення наукової школи судової фармації; наукові публікації за темою статті; Інтернет-ресурси, джерела наукової літератури. Для досягнення поставленої мети було застосовано методи судово-фармацевтичного, нормативно-правового, документального, бібліографічного, порівняльного, історичного та графічного аналізу. Результати. Проаналізовано досвід країн світу щодо профілактики та попередження дорожньо-транспортних пригод під впливом ліків. Причини, умови виникнення та наслідки ДТП носять багатофакторний характер і пов’язані з постраждалими (водій-пішохід), транспортним засобом, дорогою, вживанням психоактивних ЛЗ. Розроблено систему організаційно-регуляторних та попереджувальних заходів з надання першої медикаментозної допомоги потерпілим від ДТП. Показано, що існує необхідність проведення науково-обґрунтованих організаційно-правових, клініко-фармакологічних, судово-фармацевтичних та соціально-економічних досліджень щодо причинних зв’язків між побічними реакціями внаслідок вживання ЛЗ різних КПГ, безпекою руху та виникненням ДТП. Вперше в Україні було запропоновано математичну модель щодо встановлення впливу психоактивних ЛЗ на стан водія при керуванні транспортним засобом у залежності від обчислення шляху зупинки автомобіля відповідно до обраної швидкості та зниження реакції водія. Досліджено структуру ДТП, скоєних під впливом психоактивних лікарських препаратів. Висновки. Запропоновано класифікацію медичних аптечок для надання першої медикаментозної допомоги потерпілим при ДТП, яка дозволила обґрунтувати необхідність удосконалення їх як за якісним, так й кількісним складом у залежності від типу транспортного засобу й імовірності виникнення ДТП з тяжкими наслідками. Запропоновано рекомендації стосовно забезпечення інформації про можливість отримання медичної допомоги та систему сигнально-викличного зв’язку на шляхах, маркірування упаковок психоактивних ЛЗ спеціальною позначкою у вигляді червоного трикутника. Доведено про необхідність подальших судово-фармацевтичних досліджень.
26
БОРИСОВ, ВЯЧЕСЛАВ. "Склад злочину та місце потерпілого в його структурі". Право України, № 2020/02 (2020): 138. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-138.
Повний текст джерелаАнотація:
Вчення про склад злочину займає провідне місце в системі знань про злочин, утворення і застосування норм Кримінального кодексу України (КК України), кримінальну відповідальність та її підставу тощо. Серед проблем, пов’язаних із дослідженням складу злочину, методологічно важливими є питання щодо утворення понять, пов’язаних зі складом злочину та його структурою. У межах останнього питання особлива роль відводиться потерпілому від злочину, поняття якого є міждисциплінарним та закріплене у Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК України) терміном “потерпілий” (ст. 55 КПК України та ін.). Мета статті полягає у характеристиці поняття “склад злочину” як правового явища – продукту розумової діяльності суб’єкта пізнання, що має вихідним матеріалом реально існуючу систему ознак, яка пізнається і використовується у практичній діяльності. Зазначається, що склад злочину являє собою логіко-правову модель, яка складається із укрупнених чотирьох елементів: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони і суб’єкта злочину. Зі свого боку кожен із цих елементів має свою специфічну структуру, критерієм формування якої, як і всього складу злочину, є “ознака злочину”. Відповідно до логічної характеристики класу предметів зроблено поділ складів злочину на загальну модель складу злочину (родове поняття) та видові моделі (видова модель складу злочину умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження, захоплення заручників тощо). Зазначено, що при вчиненні злочину юридичне значення має саме фактичний склад злочину – сукупність об’єктивних і суб’єктивних, а також необхідних і достатніх ознак, які встановлюються згідно з конкретним учиненим суспільно небезпечним діянням. У теорії кримінального права ознаку потерпілого від злочину відносять до факультативних ознак загальної моделі складу злочину, незважаючи на те, що потерпілий від злочину є в усіх випадках вчинення суспільно небезпечного діяння. Законодавець, формулюючи норму Особливої частини КК України, далеко не завжди робить вказівку на потерпілого або має його на увазі як ознаку злочину. Як обов’язкова ознака потерпілий від злочину притаманний лише окремим видам злочинів. Звернуто увагу на те, що в КК України відсутнє визначення потерпілого від злочину. Таке визначення легально закріплено у ч. 1 ст. 55 КПК України, яке, на думку автора, за правовою природою належить до класу матеріально-правових понять, а тому його треба використовувати при застосуванні норм як кримінального процесуального законодавства, так і законодавства про кримінальну відповідальність. Зазначено, що поняття “потерпілий від злочину”, наведене законодавцем у певних нормах КК України, не може виходити за легальні межі, а тому це можуть бути лише фізичні або юридичні особи. Зроблено висновок, що інші різновиди потерпілих (етнічні або соціальні групи, держава тощо), які виділяє теорія кримінального права, можуть бути предметом прикладного застосування закону про кримінальну відповідальність лише на рівні кримінально-правової характеристики, тобто коли у зв’язку із вчиненням злочину виникають питання комплексної оцінки ступеня тяжкості вчиненого. За термінологією, що була введена 13 квітня 2012 р. із прийняттям нового КПК України, поняття “склад злочину” змінено на “склад кримінального правопорушення”, яке поступово стало використовуватися у сучасній науковій літературі з кримінального права. 22 листопада 2018 р. поняття “склад кримінального правопорушення” було уведено Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень” у КК України. Однак на час підготовки статті новели цього Закону ще не набули чинності. Відповідно до ст. 12 КК України в редакції Закону цим поняттям будуть охоплюватися два різновиди кримінальних правопорушень – кримінальні проступки і злочини. Водночас, враховуючи багатовікову історію становлення у науковому просторі поняття “склад злочину”, у статті воно використовується як ключове при висвітленні поглядів науковців на становлення і розвиток його змісту та місце в структурі потерпілого від злочину.
27
Popko V., V. V. "Захист свідків і потерпілих осіб у транснаціональному кримінальному праві". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 57–68. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються міжнародні стандарти захисту свідків та потерпілих осіб у сфері кримінального судочинства, які слугують моделлю для національної системи кримінального правосуддя і втілені у деклараціях, конвенціях, угодах, резолюціях, рекомендаціях та інших міжнародних актах. Важливу роль у їх розробці відіграють міжнародні організації, зокрема Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, Європейський Союз, Міжнародний кримінальний суд та інші. Аналізуються документи та рішення, ухвалені конгресами ООН з питань попередження злочинності та поводження із правопорушниками: Каракаська декларація 1980 р., Міланський план дій 1985 р., Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою 1985 р., в якій викладені основні принципи захисту свідків та потерпілих осіб у транснаціональному кримінальному праві, та інші документи. Особлива увага приділяється Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., в якій містяться положення щодо захисту свідків та потерпілих у зв’язку зі здійсненням транснаціональних злочинів.Досліджуються заходи із захисту свідків, що беруть участь у кримінальному судочинстві; аналізується законодавство окремих держав і дається порівняльна характеристика. Автор розглядає програми, які забезпечують захист свідків та потерпілих осіб, а також надання їм моральної та матеріальної допомоги, зокрема в США, Німеччині та інших державах. Метою статті є вивчення змісту, завдань та принципів реалізації міжнародно-правових актів, направлених на регулювання відносин захисту свідків і потерпілих осіб у транснаціональному кримінальному праві.Наукова новизна. Виявляються основні проблеми у регулюванні відносин захисту свідків та потерпілих осіб у транснаціональному кримінальному праві, зокрема досліджується необхідність узгодженості норм транснаціонального кримінального права і національного законодавства країн з різними правовими системами, обміну інформацією про найбільш успішні види практичної діяльності, удосконалення програм захисту свідків та потерпілих осіб у тих державах, де вони існують, і прийняття таких програм, насамперед, у тих країнах, де особливо швидко розвивається транснаціональна злочинність.Висновки. Щодо захисту свідків та потерпілих у міжнародному кримінальному праві склались міжнародні стандарти охорони прав цих осіб у сфері відправлення правосуддя, що представляють собою нормативно виражені положення, напрацьовані на міждержавному рівні, адресовані державам, які зобов’язані в межах своєї юрисдикції забезпечити охорону прав своїх громадян. Досягнення цього завдання можливе при наявності внутрішньодержавного механізму імплементації міжнародних кримінальних норм, що дозволить забезпечити повну, всебічну і своєчасну реалізацію взятих державою міжнародних зобов’язань у сфері захисту свідків та потерпілих осіб у кримінальному судочинстві.
28
Khimich, S. D., та О. М. Chemerys. "АЛГОРИТМ ДІАГНОСТИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ПОТЕРПІЛИХ З ПРИВОДУ ПОЛІТРАВМИ НА ТЛІ ОЖИРІННЯ". Klinicheskaia khirurgiia, № 9 (29 липня 2017): 61. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.09.61.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання політравми є одним з найактуальніших в хірургії. В літературі є поодинокі публікації про особливості діагностики й хірургічного лікування потерпілих з приводу політравми на тлі ожиріння, чітких алгоритмів діагностичного обстеження таких постраждалих практично немає.
Мета роботи. Розробити діагностичний алгоритм обстеження потерпілих з політравмою на тлі ожиріння з огляду на особливості перебігу травматичної хвороби та ступеня ожиріння.
Матеріали і методи. Проаналізовані результати спостереження 54 потерпілих з політравмою, яких лікували в хірургічному відділенні Комунальної 8–ї міської клінічної лікарні Львова у 2013 – 2016 рр.
Результати. Тривалість виконання діагностичних маніпуляцій у пацієнтів при ожирінні ІІ – ІІІ ступеня збільшувалась у середньому на (28 ± 1,4) хв, що пов’язане з технічними труднощами відбору біологічного матеріалу, необхідністю частого повторення обстеження з метою уточнення діагнозу чи проведення додаткових інвазивних маніпуляцій. Пошкодження у потерпілих при політравмі на тлі ожиріння значно тяжчі, ніж за нормальної маси тіла, що зумовлене порушенням системи метаболізму, морфологічними проявами дезорганізації, розростанням сполучної тканини з подальшою стромально–судинною дистрофією.
Висновки. Клінічна апробація запропонованого алгоритму свідчила, що ця тактика дозволяла прецизійно оцінити тяжкість травми у потерпілих на тлі ожиріння, обґрунтувати своєчасність обрання адекватних діагностично–тактичних рішень, зокрема, застосування інвазивних методик.
29
Fedorchuk, O. "ДОПИТ ПІДОЗРЮВАНОГО, ПОТЕРПІЛОГО ТА СВІДКІВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ КИШЕНЬКОВИХ КРАДІЖОК: ДЕЯКІ ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 158–67. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості проведення допиту підозрюваного, потерпілого та свідків при розслідуванні кишенькових крадіжок. Звернуто увагу на те, що допит є найбільш поширеним способом отримання відомостей, але, у той же час, допит є однією із складних слідчих (розшукових) дій. Аналізуючи дослідження наукових джерел та практичної діяльності слідчих підрозділів визначено тактичні умови проведення допиту, які безпосередньо впливають на результативність допиту. Акцентовано увагу на наслідках допущення слідчих помилок при допиті. Охарактеризовано особливості встановлення контакту з потерпілим, якщо він певним чином своєю поведінкою дав привід або полегшив, зумовив вчинення злочину, а також особливості допиту підозрюваного. Зроблено висновок, що здійснюючи допит потерпілого, слід враховувати, що, переживши хвилювання, пов'язані з крадіжкою, він не завжди запам'ятовує окремі деталі події і часом необ’єктивно оцінює їх. Аналіз слідчої практики та наукових джерел свідчить, що існують випадки, коли окремі потерпілі, переслідуючи корисливу мету, свідомо перебільшували розміри викраденого; допитом свідків встановлюються дані про прикмети підозрюваного, час і спосіб вчинення крадіжки, про сліди або предмети, які залишили злочинці на місці злочину, викрадені предмети та їх індивідуальні особливості, про напрямок, в якому зникли злочинці, транспортні засоби тощо; допитуючи осіб, які затримали злочинця на місці злочину, слід встановити, за яких обставин вони його помітили, що навело їх на думку про вчинення ним крадіжки, які дії вжиті ними для затримання, як поводив себе затриманий (чи виявив опір, чи намагався втекти, позбутися викраденого майна), чи не було у нього співучасників; допит підозрюваного проводиться після затримання, особистого обшуку і освідування, обшуку за місцем проживання. Допитуваному слід запропонувати розповісти про факт крадіжки, пояснити, коли у зв’язку з чим виник намір учинити крадіжку, чи була підготовка до неї, хто сприяв крадіжці або знав про неї, як вчинена крадіжка, чи використовувалися технічні засоби і які саме, що викрадено, де сховано крадене, а якщо продано, то через кого, де, на яку суму, чи витрачені ці гроші, чи були спільники, хто саме, їх місцезнаходження.
30
Дьоміна, О. П. "Нові склади злочинів за ст. 134 Кримінального кодексу України у світлі Стамбульської конвенції: аналіз деяких ознак". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 3, № 87 (27 вересня 2019): 109–22. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.87.109-122.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються ознаки нових складів злочинів, передбачених ч. ч. 2, 4 ст. 134 Кримінального кодексу України (далі – КК України) «Примушування до аборту без добровільної згоди потерпілої особи», «Примушування до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи». Автор визначає кримінально-правовий зміст категорії «примушування»; зроблено висновок про важливу умову примушування до аборту / стерилізації – відсутність інформованої згоди потерпілої особи на аборт / стерилізацію, її законних представників, органів опіки. З’ясовується відповідність новел Кримінального кодексу України Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Висуваються пропозиції щодо уточнення ст. 134 КК України в досліджуваній частині.
31
Герасимчук, О. П. "Визнання особи потерпілим від злочину". Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права. Право. Економіка. Управління, Вип. 1 (2007): 208–13.
Знайти повний текст джерела
32
Краснопольська, Людмила. "ОСОБЛИВОСТІ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ З ПРИМИРЕННЯМ ВИННОГО З ПОТЕРПІЛИМ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, № 8 (13 липня 2021): 235–40. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.38.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання щодо сприйняття звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим як суто процесуального порядку дій органів які виконують право- охоронну функцію, як альтернативу кримінальному переслідуванню та форму припинення кримінального про- вадження тощо. Обумовлено, що завдяки комплексному врегулюванню нормами кримінального та кримінального процесуального законодавства порядку звільнення від кримінальної відповідальності, цей правовий інститут вважається міжгалузевим. Приділено увагу звільненню від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим як одному із заходів у системі кримінально-правового впливу. Оскільки законодавством чітко окреслено, обставини (підстави та умови) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з прими- ренням винного з потерпілим, зазначено, що суд має своєю ухвалою закрити кримінальне провадження звільнив- ши обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
33
МАЛИНОВСЬКА, Т. М. "ДО ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ, ЩО ПОТЕРПІЛИ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА". Наше право 2021, № 1 (2021): 102–7. http://dx.doi.org/10.32782/np.2021.1.16.
Повний текст джерела
34
Muravyova, I. M., та I. G. Chykalova. "Структурні зміни щитоподібної залози в постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, хворих на цукровий діабет 2-го типу". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 4.60 (15 липня 2014): 21–25. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.4.60.2014.76678.
Повний текст джерелаАнотація:
Відповідно до мети роботи нами було проведено дослідження клінічних зв’язків між цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу та незлоякісними захворюваннями щитоподібної залози (ЩЗ) у потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) у віддалені поставарійні терміни (148 осіб) та в контрольній групі (38 осіб). Отримані дані стосовно характеру та частоти органічної патології ЩЗ. Частота органічної патології ЩЗ у хворих на ЦД 2-го типу, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС (58,3 ± 6,3 %), статистично вірогідно (р < 0,05) вище, ніж у групі контролю (43,1 ± 3,9 %). Домінуючою патологією у хворих на ЦД 2-го типу, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, є вузловий еутиреоїдний зоб, частота якого (26,7 ± 5,7 %) більше ніж в 3,3 раза вища (р < 0,01), ніж у групі контролю (8,1 ± 2,2 %), та залежить від статі, віку, тривалості основного захворювання.
35
Павлік, О. "Потерпілий в системі кримінально-внконавчих відносин". Юридична Україна, № 11 (2008): 103–7.
Знайти повний текст джерела
36
Косенко, С. "Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів". Право України, № 2 (2003): 35–39.
Знайти повний текст джерела
37
Косенко, С. "Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів". Право України, № 2 (2003): 35–39.
Знайти повний текст джерела
38
Косенко, С. "Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів". Право України, № 2 (2003): 35–39.
Знайти повний текст джерела
39
Гарник, М. "Проблеми захисту прав потерпілих від злочину". Вісник прокуратури, № 3 (2002): 3–5.
Знайти повний текст джерела
40
ДУДОРОВ, ОЛЕКСАНДР, та КОСТЯНТИН ЗАДОЯ. "Концепт “вік сексуальної згоди” за міжнародним кримінальним правом і кримінальним правом України". Право України, № 2020/02 (2020): 184. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-184.
Повний текст джерелаАнотація:
На криміналізацію діянь у сексуальній сфері впливає чимало факторів, серед яких – необхідність виконання державою взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань. Останніми роками в європейському правовому просторі простежується тенденція до уніфікації законодавства в частині визначення підстав кримінальної відповідальності за правопорушення у вказаній сфері. Серйозне оновлення протягом 2017–2018 рр. розділу IV Особливої частин Кримінального кодексу України (КК України) стало результатом сприйняття вітчизняним законодавцем підходів, вироблених Радою Європи у межах Стамбульської та Лансаротської конвенцій. Метою статті є критичне осмислення нинішнього стану реалізації в Україні конвенційного концепту “вік сексуальної згоди” та з’ясування перспектив цього критерію визначення меж злочинної поведінки у сексуальній сфері, зокрема, в контексті співвідношення положень зазначених конвенцій. Доведено, що притаманний чинному КК України спосіб запровадження концепту “вік сексуальної згоди” характеризується низкою вад, серед них: 1) встановлена градація віку потерпілого хоч і дає змогу диференціювати кримінальну відповідальність за вчинення дій сексуального характеру щодо дітей, але зі ст. 18 Лансаротської конвенції не випливає; 2) оптимальність закріплення 14-річного віку у ч. 4 ст. 152 і ч. 4 ст. 153 КК України не виглядає безспірною. Відсутність належного обґрунтування притаманна і 16-річному віковому критерію, який фігурує у ч. 1 ст. 155 КК України; 3) використання у ч. 1 ст. 155 КК України звороту “природні або неприродні статеві зносини” не лише порушує правило єдності законодавчої термінології в межах розділу IV Особливої частини КК України, а й не відповідає наскрізному конвенційному поняттю “діяльність сексуального характеру з дитиною”; 4) оновлену ст. 155 КК України всупереч думці розробників відповідного законопроєкту немає підстав визнавати виконанням ст. 18 Лансаротської конвенції щодо встановлення “віку сексуальної згоди”. Оскільки попередня редакція ч. 1 ст. 155 КК України і чинна редакція цієї кримінально-правової норми описують різні типи поведінки, між ними відсутня правова наступність; 5) оновлені відповідно до Стамбульської конвенції статті 152 і 153 КК України, хоч і втілюють аналізований концепт, не беруть до уваги вимогу ч. 3 ст. 18 Лансаротської конвенції щодо впливу на кримінальну відповідальність за сексуальну діяльність різниці у віці учасників такої діяльності. Встановлено, що основна тенденція у досліджуваній сфері, яка знайшла відоб-раження у Стамбульській конвенції як більш сучасному порівняно з Лансаротською конвенцією документі, полягає в запровадженні кримінальної відповідальності за будь-яку сексуальну поведінку, здійснювану за відсутності добровільної згоди потерпілої особи. Це уможливлює висунення для фахового обговорення доктринального підходу, який полягає у відмові від прямого (текстуального) відображення у КК України концепту “вік сексуальної згоди”. Йдеться про те, що роль криміноутворювальної ознаки і в цьому разі відігравало не недосягнення потерпілою особою певного віку, визначеного у законодавчому порядку, а відсутність добровільної згоди потерпілої особи, як це і притаманно сексуальному насильству у сенсі Стамбульської конвенції. Показано, що це дало б змогу, крім іншого, врахувати традиційну для вітчизняної судової практики і засновану на використанні поняття психічної безпорадності юридичну оцінку статевого акту з малолітньою особою та іншого сексуального проникнення в тіло такого потерпілого.
41
Солошенко, В. В. "Міжнародна медична допомога населенню України, яке потерпіло внаслідок Чорнобильської катастрофи". Сторінки історії, Вип. 16 (2002): 80–81.
Знайти повний текст джерела
42
Солошенко, Н. В. "Міжнародна гуманітарна допомога населенню України, яке потерпіло від Чорнобильської катастрофи". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 59/60 (2002): 43–47.
Знайти повний текст джерела
43
Федоренко, Раїса, та Оксана Фенина. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ, ПОТЕРПІЛОЇ ВІД СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА". Психологія: реальність і перспективи, № 14 (1 квітня 2020): 209–14. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.171.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті висвітлена проблема потерпілих від сексуального насильства, яка привертає пильну увагу криміналістів, судових медиків, психологів та представників ряду інших областей соціальних знань. У зв’язку з цим переконливим виглядає теза Сахарова про те, що визначальну роль в етіології злочинної поведінки відіграє не соціальне середовище, а особистість, її індивідуальні психофізичні якості та особливості. Це може бути застосована не лише до злочинця, але й до «винної» в морально-етичному аспекті особистості, до поведінки жертви насильства. Однак і в кримінології зґвалтування не піддається серйозним комплексним дослідженням із залученням соціології і психології. Основна увага, переважно, направлено на вивчення ситуації насильства, особистості гвалтівника, причин, що спонукали його скоїти злочин. Всі дослідження жертв сексуального насильства (ЖСН) зводяться до віктимології, тобто до питання про те, як поведінка і психологічні характеристики жертви вплинули на розвиток і результат кримінальної ситуації. Таким чином, в дослідженнях кримінології переважає погляд на ЖСН, як на другорядного учасника подій, як на об’єкт. Різкий підйом чисельності зґвалтувань, що відзначається в останні роки як в нашій країні, так і в ряді зарубіжних країн, збігся за часом з глибокими соціально-економічними змінами, зростанням агресивних тенденцій в суспільстві, зміною культурних норм, в тому числі і в сфері сексуальних відносин. Це змушує більш детально дослідити зазначену проблему.
44
Огаренко, Е. А. "Суть і кримінально-правовий зміст поняття "потерпілий"". Держава та регіони. Право, № 3 (2007): 108–12.
Знайти повний текст джерела
45
Клименко, Я. "Добровільне відшкодування шкоди особам, потерпілим від злочину". Право України, № 3 (2002): 82–87.
Знайти повний текст джерела
46
Блажівський, Євген. "Потерпілий у складах злочинів, які встановлюють відповідальність". Вісник Національної академії прокуратури України, № 2 (18) (2010): 5–12.
Знайти повний текст джерела
47
Головній, Б. М. "Віктимологічна характеристика потерпілих від корисливих насильницьких злочинів". Питання боротьби зі злочинністю, Вип. 20 (2010): 109–21.
Знайти повний текст джерела
48
Ліщинська-Мартинюк, О. "Тактика пред’явлення особи для впізнання крізь призму врахування психічного стану неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів". Історико-правовий часопис 14, № 2 (18 лютого 2021): 131–37. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/23.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються питання особливостей психічного стану неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів. Розкрито особливості психіки неповнолітніх в різні вікові періоди і звичайні реакції на психологічну травму. Особливу увагу приділено обліку психічних станів неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів при організації пред'явлення особи для впізнання. Обґрунтовано положення про те, що психічний стан неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів знаходить свій вияв у своєрідності їх психічних процесів, є основою формування показань і обумовлює певні спотворення первинної інформації про злочин і має бути досліджено і враховано слідчим при виборі тактики пред'явлення неповнолітньому потерпілому для впізнання іншого людини. Тривалість, ступінь і характер впливу психічного стану на неповнолітнього потерпілого, ступінь його усвідомленості постраждалим, адекватність ситуації, домінування в ньому того чи іншого компонента впливають на обрання слідчим тактики слідчих дій за участю потерпілого, на оцінку слідчим його показань, отриманих при пред'явленні для впізнання. Напружено-емоційний стан неповнолітнього потерпілого суттєво гальмують процес відтворення ним показань. Тому з урахуванням ремінісценції, що визначає більшу продуктивність і змістовність відстроченого відтворення інформації, доцільно пізніше запланувати проведення пред’явлення до впізнання неповнолітнього потерпілого, але не пізніше трьох-чотирьох днів із моменту злочинного посягання, оскільки потім може виникнути процес забування.
49
Bondarenko, A. M. "ЕКСТРЕНА ПРОФІЛАКТИКА ЗАРАЖЕННЯ HCV – РЕАЛЬНІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ". Інфекційні хвороби, № 1 (3 квітня 2019): 57–73. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2019.1.9944.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано стан проблеми екстреної профілактики HCV-інфекції при парентеральному контакті потерпілого з джерелом збудника в результаті «нещасного випадку» або «аварії» на виробництві (в медичній установі). Зазначено, що ця проблема не вирішується вже протягом майже 20 років, а екстрена профілактика HCV-інфекції взагалі заперечується або фактично забороняється, що відображено в офіційних нормативних документах сучасної адміністративної медицини більшості країн навіть з розвиненою економікою. Досі навіть не простежується тенденції до вирішення цієї проблеми, незважаючи на усю її актуальність, високий ризик серйозних наслідків і те, що ця проблема передусім безпосередньо стосується медичних працівників, які складають більшість потерпілих і виявляються заручниками ситуації, залишаючись наодинці з проблемою інфікування і розвитку гострої HCV-інфекції. Замість реальної допомоги потерпілим офіційною медициною пропонується просто «пильно очікувати» розвитку гострої HCV-інфекції з ризиком хронізації на рівні 50-90 %! Фактично це усвідомлена й узаконена бездіяльність.
Але також протягом більше 20 років невирішеною залишається і проблема лікування гострої HCV-інфекції, навіть незважаючи на появу в останні декілька років високоефективних противірусних препаратів прямої дії та їх комбінацій. Стан проблеми досі перебуває на стадії «серйозної стурбованості» без яких-небудь практичних рішень. Є тільки рекомендації, що зводяться в основному до офіційно узаконеного очікування «самовільного одужання» або ж очікування розвитку хронічної HCV-інфекції. Наявність уривчастих і розпливчатих рекомендацій з етіотропної терапії гострого гепатиту С також не вирішує проблему і наполегливо рекомендує потерпілому, а тепер вже пацієнтові, самостійно чи разом з його лікарем вирішити питання про індивідуальну противірусну терапію. І тут офіційна медицина, медичні установи, де сталися «нещасні випадки», і страхові компанії знову залишаються збоку і вже постраждалий медпрацівник як пацієнт повинен вирішувати проблему також самостійно! Тому в той же час дивною виглядає і пасивність самих медпрацівників, і їх «мовчазна згода» замість активної позиції в ініціації вирішення проблеми, що безпосередньо стосується їх здоров’я і, правда у віддаленій перспективі, – навіть життя.
Така ситуація повністю абсурдна і, навіть, злочинна, а, отже, вимагає невідкладного вирішення проблеми! За наявності широкого й ефективного арсеналу поки що досить ефективних противірусних препаратів таку бездіяльність з боку офіційної медицини і з боку самих медпрацівників можна вважати неприпустимим.
50
Буряк, К. М. "Потерпілий у злочині перешкоджання законній професійній діяльності журналіста". Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції, Вип. 6 (2015): 19–27.
Знайти повний текст джерела