Статті в журналах з теми "Послуги консультаційні"

Дослідженосучасний стан сільськогосподарського виробництва та інфраструктурне і інформаційне забезпечення аграрних товаровиробників. Обґрунтовано, що навколишнє середовище сільського господарства змінюється із безпрецедентною швидкістю та дуже різноманітними способами – глобально та локально. Встановлено, що наразі лише невелика кількість забезпечених аграрних товаровиробників із сприятливими умовами для виробництва є головними бенефіціарами усіх сучасних розробок та інновацій, тоді як дрібні виробники, в значній мірі, не можуть скористатися наявними можливостями. Недостатній доступ до інформації, розуміння та інформаційних мереж – одна з форм обмеження потенціалу. Встановлено, що послуги з надання аграрних консультацій (дорадництва) є важливим елементом масиву ринкових та неринкових організацій та агентів, які забезпечують критичний потік інформації, який може покращити добробут фермерів та сільських жителів.Обґрунтовано, що після періоду занедбаності сільськогосподарські консультаційні послуги повернулися до порядку денного сільського розвитку. Крім їх звичайної функції надання знань для підвищення продуктивності сільського господарства вони наразі є важливою складовою інфраструктури аграрного ринку. Доведено, що ринково орієнтовані консультаційні послуги в галузі сільського господарства є однією з необхідних складових для ефективного виробництва продукції.Виокремлено основні вектори діяльності дорадчої служби в Україні: технічний, кадровий, правовий, економічний та організаційний.Досліджено специфіку державного управління системою сільськогосподарського дорадництва, окреслено подальші перспективи її розвитку.

Статтю присвячено науковій проблематиці формування аудиторських послуг (відмінних від аудиту та завдань з надання впевненості) в Україні, що особливо актуалізується в період кризи, за впливу зовнішніх чинників, таких як пандемія. У статті розглядається надійність та якість роботи аудиторських фірм в умовах кризи для задоволення вимог клієнтів. Розглянуто питання якості надання аудиторських послуг. Дослідженням встановлено наступні проблемні питання у розвитку аудиторських послуг: 1) неоднозначність термінологічного апарату; 2) наявність різних підходів до оцінки результуючих показників аудиторської послуги; 3) наявність можливої необізнаності представника клієнта з результатами виконання послуги, що вимагатиме від аудитора прийняття власних рішень (суджень) та ініціатив з ідентифікації результуючих показників; 4) визначення вимог до аудиторської послуги передбачає участь певних користувачів, що може супроводжуватись низьким рівнем обізнаності та компетентності з боку користувача (замовника); 5) ускладнення процесу ідентифікації предмету аудиторської послуги, що збільшує ймовірність відмови від завдання у зв’язку з підвищеним ризиком її неякісного виконання; 6) значний обсяг застосування професійного судження аудитора в процесі виконання аудиторської послуги.При цьому аудитору потрібно визначати критерії з врахуванням різних точок зору науковців, теоретиків та практиків, особливо при виконанні таких аудиторських послуг, щодо яких відсутні орієнтири у нормативних документах. Посилаючись на матеріали попередніх досліджень, автор робить висновки, що характеристики деяких послуг взаємодіють один з одним, що додатково підтверджує гіпотезу про можливість узагальнення певних характеристик на рівні певних завдань та їх подання в стандартах або інших документах. Пропонується встановити критерії на рівні стандартизації для оцінки надійності та якості виконання аудиторських послуг. Надання гарантій якості супутніх та інших аудиторських послуг має ґрунтуватися на концепції, яка визначатиме теоретичне забезпечення контролю якості роботи аудиторів (аудиторських фірм) при виконанні супутніх та інших послуг професійної аудиторської діяльності для теоретичної підтримку і практичну реалізацію. Матеріал статті допомагає визначити вектори розвитку нормативно-правової бази аудиторських послуг на національному рівні.

Анотація. Досліджено основні способи формування державного фінансування закладів вищої освіти (далі — ЗВО) та основні види додаткових джерел фінансування відповідно до міжнародного досвіду. Досліджено динаміку грошових надходжень українських ЗВО за різними джерелами фінансування. У зв’язку зі зменшенням частки державного фінансування i тенденцій сьогодення до зростання потреби в постійних інвестиціях для модернізації і розвитку ЗВО, університетам потрібно шукати додаткові джерела фінансування. Аграрні ЗВО становлять особливий інтерес, оскільки мають не лише інтелектуальний і науковий потенціал, співпрацюють із широким колом дослідників, залучені до розроблення інноваційних проєктів, а також мають виробничі центри, дослідницькі поля, лабораторії. Досліджено динаміку кількості партнерств аграрних ЗВО за результатами міжнародних конкурсів кредитної мобільності за 2015—2020 рр. Визначено, що основними джерелами додаткового фінансування аграрних ЗВО є: міжнародні проєкти і гранти, виробництво продукції власного бренду, господарські договори, курси підвищення кваліфікації, консультаційні послуги. Запропоновано модель управління додатковими джерелами фінансування для аграрних ЗВО і напрями стратегій управління. Встановлено взаємозв’язок між різними ланками управління і взаємозалежність різних джерел фінансування. Ключовими ланками в управлінні для всіх джерел додаткового фінансування є матеріально-технічна база і науково-педагогічні працівники, ефективність роботи яких має бути вмотивованою. Зростання грошових надходжень із додаткових джерел фінансування дозволить значно підвищити показники діяльності ЗВО, що впливає і на суму основного державного фінансування. Підвищити конкурентоспроможність аграрного закладу вищої освіти можливо за ефективного поєднання академічного і комерційного управління. Ключові слова: аграрний університет, аграрний заклад вищої освіти, заклад вищої освіти, конкурентоспроможність, модель управління, основні джерела фінансування, додаткові джерела фінансування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 5; бібл.: 12.

Мета: вивчити використання телемедицини як форми якісного надання медичних послуг в Україні та, зокрема, Полтавській області. Матеріали і методи. Чинні законодавчі та галузеві нормативні матеріали проаналізовано за принципом бібліосемантичного та структурно-логічного аналізу. Результати. У статті висвітлено значимість мережі віддаленого/дистанційного зв’язку (телекомунікації) для надання медичних послуг в Україні та, зокрема, Полтавській області. Доведено, що розвиток телемедицини особливо важливий в кардіології, оскільки небезпека серцево-судинних захворювань полягає в тому, що вони часто мають гострий несподіваний початок й атипову клінічну картину. Це не дозволяє самим пацієнтам, а часто і дільничним лікарям поліклінік, швидко й правильно оцінити ситуацію, що, у свою чергу, може призвести до смерті пацієнта. Широкого розвитку набула система дистанційної цілодобової невідкладної консультативної кардіологічної допомоги з можливістю безпосереднього передавання ЕКГ по телефонних лініях. Це дозволяє в 3–9 разів скоротити час із моменту появи перших симптомів захворювання до надання кваліфікованої медичної допомоги в повному обсязі, що в багатьох випадках допомагає зберегти життя й здоровʼя пацієнтів. Відповідно до наказу директора Департаменту охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації «Про взаємодію лікувальних закладів Полтавської області при наданні ургентної кардіологічної допомоги при гострих коронарних синдромах (ГКС)» прийнято рішення про надання медичної допомоги із застосуванням телемедичного (дистанційного) консультування з метою розмежування функцій між дистанційно-діагностичним (телемедичним) центром КУ «Полтавський обласний центр екстреної медицини та медицини катастроф» і телемедичним центром Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру на догоспітальному етапі ургентним хворим на ГКС та інші невідкладні стани. Висновки. Завдяки впровадженню телемедицини переваги отримують насамперед пацієнти. Ці переваги полягають в підвищенні ефективності та якості лікування; прискоренні передачі інформації про результати обстежень між різними спеціалізованими клініками без транспортування хворого (особливо у критичних випадках); проведенні дистанційних (телемедичних) консультацій вузькими спеціалістами у територіально віддалених медичних установах; проведенні лікарських консиліумів (телеконференцій) з фахівцями лікувальних закладів незалежно від місця їх розташування; уникненні помилок через нерозбірливий почерк лікарів; зменшенні термінів обстеження пацієнтів.

Метою написання статті є визначення форм взаємо­дії поліції та медичних закладів в умовах загострення санітарно-епідемічної ситуації в Україні та надання їм характеристики. У статті наголошено на важливості злагодженої взаємодії поліції та медичних закладів, особливо в умовах загострення санітарно-епідемічної ситуації. Автор виділяє п’ять форм такої взаємодії, які охо­плюють як внутрішню, так і зовнішню діяльність по­ліцейських: взаємодію під час функціонування електронно­го сервісу «Дій вдома» - Єдиного державного вебпор­талу електронних послуг та, зокрема, інформаційної системи епідеміологічного контролю за поширенням COVID-19, що є частиною сервісу. Станом на 15 червня 2020 року 40 314 осіб скористалися мобільним додат­ком «Дій вдома». Взаємодія Національної поліції України та органів МОЗ України полягає в тому, що органи МОЗ України вносять до системи «Дій удома» інформацію про осіб, які потребують самоізоляції, а Національна поліція України здійснює поточний контроль дотримання пра­вил самоізоляції; проведення медичними працівниками інструк­тажів для поліцейських перед патрулюванням гро­мадських місць про правила дотримання карантину, особливості застосування протиепідемічних заходів, специфіку розповсюдження хвороби COVID-19, ознаки хвороби COVID-19; огляд поліцейських медичним працівником перед патрулюванням громадських місць; залучення лікарів до онлайн-консультацій; виклик швидкої медичної допомоги (або спеціаль­но обладнаних медичних бригад (за можливості)) у разі виявлення в осіб ознак COVlD-19. Окремі форми взаємодії, визначені нами, актив­но реалізуються та мають позитивні результати (як- от використання програми «Дій удома»). Проте деякі форми взаємодії, запропоновані в роботі, потребують обов’язкового впровадження у діяльність Національної поліції України та медичних закладів (як-от проведен­ня інструктажів медичними працівниками для поліцей­ських перед патрулюванням громадських місць; залу­чення лікарів для онлайн-консультацій поліцейських).

В статті розкрито особливості явища е-економіка. Визначені загрози та можливості формування та розвитку системи е-економіки в Україні. Однiєю з актуальних характеристик е-економіки, що впливає на рівень економічної безпеки є нeвизначеність посадового статусу пeрсоналу у вiртуальних мeрeжних економічних зв’язках. Розмитiсть посад та зникнeння звичних посад унeможливлює класичний управлiнський вплив особливо в іноваційних віртуальних дистанційних виробничих системах. Формуються новi цeнтри впливу, – люди або групи людeй, що вiдiграють ключову роль в органiзацiї е-комунiкацiї. Розвиток комунiкацiйних тeхнологiй зумовив появу нових концeптiв, таких як елeктронний уряд (e-government), елeктронна влада (e-governance), мобiльний уряд (m-government, mobile government), всюдисущий уряд (u-government ubiquitous government), всюдисущe суспiльство (u-society ubiquitous society), всюдисущe мiсто (u-city, ubiquitous city). Електронні портали нe тiльки надають iнформацiю про організації, алe й дозволяють зробити окрeмi дiї, заради яких ранiшe насeлeння було змушeнe вiдвiдувати установи оффлайн. Сeрвeр eлeктронного порталу можe пiдтримувати кiлька роздiлiв одночасно, наприклад, пiдприємницька дiяльнiсть, освiта, зайнятiсть, охорона здоров'я, житло, консультування, е-торгівля. На тeриторiї України реалізований рiзний досвiд впроваджeння eлeмeнтiв е-економіки - електронні кабінети, електронні скриньки для надсилання громадянами письмових звернень у вигляді сканкопій або фотокопій через засоби електронного зв’язку, для отримання інформаційно-довідкових послуг без використання електронного цифрового підпису, електронна пошта для консультацій для клієнтів. Кожен з цих напрямів має свій аспект кібербезпеки. Наведено приклад пeрeлiку адмiнiстративних послуг економічного характеру, якi надаються з використанням Iнтeрнeту в Українi. Окреслено базові проблeми нормативного врeгулювання розвитку E - економіки в Українi.

Нотаріус в Україні має спеціальний статус, який визначений Законом України “Про нотаріат” та виникає з моменту вступу на посаду державного нотаріуса або з початком роботи приватним нотаріусом в установлений законом строк. Нотаріуси діють у межах правил і процедур, нотаріального процесу, які визначені законом та чітко ними дотримуються. На нотаріат покладається обов’язок із захисту та охорони прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб у приватноправовій сфері. Нотаріус повсякденно забезпечує реалізацію багатьох прав і свобод, які визначені Конституцією України, тому є невід’ємним елементом у механізмі будь-якої правової держави. У наш час розвиток судової і нотаріальної реформ – це реальний внесок у формування України як правової держави. Користь та унікальність нотаріату, зокрема приватного, який сформувався на принципах латинського нотаріату, а також його економічність для сучасного українського суспільства, полягає у тому, що нотаріат дає змогу забезпечити правоохоронні функції, законність і правомірність юридичних дій без витрат із боку держави. Крім того, сучасний нотаріат замінив для держави успішне виконання не тільки її правоохоронних функцій, а й фіскальних і реєстраційних. Метою статті є огляд та впорядкування за визначеними у доктрині нотаріального права і процесу критеріями напрямів і підходів до означення особливостей правового статусу нотаріуса в Україні та виокремлення завдань, які держава ставить перед ним. Встановлено, що нотаріат виступає гарантом законності дій осіб, які звертаються до нього, та реалізовує настання бажаних юридичних наслідків через посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення. Водночас, вчиняючи інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності, він забезпечує охорону і здійснює захист прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Допомога нотаріуса у реалізації прав проявляється також у наданні роз’яснень і правових консультацій, аби юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.Запропоновано нові підходи до правового статусу нотаріуса та його місця у правовій системі. Зокрема, запропоновано продовжити реформування українського нотаріату у напрямі створення такого правового інституту, який би доповнив структуру юрисдикційних органів, а нотаріус виконував би одну з правоохоронних функцій – охорону і захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Створення електронного нотаріату, розширення різноманітних “послуг”, якими пла нують наділити нотаріусів, підмінюючи посвідчення нотаріусом юридичних фактів, наділенням їх правом надавати так звані “послуги” у сфері реєстрації актів цивільного стану, потребують особливої уваги та уважності як із боку законодавця, так і нотаріальної спільноти, а також їхньої співпраці. Як висновок наголошується, що головним завданням нотаріальної спільноти є не захопитись цими процесами, а отже, не втратити головне – професію нотаріуса з особливостями, які сьогодні вже утверджені та виокремлюють його як представника юрисдикційного органу, функцією якого є охорона і захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Для забезпечення практичних аспектів у виробленні сучасних підходів до правового статусу нотаріуса запропоновано внести низку змін до чинного законодавства України, зокрема Цивільного кодексу України та Закону України “Про нотаріат”.

Стаття присвячена висвітленню питання особливостей оподаткування віртуальних активів в Україні та світі. Було досліджено ряд чинних нормативно-правових актів та законопроєктів, пов’язаних зі встановлення правового режиму віртуальних активів в Україні. Автор наголошує, що найбільш актуальним з точки зору доктринального дослідження є Проєкт Закону України «Про віртуальні активи» № 3637, прийнятий у другому читання, однак ветований Президентом України. Автором було ґрунтовно проаналізовано не лише нормативно-правові акти у сфері оподаткування віртуальних активів, а й правозастосовні акти податкових органів, зокрема індивідуальні податкові консультації. Розглянуто позицію контролюючих органів щодо оподаткування операцій з віртуальними валютами на підставі індивідуальних податкових консультацій. Автор окремо звернув увагу на понятійно-категоріальний апарат, запропонований рядом законопроєктів та присутній у чинних нормативно-правових актах. З огляду на важливий характер та практичну значимість оподаткування віртуальних активів для податкової системи України було розглянуто зарубіжні підходи до врегулювання аналогічних операцій. Автор зазначає, що Швеція не має заборон на використання або торгівлю віртуальними валютами, однак, якщо криптокомпанія пропонує послуги, де віртуальні валюти виступають засобами платежу, то така юридична особа зобов’язана зареєструватися як фінансова установа в управлінні фінансового та страхового нагляду Швеції. Було наголошено на тому, що естонське законодавство щодо криптобізнесу найсуворіше з незабороненого, однак прозорість та чіткість законодавчих приписів перетворила Естонію в одне з найпривабливіших місць для реєстрації криптостартапів. Азіатсько-Тихоокеанський регіон залишається одним із найсуперечливіших у сфері регулювання віртуальних валют як «революційного» явища, за винятком Японії. Автором було проаналізовано ставки податків на оподаткування операцій з віртуальними активами в Японії, Ізраїлі, США та інших країнах. Як висновок, автор зазначає, що зареєстровані проєкти законів України у першу чергу, повинні подолати проблематику, що пов’язана із термінологічною визначеністю.

У статті досліджено сучасний стан правового регулювання нових форм зайнятості населення в Україні, а саме дистанційної, тимчасової зайнятості та самозайнятості, щодо збереження в них паритету інтересів працівників та роботодавців. Актуальність тематики статті підтверджується низкою вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених правовому регулюванню дистанційної, тимчасової зайнятості та самозайнятості, які вказують на необхідність їх відповідного унормування до сучасних тенденцій, у тому числі використання ІТ-технологій. У процесі дослідження виявлено недоліки у правовому регулюванні нових форм зайнятості. Проаналізовано зміни до трудового законодавства, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 та проектом Закону України «Про працю» (від 11.01.2020 № 2708-1) щодо забезпечення паритету інтересів працівників. Проаналізовано кращу світову практику правового регулювання нових форм зайнятості та визначено основні підходи щодо правового регулювання відповідних форм на сучасному етапі. Досліджено можливості колективно-договірного регулювання за умови використання дистанційних форм зайнятості, насамперед ІТ-технологій. Виявлено неспроможність сучасних профспілкових комітетів, за умови використання традиційних форм та методів роботи, забезпечити належний рівень участі громадян в процесі колективно-договірного регулювання, а також належний рівень захисту їхніх трудових прав. На прикладі досвіду Сполучених Штатів Америки та Бельгії досліджені альтернативні організаційні форми, за своїми функціями подібні до профспілкових комітетів, а саме створені на базі неприбуткових громадських організацій профільного спрямування робочі центри та SMart-компанії. Вищезазначені утворення не ведуть колективних переговорів із роботодавцями за зразком профспілкових комітетів – вони здійснюють юридичний та консультаційний супровід працівників, надають адвокатські юридичні послуги та згуртовують індивідуальних працівників із метою забезпечення представництва їх інтересів на всіх рівнях.

Розкрито фінішну пряму децентралізації та як підтверджен- ня цього є затвердження 24 перспективних планів областей, які покрива- ють 100 % їх території. Показано перспективу наближення до завершення основних етапів реформи. Зазначено, що перспективні плани стануть осно- вою нового адміністративно-територіального устрою України базового рів- ня. Встановлено, що сьогоднішньою подією є значний здобуток та резуль- тат тривалого процесу реформи Міністерства розвитку громад і територій уряду України підтримки всіх розробників перспективних планів, учасників консультацій та обговорень у професійній спільноті, завдяки чіткій роботі та наразі дотримування запланованого графіка законодавчого забезпечення щодо завершення реформування місцевого самоврядування та територіаль- ної організації влади. Обгрунтовано, що на черзі формування нового субрегіонального рівня, тобто внесення на розгляд та ухвалення Парламентом проекту акта про лік- відацію та створення нових районів. Але головне завдання нових районів — це не надання муніципальних послуг, а ефективне державне управління на території. Таким чином, при затвердженні територій територіальних громад і створенні нових районів можна говорити про завершення основного етапу реформи адміністративно-територіального устрою. Також після затверджен- ня територіального устрою на рівні громад і районів планується внесення змін або ж нові редакції Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”, щоб чітко розмежувати повноважен- ня між органами влади. Крім цього, буде внесено до Парламенту проект зако- ну про засади адміністративно-територіального устрою, яким визначатиметь- ся порядок внесення змін до адмінтерустрою у майбутньому.

В статті зазначено, що ґрунти України, перш за все, чорноземи – є найкращими у світі за потенціалом родючості і останнім часом, внаслідок відхилення технологій від загальноприйнятих розроблених зональних рекомендацій та порушення основних законів землеробства, все більше втрачають основні показники родючості. Погіршується їх структура, зменшується вміст гумусу, органічної речовини, макро- та мікроелементів.До основних причин зменшення вмісту гумусу слід віднести надміру його мінералізацію при вирощуванні інтенсивних сільськогосподарських культур, недотримання науково обґрунтованих сівозмін і розвиток ерозійних процесів. Проте одним із визначальних чинників його зниження є скорочення обсягів внесення органічних добрив.Для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу необхідно щороку вносити 340 млн т органічних добрив, тоді як у 2019 р. внесено лише 11,3 млн т, тобто 3,0 % від необхідного обсягу.Зменшення обсягів внесення органічних добрив із розрахунку на 1 га (на 85%) зумовлено тим, що поголів’я худоби в Україні зменшується з кожним роком. Зокрема, поголів’я свиней скоротилося від 19946,7 тис. голів у 1990 р. до 6163,1 тис. голів у 2020 р. та великої рогатої худоби від 25194,8 тис. голів до 3408,2 тис. голів відповідно.Проблема збагачення грунту поживними речовинами може бути максимально швидко вирішена за рахунок широкого використання побічної продукції рослинництва. Цей простий, але достатньо ефективний спосіб отримав багато позитивних відгуків, підтверджених науковими результатами.Також вирішення виявлених проблем пропонується здійснити за допомогою посилення державного контролю за рахунок створення районних представництв, наукових консультаційних центрів, регіональної мережі надання дорадчих послуг, запровадження заходів із стимулювання розвитку тваринництва, посилення контролю за експлуатацією угідь відповідно до їх цільового призначення та науково обґрунтованої агротехніки.

В статті зазначено, що ґрунти України, перш за все, чорноземи – є найкращими у світі за потенціалом родючості і останнім часом, внаслідок відхилення технологій від загальноприйнятих розроблених зональних рекомендацій та порушення основних законів землеробства, все більше втрачають основні показники родючості. Погіршується їх структура, зменшується вміст гумусу, органічної речовини, макро- та мікроелементів.До основних причин зменшення вмісту гумусу слід віднести надміру його мінералізацію при вирощуванні інтенсивних сільськогосподарських культур, недотримання науково обґрунтованих сівозмін і розвиток ерозійних процесів. Проте одним із визначальних чинників його зниження є скорочення обсягів внесення органічних добрив.Для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу необхідно щороку вносити 340 млн т органічних добрив, тоді як у 2019 р. внесено лише 11,3 млн т, тобто 3,0 % від необхідного обсягу.Зменшення обсягів внесення органічних добрив із розрахунку на 1 га (на 85%) зумовлено тим, що поголів’я худоби в Україні зменшується з кожним роком. Зокрема, поголів’я свиней скоротилося від 19946,7 тис. голів у 1990 р. до 6163,1 тис. голів у 2020 р. та великої рогатої худоби від 25194,8 тис. голів до 3408,2 тис. голів відповідно.Проблема збагачення грунту поживними речовинами може бути максимально швидко вирішена за рахунок широкого використання побічної продукції рослинництва. Цей простий, але достатньо ефективний спосіб отримав багато позитивних відгуків, підтверджених науковими результатами.Також вирішення виявлених проблем пропонується здійснити за допомогою посилення державного контролю за рахунок створення районних представництв, наукових консультаційних центрів, регіональної мережі надання дорадчих послуг, запровадження заходів із стимулювання розвитку тваринництва, посилення контролю за експлуатацією угідь відповідно до їх цільового призначення та науково обґрунтованої агротехніки.

Викладено результати порівняльного аналізу системи роботи із сім’ями військовослужбовців у США, Канаді та Великій Британії як першого етапу узагальнення міжнародного досвіду. За основний метод дослідження взято аналіз публікацій в англомовній літературі, а також результати бесід у форматі глибинних інтерв’ю з офіцерами, дружинами офіцерів, ветеранами та дружинами ветеранів США і Канади (усього 6 інтерв’ю, з них 5 – особисті зустрічі, 1 – відеозв’язок за допомогою скайпу). Завдяки проведеному дослідженню з’ясовано, що найбільш комплексно організовано взаємодію із сім’ями військових у США: проводиться робота на рівні підрозділу; надається комплекс послуг у центрах підтримки, розташованих на території військових баз; функціонує мережа тематичних інформаційних онлайн-ресурсів; надається цілодобова інформаційна підтримка у форматі індивідуальних консультацій; розроблено серію методичних матеріалів та інструкцій для всіх учасників процесу. Виявлено, що в Канаді система роботи із сім’ями у військовому підрозділі має два ключових елементи: робота військового капелана і підтримка з боку військового багатосервісного ресурсного центру. Аналіз системи роботи із сім’ями військових у Великій Британії показав, що тут, на відміну від США та Канади, використовується унікальний досвід стимулювання територіальних громад до підтримки військових спільнот на основі інструментів Угоди про збройні сили. Зроблено висновок, що з огляду на особливості поточної ситуації в Україні жодна з описаних систем у повному обсязі не може наразі бути використана. Разом з тим, поєднавши елементи розглянутих систем, взявши до уваги значущі національні особливості, можна отримати бажаний результат. Запропоновано дискусію про особливості використання міжнародного досвіду для подальшого формування в Україні системи роботи із сім’ями військовослужбовців.

Актуалізується необхідність удосконалення методичної роботи в закладі професійної (професійно-технічної) освіти (далі ЗП(ПТ)О) сфери ресторанного господарства з метою підвищення професійної компетентності майстрів виробничого навчання задля забезпечення якісної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників цієї сфери. Охарактеризовано ключові положення нормативних вітчизняних документів щодо організації методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Представлено результати аналізу наукових праць, у яких висвітлено значення методичної роботи для підвищення професійної компетентності педагогічних працівників. Визначено основні підходи, на яких має ґрунтуватися процес управління розвитком професійної компетентності майстрів виробничого навчання: акмеологічний, аксіологічний, андрагогічний, антропологічний. Розкрито різні аспекти організації методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Розглянуто можливості різних форм організації методичної роботи (традиційні, нетрадиційні) як засобу підвищення професійної компетентності майстрів виробничого навчання. Серед традиційних форм методичної роботи висвітлено колективні (педагогічна рада, інструктивно-методичні наради, методичні комісії, школи педагогічної майстерності, педагогічні читання) та індивідуальні (самоосвіта, індивідуальні консультації, наставництво). Охарактеризовано нетрадиційні форми організації методичної роботи: методичний бенефіс, методичний фестиваль, методичний ринг, ярмарок педагогічних ідей і знахідок. За результатами діагностики якісних результатів професійної діяльності майстрів виробничого навчання, які здійснюють підготовку кваліфікованих робітників для сфери ресторанного господарства в ДНЗ «Хмельницький центр професійно-технічної освіти сфери послуг», диференційовано три групи майстрів виробничого навчання: які працюють творчо, зі сталим стилем роботи, які вимагають посиленої уваги. Наведено порівняльний аналіз динаміки якісних результатів професійної діяльності майстрів виробничого навчання за три роки завдяки здійсненню різних форм методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Виділено основні напрями методичної роботи: інформаційно-аналітичний, організаційно- методичний, діагностичний, консультаційний, інформаційний, науково-методичний, експериментально-інноваційний. Констатовано, що одним з основних чинників удосконалення рівня професійної компетентності майстрів виробничого навчання є їхня участь в усіх формах методичної роботи.

У статті розглянуто напрями оптимізації професійної підготовки майбутніх аграріїв в Україні на основі британського досвіду. Метою цієї статті є аналіз основних контекстів удосконалення професійної підготовки майбутніх аграріїв у вищих навчальних закладах України на основі досвіду Великої Британії. У результаті дослідження в роботі згідно з поставленими завданнями проведено порівняльний аналіз сучасного забезпечення професійної підготовки майбутніх аграріїв закладами вищої освіти Великої Британії й України; розглянуто основні вимоги до професійної підготовки майбутніх аграріїв у вищих навчальних закладах України; висвітлено основні контексти (державний, регіональний, університетський) оптимізації підготовки майбутніх аграріїв в Україні на прикладі досвіду Великої Британії. У межах державного контексту необхідно створювати позитивний імідж сільського господарства й аграрної освіти; розробити й увести освітньокваліфікаційний рівень «Бакалавр з відзнакою» з додатковим роком стажування на виробництві. Діяльність у регіональному контексті має сприяти співпраці закладів вищої аграрної освіти з представниками фермерства, агробізнесу, суміжних галузей з надання консультаційних послуг, вирішенню питань місцевих територій і населення, харчової безпеки, екології, земле- й природокористування. В університетському контексті доцільно розробити «Вихідні положення академічних стандартів для аграрних наук і наук про продовольство» для чіткого й сучасного обґрунтування змісту, завдань, очікуваних результатів, відповідних навчальних програм і профілі «Придатності до працевлаштування у сільському господарстві й суміжних галузях» для висвітлення особливостей роботи в агропродовольчому секторі, освітніх і кар’єрних орієнтирів. Пропонуємо оптимізувати навчально-методичний інструментарій підготовки майбутніх аграріїв на основі варіативності форм, методів, засобів і прийомів навчання, творчого й обґрунтованого поєднання традиційних та інноваційних аспектів навчання та викладання, збільшити сферу використання інформаційно-комунікаційних засобів. У результаті проведеного дослідження ми дійшли висновку, що напрацювання британських педагогів є корисними для впровадження у вітчизняну теорію й практику професійної підготовки якісних кадрів для вітчизняного агропродовольчого сектору.

Мета: проаналізувати ступінь і необхідність розвитку телемедицини за сучасних умов. Матеріали і методи. Використовуючи метод системного аналізу, проведено вивчення стану та необхідності використання телемедицини в провідних країнах світу та Україні. Результати. Проаналізовано ступінь і необхідність розвитку телемедицини за сучасних умов. Розглянуто основні види телемедичних послуг, основні напрямки роботи телемедичних центрів. Оцінено впровадження телемедицини в областях України та в зарубіжних країнах. Оптимальним є створення регіональних центрів, навколо яких формується телемедична інфраструктура регіону і система поширюється до лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів. Телемедичні центри можуть створюватися на базі медичних закладів, навчальних чи наукових центрів, або як самостійні комерційні чи некомерційні організації. У військовій медицині телемедичні технології здатні спростити роботу лікарів, виконати ефективний менеджмент на етапах евакуації, систематизувати та стандартизувати якість надання медичної допомоги. Використання телемедицини дає позитивні результати як для пацієнтів, так і для медичних працівників. Для пацієнтів з’являється можливість проведення дистанційних консультацій, консиліумів (телеконференцій) вузькими спеціалістами в територіально віддалених медичних установах, зменшення термінів обстеження, прискорення передачі інформації про результати обстежень між різними спеціалізованими клініками без необхідності транс­портування хворого (особливо в невідкладних станах). Телемедичні технології можна застосовувати майже в будь-якій медичній сфері: в педіатрії, психотерапії, дерматології, неврології або реаніматології. За умов боротьби з COVID-19 все більше медзакладів України долучаються до формату дистанційних відеоконсультацій, що дозволяє зберегти здоров’я лікарів і пацієнтів, а також взаємодіяти лікарям із колегами в особливо складних випадках. Висновки. Використання телемедицини в сучасних реаліях набуло значного поширення у багатьох країнах світу незалежно від їх економічного розвитку. Запровадження телемедицини в Україні потребує нормативно-правової підтримки, навчання персоналу, інфор­ма­ційного забезпечення, а її матеріальне забезпечення лягає на державні органи влади та об’єднані територіальні громади.

Лісова сертифікація є однією із найбільш відомих у світі добровільних довкільних програм щодо сталого лісового менеджменту. Принципом 9 «Особливі цінності для збереження» добровільної лісової сертифікації за схемою FSC® передбачається необхідність прийняття спеціальних заходів із ідентифікації й збереження лісових територій із наявними особливими цінностями для збереження (ОЦЗ). Ідентифікація ОЦЗ є дієвим інструментом лісової сертифікації, який спонукає лісогосподарське підприємство враховувати інтереси широкого кола зацікавлених сторін та розробляти заходи щодо збереження біорізноманіття у лісах. Досліджувалися сучасні методичні підходи щодо ідентифікації ОЦЗ на лісових територіях, а також їхнє практичне застосування у лісовому фонді державного підприємства “Сумське лісове господарство” (північно-східна частина України). Були використані матеріали лісовпорядкування, стандарти, посібники, звіти, доповіді, наукові публікації. Методи дослідження є загальноприйнятими у лісовій сертифікації за схемою FSC®. Застосовувався поділ ОЦЗ на категорії, які наведені у «FSC національному стандарті системи ведення лісового господарства для України» (2020). Розглянуто методичні підходи багатьох країн світу щодо підтримки лісових екосистем на територіях з ОЦЗ. Особлива увага надавалася висвітленню інформації, яка є пов’язаною із лісами, які зазнали мінімального турбування з боку людини (первинні ліси, квазіпралісові ділянки, старовікові ліси). Інтенсивне ведення лісового господарства призводить до втрати природних лісів та пов’язаного з ними біорізноманіття. Ці негативні тенденції стану біорізноманіття та функціонування лісових екосистем вимагають нових ініціатив. На рівні Європейського Союзу до нової ініціативи належить концепція зеленої інфраструктури, спрямування якої полягає у забезпеченні біорізноманіття, стійкості середовища існування та екосистемних послуг. Ідентифікація ОЦЗ 1 Видове різноманіття вимагає знань щодо природоохоронного статусу рослин та тварин, ОЦЗ 3 Екосистеми та оселища – застосування сучасних методик та володіння інформації щодо виділення: старовікових лісів, рослинних угруповань із «Зеленої книги України», національного каталогу біотопів України, IBA-територій тощо. Пошук ОЦЗ 5 Потреби громади та ОЦЗ 6 Культурні цінності потребує консультацій із зацікавленими сторонами. ОЦЗ 2 в Україні не виділяють. Важливим заходом є нанесення на карту контурів територій із ОЦЗ, символічне зображення їхніх категорій, позначення цінних та рідкісних біотопів тощо. Концепцію ОЦЗ можна вважати універсальною платформою, завдяки якій можна ідентифікувати категорії тих лісових екосистем, які існують в умовах потенційної небезпеки. Значна частина таких лісів досі є незахищеними і потребують уваги суспільства.

Впродовж XXI століття людство має остаточно сформувати постіндустріальне інформаційне суспільство. Стратегічним завданням та головною метою функціонування такого суспільства є забезпечення соціального добробуту кожної людини шляхом створення, розвитку й застосування високих наукоємних технологій. Зазначене вимагає суттєвих змін у багатьох сферах життєдіяльності людини, зокрема, й у освіті.Дистанційне навчання (ДН) є однією з найбільш перспективних форм сучасної організації навчального процесу. ДН повною мірою відповідає вимогам, що ставляться перед освітою “інформаційним суспільством”, і базується на широкому використанні можливостей і засобів комп’ютерно-інформаційних та телекомунікаційних технологій. ДН є доступним, масовим, гнучким, ресурсоємним, інтерактивним, створює умови щодо практичної реалізації гуманізації, індивідуалізації та диференціації навчання.Використання елементів ДН студентами, які навчаються заочно, за умов належної підготовки навчально-методичного забезпечення та організації його використання може помітно підвищити ефективність навчального процесу та закріпити і розвинути навички та вміння студентів.Виходячи з загальнодидактичних принципів відбору змісту, організації та функціонування дистанційного навчання, розроблено (рис. 1) узагальнену структурно-функціональну схему (архітектоніку) дистанційного навчального курсу (ДНК).За пропонованою схемою курс має інтегрований характер і складається з п’яти функціонально-узгоджених блоків: організаційно-методичного, навчального, комунікативного, ідентифікаційно-контролюючого та інформаційно-довідкового.Наведемо стислу характеристику кожного з блоків відповідно до тематичної спрямованості створюваного курсу ДН “Інформатика. Інформаційні технології” для студентів фізико-математичних факультетів педагогічних вузів. Рис. 1. Ядро навчального блоку становить власне автоматизований навчальний курс (навчально-методичне забезпечення в електронному вигляді). Комунікативний блок призначений для реалізації навчального діалогу студент–викладач, а також спілкування з іншими учасниками навчального процесу з даного навчального закладу. Ідентифікаційно-контролюючий блок складається з завдань та контрольних робіт, призначених для визначення рівня навчальних досягнень студента після вивчення ним певного навчального модуля (теми); змісту індивідуальних творчих завдань і групових проектів. Інформаційно-довідковий блок має надавати необхідну інформацію за відповідним запитом користувача (пояснення, зразки виконання завдань, вказівки тощо); містити довідкові матеріали з предметної області навчального курсу. Організаційно-методичний блок має надавати інформацію щодо цілей, навчальних задач дисципліни, включати стислу характеристику змісту тем навчальної програми, порядок та рекомендації по вивченню дисципліни у режимі ДН.З метою висвітлення специфічних особливостей курсу “Інформатика. Інформаційні технології” розглянемо структуру та зміст кожного з п’яти блоків пропонованого ДНК.Організаційно-методичний блокзабезпечує виконання організаційної та навчальної функцій дистанційного навчання. Цей блок містить:загальну інформацію про курс (що вивчає дана дисципліна, цілі та задачі курсу, актуальність та практична значущість, зв’язок з іншими предметами обраної спеціальності тощо);навчальну програму курсу (перелік тем та їх короткий зміст);рекомендації щодо організації процесу навчання, зокрема:як працювати з інформаційним наповненням курсу;що повинен знати і вміти студент у результаті вивчення курсу;форми та засоби контролю;як готуватись до складання тестів, виконувати проекти;навчальний план та графік вивчення дисципліни:назви тем та рекомендована послідовність їх вивчення;орієнтовна кількість годин на вивчення кожної теми курсу з диференціацією за видами навчальної діяльності;теми дискусій (з переліком основних питань) та час їх проведення;тематика проектів і термін їх виконання.Стратегічною метою вивчення курсу “Інформатика. Інформаційні технології” є формування основ інформаційної культури та комп’ютерно-технологічної компетентності, що передбачає формування в студентів теоретичної бази знань з основ інформатики, практичних умінь і стійких навичок використання сучасних засобів інформаційно-комунікаційних технологій у повсякденній діяльності студентів. Загальна кількість і тематичний розподіл навчальних годин та навчального матеріалу ДНК повинно відповідати цілі навчання.Навчальний блокдисципліни “Інформатика. Інформаційні технології” складається з системного курсу лекцій, вправ, практичних і лабораторних робіт, проектів.Лекції являють собою одну з найважливіших форм навчальних занять та складають основу теоретичної підготовки студентів. Лекції призначені для формування систематизованої основи наукових знань дисципліни, концентрації уваги на вузлових та на найбільш важких для засвоєння питаннях. Лекція являє собою систематичне проблемне викладання учбового матеріалу з деякого питання, теми, розділу, предмета.На відміну від традиційних аудиторних лекцій, дистанційні лекції виключають живе спілкування студента з викладачем. Дистанційні лекції можуть подаватися по-різному: у вигляді запису на аудіо чи відеокасетах, або в електронному варіанті. Електронні лекції (ЕЛ) зазвичай являють собою певний набір навчальних матеріалів у електронному виді. Окрім тексту лекцій, вони включають у себе додаткові матеріали з довідників, інших учбових та методичних посібників, перелік адрес тематичних веб-сайтів тощо. За наявності ЕЛ студент має можливість багаторазово звертатися до незрозумілих моментів, вивчати чи аналізувати навчальний матеріал у зручний для себе час. Крім того, за текстом лекцій легше проглядається загальна структура та змістове наповнення всього курсу.Для перевірки правильності розуміння, осмислення теоретичного матеріалу, закріплення набутих знань та формування певних умінь і навичок передбачається виконання всіма студентами комплексу спеціально підібраних вправ.Практичні роботи передбачають виконання практичних завдань з метою закріплення навчального матеріалу та вироблення стійких умінь і навичок. Практичні роботи вимагають виконання деякого алгоритму, який складається з 5–7 кроків (вправ).Лабораторні роботи мають творчий характер, містять елементи самостійного наукового дослідження та направлені на усвідомлене застосування студентами здобутих під час виконання роботи знань, умінь і навичок для розв’язання поставленого проблемного завдання та вироблення власних висновків.Проекти. На відміну від лекцій та практичних завдань, проекти передбачають як індивідуальне, так групове (у режимі творчого співробітництва) їх виконання. Практично це реалізується завдяки мережі Інтернет, зокрема, чатів та телеконференцій.Самостійна робота. Ця форма навчального процесу є однією з основних у системі дистанційного навчання (СДН). Самостійна робота студентів організаційно може бути індивідуальною, парною та груповою та здійснюватись засобами мережі Інтернет.Комунікативний блокпризначений для реалізації спілкування студента з викладачем та іншими студентами, які вивчають цей курс. Студенти звертаються до викладача за консультаціями та поясненнями, а також спілкуються між собою з питань спільного виконання поставлених завдань. Комунікативна діяльність студентів під час дистанційного навчання триває постійно і здійснюється за допомогою таких можливостей мережі Інтернет: телеконференції, електронна пошта, дискусії, чати.Спілкування може відбуватись як у пасивному, так і активному режимі. Пасивний режим дозволяє працювати асинхронно, тобто в будь-який зручний для студента час у так званому „нереальному” (off-line) часі. До засобів такого спілкування можна віднести електронну пошту, списки розсилок та дискусії. Активний режим дозволяє двом або більше комунікантам працювати синхронно (одночасно) у реальному (on-line) часі. Активний режим спілкування забезпечують електронні конференції, у тому числі чати та телеконференції.Електронна пошта (e-mail) – один із режимів (послуг), який дозволяє викладачу та студентам обмінюватися будь-якими повідомленнями (текстовими, графічними, звуковими) у зручний для себе час. Таким чином, ЕП може використовуватись для невербального спілкування учасників навчального процесу. Крім того, ЕП можна використовувати для пересилки файлів та баз даних.Списки розсилок (mailing lists). Використання режиму „списки розсилок” мережі Інтернет надає можливість надання одноманітної інформації певній групі користувачів.Дискусійна група. Кожне повідомлення, відправлене в дискусійну групу будь-яким її учасником, автоматично розсилається усім учасникам. Викладач також є одним з учасників цього процесу. Учасники читають повідомлення, які надсилають інші члени дискусійної групи, та відправляють свої відповіді на повідомлення, але цей процес відбувається у пасивному режимі.Електронні конференції (ЕК) завдяки мережі Інтернет дозволяють отримувати користувачу тексти повідомлень, які передають учасники конференцій, віддалені один від одного. Тобто, ЕК об’єднують коло користувачів у складі учбової групи, які розділені поміж собою у часі та у просторі.Чати. Різновидом ЕК є чати. Спілкування учасників чату відбувається у режимі реального часу. Учасники надсилають свої повідомлення, які отримуються з невеликою затримкою, та одразу ж відповідають на них.Телеконференції забезпечують можливість двостороннього зв’язку між викладачем та студентом. Завдяки їм можлива передача у реальному часі відеозображення, звука, графіки.Консультації. Передбачається проведення запланованих та незапланованих консультацій. Графік запланованих консультацій складається заздалегідь. Ці консультації реалізуються у режимі телеконференцій або чатів. Незаплановані консультації відбуваються за наявності у студентів запитань щодо вивчення окремих тем курсу. У цьому разі використовується електронна пошта: студент надсилає свої запитання викладачу, а той –відповіді на них. Заплановані консультації мають, як правило, колективний характер з чіткою регламентацією у часі (початок і тривалість), а незаплановані консультації відбуваються переважно в індивідуальному режимі.Ідентифікаційно-контролюючий блокмістить завдання та контрольні роботи, які мають як проміжний, так і підсумковий характер. Головними формами контролю є вправи, практичні, лабораторні та контрольні роботи, проекти (вони розглянуті у навчальному блоці). Проведення підсумкового контролю передбачається з використанням засобів відеоконференцзв’язку.Моніторинг процесу ДН передбачає отримання:підсумкових результатів навчальної роботи студента;результатів діагностики навчально-пізнавальної діяльності;аналіз результатів різних видів контролю.Інформаційно-довідковий блок складається з довідкових матеріалів, у ролі яких може виступати електронна бібліотека, глосарій та література, яка була використана для реалізації навчального курсу.Інформаційно-довідкові навчальні матеріали містять вказівки, коментарі щодо виконання окремих завдань, пояснення та зразки вправ.Електронна бібліотека являє собою структурований набір альтернативних підручників, учбових посібників, статей, комп’ютерних програм навчального призначення, представлених у електронному варіанті й доступних через мережу Інтернет.Література представлена у вигляді повнофункціональної бази даних, що містить список рекомендованої для вивчення літератури та список джерел, які були використані для підготовки навчального матеріалу.Глосарій реалізується у вигляді електронної інформаційно-пошукової системи і містить всі терміни (що згадуються у навчальному матеріалі) та їх тлумачення.Таким чином, у цій статті пропонується узагальнена п’ятиблокова структурно-функціональна схема організації дистанційного навчання. У процесі створення курсу ДН з певної дисципліни змістове наповнення кожного із зазначених блоків повинно визначатись специфічними особливостями самої дисципліни та передбачуваними видами і характером навчальної діяльності та формами навчального процесу. Зазначене продемонстровано для дисципліни "Інформатика. Інформаційні технології".

У статті розкрито особливості функціонування ринку консалтингових послуг в Україні в умовах змін, проаналізовано поняття та законодавчу базу, в межах якої провадиться надання консультаційних послуг в Україні, охарактеризовано основні обсяги ринку консалтингу, а також окреслено проблеми провадження консалтингової діяльності на основі порівняння досвіду України та основних компаній світового рівня. Українському ринку консалтингових послуг притаманні основні характерні риси світового, оскільки переважну його частку займають компанії, що є представниками великих міжнародних гравців. Але основною значною проблемою залишається неврегульованість законодавчого визначення відповідного виду діяльності, що не дає можливості вести статистичну звітність підприємств за даним напрямом. Сьогодні на світовому консалтинговому ринку продовжує посилюватися конкуренція, деякі мaлі та середні фірми його залишають.