Добірка наукової літератури з теми "Порівняльний (ринковий) підхід"

У статті обґрунтовано, що дослідження сутності економічного потенціалу підприємства як основи його економічного розвитку, структурування його функціональних елементів й проведення на цій основі комплексного аналізу рівня економічного потенціалу підприємства дають змогу сформулювати принципи активізації економічної політики суб’єкта господарювання щодо інтенсифікації основних економічних процесів. Досліджено основні підходи до оцінки економічного потенціалу підприємства: підхід із погляду акумуляції активів (майновий), порівняльний (ринковий) підхід, доходний підхід, експрес та фундаментальний наліз економічного потенціалу підприємства. На підставі проведеного аналізу встановлено, що оцінку економічного потенціалу підприємства доцільно проводити, використовуючи комплексний підхід на основі формування динамічної методики його оцінювання за виокремленими в статті функціональними складовими (фінансова, торговельно-технологічна, ринкова, інвестиційно-інноваційна, організаційна, кадрова складові). Спираючись на те, що для більш коректного визначення та аналізу показників визначених функціональних складових економічного потенціалу конкретного підприємства потрібно звертати увагу на його галузеву приналежність, мету проведення дослідження, основні бізнес-процеси, які протікають всередині підприємства, сформовано перелік показників оцінки кожної функціональної складової економічного потенціалу підприємства торгівлі. Проведене дослідження дозволило уточнити методику оцінки економічного потенціалу підприємств торгівлі. Так, запропоновано проводити оцінку економічного потенціалу підприємства за комплексним підходом на основі аналізу його основних функціональних складових, з використанням «показників-стимуляторів», тобто тільки тих показників, зростання яких позитивно впливає на підприємство. Таким чином, середньозважена оцінка рівня економічного потенціалу, яка є більше одиниці, вважається позитивною та свідчить про зміцнення економічного потенціалу підприємства та більш ефективне використання наявних ресурсів (те саме стосовно оцінки окремих функціональних складових економічного потенціалу).

В даній статті, базуючись на результатах аналізу сутності основних методів оцінювання вартості підприємства, надано подальший імпульс вивченню ролі оцінювання вартості підприємства як інструмента підготовки рішень для обгрунтування його ринкової капіталізації. Шляхом хронологічного аналізу поглядів учених на трактування поняття «капіталізація» було виявлено дуалістичну природу даної економічної категорії, що походить від капітального спрямування з одної сторони, та вартісного спрямування – з іншої. Систематизувавши наукові публікації вчених з досліджуваної проблематики, розкрито зв’язок між поняттями «капіталізація» та «ринкова капіталізація», а також «ринкова капіталізація підприємства» та «вартість підприємства». Як результат аналізу праць А. Дамодарана подано перехід від загального до конкретного рівня взаємозв’язку між ринковою капіталізацією підприємства та оцінюванням його вартості. Беручи до уваги значний рівень диференціації інструментарію оцінювання вартості підприємства, що обумовлено наявністю трьох основних підходів оцінювання (доходного, витратного та порівняльного), уточнено природу рішень стосовно обгрунтування ринкової капіталізації підприємства в межах основних методів оцінювання. В результаті аналізу підходів систематизовано сферу застосування кожного із методів, визначено основи прийняття рішення щодо росту ринкової капіталізації. Встановлено, що основою прийняття рішення щодо росту капіталізації в межах методів доходного підходу виступають різні напрями доходності (доходності майбутніх грошових потоків, доходу від інтелектуальної власності, доходності ринкових операцій та загального рівня доходності). В межах витратних методів, де спостерігається найбільше різноманіття факторів, основою є: стан основних засобів (метод чистої балансової картості), унікальні об’єкти інтелектуальної власності (метод відновної вартості), процес переоцінки наявних активів та пасивів (метод скоригованої балансової картості). Основою прийняття такого рішення в межах порівняльних методів є процес порівняння із компанією-аналогом (метод компаній-аналогів), або ж купівля-продаж такої компанії (метод мультиплікаторів).

Мета. Дослідження теоретичних основ проведення товарознавчих експертиз зметою визначення ринкової вартості обладнання як елементу рухомого майна, зокремарозкрито алгоритм визначення ринкової вартості акумуляторної батареї торгової марки«Sonnenschein» моделі «SOLAR» типу «S12/85A» за допомогою витратного підходу.Методика. Для визначення ринкової вартості акумуляторної батареї торговоїмарки «Sonnenschein» моделі «SOLAR» типу «S12/85A» було використанозагальноприйняті методи дослідження, зокрема дедуктивний – при теоретичномуузагальнення проблеми, монографічний – для детальної конкретизації наукових засадоцінки ринкової вартості об’єкта дослідження, індуктивний – при формуванні висновку.Результати. Розглянуто теоретичні основи оцінки обладнання як елементурухомого майна. У статті розкрито поняття оцінки майна та визначено підходи, щозастосовують під час проведення товарознавчої експертизи. Охарактеризованометодичні підходи (порівняльний, витратний, дохідний) до оцінки машин та обладнання.Встановлено що кожен із зазначений підходів реалізується за допомогою специфічнихметодик, які залежать від об’єкта оцінки. Обґрунтовано доцільність застосуваннявитратного підходу під час проведення товарознавчої експертизи із визначенням ринковоївартості акумуляторної батареї. Проаналізовано механізм проведення товарознавчогодослідження для визначення ринкової вартості акумуляторної батареї. У статтіобґрунтовано алгоритм визначення ринкової вартості акумуляторної батареї торговоїмарки «Sonnenschein» моделі «SOLAR» типу «S12/85A» під час проведення судовотоварознавчої експертизи, який передбачав: ідентифікацію об’єкта оцінки; підбір об’єктавідтворення (заміщення); визначення вартості відтворення (заміщення) нового об’єкта;визначення характеристик, які підлягають коригуванню; внесення поправок; визначенняфізичного зносу; визначення накопиченого зносу; визначення залишкової вартостівідтворення (заміщення) об’єкта оцінки. Представлено приклад визначення ринковоївартості акумуляторної батареї за допомогою витратного підходу, яким встановлено,що ринкова вартість акумуляторної батареї торгової марки «Sonnenschein» моделі «SOLAR» типу «S12/85A» станом на момент проведення експертизи може становити7393,08 грн.Практична значимість. Запропонований та апробований алгоритм визначенняринкової вартості акумуляторних батарей може бути використано під час проведенняподібних судово-товарознавчих експертиз. Матеріали та напрацювання статті можутьбути використані фахівцями експертних організацій для врахування в роботі під часпроведення товарознавчих експертиз.

Мета роботи. Дослідити вплив складових маркетингового підходу до управління інноваційним продуктовим портфелем фармацевтичного підприємства на результативність та економічну ефективність розробок генеричних лікарських засобів (ЛЗ). Матеріали і методи. У якості матеріалів використовували звітні дані про виконані науково-дослідні роботи щодо розробки ЛЗ, звітні дані ВАТ ХФЗ «Червона Зірка» за період 1999–2000 рр. щодо виробництва та збуту ЛЗ, наукові публікації, власні дослідження та результати моніторингу роздрібного ринку ліків компанії «Моріон»; методи: систематизації теоретичного і практичного матеріалу, маркетингового аналізу, порівняльний й економічний методи, метод описового узагальнення. Дана робота має ретроспективний характер. Результати й обговорення. Проведено опрацювання матеріалів щодо маркетингового підходу до удосконалення управління інноваційним продуктовим портфелем при розробці генеричних ЛЗ фармацевтичним виробничим підприємством (ФВП). Проаналізовано комплексний підхід для реалізації інноваційної продуктової політики підприємства та управління продуктовим портфелем. Висвітлено маркетингові складові та їх застосування у комплексному технологічному процесі створення генеричних ЛЗ, постановки на виробництво та виведення їх на ринок. Визначення економічної ефективності проведено на прикладі таблетованих генеричних препаратів диклофенаку, дротаверину (торгова назва Но-Кру-ша), піроксикаму, мазі «Гіоксизон», що одночасно впроваджувались у виробництво. Проаналізовано виробничі та економічні показники 24 серій випуску продукції за 18 місяців. Встановлено, що згідно з ринковим попитом більше 70 % обсягу нової продукції становили таблетки диклофенаку 0,05 г, рентабельність яких склала 88,04 %. Визначено низьку рентабельність (14,19 %) таблеток Но-Кру-ша 0,04 г. Збитковими за досліджуваний період виявились два ЛЗ: таблетки Но-Кру-ша 0,04 г й мазь «Гіоксизон» 15 г. З початку постановки на виробництво та виходу на ринок за 18 міс., що аналізувались, проведено повернення всіх інвестованих коштів та отримано більше одного млн грн додаткового прибутку. При цьому частка прибутку, що генерували таблетки диклофенаку 0,05 г, склала 96,47 %. Висновки. Узагальнено сутність та доцільність комплексного маркетингового підходу до управління продуктовими проектами з розробки ЛЗ. Сформовано блок-схему моделі щодо удосконалення управління продуктовим проектом із розробки ЛЗ на основі маркетингового підходу. Проаналізовано звітні матеріали виробника та фірми-розробника щодо одночасної реалізації кількох індивідуальних проектів інноваційного продуктового портфелю із розробки та виведення на ринок генеричних ЛЗ. Обґрунтовано доцільність та економічну ефективність використання маркетингового підходу у формуванні пріоритетності при плануванні поетапної реалізації індивідуальних продуктових проектів. Розрахунки показали, що маркетинговий підхід дає змогу підвищити ефективність продуктових проектів з розробки ЛЗ та значною мірою використовувати принципи самофінансування та рефінансування.

Велике значення для розвитку національної економіки, набуття нею рис, притаманних ринковій економіці, має процес входження України до системи міжнародних економічних відносин. Поглиблення участі України в європейських та світових інтеграційних процесах супроводжується збільшенням кількості підприємств, що здійснюють свою діяльність у зовнішньоекономічній сфері. Проведене у статті дослідження встановило, що важливою умовою успішного функціонування підприємства, де ЗЕД – основний вид діяльності, є створення досконалої системи оцінки результатів експортно-імпортних операцій, рівень яких характеризується ефективністю їх здійснення та базується на критеріях ефективності та результативності, які у сукупності характеризують рівень розвитку ЗЕД підприємства. Дослідження методологічних підходів до оцінки розвитку ЗЕД підприємства дає змогу стверджувати, що загальноприйнята методика його визначення відсутня. Важливим для розвитку національної економіки, набуття нею рис, властивих ринковій економіці, є процес входження України в систему міжнародних економічних відносин. Поглиблення участі України в європейських та світових інтеграційних процесах супроводжується збільшенням кількості підприємств, що працюють у зовнішньоекономічній сфері. Вивчення методологічних підходів до оцінки розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства свідчить про те, що загальновизнаний метод його визначення відсутній. У результаті дослідження узагальнено методичні підходи до оцінки розвитку ЗЕД підприємства, проведено порівняльний аналіз тих методичних підходів, які орієнтовані на ефективність ЗЕД. Порівняльний аналіз дав змогу встановити, що оцінка розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств повинна проводитися на основі економіко-математичних методів та методів експертних оцінок. Дослідження показує, що майже у всіх підходах, які ми розглядали, одним із ключових моментів у вивченні зовнішньоекономічної діяльності підприємства є визначення чинників, що впливають на ефективність експортного потенціалу. Проблема вибору відповідних критеріїв для аналізу зовнішньоекономічної діяльності залишається відкритою, що дасть змогу окремим підприємствам залежно від виду, масштабу їхньої діяльності адекватно оцінити рівень свого розвитку та визначити шляхи подальшого розвитку. Ми вважаємо, що найефективнішим методом виявлення чинників, що мають значний вплив на розвиток експортної діяльності підприємств і до якого схиляються багато дослідників, є метод експертних оцінок.

Стаття присвячена дослідженню юридичних проблем, які виникають у разі придбання споживачами неякісної продукції. Проведено порівняльний аналіз положень захисту прав споживачів у цій сфері в країнах Європейського Союзу та Україні. Встановлено, що у нашій державі натепер питання системного підходу до чіткого визначення алгоритму дій споживача у разі придбання неякісної продукції залишається не досить опрацьованим. В українському законодавстві на кодифікованому рівні відсутні як нормативне визначення недоліку товару, так і критерії визнання такого недоліку істотним. Поділ недоліків на звичайні та істотні, встановлений у Законі «Про захист прав споживачів», не відповідає визначенню дефектної продукції у законодавстві країн Європейського Союзу і створює своєрідну ієрархію прав споживача у разі придбання неякісного товару. Наведено приклади із судової практики, яка виходить з того, що обов’язок доведення належної якості товару (факт відсутності недоліку) покладено на продавця, а тягар доказування істотності недоліку – на споживача. Підкреслено, що застосування подібної юридичної конструкції суттєво ускладнює реалізацію останнім належних йому прав на розірвання договору і повернення коштів. Зроблено висновок, що нині споживач як один з найголовніших учасників ринкових відносин є досить обмеженим у своїх правах, а українське законодавство у цій сфері потребує нагального доопрацювання. У споживацьких відносинах, де однією зі сторін виступає фізична особа-непрофесіонал (слабша сторона), а іншою стороною – суб’єкт підприємницької діяльності-професіонал (сильна сторона), законодавець повинен прийняти сторону саме прав споживачів. Обґрунтовано, що формування інституту захисту прав споживачів в українському законодавстві має виходити із сучасного розвитку ринкових умов, основних міжнародних тенденцій у цій сфері, враховувати європейський досвід та узгоджуватися із Директивами Європейського Союзу. Запропоновано зміни до норм чинного законодавства з метою його вдосконалення, гармонізації та приведення у відповідність до міжнародних стандартів у сфері захисту прав споживачів.

У статті досліджується оцінка та стратегічне управління конкуренто- спроможністю підприємства. Розглянуті основні концепції управління і питання удосконалення управління інноваціями, що направлені на підви- щення конкурентоспроможності підприємства. Обґрунтовано, що важли- вим аспектом системи забезпечення належного рівня конкурентоспромож- ності підприємства є процес його оцінювання, в ході якого виявляються його сильні і слабкі сторони, приховані можливості та потенційні загрози, що у подальшому дає можливість ефективно планувати та розвивати діяль- ність на основі конкурентних переваг. Визначення рівня конкурентоспро- можності підприємства є початковим моментом планування його діяльності та розробки стратегії конкурентоспроможності. Для функціонування орга- нізаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності підприємства необхідна система оцінки конкурентоспроможності, яка б врахувала інтереси інвесторів, підприємств, споживачів, держави. Акцен- товано увагу на те, що відсутність єдиного розуміння суті поняття конку- рентоспроможності підприємства обумовило неоднозначність трактування даної категорії. В сучасних ринкових умовах підприємства діють в конку- рентному середовищі. Зроблено висновок, що для забезпечення ефектив- ної діяльності підприємствам потрібно вивчати конкурентне середовище, визначати конкурентні переваги та конкурентоспроможність. Визначено, що існують різні підходи до визначення конкурентоспроможності підпри- ємства. Зроблено висновок що конкурентоспроможність підприємства це: порівняльна перевага, відмінність чи відносна характеристика, показник; властивість об’єкта управління (суб’єкта ринкових відносин) задовольняти потреби; система показників конкурентоспроможності та ефективності; підсумковий показник стійкості роботи підприємства, ефективного вико- ристання ресурсів, здатності протистояти чи виробляти і збувати товари і послуги; здатність витримувати конкуренцію на ринку; займана частка ринку; критерій виходу підприємства на товарні ринки; гнучкість і адап- тивність; рівень компетенції підприємства; пріоритетні аспекти конку- рентоспроможності з урахуванням інтересів зацікавлених користувачів інформації про конкурентоспроможність; якість і конкурентоспроможність продукції, що випускається. Зроблено висновки, що важелями підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є фактори конкурентоспро- можності. Встановлення визначальних факторів конкурентоспроможності здійснюють за їх впливом та в залежності від цілей і завдань управління конкурентоспроможністю.

У статті досліджено теоретичні підходи до дефініції «ефективність фінансового ринку» та визначено методологію її оцінки з позиції виконання фінансовим ринком його макроекономічної функції. Проаналізовано та узагальнено основоположні концепції ефективності фінансового ринку, розроблені американськими вченими. Визначено сутність ефективного ринку та виділено форми його ефективності за гіпотезою ефективного ринку Ю. Фами, теорії інвестиційного цінного паперу В. Шарпа, альтернативної гіпотези ефективного ринку Т. Коупленда і Дж. Вестона, концепції витрат фінансового посередництва К. Ерроу, Р. Лукаса та П. Ромера. Обґрунтовано, що не всі висунуті науковцями умови ефективності фінансового ринку дотримуються на реальному ринку. Вказано на суперечність рівняння ефективності фінансового ринку, що визначається як величина, обернена різниці відсоткових ставок по кредитах і депозитах в банківській системі. Автором обґрунтовано, що макроекономічну ефективність фінансового ринку та її роль у забезпеченні стабільного розвитку соціально-економічних систем, в першу чергу, визначає розподільна (перерозподільна) функція фінансового ринку. Зазначено, що ефективний фінансовий ринок має бути рушійною силою, що стимулює стабільний розвиток і позитивні зрушення в економіці, забезпечуючи підприємства інвестиційно-кредитними ресурсами. За макроекономічною роллю в ринковій економіці, ефективність фінансового ринку автором визначається як його здатність забезпечувати ефективний перерозподіл ресурсів, спрямовуючи їх в реальний сектор економіки, що призводить до стабільного розвитку соціально-економічних систем. При цьому ефективність фінансового ринку за його розподільною функцією пропонується оцінювати за показником співвідношення суми реально залученого капіталу нефінансовими корпораціями та сукупної ресурсної бази фінансового ринку. Здійснено порівняльний аналіз впливу стану розвитку основних сегментів фінансового ринку (фондового та кредитного ринків) на економічний розвиток різних країн за ключовими показниками, що надаються Всесвітньою федерацією бірж та Міжнародним Валютним Фондом.

За умов інтеграції українського освітнього середовища до європейського освітнього простору актуальною стає проблема підвищення якості підготовки майбутніх педагогів. Відповідно до компетентнісного та практико- орієнтованого підходів метою професійної підготовки здобувача у закладі вищої освіти є не тільки засвоєння багажу знань, удосконалення умінь і навичок, але й уміння швидко орієнтуватися у безпосередній професійно- педагогічній діяльності. Сучасний етап розбудови національної системи освіти підвищує вимоги до формування професійних компетентностей педагогів закладів дошкільної освіти. У фаховій підготовці педагогічних кадрів враховуються нові умови функціонування системи дошкільної освіти: зміна співвідношення родинного та суспільного виховання, різноманітність форм суспільного дошкіль- ного виховання та їх відповідність новим завданням і умовам ринкових відносин, багатоваріантність освітньо- професійних програм. Педагогічна практика є обов’язковою формою організації освітнього процесу, що забезпечує здобувачеві вищої освіти застосування набутих теоретичних знань і практичних умінь за реальних умов професійної діяльності. У статті схарактеризовано роль педагогічної практики як засобу формування професійних компетентностей майбутніх фахівців дошкільної освіти. Проаналізовано підходи до організації педагогічної практики здобувачів освіти спеціальності 012 Дошкільна освіта. Здійснено порівняльний аналіз погодинного розподілу навантаження для різних видів педагогічної практики. У статті розкрито характерологічні особливості різних видів практичної підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності 012 Дошкільна освіта: навчальної, виробничої та переддипломної. Відповідно до нового стандарту вищої освіти за спеціальністю 012 Дошкільна освіта першого (бакалаврського) рівня вищої освіти у статті представлено програму навчальної практики, орієнтовану на удоско- налення навичок організації ігрової діяльності дітей дошкільного віку. У статті розкрито принципи формування партнерської взаємодії здобувача освіти з усіма учасниками освіт- нього процесу закладів дошкільної освіти (дошкільниками та їх батьками, вихователями, колегами-педагогами, керівництвом тощо) засобами інноваційних форм роботи.

Актуальність дослідження зумовлена надто низьким рівнем розвитку ринку цінних паперів в Україні, яка проходить початкову стадію формування інституцій і механізмів ринкової економіки. Діюча в Україні децентралізована система депозитарного обслуговування стримує розвиток фондового ринку, адже децентралізована система обліку прав на цінні папери ускладнює процедуру здійснення угод та збільшує ризики. Метою дослідження є вивчення міжнародного досвіду депозитарної діяльності щодо цінних паперів в умовах стрімкого розширення ринків цінних паперів, особливо в країнах Східної Європи і Азії, їх технологізації, виявлення нових функціональних можливостей та домінуючих моделей їхньої архітектури в контексті регулювання, взаємодії суб'єктів ринку та захисту їхніх прав власності. Основними методами дослідження міжнародного досвіду діяльності з надання послуг щодо зберігання цінних паперів є емпіричний, аналітичний та індуктивний методи, що в комплексі дали змогу описати системи обігу цінних паперів у різних країнах світу, проаналізувати їх із метою з’ясування спільних характеристик, що важливо для впровадження їх в Україні з метою інтеграції в світову систему перерозподілу фінансових ресурсів. Усебічно розглянуто системи зберігання цінних паперів, національні депозитарні системи, розкрито особливості національних механізмів взаємозв'язку всіх учасників ринку цінних паперів, виявлено концептуальні проблеми організації ринку цінних паперів в Україні, обґрунтовано необхідність адаптації міжнародного досвіду для інституційного розвитку національної депозитарної системи України. Матеріали статті мають практичну цінність для розвитку депозитарної системи в Україні як основи функціонування ринку цінних паперів, сумісної з технологізованими міжнародними депозитарними системами у всій повноті функціональних можливостей, що забезпечує гарантії прав власності інвесторів і дає нагоду Україні стати повноцінним суб'єктом перерозподілу світових фінансових ресурсів і, відповідно до цього, залучати інвестиції для розвитку економіки за міжнародними правилами і стандартами «прозорого» функціонування ринків цінних паперів, цим самим формуючи інституційні бар'єри корупційним впливам. Зроблений порівняльний аналіз депозитарних систем різних країн дає змогу виявити слабкі місця у наявній депозитарній системі України, намітити концептуальні підходи до законодавчих та організаційних дій з її розвитку.