Статті в журналах: "Політичні рішення"

1

Козич, І. В. "КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКАЯК РЕЗУЛЬТАТ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 120–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).407.

Повний текст джерела

Анотація:

Автор у статті наводить підходи до розуміння терміна «політична система суспільства» як інтегрованої сукуп-ності політичної влади, суб’єктів, відносин, політичних організацій і політичної культури суспільства, яка забез-печує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію. Вона містить організацію політичної влади, відно-сини між суспільством і державою, характеризує про-тікання політичних процесів, що включають інститу-ціоналізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політич-ної участі, неінституціональних політичних відносин. Політична система, як правило, побудована на принципі «динамічної рівноваги» (Д. Істон): якщо рішення й дії відповідають вимогам та очікуванням суспільства, то підтримка політичної системи посилю-ється. З іншого боку, якщо влада ігнорує вимоги членів суспільства та приділяє увагу тільки власним вимогам і побажанням (новомодне обґрунтування – «з мотивів політичної доцільності»), то рішення й дії не отриму-ють підтримки й розуміння. Ланцюжок «соціальний запит/потреба» – «полі-тичне опрацювання» – «політичне рішення» прямо визначає особливості формування, безперебійної ро-боти й подальшого вдосконалення політичної системи суспільства. Кожна політична система, що позиціону-ється як ефективна, має відповідні інститути і струк-тури, за допомогою яких соціальні запити, потреби й вимоги трансформуються в політичні рішення й надалі проявляються в тій чи іншій сфері політики. Автор зазначає, що за цією схемою працюють усі сфери державної політики. Не є винятком і кримі-нально-правова. Отримуючи відповідні кримінально зумовлені запити/потреби від суспільства, система за допомогою відповідних суб’єктів (інституцій) фор-мує надалі певне політичне рішення, що буде впрова-джуватися за допомогою низки правових, соціальних, економічних тощо заходів. Сукупність таких рішень і становить кримінально-правову політику.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Bukach, Valerii M., та Illia I. Okul. "КУЛЬТУРНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЧОРНОГО ГУМОРУ В ПОЛІТИЧНІЙ РЕКЛАМІ". Проблеми політичної психології 22 (1 грудня 2019): 165–79. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-38.

Повний текст джерела

Анотація:

З’ясовано, що чорний гумор у політичній рекламі застосовується для того, щоб вплинути на емоції виборців, коли йдеться про неприємні, часом абсурдні, «жахливі» речі, або щоб привернути сенсаційну увагу електорату до повідомлення. Обстоюється думка, що, обираючи стратегію політичної реклами з використанням чорного гумору, необхідно враховувати етнокультурну, демографічну, соціально-політичну специфіку регіону, в якому балотується політик, а також актуальні суспільні тенденції та ситуативні чинники. Представлено результати емпіричного пілотного дослідження особливостей сприймання чорного гумору в політичній рекламі студентами ЗВО віком від 18 до 23 років, що народились і живуть в Україні. Респонденти мали зробити вибір між чотирма типами рекламних політичних повідомлень: 1) абсурдне («жахливе») рішення суспільної проблеми подається за допомогою чорного гумору 2) абсурдне («жахливе») рішення подається напряму, без використання чорного гумору; 3) пропонується конвенційне рішення суспільної проблеми без використання чорного гумору; 4) абсурдне («жахливе») рішення, подане за допомогою чорного гумору, спростовується як неприйнятне або неоптимальне. Виявлено, що респонденти віддають перевагу негумористичним повідомленням, де політичні рішення, як абсурдні, так і конвенційні, формулюються прямо і буквально. На основі опитувальника Кеттелла виокремлено особистісні чинники прихильності до чорного гумору в політичній рекламі – чутливість (шкала I) і тривожність (шкала О). Показано, що респонденти, котрі обирають як гумористичні, так і серйозні політичні гасла, мають вищі показники чутливості, а ті зних, які частіше обирають прямо сформульовані абсурдні («жахливі») рішення, мають вищі показники тривожності. Зауважено також, що жінки частіше, ніж чоловіки, обирають гумористичні гасла, натомість чоловіки частіше, ніж жінки, віддають перевагу викладеним прямо, без гумористичної обробки абсурдним («жахливим») рішенням. Результати емпіричного дослідження можна застосовувати з метою створення таргетованої політичної реклами для українських студентів віком від 18 до 23 років.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Семенченко, Ф. Г. "Політичні рішення як мета політичної діяльності". Політологічний вісник, Вип. 54 (2011): 370379.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

ШЛЯХТУН, ПЕТРО, та ВАЛЕРІЙ КОЛЮХ. "Конституційний Суд України як надпарламентський орган законодавчої влади". Право України, № 2021/01 (2021): 215. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-215.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою дослідження є з’ясування впливу рішень Конституційного Суду України (КСУ) на систему права України та окреслення правових засобів обмеження можливих негативних наслідків їх ухвалення з урахуванням відповідного зару біжного конституційного досвіду. Рішення КСУ з питань антикорупційного законодавства аналізуються під кутом зору їхньої відповідності принципам правової держави та завданням щодо протидії корупції в Україні. Звертається увага на місце рішень КСУ в системі права України, правові та політичні наслідки їх ухвалення. Обґрунтовується необхідність реформування конституційного статусу КСУ. На основі аналізу зарубіжного конституційного досвіду окреслюються можливі шляхи обмеження компетенції КСУ, передусім у частині його функції наступного конституційного контролю та остаточного характеру ухвалених ним рішень. У висновку зазначається, що наділений функцією наступного конституційного контролю, повноваженнями щодо тлумачення Конституції і – до червня 2016 р. – законів України, ухвалюючи відповідні рішення, КСУ тією чи тією мірою виконує і правотворчу функцію, а оскільки його рішення мають вищу від прийнятих пар-ламентом законів юридичну силу, то це означає, що він певною мірою виступає і як надпарламентський орган законодавчої влади. Така “законотворчість” КСУ може негативно впливати на систему права і суспільні відносини в Україні. Рішення суду нерідко є політично і корпоративно вмотивованими, значний вплив на їх прийняття справляє політична обстановка в країні, незаконний тиск на суд та ідеоло гічні переконання і політичні позиції самих суддів. Для істотного обмеження можливих негативних наслідків діяльності КСУ потрібна буде згода його самого, оскільки будь-яке обмеження конституційних повноважень, особливо після запровадження інституту конституційної скарги, він може сприйняти як обмеження прав і свобод людини та громадянина, що унеможливить внесення відповідних змін до Конституції України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Maksymets, Vira, та Tetiana Sviridova. "Трансформація політичних виборчих кампаній в еру Big Data технологій". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (6) (31 жовтня 2019): 125–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-125-133.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено практичні основи необхідності використання новітніх технологій для проведення політичних кампаній. Висвітлено вплив використання Big Data технологій на процес виборчих кампаній. Установлено, що технології, які керуються даними (від англ. Data-driven technologies), є розповсюдженим засобом ефективних суспільних комунікацій, які спрямовані на досягнення мети певних політичних діячів. Серед інструментів трансформації політичних кампаній можна виокремити такі: збір та обробка персональних даних, відстеження інформаційного сліду в мережі Інтернет, побудова персоналізованих меседжів і психологічний вплив за допомогою цільової комунікації. Результати аналізу дослідження використання Big Data технологій як вплив на масову аудиторію дають змогу виокремити завдання кожної визначеної технології у формуванні масової опінії в суспільно-політичних відносинах. Потрібно враховувати також і те, що технології, які керуються даними, є частиною великого процесу координування свідомості людей і спрямування їх рішення в потрібному напрямі для певних політичних діячів. У статті проаналізовано політичні кампанії, у яких використовувалися технології, що керуються даними, та доведено , що політичні лідери використовують розвиток інформаційних технологій дляманіпулювання свідомістю виборців, щоб аудиторія неусвідомлено приймала вигідне для певної політичної сили рішення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Omelchenko, Stanislav Valentinovich. "ІНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ: БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 88–94. http://dx.doi.org/10.15421/342126.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто особливості взаємодії політичних інститутів у контексті забезпечення стабільного функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Мета дослідження – встановлення політико-інституційних засад політичної стабільності в контексті безпекового виміру сучасних демократичних політичних відносин. Охарактеризовано важливі риси територіального розподілу компетентних інституцій в сфері безпеки. Підкреслено, що спроможність конкретної особи або групи осіб ухвалювати рішення в безпековій сфері свідчить про високий рівень розвитку демократичної політичної системи. Проаналізовано причини та механізми, за якими політична конкуренція в умовах демократії належить до постійно діючих умов взаємодій в рамках встановлення стану політичної безпеки. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває «безпековий контур» політичної системи. З’ясовано, що вертикальний вектор підпорядкування політико-інституційної структури політичної стабільності властивий не лише авторитарним, але й демократичним країнам. Розкрито процеси формування швидких відповідей на кризові загрози, коли прийняття рішень має здійснюватися за скороченою процедурою та у короткі терміни. Доведено, що умови демократичного транзиту значно ускладнюють формування конфігурації інституцій політичної безпеки. З’ясовано, що тимчасові або непрофільні політичні інститути, які здійснюють демократичні трансформації, мають враховувати завдання підтримання необхідного рівня політичної стабільності з метою запобігання викликам політичної безпеки. Припущено, що вихід за рамки повноважень та спроби набути більш високого статусу в системі влади, спонукають до потужних конфліктів, здатних зруйнувати систему зсередини. Встановлено, що однорідність еліти в професійному, освітньому та культурному вимірах до певної міри гарантує спільні ціннісні підходи до питань безпеки. Зроблено висновок, що до інституційної структури запобіганням загрозам дестабілізації належать уряди, парламенти, неурядові організації, партії та рухи, незалежні експертні спільноти, академічне наукове середовище, а також вільні та відповідальні медіа.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Вайєр, Аліна Марленівна. "МІСЦЕ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ". Актуальні проблеми політики 63 (7 вересня 2019): 194–205. http://dx.doi.org/10.32837/app.v63i0.17.

Повний текст джерела

Анотація:

Будь-які управлінські рішення, але в першу чергу ті, що приймаютьсяв просторі політики, є основою для формування політичних цінностей, визначають сутність життя політики і напрями її реалізації, а в кінцевомурахунку і всю людську діяльність. Розвиток цивілізації можна представитияк послідовний ланцюжок прийняття рішень. Будь-яка активність – цереалізація певного проекту, при цьому політичні проекти набувають пріоритетного значення серед всіх інших сфер діяльності та здатні кардинальноміняти життя людей, тому дослідження політичних рішень і технологій їхприйняття – це тематика, яка ніколи не втратить актуальності. В данійстатті розглянуто два основних підходи до тлумачення ролі політичнихрішень в системі політичного управління, а також підходи до вирішенняпроблематики створення технологій прийняття політичних рішень.Виявлено зв’язок між технологією прийняття політичних рішень і інноваційною політикою України. Зроблено висновок, що технологія прийнятьполітичних рішень – це складний процес, що проходить кілька стадій відініціації до реалізації, але тільки впровадження інновацій в сфері науки іполітики можуть зробити цей процес ефективним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Maksymets, Vira, та Mariia Orel. "Маніпулятивні технології формування політичних промов В. Путіна". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (3) (26 квітня 2018): 55–60. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-55-60.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано інструмент маніпулювання впливом на аудиторію та досліджено промови політичного лідера В. Путіна як засіб маніпулятивного впливу на формування думки масової аудиторії. Установлено, що маніпулювання є розповсюдженою формою міжособистісного спілкування, яка розкриває вплив на партнера зі спілкування задля досягнення своїх прихованих мотивів. До інструментів маніпулювання можна віднести мову, емоції, повтори, зміни темпу, дроблення, однонаправлене прийняття рішення, скорочення контакту. Результат аналізу дослідження використання маніпулятивних технологій як вплив на масову аудиторію дають підставу виокремити завдання кожної визначеної мовної технології у формуванні масової опінії в політичних відносинах. Варто враховувати також і те, що мовні маніпулятивні технології є частиною великого процесу координування свідомості людей і спрямовування їхнього рішення в потрібному для оратора напрямі. Саме тому в більшості випадків ці маніпулятивні стратегії важко відрізнити. Питання щодо того, як уникнути маніпулювання, залишається відкритим. Із погляду мови, протистояти цьому не можливо. Але багато що залежить від адресата, який сприймає текст. У цій статті проаналізовано політичні промови В. Путіна та доведено, що політичні лідери використовують різноманітні засоби маніпулювання, приділяючи особливу увагу мовному. Таким чином уживаючи всі маніпулятивні технології, щоб аудиторія неусвідомлено підлаштовувалися під рішення оратора.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Maksymets, B. V. "Українська повстанська армія у призмі інституційної та політико-ідеологічної трансформації українського націоналізму". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 11 (6 листопада 2017): 122–28. http://dx.doi.org/10.15421/1717156.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто Українську повстанську армію (УПА) у призмі інституційної та політико-ідеологічної трансформації українського націоналізму, яка відбувалася у період Другої світової війни та в повоєнний час у взаємозв’язку з Організацією українських націоналістів (бандерівців) – ОУН (б). З’ясовано, що ОУН (б) в цю добу перейшла на демократичні позиції і стала політично толерантною. Встановлено, що інституційна та політико-ідеологічна трансформація українського націоналізму яскраво випливає з рішень Третього Надзвичайного великого збору ОУН, який відбувся у серпні 1943 р. Охарактеризовано організаційні, програмові та політичні постанови Великого збору, в основу яких було покладено ключове гасло «Воля народам! Воля людині!». Визначено, що рішення Третього Надзвичайного великого збору ОУН фактично призвели до оформлення нових політико-ідеологічних засад українського націоналістичного руху, які були відмінними від ідеологічних засад ОУН 1930-х рр.: заперечення монопартійної системи; антиімперіалізм; незв’язування членів ОУН жодними філософськими теоріями (ідеалістичними чи матеріалістичними) і релігіями; забезпечення широких громадянських прав і свобод; дотримання прав національних меншин у майбутній українській державі, побудова в ній безкласового суспільства з народною власністю на засоби виробництва; визнання демократії як основи внутрішньополітичного ладу в українській державі. Встановлено, що рішення Великого збору лягли в основу платформи УПА, яка почала розглядатись як загальнонаціональна, надпартійна військова формація.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Кошкіна, О. І. "ІНСТИТУТ ГРОМАДЯНСТВА СУСПІЛЬСТВА МОДЕРНУ: ПРОБЛЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 1-18 (2019): 106–14. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.18.2.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджується проблема реального змісту громадянства в Україні, ступеня реалізації в даному інституті західноєвропейської моделі національного громадянства. Розкриваються основні положення сучасної концепції національного громадянства, головні характеристики моделі громадянства епохи модерну та її динаміка в умовах глобалізації. Дається авторська інтерпретація відповідності політико-юридичної форми і змісту інституту громадянства в українських умовах. Показано, що оскільки політичні рішення (закони) щодо інституту громадянства як форми конкретного політичного явища приймаються відповідно до інтересів політичної еліти, його фактичний змістможе бути неадекватним декларованій формі. Відзначається, щореалізаціязахідноєвропейської моделі національного громадянства в межах однієї держави в умовах трансформації самої моделі, а також викликів і ризиків, пов’язаних із глобалізацією, тягне за собою інституційний дисбаланс. Відмічено, що розвиток інституту громадянства неможливий без його підкріплення реальними можливостями рівноправного для всіх громадян доступу до реалізації прав власності та центрів прийняття державних рішень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Shyshymenko, Ihor. "ПОЛІТИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ЯК ВИД ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯМИ ВЛАДИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (4) (25 жовтня 2018): 62–72. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-62-72.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано тезу про те, що політична експертиза є однією з важливих форм громадського контролю, Завдяки політичній експертизі діяльність органів державної влади перебуває під пильною увагою громадськості. Рекомендації політичних експертів допомагають пошуку більше ефективних рішень різних політичних проблем з урахуванням їх наслідків для суспільства й держави. Проаналізовано поняття «громадський контроль» і «суспільний контроль», у результаті чого зроблено висновок про те, що вони не синонімічні. Аргументовано, що громадський контроль – це один із видів суспільного контролю. Суспільний контроль функціонально ширший від громадського. Якщо громадський контроль переважно спрямований на діяльність органів державної влади й органів місцевого самоврядування, тобто на політико-державну сферу, то суспільний контроль орієнтований не лише на політичну, але й на всі інші сфери життєдіяльності суспільства (економічну, соціальну, духовну). Показано, що коли органи державної влади для прийняття політичних рішень застосовують консультації політичних експертів, то в такому випадку політична експертиза – це елемент процесу прийняття політичних рішень. Якщо йдеться про незалежних політичних експертів, які аналізують і прогнозують наслідки тих або інших політичних рішень, то можна зробити висновок про те, що політична експертиза – це самостійний процес. Укажемо на те, що незалежні експертні агентства – це структури громадянського суспільства, які відслідковують і контролюють процес прийняття політичних рішень державними органами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Осауленко, С. В. "РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРО ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ: УРОКИ ДЛЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 20 (8 листопада 2019): 126–32. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v20i0.546.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор звертає увагу на те, що прийняте в 2008 р. Європейським судом з прав людини рішення в справі «Корецький та інші проти України». Це рішення традиційно аналізується як таке, що здійснило істотний вплив на національне законодавство про громадські організації, - адже пан Корецький та інші заявники прагнули здійснити державну реєстрацію утвореної ним громадської організації «Громадянський комітет за збереження дикої (корінної) природи Березняків». Це є цілком логічним та закономірним, тому що через кілька років, у т.ч. на підставі цього Рішення, було скасовано Закон «Про об'єднання громадян» та прийнято Закон «Про громадські об'єднання». Автор доводить, що оскільки свобода асоціацій передбачає утворення не лише громадських організацій, але й політичних партій, аналізоване Рішення має стати у нагоді при вдосконаленні законодавства про політичні партії України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Магомедов, Андрій. "СТАНОВЛЕННЯ ВІДНОСИН УКРАЇНА-НАТО В УМОВАХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ: 1990 –І РР." Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 360–92. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-360-392.

Повний текст джерела

Анотація:

В даній статті розкриваються особливості становлення та характер відносин між новоствореною Українською державою та блоком НАТО в умовах перебудови глобальної політичної картини світу напередодні та після розпаду Радянського союзу. Проаналізовано нормативно-правові документи, що впливали та характеризували зовнішньополітичне становище та курс у зовнішній політиці останнього десятиріччя ХХ ст., прийняті як Українською стороною, так і низкою країн-сусідів: Польщею, Російською Федерацією, Туреччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою та Словаччиною. Вказані особливості та вектори зовнішньої політики сусідніх країн у питаннях національних меншин в Україні, проаналізовані рішення, документи, заяви та дії організацій та агентів впливу даних країн. Проведено аналіз впливу внутрішньо та зовнішньополітичних чинників на динаміку відносин між Україною та НАТО у 1990-х роках. Особливу увагу в даному дослідження приділено зовнішньому впливу Російської Федерації на політичні сили в Україні, лобіюванню за їх допомогою власних інтересів щодо співпраці між Україною та НАТО. На основі аналізу вищезазначених факторів, автором розроблене та обґрунтоване власне бачення ситуації, що розвивалася щодо побудови відносин між Україною та НАТО у останньому десятиріччі ХХ ст., вказано на недоліки та переваги того формату відносин, що склався на кінець сторіччя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Mishchuk, Viktor. "ПРОЦЕС РОЗШИРЕННЯ ЄС НА «СХІД» 2004 РОКУ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 253–79. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-253-273.

Повний текст джерела

Анотація:

Трансформація держав Центральної Європи від постсоціалістичних країн із не визначеним майбутнім до чинних членів Європейського Союзу є одним із найвизначніших досягнень євроінтеграційного процесу. Проте і на сьогодні відкритим залишається питання про те чи ця геополітична дія («розширення на Схід») здійснила прагнення її учасників та якою була ціна амбітного політичного кроку в загальноєвропейську спільноту? Звісно, окрім явних учасників проєкту «розширення на Схід» таких, як держави «Вишеградської четвірки» та Європейського Союзу, в даному процесі брали участь і тогочасні держави-лідери Європейського Союзу, що переслідували власні національні інтереси від реалізації проєкту. Отже, переговорний процес про інтеграцію держав Центральної Європи до Європейського Союзу, відбивався у тонкій взаємодії національних інтересів його суб’єктів, що зумовило прийняття компромісних політичних рішень, які заклали подальше майбутнє Європейського Союзу. Дослідження національних інтересів цього євроінтеграційного процесу розкриває перед нами генезис сучасних міжнародних відносин в ЄС, формування проблем та переваг сучасної євроінтеграції та причини поширення дезінтеграційних процесів в Євросоюзі. Окрім цього аналіз реалізації національних інтересів через інтеграцію держав Центральної Європи до ЄС надасть розуміння того в якій мірі ці інтереси виправдались, що своєю чергою підштовхне нас до відповіді про те які подальші перспективи розширення ЄС у східному напрямі та чи перевершують вигоди від членства в Євросоюзі із пов’язаними із цим ризиками для постсоціалістичних держав. В даній статті аналізуються національні інтереси країн «Вишеградської четвірки» в контексті їхнього вступу до ЄС, бажані вигоди, що спричинили політичну зміну у бік ліберальної демократії. Очікування політичних еліт та населення країн ЦЄ від інтеграції до Європейського союзу, які стали основними мотивами для цього політичного кроку. З іншого боку досліджуються політичні та економічні вигоди для ЄС (загалом) та країн-лідерів Альянсу, що спричинили рішення про подальше розширення 2004 року

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Скиртач, В. М., та Р. С. Мартинов. "ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КУРСУ «СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ СТУДІЇ» У ВИЩІЙ ШКОЛІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (28 вересня 2021): 192–99. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-192-199.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлений змістовний аналіз стратегій навчання та особливостей освітнього середовища, що сприяє розвитку критичного мислення, свободи, самостійності студентів. У роботі обґрунтовано, що досягнення планованих результатів протягом навчання соціально-політичним дисциплінам має відбуватися завдяки вирішенню проблемних ситуацій. Показано, що навчальні завдання можуть ставитися на основі вивчення наукових текстів соціальних філософів, соціологів, політологів або публіцистичних матеріалів соціально-політичної проблематики, розумових експериментів, проведення ділових ігор, у яких моделюються реальні ситуації або проблеми. З’ясовано, що справжньою метою навчання поліпшенню критичного мислення є застосування у реальному житті отриманих компетентностей, тобто їх практичного використання. Отримані протягом навчання соціально-політичних студій компетентності критичного мислення потрібні, щоб розпізнати нездійснимі передвиборчі обіцянки, аргументи, які самі вимагають доказів, хибні імовірнісні думки, слабкі доводи або явну софістику. Доведено, що студенти, які оволоділи способом критичного мислення, краще розв'язують власні проблеми, професійні чи світоглядні. Якщо студент мислить критично, він постійно заперечує те, що уявляється очевидним, тим самим допомагаючи знайти нові підходи й рішення. У роботі розглянута проблема диспозиції критичного мислення. На прикладі проблематизації ідеї платонівської держави й фукольдіанського аналізу соціального інституту освіти у статті висвітлені можливості поліпшення критичного мислення студентів. Такі можливості продемонстровані й протягом проведення ними власного соціологічного дослідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Осауленко, С. В. "РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРО ПРАВО НА СВОБОДУ ОБ'ЄДНАННЯ У ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 23 (11 листопада 2019): 101–7. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v23i0.606.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор пропонує для подальшого удосконалення законодавства України про конституційне право на свободу об'єднання у політичні партії враховувати рішення у наступних справах: а) справа «Об'єднана комуністична партія Туреччини та інші проти Туреччини» (визнання дотримання прав меншості однією із загальнолюдських цінностей та здійснення її захисту); б) справа «Соціалістична партія та інші проти Туреччини» (Суд захистив таку цінність, як права меншості, у контексті поновлення державної реєстрації однієї з опозиційних партій Туреччини, а також вирішив конфлікт між такою цінністю, як свобода, у частині свободи асоціацій у політичні партії, та національною безпекою); в) справа «Республіканська партія Росії проти Росії», під час розгляду якої Суд захистив таку цінність, як права меншості, у контексті поновлення державної реєстрації однієї з опозиційних партій Російської Федерації, а також вирішив конфлікт між такою цінністю, як народовладдя, у контексті права окремої особи на участь у політичному житті, та такою цінністю, як громадський порядок, за додержання якого традиційно відповідають органи публічної влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Ясінська, Аліна. "РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА ЛЬВІВЩИНИ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ (1990–2019 РР.)". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 257–90. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-257-290.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено особливості становлення регіональної політичної еліти Львівщини у період з 1990 р. до 2019 р. Основну увагу зосереджено на трьох завданнях: кого варто відносити до категорії «політичної еліти» Львівщини; які основні шляхи її формування, починаючи з періоду становлення України як держави і до сучасного етапу; якою є кількісна оцінка політичної еліти Львівщини. Зокрема, було визначено, кого варто вважати політичною елітою регіону. За допомогою, використаного у дослідженні, методу позиційного аналізу, було класифіковано регіональну політичну еліту на формальну та неформальну. Визначено, що формальна політична еліта займає певні посади у владній вертикалі, що формалізує її причетність до прийняття політичних рішень. Натомість неформальна еліта представлена особами, які не займаючи керівних посад, формують певний тип відносин з масами, посідають вагоме місце у процесі прийняття важливих рішень та впливають на здійснення політичної влади в регіоні завдяки ресурсам, якими вони володіють (фінансовий капітал, авторитет, доступ до формування суспільної думки та маніпулювання нею тощо). Проаналізовано процес оновлення львівської формальної політичної еліти починаючи з 1990 р. та виявлено, що саме в цей період у регіоні спостерігаються зародки демократичних процесів та перехід до багатопартійності. Помічено, що досить часто регіональна політична еліта Львівщини використовувала представницькі органи області як стартовий майданчик для подальшого кар’єрного росту, що призводило до постійного руху та припливу нових обличь. Досліджено, що серед неформальної політичної еліти найбільш потужною групою можна вважати бізнес-еліту, яка окрім фінансових важелів впливу часто використовує також маніпулювання громадською думкою через доступ до медіа-ресурсів. Відзначено, що оновлення в цій групі еліти відбувається значно повільніше, ніж серед формальної політичної еліти. Окремо йдеться про кількісну оцінку регіональної політичної еліти Львівщини. Оскільки про конкретні кількісні підрахунки говорити важко, зазначено, що до цієї категорії можна віднести як відносно невелику когорту осіб (від кількох сотень), які контролюють більшість ресурсів та нав’язали міцні зв’язки на регіональному та загальнодержавному рівнях, так і значно розширити її кількістю осіб (до тисячі двохсот), серед яких найвпливовіші політики (народні депутати України), очільники та депутати місцевих рад, керівництво ОДА та її департаментів, голови регіональних організацій політичних партій та основні неформальні лідери в регіоні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Наконечна, А. "Зумовленість людськими потребами та інтересами правозастосовчої і правотлумачної діяльності". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 25–30. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.931.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу форм впливу людських потреб та інтересів на правозастосовчу та правотлумачну діяльність, а саме: а) матеріальне спричинення такої діяльності, б) формування їх змістовної спрямованості. Розглянуто сутність поняття правозастосовчої діяльності, яка полягає у тому, що це владно-регулятивна діяльність повноважних суб’єктів, котра полягає у прийнятті персоніфікованого рішення щодо конкретних осіб, яке спрямоване на задоволення людських потреб та інтересів і полягає у встановленні взаємних прав і обов`язків цих суб`єктів, які реалізовуватимуть відповідну юридичну норму. Окрім цього, визначено кількісні показники згадування у правозастосовчих актах терміно-понять «потреба» та «інтерес». Так, - за сферою життєдіяльності найчастіше згадуються особистісні (20 випадків) та політичні (20 випадків) потреби й інтереси, порівняно з економічними (8 випадків). Це зумовлено тим, що саме вони найчастіше не задовольняються або задовольняються не у повній мірі. Особистісні потреби та інтереси виражають індивідуальність особи (особливості характеру, думок, свідомості, поведінки), її автономію. І дуже часто іншими людьми чиниться вплив або тиск власне на свідомість індивіда, крім того думки і погляди людей можуть ущемлюватися внаслідок певних обставин. Політичні потреби та інтереси відображають можливість людини брати участь у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, у визначенні та здійсненні їх політики, а відтак вони теж часто можуть зазнавати обмежень. Згадки ж про потреби й інтереси у сфері соціального захисту та культурно-духовні у постановах ВСУ та рішеннях КСУ за досліджуваний період (2015-2017 рр.) взагалі не виявлені. - за суб’єктом-носієм найпоширенішими є згадки про потреби й інтереси індивідуально-колективні (20 випадків), на відміну від суто індивідуальних (18) та колективних (16 випадків). Це можна пояснити тим, що вони порівняно з виключно колективними та індивідуальними завжди пов’язані із конкретною ситуацією, яка, зазвичай, і є предметом регулювання правозастосовчих судових рішень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Служинська, І. "Формування українсько-російського кордону: дискусії й політичні рішення 20-х рр. XX ст." Регіональна історія України, Вип. 7 (2013): 115–24.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Лікарчук, Дар’я Сергіївна. "МЕДІАЦІЯ ЯК СПОСІБ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 50–61. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249009.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується політичний конфлікт – зіткнення й протиборство різних соціально-політичних сил і суб’єктів політики в їх прагненні реалізувати свої цілі та інтереси, пов’язані, насамперед, із боротьбою за здобуття влади, перерозподіл та зміну свого політичного статусу. Відзначається, що правління політичним конфліктом – це діяльність визначених суб’єктів щодо врегулювання конфлікту, або гармонізації його ходу для раціонального досягнення цілей учасників поточного політичного процесу. Досліджено специфіку й розкрито аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. В основу статті покладено ціль дослідити специфіку й аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. Політична медіація – форма опосередкування явищ політичного життя – солідарний компонент взаємодії владних структур і громадських сил, що сприяє вирішенню протиріч на користь позитивного розвитку держави та суспільства, міждержавних відносин. Завдання медіаторів не в тому, щоб ухвалити рішення третейського суду або вирок. Швидше від самих сторін конфлікту залежить вироблення рішення, що оптимально відповідає їхнім інтересам. У результаті досягнутої домовленості мають виграти усі. У статті встановлено, що розглядаючи історію становлення медіації як ефективну технологію регулювання політичних конфліктів, можна дати наступне визначення: медіація – це ефективний метод регулювання політичних конфліктів з участю третьої (нейтральної) сторони, яка є зацікавленою лише в тому, щоб сторони вирішили свій конфлікт.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Федотова, Тетяна. "ТРАДИЦІЯ Й ІННОВАЦІЯ У ПІДГОТОВЦІ КАДРІВ ДЛЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 312–23. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-312-323.

Повний текст джерела

Анотація:

Вивчення глибинних, архетипових виявів особи сприяє пі- знанню й оволодінню природою глобальних змін, закладає передумови для розробки й впровадження адекватних сучасності ефективних практик дер- жавного управління. Реконструкція архетипів є актуальним і перспектив- ним підходом, який допомагає шляхом трансформації символів минулого тлумачити певні суспільно-політичні процеси сучасності. Проблема людського чинника в управлінні пов’язана з прагненням люди- ни до певної мети і її досягнення. У зв’язку з цим, важливим є з’ясування ос- новних складових діяльності управлінця: мотивів, мети, планування діяль- ності, опрацювання поточної інформації, оперативного ухвалення рішень і дії, перевірки результатів і корекції дій. Формування інноваційно-орієнто- ваної вітчизняної системи підготовки управлінських кадрів є невідкладною потребою сучасного суспільства. Важливою і невід’ємною складовою цієї системи є ВНЗ, які пропонують студентам цикл курсів управлінського на- пряму. Кінцевою метою підготовки управлінських кадрів мають стати фор- мування стратегічного мислення, здібності мислити творчо і можливості працювати в ширшій перспективі. Управлінські дії потребують розумного використання людських ресурсів в управлінні, а недбале ставлення до них може спричинити ескалацію (загострення) конфліктів, плинність кадрів, зниження ефективності, рівня замотивованості тощо. Сучасність потребує публічних діячів нового покоління, управлінців, які здатні не лише розібратися зі складовими політичної арени і прийма- ти ефективні рішення, а й дати адекватну оцінку собі. Це означає, що є відповідь на питання, хто і який я, яка моя мета. Залежно від наданих відповідей і подальшої їх реалізації і формується відображення управлінця в суспільстві. Це складний, багатогранний процес, який вимагає і відповід- ної професійної освіти (навчання) і не обходить застосування архетипного менеджменту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Краснопольська, Т. М., та І. М. Милосердна. "Цифрові технології в механізмі взаємодії громадянського суспільства та держави". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 68–74. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1152.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто сутність громадянського суспільства та його трансформацію в умовах активного розвитку інформаційних технологій. Визначено критерії ефективності громадянського суспільства через функції останнього. З’ясовано роль мережі Інтернет та соціальних мереж і новітніх цифрових технологій в налагодженні та розвитку взаємодії інститутів держави та громадянського суспільства. Визначено принципи механізму взаємодії держави та громадянського суспільства та досліджено п’ять рівнів такої взаємодії, а саме: рівень комплексного аналізу проблеми, рівень розробки системи заходів і проектів програм, рівень прийняття рішень, рівень реалізації спільно прийнятого рішення та рівень контролю і перевірки виконання рішення, оцінки ефективності взаємодії сторін. Проаналізовано особливості цифрових інструментів, що використовуються на кожному рівні. Обґрунтовано, що завдяки мережі Інтернет політичні процеси і управління набули нового змісту і зумовило появу нових суб'єктів громадянського суспільства – мережевих спільнот, які сприяють формуванню «мережевого громадянського суспільства», метою якого є спілкування в режимі он-лайн для вирішення існуючих соціальних проблем. До головних характеристик мережевого громадянського суспільства віднесені відкритість і спонтанність. Визначено, що під впливом мережевих технологій формується open space-простір, в якому відкриваються нові можливості для розвитку громадянського суспільства (подолання відчуженості, нерозвиненості комунікацій та ін.). Доведено, що перенесення громадських структур у віртуальний простір сприяє більш продуктивній взаємодії органів влади та громадян на основі «цифрової демократії», практичним вираженням якої стала технологія «GOV 2.0» або «уряд 2.0», яка ґрунтується на принципі відкритості влади та участі громадян в прийнятті рішень на всіх рівнях. Показано, що ця технологія реалізується через прихід чиновників в соціальні мережі і блогосферу, просвіту спільнот, доступ до чинних законів та законопроектів в режимі он-лайн та інші практики. З’ясовано, що в останні роки все більшої популярності набувають такі практики, як Network Democracy («мережева демократія»), Social Bar, Global Voices Online та інші.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Rybalka, S. V. "Особливості формування і функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні". Grani 18, № 8 (22 червня 2015): 47–52. http://dx.doi.org/10.15421/1715155.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття розглядає принципи елітотворення на регіональному рівні відповідно до завдань та пріоритетів вітчизняної політичної науки та специфіки політичного процесу. Визначаються тенденції структурування регіональних еліт на основі формальних і неформальних інститутів відстоювання інтересів та агрегування місцевих спільнот. Мета статті: встановлює особливості формування і функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні в контексті політичних та соціальноекономічних перетворень. Засобами структурнофункціонального аналізу визначено, що функціонування регіональних політичних еліт сучасної України, як цілісних утворень, здійснюється на основі непублічних зв’язків, які, загалом не пов’язані з політичним впливом, або зв’язком з соціальнополітичними силами. Механізми функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні тісно пов’язані з тенденціями реформування адміністративнотериторіального устрою. Такими тенденціями є концептуальна дискусія щодо децентралізації, а також пропозиції щодо збільшення обсягу регіонів. Водночас базовою тенденцією функціонування регіональних еліт в сучасній Україні є пристосування, як основного способу взаємодії з центром. Увага регіональних політичних еліт до моделей перетворення політикоадміністративного устрою України є низькою. Регіональні політичні еліти в сучасній Україні мають низку особливостей свого формування і функціонування. До складу політичних еліт на рівні регіонів, зумовлених економічною структурою та впливом бізнесгруп. Крім того, зазначені групи не перебувають у відносинах вільної конкуренції або боротьби за сферу впливу, а перебувають у відносинах ієрархічного підпорядкування. Соціальний склад українських регіональних політичних еліт перебуває у стадії формування і до 2014 року був детермінований, передусім, специфікою номенклатурного та адміністративного складу пострадянського регіонального управління. Після «революції гідності» відбувається болісний процес зміни вікових поколінь та зміна професійного і гендерного складу еліт. Ці чинники репрезентують регіональні політичні еліти України як явище, яке потребує глибокого аналізу і залучення нових емпіричних даних. Функціонування сучасних регіональних політичних еліт в Україні відбувається на основі існування місцевих та регіональних політичних режимів, які відображають наявну соціальноекономічну специфіку регіонів, а також пріоритетність і значення їх для центрального рівня. Політикоадміністративний склад регіональних політичних еліт істотно коригується за рахунок представників бізнесу та громадських організацій. Основною вимогою щодо функціонування регіональних політичних еліт з боку центру є керованість загальною політичною ситуацією та соціальноекономічним розвитком регіонів. В цих умовах регіональні політичні еліти групуються навколо однієї провідної постаті, здебільшого губернатора або голови обласної ради. Взаємодія з центром та забезпечення лояльності серед регіональних та місцевих еліт щодо правлячої партії та діючого президента сформували особливі підходи до функціонування регіональних еліт, які полягають у прагненні до самозабезпечення. Лояльність до центру надає можливість убезпечити своє становище від можливого усунення від важелів політичного впливу. Соціальний, віковий та гендерний склад регіональних політичних еліт забезпечує уявлення щодо відносної відповідності цих показників основним соціальним показникам суспільства. Водночас демократичні засади забезпечення гендерного паритету, а також соціальної мобільності за рахунок демократичних процедур ще перебувають на стадії формування. Функціонування регіональних політичних еліт, як цілісних утворень, здійснюється на основі не публічних зв’язків, які загалом не пов’язані з політичним впливом, або зв’язком з соціальнополітичними силами. Покращення цих практик є основою модернізації сучасних регіональних політичних еліт в Україні. Регіональні політичні еліти в Україні постійно перебувають під тиском обставин та процесів загальнодержавного рівня. Це ускладнює перетворення регіональних та місцевих еліт на реальні центри прийняття рішень щодо організації розвитку відповідних територій. Істотною проблемою для вітчизняних регіональних еліт, на думку автора, є вимивання кадрів внаслідок рекрутування місцевих та регіональних лідерів для заміщення посад на столичному рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Сичова, Вікторія. "РАДЯНСЬКИЙ АРХЕТИП У ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ОПОЗИЦІЇ ЯК ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 456–72. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-456-472.

Повний текст джерела

Анотація:

контексті архетипного підходу проаналізовано особливос- ті культурного коду у взаємодії влади та політичної опозиції у незалежній Україні (1991–2019 рр.). З’ясовано, що радянському культурному архетипу притаманні риси культури конфронтації та конформізму-консолідації, а та- кож співіснування на сучасному етапі у колективній свідомості українців, як мінімум, дві проекції українського минулого, два антагоністичні архетипи. Визначено, що радянський архетип виявляється у формуванні образу “ін- шого” як “чужого”/“ворога” з використанням агресивної риторики, словес- них війн, навішуванням ярликів; технологій адміністративного ресурсу, ма- сового маніпулювання, зокрема, мовним питанням в Україні, залякуванням електорату противника; застосуванням владою до опозиції інформаційного тиску, іноді силових методів, політичних репресій — політичних кримінальних практик, тактики ігнорування опозиції, єдиноначального бюрократич- ного управління, примусових методів до електорату з імітацією “участі” гро- мадян у прийнятті рішень. Виявлено, що більшою мірою радянський архетип властивий прихиль- никам комуністичної, соціалістичної ідеології, а також частині політичної еліти, світоглядні засади якої формувалися за часів СРСР, та яка репрезен- тує електорат із радянською ідентичністю. Перші уособлені Комуністичною партією України та Радикальною партією Олега Ляшка, другі — Партією Регіонів, Політичною партією “Опозиційний блок”, “Опозиційною плат- формою — За життя”. Радянський архетип у взаємодії влади та політич- ної опозиції по відношенню одна до одної як до ворога домінував у 1991– 2004 рр. та особливо у 2010 — поч. 2014 р. У зв’язку із зовнішньою агресією розділ між владою та політичною опозицією з лютого 2014 р. посилився не лише по лінії ідеології, а й у національному (патріотичному) контексті на “свій/патріот — чужий/сепаратист/зрадник”. Методи імплементації деко- мунізаційних законів також свідчать про вияви радянського архетипу. Доведено, що радянський архетип у взаємодії влади та політичної опози- ції виявляється в умовах згортання демократичного режиму, за соціальної інверсії, під час виборчих кампаній і в екстремальних ситуаціях. Водночас демократизація режиму призводить до перетворення образу опонента з “во- рога” на “іншого” у політичному дискурсі влада — політична опозиція. Обґрунтовано, що існування двох архетипів — автентично-українського та радянського — поляризує Україну, загрожуючи її громадянській консолі- дації і суспільній стабільності. Також радянський архетип у взаємодії влади та політичної опозиції в умовах зовнішньої небезпеки за світоглядної неви- значеності частини українського суспільства є політичною небезпекою, що загрожує національній безпеці України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Косілова, О. І., та І. П. Федірко. "ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ В УМОВАХ ПАРТИЦИПАТОРНОЇ ТА ДОРАДЧОЇ ДЕМОКРАТІЇ: НОВІТНІ ПІДХОДИ, СУЧАСНЕ ТРАКТУВАННЯ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 94 (30 червня 2021): 28–40. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.28-40.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі участі громадян у прийнятті політичних рішень в умовах розвитку демократії. Аналізуються новітні форми демократії – партисипаторна і дорадча ‒ та особливості політичної участі в ній. Досліджується парадокс сучасної демократії, у якій, незважаючи на зростання кількості форм участі громадян, збільшується бар’єр між пересічними громадянами та владою, виникає проблема політично го відчуження та абсентеїзму. Розглядаються шляхи подолання цих проблем і різні форми участі громадськості у прийнятті політичних рішень шляхом реалізації політичних прав і свобод.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Lavrenyuk, I. O. "Інститут партійного лідерства у системі партієтворення сучасної України". Grani 18, № 8 (25 червня 2015): 22–28. http://dx.doi.org/10.15421/1715150.

Повний текст джерела

Анотація:

У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Стверджується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід’ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних, економічних, політичних ы соціальнопсихологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Федорков, Олександр Миколайович. "ПСИХОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНОЇ КОНФЛІКТНОСТІ МОЛОДІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 5 (1 лютого 2022): 72–79. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуті психологічні концепції дослідження особливостей політичної конфліктності молоді. Визначено, що останнім часом в українському суспільстві спостерігається тенденція до зростання аполітичності сучасної молоді, якій притаманні ідеологічна невизначеність, політичний нігілізм та розмитість політичної ідентичності, що зумовило поширеність у молодіжному середовищі прагматично-гедоністичних та егоцентричних світоглядних настанов, що призводить до виникнення абсентеїстських тенденцій та тотального зменшення політичної участі молоді в житті країни. З’ясовано, що через надзвичайну сензитивність молоді до різноманітних суспільно-політичних негараздів, завдяки її підвищеній емоційній лабільності, збудливості та потенційний агресивності, ця соціальна група уособлює в собі потужний опозиційний ресурс, який може бути несподівано актуалізований у вигляді жорсткої агресивної протестної поведінки. Акцентовано актуалізацію протестної активності молодих людей. Визначено, що на психологічному рівні головними предиспозиціями політичної конфліктності молоді є фрустрація головних життєвих потреб, дихотомічний тип мислення, підвищена агресивність, схильність до підвищеної образливості та роздратування, надмірна емоційність та імпульсивність. Усе це у своїй сукупності зумовлює підвищену політичну конфліктність молоді, адже саме сукупність емоційних та ідентифікаційно-ідеологічних мотивів визначає готовність людини до тривалої участі у відповідних протестних акціях та заходах. Сформовано висновки, у яких зазначено, що головним завданням молодіжної політики має бути налагодження дієвої співпраці з молодіжними організаціями, забезпечення їхньої безпосередньої участі у процесах політичної взаємодії й ухваленні важливих політичних рішень, окрім того, забезпечення молодих людей комплексом відповідних гарантій стосовно прав та свобод у галузі професійної самореалізації, а також перебудова системи політичної освіти в напрямі розвитку політичної толерантності та профілактики екстремістських тенденцій серед представників сучасної української молоді.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Lavrenyuk, I. O. "Інститут партійного лідерства у системі партієтворення сучасної України". Grani 18, № 10 (25 червня 2015): 48–54. http://dx.doi.org/10.15421/1715196.

Повний текст джерела

Анотація:

У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Ствер-джується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід’ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних, економічних, політичних ы соціально-психологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Pavlov, Dmitry М. "Суб’єкти політичної пропаганди". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 3 (20 квітня 2018): 90–95. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171843.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття ставить проблему суб’єктів політичної пропаганди як сил, що виступають активним початком здійснення пропагандистської діяльності. Автор доводить, що суб’єкти пропаганди управляють процесом регулювання політичного сприйняття суспільства, в результаті чого стає можливим досягнення їх політико-владних інтересів. Процес пропаганди є взаємодією суб’єктів та об’єктів пропаганди з приводу розподілу владних потенціалів та можливості прийняття тих чи інших політичних рішень. Згідно з думкою автора, до суб’єктів доцільно відносити ті сили, які мають свої політико-владні інтереси та зацікавлені в їх реалізації. До об’єктів необхідно відносити соціальні сили, за рахунок впливу на які розширюються можливості та посилюється ефективність прийняття та реалізації політичних рішень. Суб’єкт пропаганди є активною, ініціюючою, керуючою та / або контролюючою стороною пропагандистських відносин. Суб’єкт пропаганди – це особа, група або інстанція, що управляє розповсюдженням пропагандистського знання, моделей сприйняття та реакцій, що нав’язуються об’єктам пропаганди як легітимні, найбільш виправдані та природні в умовах певної політичної реальності. Об’єктами пропаганди виступають суспільство в цілому, цільові аудиторії, соціальні сегменти та групи, що об’єднані економічні, культурними, релігійними та іншими інтересами, громадські та політичні організації, політичні лідери та чиновники.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Mikheichenko, Mariia. "ГРОМАДСЬКЕ ЗАЛУЧЕННЯ У НІМЕЧЧИНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, № 2 (30 грудня 2019): 102–9. http://dx.doi.org/10.15421/341930.

Повний текст джерела

Анотація:

Вивчаються технології та форми громадського залучення на прикладі сучасної Німеччини. Розкриваються особливості громадського залучення, зокрема участь у волонтерській діяльності. Наголошується на наявності диференціації різноманітних форм громадської взаємодії, що охоплюють всі сфери суспільного буття. Підкреслюється значення добровільної громадської участі та її впливу на внутрішню та зовнішню політику країни, на міжнародні відносини загалом. Окреслено історичні віхи розвитку громадської участі у сучасній Німеччині. Доводиться, що громадянське залучення - це процес, в якому громадяни здійснюють колективні дії для вирішення питань, що становлять суспільний інтерес і сприяють демократії. Наголошується, що громадське залучення вирішує низку суспільних проблем, серед яких, зокрема, недостатнє представлення різноманітних груп інтересів, тим самим знижуючи рівень суспільної напруги у суспільстві. Підкреслюється, що розуміння всіх варіантів громадянської участі розвиває «демократію різноманітності», що визначається як спосіб впливати на рішення влади у міжвиборчий період. Наголошується на необхідності проведення заходів із інформування громадян про події та явища суспільно-політичного життя. З’ясовано, що інтенсифікацію демократизації посттоталітарних суспільств спричиняє ступінь розвитку громадського залучення у вирішення суспільно-політичних проблем. Нові агенти впливу – громадяни, що є залученими до різних форм взаємодії виступають носіями нової партисипаторної демократії, що веде до стабілізації політичної, економічної систем та міжнародної системи загалом. Визначається, що чинниками до лобіювання громадської участі, що призведе до подолання ірраціональності і пасивності людей в політичній сфері — є освіта і надання рівних можливостей для участі в політиці. Тому кожному суспільству належить створити всі умови для активної політичної соціалізації кожного індивіда.З’ясовано, що у політичному діалозі та прийнятті рішень громадське залучення допомагає стримувати конфлікти, що виникають через непорозуміння у сторін, сприяючи встановленню конструктивного діалогу міжнародних акторів у сучасній системі міжнародних відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Мартинюк, Віталій. "Роль політичної складової у процесі євроатлантичної інтеграції України". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 57–69. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.57-69.

Повний текст джерела

Анотація:

Політична складова євроатлантичної інтеграції України особливо актуалізувалась у контексті агресії РФ проти України та після внесення у 2019 році змін до Конституції України, якими був зафіксований курс держави на повноправне членство в Організації Північноатлантичного договору. Її роль визначається політичною діяльністю НАТО, політичною складовою двосторонніх документів і нормативно-правових актів європейської інтеграції України, важливістю політичних рішень, залученням усіх державних органів влади до процесу євроатлантичної інтеграції, активізацією невійськових сегментів співробітництва між Україною і НАТО та їх більшою зрозумілістю, на відміну від суто військових, для українського суспільства. В статті обґрунтовується необхідність посилення політичної складової євроатлантичної інтеграції, підвищення ефективності окремих структурних підрозділів державних органів влади України та активізації їхньої діяльності з інформування суспільства про виконання ними заходів у цій сфері. Такий підхід, наряду з більшим залученням наукових, експертних та громадських кіл до процесу євроатлантичної інтеграції, сприятиме підвищенню ефективності виконання завдань цього процесу, рівню підтримки курсу України на членство в НАТО, а також скоординованості і поглибленню співпраці між Україною й Альянсом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Kruhlii, Olena. "ПОЛІТИЧНИЙ ЖАРГОН ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ (НА ПРИКЛАДІ ТЕКСТІВ АНГЛОМОВНИХ ЗМІ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 101–9. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-101-109.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено вивченню основних особливостей політичного жаргону у текстах англомовних ЗМІ. Розглянуто та систематизовано головні характеристики досліджуваних одиниць як одного з різновидів нелітературної лексики. На основі отриманих даних синтезовано дефініцію термінів «політичний сленг» і «політичний жаргон». У дослідженні окреслено роль політичного жаргону на сторінках сучасних англомовних ЗМІ. Уточнено поняття експресивності як лінгвістичного терміну. Виявлено основні фактори широкого використання політичних жаргонізмів у соціально-публіцистичному дискурсі. Проаналізовано структурні характеристики політичних жаргонізмів та словотвірні засоби, що слугують експресивності досліджуваної лексики англійської мови. Наведено приклади політичних жаргонізмів – акронімів, складноскорочених і складних слів, телескопічних утворень, ідіоматичних виразів. Зростаючий інтерес суспільства до політичних процесів і політичних рішень, а також величезна роль й вплив ЗМІ винесли політичний жаргон – «кодовану» підмову, призначену для спілкування всередині політичної еліти, за межі окремої групи та зробили підмовою загального використання. Політичний жаргон є ефективним засобом створення і вираження експресивності в текстах ЗМІ політичної тематики, адже відповідає їх прагматичній спрямованості на управління громадською думкою, формування у масового адресата певної оцінки інформації і заданої емоційної реакції на неї. Природа політичних жаргонізмів на сторінках ЗМІ надає в цілому висловлюванню виразності, привертає увагу читача й допомагає цілісно та точно передати інформацію про ту чи іншу подію у суспільному середовищі. Політичний жаргон – це динамічна лексична підсистема, котра постійно оновлюється, поповнюється новими лексичними одиницями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Hulai, Vasyl, Serhii Nikolaiev та Valeriia Yelshynova. "ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ НА ПРИКЛАДІ КРАЇН З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (8) (26 листопада 2020): 276–93. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-276-293.

Повний текст джерела

Анотація:

У вступі розкрито актуальність теми дослідження та сформульована наукова проблема. Проведено аналіз основних публікацій та досліджень. Сформульовано мету та поставлено основні дослідницькі завдання роботи. Описано методику дослідження системи міжнародних відносин та одного з явищ сфери міжнародних економічних відносин – інвестиційна привабливість. Основну частину статті становить дослідження та опис категорії приватні іноземні інвестиції та їх роль, значення для країн з перехідною економікою. Світова практика неодноразово доводила доцільність використання прямих іноземних інвестицій як одного з ключових елементів економічного та соціально-політичного розвитку держави. Країни- резиденти, що отримали фінансування від іноземних компаній, міжнародних інституційних установ або ж країн акумулювали дані активи з метою подальшого покращення виробничих потужностей, розвитку науково-технічної бази, погашення зовнішнього боргу тощо. Дані дії прямо чи опосередковано позитивним чином вплинули на добробут країн. Особлива увага звертається на проблему взаємозалежності економічного зростання національної економіки та прямих іноземних інвестиції, яка досі не втратила своєї актуальності, особливо для країн з перехідною економікою. Інвестиційна привабливість для останніх є має фундаментальне значення при створенні порядку денного. Особи, що приймають рішення щодо інвестування тих чи інших проектів мають свої системи координат. Однак, в контексті міжнародних відносин до головних критеріїв відносять інституційні, економічні, фінансові та соціально-політичні чинники. Для більш ширшого розкриття та дослідження проблеми була змодельована ситуація, за якої один з інституційних інвесторів, а саме Європейський банк реконструкції та розвитку, застосовуючи багатокритеріальний порівняльний аналіз обирає одну з трьох інвестиційно привабливих країн з перехідною економікою. Пошук рішення відбувався завдяки застосуванню математичних методів оцінювання та прикладних програм. Критерії, що порівнювались мали як якісний, так і кількісний характер, а тому, особа, що приймає рішення, за даної покладалась на власне суб’єктивне бачення ситуації, за наявності знань та досвіду визначала їх роль та значимість виводячи тим самим оптимальне рішення в досліджуваній області. Важливим є також й те, що спочатку було проведено обрахунки згідно першої категорії даних – макроекономічні показники країн, далі згідно другої – показники економічної свободи. Вихідні результати згідно двох перших обрахунків відрізнялись та не надали одностайного рішення. Оптимальний варіант було знайдено тільки після уніфікації обох систем. На завершення, автори аналізують переваги та недоліки застосованого методу, надають рекомендації для країни, що отримала найменше значення. Розуміння та послідовне усунення негативних факторів, які зменшують інвестиційну привабливість зміцнить та покращить міжнародне економічне положення. Отже, довгострокові капіталовкладення в національні господарства є однією з форм здійснення міжнародної політики. Інвестування є двостороннім процесом, а тому країні-резиденту необхідно зважати та рівень власної інвестиційної привабливості, максимізуючи позитивні якості та мінімізуючи негативні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Чижов, Д. А. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 186–91. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.29.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Безперечно, виконання завдання щодо захисту прав людини та дотримання домовленостей залежить насамперед від рівня досягнень країни та механізмів, що існують на національному рівні. Чинні національні закони, політичні рішення, процесуальні норми та механізми є ключовими факторами для реалізації прав людини у кожній країні. Тому важливо, щоб права людини стали частиною національних конституційних та законодавчих систем, щоб професійні юристи вміли застосовувати на практиці стандарти прав людини, а порушення прав людини зазнавали засудження та санкцій. Національні стандарти мають більш прямий вплив, а національні процесуальні норми доступніші в порівнянні з регіональними та міжнародними. Проведення наукового дослідження полягає в проведенні комплексного аналізу теоретико-правових основ та зарубіжного досвіду забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. Автор приходить до висновку, що система забезпечення прав людини у сфер національної безпеки має свої складові, серед яких: захист національного суверенітету та територіальної цілісності; забезпечення захисту прав і свобод людини; створення умов для політичної та економічної незалежності; забезпечення громадського порядку; боротьба зі злочинністю тощо. Очевидно, що всі ці дії здійснюються уповноваженими органами, які відповідно до своїх повноважень реалізують різноманітні національні плани, постанови, директиви, міжнародні договори та норми внутрішнього законодавства. Слід зазначити, що основним органом забезпечення національної безпеки є збройні сили різних країн і всі владні структури країни. Усі вони мають головне завдання, яке покладає на них держава – забезпечити високий ступінь захисту національних інтересів, а в цьому контексті – створити належні умови для стабільного розвитку кожної особистості, суспільства та країни. Необхідно підкреслити, що умовою ефективності цієї політики є надання пріоритету захисту прав і свобод людини ненасильницьким способом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Тушко, К., В. Торічний, Г. Топольницька та С. Совва. "МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «СТАРТ-АП-ТЕХНОЛОГІЇ» МАЙБУТНІМ ОФІЦЕРАМ-ПРИКОРДОННИКАМ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 270–80. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-270-280.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено специфіку методики викладання навчальної дисципліни «Старт-ап-технології» майбутнім офіцерам-прикордонникам. Автори торкнулись проблем якості вищої освіти в Україні і, зокрема, вищої військової освіти. Проаналізовано низку наукових праць з проблеми дослідження: і публікації, і монографії, і дисертації. Сутність методики викладання «Старт-ап-технологій» автори розкрили на прикладі спеціальності «Телекомунікації та радіотехніка» у прикордонній академії. Основними особливостями методики є: побудова робочої програми згаданої навчальної дисципліни із врахуванням змісту професійної діяльності офіцерів-прикордонників; розподіл аудиторних годин було здійснено таким чином, щоб більша їх частка забезпечувала практичну підготовку майбутніх офіцерів-прикордонників. Приблизно 26 навчальних годин з 46 аудиторних – це практичні заняття, решта лекційні та семінарські; під час проведення практичних та семінарських занять з майбутніми офіцерами-прикордонниками використовувався широкий спектр педагогічних технологій: від інтерактивних бесід до колабораційних технологій; забезпечення міждисциплінарного зв’язку, оскільки «Старт-ап-технології» пов’язані із дисциплінами «Філософія», «Політичні та економічні системи», «Управління проектами» та іншими; використання управлінського потенціалу навчальної дисципліни, з метою формування здатності до прийняття рішень та усвідомлення відповідальності за ці рішення; формування нового стилю мислення, що демонструють власники старт-апів всього світу; розширення світогляду курсантів-прикордонників; забезпечення виховання майбутніх офіцерів-прикордонників, зокрема таких якостей, як толерантність, стриманість тощо. Методика викладання сучасної навчальної дисципліни «Старт-ап-технології» вимагає врахування специфіки організації освітнього процесу у навчальному закладі, змісту професійної діяльності майбутніх офіцерів-прикордонників та оптимального рівня підготовленості до її викладання науково-педагогічних працівників.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Гуйван, П. Д. "КОНЦЕПЦІЯ СПРАВЕДЛИВОГО СУДОЧИНСТВА У СВІТЛІ РІШЕНЬ ЄСПЛ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (21 січня 2020): 52–56. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).187.

Повний текст джерела

Анотація:

Дана праця присвячена дослідженню правових пи-тань справедливості судових рішень. Право на чесний суд є загальновизнаною нормою права, яка пов’язана з міжнародним принципом верховенства права, а та-кож є імперативною нормою, якій має відповідати на-ціональне законодавство. Визначення права на спра-ведливий судовий розгляд закріплене у міжнародних актах, зокрема у Пакті про громадянські і політичні права. У ньому не лише проголошується право на спра-ведливий судовий розгляд, але і вказуються конкретні обов’язки держави щодо організації гарантій для забез-печення реалізації права на судовий захист. Зокрема, передбачається рівність усіх перед судами і трибуна-лами у можливості отримати процесуальні свободи при розгляді конкретної справи.У роботі аналізується зміст юридичного понят-тя права на справедливий судовий розгляд як одного з основних елементів механізму захисту прав і сво-бод людини. Встановлено, що воно є багатоманітним і комплексним. Вимога справедливості правосуддя визначається ступенем дотримання цілої системи га-рантій, до числа яких відносяться механізми як ма-теріально-правового, так і процесуального характеру. Одними з головних є публічність розгляду справ та рів-ність осіб перед законом і судом. Досліджено пробле-ми, пов’язані зі здійсненням правосуддя, коли судові рішення мають в достатній мірі надавати учасникам можливості аргументувати свою позицію, висвітлю-вати мотиви та підстави, на яких вона базується. При цьому враховується, що межі обов’язку однакового підходу до процесуального правового становища сто-рін можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у контексті обставин кожної спра-ви. На підставі вивчення конкретних справ ЄСПЛ з’я-совано сутність правового принципу, за яким розгляд справи має відбуватися в таких умовах, які не ставлять учасника у істотно невигідне становище відносно дру-гої сторони. У даному сенсі досліджено правову приро-ду таких понять, як «рівність озброєння учасників про-цесу», «справедливий баланс між сторонами».Беручи до уваги практику Європейського суду, автор проаналізував процесуальні питання щодо рівно-сті сторін, які часто межують та навіть перетинаються з іншими правилами, що забезпечують справедливість судочинства, такими як публічність розгляду, відкри-тість процесу, диспозитивність тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Пехник, А. В., Ю. В. Завгородня та А. В. Кройтор. "Трансформаційні процеси освітньої діяльності в умовах COVID-19". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 27–33. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1146.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто сучасні перетворення в галузі освітньої діяльності в українському суспільстві. Проведено аналіз різних форм освітнього процесу в умовах пандемії, їх проблемні аспекти та позитивні особливості, які виникли під час використання різних сучасних платформ у мережі Інтернет. У сучасному студентському товаристві виникають серйозні дискусії щодо форми проведення навчального процесу в умовах вагомого приросту інфікованих осіб та збільшення рівня смертності від захворювання на COVID-19. За таких умов виконання компетентністного критерію освітньої програми зменшується, адже в онлайн-режимі перевірити рівень навичок у повному обсязі досить складно. Усі ці виклики у сучасному освітньому середовищі зумовлюють актуалізацію цієї проблематики в наукових дослідженнях. Основоположним принципом освітньої політики та загалом навчального процесу є рівність усіх суб’єктів у можливості здобути бажаний освітній багаж навичок у рамках окремого навчального підрозділу. Однозначно освітня політика щодо рівності усіх бажаючих є дзеркалом конституційних основ, які відтворюють демократичні ідеї та принципи. У зв’язку з цим діяльність політичних агентів має відповідати ключовим законно закріпленим принципам, спрямованим на створення умов для різних соціальних рівнів отримати можливість для здобуття освіти. Окрім того, важливим елементом в освітній політиці є можливість отримання рівного доступу до освітнього процесу, що в умовах пандемії реалізувати практично досить важко. Під час реалізації основних ідей рівності освітньої політики суспільство зможе набути позитивних якостей та підвищити рівень політичної свідомості. Усі позитивні зміни в рамках системи освіти показують можливість для консенсусу та компромісу в межах загальної політичної системи під час вирішення стратегічних питань для суспільства, а саме життя та здоров’я громадян. Суб’єкти політики в умовах високого суспільного інтересу не зможуть використовувати політичні технології з метою маніпуляції свідомістю населення, а політичні конфлікти стануть джерелом досягнення ефективних політичних рішень. Така система відносин зможе допомогти транзитному українському суспільству стати демократичним, правовим, громадянським не лише в межах норм права, але й в реальній площині відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Petriv , I. M. "Практичні аспекти реалізації Конституційним Судом України функціональних повноважень у механізмі державної влади". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 129–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено питання практичного відображення впливу органу конституційної юрисдикції в Україні на функціонування державного механізму влади. Визначено основні функціональні аспекти діяльності Конституційного Суду України та їх відображення в його діяльності як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Встановлено, що Конституційний Суд України відіграє особливо важливу роль у процесі взаємодії різних гілок влади та окремих вищих органів державної влади. Практичний досвід діяльності Конституційного Суду України підтверджує тезу про обґрунтованість твердження, яке вказує на особливий статус та важливість органу конституційної юрисдикції для забезпечення конституційного ладу та збалансованості механізму стримувань і противаг. Здійснення конституційного контролю за належним дотриманням конституційно встановлених меж діяльності органами державної влади забезпечує дотримання принципів демократичної та правової держави. Проаналізовано практичні аспекти діяльності Конституційного Суду України, які відображають реалізацію окремих функціональних повноважень, що безпосередньо впливають на механізм державної влади та взаємодію із вищими органами державної влади. Метою статті є дослідження практичних аспектів діяльності Конституційного Суду України в державному механізмі влади. Наукова новизна полягає у дослідженні та встановленні механізму реалізації функціональних повноважень Конституційного Суду України, як органу з особливим статусом, у механізмі державної влади через сформовану практику взаємодії із вищими органами державної влади. Висновки. У системі органів державної влади Конституційний Суд України має можливість впливати на функціонування системи органів державної влади в цілому через прийняття рішень, які є обов’язковими до виконання. Через особливе місце КСУ в системі органів державної влади та наділення виключними повноваженнями його рішення значним чином можуть вносити суттєві трансформації в механізм державної влади та в подальшому можуть бути використані при реалізації своїх повноважень органами державної влади. Через низку факторів, у тому числі й у зв’язку з низьким рівнем формування правової свідомості та відданості основним принципам функціонування державної влади, органи державної влади в Україні схильні до прийняття нормативних актів, що ґрунтуються на «політичній волі», «політичній доцільності» та інших неконституційних мотивах. Не минає така мотивація і КСУ при прийнятті окремих рішень, що мають значний суспільний чи політичний інтерес. Слід звернути увагу на таких ризиках, зокрема, через політичний принцип формування КСУ. Таким чином, рішення, що приймаються КСУ, можуть будуватися як на основоположних принципах, закріплених у Конституції, так і на оціночних судженнях та поняттях, що дають поле для «доцільного» в конкретних умовах часу трактування. У зв’язку із викладеним основною проблемою та, напевне, найбільшою загрозою діяльності КСУ є політизація його як державного органу та політизація його рішень, які, фактично, можуть внести суттєві зміни як в суспільно-політичне життя, так і в механізм функціонування державної влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Загірний, О. В. "ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ В МЕДІАПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ: УКРАЇНСЬКИЙ “ROUNDTRIP”". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 28 (24 травня 2021): 50–54. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.947.

Повний текст джерела

Анотація:

Загірний О. В. Технології управління в медіаполі- тичній системі: український “roundtrip”. - Стаття. У статті досліджуються технології управління ме- діасистемою. Визначено взаємозв’язок між медіасис- темою та політичною системою, який виражається у медіатизації політики, таблоїдізації політичного дискурсу, появі медіакратії, медіацентрованої політичної системи тощо. На сучасному етапі цей процес призводить до створення медіаполітичної системи. Відзначено гібридність медіаполітичної системи в Україні. Її основу становлять великі медіахолдінги, які належать олігархам та захищають в інформаційному просторі економічні та політичні інтереси фінансових груп. Досліджено технології впливу медіаполітичної системи на громадську думку, інформаційні технології у медіа (від друкованих видань до інтерактивних мереж, які інтегрують аудіовізуальну та друковану інформацію), технології регулювання, впливу та управління медіа- системою, які використовуються у різних типах політичних режимів. У транзитному українському суспільстві масме- діа не виконують функції незалежного соціального інституту, навпаки, вони стають справжніми гравцями на політичному полі. Держава, відмовляючись на початку 90-х від адміністративного тиску на медіа та політичної цензури, вже на початку 2000-х створила гібридну модель управління медіасистемою. Гібридність полягала у поєднанні адміністративних та економічних важелів впливу на медіа з боку політичної системи або через прямий адміністративний тиск, або за домогою економічного тиску на власників. Натомість зі створенням медіаполітичної системи необхідність у цензурі практично зникла - власники медіахолдінгів остаточно увійшли до кола політичної еліти та стали бенефіціарами як у медіа, так і у політичній системі. Український “roundtrip” (тобто рух «туди й назад»), розпочавшись від заперечення радянського синтезу політики та медіа та пройшовши етап використання економічних важелів і маркетингових технологій, повернувся до моделі медіаполітичної системи з усіма її перевагами та недоліками. Аргументовано, що гібридність медіаполітичної системи зумовлює застосування гібридних технології впливу на суспільство. З метою маніпуляції громадською думкою медіаполітична система використовує гібридні (маркетингові й немаркетингові) технології, які поєднують рекламу та пропаганду, зв’язки із громадськістю та агітацію. Визначено, що технології управління застосовуються на різних рівнях взаємодії: 1) між масмедіа, владою та суспільством; 2) між власником, редакторами та журналістами. Відзначено, що у зв’язку зі швидким розвитком інформаційного простору та становленням медіаполітич- ної системи технології управління медіа потребують удосконалення. Насамперед ідеться про необхідність розробки та запровадження технологій політичних дебатів як рутинної практики раціонального прийняття рішень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Іванський, А. Й. "М’ЯКЕ ПРАВО В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 66–70. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.875.

Повний текст джерела

Анотація:

Іванський А. Й. М’яке право в системі джерел фінансового права України. - Стаття. У статті розглянуто систему джерел фінансового права України й визначено м’яке право як один із регуляторів фінансових правовідносин. Установлено, що джерела фінансового права - це форми вираження правових приписів через нормативні акти як результат діяльності компетентних органів держави, які встановлюють чи санкціонують правові норми, обов’язкові для сторін фінансових правовідносин, що становлять предмет фінансового права. Визначено, що м’яке право як джерело фінансового права містить рішення, резолюції міжнародних фінансових організацій, що мають рекомендаційний характер, політичні домовленості, які впливають на регулювання фінансових правовідносин і модельне законодавство, котре може бути застосовано в регулюванні фінансових правовідносин. Досліджено, що норма м’якого права, як і внутрішньодержавна правова норма, по суті встановлює певну модель чи стандарт відповідної поведінки суб’єктів міжнародного права й без механізму її імплементації на національному рівні є лише фікцією. М’яке право може бути імплементованим до національного законодавства за допомогою матеріальної інкорпорації, коли положення вводяться у внутрішньодержавне право через нормативно-правові акти. Розглянуто, що використання норм м’якого права в регулюванні фінансових правовідносин на національному рівні опосередковано тим, що м’яке право здатне оперативно розв’язувати фінансові проблеми, що виникають, стимулюючи водночас нор- мотворчу діяльність міжнародних організацій і держав на рівні укладення політичних домовленостей спрощеним механізмом санкціонування, моніторингу й нагляду за дотриманням м’якого права, одночасною гармонізацією фінансового законодавства й збереженням суверенітету держави у сфері фінансово-правового регулювання. Виокремлено варіанти значення актів м’якого права, які й визначають їхнє місце в європейській системі джерел права, зокрема такі як: необов’язкова допомога під час інтерпретації, обов’язкова допомога під час інтерпретації та забезпечення послідовної інтерпретації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Музика, В. "Проблема атрибуцій кібератак проти об’єктів критичної інфраструктури та шляхи її вирішення в міжнародному праві". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 164–71. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1985.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено проблему атрибуції кібератак у міжнародному праві. Встановлено, що неможливість присвоєння державі поведінки приватних осіб зумовлена високим порогом тесту ефективного контролю. Отже, аналізується пропозиція щодо створення міжнародного механізму за прикладом МАГАТЕ, який би займався питаннями технічної атрибуції для подальшого встановлення правової атрибуції і відповідальності в межах міжнародного права. Лише такі висновки незалежного міжнародного механізму зможуть задовольнити вимоги ефективного контролю та поводження з приватними особами як з агентами держави. Це зумовлено тим, що в більшості звітів щодо технічної атрибуції наявні докази використання державної інфраструктури, а також взаємодії хакерів та хакерських груп з державними органами. У статті також розглянуті запропоновані моделі цього міжнародного механізму. З одного боку, пропонується такий міжнародний механізм, який би здійснював технічну атрибуцію на підставі взаємодії державних та недержавних акторів, з іншого боку, приватний сектор пропонує створити механізм, який би передбачав виключно консультації та отримання інформації від держав. Тому виключається членство держав, а інформація, яка надана ними, не буде обов'язковою для врахування у випадку сумнівів щодо достовірності даних. Ця пропозиція зумовлена тим, що, на думку приватного сектору, держави спробують втрутитися в процес технічної атрибуції через свої політичні мотиви або намагатимуться досягти рішення щодо відсіювання розслідування кібератаки, до якої вони або їхні союзники причетні. Автор доходить висновку про доцільність створення міжнародного механізму, який не передбачає повне виключення представників держави. Це пояснюється тим, що не лише технічні, а й політичні індикатори повинні бути враховані. Такий підхід знаходить підтримку серед усіх зацікавлених сторін через те, що технічні дані можуть бути скомпрометовані. Крім того, в розпорядженні державних агентів зазвичай знаходиться важлива інформація щодо конкретної кібе-ратаки та контексту, в якому вона була здійснена. Не менш важливо й те, що міжнародна спільнота навряд чи погодиться на створення міжнародного механізму з представників приватного сектору, висновки якого потенційно можуть стати доказами у встановленні відповідальності держав. Як наслідок, вирішення проблеми зі встановленням атрибуції буде відкладено на невизначений час.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Shulika, A. A. "Політика соціального партнерства як фактор модернізації соціальних інститутів у процесі демократизації політичного режиму". Grani 18, № 10 (22 вересня 2015): 16–19. http://dx.doi.org/10.15421/1715190.

Повний текст джерела

Анотація:

Демократизація політичного режиму завжди супроводжується глибокими кризовими явищами, які проявляються майже в усіх сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, трудовій. Демократизація не може відбуватись в одній складовій суспільного життя. Так, наприклад, зміна лише основ формування керівних органів влади або легалізації політичних партій не може призвести до становлення демократичного політичного режиму без створення ринкової економіки, громадянського суспільства, забезпечення участі соціальних груп у прийнятті державних рішень. Перш за все це пов’язано з тим, що демократичний транзит, демократизація, яка проходить лише в одній сфері, стає неефективною та приводить або до створення нового недемократичного режиму, або до формування псевдодемократичного режиму, або до розпаду держави. Тобто процес переходу від авторитарного політичного режиму не завжди має визначений результат та призводить до формування демократичного політичного режиму. Успіх демократизації політичного режиму залежить, перш за все, від здатності модернізувати політичні та соціальні інститути. Соціальне партнерство забезпечує участь основних соціальних груп у соціальнополітичній модернізації держави. Взаємодія роботодавців та найманих працівників забезпечує інституціоналізацію соціальнотрудового життя, створення інституту співпраці соціальних груп з державними органами влади. Створення такого соціального інституту впливає на успішність розвитку демократичних механізмів взаємодії держави та суспільства, створення громадянського суспільства. Модернізація соціальнотрудових відносин за допомогою соціального партнерства забезпечує подолання основних криз демократизації політичного режиму. Це досягається за допомогою формування соціальної та політичної стабільності, що мінімізує можливі негативні наслідки демократичного транзиту політичного режиму.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Павліченко, О. О. "ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ П.СКОРОПАДСЬКОГО: АВСТРО-УГОРСЬКИЙ НАПРЯМОК". Історія та географія, № 57 (2020): 36–42. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.06.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано діяльність В. К. Липинського на посаді посла Австро-Угорщини й розкрито його ставлення до збереження територіальної цілісності етнічних земель у складі Української Держави. Під час його діяльності постало питання про українську Галичину, на яку мали намір поширити свою владу польські політичні кола. Саме про це вони таємно домовились з австро-угорською стороною. Розуміючи, що така таємна дипломатія загрожує не тільки міжнародному авторитету молодої держави, але і її територіальної цілісності, В. К.Липинський запропонував досить радикальне рішення, щодо припинення економічної допомоги Німеччині та Австро-Угорщині. Такі рішучі дії досить позитивно вплинули на швидке вирішення цієї ситуації на користь Української Держави. Активна діяльність В. К. Липинського брав активну участь у вирішенні питання долі військовополонених українців років Першої світової війни. Він не тільки домовлявся про їхній обмін, але й опікувався належними умовами їхнього утримання в полоні.Показано роль В.К. Липинського у створенні українських консульств у Відні та Будапешті, Львові, Трієсті, Празі та віце-консульство у Чернівцях. Визначено особливості діяльності вченого у ключовому напрямку зовнішньої політики Української Держави П. Скоропадського. В.К. Липинський зумів налагодити зв’язки з місцевими українськими політичними силами.Одночасно з дипломатичною діяльністю В.К. Липинський розгорнув активну інформативну діяльність з метою пропагування ідеї української державності. Перебуваючи на посаді посла, він опікувався збереженням маєтків Поділля та Волині, власники яких виїхали за кордон.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Коновальчук, П. І. "ВПЛИВ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УМОВАХ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНИХ ЗМІН В УКРАЇНІ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 2-19 (2020): 41–52. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.19.2.04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано особливості та доцільність впливу релігійних організацій на процеси державотворення в умовах сучасних суспільно-політичних змін в Україні. Проаналізовано історично-суспільну сутність релігії. Виділено основні положення щодо суспільно-політичної спрямованості діяльності церкви в соціально-історичному контексті та в сучасних умовах. Розглянуто етапи становлення церкви як соціального інституту в демократичному суспільстві, відмінності між суб’єктивною (ставлення до Бога) та об’єктивною (історична реальність) релігіями. Розкрито підходи до аналізу питань взаємозалежності релігії та політики. Уточнено можливі варіанти взаємовідносин влади та церкви в контексті різних політичних устроїв. Наголошено на значимості та авторитетності церкви в пошуку взаємоприйнятих рішень у багатьох проблемних ситуаціях в умовах гібридної війни. Конкретизовано поняття «легітимність» як важливу ознаку демократичної влади, символ довіри, уявлення, що існують у свідомості громадян та ґрунтуються на законності влади, визнанні громадянами прав та обов’язків як її керівників, так і своїх. Проаналізовано типи легітимності державної влади. Виділено чинники впливу релігійних організацій на державотворення в Україні. Розглянуто функції церкви як соціального інституту в демократичному суспільстві. Окреслено основні напрями оптимізації впливу релігійних організацій на державотворення: утвердження позицій Автокефальної Української Помісної Церкви; подолання міжконфесійних конфліктів; подальше позитивне вирішення українського релігійного питання на міжнародному рівні; законодавчого уточнення статусу церкви в суспільно-політичних процесах; формування політично-релігійної складової суспільства. Підтверджено ефективність взаємодії релігійних та державних інституцій у розбудові країни, прийняття важливих політичних рішень на спільній основі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Kostelniuk, M. M. "Маніпуляційні технології в політичних процесах: термінологічний інструментарій". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 5 (14 червня 2018): 123–32. http://dx.doi.org/10.15421/171877.

Повний текст джерела

Анотація:

Здійснено термінологічний аналіз понять «маніпуляція», «маніпулювання», визначено мету маніпулювання як технології впливу на політичний процес, а також спробу розкрити об’єктивні передумови виникнення феномену маніпуляції в сучасній політиці. Охарактеризовано маніпулювання як важливий чинник сучасного політичного процесу. Проаналізовано основні етапи підготовки й реалізації маніпулювання та визначено основні функції, які виконує маніпулювання як специфічна форма політичного впливу. Висвітлено концептуальні підходи до розуміння сутності проблеми політичного маніпулювання. Наголошено, що вивчення та використання механізмів маніпулювання відкриває можливості для впливу на велику кількість людей і дає змогу досягати поставленої мети. Проаналізовано найбільш поширені прийоми політичних маніпуляцій свідомістю виборців. Здійснено аналіз місця та ролі маніпулятивних технологій у контексті політичних виборчих технологій. Досліджено методи впливу політичного маніпулювання на суспільну підтримку прийняття політико-управлінських рішень та умови й механізми маніпуляції свідомістю в політичному процесі. Встановлено фактори, що створюють умови для існування політичних маніпуляцій. Визначено шляхи й методи вивчення та врахування громадської думки, обмежень впливу політичних маніпулювань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

KrivosheYin, VItalIy Volodimirovich. "ІДЕНТИФІКАЦІЙНІ РИЗИКИ У СУЧАСНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ:". Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, № 1 (12 липня 2019): 14–21. http://dx.doi.org/10.15421/341902.

Повний текст джерела

Анотація:

Крізь призму соціологічного знання розкрито сутнісні характеристики ідентифікаційних ризиків, що продукуються сучасним політичним процесом. Зокрема, показано, що в сучасному суспільстві відбувається зміна ідентифікаційних практик, які обумовленні трансформацією загальнокультурної ідентичності, в основу якої покладено нове розуміння ризику як продукту ухвалення рішення. Наголошено, що політичний процес зачіпає, насамперед, інституційний рівень суспільства, який через систему соціальних (і особливо політичних) інститутів впливає на процес ідентифікації особистості. Саме завдяки нормальному функціонуванню соціальних інститутів підтримується спільна кооперативна діяльність людей у групах і організаціях. На основі такої інтеграції у індивіда формується почуття приналежності до соціальної групи, яке забезпечує, з одного боку, підпорядкування особистості існуючим нормам, а, з іншого, груповий захист і систему оцінки та самооцінки, що, в свою чергу, сприяє підтримці стабільності і цілісності суспільства. Порушення нормального функціонування соціальних інститутів веде до порушення ідентифікаційних процесів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Гаврилюк, Р. А. "СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ ДИСКУСІЇ ПРО ГНОСЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ІСТИНИ У СУДОВІЙ СПРАВІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 76–84. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-76-84.

Повний текст джерела

Анотація:

Розбудова державного устрою в нашій незалежній Україні відбувається вже майже 30 років. Паралельно з розбудовою суспільних відносин здійснюється і трансформація окремих гілок влади, їх побудова та внутрішня організація. Чи не найбільш радикальні, і з періодичністю змін у політичному керівництві країни, відбуваються і зміни у системі судоустрою. Така періодичність призвела на сьогоднішній день до стану, коли попередній етап розбудови судової влади ще не був завершений, а новий вже починає своє нове будівництво, що призводить до конфліктів у створюваних структурах та визначенні засад і мети їх діяльності. Також це призводить до конфлікту правових норм, що приймаються в забезпечення їх діяльності. Перегляд основних засад суспільного устрою і розбудова суспільних інститутів вимагає наукового обґрунтування та долучення до процесу розбудови суспільства і наукової думки, яка у свою чергу не може за своєю природою миттєво бути представлена у відповідь на кожну зміну у суспільстві, чи на політичні уподобання, чи на принципові зміни засад функціонування гілок та органів влади. Науці потрібен час, науці потрібна дискусія, науці потрібні думки дослідників для формування концепцій та представлення узагальнень та висновків. Все вищенаведене стосується і засад судового провадження, відправлення правосуддя та принципів, за якими кожен окремий суддя судової гілки влади буде приймати рішення в окремій справі. При цьому чи не найважливим у цьому процесі залишається питання сприйняття його суспільством, вироблення у суспільства до ного довіри та підтримки. Ключові слова: істина, об’єктивна істина, формальна істина, теорія доказування, мета судового провадження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Vorotin, V. Ye. "Рецензія на монографію Зубчика О. А. «Формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу (державно- управлінські аспекти)»". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 163–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.18.

Повний текст джерела

Анотація:

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя. У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших. Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень. Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств. У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави. У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави. Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну. Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції. У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України. У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей. Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу. Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні. Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави. Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Shulika, Ahdriy A. "Особливості розуміння прекарності в сучасному політичному дискурсі С. 79-86". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, № 1 (13 липня 2019): 79–86. http://dx.doi.org/10.15421/351910.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розглядаються особливості розуміння політичної прекарності в сучасному науковому політологічному дискурсі. Зазначається, що прекарність має далекосяжні наслідки, які зачіпають багато сфер, що викликають зацікавленість представників політичної науки. Формуючи прекарність для багатьох людей, політична прекарность має важливі наслідки не тільки для характеру роботи, робочих місць і досвіду роботи людей, але і для багатьох непрацюючих людей (наприклад, стрес, освіта), соціальних (наприклад, родина, громада) і політичних (наприклад, стабільність, демократизація) результатів. Прекаризація не є маргінальним явищем. Вона не впливає на невелику групу нестійких або виключених, а практично на всіх. Тобто, прекаризація - це явище загальносоціального масштабу. Концепція політичної прекаризації дозволяє виявити феномен у всіх його проявах. Теорії, що представляють такий всеосяжний термін прекаризації, не зменшують масштаб явища до певної соціальної сфери або зони; крім того, вони припускають, що основа прекаризації в довгостроковій і всеосяжної моделі соціальних змін не можуть бути ослаблені або навіть заблоковані тією чи іншою соціальною або трудовою політикою. Формування прекаріату переслідувало своєю метою винесення на передній план таких важливих цінностей, як автономія, участь у прийнятті рішень, децентралізація через новий напрямок розвиток політичного аналітичного дискурсу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Завгородня, Ю. В. "Форми впливу на політичний конфлікт: теоретичний аналіз". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 12–17. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.300.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто трактування та використання наукової термінології впливу на політичний конфлікт на різних етапах його розвитку. Проведено порівняльний аналіз суміжних понять, визначено подібні та відмінні особливості в розрізі сучасної конфліктної активності в політичних процесах. У розвитку наукових досліджень формуються загальновизначені уявлення про можливі механізми впливу на розвиток та завершення політичного конфлікту, досить часто виникає підміна понять щодо подій конфлікту, який перебуває в активній фазі, а тому виникає необхідність у деталізації форм впливу на політичний конфлікт, їх теоретична та практична значимість у сучасному прояві. Здавалось, усі ці види впливу мають ключову мету, а саме обмеження ескалації конфліктної протидії та зменшення агресії сторін політичного конфлікту один до одного, однак під час формування стратегії політичного впливу їх бачення кінцевої точки конфлікту під час впливу досить часто різноспрямовані, а тому реалізувати їх та приборкати в такому разі ще важче. Подолання конфліктної активності сторін можна прирівняти до мистецтва дипломатії, коли невдачі в розв'язанні протиборства пояснюються складністю та латентністю політичних атак сторін, неможливістю вплинути та ситуацію, але досить рідко сторони визнають свої дії нетактовними. Подолання конфліктних атак є найвагомішим показником бажання сторін до примирення, однак інколи це лише затягування конфлікту на більш тривалий час. Тому усі механізми впливу досить важливі залежно від ситуації та типу політичного конфлікту. А ефективне використання механізмів впливу на політичний конфлікт мінімізує негативні наслідки та допомагає розвивати політичну систему з урахуванням сучасних суспільних потреб. Доцільність та актуальність можливого впливу на суб'єктів протиборства чи конфлікт загалом є запорукою партнерства в майбутньому. Сучасний світ розширює масштаби впливу конфліктних політичних рішень та потребує детального аналізу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Політичні рішення"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями