Добірка наукової літератури з теми "Політична психологія"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Політична психологія".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Політична психологія"
1
Купчишина, Валентина. "МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПСИХОЛОГІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (27 березня 2020): 145–58. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.222.
Повний текст джерелаАнотація:
Політична наука – досить молода, інтегративна наука, що виникла на стику різних наук (соціології, політології, психології, культурології тощо). Пред метом її дослідження є соціально-політичні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості народів, станів, етносів, соціальних груп, урядів та окремих представників суспільства. Політичні процеси в Україні активно вивчаються і прогнозуються широким колом українських науковців. Їх дослідження спрямовано на аналіз нулого та сучасного стану розвитку суспільства, визначення ролі і місця в них людини, виявлення впливів політичних процесів на життєдіяльність особистості.Упродовж багатьох років після встановлення незалежності в Україні активно проголошуються демократичні принципи, докладаються зусилля для перевлаштування політичної системи відповідно до цих принципів. Низка науковців зазначає у своїх дослідженнях, що сучасна політична культура українців характеризується необізнаністю про власні права й обов’язки, спостерігається відсутність інтересу до громадських справ і вирішення суспільних проблем, відстороненість щодо до прийняття суспільних рішень.Політична психологія є галуззю загальної психології, яка розглядає та вивчає різноманітні психологічні компоненти, що використовуються у політичному житті суспільства. До таких психологічних компонентів науковці відносять настрої, погляди, позиції, моделі поведінки, ціннісні орієнтації членів суспільства, що виявляються через їх політичну свідомість, політичну участь, політичні цінності. Політичні явища та процеси, які ми маємо можливість спостерігати в нашій державі, значною мірою залежать від природи, психіки, конкретних людей, їх ставлення до того, що відбувається навколо. Політико-психологічні знання і культура необхідні кожній людині, незалежно від її професійного фаху, оскільки кожен із нас у буденному житті постійно взаємодіє з іншими людьми та державою. Будучи громадянином своєї держави, кожен по різному реагує на ті події, свідком або учасником яких він є. Політичні події й явища відображають психологічний стан їх учасників, їх мислення, уяву, погляди, цінності, свідомість, поведінку. Підготовка будь-якого фахівця передбачає вивчення цілої низки навчальних дисциплін, які зазначені в освітньо-професійній програмі за відповідною спеціальністю. Метою вивчення навчальної дисципліни “Політична психологія” є формування у курсантів знань про системне уявлення та розуміння психологічного змісту політичного життя і діяльності, уміння здійснювати психологічний аналіз політики. Удосконалення політичної освіти майбутніх офіцерів-психологів через розширення їх знань про зміст політичної психології, її компонентів є вимо гою сьогодення в підготовці фахівця.
2
Chaplinskaya, Iuliia. "ПРИВАБЛИВІСТЬ ОБРАЗУ МЕДІАПЕРСОНИ В РАМКАХ ПАРАСОЦІАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ". Проблеми політичної психології 22 (31 грудня 2019): 22–48. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-18.
Повний текст джерелаАнотація:
У межах парасоціальної теорії розкривається тема привабливості образу медіаперсони для медіаспоживачів. На основі аналізу літератури визначено три основні напрямки наукових розвідок щодо заявленої теми, а саме: дитяча психологія, психологія споживчої поведінки та політична психологія. Представлено світовий науковий доробок щодо характеристик та вимог привабливості медіаперсони, а також створену на його основі за допомогою синтезу та узагальнення авторську універсальну модель. Відповідно до останньої привабливість медіаперсони залежить від двох основних параметрів – суб’єктивного і парасоціального. Суб’єктивний параметр охоплює характеристики внутрішні, зовнішні та поведінково-комунікативні. До внутрішніх належать інтелект, гумор, доброзичливість, щирість та надійність, чесність, повага до інших, позитивність, екстравертованість та певною мірою агресивність (несамовитість), до зовнішніх – демонстрація атрибутів успіху та багатства (наявність дорогих брендів та коштовних речей, розкішної нерухомості); регулярна зміна локацій та чек-інів; виражена сексуальність та зовнішня привабливість; до поведінково-комунікативних – обговорення “гострих” тем; розкриття широкому загалові інформації, що стосується особистого життя; регулярне поповнення та оновлення сторінок у соціальних мережах; яскравість, цікавість, новизна, достовірність, наочність та узгодженість наданої медіаспоживачам інформації; ініціювання різноманітних акцій у соціальних мережах, створення нових хештегів. Парасоціальний параметр об’єднує формування почуття дружності, наявність почуття близькості та інтимності, створення відчуття належності, готовність до наслідування та ідентифікації, поділяння цінностей з медіаперсоною. Результати дослідження становлять інтерес для представників різних медіаспільнот, формують універсальне підґрунтя для розроблення стратегій управління іміджем публічних осіб. Перспективи подальших досліджень авторка пов’язує зі сферою політичної психології, а саме дослідженням впливу парасоціальної комунікації на електоральну поведінку.
3
Чуніхіна, С. Л. "ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ПСИХОЛОГА". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 125–30. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано специфічні етичні умови діяльності політичного психолога: двоїстий характер відносин із клієнтом, особливості асиметрії влади в стосунках із клієнтом, публічний характер політичних відносин тощо. Систематизовано опис етичних дилем у роботі сучасного політичного психолога, які, зокрема, походять з узагальнених конфліктів між інтересами суспільства загалом та інтересами окремих політичних груп чи гравців, залучених до перерозподілу владних ресурсів. На цій основі обґрунтовано необхідність розроблення окремого етичного кодексу діяльності політичного психолога в Україні та окреслено його основні тематичні напрями. Представлено результати експертного опитування (N = 79) щодо етики політичного психолога. Виокремлено етичні питання, щодо яких у професійному співтоваристві вже сформований або може бути сформований стійкий консенсус, та питання, які розколюють думку фахівців чи демонструють високий ступень невизначеності, тому потребують першочергового врегулювання. Зокрема, показано, що 48 % опитаних погоджуються з необхідністю розробки окремого етичного кодексу для регулювання діяльності психологів у політичній сфері, а 42 % вважають, що такий кодекс не потрібен, достатньо загальних етичних засад; 56 % опитаних уважають, що вимоги конфіденційності для політичного психолога є такими ж, як для будь-якого психолога, 37 % упевнені, що перелік умов для порушення конфіденційності є розширеним, якщо робота психолога зачіпає інтереси суспільства. Найбільш суперечливим виявилося ставлення до правомірності складання політичним психологом на запит ЗМІ психологічного портрета політика чи можновладця з метою подальшого оприлюднення такої інформації: 32 % експертів упевнені, що така інформація має бути публічною, 20 % уважають, що це можна робити лише за умов, якщо фахівець міг здійснити психологічну діагностику в безпосередньому контакті з об’єктом дослідження, 33 % виступають проти цього взагалі.
4
Todoriuk, O. V. "ЯВИЩЕ ПОЛІТИЗАЦІЇ МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ ЯК ОБ’ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 128–38. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).67.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано основні підходи до визначення поняття “політизація”, а також розуміння меж “політичного” як однієї з основних категорій політичного аналізу. Описано основні характеристики процесу політизації, його ознаки та результати, виокремлено характеристики гіперполітизованої і деполітизованої свідомості. Політику представлено як глобальну і всеохопну силу, що здатна проникати в інші сфери суспільної практики, розв’зувати її нагальні проблеми. Наголошується, що навколишня дійсність сприймається людиною крізь призму політичного і що на рівні свідомості це проявляється через здатність і готовність інтерпретувати зміни, які відбуваються навколо (так само як і відсутність змін), крізь призму політичних інтересів. Звертається також увага на зростання в суспільстві рівня зацікавленості політикою та політичної активності (варто враховувати також прояви абсентеїзму та інших форм протесту проти наявної соціально-політичної ситуації). Акцент зроблено на теоріях, які можуть бути використані як методологічна база для подальших психологічних досліджень. Здійснено спробу теоретичного осмислення можливостей та перспектив дослідження політизації масової свідомості в межах психологічного аналізу. Виявлено, що ключовими показниками політизації свідомості є: особливості образу політики, політичний інтерес та політична участь. Узагальнено визначення політизації на рівні масової та індивідуальної свідомості як “присутності політики в умах і настроях пересічних громадян”; як можливості будь-якому вчинку чи події дати при бажанні політичну оцінку. Зроблено висновок, що політизація масової свідомості є недостатньо дослідженою проблемою у психології та запропоновано варіанти подальших наукових пошуків у цьому напрямі.
5
Слюсаревський, Микола. "Політична психологія як наука : порівняльний аналіз шляхів становлення та розвитку за рубежем і в Україні". Психологія і суспільство, № 4 (38) (2009): 107–18.
Знайти повний текст джерела
6
Білецька, Тетяна. "МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ: СОЦІАЛЬНО8ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (20 лютого 2020): 20–36. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.163.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретичне осмислення концепту “політична ідентифікація” в психології, розкрито механізми формування політичної ідентифікації в сучасному суспільстві. Підкреслено, що сучасне українське суспільство не є достатньо розвиненим і організованим з точки зору демократичних перетворень, характеризується деструктивністю політичних відносин як на особистісному, так і на загальнодержавному рівнях, у результаті чого формується не лише потреба в адаптації особистості до нових політичних реалій, але й одночасно проблема формування нових зразків, моделей ідентифікацій у системі політичних відносин.Діяльність особистості в системі політики, як і в усіх інших сферах соціальної взаємодії, відбувається під впливом ідентифікації. Остання дозволяє їй виробляти стратегію залучення до політичного життя, формування відповідного рівня політичної свідомості та політичної культури. При цьому, підкреслимо, що вироблення ідентифікації у політиці, як у жодній іншій сфері соціальних відносин, неможливе без попередньої політичної адаптації особистості. Існує складна, діалектична взаємодія політичної адаптації і ідентифікації.
7
Shust, V. V. "ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У ВЗАЄМОДІЇ ОСОБИСТОСТІ І СОЦІУМУ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 209–19. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).74.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається процес інтеріоризації особистістю соціально-політичних цінностей та цінностей малих соціальних груп, який окреслює перспективи, форми політичної поведінки, виступає основним каналом перетворення в процесі політичної соціалізації політичних цінностей у стимули й мотиви практичної політичної поведінки. Визначено причини цього процесу: ідентифікацію з групою, орієнтованою на дану цінність, і практичну участь у спільній діяльності, мотивованій цією цінністю. Звернено увагу на те, що нові, порівняно із сім’єю та школою, інструменти політичної соціалізації – неформальні молодіжні групи – відіграють альтернативну роль щодо колишніх інститутів політичної соціалізації. З’ясовано, що ціннісна система особистості займає проміжне положення між мотиваційно-потребовою сферою і внутрішніми настановленнями на моделі політичної поведінки. Показано, що система політичних орієнтацій молоді мінлива, оскільки значною мірою обумовлена мінливим соціальним середовищем та актуальним рівнем розвитку особистості, а формування політичних цінностей молоді відбувається під впливом складних етнічних, побутових та інших чинників, на тлі яких складається психологія групової політичної поведінки. Зауважено, що участь у молодіжних політичних організаціях, виховна робота у вищих навчальних закладах часом створюють хибні уявлення про навколишню політичну дійсність, у яких відбивається невміння молодої людини відрізнити справжні цінності демократії від негативних явищ, з якими вона часом стикається в житті. Зроблено висновок, що все це впливає на сприйняття політики: в одних випадках – сприяє засвоєнню демократичних цінностей, в інших – створює для нього психологічні перешкоди в процесі формування засадничих принципів політичної поведінки.
8
Golub, Tetiana Petrivna, Liudmyla Mykolaivna Zhygzhytova, Olga Oleksandrivna Kovalenko та Olga Ivanivna Nazarenko. "ПСИХОЛОГІЯ ОСВІТИ ЯК НОВИЙ ПІДХІД У ПЕДАГОГІЧНИХ НАУКАХ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 34–38. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена сучасним тенденціям розвитку психолого-педагогічних наук в умовах кардинальних змін, які відбулися в культурній, гуманітарній, соціальній, науково-технічній, економічній і політичній сферах. Необхідність навчатися протягом усього життя визначила перспективи нових досліджень, які звертають увагу на різноманітні зміни, що відбуваються в житті людини під час її перебування в освітньому середовищі. Також окреслено завдання, які розширилися з психології виховання та навчання до рівня загальногуманітарних, гуманістичних і соціально-куль- турних. Зазначено, що саме психологія в її цілісному змісті стала невід’ємною складовою частиною процесу навчання, виховання та розвитку людини. Ставиться питання співіснування педагогічної психології та психології освіти, а також відзначається наявність фундаментальної основи психолого-педагогічних досліджень, тієї бази наукової психології та філософії, яка визначає становлення та розвиток людини в освітній сфері. Описуються основні харак- теристики освіти: освіта як окрема самостійна сфера життєдіяльності; освіта як універсальний спосіб передачі культурно-історичного досвіду; освіта як загальна культурно-історична форма становлення та розвитку людини про- тягом історичного періоду й у культурному просторі. Розглядається, що психологія освіти є частиною психолого- педагогічної антропології, яка досліджує проблеми послідовного розвитку суб’єктів освіти, індивідуальних векторів самоосвіти, зміну їх положень, а також зміст їхніх складових частин на основних етапах соціалізації та дорослі- шання. Розробляється питання духовно-моральної освіти в контексті педагогічної психології, а також звертається увага на нові навчальні стратегії в освіті, спрямовані на розвиток метанавичок і метакомпетенцій, які дозволяють краще засвоювати навчальний зміст та ефективніше організовувати індивідуальний навчальний простір. Пропону- ється розв’язання сучасних проблем психолого-педагогічного спрямування шляхом створення міждисциплінарних груп, до складу яких мають входити фахівці-практики; а також шляхом звернення особливої уваги на особистість в освіті в усіх аспектах, пов’язаних із цим питанням.
9
Slusarevskyy, Mykola, та Iryna Revera. "Немає людини - немає проблеми". Проблеми політичної психології 20 (14 вересня 2017): 3–18. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol20-year2017-16.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовується потреба переходу від умоглядних тверджень до конкретно-наукового розроблення проблеми впливу трагічних подій радянського минулого на масову психологію та поведінку сучасних українців. На думку авторів, обов’язковим проміжним кроком на цьому шляху має стати висунення придатних для емпіричної перевірки наукових гіпотез. Робиться спроба запропонувати гіпотетичний конструкт, що поєднує масові політичні репресії 30-х років ХХ ст. з фактами побутової злочинності в посттоталітарних суспільствах і зразками сучасної масової культури. Як факти побутової злочинності розглядаються замовні вбивства, що скоюються заради вирішення пересічними громадянами життєвих проблем; як зразки масової культури аналізуються телесеріали, що мимохіть “підказують” такий спосіб вирішення життєвої проблеми. При цьому констатується принципова відмінність ставлення до вбивства у видовищних практиках масової культури і класичних творах художньої літератури, які, засуджуючи вбивство як найтяжчий злочин, засвідчують водночас наявність у масовій психології тенденцій прийнятності побутової злочинності як способу вирішення життєвих проблем. Припускається, що, маючи опертя в масовій психології, політичні репресії 1930-х років справили на неї “зворотний” деструктивний вплив, посиливши та поглибивши згадані тенденції. Висувається також припущення, що інспіроване політичними репресіями трансгенераційне вкорінення стереотипів побутової злочинності відбувається, з одного боку, безпосередньо (за допомогою каналів міжпоколінної комунікації), з другого – за посередництвом масової культури, яка теж обтяжена психологічними наслідками масових політичних репресій. Здійснено мисленнєвий експеримент, що продемонстрував можливість операціоналізації запропонованого гіпотетичного конструкта і, отже, його емпіричної перевірки.
10
Омелянюк, Сергій. "Монологізм як психолого-наративна особливість представлення інформації соціально-політичного змісту". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T1 (2019): 181–89. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-181-189.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується система конструювання інформації соціально-політичного змісту. Виокремлено три системні структури: по-перше, це державно-політичні інститути; по-друге, засоби масової інформації; по-третє, засоби масової комунікації. Показано, що відзначені структури сформувались послідовно, відіграючи домінантну роль як інструменти конструювання соціальних уявлень, афективної сфери суспільства та поведінки. Монологізм представлення інформації визначає й специфіку її психологічного впливу. Монологічне звернення до аудиторії передбачає й відповідну побудову наративу. У когнітивному плані монологічна подача інформації відзначається несуперечливістю. Ті факти, які спричиняють когнітивний дисонанс, просто замовчуються, або ж подаються як несуттєві, певні курйози чи маргінальні погляди на події, котрі постають малозначущими на тлі офіційних трактувань. Державно-політичні інститути, представляючи інформацію, виконують найважливішу функцію – конструювання базових понять, на основі яких ЗМІ вибудовують домінантний дискурс. Базові поняття виконують роль своєрідних аксіом, котрі надалі використовуються ЗМІ для несуперечливого трактування суспільно-політичних подій. Головна ж функція ЗМІ – не тільки і не стільки повідомлення офіційного трактування подій, а забезпечення їхнього емоційного представлення. Таким чином, взаємодія державно-політичних інститутів і ЗМІ забезпечує конструювання двох базових психологічних структур – когнітивної й афективної сфер. На їхній основі, знову ж таки за посередництва державно-політичних інститутів й інститутів громадянського суспільства, створюються канали прояву суспільної активності. Таким способом, реалізується конструювання третього психологічного складника – соціальної поведінки. Поведінка визначається когнітивною й афективною сферами, та легітимними каналами реалізації соціальної активності. Відповідно, монологізм подачі інформації постає важливим інструментом соціально-психологічного впливу.
Дисертації з теми "Політична психологія"
1
Агаларова, Карина Адільївна. "Система освіти як чинник політико-ідеологічної ідентифікації та політичної соціалізації молоді". Thesis, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/45266.
Повний текст джерелаКниги з теми "Політична психологія"
1
Головатий, М. Ф. Політична психологія. Київ: МАУП, 2001.
Знайти повний текст джерела
2
Психологія масової політичної свідомості та поведінки. Київ: ДОК-К, 1997.
Знайти повний текст джерела
3
Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянства Української держави. К., 1995.
Знайти повний текст джерела
4
Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. Київ, 1995.
Знайти повний текст джерела
5
Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. Т. 3. Київ: Знання, 2001.
Знайти повний текст джерелаЗвіти організацій з теми "Політична психологія"
1
Тарасова, Ольга Андріївна, Людмила Сергіївна Черноус та Ірина Володимирівна Грабовець. Політичні аспекти концепцій нації та націоналізму. Класичний приватний університет, 2018. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/2930.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена актуальним проблемам етнополітики – нації та націоналізму. Автори спробували систематизувати різні підходи до трактування цих важливих феноменів суспільно-політичного буття. Автори розглядають такі складові етносу, як історична територія, історична пам'ять, мова, релігія, держава. Також відзначено, що мова, яка постійно змінює свою структуру і оновлюється, допомагає етносу передавати із покоління в покоління свій історичний досвід, безперервність і зберігати самобутність. Автори вважають беззаперечним той факт, що дороговказом для нації є національна ідея, яка зумовлюється національним інтересом і тісно пов’язана з національною психологією.
2
Абдула, Андрій Іванович. Відкрите суспільство, критичне мислення та раціональність. Львівський національний університет імені Івана Франка, 2018. http://dx.doi.org/10.31812/0564/2488.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається критико-раціоналістична традиція, пов’язана з просвітницькою вірою в розум (науковий, філософський, політичний, загальнолюдський), як така, що має єдине підґрунтя в усіх своїх проявах. Цим підґрунтям постає раціональна критика, соціальним проявом якої є «відкрите» (до критики) суспільство. Стверджується, що методологічні принципи, до яких апелює критико-раціоналістична традиція (критична настанова, плюралізм, егалітаризм, номіналізм, антифундаменталізм та ін.) зберігають значний гносеологічний потенціал, орієнтуючи, у тому числі, й на перспективу соціальних перетворень. Висвітлюються ключові аспекти цієї концепції, у зв’язку з категоріями «розуму», «критики», «критичного мислення». Звертаючись до трьох аспектів критичного мислення: психолого-педагогічного, логіко-методологічного та наукового, робиться висновок, що подібна інтерпретація у цілому відповідає уявленню про «критичний розум» (у тлумаченні К. Поппера). Підкреслюється, що критико-раціоналістична методологія апелює не лише до гуманістичних чи просвітницьких цінностей, але й до універсального способу розвитку – методу спроб і помилок. Аналізуються можливості попперівської концепції як методології соціальних реформ, а також проблемні аспекти методологічних засад критичного раціоналізму та безпосередньо «відкритого суспільства».