Добірка наукової літератури з теми "Політична демократія"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Політична демократія".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Політична демократія"
1
І. В., ШКУРАТ. "ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 86, № 1 (11 грудня 2020): 197–208. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.86-1-14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено питання щодо поняття «демократія»,проаналізовано та узагальнено основні форми та види демократії. Тимсамим, автором реалізовано мету роботи, що полягає в дослідженнірозвитку демократії, її основних напрямів та проблем в Україні в епохуглобалізації. Встановлено, що демократія в наш час перетворилась насамоцінність. Демократія дозволяє досягти більш високих темпівзростання, що в середньому демократії і недемократії забезпечуютьприблизно однакові темпи зростання загального доходу. Обґрунтовано,що для економічного зростання неважливо якою є політична система.Досліджено, що коли починається зростання, то важлива інвестиційнастабільність.
2
Kokoriev, Oleksii. "Дефекти демократії Естонії в умовах глобального погіршення якості ліберальної демократії". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 168–73. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.168-173.
Повний текст джерелаАнотація:
На прикладі Естонії розглядається відповідність «молодих» демократій Балтії ліберально-демократичному інституційному та ціннісному стандарту ЄС. Вивчається якість демократії, основні дефекти демократії, які характерні Естонії. Підкреслено, що для Естонії наразі не є характерний неліберальний поворот, але наявна стагнація у зростанні якості ліберальної демократії, а в окремих питаннях наявний регрес. Доведено, що в Естонії відбувся перехід до більш консервативного, націоналістичного порядку денного, а рівень політико-правової культури населення сприяв цьому. Зауважено, що ліберально-демократичні цінності, правила демократичного співжиття ще не є міцно укорінені в усіх соціально-демографічних групах населення. Доведено, що демократія в Естонії не є стійкою, демократична політична культура населення є недостатньо міцною, а націоналістично-консервативний дискурс має висхідну динаміку.
3
Kiyanka, Iryna. "ІДЕЇ ПОПУЛІЗМУ У ВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 2019 РІК". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (7) (18 березня 2020): 223–29. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-223-229.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз ключових гасел, які активно використовувались у виборчій кампанії Президента України 2019 р. До уваги взято програми, у яких відображено реальні політичні вимоги та популістські гасла.
Вивчення популізму актуалізується наявністю соціального замовлення від зацікавлених суб’єктів політичної дії, які застосовують популізм для реалізації своїх програм та в боротьбі за владу.
У сучасних умовах політичне гасло лідера відіграє надзвичайно важливу роль у процесі передвиборчої боротьби за владу. Гасло займає провідну нішу у виборчих технологіях і забезпечує успіх політичного лідера у веденні виборчої кампанії. Як свідчить досвід останніх виборчих кампаній, політичне гасло досить часто асоціюється з популізмом або стає популістським гаслом
Разом із цим актуальна сьогодні в Україні популістська категорія «народу», носія всіх чеснот, найвищої цілі та мірила добра й зла, веде свій родовід ще від українського національно-демократичного руху ХІХ ст., із його виразно народницькими рисами. Новітній український національний рух певною мірою перейняв її як частину інтелектуальної спадщини від своїх історичних попередників, тим більше, що вона, як зазначалося вище, виявилася потрібною в роки вирішальної атаки на комуністичний режим.
Акцентовано, що популістські гасла у виборчі кампанії на пост Президента України 2019 р. сприймається, по-перше, як іноді спланована політична дія, за допомогою якої певна політична партія чи група політичних лідерів свідомо провокує та включає значну частину мас для втілення своїх маніпулятивних дій і реалізацію політичних технологій заради здобуття влади.
А по-друге, політична еліта вдало використовує національні образи, ідеї, символіку, щоб утвердити це у свідомості більшої частини свого електорату й узяти під контроль політичну ситуацію в країні. Останнім часом спостерігаємо на полі українського електорату, де з боку як опозиційних партій, так і провладних усі готуються до виборів-2020 р., забуваючи свої передвиборчі обіцянки та програми.
Вибори в Україні втрачають значення механізму ствердження стандартів відповідальної державної політики. Це також є свідченням слабкості політичних партій, адже саме вони мають бути зацікавлені в зміцненні такого інституту демократії, як вибори, оскільки вибори дають змогу політичним партіям реалізувати себе. Виборча система й надалі залишається фактором соціально-політичної напруженості, провокує політичні сили використовувати регіональні відмінності як інструмент політичної боротьби
4
Udzhmadzhuridze, G. G. "Політична культура студентської молоді ДНУ ім. О. Гончара". Grani 19, № 4 (12 березня 2016): 88–98. http://dx.doi.org/10.15421/1716084.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню політичної культури студентів ДНУ ім. О. Гончара. Автор використовує основні теоретичні положення концепту політичної культури у побудові методико-методологічної моделі дослідження політичної культури студентської молоді. Враховуються особливості перехідного характеру українського суспільства. Політична культура визначається як система інтеріоризованих знань, відчуттів, оцінок індивідів до -політичного. Типологізація політичної культури здійснюється на основі використання шкал: демократія/тоталітаризм, активність/пасивність. Виокремлюються чотири типи політичної культури студентської молоді. Проведене емпіричне дослідження зафіксувало, що 87,3% студентів ДНУ відносяться до пасивно-демократичної політичної культури. Виявлено вплив наступних факторів на формування політичної культури студентів ДНУ: рівень освіти батьків, певне вірування, матеріальне положення сім’ї. Натомість з’ясовано, що політична культура студентів ДНУ не залежить від рідної мови спілкування або країни походження батьків.
5
Derzhko, I. Z. "Політична культура громадянського суспільства в контексті синергетичної парадигми". Grani 18, № 1 (22 грудня 2014): 11–16. http://dx.doi.org/10.15421/1715002.
Повний текст джерелаАнотація:
Особливість політичної культури полягає в тому, що вона нерозривно пов’язана з людською суб’єктивністю і є «суб’єктивним об’єктом». У вузькому розумінні політична культура - це не політика або політичний процес у їхньому реальному втіленні, а комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики, про закони й правила його функціонування. Політична культура містить у собі ті елементи й феномени суспільної свідомості й, у більш широкому плані, духовної культури тієї або іншої країни, які пов’язані із суспільно-політичними інститутами й політичними процесами і впливають на форми, формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, задають значимість і напрямок політичному процесу в цілому. Політична культура виступає як кінцевий пояснювальний принцип, як найважливіший показник розвитку політичної системи. Коли теоретики перейшли від побудови концепцій і обґрунтування методик до їх емпіричної перевірки, то тут були виявлені як переваги, так і істотні недоліки кожної з моделей, що ставлять під сумнів навіть деякі ключові моменти. Так, насамперед потрібно було чітко сформулювати, що ж є об’єктом і суб’єктом політичної культури. Досліджуючи політичну культуру, не можна ігнорувати той факт, що вона є специфічною та відмінною від основних характеристик політичної культури інших соціальних груп, а подекуди - цілком альтернативною, через що має бути розглянута в якості окремої категорії. Політична культура пронизує всю сукупність відносин, які складаються між учасниками політичного процесу, здійснює вплив на форми організації державної влади, будову її інститутів, дозволяє ефективно регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус. Політична культура є тим фактором, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку. Це підтверджує і практика розвинутих демократичних держав, яка показує, що саме демократична політична культура є основою їх стабільності і динамічного функціонування. Розуміння політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає методи і способи політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, суспільства і політичної влади, дає змогу визначити зв’язок політичної культури з режимом та її місце в ньому.Процес переходу до демократії уособлює сукупність декількох стадій розвитку. Але це не робить всі політичні переходи схожими один на одного. Завдання лібералізації і демократизації, проведення політичних та управлінських реформ кожного разу вирішуються по-різному, в різній послідовності та у різні терміни. В нормальному стані суспільства ми маємо справу з консенсусною політичною культурою, коли наявний високий рівень злагоди й більшість членів суспільства позитивно ставиться до його політичних інститутів. Синергетика показує, як можна багаторазово скоротити час і необхідні зусилля й генерувати, через резонансні впливи, бажані і - що не менш важливо - структури, що реалізуються, у складній системі. Нова наука про самоорганізацію та складнощі вбачає синергетичний сенс у цьому древньому уявленні. Особливо важливим такий підхід видається у ситуації зростаючого дефіциту ресурсів - ресурсів часу, матеріалів, можливостей людства. Економія цих ресурсів стає не просто вигідною, але єдино можливим виходом для людства у світлі глобальних проблем. Перехід від недемократичної політичної культури до демократичної - це перехід до автономної участі, яка заснована на можливості вибору і властива розвиненому громадянському суспільству, конкуренції у політиці.
6
Семенченко, Ф. Г. "Демократія як політична цінність українського суспільства". Проблеми міжнародних відносин. Серія: політичні науки, Вип. 13 (2018): 57–74.
Знайти повний текст джерела
7
Malyavin, Y. V. "Особливості функціонування опозиційних політичних партій у сучасній Росії". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 4(144) (11 липня 2017): 24. http://dx.doi.org/10.15421/171756.
Повний текст джерелаАнотація:
У представленій статті охарактеризовано специфіку функціонування політичної опозиції в площині політичної системи сучасної Росії. Унікальність політичного життя визначає наявність політичної опозиції як один із механізмів забезпечення ефективності політичних інституцій всередині будь-якої держави. Можливість критично висловлювати думки на адресу політичних сил що мають законно визнане право на політичну владу в соціумі, це одна з ознак демократичного політичного режиму. Проте останнім часом у політичній системі деяких країн, які позиціонують себе як країни демократії, можна спостерігати за утисканням опозиційних сил або ж створення «керованих» чи «протоопозицій». На нашу думку, одним із прикладів діяльності такого виду опозиції є російська.Встановлено, що існуюча політична опозиція, яка діє в Росії, не є достатньо ефективною, через її сегментарність, внутрішні конфлікти і головне відсутність серед лідерів опозиції консолідуючої мети. Як наслідок, партія влади «Єдина Росія» та визнаний більшістю росіян політичний лідер – Президент РФ В. Путін застосовує всі методи протидії опозиції, зводячи нанівець протестні дії опозиціонерів. У статті виявлено, що сучасно політична опозиція має декілька груп серед яких виділяються «стара» частина так звана пострадянська представлена Г. Зюгановим, В. Жириновським тощо. Тобто ті постаті, які скоріше грають роль опозиції за правилами, які визначає партія влади. Молоде крило опозиціонерів, в якому постійно відбувається суперництво серед лідерів за право очолити рух і мати підтримку більшості електорату. Важливо розуміти, що окремо в опозиції Росії представлені ультраправі та радикальні течії, які позиціонують себе як об’єднувачі земель в єдину «Велику Русь». Але простежуючи організовані і проведені акції непокори з боку опозиційних сил, чітко простежується їх неефективність, діюча при владі політична еліта завжди на крок попереду, навіть коли застосовує силові методи для протидії мирним зібранням. Більш того, політична опозиція неготова до реального приходу до влади, це чітко видно через відсутність конкретних програм економічного реформування Росії виходячи не із закордонного досвіду, а із вітчизняної специфіки. Політичні акції у вигляді проведення проекту «Відкрита Росія» ще раз довели той факт, що опозиція відірвана від потреб потенційного електорату, якому виявилися необхідними не лише нові обличчя при владі, але й гарантії, що ці нові обличчя будуть здатні покращити соціально-економічне життя пересічного росіянина байдуже в якій частині Росії він мешкає. Доведено, що політична опозиція не враховує ментальність росіян, їх потяг не до м’якої демократії, а до лідера-господаря, захисника Вітчизни від зовнішньої загрози. У свою чергу правляча еліта і її лідер вдало й ефективно реалізують цей імідж на практиці і, незважаючи на погіршення економічних показників, утримують підтримку серед населення. Таким чином, російська політична опозиція є незрілою і переважно керованою з боку діючої влади.
8
Кокорєв, О. В. "Визначення особливостей стану ліберальної демократії як передумова оцінки її якості в «молодих демократіях» ЄС". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 109–16. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.314.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджуються проблеми якості демократії в державах-учасницях ЄС, які приєдналися в процесі останніх розширень союзу. З'ясовуються основні прояви наростання демократичного регресу: підйом лівого та правого популізму, неліберальні урядові ініціативи, намагання влади звузити простір дії громадянського суспільства, утиски меншин (етнічних, сексуальних та ін.), наростання мови ненависті, політична корупція, демонізація біженців тощо. Діяльність ЄС у площині якості демократії охарактеризована як незадовільна, наслідком чого визначено наростання неліберальної демократії та інших видів дефектних демократій у державах-учасницях. Наявний спектр інструментів ЄС (зокрема й ст. 7 Договору про ЄС) визначено недостатнім для ефективного запобігання та протидії погіршенню якості демократії в країнах-учасницях. Підкреслено необхідність розробки та прийняття ЄС нових механізмів контролю за дотриманням демократичних стандартів у державах-учасницях. У статті приділено увагу питанню впливу інформаційно-комунікаційних технологій на ліберальну демократію (вплив онлайн-тролів та іншої віртуальної «зброї»). Доведено, що передумови для погіршення якості демократії в «молодих демократіях» Центральної та Східної Європи були закладені ще до глобальної фінансової кризи 2008 р., однак саме ця криза запустила механізми деконсолідації демократії. Виділено інституційні, політичні та економічні причини демократичного відставання держав Центральної та Східної Європи, які входять до ЄС. Зазначено, що пандемія COVID-19 не лише відклала реалізацію ЄС низки завдань щодо покращення якості демократії, а й слугувала підставою окремим державам-учас-ницям продовжити розширювати повноваження урядів і звужувати демократичний громадянський простір. Пандемію COVID-19 автор статті визначає як тест на стресостійкість для «молодих демократій» Центральної та Східної Європи, які входять до ЄС.
9
Бурдюг, М. М. "Чинники зростання популізму в умовах ліберальної демократії". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 89–97. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.712.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано сучасний популізм як виклик ліберальній демократії. Основним чинником зростання популізму визначено зниження привабливості ліберальних рішень у сферах політики, економіки та культури, наростання настроїв «відмови» від емпіричної політичної свідомості, зростання популярності політики заперечення.
Визначено характерні ознаки популізму як неінтелектуального, примітивного характеру, але дуже дієвого методу впливу на політичну аудиторію. Популізм є вагомим методом боротьби за владу в умовах нестабільного розвитку. Узагальнено, що популізм з'явився наприкінці ХІХ століття як громадський рух, ідеологія і вид політичної діяльності, який з того часу міцно зайняв свої позиції в політичній свідомості мас, набуваючи нових рис і активізуючись у періоди, коли країни переживали переломні етапи своєї історії.
Динаміку розвитку популізму як суспільно-політичного феномену в Україні проаналізовано на прикладі зростання популярності всеохопних партій (catch-all parties) і тенденцій ідеологічної деради-калізації (індоктринації) політики загалом. На прикладі низки європейських партій досліджено феномени популізму та євроскептицизму як дві різні сторони одного протестного руху, що становить так звану «політичну альтернативу».
Як політологічна конструкція популізм ще не має достатнього теоретичного обгрунтування, проте має цілісну структуру. Наголошено, що популізм є загрозою не для демократії, а для провідного ліберального варіанту демократії. Завдання популізму - перетворити народні уподобання на державну політику без перешкод, які заважали ліберальним демократіям ефективно реагувати на нагальні проблеми (неліберальна демократія). Важливим чинником зростання популізму визначено недостатню дієвість конституціоналізму та інших формальних, обмежених інститутів, процедур для забезпечення принципів народного суверенітету, демократії, справедливості, забезпечення інтересів більшості в сучасному світі.
10
Morar, N. V. "Політичне лідерство в сучасній Україні: проблеми становлення та розвитку". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 2(142) (25 квітня 2017): 5. http://dx.doi.org/10.15421/171718.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджуються особливості формування політичного лідерства в Україні в умовах державної незалежності та актуалізується необхідність створення цілісної системи підготовки політичних лідерів. Підкреслюється, що політична практика цього періоду не висунула жодного загальнонаціонального лідера, який був би здатним об’єднати всі верстви українського суспільства в боротьбі за дійсну демократію, соціальну справедливість та всенародний добробут. Для сучасної політичної ситуації в Україні характерні такі явища, як криза державності, втрата політичного управління, криза національної ідентичності. В цьому контексті підкреслюється, що сьогоднішня реальність змушує переосмислити питання про роль особи, її внесок у політичний процес перехідного періоду розвитку суспільства.Робиться висновок, що в Україні відсутні система підготовки політичних лідерів як у загальнонаціональному масштабі, так і на регіональному рівні. Політичні партії, громадські організації теж не готують цілеспрямовано політичних лідерів, використовуючи системи стихійного відбору, що вкрай неефективно. В цьому плані особливої актуальності набуває комплекс проблем, пов’язаних з системою формування та підготовки політичних лідерів як у загальнонаціональному масштабі, так і на регіональному рівні.
Дисертації з теми "Політична демократія"
1
Іванов, М. С. "Досвід розбудови системи політичної освіти окремих європейських держав в період їх переходу до демократичного улаштування". Thesis, Видавництво СумДУ, 2004. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/23363.
Повний текст джерела
2
Шпірко, Д. "Стан розвитку демократичної політичної системи України на сучасному етапі". Thesis, Видавництво СумДУ, 2012. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/26156.
Повний текст джерела
3
Радионова, Л. А. "Политическая элита: нарастание иррациональности". Thesis, Сумский государственный университет, 2015. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/39883.
Повний текст джерелаАнотація:
Нынешний процесс демократизации политической власти в Украине – еще одна попытка интегрироваться в мировое сообщество стран, исповедующих прагматические, рациональные
социокультурные и политические ценности.
4
Пильгун, Наталія Василівна, та Б. С. Літвінчук. "Становлення і проблеми розвитку демократії в Україні". Thesis, Вектор, 2020. https://er.nau.edu.ua/handle/NAU/44272.
Повний текст джерелаАнотація:
Наша держава, проголосивши державну незалежність, взяла курс на творення демократичної політичної системи. На сьогодні ми маємо майже всі необхідні атрибути державності, політичні інститути, саме існування яких свідчить, що в країні відбуваються процеси демократизації. Проте більшість спостерігачів вважає, що Україні ще далеко до встановлення справжнього демократичного режиму, що вона переживає синдром «політичної перевтоми». У громадян зростає розчарування в ідеалах демократії.
5
Манько, В. А. "Основні причини поширення політичної корупції". Thesis, НТУ "ХПІ", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/22327.
Повний текст джерела
6
Вишковський, В. "Сутність та походження масової культури". Thesis, НТУ "ХПІ", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/22834.
Повний текст джерела
7
Щербакова, Юлія Едуардівна. "Цінності обєднаної Європи у контексті демократизації політичної культури українського суспільства". Thesis, на правах рукопису, 2011. http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/17540.
Повний текст джерелаАнотація:
ДисертаціяУ роботі визначено сутність та зміст поняття «цінності політичного простору», запропоновано авторську інтерпретацію, згідно з якою встановлено відмінність понять «політичні цінності» та «цінності політичного простору». запропоновано класифікацію цінностей об’єднаної Європи, критерії якої опрацьовано, спираючись на дані «European Values Survey», «European Social Survey», «Eurobarometer», а також на дані контент-аналізу «Договору, що запроваджує Конституцію для Європи», Лісабонського договору і методу якісного аналізу документів – Копенгагенських критеріїв. На основі даних соціологічних опитувань, проведених в Україні, розроблено політичний ціннісний портрет українців
8
Семенюк, Т. Ю. "Вибори -2006 та їх роль у трансформації політичної системи українського суспільства". Thesis, Видавництво СумДУ, 2006. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/11776.
Повний текст джерела
9
Вінничук, Н. Ю. "Політична опозиція як інститут сучасної демократії". Дис. канд. політ. наук, КНУТШ, 2007.
Знайти повний текст джерела
10
Нагорянський, Євген Анатолійович. "Публічна політика як складова сучасної демократії". Дис. канд. політ. наук, М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2014.
Знайти повний текст джерелаКниги з теми "Політична демократія"
1
Бортніков, В. І. Політична участь і демократія: українські реалії. Луцьк: Вежа, 2007.
Знайти повний текст джерела
2
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Історія незалежної України – складний шлях усвідомлення нею власних національних інтересів, обстоювання державного суверенітету, виборювання гідного місця в Європі та світі. Перед новою незалежною державою постали безпрецедентні за складністю і масштабами завдання перетворення: • «радянської людини», ізольованої «залізною завісою», на українця, відкритого до Європи і світу; • тоталітарного суспільства, в якому людина була гвинтиком державної машини, на громадянське суспільство, яке поважає права і свободи кожної людини; радянського авторитаризму ‒ на сучасну європейську демократію; • планово-адміністративної економіки як частини єдиного народногосподарського комплексу СРСР, заснованої на державній власності, на сучасну ринкову економіку на основі приватної власності; • УРСР на незалежну Україну. За 30 років замість диктатури комуністичної партії і декоративної системи рад створено систему державної влади, ґрунтовану на поділі на законодавчу, виконавчу і судову, визнане й гарантоване місцеве самоврядування. Триває реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади, завданнями якої, поміж іншого, є забезпечення доступності публічних послуг та підвищення їхньої якості, досягнення оптимального розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Україна – одна з небагатьох країн пострадянського простору, в якій відбувається періодична зміна політичної влади як у спосіб виборів, так і під тиском масових протестів. За Індексом демократії (Democracy Index) британської дослідної компанії The Economist Intelligence Unit Україна у 2020 р. посіла 79-те місце із 167 країн світу. Розвивається громадянське суспільство. Зростає довіра до громадських організацій та волонтерського руху. Зміцнюється партнерство громадянського суспільства з органами влади, що сприяє прозорості та підзвітності державних органів, розвитку діалогу у суспільстві. Завдяки сучасним інформаційним технологіям поліпшується доступ громадян до публічних послуг. Стратегічним курсом України є європейська та євроатлантична інтеграція, набуття повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО.
Звіти організацій з теми "Політична демократія"
1
Hrytsenko, Olena. НОВІ ФОРМИ ДЕМОКРАТІЇ, ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ Й ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. Ivan Franko National University of Lviv, червень 2019. http://dx.doi.org/10.30970/vjo.2019.46.10060.
Повний текст джерела