Добірка наукової літератури з теми "Політика підтримки підприємництва"

У статті проаналізовано аспекти нормативно-правового, інституційного та фінансово економічного механізмів аграрної політики в Україні через призму політики економічної та з урахуванням компонентів енергетичної політики держави. Визначено, що в Україні напрацьовано комплексний механізм формування та реалізації аграрної політики, що знаходить свій вияв у визначених та закріплених відповідними правовими актами напрямах та пріоритетах аграрної політики. Поряд із тим з’ясовано, що прийняті основоположні акти потребують суттєвих змін у напрямі підвищення рівня їх дієвості шляхом закріплення на рівні законодавства поряд із пріоритетами обсягів фінансування у формі певного відсотка від державного бюджету або ВВП країни, а також прозорих та спрощених механізмів розподілу коштів. Визначено, що інституційна структура реалізації державної аграрної політики хоча й наявна в кількісному вигляді, однак, на нашу думку, потребує вдосконалення як на центральному рівні – шляхом приведення її в підпорядкованість політиці економічній, так і на місцевому, тим більше що значну частину функцій підрозділів реалізації аграрної політики на регіональному рівні є дублююча МінАПП робота з опрацювання документів учасників державних аграрних програм. Додатковим аргументом такої консолідації є успішний досвід запровадження Програми 5–7–9, яка впроваджується без прив’язки до певної галузі економіки, однак відіграє домінантну роль у справі державної фінансово-кредитної підтримки аграрного підприємництва. Окремої уваги заслуговує реалізація можливостей розв’язання енергетичних проблем за рахунок наявних в аграрній галузі сировинних потужностей, що за належної державної політики дало б можливість зменшити імпортозалежність в енергоресурсах. Базуючись на підходах Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки у сфері стимулювання виробництва та використання біологічних видів палива, доречно використати цільовий адаптований досвід, як то встановлення конкретних вимог щодо використання біопалива на певному відсотковому рівні загального обсягу споживання дизельного палива, встановлення податкових пільг тощо.

У статті визначено теоретико-генетичний розвиток інтеграційних процесів в сучасному регіональному менеджменті з урахуванням векторів суспільного прогресу, поєднання знань економіки, інноватики, соціології, теорії ринків та підприємництва. Наголошено, що інтеграційні процеси завжди мають загальну або локальну дію, формальні та неформальні прояви, позитивний або негативний вплив на явища та процеси людської діяльності, забезпечують позитивну або негативну динаміку окремих соціально-економічних явищ і процесів. Саме інтеграція як рушійна сила формує потенціал суспільства й економіки держави та її територій. Визначено ключові чинники суспільного прогресу, що обумовили дослідження процесу інтеграції в економіці та менеджменті: прискорене формування світового ринку та його впливовість на національні економіки, зміна границь регіонів; укрупнення, централізація та диверсифікація капіталів, прискорена диверсифікація виробництва та сфери послуг; масове виробництво та його залежність від науково-технічного прогресу, екологічних і соціальних стандартів; територіальний перерозподіл світу, зони економічного впливу та новітні формати регіоналізації. Зосереджено увагу на тому, що кластер, як прояв економічної інтеграції в сучасній діяльності, галузевої та регіональної влади, постає первинним в інструментарії стимулювання ринків, бізнесу, якісного та кількісного покращення ділового середовища, залучення інвестицій, інструментом балансу інтересів влади та бізнесу. Зазначено, що кластери постають центром промислової політики, балансують групи регіональних інтересів, стимулюють і корегують регіональний розвиток, прискорюють комерціалізацію національних наукових надбань. Визначено такі компоненти потенціалу кластероутворення регіонів, як: наука та освіта; ресурсна база; заощадження підприємств та населення; малий і середній бізнес та інфраструктура підтримки малого та середнього бізнесу. Реалізація потенціалу кластероутворення має ґрунтуватися на системі безпеки від наявних ризиків, побудова якої може максимально швидко сформувати платформу взаємних дій, колективного прийняття рішень, заходів організації та контролю. Обґрунтовано управлінське бачення формування стратегічної мети кластероутворення з урахуванням принципів консолідації та гармонізації ключових інтересів.

The realization of Ukraine's innovation potential is permanently hampered by a number of political and socio-economic factors. However, despite numerous problems in the economy, innovative entrepreneurship in the form of startup projects shows stable growth. The Ukrainian startup sector has become one of the few sectors of the economy that has been developing dynamically in recent years. International experience indicates that the state is an important player in building the national startup ecosystem. In particular, the state plays a leading role in preventing the outflow of startups to other world ecosystems. The purpose of the article was to establish the features of the state support for the national startup ecosystem and outline the ways to strengthen this support. Based on the analysis of international experience, the existing approaches, methods, and tools used in the world practice to support the startup ecosystems were identified. In terms of the development of the startup ecosystems, two major types of state policies are outlined: proactive policy and reactive policy. The paper provides key characteristics of theses types of policies. The analysis of government support for national startup ecosystem was conducted. Although the development of innovative entrepreneurship was defined as a strategic priority of Ukrainian government, the speed of implementation of practical measures aimed at achieving this goal is insufficient. Positive tendencies in the state support of Ukrainian startups as well as the main directions for state stimulation of the domestic startup ecosystem were highlighted.To stimulate the development of the domestic startup ecosystem, the following areas of state support were considered: legal regula-tion, startup investment, human capital development, competence centers, infrastructure development, media and event management. The factors that inhibit state support for startups were identified. In addition, the role of the private sector in building the national ecosys-tem of startups was outlined. Promising area of further research is the analysis of trends in the global startup industry and comprehension of international experience to elaborate efficient tools for domestic startup ecosystem support. Keywords: startup, startup ecosystem, state policy, investments in startups, human capital, startup ecosystem infrastructure. У статті розглядається роль держави як суб’єкта формування вітчизняної екосистеми стартапів. На основі аналізу міжнарод-ного досвіду визначені існуючі у світовій практиці підходи до формування державної політики підтримки екосистеми стартапів, напрями та практичні інструменти стимулювання стартапів. Висвітлені відмінності між проактивною та реактивною політикою стимулюванння екосистеми стартапів. Проаналізовано сучасний стан державної підтримки стартапів в Україні. Хоча в Україні розвиток інноваційного підприємництва визначений як стратегічний пріоритет державної політики, однак темпи імплементації практичних заходів, спрямованих на досягнення цієї мети, є недостатніми. Визначені інструменти державного стимулювання вітчизняної екосистеми стартапів, що відносяться до державно-правового регулювання, інвестування стартапів, розвитку людського капіталу, створенння центрів компетенцій, інфраструктурного забезпечення, медіа та івент менеджменту. Ключові слова: стартап, екосистема стартапів, політика підтримки стартапів, інвестування стартапів, людський капітал, інфраструктура стартапів.

В статті проведено аналіз особливостей підприємницької діяльності жінок в Україні, а саме в аграрній сфері. У дослідженні виявлено характерні риси, види та форми жіночого підприємництва, визначено основні причини підприємницької активності жінок, а також бар’єри та перешкоди. Вивчено сучасний стан гендерної рівності в Україні та зазначено, що в 2019 році Україна займала 60 місце з 160 країн світу за показником індексу гендерної рівності, а в українському парламенті питома вага жінок складає 20,8 відсотка, тоді як в європейських кранах цей показник наближається до 50 відсотків, наприклад у Швеції – 47 відсотків, у Іспанії – 44 відсотка. Доведено, що однією з перешкод підприємницької діяльності для жінок в аграрній сфері є гендерні асиметрії, що виникають в бізнес-середовищі. На даний момент підприємництво в агропромисловому комплексі має свої особливості, які пов’язані з тим, що воно охоплює не тільки саму працю в сільському господарстві, а й працю задля розвитку сільських територій та несільськогосподарське підприємництво. Обґрунтовано причини необхідності сприяння жіночому підприємництву і запропоновано шляхи розвитку підприємництва в аграрній сфері. Основні перешкоди, які ми вважаємо важливими і які стримують розвиток підприємництва – це: низький рівень розвитку мережі соціальної інфраструктури, що створює додаткове навантаження на жінок; відсутність в напрямках аграрної політики окремих елементів, які б стосувалися підтримки жінок в веденні бізнесу; низька доступність до ринку фінансово-кредитних послуг та інше. Вважаємо, що в державних програмах необхідно передбачити окремі заходи які б стосувалися підтримки жінок-підприємців, та які б мали дієвий, а не декларативний характер.

Діяльність у галузі молодіжного підприємництва спрямоване на вирішення проблем, перш за все, соціально-економічного характеру: зниження рівня безробіття, реалізація можливості створення нових робочих місць, розвиток нових напрямів та галузей економіки тощо. Молодіжне підприємництво - один з факторів розвитку економіки країни, тому має місце необхідність залучення молоді до підприємництва. У статті наведена сучасна наукова практика молодіжного підприємництва, яка виокремила окремі його ознаки, а також визначила ряд сильних та слабких сторін даного феномену. На основі аналізу представлено ретроспективу позиціонування молоді в сучасній бізнес-спільноті та сформульовано найважливіші напрями вдосконалення цього перспективного вектору національної молодіжної політики. Автор проаналізував вітчизняний та зарубіжний досвід форм і методів підтримки та розвитку молодіжного підприємництва, висвітив основні формати.

В статті проведений є аналіз ситуації з формуванням підприємництва, його інституційного середовища, розроблені шляхи покращення інституційного середовища розвитку підприємництва в аграрній сфері. В статті доведено, що основними формами державної підтримки підприємництва в агарній сфері є: політична, економічна, соціальна, екологічна. В статті аргументовано, що підтримка розвитку підприємництва повинна базуватися на сприятливому інституційному середовищі, визначено що стимулюючим фактором розвитку підприємницької діяльності є удосконалення нормативної бази та реорганізація органів управління, що призведе до покращення інституційного середовища та в свою чергу стане потужним інструментом для активізації підприємницької діяльності і буде сприяти сталому економічному розвитку держави. Нами визначено, що в подальшому свої дослідження з даного питання будуть направлені на розробку дієвих механізмів створення сприятливих умов для розвитку підприємництва в агарній сфері як з боку держави так і збоку іноземних донорів в частині технічної, інформаційної та навчальної підтримки.

Досліджено основні напрямки та пріоритети державної підтримки інноваційно-інвестиційного розвитку підприємництва на основі використання фінансових інструментів. Обґрунтовано, що управління інноваційно-інвестиційним розвитком підприємництва потребує заходів державної підтримки, які є складовою державного регулювання розвитку підприємництва, та реалізуються на основі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування. Розглянуто основні теоретичні підходи до визначення сутності фінансового механізму державної підтримки інноваційно-інвестиційного розвитку підприємницького сектора. Наголошено на впливі функціонування інституту підприємництва та рівня його інноваційно-інвестиційної активності на соціально-економічний розвиток країни. Окреслено перелік проблем об’єктивного тасуб’єктивного характеру розвитку підприємництва на сучасному етапі трансформаційних змін у державній економічній політиці. Визначено, що фінансування інноваційної діяльності на державному рівні є недостатнім, а приватні інвестиції характеризуються безсистемністю та переважають у великих інтегрованих бізнес-структурах. На основі дослідження зарубіжного досвіду запропоновано пріоритетні напрями удосконалення фінансового механізму державної підтримки.

Стаття присвячена теоретичним засадам формування організаційно-економічного механізму розвитку інноваційного підприємництва на рівні регіону. Проаналізовано та визначено основні фактори впливу на стан та розвиток інноваційного підприємництва в регіоні, до яких віднесено: посилення деструктивних впливів на стан та розвиток регіону; нестача кваліфікованих кадрів, задіяних в розвитку інноваційного підприємництва; недосконалість комунікацій між наукою, бізнесом та владою; відсутність єдиного стратегічного бачення розвитку інноваційного підприємництва регіонів держави тощо. Визначено структурні елементи досліджуваного механізму, до яких віднесено організаційні, інституційні та економічні складові, що формують комплекс важелів управління процесом розвитку інноваційного підприємництва регіону. Систематизовано основні типи стейкхолдерів розвитку інноваційного підприємництва регіону, до яких віднесено органи влади, підприємницькі суб’єкти регіону, інвестори, громадськість, міжнародні стейкхолдери, інститути знань. З метою більш чіткого визначення переліку інструментів досліджуваного механізму, які відповідають його конкретним стратегічним цілям, сформовано та деталізовано пріоритети регулювання розвитку інноваційного підприємництва регіону. До таких приорітетів віднесено: формування та реалізацію конкурентоспроможних регіональних інноваційних продуктів та послуг; підвищення рівня якості інституційної інфраструктури інноваційного підприємництва регіону; удосконалення інформаційного забезпечення інноваційного підприємництва регіону; організація системи якісної підготовки кваліфікованих фахівців для сфери інноваційного підприємництва; системна детінізація діяльності суб’єктів підприємництва регіону. Доведено, що регулювання розвитком інноваційного підприємництва регіону здійснюється шляхом визначення і підтримки пріоритетних напрямів як державного та галузевого, так і регіонального та місцевого рівня. Більшість регіонів, шляхом формування і реалізації регіональних стратегій та програм самостійно здійснюють підтримку та розвиток інноваційного підприємництва, виділяють кошти з власних бюджетів на провадження науково-дослідницької діяльності та на впровадження інновацій в регіоні. Крім того, регіони захищають права та інтереси суб’єктів інноваційної діяльності, забезпечують фінансову підтримку виконання інноваційних проектів, стимулюють комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що кредитують виконання інноваційних проектів; підтримують функціонування і розвиток сучасної інноваційної інфраструктури регіону тощо. Організаційно-економічний механізм розвитку інноваційного підприємництва може стати дієвим напрямом соціально-економічного розвитку регіону. Чітке та дієве регулювання процесів розвитку інноваційного підприємництва регіонів передбачає застосування комплексу економічних, організаційних та інституційних заходів, що забезпечують ефективне використання ресурсного потенціалу регіону, реалізацію потенціалу всіх суб’єктів інноваційного підприємництва та збалансування інтересів усіх стейкхолдерів регіону. Визначено, що не існує ідеальної формули для створення оптимальної системи регулювання розвитку інноваційного підприємництва, але реалізація цілеспрямованої, послідовної та добре продуманої регіональної політики у даній сфері дозволяє досягти значних позитивних результатів.

Проаналізовано особливості розвитку підприємництва в умовах завершення адміністративно-територіальної та земельної реформ. Продемонстровано, що підприємництво є необхідною умовою економічного розвитку територіальних громад, які утворилися в результаті проведення адміністративно-територіальної реформи в контексті ринкового реформування національної економіки, яке передбачає реалізацію державної політики, формуючи новий формат взаємовідносин між публічною владою і бізнесом, урегульовує економічні процеси у приватному секторі економіки, прискорює економічне зростання, підвищує якість надання державних послуг. Виявлено пріоритетні напрями вдосконалення цього процесу. Хоча адміністративно-територіальна реформа в Україні перебуває на завершальній стадії, зроблено висновок про її неефективність, що призводить до низької ефективності функціонування і розвитку бізнес-середовища та підприємництва малого і середнього бізнесу, які є основними джерелами наповнення місцевих бюджетів на основі чинної податкової системи. Було зазначено, що розвиток підприємництва в Україні повинен мати свою стратегію впровадження, яка може визначати головні аспекти, розкривати актуальну проблематику і надавати варіанти рішень цих гострих питань. Ключовими положеннями подібної стратегії стануть: інституціональне бізнес-середовище, покращення якості дорадництва, налагодження комунікаційних каналів та тісних взаємовідносин між місцевою владою і населенням, удосконалення механізмів розвитку кооперації та кластерів, розроблення рекомендаційних бізнес-пакетів для потенційних підприємців, проведення аналізу ресурсного потенціалу сільської території, розроблення інструментів державної підтримки малого і середнього бізнесу, формування доступних і відкритих геоінформаційних систем з розвитку підприємництва, удосконалення моделей державно-приватного партнерства для розвитку територій громад, організація дистанційного навчання зацікавлених жителів для ефективного ведення власної справи з урахуванням змін клімату, стимулювання місцевих органів влади до нарощування власного бюджетного потенціалу, прозорість і доступність до інформації з упровадження окремих видів підприємницької діяльності на території громади, розкриття ресурсного забезпечення та інвестиційної привабливості території

У роботі розглянуто теоретичні засади малого підприємництва та його роль у національній економіці; особливості державної регуляторної політики у сфері підприємництва та державної підтримки суб’єктів малого і середнього підприємництва. Проаналізовано сучасний стан розвитку малого підприємництва в Україні та Одеській області, охарактеризовано державну регуляторну політику та основні перешкоди для розвитку малого підприємництва в України. За результатами аналізу основних тенденцій розвитку малого підприємництва запропоновано шляхи вдосконалення інструментів реалізації державної регуляторної політики в Україні та сформульовано стратегічні завдання з підтримки розвитку малого підприємництва в Одеській області.
В работе рассмотрены теоретические основы малого предпринимательства и его роль в национальной экономике; особенности государственной регуляторной политики в сфере предпринимательства и государственной поддержки субъектов малого и среднего предпринимательства. Проанализировано современное состояние развития малого предпринимательства в Украине и Одесской области, охарактеризованы государственную регуляторную политику и основные препятствия для развития малого предпринимательства в Украине. По результатам анализа основных тенденций развития малого предпринимательства предложены пути совершенствования инструментов реализации государственной регуляторной политики в Украине и сформулированы стратегические задачи по поддержке развития малого предпринимательства в Одесской области.
The paper considers the theoretical basis of small business and its role in the national economy; features of the state regulatory policy in the field of entrepreneurship and state support to small and medium enterprises. The current state of small business development in Ukraine and the Odessa region was analyzed, the state regulatory policy and the main obstacles for the development of small entrepreneurship in Ukraine were described. According to the results of the analysis of the main tendencies of small business development, ways for improving the tools of implementation of the state regulatory policy in Ukraine were proposed, and the strategic tasks for supporting small business development in the Odessa region were formulated.