Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Політизація.
Статті в журналах з теми "Політизація"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-46 статей у журналах для дослідження на тему "Політизація".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Todoriuk, O. V. "ЯВИЩЕ ПОЛІТИЗАЦІЇ МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ ЯК ОБ’ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 128–38. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).67.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано основні підходи до визначення поняття “політизація”, а також розуміння меж “політичного” як однієї з основних категорій політичного аналізу. Описано основні характеристики процесу політизації, його ознаки та результати, виокремлено характеристики гіперполітизованої і деполітизованої свідомості. Політику представлено як глобальну і всеохопну силу, що здатна проникати в інші сфери суспільної практики, розв’зувати її нагальні проблеми. Наголошується, що навколишня дійсність сприймається людиною крізь призму політичного і що на рівні свідомості це проявляється через здатність і готовність інтерпретувати зміни, які відбуваються навколо (так само як і відсутність змін), крізь призму політичних інтересів. Звертається також увага на зростання в суспільстві рівня зацікавленості політикою та політичної активності (варто враховувати також прояви абсентеїзму та інших форм протесту проти наявної соціально-політичної ситуації). Акцент зроблено на теоріях, які можуть бути використані як методологічна база для подальших психологічних досліджень. Здійснено спробу теоретичного осмислення можливостей та перспектив дослідження політизації масової свідомості в межах психологічного аналізу. Виявлено, що ключовими показниками політизації свідомості є: особливості образу політики, політичний інтерес та політична участь. Узагальнено визначення політизації на рівні масової та індивідуальної свідомості як “присутності політики в умах і настроях пересічних громадян”; як можливості будь-якому вчинку чи події дати при бажанні політичну оцінку. Зроблено висновок, що політизація масової свідомості є недостатньо дослідженою проблемою у психології та запропоновано варіанти подальших наукових пошуків у цьому напрямі.
2
Бова, А. "Інституалізація і політизація організованої злочинності". Наукові записки інституту політичних і етнонаціональних досліджень. Політологія і етнологія, Вип. 21 (2002): 36–44.
Знайти повний текст джерела
3
Гасиджак, Л. "Етнічний склад населення Донбасу: політизація проблеми". Етнічна історія народів Європи, Вип. 22 (2007): 67–73.
Знайти повний текст джерела
4
Гасиджак, Л. "Етнічний склад населення Донбасу: політизація проблеми". Етнічна історія народів Європи, Вип. 22 (2007): 67–73.
Знайти повний текст джерела
5
Гасиджак, Л. "Етнічний склад населення Донбасу: політизація проблеми". Етнічна історія народів Європи, Вип. 22 (2007): 67–73.
Знайти повний текст джерела
6
Сліденко, І. "Політизація конституційних судів: причини та наслідки". Вісник Конституційного Суду України, № 6 (2016): 211–13.
Знайти повний текст джерела
7
Лєбєдєва, Ю. О. "Політизація українознавчих досліджень на початку ХХ ст." Сіверщина в історії України, Вип. 11 (2018): 315–21.
Знайти повний текст джерела
8
Рашидов, Сейфулла Фейзуллаевич. "КОНФЛІКТ МУСУЛЬМАНСЬКИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ І ПОЛІТИЗАЦІЯ ІСЛАМУ В ДАГЕСТАНІ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 24 (3 грудня 2019): 114–21. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.862.
Повний текст джерелаАнотація:
Исламское возрождение в Дагестане привело не только к изменениям социокультурного облика северокавказской республики. Ислам стал одним из факторов, воздействующих на мировоззрение и формирование идентичности дагестанцев: меняется этноконфессиональный облик исламской идентичности, поведенческие стереотипы, светская идентичность вступает в конфликт с его конфессиональной идентичностью, широкий размах получает радикализация молодёжи.
Характерной особенностью исламской идентичности в постсоветском Дагестане является конфликт мусульманских конфессиональных идентичностей — салафизма и суфизма. По мнению радикальных салафитов ислам запрещает, чтобы правителем над мусульманами был немусульманин, запрещает правление не по законам шариата. Поэтому мусульмане должны строить посредством вооруженной борьбы (джихада) своё, основанное на шариате государство. А представители традиционного ислама считают, что исламское государство можно создать в рамках существующего государства путём просветительской работы.
9
Громакова, Н. Ю. "Політизація польського громадського руху Наддніпрянщини на початку ХХ ст." Вісник Кам"янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки, вип. 10 (2017): 106–16.
Знайти повний текст джерела
10
Бойко, Т. "Політизація сучасних етнонаціональних процесів у Донецькому краї: ризики незворотності". Українознавство, № 1/2 (62/63) (2017): 25–39.
Знайти повний текст джерела
11
Аллеров, Владислав. "ПРОТЕСТНІ АКЦІЇ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, СПРЯМОВАНІ НА ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ ВІЙСЬКОВО-ПРИЗОВНИХ КАМПАНІЙ ДО ЗБРОЙНИХ СИЛ СРСР (1990–1991)". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 30–35. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті ретроспективно проаналізовано діяльність опозиційних до Комуністичної партії України (КПУ) громадсько-політичних організацій, які гостро критикували керівництво СРСР за небажання реформувати Збройні сили СРСР. Інтервенція Радянського Союзу (СРСР) до Афганістану (1979–1989 р.), поглиблення процесів гласності, демократизації на зламі 1980-х – 1990-х років (створення «неформальних» товариств, проведення виборів на альтернативній основі тощо), швидка політизація молодіжного середовища привели до політизації військово-призовних кампаній в Українській РСР, актуалізували питання проходження громадянами УРСР строкової військової служби на території своєї республіки. Вибори до Верховної Ради Української РСР (1990 р.) та формування політичної опозиції в парламенті (Народна Рада) стали тими каталізаторами, що перетворили проблему військового будівництва на одну з першочергових для національно-демократичних сил. Зазначено, що завдяки неформальним товариствам, політичним партіям у 1990–1991 рр. в Українській РСР значного поширення набув антиармійський рух, основні вектори якого спрямовувалися на бойкот, зрив військово- призовних кампаній до Збройних сил СРСР, утвердження в суспільній свідомості ідеї створення національних Збройних сил. Представники опозиційних політичних сил мали власне бачення на вирішення проблем призовників у період військових призовних кампаній 1990–1991 рр. Націонал-демократи наголошували на необхідності: про- ходження військової служби мешканцями України тільки на території республіки; припинення проходження військової служби на території України мешканцями інших республік; відкликання мешканців України, які про- ходять військову службу за межами України, на територію республіки; творення українських Збройних сил; надання можливості для проходження альтернативної військової служби на території України; поступового переходу на професійні Збройні сили тощо.
12
Mosora, Mykhailo. "Угорський автономізм на Закарпатті: сучасні реалії". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 229–38. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.229-238.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано особливості сучасного стану політизації угорської національної меншини в Україні. Автор розглядає сучасний стан політизації угорців Закарпаття. Підкреслюється, що захист своєї меншини Угорщина просуває не тільки в Україні, однак, і в Австрії, Румунії, Словаччині, Сербії та Хорватії, в контексті ідеї «відродження Угорщини». Розкрито особливості автономістських прагнень Закарпаття, в цілому, та угорської меншості, зокрема. Виокремлюється важливий вплив економічного стану регіону на активізацію автономістських тенденцій. Автор акцентує увагу на винятковому значенні питання подвійного громадянства угорської національної меншини на території України, що посилює відцентрові тенденцій у регіоні. Проаналізовано інші обставини та чинники які є вагомими та суттєво впливають на політизацію угорської національної меншини, розвиток дискурсу стосовно відмінного бачення політичного майбутнього регіону.
13
Іваненко, В. В. "Вітчизняна історія та ії політизація в освітньому секторі сучасної України: полемічні нотатки". Грані, № 6 (134), червень (2016): 88–92.
Знайти повний текст джерела
14
Стрільчук, Людмила Василівна. "ВІЙНИ ПАМ’ЯТНИКІВ У СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИНАХ: ВІДГОМІН МИНУЛОГО ЧИ ПОЛІТИЗАЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ?" Військово-науковий вісник, № 32 (7 листопада 2019): 168–80. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.32.2019.168-180.
Повний текст джерела
15
Ляпіна, О. "Політизація історичної науки та освіти в Україні в 20-30-х рр. ст." Історія та історіографія в Європі, № 1/2 (2003): 31–42.
Знайти повний текст джерела
16
Motuz, Valeria. "Українське суспільство на початковому етапі української революції (березень – листопад 1917 р.): до питання політичної емансипації жінок в Україні". Eminak, № 3(31) (1 жовтня 2020): 98–110. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.3(31).439.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі активізації політичної свідомості жіноцтва у Наддніпрянщині (Україні). На сьогодні вона є малодослідженою, однак важливою складовою декількох пов’язаних між собою тем, таких як: «жіноче питання» в Україні у ХХ ст., український жіночий рух у ХХ ст., український національний рух у ХХ ст., Українська революція 1917-1921 рр., а також політизація жіноцтва в Україні. Специфіка та значення даного процесу, що мав місце в житті українського суспільства у першій чверті ХХ ст., не втратили своєї актуальності й нині, тому його вивчення та популяризація може позитивно вплинути як на розвиток українського жіночого руху, так і на досягнення фактичного гендерного паритету у сфері публічної влади в Україні. Тож, враховуючи викладене вище, досліджений аспект теми має не лише наукове, суспільно-політичне, але й практичне значення.
17
Сергійчук, О. М. "Політизація навчального процесу у вищих навчальних закладах України 1953-1964 pp. у висвітленні історичної літератури". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 63/64 (2002): 36–37.
Знайти повний текст джерела
18
Єрешко, Ю. О. "АКТУАЛІЗАЦІЯ ПАРАДИГМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ З ПОЗИЦІЇ ЇЇ ЛЮДИНОЦЕНТРИЧНОСТІ". Підприємництво та інновації, № 17 (30 квітня 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/17.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено генезу наукової думки в розрізі підходів до формування парадигми сталого розвитку і визначено, що теорія ноосфери В. Вернадського задовольняє визначеним потребам і параметрам дослідження і дозволяє обґрунтувати людиноцентричну теоретико-методологічну модель сталого розвитку, оскільки, людська свідомість стає рушійною силою і головним фактором суспільного розвитку, що досягається підкоренням людиною природи і перетворенням її у своїх інтересах. Наголошено на нераціональності соціоцентричного трактування концепту сталого розвитку з точки зору неможливості його досягнення – світовий досвід господарювання неодноразово доводив неможливість і непрактичність «рівності» від соціальної до економічної. У дослідженні обґрунтовано аберації трактування і реалізації концепції сталого розвитку, а саме: політизація; гіпертрофування; гіперболізація; імітація; редукованість; реверсивна ефективність виявлення і систематизація яких, дозволить раціоналізувати формулювання теоретико-методологічної моделі сталого розвитку. Обґрунтована у дослідженні людиноцентрична актуалізована не лише з позиції додавання центрального системоутворюючого елемента, а і в розрізі агентної ретроспекції: окремих цілісних систем іншого порядку, що нададуть системі властивостей завершеності і комплексності.
19
Petriv , I. M. "Практичні аспекти реалізації Конституційним Судом України функціональних повноважень у механізмі державної влади". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 129–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання практичного відображення впливу органу конституційної юрисдикції в Україні на функціонування державного механізму влади. Визначено основні функціональні аспекти діяльності Конституційного Суду України та їх відображення в його діяльності як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Встановлено, що Конституційний Суд України відіграє особливо важливу роль у процесі взаємодії різних гілок влади та окремих вищих органів державної влади. Практичний досвід діяльності Конституційного Суду України підтверджує тезу про обґрунтованість твердження, яке вказує на особливий статус та важливість органу конституційної юрисдикції для забезпечення конституційного ладу та збалансованості механізму стримувань і противаг. Здійснення конституційного контролю за належним дотриманням конституційно встановлених меж діяльності органами державної влади забезпечує дотримання принципів демократичної та правової держави. Проаналізовано практичні аспекти діяльності Конституційного Суду України, які відображають реалізацію окремих функціональних повноважень, що безпосередньо впливають на механізм державної влади та взаємодію із вищими органами державної влади.
Метою статті є дослідження практичних аспектів діяльності Конституційного Суду України в державному механізмі влади.
Наукова новизна полягає у дослідженні та встановленні механізму реалізації функціональних повноважень Конституційного Суду України, як органу з особливим статусом, у механізмі державної влади через сформовану практику взаємодії із вищими органами державної влади.
Висновки. У системі органів державної влади Конституційний Суд України має можливість впливати на функціонування системи органів державної влади в цілому через прийняття рішень, які є обов’язковими до виконання. Через особливе місце КСУ в системі органів державної влади та наділення виключними повноваженнями його рішення значним чином можуть вносити суттєві трансформації в механізм державної влади та в подальшому можуть бути використані при реалізації своїх повноважень органами державної влади.
Через низку факторів, у тому числі й у зв’язку з низьким рівнем формування правової свідомості та відданості основним принципам функціонування державної влади, органи державної влади в Україні схильні до прийняття нормативних актів, що ґрунтуються на «політичній волі», «політичній доцільності» та інших неконституційних мотивах. Не минає така мотивація і КСУ при прийнятті окремих рішень, що мають значний суспільний чи політичний інтерес. Слід звернути увагу на таких ризиках, зокрема, через політичний принцип формування КСУ. Таким чином, рішення, що приймаються КСУ, можуть будуватися як на основоположних принципах, закріплених у Конституції, так і на оціночних судженнях та поняттях, що дають поле для «доцільного» в конкретних умовах часу трактування. У зв’язку із викладеним основною проблемою та, напевне, найбільшою загрозою діяльності КСУ є політизація його як державного органу та політизація його рішень, які, фактично, можуть внести суттєві зміни як в суспільно-політичне життя, так і в механізм функціонування державної влади.
20
Starka, Volodymyr. "Культурно-масове життя сільського населення Західної України в умовах суспільних трансформацій 1939−1941 років". Pereiaslav Chronicle, № 15 (20 серпня 2019): 21–31. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-21-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасне культурно-масове життя західноукраїнського селянства є унікальним симбіозом звичаїв, що своїм корінням сягають часів Австро-Угорщини, із вкрапленнями польської міщанської та радянської пролетарської культур. Дослідження явищ і процесів, що істотно впливають на культурне життя сільських мешканців, як однієї із найконсервативніших частин суспільного організму може дати сучасникам розуміння, в якому спектрі буде розвиватися сучасне культурне життя села. В цьому вбачаємо актуальність нашого дослідження. Використання попередніх напрацювань українських істориків, із залученням нового джерельно-документального комплексу, дозволило по-новому проаналізувати культурно-масове життя селянства досліджуваного періоду. Методологічні підходи написання дослідження ґрунтуються на аналізі різноманітних моделей культурно-масового життя селянства, у конкретно-історичних обставинах, в умовах радянського тоталітарного режиму. Матеріал публікації структурований за проблемно-хронологічним принципом. Теоретичні узагальнення здійснено з використанням методів індукції та дедукції. У процесі аналізу культурного життя західноукраїнського села встановлено, що запропоновані радянської владою перетворення в культурній сфері носили характер національний за формою та соціалістичний за змістом. Увесь комплекс культурних заходів радянської влади мав долучити західноукраїнських селян до надбань радянської культури та виробити в них відчуття радянської людини. Зауважимо, що характерною рисою регіону є тотальна набожність та стійке дотримання релігійно-обрядового календаря у повсякденних практиках населення. Зазвичай, західноукраїнське селянство сприймає будь-які новації з точки зору порушують чи не порушують вони усталеного способу життя. Відзначимо, що більшість громадян регіону, на початку з цікавістю поставилися до запроваджуваних новацій і навіть стала приймати активну участь у їх поширенні. Потрібно наголосити, що доволі впливова у Західній Україні греко-католицька церква, поставилася до запроваджуваних культурних новацій із певними засторогами і закликала своїх прихожан не долучатися до заходів, що суперечать усталеній моральній традиції. Власне, здійснювана новою владою політика ревізії фонді сільських бібліотек, надмірна політизація культурного дозвілля, поруч із активною антирелігійною кампанією, привели до різкого неприйняття місцевими культурних новацій нової влади. Відвертий «культурний» конфлікт місцевих із радянською владою зупинив початок німецько-радянської війни у червні 1941 року.
21
Лойко, Л. І. "Проблеми політизації етнічних меншин". Держава і право, Вип. 33 (2006): 578–82.
Знайти повний текст джерела
22
Косьмій, Ю. В. "Особливості політизації етнонаціональних спільнот в Україні". Гілея, Вип. 60 (№ 5) (2012): 610–13.
Знайти повний текст джерела
23
Коцур, В. В. "Процеси політизації етнічності в Україні в умовах зовнішньої агресії". Наукові записки з української історії, Вип. 45 (2019): 92–103.
Знайти повний текст джерела
24
Пєлєвін, Євген. "IІНТЕРАКТИВНІСТЬ АРХЕТИПНИХ ОБРАЗІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЗАЦІЇ СУЧАСНОГО ДИГІТАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 234–49. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-234-249.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано феномен дигітального медіамистецтва як за- собу масової комунікації. Визначено взаємозалежність засобів художнього вираження дигітального мистецтва і сучасних технологій передачі і збері- гання інформації. Це дає змогу розглядати феномен дигітального медіамис- тецтва як інтегровану частину системи засобів масової комунікації, що знач- но посилює потенціал наративного впливу. Розглядаються форми взаємодії мистецтва і політики на прикладі переосмислення архетипів за допомогою засобів художнього вираження. Підкреслюється ключова роль організації процесу самоідентифікації для встановлення політичного контролю і місце засобів масової комунікації в цьому процесі. На прикладі комп’ютерних ігор вивчається процес трансформації засобів масової комунікації в самодостат- ній об’єкт мистецтва. Проведено класифікацію комп’ютерних ігор залежно від інструментів наративного впливу. За допомогою принципів теорії коду- вання визначається, що віртуальний простір комп’ютерної гри за допомогою інтерактивності ігрового процесу перетворює будь-які повідомлення корис- тувача, створені в рамках зворотного зв’язку, в симулякри, тобто робить їх беззмістовними. Це дає змогу розглядати комп’ютерну гру як ізольований канал комунікації. Наявність ізольованого інформаційного каналу з одно- стороннім віртуальним моделюванням соціальної реальності, прообразом якого є сучасні комп’ютерні ігри, дають змогу відродити давні практики маніпуляції архетипами, але з можливостями техніки ХХI ст. Зазначаєть- ся, що спроби використання потенціалу феномену медіамистецтва як засобу масової комунікації в політичних цілях носять ситуативний характер і пояс- нюються швидше рекурсивним характером взаємозумовленості мистецтва і політики. Політичні інститути наразі не розглядають віртуальну реаль- ність комп’ютерної гри як ефективний засіб політичного контролю, а саму комп’ютерну гру як окремий засіб масової комунікації.
25
Buromenskiy, M. V., and P. V. Otenko. "IMPACT OF POLITICIZATION OF THE EUROPEAN COMMISSION ON THE FUNCTIONING OF THE EUROPEAN UNION." Actual Problems of International Relations, no. 140 (2019): 58–66. http://dx.doi.org/10.17721/apmv.2019.140.1.58-66.
Повний текст джерелаАнотація:
Complex and comparative analysis of the election and nomination procedure of Commissioners and the President of the EU Commission has been made from the date of creation of the High Authority within the European Coal and Steal Community until the establishment of the modern EU Commission in accordance with the last amendments that have been made by the Lisbon Treaty. It is proved that due to the entering into force of the Maastricht Treaty, sharpening of the «democratic deficit» problem and because of other political processes at the beginning of 1990’s within the European Communities, European Parliament obtained ample powers and leverage on the functioning, election and nomination procedure of Сommissioners and the President of the EU Commission. It is emphasized that election and nomination procedure of Commissioners and the President of the EU Commission is sufficiently politicized and bureaucratized at the contemporary stage of the existence of the European Union. The definition of the phenomenon «politicization of the EU Commission» has been specified. It is outlined that the phenomenon of politicization of the EU Commission has both positive and negative consequences on the EU Commission and the EU as a whole. It is established that «politicization» of the EU Commission may cause disruption of the cornerstone principles on which the EU has been created, first of all those principles that are related to the theory of functionalism in International Law.
26
Kotsur, Vitalii. "THE PROCESSES OF POLITIZATION OF ETHNICITY IN UKRAINEIN THE CONDITIONS OF EXTERNAL AGGRESSION." Scientific notes on Ukrainian history, no. 45 (June 30, 2019): 92–103. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-45-92-103.
Повний текст джерела
27
Bratsun, Inna. "Освітній вимір соціальної інженерії". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.15421/352001.
Повний текст джерелаАнотація:
Філософсько-освітній аналіз, соціально-технологічний аспект сучасної освіти, її здатність виступати у ролі соціальної інженерії дозволяє уникнути надмірної соціологізації та політизації цього процесу його культурно-антропологічне та педагогічне підґрунтя. Гуманізація соціальних і політичних замовлень, які адресуються освіті, у контрфактичних реаліях суспільства знань перетворюються на домінуючу стратегію соціальної інженерії, що дозволяє перенести нормативний ідеал освіченості з нормативної у функціональну і прагматичну площину, що релятивізує цей ідеал.Ключові слова: освіта, освітній простір, людиновимірність, соціальна інженерія, суспільство знань, інформаційне суспільство.
28
Токар, М. "Особливості політизації українців Закарпаття в умовах трансформації політичних систем у ХХ столітті". Сучасна українська політика : політики і політологи про неї, Вип. 10 (2007): 399–406.
Знайти повний текст джерела
29
Semerhei, Nataliia. "Соборність як складник розвитку національної ідентичності українців у другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття: новітня історіографія". Eminak, № 4(28) (31 грудня 2019): 197–206. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2019.4(28).358.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто набуток новітньої історичної науки про ментальний вимір української соборності у другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття. З’ясовано, що у чималій кількості історичних синтез про ґенезу української соборності загалом, дослідження місця та ролі соборності у розвитку етноментальної ідентичності українців представлені досить скромно. Виявлено, що історики розглядають українське національно-культурне відродження як період активного формування ідеї та інституційного оформлення української соборності не лише у територіальному, але й у ментальному вимірах. Зазначено, що з-поміж етапів розвитку концепту соборності на ментальному рівні історики називають політизацію національного руху у другій половині ХІХ ст., зустріч східних і західних українців на фронтах Великої війни, проголошення Акта Злуки 1919 року, інтеграцію українських земель у політиці українізації 1920-х років.
30
Павленко, П. "Модернізація в політизації релігії як інструмент інституційного її розширення й інтеграції в секулярному світі". Українське релігієзнавство, № 78 (2016): 41–50.
Знайти повний текст джерела
31
Kyselov, Mykola. "Історія та історична пам’ять: сфери перетину". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (28 жовтня 2020): 44–63. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подається компаративний аналіз феноменів історії та історичної пам’яті; аналізується проблема меж компетентності історичного методу як загальнонаукового. Наводиться ретроспекція явища скепсису щодо об’єктивності та обґрунтованості висновків історичної науки. Робиться висновок, що історична пам’ять є феноменом, корені якого сягають глибин антропогенезу, у зв’язку з чим заторкується вчення К.Юнга про архетипи. Досліджуються архетипічні витоки людської пам’яті, роль історичної пам’яті у формуванні національної ідентичності, модифікації та різновиди сприйняття «історичного минулого». Коментується явище політизації історичної пам’яті під впливом ідеологічної кон'юнктури. Проблема надзвичайно актуалізується тому, що нині політична кон'юнктура та система цінностей соціуму багато в чому детермінують специфіку бачення, розуміння й тлумачення подій минулого. Особлива увага приділяється терміну «національна історична пам’ять». Аргументується положення про некоректність радикального поділу націй на «політичні» та «етнічні». Розглядаються сучасні інтерпретації феноменів етноцентризму та презентизму в історичному контексті.
32
Tretyak, O. A. "Публічна сфера політики: між класичними засадами і новою політичною актуальністю". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 11(139) (20 жовтня 2016): 5. http://dx.doi.org/10.15421/1716114.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається публічна сфера політики як теоретичне поняття сучасної політичної науки. Встановлюються причини посилення інтересу до публічної сфери як предметної галузі. Вивчається явище публічної сфери як засобу теоретико-методологічного окреслення кордонів політичного світу. Досліджено значення аспектів медіа-діяльності в сучасній політиці. Робиться спроба встановлення потенціалу політичної публічності для якісного осмислення партиципаторной демократії. Висуваються гіпотези щодо потенціалу публічної сфери для розвитку громадянського суспільства і соціального капіталу. Обґрунтовано розмежування між публічною сферою політики і політичної комунікації в специфічних умовах сучасних трансформаційних суспільств. Підкреслюється значення присутності державної влади у всіх сферах життєдіяльності трансформаційного суспільства, яке не припинилося після проведення ліберальних ринкових реформ, які забезпечили існування формальної репрезентативної демократії. Розглядається вплив елітарних і експертних груп як причина відсутності реального функціонування майбутнього громадянського суспільства. Вивчаються особливості формування публічної громадської діяльності як передумови функціонування демократичного політичного класу. Проаналізовано специфіку публічної політичної діяльності як прерогативи компетентних суб’єктів політичного мовлення. Розкрито умови поступового формування кібернетичної публічної сфери та відокремлення її політичного сегмента. Надано увагу процесам політизацію публічної сфери, які притаманні, перш за все, авторитарним і закритим суспільствам.
33
Iarovyi, Dmytro. "ПСИХОЛОГІЧНІ ПРАКТИКИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА ЯК СПОСІБ КОНСТРУЮВАННЯ ЕФЕКТІВ (НА ПРИКЛАДІ МОНОТОНІЇ)". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 289–307. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-289-307.
Повний текст джерелаАнотація:
Застосування соціальних медіа в політичному дискурсі є досить активним, і давно перетворило цей засіб комунікації на інструмент впливу на спільноти. В умовах політичних та соціальних криз такий вплив може бути особливо актуальним, адже суспільство перебуває у мобілізованому стані, а традиційні медіа часто мають менший рівень довіри. Дискурси в соціальних медіа, особливо в умовах нарощення у суспільстві градієнту протистояння в суспільстві, є елементами влади, і через реалізацію в них певних психологічних практик може відбуватися соціальне конструювання у формі встановлення соціальної ієрархії. В цій статті завдяки дослідженню із застосуванням критичного дискурс-аналізу за методом Нормана Феркло комунікативного кейсу в українському сегменті соціальних медіа визначено особливості лінгвістичних характеристик, дискурсивних практик та соціальних практик, що ведуть до відтворення психологічної практики сегрегації членів спільноти. Ця практика веде до послаблення здатності суспільства до єдності та мобілізації через посилення внутрішніх протиріч між індивідами, залежно від їхнього ставлення до «політизації» конкретної теми, і до побудови додаткової «лінії розлому» між громадянами. У процесі відтворення цієї практики на цільову аудиторію також навіюється ефект монотонії, тобто втоми від інформації та втрати інтересу. Монотонія, в свою чергу, веде до зростання пасивності громадян та втрати ними мотивації якось позиціонувати себе в дискурсах, заповнення комунікаційного простору «зайвою» інформацією та до зниження здатності суспільства до мобілізації.
34
Шологон, Лілія. "НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РУХ УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст. НА СТОРІНКАХ ТОГОЧАСНИХ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ПРАЦЬ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 222–33. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.222-233.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано публіцистичні праці другої половини ХІХ – початку ХХ ст., присвячені найважливішим проблемам національно-культурного руху українців Галичини. Метою статті є розкрити погляди переважно лідерів цього руху на найбільш актуальні питання українського культурного життя краю та прослідкувати за трансформацією національно-культурного руху українців Галичини у національно-визвольний. За допомогою джерелознавчої критики ми спробували з’ясувати об’єктивно-суб’єктивний інформаційний потенціал публіцистичних праць українських, польських та російських громадсько-культурних діячів та політиків, що дозволило зробити реконструкцію різних аспектів національно-культурного руху українців Галичини впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Герменевтика, як мистецтво правильно розуміти мову іншої людини, зокрема писемний текст, мала також важливе значення для аналізу творів учасників національно-культурного руху. Нам вдалося встановити, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. простежується стійка тенденція до політизації українського національно-культурного руху та трансформації його у національно-визвольний. Це позначилася на творах громадських діячів цього часу (Юліана Бачинського, Леона Василевського, Станіслава Людкевича, Івана Труша, Івана Франка та інших), де акцентується на тому, що тільки політична самостійність українців може стати передумовою до вирішення найнагальніших проблем, у тому числі культурного характеру. Такий світоглядний підхід має важливе суспільне значення в умовах сучасної гібридної російсько-української війни, коли боротьба за українську державність триває.
Ключові слова: Галичина, національно-культурний рух, публіцистичні праці, громадське товариство, політична самостійність.
35
Коцур, Віталій. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ НА ТЛІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ 2014 – 2020 РР". Society. Document. Communication, № 9/2 (28 лютого 2021): 54–87. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-54-87.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах геополітичних, соціально-економічних викликів XXI ст. розкрито особливості державного регулювання міжнаціональних відносин в Україні в період неоголошеної російсько-української війни. У дослідженні анексія Криму, посилення «гібридної війни» Російській Федерації проти України розглядається як визначальні зовнішньополітичні чинники політизації національних меншин.
Автор проводить думку про те, що нагальною проблемою від початку анексії Криму стало визначення статусу кримських татар, як «корінного народу».
Визначено, що Російська Федерація робила ставку на російську нацменшину в Україні для дестабілізації ситуації та запуску дезінтеграційних процесів з метою здобути контроль над частиною або усією територією нашої держави.
Доведено, що правовий нігілізм РФ і слабкий опір світової спільноти заохочували агресора до захоплень нових територій. Водночас реальною противагою загарбнику були лише Збройні Сили України. Водночас у 2016 р. розпочалася робота з відновлення діяльності угорсько-української, румунсько-української і німецько-української комісій, а також було окреслено низку заходів щодо зміцнення національної єдності та консолідації українського суспільства
Визначено, що етнополітичне, мовне, освітнє питання зазвичай в українському суспільстві порушувалися або під час виборів з метою мобілізації електорату, або у зв’язку із посиленням дезінтеграційних процесів. В умовах російсько-українського військового протистояння ці питання мали безпекове значення і були спрямовані на збереження Української держави, цінностей її цивілізаційного вибору – інтеграції до європейського співтовариства.
36
Lutsyshyn, H. I. "Державна політика історичної пам’яті як чинник консолідації українського суспільства". Grani 18, № 8 (13 червня 2015): 33–38. http://dx.doi.org/10.15421/1715152.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості реалізації державної політики історичної пам’яті як чинника консолідації українського суспільства. В Україні акцентування на розбіжностях у ставленні до трагічних сторінок минулого (голодомор, український визвольний рух) призвело до загострення суспільних конфліктів, поглибило лінії розколів та протистоянь у суспільстві. Наголошується, що політичний контекст національної пам’яті не є лише контекстом внутрішньополітичної боротьби, він поширюється на міждержавні відносини, впливає на прикордонну співпрацю. Доведено, що політика пам’яті має бути скерована на збереження суспільної стабільності, повинна сприяти пошуку інтегративних компонентів суспільного розвитку, знімати з порядку денного надмірну політизацію історичних подій та попереджати загострення суспільних протиріч, узгоджувати регіональне бачення історичного минулого із загальнонаціональним. Із розвитком інформаційних та комунікативних технологій «управління історичною пам’яттю» стає невід’ємною складовою політичного менеджменту, потужним засобом впливу на масову свідомість, інструментом легітимізації державних та наддержавних утворень. Зазначається, що ставлення суспільства до подій та постатей минулого часто змінюється, найчастіше спільноти коригують своє ставлення для того, щоб мати можливість опертися на нього у вирішенні актуальних завдань сьогодення або реалізації проектів на майбутнє. Колективні уявлення про ключові історичні події слугують основою групової ідентичності і дозволяють членам цієї групи відрізняти себе від інших, позиціонувати себе за принципом «свій/чужий». Наголошується на важливій ролі та функціях політики пам’яті, яка здатна як сприяти консолідації суспільства навколо загальнозначущих історичних подій, так і збільшити розкол суспільства. Визначаються недоліки та перспективи покращення державного управління у цій сфері.
37
Сичова, Я. А. "«МІСЦЯ ПАМ’ЯТІ» ЯК ЗАСІБ КОНСТРУЮВАННЯ КОЛЕКТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 158–62. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1038.
Повний текст джерелаАнотація:
Сичова Я. А. «Місця пам’яті» як засіб конструювання колективної ідентичності. – Стаття. У статті розглядається концепція «місць пам’яті» французького дослідника П. Нора як засіб конструю-вання колективної ідентичності, формування та захист якої актуалізуються в умовах глобалізаційних викликів і загроз для національних спільнот (розмивання автономії та суверенітету традиційної держави-нації на користь наднаціональних структур, політика мультикультуралізму тощо). Суперечність між національним та наднаціональним, а також неоднозначність впливів останнього на ідентичність індивідів і груп спричиняють «всесвітнє торжество пам’яті», пов’язане з надлишковим зверненням до подій минулого («меморіальна індустрія»). Це своєю чергою несе загрозу політизації та інструменталізації історії і, як наслідок, мнемонічних битв – конфліктів, пов’язаних із пам’яттю та інтерпретацією минулого. У дусі конструктивістської парадигми наголошується на сконструйованості ідентичності й пам’яті, формування яких може спиратися як на реальні факти, так і на вигадку. Розкривається сутність поняття «місця пам’яті», його зв’язок із речовою та нематеріальною спадщиною національних спільнот. Наголошується на відмінностях між універсальною історією та плюралістичними пам’ятями, позаяк кожна спільнота має власну пам’ять та підтримує і захищає її (політика ідентичності), що несе в собі загрозу спотворень і маніпуляцій. Обґрунтовуються причини «обов’язку пам’ятати», з-поміж яких – прискорення історії (ризик втрати самобутності в умовах глобальних трансформацій) та загальна демократизація (боротьба меншин за утвердження власного минулого). З’ясовуються мета та види «місць пам’яті» як засобів реконструкції минулого, зо-крема музеї, архіви, меморіали, бібліотеки, щоденники тощо. Висвітлюється значення символізму «місць пам’яті» шляхом «переробки історії» – її інтерпретації під певним кутом зору, з огляду на що важливого значення в процесі формування «місць пам’яті» набуває міфологічна оповідь.
38
Криховецький, І. "ВПЛИВ СЕЙМОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЕВОЛЮЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕЧІЙ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ." Юридичний вісник, № 3 (9 вересня 2021): 33–40. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2182.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначається ступінь впливу Галицького крайового сейму на процес еволюції основних ідеологем представників русофільської та народовської течій, а також встановлюються засадничі принципи організації радикального руху, його партійного оформлення. Характерно, що на момент свого створення та ідеологічного оформлення ані русофіли, ані народовці у 1860-1880-х рр. не були готові до самостійної політичної діяльності. Перші розуміли ініціативи поляків із підтримки народовців, такі як бажання «розсварити русинів», а другі в порозумінні бачили можливість легально і з правової точки зору відстояти власні національно-культурні інтереси. Створення та діяльність Галицького сейму мали вагомий вплив на український суспільно-політичний рух. По-перше, відбулася його чітка структуризація і виокремлення ідеологічних засад русофільства та народовства. По-друге, протистояння з польською сеймовою більшістю в стінах сейму змушувало українців, незважаючи на ідеологічні відмінності, проводити спільну політику. Такий компроміс спостерігався до початку 1890-х рр., коли русофіли не скомпрометували себе остаточно співпрацею з імперією Романових. Натомість народовці на чолі з Ю. Романчуком і декларуванням угодовських тенденцій із поляками та австрійцями змогли очолити національний провід. Одночасно саме під впливом сеймової діяльності відбувся процес політизації національного руху, а перша партія була заснована представниками нової радикальної течії та народовцями у 1890 р. Загравання русофілів із ідеями панславізму призвели до того, що Російська імперія звернула на них увагу і надавала їм певну допомогу. Для підтримки русофілів імперія Рома- нових вдавалася і до різного роду зловживань, і просування в політичний простір Австрії вигідних їй політиків. Польський політи- кум Галичини почав підтримувати народовців як єдину силу, що могла сформувати альтернативу русофілам. Підтримка поляками народовців була закономірною з огляду на бажання перших налагодити політичний компроміс.
39
Коцур, Леся. "ЕТНОПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ 1980-Х У 1990-Х РР.: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ". Society. Document. Communication, № 9/2 (28 лютого 2021): 88–125. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-88-125.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено негативним тенденціям, які мали місце в українській етнополітиці наприкінці 1980-х у 1990-х роках. У запропонованій публікації в хронологічному порядку зображено як формувалися осередки етнополітичної нестабільності в різних регіонах України (Крим, Закарпаття, Буковина, Бессарабія, південно-східні області). Висвітлено специфіку тих чи інших проявів міжнаціональної напруги. Особливу увагу приділено зовнішньополітичним чинникам, які мали безпосередній плив на формування небезпечних для України етнополітичних тенденцій. Зокрема, наведено приклади зовнішньополітичного тиску на Україну з боку Російської Федерації через осіб, які належать до числа російської національної меншини, російські національно-культурні товариства та російськомовних українців. Відзначено, що подібні практики простежувались і в зовнішньополітичних діях Угорщини та Румунії, які через національно-культурні товариства угорців та румун активно поширювали в частині регіонів України (Закарпаття, Буковина, Одещина) ідеї автономізації України з елементами сепаратизму. Також стаття дозволяє простежити історію політизації мовного питання та використання цього чинника для розпалювання міжнаціональної ворожнечі, особливо у Криму та південно-східних областях України. Дає можливість скласти уявлення про автономістські прагнення так званих русинських національно-культурних товариств Закарпаття, метою яких була політична дестабілізація України підтримувана ззовні; простежити хорологію громадсько-політичної активності кримських татар та представників інших національностей, передусім йдеться про національно-культурні товариства греків, поляків, євреїв, німців, молдован тощо. Водночас, обмежений обсяг статті не дозволяє висвітлити усю повноту етнополітичного менеджменту 1990-х рр. щодо негативних проявів в етнополітичній сфері. Зазначимо лише, що відновлення міжнаціональної стабільності в регіонах України час від часу вимагало прийняття жорстких рішень з боку центральної влади. Проте такі рішення приймались вкрай рідко, адже у більшості випадків в місцях міжнаціональної напруги проводилась профілактичні роз’яснювальні бесіди, спрямовані на побудову конструктивних відносин між національними меншинами й органами влади.
40
Яцюк, М. В. "СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ЦЕРКОВНО-РЕЛІГІЙНІ ПРИЧИНИ РОЗКОЛУ В ХАРКІВСЬКІЙ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЕКЗАРХАТУ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ У 20-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ". Історія та географія, № 56 (2019): 66–73. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор досліджує суспільно-політичні і церковно-релігійні причини виникнення розколу на єпархіально-регіональному рівні в межах тогочасної Харківській єпархії Українського Екзархату Російської Православної Церкви у 20-х роках ХХ ст. У зазначений період релігійне життя характеризувалось надмірною політизацією, яка була обумовлена атеїстичною політикою комуністичної влади. Комуністична влада свідомо стимулювала внутрішньоцерковні розколи у середині Українського Екзархату Російської Православної Церкви. Автор зосередив свою увагу на автокефальній, обновленській і лубенській течіях у середині Харківської єпархії. Наведено численні факти внутрішньоцерковної боротьби за храми та вірян, а також доведено безпосереднє втручання органів радянської влади у справи Російської Православної Церкви в Україні. Це втручання носило системний характер і призвело до перманентної кризи в церковно-православному середовищі на Харківщині у досліджуваний період. Автор статті наголошує, що перманентна криза в церковноправославному середовищі Харківській єпархії Українського Екзархату Російської Православної Церкви призвела до незворотних негативних трансформацій, посіяла ворожнечу серед кліру і вірян. Логічним і трагічним результатом втручання органів радянської влади у справи Російської Православної Церкви в Україні стало істотне послаблення позицій Церкви у суспільному житті, а подекуди і повне витіснення релігії з життя суспільства. Тогочасна специфіка церковно-релігійної ситуації в Збірник наукових праць «Історія та географія» / Харк. нац. пед. університет імені Г. С. Сковороди. Випуск 56. Харків, 2019. 67 цілому в Україні і Харківщини зокрема характеризувалась відсутністю чіткої перспективи розв’язання проблеми надання автокефалії для Української Православної Церкви.
41
КОЦУР, Віталій, Валентина МОЛОТКІНА та Хакан ГЮЛЕРКЕ. "ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГАЗЕТНОЇ ПЕРІОДИКИ В УКРАЇНІ У 40-ві рр. ХХ ст." Східноєвропейський історичний вісник, № 19 (30 червня 2021): 154–64. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233810.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – показати особливості виходу та функціонування газетної періодики у 40‑ві рр. ХХ ст. в контексті суспільно-політичних умов того часу, розкрити основну тематику й зміст матеріалів газетних видань. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, об’єктивності, системності, конкретного аналізу, з урахуванням чинного сьогодні в історичній науці методологічного плюралізму. Наукова новизна полягає у тому, що особливості виходу та функціонування газетної періодики в 1940‑ві рр., її роль у створенні загальної атмосфери у суспільстві аналізуються на тлі соціальних, політичних та економічних викликів повоєнного часу, з урахуванням впливу, насамперед, ідеологізації і політизації життя України. Висновки. Встановлено, що преса в 1940‑ві рр., як і взагалі протягом всього періоду існування Радянського Союзу, відігравала важливу роль у житті суспільства як засіб масової інформації, агітації та пропаганди. Саме їй панівна комуністична партія відводила роль головного популяризатора своєї політики, тому навіть в умовах післявоєнної розрухи та відновлення економіки держава шукала ресурси для відновлення роботи редакцій газет. Періодична преса публікувала інформаційні матеріали, які не суперечили панівній ідеології і мали формувати потрібну владі суспільну думку. Періодичні видання мали вагомий вплив на всі аспекти життя суспільства і достатньо успішно реалізували визначені режимом функції преси: організаторську, виховну, пропагандистську, контрпропагандистську і соціологічну, адже на шпальтах газет часто з’являлися матеріали, які висвітлювали суспільні, політичні і виробничі теми. Лейтмотивом стає тема перемоги у війні, героїзму радянських воїнів, “вирішальної ролі радянського народу та його політичного авангарду – комуністичної партії” в перемозі над фашизмом, формування духу “радянського патріотизму”, пропаганда ідей пролетарського інтернаціоналізму, післявоєнної відбудови, боротьба з “буржуазною ідеологією”. Преса сприяла режиму у розгортанні ідеологічних кампаній. Зокрема, під гаслами боротьби з “українським буржуазним націоналізмом”, “космополітизмом та сіонізмом” на її сторінках було безпідставно розкритиковано багатьох діячів науки і культури. Практично знівелювавши функцію преси у формуванні громадської думки, в основі якої лежить інформаційна діяльність, радянський режим максимально посилив її ідеологічну функцію, зосередивши її зусилля на пропаганді певних життєвих цінностей та агітації на їх підтримку.
42
Зленко, Алла, та Олена Ісайкіна. "СТУДЕНТСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІ: ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС". Society. Document. Communication, № 11 (3 травня 2021): 285–315. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-285-315.
Повний текст джерелаАнотація:
Поняття «самоврядування» визначається як соціальний інститут, що забезпечує цілісність суспільного організму, виявлення інтересів і волі різних спільнот, участь усіх верств населення у здійсненні влади, прийнятті управлінських рішень і їхньої реалізації. Самоврядування базується на тих самих принципах, що й демократія: пріоритет більшості, формальна рівність, вільне виявлення інтересів, загальноприйняті права й обов’язки, поєднання елементів представництва та прямого волевиявлення. Студентське самоврядування як один з найдієвіших напрямків соціального становлення молоді на території нашої держави бере початок з другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. В соціально-політичних умовах розвитку країни цього періоду студентські автономні кооперації стали основою сучасних студентських організацій. Особливістю цих об’єднань була організація культурно-освітньої діяльності, а також активна боротьба за демократію та автономію університету, захист прав та інтересів студентів.
Історичне походження сучасної моделі студентського самоврядування можна простежити з останніх років Радянського Союзу, розвитку молодіжного руху опору та політизації студентського середовища. Здатність до самоорганізації та рішучість молодих людей свідчать про те, що народження в Україні нового покоління акумулювало необхідні ресурси для іншого шляху національного розвитку.
Студентське самоврядування у ЗВО – це особлива форма самостійної суспільної діяльності студентів і аспірантів з реалізації функцій управління життям студентського колективу у відповідності з метою і задачами, що стоять перед ним. Метою студентського самоврядування є створення умов для самореалізації особистості студентів і формування в них організаторських навичок, лідерських якостей, відповідальності за результат своєї праці тощо. Діяльність органів студентського самоврядування спрямована на удосконалення навчального процесу, підвищення його якості, забезпечення виховання духовності та культури студентів, зростання у студентської молоді соціальної активності.
Використання всіх можливостей студентського самоврядування згідно з чинним законодавством дозволить: налагодити ефективну співпрацю між адміністрацією ЗВО і студентами з широкого спектру питань; створити додаткові умови для зростання якості підготовки фахівців у системі професійної освіти в Україні; забезпечити подальшу інтеграцію національної освітньої системи до європейського та світового освітнього простору.
Таким чином, з огляду на вищевказане, можна стверджувати, що від того, наскільки буде усвідомлена необхідність в ефективній системі студентського самоврядування в Україні, значною мірою залежить успішність подальшої інтеграції нашої держави до європейського та світового освітньо-наукового простору.
43
Іртищева, Олена, та Катерина Аркуша. "ПОЛІТИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В 90-ТІ РОКИ ХІХ СТОЛІТТЯ". "Вересень" 2, № (89) (16 січня 2022). http://dx.doi.org/10.54662/veresen.2.2021.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У методичній розробці продемонстровано досвід роботи над проблемою формування інформаційної компетентності учнів за допомогою технології критичного мислення. Розкрито поняття «інтерактивні методи» та «політизація». Визначено взаємозв’язок між інформаційно-цифровою (ключовою) та інформаційною (предметно історичною) компетентностями та розвитком критичного мислення учнів.
Продемонстровано досвід роботи над проблемною темою «Політизація українського національного руху в 90-ті роки ХІХ століття» на уроці історії України в 9 класі з розділу 5 «Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ столітті». Ця тема посідає особливо важливе місце в історії всього «довгого ХІХ століття».
44
Лук’янова, О. С. "СЕКС І НАСИЛЬСТВО В ПОВІСТІ «КАМІННА ДУША» ГНАТА ХОТКЕВИЧА". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство", 2019, 127–39. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.1-2.91-92.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу повісті Гната Хоткевича «Камінна душа», написаної на початку ХХ століття. Незважаючи на виражений етнографічний елемент, твір доцільно розглядати в контексті актуальної модерністської проблематики, зокрема проблеми сексуальності, у тому числі й жіночої, з одного боку, й посиленої маскулінізації світу, що супроводжувалася рито-рикою насильства та жорстокості, – з іншого. Психоаналітика «Камінної душі» актуалізує нераціональний, тілесний і біологічно конкурентний бік людини, виявляючи близькість до «філософії життя» з її ідеєю чуттєвого, інстинктивного буття. Сексуальний натуралізм повісті Хоткевича виявляється не лише в змалюванні пристрастей усередині любовного трикутника, у творі знаходимо зображення випадків сексуальних девіацій – оргії, німфоманії, садизму. Загалом, атмосфера культурного й повсякденного життя на межі століть була просякнута ірраціональними хвилями агресії – страйки, демонстрації, вуличний терор, революційні заворушення, агресивна політизація суспільства тощо. Захоплення агресивною «життєвою силою», романтизація хаосу й насилля як джерел цієї сили створюють передумови для міфологізації агресії й насильства (насамперед в авангардній культурі) напередодні Першої світової війни. «Камінна душа» є надзвичайно жорстоким твором, що містить багато сцен насилля; часто насильство спрямоване проти беззахисних людей – жінок і дітей. Головні чоловічі персонажі повісті демонструють сильний садистський потяг як сексуального, так і несексуального характеру, адже садизм може сублімуватися в деспотизм, жадобу абсолютної влади над іншою істотою. У розвідці ми намагалися з’ясувати психологічні й соціальні причини такої деструктивної поведінки поза романтичною ідеалізацією. Окремим напрямом подальших досліджень може стати проблема домашнього насильства, легалізованого патріархальними нормами.
45
Kuzelnyi, Mykola. "ІСТИННІ ТА УЯВНІ ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ЦІННОСТІ У БЕЗПЕКОВОМУ КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО СВІТУ". FOREIGN AFFAIRS, 2020, 31–35. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-3-3.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні автор проаналізував та узагальнив основні тенденції формування та застосування справжніх і уявних цивілізаційних цінностей у контексті безпеки глобального світу. Обґрунтовано важливість розв’язання аксіологічних задач. Зазначено, що проблема розвитку цивілізацій та ціннісної платформи цивілізаційних змін є важливою сферою наукових досліджень, враховуючи важливість метакатегорії «цивілізація» та її методологічне значення для вказівки на досягнення людського розвитку всіх разів. Методологія дослідження базується на використанні набору філософських, світоглядних, загальнонаукових принципів та підходів. Важливим у роботі був метод збору фактичних даних та метод їх збирання (аналізу). Автор робить висновок, що цінності чинять значний вплив на суспільство та його інтеграцію у глобальні процеси, що, у свою чергу, гарантує певну безпеку чи його ілюзію. Зазначено, що колективна безпека є основною цивілізаційною цінністю. Це спільна основа для побудови міжнародної комунікативної участі, спрямованої на запобігання глобальним катастрофам, а важливим аспектом проблеми колективної безпеки є її зв'язок з демократією. Етнічна політизація - це процес залучення до політики, активного політичного життя народів (етнічних спільнот), який виникає на основі об'єктивної потреби в перестановці суспільства. Мультикультуралізм, що проник у суспільство, створив нову концепцію. Поняття глобального суспільства замінюється поняттям вузлового суспільства: індивіди вже не належать до єдиного суспільства, а включаються в численні мережі, що перетинаються, і це створює безліч можливих (і варіативних) поєднань. Ми відзначаємо певну кризу представницької демократії і, відповідно, актуалізацію прямої демократії (від елітарності до егалітаризму; від домінування експертних знань до належного врахування та важливості «людських» знань). Вказується, що ключовими орієнтирами розвитку сучасної глобальної системи є аксіологічні пріоритети гуманізму, культурної толерантності та взаємоповаги, визнання політичної та правової рівності суб'єктів міжнародних відносин, які мають різні економічні, геополітичні та ресурсні вага.
46
Havrylyuk, Dmytro. "SPECIFICITY OF THE HOLODOMOR POLITIZATION 1932–1933 UKRAINIAN POLICIES (THROUGH EXPERT QUESTIONING)." Young Scientist 1, no. 77 (January 2020). http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-1-77-42.
Повний текст джерела