Статті в журналах з теми "Побутова мова"

Стаття присвячена вивченню й аналізу особливостей лексико-тематичної групи «Побутова лексика», яка функціонує у творчості видатного письменника та світового класика М.В. Гоголя. Актуальність розвідки зумовлена тим, що нині значна частина слів, що становлять групу найменувань побутової лексики, ідуть на периферію мовної лексичної системи і зовсім забуваються носіями сучасної мови. У дослідженні розглядаються деякі особливості використання автором цієї лексичної групи, усередині якої виділяються такі підгрупи, як адміністративні відносини, відносини за родом діяльності, родинні стосунки, назви видів одягу, предмети господарського вжитку, найменування страв та напоїв. Пропонується пояснення того, чому письменник акцентує увагу на вживанні побутової лексики. Надаються характеристика та детальна оцінка кожній підгрупі основної лексико-тематичної групи «Побутова лексика». Аналізуються основні підходи та доцільність уживання «побутової лексики» у творчості М.В. Гоголя. Встановлено, що дослідження мови творів та їхніх художніх мовних образів одне з найбільш складних і трудомістких завдань у науці про мову. Художній твір багатогранний. Мова в цьому разі виступає як форма словесного мистецтва, як цілісна словесно-художня єдність, особливий тип естетичної, стильової, словесної структури, його вивчення тісно пов’язане не тільки з лінгвістикою, але і з літературознавством і естетикою. Доведено, що письменник прагнув до об’єктивності зображення дійсності, він розкривав суспільне життя, соціальне середовище і внутрішній світ людини в їхніх взаємних зв’язках і в гармонійній пропорційності. Склад лексико-тематичних підгруп вкотре підтверджує, що М.В. Гоголь намагався передати у своїй творчості дивовижний колорит народного життя. М.В. Гоголь, коли малював картини побуту, детально описував портрети своїх героїв, прагнув до всебічного зображення життя, звичаїв і характеру людини. Через мальовниче відображення реального побуту автор вдало поєднує гумор і романтичне ставлення до світу. Багатство змісту, чудова виразність художніх образів, неповторна своєрідність поетичного стилю роблять його твори глибоко оригінальними та самобутніми.

У статті здійснено аналіз категорії «дрібний по-бутовий правочин», проблем зарахування правочи-нів, які реально вчиняються малолітніми особами, до зазначеної категорії; встановлено відповідності віку особи вчинених малолітньою особою правочинів «дрібним побутовим».Встановлено, що визначені в законодавстві харак-терні риси дрібного побутового правочину («побутові потреби», «відповідність розвитку особи», «невисока вартість») є доволі оціночними і в кожному окремому випадку можуть тлумачитися по-іншому. Не можна говорити про єдині вимоги (рівень) «побітових потреб» чи «відповідності розвитку особи» для дитини чоти-рьох, восьми, дванадцяти років, так само як і категорія «невисока вартість» не є універсальною і має співвід-носитись із доходом конкретної родини, а тому в кож-ному окремому випадку допустимий максимальний розмір грошового еквіваленту правочину має встанов-люватись окремо.Дрібні побутові правочини малолітня особа здійс-нює за рахунок коштів, що надані їй на ці цілі закон-ними представниками, і досить часто вони вчиняють-ся за присутності такого представника, що фактично свідчить про надання ним згоди на укладення відповід-ного правочину. Якщо ж мова йде про вчинення пра-вочину малолітньою особою самостійно (наприклад, купування обіду в школі, канцелярських товарів, або ж необхідних продуктів до дому), то кошти надаються законними представниками в необхідному обсязі та на конкретні цілі, де здебільшого дорослий буде бачити результат укладеного правочину.Перелік «побутових потреб» також напряму зале-жить від розвитку суспільства, а отже, з часом розши-рюється. Нині до побутових потреб можна зарахувати оплату послуг інтернет-провайдерів, мобільних опера-торів, купівлю та оплату товарів і послуг за допомогою інтернет-магазинів тощо. Перелічені правочини вчи-няють малолітні як сторона такого правочину. Також є група правочинів, які вчиняються не самими малоліт-німи особами, проте на їх користь (малолітня особа є вигодо набувачем). До правочинів можна зарахувати договір банківського вкладу, договір про страхуван-ня на користь третьої особи, договір про управління майном, договір купівлі-продажу нерухомості, інші види правочинів, які не передбачені актами цивільно-го законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства.

Метою статті є дослідження особливостей кантонської групи діалектів та вироблення порівняльної класифікації стилістичних від- мінностей кантонського діалекту від путунхуа в розмовному дискурсі. Недо- статня дослідженість стилістичних фонетичних особливостей кантонської діалектної групи зумовила науковий інтерес до цієї проблеми. Визначено, що кантонський діалект є найбільшим за чисельністю носіїв серед усіх діалектів китайської мови й рідним для більшості жителів провін- ції Гуаньдун і Гонконгу, проте на відміну від мов інших національних меншин Китаю не захищений повною мірою законом. Тож фонетичні, лексичні, грама- тичні та синтаксичні особливості кантонської діалектної групи поступово втрачають свою унікальність і послідовно витісняються із системи освіти та розмовно-побутового спілкування. Найсуттєвіші відмінності між діалектами групи Юе і путунхуа спо- стережено на рівні фонетики. Навіть тоді, коли речення на кантонському діалекті ні лексично, ні граматично не відрізняється від відповідного речення на мові путунхуа, воно зазвичай залишається незрозумілим на слух для тих, хто не знайомий із цими діалектами. Можна зробити висновок, що вимова тих самих слів кантонською та мандаринською мовами абсолютно різна. Установлено, що кантонський діалект є одним із небагатьох діалектів путунхуа, в якому тональність після поділу на основні чотири тони ще більше розділилася. Це явище виникло завдяки різниці в довжині голосних звуків, яка, своєю чергою, викликала розщеплення вхідного тону. Відповідно, кантонський діалект має щонайменше шість, а іноді й дев’ять тонів, тоді як мова путунхуа має чотири основних тони та один додатковий або нейтральний. Різниця дзвін- ких і глухих приголосних у мові путунхуа збереглася завдяки відмінності тонів у кантонському діалекті. Саме тому ще однією яскравою відмінністю у фоне- тиці є те, що стандартна китайська мова і кантонський діалект мають різні голосні та приголосні звуки. Також на відміну від стандартної китайської мови, де у складі обов’язковою частиною виступає медіаль, склад у кантонському діа- лекті зазвичай складається з ініціалі (початкового приголосного) і рими. Отже, незважаючи на всебічний вплив мови путунхуа протягом кількох останніх десятиліть, відмінності між нею і кантонським діалектом залиша- ються дуже значними. Відповідно до результатів, отриманих у цьому дослідженні, набуті знання, навички й уміння зі стилістики китайської мови можна використо- вувати під час вивчення теоретичної фонетики, зокрема фоностилістики китайської мови у сфері розмовно-побутової комунікації. Розроблену кла- сифікацію також можливо використовувати під час діагностування рівня розвитку професійної підготовки студентів філологічних спеціальностей із метою поліпшення їхніх прикладних та практичних здібностей, зокрема на заняттях із практичної фонетики та теоретичної фонетики.

Статтю присвячено вивченню особливостей використання гуцульськихдіалектних рис у романі Р. Іваничука «Вогненні стовпи». Оскільки дослідженнявзаємодії мови української художньої літератури і територіальних діалектів єодним із важливих завдань сучасної україністики, така розвідка є актуальною.Як засвідчив аналіз, найповніше у романі представлено лексичні діалектизми. Репрезентована у творі гуцульська діалектна лексика відзначається багатством та різноманітністю. Серед лексичних гуцулізмів переважають іменники-апелятиви, що є назвами побутових реалій, осіб за різними ознаками, географічних об’єктів, рослин і тварин, явищ природи, демонічних істот, абстрактнихпонять. У тетралогії «Вогненні стовпи» представлені й говірково маркованівласні назви. Насамперед це назви населених пунктів, гір та гірських масивів,власні назви осіб. Менш частотними є дієслівні, прикметникові, прислівникові гуцулізми. Зафіксовано також службові слова, характерні для гуцульських говірок,та поодинокі діалектні фраземи.У статті описано діалектні морфологічні риси, засвідчені в романі. Виявлено, що найбільш частотними є енклітичні форми займенників, аналітичнаформа наказового способу, утворена за допомогою частки най, залишки перфекта.Фонетичні риси гуцульського говору у творі практично не відбиті, за винятком таких поодиноких вкраплень фонетичних діалектних елементів: скорочення звукового складу слова, відсутність подовження приголосних в іменнику середнього роду весілє, перехід ч у ц у частці ци, відсутність приставного г в іменіАнна.Встановлено, що мова персонажів роману і мова автора відрізняються заповнотою представлення гуцульських діалектних рис. Більш повно й послідовновони репрезентовані у мові персонажів-гуцулів, яка, крім лексичних, фіксує ще йморфологічні діалектні риси. У авторській мові засвідчено здебільшого вкраплення лексичних гуцулізмів. Чимало їх в описах природи, побуту, життя горян.Проведений аналіз свідчить, що різнорівневі гуцулізми в романі виконуютьпізнавальну функцію, сприяють художній переконливості та етнографічній достовірності оповіді, індивідуалізують мовлення персонажів, збагачують системухудожніх засобів роману.

Статтю присвячено дослідженню запозичень, що проникли в англійську мову внаслідок соціокультурного обміну в контексті глобальної комунікації. Мета: проаналізувати статті британської преси (The BBC News) задля визначення специфіки процесу глобальної комунікації, що відбувається шляхом іншомовних запозичень, які відбивають національний колорит мови-донора. Методи. У дослідженні використані загальнонаукові методи філологічних досліджень (спостереження, узагальнення, інтерпретація, класифікація), а також контекстологічний аналіз, що передбачає вивчення мовних одиниць у контексті і є різновидом загальнофілологічних методів. Наукова новизна. У ході дослідження розкрито поняття глобальної комунікації; встановлено, що запозичення є результатом глобальної комунікації й з’являються в англійській, як і всіх інших мовах, унаслідок інформаційної взаємодії з представниками інших культур; проаналізовано особливості публіцистичного стилю, у якому лексичні запозичення найчастотніші; з’ясовано, що в англомовних текстах публіцистичного стилю активно використовують професійні терміни та специфічні лексичні одиниці, експресивно-емоційну лексику, емфатичні конструкції, жаргонізми та одиниці сленгу для забезпечення розуміння читачем змісту статті. У ході аналізу текстів статей із сайту The BBC News виділено шість груп запозичень, що розкривають специфіку політичної парадигми світу й трапляються найчастіше в аналізованому матеріалі (запозичення на позначення механізмів влади та владних структур; запозичення, що відображають національний колорит; лексичні запозичення на позначення осіб певної національності, етнічних груп; запозичення, що характеризують соціально-майновий стан суспільства; запозичення, що символізують приватну власність, коштовності, товарно-грошовий обмін; запозичення, що є назвами грошових одиниць різних країн світу). Висновки. Зроблено висновок про те, що більшість запозичень представлено у сфері назв суспільно-політичних реалій та фінансових понять, пов’язаних із стрімкою динамікою змін у суспільно-політичних та соціально-побутових умовах життя сучасного світу і що здійснення результативної комунікації в глобальному просторі можливе за умови врахування суб’єктами комунікації унікальних національних особливостей та опанування ними навичок передбачати її наслідки з огляду на соціальну, національну та культурну ідентичність.

У статті визначено пріоритети навчання української мови як іноземної, оприлюднено авторський досвід забезпечення комунікативних потреб студентів у побутовій, навчально-професійній та соціально-культурній сферах. Названо чинники, які гальмують опанування мови. Рекомендовано в навчальному процесі формувати реальну потребу в отриманні екстралінгвістичного результату, що апелює до особистістих цілей і мотивів інокомунікантів. Акцентовано на засвоєнні сукупності кодових засобів мови та правил їхнього використання для передачі змісту і сприйняття виражених інтенцій, підґрунтям чого є живе мовлення, сприятливе мовне середовище та оточення.

У статті розглянуто «Рапсодію», «Скерцо» та «Баладу» для фортепіанного квартету австрійського композитора Йозефа Маркса (1882–1964). Проаналізовані стильові та світоглядні зв’язки даного твору з пізнім романтизмом. Встановлено, що всі три частини утворюють єдиний камерно-інструментальний цикл: об’єднавчими факторами виступають інтонаційно-драматургічні зв’язки, а також прийом синтезування стильових елементів різних музично-історичних епох. Так, в «Рапсодії» перевтілені основні риси симфонічних поем Ф. Ліста, «Скерцо» та «Балада» синтезують елементи романтичного скерцо, бахівської поліфонії та побутової музики Відня. Виявлені риси індивідуального стилю Й. Маркса, серед яких – епічні масштаби композиції, вишукана гармонічна мова, майстерне володіння ансамблевою фактурою.

У статті представлено методичну розробку заняття з української мови як іноземної для викладачів закладів вищої освіти. Розглядаються 4 етапи практичного заняття, що сприяли розвитку живого, спонтанного мовлення студентів, розвитку уваги та когнітивного мислення, що дозволили закріпити необхідний лексичний мінімум, повторити пройдений синтаксичний і граматичний матеріал тощо. Мовне наповнення навчально-тренувальних вправ підпорядковане комунікативному підходу до навчання, який визначив наявність на занятті завдань, призначених для формування та розвитку різних видів мовленнєвої діяльності – слухання, говоріння, читання та письма. Сприйняття і розуміння нового матеріалу підсилювалося тим, що комплексно задіяно зорову (відеосупровід і роздатковий матеріал), слухову (пояснення викладача) і механічну пам’ять (запис студентами слів і словосполучень у зошити). Робота з текстом є важливою не лише для застосування на практиці граматичних знань, формування правильної вимови чи наголошування слів, а й для ознайомлення іноземних студентів із українською культурою, її традиціями і виховання в них поваги до нашої нації і держави. Знання лексики, вміння будувати монологічні висловлювання, ініціювати й вести діалог-розпитування на запропоновану тему, навички узгоджувати прикметники, особові та присвійні займенники з іменниками у роді, числі й відмінку дозволять забезпечити реалізацію комунікативних потреб іноземних студентів у різних сферах спілкування: побутовій, соціально-культурній, офіційно-діловій, навчально-професійній. Професійне спрямування вивчення цієї теми полягає у формуванні українськомовної фахової компетентності майбутнього спеціаліста, здатного брати участь у діалоговій комунікації, розв’язувати комунікативні завдання у сфері професійної діяльності. Розроблена система вправ відповідає програмі навчальної дисципліни «Українська мова як іноземна» для студентів спеціальності 222 «Медицина».

Стаття присвячена маловивченій у лінгвістиці та перекладознавстві темі потенціалу перекладацького коментаря як способу експлікації культурологічних особливостей. У роботі вперше було проаналізовано примітки перекладача, як один із шляхів компенсації смислових втрат в українсько-кримськотатарському художньому перекладі. Основний тип перекладацького коментаря сформульовано як лінгвокраїнознавчий, до якого увійшло вісім тематичних підрозділів: історичні реалії, побутові реалії, назви фольклорних творів, іншомовна лексика, власні назви та термінологія, просторічні і зневажливо-жаргонні слова, релігійні терміни та гра слів. У розвідці доводиться, що саме перекладацький коментар розкриває для реципієнта перекладу ті «цеглинки сенсу», що складають зміст висловлювання, які додатково інтерпретуються у свідомості носіїв кожної мови, і є одним з основних шляхів уникнення смислових втрат при перекладі.

У статті порушено проблему формування навичок наукового мовлення в іноземних студентів на пропедевтичному етапі навчання. Першочерговими завданнями вивчення української мови на етапі доуніверситетської освіти визначено задоволення комунікативних потреб інокомунікантів у щоденному спілкуванні в побутовій і соціокультурній сферах; адаптація до нового освітнього середовища, набуття навичок спілкування у професійній сфері задля отримання якісної фахової підготовки. Проведено аналіз навчальних посібників для іноземних студентів доуніверситетського етапу навчання, окреслено низку проблем, які впливають на ефективність формування навичок наукового мовлення. Порушено питання відсутності лексичного й дієслівного мінімумів із природничо-наукових дисциплін для початкового етапу вивчення мови як іноземної. Доведено продуктивність взаємодії викладачів української мови і природничо-наукових дисциплін у питаннях створення навчального контенту, відбору найуживаніших лексико-граматичних одиниць, моделювання навчальних наукових текстів, системи вправ і завдань до них. У статті обґрунтована доцільність однакової структури навчальних матеріалів профільних дисциплін і наукового стилю мовлення з метою створення єдиного мовного середовища на заняттях з мови і природничо- наукових дисциплін, узгодження навчальних матеріалів, моделювання навчальних наукових текстів і системи завдань до них. Описано деякі види вправ, наведено приклади міжпредметної координації. Наголошено на важливій ролі співпраці викладачів мови й профільних дисциплін у формуванні стартових навичок наукового мовлення. Основним методичним принципом визначено текстоцентричний підхід у навчанні як мови, так і природничо-наукових дисциплін, який передбачає координацію з практичним курсом української мови (щодо лексико- граматичного наповнення) та логікою викладу наукових тем профільних дисциплін і має позитивно вплинути на формування стартових навичок наукового мовлення та українськомовної комунікативної компетентності іноземних студентів у професійній сфері.

У статті наголошено, що сучасна вища освіта спрямована на формування компетентного студента, майбутнього вчителя НУШ, який усебічно засвоїв фахові предмети, передбачені навчальним планом спеціальності; з’ясовано, що магістральною ознакою конкурентоспроможного спеціаліста є оволодіння термінологічною лексикою, тобто формування термінологічної компетентності, в основі якої є здатність із точністю, доречністю і правильністю використовувати терміни в усному й писемному професійному мовленні; на основі аналізу наукових джерел встановлено, що термінологічна компетентність – це глибоке оволодіння термінологією обраного фаху на рівні спеціальних (фахових) та психолого-педагогічних дисциплін, уміння оперувати терміносистемою під час практичної підготовки, у процесі виконання самостійної роботи; простудійовано поняття «термін» у лінгвістичному обігу; розмежовано поняття «термін» та «загальновживане слово»; охарактеризовано ознаки термінів, до яких належать: системність; наявність класифікаційної дефініції; стислість; жорстка конвенційність; стилістична нейтральність; залучення до системи певної галузі; відповідність нормам мови; точність і короткість; дериваційна здатність; інваріантність; висока інформаційність; проаналізовано групи термінів і види термінів – загальновживані (звичайні слова, які набули значного поширення); міжгалузеві терміни (взяті з різних галузей науки, техніки; найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, що однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі та в документах); вузькоспеціальні терміни (спеціально вироблена термінологія для обслуговування потреб лише однієї конкретної галузі); з’ясовано домінантні вимоги до використання термінів, що передбачають вживання терміна в одній, зафіксованій у словнику формі, з одним значенням, закріпленим у словнику, дотримання правил утворення від нього похідних форм; підкреслено, що активний приплив в український словник іншомовних термінів, співіснування в терміносистемі національного та інтернаціонального не завжди є виправданим.

The article analyzes the role of phraseological constituents in the process of replenishment in the mobile communication terminology. It is noted that phraseological units carry much more information than a single word and should be studied and taken into account in various aspects: cognitive, linguistic and cultural, functional, etc. It is argued that cognitive phraseological units as constituents of the language system are used by native speakers to describe semantic processes and states. It is proved that the deep semantic nature of phraseology has been emerged under the influence of socio-domestic, political and other social phenomena. Some constituents in the professional language through time acquire additional, situational meaning, i.e. new semantic content of constant expressions giving it a special text format. It is suggested that the semantic structure of the phraseological component in professional speech is formed by a set of its semantic elements, which are closely correlated with each other. It is stressed that the components of phraseological semantics, in turn, are divided into semantic components, semantic features that act not only as constituents of the main semantic components of phraseology, but also as a close link between them. Thus, such characteristic features of phraseological constituents as internal form, motivation, imagery, idiomaticity and stability, enable the phraseological units to create semantic transformation. It is argued that the professional language of mobile communication is filled with phraseological constituents, in which the value of the whole combination is not accurate, and sometimes not deduced from the sum of its components, or dominates the value of its components. It is concluded that phraseology is one of the inexhaustible sources of richness and expressiveness of speech, which nourishes the professional subtext of mobile communication, gives it an artistic sounding, filled with components of lexical and syntactic sophistication and completeness. We may sum up that the phraseological constituent is a productive semantic and stylistic means, so metaphor and metonymy are used in various spheres of language, the terminology of mobile communication in particular.Key words: phraseological constituents, internal form, meanings, sences, concept, idiomaticity, metaphor, metonymy. У статті проаналізовано роль фразеологічних конституентів у процесі поповнення терміносистеми мобільний зв’язок. Зазначено, що фразеологізми мають набагато більше інформації в порівнянні з окремим словом та їх слід вивчати й враховувати в різних аспектах: когнітивному, лінгвокультурологічному, функціональному тощо. Стверджується, що когнітивно фразеологічні одиниці як конституенти мовної системи використовуються носіями мови для опису смислових процесів і станів. Доведено, що глибинна семантична природа фразеологізмів полягає в тому, що під впливом соціально-побутових, політичних та інших суспільних явищ деякі конституанти у фаховій мові із часом набувають додаткового, ситуативного смислу, тобто нового смислового наповнення сталим висловам надає спеціальний текстовий форматив. Висунуто припущення, що семан-тичну структуру фразеологічного компонента у фаховому мовленні формує сукупність його семантичних елементів, що знаходяться між собою в тісних кореляціях. Розвинуто думку, що складові частини фразеологічної семантики своєю чергою розчленовуються на семантичні компоненти, семантичні ознаки, що виступають не тільки як конституенти основних семантичних складових частин фразеологізму, але і як тісна сполучна ланка між ними. Таким чином, такі характерні риси фразеологічних конституентів, як внутрішня форма, мотивованість, образність, ідіоматичність і стійкість уможливлюють здатність фразеологізмів до семантичної трансформації. Аргументовано, що фахова мова мобільного зв’язку наповнена фразеологічними конституентами, в яких значення цілого сполучення не точне, а іноді й зовсім не виводиться із суми складових компонентів або домінує над значенням складових частин. Зроблено висновок, що фразеологізми є одним із невичерпних джерел багатства й виразності мовлення, які живлять фахову підмову мобільного зв’язку, надають їй художнього зву-чання, наповнюють компонентами лексичної та синтаксичної витонченості й завершеності. Підсумовано, що фразеологічний конституент є продуктивним семантико-стилістичним засобом, так само як і метафора, метонімія, які використовується в різних сферах мови, зокрема терміносистеми мобільного зв’язку.Ключові слова:фразеологічні значення, внутрішня форма, значення, смисли, концепт, ідіоматичність, метафора, метонімія.

У статті уточнено зміст понять «гендер», «гендерний стереотип», наголошено, що гендерні стереотипи впливають на сприймання, запам’ятовування й інтерпретацію людиною інформації відповідно до сформованих у її свідомості уявлень про маскулінне та фемінне. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців з проблем вивчення гендерних стереотипів, визначено актуальні аспекти досліджень. У роботі гендерний стереотип витлумачено як узагальнене в культурі уявлення про приписувані жінкам або чоловікам риси зовнішності, характеру, статусно-рольові ознаки тощо. Розглянуто різні підходи дослідників до класифікації гендерних стереотипів у мові ЗМІ. Визначено мовні засоби вираження гендерних стереотипів у мові українських ЗМІ. Зосереджено увагу на описі зовнішніх та професійних характеристик осіб жіночої та чоловічої статі, гендерних ролей чоловіків і жінок. Наголошено, що поданий у медійному дискурсі опис зовнішності осіб чоловічої та жіночої статі відображає не лише світогляд автора, а й соціокультурні стереотипні уявлення про їхні зовнішні дані та моральні якості, особливості поведінки тощо. У текстах ЗМІ зовнішність жінок описують докладніше, ніж чоловіків. Краса жінки полягає в її природності, доглянутості, впевненості у собі. Із зовнішністю пов’язана риса сексуальної привабливості жінки. У сучасних медіа акцентовано увагу на тому, що в суспільстві зберігається стереотипне уявлення про жінку-матір та дружину, яка насамперед виховує дітей, займається побутом. Сучасні соціальні та політичні події зумовили з’яву нових гендерних ролей, зокрема жінки-воїна, жінки-військовослужбовця. У мові ЗМІ також відображено професійні характеристики жінки. Відповідно до стереотипних уявлень керівні посади посідають чоловіки. Жінка-керівник вважається винятком. Усі динамічні процеси всередині гендерного концептуального простору відбуваються внаслідок трансформацій та нового перерозподілу гендерних ролей між чоловіками й жінками. Медійний дискурс дає широкі можливості для подальшого вивчення гендерних стереотипів на тлі світових процесів гендерного розвитку, це й може слугувати предметом нових наукових студій.

У статті проаналізовано одне з основних завдань програми підготовки іноземного фахівця медичної сфери, яке полягає в підвищенні рівня культури усного мовлення, виробленні вміння правильно, логічно та грамотно висловлювати думку. Запропоновано методику формування професійно зорієнтованих діалогічних навичок студентів-іноземців медичних спеціальностей у процесі вивчення української мови як іноземної. Добір завдань спрямовано на реалізацію комунікативних потреб студентів-іноземців у різних сферах спілкування: науковій (для отримання конкурентоспроможної підготовки за обра­ним фахом), суспільно-політичній і соціально-культурній (для належної адаптації та повноцінного орієнтування в новому соціально-культурному середовищі, особистісного культурного зростання), побутовій (для задоволення потреб повсякденного життя), а також для виховання гармонійної особистості, що здатна до міжкультурного діалогу. Запропоновано систему вправ, які сприятимуть опануванню вмінь та навичок спілкуватися в усній і письмовій формах відповідно до цілей і соціальних норм мовленнєвої поведінки в типових сферах і ситуаціях. З’ясовано, що виконання окресленого комплексу завдань сприятиме виробленню в іноземних студентів навичок: 1) звертатися до інших із запитаннями та відповідати на запитання; 2) підтримувати та продовжувати розмову відповідно до ситуації спілкування; 3) будувати діалог на запропоновану тему; 4) вдало використовувати форми мовленнєвого етикету; 5) відповідати на запитання за змістом тексту та переказувати зміст текстів. Матеріали, описані в статті, призначені для студентів-іноземців, які володіють мовою на початковому рівні та здатні застосовувати здобуті знання з української мови для досягнення соціальної та професійної взаємодії в українськомовному середовищі.

У статті виокремлено й проаналізовано особливості рекламного тексту, який розглядається як коротке інформаційне повідомлення, створене для того, щоб стимулювати збут продукту або послуги. Це повідомлення, яке має сильний переконливий вплив, виражений за допомогою лінгвістичних засобів мови. Рекламні тексти часто націлені на велику аудиторію й розраховані на переконання цієї аудиторії придбати певний продукт. Тому основне завдання перекладача – збереження цієї мети, що вимагає врахування певних особливостей і функцій у процесі перекладу. Досліджено структуру рекламного тексту й виділено основні його частини. Виявлено, що переклад рекламного тексту залежить від сфери спілкування, які можна представити такими блоками, як торговельно- комерційна, соціально-культурна, навчально-професійна, сімейно- побутова та спортивно-оздоровча. Уніфіковано завдання на переклад реклами й розглянуто етапи роботи з рекламним текстом. Виявлено закономірності та специфіку відбору мовних засобів для надання тексту реклами виразності, лаконічної інформативності, привабливості й переконливості з метою максимального впливу на потенційного споживача. Установлено, що при перекладі реклам зазвичай використовують два основні методи: калькування й різного роду перекладацькі трансформації. Визначено види перекладу, які використовуються при перекладі рекламних текстів. Виявлено, що за своєю складністю переклад рекламного тексту схожий на переклад художнього твору. Проаналізовано художні засоби, які використовують при перекладі реклами. Установлено, що алегорія, метафора, порівняння, паралелізм, різні види повторів, алітерація, ономатопея, концентрація імперативних форм дієслова й конотативних прикметників – усе це широко презентовано в рекламних текстах. Виявлено, що загальними рисами всіх рекламних текстів можна вважати специфічний підбір лексики, низькочастотних слів; часто стилістично забарвлені слова; уживання ідіом і цитат для створення образності; заклик до дій за допомогою імперативу; широке використання особових і присвійних займенників; використання номінативних речень; прийом паралелізму й повтору; широкий спектр прикметників і прислівників.

Анотація. Мета дослідження – проаналізувати становище освітян західноукраїнського регіону у контексті боротьби радянської влади і українського підпілля у повоєнний період, довести що саме вчительство опинилося на вістрі цього збройного та ідеологічного протистояння. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, системності, історизму, верифікації. У ході дослідження використовувались проблемно-історичний, пошуковий методи, а також методи мікроісторії та локальної історії. Наукова новизна статті полягає у вивченні особливостей життя і праці вчительства у повоєнний період крізь призму ідеологічного протиборства і збройного протистояння радянської влади і націоналістичного підпілля. Висновки. У науковій статті на основі розсекречених архівів спецслужб показано трагедію західноукраїнського вчительства, яке опинилося в епіцентрі двобою між радянською владою і українським повстанським рухом за вплив на освітній простір регіону. Стверджено, що сталінський режим, прагнучи уніфікувати освітнє життя у західних областях УРСР, вимагаючи прищеплювати комуністичний світогляд у школі, використовував для цього різноманітні механізми – від пропаганди до терору. Нав’язування атеїзму, культу російської мови і літератури, створення піонерських та комсомольських організацій викликало опір з боку українського підпілля. Складна ідеологічна атмосфери в регіоні впливала на життя і діяльність педагогів, які потерпали не лише від важких матеріально-побутових умов, але й опинилися в епіцентрі безкомпромісної боротьби двох сил. Такий двосторонній тиск на вчителів спричинив переслідування як з боку радянської влади, так і українських повстанців, внаслідок чого багато освітян ставали жертвами цього протистояння, або намагалися залишити небезпечний регіон.

Стаття присвячена моделюванню та системному опису концепту в фольклорній картині світу. Матеріалом було обрано прислів'я і приказки російської мови, тексти російських народних казок, зібраних і зафіксованих А.Н. Афанасьєвим, тексти билин, зібраних і зафіксованих Ю. Кругловим. При дослідженні використано алгоритм, що передбачає аналіз прислів'їв і приказок, в складі яких репрезентовано концепт, виявлення специфіки реалізації концепту «хитрість» в текстах російських казок в залежності від типу і поетики казки, дослідження реалізації концепту «хитрість» в текстах російських билин. Концепт «хитрість» відноситься до числа комунікативно-релевантних, значущих концептів російської фольклорної картини світу. Мовне втілення концепту «хитрість» відбувається за допомогою характеристики якості людини, характеристики носія якості, характеристики дій, які робить носій якості хитрість, характеристики прийомів, які використовує носій, характеристики предмета. Носіями якості хитрість у фольклорній картині світу є: премудрі діви, зазвичай це дружини або наречені героїв, самі герої, богатирі, старі люди, відьми і мачухи в чарівних казках і билинах; чоловіки, дружини, куми, недоброзичливці, шахраї, злодії, слуги, багатії, чиновники, священики, чаклуни і чаклунки, диявол, чорт, хвацько в прислів'ях, побутових казках і билинах; тварини, птахи, риби, комахи в прислів'ях і казках про тварин. Від носія якості хитрість залежить оцінка його дій оповідачем і слухачем. Прийоми, які використовує носій якості хитрість, складні і мудрі, проте вони дозволяють героям фольклорних творів зловмисно приховати справжні наміри, обдурити, вивернутися, проявляючи винахідливість і майстерність. Дії, які робить носій якості хитрість у фольклорній картині світу, засновані на використанні непрямих, обманних шляхів, прихованого наміру і лестощів, спритності, шахрайстві, крадіжці, вмінні знаходити вихід у складній ситуації і необхідності особливого підходу у вирішенні складних життєвих проблем. Характеристика форми, будови предмета, яка проявляється в майстерності, складності, нетиповості, хитромудрості.

Death in the simulative space of the hyperrealityof modern Russian dramaon the example of Oleg Bogayev’s playsThe image of the death’s simulacrum is a product of character’s speech in many comedy plays by the Russian playwright from Ekaterinburg — Oleg Bogayev, among them: Russian folk post, Dead Ears. The newest history of a toilet paper and others. In the poetics of O. Bogaev’s texts, the space of hyperreality is formed and the images of life and death function as simulacra and reminiscence of the mental stereotypes of the post-Soviet era. Analysis of the use of simulacra of death in a number of Bogayev plays allows us to find authorial irony over the processes of appearance of these simulacra in the speech, and over the processes of their involvement in the universal play of senses. The abyssal situation of the repetition of the transition from life to death, repeatedly duplicated, cause action in the comedies, the gap between the word and its meaning. Language becomes, in fact, a means of simulating discourse, and, therefore, causes the illusion of communication. The context of death dying acquires a literary, cultural and psychological contexts of the last collective experience. That becomes a cause of the loss of the direct sense of the term, the word and its meaning lies in the relationship of semantic transgression.Смерть у симулятивному просторі гіперреальності сучасної російської драмина прикладi п’єc Олега БогаєваОбраз-симулякр смерті є породженням мовлення персонажів багатьох комедій сучасного російського драматурга з Єкатеринбургу Олега Богаєва. Серед них: Російська народна пошта, Мертві вуха. Новітня історія туалетного паперу та інші. В поетиці текстів Богаєва формується простір гіперреальності, образи „життя і смерті” функціонують як симулякри, що нагадують ментальні стереотипи пострадянської доби. Аналіз того, як використовуються симулякри смерті в ряді п’єс Богаєва, дозволяє виявити авторську іронію щодо процесів появи в мовленні цих симулякрів, щодо процесів їх втягування до універсальної гри смислами. Абсурдна ситуація повторення переходу від життя до смерті, багаторазово тиражована, організує дію в комедіях, тим самим виявляється дистанція між словом та його значенням. Мова стає, по суті, засобом симуляції дискурса, отже, викликає ілюзію комунікації. Побутовий контекст смерті вмирання набуває літературні, культурно-психологічні контексти минулого колективного досвіду. У зв’язку з цим втрачається пряме значення цього поняття, слово та його значення знаходяться у відношеннях семантичної трансгресії.

Purpose. The purpose of the article is the study of lexical units with a gastronomic component – glutonyms which belong to the conceptosphere “Alimentación” within the Spanish-speaking gastronomic picture of the world.Methodology. The methods used during the study include the method of continuous sampling and the method of component analysis. They have been used to study the actual material, which is 2161 glutonyms, among which are the names of dishes and holidays with gastronomic component, extracted from Spanish lexicographical sources and periodicals.Results. The study allows us to talk about glutonyms as one of the most important fragments of the linguistic picture of the world. The presented glutonyms belong to the conceptosphere “Alimentación” that is divided into microconcepts, united on the basis of common semantic features. Therefore, it has been divided into 12 microconcepts. During the analysis and structuring it has been found that the largest number of glutonyms belongs to the microconcepts “products” – 717 glutonyms; “the process of preparation and consumption of food and drinks” – 635 glutonyms; category “dishes”, which also includes “sauces and snacks” – 288 glutonyms; category of items related to the process of preparation and consumption of food and drinks – 125 glutonyms; other microconcepts are less productive. Also, the statement that the conceptosphere “Alimentación” is open for exchange of vocabulary with other languages has been confirmed: among the analyzed glutonyms there are borrowings from other languages, in particular, from Italian, French and English, which represent the names of products, drinks, cooking methods, names of utensils, professions and special institutions. Of particular interest, there are lexical units that belong to glutonyms only when they fall into a certain context, they can have different meanings that should be taken into account during translation.Conclusions. The results of the study once again emphasized that glutonyms, which belong to the lexical units of the household sphere, therefore belong to the most mobile part of the lexical structure of the language, so all changes are reflected in them more clearly and faster. The national cuisine is not a closed system, it is constantly evolving, reflecting the features and characteristics of the views inherent in this culture, as well as the transformations that take place in it. In turn, this is reflected in the language.Key words: gastronomic discourse, glutonym, conceptosphere, concept, microconcept, linguoculture. Мета. Метою статті є дослідження глютонімів – лексичних одиниць із гастрономічним компонентом, що належать до концептосфери «Alimentación» з урахуванням особливостей іспанськомовної гастрономічної картини світу.Методи, застосовані під час виконання дослідження, включають метод суцільної вибірки та метод компонентного аналізу, які було направлено на вивчення фактичного матеріалу, що становить 2161 глютонім, серед яких також є назви страв та свят з гастрономічним компонентом, вилучені із іспанських лексикографічних джерел та періодичних видань.Результати. Проведене дослідження дозволяє говорити про глютоніми як про один із найбільш значущих фрагментів мовної картини світу. Представлені глютоніми належать до концептосфери «Alimentación» яка у свою чергу поділяється на мікроконцепти, об’єднані на основі спільних семантичних ознак. Так, дослідження розглядає 12 мікроконцептів. Під час ана-лізу та структурування виявилося, що найбільша кількість глютонімів належить до мікроконцептів «продукти харчування» – 717 глютонімів; «процес підготовки, приготування та споживання їжі та напоїв» – 635 глютонімів; категорія «страв», до якої також входять «соуси та закуски» – 288 глютонімів; категорія предметів, пов’язаних обслуговувати процес підготовки, при-готування та споживання їжі та напоїв – 125 глютонімів; а усі інші виявилися менш продуктивними. Тако підтвердилося твер-дження про те, що концептосфера «Alimentación» є відкритою для обміну лексикою з іншими мовами: серед проаналізованих глютонімів зустрічаються запозичення з інших мов, зокрема, з італійської, французької та англійської мови, що представляють назви продуктів, напоїв, методів приготування, назви посуду, професій та спеціальних закладів. Окремий інтерес викликають лексичні одиниці, що належать до глютонімів тільки потрапляючи у певний контекст – вони можуть мати різне значення, що слід враховувати під час перекладу.Висновки. Результатидослідження ще раз наголосили на тому, що глютоніми, які відносяться до лексичних одиниць побутової сфери, належать до самої рухомої частини лексичного складу мови, таким чином всі зміни відображаються у них виразніше й швидше. Національна кухня не є закритою системою, вона постійно еволюціонує, відображаючи особливості й характерні риси у поглядах, притаманні даній культурі, а також трансформації, які у ній відбуваються. У свою чергу, це зна-ходить своє відображення у мові.Ключові слова: гастрономічний дискурс, глютонім, концептосфера, концепт, мікроконцепт, лінгвокультура.

Стаття присвячена вивченню фраземіки у прозі сучасного закарпатоукраїнського письменника Мирослава Дочинця. Вперше проаналізовано найвагоміші лінгвокультурологічні особливості фразеологічних одиниць на позначення дій, вчинків, поведінки людини, зафіксованих у художніх творах зазначеного автора.Актуальність теми дослідження зумовлена потребою подальшого опрацювання в українському мовознавстві питань, пов’язаних із вивченням індивідуально-авторського фразеовживання, посиленням в україністиці інтересу до діалектної фразеології української мови, відсутністю ґрунтовних досліджень, присвячених вивченню художньої мови зазначеного закарпатоукраїнського прозаїка. З’ясовано, що cаме діалектна фразеологія найкраще відтворює суспільний досвід, звичаї, обряди, особливості менталітету мовців, які проживають на Закарпатті.Відібраний фактичний матеріал опрацьовано за допомогою описового методу для виділення тематичних груп фразеологізмів. Метод контекстуального аналізу використано для з’ясування функціональних і стилістичних можливостей фразем у прозових творах Мирослава Дочинця. Описовий метод уможливив теоретичне узагальнення результатів дослідження, систематизацію дібраного матеріалу. Для уточнення семантики фразем використано метод компонентного аналізу.У матеріалі дослідження виокремлено близько 600 фразеологічних одиниць. Досліджено розвиток фразеологічного значення, що дало змогу встановити, як їхні універсальні закономірності, так і суто національну (регіональну) специфіку. Автор констатує, що фразеологічні одиниці, зафіксовані у художніх творах, мають яскраве експресивно-емоційне та оцінне забарвлення, вони надають тексту образності. Фраземи виразно та влучно характеризують ознаки, дії, які можна застосувати до багатьох конкретних фактів мовлення. Мовний стиль творів – феномен, результат невтомної творчої діяльності письменника.Спостережено, що, характеризуючи персонажів чи їхній стан, Мирослав Дочинець часто використовує компаративні фразеологізми. Вживання фразем допомогло письменнику відтворити колорит рідного краю, розкрити характери, позитивні та негативні вчинки героїв, фізичний та емоційний стан персонажів, яскраво та оригінально відобразити їхнє живе мовлення.Унаслідок проведеного дослідження доходимо висновку, що фразеологічні одиниці, функціонуючи у художніх творах Мирослава Дочинця, виконують важливу інтенсифікаційну роль, зокрема, виступають виразними репрезентантами традицій, звичаїв, побутових реалій, характерних для закарпатців. Авторські видозміни (структурні, образно-смислові) значною мірою розширюють функціональне поле таких висловів.The aim of this paper is to describe the phraseologisms in the prose by the Transcarpathian Ukrainian writer Myroslav Dochynets. The most important linguocultural peculiarities of phraseological units denoting human actions, deeds, and behaviour fixed in the works of arts by the above-mentioned author have been analyzed for the first time.The topicality of the study is determined by the need of further elaboration on the issues in Ukrainian linguistics related to the studying individual phraseologisms used by authors of literary works, the increase of interest to dialect phraseology in the Ukrainian language, the lack of thorough studies dealing with texts written by the above-mentioned Transcarpathian Ukrainian prosaist. It has been claimed that it is dialectal phraseology that best of all reproduces the experience, customs, rituals, and mental peculiarities of native speakers living in Transcarpathia.The collected empirical material has been elaborated by means of the descriptive method for distinguishing thematic groups of phraseologisms. The method of contextual analysis has been used for ascertaining functional and stylistic possibilities of phraseologisms in the prose by Myroslav Dochynets. The descriptive method enabled the theoretical generalization of the results achieved in the study and the systematization of the selected material. The method of componential analysis has been used for specifying the meaning of phraseologisms.Approximately 600 phraseological units have been extracted from the empirical material. The development of phraseological meaning has been under investigation, which enabled ascertaining both their universal regularities and national (regional) specificity. The author claims that phraseologisms fixed in the works of art have a vividly expressed emotional and assessing colouring, lending picturesqueness to the text. Phraseological units characterize signs and actions vividly and neatly, which may be applied to a great number of concrete facts of speech. The style of the works is a phenomenon, the result of the writer’s untiring creative activities.It has been observed that describing characters and their state, Myroslav Dochynets often uses comparative phraseologisms. Their use helped the writer to recall local colouring, to reveal tempers, positive and negative deeds of the characters, physical and emotional state of personages, and vividly and originally express their spoken tongue.As a result of the study, a conclusion is drawn that phraseological units functioning in the works of art by Myroslav Dochynets play an important intensifying role, in particular, they appear as expressive representatives of traditions, customs, and everyday realia typical of Transcarpathians. The author’s modifications (structural, picturesque, notional) expand the functional field of such expressions to a large extent.

У статті за мемуарами всесвітньо відомого біолога, вченого в галузі фітогеографії Генріха Вальтера (1898–1989) «Сповідь еколога» аналізується сприйняття німецьким вченим наукового життя на окупованих українських землях часів Другої світової війни, відносини з українськими науковцями. Доля Г. Вальтера тісно пов’язана з українськими землями – він тут народився, провів перші двадцять років свого життя, а згодом повернувся під час Другої світової війни. Мемуари німецького вченого вітчизняні та зарубіжні науковці використовують як джерело для вивчення історії науки, однак поза увагою залишається дослідження його оцінки подій суспільного, наукового життя часів Другої світової війни, взаємовідносин з українськими фахівцями, які залишились на окупованих землях. Після початку німецької воєнної експансії відбулись зміни в завданнях сільськогосподарських досліджень німецької аграрної науки. Війна надала можливість підпорядкувати всі cільськогосподарські наукові установи та насіннєві станції на східних окупованих територіях та привласнити результати їхньої наукової роботи. Одночасно вивчення та включення генетичних ресурсів та наукового потенціалу окупованих території в сільськогосподарську дослідну справу Німеччини мало слугувати «свободі харчування» для німців. У 1942–1943 рр. українські землі стали своєрідним дослідним майданчиком для багатьох німецьких науковців. Воєнний період «за Вальтером» сприймається як низка можливостей для наукового зростання німецького науковця – освоєння нових територій, знайомство з іншими науковими школами, вченими, внесок у наукове забезпечення ефективного використання cільськогосподарського потенціалу окупованих земель. Але з іншого боку – це можливість продемонструвати своє служіння державі через практичне використання набутих наукових знань як фахівця, знавця місцевих природничих умов окупованих земель, російської мови тощо. Незважаючи на більш як сорокарічний період, що розділяє описані події з датою публікації мемуарів, автор продовжує симпатизувати нацистській політиці в багатьох питаннях. Зображені мемуаристом картини життя українського наукового співтовариства демонструють, що українські науковці використовували різні стратегії виживання в умовах окупації. Робота в створених окупаційною владою науково-дослідних інституціях давала можливість не тільки покращити матеріально-побутові умови життя, а й продовжити науково-дослідну діяльність, давала шанс зберегти наукові колекції у воєнному лихолітті. Умови війни стимулювали також постійно змінювати критерії у сприйнятті людей за принципом «свій-чужий», незважаючи на пропаганду та нав’язані стереотипи. Однак колоніальний характер окупаційної політики створював імітацію свободи наукової думки, інтеграції українського наукового соціуму в німецький науковий простір. Науковий потенціал українських земель використовувався німецькою окупаційною владою лише для максимального освоєння в усіх вимірах захопленої території. Ключові слова: Друга світова війна, Україна, аграрна наука, сільськогосподарська дослідна справа, окупація, картографічна експедиція, Крайовий інститут сільськогосподарської ботаніки, Г. Вальтер, Г. Махов, Ю. Клеопов.

The purpose is to identify the specificity of synonyms in the terminology system of the English language texts on economics and determine the most widespread patterns for the formation of synonymous pairs on the basis of the analyzed material.Methods. The following methods were employed in the research: general scientific (generalization, induction and deduction) and empirical-theoretical (analysis, synthesis) methods. The process of term-selection was performed with the method of continuous sampling. The descriptive method and the method of semantic-component analysis were used to distribute the synonymous terms into groups and identify the specificity of synonymous relationships. Results. Understanding the phenomenon of synonymy is an important precondition for improving language skills, since it implies the ability to choose the most accurate synonymous equivalent among a few variants of a certain concept and ensure the success of communication in this way. In spite of undesirability of terminological synonymy in scientific discourse, this phenomenon is especially widespread in the texts of economic orientation, since terms in this field of knowledge go beyond scientific use, enter social life and become a part of common vocabulary. Therefore, the emergence of variants and parallel functioning of several duplicates is caused by openness of this terminology system and its enlargement with common words. Since the area of economics covers a large number of participants, interacting at different levels, it is reflected –in a language dimension – in the scope of vocabulary designating the key concepts of this field and linguistic processes of the formation of terminology system. The most typical consequence of using the terminological apparatus by a large number of the native language speakers is a parallel functioning of a term and a common word (word combinations). Conclusions. The widespread synonymy in the terminology system of the English language texts on economics is explained by the specificity of this field of knowledge: the adjacency of economic concepts to everyday life that is reflected in the possibility of interaction between common and scientific vocabularies. The analyzed cases of synonymy show the pairs whose components have different stylistic marking: one of the components mainly belongs to bookish words, whereas the other one – to common vocabulary. Moreover, in the terminology system of the English language texts of professional orientation there are quasi-synonyms and relative synonyms. The most widespread ways of the formation of synonymous pairs is a combination of a common verb and a specifically economic term. The examples of syntactical synonyms represent the pattern with one verb component and the combination of a verb and a noun.Key words: scientific terminology, common words, synonymous pair, quasi-synonyms, relative synonyms, stylistic marking. Мета статті – виявити особливості синонімів у терміносистемі англомовних текстів економічного спрямування й визна-чити найбільш поширені моделі утворення синонімічних пар на основі проаналізованого матеріалу.Методи. У дослідженні було використано загальнонаукові (узагальнення, індукція і дедукція) та емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез). Процес відбору термінів проводився методом суцільної вибірки. Дескриптивний метод і методика семантико-компонентного аналізу використовувалися для інвентаризації і розподілу досліджуваних синонімічних термінів у групи та виявлення специфіки синонімічних відносин. Результати. Розуміння явища синонімії є важливою передумовою удосконалення мовленнєвих умінь, оскільки передбачає здатність добирати якомога точніший семантичний еквівалент з-поміж кількох варіантів відповідного поняття й забезпечувати в такий спосіб максимальну успішність комунікації. Попри небажаність явища термінологічної синонімії в науковому дискурсі, особливо поширеним воно є в текстах економічного спрямування, оскільки терміни цієї галузі виходять за межі суто наукового використання через проникнення у соціально-побутову сферу й частково стають загальновживаними. Відтак поява варіантів і паралельного існування кількох дублетів обумовлюється відкритістю даної терміносистеми та її поповнення загаль-новживаною лексикою. Оскільки сфера економіки охоплює величезну кількість учасників, що взаємодіють на різних рівнях, у мовному вимірі це відображається на масштабах функціонування лексики на позначення ключових понять цієї галузі й лінгвістичних процесах формування терміносистеми. Найбільш типовим наслідком активного використання термінологічного апарату значною кількістю носіїв мови є паралельне функціонування терміна та загальновживаного слова (словосполучення). Висновки. Поширеність явища синонімії в терміносистемі англомовних текстів економічного спрямування пояснюється специфікою галузі, а саме: дотичністю економічних реалій до побутової сфери, що на мовному рівні відображається в можливості взаємодії загальновживаної лексики з науковою. Проаналізовані випадки синонімії засвідчують наявність пар, складові частини яких мають різне стилістичне маркування: переважно один із компонентів належить до книжної лексики, тоді як другий – до загальновживаної. Крім того, в терміносистемі англомовних текстів фахового спрямування трапляються квазі-синоніми й умовні синоніми. Доволі поширеними способами утворення синонімічних пар, як показує опрацьований матеріал, є поєднання загальновживаного дієслова з вузькогалузевим економічним терміном. Випадки синтаксичної синонімії репрезен-тують модель з одним дієслівним елементом і сполученням дієслова та іменника.Ключові слова: наукова термінологія, загальновживана лексика, синонімічна пара, квазісиноніми, умовні синоніми, стилістичне маркування.

Где лгут и себе и друг другу,и память не служит уму,история ходит по кругуиз крови – по грязи – во тьму.И. Губерман Людину з царини тварин виділила не праця, не розвиток мови і не інші дуже важливі, але все ж другорядні чинники. Головним чинником переможної еволюції людини є накопичення, зберігання і негенетичний спосіб передачі знань про себе і навколишнє середовище. Саме для цього необхідно було розвивати мову, об’єм черепу і прямоходіння, щоб використовувати накопичені знання, тобто працювати. Щоб зрозуміти, як інформаційні технології впливають на суспільний уклад, розглянемо три епохальні винаходи. Десь близько півтори тисяч років до нашої ери почали з’являтись фонетичні алфавіти, які значно спрощували складні писемні технології з використанням ієрогліфів. Все настільки спрощувалось, що засвоїти писемність отримала змогу навіть дитина. Наступний епохальний винахід відбувся приблизно п’ятисотого року вже нашої ери. Це був винахід позиційних систем числення. Наприклад, до цього часу в Європі панувала непозиційна римська система числення, для якої алгоритми арифметичних дій були дуже складні з великою кількістю виключень з правил, тому для того, щоб вміти виконувати арифметичні розрахунки, необхідно було закінчувати університет. І, нарешті, ще через півтори висячи років винайшли персональний комп’ютер. Звичайно обчислювальні пристрої існували і раніше, але з’явились кавоварки, які розмовляють, в’язальні машини і кухонні комбайни, які необхідно програмувати і таке інше. Тепер пересічний громадянин, хоче він того чи ні, повинен засвоювати новий для нього алгоритмічний спосіб мислення так само, як щойно описані винаходи не тільки надавали нові можливості, але й вимагали засвоєння нових вмінь читати, писати і рахувати. Вже давно неписьменна людина є не тільки не бажаною, але й несе в собі певну загрозу суспільству. На жаль, досі не всі зрозуміли, що персональні комп’ютери – це не чергова «друкарська машинка», що це значно серйозніше.Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) виникло під гаслами боротьби з корупцією. Корупція в черговий раз перемогла, але ЗНО все ж таки дало корисні результати. Вперше ми отримали більш-менш об’єктивну оцінку стану освіти. Не дивлячись на шалені спроби, не вдалося повністю приховати реальні результати. По-перше, зсув оцінки на 100 балів може справити враження лише на тих, хто геть не розуміє, що таке обчислення. Наприклад, якщо успішність 50%, то додавання 100 балів може перетворити ці бали на 150 і, враховуючи, що тепер максимальна сума балів дорівнює 200, ми отримаємо загальну оцінку 150/200=75%. Кому потрібні подібні числові кульбіти? По-друге, навіщо потрібно натягувати реально виміряний розподіл результатів на геть недоречний в цьому випадку нормальний розподіл. Зрозуміло, що нормальний розподіл виникає, коли середнє значення зумовлене однією причиною, а відхилення від нього випадкові й незалежні. Коли студент шукає відповідь на завдання, він використовує декілька механізмів: просто вгадування, банальну ерудицію (побутовий досвід), знання і навіть помилково сформовані поняття (на жаль, буває і таке). Можливі й композиції наведених механізмів пошуку відповідей. Наприклад, за допомогою власного досвіду відсікається частина запропонованих відповідей і тим самим збільшується ймовірність, а далі йде просте вгадування.Існують два типи тестів, які мають відношення до освіти. Це тести для визначення здібностей і тести на визначення досягнень у навчанні. Перші цікаві більше для наукової діяльності, а використання їх для практичної діяльності, м’яко кажучи, дискусійне. Але тести на досягнення в навчанні мають суто практичне значення. Однак ці типи тестів сильно відрізняються один від одного. По-перше, діапазоном вимірювання. Наприклад, як вказати межі геніальності? А діапазон вимірювання тестів на досягнення завжди обмежений об’ємом навчальної програми. По-друге, на форму закону розподілу результатів вимірювання здібностей повинен впливати лише об’єктивний стан речей, а на форму закону розподілу тестів на досягнення може впливати і завжди впливає технологія (методика) навчання, яка не є об’єктивною причиною. До речі, форма закону розподілу результатів тестування на здібності не зобов’язана бути симетричною, як то прийнято в багатьох досить поширених теоріях тестування. Так, наприклад, якщо можна допустити, що кількість народжуваних із задатками геніїв приблизно однаково з кількістю народжуваних з задатками суперйолопів, то при вимірюванні у зрілому віці цей баланс, напевно, не зберігається. Дійсно, не всі діти з задатками геніальності зможуть розвинути їх в повній мірі. На те є дуже багато причин, при цьому відсоток тих, кому вдалося досягти максимального результату, буде складати значно менше, ніж 50. Те ж саме можна сказати про тих, хто зумів вибратись із дуже неприємних задатків і стати нормальною людиною. Таким чином, врешті решт суперйолопів буде значно більше, ніж геніїв.Оцінка в навчанні грає роль оберненого зв’язку і тому ні в якому разі не можна її спотворювати різними заохочувальними й іншими виховними змістами. Необхідно повернутися до попередньої практики, коли використовувались дві окремі оцінки: оцінка за навчання і оцінка за старанність. На жаль, п’ятибальна система оцінки була спочатку спотворена, а потім взагалі відкинута. Оцінка «задовільно» означала, що учень відтворив 100% навчального матеріалу. Оцінка «добре» відповідала осмисленому використанню знань для практичних завдань. І, нарешті, оцінка «відмінно» виставлялась у разі використання знань у нестандартних (в тих, які не згадувались у процесі навчання) випадках. Оцінка «незадовільно» виставлялась у всіх інших випадках, окрім тих, коли учень не міг або був не здатним, або не хотів навчатись. Для такої ситуації використовували оцінку «дуже погано» з обов’язковим повторним навчанням. Сучасна дванадцятибальна шкільна і, певною мірою, семибальна система вищих навчальних закладів відповідають лише градації сірого, тобто інтервалу від «незадовільно» до «задовільно» п’ятибальної системи. Слід згадати ще одну ваду сучасної системи оцінювання. Це плутанина коду оцінки з кількісною характеристикою. Мова йде про так звану середню оцінку або показник якості навчання. Якщо ми закодуємо числом «1» яблуню, числом «2» – вишню і числом «3» сливу і якщо далі з’ясується, що половина дерев у саду це яблуні, а половина – сливи, ми ж не будемо стверджувати, що у нас гарний вишневий садок? І ще гірше, якщо ми станемо оцінювати якість художнього твору за середнім кодом літер, які використані для його написання.Однією з головних вад комп’ютерного тестування є практична неможливість використати в тесті завдання, що вимагають неформальної перевірки експертом-людиною. Щодо неможливості корегувати завдання під час опитування, то це скоріше є перевагою комп’ютерного тестування, ніж його недоліком. До переваг комп’ютерного тестування слід віднести формальність, тобто незалежність від людського фактору проведення і оцінювання.Зупинимося на труднощах складання завдань для тестування. Перша перепона при розробці завдання – це визначення складності завдання. Добре відомо, що використання часу, необхідного для виконання завдання, не може бути критерієм його складності. Однак і популярний спосіб визначення складності за допомогою пробного тестування теж не витримує критики. Дійсно, якщо студента ретельно тренували бачити повний диференціал, то для нього знаходження деяких інтегралів буде дуже легким завданням, у випадку ж якщо студенту лише повідомляли про повний диференціал, але не тренували його розпізнавати, подібне завдання буде значно складнішим. Можна продовжувати подібні приклади, але і так зрозуміло, що технологія навчання радикальним способом впливає на складність виконання тестових завдань. Оскільки результати тестування мають бути незалежними від методики навчання, то зрозуміло, що використання пробного тестування для оцінки складності завдань не слід використовувати. Комп’ютерний тест – це інструмент для вимірювання. Як і будь-який прилад, він має певний діапазон, у якому він працює достеменно. Це означає, що частину балів студент може набрати, не володіючи знаннями, а просто вгадуючи відповідь. Щоб корегувати оцінку тестування, слід визначити кількість балів, яку студент може набрати, просто вгадуючи, відняти її від отриманої оцінки завдання і при визначенні підсумкової оцінки за тест провести нормування того, що залишилось, на максимальний бал тесту. При складанні завдань належить всіляко зменшувати ймовірність вгадувань. Наприклад, якщо відповідь подається у вигляді числа, то не бажано формулювати завдання у вигляді запитання з переліком можливих варіантів відповіді, а пропонувати студенту ввести число з клавіатури. Бажано відходити від практики використання завдань тільки з однією вірною відповіддю. Студент повинен сам вирішувати, скільки запропонованих відповідей він повинен вибрати: одну, дві, декілька, всі або навіть жодної. При такому підході перевіряються не тільки знання, а й впевненість у них.Рівень освіти знижується. В цьому легко переконатися, запропонувавши студентам завдання, наприклад, з посібників 30-літьої давнини для підготовки абітурієнтів. З багатьох причин необхідно створювати загальний для країни банк тестових завдань. Щоб завдання не старіли, їх треба робити багатоваріантними, тобто варіантів завдання повинно бути так багато, що запам’ятовувати без розуміння кожний з них окремо було б недоцільно. До того ж кожний варіант повинен вирішувати одну й ту саму дидактичну задачу, тобто повинен перевіряти знання конкретного теоретичного положення навчальної програми. Такий банк можна було б використовувати як для підготовки, так і для безпосередньо тестування. При наявності такого банку тестових завдань стане можливим реальне порівняння результатів тестування за різні роки, тоді як зміна завдань кожного року несе велику загрозу зменшення рівня складності. Звісно, таку базу необхідно доповнювати і розширювати на предмет все більшого і якісного охоплення навчального матеріалу. Однак слід дуже ретельно пильнувати і не дозволяти спрощення вимог до складності завдань. Необхідно уніфікувати підсумковий контроль у процесі навчання, і комп’ютерне тестування для цього на часі.Треба щиро сказати, що занепад освіти зумовлений суб’єктивним фактором, а саме недолугим і недалекоглядним керівництвом. Підтвердимо цей висновок наступними тезисами.Перша системна помилка полягає в тому, що замовник, виконавець і приймальник ‑ це одна й та ж установа, а саме МОНмолодьспорту. Якщо виконавця відокремити від замовника, то можна було б конкретніше з’ясувати, яку якість навчання можна вимагати вид виконавця і за яке фінансування. Це дуже непросте з’ясування, бо з одного боку ‑ грошей завжди не вистачає, а з другого ‑ розвиток суспільства напряму залежить від якості освіти.Друга системна вада управління освітою зумовлена недосконалістю теоретичної педагогіки. Наприклад, розглянемо теорію tabula rasa щодо освіти. Офіціальна педагогіка дуже ретельно критикує першу тезу цієї теорії, стверджуючи що «чистих дошок» не існує, але геть не розглядає другу тезу, яка стверджує, що якщо на «дошці» є вільне місце, то там можна написати що завгодно. А чи це так? Ні в кого не виникає заперечень, що процес навчання ‑ це інформаційний процес. Якщо це так, то для інформаційного процесу необхідно мати три структурні одиниці: передавач, канал і приймач. При цьому передавачів і каналів може бути декілька, а приймач один – учень. Саме на ньому відображається результат навчання і саме він є ключовою структурною одиницею в навчанні. Запитайте студента: «Що важливіше: знання чи диплом?». Ви отримаєте цілком обґрунтовану відповідь: «Звичайно ‑ знання, маючи їх завжди можна скласти іспити і отримати диплом». Але ж чому, деякі студенти попри всяку гідність вимолюють неадекватно завищені оцінки? Справа в тому, що крім недосконалостей теорії, існує варварське невігластво керівної ланки. Наприклад, варварський вираз: «Ви не учню ставите негативну оцінку, ви її собі ставите!», або більш хитромудрий: «Якщо студента відраховано з третього курсу, то гроші, які витрачені на його навчання ‑ це нецільове використання коштів». Чому саме платять хабар за вступ до навчального закладу, якщо майбутній студент справжній телепень? Тоді ж треба буде платити за кожний залік, за кожний іспит і кожну контрольну або курсову роботу. А якщо зустрінеться викладач, який не бере хабарів? Дуже довгий і ризикований ланцюжок. Чи не простіше піти і одразу купити диплом? Відповідь на ці запитання проста. Управління освітою відбувається з використанням недолугих і до того ж суперечливих показників. Наприклад, показник успішності, так званий показник якості, геть технологічно необґрунтований показник відношення кількості викладачів до кількості студентів, штучне обмеження кількості стипендіатів, і таке інше. За кожним з цих показників стоїть певна проблема керівної установи. Наприклад, популістський закон підвищення розміру стипендії без підвищення стипендіального фонду. До чого призводить цей суперечливий клубок вимог до керівництва навчального закладу і врешті-решт до викладачів? Негативні оцінки стають винятковим явищем. Тоді, якщо студент веде себе тихо, ходить на заняття, але нічого не вчить, він має свою чергову задовільну оцінку і, «відмотавши» певний строк, отримує диплом. Якби ж можна було перенести хоча б трохи відповідальності за результат навчання на студента, як того вимагає інформаційний характер процесу навчання, і при цьому використати незалежне від людського фактора комп’ютерне тестування, то можливо було б подолати описане ганебне явище.Нарешті, третя системна біда – невтримна вакханалія оптимізації і новаторства. Справа в тому, що оптимізація може бути дуже шкідливою, коли система знаходиться у збудженому нестійкому стані [1] тим, що оптимізаційні дії посилюють нестійкий стан і приводять до катастрофи. Як це не дивно, але діяльність вчителів-«новаторів» може наносити більше шкоди, ніж користі. Інновації можуть бути дуже локально корисними і шкідливими у загальносистемному сенсі. Так, багато століть учнів не спонукали зазубрювати таблицю додавання на кшталт таблиці множення, а замість цього дуже старанно привчали до виконання алгоритму переходу через розряд. Така методика сприяла глибшому розумінню того, як працює позиційна система числення. В наш час все більше вчителів змушують школярів заучувати таблицю додавання, що дійсно прискорює навчання швидкому рахуванню, але повністю знищує розуміння будови позиційної системи числення. Наступний приклад стосується викладання мови. Тенденція полягає в тому, що збільшується навчальний час на написання творів за рахунок навчання робити перекази. В результаті такого підходу учні не вміють писати доповідні, вести лабораторні журнали і взагалі пояснювати щось письмово. Замість цього вони списують з книжок незрозумілий у їхньому віці опис глибинних страждань Лариси Косач.Розглянемо деякі проблеми оптимізації з використання діаграми потенціального рельєфу рівня навчання. На рис. 1 локально стійкі стани мають номери: 1, 3, 5 і 6. Зрозуміло, що освіта може бути ефективною лише в стійких станах. Для того, щоб поліпшити ситуацію, систему треба перевести зі стійкого стану 1 до стійкого стану 3. Будемо збуджувати систему у стані 1 доти, поки система стане здатна сама переходити від збудженого стану 1 до збудженого стану 3 і навпаки. Потім, коли система буде знаходитись у збудженому стані 3, різко увімкнемо гальма, тобто використаємо відповідні стандарти, щоб система «охолола» до стійкого стану 3.Гальма ‑ це незмінний на певний час рівень тестування набутих знань. Якщо потроху знижувати рівень тестів, скажімо для покращення деяких показників, то система сама собою опиниться знов у стані 1. Описаний революційний спосіб оптимізації системи самий простий, однак він не завжди доступний. Наприклад, для переходу від стану 3 достану 5 такий спосіб не підходить. Дійсно, якщо поступово збільшувати збудженість стану 3, ми не досягнемо потрібного рівня і ймовірніше за все опинимося в стані 1. Для того, щоб перевести систему зі стійкого стану 3 до стійкого стану 5, необхідно швидко, протягом однієї чверті періоду коливань системи, збудити систему до необхідного рівня і зробити реформу, тобто змінити «правила гри», і знову увімкнути гальма, але вже на іншому вищому рівні. На рисунку такий перехід позначений штриховою лінією. Тепер зрозуміло, чому так важливо мати дієвий інструмент стабілізації системи. Комп’ютерне тестування, взагалі кажучи, відповідає вимогам для такого інструмента.

Для того, щоб виявити особливості національного світобачення, здійснити комплексний аналіз мовного втілення жанрової специфіки різнотипних народних казок, з’ясувати спільне й відмінне в мові цих творів усної народної словесності, треба приділяти належну увагу мовним особливостям казок різного типу. У статті ми звертаємо увагу на мовну специфіку зачину соціально-побутової казки. Фантастична складова, характерна для більшості казок, заступається в аналізованих творах побутовим, цілком реалістичним елементом, характерним для життя різних верств суспільства. Це певним чином позначається й на ініціальних формулах, що часто через типізацію констатують у казках соціально-побутового типу конкретні явища суспільного життя.

У статті досліджено розмовну лексику в романі Н. Гуменюк «Вересові меди» як засіб стилізації усного мовлення персонажів та суб’єктивної авторської розповіді. Встановлено, що орієнтація на розмовні засоби мови є особливою стильовою домінантою письменниці. До складу розмовної лексики належать слова на позначення реалій переважно сільського життя, назви-характеристики людей, дій, станів, ознак. Розмовна лексика використовується в описах побутових ситуацій, діалогах, монологах. У творі розмовні слова виконують інформативну функцію, оскільки завдяки їм зображувані події співвіднесено з культурно-історичним і просторово-часовим контекстом – відтворено реалії сільського життя поліщуків 30-х років минулого століття. Однак основні функції розмовної лексики – соціально-мовна, що дозволяє точно передати інтонації мовлення, рівень освіти, культури персонажів, емоційно-оцінна та експресивна.

У статті обґрунтовано поняття мовна картина світу в контексті лінгвістичних досліджень; виокремлено лексичні парадигми, що переважають у мовній картині світу Ю. Іздрика; досліджено компоненти лексичних парадигм абстрактних понять, назв простору, побутової культури; проаналізовано лексичну парадигму людина. Простежено вплив лінгвософії письменника і жанрової специфіки творів на формування лексичних парадигм його мовної картини світу.