Статті в журналах з теми "Планування інновацій"

В статті досліджуються теоретичні підходи та практичний досвід становлення механізмів інноваційного розвитку державного управління в Україні. Зокрема, обгрунтовано підхід до формування механізмів інноваційного розвитку державного управління в країні. Крім того дослідження містить аналіз існуючих механізмів інноваційного розвитку державного управління. Розглянуто електронне врядування, як один з напрямів інноваційного розвитку електронного державного управління в державі. Уточнено класифікацію реальних проектів державно-управлінських інновацій. Доведено що адміністративна реформа реалізується як концептуально-модельний процес, вона орієнтує трансформацію органів державної влади на реалізацію науково обґрунтованої моделі державного управління, що має конституюватися в результаті системних інновацій. Показано що стратегія розвитку електронного урядування у контексті інноваційного процесу адміністративного реформування має полягати у проектуванні інформаційно-технологічних змін діяльності органів державної влади як механізму реалізації процесу переходу на модель публічного управління, і лише на цій основі вирішувати проблеми забезпечення доступності якісних державних послуг. В статті доведено що науковці вважають метою інноваційної перебудови системи органів влади не просто галузеву ефективність, оптимізацію процесу прийняття і реалізації управлінських рішень, а «реалізацію основних функцій інноваційного державного управління», до яких насамперед доцільно віднести стратегічне планування і прогнозування; інтеграцію та координацію дій усіх суб’єктів, зацікавлених в інноваціях. На основі проведеного дослідження визначено, що важливе значення має формування інноваційної інфраструктури, яку можна розглядати як інтегруючий механізм, що об’єднує в єдине ціле діяльність органів державної влади та інноваційні технології.

Метою статті є дослідження науково-прикладних засад формування механізму управління комерціалізацією інновацій аграрного сектору в Україні як напрямку підтримки його лідерських позицій на світовому ринку агропромислової продукції. Наукова новизна. Запропоновано концептуальну модель механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі. Визначено складові організаційного забезпечення механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі та етапи його реалізації. Висновки. Як свідчить практика, лише невелика частина інновацій трансформується в інноваційну продукцію та успішно комерціалізується шляхом її просування до зацікавлених груп споживачів. За результатами дослідження ідентифіковано проблеми комерціалізації інновацій в аграрному секторі та розроблено концептуальну схему механізму управління процесом комерціалізації. Запропоновано концептуальну структуру механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі. Перспективною моделлю реалізації механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі є «Quаdruplе Hеlіx» (вища освіта – бізнес – держава – інститути громадянського суспільства), яка орієнтована на комплексне управління інноваційною діяльністю, зокрема процесом формування, передачі та реалізації наукових розробок, створенням на їх основі наукомістких технологій. Тобто, реалізація зазначеної моделі може стати ефективним методом і механізмом втілення в життя пріоритетів науки і технологій. Для успішної реалізації механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі слід вирішити ряд комплексних проблем: інституційного характеру (вирішити питання нормативно-правового забезпечення щодо захисту прав інтелектуальної власності та комерціалізації інновацій); кадрового характеру (дефіцит або відсутність підготовлених кваліфікованих фахівців); фінансового характеру (нестача фінансування для проведення науково-дослідних робіт, придбання нового обладнання, недостатня кількість оборотних коштів тощо). Визначено ключові етапи реалізації механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі: 1) визначення перспективних напрямів інноваційної, науково-технічної діяльності; 2) планування науково-дослідної діяльності; створення комерційно привабливої, конкурентної на ринку інноваційної, науково-технічної продукції; 3) управління в аграрному секторі з акцентом на реалізацію та комерціалізацію результатів досліджень; 4) захист прав інтелектуальної власності на результати досліджень, зареєстрованих у патентних відомствах; 5) отримання економічних та соціальних ефектів від комерціалізації інноваційних технологій в аграрному секторі.

У статті розглянуто теоретико-методичні засади формування інноваційних стратегій управління економічною активністю підприємств торгівлі. Доведено, що інноваційна стратегія економічної активності торговельних підприємств є стратегією розвитку, орієнтованою на використання інновацій для формування конкурентних переваг високого порядку, підвищення ринкової активності та вартості підприємства в умовах швидкоплинних змін бізнес-середовища та потреб стейкхолдерів. Визначено принципи та розроблено алгоритмічну модель формування й реалізації інноваційної стратегії розвитку економічної активності підприємств торгівлі, яка втілює ключові процеси стратегування (мислення, планування, управління, реалізація, аналіз ситуації та наслідків дій) і дає змогу структурувати порядок дій із розроблення, втілення, контролю виконання та корегування стратегії.

Вступ. Натепер спостерігається зміна глобального тренду логістики в Укра- їні в бік сталого та якісного розвитку. Це дозволить реалізувати величезний логістичний потенціал України, перетворити логістику в галузь національної економіки, яка сприятиме підвищенню конкурентоспроможності й прибутковос- ті вітчизняних підприємств. Визначено, що управління власним і найманим транспортом підприємства проводиться за допомогою інноваційної системи ABM Rinkai TMS і містить економію транспортних витрат за 3 модулями: план, факт, аналіз відхилень. Встановлено, що використання системи моніторингу й управління транспортом надає всі основні функції, необхідні для спрощення повсякденних операцій з управ- ління доставленням. Предмет дослідження. Процеси роботи системи TMS ABM Rinkai, запропо- новані з метою підвищення ефективності управління транспортом, доступнос- ті, прозорості й оптимізації всього процесу логістики. Мета статті – дослідження переваг інноваційної системи транспортної логістики ABM RINKAI TMS МХП для підвищення якості, ефективності й соці- альної корисності. Результати роботи. Розглядаючи логістичні інновації, не можна оминати новітні логістичні технології, які застосовуються в плануванні й інформацій- ному забезпеченні, що необхідне для ефективного використання транспортної та логістичної інфраструктур та електронної обробки даних, автоматизації виробництва й впровадження інших нових досягнень для вдосконалення структу- ри інформаційних потоків. Пропозиції ABM Rinkai Rinkai TMS: діагностика й виявлення «вузьких місць»; оптимізація процесів планування торгових маршрутів, контролю та аналізу ефективності транспортної логістики; впровадження автоматичного плану- вання маршрутів доставляння на підставі наявних замовлень та автомобілів з урахуванням різних обмежень, економія транспортних витрат. Визначені ефекти транспортної логістики з ABM Rinkai TMS: підвищення ефективності використання транспорту; зниження транспортних витрат; мінімізація необхідного автопарку; скорочення сумарного кілометражу; збіль- шення кількості обслуговуваних клієнтів за маршрут; скорочення кількості запіз- нень і впевненість клієнтів в якісному й вчасному обслуговуванні; підвищення якос- ті процесів, відсутність витрат на дороге програмне забезпечення, що виступає передумовою ефективної реалізації логістичної діяльності підприємства. Методологія дослідження. У процесі дослідження використано загальнона- укові й спеціальні методи, зокрема: діалектичний, системного аналізу; оптимі- зації запасів залежно від рівня логістичної системи; моделювання руху матері- альних та інформаційних потоків логістичної системи з допомогою призначень, вибору найкоротшого шляху; формування методів математичного програмуван- ня оптимальної виробничої програми. Галузь застосування результатів. Економіка, транспорт, управління, макро- й мікроекономіка, інформатика, логістика, інновації. Висновки. Запропоновано використання інноваційної системи транспортної логістики ABM RINKAI TMS МХП. Встановлено мотиви застосування інновацій на підприємствах. Визначено необхідність використання логістичних інновацій, новітніх технології планування та інформаційного забезпечення; електронної обробки вантажопотоків; автоматизації виробництва; ефективність управлін- ня транспортною логістикою з ABM Rinkai TMS.

У статті розглянуто процеси планування, організації, мотивації і контролю інноваційного розвитку на підприємстві, які в сукупності формують його систему управління. Підкреслено необхідність залучення підприємств у систему стратегічного управління інноваційним розвитком для створення конкурентних переваг, таких як розширення ринку, оптимізація витрат, вихід на зовнішні ринки, зростання доходів тощо. Наголошено на необхідності створення на підприємствах окремих центрів компетенцій з інновацій та цифрових технологій (загальнокорпоративних центрів інновацій, центру інновацій ритейлу), а також залучення до штату інноваційних менеджерів. Доведено перевагу інноваційних підходів до мотивації персоналу підприємств над традиційними. Запропоновано проведення анкетування для визначення стану і рівня професійної мотивації працівників підприємств із метою підтримки інноваційного розвитку.

У статті розглядається вплив інноваційної діяльності на фінансову децентралізацію регіонів, вплив Національного фонду досліджень, грантів, кластерів на інноваційний розвиток країни. Обґрунтовано, що в розробці інноваційно-інвестиційної моделі країни зобов'язані брати участь держава, регіони, використовуючи індикативне планування. Інноваційно-інвестиційна непривабливість - найбільша загроза розвитку України.Пропонується запланувати підприємствам держзамовлення, враховуючи ефект від інновацій, вибираючи найбільш важливі і корисні харчові продукти і технології на конкурсній основі. Доведено, що умовою отримання субсидій від держави повинна бути підтримка малого і середнього бізнесу, інноваційна і екологічна діяльність в регіонах.На сьогоднішній день, перед кожним індивідуумом, підприємствами, регіонами, країнами в цілому гостро стоїть проблема інноваційної діяльності. В епоху глобалізації науково-технічної революції, якщо не застосовувати новації - це означає приректи свою продукцію або послуги на відсталість і знизити конкурентоспроможність, гірше - банкрутство. Тому, важливо приділяти увагу вирішенню проблем інноваційного розвитку регіонів, адже це запорука розвитку.Фінансова децентралізація регіонів передбачає наповнення місцевих бюджетів, перевищення витрат. Це передбачає пошук найбільш ефективних витрат, які здатні приносити значні надходження і забезпечити розвиток регіону в майбутньому.Ресурс наповнення місцевих бюджетів за рахунок продажу земель майже вичерпаний. Неможливо нескінченно поповнювати бюджет за рахунок продажу землі, ціна якої іноді знижується і сприяє розвитку корупції. Плата за землю повинна йти на поліпшення її стану, на природоохоронні заходи.Найважливішим джерелом наповнення бюджету повинна стати інноваційна діяльність, забезпечить стабільне зростання економіки регіону. Це не суперечить створенню інноваційно-інвестиційної моделі розвитку держави.

В статті визначено загальну характеристику економічних ресурсів та напрями їх відтворення. Запропоновано класифікацію економічних ресурсів за видами; виокремлено категорію «відтворювані економічні ресурси», яку утворюють об’єкти основних засобів, нематеріальних активів та інтелектуальний потенціал трудових ресурсів. Геополітичний конфлікт і негативні макропроцеси в країні призвели до суттєвого зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Проаналізовано напрями капіталовкладень підприємств у відтворення об’єктів економічних ресурсів, таких як основні засоби, нематеріальні ресурси (активи) та зростання рівня інтелектуального потенціалу трудових ресурсів. Визначено частки таких вкладень за роками. Дослідження статистичних даних та вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів показало, що відтворення інтелектуальних, нематеріальних і матеріальних ресурсів, а також інтелектуального потенціалу персоналу відбувається на досить низькому рівні. Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за їх частками виявив, що пріоритетним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти. Економічний аналіз показав, що економіка України залишається не сприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Висвітлено вплив різних факторів на інноваційну активність підприємств. Обґрунтовано потребу формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, яка має відбуватися з врахуванням основного фактору економічної динаміки – інновацій, які орієнтовані насамперед на зростання продуктивності праці. Запропоновано проведення прогнозування і моніторингу проблемних аспектів відтворення економічних ресурсів. Планування заходів відтворення дозволить вітчизняним інноваційно активним підприємствам досягти фінансової стабільності, сприятиме підвищенню результативності інтелектуальної праці та її впливу на економічне зростання країни.

У статті досліджується необхідність та особливості стратегічного планування освітнього розвитку на регіональному рівні з використанням наявних проблем у якості основи цілепокладання управлінської діяльності. На основі системного аналізу та виокремлення спільного і особливого у тенденціях освітнього розвитку на рівні країни та регіону визначаються базові проблеми стратегічного планування та управління. Здійснюється узагальнюючий аналіз розвитку регіональної системи освіти на прикладі Дніпропетровської області з виходом на постановку стратегічних цілей її реформування. Показано що основою стратегічного планування розвитку освіти є розроблення нового цілепокладання розвитку української освіти на базі цінностей демократичного суспільства, особистісного розвитку, спрямованості до європейського освітнього простору; створення каркаса нового законодавчого поля функціонування освіти;визначення засад рівного доступу кожного громадянина до якісної освіти всіх рівнів як магістральний напрям її розвитку; формування змісту освіти на основі державних стандартів як важеля управління якістю освіти в країні. Акцентуються проблеми стратегізації управління освітою на регіональному рівні та необхідність пов’язаних з цим інновацій у нормативно-організаційній царині. Показано що в основі освітньої парадигми має лежати завдання забезпечення потреб споживачів освітніх послуг, розширення можливостей доступу до якісної освіти, забезпечення ефективного соціального механізму конкурентоздатності випускників шкіл на сучасному ринку праці. На основі проведеного дослідження робляться пропозиції щодо удосконалення стратегічного планування розвитку основних складових регіональної системи освіти.

У статті розглядається основна інновація нового закону «Про вищу освіту» – автономізація вищих навчальних закладів . Автор аналізує основні позитиви і переваги цього нововведення і на досвіді західноєвропейських вишів обґрунтовує позицію щодо потреби докорінної зміни менеджменту, формування нових стандартів, планів тощо. Таким чином, на першому місці у переліку інновацій, пов’язаних з автономізацією, завжди виявляються зміни в управлінні. Вони, у свою чергу, теж формують певну ієрархію – на вищому рівні знаходяться освітньо­політичні пропозиції, на найнижчому – персональні зміни у керівництві того чи іншого закладу. Тому успішне втілення реформ децентралізаційного чи іншого, значного за наслідками, плану вимагає потужних і довготривалих раціональних і сучасних моделей планування і втілення. В цьому сенсі автор оцінює і ймовірні небезпеки автономізації української вищої школи, ті тенденції, які за перспективи неуспішної реалізації матимуть негативні соціальні наслідки. Відстоюючи думку про те, що найперший засіб запобігання негативним тенденціям – це поступовість, зваженість і врахування кризової соціально­економічної ситуації в Україні, авторка також підкреслює, що зусилля в цьому напрямку вимагають, насамперед, політичної підтримки, оскільки для проведення подібного перетворення необхідно мати широкий доступ до постійного моніторингу ситуації, статистичних матеріалів стосовно стану і тенденцій змін у вищій школі країни.

У статті розглянуто використання інструментів трейд-маркетингу на ринку товарів повсяк-денного попиту в умовах економічної турбулентності, викликаної епідемією COVID-19. Мета статті - роз-крити сутність інструментів активізації купівельного попиту та дослідити використання інновацій у трейд-маркетингу на ринку FMCG. Проведений аналіз сутності трейд-маркетингу дав змогу встановити, що вироб-ники використовують Push-стратегію для проштовхування товарів по маркетинговому каналу дис-триб’юторам, а ті, у свою чергу, проштовхують товари підприємствам роздрібної торгівлі. Встановлено, що серед інструментів активізації купівельного попиту, які використовують у трейд-маркетингу, виділяють стимулювання збуту по системі sell-in & sell-out, спеціальні події та мерчандайзинг. При цьому стимулювання торгівлі проводять з метою: переконання торговельних підприємств купувати товар у великій кількості; підвищення рівня торговельної підтримки товару; побудови зв’язків та проведення заходів стимулювання на вимогу учасників каналу розподілу. Стимулювання кінцевого споживача передбачає використання заходів, спрямованих на існуючих споживачів, залучення випадкових споживачів та стимулювання осіб, які не є спожи-вачами. Дослідження сучасного стану ринку FMCG в Україні дало змогу виявити такі тренди: споживачі схильні ретельно вибирати товари; покупці у процесі шопінгу цінують швидкість здійснення покупки, ширину і глибину асортименту товарів та їх ціну; роздрібна торгівля акцентує все більше уваги на покупцеві та його емоціях; виробники використовують аналітичні дані для планування промоактивностей, впроваджують ав-томатизацію для інтелектуального прогнозування продажів, гейміфікацію тощо; використання нестандарт-ного мерчандайзингу, який викликає емоції і враження; участь в івентах. У результаті дослідження виокрем-лено наступні інновації в трейд-маркетингу на ринку FMCG: автоматизація всіх маркетингових інстру-ментів, інтеграція цифрових та традиційних маркетингових інструментів при плануванні кампаній просуван-ня, використання стейджінгу для залучення покупців, забезпечення швидкої доступності продукту покупцям, використання омніканальності та in-store комунікацій для спрощення купівлі товарів. У подальших досліджен-нях необхідно сконцентрувати увагу на поглибленому вивченні шоппер-маркетингу в місцях продажу про-дуктів.

Мета. Мета статті – висвітлити результати дослідження, присвяченого розробці підходів до оптимізації рівня витрат на впровадження нових сортів і гібридів у рослинництві, у тому числі за умов їх фінансування за рахунок позикового капіталу. Методологія / методика / підхід. Спираючись на діалектичний метод пізнання, використали методи: абстрактно-логічний (систематизація публікацій, присвячених проблемам агроінновацій і кредитування аграрної галузі, теоретичні узагальнення та формулювання висновків), нелінійного кореляційно-регресійного аналізу (установлення залежності між інтенсивністю виробництва продукції рослинництва та результатами функціонування галузі), оптимізаційного моделювання (розробка інструментарію, що дозволяє визначити оптимальний обсяг кредиту в разі впровадження інновацій). Результати. Розроблено підхід, який ураховує агробіологічні, економічні та фінансові аспекти аграрної галузі, та дозволяє на етапі планування виробничого процесу і його фінансового забезпечення оцінити доцільність кредитного покриття витрат на впровадження інноваційного рішення; апробовано методичний інструментарій, який дозволяє визначити оптимальні величини витрат за різних умов і форм фінансування, а також оптимальну величину кредитного забезпечення, що гарантує максимізацію прибутку з урахуванням очікуваного приросту урожайності за рахунок упровадження нових сортів і гібридів. Оригінальність / наукова новизна. Обґрунтовано підхід до визначення оптимального обсягу кредитного забезпечення впровадження інновацій, що, на відміну від традиційного, який ґрунтується на ефекті фінансового важеля, ураховує нелінійність витратних і результативних показників функціонування аграрної галузі, спричинену ефектом спадної віддачі. Практична цінність / значущість. Застосування пропонованого до впровадження методичного підходу дозволяє визначити оптимальні величині виробничих витрат і їх кредитного покриття з урахуванням очікуваного приросту урожайності виробництва, який забезпечує впровадження нового сорту або гібриду рослин.

Інвестиційна діяльність виробничих підприємств в сучасних умовах значною мірою залежить від зовнішніх умов. Значний вплив на неї справляються значні темпи економічної глобалізації та загального технічного і технологічного розвитку, які інтенсифікують процес старіння технологій та значно підвищують роль інновацій та інноваційного оновлення виробничої бази суб’єктів господарювання. Тому особливого значення для ефективної діяльності підприємств та для забезпечення високого рівня їх конкурентоспроможності набуває інвестиційна діяльність, яка дозволяє досягти мети щодо відповідності сучасним технологічним вимогам. В такому аспекті прості вкладення не мають актуальності, оскільки потреба оновлення виробництва є більш масштабною, ніж просте оновлення обладнання. Таким чином у підприємств виникає необхідність побудови спеціалізованої системи управління інвестиційною діяльністю, яка повинна бути спрямована на планування та контроль за реалізацією інвестиційних планів у тісному взаємозв’язку з стратегічними планами розвитку підприємства. В дослідженні розглядаються комплексні вимоги щодо підприємств, дотримання яких необхідне для ефективного здійснення інвестиційної діяльності в умовах посиленої конкуренції. Визначено необхідність формування дієвого та ефективного плану інвестиційної діяльності підприємства, який повинен бути чітко пов’язаний із загальним стратегічним планом його розвитку. Перевага при цьому повинна віддаватися вкладенням в інноваційні проекти, зокрема – в придбання нових технологій, авторських прав та патентів. При цьому матеріальні інвестиції повинні здійснюватися, перш за все в обладнання, машини та виробничий інструмент і тільки потім – в придбання землі або виробничих приміщень. Запропоновано ряд рішень щодо підвищення ефективності процесу інвестування на виробничих підприємствах та ефективного управління інвестиційною діяльністю.

Необхідність усвідомлення перспектив майбутньої організації адвокатури визначається потребою завчасного планування адвокатами найбільш раціональних форм побудови своєї професійної діяльності. Кількість і характер загроз, що постали перед правничим співтовариством на порозі третього тисячоліття, зумовлюють важливість розуміння стратегічних векторів розвитку адвокатури, врахування яких дає змогу забезпечити конкурентоздатність і професійне довголіття. Незважаючи на пожвавлення уваги вчених до цих аспектів, доводиться констатувати, що питання майбутнього адвокатури залишається малодослідженим і неясним. Це не додає адвокатам впевненості у завтрашньому дні й негативно впливає на здатність протидіяти новітнім викликам. Метою статті є визначення контурів майбутнього адвокатури й формулювання рекомендацій адвокатам щодо адаптації до прийдешніх змін у професії. Встановлено, що найбільш чутливими для розвитку адвокатури є такі чинники, як глобалізація, зменшення регуляторних обмежень, загострення конкуренції й проблеми “більше за менше” (прагнення клієнтів отримати більше якісних послуг за меншу ціну), зміна поведінки клієнтів та співробітників адвокатських об’єднань щодо пошуку повіреного й підтримання ділових взаємовідносин, бурхливий розвиток і підвищення ролі технології та інновацій, зокрема, зміцнення механізмів з онлайн-врегулювання спорів, впровадження електронного судочинства, збільшення питомої ваги альтернативних суб’єктів, процесів та способів (аутсорсинг, інсорсинг, онлайн-сервіси) надання правничої допомоги, посилення потенціалу штучного інтелекту. З’ясовано, що результати роботи штучного інтелекту виявляються ненадійними у випадку невизначеного або розпливчастого фону обставин справи довірителя. Досить важко автоматизувати функції, що потребують креативного мислення, емоційного інтелекту, соціальної чутливості. Зроблено висновок, що початок доби штучного інтелекту в правничій сфері не буде швидким і людський потенціал ще тривалий час перебуватиме на передових позиціях в адвокатській діяльності. Для адвокатів й адвокатських об’єднань сформульовано рекомендації усвідомити й зрозуміти вектор змін; перебувати на передньому краї інновацій; поглибити спеціалізацію; прагнути встановити особливо довірчі відносини із клієнтами; розвинути ділові якості й забезпечити чітку диференціацію фірми шляхом розробки USP (unique selling proposition), що є подібною до тієї, яка пропонується їх клієнтами; залучати висококваліфікованих правників до реалізації проектів завдяки пропозиції їм гнучкої у часі та просторі моделі зайнятості; автоматизувати процеси; зменшити витрати; покращити технічні навички персоналу.

У статті розглядаються пріоритетні напрямки та основні завдання розвитку і застосування методів і технологій штучного інтелекту (далі – ШІ) в оборонній сфері. До об'єктивних обставин, що зумовлюють необхідність звертатися до цих методів і технологій, відносяться фактори невизначеності і ризику, які в значній мірі стали обмежувати можливості традиційних методів до планування і ведення сучасних операцій (бойових дій) в оперативно-тактичній обстановці, що динамічно змінюється, та яка не дозволяє приймати адекватні їй управлінські рішення з використанням тільки тих методів, які піддаються формалізації і алгоритмізації в досить повній мірі за обмеженої участі в контурі управління людини. У статті показується, що в складних слабоформалізованих або тих, що не піддаються формалізації управлінських ситуаціях, неінтерпретованих в рамках строгих схем, використання ШІ стає необхідним для підтримки процесів ефективного управління діяльністю в оборонній сфері, в тому числі і Збройними Силами України (далі – ЗС України). Відповідно до концепції розвитку ШІ пропонуються на доступну для огляду перспективу пріоритетні напрямки діяльності, які включаються в стратегічну програму заходів в області розвитку і реалізації технологій ШІ стосовно використання в ЗС України. Вказується на необхідність враховувати наявність в потенціалі ШІ не тільки його позитивні можливості, але і ризики з негативними наслідками для військової сфери.

Зміна клімату на території України швидко прогресує, втім національна екологічна політика наразі не відповідає нагальності кліматичних викликів. У цьому контексті особливої актуальності набуває роль міст, як середовищ уразливості до зміни клімату, втім, також і джерела потенційних рішень. На основі аналізу 78 планів міст обласного значення України, які є учасниками Глобальної Угоди мерів щодо клімату та енергії, наведено критичний міждисциплінарний аналіз виконання містами своїх зобов’язань і цілей щодо зменшення викидів, ефективності управління міськими територіями в умовах зміни клімату, а також парадигм, у рамках яких розгортається екологічна політика щодо зміни клімату на місцевому рівні. Виявлено, що більшість міст працюють у рамках парадигми слабкої сталості, застосовують підходи, які не відповідають особливостям викликів зміни клімат, і не виконують поставлених цілей. Поширений суто формалістичний підхід до використання шаблонів для планування, декларативне ставлення до питань адаптації та фрагментарна звітність. Перевага надається вузькому спектру рішень, а супутні вигоди заходів переважно не розглядаються. Водночас, наявні позитивні тенденції, такі як виникнення нішевих інновацій, розбудова мереж та нагромадження досвіду в окремих секторах. Розроблено методику оцінювання ефективності управління міськими територіями в умовах зміни клімату та з її допомогою здійснено оцінку трьох міст обласного значення – Львова, Харкова та Одеси. На основі здійсненого аналізу та результатів оцінювання, запропоновано рекомендації щодо переходу від слабкої до трансформаційної парадигми сталості, як передумови ефективного управління міськими територіями в умовах зміни клімату.

У статті проаналізовано стан галузі ресторанного господарства України у 2019-2020 р.р., зо-крема у період економічної кризи, зумовленої поширенням пандемії COVID-19 та наслідками антипандемічних заходів. Призупинення діяльності, суттєве зниження обсягу реалізованих послуг, значні фінансові втрати суттєво вплинули на загальну ситуацію, спонукаючи заклади, що втрималися, мінімізувати витрати, оп-тимізувати штат, підвищити ефективність внутрішніх процесів, активізувати власну діяльність шляхом запровадження економічно доцільних нововведень. На сучасному етапі розвитку ресторанної галузі неможливо обійтися без технічних інновацій, запровадження яких стрімко модернізує організаційні процеси у закладах і не лише дозволяє покращити існуючу ситуацію, а й виступає вдалою інвестицією у майбутній перспективний розвиток підприємства. Серед актуальних та перспективних виділяють: організацію швидкої доставки, відкриття dark kitchen (спеціальних закритих кухонь сервісу доставки), інтеграцію додатків доставки з си-стемами обліку закладів харчування або POS-системами, запровадження QR-меню, встановлення спеціалізо-ваного програмного забезпечення на мобільні пристрої клієнтів від закладів ресторанного господарства, вико-ристання програмного забезпечення для планування й управління персоналом, управління списками очікування, бронювання та зайнятість столів та використання інтерактивних таблиць, що створюють додаткові зруч-ності клієнтові при виборі страв, слугують додатковим розважальним пристроєм протягом очікування замо-влення. Ефективна діяльність сфери ресторанного бізнесу безпосередньо пов’язана з інноваційною політикою її структурних складових. Якщо дана політика відсутня на підприємстві харчування, воно розвивається вкрай повільно. За допомогою можливих аспектів вдосконалення можна не лише збільшити суму середнього чеку та кількість замовлень закладу, але й стимулювати його економічне зростання.

У статті констатовано, що за наявності у науковій літературі багатьох визначень екотуризму питання про його дефініцію ще не знайшло остаточного розв’язання. Зазначено, що принципових ознак екотуризму є дві: характер маршруту і відповідальне ставлення до природи. Усі інші ознаки, які окремі автори вживають при визначенні екотуризму слід сприймати, як його супутні характеристики, але не як обов’язкові елементи дефініції. Зокрема, це стосується участі місцевих мешканців у обслуговуванні туристів, підвищення їхнього добробуту вна- слідок екотуристичної діяльності, оскільки наявність навіть незначної кількості екотуристичних маршрутів у місця, де немає місцевого населення, не дає права використовувати цю особливість у дефініції поняття екотуризму. Підкреслено, що і туристична і готельна галузь повинна робити внесок у вирішення як регіональних, так і гло- бальних завдань екологічного характеру. Висвітлено найбільш популярні місця екотуристичних маршрутів у світі і в Україні. Зазначено, що одним з найважливіших природних ресурсів для розвитку екологічного туризму в Україні є національні парки, існуванню яких загрожує недостатнє фінансування, низька ефективність екотуристичної ді- яльності, незаконні вирубки лісу, відсутність дієвого правоохоронного та екологічного контролю. Констатовано, що розвиток екологічного туризму відбувається внаслідок ініціативних дій гравців ринку, а не внаслідок продума- ної політики регіонального чи місцевого планування. Проаналізовано проблеми в’їзного і виїзного туризму, зокрема відсутність надійної системи страхування ризиків і недостатнє просування українських туристичних продуктів за кордоном. Підкреслено важливість інновацій у розвитку туристичного і готельного бізнесу. Показані напрями діяльності екоготелів. Проаналізовано сучасні тренди, які впливатимуть на діяльність туристичних і готельних підприємств у перспективі. Наведено результати прогнозів щодо відновлення туристичного і готельного ринку. Сформульовано висновки стосовно забезпечення подальшого розвитку туристичної і готельної діяльності.

Ефективне керування інноваційним процесом для виробництва інноваційної продукції передбачає обґрунтування джерел, визначення обсягів і об’єктів фінансування інноваційних розробок. Оскільки один із важливих елементів керування інвестиційним забезпеченням інноваційного розвитку – планування вартості та витрат на інноваційну продукцію, обраний напрям дослідження вважаємо актуальним.Мета роботи – характеристика методу визначення обсягів інвестицій в інноваційну продукцію за її типами і підприємствами на основі матриці інноваційного потенціалу регіону для формування оптимального інвестиційного портфелю.Перелічено основні види форсайтних досліджень науково-технічного розвитку, які проведені в Україні. Зроблено висновок, що не зважаючи на множинність варіантів такого розвитку, його напрями поряд з іншими факторами обмежені фінансовим забезпеченням виробництва інноваційної продукції, складник якого – визначення потрібних обсягів та об’єктів для інвестування.Охарактеризовано метод відбору видів інноваційної продукції як об’єкту для інвестування. Для відбору інвестиційних об’єктів визначають перелік пріоритетних для регіону критичних технологій та інноваційних підприємств, оцінюють інвестиційні ризики на різних стадіях виробництва інноваційної продукції, розраховують дисконтований дохід і ціни ризиків, розв’язують задачу оптимального розподілу інвестицій за типами продукції і підприємствами із урахуванням дисконтованого доходу й ціни ризиків.Новизна дослідження полягає у алгоритмізації відбору пріоритетних для інвестування інноваційних технологій на основі матриці інноваційного потенціалу регіону.Результати дослідження можуть бути застосовані для формування інвестиційного портфелю, що містить найбільш перспективні з економічного погляду інноваційні технології.Перспективний напрям для подальших досліджень – здійснення порівняльного інвестиційного портфельного аналізу інноваційних виробництв для різних галузей діяльності на основі запропонованого алгоритму.

У статті розглядається проблема інноваційних підходів до проблеми періодизації спортивних навантажень юних легкоатлетів. Сучасний рівень наукових знань у спорті не лише розширив запас уявлень щодо взаємозв’язку всіх сторін підготовки легкоатлетів, але і значно поглибив їх. Раціональне планування тренувального процесу, правильне використання засобів і методів спортивного тренування на всьому протязі багаторічної підготовки юних спортсменів можливе лише за умови обліку анатомо-фізіологічних особливостей зростаючого організму. З погляду спортивного відбору, спортивної орієнтації, планування тренувального процесу, вибору засобів і методів тренування становлять інтерес анатомо-фізіологічні особливості зростаючого організму. Спорт підвищує опірність організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища і є тому найважливішим засобом зміцнення здоров’я й профілактики захворювань. Однак, якщо при систематичних заняттях і раціональному підборі тренувальних навантажень у юних спортсменів спостерігаються високі показники імунологічної реактивності, то при нерегулярних заняттях або надмірних навантаженнях сила неспецифічного імунітету зменшується, що веде до зниження опірності організму інфекціям. Крім того, при плануванні тренувального процесу варто враховувати, що в юних спортсменів відзначаються сезонні коливання показників імунологічної реактивності: підвищення в осінній період і зниження у весняний. Встановлено, що фізичне навантаження, яке відповідає силам і рівню підготовленості до виконання фізичних вправ, поліпшує розвиток кісткової системи й збільшує період її росту. Виявлено, що одним із напрямків підвищення ефективності системи підготовки легкоатлетів базується на глибокому вивченні структури змагальної діяльності і побудові на цій основі модельних структур навчально-тренувального процесу. Оптимальний рівень розвитку швидкості, сили, спритності, витривалості – основа для оволодіння технікою і тактикою легкоатлетів. В той же час реалізація завдань фізичної підготовки сприяє формуванню важливих психічних і морально-вольових якостей спортсменів.

The purpose of the article is to consider innovative technologies as a pedagogical condition for professional training of future professionals of the social sphere.Methods. Analysis of innovative technologies has significant achievements in the modern scientific field, which leads to a logical analysis of research in the field of pedagogy, psychology and methods of vocational training; logical-structural analysis – to determine the essence of the concept of “pedagogical condition”, substantiation of theoretical and methodological principles of the problem. The methodology of the research is a system of methodological principles (objectivity, complexity, disclosure of contradictions of the subject being studied, etc.).Results. The pedagogical conditions of professional training of future specialists in the social sphere are a set of actions that provide the most favorable environment for the effective functioning of a particular pedagogical system in the educational process. This means that the formation of a professional in the social sphere is influenced by various individual psychological and socio-psychological reasons due to higher nervous activity, needs, interests, motivation, abilities, individual psychological characteristics of a person, as well as living conditions in the social environment and social individual experience.Undoubtedly, innovation as an activity process and as its result is one of the highest values of the individual, because innovation itself is a kind of value system.Innovative technologies include: project studying; professional self-futuring; technology of immersion in professional activity; game techniques, etc.Conclusions. Thus, the personality of the specialist in the field of education, formed as a result of innovative education, is characterized by such features as: openness to innovation, readiness for pluralism of opinion; awareness of the need for innovation; focus on the present and the future; the ability to recognize another opinion without fear of changing one's own; readiness to overcome professional failures; positive perception of their past experience; planning future actions to achieve the intended goals and their impact on professional independence.Key words: innovative technology, pedagogical condition, a specialist of thesocial sphere, professional training, coaching, facilitation.У статті розкрито сутність педагогічних умов професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери, проаналізовано вплив інноваційних технологій на формування фахівців.Метою статтіє розгляд інноваційних технологій як педагогічної умови професійної підготовки май-бутніх фахівців соціальної сфери.Методи. Аналіз інноваційних технологій має значні напрацювання у сучасній науковій сфері, що зумовлює логічний аналіз наукових досліджень у галузі педагогіки, психології та методики професій-ного навчання; логіко-структурний аналіз – для визначення суті поняття «педагогічна умова», обґрун-тування теоретичних і методичних засад означеної проблеми. Методологію проведеного дослідження становить система методологічних принципів (об’єктивності, комплексності, розкриття суперечностей предмета, що вивчається, та ін.).Результати. Педагогічними умовами професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфе-ри виступає сукупність заходів, які забезпечують найбільш сприятливе середовище для ефективного функціонування певної педагогічної системи в освітньому процесі. А це означає, що на формування професіонала соціальної сфери впливають різні індивідуально-психологічні та соціально-психологічні причини, зумовлені вищою нервовою діяльністю, потребами, інтересами, мотивацією, здібностями, індивідуально-психологічними характеристиками особистості, а також умовами життя в соціальному середовищі та соціальним досвідом індивіда.Безперечно, інновація як діяльнісний процес і як його результат постає однією з вищих цінностей особистості, оскільки й сама інноваційна діяльність є своєрідною системою цінностей.До інноваційних технологій відносимо: проектне навчання; професійне самофутурування; техноло-гію занурення у професійну діяльність; ігрові методики тощо.Висновки. Отже, особистість фахівця соціальної сфери, сформована внаслідок інноваційної осві-ти, характеризується такими рисами, як: відкритість до інновацій, готовність до плюралізму думок; усвідомлення необхідності інноваційної діяльності; орієнтація на сьогодення і майбутнє; вміння визна-вати іншу думку, не боячись змінити власну; готовність до подолання професійних невдач; позитивне сприйняття свого минулого досвіду; планування майбутніх дій для досягнення передбачуваних цілей та їх впливу на фахову самостійність.Ключові слова:інноваційна технологія, педагогічна умова, фахівець соціальної сфери, професійна підготовка, коучинг, фасилітаторство.

Зазначено, що єдність нації — це стратегічний план безпеки і продуктивного розвитку сучасної держави, що в Україні формується посту- пово. З’ясовано поєднання традицій та інновацій у сучасних підходах щодо розвитку держави як інституту, що забезпечує суспільний розвиток. Вико- ристано методи аналізу та синтезу, аналізу документів, знакове моделюван- ня, компаративний (синхронний) аналіз. Було розглянуто коеволюційний етап розвитку суспільства та поняття індивідуального “Я” і колективного “Ми” як домінуючих суб’єктів соціальних інтеракцій на різних етапах од- ного циклу суспільного розвитку. Зміна традиційної концепції управління на нову втілюється у програмі діджіталізації (“Держава у смартфоні”) як засіб полегшення надання адміністративних послуг населенню. Яким саме є рівень готовності суспільства сприйняти ці зміни? Почуття спільної й осо- бистої відповідальності — сприяє розвитку колективного “Ми”. Показано, що тенденції, які підтверджують позитивні зміни в Україні спостерігаються через виникнення багатьох волонтерських рухів, краудфандингових плат- форм, зростання кількості громадських організацій протягом останніх років. Разом з тим, зростає власна відповідальність індивіда за своє благополуччя. Чим розвиненішим є суспільство, тим активніше інновації впроваджуються у сферу суспільних відносин, значно оновлюючи їх. З’ясовано, що залуче- ність громадян до суспільного сектору частково обумовлена публічним ін- тересом та тенденцією зростання попиту на зайнятість у публічному секторі і здійснення соціально значущої професійної діяльності. На основі здійсне- ного аналізу, було розроблено формулу, що прораховує індекс колективного “Ми”. Розуміння необхідності розвитку суспільства шляхом конвергенції традицій та інновацій — важлива частина у плануванні державної та соці- альної політики України.

В умовах конкуренції та нестабільності виробничі компанії змушені постійно вдосконалювати виробничий процес і розробляти нові інноваційні технології та обладнання з метою збереження своїх позицій на ринку. Важливу роль в цьому відіграють удосконалення методів планування і управління процесом розвитку виробництва, розробка інноваційних продуктів і прогнозування заходів з адаптації до мінливих вимог зовнішнього і внутрішнього ринку. У даній роботі розглядається багатофазний послідовний технологічний процес (ПТП) з розгалуженою структурою на кожній фазі виробничого процесу. Для пуассонівського потоку надходження і обробки деталей запропонована математична модель у вигляді багатоканальної СМО з очікуванням і обмеженням черги. На основі цієї моделі сформовані критерії оцінки роботи ПТП і синтезовані вартісні моделі для вирішення завдань інновації та оптимізації ПТП. Вирішені для кожної фази виробничого процесу завдання оцінки ефективності інноваційного оновлення обладнання та завдання вибору оптимальної кількості обладнання. У разі невідповідності потоків надходження і обробки деталей даної математичної моделі, значення вихідних критеріїв визначаються за результатами певного числа багаторазового імітаційного моделювання роботи ПТП. Бібл. 11, іл.2

У статті актуалізовано теоретичні аспекти обліково-аналітичного забезпечення стратегічного планування. На основі стратегічного планування проаналізовано динаміку кількості підприємств, які впроваджують інноваційну діяльність. Досліджено положення нормативно-правових актів щодо забезпечення стратегічного планування. Проведено аналіз останніх досліджень та публікацій вчених стосовно цієї теми та на їх основі виокремлено основні підходи до трактування сутності процесу обліково-аналітичного забезпечення стратегічного планування. Систематизовано основні етапи процесу стратегічного планування. Виділено чинники, що впливають на місію підприємства та сформовано їх основні об’єкти обліку, а саме: рівень сукупної пропозиції, рівень сукупного попиту, наявність товарів-аналогів (замінників), управлінський досвід керівників, платоспроможність населення, податкова політика, субсидії та дотації підприємства, дивідендна політика тощо. Розроблено пріоритетні напрямки вдосконалення щодо здійснення стратегічного планування та управління.

У статті обґрунтовано актуальність формування технологічної конкурентоспроможності економіки України за сучасних глобальних викликів і загроз. Здійснено аналіз вітчизняної інституційно-організаційної системи державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. Розкрито стан інституційно-правової системи державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки України. Наведено результати аналізу державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки України за функціями управління. Встановлено, що недоліками державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності за функцією аналізу є відсутність системи комплексного аналізу й оцінювання інноваційно-технічної активності; за функцією планування – неінституціалізованість системи програмування та планування технологічної конкурентоспроможності економіки; за функцією організації – невибудованість цілісної організаційно-інституційної системи державного регулювання інноваційної діяльності; за функцією мотивації – відсутність достатнього митно-тарифного та бюджетно-податкового стимулювання інноваційно-технологічної діяльності; за функцією контролю – несформованість середовища незалежних інституцій моніторингу й контролю державної інноваційної і технологічної політики.

У статті наведено результати аналізування ефективності державної політики підтримки та стимулювання розвитку технологічних реформ в Україні. Встановлено, що в Україні не виконуються базові завдання державної політики технологічної модернізації. Щодо завдання організації та управління, то відсутні центральний орган та місцеві структури, які забезпечують формування та реалізацію державної політики. Щодо завдання планування, то несформованою є система стратегічного планування технологічної модернізації економіки, відсутніми є конкретні інструменти та механізми регулювання. Щодо завдання формування правого поля, то актуалізувалась необхідність перегляду положень базових нормативно-правових актів, які регламентують інноваційно-технологічну діяльність, зокрема щодо підсилення ефективних інструментів стимулювання та підтримки розвитку інноваційно-технологічної діяльності. Щодо завдання становлення інфраструктури, то низьким є рівень розвитку, а слабкою – інституційна спроможність елементів інфраструктури підтримки й стимулювання розвитку процесів технологічної модернізації національної економіки. Щодо завдання забезпечення мотивації, то слабкою залишається спроможність системи фінансово-кредитного сприяння технологічному розвитку економіки.

Аналіз розвитку рекламного інтернет-ринку України виявив основні напрями перспективного використання цифрових технологій. Узагальнення результатів дослідження дозволили визначити критерії ефективності інтернеттехнологій в аспекті планування маркетингових комунікацій. Аналіз середовища рекламного інтернет-ринку виявив інноваційно-технологічні чинники розвитку комунікаційного простору. У статті визначено сутність інтернетреклами, проаналізовано сучасний стан та обсяги інтернет-реклами в порівнянні з іншими видами медійної реклами; розглянуто сутність та форми інтернет-промоушингу, а також динаміку обсягу інтернет-реклами, доцільність та актуальність її використання.

Актуальність дослідження. Нагальною науковою та прикладною проблемою комплексної підготовки спортсменів є модернізація планування техніко-тактичного навантаження спортсменів, що враховує сучасні вимоги та наявний досвід його впровадження для проведення тренувань річного циклу. Базовим видом спорту обрано академічне веслування. Мета роботи – обґрунтувати структуру організаційного планування комплексної функціональної підготовки спортсменів на основі річного тренувального циклу. Матеріал і методи дослі- дження: теоретичний аналіз та узагальнення, систематизація та вивчення літературних джерел, аналіз практичних результатів, методи комплексного та системного аналізу, анкетування. Результати дослідження. Інноваційні розробки та представлені підходи до сучасного планування техніко-тактичного навантаження спортсменів мають основне значення в системі підготовки спортсменів. Аргументовано, що організаційне планування визначається комплексним підходом і складним об’єднанням головних факторів впливу на результати підготовки. Організаційне планування базується на практичних результатах впровадження такого алгоритму у процес підготовки спортсменів. Результати, що одержані в досліджені, формують індикативний підхід до планування техніко-тактичного навантаження спортсменів, що включає базові індикатори, індикатор ефективності та корисності. Базові індикатори включають модернізацію системи планування техніко-тактичного навантаження спортсменів та підготовку конкурентоспроможних спортсменів на основі професійних компетенцій. Індикатор ефективності показує які необхідно зробити зміни в системі підготовки до тренувальних занять з урахуванням сучасних спортивних вимог. Індикатор корисності дозволяє спрогнозувати особистісні складові спортсмена, його робото здатності, що суттєво впливають на результати підготовки спортсмена. Висновки. На теоретичному та методологічному рівні доведено що організаційне планування комплексної підготовки спортсменів створює передумови для підвищення ефективності розвитку спорту. Аналіз результатів впровадження організаційного планування показав, що можливі гнучкі зміни техніко-технологічного навантаження відповідно до етапу підготовки. Комплексний підхід дає змогу реалізувати алгоритм планування підготовки спортсменів на основі базових індикаторів.

Зазвичай, коли йдеться про інновації, найчастіше мають на увазі технологічні інновації, проте успішна робота підприємств в умовах ринку багато в чому визначається використанням нових підходів в управлінні, організації та плануванні їхньої діяльності. Підхід, що застосовується підприємствами медичної галузі, по суті, являє собою метод витрати-плюс, а саме, повні витрати плюс. Однак, добре відомо, що повна собівартість продукції, як і її рентабельність можуть бути сильно спотворені традиційними методами розподілу постійних витрат. Достатньо ефективним, на нашу думку, є застосування маржинального підходу для формування собівартості, розрахунку ціни на медичні послуги. В статті проведене обґрунтування доцільності придбання новітнього обладнання за допомогою використання маржинального підходу, що дозволить слідувати вимогам сучасного розвитку технологій, підтримувати рівень інноваційності лікарні.

Розглянуто питання впровадження Бюджетної декларації, що є головною інновацією в рамках впровадження середньострокового бюджетного планування та стратегічно важливим докумен-том для бюджетного процесу. Здійснено огляд обов'язкових структурних елементів Бюджетної декларації та особливостей формування цього документу. Проаналізовано нововведення в процедурних аспектах бюджетування державної політики. Висвітлено взаємодію Верховної Ради, Кабінету міністрів України, Мінфіну, Національного банку України, Головних розпорядників бюджетних коштів в сфері нормативно-правового регулювання Державного бюджету.

In modern economic theory and practice, there is a whole range of problems, where the lack of analytical tools does not allow adequately measuring the expected results. A number of hypotheses are presented; proofs of these hypotheses show that a set of important economic problems (planning of cost production, profit, break-even point by product, pricing for new products and evaluation of effectiveness of inno-vation projects) do not meet an appropriate solution because of the lack of analytical tools. As an alternative, solutions of these problems based on the marginal approach concept are proposed. Distribution of fixed costs between types of products (proposed in accordance with the concept of marginal approach) is inherently a covering of fixed costs by marginal profit and formation on this basis of profit and profitableness both by the types of products and by enterprise as a whole. The concept of the marginal approach was also used to solve the problems of pricing on new products of industrial and technical purpose, which allowed forming the lower and upper limits of prices on an anti-costly basis. Methods for evaluating the effectiveness of innovative projects, which are pre-sented in economic literature and practice from the second half of the 20th century, are reduced to comparing investments with magnitude of profit from sale of an in-novative product during its life cycle. It is proposed to compare investments with the marginal profit received by the enterprise from a new product during its life cycle (of course, taking into account discounting). The results obtained have theoretical value, since they allow new ways to form cost price, profit and profitableness by product types, offer an anti-costly approach to pricing with provision of appropriate tools, as well as evaluation of effectiveness of innovation projects. And a practical significance of these results is to create ap-propriate conditions for a flexible cost management, profits and prices, which is es-pecially important for a rapidly changing market conditions.

Стаття присвячена проблемам наукоємного машинобудування. Для України нагальним є відновлення машинобудування і імпортозаміщення. Але впровадження новітніх технологій у виробництво старої формації недоцільне Традиційні принципи організації виробництва, які орієнтовані на масове виробництво типової продукції, не є ефективними в умовах, коли ринок контролюється споживачами. Інноваційні підходи вимагають принципово нового типу виробництва – гнучкого, яке базою має інформаційні технології. Основними інструментами створення підприємств відповідного рівня є інжиніринг та (навіть в більшій мірі) реінжиніринг. Інжиніринг вирішує питання підготовки і організації виробництва, керування підприємством, забезпечення реалізації продукції, а Реінжиніринг, натомість, є фундаментальним перепроектуванням всіх ділових процесів (реінжиніринг бізнесу), а технологічний реінжиніринг, відповідно, стосується реструктуризації виробництва і всіх процесів, які його супроводжують, з метою досягнення стрибкоподібного поліпшення головних показників діяльності компанії: вартість, якість, сервіс, темпи. Передбачено розробку низки проектів, зокрема автоматизації виробництва, і об’єктивне планування технічного переозброєння підприємства, яке є проблемою. Названі шляхи та стадії , які супроводжують це планування, і підкреслено роль інформаційних технологій.

У статті представлено економічний механізм маркетингу виробництва екологобезпечної продукції. Упровадження економічного механізму маркетингу виробництва екологобезпечної продукції доцільно поводити у кілька етапів: проводяться маркетингові дослідження цільових та міжнародних ринків, здійснюється складання програм та планів маркетингу та налагоджується робота з клієнтами, впроваджується система маркетингу і конверсії продаж, відбувається визначення результату. Останнім етапом є вдосконалення: планування й упровадження рекомендацій. У цій статті ми показуємо, що вдало розроблений та впроваджений економічний механізм маркетингу виробництва екологобезпечної продукції сприятиме вирішенню низки завдань товаровиробника: формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку господарства; займання конкурентної позиції на аграрному ринку.

The work of plenary sessions and scientific sections of the International scientific-practical conference “Innovative technologies in spatial planning”, which worked on October 1–3, 2020 in the Odessa State Academy of Civil Engineering and Architecture (OSACA) is considered. Ukrainian Society of Geodesy and Cartography (PU “USGC”) was a coorganizer of the conference

Вивчення глибинних, архетипових виявів особи сприяє пі- знанню й оволодінню природою глобальних змін, закладає передумови для розробки й впровадження адекватних сучасності ефективних практик дер- жавного управління. Реконструкція архетипів є актуальним і перспектив- ним підходом, який допомагає шляхом трансформації символів минулого тлумачити певні суспільно-політичні процеси сучасності. Проблема людського чинника в управлінні пов’язана з прагненням люди- ни до певної мети і її досягнення. У зв’язку з цим, важливим є з’ясування ос- новних складових діяльності управлінця: мотивів, мети, планування діяль- ності, опрацювання поточної інформації, оперативного ухвалення рішень і дії, перевірки результатів і корекції дій. Формування інноваційно-орієнто- ваної вітчизняної системи підготовки управлінських кадрів є невідкладною потребою сучасного суспільства. Важливою і невід’ємною складовою цієї системи є ВНЗ, які пропонують студентам цикл курсів управлінського на- пряму. Кінцевою метою підготовки управлінських кадрів мають стати фор- мування стратегічного мислення, здібності мислити творчо і можливості працювати в ширшій перспективі. Управлінські дії потребують розумного використання людських ресурсів в управлінні, а недбале ставлення до них може спричинити ескалацію (загострення) конфліктів, плинність кадрів, зниження ефективності, рівня замотивованості тощо. Сучасність потребує публічних діячів нового покоління, управлінців, які здатні не лише розібратися зі складовими політичної арени і прийма- ти ефективні рішення, а й дати адекватну оцінку собі. Це означає, що є відповідь на питання, хто і який я, яка моя мета. Залежно від наданих відповідей і подальшої їх реалізації і формується відображення управлінця в суспільстві. Це складний, багатогранний процес, який вимагає і відповід- ної професійної освіти (навчання) і не обходить застосування архетипного менеджменту.

Мета. Мета дослідження – розробити напрями вдосконалення управління процесами відтворення галузі тваринництва на основі її інноваційно-інвестиційного розвитку. Методологія / методика / підхід. Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, концептуальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених стосовно управління процесом відтворення галузі тваринництва, системний підхід до вивчення та своєчасного виявлення різних соціально-економічних і виробничих проблем. Дослідження економічних аспектів управління процесом відродження та ефективного розвитку тваринництва здійснювали з використанням загальнонаукових (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення) та статистико-математичних методів (кореляційного, регресійного, сценарного планування, математичного моделювання й прогнозування економічних процесів). Результати. Застосування запропонованих методів і методичних підходів дали можливість урахувати основні складники системи управління відтворенням потенціалу галузі для виявлення перспектив зростання обсягів виробництва валової продукції тваринництва та спрогнозувати зміни в економічних показниках його інноваційного-інвестиційного розвитку в перспективі. Використання системного й абстрактно-логічного підходів сприяло формуванню стратегії відродження тваринницької галузі на основі переліку сценаріїв розвитку відповідно до поставлених завдань стосовно її реалізації та дало змогу окреслити проблемне поле для проведення економічної модернізації тваринництва. Оригінальність / наукова новизна. Уперше розроблено гнучкий до економічних і соціальних змін на виробництві механізм модернізації та розвитку тваринництва, який забезпечує можливість проведення модернізаційних процесів в основних підгалузях тваринництва та впровадження інноваційних технологій виробництва тваринницької продукції. Набуло дальшого розвитку вивчення питання використання альтернативного методу прогнозування пріоритетних економічних параметрів в умовах нестабільних тенденцій аграрного виробництва та динамічних змін у розвитку тваринництва під дією впливу чинників, що змінюються з різною інтенсивністю, протягом тривалого періоду. Практична цінність/наслідки. Напрацьовані теоретичні й практичні засади дали можливість розкрити цілісність процесу управління відтворенням і розвитком галузі тваринництва. Проведене прогнозування дозволило констатувати зміни у виробництві тваринницької продукції та продуктивності тварин. Отримані результати сприяли визначенню чинників, що перешкоджають у мінливих економічних, соціальних, політичних та екологічних умовах перевести галузь тваринництва на інноваційний шлях його розвитку за рахунок упровадження сучасних технологій.

Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні. Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери. Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.

Розглянуто актуальне питання побудови системи для управління навчальним закладом в цілому та науковою та науково-технічною діяльністю кафедри для інформаційної інтелектуальної системи «Портал-кафедра». Проаналізовано характерні особливості існуючих на даний час ресурсів ВНЗ України. Досліджено можливості проектування та програмної реалізації модуля управління. Визначено функції інформаційної системи, вимоги до контенту й наповнення модуля та системи керування контентом компонування сторінок. Наведено розроблену зручну структуру модуля управління науковою та науково-технічною діяльністю кафедри. Представлено розроблену архітектуру інформаційної інтелектуальної системи, обрано та обґрунтовано використання мови програмування, обрано та обґрунтовано використання системи управління базами даних, розглянуті джерела вихідних даних та варіанти початкового інформаційного наповнення системи та концепція призначення прав доступу та повноваження користувачів та адміністрування. Запропоновано модуль управління науковою та науково-технічною діяльністю кафедри для інформаційної інтелектуальної системи «Портал-кафедра», який дозволить оптимізувати процедуру ведення звітів про наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність, знизити витрати на організацію наукової діяльності кафедри за рахунок оптимізації використання всіх ресурсів кафедри, підвищити продуктивність праці персоналу та ефективного управління наданням платних науково-дослідницьких послуг, сприятиме розвитку академічних свобод шляхом забезпечення прозорості діяльності всіх суб'єктів, задіяних в системі. Особлива увага звертається на можливості даного інтелектуального модулю серед яких можна виділити такі, як автоматичне генерування звітів про наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність, перевірка тексту на унікальність та можливість включати систему планування дати та часу публікації наукового матеріалу заздалегідь, що дасть можливість автоматичного опублікування статті в указану дату та час.

У статті на основі дослідження сучасних нормативно-правових документів, теорії і практики підвищення кваліфікації педагогічних працівників визначено та описано особливості організації цього процесу в умовах вільного вибору і становлення альтернативних суб’єктів післядипломної освіти. Нами виокремлено інноваційні елементи, що мають суттєве значення в управлінні підвищенням кваліфікації педагогічних працівників закладів повної загальної середньої освіти, виділено завдання та покрокові дії вчителя і керівника в річному управлінському циклі. Суть процесу проявляється у рефлексії педагогом особистого рівня професійного розвитку, виборі суб’єкта, освітньої програми, форми і виду підвищення кваліфікації. В адмініструванні виокремлюємо процедури планування, проведення педагогічної ради, складання й затвердження плану, розробки інструментарію (наказів, положень, договорів, тощо) і визнання результатів підвищення кваліфікації. Визнання розглядаємо як колективну дію, спрямовану на встановлення відповідності документів про підвищення кваліфікації нормативним вимогам прийняття відповідного протоколу у формі рішення педагогічної ради. У загальному контексті пропонуємо ідею про внутрішнє положення щодо визнання результатів підвищення кваліфікації, головним у якій є принцип законності. У нашому дослідженні ми вперше виділяємо загальні аспекти визнання, конкретне їх виявлення за основними формами підвищення кваліфікації.

Актуальність теми дослідження. Важливість аналізу факторів успішної реалізації інноваційних проектів обумовлюється впливом інновацій на сучасну високотехнологічну економіку. Постановка проблеми: невизначеність комплексу факторів, що впливають на реалізацію інноваційних проектів. Аналіз останніх досліджень. Виявлені такі причини невдач проектів: поверхневий аналіз ринку, виробничі проблеми при переході від зразка до серійних партій, дефіцит фінансових ресурсів, проблеми комерціалізації. Виділення недосліджених частин проблеми. Закордонні дослідження спираються на обстеження інноваційних проектів, що має для України інтерес, однак малокорисно внаслідок несхожості макроекономічних і бізнесових умов. Актуальним є дослідження вітчизняних інноваційних проектів на великому масиві даних. Постановка завдання. Метою є аналіз бізнес-планів інноваційних проектів для виявлення залежності між характеристиками проектів і шансами на успішну ринкову реалізацію. Виклад основного матеріалу. Спирачись на бізнес-плани, були визначені три групи показників: - вихідні характеристики проекту (оригінальність, ресурсне забезпечення, готовність виконавців, обсяг робіт тощо); - очікувані проблеми виконання проекту; - ймовірність ринкової реалізації проекту. Запропонована шкала для визначення кількісних оцінок показників і схема обробки. Проаналізовано 24 бізнес-плани інноваційних проектів. Тематика проектів охоплює пріоритетні науково-технічні напрями: машинобудування, приладобудування, паливно-енергетичний комплекс, енергозаощадження, нові матеріали, агротехнології. Висновки. Аналіз ресурсних складових проектів показує високий рівень технічних можливостей виготовлення запланованої продукції. Однак, потенційно високий рівень значимості, інноваційності та технічної завершеності проектів не знаходить втілення на етапах ринкового впровадження продукції з причин нехтування маркетинговим плануванням.

У статті досліджено актуальні питання, пов’язані з організацією праці менеджера та прийняттям ним управлінських рішень. Метою статті є визначення основних напрямів організації праці менеджера у громадських організаціях сфери охорони природи. Підтвердженням актуальності цього питання є значний інтерес наукової спільноти. У ході дослідження встановлено, що функціонування громадської організації значною мірою залежить від організації керівництвом як власної праці, так і всіх управлінських процесів. Виявлено, що важливою передумовою розвитку громадської організації є прийняття своєчасних, обґрунтованих та ефективних рішень. Доведено, що специфіка функціонування громадської організації зумовлює колегіальний характер ухвалення рішення. З’ясовано, що вагома роль в управлінському процесі належить плануванню різноманітних охоронних проєктів. Аргументовано, що успіх багатьох управлінських процесів залежить від того, як спланована та організована робота менеджера. Встановлено, що сучасні реалії функціонування громадської організації пов’язані з динамічністю змін, появою інновацій у сфері, посиленням вимог суспільства. Доведено, шо в таких умовах навантаження на менеджера лише зростає, тому організація його праці часто неефективна та потребує застосування нових підходів. Запропоновано основні етапи процесу прийняття управлінських рішень в громадській організації. Зроблено висновок, що підвищенню ефективності процесу організації праці менеджера та прийняття ним рішень у громадській організації сприяє як внутрішнє, так і зовнішнє консультування окремих напрямів діяльності та проєктів. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму управління розвитком громадських організацій у сфері охорони природи.

Сучасна практика управління персоналом організації ставить нові вимоги до планування, організації, координації, мотивації та контролю їх діяльності. Необхідність вирішувати повсякденні завдання виробничого та управлінського характеру новими методами та застосовуючи інноваційні інструменти впливу, робить актуальним об’єднання працівників за допомогою командного менеджменту. Управління командами працівників має свою специфіку, обмеження та правила ефективності. Також існують особливості управління командою дистанційно. Командний менеджмент дає можливість задовольнити потреби не лише особистісного зростання працівників, але й за рахунок цього підвищити ефективність діяльності підрозділу, організації в цілому. Специфіці управління персоналом на засадах командного менеджменту присвячена дана стаття. В ній розглянуті переваги формування та управління командами; особливості формування команди, яка буде працювати як on-line, так і off-line; правила та рекомендації для налагодження ефективної взаємодії в команді, незалежно від того чи вона буде працювати дистанційно, чи ні; визначені основні soft-skills, якими можуть оволодіти працівники, якщо керівництво застосовує командний менеджмент; специфіку застосування тімбілдінгу та його вплив на функціонування команди. Зроблена спроба довести, що особиста мотивація, ефективна координація та підтримка, з використанням в основному соціальних методів впливу, призводить до ефекту синергії відносно результативності діяльності персоналу та організації в цілому.

У статті уточнено сутність поняття «технологія навчання дорослих» та узагальнено досвід українських науковців у напрямі теоретичного обґрунтування і впровадження сучасних технологій навчання дорослих в умовах формальної і неформальної освіти. Виявлено, що технологія навчання вирізняється з-поміж інших форм організації освітнього процесу в умовах формальної і неформальної освіти системністю, алгоритмом реалізації, що підпорядковано вирішенню конкретного, передбачає добір найбільш ефективних форм і методів, що застосовуються на кожному конкретному етапі за забезпечують якісне опанування матеріалу, формування чи розвиток здатностей, компетентностей тощо. У процесі реалізації технологій навчання в умовах формальної і неформальної освіти доцільно спроектувати етапи їх реалізації (етапи діагностики (психолого-андрагогічної) суб’єкта навчання; планування, вибір (розробка) оптимальної технології; технологічний; експертно-оціночний; корекційний). З-поміж провідних умов упровадження технологій навчання у сфері освіти дорослих необхідно забезпечувати такі: організаційні; змістово-процесуальні; соціально-психологічні. В умовах інтенсивного розвитку освіти дорослих назріла потреба розроблення і упровадження технологій навчання, які на основі виявлення специфіки організації навчання в умовах формальної і неформальної освіти дозволять інтенсифікувати процес особистісного і професійного розвитку дорослих з урахуванням індивідуальної освітньої траєкторії, потреб, запитів тощо. Значні напрацювання в цьому аспекті має ІПООД імені Івана Зязюна НАПН України, співробітники якого розробляють і упроваджують технології навчання дорослих різного типу (комунікативні, тренінгові, дистанційні тощо). Ключові слова: навчання дорослих, технологія навчання, формальна освіта, неформальна освіта, технологізація, інновація, педагогічна освіта, освіта дорослих.

У статті розглянуто понятійний апарат Industry 4.0. Проаналізовано надбання промислових революцій від першої по третю. Описано поняття “Industry 4.0” та основні технології. Наведено світовий рейтинг капіталізації компаній. Зроблено висновки стосовно зміни лідерів у цьому рейтингу. Зазначено обсяги капіталізації окремих компаній за даними останніх 2 років. Охарактеризовано процеси злиття й поглинання у зрізі забезпечення гнучкості бізнесу та конкурентоспроможності в Industry 4.0. Здійснено оцінювання викликів ринку з огляду на інновації, постійних технологічних нововведень, вимог до послуг і товарів. Зазначено те, як саме M&A може стати інструментом для забезпечення стійкого зростання на ринку. Порівняно тенденції періодів 2000–2010 років і 2010–2019 років за показником кількості укладених угод злиття й поглинання. Визначено, що найактивнішими були телекомунікаційні, харчові та фармацевтичні компанії. Розглянуто діяльність китайських корпорацій. Зазначено те, в яких сферах умови ринку змінюються швидше. Наведено засади оцінювання конкурентоспроможності компанії. Доведено, що злиття й поглинання використовуються для залучення нових технологій, синергії витрат, охоплення все більших територій, скорочення витрат на виробництво та доставку до споживачів. Виявлено тенденції щодо переважання угод злиття над угодами поглинання. Наведено особливості використання технологій blockchain та хмарних технологій у функціонуванні глобальних компаній. Виявлено, що Industry 4.0 сприяє тому, що компанії втрачають поняття локалізації. Прикладом компанії, на яку не впливає її розташування та потреба в ресурсах, є “Amazon”, яка надає послуги хмарних сховищ і працює над розробленням та вдосконаленням штучного інтелекту. Сформульовано необхідні дії для успішного функціонування компанії в умовах Industry 4.0. Основними завданнями компаній є планування стратегічних змін, постановка довгострокових цілей, розроблення планів і перспектив розвитку.

З розвитком досліджень у галузі поведінкової економіки зростає актуальність їх впливу на процеси прийняття рішень. Мета статті - критичний аналіз ефективності управління підприємством з точки зору поведінкової економіки. Встановлено, що напрямок розвитку організації інтегрується з поведінкою менеджерів. Завдання лідера - зменшити напругу між підтримкою статусу-кво та потребою в інноваціях. Доведено, що розвиток підприємств майбутнього вимагає використання нетрадиційних методів управління, які створюються на горизонтальних соціальних зв'язках, де працівники рівні, незалежно від важливості їх ролі на підприємстві, а не відносин "начальник" -підпорядковані ". Розглядаються пастки раціональності, в які можуть потрапити підприємства. Якірна пастка: Людський розум може позначати отриману інформацію спочатку як «якір», який не вимагає розгляду інших варіантів. Пастки для планування: Більшість керівників вважають, що вони мають дар передбачення. Рейтингова пастка: компанія впевнена, що у неї краща ресурсна позиція або що вона краще справляється із завданнями, ніж конкуренти. Пастка витрат: Підприємства продовжують нерелевантні проекти. Пастка управління “силосом”: відсутність здатності команди працювати в команді та орієнтація кожного на окремі завдання. Зазначається, що для усунення цих пасток необхідно дотримуватися дистанції від першої інформації, вислуховувати критичні думки, звертатися до різних джерел, розподіляти завдання між різними командами та критикувати поточні процедури. Розуміння того, що емоції домінують над раціональністю, дозволяє менеджерам зробити контроль за поведінкою свідомим. Обґрунтовано, що напрямком підвищення управлінської компетентності є впровадження раціональності в механізми, в яких переважають емоції. Доведено, що джерелом ефективного управління є мотивація, яка об’єднує працівників у гармонійні колективи. Компонент, що об’єднує команду, - стандарти етичної поведінки. Ефективними способами мотивації є самомотивація. Безкомпромісний характер контролю підвищує етику поведінки працівників

У статті проведено аналіз теоретичного підґрунтя антикризового управління діяльністю підприємств туристичної галузі в умовах протидії невизначеностям діяльності, спричиненим пандемією COVID-19. Авторкою підкреслено, що найбільш уразливою сферою є масовий міський туризм, який у 2020 р. зазнає все більших утрат через протипандемічні заходи міжнародної спільноти та урядів кількох країн. За результатами дослідження обґрунтовано необхідність формування та впровадження ефективної системи антикризового управління, що є ключовим питанням для підприємництва. Визначено, що реалізація антикризової стратегії диверсифікації діяльності компанії, яка передбачає взаємодію різноманітних методів, інструментів та технологій управління, забезпечуючи при цьому координацію, узгодженість функцій управління та мінімізацію втрат підприємства. Ідентифіковано основні інструменти антикризового управління фінансовим складником діяльності підприємства: бізнес-планування, лізинг, франчайзинг, бюджетування, стратегічні та дорожні карти, інноваційні моделі продажів та контролінг. Актуальність застосування цих інструментів управління автором пояснюється зміною цілей і завдань, які стоять перед фінансовими менеджерами. Глобальний характер нестабільності економіки на сучасному етапі, загрози та можливості, які вона породжує, вимагають зміни характеру антикризового управління та інструментів розроблення і реалізації його стратегії. У сучасній практиці антикризового менеджменту часто пріоритет надається механізмам та інструментам негайного реагування, які усувають та пом’якшують негативні наслідки кризи, але не створюють умов для розвитку. Особливості кризових процесів вимагають використання нових інструментів для розроблення та реалізації стратегії антикризового управління, здатної запобігти та пом’якшити не лише негативні наслідки кризи, а й використовувати свої можливості для функціонування підприємства після кризи. Установлено, що обґрунтування вибору антикризової стратегії диверсифікації діяльності підприємства та її розвитку передбачає врахування взаємозалежних, різноспрямованих зовнішніх і внутрішніх чинників та стадій життєвого циклу підприємства.

У статті визначено роль науково-дослідної діяльності студентів у закладах вищої освіти як однієї з важливих умов становлення особистості та формування високопрофесійного фахівця підприємств туризму та готельно-ресторанного бізнесу; розглядаються завдання, принципи та деякі аспекти її організації. Цей вид робіт сприяє розвитку людини як особистості та професіонала, поєднує в собі навчання, пізнання, спілкування; дозволяє розширити знання, заглибитись в ті питання, які цікаві саме студенту. Уточнено поняття «професійний та особистісний розвиток студента» як цілеспрямований, свідомий процес виявлення та вдосконалення власного рівня професійної компетентності (знань, умінь, особистих якостей), що сприяє успіху особистості як у житті, так і, зокрема, в професійній діяльності. З'ясовано основні організаційно-педагогічні умови, дотримання яких сприятиме формуванню особистості студента, орієнтованого на безперервний саморозвиток, серед них: створення освітнього середовища з ціннісним ставленням усіх його учасників до самоосвіти та самовдосконалення; особистий приклад, активність, креативність науково-педагогічних працівників; створення атмосфери захопленості спеціальністю. Наукова діяльність має бути гармонійним продовженням та поглибленням освітнього процесу. З метою залучення студентства до науково-дослідноїдіяльності, її планування та організації, акцентується увага на важливості дотримання принципів студоцентризму (орієнтації на інтереси та мотивацію тих, хто навчається), диференціації, систематичності, індивідуальної орієнтації, поступовості процесу залучення студентів до цього складного творчого виду діяльності. Запропонований диференційований підхід до науково-дослідної діяльності здобувачів вищої освіти передбачав: вивчення якостей особистості кожного з них, інтереси, нахили, рівень самосвідомості, соціальну зрілість, мотивацію, рівень знань, вмінь, низки психологічних особливостей тощо. Досліджено досвід організації науково-дослідної роботи у закладах вищої освіти, запропоновано деякі інноваційні методи залучення до неї студентства. Ключові слова: саморозвиток, самовдосконалення, науково-дослідна діяльність, мотивація, диференційований підхід.

У статті визначені особливості застосування методики змішаного навчання (blended learning) в процесі іншомовної підготовки майбутніх вчителів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти Польщі та Чехії. Здійснено аналіз публікацій європейських, здебільшого польських і чеських, вчених-дидактів, які досліджують різні методики комп’ютерної підтримки вивчення іноземних мов. Наведено основні подібності та відмінності між традиційним, електронним і змішаним навчанням іноземним мовам. Показано, що вивчення іноземної мови значно спрощується за умови використання сучасних ІКТ, які дають можливість поєднати технічні та гуманітарні науки, що, своєю чергою, дає можливість створити відповідне середовище для вивчення мови, поєднати традиційні та інноваційні методи вивчення мови. Використання змішаного навчання (blended learning), в основі якого знаходиться концепція об’єднання аудиторного навчання і технологій електронного навчання, створює сучасному викладачеві необмежені можливості в процесі викладання предмету іноземна мова професійного спрямування. Завдяки гнучкості та доступності, даний метод навчання дозволяє розширити можливості студентів, прийняти до уваги індивідуальні потреби, ритм і темп засвоєння матеріалу, який вивчається; стимулювати утворення активної позиції студента, підвищення його мотивації, самостійності, соціальної активності; зробити процес навчання більш індивідуальним і в той же час персоналізувати навчальний процес. Це допомагає студенту самостійно визначати свої цілі та методи їх досягнення, в той час, як викладач виступатиме в ролі наставника. При розробці курсу за методикою blended learning викладачеві необхідно враховувати багато важливих елементів, щоб забезпечити якість та ефективність навчальної програми, на якій базуються цей курс. Процес розробки, як правило, відбувається у кілька етапів: докладне планування курсу; розробка навчальних матеріалів; розміщення розроблених матеріалів на платформі електронного навчання. За умови правильного розроблення та організації навчання за методикою blended learning, студенти отримують можливість навчатися в своєму власному темпі, в зручному місці та в зручний для них час, а також можливість брати на себе персональну відповідальність за власне навчання. Найбільша перевага комплементарних навчальних курсів полягає в тому, що вони ставлять студента в центр процесу викладання та навчання.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані