Добірка наукової літератури з теми "Планування особистої роботи"

Мета. Розкрити роль та значення планування у роботі менеджера, охарактеризувати зміст планування особистої праці менеджера у фізичній культурі. Методи. Для реалізації поставленої мети були використані наступні методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури. Результати. Встановлено, що функції менеджера у фізичній культурі багатогранні: загальне керівництво діяльністю організації, координація дій підрозділів і служб, робота з кадрами, визначення цілей і завдань діяльності, прийняття рішень, представництво організації у стосунках з іншими організаціями, контроль за діями виконавців. Виконання зазначених функцій потребує від менеджерависоких ділових і особистих якостей. Доведено, що час – один із ресурсів, який не відновлюється. Брак часу на виконання поставлених завдань веде до штучного продовження робочого дня, нераціонального його використання. Брак часу – це результат відсутності чіткості, плановості та організованості роботи менеджерів. Показано, що уміння раціонально використовувати робочий час, постійно вдосконалювати процес його планування – ознака організованого менеджера. Планувати особистий робочий час менеджера необхідно так само, як і всі інші види діяльності організації, в тому числі і ресурси. Розкрито особливості планування особистої праці менеджера у фізичній культурі. Процес планування праці менеджера має починатися з вибору ним особистих цілей. Визначивши цілі менеджер складає такі плани: починаючи з річних – конкретизує місячні – далі на тиждень – завершує щоденними. Висновок. Планування робочого часу менеджера з фізичної культури має здійснюватися з урахуванням раціонального чергування проблем, які необхідно вирішити. Спочатку слід планувати справи: з фіксованим терміном виконання; ті, що вимагають значних витрат часу; неприємні справи, відкладати які на потім небажано. Далі планується рутинна робота і виконання повсякденних обов’язків. Третє місце відводиться другорядним і епізодичним справам.Ключові слова: планування, менеджер у фізичній культурі, діяльність.

У статті представлено дидактичний потенціал засобів інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у підготовці майбутніх викладачів вищої школи до самоорганізації в професійній діяльності. Зазначено, що інформаційні інструменти в освітньому процесі використовуються для пошуку інформації, передачі знань, забезпечення зворотного зв’язку, організації дистанційної роботи, як способи представлення інформації. Обґрунтовано сутнісний потенціал ІКТ у підвищенні рівня самоорганізації магістрантів та викладачів (широкий доступ до інформаційних ресурсів; спрощення процесів комунікації та обміну інформацією; можливість використання електронних органайзерів; збереження інформації). Названо ознаки непродуктивного впливу ІКТ на професійне здоров’я і самоорганізацію особистості (даремні витрати часу; згубний вплив на психічне і фізичне здоров’я, заміна реального спілкування віртуальним, некритичне прочитання швидкодоступної інформації). Вказано принципи організації навчання магістрантів спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки»: оптимальності навчання, взаємозв’язку з професійною діяльністю, пріоритетності самостійної роботи, забезпечення зворотного зв’язку, рефлексивності процесу навчання, раціоналізації навчальної діяльності. Зазначено, що ІКТ надають змогу здійснення системної групової, діалогової, індивідуально-консультативної взаємодії суб’єктів навчання, виконують функції керування часом, планування та організації діяльності. Названо види самоорганізаційної діяльності магістрантів із застосуванням ІКТ: самодіагностика рівня самоорганізації; планування діяльності; виконання завдань навчальної діяльності; презентування результатів роботи; самопрезентування; упорядкування особистої документації та робочої зони; самоконтроль, саморегуляція. Показано окремі види роботи магістрантів під час вивчення навчальної дисципліни «Основи самоорганізації у професійній діяльності»: складання планів, програм професійного саморозвитку; розподіл часу; розробка організаційно-методичного портфоліо; створення органайзерів, картотек; упорядкування робочої зони. Здійснено моніторинг рівня самоорганізації студентів магістратури внаслідок вивчення навчальної дисципліни.

У статті розглядається процес виробничої діяльності, тобто кар'єра, під час якої працівник, просуваючись по кар’єрних сходах, освоює нові технології і техніку, прийоми, функціональні та посадові обов'язки, менеджмент, соціальні ролі тощо. Також у роботі досліджені принципи ефективного планування кар'єри, які сприяють отриманню найбільшого ефекту, формуванню людського капіталу та досягненню успіху на ринку праці. Особлива увага приділяється розгляду компетентного підходу у процесі планування кар'єрних шляхів співробітників, розглянуті питання побудови кар'єрних шляхів, створення профілів компетенцій для посад і співробітників, а також побудови паралельних ієрархій. Доведено, що кар'єра майже повністю залежить від бажання самого працівника щодо її розвитку, а організація повинна надавати активне сприяння цьому. Проаналізовано, що планування кар'єри допомагає вибрати роботу в організації, яка надає працівникові можливості професійного зростання і підвищення рівня життя; отримувати більше задоволення від роботи; чіткіше уявляти особисті професійні перспективи, планувати інші аспекти життя; цілеспрямовано готуватися до майбутньої професійної діяльності; підвищити конкурентоспроможність на ринку праці. Для планування трудової кар'єри найбільш значущим є розвиток таких навичок, як самоаналіз власних інтересів, здібностей, ділових і особистих якостей, цілепокладання, узгодження особистих інтересів та інтересів організації. Але бути молодим і цілеспрямованим недостатньо для того, щоби стати переможцем серед претендентів на престижну посаду, на результати відбору впливає ще кілька чинників. Найголовніший чинник нині – це вільне володіння іноземною мовою. Перевагу віддають тим, хто говорить англійською мовою, рідше вимагають знання французької чи німецької. І другий фактор – поглиблені знання персонального комп'ютера, вміння отримувати цінну інформацію. Залежно від особливостей діяльності структурного підрозділу будуть потрібні хоча б мінімальні знання спеціальних програм.

Робота соціальних працівників вимагає від них сформованих умінь та навичок дистанційної роботи, тому навчання іноземної мови дистанційно якнайкраще сприяє розвитку таких умінь та навичок. Карантин 2020 та впровадження дистанційного навчання в усіх закладах України сприяло розвитку умінь та навичок дистанційної роботи. У статті описано особистий досвід автора з організації дистанційного навчання, визначено основні принципи організації такого процесу, а також його недоліки. Обґрунтовано необхідність чіткої організації та структурування навчального матеріалу, визначеність критеріїв оцінювання та підтримку постійного зворотного зв’язку як необхідні умови навчання. Зазначено, що основним недоліком впровадження дистанційного навчання у вищих навчальних закладах України в березні 2020 р. була невизначеність умов такого навчання, його термінів, тривалості та способів організації. У статті вказано основні недоліки дистанційного навчання з особистого досвіду автора: технічні проблеми, низька якість Інтернет-зв’язку, що унеможливлює якісне навчання, а також високу ресурсоємність дистанційного навчання, що потребує додаткових зусиль як від викладача, так і від студентів. Із метою з’ясування основних особливостей дистанційного навчання автором було проведено опитування серед студентів ДВНЗ ПДТУ, за результатами якого було проаналізовано особливості очікування студентів від дистанційного навчання та реальні практичні втілення. Отримані результати показали досить високі очікування студентів від дистанційного навчання та загальне негативне ставлення їх до нього через численні технічні проблеми. У статті запропоновано можливі варіанти оптимізації дистанційного навчання: забезпечення студентів умовами якісного зв’язку, визначення вимог до дистанційного навчання та чітке структурування програм та календарно-тематичного планування, чіткі критерії оцінювання знань студентів онлайн, збільшення кількості практичних годин у педагогічному навантаженні викладача на індивідуальну роботу (онлайн) зі студентами.

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

У статті визначено роль науково-дослідної діяльності студентів у закладах вищої освіти як однієї з важливих умов становлення особистості та формування високопрофесійного фахівця підприємств туризму та готельно-ресторанного бізнесу; розглядаються завдання, принципи та деякі аспекти її організації. Цей вид робіт сприяє розвитку людини як особистості та професіонала, поєднує в собі навчання, пізнання, спілкування; дозволяє розширити знання, заглибитись в ті питання, які цікаві саме студенту. Уточнено поняття «професійний та особистісний розвиток студента» як цілеспрямований, свідомий процес виявлення та вдосконалення власного рівня професійної компетентності (знань, умінь, особистих якостей), що сприяє успіху особистості як у житті, так і, зокрема, в професійній діяльності. З'ясовано основні організаційно-педагогічні умови, дотримання яких сприятиме формуванню особистості студента, орієнтованого на безперервний саморозвиток, серед них: створення освітнього середовища з ціннісним ставленням усіх його учасників до самоосвіти та самовдосконалення; особистий приклад, активність, креативність науково-педагогічних працівників; створення атмосфери захопленості спеціальністю. Наукова діяльність має бути гармонійним продовженням та поглибленням освітнього процесу. З метою залучення студентства до науково-дослідноїдіяльності, її планування та організації, акцентується увага на важливості дотримання принципів студоцентризму (орієнтації на інтереси та мотивацію тих, хто навчається), диференціації, систематичності, індивідуальної орієнтації, поступовості процесу залучення студентів до цього складного творчого виду діяльності. Запропонований диференційований підхід до науково-дослідної діяльності здобувачів вищої освіти передбачав: вивчення якостей особистості кожного з них, інтереси, нахили, рівень самосвідомості, соціальну зрілість, мотивацію, рівень знань, вмінь, низки психологічних особливостей тощо. Досліджено досвід організації науково-дослідної роботи у закладах вищої освіти, запропоновано деякі інноваційні методи залучення до неї студентства. Ключові слова: саморозвиток, самовдосконалення, науково-дослідна діяльність, мотивація, диференційований підхід.

Основою якісної організації освітнього процесу будь-якого навчального закладу, особливо закладу вищої освіти є розклад навчальних занять. Якість підготовки спеціалістів в значній мірі залежить від методично правильного сформованого розкладу навчальних занять. Розклад навчальних занять та екзаменів є одним з найбільш відповідальних, трудомістких та стомлюючих завдань планування освітнього процесу [1]. Дослідники доклали значних зусиль для розробки універсальної автоматизованої системи керування процесом формування розкладу навчальних занять. Однак на сьогоднішній день немає ідеального рішення цієї проблеми, тому що ми повинні враховувати численні параметри та обмеження. Жодна з раніше розроблених систем не є універсальною і не може задовольнити потреби всіх вищих навчальних закладів. Більшість систем використовують велику кількість вхідної інформації, що зберігається в базах даних. За допомогою складних алгоритмів на основі аналізу вхідної інформації складається розклад. Однак підсумковий графік не завжди ідеальний і може потребувати багато ресурсів та часу. Розклад повинен задовольняти інтереси всіх учасників процесу [2]. Для розробки такої системи потрібно якісно розподілити роботи між виконавцями. Створення, будь-якого проекту завжди починається з його плануванням. Для виконання цих завдань уже давно багато компаній використовують системи управління проектами, які дозволяють ставити певні завдання, визначати людей, слідувати за процесом виконання завдань та виділенням необхідних ресурсів. Завдання управління проектом програмного забезпечення може бути надзвичайно складним, виходячи з багатьох особистих, командних та організаційних ресурсів. Якість програмного продукту залежить від процесу завершення проекту. Час затримок у проекті з розробки програмного забезпечення та низька продуктивність, як правило, впливають на кінцевий результат. Останнім часом еволюція інструментів управління проектами як для програмних, так і для непрограмних додатків прискорюється швидкими темпами, а кількість доступних продуктів значно зросла. Щодня розробляється багато інструментів та програмного забезпечення для управління проектами, які допомагають менеджерам автоматизувати адміністрування окремих проектів або груп проектів протягом їх життєвого циклу [3].

. У статті висвітлено можливості клубної діяльності, як одного із засобів, що сприяє розвитку культури майбутнього фахівця. Розкрито поняття культура та професійно – педагогічна культура педагога як основних чинників творчого становлення студентів. У дослідженні зосереджено увагу на становленні педагогічної культури майбутнього педагога. Представлено досвід студентського клубу «Дозвілля – Soft Skills», який діє при кафедрі культурології та музеєзнавства РДГУ. Запропоновано дозвіллєву діяльність як засіб формування комплексу надпрофесійних навичок Soft Skills за трьома ключовими функціональними напрямами : навички людей, соціальні навички та особисті кар’єрні уміння. Діяльність клубу спрямовується на розвиток у студентів якостей творчої особистості, які роблять їх спроможними до активної участі у навчанні, а у майбутньому і у професійній діяльності. Зокрема, прищеплюється членам клубу культура мислення, формується абстрактне, понятійне, творче мислення. Проаналізовано методику організації емоційно – образних ситуацій, ситуацій – інсценізацій. За допомогою інноваційних форм роботи клубу майбутні педагоги оволодівають методами абстрактного мислення, прийомами творчої уяви, інтуїції. Студенти тренують логічне, абстрактне мислення та розвивають пам`ять, уяву, творчу інтуїцію, винахідливість, кмітливість, увагу, майстерність планування та прийняття оптимального рішення у складних ситуаціях. З’ясовано, що сучасні форми роботи збагачують клубну діяльність професійним змістом, сприяють формуванню у студентів готовності до професійної діяльності. Сьогодні використання технологій розвитку надпрофесійних навичок майбутніх педагогів є невід’ємною передумовою діяльності закладів вищої освіти. Упровадження клубної діяльності в освітній процес дозволяє розширити можливості студентів, зокрема, їх рівень педагогічної культури.

У статті автори конкретизували методологічні і процесуальні аспекти менторингу. Автори визначили актуальність використання менторингу в професійному становленні учителя-інноватора. У статті виділено методологічний базис менторингу в формуванні предметно-методичної компетентності вчителя-інноватора: гуманістичний, транспаритетний, партисипативний, емерджетний, праксеологічний, неологічний підходи. На підставі аналізу професійного стандарту за професією «Вчитель закладу загальної середньої освіти» охарактеризовано предметно-методичну компетентність учителя як комплекс здатностей опанувати і використовувати в професійній діяльності систему наукових і методичних знань, умінь із конкретної предметної галузі, умінь проводити заняття ефективно, досягати програмних результатів навчання. У статті визначено групи компетентностей ментора, якими може послуговуватися учитель-інноватор: організаторські (планування особистого прогресу менті, аудит витрат часу, координація роботи команди/ оточення менті); психологічні (активація внутрішньої мотивації менті, розвиток самосвідомості, ідентифікація сил і слабких сторін менті, критичне мислення й уміння точно оцінювати переваги і ризики), партнерства (уміння надавати підтримку, якої потребують, отримувати задоволення від допомоги іншим, ентузіазм, експертність в конкретній галузі). Презентовано умови успіху роботи педагога-ментора, а саме: відсутність упереджень і оцінних суджень, готовність і можливість витрачати час, лаконічні доступні правила спілкування, дедлайн ключових завдань, довіра, повага, вимоглива любов, незаперечна віра в менті, орієнтування на успішний результат, психоемоційна стабільність, здатність учитися на помилках і виходити за межі стереотипів навчального процесу. Авторами розкрито перспективи методичного інструментарію ментора: павутина цілей і очікувань, шкала SMART-цілей, технологія шести капелюхів мислення Едварда де Боно, мозковий штурм, модель GROW, технологія активного слухання, ресурси дидактики епістолярного жанру, процедури матчінгу, елементи методики Волта Діснея, технологія торта, принцип паротяга, живий підручник, handbook.

Мета статті – виявити фактори впливу на розроблення дизайну інтер’єру коворкінг-центру в контекстіконструктивних характеристик робочого простору. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод таметод логіко-теоретичного аналізу з метою опрацювання й узагальнення наукової літератури; метод структурно-функціонального та системного аналізу (для виявлення особливостей робочого простору, факторів впливу та специфікидизайну інтер’єру коворкінг-центру), метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Досліджено характеристикиробочого простору в контексті специфіки розроблення дизайну інтер’єру коворкінг-центру; проаналізовано зв’язокдизайну робочого простору коворкінг-центру з новаторським підходом до роботи та спілкування; виявлено, що рівеньрозвитку технологій і зміна формату праці здійснює безпосередній вплив на характер фізичного простору робочогомісця, його функції, породжуючи новаторські типологічні форми; визначено особливості поєднання неформальнихта креативних просторів з функціональними просторами в межах типового коворкінг-центру. Висновки. Унікальністьфізичного простору коворкінг-центру вимагає від дизайнерів фокусування уваги на особливостях планування інтер’єруз метою створення продуманого, приємного та ефективного простору нового формату офісного середовища відкритогопланування із вхідною платою, де робітники працюють відповідно до фундаментальних цінностей та етики спілкування,що посприяє стійкому творчому процесу й максимізації потенціалу. Виявлено, що важливими елементами в процесірозроблення дизайну інтер’єру коворкін-центру є такі фактори робочого простору, як відкритість, територіальність,доступ до особистих кімнат, гнучкість, інклюзивність, доступність, відчуття психологічної підтримки користувачівз боку простору й ін. Констатовано, що продуманий дизайн інтер’єрів коворкінг-центрів створює середовище, якенадихає на ідеї та підвищує продуктивність.

У статті представлено теоретичне узагальнення методів нейтралізації міжособистісного конфлікту для реалізації механізмів, що вможливлюють конструктивне завершення суперечки. Метою наукової роботи є характеристика прийомів нейтралізації МК, які в основному не залежать від сфери людської діяльності. Нейтралізація конфліктів розглядається як комунікативна ситуація, коли один із суб’єктів намагається подолати складні обставини, послабити видимі суперечності, схилити співрозмовника до своєї точки зору або/та досягти компромісу. Основна увага приділяється словесній поведінці людини, яка хоче подолати потенційні або реальні розбіжності. Беручи до уваги теоретичні досягнення М. Дойча, В. Лінкольна, М. Розенберга, висновуємо, що такі методи та прийоми повинні насамперед ураховувати кілька важливих чинників: модель конфлікту (структурну чи процесуальну); фактори (інформаційні, структурні, ціннісні, стосункові, поведінкові); тип (відповідно до потреб людини, типу суперечностей, інтенсивності, часу розвитку протидії); тип комунікативних перешкод (лінгвістичні, психологічні, когнітивні, соціальні, фізичні); наявність необхідних умов для нейтралізації (основних, що формують і забезпечують ефективність контакту, та індивідуальних); принципи спілкування (провокаційне чи ненасильницьке, останнє має своєю умовою розуміння почуттів, психічного стану іншої особи, спостережливість); права та обов’язки сторін (передбачає планування та здійснення дій особи, яка бажає нейтралізувати конфлікт; взаєморозуміння фізичними особами прав та обов’язків один одного); тип конфліктності людини та стиль поведінки (самооцінка, бажання домінувати, консерватизм мислення, прямолінійність, тривожність тощо); вік, стать опонентів. Також визначено, що для успіху взаємодії індивідів важливими є їхні особисті вербальні риси, які визначаються національними властивостями, нормами, специфікою реалізації мовної тактики.