Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Період існування.
Статті в журналах з теми "Період існування"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Період існування".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Gumeniuk, Oksana. "Соціальний портрет радянської сім’ї". Eminak, № 2(34) (1 липня 2021): 229–37. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2021.2(34).530.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження охоплює проміжок часу, обумовлений пануванням радянської влади на українських землях і (нерідко) у свідомості українців. Мета статті: визначення особливостей становлення сімейної політики радянської влади та співіснування приватного та загальнодержавного у побутовому просторі радянської сі’ї часів існування СРСР.
Подано порівняльний аналіз існування радянських сімей у різні часи існування радянської системи. Проведено частково паралелі між традиційною українською родиною у дореволюційний період і сімейними нововведеннями радянського періоду. Вказано на особливе значення ролі партії у житті радянської людини, що нерідко стосувалося і сімейно-шлюбного життя.
2
Маринцівський, Іван. "МИРНІ ОПЕРАЦІЇ ООН В ТРЕТЮ ЕРУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ І ВИКЛИКИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 5 (14 червня 2021): 380–83. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.04.06.2021.078.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглядаються можливості для впровадження нових місій, які в сучасний період глобалізації, можуть посприяти мирному існування. Автор аналізує виклики у сфері запровадження мирних операцій, що стоять перед ООН як організацією з підтримки та побудови миру.
3
Мамедзаде, Ф. А. "ДИНАМИКА И ХАРАКТЕР ИЗМЕНЕНИЙ ЭТИЧЕСКИХ ПРОБЛЕМ В ПЕРИОД ПАНДЕМИИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 68–73. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1028.
Повний текст джерелаАнотація:
Мамедзаде Ф. А. Динаміка і характер змін етичних проблем в період пандемії: взаємодія трьох рівнів. –Стаття.Основна мета статті – аналіз етичних проблем пандемічного періоду в ланцюжку індивід – суспільство –людство. Проблема аналізується в рамках системної взаємодії етичних компонентів цих рівнів. Для нас основним способом вирішення етичних проблем пандемічного періоду є виховання толерантного і дыалогичного мислення. Цей момент є головною метою нашого підходу.Використовувані методологія і методи включають вивчення етичних проблем пандемічного періоду в аспекті системного взаємодії компонентів. Застосовується системний метод вивчення соціокультурних систем,де нелінійність, спонтанність, синергетичний ефект взаємодій компонентів займають центральне місце. Субстантивний і комунікативний аспекти етичнихпроблем розглядаються у єдності. Основна наукова новизна. Вивчення різних аспектів пандемічного періоду в рамках гуманітарних наук – одна з найактуальніших наукових проблем. Рефлексіяетичних проблем у цьому контексті має величезну наукову значимість. У статті ця проблема аналізується у контексті взаємовпливу рівнів індивід – суспільство – людство. Прояснення етичних проблем пандемічного періоду в рамках такого підходу є важливим фактором,що визначає новизну дослідження.Результати дослідження:1. Етичні проблеми у період пандемії на індивідуальному рівні змінюють ставлення людей до довіри, справедливості, добра та зла.2. Між індивідуальною та колективною реакцією на пандемію спостерігається тісний зв’язок. Індивідуальні реакції формують групову реакцію, що виражається у факті існування різних групових реакцій на цей феномен.3. Етика у період пандемії характеризується ще неадекватною реакцією держав на світовому рівні. Така ситуація створює основу для багатьох геополітичних, політичних, економічних і гуманітарних проблем у глобальному масштабі.4. Вищенаведені пункти показують, що вивчення етичних проблем у період пандемії стає дуже актуальним як у теоретичній, так і в методологічній площині. Показується, що у період пандемії змінюється характер деяких етичних проблем, які вважаються традиційно універсальними.
4
Кузнець, Тетяна. "ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ РАДЯНСЬКИХ МІСТ 1920–1930-Х РОКІВ". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 51–56. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі вивчення широкого кола наукових праць і об’єктивно представленої у них структури дослідження, наявного емпіричного матеріалу автором актуалізовано питання вивчення повсякденного життя міського населення на історичному відрізку часу другої половини 1920-х – першої половини 1930-х років. У цей період у країні відбувалося формування нової політичної системи, вироблялися елементи нового повсякденного життя. Становлення нового типу суспільства, що відбувалося у той час, потягнуло за собою докорінні зміни у його соціальній структурі, матеріальному середовищі існування і духовній сфері соціального буття. Дослідження повсякденного життя радянського міста у цей період історії представляє значний науковий інтерес для розуміння і комплексного осмислення глибоких трансформацій епохи, які закладали основи радянсь- кого ладу на довгі десятки років. Важливість дослідження повсякдення радянських міст цього періоду дає змо- гу найповніше розкрити складний шлях формування особливого специфічного типу особистості – «радянської людини». Ці роки являють собою важливий перехідний період, що суттєво вплинув на всі боки життя держави і суспільства. Характерною рисою «перехідності» стала поява мільйонів мешканців радянських міст, як столиць, обласних центрів, так і периферійних містечок, яким довелося змінити звичний спосіб життя: стати учасни- ками масштабних внутрішніх міграцій, соціально-економічних зрушень, відчути на собі усі негаразди побутових проблем, що знайшло своє відображення у структурі повсякдення та в менталітеті містян. Соціальні зрушення, якість життя населення мали визначальний вплив на історичний процес, формуючи саму нову людину, її спосіб життя, відповідну їй культуру. У повсякденні другої половини 1920-х – першої половини 1930-х років формува- лися витоки багатьох проблем сучасного життя пострадянського суспільства.
5
Трибулькевич, К. Г. "МОЛОДІЖНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА СУБКУЛЬТУРИ В УКРАЇНСЬКІЙ НЕЗАЛЕЖНІЙ ДЕРЖАВІ: ПОТЕНЦІАЛ ВПЛИВУ НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО ЛІДЕРА". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 217–22. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.77.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу функціонування молодіжних організацій та субкультур у період з 1991 року до сьогодення. Визначено потенціал впливу молодіжної активності на становлення особи студентського лідера. Обґрунтовано діяльність як спосіб людського існування, здатність вносити певні зміни у навколишнє середовище та власне “Я”, залежність змін розвитку особистості від її потреб, мети, засобу її реалізації та результату діяльності. Окреслено характеристики студентського лідера: розвинені навички цілепокладання, здатність до прийняття складних суперечливих рішень; навички рефлексивного аналізу; вміння захищати свої права і свободи та права і свободи інших людей, виступати перед великою аудиторією, опановувати стрес, ефективно вступати у міжособистісну взаємодію.
6
Brilyov, Denys. "Інстуціоналізація ісламознавства в Україні в період незалежності (1991–2014 рр.)". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2015): 136–47. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.13.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті зроблено аналіз процесу інституціоналізації ісламознавчих досліджень в Україні в період незалежності (1991–2014). Розглянуто центри ісламознавчих досліджень, їх історія, особливості умов, в яких ці дослідження здійснюються. Зроблено висновок про існування трьох типів центрів ісламознавчих досліджень в Україні: 1) як підструктури інститутів Академії наук України; 2) як підструктури всередині університетів; 3) як неурядових організацій. Визначено три основні сфери діяльності центрів ісламознавчих досліджень: дослідницьку, організаційну та освітню. Сформульовано основні проблеми, які виникають у процесі інституціоналізації ісламознавства в Україні.
7
Авраменко, Н. О., Г. О. Омельченко та М. О. Петренко. "ДИНАМІЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ СТАНУ ПОПУЛЯЦІЇ ВОВКА ТА ЛИСИЦІ Й ВИПАДКІВ СКАЗУ НА ТЕРИТОРІЇ ПОЛТАВСЬКОЇ І СУМСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 2 (26 червня 2020): 216–24. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2020.02.27.
Повний текст джерелаАнотація:
Мисливські ресурси потребують регулярного обліку кількісного їх складу, дослідження якісногостану диких тварин та умов їх існування, а також пошуку дієвих рішень для усунення проблем мис-ливського господарства.) Метою цієї статті було проведення порівняльного аналізу між чисельніс-тю популяції хижих тварин і кількістю випадків сказу на території Полтавської та Сумської обла-стей України. Як об’єкти, що досліджувалися, були обрані такі види хижих ссавців (род. Canidae) –вовк (Canis lupus L., 1758) та лисиця (Vulpes vulpes L.,1758). За даними Державного комітету ста-тистики України в період 1978–2019 років найбільша чисельність лисиці на території України спос-терігалася 1999 та 2000 років (126900 та 116650 голів відповідно). У період 2000–2014 років відбуло-ся різке зменшення популяції лисиць понад 50 %. Аналізуючи динаміку чисельності лисиці на терито-рії Полтавської області за 2011–2019 роки, ми дійшли висновку, що за вказаний період різких коли-вань у показниках не спостерігалося, але порівняно з 2011–2013 роками наступні періоди спостере-ження мали тенденцію до збільшення чисельності лисиць. Проведений аналіз чисельності лисиці натериторії Сумської області за аналогічний період показав протилежну динаміку зниження кількостітварин вдвічі з 2651 голів 2011 року до 1500 голів 2019 року. Аналіз звітності Державного комітетустатистики України щодо чисельності популяції вовка на території України загалом виявив, що кі-лькісний склад популяції вовка на території України збільшився вдвічі з 1190 голів 1978 року до 2468‒ 2013 року. В подальші шість років спостережень різких коливань у чисельності тварин не відбува-лося, а середні показники складали 2225±100,30. На початку періоду аналізу (2011–2019 роки) чисель-ність вовка на території Полтавської області становила від 17 голів 2011 року до 20 голів 2012 ро-ку. В наступний семирічний період (2013–2019 роки) кількість тварин у середньому становила6±1,07 голів, а 2019 року тварин взагалі не реєстрували, що говорить при знищення вовка як виду натериторії Полтавської області і може мати катастрофічні наслідки. Не менш серйозна ситуаціясклалася на території Сумської області за аналогічний період спостереження. За даними Держав-ного комітету статистики України в період 2011–2015 років кількість тварин у середньому стано-вила 75±6,60 голів, то вже в наступні періоди (2016–2019) середня кількість тварин становила2±2,89 голови, що на 97 % менше від первинних показників. При аналізі кореляції виявлено, що призменшенні чисельності популяції хижих тварин відмічається тенденція до збільшення випадків сказуяк у Полтавській, так і в Сумській областях України. Встановлено, що за 2010–2019 роки на тери-торії Полтавської області спостерігали значні коливання випадків через кожні 2‒3 роки. У струк-турі захворюваності тварин на сказ серед лисиць на території Полтавської області за 2015–2019роки спостерігали тенденцію до зменшення випадків. Протилежна ситуація випадків сказу спосте-рігалася серед лисиць на території Сумської області, при цьому відмічали значні коливання 2010 та2018 років, протягом 2015–2019 років на території Сумської області виявляли тенденцію до зрос-тання випадків сказу.
8
Вербовий, О. В. "СТВОРЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ СУМСЬКОГО ПАРТИЗАНСЬКОГО ЗʼЄДНАННЯ: ДІЯЛЬНІСТЬ ПУТИВЛЬСЬКОГО ПАРТИЗАНСЬКОГО ЗАГОНУ (СЕРПЕНЬ 1941 р. – ЛЮТИЙ 1942 р.)". Історія та географія, № 56 (2019): 84–94. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено перший період діяльності Сумського партизанського з’єднання на етапі існування Путивльського партизанського загону та партизанських загонів окремих районів Сумської області, простежено процес їх об’єднання в єдину бойову одиницю – Путивльський об’єднаний партизанський загін. Розкрито особливості створення партизанських загонів та формування їхнього особового складу, проаналізовано бойову та диверсійну діяльність впродовж серпня 1941 р. – лютого 1942 р.
9
Чучалін, Олександр. "МОНАСТИРІ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ В УМОВАХ РЕАЛІЗАЦІЇ РАДЯНСЬКОЇ МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН (1920–1930-ТІ РОКИ)". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 36–40. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті акцентовано увагу на ролі та значенні православних монастирів у формуванні морального здоров’я суспільства. Відродження цих інституцій у незалежній Україні сприймається як відродження національної ідентичності і національних цінностей, як ознака морального очищення суспільства, антитеза бездуховності та гонитві за матеріальним благополуччям. Сучасні православні монастирі в Україні перетворилися на центри паломництва і туризму, вони не обділені увагою сучасних політиків і діячів культури. На початку ХХ ст. монастирі Київської єпархії виконували значну господарську та соціокультурну функцію, перетворилися на потужні релігійно-культурні центри. Досліджено долю монастирів Київської єпархії у 1920–1930-х роках. З’ясовано, що у цей період на них випали вкрай важкі випробування. Монастирі і церковні общини позбавлялися права власності та статусу юридичної особи. Доведено, що у період 1919–1921 рр. закриття монастирів набуло особливо масового характеру, їх спосіб існування та доля насельників кардинально змінилися. Діяльність чернечих общин була спрямована у цей час на пошук можливих шляхів, які б забезпечили їх фізичне існування у соціалістичній державі. Необхідність налагодження церковного життя в нових умовах змусили Православну церкву шукати нові форми існування своїх інститутів. З’ясовано, що відповідно до чинного законодавства до 1922 р. майже в усіх монастирях Київської єпархії були утворені релігійні громади. У дея- ких обителях почали функціонувати сільськогосподарські артілі або трудові комуни. Конфіскація церковних цінностей, реорганізація та закриття монастирів і храмів відображали політику радянської держави у царині духовної культури того часу. Установлено, що радянська влада знайшла способи і методи, за допомогою яких було закриті монастирі і ліквідовано чернецтво як особливу соціальну групу людей в Україні.
10
Мальшина, Катерина. "Словенське державотворення у міжвоєнний період: погляд крізь «вікна можливостей»". Старожитності Лукомор'я, № 1 (10 лютого 2021): 59–72. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.1.49.
Повний текст джерелаАнотація:
Процес відновлення словенського державотворення почався у серпні 1918 р., пройшов через чотири «вікна можливостей» і залишився незавершеним в умовах запланованого розшматування словенських земель між Італією, Німеччиною, Угорщиною та Хорватією у 1941 р. Незавершеність обумовлювалася нерішучістю словенської національно-політичної програми, розколом словенського політикуму на течії югославізму та «словенства» і корінилося у впевненості словенського народу у своїй «неісторичності».
«Вікна можливостей» державотворчого процесу показують його «хвильовий» характер: він відновився та прискорювався у часи внутрішньополітичного хаосу – розвалу мультинаціональних державних утворень, у рамках яких жив словенський народ, в умовах посилення зовнішньої загрози на всьому протязі словенського північного кордону з боку Італії, Австрії, Угорщини, на тій (більшій) частині словенських земель, які стали складовою держави, спільної зі спорідненими слов’янськими народами (хорватами та сербами). Відтак, в умовах стабільного існування у мультинаціональних державах з авторитарним режимом процес словенського державотворення уповільнювався.
11
Абрамчук, Дмитро Віталійович. "СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОНСТРУКЦІЇ ПРИМІРНОГО ДОГОВОРУ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 9–15. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу етапів становлення і розвитку конструкції примірного договору на українських землях. Виокремлено шість періодів становлення конструкції примірного договору на теренах України, які характеризується певними особливостями, зумовленими специфікою того чи іншого історичного періоду та законодавчими підходами до правового впорядкування договірних відносин. Період розвитку договірного права впродовж існування Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (IX–XIV ст.) пов’язаний із прийняттям найдавнішої пам’ятки вітчизняного нормотворення, Руської Правди, яка хоч і закріплювала формальні вказівки для укладення договорів цивільно-правового характеру, проте не містила законодавчих вимог щодо необхідності дотримання їх письмової форми. Період розвитку вітчизняного договірного права під час перебування українських земель у складі Великого Князівства Литовського характеризувався відходом від усної форми укладення договорів і закріпленням вимог до письмової форми окремих видів договірних конструкцій, зокрема за зразковими (типовими) формулами, що дає змогу говорити про початок формування концепції зразкового (типового, примірного) договору у вітчизняному цивільному праві. Період розвитку договірного права на території Гетьманщини характеризувався письмовим оформленням договорів, а також необхідністю виконання майбутніми контрагентами встановлених формул для набуття їхніми домовленостями юридичної чинності, що свідчить про подальший розвиток концепції примірності договорів. Період розвитку договірного права під час перебування українських земель у складі Австрійської та Австро-Угорської імперій пов’язаний насамперед із прийняттям та введенням в дію Цивільного кодексу Східної Галичини 1797 р. Він містив тенденції відходу від формалізованості процесу укладення договорів та утвердження принципу pacta sunt servanda, який ліквідував залежність чинності цивільно-правового зобов’язання від певної форми договору. Крім того, кодекс вперше на українських землях задекларував принцип свободи договору, що свідчить про послаблення розвитку концепції примірних договорів. Період розвитку договірного права під час перебування України у складі Радянського Союзу характеризувався запровадженням адміністративно-командних методів управління та тотальним втручанням держави у приватноправову сферу. Жоден із кодифікованих актів цивільного законодавства того часу не декларував принцип свободи договору, натомість кожен із них передбачав необхідність дотримання письмової форми для багатьох цивільно-правових конструкцій. Вперше на законодавчому рівні знайшли своє закріплення моделі примірного та типового договорів. Період розвитку договірного права після прийняття ЦК та ГК України характеризується побудовою приватноправових відносин на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності їх учасників. Закріплений у нормах ЦК України принцип свободи договору забезпечив фізичним та юридичним особам максимально вільне волевиявлення при вступі у договірні правовідносини, виборі контрагента та формуванні змісту договору. Між тим концепція зразкових договорів не тільки не втратила своєї актуальності, а й знайшла своє відображення у положеннях кодифікованих актів, спрямованих на впорядкування цивільних правовідносин.
12
Борис, І. О. "Робота актора з режисером у перехідний період між реалістичним та емоційно-енергетичним способами існування". Культура України, Вип. 38 (2012): 124–30.
Знайти повний текст джерела
13
Ярмоліцька, Наталія, та Марина Москальчук. "ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В КИЇВСЬКІЙ СВІТОГЛЯДНО-ГНОСЕОЛОГІЧНІЙ ШКОЛІ В ПЕРІОД РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ (60–90 РР. ХХ СТ.)". Молодий вчений, № 9 (97) (30 вересня 2021): 83–90. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-9-97-18.
Повний текст джерелаАнотація:
В даному дослідженні розглянуто розвиток і становлення Київської світоглядно-гносеологічної школи. Визначення основних здобутків школи були здійснені на основі аналізу публікацій вчених, які були викладені на сторінках «Вісника Київського університету». Основна увага зосереджена на досить складному періоді існування школи в умовах тоталітарного режиму радянської влади. Для більш повної картини фундації та розвитку Київської світоглядно-гносеологічної школи було проаналізовано наукові уподобання вчених цієї школи, відстежено еволюцію тематичних напрямів публікацій. Це дало можливість зрозуміти наукові уподобання, вивчити тематичні переваги вчених, з’ясувати особливості публікацій і встановити їхній дійсний зміст і важливість наукових ідей для сучасної філософської та політологічної освіти і науки в Україні. Узагальнення та систематизація процесів інституалізації філософських та соціально-політичних досліджень, здійснених київськими вченими в радянський період, допомогло визначити феномен Київської світоглядно-гносеологічної школи, прослідкувати її становлення та розвиток.
14
Артюх, О. В., та О. І. Яковенко. "СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ". Підприємництво та інновації, № 14 (30 жовтня 2020): 86–90. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/14.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Пошук напрямів економічного зростання країни визначити неможливо без аналізу проблемних аспектів інституціонального становлення її податкової системи. Тому розкриття основних тенденцій розвитку системи оподаткування в Україні є актуальним, що і визначило мету цього дослідження. На підставі історичного підходу проаналізовано законодавче та інше нормативне забезпечення системи оподаткування за весь період її становлення – з дати набуття незалежності України до сьогоднішнього часу. З’ясовано, що вітчизняна система оподаткування за весь період її існування є неефективною. Більшість податкових новацій виявилися суто фіскальними. Загалом податкова система не стала економічно обґрунтованою та справедливою, незважаючи на наявність позитивних змін, спрямованих на її поліпшення. Отже, аналіз дав змогу визначити проблемні аспекти розвитку вітчизняної системи оподаткування та зумовив подальші дослідження у напрямі її удосконалення.
15
Tkach , D. I., та O. V. Horbachenko . "Генезис зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни (історико-правовий аспект)". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (21 липня 2021): 104–12. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання генезису зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни. При цьому наголос робиться саме на історико-правовому аспекті. Особливу увагу приділено становленню зовнішньої політики Угорщини у різні історичні проміжки її існування. Показано, що оскільки у цей період у країні була головним чином монархічна форма правління, то рішення тієї чи іншої проблеми міжнародного життя залежало від волі та розсуду короля. Проаналізовано дії у цій царині найвидатніших керманичів Угорської держави від правління Святого Стефана І до жовтня 1914 року, коли була створена Національна рада Угорщини й оголошено про вихід країни з Австро-Угорської імперії.
Метою статті є визначення генезису зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни.
Наукова новизна полягає в тому, що в українській науковій літературі практично не досліджувалася проблема генезису зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни. Особливо з позиції аналізу історико-правових аспектів.
Висновки. У статті визначено, що в різні періоди свого існування Угорщина прагнула проводити таку зовнішню політику, яка б забезпечила країні входження в існуючу систему європейських держав, незалежність, сталий розвиток та захист власних територій.
Серед найвизначніших керманичів Угорської держави, які внесли великий вклад у формування та здійснення зовнішньої політики країни, варто назвати: Святого Стефана І, Святого Ласло I, Кальмана Книжника, Гезу II, Белу III, Андраша II, Лайоша I (Великого), Жигмонда Люксембурзького, Хуняді Матяша, Ференца II Ракоці, Лайоша Кошута, Міхая Каройі.
Щодо засадничих правових документів, які суттєво вплинули на зовнішню політику, то тут варто назвати Золоту Буллу, видану у 1222 році при правлінні короля Андраша II. Цей документ не містив якихось положень про зовнішню політику Угорщини, але створював умови для укріплення державного ладу в країні і тим самим для здійснення успішної міжнародної діяльності.
Черговим правовим документом, який визначив угорську юрисдикцію на багато років вперед, став Тріпартітум (звід звичаєвого права Угорського королівства в трьох частинах) – правовий кодекс, складений королівським протонотарієм Іштваном Вербеці. Був представлений на розгляд так званого Дикого сейму 1514 року і схвалений королем. Отримавши офіційну санкцію в 1517 році, став основою юрисдикції Угорського королівства (до 1848 року).
Цей документ також не стосувався зовнішньої політики Угорщини, але систематизував звичаєве право і королівські закони з деякими запозиченнями з римського та канонічного права, що укріплювало міжнародний авторитет країни.
Далі Угорщина знаходилася під правлінням Габсбургів і в країні діяли австрійські закони. Ситуація змінилася під час існування Австро-Угорської імперії, але все одно з верховенством імперського права.
16
Fedchenko, Каrina. "Формування ціннісного ставлення до здоров’я особистості як психолого-педагогічна проблема". Освітній простір України, № 16 (16 вересня 2019): 186–92. http://dx.doi.org/10.15330/esu.16.186-192.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті відображено проблему формування, зміцнення та збереження ціннісного ставлення до здоров’я в широкому розумінні на особистісному та суспільному рівнях. Ціннісне ставлення до здоров’я – це індивідуальні, вибіркові, свідомі зв’язки особистості з дійсністю, що відображають взаємозалежність потреб особистості з предметами, об’єктами та явищами оточуючого світу, що сприяють формуванню і збереженню здоров’ю або навпаки, загрожують йому.Цінності та ціннісні новоутворення є основними, “первинними” якостями особис-тості, що визначають мотиви поведінки і формують характер людини.Виходячи з того, що здоров’я є гармонія біологічного, душевного і духовного буття людини, проблема здоров’я не може бути розглянута в незалежності від цінностей людини як посередників досягнення вищого рівня існування буття. Кожна людина в певний період свого життя неминуче стає перед індивідуальним ціннісним вибором: куди піти далі і які цінності обрати.
17
Fedonenko, O., and Yu Nikolenko. "Characteristics of phytoplankton in the Zaporizhzhia reservoir for the period of its existence (review)." Ribogospodarsʹka nauka Ukraïni., no. 2(48) (June 20, 2019): 21–41. http://dx.doi.org/10.15407/fsu2019.02.021.
Повний текст джерела
18
Кільова, Ганна Олексіївна. "Засадничі принципи існування Київського навчального округу в період 1833–1834 рр. Укази імператора та циркуляри міністра народної освіти (за матеріалами «Журнала министерства народного просвещения»)". Освітній вимір 38 (16 травня 2013): 315–21. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v38i0.3237.
Повний текст джерелаАнотація:
Кільова Г. О. Засадничі принципи існування Київського навчального округу в період 1833–1834 рр. Укази імператора та циркуляри міністра народної освіти (за матеріалами «Журнала министерства народного просвещения»).
У статті розглянуто функціонування Київського навчального округу і найважливіші державні документи, що визначають його устрій. До них належать укази імператора, розпорядження міністра народної освіти, циркуляри попечителя Київського навчального округу. Основну увагу зосереджено на перших двох як таких, що формували принципи роботи навчального округу, визначали головні критерії його розвитку.
19
Воронянський, О. В. "ЗЕМЕЛЬНІ КОМІТЕТИ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ 1917–1921 рр." Історія та географія, № 57 (2020): 11–16. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито діяльність земельних комітетів у період існування Української Центральної Ради. Показано, що існувало гостре протиріччя в підходах соціал-демократичного керівництва Генерального Секретаріату земельних справ (соціалізація землі при збереженні великих господарств під контролем держави) і есерівської більшості в складі земельних комітетів (націоналізація землі та зрівняльний її розподіл між селянськими господарствами). Фактично земельні комітети почали такий розподіл ще до більшовицького декрету про землю. Намагання керівництва Центральної Ради стримати цей процес стало однією з основних причин її падіння.
20
Малежик, Дмитро. "ЕКСПОЗИЦІЇ ХУДОЖНИКІВ-НОНКОНФОРМІСТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1960-Х – НА ПОЧАТКУ 1980-Х РР." Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 113–17. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються виставки неофіційного мистецтва, проведені на території Української РСР про- тягом другої половини 1960-х – першої половини 1980-х рр. Мета статті полягає в здійсненні комплексного аналізу експозиційної діяльності нонконформістської художньої інтелігенції УРСР у період загострення кризи радянського ладу. Простежено передумови та витоки експозиційної діяльності художників-нонконформістів. Охарактеризовано особливості перших виставок неофіційного мистецтва в регіональному вимірі та окрес- лено коло їх учасників. Висвітлено основні методи радянської влади щодо протидії проведенню виставок неофіційного мистецтва. Зазначено, що митці-нонконформісти створювали власне художнє середови- ще закритого типу з альтернативними тогочасному суспільству цінностями. Саме це пояснює існування нечисленних виставок у певних культурних клубах, «на парканах» чи у самвидаві з дуже обмеженим колом відвідувачів та практично повною відсутністю інформації про експозиції. Основною формою репрезентації нонконформістського мистецтва були виставки в межах приватного простору, приміром, у помешкан- нях митців або їхніх знайомих чи родичів. Водночас важливим фактором існування підпільних експозицій стала відсутність у неофіційних художників можливостей і дозволів відкрито експонувати власні твори. Проаналізовано виставкову діяльність митців в основних центрах неофіційного мистецтва України, насам- перед у Харкові, Одесі, Львові, Києві. Встановлено, що перші відомі «парканні» виставки відбулись у Харкові в 1965 р. та Одесі в 1967 р. Попри їх нетривалу роботу, ці виставки свідчили про появу нової естетичної групи митців, відмінних від офіційних ідеологічних догм. Жорстка репресивна політика радянської влади щодо художників-нонконформістів України підштовхувала частину з них до переїзду в інші регіони Радянсь- кого Союзу. Наприклад, у Москві та Ленінграді культурне життя було більш жвавим, а доступ до західних зразків мистецького авангарду та постмодернізму – ширший. Підсумовано, що поліцентризм українського нонконформізму був однією з характерних рис мистецького життя другої половини ХХ ст.
21
Holiachenko, А. O., V. L. Smirnova, N. Ya Panchyshyn та O. A. Holiachenko. "СОЦІАЛЬНА, МЕДИЧНА ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНОСТІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В ПЕРІОД ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (22 травня 2020): 19–23. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.1.10612.
Повний текст джерелаАнотація:
За 28 років незалежності України на чолі охорони здоров’я стояло 28 міністрів – академіків зі світовим ім’ям, професорів та просто звичайних людей. Усі вони обіцяли поліпшити охорону здоров’я та досягти позитивних наслідків в показниках здоров’я людності. Натомість здоров’я населення невпинно погіршувалося і досягло небачених результатів – зменшення на 8 млн осіб.
Мета дослідження – проаналізувати і оцінити соціальну, медичну та економічну ефективності охорони здоров’я в період її реформування.
Матеріали і методи. Використано дані загальної та галузевої медичної статистики за весь період існування самостійної України, дані соціологічного опитування жінок дітородного віку. Для обробки матеріалів застосовували статистичний, соціологічний методи та системний аналіз.
Результати. На сьогодні відмічено вкрай негативні наслідки в галузях соціальної, медичної та економічної ефективностей охорони здоров’я. Зростає смертність населення, захворюваність, а витрати на медицину залишаються на вкрай низькому рівні. Медична реформа стоїть ніби осторонь від усіх проблем.
Висновки. Медична реформа не вирішує свого основного завдання – забезпечення соціальної, медичної та економічної ефективностей. Продовження цієї традиції призведе до катастрофічних наслідків для українського народу.
22
Нікіфоров, Карен. "Православна Церква та радянска влада на Донеччині 1965–1985 рр." TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych 6, № 16 (23 грудня 2021): 71–82. http://dx.doi.org/10.31743/tkpuzk.13408.
Повний текст джерелаАнотація:
Після короткої антирелігійної кампанії “штурму небес”, інспірованої Микитою Хрущовим, період загострення ідеологічної кризи в Радянському Союзі (1965–1985 рр.) став відносно спокійним для релігійних організацій. В СРСР загалом, Українській РСР та Донецькій області зокрема найбільшою за кількістю громад та віруючих була Російська Православна Церква. Радянська релігійна політика, яка залишалася відверто атеїстичною, в епоху правління Леоніда Брежнєва стала змінюватися у бік мовчазного прийняття існування Церкви. Відповідна ця тенденція відображалося й на місцевому рівні. Увагу автора акцентовано на регіональному аспекті взаємодії радянської влади та Православної Церкви.
23
Дьякова, О. В., та А. Б. Бондаренко. "ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ЗБРОЙНИХ СИЛ ГЕТЬМАНАТУ". Історія та географія, № 58 (2020): 33–37. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.58.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою даної статті є аналіз нормативної бази Збройних сил часів Гетьманату Павла Скоропадського. Методологічна основа статті базується на принципах історизму, об’єктивності й системності, з використанням загальнонаукових, спеціально-історичних та міждисциплінарних методів. Аналізуючи ситуацію, що склалася у досліджуваний період, можна зробити наступні висновки, що короткотривалий термін існування Української Держави законодавча база щодо формування Збройних сил була невеликою і не охоплювала багато напрямів військового будівництва. А деякі закони, особливо прийняті восени 1918 року, вже не могли де-факто бути втіленими у життя через стрімке падіння гетьманського режиму
24
Snuminska, N. V. "Особливості підготовки кадрів піхоти Галицької армії". Grani 19, № 2 (28 січня 2016): 111–16. http://dx.doi.org/10.15421/1716032.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню організації навчання та вишколу особового складу в піхотних частинах Галицької армії. На основі архівних документів, пресових видань того періоду та мемуарів розглядається діяльність Окружних Військових Команд з доповнення війська, формування запасних кошів та вишколів при них. Досліджено вишкіл однорічних добровольців у Самборі, вишкіл Українських Січових Стрільців, Армійський вишкіл та інші. В публікації представлено, віднайдені серед архівних документів, військовий правильник для організації піхоти та курси для старшин і підстаршин. Особливу увагу зосереджено на дослідженні організації навчання в піхотних частинах після переходу Галицької армії за р. Збруч. Вказано на зовнішні та внутрішні фактори, що негативно впливали на проведення вишколу новобранців та способи боротьби вищого командування Галицької армії з цими факторами. В результаті дослідження встановлено, що незважаючи на несприятливі зовнішні та внутрішні чинники, які існували в період становлення та на всіх етапах існування Галицької армії, її військовий провід зумів створити систему вишколу та навчання кадрів для піхотних з’єднань. Проте, безперервні бойові дії не дали змогу багатьом вишколам завершити повний курс навчання новобранців.
25
Kalashnikova, L. V. "Соціально-філософські витоки становлення концепту безпеки у протосоціології". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (1 серпня 2016): 6. http://dx.doi.org/10.15421/171672.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціально-філософські витоки розуміння сутності поняття безпеки пов’язані з пануванням різних наукових картин світ. В епоху античності існуючі підходи суттєво різнилися, адже безпеку визначали як найвищу цінність держави, закон, або ж розглядали як можливість задоволення потреб функціонування особистості, а потім і всього суспільства в цілому. У працях середньовічних мислителів вона ототожнювалася з атрибутами божественного провидіння, виступаючи однією з функцій віросповідання. Для філософських ідей цих історичних епох характерні відсутність безпосереднього пізнавального інтересу до осмислення безпеки суспільства. Механістичне пізнання світу дозволило у період середньовіччя, Відродження та Нового часу виділити принципи безпечної взаємодії людини з природою, соціальним середовищем, внаслідок чого відбулося усвідомлення аналізу сутності механізмів гарантування безпеки у суспільств, державі. В епоху Просвітництва в межах статистичної наукової картини світу безпека розглядалася як баланс між системами й підсистемами, які, маючи приналежність до людського буття, визначають характер взаємозалежності безпечного існування людини та суспільства. Аналіз становлення теорії безпеки є необхідною умовою для формування уявлень про наукові принципи управління системою безпеки, усвідомлення яких дасть можливість забезпечити безпечне існування особистості, ефективне функціонування суспільства та держави.
26
Останек, Адам Адріан. "ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ У СТАНИСЛАВОВІ У ПЕРІОД ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (1918–1919)". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 98–108. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.98-108.
Повний текст джерелаАнотація:
У 1918–1919 роках Станиславів виконував особливу функцію в рамках нової української державності, будучи столицею новоствореної республіки. Національний характер Станиславова не відрізнявся від статистичної картини міст Східної Галичини, в яких переважали поляки та євреї. Зважаючи на вищевикладене, становище польського населення перед обличчям польсько-української війни було важливим елементом внутрішньої політики Західно-Української Народної Республіки, особливо з урахуванням зусиль Державного секретаріату, який прагнув до довіри в очах держав Антанти. Тому непослідовний національний характер міста був величезною проблемою для української влади. Мета цієї статті – показати польсько-українські відносини в Станиславові під час існування Західно-Української Народної Республіки з особливим акцентом на ставленні української влади до польської громади, яка проживала в місті. У роботі показані різні підходи української влади до поляків.
Ключові слова: Західноукраїнська Народна Республіка, Станиславів, польсько-українські стосунки, польсько-українська війна.
27
Lemberg, Yevhen, та Anatoly Shostopal. "МОНЕТНО-РЕЧОВИЙ СКАРБ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ІХ СТОЛІТТЯ З ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Ukrainian Numismatic Annual, № 4 (20 грудня 2020): 58–69. http://dx.doi.org/10.31470/2616-6275-2020-4-58-69.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зроблено опис нумізматичної частини монетно-речового скарбу, знайденого біля хутора Кобеляки Звенигородського району Черкаської області, а саме куфічних дирхемів, карбованих у період династії Аббасидів, кількістю 64 шт. Розглянуто можливі причини та шляхи потрапляння даного скарбу на територію Черкащини.Визначені дирхеми походять із семи регіонів ісламського світу:1) Магріб – 32 шт.; 2) Ірак – 14 шт.; 3) Джібал – 8 шт.; 4) Кавказ – 5 шт.; 5) Хорасан – 2 шт.; 6) Мавераннахр – 2 шт.; 7) Кірман – 1 шт. Найпізніші дати на монетах дають можливість віднести знайдений скарб, з урахуванням ще певного часу для його надходження на землі Середнього Подніпров’я, до першої половини-середини ІХ століття, що відповідає періоду існування Луки-Райковецької культури на Правобережжі Дніпра. Науковці вважають, що саме уличі, одне з «літописних племен», які згадуються у «Повісті времяних літ», залишили нам археологічні пам’ятки типу луки-райковецьких.Даний скарб унікальний для Черкаської області як за набором, так і за кількістю знайдених куфічних монет. На території області від періоду посилення слов’янських племен та формування Київської Русі більше знаходять візантійських монет, тоді як куфічні монети трапляються значно рідше. Знахідка даного монетно-речового скарбу може вказувати на шляхи поширення та використання куфічних монет. Дати карбування дирхемів, які були у скарбі, свідчать про їх надходження на Середнє Подніпров’я у першій половині-середині ІХ ст., ще до утворення давньоруської держави, центром якої стало місто Київ. Якщо на Лівобережжі торговельні шляхи, починаючи від VIII-IХ ст., на сьогодні визначені краще, то даний скарб разом з іншими знахідками куфічних монет на Черкащині та на теренах більш західних областей України може допомогти у визначенні таких торговельних шляхів і на Правобережжі та в Західній Україні.
28
Korotya, Miroslav. "РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ГАЗОТРАНСПОРТНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РЕГІОНАХ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 2, № 18 (4 червня 2019): 75–82. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-02-75-82.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджено інституційне забезпечення діяльності газотранспортних підприємств. Окреслено організаційно-економічний базис функціонування газотранспортних підприємств. Здійснено огляд теоретичних підходів до розуміння «газотранспортне підприємство» та шляхом систематизації дано уніфіковане визначення даного поняття. Простежено діюче нормативне забезпечення існування газотранспортної сфери. Розроблено організаційно-економічний базис забезпечення діяльності газотранспортних підприємств, запропоновано наступні організаційно-економічні шляхи ефективності діяльності газотранспортних підприємств.
У напрямі лібералізації національного газового ринку:
- дотримання правил та обов’язків Енергетичної стратегії України на період до 2030 року;
- збільшення частини залучення приватного капіталу;
- підвищити якість наданих газових послуг;
- залишити трансакційні витрати;
- адаптувати вихідні положення Кодексу газотранспортної сфери.
29
Русин, Г. А. "ВОЛИНЬ В ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ПРОСВІТНИЦТВА (1900-1939 рр.): НАУКОВІ РОЗВІДКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 185–92. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-185-192.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано історію православного просвітництва на Волині. Подано, що від початку свого існування Українська церква користувалась широкою автономією. З національно-державницьким рухом зростало й змагання за її незалежність. У XX ст. складовою цього процесу був національно-церковний рух на Волині. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість.
Зазначено, що православне духовенство зробило значний внесок у розвиток культурної сфери краю. Велику роль священники відводили підвищенню загального освітнього рівня, моральному вихованню своїх вірян, дослідженню історії своєї батьківщини та пам’яткоохоронній діяльності.
З’ясовано, що зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ.
Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак.
Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.
30
АДАМОВИЧ, Сергій. "ІНФОРМАЦІЇ ТА КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ ПОЛЬСЬКИХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ НА УКРАЇНЦІВ У ПЕРІОД ІСНУВАННЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ ЯК СТАТИСТИЧНЕ ДЖЕРЕЛО". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 115–26. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253718.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження. Автор у статті на основі матеріалів Державного архіву Івано-Франківської області та мемуарних праць систематизував дані про місце народження, вік, освітній рівень, фах, сімейний стан, віросповідання, приналежність до громадських та партійних організацій, репресії польської кримінально-правової системи щодо українців, які доклали зусиль до допомоги Карпатській Україні в 1938 – 1939 рр. Крім того, у статті проаналізовано час нелегального перетину польсько-чехословацького кордону українцями, форми участі добровольців у житті Карпатської України та чисельність загиблих у протистояннях. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, верифікації, об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) і спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що на основі польських поліційних донесень проаналізовано персональні дані 634 українців, які намагалися допомогти Карпатській Україні. Це дало змогу сформувати усереднений соціально-політичний портрет українця, що відгукнувся на заклик допомогти новостворюваній Українській державі на Закарпатті. Висновки. У результаті національно-виховної місії Греко-Католицької Церкви, формування національної свідомості громадськими організаціями (товариство “Просвіта”, Пласт, товариство “Рідна школа” тощо), а також завдяки значній організаційній підтримці Організації українських націоналістів (кожен 10 доброволець був членом організації) українська молодь активно долучилася до допомоги Карпатській Україні. Проаналізовані дані польської поліції свідчать, що на заклик допомогти Карпатській Україні рівною мірою відгукнулися усі заселені українцями регіони тогочасної Польщі, більше 80 % добровольців становили молоді неодружені особи. Польсько-чехословацький кордон для участі в розбудові Української держави переходили люди з різною освітою, але 40 % з них були охоплені гімназійною освітою і майже 20 % навчалися у вишах. У професійному плані добровольці відображали зріз соціально-економічного життя Галичини і тому серед них було більше 30 % сільськогосподарських робітників. Найактивніше кордон українці нелегально перетинали і затримувалися польськими прикордонниками та поліцією в листопаді 1938 р., в основному поповнюючи лави новостворюваної Карпатської Січі. Польська правоохоронна система арештовувала, ув’язнювала добровольців і застосовувала до них різні форми позасудової розправи.
31
Карпічков, В., та В. Савіцька. "Еволюція інституту князівської влади в Давньоруській державі (ІХ – ХІІ ст.)". Юридичний вісник, № 3 (5 жовтня 2020): 46–59. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1904.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено еволю-цію інституту князівської влади в Давньоруській державі та його особливості протягом IX – XII сто-літь. Проаналізовано витоки влади Великого князя, історію її станов-лення, а також місце в системі адміністративного апарату Русі на основі систематизації і узагаль-нення інформації з різноманітних історичних джерел, пам’яток пра-ва, історичних та історико-право-вих досліджень вітчизняних і росій-ських науковців.Визначено, що інститут князів-ської влади є найдавнішою, істо-рично першою офіційною управлін-ською структурою в Давньоруській державі. Князь мав найвищу полі-тичну, управлінську, фіскальну, військову та судову владу. До основних його функцій належали організація і особисте керівниц-тво військовими походами; оборона земель і кордонів держави; ведення зовнішньої і внутрішньої політи-ки; будівництво (та ремонт) міст, укріплень, сполучень на підкон-трольних територіях; здійснення законотворчої та реформаторської діяльності; відправлення судочин-ства над своїми підлеглими і дру-жиною, а також стягнення данини з підконтрольних земель.Однак еволюція інституту кня-зівської влади напряму пов’язана з процесом становлення державності на українських землях. Оскільки Давньоруська держава пройшла шлях від протодержави до одноо-сібної (майже абсолютної) монар-хії, згодом федеративної монархії та конфедерації самостійних кня-зівств, то на кожному з цих етапів влада Великого князя різнилася. Досліджено обсяг повноважень Великого князя, його функції, поря-док передачі влади, а також обста-вини, що вплинули на становлення та розвиток цього інституту в додержавний період (до XI ст.), в період становлення державнос-ті на Русі (кінець ІХ – X ст.), в період розквіту Давньоруської дер-жави (кінець Х ст. – перша поло-вина XI ст.) та в період феодаль-ної роздрібненості (друга половина XI ст. – XII ст.).Також встановлено, що держав-на влада в Давньоруській державі органічно поєднувала в собі риси монархії (влада Великого князя), демократії (віче) та аристократії (князівська рада). Князівська рада та віче обмежували владу Великого князя і не давали їй стати абсо-лютною. Завдяки силі давньорусь-ких звичаїв, військовій підтримці дружини і визнання народом Вели-кий князь продовжував залишатися символом і гарантом могутності Давньоруської держави протягом всього часу її існування.
32
Сиводєд, І. С. "Криміналістична класифікація вбивств військовослужбовців під час особливого періоду". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 23–29. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.703.
Повний текст джерелаАнотація:
Із 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період. За обставин особливого періоду значно зросла кількість військових і загально-кримінальних злочинів, які почали набувати поширення у військовому середовищі. Це підриває дисципліну, моральний дух військовослужбовців, негативно впливає на боєздатність і боєготовність Збройних Сил України, унеможливлює ефективне виконання завдань за призначенням.
Одним із небезпечних злочинів вважається умисне протиправне позбавлення життя іншої люди-ни-військовослужбовця, яке відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікується як умисне вбивство. Вказаний злочин відноситься до категорії особливо тяжких, за нього передбачено покарання від 7 до 15 років або довічне позбавлення волі з можливою конфіскацією майна. Розслідування злочинів цієї категорії порівняно з іншими відрізняється своєю складністю, важливістю та відповідальністю.
Ефективність протидії таким злочинам є запорукою забезпечення постійної бойової готовності ЗСУ, їх можливості своєчасно здійснювати відповідні заходи для подолання будь-яких загроз, у тому числі незалежності та територіальної цілісності України. Вбивства військовослужбовців від цивільних осіб завжди відрізнялися своєю специфікою, розкриття яких залежно від обставин та особливостей потребувало застосування відповідних криміналістичних методів. Своєчасне не проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій перешкоджає ефективності розслідування, ускладнює його розкриття. При вбивствах військовослужбовців у бойовій обстановці уповноважена особа, яка має проводити невідкладні слідчі (розшукові) дії перебуває в режимі обмеженого часу, сил і засобів, повинна спланувати їх завчасно, вжити додаткових заходів для забезпечення їх проведення.
Ідея цієї статті полягає у розробленні криміналістичної класифікації вбивств військовослужбовців під час особливого періоду, тобто створення системи супідрядних понять щодо розподілу вбивств військовослужбовців за групами (класами) згідно заздалегідь визначених ознак. На підставі криміналістичної класифікації злочину можливо зробити його криміналістичну характеристику та побудувати систему криміналістичних рекомендацій, спрямованих на його розкриття. Існування такої класифікації дасть можливість виділити схожі проблеми при розслідуванні убивств військовослужбовців в особливий період, запропонувати шляхи їх вирішення, виокремити низку невідкладних заходів, які слід застосовувати в тих чи інших умовах.
33
Rumiantseva, I. B. "ЧАЙОВІ В РЕСТОРАННОМУ БІЗНЕСІ". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 204–11. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.204-211.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню актуальності надання відмінного сервісу в закладах харчування, розвитку культури чайових та безготівкових чайових, тенденцій, що стосуються ресторанного бізнесу. Виявлено зниження відвідуваності закладів ресторанного господарства в період пандемії. Визначено основні причини такої тенденції. Охарактеризовано новації, що стосуються ресторанної справи.
Діяльність успішного закладу ресторанного бізнесу відображається в його діях. Такі заклади завжди на кілька кроків вперед серед своїх конкурентів. Вони аналізують не тільки сьогодення, а й майбутнє свого закладу, тому цікавляться новаціями та прийдешніми трендами, які будуть сприяти розвитку закладу ресторанного бізнесу та зможуть зробити його лідером своєї галузі.
В період пандемії ресторанний бізнес зазнав суттєвих втрат через певні карантинні обмеження. Для подальшого свого існування заклади харчування повинні були перейти на інший рівень надання послуг харчування. Такий рівень повинен був забезпечувати в першу чергу безпечність для своїх відвідувачів. Гості закладів харчування в період карантину стали бути досить прискіпливі у своєму виборі, важливим аспектом залишилася безпечність в наданні послуг харчування. Те саме і стосувалося залишання чайових для обслуговуючого персоналу.
У статті проаналізовано стан ресторанного бізнесу в період пандемії, визначено основні проблеми зменшення відвідуваності гостей в закладах харчування та запропонувано способи покращення ситуації на ринку ресторанних послуг в умовах карантину.
При вирішенні поставлених завдань нами використано ряд методів дослідження: методи статистичного аналізу – для оцінки стану ресторанного бізнесу в період пандемії, а також методи аналізу та синтезу, порівняльних характеристик щодо проблем відвідуваності в закладах харчування.
Перспективами подальшої наукової новизни є аналіз сучасних тенденцій розвитку науки у сфері ресторанного бізнесу, новинок у харчуванні та сфері послуг, впровадження новацій в обслуговуванні відвідувачів.
З’ясовано, що безпечна робота персоналу з впровадженням безконтактної оплати за послуги харчування стануть ефективним інструментом для збільшення відвідуваності в ресторанному бізнесі. Запропоновано розрахунок з відвідувачами в закладах харчування перевести на безконтактний та безпечний.
34
Saltan, Nataliia, and Oleksandr Saltan. "Development of Non-Olympic sports in Kharkov region during the existence of the Ukrainian SSR." Слобожанський науково-спортивний вісник 6, no. 56 (December 31, 2016): 110–14. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2016-6.019.
Повний текст джерела
35
Марченко, Володимир Юрійович. "АРХЕТИПНІ ЗАСАДИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 123–33. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-123-133.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто питання історичного розвитку місцевого самовря- дування на теренах України та можливому використанню такого досвіду при проведенні реформи децентралізації влади з урахуванням основних архети- пів, що склалися в суспільстві. Розглянуто вісім основних етапів розвитку місцевого самоврядування: трипільський (закладення основ місцевого са- моврядування та виникнення основних архетипів), етап існування давніх слов’ян та Київської Русі (зміна структури місцевої влади та звуження прав звичайних жителів щодо управління державою, зменшення ролі архетипу “особиста свобода”), татаро-монгольське панування та роздробленість (за- непад місцевого самоврядування, домінування архетипу “бідності”), литов- сько-польський період (відхід від традиційного вічового самоврядування та запровадження магдебурзького права зі звуженням прав мешканців, а отже й архетипу “особиста свобода”), самоврядування в Російській та Австро- Угорській імперіях (фактична інкорпорація місцевого самоврядування до системи державної влади, повне нівелювання архетипу “особиста свобода”), радянський період (формальна наявність місцевого самоврядування, проте фактично воно включалось до системи державних органів влади), розвиток місцевого самоврядування в незалежній Україні з 1991 р. (повернення до традиційних архетипів, що існували в часи трипільської цивілізації, проте відхід від них в останні роки із поновленням архетипу “бідності”). Визначе- но основні проблеми, що виникли у процесі проведення реформи децентралізації влади, запропоновано заходи їх вирішення, враховуючи історичний досвід та архетипи, характерні для українського суспільства. Також виділено коло наукових проблем, для вивчення яких необхідні додаткові наукові роз- робки з метою більш глибокого розуміння процесів, що відбувалися і знову повторюються, та пошуку можливих шляхів подолання таких проблем, що постали перед українським суспільством, зокрема, владою.
36
Федорова, Алла. "Ізмаїльська старообрядницька єпархія у перші повоєнні роки (1945-1947)". Старожитності Лукомор'я, № 2 (15 березня 2021): 124–34. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.2.69.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті, на основі маловідомих документів Архіву Кишинівської єпархії Руської православної старообрядницької церкви (РПСЦ), аналізується положення Ізмаїльської старообрядницької єпархії у перші повоєнні роки, коли вона з підпорядкування Білокриницької митрополії перейшла до Московської Архієпископії. У цей період діяльність релігійних громад знаходилася під пильним наглядом влади, уповноважені у справах релігійних культів контролювали кожен крок. Надмірна бюрократія, голод 1946-1947 рр., безгрошів’я призвели до хвороби ізмаїльського єпископа Арсенія (Лисова) і, як наслідок, припинення існування окремої єпархії. Вона була віддана у підпорядкування кишинівському єпископу Іосифу в 1947 р. У статті розглядаються проблеми, які турбували єпархію у перші повоєнні роки – положення монастирів, підвищення духовно-морального стану, фінансові справи, створення єпархіальної ради тощо, подаються дані щодо чисельності приходів і монастирів.
37
Vorona, Anna. "Інноваційна діяльність підприємств як системоутворюючого складника механізму сталого інноваційного розвитку національної економіки". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, № 6 (31 грудня 2020): 202–15. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.6.19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто окремі складові інноваційного механізму національної економіки, їх функції та основні завдання. Досліджена роль підприємств як системоутворюючого складника сталого інноваційного розвитку національної економіки.
Висвітлено рівень зацікавленості підприємств у веденні інноваційної діяльності, розглянуто фактори, що впливають на зацікавленість підприємств інноватизацією виробничого процесу. Проаналізовано джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств, досліджена структура фінансування інноватизації у період 2012-2018 рр. За результатами дослідження виявлено: здійснення інноваційної діяльності доцільне лише у разі її прибутковості, яка перевищує прибутковість традиційних підходів різних видів економічної діяльності.
Зазначено, що кредитування інноваційної діяльності, яке у багатьох країнах є фінансовою основою інноваційних процесів, в Україні гальмується, зокрема, обмеженим обсягом довгострокових ресурсів, високою вартістю інноваційного банківського кредитування, відсутністю непрямої підтримки у вигляді знижених ставок для інноваційно зацікавлених підприємств. Венчурне інвестування, франчайзинг, індустріальні та технопарки в Україні перебувають на етапі початкового розвитку.
Розглянуто процес трансферу технологій як основного показника ефективності діяльності науково-технічної сфери економічної діяльності, законодавчу складову його існування та методологію державної підтримки. Проведено аналіз динаміки обсягів трансферу технологій у період 2012-2018 рр., зроблено висновок про активізацію інноватизації у сферах енергетики, наноматеріалів і технологій, охорони природнього середовища, інформаційно-комунікаційних технологій, а також зниження рівня інноваційної діяльності у сфері транспорту, медицини та АПК.
38
Кирнасівська, Н. В., та О. А. Колеснікова. "АГРОКЛІМАТИЧНА ОЦІНКА ВОЛОГОЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ ПЕРІОДУ ВЕГЕТАЦІЇ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 4 (31 грудня 2021): 71–78. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.04.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Ґрунтова волога – це ресурс для росту та розвитку рослини і це основний фактор, який визначає умови існування сільськогосподарських культур і обробітку ґрунту. Порівняння потреби рослин у волозі з фактичним водоспоживанням (через різницю або відношення) може служити агрокліматичним показником вологозабезпеченості цієї території для вирощування сільськогосподарських культур. У статті представлені результати агрокліматичної оцінки вологозабезпеченості посівів озимої пшениці на території Вінницької області. Для виконання задачі були проаналізовані середньобагаторічні дані спостережень на мережі метеорологічних та агрометеорологічних станцій області, а також щорічні дані спостережень щодо фаз росту і розвитку озимої пшениці, запасів продуктивної вологи під культурою в орному (0–20 см) та метровому (0–100 см) шарах ґрунту в період з 2010 по 2020 роки. Виконана оцінка залежності між вологозапасами у ґрунті та неповною польовою вологоємністю на основні фази розвитку озимої пшениці в шарах ґрунту 0‒50, 0‒100 см дозволила встановити, що на фазу відновлення вегетації в шарі ґрунту 0‒50 см дефіцит вологості ґрунту незначний і не перевищує 28 мм по території області. Запаси продуктивної вологи в шарі ґрунту 0–100 см на дату колосіння озимої пшениці складають 53–74 % неповної польової вологоємності. Для агрокліматичних районів області проаналізовано середньобагаторічні характеристики умов зволоження за період активної вегетації озимої пшениці. Зважаючи на середньобагаторічні умови водного режиму у вегетаційний період озимої пшениці, фактична вологозабезпеченність посівів озимої пшениці у першому агрокліматичному районі складає 92–100 %, а у другому агрокліматичному районі 65–84 %. Аналіз щорічних запасів продуктивної вологи в орному шарі ґрунту показав найбільшу мінливість вологозабезпечення в осінній період, що пов’язано зі змінами в режимі випадіння опадів. Уперше для території Вінницької області визначена забезпеченість запасів продуктивної вологи у ґрунті до початку настання основних фаз розвитку озимої пшениці за градаціями, які виділені в орному шарі – через 10 мм на дату посіву, а в метровому шарі ґрунту – через 25 мм на дату відновлення вегетації, колосіння і воскової стиглості.
39
Мосюкова, Наталія. "Антирелігійна політика радянської влади в кінці 20-х – 30-ті роки ХХ сторіччя (на прикладі римо-католиків Дніпропетровська)". Старожитності Лукомор'я, № 4 (23 серпня 2021): 172–83. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.4.102.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено умови, в яких існувала Дніпропетровська римо-католицька парафія св. Йосипа в кінці 20-х – 30-ті роки ХХ ст. У цей період влада впроваджувала політику, характерними рисами якої були посилення антирелігійної пропаганди, масове закриття культових споруд, репресії проти католицьких священників і польського населення.
Ймовірно, римо-католицька спільнота Дніпропетровська проіснувала довше більшості громад Південної України. Точна дата закриття костелу в обласному центрі, на жаль, невідома, але наведені аргументи дозволяють найбільш вірогідною датою вважати кінець 1936 року. Через відсутність документів немає можливості точно описати механізм закриття названого храму, можна лише «намалювати схему» цього процесу, користуючись документами про ліквідацію костелів в інших містах Півдня та Сходу України.
Останній удар по парафії св. Йосипа нанесли репресії 1937 року, в результаті яких вона на певний час припинила своє існування.
40
Левченко, Інна. "РОЛЬ ГРОМАДСЬКОЇ ІНІЦІАТИВИ У РОЗШИРЕННІ МЕРЕЖІ ПОЧАТКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В 1805-1860 РР." Society. Document. Communication 12, № 12 (13 вересня 2021): 89–104. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-89-104.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується проблема становлення та функціонування початкових навчальних закладів на Лівобережній Україні у 1805-1860 рр. Проаналізовано роль Міністерства освіти, яке залишило за собою контрольні функції, а утримання початкових навчальних закладів переклало на плечі громадськості.
Висвітлюється позиція консервативної частини суспільства, яка не підтримувала освітні ініціативи і позицію прогресивної частини громадськості, яка брала на себе левову частку фінансування у справі відкриття, функціонування та розвитку повітових та приходських училищ на Лівобережній Україні у досліджуваний період.
Розкривається головна умова існування навчальних закладів, яка полягала у їх матеріальному забезпеченні. Авторка згадує імена меценатів, які активно впливали на розвиток освітнього процесу, жертвували на користь училищ значні кощти, книги, навчальні приладдя, меблі, медикаменти, помешкання тощо.
Згадується роль національних меншин у становленні та функціонуванні початкових навчальних закладів на Лівобережній Україні у досліджуваний період. Зокрема, висвітлюється ініціатива ніжинських греків, які переймалися освітніми проблемами своїх співвітчизників.
У статті висвітлюється роль почесних опікунів та наглядачів повітових училищ, які нерідко ставали їх постійними меценатами. Переймаючись господарськими проблемами, вони намагались покращити умови навчання своїх підопічних. Вказуються факти, які свідчать про їх безкорисливу благодійну справу, яка полягала у постійних пожертвуваннях.
Розглядається двостороннє фінансування початкових навчальних закладів, яке полягало у наданні матеріальної допомоги від почесних опікунів (наглядачів) навчальних закладів, а також приватних осіб.
41
Плешкановська, Алла. "«ІННОВАЦІЙНЕ» МІСТО ЯК РЕЗУЛЬТАТ ЕВОЛЮЦІЇ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ МІСТА «РОЗУМНОГО»". Science and Innovation 17, № 6 (18 грудня 2021): 110–22. http://dx.doi.org/10.15407/scine17.06.110.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Початок третього тисячоліття ознаменовано потужним впровадженням IT-технологій в усі сфери життє діяльності суспільства, зокрема й на перетворення просторової організації міста в цілому.Проблематика. Функціональна та соціально-планувальна організація території міст, що склалася в період індустріалізації та повоєнного відновлення, все глибше входить в протиріччя із загально-світовими тенденціями формування комфортного середовища існування сучасної людини та потребує реформування.Мета. Визначення тенденцій формування функціонально-планувальної організації міського простору в постіндустріальний період розвитку суспільства; встановлення напрямів трансформації території і забудови сформованого міста в місто інноваційне.Матеріали й методи. Систематизація результатів дослідження наукових публікацій, законодавчо-нормативної бази та інформаційних джерел проєктування міст; графоаналітичний метод аналізу проєктно-планувальної документації; структурне та логічне моделювання.Результати. Охарактеризовано еволюційні етапи трансформації парадигми «ідеального» міста від міст епохи Відродження до «розумних» та «інноваційних» міст. Виявлено концептуальні відмінності просторової організації «розумного» і «інноваційного» міста; сформульовано особливості «горизонтальної» й «вертикальної» поліфункціоналізації міського простору. Розроблено принципи та рекомендації щодо можливої трансформації території вітчизняних міст.Висновки. Принципи формування комфортного і безпечного середовища еволюціонують відповідно до технікотех нологічного й соціального базису розвитку суспільства. Активне впровадження ІТ-технологій на сучасному етапі викликає необхідність трансформації міського простору від монофункціонального використання територій до горизонтальної та вертикальної поліфункціоналізаціі. Такі тенденції вимагають свого обов’язкового закріплення в законодавчо-нормативній базі містобудівного проєктування для подальшого впровадження в практику комплексної реконструкції вітчизняних міст.
42
Дерев’янко, Сергій. "ДО ПИТАННЯ ПРО АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА НАВКОЛИШНЄ ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ". Молодий вчений, № 11 (99) (30 листопада 2021): 299–303. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-66.
Повний текст джерелаАнотація:
Наукова стаття стосується актуальної та проблемної теми, а саме антропогенного впливу на навколишнє природне середовище. Автор у роботі досліджує вплив виду Homo sapiens на довкілля, акцентуючи увагу на окремих об’єктах навколишнього природного середовища. У праці містяться класифікації впливу людства на довкілля, зокрема наводяться види втручань людини в екологічні процеси, що запропоновані відомим американським вченим Б. Коммонером. Особливу увагу автор приділяє екологічному сліду людини, в тому числі й в Україні. Після надання визначення названого поняття, проводиться співставлення екологічного сліду особи, що проживає в Україні із реальними можливостями відповідної території. В результаті такого аналізу автор стверджує, що територія України може витримати міру тиску 19 млн. людей при сучасному рівні потреб та споживання. Крім того, в роботі зазначається, що реальна кількість територій, що забезпечують існування однієї людини в Україні становить 1,43 гга, в той час, як необхідними є 3,19 гга. Автором також досліджується таке явище, як екологічний борг, при цьому наголошується на тому, що він з 1970 р., як правило, постійно збільшується, а день екологічного боргу з 2007 р. по 2019 р. змістився з 21 серпня на 29 липня. Після аналізу того впливу, який здійснює вид Homo sapiens на навколишнє природне середовище, автор стверджує, що людство, усвідомивши реальну небезпеку для свого існування, розпочало вживати ряд заходів для мінімізації несприятливих наслідків своєї діяльності. У науковій статті піддаються аналізу як акти міжнародного права, так і норми національного законодавства. Особливу увагу автор приділяє аналізу Стратегії біорізноманіття ЄС до 2030 року: повернення природи у наше життя та Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», адже саме в них відображені ті цілі та заходи, які будуть досягатися та вживатися для покращення стану навколишнього природного середовища. У результаті дослідження антропогенного впливу на довкілля, автор робить власні висновки та пропозиції стосовно подолання його негативних наслідків. Він зазначає, що їх вжиття є необхідним для відновлення навколишнього природного середовища та існування людства в ньому.
43
Ishchuk L., Martyniuk A. та Reveychuk Y. "МІЖБЮДЖЕТНІ ТРАНСФЕРТИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСОВОГО ВИРІВНЮВАННЯ РЕГІОНІВ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТА МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА". Economic forum 1, № 4 (24 листопада 2021): 49–53. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-7.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджено сутність, види та значення міжбюджетних трансфертів. Встановлено синонімічний зв’язок між термінами офіційні та міжбюджетні трансферти. Розглянуто значну частину існуючих наукових підходів щодо досліджуваного поняття, встановлено відмінності між ними, а також схожості. За результатами аналізу існуючих теоретичних визначень поняття «міжбюджетний трансферт» встановлено, що під ним розуміється фінансовий механізм, що полягає в безоплатній і безповоротній передачі коштів з одного до іншого бюджету, для фінансування видатків у задекларованому обсязі та для соціально-економічного розвитку території. Серед міжбюджетних трансфертів виділяють базову дотацію, субвенцію, реверсну дотацію, додаткові дотації.
Визначено та розкрито функції міжбюджетних трансфертів, зокрема алокаційну, перерозподільну, регулюючу, адміністративну, вирівнюючу, стимулюючу. Досліджено значення міжбюджетних трансфертів та фактично встановлено необхідність існування даного інструменту в сучасних реаліях, навіть при впровадженні політики децентралізації.
Встановлено, що існування трансфертного регулювання на високому рівні та впровадженням політики децентралізації по суті є взаємовиключними явищами. Тому на сучасному етапі розвитку місцевих бюджетів та місцевої влади значення міжбюджетних трансфертів полягає у забезпеченні фінансування видатків у перехідний період, вирівнювання економічного становища територій, а також забезпечення фінансування соціально значимих та ресурсно-затратних сфер.
Здійснено ґрунтовний аналіз світової практики щодо бюджетного вирівнювання, що дало змогу встановити найбільш оптимальний та підходящий варіант побудови міжбюджетних відносин в Україні, який враховує сильні сторони та уникнення ризиків, що виникали в інших державах. Саме такий підхід§ дозволив встановити теоретичні основи для використання в Україні комплексної системи міжбюджетних відносин, що передбачає використання різних механізмів у певних їх частинах.
44
КРУГЛЕНКО, Л. В. "ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ ІДЕЙ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ (к. ХХ – п. ХХІ ст.)". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором визначено, що серед пріоритетних напрямів розвитку вітчизняної системи освіти сучасна педагогічна наука визнає полікультурний вектор як такий, що забезпечує виконання двох завдань: входження України до євро- пейського освітнього простору та розв’язання питань внутрішнього існування полікультурного суспільства. Озна- чена проблема, як констатує автор, в історико-педагогічному дискурсі розглядається передусім у компаративному аспекті, натомість вітчизняний досвід «полікультурності» опинився на узбіччі наукового пошуку. Утім автор вважає, що таке дослідження дозволяє з’ясувати динаміку розвитку ідей полікультурної освіти у вітчизняній педагогічній думці кінця ХХ – початку ХХІ ст., встановити головні тенденції цього процесу та визначити проблеми, які необ- хідно вирішувати саме сьогодні. Спираючись на думки вітчизняних вчених щодо важливості застосування методу періодизації в історико-педагогічному дослідженні, автором представлено власну періодизацію розвитку ідей полі- культурності у вітчизняному педагогічному дискурсі. На основі визначених чинників (особливості політико-еконо- мічного та соціокультурного життя України у визначених хронологічних межах та актуалізація проблеми в освітніх регуляторних документах; наявність / відсутність наукових публікацій із визначеної теми в тогочасному педагогіч- ному дискурсі; напрями, тенденції розвитку проблеми та практичний доробок вітчизняних вчених і педагогів-прак- тиків тощо) розроблено таку періодизацію розвитку ідей полікультурної освіти у вітчизняній педагогічній думці: І-й період – теоретико-накопичувальний (кінець 80-х рр. ХХ ст. – перше десятиліття ХХІ ст.); ІІ-й період – практико- зорієнтований (друге десятиліття ХХІ ст. – триває нині); визначеним хронологічним періодам передував підготовчий етап (60–70-ті рр. ХХ ст.), на якому (в межах концепції інтернаціонального виховання) формувалися зародки ідей полікультурності. Утім у межах концепції пролетарського / соціалістичного інтернаціоналізму зародки ідей полі- культурності (солідарність, рівність, братерство) були суттєво обмежені класовим принципом. Доведено, що українські вчені мають створити таку модель полікультурної освіти, яка б відображала особли- вості державного розвитку України, її багатонаціонального складу, проте відображала б загальні тенденції євро- пейського співтовариства у їхньому прагненні до соціокультурного діалогу. Такий підхід буде продуктивним лише за умови врахування власного позитивного педагогічного минулого.
45
Цибулько, О. С. "ДУХОВНІ ОРІЄНТИРИ РАДЯНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 231–42. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-231-242.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтована ідея наступності духовного розвитку особистості. Педагогічна думка сучасності не мала б підґрунтя для власного існування, якби молоде покоління, що незмінно оновлює суспільство, змінюючи попереднє, вимушене було б починати з чистого аркушу, без творчого засвоєння та розуміння того досвіду, яке напрацювало попереднє покоління. Питання духовності в педагогічних системах – це питання з категорії «вічних» питань. Але практична реалізація духовного змісту освіти, як і його наповнення, багато в чому залежить від соціокультурних, економічних та історичних чинників. Тобто кожний період розвитку людства має власне бачення ідеї духовного розвитку особистості. Отже, надзвичайної актуальності набуває дослідження духовно-виховних ідей радянської педагогіки як досвіду попередньої епохи.
Радянська педагогіка 30-90-х років XX століття демонструє закономірні зміни педагогічних орієнтирів, що послужили причиною формування в свідомості нових поколінь радянських громадян соціальної дезорієнтації. Церква в цей період не могла суттєво впливати на систему освіти, і державна влада вирішувала педагогічні проблеми, формуючи і надаючи освітній системі ідеалізованих образів: класиків марксизму-ленінізму, партії і її лідерів, земного раю, народу, історії людства. Ці образи дозволили народу не втратити повністю свій культурно-історичний тип, але в той же час, будучи помилковими, вони не могли сприяти духовному і моральному захисту, що в врешті-решт призвело до розпаду СРСР. Відтак, питання духовності як змісту педагогічної системи та виховання духовності, як основної педагогічної мети є стрижневими для будь-якого часу та суспільства.
Ключові слова: духовність, духовні цінності, радянська концепція духовності.
46
Rushai, Eduard. "Науково-організаційна діяльність О. М. Цинкаловського на посаді директора Кременецького краєзнавчого музею (за матеріалами кореспонденції 1939–1941 рр.)". Pereiaslav Chronicle, № 15 (20 серпня 2019): 12–20. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-12-20.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена постаті наразі маловідомого в Україні історика, археолога, краєзнавця – Олександра Миколайовича Цинкаловського (1898–1983 рр.). Увага акцентується на біографії вченого у період його директування в Кременецькому краєзнавчому музеї (1940–1943 рр.). Прослідковується вклад науковця в розвиток музею в перші роки його існування як самостійної установи. Надано обґрунтування того, що загальноприйняте твердження багатьох науковців про початок роботи О. Цинкаловського на посаді директора музею з 1936 р. являється невірним.Метою статті є систематизація відомостей про науково-організаційну роботу О. Цинкаловського у Кременецькому краєзнавчому музеї. Для досягнення цієї мети проаналізовано кореспонденцію даного музею за 1939–1941 рр. та визначено роль науковця у становлення музею як важливої науково-дослідної інституції. Систематизуються відомості про організаційну діяльність, яку проводив О. Цинкаловський у цей час (створення будинку-музею ім. Ю. Словацького, організація роботи всіх наукових відділів установи, популяризація музею серед жителів м. Кременець). Висвітлено наукову діяльність ученого, зокрема, його активну участь в археологічних і краєзнавчих експедиціях, проведених спільно Кременецьким краєзнавчим музеєм та Академією наук УРСР Експедиції та археологічні розкопки дали можливість О. Цинкаловському збагатити експозицію музею, а також зарекомендувати себе досвідченим та ерудованим науковцем. Встановлено, що за період директування О. Цинкаловського в музеї останній не лише успішно розвивався, а й став культурним осередком усього Полісся. Вважаємо, що О. Цинкаловський зробив вагомий внесок не лише у розбудову регіонального музею, а й загалом у розвиток української археології та краєзнавства ХХ ст.
47
Підлипський, Андрій Ігорович. "СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОГО АНСАМБЛЮ ТАНЦЮ «НАДЗБРУЧАНКА» У 1961–1986 РОКАХ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 171–77. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235415.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у відтворенні панорами становлення та розвитку професійного ансамблю танцю «Надзбручанка» впродовж перших 25-ти років існування, а саме: з’ясуванні передумов та особливостей процесу створення, виявленні мистецьких здобутків та репертуарної політики ансамблю у зазначений період. Методи. У процесі дослідження застосовано комплекс наукових методів: аналіз літератури та джерел; історико-хронологічний – задля розгляду подій у хронологічній послідовності; мистецтвознавчий – для виявлення стилістичних особливостей хореографічних постановок в ансамблі. Наукова новизна. Запропоновано періодизацію творчого шляху ансамблю танцю «Надзбручанка», виявлено основні підходи до формування репертуару «Надзбручанки», його митецькі особливості. Висновки. На етапі формування (1959–1961) та в перші роки існування в статусі професійного ансамблю танцю (1961–1964) балетмейстером «Надзбручанки» був Віталій Дяконов. На першому репертуарі ансамблю позначилися вектори культурної політики СРСР щодо ансамблів народного танцю: художнє опрацювання місцевого фольклорно- етнографічного матеріалу, інтерпретація танців сусідніх регіонів («Рахівчанка»), втілення сучасної виробничої теми («На кукурудзяному полі»). Створенню самобутнього репертуару переважно на основі танцювального фольклору регіону прислужився Олександр Данічкін, який упродовж 1964–1986 рр. був головним балетмейстером ансамблю. Його хореографічні композиції «Вихиляс», «Свати», «Весілля», «Чабани», «Копіруш», «Трясунець», «Кивун» та ін. відбивали тогочасні тенденції репертуарної політики, але і сьогодні не втрачають актуальності, зберігаються в репертуарі ансамблю. Ім’я О. Данічкіна сприймається невіддільно від ансамблю «Надзбручанка», адже під його керівництвом колектив досягнув розквіту. Досить умовно можна провести періодизацію творчого шляху «Надзбручанки» до 1986 р.: передпрофесійний (1959–1961), становлення ансамблю під орудою В. Дяконова (1961–1964), стабілізація творчих принципів та розквіт колективу під орудою О. Данічкіна (1964–1986).
48
Гриник, Лілія. "ЖІНКА – ОБ’ЄКТ НАСИЛЬСТВА В УКРАЇНСЬКОМУ ПІДПІЛЛІ: ПРАВДА ЧИ МІФ?" Problems of humanities. History, № 7/49 (20 липня 2021): 206–25. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.7/49.234419.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета статті – охарактеризувати становище жінки в українському підпіллі (1940–1950-х рр.) та з’ясувати, яке місце займали насильницькі форми поведінки чоловіків стосовно жінок. Методологія дослідження передбачає використання таких принципів: історизму, науковості, об’єктивності та логічності. Використовуються методи: загальнонаукові (аналіз, порівняння, узагальнення), спеціально-історичні (періодизація, історико-порівняльний та ін.), а також методи критики джерел (зовнішні та внутрішні). Наукова новизна полягає у тому, що на основі невідомих та маловідомих архівних матеріалів спростовується поширена думка в українській історіографії щодо винятково насильницької поведінки чоловіків стосовно жінок. Подається узагальнена картина гендерних стосунків у підпіллі. Висновки. Становище жіноцтва під час національно-визвольних змагань було складним не лише через умови часу, а й з огляду на політику радянських каральних органів. Попри усі непорозуміння, які виникали усередині підпілля, учасники визвольних змагань намагалися підтримувати дружні стосунки задля досягнення спільної мети. Говорити про факти насильства як нормальну та загальноприйняту поведінку у лавах ОУН та УПА – недоречно. Як і в будь-який період існування суспільства, під час національно-визвольних змагань, мали місце проблеми гендерних нестатутних стосунків. Однак вони були радше винятком із правил, аніж «нормальним» ставленням до жінок. Існує набагато більше свідчень приязного та толерантного ставлення вояків до жінок. І це аж ніяк не залежить від замовчування чи приховування протилежних аргументів, а є лише прямим свідченням домінування адекватної поведінки чоловіків під час визвольних змагань. Наявність фактів примусу та водночас наявність правового регулювання проблеми насильства аж ніяк не були свідченням існування в підпіллі подвійної моралі, а лише нормативно-правовою спробою врегулювання людських конфліктів.
49
Gulyayeva, A. S. "Японське дзюдо в радянській Україні (1960-1970-ті рр.): образ у молодіжній та спортивній пресі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 11(139) (11 жовтня 2016): 117. http://dx.doi.org/10.15421/1716130.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті просстежено за особливостями формування образу дзюдо в радянських ЗМІ та здійснено аналіз історичних причин поступових змін політичного курсу уряду СРСР по відношенню до цього бойового мистецтва впродовж 1960-1970-х років. Зібрано і проаналізовано матеріали публікацій, присвячених дзюдо, в радянських загальносоюзних та власне українських друкованих виданнях – як загальноінформаційних, так і тематичних (спортивних та країнознавчих). Виявлено особливості, причини та мотиви співставлення радянською пропагандою японського дзюдо та радянського самбо, коротко викладено історію виникнення останнього та його взаємозв’язок із дзюдо; просстежено за долею радянського дзюдо від офіційного впровадження його в спортивне життя Радянського Союзу на початку 1960-х років з аналізом мотивів цієї події, далі період його існування в рамках радянського самбо, включаючи розгляд причин саме такого його положення, і до набуття дзюдо статусу окремого виду спорту та закріплення такого статусу за цим бойовим мистецтвом у суспільній свідомості шляхом надання офіційних пояснень мотивів такого рішення уряду на сторінках преси.
50
Рудевська, Вікторія, та Олена Погоріла. "ДІАГНОСТИКА ЕКОНОМІКО-ІНСТИТУЦІЙНИХ СТРИМУВАЛЬНИХ ФАКТОРІВ РОЗВИТКУ АГРОСТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ". Вісник Університету банківської справи, № 1(40) (24 травня 2021): 66–76. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(40)2021237617.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено стан добровільного страхування агропромислового сектору економіки України. Проаналізовано необхідність і доцільність існування Аграрного страхового пулу і його вплив на обсяги страхування сільськогосподарської промисловості. Також проаналізовано роль державної підтримки страхування АПК за період 2017—2019 рр. та її вплив на конкуренцію на ринку страхових послуг. Доведено, що забезпечення державою і регулятором фінансового сектору ринкових умов для провадження діяльності виробниками сільськогосподарської продукції, а також іншими суб’єктами ринку сільськогосподарської промисловості може забезпечити розподіл ризиків між аграріями, страховими компаніями, банківськими установами і державою. Шляхом аналізу конкурсних засад отримання фінансової підтримки аграріями від держави, які передбачені бюджетними асигнуваннями і Стратегією державної підтримки аграрної галузі на 2021—2023 рр., зроблено висновок, що такі умови не є прозорими та вільно доступними для всіх фермерських господарств та інших організаційно-правових форм АПК України. Обґрунтовано необхідність установлення спеціальних вимог до страхувальників агропромислового сегмента з метою здешевлення страхових продуктів і вільного доступу до кредитних ресурсів для фермерських господарств.